Зміст
Вступ………………………………………………………………………..3
Національно-патріотичне виховання……………………………………..5
Сценарій виховної години «Під прапором рідним
вставай Україно!»……………………………………………………6
Трудове виховання………………………………………………………..14
Сценарій виховної години « Істинно люди на білому світі
живемо… Істинно так, коли маємо хліб на столі!»…………...….15
Висновки та пропозиції……………...….………………………………..35
Література………..…………………….………………………………….39
Всі ми народжуємося милими, чистими і
безпосередніми; тому ми повинні бути виховані,
щоб стати повноцінними членами суспільства.
Джудіт Мартін
Вступ
Становлення української державності, побудова громадянського суспільства, інтеграція України у світове та європейське співтовариство передбачають орієнтацію на Людину, її духовну культуру й визначають основні напрями виховної роботи з молоддю та модернізації навчально-виховного процесу.
Формування особи відбувається на основі аспектів національно-патріотичного та трудового виховання молоді.
Ідеалом виховання виступає різнобічно та гармонійно розвинений національно свідомий, високоосвічений, життєво компетентний громадянин, здатний до саморозвитку та самовдосконалення.
Головною домінантою національно-патріотичного виховання молоді є формування у особистості ціннісного ставлення до навколишньої дійсності та самої себе, активної за формою та моральної за змістом життєвої позиції.
В основу системи національно-патріотичного виховання покладено ідею розвитку української державності як консолідуючий чинник розвитку суспільства й нації в цілому. Форми й методи виховання базуються на українських народних традиціях, кращих надбаннях національної та світової педагогіки й психології.
Сьогодні сформоване соціальне замовлення на ефективні виховні системи й технології. Зростає увага до виховання засобами музеїв, театральної педагогіки, створюються реальні умови для прояву творчих здібностей молодих людей. Сучасна молодь добре інформована щодо процесів в різних сферах науки, техніки, соціального життя; динамічно оволодіває сучасними комунікаційними технологіями.
Усе це створює сприятливі умови для розвитку національно-патріотичного виховання як пріоритетної сфери соціального життя країни, підвищення його статусу та розвитку потенціалу, досягнення якісно нових результатів у духовно-моральному, патріотичному, трудовому, художньо-естетичному, екологічному вихованні підростаючого покоління.
Освіта – це засіб формування знань, світогляду і віри, мудрості і високої свідомості, доброчесності та культури. Головна мета освіти – сприяти розвитку характерів людей і поколінь, розуміння того, що кожна людина – це неповторний світ, специфічно обдарованої від природи особистості, і завдання педагога полягає у тому, щоб допомогти пізнати себе, створити і реалізувати себе, бо тільки так повністю реалізує себе кожна нація.
Трудове виховання молоді розглядається сьогодні як одне з найважливіших завдань усієї системи народної освіти.
Трудова діяльність людини – не лише засіб, а й неодмінна умова морального розвитку особистості. Адже саме в праці найінтенсивніше нагромаджується моральний досвід, формується оцінне ставлення дій і вчинків людини, утверджуються морально-вольові якості, відбувається становлення власної самооцінки особи, яка зумовлює певні прояви її поведінки в різних життєвих ситуаціях.
Трудове виховання сприяє духовному збагаченню особистості.
Органічне поєднання навчання та виховання в коледжі дає можливість забезпечити підготовку висококваліфікованих спеціалістів, молодь, свідомо діючу, морально зрілу, соціально не байдужу, адже ідеалом виховання є гармонійно розвинена, високоосвічена, соціально активна та національно свідома людина, яка наділена глибокою громадянською відповідальністю, високими духовними якостями, родинними й патріотичними почуттями, є носієм найкращих надбань національної та світової культури, здатна до саморозвитку та самовдосконалення.
Національно-патріотичне виховання
Мета національно-патріотичного виховання полягає у створенні засад для системної і цілеспрямованої діяльності щодо виховання молодої людини – патріота України, готового самовіддано розбудовувати її як суверенну, демократичну, правову і соціальну державу, виявляти національну гідність, знати і цивілізовано відстоювати свої громадянські права та виконувати обов’язки, сприяти громадянському миру і злагоді в суспільстві, бути конкурентоспроможним, успішно самореалізуватися в соціумі як громадянин, сім’янин, професіонал, носій української національної культури.
Національно-патріотичне виховання є складовою загального виховного процесу підростаючого покоління, головною метою якого є набуття молодими громадянами соціального досвіду, готовності до виконання громадянських і конституційних обов’язків, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури взаємин, формування особистісних рис громадянина Української держави, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, інтелектуальної, правової, трудової, екологічної культури.
Здійснення системного національно-патріотичного виховання є однією з головних складових національної безпеки України.
Національно-патріотичне виховання формується на прикладах історії становлення Української державності, українського козацтва, героїки визвольного руху, досягнень у галузі політики, освіти, науки, культури і спорту.
Національно-патріотичне виховання включає в себе соціальні, цільові, функціональні, організаційні та інші аспекти, охоплює своїм впливом усі покоління, пронизує всі сторони життя: соціально-економічну, політичну, духовну, правову, педагогічну, спирається на освіту, культуру, науку, історію, державу, право.
Це передбачає визначення і реалізацію першочергових і перспективних заходів, спрямованих на формування громадсько активної життєвої позиції молодих громадян, психологічної готовності до добровільного вступу на державну, військову службу та зразкове виконання службових обов’язків.
Формування національної інтелігенції, сприяння збагаченню і оновленню інтелектуального генофонду нації, виховання її духовної еліти – це мета, що стоїть перед вищими навчальними закладами на одному рівні з підготовкою висококваліфікованих фахівців.
Запорукою ефективності виховного процесу є органічне поєднання системи принципів національно-патріотичного виховання в цілісну систему, яка забезпечує досягнення відповідних результатів – міцно і органічно засвоєних загальнолюдських і українських національних цінностей.
З метою забезпечення національно-патріотичного виховання студентської молоді в коледжі проведено виховну годину на тему: «Під прапором рідним вставай Україно!»
Сценарій виховної години «Під прапором рідним вставай Україно!»
Мета: Познайомити студентів з історією України, з героїчним минулим та сучасним; виховувати шанобливе ставлення до рідного краю та своєї держави; формування в студентів бережного ставлення до народних та патріотичних пісень; поваги і шани до державної символіки; святих тем рідної землі та патриіотизму; усвідомлення молоддю, що Україна – це рідна земля. Наше завдання – зберегти її незалежність та суверинітет.
Підготовка: Заздалегідь можна дати завдання пригадати історію України як
держави, підготувати притчі та легенди про Україну.
Обладнання: Святково прибрана сцена. На сцені тризуб і слова: «Ні, не згине Україна! Відродиться мила. Свій народ вона до щастя піднесе на крилах!»
Запрошені: студенти коледжу, викладачі.
Звучить аудіо запис пісень про Україну.
Читець 1: Горнусь до тебе, Україно,
Як син до Матері горнусь.
