Сценарій проведення виховної години на тему:
«ІСТИННО, ЛЮДИ: ЖИВЕМО НЕ ХЛІБОМ ЄДИНИМ.
ІСТИННО ТАК…КОЛИ МАЄМО ХЛІБ НА СТОЛІ».
Мета: Познайомити студентів з історією вирощування хліба, з народними традиціями, пов’язаними з хлібом; виховувати шанобливе ставлення до землі-годувальниці, до хліборобської праці; формування в студентів бережного ставлення до народних пісень, обрядів, до джерела натхнення народної творчості – святих тем землі, хліба, хліборобської праці; усвідомлення молоддю, що хліб – це важкий труд тисяч людей. Наше завдання – поважати його.
Підготовка: Заздалегідь можна дати завдання вивчити загадки, прислів'я, приказки, притчі, легенди про хліб.
Обладнання: Вишита скатертина, на вишитому рушнику хлібина, виставка хлібобулочних виробів.
Запрошені: Студенти коледжу, керівники та працівники сільськогосподарських підприємств.
Вступне слово викладача:
З давніх-давен наш народ цінував над усе три речі: хліб, сіль і честь. Хліб – то багатство, сіль – то гостинність і щирість, а честь – то людська гідність, за яку пращури наші стояли і нам заповідали навіть не маючи шматка хліба, ані дрібки солі.
Хліб – усьому голова. Мабуть, ці слова ви вже чули багато разів і вони для вас стали звичними і буденними. Але до хліба не можна ставитись по буденному. Це святиня людська. І скільки ж не проходить років і тисячоліть, а він залишається святим і величним завжди.
Люди віками мріяли про кращі часи, коли хліба буде вдосталь. Зараз в нас є хліб і до хліба, але хліб треба берегти. І як боляче дивитись, як марнують хліб. Мабуть ніхто не замислювався над тим, як до велетенських масштабів зростає вага того хліба, що складається з викинутих недбайливими руками грамів.
У всі часи вагоме слово «хліб» люди вимовляли з пошаною.
Хліб – це не лише буханець, урожай, зерно, але й символ джерела людського життя, материнського благословення і знак уваги і шани до гостя, і знак достатку, і символ людського безсмертя...
Коли на стіл гарячий коровай
Кладе твоя матуся сива,
Ти не соромся, синку, запитай:
Чиї ж це руки виплекали диво?
Хто не доспав замріяних ночей
І знемагав у спекотну годину?
Тривожний час кому біля очей
Завчасно проснував старечу павутину?
Я б розповів тобі багато ще
Про землю в повоєнній тузі.
Як схудла, змучена дощем,
Водила жінка корівчину в плузі.
Як колихала росяні снопи,
Хотіла горе полю розказати,
Вдивлялася за обрій з-під руки,
Чи не поверне доля їй солдата?
У світлій праці щастя на землі
Встає для нас за ясним видноколом.
Цілую хліб гарячий на столі,
Що пахне сонцем, щедрістю і полем.
Сьогодні ми попробуємо всі разом розповісти про ті звичаї та традиції, які пов’язані з хлібом.
Ведучий: Хліб здавна вважався символом святості, символом радості, щастя, здоров’я та багатства.
Із хлібом зустрічали новонароджене дитя, з хлібом вітали й породіллю. Пізніше з хлібом виряджали дитя «до Христа», а коли підросте, то з хлібом виряджали й до школи. З хлібом одружували молодих, хлібом благословляли батьки дітей до шлюбу. З хлібом хоронили покійника, поклавши хлібину на труну.
Із хлібом-сіллю зустрічали дорогих гостей. З хлібом входять уперше в новий дім.
Ведуча: На думку вчених, вперше людина почала збирати й культивувати хлібні злаки понад 15 тисяч років тому. У кам’яному віці люди їли сирі зерна, лише пізніше вони навчилися розтирати їх між каменями і змішувати з водою. Очевидно, звідси й веде свій початок історія про перші млинові жорна, перше борошно і перший хліб у вигляді рідкої каші.
Археологи стверджують, що ту кашу і можна вважати прахлібом. З часом зерна почали обжарювати, а потім з’явився перший прісний хліб – коржі з густої зернової каші – тіста. Ці перші ячмінні коржі й знаменували собою початок епохи хлібопечення.
