МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЕКОНОМІЧНИЙ КОЛЕДЖ

ДНІПРОВСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ТЕХНІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з дисципліни “Бухгалтерський облік ”

для студентів 2 курсу спеціальності “Облік і оподаткування”

денної форми навчання

Конспект лекцій з дисципліни “Бухгалтерський облік ” для студентів спеціальності “Облік і оподаткування” денної форми навчання

В учбово-методичном пособії наведені тексти лекцій з основних тем, які передбачені програмою дисципліни “Бухгалтерський облік ” для студентів спеціальності “Облік і оподаткування” денної форми навчання. Після кожної теми дисципліни наведені питання для самоконтролю. У кінці пособія наведен глосарій бухгалтерських термінів.

Розробив викладач Е.І. Андріюк

Розглянуто і затверджено Протокол № ___

на засіданні циклової комісії від “__” __________ 200__ р.

бухгалтерського обліку та економічних дисциплін

Голова комісії Н.В. Зозуля

Зміст:

стор.

ТЕМА 1. Бухгалтерський облік, його сутність і основи організації…………….………...4

1. Значення, мета і завдання бухгалтерського обліку……………………………………………..4

2. Вимірники, які застосовуються в обліку…………………………………………………………….6

Питання до самоконтролю……………………………………………………………………...7

ТЕМА 2. Предмет і метод бухгалтерського обліку..................................................................8

2.1. Предмет, об’єкти та метод бухгалтерського обліку……………………………………..……...…...8

2.2. Господарські засоби, джерела їх утворення, та господарські процеси………………………..….10

Питання до самоконтролю………………………………………………………………...…..12

ТЕМА 3. Бухгалтерський баланс……………………………………......................................13

3.1. Зміст, будова та види бухгалтерського балансу…………………………………….………….....13

3.2. Характеристика розділів активу та пасиву балансу.…………………………………………...…..14

3.3. Типи операцій, які спричинюють зміни в балансі.…………………………………………………15

Питання до самоконтролю………………………………………………………………….…16

ТЕМА 4. Рахунки бухгалтерського обліку і подвійний запис.............................................17

4.1. Бухгалтерські рахунки: будова та порядок здійснення записів. …………………………….……17

4.2. Класифікація рахунків бухгалтерського обліку……………………………………………………19

4.3. Сутність подвійного запису та алгоритм складання бухгалтерської проводки……………….…21

Питання до самоконтролю…………………………………………………………………….22

ТЕМА 5. Первинне спостереження, документація та інвентаризація……………...........23

5.1. Порядок документального оформлення господарських операцій.………………………………..23

5.2. Класифікація документів…………………………………………………………………………….25

5.3. Організація документообороту на підприємстві……………………………………………..….…26

5.4. Завдання та види інвентаризації. Техніка проведення інвентарізації………………………….…28

Питання до самоконтролю…………………………………………………………………….29

ТЕМА 6. План рахунків бухгалтерського обліку………………………..............................31

6.1. Економічний зміст і призначення класів рахунків Єдиного Плана рахунків

бухгалтерського обліку………………………………………………………………………….......31

Питання до самоконтролю…………………………………………………………….………33

ТЕМА 7. Форми бухгалтерського обліку……........................................................................34

7.1. Облікові регістри та їх класифікація ………………………………………………………….34

7.2. Форми бухгалтерського обліку……………………………………………………………….……..36

Питання до самоконтролю………………………………………………………………….…39

ТЕМА 8. Облік господарських процесів..................................................................................41

8.1. Облік процесу постачання……………………………………………………………………...……41

8.2. Облік процесу виробництва………………………………………………………………………….43

8.3. Облік процесу реалізації……………………………………………………………………...………45

Питання до самоконтролю…………………………………………………………………….46

ТЕМА 9. Основи бухгалтерської звітності………………….……………………………….48

9.1. Загальні вимоги до звітності. Класифікація звітності……………………………………………..48

Питання до самоконтролю…………………………………………………………………….50

Глосарій бухгалтерських термінів…………………………………………………………....51

Перелік використаної літератури……...……………………………………………………..58

ТЕМА 1.

Бухгалтерський облік, його сутність і основи організації

1. Значення, мета і завдання бухгалтерського обліку

Управління будь-яким підприємством потребує систематичної інформації про здійснені господарські процеси, їх характер і обсяг, про наявність матеріальних, трудових і фінансових ре­сурсів, рівень їх використання, про фінансові результати діяль­ності. Основним джерелом такої інформації є дані поточного бухгалтерського обліку.

Велике значення має фінансова звітність підприємств, оск­ільки використовується для економічного аналізу діяльності окремого підприємства з метою одержання інформації, необхі­дної для управління, і для узагальнення результатів діяльності у масштабі галузі і народного господарства в цілому.

В умовах ринку значно розширюється кількість користу­вачів обліковою і звітною інформацією. Це працівники управл­іння, безпосередньо пов'язані з підприємством; банки – при вирішенні питання про надання кредитів; постачальники – при укладенні договорів на поставку ТМЦ; інвестори, засновники, акціонери, яких цікавить рентабельність вкладеного капіталу і можливість одержання доходів; працівники податкових і фінансових служб при визначенні розміру податку на прибуток та іншіх платежів до бюджету; органи державної статистики й управління тощо. Забезпечення користувачів достовірною та своєчасною інформацією здійснює бухгалтерський облік.

Згідно Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність” № 996 від 16.07.1999 г., бухгалтерський облік – це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання і передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім і внутрішнім користувачам для ухвалення рішень.

Метою ведення бухгалтерського обліку є надання ко­ристувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результа­ти діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Мета бухгалтерського обліку пов'язана з вимогами управл­іння підприємством.

Відповідно до мети завдання бухгалтерського обліку такі:

• фіксувати первинні дані про господарську діяльність;

• систематизувати, обробляти і зберігати первинні дані;

• забезпечувати контроль за законністю й доцільністю здійснених операцій господарської діяльності, за наявністю та рухом майна, використанням фінансових, трудових і ма­
  теріальних ресурсів, за використанням зобов'язань;

• своєчасно запобігати негативним явищам у фінансово-господарській діяльності, виявляти та мобілізувати внут­рішньогосподарські резерви;

• сприяти зміцненню законності у виробничій та фінансо­во-господарській сферах діяльності підприємств;

• забезпечувати користувачів необхідною, повною і досто­вірною інформацією з метою управління, контролю і ана­лізу діяльності підприємства.

Розглянемо більш детально склад користувачів бухгалтерсь­кої інформації та їх інтереси.

Адміністрація підприємства (менеджери) приймає рішення, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку та їх аналізі, тому є одним із головних користувачів бухгалтерської інформації.

Власники підприємства (акціонери) зацікавлені в отриманні якомога більшого прибутку, в розмірі дивідендів, курсі акцій. Вони можуть вимагати проведення оцінки ефективності ро­боти апарату управління, прибутковості господарських опе­рацій тощо.

Комерційні партнери, включаючи постачальників товарів у кредит і клієнтів, які купують товари або послуги, що вироб­ляються підприємством. Постачальники повинні знати про можливість підприємства сплачувати борги, а клієнтам необ­хідна впевненість, що підприємство є надійним джерелом по­ставок і немає ризику, що в найближчий час воно припинить своє існування.

Інвестори і кредитори підприємства. До них відносяться банки, які надають підприємству кредит або здійснюють довго­строкове фінансування, надаючи позику. Банку необхідні гарантії, що підприємство сплатить відсотки за позику і в кінце­вому результаті поверне її в обумовлений строк.

Податкові служби. Вони повинні мати інформацію про до­ходи підприємства, щоб визначити розмір податку на прибу­ток підприємства і впевнитися в тому, що податок на додану вартість та інші платежі сплачені правильно. Податкові органи зацікавлені в тому, щоб кожне підприємство було якомога більш прибутковим, в цьому випадку збільшуються надходжен­ня до бюджету.

Працівники, які здійснюють роботу за наймом. Вони також мають право на інформацію про його фінансове становище, ос­кільки цим визначається їх майбутня кар'єра і розмір заробіт­ної плати.

Фінансові аналітики і радники потребують інформацію для своїх клієнтів або громадськості. Наприклад, біржовим броке­рам необхідна інформація для того, щоб порадити інвесторам, в які цінні папери вкладати кошти; кредитні агенції потребу­ють інформацію, щоб порадити, кого взяти в якості потенцій­них постачальників товарів для бізнесу; журналістам необхід­на інформація, яка цікава читачам журналів і газет.

1.2. Вимірники, які застосовуються в обліку.

Для відображення господарських засобів їх джерел і госпо­дарських процесів, що здійснюються на підприємстві, їхніх кількісних і якісних характеристик в обліку застосовують різні вимірники: натуральні, трудові і грошовий.

Натуральні вимірники дають змогу отримати інформацію про господарські і процеси в їх натуральному вираженні – в одиницях маси, об'єму, площі потужності та ін. Використання тих або інших натуральних вимірників залежить від особливос­тей облікованих об'єктів. Так, земельні угіддя обліковують у гек­тарах, тварин – у головах, заготовлену деревину – в кубічних метрах, виготовлену продукцію (наприклад, зерно) – в центне­рах. Застосовують і комбіновані натуральні вимірники. Наприк­лад, роботу вантажного автотранспорту вимірюють у тонно-кілометрах, що характеризують одночасно масу вантажу і відстань, на яку його перевозять; використання обладнання – в машино-годинах тощо.

Натуральні вимірники забезпечують не тільки кількісне відображення облікованих об'єктів (наприклад, виготовленої продукції), а й їхню якісну характеристику (за видами, сорта­ми, розмірами тощо), що має велике значення для збережен­ня активів. Без натуральних вимірників неможливо скласти виробничий план, здійснити контроль за його виконанням, перевірити правильність використання матеріальних і трудо­вих ресурсів та ін.

Проте натуральні вимірники можна застосовувати для об­ліку тільки однорідних об'єктів. Вони не дають узагальненого уявлення про господарську діяльність підприємства в цілому, оскільки неможливо за допомогою натуральних вимірників відобразити сукупність господарських засобів підприємства або випуск усієї різноманітної продукції, якщо навіть її обліковують в одному вимірнику. Не можна, наприклад, додавати кількість молока, шерсті, зерна тощо.

Трудові вимірники використовують для визначення кількості затраченої праці в одиницях робочого часу - днях, годинах, хвилинах. За допомогою трудових вимірників у по­єднанні з натуральними встановлюють і контролюють норми виробітку, визначають продуктивність праці (наприклад, за кількістю часу, витраченого на виробництво одиниці продукції), контролюють використання робочого часу і фонду оплати праці. На відміну від натуральних, трудові вимірники дають мож­ливість певною мірою узагальнювати і порівнювати між собою різнорідні величини (наприклад, при визначенні показників нормування часу на виробництво продукції).

Грошовий вимірник застосовують для узагальненого відоб­раження наявності та руху засобів (майна) підприємства, дже­рел їхнього формування, господарських процесів і результатів діяльності в єдиному грошовому вимірнику (національній ва­люті України). За допомогою грошового вимірника визначають, наприклад, загальну вартість наявних у господарстві основних засобів (будівель, споруд, машин, устаткування тощо), вироб­ничих запасів, собівартість виготовленої та реалізованої про­дукції (виконаних робіт, послуг). Цей вимірник використову­ють при плануванні та обліку процесів виробництва й обігу, визначенні фінансових результатів і рентабельності виробниц­тва, а також для здійснення розрахунків між підприємствами, організаціями, установами.

Часто грошовий вимірник використовують в обліку поряд з натуральними і трудовими вимірниками і на їхній основі. Так, вартість матеріалів або готової продукції визначають множен­ням їх кількості (в штуках, кілограмах, центнерах, тоннах та інших натуральних вимірниках) на ціну за одиницю виміру; суму заробітної плати розраховують за даними про кількість витраченого часу (трудовий вимірник) і розцінками (тарифа­ми) за одиницю часу (грошовий вимірник).

Питання для самоконтролю.

1. Дайте визначення терміну “бухгалтерський облік”.

2. Який Закон України передбачає регулювання бухгалтерського обліку?

3. У чьому полягає мета бухгалтерського обліку?

4. Назвіть склад користувачів бухгалтерсь­кої інформації та їх інтереси.

5. Які вимірники застосовуються у бухгалтерському обліку?

ТЕМА 2.

Предмет і метод бухгалтерського обліку

2.1. Предмет, об’єкти та метод бухгалтерського обліку.

Предметом бухгалтерського обліку в широкому розумінні є все те, що відображається в обліку, тобто господарська діяльність. У вузькому розумінні предметом обліку виступають дії та події господарської діяльності, які трансформуються у своїй сукупності в певний стан і результати господарської діяльності. Предмет обліку обмежується рамками господарюючого суб'єкта і складається з окремих елементів, які називають об'єктами. Господарські засоби підприємства класифікують за двома ознаками:

1. складом і розміщенням;

2. джерелами утворення (формування).

Під об'єктом обліку розуміють конкретний засіб (майно), джерело його утворення та їх рух у процесі розширеного відтво­рення. Об'єкти обліку можна об'єднати в такі групи:

• господарські засоби (майно);

• джерела формування засобів;

• господарські процеси.

Таким чином, предметом бухгалтерського обліку є госпо­дарські засоби, джерела їх утворення, господарські процеси, що відбуваються на підприємстві, та їх результати.

Бухгалтерський облік, як і кожна наука, має свій метод. Для розкриття сутності бухгалтерського обліку широко використову­ють загальнонаукові методи: діалектичний, історичний та систе­мний підходи, метод індукції і дедукції. Поряд із загальнонауковими методами бухгалтерський облік має свої специфічні методи (прийоми), які обумовлені сутністю самого предмету, технологі­єю обліку, завданнями та вимогами.

Метод бухгалтерського обліку – це сукупність спеціальних прийомів, за допомогою яких вивчають його предмет. Бухгалтер­ський облік вивчає свій предмет за допомогою таких методів:

1. хронологічного і систематичного спостереження;

2. вимірювання господарських засобів і процесів;

3. реєстрації та класифікації даних з метою їх систематизації;

4. узагальнення інформації з метою звітності.

Облікові дані формуються за допомогою таких елементів ме­тоду:

• документування;

• інвентаризація;

• оцінювання;

• калькулювання;

• рахунки;

• подвійний запис;

• бухгалтерський баланс;

• фінансова звітність.

Методу спостереження відповідають прийоми документу­вання та інвентаризації. Вимірювання здійснюють оцінюванням і калькулюванням. Реєстрацію та класифікацію (поточне групу­вання) проводять на рахунках за допомогою подвійного запису.

Узагальнення інформації з метою звітності відбувається у бухга­лтерському балансі та фінансовій звітності.

Документування – спосіб первинного спостереження і відо­браження господарських операцій у первинних бухгалтерських документах.

Інвентаризація – метод підтвердження достовірності даних бухгалтерського обліку, який полягає у виявленні фактичної на­явності і стану залишків майна підприємства шляхом їх опису­вання, підрахунку і оцінювання та зіставлення отриманих даних з даними бухгалтерського обліку. Метою проведення інвентариза­ції є приведення у відповідність облікових даних до фактичної наявності цінностей.

Оцінка – спосіб грошового вимірювання об'єктів бухгалтер­ського обліку, сутність якого полягає в перерахунку натуральних та трудових характеристик об'єктів обліку у вартісні відповідно до встановлених пропорцій.

Калькулювання – це метод обчислення собівартості вигото­влення продукції, виконання робіт, надання послуг шляхом вимі­рювання та розподілу витрат, які належать до того чи іншого об'єкта калькулювання (виробу, процесу, замовлення тощо). Об­лік кругообороту капіталу грунтується на трьох калькуляціях: со­бівартості придбання (постачання, закупки), виробничої собівар­тості та повної собівартості реалізованої продукції.

Бухгалтерський рахунок – спосіб систематичного спосте­реження, поточного групування та відображення інформації про стан та зміни в складі окремих об'єктів обліку (господарських за­собів, джерел їх утворення та господарських процесів). Графічно відображається у вигляді двосторонньої таблиці, ліва сторона якої називається дебет, а права – кредит.

Подвійний запис – метод відображення кожної господарсь­кої операції одночасно за дебетом одного і кредитом іншого ра­хунку в одній і тій самій сумі.

Бухгалтерський баланс – метод узагальнення даних про майно суб'єкта господарювання за видами (складом і розміщен­ням) і джерелами утворення в грошовому вимірі на певну дату.

Фінансова звітність – метод підсумкового узагальнення і одержання системи економічних показників, що характеризують господарську діяльність підприємства за звітний період.

2.2. Господарські засоби, джерела їх утворення, та господарські процеси.

Майно – це основні і оборотні засоби, що належать підприємс­тву, вартість яких відображається в активі бухгалтерського балансу. Тому майно підприємства називають активами. Активи – це ресур­си, отримані підприємством у результаті минулих подій, викорис­тання яких, як очікується, приведе до збільшення економічних вигод у майбутньому.

Таблиця 2.1.

Класифікація активів в обліку.

Ознаки класифікації
	За формами функціонування	За характером участі в процесі обороту	За ступенем ліквідності
Види активів	Матеріальні	Необоротні	Абсолютно ліквідні
Нематеріальні	Оборотні	Ліквідні
Фінансові		Малоліквідні

Матеріальні активи – це засоби підприємства, які мають матеріально-речову форму. До них належать: основні засоби, не­завершене будівництво, запаси.

