Про деякі вправи з розвитку зв’язного мовлення
У дошкільному віці діти опановують таку важливу форму спілкування, як усне мовлення. Мовленнєве спілкування, тобто розуміння мовлення і активне мовлення, розвивається поступово. Розвиток активного зв`язного мовлення тісно пов`язаний із розумовим розвитком дітей. Зв’язне мовлення розвивається разом з мисленням, сприйманням, спостережливістю. Адже щоб зв’язко розповісти про що-небудь, слід чітко уявляти собі об`єкт розповіді (предмет, подію), вміти аналізувати, відбирати основне, розуміти причинно-наслідкові, часові та інші відношення між предметами та подіями. А ще мовлення розвивається паралельно з пам’яттю, що дає дітям змогу запам’ятовувати слова , та з уявою і фантазією, що допомагають дітям говорити не лише про ті речі, які перебувають у їхньому полі зору, але й про уявлювані або вигадані предмети та події.
Загальновідомо, що у розвитку мовлення дітей провідна роль належить дорослим: рідним – у сім’ї, вихователям – у дошкільному закладі, вчителям – у школі. У своїй роботі ми багато уваги приділяємо розвитку зв’язного мовлення дітей, використовуючи різні методи і прийоми.
Прийоми збагачення словника дітей
У загальній системі мовленнєвої роботи збагачення словника, його закріплення та активізація посідають значне місце. Адже слово – основна складова мови, і вдосконалення мовленнєвого спілкування неможливе без розширення словарного запасу дитини.
Ми формуємо словник дітей, спираючись на активне та дієве пізнання ними навколишньої дійсності. Ознайомлюючи дітей зі словами – назвами предметів, дій, ознак, використовуємо рекомендації кандидата психологічних наук Володимира Репніна. Для того щоб полегшити дітям запам’ятовування нових слів (а їх, як відомо, не слід давати більше семи за одне заняття) , ми звертаємо увагу дітей на «образність» слова. Якщо слово передає певні характерні звуки, шум тощо, пропонуємо вимовити його, не поспішаючи, кілька разів і вслухатися в його звучання:
«Вимов слово «бджола» - почуєш дзижчання; вимов слово «шурхіт» - почуєш шарудіння; вимов слово «гуркіт» - почуєш грім; вимов слово «крапає» - почуєш, як падають перші краплини дощу».
Є слова про які можна сказати, що вони «солодкі», - цукор, торт, мед, банан; є слова «кислі» - лимон, щавель, кефір; є слова «пухнасті» - котик, килим, хмарка; «тверді» - камінь, стіл, горіх; «світлі» - сонце, лампа, вогонь. Є слова «голосні», «тихі», «м’які», «важкі», «холодні», «веселі», «сумні» тощо.
Ми пропонуємо дітям запам’ятати певний набір слів за допомогою картинки, дій або й просто вимовляючи їх. Скажімо, пропонуємо запам’ятати слова, що зображені на картинках: подушка, морозиво, м’яч, пір’їнка, сміх, слон. Повідомляємо дітям, що серед цих слів є «м’яке», «легке», «дзвінке», «важке», «веселе» і «холодне». Співвідносимо ці ознаки з названими словами. Потім вимовляємо слова по черзі голосно, тихо, весело, сумно, таємниче.
«А тепер перевіримо, хто скільки слів запам’ятав. Покажіть мені стільки пальчиків, скільки слів пам’ятаєте. «Одягніть» кожне слово на пальчик і називайте ці слова».
Також можна домовитися з дітьми кожне з названих слів зобразити у вигляді певних символів або малюнків на дошці. А можна колективно вигадати небувалу історію про ці предмети. Як правило такі історії дуже швидко запам’ятовуються. Наприклад:
«Подушка з їла морозиво, втратила голос і перейшла на шепіт. А м’яч, як пір’їнка, злетів угору і почув сміх слона».
Таку роботу над запам’ятовуванням слів слід проводити регулярно, і з часом діти самі можуть вигадувати історії і легко запам’ятовуватимуть слова. А якщо за кожне слово вони отримуватимуть певну фішку чи бал, їхня мотивація щодо запам’ятовування значно зросте.
Збагачення словника дітей іменниками
Діти мають не лише запам’ятовувати слова, але й змінювати їх зо допомогою суфіксів та закінчень. Звертаємо увагу дітей на те, як, змінюючи слово, можна вказати на кількість предметів чи їх величину: квітка – квіточки; їжак – їжачок, їжаченята, їжачисько. Можна запитати у дітей:
«Які слова називають один предмет, а які – багато? Яке слово називає менший предмет, яке – більший, а яке – найбільший?»