Читець 1: Мій пращур брів із пралісу густого,
Як звір, голодний, бо не вполював,
Остання сила гаснула у нього,
І, падаючи між високих трав,
Хапавсь у порятунку за стеблинку,
Здавалось, на самісінькім краю,
І ненароком у руці живинку
Відчув, затис, як знахідку свою…
Тоді, можливо, і з’явилось жито,
Коли мій пращур залишивсь живим,
Коли на сито пальців – перше сито
Зерно просіяв і наситивсь ним…
Ведучий: Хліб із збродженого тіста з'явився пізніше. Його батьківщиною вважають Єгипет. Пекли його різні форми – круглий, довгастий, у вигляді пірамід і сфінксів, риб та різних фантастичних тварин.
Процес розпушування тіста був знайомий також грекам та римлянам. Перший спогад про такий хліб відноситься до V століття до н.е. Уже до IX століття випікання хліба для наших предків було звичайною справою. Про це свідчать літописи та археологічні знахідки.
Читець 2: Є відкриття, яких не вкрила мгла,
Нехай минуть віки, тисячоліття,
Та жінка та, що вперше хліб спекла,
Залишиться безсмертною навіки!
І хоч згубилось в плині літ ім’я
І пам’тника жінці тій немає,
А я її такою уявляю:
Вона як бабуся, як мама моя,
Що творять хліб, щоденно творять хліб,
І все життя їх пахне колосками.
Ведуча: Печений хліб був і в давні часи основним продуктом харчування українців. Деякі вчені не без підстав вважають, що саме предки-хлібороби сучасних українців – орії – винайшли колесо, віз, плуг, вони ж проклали першу борозну та спекли перший хліб. Особливе місце у давні часи відводилося хлібу «житньому». «Жито» означало як їжу взагалі, так і хліб зокрема. У свідомості нашого народу це слово асоціювалося зі поняттям «жити», «життя». А ось поняття «хліб» з’явилося пізніше й означало спочатку «борошно», тобто те, з чого виготовляють хлібні вироби.
Читець 3: А як рум’янець хлібу нагнітала
Селянська піч, від полум’я жарка,
Відбившися, зі споду пульсувала
Капустяна артерія листка,
І коровай, як сонце прохололе,
Займав почесне місце на столі,
А косарі виходили у поле
За хліб насущний кланятись землі.
Після роботи дітлахам окрайчик
Приносив батько –
Може, й справді так –
Передавав отой гостинчик зайчик,
Пропахлий диво-казкою на смак…
Не тільки диво-казкою багаті,
І не єдиним хлібом живемо,
А тільки чом, коли ні крихти в хаті,
Тривогою сурмиш, моя сурмо?
Тоді насправді світишся промінням,
Одрізуючи скибку дорогу,
І хліб стає не копійчаноцінним,
А золота самого на вагу!
Ведучий: Великою шаною хліба в Україні зумовлене те, що господарський рік був тісно і ґрунтовно пов’язаний з усіма польовими роботами навколо ниви, навколо хлібів. Перший посів озимих зернових, як відомо проводять восени до Семена, тобто до 14 вересня. Але найвідповідальніша посівна припадає на весну. До весняної сівби готувались заздалегідь. Переглядали зерно, лагодили реманент, кінську збрую.
Ведуча: Селяни з нетерпінням чекали тої благодатної днини, коли вперше виїдуть у поле, щоб прокласти першу борозну. Напередодні господиня варила святочну їжу, а коли сідали гуртом за стіл, виголошувала молитву, «щоб робота спорилася і нива щедро засівалася». Перед тим, як вирушити в поле, господар скроплював воза, плуга, борони та коней свяченою водою, одягав святкову сорочку, в якій ходив на останнє причастя, «щоб не було бур’янів у хлібі». Перед початком роботи розстеляв скатертину, викладав їство, ставив свічку і, наповнивши зерном коробок, до схід сонця читав «Отче Наш». Закінчивши сіяти, господар скородив ниву. Дякував польовим духам і сонцю, розламував окраєць паски і розкидав крихти по полю. Посередині лану закопував великодню крашанку, а на межі - громичну свічку. Скропивши ниву свяченою водою, молився і благословляв її: «Уроди, Боже, з сівка три мішка: мірочку попові, коробочку дякові, а ківшик півникові. Це йому за те, що він пісеньку співає, хазяїна врожаєм звеселяє!»
