Сценарій проведення родинного свята на тему:
«БЕЗ РОДИНИ НЕМА УКРАЇНИ!»
Мета: Виховання людяності і шанобливого ставлення до батьків, до родини, розвиток прагнення до дійсної любові, бажання її берегти та відчуття відповідальності за свою родину.
Обладнання: Ікона в рушнику, вишита скатертина, на вишитому рушнику коровай.
Запрошені: Студенти коледжу, батьки та викладачі.
Читець 1. Молитва про сім'ю
Господи, Отче Святий, Всемогутній, Вічний Боже, благословляємо Тебе і дякуємо за нашу сім'ю, яка бажає жити в любові та злагоді. Приносимо Тобі наші печалі, в Твої руки ввіряємо наше майбутнє. Боже, джерело всякого блага, зроби, щоб ми завжди мали хліб насущний, збережи нас у здоров'ї і світі, направ стопи наші на добро. Дозволь нам після щасливого життя в цьому будинку зустрітися знову у вічній радості неба. Амінь.
Ведуча: Народились ми і живемо на такій чудовій, багатій мальовничій землі — в нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки — тут корінь роду українського, що сягає сивої давнини. І де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюємося аж до сліз, зачувши рідне слово.
Читець 2. Родина, дорога родина!
Що може бути краще в світі цім?
Чим більше дорожить людина
За батьківський і материнський дім?
Що може бути краще за вечерю в домі
За батьківським, міцним столом,
Де в шумнім гомоні і в кожнім слові
Все сповнене любов’ю, а не злом ?
Де можна більше зачерпнуть любові?
Де взяти більше доброти?
Як в материнськім ніжнім слові,
Як з батька щедрої руки.
Отож: зібралися ми нині
На святі нашім гомінкім,
Щоб поклонитися родині
І побажати щастя всім.
Вступне слово викладача: Шановні гості! Дорогі батьки, наші рідні, вітаємо вас на нашому святі.
Запрошуємо на хліб та сіль, на слово щире, на бесіду мудру, на свято родинне (Виносять коровай).
Із знання свого родоводу починається кожна людина. Корені кожного з нас починаються з батьківської оселі, взявши у спадок усе найкраще — мамину пісню, чистоту мови, любов до отчого краю, святе ставлення до хліба, родовідних традицій і обрядів.
Куди б доля не закинула, ми неодмінно, нехай хоч у спогадах, повертатимемось до незрадливого вогника – батьківської хати, маминої світлиці.
Де пісня й казка, звичаї живуть,
Де пахнуть рута-м’ята і пшениця,
Де рушники узорами цвітуть,
Де юними хлюпочуть голосами
Пісні і танці голосні,
Де колискові від бабусі й мами
Принишклі у колисоньці на дні.
Читець 3. Родина, дорога родина!
Що може бути краще в світі цім?
Чим більше дорожить людина
За батьківський і материнський дім?
Що може бути краще за вечерю в домі
За батьківським, міцним столом,
Де в шумнім гомоні і в кожнім слові
Все сповнене любов’ю, а не злом ?
Де можна більше зачерпнуть любові?
Де взяти більше доброти?
Як в материнськім ніжнім слові,
Як з батька щедрої руки.
Отож: зібралися ми нині
На святі нашім гомінкім,
Щоб поклонитися родині
І побажати щастя всім.
Ведучий: Хата для людини ставала всім: і храмом, і рідним краєм, і батьківщиною, і матір’ю. Яким теплом і лагідним родинним затишком, якою добротою та материнською ласкою віє від тебе, рідна хато! Неспроста ж твоє ім’я співзвучне із словом «мама». Перші спогади про хату – немов рожевий досвіток дитинства. З батьківської хати розпочиналося пізнання світу.
Хато, моя рідна батьківська хато! Усім найкращим, що є в моїй душі, завдячую тобі. Навчила ти цінувати хліб і сіль, піднімати з підлоги ненароком випущену крихту. Ти навчила мене змалку поважати старших, шанувати батька і матір, бути терплячим, чесним і роботящим.