Основні засоби – це сукупність засобів праці, які функціо­нують у незмінній натурально-речовій формі в процесі виробниц­тва, постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду або для здійснення адміністративних функцій, очікуваний строк ко­рисної експлуатації яких більше ніж 1 рік (або операційного цик­лу, якщо він довший за рік). До основних засобів відносяться: зе­мля, будівлі, споруди, обладнання, машини, прилади тощо).

Незавершене будівництво – це вартість недобудованих об'єктів, споруд, зведення яких здійснюється для власних потреб підприємства.

Запаси – це активи, які утримуються з метою подальшого продажу, споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг, управління підприємством чи перебува­ють у процесі виробництва з метою подальшого продажу. До за­пасів підносяться: сировина, матеріали, незавершене виробницт­во, готова продукція, товари тощо.

Нематеріальні активи – це немонетарні активи, які не мають матеріальної форми, але мають вартість і можуть бути іден­тифіковані та утримуються підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам. До них відносяться: права користування природними ресурсами, майном, товарні знаки, авторські права, програмне забезпечення, технології, ноу-хау, гудвіл тощо).

Фінансові активи – це грошові кошти та їх еквіваленти, ко­нтракт, що надає право отримати грошові кошти або інший фі­нансовий актив від іншого підприємства, контракт, що надає пра­во обмінюватися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно вигідних умовах; інструмент власного капі­талу іншого підприємства.

Необоротні активи – це сукупність засобів, які багаторазово беруть участь у процесі господарської діяльності підприємства. До них належать засоби тривалістю використання більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік), а саме: основні засоби, капітальні інвестиції, інші необоротні матеріальні активи, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції, довго­строкова дебіторська заборгованість, інші необоротні активи.

Оборотні активи – це господарські засоби, призначені для реалізації або споживання протягом операційного циклу або два­надцяти місяців з дати балансу, тому всю свою вартість вони від­разу переносять на виготовлену з них продукцію. До них нале­жать: виробничі запаси, незавершене виробництво, готова проду­кція, товари, поточна дебіторська заборгованість, грошові кошти та їх еквіваленти в касі та на рахунках у банку.

Ліквідність активів підприємства – це ступінь їх можливості конвертування в грошову форму з метою своєчасного забезпе­чення платежів підприємства за поточними фінансовими зо­бов'язаннями. До абсолютно ліквідних активів належать грошові кошти в національній та іноземній валюті в банках і касі. До лік­відних активів належать дебіторська заборгованість, поточні фі­нансові вкладення, виробничі запаси, готова продукція, товари. До малоліквідних активів належать основні засоби, незавершене будівництво, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інве­стиції, довгострокова дебіторська заборгованість, витрати майбу­тніх періодів.

Господарські засоби (активи) підприємства формуються за рахунок власних і залучених джерел, які відображаються в пасиві балансу і називаються пасивами.

До власних джерел відносять власний капітал та забезпечен­ня. Власний капітал підприємства визначається величиною чистих активів, що обчислюється як різниця між вар­тістю активів і залучених коштів.

Забезпечення являють собою зобов'язання з невизначеними на дату балансу сумою або часом погашення, до складу яких від­носяться забезпечення виплат персоналу, гарантійних зо­бов'язань, додаткове пенсійне забезпечення тощо.

До залучених джерел формування господарських засобів на­лежать такі, що тимчасово надаються в користування підприємс­тву, а потім повертаються їх власникам на узгоджених між ними умовах. До них відносять: кредити банків, фінансові зо­бов'язання, кредиторську заборгованість. Залучені кошти можуть бути довгостроковими і поточними (короткостроковими) і нази­ваються зобов'язаннями.

Зобов'язання це заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій, погашення якої в майбутньому, як очі­кується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що вті­люють у собі економічні вигоди.

Кредити – це кошти, які надаються підприємству банками або іншими кредитними установами на умовах повернення, строковості, платності, цільового призначення та забезпеченості.

Кредиторська заборгованість – це заборгованість підпри­ємства перед іншими фізичними та юридичними особами за отриману від них продукцію, за надані ними послуги або викона­ні роботи, заборгованість за нарахованими, але не сплаченими податками та іншими платежами.

У процесі господарської діяльності господарські засоби здій­снюють постійний кругооборот, змінюючи при цьому форму і ва­ртість, тобто проходять операційний цикл.

Операційний цикл – це проміжок часу між придбанням за­пасів для здійснення діяльності та отримання коштів від реаліза­ції виготовленої з них продукції або товарів і послуг. Стадіями кругообороту господарських засобів є такі процеси: постачання, виробництво, реалізація.

Господарський процес – це взаємодія трьох складових: за­собів праці (будівлі, станки, обладнання, інструменти), предметів праці (сировина, матеріали, паливо, енергія), живої праці (робоча сила). Господарський процес складається з первинних елементів – господарських операцій.

Господарська операція – це дія або подія, яка викликає змі­ни в структурі активів, зобов'язань та власному капіталі підпри­ємства.

Процес постачання – це стадія кругообороту, на якій гроші обмінюються на засоби виробництва і ресурси праці.

Процес виробництва – це стадія кругообороту, на якій ство­рюються блага шляхом поєднання засобів виробництва із робо­чою силою (виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг).

Процес реалізації – це стадія кругообороту, на якій виготов­лена товарна продукція продається і набуває грошової форми, що дає можливість почати наступний операційний цикл кругооборо­ту капіталу.

Питання для самоконтролю

1. Що є предметом бухгалтерського обліку?

2. Охарактеризуйте об 'єкти бухгалтерського обліку.

3. Дайте визначення активам.

4. Класифікація активів в обліку за формами функціонування.

5. Класифікація активів в обліку за характером участі в процесі обороту.

6. Що таке ліквідність активів?

7. Класифікація активів в обліку за ступенем ліквідності.

8. Що відносять до матеріальних активів?

9. Що відносять до нематеріальних активів?

10. Що відносять до фінансових активів?

11. Які активи вважаються оборотними?

12. Які активи вважаються необоротними?

13. Що таке пасиви?

14. Що відноситься до власних джерел утворення засобів?

15. Які джерела утворення засобів є залученими?

16. Що таке кредиторська заборгованість?

17. Що таке операційний цикл, та скільки він триває?

18. Охарактеризуйте стадії кругообороту господарських засо­бів.

19. Дайте визначення господарському процесу та господарській операції.

20. Метод бухгалтерського обліку.

ТЕМА 3.

Бухгалтерський баланс

3.1. Зміст, будова та види бухгалтерського балансу.

Управління фінансово-господарською діяльністю підприємс­тва потребує своєчасної та достовірної інформації про стан та рух господарських засобів за складом і розміщенням, джерелами фо­рмування та цільовими призначеннями. Такі відомості можна отримати за допомогою бухгалтерського балансу.

Бухгалтерсь­кий баланс – метод узагальнення даних про склад майна суб'єкта діяльності за видами (складом і використанням) і джере­лами утворення на певну дату в узагальненому вартісному вимір­нику.

За формою баланс являє собою двосторонню таблицю, ліва сто­рона якої називається активом і призначена для відображення госпо­дарських засобів за складом і розміщенням, а права сторона, що на­зивається пасивом, призначена для відображення джерела форму­вання господарських засобів. Така форма побудови бухгалтерського балансу називається горизонтальною. Вона широко використовуєть­ся в країнах континентальної Європи, в тому числі й в Україна. Анг­ломовні країни використовують вертикальну форму побудови бала­нсу, коли спочатку показують склад активу, а потім – пасиву.

У бухгалтерському балансі всі господарські засоби підприєм­ства та джерела їх формування об'єднані в економічно, однорідні групи, які називають статтями балансу. Статті балансу мають за­гальну назву, окремий код і записуються окремими сумами. Стат­ті бухгалтерського балансу поділяють на активні (ті, що роїзміщені в активі балансу) і пасивні (ті, що розміщені в пасиві балансу).

Статті активу характеризують господарські засоби: основні засоби, запаси, кошти, дебіторську заборгованість тощо. Статті пасиву характеризують джерела власних і залучених коштів: ста­тутний капітал, прибуток, кредити банку, кредиторську заборго­ваність тощо.

Загальні підсумки активу і пасиву балансу дорівнюють один одному. Це обов'язкова умова правильності його складання. Рів­ність підсумків активу і пасиву балансу зумовлена тим, що в обох його частинах відображені у вартісній оцінці одні й ті самі госпо­дарські засоби, які згруповані за різними ознаками: в активі за складом і розміщенням, а в пасиві – за джерелами їх формування. Кожна група господарських засобів, розміщених в активі, має відповідне джерело їх формування, відображене в пасиві біалансу. Відсутність рівності підсумків активу і пасиву балансу свідчить про наявність помилок, допущених при його складанні. Підсумок активу або пасиву (оскільки вони мають дорівнювати одии одно­му) називається валютою балансу.

У практиці бухгалтерського обліку мають місце такі види ба­лансів:

• початковий (вступний) – складається на дату створення підприємства;

• річний – складається за календарний рік як основний звіт­ний період в діяльності підприємства;

• періодичний – складається за проміжні звітні періоди (мі­сяць, квартал);

• об'єднувальний – складається при злитті кількох підпри­ємств в одне;

• розподільний – складається у разі поділу одного великого підприємства на декілька менших суб'єктів господарюван­ня з правами юридичних осіб;

• зведений – складається об'єднанням підприємств і містить звітні дані всіх суб'єктів господарювання – учасників тако­го об'єднання;

• консолідований – складається шляхом впорядкованого до­давання показників фінансової звітності дочірніх підпри­ємств до аналогічних показників; фінансової звітності мате­ринського підприємства з урахуванням внутрішньогрупових сальдо;

• ліквідаційний – формується у випадку ліквідації підприємства з урахуванням умов розподілу активів для покриття зобов'язань підприємства та повернення коштів засновни­
  кам.

3.2. Характеристика розділів активу та пасиву балансу.

Форма балансу та порядок його заповнення в Україні регу­люються П(с)БО 2 “Баланс”. Згідно зі ст. 11 “Загальні вимоги до фінансової звітності” Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” баланс (табл. 3.1.), разом із зві­том про фінансові результати, звітом про рух грошових коштів, звітом про власний капітал та примітками до звітів є складовою фінансової звітності підприємства.

Таблиця 3.1.

Структура бухгалтерського балансу

АКТИВ	ПАСИВ
І розділ “Необоротні активи”	І розділ “Власний капітал”
II розділ “Оборотні активи”	II розділ “Забезпечення наступних витрат і платежів”
III розділ “Витрати майбутніх пе­ріодів”	III розділ “Довгострокові зобов'язання”
	IV розділ “Поточні зобов'язання”
	V розділ “Доходи майбутніх періодів”

У І розділі активу “Необоротні активи” наводяться статті: нематеріальні активи, основні засоби (за первісною та залишко­вою вартістю, яка включається до валюти балансу, та сумою зно­шення), незавершене будівництво, довгострокові фінансові інвес­тиції, довгострокова дебіторська заборгованість та інші необоро­тні активи.

Другий розділ активу – “Оборотні активи” містить дані про виробничі запаси, незавершене виробництво, готову продукцію, товари, векселі одержані, поточну дебіторську заборгованість, поточні фінансові інвестиції, грошові кошти та їхні еквіваленти.

У III розділі активу “Витрати майбутніх періодів” відображають витрати майбутніх періодів. Це витрати, що мали місце протягом поточного або попередніх звітних періодів, але належать до наступних періодів (сплачені аванси та узяті в оренду необоротні активи, оплачена передплата на періодичні видання, оплачена абонентна плата за користування засобами зв'язку тощо).

У І розділі пасиву “Власний капітал” подають інформацію про статутний, неоплачений, вилучений, пайовий, додатковий і резервний капітал та нерозподілений прибуток (непокриті збитки).

Другий розділ пасиву “Забезпечення наступних витрат і платежів” містить інформацію про визнані в звітному періоді майбутні витрати та платежі, величина яких на дату складання балансу може бути розрахована тільки шляхом прогнозних оцінок (забезпечення виплат відпусток, гарантійних зобов'язань, додаткове пенсійне забезпечення); залишки коштів цільового фінансування, які формуються за рахунок зовнішніх надходжень і мають бути використані виключно за передбаченою цільовою ознакою (субсідії, асигнування з бюджету і позабюджетних фондів, цільові внески фізичних та юридичних осіб тощо).

У III розділі пасиву балансу “Довгострокові зобов'язання” наводять дані про кошти, залучені на довгостроковій основі шляхом випуску підприємством цінних паперів власного боргу, довгострокові кредити банків та інші зобов'язання підприємства з роком погашення, що перевищує 12 місяців з дати балансу.

У IV розділі пасиву балансу “Поточні зобов'язання” відображають зобов'язання за одержаними кредитами банку та за виданими векселями зі строком погашення до 12 місяців з дати балансу, кредиторську заборгованість за товари, роботи і послуги, поточні зобов'язання за розрахунки з бюджетом, зі страхування, оплати праці тощо.

У V розділі пасиву балансу “Доходи майбутніх періодів” відображаються доходи, які отримані протягом поточного або попередніх звітних періодів, які належать до наступних звітних періодів (одержані аванси за здані в оренду необоротні активи, одержана передплата на періодичні видання, виручка від продажу квитків транспортних і театрально-видовищних організацій, стяг­нута абонентна плата за користування засобами зв'язку тощо).

3.3. Типи операцій, які спричинюють зміни в балансі.

У процесі господарської діяльності відбувається безперерв­ний рух засобів, зміна їх складу, розміщення та зміни у джерелах їх формування, що призводить і до зміни окремих статей балансу в активі і пасиві. В деяких випадках ці зміни зумовлюють появу нових статей балансу або зникнення інших. За характером впливу на баланс усі господарські операції поділяються на чотири типи.

ТИП 1 – господарські операції, балансове узагальнення яких відображається переміщенням коштів лише на статтях активу балансу:

А + чи – X₁ + чи – X₂ + чи – … X_п = П, 3.1.

де: А – актив Балансу;

X_п – господарські операції;

П – пасив Балансу.

Приклад 1. Підприємство одержало в касу з розрахункового рахунка в банку гроші в сумі 12 500 грн. для виплати заробітної плати. Гроші оприбутковані в касі.

Таким чином, в активі Балансі збільшуться кошти по статті “Каса” на 12 500 грн. і зменшуться кошти по статті “Розрахунковий рахунок в банку” на 12 500 грн.

Перший тип господарських операцій стосується тільки активу балансу, вносячи зміни в склад та розміщення необоротних і оборотних активів, витрати майбутніх періодів. При цьому валюта балансу не змінюється.

ТИП 2 – господарські операції, що зумовлюють зміни коштів лише на статтях пасиву балансу:

А = П + чи – X₁ + чи – X₂ + чи – … X_п, 3.2.

Приклад 2. Чистий прибуток у сумі 25 600 грн. відповідно до рішення засновників підприємства спрямовується на збільшення статутного капіталу.

Таким чином, у пасиві Балансу збільшуться кошти по статті “Статутний капітал” на 25 600 грн. і зменшуться кошти по статті “Прибуток” на 25 600 грн.

Другий тип господарських операцій стосується тільки пасиву балансу, вносячи зміни в склад та розміщення власного капіталу й зобов’язань. При цьому валюта балансу не змінюється.

ТИП 3 – господарські операції, які збільшують показники на статтях активу і пасиву балансу на однакову суму:

А + X₁ + X₂ + … X_п = П + X₁ + X₂ + … X_п, 3.3.

Приклад 3. Зарахована на розрахунковий рахунок у банку позичка в сумі 10 тис. грн.

Таким чином, в активі Балансу збільшуться кошти по статті “Розрахунковий рахунок в банку” на 10 тис. грн. і в пасиві Балансу збільшуться кошти по статті “Короткострокові кредити банків” на сумму 10 тис. грн.

Третій тип господарських операцій впливає на актив і пасив Балансу в бік збільшення, тобто валюта Балансу за активом і пасивом збільшується на рівновеликі суми.

ТИП 4 – господарські операції, які зменшують показники на статтях активу і пасиву балансу на однакову суму:

А - X₁ - X₂ - … X_п = П - X₁ - X₂ - … X_п, 3.4.

Приклад 4. Із каси підприємством виплачено заробітну плату робітникам і службовцям на сумму 12 тис. грн.

Таким чином, в активі Балансу зменшуться кошти по статті “Каса” на 12 тис. грн. і в пасиві Балансу зменшуться кошти по статті “ Розрахунки з оплати праці” на сумму 12 тис. грн.

Четвертий тип господарських операцій впливає на актив і пасив Балансу в бік зменшення, тобто валюта Балансу за активом і пасивом зменшується на рівновеликі суми.

Розглянувши чотири типи операцій, які охоплюють усі мож­ливі варіанти змін у балансі, можна зробити такі висновки:

1. Усі господарські операції за характером змін у Балансі поділяються на чотири типи:

• операції І типу зумовлюють зміни в активі Балансу: одна стаття збільшується, а друга зменшується на ту саму суму. Загальний підсумок балансу не змінюється, рівність акти­ву і пасиву зберігається.

• операції II типу спричинюють зміни двох статей у джере­лах формування господарських засобів: одна стаття збільшується, а друга – зменшується на ту саму суму. За­ гальний підсумок Балансу не змінюється, рівність активу і пасиву зберігається.

• операції III типу зумовлюють збільшення залишків на одну й ту саму суму на відповідних статтях активу і па­сиву Балансу. Загальний підсумок Балансу при цьому збільшується, але рівність підсумків активу і пасиву не порушується.