Педагог може показати живу квітку, скажімо айстру, і запитати: «Що можна зробити з квіткою?» (Поставити у вазу, понюхати, засушити.) Потім показати картинку з тією самою квіткою і запитати: «Я зможу її поставити у вазу? Понюхати? Засушити? (Ні.) А що можна зробити з нею? (Розмалювати, вирізати, наклеїти.) А чи можна слово «айстра» поставити у вазу? Понюхати? Засушити? Розмалювати? Вирізати? Наклеїти? (Ні.) Що ж ми можемо зробити із словом «айстра»? (Його можна вимовити, повторити, написати, прочитати.) Ще його можна зобразити ось так [ / ] . Це модель/схема слова, яке називає предмети».
Таку саму роботу можна провести зі словами «гриби», «м’яч», тощо, щоразу повертаючись до вказаної моделі/схеми.
У процесі мовленнєвого спілкування діти звертають увагу насамперед на зміст того, що чують або говорять самі. І лише виділяючи слово з потоку мовлення та зобразивши його за допомогою моделі/схеми, вони починають усвідомлювати не лише зміст мовлення, але і його форму.
Модель/схему слова, що називає предмети, можна виготовити з пінопласту чи з цупкого паперу. Використовуючи її як зорову опору, пропонуємо дітям, щоб вони підібрали до моделі/схеми назву предмета, або, наприклад, назвали складові автомобіля, квітки, книжки, стільчика; назвали овочі, фрукти, лісових тварин тощо.
Збагачення словника дітей дієсловами
Аби познайомити дітей зі словами, які називають дії, ми показуємо їм дві картинки якоїсь однієї істоти, що відрізняється лише дією: кролик сидить – кролик стрибає; крокодил сміється – крокодил плаче тощо.
Під картинками розміщуємо ось таку модель/схему.
[ / ]---[ // ]
Потім запитуємо у дітей:
«Що це за слово [ / ]? (Крокодил.)
А що він робить на першій картинці? (Плаче.)
А що він робить на другій картинці? (Сміється.)
Що ж називають ці слова? (Дії крокодила, вони розповідають, що він робить.)
А що робить крокодил? (Дивиться, бачить, стоїть, слухає тощо.)».
Домовляємося слова – назви дій позначати ось так: [ // ].
Для кращого запам’ятовування пояснюємо, що дві риски позначаємо, бо здебільшого виконуємо певні дії двома руками, ходимо двома ногами, чуємо двома вухами, бачимо двома очима.
Тепер ми можемо складати за цими моделями/схемами прості речення із заданим словом.
[ / ]---[ // ] [ / ]---[ // ]
Котик спить. Собака гавкає.
Пропонуємо дитині: «Візьми в руку картку, що позначає слово «собака». А тепер ту, що позначає слово «спить». Поміняй картки місцями. Як тепер звучить речення?» (Спить котик. Гавкає собака.)
Ускладнимо речення, задаючи ситуацію чи розглядаючи картинку.
[ / ]---[ // ]---[ / ]
Котик їсть сосиску.
Пропонуємо дитині: «Поміняй місцями слова, що називають предмети. Що вийшло?» (Сосиска їсть котика.) Те саме можна зробити і з іншими реченнями: «Мама миє тарілку»; «Бабуся купує булку»; «Хлопчик малює літак».
Дітям ці вправи дуже подобаються.
Збагачення словника дітей прикметниками
Для того щоб ознайомити дітей зі словами, які називають ознаки, ми організовуємо таку ситуацію. Кладемо на стіл кубики різного кольору, різного розміру та з різних матеріалів і просимо когось із дітей подати кубик. Дитина, звичайно, запитує: «А який?».
Педагог: Дай мені зелений кубик (а зелених є два великих – дерев’яний і пластмасовий – та два маленьких, також з різних матеріалів).
Дитина: Який зелений?
Педагог: Дай великий зелений кубик.
Дитина: Який зелений великий?
Педагог: Дай великий зелений дерев’яний кубик.
Так кілька разів прозвучали запитання «який?» і назви ознак.