Рідна хато моя! Куди б я не пішов від твого батьківського порога, я не забуду твого даху, твоєї чистої стелі. Бо хіба може порядний син забути свою матір, свій дім, у якому вперше глянув на світ.
Ведуча: Птахи й ті повертаються з-за далеких морів до своїх гнізд. Сотні віків, німі, безсловесні, щовесни вони летять у рідні краї. їх кличе голос життя. Там десь, за тисячі верст, на них чекають, нехай напівзруйновані, але рідні гнізда. А ми ж таки люди. В нас не тільки інстинкт, а й розум. То чому ж ми маємо забувати про гнізда свої?
Під високим небом збережемо тебе такою, якою ти була. Щоб бачили всі, щоб знали наші нащадки, під якими дахами ми народжувалися і виростали і, набравшись сил, ішли від отчого порога перетворювати світи. Нехай же стоїть під суворим небом історії наша рідна батьківська хата, нехай красується в живому цвітінні соняшників і мальв, у барвистому полі веселки.
Читець 4. В мого роду — сто доріг.
Сто століть у мого роду.
Вичовганий старий поріг
Старій бабі в нагороду.
Сива стежка в сто доріг
Розлітається од хати,
Сто вітрів мій вік запріг
Сиву хату розхитати.
Сто скажених сивих бід
Та й душило ж роду вроду,
Та не висхне з роду рід
Ні в погоду, ні в негоду.
Роде рідний! Не спинить
Нашу жилаву породу!
Сто вітрів в ногах лежить
Мого роду і народу.
Ми хочем радо привітати
Бабусь з дідусями, сестер, братів
Ну і, звичайно, наших любих
І дорогих усім батьків.
Давайте хоч би на хвилину
Забудем клопоти усі
І об’єднаємось в міцну родину
І заспіваємо забуті вже пісні.
(Пісня «Музика рідного дому»).
Читець 5. Ми до батьків сказати хочем слово,
Сповнене ніжності й любові.
Бо без батьків чого ми у світі варті –
Без маминої ласки і тепла,
Без батьківської строгості і жарту,
Без нашого родинного тепла.
«Родина», «рід», які слова святі!
Вони потрібні кожному в житті,
Бо всі ми з вами гілочки на дереві,
Що вже стоїть віки.
Це дерево – наш славний родовід,
Це батько, мати, прадід твій і дід.
Батько і мати – два сонця гарячих,
Що нам дарують надію й тепло,
Батько і мати у долі дитячій
Так необхідні, щоб щастя було!
Ведучий: Родина — соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.
За генеалогічним визначенням сім’я – сукупність людей, пов’язаних кровним рідством або родинним своячеством.
Кожна родина – це маленький світ, маленька країна.В цій країні свої закони, звичаї, традиції. І сьогодні наші вітання звучать для всіх родин з побажанням миру, спокою, злагоди та любові.
Читець 6. Любов і Радість, Мрія і Надія
Щодня у кожній родині живе.
Від почуттів таких душа світліє
І хочеться творити щось нове.
І хочеться добро усім робити
Назвати кожного і рідним, і дорогим
І прагнемо чарівний світ любити
Та жити у гармонії із ним.
Читець 7. Любов – найбільше у світі почуття !
Вона не має меж – безкрая!
З любові починається життя,
Воно усе найкраще починає.
У серцях батьків така любов живе
Як Всесвіт, безконечна і велика,
Вона рікою дивною пливе.
І не скінчиться, поки в батьків й віку.
Читець 8. У кожного повинна бути надія.
Надія на краще життя,
Надія на здійснення мрії
І щоб не було каяття.
І крила для польоту нам дає,
І доброту народжує, і ласку.
Пустіть надію в серденько своє,
Вона народить в ньому дивну казку.