• операції IV типу призводять до зменшення на однакову суму залишків відповідних статей активу і пасиву Балан­су. Загальний підсумок Балансу при цьому зменшується, але рівність підсумків активу і пасиву не порушується.

2. Кожна господарська операція вносить зміни не менше ніж у дві статті балансу.

3. Підсумки активу і пасиву змінюються тільки в тому випад­ку, коли господарська операція стосується одночасно і засобів господарства, і джерел їх формування (операції III і IV типів). Операції, що зумовлюють тільки перегрупування гоісподарських засобів у активі (І тип), або зміни їх джерел у пасиві балансу (II тип), на підсумок балансу не впливають.

4. Рівність підсумків активу і пасиву балансу зберігаються після будь-якої операції.

Питання для самоконтролю.

1. Дайте визначення бухгалтерського Балансу.

2. Значення бухгалтерського Балансу.

3. Будова Балансу.

4. Чим зумовлена рівність підсумків активу і пасиву ІБалансу.

5. Характеристика і визначення статей активу.

6. Характеристика і визначення статей пасиву.

7. Схарактеризуйте господарські операції І і II типів.

8. Схарактеризуйте господарські операції III і VI тіпів.

9. Схарактеризуйте структуру та зміст балансу ззатвердженої форми.

ТЕМА 4.

Рахунки бухгалтерського обліку і подвійний запис

1. Бухгалтерські рахунки: будова та порядок здійснення записів.

Поточний облік стану і змін засобів та джерел їх утворення, господарських процесів та явищ у діяльності підприємства забез­печується за допомогою системи рахунків.

Бухгалтерський рахунок – це спосіб систематичного спосте­реження, поточного групування та відображення інформації про стан та зміни в складі окремих об'єктів обліку. Для кожної групи засобів, джерел їх формування та господарських процесів відкри­вають рахунок.

У результаті господарської діяльності активи та пасиви мо­жуть збільшуватися або зменшуватися, що відображається на ра­хунках окремо. З цією метою рахунок бухгалтерського обліку побудовано у вигляді двосторонньої таблиці, ліву сторону якої називають “дебет”, а праву – “кредит”. Шифр і назву рахунка за­значають посередині таблиці.

Об'єкт обліку характеризується наявністю на певний момент ча­су засобів або джерел, тому спочатку за рахунком відображають цей стан, який називається початковим залишком або початковим сальдо. Після цього за рахунком відображають суми господарських операцій, які спричинили зміни в складі відповідного об'єкта обліку. Збільшення об'єкта обліку записують на одній стороні рахунка, а зменшення – на протилежній. На підставі інформації про початкове сальдо об'єкта обліку та зміни протягом звітного періоду визначають сальдо на кінець звітного періоду. Узагальнена інформація про зміни в складі об'єкта обліку, відображена за дебетом і кредитом, назива­ється оборотом. Підсумки записів за дебетом рахунка називають де­бетовим оборотом, підсумки записів за кредитом рахунка – кредито­вим оборотом.

Залежно від виду об'єктів обліку (засоби або джерела їх утворення) бухгалтерські рахунки поділяють на активні та пасив­ні. Активні рахунки призначені для обліку наявності та руху за­собів і відкриваються для об'єктів, які відображаються в активі бухгалтерського балансу. Пасивні рахунки призначені для обліку наявності та зміни джерел утворення і відкриваються для об'єктів, які відображаються в пасиві балансу.

При відкритті рахунків початкові сальдо в них записують на підставі даних статей балансу. Оскільки господарські засоби роз­міщені на лівій стороні балансу – активі, то й сальдо за активни­ми рахунками записують зліва у дебеті рахунка. Оскільки джере­ла господарських засобів відображаються в балансі праворуч, то сальдо за пасивними рахунками записують справа в кредиті рахунка. Таким чином, сума всіх залишків за активними рахунками відображає загальну вартість господарських засобів і дорівнює підсумку активу балансу, а сума всіх залишків пасивних рахунків відображає загальний обсяг джерел формування засобів і дорівнює підсумку пасиву балансу. З тієї сторони рахунка, де показується залишок, відображається збільшення об'єкта обліку, а з протилежного – зменшення.

Активні рахунки завжди мають залишок (сальдо) дебетовий (оскільки не можна витратити більше, ніж є в наявності та надій­шло); пасивні рахунки - тільки кредитовий (оскільки джерела за­собів обмежуються наявними господарськими засобами).

АКТИВНИЙ РАХУНОК

Дебет Кредит

Початковий залишок (сальдо)
+ Збільшення	– Зменшення
Оборот за Дебетом +	Оборот за Кредитом –
Кінцевий залишок (сальдо)

Мал. 4.2. Характер записів за активними рахунками.

ПАСИВНИЙ РАХУНОК

Дебет Кредит

	Початковий залишок (сальдо)
– Зменшення	+ Збільшення
Оборот за Дебетом –	Оборот за Кредитом +
	Кінцевий залишок (сальдо)

Мал. 4.3. Характер записів за пасивними рахунками.

4.2. Класифікація рахунків бухгалтерського обліку.

Бухгалтерські рахунки класифікують так:

1. За економічним змістом об'єктів обліку.

1.1. Рахунки господарських засобів (активів) – призначені для відображення наявності та руху засобів. Залежно від виду ак­тивів рахунки поділяються на рахунки для обліку:

• необоротних активів – використовуються для отримання та узагальнення інформації про наявність і рух основних засобів, нематеріальних активів, фінансових та капіталь­них інвестицій та інших необоротних активів;

• запасів – використовуються для обліку виробничих запа­сів, готової продукції, товарів, необхідних для здійснення господарської діяльності;

• грошових коштів – використовуються для узагальнення даних про наявність і рух грошових коштів у касі, на поточних та інших рахунках у банках, грошових документів тощо;

• коштів у розрахунках – використовуються для узагаль­нення інформації про розрахунки дебіторами підприємст­ва (покупцями та замовниками, за виданими авансами,
  підзвітними сумами, нарахованими доходами тощо).

1.2. Рахунки джерел формування засобів (пасивів) – відобра­жають наявність та рух джерел. Залежно від виду пасивів рахун­ки поділяються на рахунки для обліку:

• власних джерел (власного капіталу і забезпечення зо­бов'язань) – використовуються для узагальнення інфор­мації про стан і рух різних видів власного капіталу – ста­
  тутного, пайового, додаткового, резервного, нерозподіле­них прибутків тощо, а також забезпечень, цільового фі­нансування і цільових надходжень;

• залучених джерел – використовуються для узагальнення відомостей про стан і рух довго- та короткострокових зобов'язань підприємства (за кредити, отримані від банків, за випущеними облігаціями, за виданими векселями, з оплати праці, перед постачальниками та підрядниками, за отриманими авансами тощо).

1.3. Рахунки господарських процесів – використовуються для відображення господарсь ких операцій, пов'язаних із заготівлею і придбанням ресурсів, для здійсненням капітальних інвестицій, виробництвом та реалізацією продукції.

2. За призначенням і структурою.

2.1. Основні – призначені для обліку наявності та руху госпо­дарських засобів та джерел їх утворення і є основою для складан­ня балансу. Поділяються на:

• матеріальні – призначені для обліку наявності й руху матеріальних цінностей підприємства (основних засобів, то­варів, виробничих запасів);

• грошові – використовуються для обліку наявності та руху грошових коштів підприємства (в касі, на рахунках в бан­ках, грошових документів, інших еквівалентів грошових коштів);

• розрахункові – використовуються для обліку розрахунко­вих відносин підприємства з іншими юридичними та фі­зичними особами (дебіторська та кредиторська заборго­
  ваність підприємства);

• рахунки капіталу – призначені для обліку та контролю стану та руху різних видів власного капіталу, забезпечення зобов'язань та цільового фінансування.

2.2. Регулювальні – призначені для коригування показників окремих статей балансу, через що кожен з них розглядається в суку­пності із основним рахунком. Самостійного значення не мають. По­діляються на:

• контрарні (контрактивні і контрпасивні) – для фор­мування показників балансу сальдо за контрарними рахунками віднімається від сальдо за основними рахунками, змешуючи ве­личину основного об'єкта обліку;

• доповнювальні – для формування показників балансу сальдо за доповнювальними рахунками додається до сальдо за основними рахунками, збільшуючи вели­
  чину основного об'єкта обліку.

2.3. Операційні – призначені для відображення господарсь­ких процесів постачання, виробництва, реалізації, витрат, доходів та результатів діяльності підприємства. Більшість з них не мають сальдо. Поділяються на:

• розподільчі – призначені для обліку витрат, які не можуть бути віднесені до конкретних об'єктів обліку, а потребують розподілу за встановленими критеріями. Поділяються на збірно-розподільчі (призначені для попереднього зби­рання витрат, пов'язаних із здійсненням загальновиробничих функцій з метою наступного їх розподілу за відпо­відними об'єктами), і звітно-розподільчі, або бюджетно-розподільчі (використовуються для розмежування витраті доходів між звітними періодами для формування достовірного показника фінансового результату згідно з принципом нарахування та відповідності доходів і витрат);

• калькуляційні – призначені для обліку витрат, пов'язаних з виробництвом продукції, виконанням робіт та наданням послуг для обчислення їх собівартості (виробництво, ка­пітальні інвестиції);

2.4. Результатні – використовуються для порівняння доходів з витратами. Поділяться на:

• операційно-результатні – призначені для визначення ре­зультатів господарської діяльності підприємства шляхом порівняння валових доходів і валових витрат (фінансові результати);

• фінансово-результатні – призначені для обліку чистих фі­нансових результатів діяльності підприємства, нерозподі­леного прибутку або непокритих збитків.

Основні, регулювальні, операційні та результатні рахунки складають систему балансових рахунків, оскільки їх сальдо відо­бражаються в цій формі фінансової звітності. В обліку також ви­користовуються рахунки, які не відображаються в балансі, а роз­міщуються за його підсумком. їх називають позабалансовими. Поділ рахунків на балансові і позабалансові здійснюється за та­кими критеріями: 1) імовірність того, що підприємство отримає або втратить майбутню економічну вигоду, пов'язану з даним ви­дом активу або пасиву; 2) конкретний вид активу або пасиву має вартість, яка може бути точно оцінена. Якщо засоби або джерела не відповідають цим критеріям, то їх обліковують на позабалан­сових рахунках.

2.5. Позабалансові – призначені для обліку наявності та руху цінностей, що не належать підприємству, але тимчасово перебу­вають у його користуванні, розпорядженні або на зберіганні (умовні права і зобов'язання, бланки суворого обліку; списані ак­тиви). Поділяються на:

• рахунки для обліку майна (орендовані необоротні активи, активи на відповідальному зберіганні, списані активи, бланки суворого обліку);

• рахунки для обліку зобов'язань (контрактні зобов'язання, непередбачені активи і зобов'язання, гарантії та забезпе­чення надані і отримані).

Облік на позабалансових рахунках ведеться без застосування методу подвійного запису.

4.3. Сутність подвійного запису та алгоритм складання бухгалтерської проводки.

Кожна господарська операція зачіпає не менше як два рахунки.

Взаємозв'язок між рахунками, що виникає в результаті відображення на них господарських операцій, називається “ко­респонденція”. Рахунки, які між собою кореспондують, назива­ються кореспондуючими рахунками.

Спосіб подвійного запису в бухгалтерському обліку поля­гає в тому, що кожна господарська операція одночасно відоб­ражається на дебеті одного і на кредиті іншого рахунка в одна­кових сумах.

Подвійний запис – це елемент методу бухгалтерського об­ліку, його методичний прийом, який забезпечує двоїстість відображення кожної господарської операції на рахунках.

Для запису операції за рахунком потрібно її класифікувати, провести контировку рахунків, які дебетуються і які кредитуються. Запис суми, а також змісту господарської операції за її номером із зазначенням рахунків, які дебетуються і кредитуються, називається “бухгалтерська проводка”, або “бухгалтерське проведення”.

Бухгалтерські проводки є прості і складні, що залежить від кількості кореспондуючих рахунків.

Найпростішою обліковою формою вважається кореспонденція двох рахунків: кредит одного і дебет іншого. Такі облікові форму­ли і проводки, що ними виражаються, називаються простими.

Проста – проводка, в якій сума господарської операції за­писується в дебет одного і кредит іншого рахунка, тобто один рахунок дебетується і один кредитується.

Складні – проводки відображені обліковими формулами, в яких декілька рахунків дебетуються, один – кредитується або навпаки, один рахунок дебетується, а декілька кредитуються (збірні проводки). При цьому загальна сума по дебету і креди­ту повинна збігатися.

Алгоритм складання бухгалтерської проводки.

1. зі змісту господарської операції визначаються об'єкти об­ліку, які зазнають змін під впливом даної операції;

2. залежно від виду об'єктів обліку визначається характерис­тика рахунків, на яких вони обліковуються;

3. за кожним об'єктом обліку встановлюється характер змін, що відбулися (збільшення, зменшення);

4. залежно від характеристики рахунків (активний, пасивний) та змін, що відбулися з кожним об'єктом обліку, визнача­ється, який рахунок дебетується, а який — кредитується.

Приклад 1. До каси підприємства надійшли кошти з поточного рахунка в банку на суму 10 тис. грн. Складемо проводку за зазна­ченим вище алгоритмом.

• Під впливом цієї операції змінюватиметься величина грошових коштів у касі та на поточному рахунку підприємства.

• Оскільки кошти в касі та на поточному рахунку відносять­ся до господарських засобів (активів) підприємства, обид­ва рахунки будуть активними.

• Під впливом даної операції кошти в касі збільшаться, а на поточному рахунку їх стане менше.

• Збільшення за активними рахунками відображається за дебетом, а зменшення – за кредитом. Отже, рахунок “Каса” дебетуватиметься, а рахунок “Рахунки в банках” –
  кредитуватиметься.

У практиці бухгалтерського обліку використовують сторну­ванні записи. В даний час поширений засіб “червоне сторно”, що передбачає не додавання, а віднімання записаних сум. Суми, що потрібно віднімати, записуються червоним чорнилом або обводиться прямокутником чи беруться в круглі дужки, як це прийнято в Україні згідно з новими положеннями. Наприклад, у бухгалтерському балансі суми, які потрібно віднімати, беруть­ся в круглі дужки.

В окремих випадках можуть застосовуватись так звані “змішані записи”, коли один рахунок дебетується позитивною сумою, а інший рахунок дебетується негативною сумою. Ана­логічний запис може бути проведений і за кредитом рахунків. Таких записів практично використовують мало.

З метою контролю правильності і повноти облікових за­писів господарські операції реєструються в хронологічній по­слідовності їх здійснення – хронологічний запис.

На бухгалтерських рахунках господарські операції система­тизують за певними ознаками – систематичний запис. Він пе­редбачає реєстрацію господарських операцій на бухгалтерських рахунках способом подвійного запису. При цьому сума обо­ротів за дебетом усіх рахунків дорівнює сумі оборотів за кре­дитом усіх рахунків.

Запис господарських операцій у хронологічній календарній послідовності їх виникнення носить назву хронологічного. Та­кий запис ведуть у спеціальних журналах, які називаються реє­страційними.

Призначенням хронологічного запис є контроль за повно­тою реєстрації операцій, які пізніше будуть розноситися на ра­хунки бухгалтерського обліку.

Питання для самоконтролю.

1. Що таке бухгалтерський рахунок?

2. Що лежить в основі поділу рахунків на активні і пасивні?

3. Охарактеризуйте порядок записів за активними рахунками.

4. Охарактеризуйте порядок записів за пасивними рахунками.

5. Класифікація бухгалтерських рахунків за економічним змістом і об’єктів обліку.

6. Класифікація бухгалтерських рахунків за призначенням і структурою.

7. Особливості використання позаболансових рахунків.

8. Прості та складні бухгалтерські проводки.

9. Опишіть алгоритм складання бухгалтерської проводки.

10. Хронологічний та систематичний запис господарських операцій в обліку.

ТЕМА 5.

Первинне спостереження, документація та інвентаризація

5.1. Порядок документального оформлення господарських операцій.

Бухгалтерський облік розпочинається з виявлення, вимірю­вання та реєстрації фактів, дій та подій господарської діяльності, тобто суцільного і безперервного спостереження за всіма госпо­дарськими операціями з використанням документування.

Доку­ментування – це спосіб спостереження і відображення господар­ських операцій у первинних бухгалтерських документах.

Бухга­лтерський документ – письмове свідоцтво встановленої форми та змісту, яке містить відомості про господарську операцію і є доказом її здійснення. Первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, є їх юридичними свідоцтва­ми та підставою для відображення цих операцій в обліку.

Порядок створення первинних документів, записів у регіст­рах бухгалтерського обліку та зберігання документів, регістрів і звітів установлений Положенням про документальне забезпечен­ня записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Мі­ністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88.

Повнота і достовірність показників обліку значною мірою залежать від якості оформлених документів. Щоб мати юридичну силу документ повинен містити обов'язкові реквізити, до яких відносяться:

• назва документа (форми);

• дата і місце складання;

• назва підприємства, від імені якого складено документ;

• зміст та обсяг господарської операції;

• одиниця виміру господарської операції;

• посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

• особистий підпис або інший знак, що дає змогу ідентифі­кувати особу, яка брала участь у здійсненні господарсь­кої інформації.

Залежно від характеру операцій до первинних документів можуть бути внесені додаткові реквізити:

• ідентифікаційний код підприємства або фізичної особи;

• номер документа;

• підстава для здійснення операції;

• дані про документ, що засвідчує особу;

• інші додаткові реквізити.