Читець 4: Ой нумо, нумо
В плетеного шума!
Як матінко-земле будеш заплітати?
Заплетися шуме, заплетися;
Хрещатий барвінок, розстелися!
Виорем нивочку довгеньку,
Посіємо пшениченьку золотеньку,
Пшениенька вродиться, женчики найдуться.
Пшениченьку чик-чик, чик-чик!
А з тієї пшенички золоті вершечки,
А з того проса золота 0оса,
А з тієї пшениці русії косиці,
Од кутка до кутка
Скакали дівки в городка.
Годі дівки скакати, ходімо снопи в’язати,
Ти, галочко сизокрила.
Ти, дівочко чорнобрива,
Ти, галочко, скоч на танець!
Ти, дівочко, поведи танець!
Ведучий: Чи знаєте ви, яких народних прикмет дотримувалися селяни під час сівби?
Читець 5: Не можна починати роботу, коли господар хворий – «буде мізерне зерно».
Читець 6: Не можна лихословити та лаятись, «щоб чорт не ходив слідом та не
розсівав бур’янів».
Читець 7: Не можна губити крихт від їства, бо «миші трубитимуть збіжжя».
Читець 8: Не можна в цей день позичати посівного зерна, «аби до нового врожаю не
йти в позички».
Ведуча: А які прислів'я та приказки про сівбу та хліб ви знаєте?
Читець 9: Що посієш, те й пожнеш.
Читець 10: Як посієш рідко, то вродиться дідько.
Читець 11: Весною не посієш – восени не збереш.
Читець 12: Хто сіє – той віє, хто не сіє – той скніє.
Читець 13: Одна стара правда на світі буває: хто не посіє, той не збирає.
Ведучий: Хлібороби ретельно стежили за дозріванням зерна. Найвивіренішим способом було спробувати його на зуб: якщо зерно мало тугий прикус, то одразу приступали до жнивування.
Ведуча: Жнива для селянина – це все: достаток у господі, затишок у родині, щаслива пісня і веселе свято. Увесь рік ждав він на те велике свято. З острахом поглядав господар на небо, на хмари, спостерігав напрям вітру. Адже одна нещаслива година – і може пропасти вся річна праця.
Читець 14: Зачастили дощі – та непрошені,
А хліба на полях ще некошені.
Вже не день і не два – хмари горами,
Поміж хмар – блискавиці узорами.
Понад морем хлібів, понад лозами –
Ні чаклунством спинить, ні прогнозами.
І шепочеться жито з пшеницею:
– Як же буде тепер з косовицею?
І ячмінь по землі низько стелиться,
І з гречок пада біла метелиця.
А громи гуркотять – перед зливою –
Понад хмурим Дніпром, понад нивою.
І луна від громів – в серце болями:
Не прикриєш лани парасолями,
Ані навіть любов’ю великою…
І тривога гука перепілкою.
Там, де стебла обтяжені росами,
Зупинились малятками босими…
Чим же я хлібороба порадую?
Може, давнім прислів'ям-порадою,
Що на випадок цей мовить водиться:
«А можливо, воно розпогодиться?»
Утішати його? Для чого воно!
Все завчасно, гуртом обмірковано:
Буде бій, буде жниво покошено –
Раз тривогу в полях оголошено.
Ведучий: На літо припадає найменше свят. І це цілком природно, адже настає найвідповідальніша пора у хліборобів – жнива. Починалися жнива зажинками. До зажинків готувалися заздалегідь: назубрювали серпи, стругали цурки, якими в'язали снопи, крутили перевесла. Зажинок починали вдосвіта і обов'язково на легкий, тобто жіночий день. Вмившись та помолившись, йшли в поле, щоб, доки зійде сонце, зробити жнив’яний почин – обрядовий сніп. У цей день годилося бути чемними: не сваритись, ввічливо звертатись одне до одного, навіть на худобу не підвищувати голосу і ситніше її годувати, «щоб жнивами не наврочити».
Ведуча: Перед початком роботи розстеляли на узбіччі скатертину, клали на неї хліб-сіль, свячену великодну цілушку від паски та інші страви. Ставали обличчям до сходу сонця, а господар читав молитву: «Сонце праведне, святі Петре і Юрію, наші святі душечки, виростили ви хлібець Божий на ниві, внесіть його в наші руки… Докотись, хлібцю святий, житечко наше, у наші клуні-стодоли. Хмари дощові, бур'яни, громи-блискавиці, і ти, граде б’ючий, – обходьте нашу ниву стороною й до нас не наближайтесь…».