Читець 9. Нічого не може у світі цім жити
Без сонця ясного, дощу і тепла.
Людині ще треба на білому світі
Щоб мрія висока у серці жила.
Люблю я дуже, щоб іскрились очі,
І щоб життя в вас радістю цвіло
Я бачити веселими вас хочу,
Щоб з серця променилося добро.
Читець 10. Я – Радість! Як без мене жити?
Я з задоволенням іду до всіх!
Веселим жартом можу насмішити,
Люблю здоровий життєдайній сміх!
Я – Радість! Як без мене жити?
Тому й прийшла сьогодні я до всіх.
Щоб в свято родини вас розвеселити,
Подарувати вам веселий сміх.
Ведуча: Символами родини є калина, писанка, вишиванка, вишня, коровай.
Калина – символ життя, крові, вогню. Дослідники пов'язують її назву із сонцем, жаром, паланням. Калина часто відіграє роль світового дерева, на вершечку якого птахи, їдять ягоди і приносять людям вісті, іноді з потойбіччя. Калина символізує материнство: кущ – сама мати; цвіт, ягідки – діти. Це також уособлення дому, батьків, усього рідного.
Калина – український символ позачасового єднання народу: живих з тими, що відійшли в потойбіччя і тими, котрі ще чекають на своє народження. Калина уособлює й саму Україну. Як символ Батьківщини, вона «проросла» в гімнові січових стрільців:
Ой у лузі червона калина похилилася,
Чогось наша славна Україна зажурилася,
А ми тую червону калину підіймемо.
А ми нашу славну Україну розвеселимо!
Ведучий: Писанка – символ Сонця; життя, його безсмертя; любові і краси; весняного відродження; добра, щастя, радості. Кожен орнаментальний мотив має певне сакральне значення. З них на писанці складається мальована молитва про злагоду і мир поміж людьми. У християнській культурі українців писанка стала символом воскресіння. В народі кажуть: «У світі доти існуватиме любов, доки люди писатимуть писанки».
Ведуча: Вишиванка – символ здоров'я, краси, щасливої долі, родової пам'яті, порядності, чесності, любові, святковості; оберіг. Вишита національна жіноча та чоловіча біла сорочка. Символіка вишивки залежала від того, кому призначалося вбрання: парубкові – нареченому, чоловікові, хлопцеві; дівчині, заміжній жінці.
Ведучий: Сорочка (особливо чоловіча) була символом кохання і вірності. В давньому замовлянні сказано: «Якою білою є сорочка на тілі, таким щоб і чоловік до жінки був».
Ой коби я була знала, що я твоя буду,
Випрала би-м сорочечку від чорного бруду
Заковала зозуленька на жовтім пісочку.
А хто ж мому миленькому випере сорочку?
Ведуча: Символ світового дерева, життя; символ України, рідної землі; матері; дівчини-нареченої – вишня. У давнину вишня була одним із священних дерев далекої Японії та Китаю. Для праукраїнців вишня – світове дерево життя Окремі дослідники зіставляють це слово із весняним сонцем у зеніті, тобто «вишнім» сонцем.
Ще сніг ковтала повідь широченна,
І рала ждав іще тужливий лан.
А під горою вишня — наречена
Вже до віночка міряла туман.
Ведучий: Обері́г – те, що треба мати «о березі» (при березі), звідси – оберігати, прадавній амулет щастя, талісман. Оберегами від русалок вважалися полин або любисток, подекуди – м'ята, аїр, часник.
Чоловік і жінка – символ духовної єдності.
Діти – символ продовження роду.
Ведуча: Рушник – один із найдавніших оберегів у різних народів. Сама смуга полотна має насичене символічне значення – дороги, долі, захисту. А коли ця смуга ще й містить на собі виткані чи вишиті знаки-обереги – захисна сила її, відповідно, більшає.