Відсутність у первинному документі будь-якого обов'язкового реквізиту робить неможливим відображення на його підставі прове­деної господарської операції в бухгалтерському обліку.

Вимоги до оформлення первинних бухгалтерських доку­ментів:

• первинні документи повинні бути складені в момент дійснення операції, або, якщо це неможливо, відразу пі­сля її закінчення;

• документи складають на бланках типових або спеціалізо­ваних форм, затверджених відповідними державними ор­ганами (Державним комітетом статистики, Національним
  банком України, міністерствами і відомствами тощо);

• у разі складання та зберігання первинних документів на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на
  вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами;

• записи в первинних документах роблять чорнилом, кульковою ручкою темного кольору, друкарськими засобами або принтером, що забезпечують зберігання цих записів
  протягом встановлених строків;

• вільні рядки в первинних документах прокреслюються;

• у грошових документах суми проставляють цифрами і прописом. Перше слово суми записують з краю відповід­ного рядка з великої літери;

• кожен первинний документ повинен містити дані про по­саду, прізвище і підписи осіб, відповідальних за його оформлення;

• керівник підприємства затверджує перелік осіб, які мають право підписувати первинні документи на здійснення го­сподарських операцій, з відпуску товарно-матеріальних
  цінностей, майна, видачі грошових коштів і документів суворого обліку. Коло таких осіб має бути обмеженим;

• забороняється приймати до виконання документи на гос­подарські операції, які суперечать законодавчим і норма­тивним актам, встановленому порядку обліку коштів і
  матеріальних цінностей, завдають шкоди власникам;

• помилки, допущені при складанні банківських та касових документів, не виправляють. Такі документи анулюють і оформлюють нові. В інших первинних документах поми­лки виправляють коректурним способом, тобто неправи­льний текст або суму закреслюють тонкою рискою так, щоб можна було прочитати закреслене, а зверху пишуть правильний текст або суму. Виправлення помилок пови­нно супроводжуватися написом “виправлено” і засвідчено підписом осіб, які оформили цей документ із зазна­ченням дати виправлення;

• підприємство має забезпечити належні умови зберігання документів протягом установленого терміну та запобігати несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах;

• у випадках, встановлених законодавством, бланки пер­винних документів можуть бути віднесені до бланків су­ворої звітності. Їх друкують за зразками типових або спе­
  ціалізованих форм з обов'язковим зазначенням номера;

• відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи;

• первинні документи можуть бути вилучені у підприємст­ва тільки за постановою уповноважених державних орга­нів відповідно до чинного законодавства України. З до­зволу і в присутності представників органів, які здійсню­ють вилучення, посадові особи підприємства можуть зня­ти копії та скласти реєстр документів, що вилучаються із
  зазначенням підстав і дати вилучення.

Для забезпечення дотримання зазначених вимог первинні до­кументи уніфікують та стандартизують. Під уніфікацією доку­ментів розуміють розробку єдиних зразків документів для офор­млення однотипних господарських операцій на підприємствах, в організаціях і установах незалежно від виду діяльності та форм власності. Під стандартизацією документів розуміють установ­лення для бланків однотипних документів однакового найбільш раціонального розміру і форми із завчасним визначенням місця розміщення відповідних реквізитів.

5.2. Класифікація документів.

Для раціональної організації документального оформлення господарських операцій загальну сукупність використовуваних в обліку документів класифікують за такими ознаками:

1. За місцем складання.

1.1. Внутрішні – оформлюються на підприємстві і тут же за­стосовуються (авансові звіти, табелі обліку використання робочого часу, інвентарні картки основних засобів, прибу­ткові ордери).

1.2. Зовнішні – оформлені іншими підприємствами і отримані від них в процесі господарських контактів (рахунки-фактури, платіжні вимоги-доручення, виписки банків, по­станови, листи, угоди). При надходженні на підприємство обов'язково реєструються.

2. За призначенням.

2.1. Розпорядчі – містять розпорядження (дозвіл, наказ, за­вдання) на здійснення операції накази про приймання та звіль­нення з роботи, грошові чеки, платіжні доручення, довіреність на
отримання матеріальних цінностей).

2.2. Виконавчі – підтверджують факт здійснення операції (авансові звіти, виписки банків, прибуткові касові ордери, акти, квитанції).

2.3. Документи бухгалтерського оформлення – документи, якими оформлюють бухгалтерські записи (меморіальні ордери, бухгалтерські довідки, різні розрахунки – амортизації, розподілу витрат, звітні калькуляції).

2.4. Комбіновані – об'єднують функції перелічених вище до­кументів (розпорядчих, виконавчих, бухгалтерського оформлен­ня). Наприклад, видатковий касовий ордер.

3. За ступенем узагальнення інформації:

3.1. Первинні – безпосередньо відображають факт здійснення операції (прибуткові та видаткові касові ордери, накладні, акти прийому робіт).

3.2. Зведені – складають на підставі однорідних первинних документів шляхом групування і узагальнення і балансової ув'язки їх показників (звіти касира, авансові звіти, товарні звіти, платіжні відомості).

4. За способом використання:

4.1. Разові – використовуються для відображення операції один раз (ордери, вимоги, акти, платіжні доручення, накладні).

4.2. Накопичувальні – містять відомості про однорідні господарські операції за визначений строк, використовуються в обліку після того, як зроблено останній запис і виведено загальний під­сумок (табель обліку робочого часу, лімітно-забірна картка, ден­ний забірний лист).

5. За змістом проведених операцій:

5.1. Грошові – оформляють операції, пов'язані з грошовими коштами (касові ордери, грошові чеки).

5.2. Розрахункові – оформлюють розрахунки між фізичними і юридичними особами (рахунок-фактура, платіжне доручення).

5.3. Матеріальні – оформлюють операції, пов'язані з рухом матеріальних цінностей (накладна, лімітно-забірна картка).

6. За технікою формування:

6.1. Паперові – складаються на паперових носіях;

6.2. машинні – формуються з використанням обчислювальної техніки.

5.3. Організація документообороту на підприємстві.

Документи з моменту їхнього складання або одержання від інших підприємств до передачі в архів на зберігання проходять певний шлях, від якості організації проходження якого залежить своєчасність опрацювання документів та достовірність сформо­ваних в обліку показників фінансової звітності.

Порядок руху документів від моменту їх складання або оде­ржання від інших підприємств до передачі в архів на зберігання називається документооборотом. Чим коротші будуть шляхи ру­ху документів, тим швидше користувачі зможуть отримати інфо­рмацію для прийняття рішень.

Напрями і обсяги документопотоків визначаються кожним підприємством самостійно, враховуючи специфіку господарю­вання та структуру управлінського апарату. Організацією доку­ментообороту на підприємстві займається головний бухгалтер, який розробляє правила і технологію обробки облікової інформа­ції, що включає такі основні етапи проходження документів:

1) складання або реєстрація первинних документів, що на­дійшли від інших підприємств;

2) облікове оброблення документів;

3) передача документів на зберігання до архіву.

Перераховані етапи документопотоку відображаються у спе­ціальному документі, який називається план (графік) документо­обороту. Вимоги щодо порядку складання, подання до бухгалте­рії та опрацювання документів є обов'язковими для всіх підрозділів і служб підприємства. За формою побудови графіки доку­ментообороту бувають:

• лінійними – визначають шлях руху документа або за ета­пами обробки, або за відповідальними за оброблення по­садовими особами ;

• табличними – визначають шлях руху документа одночас­но за етапами оброблення та відповідальними за оброб­лення посадовими особами;

• сітьовими – дозволяють об'єднати етапи та терміни обро­блення з переміщенням між відповідальними за обробку посадовими особами.

При надходженні документів до бухгалтерії проводиться їх перевірка:

• формальна – перевірка правильності заповнення всіх рек­візитів, відповідності стандарту і формі документа, своє­часності складання та передачі до бухгалтерії;

• змістовна – перевірка відповідності господарської опера­ції чинному законодавству, статуту підприємства та інте­ресам власників;

• арифметична – перевірка правильності застосування цін і тарифів та розрахунку сум.

Процес оброблення в бухгалтерії прийнятих від виконавців документів включає три етапи:

• розцінка (таксування) – полягає у зазначенні у відповідних графах документа ціни і суми для переведення натураль­них і трудових вимірників у грошовий;

• групування – полягає в об'єднанні однорідних за змістом первинних документів у сукупності з метою підготовки зведених даних і спрощення ведення первинного обліку;

• бухгалтерське проведення – передбачає зазначення у первинних або зведених документах кореспонденції.

Оформлені бухгалтерськими кореспонденціями документи обліку використовуються для подальшого відображення госпо­дарських операцій, що в них містяться, в регістрах статистичного та аналітичного обліку. На цьому облікова робота з первинними бухгалтерськими документами завершується, і вони підлягають передачі до архіву.

Архіви поділяються на поточні і постійні. Поточний архів орга­нізовується безпосередньо в бухгалтерії для зберігання документів звітного року і розміщується в спеціальних закритих шафах. Постій­ний архів розташовується в спеціально обладнаному приміщенні і призначений для зберігання не тільки бухгалтерських документів і звітів, а й справ інших підрозділів і служб підприємства. Усі прийн­ятті на зберігання справи реєструються в архівній книзі.

Документи з поточного архіву передаються в постійний піс­ля закінчення звітного року систематизованими у хронологічно­му порядку. Первинна документація зберігається в архіві окремо від облікових регістрів.

Терміни зберігання документів обліку і звітності становлять переважно від трьох до п'яти років. Наприклад, первинні доку­менти, що фіксують факт виконання господарських операцій і є підставою для бухгалтерських і податкових записів, зберігаються три роки; розрахунково-платіжні відомості, акти документальних ревізій, податкових та інших перевірок — п'ять років; статути та положення, бухгалтерські звіти і баланси зберігаються постійно. Після закінчення встановлених термінів зберігання документи, що мають особливо важливе значення, передаються на безстрокове зберігання до державного архіву, а інші документи підлягають знищенню спеціальною комісією за актом з відповідною відміт­кою в архівній книзі.

Таблиця 5.1.

Журнал реєстрації документів архіву підприємства.

Номер запису	Назва справи	Дата надходження до архіву підприємства	Номер папки (діла)	Кількість аркушів	Термін зберігання	Примітка
1.	Касові документи	25.04.2007 р.	1	184	3
2.	Банківські документи	27.05.2007 р.	2	200	3
3.	Статут навчального закладу	03.12.2007 р.	4	15	Постійно

5.4. Завдання та види інвентаризації. Техніка проведення інвентарізації.

Первинні документи не завжди можуть охопити всі госпо­дарські явища в момент їх здійснення (природні витрати запасів через їх фізико-химічні властивості, наслідки стихійного лиха, помилки, розкрадання, зловживання). Через це виникає об'єктивна необхідність використовувати такі методичні прийо­ми і способи, які забезпечили б можливість відобразити в обліку вищезазначені явища і процеси. Це досягається за допомогою інвентаризації.

Інвентаризація – метод підтвердження достовірності даних і бухгалтерського обліку; проводиться шляхом описування, підра­хунку, виміру, зважування і оцінювання всіх залишків засобів і коштів за фактичною наявністю і зіставлення їх з даними бухгалтерського обліку.

Метою проведення інвентаризації є приведення у відповідність облікових даних до фактичної наявності цінностей.

Завдання інвентаризації:

• виявити фактичну наявність господарських засобів;

• визначити надлишок або нестачу цінностей та відобрази­ти їх в обліку;

• виявити запаси, які втратили первісну якість, застаріли і не використовуються;

• перевірити дотримання умов і порядку зберігання госпо­дарських засобів;

• перевірити достовірність і реальність вартості зарахованих на баланс активів і пасивів підприємства.

Інвентаризації підлягають основні засоби, нематеріальні ак­тиви, товарно-матеріальні цінності, грошові кошти і документи та розрахунки.

Класифікація інвентаризації.

1. За обсягом охоплення перевіркою об'єктів.

• Повна – передбачає суцільну перевірку всіх засобів та джерел підприємства. Досить трудомістка.

• Часткова – охоплює визначену частину засобів і джерел (наявність грошей у касі, готової продукції на складі, незаве­ршеного виробництва тощо).

2. За характером організації.

• Планова – проводиться за попередньо складеним планом у заздалегідь визначені строки.

• Позапланова (раптова) – проводиться за розпорядженням керівника підприємства, за вимогою слідчих або контролюю­чих органів, ревізії і при зміні матеріально-відповідальних осіб.

3. За способом проведення.

• Суцільна – проводиться перевірка фактичної наявності усіх без винятку цінностей.

• Вибіркова – перевіряється фактична наявність окремих видів цінностей.

4. За періодом проведення.

• Місячна.

• Квартальна.

• Піврічна.

• Річна.

Порядок і строки проведення інвентаризації на підприємст­вах, в організаціях і установах регламентуються ст. 10 “Інвента­ризація активів і зобов'язань” Закону України “Про бухгалтерсь­кий облік та фінансову звітність в Україні”, Порядком надання фінансової звітності та Інструкцією з інвентаризації основних за­собів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків.

Об'єкти та строки проведення інвентаризації визначаються і керівництвом підприємства, крім випадків, коли їх проведення є обов'язковим, а саме:

• перед складанням річної фінансової звітності;

• при передачі майна державного підприємства в оренду, приватизації та корпоратизації;

• у разі зміни матеріально-відповідальних осіб;

• у разі встановлення фактів крадіжок або зловживань, псуван­ня цінностей, а також за приписом судово-слідчих органів;

• у випадках пожежі, стихійного лиха або техногенної аварії;

• при ліквідації підприємства тощо.

Техніка проведення інвентаризації.

Для проведення інвентаризацій на підприємстві наказом ке­рівника створюються постійно діючі інвентаризаційні комісії у складі керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера, матеріально-відповідальних осіб. Очолює комісію керівник під­приємства або його заступник.

Інвентаризація проводиться, як правило, на перше число місяця, що полегшує наступне порівняння її результатів з показниками облі­ку. До початку інвентаризації матеріально відповідальні особи пови­нні відобразити всі первинні документи з оприбуткування і вибуття цінностей у книгах і регістрах, та написати розписку про те, що всі документи здано до бухгалтерії. Матеріально відповідальна особа обов'язково повинна бути присутня при проведенні інвентаризації, і до приміщень, у яких проводиться інвентаризація, вона має заходити разом з головою інвентаризаційної комісії.

Протягом проведення інвентаризації діяльність підрозділу (комори, складу, сховища, каси) припиняється. Дані про фактич­ну наявність об'єктів інвентаризації заносять до інвентаризацій­ного опису, який підписують усі члени комісії та матеріально відповідальна особа. На кожній сторінці та в кінці інвентариза­ційного опису підраховують проміжні та загальний результати фактичної наявності цінностей, що засвідчується підписами усіх членів інвентаризаційної комісії. Дані інвентаризаційних описів порівнюють з даними бухгалтерського обліку і складають порів­няльні відомості, в яких визначають результат інвентаризації. Ре­зультатом інвентаризації може бути:

• тотожність фактичних і облікових залишків;

• нестача – фактичний залишок менше облікового;

• надлишок – фактичний залишок більший від облікового.

Матеріально-відповідальні особи повинні дати інвентаризацій­ній комісії письмові пояснення щодо причин нестач та надлишків.

Свої висновки і пропозиції щодо врегулювання інвентаризацій­них різниць комісія оформляє протоколом і подає на затвердження керівникові підприємства, який у п'ятиденний термін розглядає і за­тверджує протокол. Затверджені результати інвентаризації відобра­жають у бухгалтерському обліку в тому місяці, в якому закінчена інвентаризація, але не пізніше грудня звітного року.

Питання для самоконтролю.

1. Дайте визначення документуванню як елементу методу бух­галтерського обліку.

2. Що являє собою бухгалтерський документ?

3. Яким вимогам має відповідати документ, щоб мати юридичну силу?

4. Назвіть обов'язкові реквізити документів.

5. Від чого залежить наявність додаткових реквізитів докуме­нтів?

6. Охарактеризуйте основні вимоги до оформлення первинних документів.

7. Як можна зробити виправлення в бухгалтерських докумен­тах?

8. Що таке документооборот?

9. Для чого складаються графіки документообороту?

10. Види графіків документообороту.

11. Охарактеризуйте основні технологічні етапи оброблення облікової інформації, що міститься в документах.

12. Які види перевірки документів проводять в бухгалтерії?

13. Як організується зберігання використаних бухгалтерських документів?

14. Що являє собою інвентаризація як елемент методу бухгалтерського обліку?

15. Чим викликана необхідність проведення інвентаризації?

16. У чому полягає мета і завдання проведення інвентаризації?

17. У яких випадках проведення інвентаризації обов’язково?

18. Техніка проведення інвентаризації.

ТЕМА 6.

План рахунків бухгалтерського обліку

1. Економічний зміст і призначення класів рахунків Єдиного Плана рахунків

бухгалтерського обліку.

План рахунків – систематизований перелік рахунків, на яких ведеться бухгалтерський облік. Кожний рахунок у плані має код (шифр), тобто умовне цифрове позначення, і назву. Використання кодів рахунків замість їх назви на практиці знач­но прискорює і зменшує облікову роботу, і є необхідною умо­вою для застосування комп'ютерів.

Міністерство фінансів України наказом № 291 від 30 лис­топада 1999 р. затвердило План рахунків бухгалтерського об­ліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій. Ним користуються всі підприємства і організації України (крім банків і бюджетних установ). План рахунків для комерційних банків затверджує Національний банк України, а для бюджетних установ – державне казначей­ство України.