За тебе, рідна і єдина.
Щодня я Богові молюсь.
Щоби послав щасливу долю
Тобі – народу моєму,
Щоб освятив жадану волю,
Що дарував тепер йому.
Читець 2: Молюсь за тебе, Україно!
За всіх дорослих і дітей.
За сонце ясне, небо синє.
За світлий і щасливий день.
Вклоняюсь Богові, рідненька!
За твої ріки і моря.
За ключ у небі журавлиний.
Ти є у мене лиш одна!
Читець 3: Молюсь за житечко у полі,
І за калину край струмка.
Я знаю – є в житті хвилина
Дуже солодка... є й гірка.
Прошу за тебе, Україно!
Хай день ясний розвіє тьму.
Щоб звеселилась вся родина.
Знай! Тебе, рідна, я люблю!
Читець 4: То ж за синів молюсь відважних,
Що на сторожі миру є.
Бо ж люблять тебе, ненько світла!
І вірять в завтрашнє твоє.
Всі віримо, що час настане.
Щасливий день до всіх прийде.
Бо ж сонце й небо в нас єдині.
Під ними правда розцвіте!
Ведуча: Україна! Скільки глибини у цьому співучому слові… це золото безмежних полів, бездонна синь зачарованих небес.
Ведучий: Тихі плеса річок, сині очі озер і ставків. Це безмежні степи і ліси, зелені долини і луки. Карпатські верховини і донецькі простори, Полісся і Крим, біленькі полтавські хати і велич міських краєвидів – усе це наша Україна.
Ведуча: Складною і бурхливою була твоя доля, рідна земле! Топталися по тобі орди чужинців, ворожі пазурі роздирали твоє тіло, дітей твоїх вели загарбники в неволю.
Ведучий: Над тобою свистіли гостродзьобі стріли, чорною смертю дихали жерла гармат, вирували нескінченні битви за твою волю і честь.
(Виходять на сцену троє читців)
Читець 1: Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці –
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми перестали гордитись, що ми українці!
І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в'ється,
І що ми в Україні – тики ж український народ,
А не просто населення, як це у звітах дається.
Читець 2: Я до себе кажу і до кожного з нас: «Говори!»
Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати,
Запитайте у себе: відколи й з якої пори
Почали українці про себе в собі забувати?
Чом солодший од меду нам видався чад забуття
Рідних слів і пісень, і джерел, і стежок од порога?
Українці мої! Як гірчать мені власні слова…
Добре знаю, що й вам вони теж не солодкі гостинці,
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива.
Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.
Читець 3: І тоді в мене ниє крамоли осколок тупий,
Мене думка одна обсідає і душить на славу:
Ради кого Шевченкові йти було в орські степи,
Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?
Українці мої! Дай вам, Боже, і щастя, і сил,
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Лише хто ж колись небо прихилить до наших могил,
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна…
(Гасне світло. Прожектор висвітлює дівчину в національному українському вбранні, яка виходить на сцену).
Ведуча: В давнину жила жінка і було в неї три сини. Росли сини чесними, сміливими, дуже любили свою матір, готові були віддати за неї життя. Підросли вони і вирішили піти у світ прославляти свою матір. Вирушив у дорогу найстарший син. Мати на згаду про себе подарувала йому золоту корону з трьома промінцями. Пішов син між люди, і за трипроменеву корону, яка зігрівала людей і вела вперед, показувала шлях до кращого життя, дала першому синові ім'я – Тризуб.
Настала черга середущого сина. Йому мати в дорогу подарувала блакитно-жовтий одяг. Своїми звитяжними ділами прославляв він свою матір. Середущий одержав ймення – Прапор.
А там, де був найменший син, завжди лунала дзвінкоголоса пісня. Адже мати йому подарувала соловейків голос. І одержав він за свій голос і величний спів ім'я – Гімн.
(Звучить пісня «Молитва за Україну»).
(Виходять 4 читці)
Читець 1: Вже скільки закривавлених століть
Тебе, Вкраїно, імені лишали…
Тож встаньмо, браття, в цю урочу мить.
Внесіте прапор вільної Держави!
Читець 2: Степів таврійських і карпатських гір
З'єднався колір синій і жовтавий.
Гей, недругам усім наперекір –
Внесіте прапор вільної Держави!
Читець 3: Ганьбив наш прапор зловорожий гнів,
Його полотна в попелі лежали…
Але він знов, як день новий розцвів.
Внесіте прапор вільної Держави!
Читець 4: Повірмо в те, що нас вже не збороть,
І долучімось до добра і слави.
Хай будуть з нами правда і Господь –
Внесіте прапор вільної Держави!
(Під звуки маршу до зали вносять Прапор України)
Ведучий: Прапор – це полотнище певного кольору або декількох кольорів, часто з певним зображенням. Це офіційна емблема держави, символ її суверенітету.
Ведуча: Національний прапор України – це прямокутне полотнище, що складається з двох рівних за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньої – блакитного кольору, нижньої – жовтого кольору, із співвідношенням ширини до довжини 2:3.
Ведучий: 28 січня 1992 року Верховна Рада України затвердила синьо-жовтий державний прапор. Жовтий колір – це колір пшеничної ниви, колір хліба, зерна. Це і колір золотого сонця, без ласкавого проміння якого не дозрів би хліб. Блакитний колір – це колір чистого мирного неба і води.
Ведуча: Доволі нам руїни і невзгоди,
Не сміє брат іти на брата в бій.
Під синьо-жовтим прапором свободи
З'єднаємо великий нарід свій.
(Пісня «Гей ви, хлопці молодії, раз, два,три! Слова і музика: Клим Гутковський)
Ведучий: Прийшли жадані волі дні,
Як серця і душі веління,
На серці як на полотні
Тризуба рідного проміння.
Ведуча: Держави щедрої твердиня
На синьо-жовтім полотні,
Тризуб – уславлена святиня,
Як символ рідної землі.
Ведучий: Герб – це розпізнавальний знак держави. Герб – символ влади. Найдавнішим із знаків, котрі дійшли до наших днів, є Тризуб. Важко визначити точно, коли він з'явився на наших землях.
Ведуча: У 1930 році під час археологічних розкопок біля Дніпра було знайдено застібку часів трипільської культури з цим знаком.
Ведучий: У Київській державі тризуб стає великокнязівським знаком. Його карбують і на срібних монетах великого князя Київського Володимира. Існує понад 40 версій, що пояснюють походження тризуба.
Ведуча: Відзнаку у вигляді тризуба використовували й Українські січові стрільці під час Першої світової війни. Символіка з тризубом була в українській Галицькій армії у 1918-1920 роках.