Для активізації у словнику слів – назв ознак ми використовуємо таку модель/схему [ /// ] (три рисочки можна пояснити тим, що ці слова ми вивчаємо третіми) і добираємо до неї назви ознак будь-яких предметів. Щоб діти швидко засвоїли значення слів – назв ознак, граємося:
У дівчинки був (добираємо за картинкою або іграшкою ознаки) маленький пухнастий чорненький песик, а у хлопчика – великий кудлатий рудий песик. Ці песики десь поділися, і діти написали оголошення: «Пропав (перелічені ознаки) песик. Допоможіть знайти!». Прийшов дід-словоїд і з’їв слова – назви ознак. Як тепер звучать ці оголошення? Чи можна довідатися, де оголошення хлопчика, а де – дівчинки?
Ознайомлення дітей із прийменниками
Для подальшої роботи з реченнями ми ознайомлюємо дітей зі службовими словами (так ми будемо називати прийменники та сполучники). Позначаємо ми їх ось так /\ (бо це маленькі слова), а ознайомлюємо з ними дітей за допомогою якогось предмета (наприклад, іграшкового ведмедика). Ми його рухатимемо відносно стола – над, під столом, покладемо у стіл, віднесемо від стола, посадимо на стіл, за стіл тощо, чітко фіксуючи разом з дітьми слова «над», «під», «у», «від», «на», «за». Так само можна погратися з книжкою, олівцем тощо. Це теж весело і корисно.
Робота з реченнями
Для того щоб мовлення дітей було виразнішим, чіткішим, точно передавало думку, ми вчимо дітей використовувати поширені речення. Аби допомогти дітям перетворити просте речення у поширене, використовуємо запитання:
Сиділа ворона. (Де?)
На гілці сиділа ворона. (На гілці якого дерева?)
На гілці дуба сиділа ворона.
Можна запропонувати знайти у реченні всі слова – назви предметів та підібрати до них слова – назви ознак. Наприклад:
На гілці дуба сиділа ворона.
На великій гілці старого дуба сиділа хитра ворона.
Можна доповнити речення словами – назвами дій. Наприклад:
Котик побачив собаку.
Котик побачив собаку, нявкнув, підстрибнув і поліз на дерево.
Можна між словами вставляти ще якесь слово. Наприклад:
Дівчинка малює пейзаж.
Дівчинка старанно малює весняний пейзаж.
Складаємо загадки
Можна колективно складати загадки, починаючи з найпростіших. Пропонуємо дітям відповісти на запитання «Що це?», «Хто це?»:
Біжить, хлюпоче, синіє…(річка).
Гарчить, гавкає, охороняє…(пес).
Колеса, руль, рама, педалі…(велосипед).
Будинки, тротуар, проїжджа частина…(вулиця).
Велика, прозора, легка, червона…(кулька).
Сильний, рвучкий, холодний…(вітер).
Цікавим є прийом підготовки до складення загадок, який пропонує білоруський педагог Світлана Гін. Він передбачає низку послідовних запитань:
М’яч що робить? (Стрибає.)
Що також стрибає, але це не м’яч? (Жабка.)
Жабка яка? (Зелена.)
Що ще зелене, але це не жабка? (Трава.)
Ця вправа веде до створення загадки про жабку: «Стрибає, але не м’яч, зелена, але не трава». Схожою може бути схема міркувань про сонце, лампу та вогонь. Вона веде до створення загадки про сонце: «Світить, тане лампа, гаряче, та не вогонь». Аналогічно можна скласти й інші загадки.
Ще про деякі види роботи зі словами
Для активізації словника дітей ми використовуємо різні види роботи зі словами. Педагог пропонує дітям підібрати:
слова різні за звучанням, але схожі за значенням (синоніми):
Наш градусник (термометр) показав дивну температуру.
На стіні висіла фотографія (світлина) дідуся. Марійка тримала в руках нове люстерко (дзеркало);
слова протилежні за значенням (антоніми):
Настала темна ніч. – Закінчився ясний день.
Велетень підняв угору гномика. – Гномик опустив униз велетня.
Бабуся продала слона. – Дівчинка купила мишку;
слова в риму.
Але перш ніж пропонувати дітям останнє завдання, ми ознайомлюємо їх із поняттям «рима» (співзвучність слів): книжка – мишка, дід – лід тощо. Потім пропонуємо пари слів і ставимо завдання повторити лише ті з них, в яких слова римуються:
Діти – квіти, жити – шити, вікно – пальто, кіт – світ, зима – літо, білий – вмілий тощо.