Єдиний План рахунків забезпечує однаковість відображен­ня операцій на різних підприємствах дає можливість бухгалте­рам вільно спілкуватися між собою, тобто забезпечує єдину мову бізнесу.

План рахунків бухгалтерського обліку побудований за десят­ковою системою. Рахунки в ньому згруповані у десять класів:

1. Необоротні активи.

2. Запаси.

3. Кошти, розрахунки та інші активи.

4. Власний капітал та забезпечення зобов'язань.

5. Довгострокові зобов'язання.

6. Поточні зобов'язання.

7. Доходи і результати діяльності.

8. Витрати за елементами.

9. Витрати діяльності.

0. Позабалансові рахунки.

В основу побудови класу рахунків взято їх класифікацію за економічним змістом. Кожний клас включає не більше десяти синтетичних рахунків, а кожний синтетичний рахунок – не більше десяти субрахунків.

План рахунків зорієнтований на складання фінансової звітності. Взаємозв’язок Плану рахунків з формами фінансової звітності представлен у таблиці 6.1.

Таблиця 6.1.

Взаємозв’язок Плану рахунків з формами фінансової звітності

План рахунків	Форми фінансової звітності
Клас	Назва класу
1.	Необоротні активи	Баланс (актив)
2.	Запаси
3.	Кошти, розрахунки та інші активи
4.	Власний капітал та забезпечення зобов'язань	Баланс (пасив)
5.	Довгострокові зобов'язання
6.	Поточні зобов'язання
7.	Доходи і результати діяльності	Звіт про фінансові результати
8.	Витрати за елементами
9.	Витрати діяльності
0.	Позабалансові рахунки	Примітки до фінансової звітності

Коди (шифри) рахунків побудовано так: перша цифра оз­начає клас рахунків, друга – номер синтетичного рахунку, тре­тя – номер субрахунку.

Міністерство фінансів України наказом № 291 від 30 листо­пада 1999 р. затвердило Інструкцію про застосування Плану ра­хунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій. У ній діється характеристика і типова кореспонденція кожного рахунку, а та­кож містяться вказівки щодо ведення аналітичного обліку.

Підприємства використовують тільки ті синтетичні рахун­ки, які є в Плані рахунків. Субрахунки використовуються підприємством залежно від потреб управління, контролю, ана­лізу й звітності і можуть ними доповнюватися введенням но­вих субрахунків (рахунків другого, третього порядків) із збере­женням кодів (номерів) субрахунків затвердженого Плану рахунків. Кількість та найменування аналітичних рахунків підприємство встановлює самостійно.

Рахунки класів 0 – 7 є обов'язковими для всіх підприємств. Рахунки класу 9 “Витрати діяльності” ведуться всіма підприєм­ствами, крім суб'єктів малого підприємництва, а також інших організацій, діяльність яких не спрямована на ведення комерц­ійної діяльності, з відкриттям за власним рішенням рахунків класу 8 “Витрати за елементами”. Малі підприємства та інші організації, діяльність яких не спрямована на ведення комерцій­ної діяльності, можуть вести бухгалтерський облік витрат з ви­користанням тільки рахунків класу 8 “Витрати за елементами”. Керуючись діючим Планом рахунків, бухгалтер підприєм­ства розробляє власний робочий план рахунків виходячи із своїх потреб. В ньому можуть бути відсутні окремі рахунки офіційного Плану через те, що підприємство просто не має де­яких видів діяльності.

План рахунків побудований відповідно кругообігу засобів підприємства. У кожному класі згрупованя рахунки, що об’єднують економічно однорідний зміст об’єктів обліку.

Клас 1 “Необоротні активи” об’єднує десять рахунків, які призначені для обліку довгострокових капітальних і фінансових інвестицій.

Клас 2 “Запаси” об’єднує девять синтетичних рахунків, які призначені для обліку обортних матеріальнихзапасів, що знаходяться в різних операційних циклах: виробничі запаси, виробництво, готова продукція, товари.

Клас 3 “Кошти, розрахунки та інші активи” включає девять синтетичних рахунків, які призначені для узагальнення інформації про наявність і рух грошових коштів, грошових документів, короткострокових векселів одержаних і фінансових інвестицій, дебіторської заборгованості, резерву сумнівних боргів та витрат майбутніх періодів.

Клас 4 “Власний капітал та забезпечення зобов’язань” включає десять рахунків, які призначені для обліку власного капіталу, нерозподілених прибутків (непокритих збитків), цільових надходжень, забезпечень майбутніх витрат і платежів, страхових резервів.

Клас 5 “Довгострокові зобов’язання” об’єднує шість синтетичних рахунків, які призначені для обліку довгострокових зобов’язань, тобто заборгованості, яка не подлягає погашенню протягом операційного циклу підприємства, або протягом 12 місяців з дати балансу.

Клас 6 “Поточні зобов’язання” об’єднує десять рахунків, які призначені для обліку зобов’язань підприємства, що будуть погашені у звичайному ході операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протягом 12 місяців з дати балансу.

Клас 7 “Доходи і результати діяльності” об’єднує вісім синтетичних рахунків, які призначені для обліку доходів і результатів діяльності.

Клас 8 “Витрати за елементами” об’єднує шість синтетичних рахунків, які призначені для обліку витрат за єлементами.

Клас 9 “Витрати діяльності” об’єднує десять синтетичних рахунків, які призначені для обліку витрат діяльності. За дебетом рахунків цього класу відображаються суми витрат, за кредитом – списання їх у кінці звітного року або щомісяця на рахунок 79 “Фінансові результати”.

Клас 0 “Позабалансові рахунки” об’єднує вісім позабалансових рахунків, які призначені для обліку цінностей, що не належать підприємству, але тимчасово перебувають у його користуванні розпорядженні або зберіганні, умовних прав і зобов’язань підприємства.

Питання для самоконтролю.

1. Дайте визначення Плану рахунків.

2. Яке значення Плану рахунків?

3. Принципи будови Плану рахунків?

4. Економічний зміст і призначення класів рахунків.

ТЕМА 7.

Форми бухгалтерського обліку

7.1. Облікові регістри та їх класифікація.

Узагальнення інформації про здійснені та оформлені первин­ними документами господарські операції проводиться в обліко­вих регістрах.

Обліковий регістр – це таблиця встановленої форми, призна­чена для хронологічної, систематичної або комбінованої реєстра­ції, групування і узагальнення документально оформлених госпо­дарських операцій.

Оскільки облікові регістри складаються щомісяця, то інфор­мація, яка в них міститься, може використовуватися для операти­вного управління, економічного аналізу діяльності підрозділів і підприємства в цілому та складання звітності.

Форми облікових регістрів рекомендуються Міністерством фінансів України. Регістри бухгалтерського обліку мають такі обов'язкові реквізити як: назва, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи осіб, які брали участь у їх складанні.

Класифікація облікових регістрів.

1. За ступенем узагальнення інформації:

1.1. Синтетичні – це регістри, які ведуться за синтетичними рахунками;

1.2. Аналітичні – це регістри, які ведуться за аналітичними рахунками;

1.3. Комбіновані регістри систематичноголіку.

2. За характером записів:

2.1. Хронологічні – призначені для реєстрація операцій у порядку хронологічної послідовності їх виконання та оформлення;

2.2. Систематичні – призначені для групування однорідних операцій на синтетичних і аналітичних рахунках;

2.3. Змішані (комбіновані).

3. За зовнішнім виглядом:

3.1. Книги – це сукупність зброшурованих та пронумерова­них аркушів типової форми; на останній сторінці книги вказується кількість сторінок, що засвідчується підписа­ми керівника і головного бухгалтера та печаткою підприємства. Використовуються для ведення синтетичного і аналітичного обліку коштів, товарно-матеріальних цінностей тощо;

3.2. Картки – спеціальні таблиці призначені для відображення аналітичних даних по кожній номенклатурній одиниці обліку. Поділяються на картки кількісно-сумового обліку (для обліку товарно-матеріальних цінностей), картки контокорентної форми (для обліку розрахунків) та багато-графні (для обліку витрат на виробництво);

3.3. Окремі аркуші – систематизують інформацію для контролю та аналізу в таблицях різного формату; призначені для обліку різних операцій і залежно від цього мають специфічний зміст та будову;

4. За побудовою:

4.1. Односторонні – містять дані про господарську операцію, суму якої записують за дебетом або кредитом відповідного рахунку на правій стороні регістру, ліворуч вказують дату, номер, зміст операції тощо.

4.2. Двосторонні – складаються з двох частин: в першій частині наводять дані про дебетові обороти за рахунком, а у другій – про кредитові;

4.3. Шахові – побудовані за принципом шахової дошки. Записи в таких регістрах роблять у клітинці на перетині стовпчика і рядка таблиці, які відповідають дебетовому і кредитовому обороту відповідних рахунків;

5.За способом заповнення:

5.1. Машинні;

5.2. Ручні.

Здійснення записів господарських операцій у регістрах нази­вається обліковою реєстрацією. Перенесення інформації з пер­винних документів до облікових регістрів має здійснюватися в міру надходження документів до бухгалтерії відповідно до за­твердженого плану-графіка документообороту. Записи господарських операцій повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

7.2. Форми бухгалтерського обліку.

Порядок відображення господарських операцій в облікових реєстрах залежить від форми бухгалтерського обліку, що засто­совується на підприємстві.

Форма бухгалтерського обліку – це система регістрів бухгал­терського обліку, які використовуються в певному порядку та взаємозв'язку для ведення обліку і складання звітності.

Кожне підприємство самостійно обирає форму обліку з ура­хуванням:

• конкретних умов та особливостей господарювання;

• технології обробки облікових даних;

• обсягів облікових робіт та їх складності;

• наявності обчислювальної техніки.

Форма бухгалтерського обліку відображає відповідну техно­логію облікового процесу шляхом установлення порядку групу­вання господарських операцій, складання регістрів синтетичного і аналітичного обліку, подання облікових даних у вигляді фінан­сової звітності для потреб користувачів. Характерні ознаки форм бухгалтерського обліку: зовнішній вигляд, будова і кількість об­лікових регістрів; поєднання регістрів хронологічного і система­тичного обліку, синтетичного та аналітичного обліку; послідов­ність і техніка облікової реєстрації.

На підприємствах та в організаціях України застосовуються такі форми обліку:

• меморіально-ордерна,

• Журнал-Головна;

• жу­рнальна.

Меморіально-ордерна форма характеризується застосуванням книг для ведення синтетичного обліку і карток – для аналітично­го. Особливістю цієї форми є те, що на підставі первинних доку­ментів складають меморіальні ордери в яких вказують короткий зміст, підставу здійснення операції, кореспондуючі рахунки та суму. Меморіальні ордери реєструються в реєстраційному жур­налі, де відображаються дані за кожним ордером із зазначенням його загальної суми. Загальний підсумок цього журналу повинен дорівнювати дебетовому і окремо кредитовому обороту за всіма синтетичними рахунками. Після реєстрації дані меморіальних ордерів записують у Головну книгу, яка є систематичним регіст­ром синтетичного обліку. В Головній книзі для кожного рахунка виділяють окрему сторінку. Рахунки в Головній книзі будують за шаховим принципом у вигляді двосторонніх багатографних таб­лиць, окремі графи яких призначені для запису операцій у розрізі кореспондуючих рахунків. У Головну книгу записують дату і но­мер меморіального ордера, а також суму оборотів по дебету і кредиту рахунка в розрізі кореспондуючих рахунків.

Аналітичний облік при меморіально-ордерній формі ведуть, як правило, на картках, коли для кожного рахунка передбачено окрему картку. Записи в регістри аналітичного обліку роблять із первинних документів, доданих до меморіального ордера. На­прикінці місяця на підставі аналітичних рахунків складають обо­ротну відомість, підсумки якої звіряють з оборотами і залишками відповідних синтетичних рахунків. Після взаємозвірки записів за даними синтетичних рахунків складають баланс, вибірки і додат­кових розрахунків на основі аналітичного обліку складають інші форми фінансової і податкової звітності.

Недоліки меморіально-ордерної форми обліку представлені в таблиці 7.1.

Форма обліку Журнал-Головна дістала назву головного регі­стра, в якому поєднується журнал реєстрації операцій (хроноло­гічний запис) із Головною книгою (систематичний запис). Кожна господарська операція одночасно реєструється і відображається на відповідних синтетичних рахунках, для кожного з них відво­диться подвійна графа – для запису дебетових і кредитових обо­ротів. Журнал-Головну як основний регістр відкривають на пото­чний рік.

Початково записують сальдо на початок місяця за синтетич­ними рахунками. Після відображення всіх господарських опера­цій за місяць підраховують обороти за рахунками та виводять са­льдо на початок наступного місяця. Аналітичний облік за цієї фо­рми ведуть на картках або в книгах. Складати оборотну відомість по синтетичних рахунках за цією формою недоцільно, оскільки підсумки оборотів за дебетом і кредитом рахунків та рівність за­лишків рахунків порівнюють у самій Журнал-Головній. За дани­ми книги Журнал-Головна складають бухгалтерський баланс.

Таблиця 7.1.

Недоліки меморіально-ордерної форми обліку.

Показники	Зміст господарських операцій
1. Багаторазовість записів.	Кожна господарська операція, щоб пройти шлях з моменту виписування документа до моменту передачі його до архіву, записується від семи до дев'яти і більше разів до облікових реєстрів. Це призводить до невиправданих витрат праці облікових працівників, втрати оперативності і гнучкості обліку.
2. Відрив синтетичного обліку від аналітичного.	Для зв'язку синтетичного та аналітичного обліку застосовують оборотні відомості, які ведуться практично за усіма рахунках. Синтетичний облік ведеться поряд з аналітичним, причому, як правило, випереджає його. Громіздкість записів у більшості випадків на кінець місяця робить неможливим завершення рознесення документів до реєстрів аналітичного обліку і звірки з даними синтетичного обліку до складання балансу.
3. Тривалість облікового циклу робіт.	Багаторазовість записів, відрив синтетичного обліку від аналітичного, накопичення облікової роботи за місяць призводять до збільшення обсягу облікових робіт. Після подання річного звіту річний обліковий цикл не завершується, а продовжується, поки не завершується рознесення даних по аналітичних рахунках та їх звірка.
4. Незручність перевірки взаємних розрахунків.	Перевірка розрахунків або розшифровка, з яких сум складається залишок по рахунках, – досить складний процес, який часто неможливо виконати. Незакінчені розрахунки по багатьох документах перекривають один одного і для їх перевірки витрачається багато часу.
5. Недостатня присто­сованість облікових реєстрів для дотри­мання необхідної інформації складання звітності.	Це зумовлює необхідність додаткових вибірок і розрахунків у процесі складання звітності.

Переваги та недоліки Журнал-Головної форми обліку представлені в таблиці 7.2.

Журнальна форма бухгалтерського обліку ґрунтується на широкому застосуванні системи накопичувальних і групувальних облікових регістрів – журналів і допоміжних відомостей до них. Журнали – це комбіновані регістри синтетичного, а в багатьох випадках і аналітичного обліку, в яких поєднано хронологічний і систематичний облік. Згідно з Методичними рекомендаціями щодо застосуванню регістрів бухгалтерського обліку передбача­ється ведення 7 журналів, 3 дебетових відомості, 13 відомостей аналітичного обліку, Головної книгу, інших довідок та аркушів-розшифровок.

Журнали побудовані за кредитовою ознакою: всі господарсь­кі операції відображають за кредитом даного синтетичного раху­нка і дебетом кореспондуючих з ним рахунків. За зовнішнім ви­глядом журнали являють собою окремі аркуші-регістри багато-графної форми, призначені для кредитових записів його балансо­вого рахунка, операції за яким обліковуються в даному журналі. В окремих графах журналу-ордера вказані рахунки, які кореспон­дують з кредитом даного рахунка. В усіх регістрах завчасно надрукована типова кореспонденція рахунків. У журналі може міс-титися декілька однорідних синтетичних рахунків. До журналів відкривають окремі відомості за дебетом рахунків, відомості аналітичного обліку до рахунків даного журналу.

Таблиця 7.2.

Переваги та недоліки Журнал-Головної форми обліку.

Аналітична оцінка бухгалтерського обліку	Переваги
1. Контроль записів.	Розміщення на одному розвороті аркуша одночасно хронологічно і систематично запису робить реєстр наочним і дозволяє легко уникати помилок при відображенні операцій або їх пошуку.
2. Наочність.	Усі синтетичні рахунки розміщують разом, що поліпшує наочність даних, рознесених по рахунках.
3. Простота в навчанні.	Техніка ведення обліку по книзі Журнал-головна засвоюється легко і швидко і не потребує високої кваліфікації обліковців.
Недоліки
1. Незручність.	При великій кількості рахунків дуже громіздка і незручна в користуванні.
2. Обмежена кількість рахунків.	Максимальна кількість рахунків для ведення книги Журнал-головна становить 20-25 шт.
3. Обмеженість у розподілі облікової праці.	Поєднання в одній книзі хронологічного і систематичного записів обмежує можливість розподілу облікової праці.

Записи в журналах здійснюються безпосередньо на підставі перевірених документів в міру їхнього надходження і опрацювання. При значній кількості однорідних документів по операціях дані попередньо групують у допоміжних відомостях, місячні підсумки яких переносять потім до відповідних журналів. Наприкінці місяця за кожним журналом підводять підсумки зроблених записів. Загальний підсумок за кредитом рахунка в журналі порівнюють з підсумками кореспондуючих за дебетом рахунків, що забезпечує перевірку правильності облікових записів без скла-дання оборотних відомостей. Місячні обороти журналів переносять до Головної книги, яка є системним регістром синтетичного обліку, де узагальнюються дані поточного обліку, проводиться взаємна перевірка записів.