Ведучий: Після кількох хвилин зосередженої мовчанки господар статечно кланявся і промовляв: «Боже, благосолови!»
Зажинок завжди починали господар поля або найстаріша жінка. Нажавши дві жменьки збіжжя, складали їх навхрест. Це був зажинковий хрест, що символізував почин жниварської пори. Після цього готували непарну кількість (3, 5 чи 7) снопів, ставили їх у коло колоссям догори та клали посередині ще один зажинковий хрест, потім сідали їсти.
Ведуча: Після їжі дорослі лягали на землю й потягувались, щоб під час жнив спина не боліла. Повертались додому без серпів та цурок, їх першого дня залишали під снопами на цілу ніч «на добрий починок». Брали з собою кілька колосочків. З них, якщо в родині були дівчата на виданні, годилося спекти коровай. У цей день ніякої іншої роботи не починали.
Читець 15: Я був у полі…
Визріли хліба,
Згинали над шляхами буйні гриви.
Степи стояли в сонячних шапках,
Чекали жнив пшеничні й житні ниви.
Яскрились обважнілі колоски,
Мов золота висока чиста проба.
Шуміли в них пісень живі рядки
Натхненного поета й хлібороба.
Я був у полі…
Тішивсь по токах
Багатим повнозерним урожаєм.
Він ратая з села й робітника
Порадує пахучим короваєм.
Пахучий хліб на нашому столі –
То виборені радощі родинні.
Пахучий хліб – то щедрий дар землі
За труд і розум доблесній людині.
Пахучий хліб –
Цілющий скарб життя,
Його неперевершена владика
Він – наша гордість, наше майбуття,
Він – наша творчість і мета велика.
Ведучий: Є у нашого народу ще один прекрасний звичай, пов'язаний із жнивами. Це обжинки, своєрідний вінець жнивам. Завершуючи косовицю, залишали на обочині поля жмут колосся, яке називали «бородою». Підв’язуючи пучечок червоною стрічкою, оздоблювали квітами, а вершок надламували, щоб колосся схилялось долі, як подяка щедрій ниві. В підніжжі клали окраєць хліба й дрібок солі, а поряд засівали вим’ятим з кількох колосочків зерном клаптик землі, приказуючи: «Сійся-родися, жито-пшениця, всяка пашниця, краща ніж торік!»
Ведуча: Після цього жінки йшли до снопів, витягували колосочки і робили з них квітку-китицю, сніп-рай або ж плели колосяний хрест і несли в село. Ці атрибути ставили на покуті – місце, де мають перебувати душі покійників та добрі польові духи. Дівчата ж вибирали поміж себе найкращу дівчину – «княгиню», вона ставала в коло, клала на ліве плече серпа, брала у праву руку цурку і опускала голову. Найповажніший жнець обв’язував її перевеслом з житніми колосками, одягав на голову вінок. Всі учасники обжинок повільно залишали лан, співаючи обжинкових пісень.
Читець 16: Оддзвеніли поля зрілим колосом,
Степові пропливли кораблі.
А зерно золотим грає полиском,
І від того ясніш на землі.
Мир ужинком твоїм запоручиться,
Краю рідний, це наш урожай –
На цвітнім рушничкові Славутича
З українських ланів коровай.
Оддзвеніли поля зрілим колосом,
Бачать в снах степові кораблі,
Як ідуть криголами по полюса
Теплоходи ідуть круг землі.
Ведучий: Україна славиться на весь світ своїми диво-короваями. Кожне село, кожний хутір має свої традиції та секрети випікання хліба.
Хліб пекли зазвичай у суботу, розраховуючи так, щоб до наступної випічки його вистачило на сім’ю. Супроводжувалась випічка цілою низкою ритуальних подій. Деякі з них дійшли до наших днів. Наприклад, такі: не можна пекти хліб у п’ятницю та неділю, не можна стукати коритом чи діжею для хліба та бити по ньому руками, хліб треба качати до себе (тоді і сім’я буде при ньому), на лопату не можна класти по дві хлібини, не можна тримати відчиненими двері в хату в момент, коли хліб саджають в піч, не можна спечений хліб класти на столі, перевертаючи його.