(Стрілецька пісня «Гей там на горі Січ іде» слова: Клим Обух, музика: Кирило Трильовський)
(Пісня «Стяги в'ються малинові! слова: Раїса Кириченко, музика: Геннадій Татарченко»
Ведучий: До найбільших святинь будь-якого народу належить і Гімн. Його слова і музика змушують кожного підніматися при перших акордах і з трепетом в душі слухати мелодію, яка віднаходить найпотаємніші струни, ключі до високого і світлого. Є такий символ і в українців – це Державний Гімн «Ще не вмерла України ні слава, ні воля…»
Ведуча: Один рядок пісні, але ці слова понад 150 років викликали страх у кількох режимів: польського, румунського, московського. У недалекому минулому за виконання цієї пісні, поширення її тексту можна було поплатитися.
Читець: Станем, браття, в бій кривавий
Від Сяну до Дону.
В ріднім краю панувати
Не дамо нікому.
Чорне море нам всміхнеться,
Дід-Дніпро зрадіє,
Ще й на нашій Україні
Доленька поспіє.
Ведучий: Тисячі синів українського народу з цією піснею на вустах боролися за волю України, страждали у сталінських таборах, йшли на заслання, гинули героїчною смертю у повстанських загонах.
Ведуча: Нині наша незалежна країна за основу Державного Гімну взяла перший куплет і приспів «Ще не вмерла України ні слава, ні воля…»
Ведучий: Автором цього поетичного твору є Павло Чубинський, великий український вчений, етнограф, фольклорист і поет.
Ведуча: Павло Чубинський… Ще зовсім недавно це ім'я ніде не згадували, хіба що в колах науковців, та й то знали його лише, як ученого-етнографа.
Ведучий: Народився Павло Чубинський 27 січня 1838 року в небагатій дворянській родині на хуторі біля Борисполя.
Ведуча: Безсмертну пісню він створив у серпні 1862 року, вона стала яскравим виявом патріотично-національних почуттів усіх українців.
Ведучий: Вірш Павла Чубинського поклав на музику Михайло Вербицький, відомий український композитор, диригент.
Ведуча: Це велична пісня, бо в ній втілена споконвічна мрія українського народу стати суверенним, здобути волю.
Ведучий: Трагічна, бо понад століття пісню-гімн переслідували, забороняли, вбивали, проте, як не намагалися – не вбили.
На сцену виходять 4 читці
Читець 1: Будь, Україно, сильна, могуча,
Будь нам на вічні часи
В мирі ласкава, в бою – як туча,
Всім нам добро принеси.
Читець 2: Благослови наші води,
Гори, ліси і поля,
Хай серед вільних народів
Слава заблисне твоя.
Читець 3: Коли співають – пісня ще жива,
Співуче серце грати розрива.
Не вб'ють громи зловісні
Життя правічну пісню.
Читець 4: Співайте, люди, нелюдам на зло,
Співайте хором, що б там не було!
Хай спів стрясає груди,
Співайте хором люди!!!
(Усі присутні виконують державний Гімн України).
Трудове виховання
Трудове виховання має на метi формування любовi до працi та потреби у нiй, потреби в набуттi знань i вмiнь професiйно здiйснювати дiяльнiсть, реалiзувати через неї свої задатки i здiбностi, виконувати свої обов’язки професiйно, вiдповiдально, якiсно. Трудове виховання ефективно впливає на становлення i розвиток волi, здатностi цiлеспрямовано переборювати труднощi, що виникають на життєвому шляху людини, сприяє усвiдомленню цiнностi працi та її провiдної ролi в утвердженнi iндивiда у суспiльствi i розвитку суспiльних вiдносин, вчить правильно органiзовувати трудовий процес, творчо, iнiцiативно та зацiкавлено ставитись до самої працi, її результатiв, до людей, якi люблять i вмiють працювати.
Трудове виховання здiйснюється передусiм шляхом залучення студентiв до конкретних видiв дiяльностi. Основний вид працi студентiв – навчання. Належним чином органiзований навчальний процес спонукає студентiв до цiлеспрямованого набуття знань i досвiду, сумлiнного виконання своїх обов’язкiв, оволодiння обраною професiєю. Формування поваги та любовi до працi i потреби в нiй вiдбувається також через залучення студентiв до iнших видiв дiяльностi, зокрема громадсько-полiтичної, науково-дослiдної, самоврядної, художньої самодiяльностi, спортивних змагань, суспiльно корисної працi.
Професiйне виховання – взаємопов’язане з трудовим вихованням та є його логiчним продовженням. Суттю професiйного виховання виступає становлення студента як фахiвця.
Навчальний процес у коледжі є основною ланкою професiйного становлення студента. Тому принципово важливо поєднувати теорiю i практику, з найбiльшою ефективнiстю передавати студентам необхiдний обсяг знань i вмiнь, навчити їх систематично працювати над собою, вмiло користуватися набутими знаннями в ринковій економіці.
Однiєю iз складових професiйного становлення є оволодiння знаннями та навиками роботи з людьми, психологiчна готовнiсть працювати в ринкових умовах та вiдповiдати за результати своєї роботи. Результатом професiйного виховання є любов i повага до обраної професiї, глибокi та рiзнобiчнi фаховi знання i вмiння, творчий пiдхiд iндивiда до вирiшення iснуючих проблем, готовнiсть приймати нестандартнi рiшення, особиста вiдповiдальнiсть за справу, вiдкритiсть для нових досягнень науки, технiки i практики.
Основними завданнями трудового виховання студентів коледжу є:
формування особистості, яка свідомо та творчо ставиться до праці в умовах ринкової економіки;
формування почуття господаря та господарської відповідальності;
розвиток умінь самостійно та ефективно працювати.
2.1. Сценарій виховної години «Істинно люди на білому світі живемо… Істинно так, коли маємо хліб на столі!»
Мета: Познайомити студентів з історією вирощування хліба, з народними традиціями, пов’язаними з хлібом; виховувати шанобливе ставлення до землі-годувальниці, до хліборобської праці; формування в студентів бережного ставлення до народних пісень, обрядів, до джерела натхнення народної творчості – святих тем землі, хліба, хліборобської праці; усвідомлення молоддю, що хліб – це важкий труд тисяч людей. Наше завдання – поважати його.
Підготовка: Заздалегідь можна дати завдання вивчити загадки, прислів'я, приказки, притчі, легенди про хліб.
Обладнання: Вишита скатертина, на вишитому рушнику хлібина, виставка хлібобулочних виробів.
Запрошені: Студенти коледжу, керівники та працівники сільськогосподарських підприємств.
Вступне слово викладача: З давніх-давен наш народ цінував над усе три речі: хліб, сіль і честь. Хліб – то багатство, сіль – то гостинність і щирість, а честь – то людська гідність, за яку пращури наші стояли і нам заповідали навіть не маючи шматка хліба, ані дрібки солі.
Хліб – усьому голова. Мабуть, ці слова ви вже чули багато разів і вони для вас стали звичними і буденними. Але до хліба не можна ставитись по буденному. Це святиня людська. І скільки ж не проходить років і тисячоліть, а він залишається святим і величним завжди.