Кредитові обороти журналів у Головну книгу переносять за­льним підсумком, оскільки в розгорнутому вигляді вони наведені в журналі, тоді як дебетові обороти переносять окремими сумами із різних журналів. Таким чином, журнали і Головна книга взаємно доповнюють один одного і дають розгорнуту кореспонденцію по дебету і кредиту кожного сіинтетичного рахунка. На­прикінці місяця за кожним синтетичним рахунком у Головній книзі виводять залишок.

Автоматизовані форми ведення бухгалтерського обліку.

Використання обчислювальної техніки для ведення обліку і складання звітності на сучасному етапі організації автоматизова­ної форми обліку грунтується на застосуванні діалогового режи­му (форми) роботи. При цьому ведення обліку характеризується повною автоматизацією оброблення й узагальнення облікової ін­формації. Дані будь-якого рівня систематизації можна отримати безпосередньо після введення господарської операції до бази да­них. Діалогова форма обліку забезпечує обмежений доступ як до первинної, так і до систематизованої інформації шляхом введення паролів для перевірки повноважень на доступ до інформації. Діа­логова форма ведення бухгалтерського обліку характеризується:

• автоматизацією документування;

• автоматизованою фіксацією облікової інформації на ма­шинних носіях;

• систематизацією, узагальненням; і відображенням даних обліку;

• відображення даних у вигляді відеограм та друкованому вигляді;

• автоматичним контролем вихідної інформації;

• забезпеченням розшифрування результатних показників з наведенням методики використаних розрахунків та вхідних даних тощо.

Найпопулярніші програмні продукти для автоматизації бух­галтерського обліку в Україні:

1. “Парус” – призначений для підготовки та обліку фінансо­во-господарських документів, накопичення інформації про здійснення господарських операцій на бухгалтерських ра­хунках, формування внутрішньої і зовнішньої звітності підприємства. Використання даної системи дає можли­вість: готувати платіжні документи; виписувати рахунки на оплату і накладні на відпуск товарів; вести облік основ­них засобів, запасів, дебіторської і кредиторської заборго­ваності, грошових коштів тощо; одержувати щомісячну звітність щодо руху засобів за відповідними рахунками; складати баланс та інші форми фінансової звітності;

2. “1С – Бухгалтерія” дає можливість: вести синтетичний і аналітичний облік адаптовано до інформаційних потреб підприємства; одержувати необхідну звітність за рахунка­ми синтетичного та аналітичного обліку; доповнювати і змінювати робочий план рахунків бухгалтерського обліку, систему проводок, ведення аналітичного обліку, форми первинних документів та звітності; автоматично друкувати первинні документи.

При заповненні облікових регістрів можуть виникати помил­ки. Помилки бувають локальні – перекручування інформації тіль­ки в одному обліковому регістрі і транзитні - якщо помилка ав­томатично проходить через декілька облікових регістрів. Якщо помилки трапляються в тексті операцій, тоді вони призводять до неправильної кореспонденції рахунків. Помилки при записах сум контролюються методом подвійного запису.

Порядок виправлення помилок залежить від їхнього характе­ру і часу виявлення. Положенням про документальне забезпечен­ня записів у бухгалтерському обліку передбачено виправлення помилок такими способами:

• коректурним – полягає в закресленні неправильного запи­су (описки або арифметичної помилки) однією рискою так, щоб можна було прочитати закреслене, і записом правильної суми чи тексту. Може застосовуватися до складання бухгалтерських проводок і звітів;

• “червоним сторно” – полягає в повторній кореспонденції рахунків неправильного бухгалтерського запису червоним кольором, що означає від'ємне число. Суми, записані червоним, віднімаються (анулюються). Одночасно звичайним чорнилом роблять правильний запис суми і кореспонденції рахунків. Використовують для виправлення помилок у кореспонденції рахунків або якщо записана сума господарської операції більша, ніж її фактична величина;

• додаткових записів – застосовується, якщо кореспонденція рахунків складена правильно, але в меншій сумі, ніж фактично виконана господарська операція. Реалізується шля-хом додаткового проведення на суму різниці між правиль­ною і відображеною в обліку величиною.

Питання до самоконтролю.

1. Розкрийте призначення облікових регістрів.

2. Яке значення облікові регістри мають для складання звітнос­ті?

3. Класифікація облікових регістрів.

4. Що розуміють під формою бухгалтерського обліку?

5. Які форми бухгалтерського обліку використовують в Україні?

6. Які чинники впливають на вибір підприємством конкретної форми бухгалтерського обліку?

7. Охарактеризуйте особливості меморіально-ордерної форми обліку.

8. У чому полягає специфіка форми бухгалтерського обліку Журнал-Головна?

9. Охарактеризуйте особливості журнальної форми обліку.

10. Які програмні продукти використовуються для автомати­зації бухгалтерського обліку в Україні?

11. Які існують способи виправлення помилок в облікових регістрах?

ТЕМА 8.

Облік господарських процесів

8.1. Облік процесу постачання.

Для здійснення виробничої діяльності підприємству потрібні засоби виробництва. Вони поділяються на основні та оборотні.

Основні засоби беруть участь у процесі виробництва трива­лий час і свою вартість переносять на створюваний продукт ча­стинами в міру свого зношення. До основних засобів належать будівлі, споруди, машини, доросла худоба та інші знаряддя праці.

Оборотні засоби споживаються в одному виробничому циклі, і для продовження виробництва потрібно знову мати аналогічні оборотні засоби. До них відносяться виробничі за­паси матеріальних цінностей, насіння, корми, мінеральні добри­ва, товари та інші предмети праці.

Основні та оборотні засоби підприємство одержує в результаті придбання в постачальників та інших суб'єктів господарювання. Це здійснюється на основі підставі двосторонніх договорів.

Постачальник (продавець) передає цінності підприємству на підставі товарно-транспортних накладних, рахунків-фактур та інших документів. Підприємство (покупець) сплачує за прид­бані цінності.

Придбані матеріальні цінності оприбутковують за фактич­ною собівартістю, яка складається з купівельної вартості та вит­рат, пов'язаних з придбанням.

Купівля основних засобів відноситься до капітальних інве­стицій, їх відображають за дебетом рахунка 15 “Капітальні інве­стиції”. Придбані чи виготовлені в господарстві об'єкти опри­бутковують до складу основних засобів, записуючи за дебетом рахунка 10 “Основні засоби” і кредитом рахунка 15.

Аналітичний облік основних засобів ведуть у інвентарних картках – на кожний об'єкт відкривається окрема картка.

Виробничі запаси оприбутковують у дебет рахунка 20 “Ви­робничі запаси”, оцінюючи їх за ціною придбання і витратами, пов'язаними з придбанням. Витрати на завезення, навантажен­ня, розвантаження та інші, що пов'язані з придбанням вироб­ничих запасів, називаються транспортно-заготівельними витра­тами, їх обліковують на рахунку 20 на окремому аналітичному рахунку і списують в міру витрачання запасів пропорційно їх вартості, вазі або за іншою базою розподілу, складаючи окремий розрахунок. При розподілі транспортно-заготівельних витрат запис роблять за дебетом і кредитом рахунка 20.

У наведеному прикладі (табл. 8.1.) розподіл транспортно-за­готівельних витрат проведено відповідно до вартості матеріалів. Визначено відсоток цих витрат за формулою:

(З_П + З_Н) : (В_П + В_Н) * 100 8.1.

де: З_П – заготівельні витрати на початок місяця;

З_Н – заготівельні витрати, що надійшли за місяць;

В_П – вартість цінностей на початок місяця;

В_Н – вартість цінностей, що надійшли за місяць.

Відсоток заготівельних витрат становив 10:

(180 + 380) : (2120 + 3480) * 100 = 10

За цим відсотком розраховано суму заготівельних втрат, які підлягають списанню на відповідні об'єкти обліку: на столи – 270 грн, на стільці –178 грн.

Аналітичний облік виробничих запасів ведуть відповідно до їх номенклатури, яка являє собою перелік окремих видів, най­менувань та сортів матеріалів, що використовуються на підприємстві. Кожному найменуванню, розміру матеріалів при­своюється номер (код), який називається номенклатурним но­мером. Облік матеріалів на складах ведуть у картках складсь­кого обліку – на кожний номенклатурний номер матеріалів заводиться окрема картка. Кореспонденцію рахунків за обліком процесу постачання наведено в табл. 8.2.

Таблиця 8.1.

Розрахунок розподілу транспортно-заготівельних витрат.

Наявність та рух цінностей	Дошки	Цвяхи	Разом, грн.	Заготі­вельні витрати, грн.	Всього, грн.
м3	грн.	кг	грн.
Залишок на початок місяця	10	2000	100	120	2120	180	2300
Надійшло за місяць	15	3000	400	480	3480	380	3860
Разом надійшло із залишком на початок місяця	25	5000	500	600	5600	560	6160
Вибуло на виробництво: а) столів б) стільців	128	2400 1600	250 150	300 180	2700 1780	270 178	2970 1958
Разом вибуло	20	4000	400	480	4480	448	4928
Залишок на кінець місяця	5	1000	100	120	1120	112	1232

Таблиця 8.2.

Облік процесу постачання.

Зміст операції	Кореспонденція рахунків	Сума, грн.
	дебет	кредит
1. Одержано від постачальника основні засоби.	15	63	30 000
2. Податок на додану вартість.	10	15	30 200
3. Нараховано заробітну плату за придбання об'єкта основних засобів.	64	63	6000
4. Згідно з актом зараховано придбаний об'єкт до складу основних засобів.	15	66	200
5. Одержано від постачальника виробничі запаси.	20	63	60 000
6. Податок на додану вартість.	64	63	12 000
7. Вартість послуг власного автотранспорту по доставці виробничих запасів.	20	23	600
8. З поточного рахунку підприємства сплачено постачальнику за куплені основні засоби і виробничі запаси.	63	31	108 000

8.2. Облік процесу виробництва.

Процес виробництва – це сукупність операцій виробницт­ва продукції. У процесі виробництва використовуються основні засоби, виробничі запаси (сировина), енергія, трудові та при­родні ресурси і одержується новий продукт. Виробничі витрати використовуються для калькуляції (обчислення) собівартості окремих видів продукції.

Калькуляція – це спосіб групування витрат і визначення собівартості придбаних цінностей, виготовленої продукції, ви­конаних робіт або наданих послуг.

Об'єкт калькуляції – вид або однорідна група придбаних матеріальних цінностей або виробленої продукції.

За способом включення до собівартості продукції виробничі витрати поділяються на прямі та непрямі.

Прямі витрати – це такі, які безпосередньо пов'язані з конк­ретним видом виготовлюваної продукції, тому вони під час ви­никнення прямо відносяться на собівартість конкретної про­дукції (вартість кормів – на виробництво молока, шерсті; вартість насіння – на виробництво зерна, картоплі, овочів тощо).

Непрямі витрати пов'язані з виробництвом кількох видів продукції, тому їх обліковують окремо і відносять на види про­дукції шляхом розподілу за встановленим порядком.

Облік витрат на виробництво продукції ведуть на рахунку 23 “Виробництво”. Це активний калькуляційний рахунок, за дебетом якого обліковують витрати на виробництво, за креди­том – вихід продукції з виробництва або списання витрат по виконаних роботах і послугах на сторону.

Непрямі виробничі витрати попередньо обліковують за дебетом рахунка 91 “Загальновиробничі витрати”, а в кінці місяця їх списують в дебет рахунка 23 в порядку розподілу по об'єктах обліку.

Таблиця 8.3.

Облік процесу виробництва.

Зміст операції	Кореспонденція рахунків	Сума, грн.
	дебет	кредит
Нараховано амортизацію основних засобів і віднесено на: а) основне виробництво; б) загальновиробничі витрати.	23 91	13 13	20 000 10 000
Списано виробничі запаси на: а) основне виробництво; б) загальновиробничі витрати.	23 91	20 20	40 000 20 000
Нараховано оплату праці і віднесено на: а) основне виробництво; б) загальновиробничі витрати.	23 91	66 66	40 000 10 000
Нараховано на оплату праці в Пенсійний фонд та фонди соціального страхування і віднесено на: а) основне виробництво б) загальновиробничі витрати.	23 91	65 65	16 000 4 000
Списано загальновиробничі витрати на основне виробництво в порядку їх розподілу по об'єктах обліку	23	91	44 000
Оприбутковано з виробництва готову продукцію за собівартістю (незавершеного виробництва немає)	26	23	160 000

Отже, за дебетом рахунка 23 збираються в кінці звітного періоду прямі і непрямі виробничі витрати, які становлять со­бівартість продукції. Для обчислення собівартості одиниці про­дукції потрібно витрати на її виробництво поділити на кількість отриманої продукції.

Кореспонденцію рахунків з обліку процесу виробництва показано в табл. 8.3.

Під час вибору критерію розподілу необхідно дотримуватися таких умов:

• безпосередній зв'язок критерію з витратами, що розподі­ляються;

• економічну доцільність проведення розподілу за даним критерієм.

Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'­єкт витрат з використанням бази розподілу, виходячи з фактичної потужності звітного періоду. Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожен об'єкт витрат з використанням бази розпо­ділу при нормальній потужності. Нерозподілені постійні загально-виробничі витрати включаються до складу собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг) у періоді їх виникнення.

Оскільки розрахувати фактичну собівартість виготовленої продукції можна лише по завершенні звітного переоду, випущену з виробництва готову продукцію обліковують за плановою собівартістю, яка коригується до рівня фактичної після інвентаризації залишків незавершеного виробництва наприкінці місяця. Факти­чна собівартість виготовленої продукції розраховується як сума незавершеного виробництва на початок та виробничих витрат за місяць, зменшена на залишок незавершеного виробництва на кі­нець періоду.

Відхилення планової собівартості від фактичної означає:

• економію (фактична собівартість менша за планову);

• перевитрати (фактична собівартість більша за планову).

Відхилення відображають в обліку за тими самими рахунка­ми, що та випуск готової продукції з виробництва, але економію відображають способом червоного сторно.

Документальне оформлення витрат виробництва здійснюєть­ся з використанням вимог-накладних, накладних, нарядів на ви­конання робіт, актів прийому виконаних робіт, табелів, прибут­кових ордерів, рахунків-фактури, авансових звітів, видаткових касових ордерів, довідок бухгалтерії, відомостей розподілу ви­трат тощо.

8.3. Облік процесу реалізації.

Процес реалізації є завершальним етапом кругообороту капі­талу і являє собою сукупність операцій з продажу готової проду­кції споживачам та посередницьким організаціям (підприємствам оптової та роздрібної торгівлі). Процес реалізації пов'язаний з відвантаженням готової продукції і товарів покупцям та отри­манням продавцем грошових коштів або визнанням дебіторської заборгованості за реалізовану продукцію.

В обліку реалізована продукція відображається за двома ви­дами оцінки:

• фактичною собівартістю, що становить собівартість (ви­трати) реалізації;

• продажною вартістю, яка формує дохід від реалізації.

Порівняння цих двох видів оцінки реалізованої продукції дає можливість визначити фінансовий результат від продажу: прибу­ток або збиток.

Перевищення продажної вартості над фактичною собівартістю реалізованої продукції свідчить про прибутковість операцій з продажу, тоді як перевищення фактичної собівартості над продажною вартістю означає, що така діяльність приносить підприємству збитки.

Облік процесу реалізації здійснюється з використанням ра­хунків:

• запасів – 26 “Готова продукція”, 28 “Товари”;

• розрахунків – 36 “Розрахунки з покупцями і замовника­ми”, 37 “Розрахунки з різними дебіторами”, 64 “Розрахун­ки за податками і платежами”, 68 “Розрахунки за іншими операціями”;

• доходів, витрат, фінансових результатів – 70 “Доходи від реалізації”, 79 “Фінансові результати’, 90 “Собівартість реалізації”, 93 “Витрати на збут”.

Фактична собівартість реалізованої продукції, товарів, ви­конаних робіт і наданих послуг формується за дебетом рахунка 90 “Собівартість реалізації”. Наприкінці місяця для визначення фінансового результату від реалізації сума фактичної собівартос­ті реалізованої продукції, товарів, робіт, послуг підлягає списан­ню за кредитом у порядку закриття дебетових оборотів на раху­нок 79 “Фінансові результати’.

Витрати операційної діяльності, які не включаються до скла­ду виробничої собівартості готової та реалізованої продукції (ад­міністративні, на збут та ін..), обліковуються на рахунках 92 “Адміністративні витрати’, 93 “Витрати на збут”, 94 “Інші витра­ти операційної діяльності”. Наприкінці місяця суми дебетових оборотів цих рахунків списуються з кредиту на дебет рахунка 79 “Фінансові результати”.

Визнання доходу від реалізації в бухгалтерському обліку припадає на дату передачі покупцю продукції (товарів) та необ­хідних документів. У податковому обліку датою збільшення ва­лового доходу є дата, яка припадає на податковий період, протя­гом якого відбулася будь-яка з подій, що сталася раніше:

• або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів, що підлягають продажу, а в разі продажу товарів за готів­ку – дата її оприбуткування в касі підприємства;

• або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) – дата фактичного надання результатів робіт (послуг).

Продажна вартість реалізованої продукції, товарів, робіт і по­слуг (виручка від реалізації) відображається за кредитом рахунка 70 “Доходи від реалізації’. В кінці місяця для визначення фінансового результату від реалізації сума чистого доходу (виручка від продажу за вирахуванням наданих знижок покупцям та непрямих податків) проводиться за дебетом рахунка 70 у порядкузакриття кредитових оборотів на рахунок 79 “Фінансові результати”.