На наступному етапі пропонуємо дітям закінчити другий віршований рядок, римуючи останнє слово:
На лугу веселі квіти.
Як цим квітам не… (радіти).
Кіт на сонечку лежав, Пес сказав до нього…( гав!)
Загойдалася ромашка,
Як по ній повзла …(мурашка) і т. д.
Дітям подобаються ігри в римування. А згодом намагаються самі скласти вірші.
Розвиток зв’язного мовлення
З метою розвитку зв’язного мовлення у дітей ми використовуємо різні прийоми. Можна навести деякі із них.
Продовж текст за таким початком:
Жив у бабусі котик. Одного разу…
Жив у бабусі котик. І був він ось такий:
Жив у бабусі котик. Було йому добре, бо…
Вигадай історію, що закінчується так:
«З того часу котик не чіпає півника».
А якою була історія, що має таку кінцівку:
«З того часу півник не чіпає котика».
Розглянь картинку, назви все, що ти на ній бачиш.
«Що, на твою думку, було до цього? Що буде потім? Де (або ким) ти хотів би бути на цій картинці? Уяви, що ти увійшов у цю картинку. Які звуки ти чуєш? Які запахи відчуваєш? Ти доторкнувся до предметів. Які вони? Ти взяв у руку… Ти погладив… Що ти відчув?
Послухай опис картинки. Чи йдеться у ньому про ту картинку, яку ти бачиш перед собою? Що не так?
Послухай розповідь і намалюй те, про що йдеться. Наприклад:
«Звивистою стежкою котиться м’ячик. Справа росте високе дерево, зліва – квіти. Попереду тече швидка річка. На ній - вітрильник».
Після закінчення малювання дитина має розповісти про ті предмети, які вона зобразила: «Звивистою стежкою котиться синій (червоний, блискучий) м’ячик зі смужкою. Справа високий дуб (клен, береза чи інше), зліва – ромашки (маки, волошки чи інше). Попереду тече блакитна річка. На ній – жовтий вітрильник з написом «Чайка» («Стріла, «Блискавка» чи інше)».
Вимов слово «квітка» весело. Розкажи, чому радієш. Вимов слово «квітка» сумно. Чому ти сумуєш, що сталося?
Послухай розповідь: «Хазяйки не було вдома. От і забрів пес Сірко до Рябка у гості. Погралися вони на славу: розкидали дрова, розлили воду. Ох і перепало собакам за це!».
Розкажи цю історію від імені Рябка («Ходжу я по току, нудно. Бачу – йде Сірко…»); від імені Сірка; від імені хазяйки.
Послухай речення: «У хлопчика є котик і рибки». Вибери собі одного з персонажів, які згадуються у реченні, і розкажи про його життя від першої особи. Наприклад:
«Я – господар кота і рибок. Я можу…»
Послухай текст. Яке речення тут зайве? Чому?
У Олега є м’ячик. Біля стіни стояв віник. Він дуже високо стрибає.
V.10 Ігри, що розвивають мовлення та уяву дітей
Розвиваючи мовлення та уяву дітей, ми широко використовуємо у своїй роботі відповідні ігри, зокрема рекомендовані білоруським педагогом Анатолієм Гіном.
Так – ні
Ведучий задумує предмет, а діти, ставлячи запитання так, щоб на них можна було відповісти лише «так» чи «ні», мають відгадати, що це за предмет. Наприклад, задумано м’яч, який лежить на підлозі. Запитання дітей можуть бути такими:
Цей предмет великий? (Ні.)
Він висить? (Ні.)
Він шкіряний? (Так.)
Ним граються? (Так.)
Мозковий штурм
Педагог ставить перед дітьми певну проблему, і вони її розв’язують, пропонуючи нові ідеї або розвиваючи запропоновані. Дітям 3-4 років можна запропонувати знайти відповідь на запитання про те, як зберегти продукти від мишей або як врятувати курчат від коршака. Дітям 5-6 років – як мишкам дістати сир, що лежить біля кота; що зробити, аби не загубити рукавичок, або як діяти, якщо ти загубився на вулиці.
Розвивати уяву дітей допомагає ще й ось така вправа.
Педагог бере м’яч, запитує дітей: «Який він?». «Великий, яскравий, новий, гарний, легкий», - відповідають діти. «А мені здається, що він сумний, - каже педагог. – Я хочу з ним поговорити». І «веде діалог» з м’ячиком:
«Чому ти, м’ячику, сумний? (Бо зі мною ніхто не грається..) «Які ігри ти любиш?» (Такі, що я тікав, а мене наздоганяли.)