По всій Україні рушником накривали хліб на столі. Накривали ним і хлібну діжу після випікання хліба, ставлячи її під образами на покуті. Коли син вирушав у далеку дорогу, мати дарувала йому рушник – як оберіг від лиха.
Батько студента: Молитва батьків про дітей
Бог, єдиний в Пресвяту Трійцю, волею Твоєю і по благодаті Твоєї Ти довірив нам дітей. Молимо Тебе про них, спаси їх і збережи.
Боже, Отче, охрани життя наших дітей, збережи їх в здоров'ї, оберігай від неприємностей, щоб вони могли в безпеці рости і розвиватися на славу Твою і нам на радість.
Сину Божий, Ісусе Христе, збережи віру дітей наших, даруй благодать вірності Тобі, і не дозволь зійти їм в житті на невірний шлях.
Дух Святий, Боже, даруй дітям нашим світло Твоє у виконанні ними своїх обов'язків і навчи їх служити Богові і ближнім. Дай їм сили долати труднощі і спокуси.
Боже укріпи і підтримай нас, батьків, щоб наше слово потрапляло в серця наших дітей, і було підкріплено прикладом життя. Допоможи нам оберігати наших дітей і бажати їм добра. Будити і підтримувати в нас дух віри і дай нам і дітям нашим одного разу споглядати Тебе, Триєдиного Бога, в вічній радості неба. Амінь.
Ведучий: Особливо ніжно і тепло нам хочеться привітати всіх наших бабусь, які присутні на святі, і тих, що не змогли прийти. Тому, що всі ми починаємося з них, тому що наші бабусі – найкращі, найлагідніші, і найкрасивіші, найніжніші та ще багато-пребагато, най-най-най.
Читець 11. Чому так багато довкола тепла?
Це ж моя бабусенька його принесла!
Скільки у бабусі сонця і тепла
Скільки в неї радості, щедрого добра!
У душі бабусі — почуттів глибінь,
А в очах бабусі — неба ніжна синь
У руках невтомних — праця без кінця,
А в устах ласкавих — мова мудреця.
Як же не любити бабцю дорогу?
Я перед бабусею завжди у боргу.
Читець 12. Я з’явився на світ із любові та мрії
Із щасливих татусевих й маминих снів.
Ще були в тата й мами високі надії.
Як же мама зраділа! Як тато зрадів!
Народилось дитятко, маленька кровинка,
Що від тата і мами життя поведе
Ще безпомічна, крихітна їхня дитина,
Але виросте скоро, час швидко іде.
Ведучий: Споконвіку батько вважався господарем сім’ї. Батьків приклад, батьків наказ завжди служили законом для родини.
Його неквапливе й розважливе слово завжди сприймалося всерйоз, змушувало глибоко замислюватися над життям, виховувало такі людські риси, як доброта, чесність і відповідальність.
Батьківське серце здатне пройматися болем дитини на відстані, журитися за долю своїх дітей усе життя. Якби міг, кажуть в народі, то й сонце прихилив би.
Кожен батько вчить своїх дітей любити: рідний край — місце де народились, вчить любити рідну домівку, село, рідну Україну.є
(Пісня «Батьку мій, лебедю білий»).
Читець 13. Прилинь, прилинь до рідного села
Приїдь, приїдь, тебе чекає хата.
Тут вишня соловейком зацвіла
І в нього будуть солов’ята.
Прилинь, хоч в гості до Зелених свят,
Візьми дітей, нехай дитина знає,
Що і вночі маленьких солов’ят
Своєї мови батько научає.
Прилинь додому в солов’їний день
Хай зрозуміє тут твоя дитина:
До дідових і бабиних пісень
Подібна дуже мова солов’їна.
Не скупіться на теплі слова,
У світі так мало тепла
Лиш від рідної хати
Та від лагідних рук мами й тата.
Коли зміцніють крила, щоб літати,
Не забувай про рідних маму й тата.
Та встигни їм слово сказати,
Допоки ти живеш у рідній хаті.