Люди віками мріяли про кращі часи, коли хліба буде вдосталь. Зараз в нас є хліб і до хліба, але хліб треба берегти. І як боляче дивитись, як марнують хліб. Мабуть ніхто не замислювався над тим, як до велетенських масштабів зростає вага того хліба, що складається з викинутих недбайливими руками грамів.
У всі часи вагоме слово «хліб» люди вимовляли з пошаною.
Хліб – це не лише буханець, урожай, зерно, але й символ джерела людського життя, материнського благословення і знак уваги і шани до гостя, і знак достатку, і символ людського безсмертя...
Коли на стіл гарячий коровай
Кладе твоя матуся сива,
Ти не соромся, синку, запитай:
Чиї ж це руки виплекали диво?
Хто не доспав замріяних ночей
І знемагав у спекотну годину?
Тривожний час кому біля очей
Завчасно проснував старечу павутину?
Я б розповів тобі багато ще
Про землю в повоєнній тузі.
Як схудла, змучена дощем,
Водила жінка корівчину в плузі.
Як колихала росяні снопи,
Хотіла горе полю розказати,
Вдивлялася за обрій з-під руки,
Чи не поверне доля їй солдата?
У світлій праці щастя на землі
Встає для нас за ясним видноколом.
Цілую хліб гарячий на столі,
Що пахне сонцем, щедрістю і полем.
Сьогодні ми попробуємо всі разом розповісти про ті звичаї та традиції, які пов’язані з хлібом.
Ведучий: Хліб здавна вважався символом святості, символом радості, щастя, здоров’я та багатства.
Із хлібом зустрічали новонароджене дитя, з хлібом вітали й породіллю. Пізніше з хлібом виряджали дитя «до Христа», а коли підросте, то з хлібом виряджали й до школи. З хлібом одружували молодих, хлібом благословляли батьки дітей до шлюбу. З хлібом хоронили покійника, поклавши хлібину на труну.
Із хлібом-сіллю зустрічали дорогих гостей. З хлібом входять уперше в новий дім.
Ведуча: На думку вчених, вперше людина почала збирати й культивувати хлібні злаки понад 15 тисяч років тому. У кам’яному віці люди їли сирі зерна, лише пізніше вони навчилися розтирати їх між каменями і змішувати з водою. Очевидно, звідси й веде свій початок історія про перші млинові жорна, перше борошно і перший хліб у вигляді рідкої каші.
Археологи стверджують, що ту кашу і можна вважати прахлібом. З часом зерна почали обжарювати, а потім з’явився перший прісний хліб – коржі з густої зернової каші – тіста. Ці перші ячмінні коржі й знаменували собою початок епохи хлібопечення.
Читець 1: Мій пращур брів із пралісу густого,
Як звір, голодний, бо не вполював,
Остання сила гаснула у нього,
І, падаючи між високих трав,
Хапавсь у порятунку за стеблинку,
Здавалось, на самісінькім краю,
І ненароком у руці живинку
Відчув, затис, як знахідку свою…
Тоді, можливо, і з’явилось жито,
Коли мій пращур залишивсь живим,
Коли на сито пальців – перше сито
Зерно просіяв і наситивсь ним…
Ведучий: Хліб із збродженого тіста з'явився пізніше. Його батьківщиною вважають Єгипет. Пекли його різні форми – круглий, довгастий, у вигляді пірамід і сфінксів, риб та різних фантастичних тварин.
Процес розпушування тіста був знайомий також грекам та римлянам. Перший спогад про такий хліб відноситься до V століття до н.е. Уже до IX століття випікання хліба для наших предків було звичайною справою. Про це свідчать літописи та археологічні знахідки.
Читець 2: Є відкриття, яких не вкрила мгла,
Нехай минуть віки, тисячоліття,
Та жінка та, що вперше хліб спекла,
Залишиться безсмертною навіки!
І хоч згубилось в плині літ ім’я
І пам’ятника жінці тій немає,
А я її такою уявляю:
Вона як бабуся, як мама моя,
Що творять хліб, щоденно творять хліб,
І все життя їх пахне колосками.
Ведуча: Печений хліб був і в давні часи основним продуктом харчування українців. Деякі вчені не без підстав вважають, що саме предки-хлібороби сучасних українців – орії – винайшли колесо, віз, плуг, вони ж проклали першу борозну та спекли перший хліб. Особливе місце у давні часи відводилося хлібу «житньому». «Жито» означало як їжу взагалі, так і хліб зокрема. У свідомості нашого народу це слово асоціювалося зі поняттям «жити», «життя». А ось поняття «хліб» з’явилося пізніше й означало спочатку «борошно», тобто те, з чого виготовляють хлібні вироби.
Читець 3: А як рум’янець хлібу нагнітала
Селянська піч, від полум’я жарка,
Відбившися, зі споду пульсувала
Капустяна артерія листка,
І коровай, як сонце прохололе,
Займав почесне місце на столі,
А косарі виходили у поле
За хліб насущний кланятись землі.
Після роботи дітлахам окрайчик
Приносив батько –
Може, й справді так –
Передавав отой гостинчик зайчик,
Пропахлий диво-казкою на смак…
Не тільки диво-казкою багаті,
І не єдиним хлібом живемо,
А тільки чом, коли ні крихти в хаті,
Тривогою сурмиш, моя сурмо?
Тоді насправді світишся промінням,
Одрізуючи скибку дорогу,
І хліб стає не копійчаноцінним,
А золота самого на вагу!
Ведучий: Великою шаною хліба в Україні зумовлене те, що господарський рік був тісно і ґрунтовно пов’язаний з усіма польовими роботами навколо ниви, навколо хлібів. Перший посів озимих зернових, як відомо проводять восени до Семена, тобто до 14 вересня. Але найвідповідальніша посівна припадає на весну. До весняної сівби готувались заздалегідь. Переглядали зерно, лагодили реманент, кінську збрую.
Ведуча: Селяни з нетерпінням чекали тої благодатної днини, коли вперше виїдуть у поле, щоб прокласти першу борозну. Напередодні господиня варила святочну їжу, а коли сідали гуртом за стіл, виголошувала молитву, «щоб робота спорилася і нива щедро засівалася». Перед тим, як вирушити в поле, господар скроплював воза, плуга, борони та коней свяченою водою, одягав святкову сорочку, в якій ходив на останнє причастя, «щоб не було бур’янів у хлібі». Перед початком роботи розстеляв скатертину, викладав їство, ставив свічку і, наповнивши зерном коробок, до схід сонця читав «Отче Наш». Закінчивши сіяти, господар скородив ниву. Дякував польовим духам і сонцю, розламував окраєць паски і розкидав крихти по полю. Посередині лану закопував великодню крашанку, а на межі - громичну свічку. Скропивши ниву свяченою водою, молився і благословляв її: «Уроди, Боже, з сівка три мішка: мірочку попові, коробочку дякові, а ківшик півникові. Це йому за те, що він пісеньку співає, хазяїна врожаєм звеселяє!»
Читець 4: Ой нумо, нумо
В плетеного шума!