Враховуючи те, що фактичну собівартість готової продук­ції можна визначити тільки по закінченні місяця, а її випуск та реалізація відбуваються протягом місяця, існує необхідність ви­значати відхилення фактичної собівартості від планової не тільки за виготовленою, а й за реалізованою продукцією. Для цього ви­користовують таку методику:

1. розрахунок рівня (відсотка) відхилень:

% відхилень = *100 % 8.2.

де: В_П – сума відхилень за готовою продукцією на початок місяця;

В_М – сума відхилень за виготовленою за місяць продукцією;

ГП_П – вартість готової продукції на початок місяця за плановими цінами;

ГП_М – вартість виготовленої за місяць продукції за плановими цінами.

2. розрахунок суми відхилень за реалізованою продукцією:

∑ відхилень = 8.3.

де: РП_М – вартість реалізованої за місяць продукції за плановими цінами.

Сума відхилень фактичної виробничої собівартості готової продукції від її вартості за плановими цінами, що відноситься до ре­алізованої продукції, відображається за кредитом рахунка 26 “Гото­ва продукція” і дебетом рахунка 90 “Собівартість реалізації”. Як і за виготовленою продукцією перевитрати відображаються простим додатковим записом, а економія - червоним сторно.

Кореспонденцію рахунків з обліку процесу реалізації показано в табл. 8.4.

Таблиця 8.4.

Облік процесу реалізації.

Зміст операції	Кореспонденція рахунків	Сума
Дебет	Кредит
Списано собівартість реалізованої продукції	90	26	160 000
Відображено дохід від реалізації	36	70	240 000
Нараховано податок на додану вартість	70	64	40 000
Нараховано заробітну плату робітникам, зайнятим збутом продукції	79	90	4000
Списано на фінансові результати: а) собівартість реалізації продукції; б) виручку від реалізації.	79 70	90 79	160 000 200 000
Нараховано податок на прибуток	79	64	12 000
Нараховано стороннім організаціям за посеред­ницькі послуги, пов'язані зі збутом продукції	93	37	2000
Надійшло на поточний рахунок від покупців за продану продукцію	31	36	200 000
Оплачено з поточного рахунку в бюджет податок на прибуток	64	31	12 000
Відображено нерозподілений прибуток	79	44	28 000
3 поточного рахунка оплачено нарахування в пенсійний фонд і фонди соціального страхування	65	31	20 000
3 поточного рахунка одержано в касу для ви плати оплати праці	30	31	50 000
Виплачено з каси оплату праці	66	30	50 000

Питання для самоконтролю.

1. Облік процесу постачання.

2. Порядок розподілу транспортно-заготівельних витрат.

3. Порядок відображення в обліку процесу виробництва.

4. Схарактеризуйте систему рахунків, які використовують­ ся для відображення процесу виробництва.

5. Облік і розподіл витрат, пов'язаних з обслуговування вироб­ництва й управлінням.

6. Класифікація виробничих затрат.

7. Калькулювання собівартості виробленої готової продукції.

8. Схарактеризуйте систему рахунків, які використовують­ся для відображення в обліку процесу реалізації.

9. Порядок відображення в обліку процесу реалізації.

10. Порядок визначення і відображення в обліку фінансових результатів.

ТЕМА 9.

Основи бухгалтерської звітності

0. Загальні вимоги до фінансової звітності. Класифікація звітності.

Узагальнення даних обліку та одержання підсумкових показ­ників, що характеризують діяльність підприємства, здійснюється шляхом складання звітності за звітний період. Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна звітність складається щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року. Баланс підприємства складається станом на кінець останнього дня кварталу або року. Перший звітний пе­ріод новоствореного підприємства може бути меншим за 12 міся­ців, але не може бути більше 15 місяців. Звітним періодом під­приємства, що ліквідується, є період з початку звітного року до моменту його ліквідації.

Згідно з чинним господарським законодавством та установ­чими документами підприємства зобов'язані подавати квартальну та річну фінансову звітність органам, до сфери управління яких вони належать, власникам, органам державної виконавчої влади та іншим користувачам (податковим, фінансовим, статистичним органам, фондам, банкам тощо). Державна регламентація звітно­сті викликана необхідністю узагальнення показників звітності підприємств, видів економічної діяльності з метою розрахунку макроекономічних показників Державним комітетом статистики України, яким встановлюються єдині правила та форми складан­ня і показники звітності. За порушення цих правил та вимог на посадових осіб підприємства можуть бути накладені адміністра­тивні стягнення.

Метою складання фінансової звітності є надання користува­чам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства. Для досягнення поставленої мети та вико­нання завдань щодо задоволення інформаційних потреб користу­вачів звітність повинна відповідати таким вимогам:

• зрозумілість для користувачів – грунтується на припущен­ні, що користувачі мають відповідні знання з економіки та бухгалтерського обліку і ретельно досліджуватимуть звіт­ність;

• доречність – здатність інформації впливати на економічні рішення користувачів шляхом оцінювання минулих, пото­чних чи майбутніх подій або ж забезпечити підтвердження
  чи коригування минулих оцінок користувачів;

• суттєвість. Інформація є суттєвою, якщо її пропуск або не­правильне відображення може вплинути на економічні рі­шення користувачів, прийняті на основі фінансових звітів;

• достовірність – відсутність у фінансовій звітності суттєвих помилок та упередженості, що дає користувачам можли­вість покластися на неї тією мірою, якою вона відображає або, як очікується, відображатиме реальний стан справ підприємства;

• порівнюваність – можливість користувачів порівнювати: фінансові звіти підприємств за різні періоди; фінансові зві­ти різних підприємств;

• своєчасність – можливість втрати звітністю своєї доречно­сті через надмірну затримку надання її користувачам. Ке­рівництво має знайти оптимальне співвідношення між
  своєчасністю надання звітності та забезпеченням її досто­вірності.

Для забезпечення дотримання перелічених вимог фінансова звітність повинна містити дані про:

• підприємство (повну назву, організаційно-правову форму, міс­це знаходження, назва органу управління, якому підпорядко­вується підприємство, назва материнської (холдингової) ком­панії, опис основної діяльності підприємства, середню чисель­ність персоналу за звітний період);

• дату звітності та звітний період. Якщо період, за який складено фінансовий звіт відрізняється від звітного періоду, передбаче­ного ПСБО, причини і наслідки цього повинні бути розкриті в примітках до фінансової звітності;

• валюту звітності та одиницю її виміру. Якщо валюта звітності відрізняється від валюти, в якій ведеться бухгалтерський облік, то підприємство повинне розкрити причини цього і методи, які були використані для переведення фінансових звітів з однієї валюти в іншу;

• відповідну інформацію щодо звітного та попереднього пері­одів для порівняння показників у динаміці, розрахунку та ана­лізу зрушень у структурі, побудові рядів динаміки для потреб економічного аналізу;

• облікову політику підприємства та її зміни шляхом опису принципів оцінки статей звітності, методів обліку щодо окре­мих статей звітності;

• консолідацію фінансових звітів;

• припинення окремих видів діяльності;

• обмеження щодо володіння активами;

• участь у спільних підприємствах;

• виявлені помилки минулих років та їх коригування;

• переоцінювання статей фінансових звітів;

• іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними ПСБО.

Фінансові звіти відображають наслідки та результати діяль­ності, шляхом об'єднання їх в основні класи за економічними ха­рактеристиками, які називаються елементами фінансових звітів. До елементів фінансових звітів відносяться: активи, зобов'язання, власний капітал, доходи, витрати.

Стаття, яка відповідає визначенню елемента, має бути визна­на (наведена) у фінансовій звітності, якщо вона відповідає таким критеріям:

• існує ймовірність надходження або вибуття майбутніх еконо­мічних вигод, пов'язаних з цією статтею;

• оцінка статті може бути достовірно визначена.

Класифікація фінансової звітності.

1. За будовою.

1.1. Станом на певну дату (моментні показники).

1.2. За звітний період (інтервальні показники).

2. За змістом і джерелами формування.

2.1. Статистична – відомості для статистичного вивчення гос­подарської діяльності.

2.2. Фінансова – інформація про фінансовий стан, результати діяльності, рух грошових коштів та власний капітал під­приємства за звітний період.

2.3. Податкова – дані про розрахунок сум податків до сплати в бюджет, а також надмірно сплачених сум, що підлягають відшкодуванню.

3. За спрямованістю.

3.1. Внутрішня – використовується для управління підприємс­твом.

3.2. Зовнішня – подається органам виконавчої влади та іншим користувачам.

4. За обсягом інформації.

4.1. Скорочена.

4.2. Повна.

5. За ступенем узагальнення.

5.1. Індивідуальна – відображає показники діяльності однієї юридичної особи.

5.2. Консолідована – дає уявлення про діяльність суб'єкта гос­подарювання та його дочірніх і асоційованих підприємств як єдиної економічної одиниці.

6. За періодичністю подання.

6.1. Річна.

6.2. Проміжна (квартальна, місячна).

7. За рівнем узагальнення.

7.1. Первинна – складена окремими підприємствами.

7.2. Зведена – складається об'єднаннями підприємств щодо всіх суб'єктів, які входять до їх складу або належать до сфери їх управління.

Фінансова звітність забезпечує інформаційні потреби корис­тувачів щодо:

• придбання, продажу та володіння цінними паперами;

• участі в капіталі підприємства;

• оцінювання якості управління;

• оцінювання здатності підприємства своєчасно виконуватисвої зобов'язання;

• забезпеченості зобов'язань підприємства;

• визначення сум дивідендів, що підлягають розподілу

• регулювання діяльності підприємства, інших рішень і має задовольняти потреби тих користувачів, які не можуть вимагати звітів, складених з урахуванням їх конкретних інформаційних потреб.

Питання для самоконтролю.

1. Призначення та періодизація складання фінансової звітності.

2. Охарактеризуйте вимоги, що висуваються до фінансової звітності.

3. Які відомості мають міститися в фінансовій звітності?

4. Класифікація фінансової звітності.

5. Які інформаційні потреби користувачів має задовольняти фінансова звітність?

6. У які терміни має подаватися фінансова звітність?

Глосарій бухгалтерських термінів

Адміністративні витрати – це витрати, пов'язані з операційною дія­льністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), зокрема до їх складу відносяться такі загаль­ногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством.

Активи – ресурси, контрольовані підприємством в результаті мину­лих подій, використання яких, як очікується, приведе до надходження економічних вигод у майбутньому.

Активні рахунки – це рахунки, які використовуються для обліку на­явності та руху господарських засобів і відкриваються для статей ба­лансу, які знаходяться в активі бухгалтерського балансу. Характер за­писів за активними рахунками такий: початкове сальдо – за дебетом, суми операцій, які викликали збільшення відповідного об'єкта обліку – за дебетом, суми операцій, які викликали зменшення відповідного об'єкта обліку – за кредитом. Сальдо на кінець періоду визначається як сума початкового сальдо та обороту за дебетом, зменшена на обо­рот за кредитом.

Амортизація – систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання ( експлуатації).

Аналітичні рахунки – це бухгалтерські рахунки, на основі викорис­тання яких у системі обліку формується детальна інформація про конкретні види господарських засобів, джерел їх утворення та госпо­дарських процесів для оперативного управління підприємством, здій­снення контролю за збереженням і використанням ресурсів. Облік, здійснюваний на підставі аналітичних рахунків, називається аналіти­чним. В аналітичному обліку, крім грошового вимірника, широко ви­користовують натуральні та трудові вимірники.

Безнадійна дебіторська заборгованість – поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якої минув строк позивної давності.

Бухгалтерська звітність – метод підсумкового узагальнення і одер­жання системи економічних показників господарської діяльності під­приємства за звітний період.

Бухгалтерський баланс – метод узагальнення даних про склад майна суб'єкта діяльності за видами (складом і використанням) і джерелами утворення на певну дату в узагальненому вартісному вимірнику.

Бухгалтерський облік – це процес виявлення, вимірювання, реєстра­ції, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про господарську діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім кори­стувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський рахунок – спосіб систематичного спостереження, поточного групування та відображення інформації про стан та зміни в складі окремих об’єктів обліку.

Валюта звітності – грошова одиниця України.

Валютний курс – установлений Національним банком України курс грошової одиниці України до грошової одиниці іншої країни.

Валютний ризик – імовірність того, що вартість фінансового інстру­мента буде змінюватися внаслідок змін валютного курсу.

Вартість, яка амортизується, – первісна або переоцінена вартість необоротних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

Витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками) за звітний період.

Витрати (дохід) з податку на прибуток — загальна сума витрат (до­ходу) з податку на прибуток, яка складається з поточного податку на прибуток з урахуванням відстроченого податкового зобов’язання і відстроченого податкового активу.

Витрати майбутніх періодів – це витрати, понесені протягом поточ­ного або попередніх звітних періодів для організації та забезпечення діяльності підприємства в таких звітних періодах.

Витрати на збут – це витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (продажем) про­дукції (товарів, робіт, послуг).

Податок на прибуток – сума податку на прибуток, що визнана відстроченим податковим зобов'язанням і відстроченим пода­тковим активом.

Власний капітал – частина в активах підприємства, що залишається після вирахування його зобов'язань.

Господарські операції – це дії або події в господарській діяльності підприємства, що викликають зміни в складі активів, зобов’язань, капіталу або фінансових результатів суб’єкта підприємництва.

Грошові кошти – готівка, кошти на рахунках у банках та депозити до запитання.

Група нематеріальних активів – сукупність однотипних за призна­ченням та умовами використання нематеріальних активів.

Група основних засобів – сукупність однотипних за технічними ха­рактеристиками, призначенням та умовами використання необорот­них матеріальних активів.

Гудвіл – перевищення вартості придбання над часткою покупця у справедливій вартості придбаних ідентифікованих активів та зобов'я­зань на дату придбання.

Дата балансу – дата, на яку складений баланс підприємства. Звичай­но датою балансу є кінець останнього дня звітного періоду.

Дата придбання – дата, на яку контроль за чистими активами і діяль­ністю підприємства, що купується, переходить до покупця.

Дебет – ліва сторона бухгалтерського рахунку.

Дебітори – юридичні та фізичні особи, які внаслідок минулих подій заборгували підприємству певні суми грошових коштів, їх еквівален­тів або інших активів.

Дебіторська заборгованість – сума заборгованості дебіторів підпри­ємству на певну дату.

Дивіденди – частина чистого прибутку, розподілена між учасниками (власниками) відповідно до частки їх участі у власному капіталі під­приємства.

Довгострокова дебіторська заборгованість – сума дебіторської за­боргованості, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу.

Довгострокові зобов'язання – всі зобов'язання, які не є поточними зобов'язаннями.

Документування – способ первинного спостереження і оформлення господарських операцій первинними бухгалтерськими документами.

Доходи – збільшення економічних вигод у вигляді надходження акти­вів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок внесків власників) за звітний період.

Доходи майбутніх періодів – це доходи, отримані протягом поточно­го або попередніх звітних періодів, які належать до наступних звітних періодів.

Елемент витрат – сукупність економічно однорідних витрат.

Запаси – це активи, які утримуються з метою подальшого продажу, споживання під час виробництва продукції, виконання робіт та на­дання послуг, управління підприємством чи перебувають в процесі виробництва з метою подальшого продажу. До запасів відносять: ви­робничі запаси, тварин на вирощуванні і відгодівлі, незавершене ви­робництво, готову продукцію, товари.

Збиток – перевищення суми витрат над сумою доходу, для отримання якого були здійснені ці витрати.

Звичайна діяльність – будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її прове­дення.

Звіт про власний капітал – це фінансовий звіт, метою складання є розкриття інформації про зміни у складі власного капіталу підприємс­тва протягом звітного періоду.

Звіт про рух грошових коштів – це фінансовий звіт, метою складан­ня якого є надання користувачам фінансової звітності повної, правди­вої та неупередженої інформації про зміни, що відбулися в грошових коштах підприємства та їх еквівалентах за звітний період.

Звіт про фінансові результати – це фінансовий звіт, метою складан­ня є надання користувачам повної, правдивої та неупередженої інфо­рмації про доходи, витрати, прибутки і збитки від діяльності підпри­ємства за звітний період.

Знос основних засобів – сума амортизації об'єкта основних засобів з початку його корисного використання.

Зобов'язання – заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої, як очікується, призведе до зменшен­ня ресурсів підприємства, що втілюють в собі економічні вигоди.

Інвентаризація – метод підтвердження достовірності даних бухгал­терського обліку; проводиться шляхом описування, підрахунку, вимі­ру, зважування і оцінки всіх залишків засобів і коштів в натурі, вияв­лення фактичної наявності і стану залишків майна підприємства і спі-вставлення їх з даними бухгалтерського обліку. Метою проведення інвентаризації є приведення у відповідність облікових даних до фак­тичної наявності цінностей.

Інвестиційна діяльність – придбання та реалізація тих необоротних активів, а також тих фінансових інвестицій, які не є складовою части­ною еквівалентів грошових коштів.

Індекс інфляції – індекс інфляції, оприлюднений центральним орга­ном виконавчої влади у галузі статистики.

Іноземна валюта – валюта інша, ніж валюта звітності.

Калькулювання – це метод обчислення собівартості виготовлення продукції або виконаних робіт, наданих послуг шляхом вимірювання та розподілу витрат, які належать до того чи іншого об'єкта кальку­лювання (виробу, процесу, замовлення тощо).