Після цього педагог бере іграшкового ведмедика, і вже ведмедик «розмовляє» з м’ячиком, а за ведмедика говорять діти. Педагог хвалить дітей за оригінальні висловлювання.
Предмети оживають – дитина наділяє їх людськими якостями. Допомагають «оживляти» предмети віршики з образними висловами. Наприклад, такий:
- Ну як ти, м’ячику до цього докотився:
І глечика розбив і, мабуть, сам забився?!
Та м’ячик ні на мить не розгубився:
Зі мною котик гравсь, от я собі й котився.
Коти, вони такі! І я таким зробився…
(Галина Джемула)
Прочитавши вірш, педагог обговорює з дітьми те, що було насправді (м’ячик пустує, грається з котиком, забив собі боки, засуджує кота, тобто поводиться як дитина).
Щоб збагатити мовлення дітей, ми систематично використовуємо у мовленнєвій роботі образні вислови, пропонуємо дітям пояснити, як вони їх розуміють. Наприклад:
Сонце усміхається – що робить сонце, яким воно має бути, аби це називалось «усміхається»?
Лагідний вітерець – який вітерець можна назвати лагідним?
Хмара розсердилася – і що тепер видно на небі?
Стежка заховалася в траві, стежка біжить до річки – про яку стежку можна сказати, що вона «заховалася», а про яку – «біжить»?
Так само можна обговорити образні вислови тепла усмішка, золоті руки, небо плаче, колюче слово, радісна квітка і т. д.
Або:
Педагог каже слово «яблуко». Пропонує дітям простягнути руку, «взяти» яблуко і «тримати» його на долоні.
«У кого велике яблуко? У кого – маленьке? У кого зелене? У кого жовте? Рум’яне? Чиє яблуко усміхається? «Яблуко усміхається» - що це воно робить насправді? Понюхайте своє яблуко. Підкиньте його. Піймайте. Ну що, важке? То яке твоє яблуко?»
Дитина: «У мене велике, соковите, рум’яне й запашне яблуко. Йому добре в мене на долоні, тому воно усміхається».
Педагог: «А з чийого яблука визирає черв’ячок? Чому він там сидить?
Відповіді дітей:
«Він там живе, це його хатка»;
«Це їдальня, він заповз туди поїсти»;
«Він злякався пташки і заховався в яблуко»;
«Він грався в хованки з іншим черв’ячком» тощо.
Або:
Педагог показує дітям кубик, що лежить край столу. Злегка підштовхує кубик, і він падає. Педагог запитує: «Що сталося з кубиком?» І каже «Звичайна людина відповість, що кубик лежав на столі і впав на підлогу. Людина, яка має уяву, скаже, що кубик був дуже цікавий. Він хотів побачити підлогу зблизька, і тому стрибнув униз».
Тепер педагог може запитувати у дітей, що скаже що скаже з того чи того приводу звичайна людина, а що – людина з уявою. А ми – люди з уявою! На прогулянці звертаємо увагу на те, що дуже близько біля вікна росте береза, і кажемо: «Береза хоче побачити, що діється у кімнаті». Побачили у траві жовті кульбабки, кажемо: «Вони, як курчатка, що розбіглися по траві». Або: «Це весна розсипала кульбабки». Хмара закрила сонце – це сонечко захотіло спати й накрилося з головою сірою ковдрою.
Розвивають уяву і вправи, під час яких педагог пропонує побачити незвичайне у звичайному. Ось наприклад:
Педагог з дітьми розглядає яблучне зернятко, пропонує торкнутися , погладити його, розповісти , яке воно, запитує: «А навіщо йому дзьобик? (Щоб пробратися в ґрунт, рости-рости і стати яблунею.) А якою буде ця яблунька? Хто сидітиме на її гілках, повзтиме по корі? Які звуки можна буде почути біля неї? Які запахи?»
Отже, у цьому зернятку захована яблуня з гілками, квітами, листям, яблуками, пташками, комашками – хіба це не диво? А яке диво ховається у жолуді? У зернині?
Така робота сприяє розвитку у дітей не лише зв’язного мовлення, але й таких пізнавальних психічних процесів, як мислення, пам'ять, уява. Діти навчаються вільно висловлювати свої думки, обґрунтовувати вибір, коментувати діяльність. Мовлення набуває виразності та образності.