Як матінко-земле будеш заплітати?
Заплетися шуме, заплетися;
Хрещатий барвінок, розстелися!
Виорем нивочку довгеньку,
Посіємо пшениченьку золотеньку,
Пшениенька вродиться, женчики найдуться.
Пшениченьку чик-чик, чик-чик!
А з тієї пшенички золоті вершечки,
А з того проса золота роса,
А з тієї пшениці русії косиці,
Од кутка до кутка
Скакали дівки в городка.
Годі дівки скакати, ходімо снопи в’язати,
Ти, галочко сизокрила.
Ти, дівочко чорнобрива,
Ти, галочко, скоч на танець!
Ти, дівочко, поведи танець!
Ведучий: Чи знаєте ви, яких народних прикмет дотримувалися селяни під час сівби?
Читець 5: Не можна починати роботу, коли господар хворий – «буде
мізерне зерно».
Читець 6: Не можна лихословити та лаятись, «щоб чорт не ходив слідом
та не розсівав бур’янів».
Читець 7: Не можна губити крихт від їства, бо «миші трубитимуть
збіжжя».
Читець 8: Не можна в цей день позичати посівного зерна, «аби до нового
врожаю не йти в позички».
Ведуча: А які прислів'я та приказки про сівбу та хліб ви знаєте?
Читець 9: Що посієш, те й пожнеш.
Читець 10: Як посієш рідко, то вродиться дідько.
Читець 11: Весною не посієш – восени не збереш.
Читець 12: Хто сіє – той віє, хто не сіє – той скніє.
Читець 13: Одна стара правда на світі буває: хто не посіє, той не збирає.
Ведучий: Хлібороби ретельно стежили за дозріванням зерна. Найвивіренішим способом було спробувати його на зуб: якщо зерно мало тугий прикус, то одразу приступали до жнивування.
Ведуча: Жнива для селянина – це все: достаток у господі, затишок у родині, щаслива пісня і веселе свято. Увесь рік ждав він на те велике свято. З острахом поглядав господар на небо, на хмари, спостерігав напрям вітру. Адже одна нещаслива година – і може пропасти вся річна праця.
Читець 14: Зачастили дощі – та непрошені,
А хліба на полях ще некошені.
Вже не день і не два – хмари горами,
Поміж хмар – блискавиці узорами.
Понад морем хлібів, понад лозами –
Ні чаклунством спинить, ні прогнозами.
І шепочеться жито з пшеницею:
– Як же буде тепер з косовицею?
І ячмінь по землі низько стелиться,
І з гречок пада біла метелиця.
А громи гуркотять – перед зливою –
Понад хмурим Дніпром, понад нивою.
І луна від громів – в серце болями:
Не прикриєш лани парасолями,
Ані навіть любов’ю великою…
І тривога гука перепілкою.
Там, де стебла обтяжені росами,
Зупинились малятками босими…
Чим же я хлібороба порадую?
Може, давнім прислів'ям-порадою,
Що на випадок цей мовить водиться:
«А можливо, воно розпогодиться?»
Утішати його? Для чого воно!
Все завчасно, гуртом обмірковано:
Буде бій, буде жниво покошено –
Раз тривогу в полях оголошено.
Ведучий: На літо припадає найменше свят. І це цілком природно, адже настає найвідповідальніша пора у хліборобів – жнива. Починалися жнива зажинками. До зажинків готувалися заздалегідь: назубрювали серпи, стругали цурки, якими в'язали снопи, крутили перевесла. Зажинок починали вдосвіта і обов'язково на легкий, тобто жіночий день. Вмившись та помолившись, йшли в поле, щоб, доки зійде сонце, зробити жнив’яний почин – обрядовий сніп. У цей день годилося бути чемними: не сваритись, ввічливо звертатись одне до одного, навіть на худобу не підвищувати голосу і ситніше її годувати, «щоб жнивами не наврочити».
Ведуча: Перед початком роботи розстеляли на узбіччі скатертину, клали на неї хліб-сіль, свячену великодну цілушку від паски та інші страви. Ставали обличчям до сходу сонця, а господар читав молитву: «Сонце праведне, святі Петре і Юрію, наші святі душечки, виростили ви хлібець Божий на ниві, внесіть його в наші руки… Докотись, хлібцю святий, житечко наше, у наші клуні-стодоли. Хмари дощові, бур'яни, громи-блискавиці, і ти, граде б’ючий, – обходьте нашу ниву стороною й до нас не наближайтесь…».
Ведучий: Після кількох хвилин зосередженої мовчанки господар статечно кланявся і промовляв: «Боже, благосолови!»
Зажинок завжди починали господар поля або найстаріша жінка. Нажавши дві жменьки збіжжя, складали їх навхрест. Це був зажинковий хрест, що символізував почин жниварської пори. Після цього готували непарну кількість (3, 5 чи 7) снопів, ставили їх у коло колоссям догори та клали посередині ще один зажинковий хрест, потім сідали їсти.
Ведуча: Після їжі дорослі лягали на землю й потягувались, щоб під час жнив спина не боліла. Повертались додому без серпів та цурок, їх першого дня залишали під снопами на цілу ніч «на добрий починок». Брали з собою кілька колосочків. З них, якщо в родині були дівчата на виданні, годилося спекти коровай. У цей день ніякої іншої роботи не починали.
Читець 15: Я був у полі…
Визріли хліба,
Згинали над шляхами буйні гриви.
Степи стояли в сонячних шапках,
Чекали жнив пшеничні й житні ниви.
Яскрились обважнілі колоски,
Мов золота висока чиста проба.
Шуміли в них пісень живі рядки
Натхненного поета й хлібороба.
Я був у полі…
Тішивсь по токах
Багатим повнозерним урожаєм.
Він ратая з села й робітника
Порадує пахучим короваєм.
Пахучий хліб на нашому столі –
То виборені радощі родинні.
Пахучий хліб – то щедрий дар землі
За труд і розум доблесній людині.
Пахучий хліб –
Цілющий скарб життя,
Його неперевершена владика
Він – наша гордість, наше майбуття,
Він – наша творчість і мета велика.
Ведучий: Є у нашого народу ще один прекрасний звичай, пов'язаний із жнивами. Це обжинки, своєрідний вінець жнивам. Завершуючи косовицю, залишали на обочині поля жмут колосся, яке називали «бородою». Підв’язуючи пучечок червоною стрічкою, оздоблювали квітами, а вершок надламували, щоб колосся схилялось долі, як подяка щедрій ниві. В підніжжі клали окраєць хліба й дрібок солі, а поряд засівали вим’ятим з кількох колосочків зерном клаптик землі, приказуючи: «Сійся-родися, жито-пшениця, всяка пашниця, краща ніж торік!»