Хліб можна пекти з пшеничного, житнього борошна або з їхньої суміші. Крім хліба, що випікався для щоденного споживання, печуть ще обрядовий хліб: весільний коровай, калачі та буханці для поминальних обрядів.
Щоб хліб вдався, треба бути у хорошому настрої, не сперечатися, не сваритися.
Читець 17: Яйце розіб’є, білком помаже,
На дерев’яну лопату – та в піч,
І тріскотітиме іскрами сажа –
Мініатюрна зоряна ніч.
На хмелі замішаний, видме груди,
Зарум’янілий, круглий на вид.
Скоринка засмалена жаром буде,
Аж розіграється апетит.
В підсохлому тісті кленова лопата
Вийме з черені, де пікся в теплі, –
І зачарується біла хата
З сонця пахучого на столі.
Ведуча: У наших предків хліб завжди символізував добробут, гостинність господарів, сприяв продовженню роду. Шматочки чи крихти хліба не викидали у відходи, а віддавали птиці, тваринам. Хліб, який упав, слід було підняти, очистити, поцілувати і з’їсти, а при зберіганні хліб має лежати у такому положенні, в якому саджали його в піч, - перевернутий хліб вважався поганим знаком. Здавна вірячи в магічну силу хліба, його прикріплювали до хомута або клали між дерев’яними держаками – це було запорукою доброго врожаю.
Ведучий: Ви ознайомились з минулим хліборобства, з його славними звичаями і традиціями, а тепер повернемося до нашого сьогодення. На території нашого району є підприємства, які досягли хороших результатів в роботі. Це ПОСП ім. Шевченка, ПОСП ім. Івана Франка, ПОСП «Райдуга». До всіх, хто сидить в цьому залі, звертаються наші гості – керівники сільськогосподарських підприємств (виступи запрошених).
Читець 18: Яке це славне слово – хлібороб, –
Що жартома ще звуть і гречкосієм!
До слів найкращих я вписав його б,
До тих, які ми серцем розумієм!
Який це труд, який солоний піт,
Яка жага і втома життєдайна!
Ну, безперечно, знає цілий світ
Про роль почесну трактора й комбайна...
Спасибі їм: помічники живі,
Вони у чеснім хліборобськім щасті...
Та треба працювать і голові,
Докласти треба руки мозолясті,
Щоб хліб як сонце сяяв на столі
У кожній хаті, домі та колибі...
Уклін земний працівникам землі!
Вам, сіячі, плугатарі, – спасибі!
Ведуча: Хліб... за всіх часів і в усіх народів найбільшою святістю вважався хліб. Про нього писали поети і мислителі, він прославлявся в піснях і думах. Коли його не ставало, – приходило лихо. Недаремно людина, творячи щоденну молитву, просить у Бога: «Хліб наш щоденний дай нам сьогодні».
Читець 19: Він вічний і святий – цей житній хліб,
Чи в паляниці на столі у хаті,
Чи зв’язаний в важкий тужавий сніп,
Де колоски шепочуться вусаті,
Він чув у полі крик перепелів,
Чув жайворовий передзвін весняний,
Він виріс для пісень і добрих слів,
Тому що народився під піснями.
Віки проходять тисячами діб,
І еовим днем земля безмежно рада,
Він вічний і святий, – цей житній хліб,
Так, як життя, добро, кохання, правда!
Ведучий: Так, він вічний і святий. Тож не дивно, що про хліб складено стільки легенд. Ви бачили пшеничний колос? Зернятка в ньому тільки зверху. А кажуть, що колись, дуже-дуже давно, коли ще боги сходили на землю і могли розмовляти, все пшеничне стебло, знизу до вершечка було всіяне зернятками. Послухайте легенду.
Читець 20: Одного разу глянув Бог на землю і побачив, що скрізь на
полях і дорогах розсипане зерно. Зійшов він до людей, щоб
побачити, як вони живуть, чому хліб не поважають? А хліба
було у всіх вдосталь і не було потреби його берегти.