Читець 14. Молитва дитини про своїх батьків
Всемогутній вічний Боже, дякую Тобі за моїх батьків і молюся про них. Після Тебе, о Боже, найбільше я вдячний їм. Навчи мене цінувати їх старання і виражати їм подяку. Ти ж винагородити їх працю Твоєї благодаттю. Дай їм здоров'я і благодать, необхідну їм для щастя і порятунку. Боже, наш Отче, вчини, щоб я завжди радував їх, любив, поважав і завжди їм допомагав. Боже, наш Отче, почуй молитви дитя Твого і благослови моїх батьків і всю нашу сім'ю, щоб вона була одне серце і одна душа у Христі, Господі нашім. Амінь.
Читець 15. Куди б не занесло вітрами перемін:
Блукаючи таємними світами,
Не відпускає острів в океані,
Єдиний острів на згаслому вулкані.
Для когось – загублений у водах привид.
Для мене – всесвіт, захист від руїни.
У ньому концентруються надії.
Стабільність нестабільної людини.
Єдина річ, яка тримає наче якір.
Невидима, така відчутна пуповина.
Яка не є, а все таки твердиня.
Маленький острівець – моя родина.
Каміння, скелі, норовливий клімат.
Та не ковтнуть його поки що хвилі.
У ясний день цвітуть поодинокі квіти,
Колись можливо зацвітуть сади.
– Загублений у океані острів-привид,
Довічний в’язень я твого каміння.
В тобі якась непереборна сила,
Що не пускає по той бік життя.
Читець 16. Коли помру за тебе, рідна нене,
Ім’я твоє застигне на вустах.
Укриюся скривавленим знаменом,
Душа полине, наче білий птах.
Коли поляжу за Вітчизну милу,
Для неї стану небом голубим,
Великий Луг згадає давню силу,
Зав’ється на курганах сивий дим.
Озвусь в Карпатах голосом трембіти,
Крилом Поділля лагідно торкну.
Помчать сарматські коні швидше вітру,
І дух козацький оживе від сну.
В Дніпро я скину зоряні підкови,
Віддам землі любов і доброту,
В Таврійському степу крізь біль терновий
Трояндою свободи проросту.
Заключне слово викладача: Дорогі гості, шановні колеги, шановна родино! Я таки не помилилася, коли сказала, родина, бо гадаю, що сьогоднішнє свято – це єднання нас у велику, теплу, щиру родину. І мимоволі спадають на думку слова:
Родина, рід – які слова святі!
Вони потрібні кожному в житті.
Бо всі ми з вами гілочки,
На дереві, яке стоїть віки.
Це дерево – наш славний родовід.
Це батько, мати, прадід твій і дід.
І саме родина, родинні стосунки, виховна роль родини усе це покладено в основу виховання. Від родини йде життя людини. Людина є смертною, але рід, родина, народ – безсмертні.
І хочеться, щоб ми пам’ятали, шанували своїх батьків. А шанувати, це значить любити їх, бути вдячними, турбуватися про них, допомагати їм в усьому, ділити з ними їх скорботи і труднощі.
Бабусю шануйте й дідуся!
Матусю любіть і тата!
Нехай родина дружно уся
Буде на радість завжди багата!
Хай тішаться онуками бабуся і дід!
Хай батько та мама радіють дитині!
Хай буде, як дуб, могутній наш рід!
Хай злагода й мир панують в родині!
Все що в серці мали, –
Вам подарували.
Світлу мрію й казку,
Нашу пісню й ласку,
Щебет України, звичаї Вкраїни.
Перед дорогою сідайте за столи.
Так споконвіку для гостей годиться,
Щоб радісні й щасливі всі були,
Потрібно короваєм пригоститься.
(Всі присутні пригощаються короваєм).
Література:
Закувала зозуленька,/ антологія української народної творчості, – К.: Веселка, 1989.
Олійник О. Світ українського слова, – К.: Хрещатик, 1994.
ostriv. in. ua.