Ведуча: Після цього жінки йшли до снопів, витягували колосочки і робили з них квітку-китицю, сніп-рай або ж плели колосяний хрест і несли в село. Ці атрибути ставили на покуті – місце, де мають перебувати душі покійників та добрі польові духи. Дівчата ж вибирали поміж себе найкращу дівчину – «княгиню», вона ставала в коло, клала на ліве плече серпа, брала у праву руку цурку і опускала голову. Найповажніший жнець обв’язував її перевеслом з житніми колосками, одягав на голову вінок. Всі учасники обжинок повільно залишали лан, співаючи обжинкових пісень.
Читець 16: Оддзвеніли поля зрілим колосом,
Степові пропливли кораблі.
А зерно золотим грає полиском,
І від того ясніш на землі.
Мир ужинком твоїм запоручиться,
Краю рідний, це наш урожай –
На цвітнім рушничкові Славутича
З українських ланів коровай.
Оддзвеніли поля зрілим колосом,
Бачать в снах степові кораблі,
Як ідуть криголами по полюса
Теплоходи ідуть круг землі.
Ведучий: Україна славиться на весь світ своїми диво-короваями. Кожне село, кожний хутір має свої традиції та секрети випікання хліба.
Хліб пекли зазвичай у суботу, розраховуючи так, щоб до наступної випічки його вистачило на сім’ю. Супроводжувалась випічка цілою низкою ритуальних подій. Деякі з них дійшли до наших днів. Наприклад, такі: не можна пекти хліб у п’ятницю та неділю, не можна стукати коритом чи діжею для хліба та бити по ньому руками, хліб треба качати до себе (тоді і сім’я буде при ньому), на лопату не можна класти по дві хлібини, не можна тримати відчиненими двері в хату в момент, коли хліб саджають в піч, не можна спечений хліб класти на столі, перевертаючи його.
Хліб можна пекти з пшеничного, житнього борошна або з їхньої суміші. Крім хліба, що випікався для щоденного споживання, печуть ще обрядовий хліб: весільний коровай, калачі та буханці для поминальних обрядів.
Щоб хліб вдався, треба бути у хорошому настрої, не сперечатися, не сваритися.
Читець 17: Яйце розіб’є, білком помаже,
На дерев’яну лопату – та в піч,
І тріскотітиме іскрами сажа –
Мініатюрна зоряна ніч.
На хмелі замішаний, видме груди,
Зарум’янілий, круглий на вид.
Скоринка засмалена жаром буде,
Аж розіграється апетит.
В підсохлому тісті кленова лопата
Вийме з черені, де пікся в теплі, –
І зачарується біла хата
З сонця пахучого на столі.
Ведуча: У наших предків хліб завжди символізував добробут, гостинність господарів, сприяв продовженню роду. Шматочки чи крихти хліба не викидали у відходи, а віддавали птиці, тваринам. Хліб, який упав, слід було підняти, очистити, поцілувати і з’їсти, а при зберіганні хліб має лежати у такому положенні, в якому саджали його в піч, - перевернутий хліб вважався поганим знаком. Здавна вірячи в магічну силу хліба, його прикріплювали до хомута або клали між дерев’яними держаками – це було запорукою доброго врожаю.
Ведучий: Ви ознайомились з минулим хліборобства, з його славними звичаями і традиціями, а тепер повернемося до нашого сьогодення. На території нашого району є підприємства, які досягли хороших результатів в роботі. Це ПОСП ім. Шевченка, ПОСП ім. Івана Франка, ПОСП «Райдуга». До всіх, хто сидить в цьому залі, звертаються наші гості – керівники сільськогосподарських підприємств (виступи запрошених).
Читець 18: Яке це славне слово – хлібороб, –
Що жартома ще звуть і гречкосієм!
До слів найкращих я вписав його б,
До тих, які ми серцем розумієм!
Який це труд, який солоний піт,
Яка жага і втома життєдайна!
Ну, безперечно, знає цілий світ
Про роль почесну трактора й комбайна...
Спасибі їм: помічники живі,
Вони у чеснім хліборобськім щасті...
Та треба працювать і голові,
Докласти треба руки мозолясті,
Щоб хліб як сонце сяяв на столі
У кожній хаті, домі та колибі...
Уклін земний працівникам землі!
Вам, сіячі, плугатарі, – спасибі!
Ведуча: Хліб... за всіх часів і в усіх народів найбільшою святістю вважався хліб. Про нього писали поети і мислителі, він прославлявся в піснях і думах. Коли його не ставало, – приходило лихо. Недаремно людина, творячи щоденну молитву, просить у Бога: «Хліб наш щоденний дай нам сьогодні».
Читець 19: Він вічний і святий – цей житній хліб,
Чи в паляниці на столі у хаті,
Чи зв’язаний в важкий тужавий сніп,
Де колоски шепочуться вусаті,
Він чув у полі крик перепелів,
Чув жайворовий передзвін весняний,
Він виріс для пісень і добрих слів,
Тому що народився під піснями.
Віки проходять тисячами діб,
І еовим днем земля безмежно рада,
Він вічний і святий, – цей житній хліб,
Так, як життя, добро, кохання, правда!
Ведучий: Так, він вічний і святий. Тож не дивно, що про хліб складено стільки легенд. Ви бачили пшеничний колос? Зернятка в ньому тільки зверху. А кажуть, що колись, дуже-дуже давно, коли ще боги сходили на землю і могли розмовляти, все пшеничне стебло, знизу до вершечка було всіяне зернятками. Послухайте легенду.
Читець 20: Одного разу глянув Бог на землю і побачив, що скрізь на полях і дорогах розсипане зерно. Зійшов він до людей, щоб побачити, як вони живуть, чому хліб не поважають? А хліба було у всіх вдосталь і не було потреби його берегти. Розсердився Бог і подумав: «Що ж це таке?» Пішов він у поле. Дивиться, а колос на стеблах великий – від самої землі аж до верху. Розгнівався Всевишній і вирішив провчити людей. Схопив рукою колос і потягнув до верху. Так все і стягнув би, не залишивши людям нічого, але на той час нагодилися собака і кіт і почали його благати, щоб залишив їм хоч пригорщу хліба. Пожалів їх Бог і залишив на стеблі ті зернята, що не встиг стягнути. З тих пір хліба стало менше, і люди почали берегти та поважати його, бо залишилася їм котяча частина.
Читець 21: Юначе мій, чиєїсь мами сину,
Зодягнений на джинсовий мотив, –
Я аж завмер, коли ти… півхлібини
«В дев’ятку» натреновано вгатив!
Солоним потом заливає спину…
Футбол, як бачиш, – не солодка гра!
Перепочинь, та поговорим, сину,
Бо є про що. І вже давно пора.
Я просто, не домішуючи меду,
Коли ти замахнувсь ривком
Ударить хліб, твоя весела кеда
Мені під серце влучила носком.
Ти вдарив так, що потемніло в оці.
І по державні крайні рубежі
У всіх, що пухли в сорок шостім році,
Від жаху похололо у душі.
І у батьків, які на полі ратнім
Ділили хліб, мов долю у бою,
Відкрилися старі солдатські рани
І заболіли в смерті на краю.