Розсердився Бог і подумав: «Що ж це таке?» Пішов він у
поле. Дивиться, а колос на стеблах великий – від самої землі
аж до верху. Розгнівався Всевишній і вирішив провчити
людей. Схопив рукою колос і потягнув до верху. Так все і стягнув би, не залишивши людям нічого, але на той час нагодилися собака і кіт і почали його благати, щоб залишив їм хоч пригорщу хліба. Пожалів їх Бог і залишив на стеблі ті зернята, що не встиг стягнути. З тих пір хліба стало менше, і люди почали берегти та поважати його, бо залишилася їм котяча частина.
Читець 21: Юначе мій, чиєїсь мами сину,
Зодягнений на джинсовий мотив,-
Я аж завмер, коли ти… півхлібини
«В дев’ятку» натреновано вгатив!
Солоним потом заливає спину…
Футбол, як бачиш, - не солодка гра!
Перепочинь, та поговорим, сину,
Бо є про що. І вже давно пора.
Я просто, не домішуючи меду,
Коли ти замахнувсь ривком
Ударить хліб, твоя весела кеда
Мені під серце влучила носком.
Ти вдарив так, що потемніло в оці.
І по державні крайні рубежі
У всіх, що пухли в сорок шостім році,
Від жаху похололо у душі.
І у батьків, які на полі ратнім
Ділили хліб, мов долю у бою,
Відкрилися старі солдатські рани
І заболіли в смерті на краю.
І в матерів, коли ти через луки
Котив хлібину, як футбольний м'яч,
Так застогнали, затужили руки,
Немов по них ти потоптавсь навскач.
Бо всі ми з хліба виростали, сину,
Із праці, себто – чуда із чудес-
Яка нас охрестила на людину,
Піднявши з чотирьох до піднебес.
Нас кликав хліб на добре, чесне діло,
До братнього, трудящого коша.
Ми в нім шануємо не тільки тіло,
У нім - народна світиться душа.
І я тобі сказати чесно мушу:
Ти можеш лущить м’яч, немов горох,
Але коли вже замахнувсь на душу , -
Дивись, щоб не спіткнувсь.. на чотирьох!
Ведуча: Хлібом могутня наша Україна. З хлібом далеко видно на всі сторони світу. Хліборобський рід безперервний. Один урожай в коморі, в засіках, а наступний уже стелиться зеленими нивами, вже чекає сонця, вологи, людського догляду. Від жниварської осені хлібороб очікує весни, від засівної весни живе до наступної осені. Силу своїх рук, натхнення душі хлібороб віддає землі. Він не знає відпочинку в думах про хліб. Без хліба люди – сироти, а земля – страдниця. І навпаки, земля – наше багатство, наша щедра годувальниця, коли вона в бережливих, добрих руках господаря.
Читець 1: Сонцем, що сяє в небесній блакиті,
Пахнуть скориночки скиб.
Є найзаповітніша дума на світі –
Дума про хліб.
Читець 2: Йде хлібороб у високому житі,
Думає: ще кілька діб...
Найблагородніша дума на світі –
Дума про хліб.
Читець 3: На нашім полі колосочки налиті
Світять, немов смолоскип,
Бо найсвітліша дума на світі –
Дума про хліб.
Читець 4: Нашою працею щедро зігріті,
Пшеничний віншуємо сніп.
Найзаповітніша дума на світі –
Дума про хліб.
Читець 5: Ми кажем – хліб. У слові цім – усе:
Життя, котре виблискує червоно,
Весна, що цвіт калиновий несе,
І осені хмільне достигле гроно.
Читець 6: В путі не впав, з дороги не зійщов
Ніхто, якщо у жилах його сила.
Ми кажем – хліб. І знов живе любов,
І в хлібороба виростають крила.
Читець 7: Ми кажем – хліб. Та важко він росте.
На нього спеки, буря, град і злива.
Як часто ще колосся золоте
Калічиться негодами на ниві.
Читець 8: Та хліборобське серце – не із тих,
Які здаються у полон розлуки,
Співаю славу людям, у яких
Міцнішають перед бідою руки!
Читець 9: Чи знаєш ти світання в полі
Або в задуманих садах,
Коли од од щастя мимоволі
Засяють сльози на очах.
Читець 10: Щебечуть птиці, вітер лине,
Немов дитинства світлі дні,
І кожна квітка і стеблина
До тебе тягнеться в півсні.
Читець 11: А ти ідеш – на небокраї
Яка краса огнів сія!
Разом з природою співає
Душа закохана твоя.
Читець 12: І тільки серце б’ється дуже,
Здається, так би вічно йшов...