Контроль – вирішальний вплив на фінансову, господарську і комерційну політику підприємства з меиою одержання вигод від його діяльності.

Кредит – права сторона бухгалтерського рахунку.

Курсова різниця – різниця між оцінками однакової кількості оди­ниць іноземної валюти при різних валютних курсах.

Ліквідаційна вартість – сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуа­тації), за вирахуванням витрат, пов'язаних з продажем (ліквідацією).

Ліквідність активів – це ступінь можливості їх конвертування в грошову форму з метою своєчасного забезпечення платежів підпри­ємства за поточними фінансовими зобов'язаннями.

Материнське (холдингове) підприємство – підприємство, яке здійс­нює контроль дочірніх підприємств.

Матеріальні активи – це засоби підприємства, які мають матеріаль­но-речову форму. До групи матеріальних активів підприємства вклю­чають: основні засоби, незавершене будівництво, запаси.

Монетарні статті – статті балансу про грошові кошти, а також про такі активи й зобов'язання, які будуть отримані або сплачені у фіксо­ваній (або визначеній) сумі грошей або їх еквівалентів.

Надзвичайна подія – подія або операція, яка відрізняється від зви­чайної діяльності підприємства, та не очікується, що вона повторюва­тиметься періодично або в кожному наступному звітному періоді.

Накопичена амортизація нематеріальних активів – сума аморти­зації об'єкта нематеріальних активів з початку його корисного вико­ристання.

Не грошові операції – операції, які не потребують використання гро­шових коштів та їх еквівалентів.

Незавершене будівництво – це вартість недобудованих об'єктів, споруд, будівництво яких здійснюється для власних потреб підприємства.

Нематеріальний актив – немонетарний актив, який не має матеріа­льної форми, може бути ідентифікований та утримується підприємст­вом з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для вироб­ництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам.

Немонетарні активи – всі активи, крім грошових коштів, їх еквіва­лентів та дебіторської заборгованості у фіксованій (або визначеній) сумі грошей.

Немонетарні статті – статті інші, ніж монетарні статті балансу.

Необоротні активи – 1) всі активи, що не є оборотними; 2) необоро­тні активи – це сукупність майнових цінностей, які багаторазово бе­руть участь у процесі господарської діяльності підприємства. До них належать засоби тривалістю використання більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік), а саме – основні засоби, капітальні інвестиції, інші необоротні матеріальні активи, нематеріа­льні активи, довгострокові фінансові інвестиції, довгострокова дебі­торська заборгованість, інші необоротні активи.

Непрямі витрати – це витрати, які не мають безпосереднього відно­шення до об'єкта калькулювання, і тому включаються до собівартості продукції, робіт, послуг на основі проведення розподілу пропорційно економічно обгрунтованим критеріям.

Обліковий прибуток (збиток) – сума прибутку (збитку) до оподат­кування, визначена в бухгалтерському обліку і відображена у звіті про фінансові результати за звітний період.

Оборот – це узагальнена інформація про рух об’єкта обліку, що відображається за дебетом і кредитом бухгалтерського рахунку.

Оборотна відомість – є способом узагальнення оборотів і залишків за звітний період, який забезпечує взаємозв’язок між балансом і рахунками, що має важливе значення для контролю арифметичної правільності облікових запасів.

Оборотні активи – грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Оперативний облік – це вид господарського обліку, який використо­вується для спостереження і контролю за окремими операціями та процесами на найважливіших ділянках господарської діяльності з ме­тою управління ними в міру їхнього здійснення.

Операції пов'язаних сторін – передача активів або зобов'язань одні­єю пов'язаною стороною іншим пов'язаним сторонам.

Операційна діяльність – основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

Операційний цикл – проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів (еквівалентів грошових коштів) від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг.

Операція в іноземній валюті – господарська операція, вартість якої визначена в іноземній валюті або яка потребує розрахунків в інозем­ній валюті.

Оренда – угода, за якою орендар набуває права користування необорот­ним активом за плату протягом погодженого з орендодавцем строку.

Основна діяльність – операції, пов'язані з виробництвом або реалі­зацією продукції (товарів, робіт, послуг), що є головною метою ство­рення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.

Основні засоби – матеріальні активи, які підприємство утримує з ме­тою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Оцінка – спосіб грошового вимірювання об'єктів бухгалтерського обліку, сутність якого полягає у перерахунку натуральних та трудо­вих характеристик об'єктів обліку у вартісні.

Пасивні рахунки – це рахунки, які використовуються для обліку наявно­сті та зміни джерел утворення і відкриваються для статей балансу, що міс­тяться в пасиві бухгалтерського балансу. Характер записів за пасивними рахунками наступний: початкове сальдо – за кредитом, суми операцій, які викликали збільшення відповідного об'єкта обліку – за кредитом, суми операцій, які викликали зменшення відповідного об'єкта обліку – за дебе­том. Сальдо на кінець періоду визначається як сума початкового сальдо та обороту за кредитом, зменшена на оборот за дебетом. Первинний документ – це належним чином оформлене письмове сві­доцтво, що фіксує та підтверджує факт здійснення господарської опе­рації.

Первісна вартість – історична (фактична) собівартість необоротних активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших ак­тивів, сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних активів.

Первинний документ – це належним чином оформлене письмове свідоцтво, що фіксує та підтверджеє факт здійснення господарської операції

Переоцінена вартість – вартість необоротних активів після їхнього переоцінювання.

Підрядник – юридична особа, яка укладає будівельний контракт, ви­конує передбачені будівельним контрактом роботи і передає їх замо­вникові.

Податковий облік – це окремий функціональний облік, що здійсню­ється з метою посилення контрольно-аналітичної функції обліку за правильністю нарахувань та сплати податків. Здійснюється для фор­мування показників валового доходу і валових витрат з метою обчис­лення прибутку і податку.

Подвійний запис – метод відображення кожної господарської операції одночасно за дебетом одного і кредитом іншого рахунку в одній і тій сумі.

Поточна дебіторська заборгованість – сума дебіторської заборгова­ності, яка виникає в ході нормального операційного циклу або буде погашена протягом дванадцяти місяців з дати балансу.

Поточні зобов'язання – зобов'язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або повинні бути погашені протя­гом дванадцяти місяців, починаючи з дати балансу.

Предмет бухгалтерського обліку – це господарські засоби за їх складом і використанням, джерела формування та їх цільове призна­чення, господарські процеси, що відбуваються на підприємстві.

Принцип бухгалтерського обліку – це правило, яким треба користуватися для вимірювання, оцінки й регистрації господарчих операцій й відображені їх результатів у фінансовій звітності.

Принцип автономності – принцип, який означає, що кожне підпри­ємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власни­ків, у зв'язку з чим особисте майно та зобов'язання власників не по­винні відображатися у фінансовій звітності підприємства. Цим прин­ципом досягається чітке визначення сфери підзвітності, тобто госпо­дарська діяльність пов'язується з конкретним суб'єктом.

Принцип безперервності діяльності – принцип, який передбачає, що оцінка активів та зобов'язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі. Тобто підприємс­тво не збирається ліквідовуватися та суттєво скорочувати свою діяль­ність – не виникає потреби розподілу активів для покриття зо­бов'язань та розрахунку з власниками.

Принцип єдиного грошового вимірника – принцип вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у фінансовій звітності у єдиній грошовій оцінці. Підприємства України ведуть бух­галтерський облік і складають фінансову звітність у грошовій одиниці України – гривні. Поряд з тим в аналітичному обліку широко застосо­вуються натуральні і трудові вимірники, іноземні валюти.

Принцип історичної (фактичної) собівартості – принцип, відповід­но до якого пріоритетною є оцінка активів підприємства виходячи з витрат на їх виробництво і придбання. Пріоритетність історичної (фа­ктичної) собівартості стосується головним чином первісної вартості активів і зобов'язань.

Принцип нарахування та відповідності доходів і витрат – принцип означає, що для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати ві­дображаються в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності в мо­мент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів. Виходячи з цього принципу, дохід слід відображати в обліку і звітності в тому періоді, коли вони були зароблені, а витра­ти - на основі відповідності цим доходам. Витрати, які не мають без­посереднього зв'язку з певними доходами, слід відображати у тому періоді, коли вони виникли.

Принцип обачності – принцип, згідно з яким методи оцінювання, що застосовуються в бухгалтерському обліку, повинні запобігати недо­оцінюванню зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і дохо­дів підприємства. Це означає, що витрати та зобов'язання потрібно відображати в бухгалтерському обліку відразу ж після отримання ін­формації про ймовірність їх виникнення, а активи та доходи – лише тоді, коли вони реально отримані або зароблені.

Принцип періодичності – принцип, що означає можливість розподі­лу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності. Звітним періодом для складання фінансової зві­тності є календарний рік, а проміжна звітність складається щокварта­льно наростаючим підсумком з початку звітного року.

Принцип повного висвітлення – принцип, згідно з яким фінансова звітність повинні містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рі­шення, що приймаються на її підставі. Це означає, що користувачам надана суттєва та доречна інформація про фінансовий стан і результа­ти господарської діяльності підприємства.

Принцип послідовності – принцип постійного (з року в рік) застосу­вання підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової по­літики можлива лише у випадках, передбачених національними по­ложеннями (стандартами) бухгалтерського обліку , і повинна бути обгрунтована та розкрита у фінансовій звітності.

Принцип превалювання змісту над формою – принцип, коли опе­рації обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми. Цей принцип засвідчує, що бухгалтерський облік не є засобом простої фіксації формальних даних. Тому наявність або відсутність первинних документів або законодавчих актів не завжди є підставою для відображення або невідображення операцій у бухгал­терському обліку з метою складання фінансової звітності.

Процес виробництва – це стадія кругообороту капіталу, на якій від­бувається виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг шляхом поєднання засобів виробництва із робочою силою. Об'єктами обліку процесу виробництва є витрати (засоби праці у розмірі зноше­ної частини, сировина, паливо, енергія, праця та її оплата), собівар­тість продукції, наявність та рух готової продукції.

Процес постачання (закупівлі) – це стадія кругообороту капіталу, на якій грошові кошти перетворюються на засоби виробництва і ресурси праці. Підприємство в результаті забезпечується матеріальними і тру­довими ресурсами. Об'єктами обліку процесу постачання є витрати на придбання засобів і ресурсів, обсяг їх заготівлі, розрахункові опе­рації з постачальниками.

Процес реалізації – це стадія кругообороту капіталу, на якій вироб­лена товарна продукція реалізується і приймає грошову форму, що дає можливість продовження наступного операційного циклу. Об'єктами обліку процесу реалізації є витрати, пов'язані з відванта­женням та реалізацією продукції, обсяг відвантаження та реалізації продукції, обчислення доходу та прибутку від реалізації продукції, розрахунки з покупцями та по зобов'язанням з податковими та інши­ми органами.

Прямі витрати – витрати, що можуть бути веднесені безпосередньо до конкретного об’єкта витрат економічно доцільним шляхом.

Рух грошових коштів – надходження і вибуття грошових коштів та їхніх еквівалентів.

Сальдо – це вартісне вираження інформації про величину залишку об'єкта обліку на початок або кінець періоду за бухгалтерським раху­нком. Розрізняють початкові та кінцеві сальдо.

Справедлива вартість – сума, за якою може бути здійснений обмін активу, або оплата зобов'язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Синтетичні рахунки – це бухгалтерські рахунки, призначені для об­ліку економічно однорідних груп засобів, їх джерел та господарських процесів у грошовому вимірнику. Облік, який здійснюють на основі таких рахунків називається синтетичним обліком.

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізова на протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальнови-робничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

Статистичний облік – це вид господарського обліку, мета якого по­лягає у вивченні та контролі масових суспільно-економічних та окре­мих типових явищ і процесів. При цьому кількісні аспекти статистика досліджує в нерозривному зв'язку з якісним змістом у конкретних умовах місця і часу.

Строк корисного використання (експлуатації) – очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством або з їх використанням буде виготовлено (виконано) очікуваний підприємством обсяг продукції (робіт, послуг).

Субрахунок – це спосіб додаткового групування однорідних аналіти­чних рахунків у межах синтетичного рахунка для отримання узагаль­нених показників.

Управлінський облік – це процес підготовки інформації необхідної керівництву для потреб внутрішнього менеджменту поточної виробничої діяльності підприємства. Здійснюється для формування показ­ників всередині підприємства за центрами відповідальності.

Фінансовий облік – це сукупність правил і процедур для відображення, оброблення і подання інформації відповідно до вимог законодавчих актів і стандартів.

Форма бухгалтерського обліку – це система облікових регістрів, які використовуються в певній послідовності та взаємозв'язку для веден­ня обліку і складання фінансової звітності.

Хронологічний запис – це запис операцій в календарній послідовно­сті їх виникнення.

Чисті активи – це активи підприємства за вирахуванням його зобов’язань.

Шахова оборотна відомість – різновид оборотної відомості, що бу­дується за принципом шахової дошки. Всі рахунки в такій відомості записують двічі в одній і тій самій послідовності: по вертикалі і гори­зонталі, за дебетом і за кредитом. Сума в клітинці шахової оборотної відомості показує, який рахунок дебетується, а який кредитується. Обороти за кожним рахунком деталізуються відповідно до кореспон­денції.

Юридичні особи – це суб'єкти господарської діяльності, які мають окрему систему бухгалтерського обліку і складають встановлену звіт­ність з дня реєстрації підприємства до його ліквідації.

Перелік використаної літератури

1. Закон України “Про систему оподаткування” № 1251-XII від 25.06.1991 р.

2. Закон України “Про оплату праці” № 108/95-ВР від 24.03.1995 р.

3. Закон України “Про відпустки” № 504/96-ВР від 15.11.1996 р.

4. Закон України “Про ПДВ” № 168/97 від 03.04.1997 р.

5. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємства” № 283/97-ВР від 22.05.1997 р.

6. Закон України “Про бухгалтерський облік і финансову звітність в Україні” № 996-XIV-ВР від 16.07.1999 р.

7. Закон України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття” № 1533-III від 02.03.2000 р.

8. “Положення про ведення касових операцій в національній валюті в Україні”, затверджене ухвалою Правління НБУ № 72 від 19.02.2001 р.

9. Інструкція № 3 “Про відкриття банками рахунків в національній і іноземній валюті”, затверджена ухвалою Правління НБУ № 121 від 27.05.1996 р.

10. Інструкція “Про безготівкові розрахунки в господарьському обороті України“, затверджена Постановою НБУ № 204 від 02.08.1996 р.

11. “Інструкція про службові відрядження в межах України та за кордон”, затверджена МФУ від 13.03.1998 р. № 59

12. “Інструкція з інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів, розрахунків та інших статей балансу”, затверджена наказом МФУ № 90 від 30.10.1998 р.

13. П(с)БО № 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності”, затвердженне наказом МФУ від 31.03.1999 р. № 87.

14. П(с)БО № 2 “Баланс”, затвердженне наказом МФУ від 31.03.1999 р. № 87.

15. П(с)БО № 7 “Основні засоби”, затвердженне наказом МФУ від 27.04.2000 р. № 92.

16. П(с)БО № 8 “Нематеріальні активи”, затвердженне наказом МФУ від 18.10.1999 р. № 242.

17. П(с)БО № 9 “Запаси”, затвердженне наказом МФУ від 20.10.1999 р. № 246.

18. Теорія бухгалтерського обліку: Навч.посіб. / О.І. Васюта-Беркут, Г.Ф. Шепітко, Н.О. Ромашевська; За заг. Ред. В.Б. Захожая. – К.: МАУП, 2001. – 176 с.: іл. – Бібліогр.: с 170.

19. Білуха М.Т. Теорія бухгалтерського обліку. – К., 2000.

20. Горелкин В.Г., Головко Т.В., Аксимова А.Б. Первичная документация и ведение учетных регистров. – К.: Выща шк., 1992.

21. Грабова Н.В. Теорія бухгалтерського обліку: Навч. посіб. / За ред. М.В. Кужельного. – 5-те вид., перероб. і доп. – К.: АСК, 1998.

22. О.І.Васюта-Беркут, Г.Ф.Шепітко, Н.О.Ромашевська. Теорія бухгалтерського обліку. Навч. посіб. За загальн. ред. докт. економ. наук, проф. В.Б.Захожая., МАУП, К., 2001.

23. Т.А.Бутинець, Л.В.Чижевська. С.Л.Береза, “Бухгалтерський облік”, Житомир, 2000 р.

24. Завгородній В.П., Савченко В.Н. Бухгалтерський облік, контроль, аудит в умовах ринку. – К.: Бліц-інформ, 1995.

25. Теоретичні основи бухгалтерського обліку: Підруч. для вузів / М.С. Пушкар, Г.П.Журавель, Ю.Я.Литвин, В.Т.Мельник. – 2-ге вид., перероб. і доп. – Тернопіль: Вид-во ТАНГ, 1998.

26. Теорія бухгалтерського обліку / В.Б.Захожай, К.С.Базилевич, Г.В.Шепітко, С.В.Присяжнюк. – К.: Вид-во ЄУФІМБ, 1999.

27. Ткаченко Н.М. Бухгалтерський облік на підприєхмствах України з різними формами власності: Навч. посіб. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: АСК, 1998.

28. Ф.Ф.Бутинець “Теорія бухгалтерського обліку”, Житомир, 2000 р.

29. Ф.Ф.Бутинець “Бухгалтерський фінансовий облік”, Житомир, 2001 р.