І в матерів, коли ти через луки
Котив хлібину, як футбольний м'яч,
Так застогнали, затужили руки,
Немов по них ти потоптавсь навскач.
Бо всі ми з хліба виростали, сину,
Із праці, себто – чуда із чудес –
Яка нас охрестила на людину,
Піднявши з чотирьох до піднебес.
Нас кликав хліб на добре, чесне діло,
До братнього, трудящого коша.
Ми в нім шануємо не тільки тіло,
У нім – народна світиться душа.
І я тобі сказати чесно мушу:
Ти можеш лущить м’яч, немов горох,
Але коли вже замахнувсь на душу , –
Дивись, щоб не спіткнувсь.. на чотирьох!
Ведуча: Хлібом могутня наша Україна. З хлібом далеко видно на всі сторони світу. Хліборобський рід безперервний. Один урожай в коморі, в засіках, а наступний уже стелиться зеленими нивами, вже чекає сонця, вологи, людського догляду. Від жниварської осені хлібороб очікує весни, від засівної весни живе до наступної осені. Силу своїх рук, натхнення душі хлібороб віддає землі. Він не знає відпочинку в думах про хліб. Без хліба люди – сироти, а земля – страдниця. І навпаки, земля – наше багатство, наша щедра годувальниця, коли вона в бережливих, добрих руках господаря.
Читець 1: Сонцем, що сяє в небесній блакиті,
Пахнуть скориночки скиб.
Є найзаповітніша дума на світі –
Дума про хліб.
Читець 2: Йде хлібороб у високому житі,
Думає: ще кілька діб...
Найблагородніша дума на світі –
Дума про хліб.
Читець 3: На нашім полі колосочки налиті
Світять, немов смолоскип,
Бо найсвітліша дума на світі –
Дума про хліб.
Читець 4: Нашою працею щедро зігріті,
Пшеничний віншуємо сніп.
Найзаповітніша дума на світі –
Дума про хліб.
Читець 5: Ми кажем – хліб. У слові цім – усе:
Життя, котре виблискує червоно,
Весна, що цвіт калиновий несе,
І осені хмільне достигле гроно.
Читець 6: В путі не впав, з дороги не зійщов
Ніхто, якщо у жилах його сила.
Ми кажем – хліб. І знов живе любов,
І в хлібороба виростають крила.
Читець 7: Ми кажем – хліб. Та важко він росте.
На нього спеки, буря, град і злива.
Як часто ще колосся золоте
Калічиться негодами на ниві.
Читець 8: Та хліборобське серце – не із тих,
Які здаються у полон розлуки,
Співаю славу людям, у яких
Міцнішають перед бідою руки!
Читець 9: Чи знаєш ти світання в полі
Або в задуманих садах,
Коли од од щастя мимоволі
Засяють сльози на очах.
Читець 10: Щебечуть птиці, вітер лине,
Немов дитинства світлі дні,
І кожна квітка і стеблина
До тебе тягнеться в півсні.
Читець 11: А ти ідеш – на небокраї
Яка краса огнів сія!
Разом з природою співає
Душа закохана твоя.
Читець 12: І тільки серце б’ється дуже,
Здається, так би вічно йшов...
Коли ти знаєш це, мій друже,
Ти знаєш, що таке любов.
Читець 13: Горджуся родом хліборобів,
Майстрами хліба і землі.
Шаную скромний їх доробок,
Діла великі і малі.
Читець 14: Ось дар священний – ця хлібина
Лежить велика на столі,
Неначе пісня голубина,
Неначе сонце на крилі.
Читець 15: Хто спік її, не знаю,
Чуйного серця тут тепло.
Але я завше в ній пізнаю
Життя людського джерело.
Читець 16: У нім краса земна і сила,
Пошана, щастя і любов.
Недаром нива колосилась,
Збирала в себе цвіт дібров.
Читець 17: Дівочий сміх, цілунок перший,
І радість тиху матерів.
Щоб хліб у пісню перевершить
Під сяйвом ранньої зорі.
Благословенна борозна
Дощами щедрими полита.
Читець 18: О, земле сонячна моя,
Вінчайся колосом і цвітом.
Довіку, земле, молодій,
На радість нам і нашим дітям.
Читець 19: Хвала людині трудовій,
Хвала рукам, що пахнуть хлібом!
Усе по колу: оранка, сівба,
Турботи від врожаю – до врожаю.
Читець 20: Земля батьків од краю і до краю –
Опора наша, віра і судьба.
На ній звікуєм, в неї перейдем,
І можна, певне, цілий світ змінити.
Читець 21: Але незмінна хліборобська суть –
На щастя, на долю, на завтрашню днину
Цей скарб України – Батьків заповіт.
Заключне слово викладача:
Хліборобство – одне з перших ремесел, одна з найдавніших професій на землі. Пройшли тисячоліття. Але хлібне зерно і зараз залишається чудом пироди. Маленьке зернтко, що важить тридцять п’ять - сорок міліграмів, зібрало в собі найцінніші, найнеобхідніші для нашого організму речовини. Зібрало тепло сонячних променів, соки землі, ласку дощів і мудрість орача, його працю, знання, творчість.
Першим був не Господь і не геній,
Першим був – простий чоловік.
Він ходив по землі зеленій
І, між іншим, хлібину спік.
І не зміг заробить монумента
Цей наївний франк чи дуліб,
Бо не зміг він знайти момента,
Щоб узяти патент на хліб.
Дуже багато сил, терпіння, натхнення вкладає людина в те, щоб на полях заколосився хліб, щоб у вигляді пухких паляниць, батонів, бубликів, булочок він прикрашав наш стіл.
Коли приїздять гості, їх завжди вітають хлібом-сіллю. У нову хату або квартиру заходять із хлібом. І в останню дорогу людину проводжають теж із хлібом. Бо хліб – це найдорожче і святе як Батьківщина, як мати. Пам’ятайте це завжди. Шануйте працю хлібороба! Шануйте хліб!
Хліб! У пошані до нього
Схилимо низько чоло!
Хліб – це святіше святого
Сонце, життя і тепло.
Хліб! Він у кожному домі,
Хліб на гостиннім столі,
Гуркіт гарматного грому
Більш не тривожить землі.
Скільки гарячої крові
Пролито в грізнії дні.
Плакали зерна вагомі
На обгорілій стерні.
В народі хліб, мов матір поважають,
Ця шана з плином часу не зника.
І дорогих гостей завжди стрічають
З хлібиною в барвистих рушниках.
Так хай же щедро наливає соком
І колоситься золотистий сніп!
І хай же родить щедро з кожним роком
Його величність – годувальник хліб!
Гадаю, що після нашого виховного заходу кожен з вас ще раз задумається, чим для нас є хліб, пройметься глибокою повагою до нелегкої людської праці, усвдомить мудрість звичаїв предків і з вдумливим розумінням вимовить: «Хліб – святий».