Коли ти знаєш це, мій друже,
Ти знаєш, що таке любов.
Читець 13: Горджуся родом хліборобів,
Майстрами хліба і землі.
Шаную скромний їх доробок,
Діла великі і малі.
Читець 14: Ось дар священний – ця хлібина
Лежить велика на столі,
Неначе пісня голубина,
Неначе сонце на крилі.
Читець 15: Хто спік її, не знаю,
Чуйного серця тут тепло.
Але я завше в ній пізнаю
Життя людського джерело.
Читець 16: У нім краса земна і сила,
Пошана, щастя і любов.
Недаром нива колосилась,
Збирала в себе цвіт дібров.
Читець 17: Дівочий сміх, цілунок перший,
І радість тиху матерів.
Щоб хліб у пісню перевершить
Під сяйвом ранньої зорі.
Благословенна борозна
Дощами щедрими полита.
Читець 18: О, земле сонячна моя,
Вінчайся колосом і цвітом.
Довіку, земле, молодій,
На радість нам і нашим дітям.
Читець 19: Хвала людині трудовій,
Хвала рукам, що пахнуть хлібом!
Усе по колу: оранка, сівьа,
Турботи від врожаю – до врожаю.
Читець 20: Земля батьків од краю і до краю –
Опора наша, віра і судьба.
На ній звікуєм, в неї перейдем,
І можна, певне, цілий світ змінити.
Читець 21: Але незмінна хліборобська суть –
На щастя, на долю, на завтрашню днину
Цей скарб України – Батьків заповіт.
Заключне слово викладача:
Хліборобство – одне з перших ремесел, одна з найдавніших професій на землі. Пройшли тисячоліття. Але хлібне зерно і зараз залишається чудом пироди. Маленьке зернтко, що важить тридцять п’ять - сорок міліграмів, зібрало в собі найцінніші, найнеобхідніші для нашого організму речовини. Зібрало тепло сонячних променів, соки землі, ласку дощів і мудрість орача, його працю, знання, творчість.
Першим був не Господь і не геній,
Першим був - простий чоловік.
Він ходив поземлі зеленій
І, між іншим, хлібину спік.
І не зміг заробить монумента
Цей наїний франк чи дуліб,
Бо не зміг він знайти момента,
Щоб узяти патент на хліб.
Дуже багато сил, терпіння, натхнення вкладає людина в те, щоб на полях заколосився хліб, щоб у вигляді пухких паляниць, батонів, бубликів, булочок він прикрашав наш стіл.
Коли приїздять гості, їх завжди вітають хлібом-сіллю. У нову хату або квартиру заходять із хлібом. І в останню дорогу людину проводжають теж із хлібом. Бо хліб – це найдорожче і святе як Батьківщина, як мати. Пам’ятайте це завжди. Шануйте працю хлібороба! Шануйте хліб!
Хліб! У пошані до нього
Схилимо низько чоло!
Хліб – це святіше святого
Сонце, життя і тепло.
Хліб! Він у кожному домі,
Хліб на гостиннім столі,
Гуркіт гарматного грому
Більш не тривожить землі.
Скільки гарячої крові
Пролито в грізнії дні.
Плакали зерна вагомі
На обгорілій стерні.
В народі хліб, мов матір поважають,
Ця шана з плином часу не зника.
І дорогих гостей завжди стрічають
З хлібиною в барвистих рушниках.
Так хай же щедро наливає соком
І колоситься золотистий сніп!
І хай же родить щедро з кожним роком
Його величність – годувальник хліб!
Гадаю, що після нашого виховного заходу кожен з вас ще раз задумається, чим для нас є хліб, пройметься глибокою повагою до нелегкої людської праці, усвдомить мудрість звичаїв предків і з вдумливим розумінням вимовить: «Хліб – святий».
Зверніть увагу на виставку хлібобулочних виробів, більшість з яких створені руками самих студентів. Каожен виріб має свою назву: коровай, пиріг, паляниця, бублики, булка, печиво, але ми звично називаємо це хлібом.
Висновки
Виховання – це насамперед засвоєння кожною особистістю духовності, культури рідного народу, його національного духу, способу життя. Відтворюючи себе з покоління в покоління (фізично і духовно) і турбуючись про вічність існування, кожна нація піклується про виховання молоді, щоб у них виховати повагу до праці та цінностей батьків, дідів і прадідів.
Українська нація, як і всі нації світової співдружності, має свою самобутню історію, глибоко гуманістичну ідеологію, власну філософію буття, оригінальну систему виховання. Ідеями національного єднання, міцної дружби, товариської взаємодопомоги і милосердя, звеличення людини просякнуті усі сфери творчої праці, природно-історичного життя українців: державно-політична діяльність, право, мораль, економіка, культура, мистецтво, національні традиції і звичаї, виховання підростаючих поколінь. Перевірені багатовіковим досвідом надбання народної мудрості становлять ідейно-моральну основу виховання, яке має національні та загальнолюдські аспекти.
Паляниця... Хліб... здавалося б що тут такого – звичайний тобі продукт харчування. Але скільки для кожного з нас постає за цим звичним словом! Неосяжне пшеничне поле, на якому наче пливе комбайн..., золотаве зерно, що переливаєтьмя в натруджених долонях хлібороба..., духмяна паляниця на вишиваному рушнику, якою зустрічають гостей. Ось і виходить, що хліб – це щось значно більше, вагоміше і дорожче, «він є основою основ».
«Хліб на столі – мир у хаті», «Хліб – всьому голова», «Хліб та вода – козацька їда – скільки прислів’їв та приказок склав народ про хліб, про хліборобську працю, скільки чудових віршів присвятили поети.
Земля – людина – хліб – цьому вічному сюжету людської історії, людських надій і розчарувань присвятили свої твори П. Мирний, М. Коцюбинський, О. Кобилянська, П. Куліш, О. Довженко, М. Стельмах та інші. Це одна з вічних тем, яку не обминув жоден митець. В них відображено закоханих в землю людей, в руках яких буденна робота перетворюється в творчість. Тяга до творіння світу навколо себе – характерна риса хлібороба, яка відрізняє його від інших професій і ріднить з митцем. Праця біля землі, постійне спілкування з природою обумовлюють певне світосприйняття, певні моральні якості, носіями яких були і є селяни. Це люди, які бережуть в собі кращі, пильновані народом етичні заповіти, духовні цінності, зберігають гармонійне ставлення до природи.
Красиве поле, де зеленіють жита і пшениці, терпким запахом парує земля. Прекрасне воно, коли золотом виграє, хвилюється в сонячний серпневий день. Неперевершено досконалий важкий колос, що в народі називають його не інакше, як золотий. Чудове й зерно, яке ввібрало в себе життєдайні сили землі. І, нарешті, як вінець хліборобської праці – хліб.
Вся ця краса споконвіку створювалася важкою працею. Земля рясно полита хліборобським потом, кров’ю воїнів-захисників і слізьми матерів-вдів. Тому й став хліб символом миру, добра й достатку, мірилом духовності нації, символом матері та Вітчизни.
... Я дивлюсь на шматок хлiба на столi - i бачу маленьке зернятко в колосi, сповите, мов дитинка, пiсля народження. Я бачу золотi хвилi на ланах моєї України, якi вiдбилися на її державному прапорi. Я бачу, як палаючим золотим водоспадом урочисто переливається стигле зерно з комбайна у вантажну машину. Я бачу, як матуся приносить додому у руках круглу хлiбину i, загортаючи у рушник, кладе її на стiл. Тепер врештi я її зрозумiла: чому саме - в руках i чому - нiкуди, крiм на стiл... Споконвiчна народна мудрiсть: хлiб - усьому голова!
…Я торкаюсь шматочка хлiба, i в моїй душi наче щось спалахує, в серце вдарило нiжним поштовхом. I я нiби почула: Я дам тобi силу, я змiцню твоє здоров’я i життя, я буду з тобою у радостi й горi. Ти тiльки бережи мене! Це ж зовсiм неважко...Хай же завжди буде хлiб на столi та в серцi мого народу - i в горi, i в радостi! Щоб були мої спiввiтчизники щасливими, здоровими i сильними, i щоб хлiбними полями i непохитною мiцнiстю славилася моя Україна!
Література
1. Івін М. В. Хлібсьогодні, хліб завтра, - К.: Дитяча література, 1980.
2. Мітяєв А. В. Житній хлібчик - книшеві дідусь, - К.: Дитяча література, 1990.
3. Федоров М.А. Юному хліборобові, - К.: Освіта, 1994.
4. kraushka.ru