Висновки та пропозиції
Основні завдання, спрямовані на досягнення мети національно- патріотичного та трудового виховання студентської молоді
Мета національно-патріотичного та трудового виховання молоді може бути досягнена шляхом реалізації таких виховних завдань:
забезпечення сприятливих умов для самореалізації особистості в Україні відповідно до її інтересів та можливостей;
виховання правової культури, поваги до Конституції України, Законів України, державної символіки – Герба, Прапора, Гімну України та історичних святинь;
сприяння набуттю молоддю соціального досвіду, успадкування духовних та культурних надбань українського народу;
формування мовної культури, оволодіння та вживання української мови як духовного коду нації;
формування духовних цінностей українського патріота: почуття патріотизму, національної свідомості, любові до українського народу, його історії, Української Держави, рідної землі, родини, гордості за минуле і сучасне на прикладах героїчної історії українського народу та кращих зразків культурної спадщини;
відновлення і вшанування національної пам’яті;
утвердження в свідомості громадян об’єктивної оцінки ролі українського війська в українській історії, спадкоємності розвитку Збройних Сил у відстоюванні ідеалів свободи та державності України і її громадян, формування психологічної та фізичної готовності молоді до виконання громадянського та конституційного обов’язку щодо відстоювання національних інтересів та незалежності держави, підвищення престижу і розвиток мотивації молоді до державної та військової служби;
забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, людей похилого віку, турбота про молодших та людей з особливими потребами;
сприяння діяльності організацій, клубів та осередків громадської активності, спрямованих на патріотичне виховання молоді;
підтримання кращих рис української нації — працелюбності, прагнення до свободи, любові до природи та мистецтва, поваги до батьків та родини;
створення умов для розвитку громадянської активності, професіоналізму, високої мотивації до праці як основи конкурентоспроможності громадянина, а відтак, держави;
сприяння розвитку фізичного, психічного та духовного здоров’я; задоволення естетичних та культурних потреб особистості;
виховання здатності протидіяти проявам аморальності,
правопорушень, бездуховності, антигромадської діяльності;
створення умов для посилення патріотичної спрямованості телерадіомовлення та інших засобів масової інформації при висвітленні подій та явищ суспільного життя;
реалізація індивідуального підходу до особистості та виховання;
забезпечення умов для самореалiзацiї особистості вiдповiдно до її здібностей, власних i суспільних потреб та iнтересiв;
розвиток світоглядної культури молодої людини, її цiннiсних орiєнтацiй i створення умов для вільного світоглядного вибору;
професійне виховання, яке передбачає становлення юнаків i дівчат як досвідчених фахiвцiв, які досконало володіють професійними знаннями, вміють творчо застосовувати їх на практиці, приймати нестандартні рішення, готових до роботи в умовах ринкових відносин;
уведення молодих людей у світ господарського, соціального, політичного, культурного досвіду цивiлiзацiї i свого народу;
оволодіння результативними методами та навиками набуття нових знань, формування потреби у постійному інтелектуальному, духовному i моральному збагаченні та самовдосконаленні.
Основними завданнями національно-патріотичного та трудового виховання є:
національна спрямованість виховання, яка передбачає формування у молоді національної свідомості, любові до України, свого народу, шанобливого ставлення до його культури, здатності зберегти свою національну ідентичність, пишатися приналежністю до українського народу, брати участь у розбудові та захисті своєї держави;
культуровідповідність, яка передбачає виховання як культуротворчий процес, спрямований на формування базової культури особистості на набутому морально-етичному досвіді людства;
гуманізація виховного процесу зосереджує увагу на особистості як вищій цінності;
принцип суб’єкт-суб’єктна взаємодія передбачає, що учасники виховного процесу виступають рівноправними партнерами у процесі спілкування, беруть до уваги точку зору один одного, визнають право на її відмінність від власної, узгоджують свої позиції;
цілісність означає, що виховання організовується як системний педагогічний процес, спрямований на гармонійний та різнобічний розвиток особистості, формування в неї цілісної картини світу, передбачає забезпечення наступності напрямів та етапів виховної роботи;
акмеологія вимагає орієнтації виховного процесу на вищі морально-духовні досягнення і потенційні можливості особистості, створення умов для досягнення нею життєвого успіху, розвиток індивідуальних здібностей;
особистісна орієнтація означає, що загальні закони психологічного розвитку проявляються у кожної людини своєрідно і неповторно;
життєво творча самодіяльність передбачає становлення особистості як творця свого життя, який здатен приймати особисті рішення, і нести за них відповідальність, повноцінно жити і активно діяти, постійно самовдосконалюватися, адекватно і гнучко реагувати на соціальні зміни;
толерантність передбачає інтегрованість української культури в європейський та світовий простір, формування у вихованців відкритості, толерантного ставлення до цінностей, відмінних від національних ідей, до культури, мистецтва, вірувань інших народів, здатності диференціювати спільне та відмінне в різних культурах, сприймати українську культуру, як невід’ємну частину загальнолюдської;
врахування iндивiдуальних задатків i здібностей студентів, рiвнiв їхнього інтелектуального та загальнокультурного розвитку, специфіки курсу навчання і майбутньої спеціальності;
партнерство як форма стосунків між викладачами i студентами, співпраця у вирiшеннi питань навчання, відпочинку, побуту, підтримка i стимулювання студентських iнiцiатив;
єдність навчання, виховання та науково-дослідної роботи, що передбачає добросовісне виконання кожним студентом своїх функціональних обов’язків i громадських доручень, участь у науково-дослiднiй роботі та громадському житті групи, курсу, відділу, коледжу;
цiлiснiсть i системність виховного впливу на студентів всіх структурних пiдроздiлiв університету, викладачів, студентських самоврядних організацій; пріоритет загальнолюдських цінностей, їх органічне поєднання з цінностями національними.
Література
Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття), – К.: Райдуга,1994.
Вишневський О.О. Ще раз про народження громадянина, – К.: Освіта, 2004.
Демидова І.Ю. Національно-патріотичне виховання молоді, – Ж.: Позакласний час, 2002, №21.
Державна та народна символіка України. Упорядн. Римар Л.М., - Харків: Основа, 2004.
Коркішко О.С. Становлення патріотичного виховання в ХІХ–ХХ столітті, – Ж.: Рідна школа, 2004, №2.
Логунов П.В. Трудове виховання, – Ж.: Соціальна педагогіка, 2010, №4.
Пащенко Д.І. Патріотичне і трудове виховання – складові становлення громадянина, – Ж.: Шлях освіти, 2002, №1.
Почепня В. Вплив трудового виховання на розвиток особистості, – Ж.: Директор школи, 2008. №7.
Сергейчик В.П. Трудове виховання, – Ж.: Рідна школа, 2008.№9.
Цінності освіти і виховання. Науково-методичний збірник, за ред.. Сухомлинської О.В., – К., 1997.
Чорногоров А. Сутність і організація трудового виховання, – Ж.: Педагогіка, 2010, №5.