Історико-культурний діалог про головні убори "ПЕРЕДІСТОРІЯ ПИТАННЯ"

Історико-культурний діалог про головні убори

ПЕРЕДІСТОРІЯ ПИТАННЯ

За багато тисячоріч людської історії головним убори були предметом і практичним, і символічним, і комічним, блазнівським і політичним. Їх то носили, то переслідували, а то й надовго забували. Були часи, коли головний убір слугував символом влади і могутності.

1.1. Головні убори античності.

Так було, наприклад, у древньому Єгипті. Фараон (і тільки він) носить «клафт» (Додаток 1) — велику хустку зі смугастої тканини, на яку надівалася корона. Рідко яка інша деталь одягу виражала з такою силою дух часу, смаки і представлення людей, їх соціальний стан.

У Древній Греції і чоловіки, і жінки ходили з непокритою головою. На фресках, скульптурах древніх греків можна бачи в основному людей з непокритими головами. Ця особливість пояснюється не стільки м'якістю середземноморського клімату, скільки етичними і естетичними уявленнями тої епохи. Антична людина прагнула відкрити себе, своє тіло. Лише подорожуючи надягали низький круглий фетровий капелюх з полями, також головні убори надягали для роботи в полі.

Петасос - капелюх з полями. Їх носили вільно народженні юнаки від 18 до 20 років, що проходили підготовку до цивільної і військової служби.

Пілоси - повстяні ковпаки без полів були на головах ремісників, моряків і іншого роботящого люду. Але не рабів. Тому що в часи античності такі ковпаки були привілеєм вільної людини. Люди заможні та служителі культу віддавали перевагу вінкам, пов’язкам на чолі — це було їхнім привілеєм.

Римські капелюшні звичаї були схожі на язичницькі, але під час сатурналія — святкування на честь бога Сатурна, коли хазяї і раби ставали рівними — усі надягали пілеус.

Пілеус - повстяний капелюх грецького зразка. Рабу дарували пілеус коли його відпускали на волю чи продавали. Звідси пішли такі латинські вирази, «пілеум релимере» — «одержати волю».

Можна вважати припущення, що звичай у знак вітання - знімати капелюх - починається з античних часів і повинен означати: «Я ваш раб і готов служити вам».

Але ні греків, ні римлян не можна вважати винахідниками пілуесів: ці ковпаки були запозичені у фригійських племен, що жили в малій Азії з XIII по V ст. до н. е. Фригійський вовняний ковпак мав верхівку, що звисає на чоло. Саме цей ковпак і став символом свободи в античні часи (пізніше, наприкінці XVIII ст. про нього згадали французькі революціонери і зробили символом вільної Франції).

Ще в VI ст. до н.е. Ковпак Свободи був викарбуваний на медалі на честь вигнання з Риму останнього Тарквинія Гордого, що прийшов до влади за допомогою вбивства. Римляни одягли фригійські ковпаки в день смерті імператора Нерона. Зрозуміло, підлеглі Древньому Риму, так чи інакше використовували капелюшну символику.

1.2. Капелюхи Середньовіччя.

У побуті раннього Середньовіччя (X ст.) були плетені солом'яні капелюхи, що ввійшли навіть в історію воєн. Вся королівська рать Оттона I (німецького правителя, а потом імператора Священної Римської імперії) виступила в похід проти французького герцога в солом'яних капелюхах, чим насмішила герцога, але сміх цей йому дорого обійшовся — його військо потерпіло нищівну поразку від «саксонських недотьоп».

Пізніше, уже в XII ст., хрестоносці, що воювали з «невірними» за Труну Господню і Палестину, серед інших трофеїв привозили зі своїх походів тюрбани. Церква рішуче стала проти сарацинської моди, і носіння тюрбанів, і подібних їм головних уборів, стало небезпечним.

По типу тюрбана був сконструйований італійський капелюх XV ст. - бальцо. Його майстрували з жерсті або шкіри й обтягували строкатою тканиною, в основному шовком.

Кінець Середньовіччя (XIV ст.) означав велику волю у виборі костюму. Один з вагомих доказів - французька мода на шаперони - рід каптура з довгим «хвостом», спорудження з великої кількості тканини. Під шаперони нерідко надягали капелюх з великими полями, що відгиналися на потилиці, а попереду опускалися.

Найбільш розповсюдженим жіночим убором у XIV ст. був еннен (Додаток 1) - високий ковпак, що полюбився бургундським дамам. Еннени укріпились в моді Європи майже на 100 років, і їх феномен пояснюється становими традиціями середньовічної знаті, коли не саме багатство було головним мотивом поводження, а можливість демонструвати його. Їх робили з твердого паперу або накрохмаленого льону, а поверх натягали шовк чи іншу дорогу тканину. До нього прикріплювали довгу (до землі) вуаль, що іноді закривала й обличчя. Чим знатнішою була дама, тим вищий її еннен. Принцеси носили еннени висотою в метр. Еннени піднімали феодалок над народом і одну над одною. Чоловіки, щоб не здаватися малорослими в порівнянні з дамами, надягали капелюхи у вигляді «цукрових голів».

Феодальна знать все частіше порушує обітницю християнської скромності і прикрашає капелюхи пір’ям павичів. За нею тягнуться і розбагатілі городяни.

Дорогі капелюхи тішили честолюбство і марнославство знаті. Щоб між людьми високого і низького звання було розходження, імператор Німеччини Максиміліан I (XV ст.) заснував «Правила одягу», а англійська королева заборонила простому люду носити капелюхи.

У Західній Європі XIV—XV ст. вигляд і форма головного убору вказували на рід занять: берет носив лікар, чорну шапочку — богослов і вчений, по бобровій шапці впізнавали нотаріуса.

Людина Середньовіччя дорожила капелюхом, нерідко зловживала його знаковими атрибутами. Бургундським чепурунам (Франція) мало було капелюха на голові — другий вони носили за спиною.

Капелюшний ритуал допомагає нам глибше проникнути в побут Середньовіччя. У XVI ст. у Німеччині на засіданні міської ради голова ради і важливі персони сиділи в капелюхах, запрошені були з непокритими головами. Але уже в XVII ст. в Європі у городян установився звичай зовсім не знімати своїх капелюхів у приміщенні, у суспільстві і навіть у церкві; у капелюхах залишаються і під час їжі. Серед привілеїв європейських університетів не останнє місце займали особливі «капелюшні» права. Ректорам дозволялося носити князівські капелюхи з горностая, а магістрам — коричневі берети.

Студенти-аристократи ревно оберігали своє право носити перо на капелюхах; через ці прикраси в них час від часу траплялись бійки зі студентами-бюргерами.

Капелюх стає символом. Він потрапив навіть у герб швейцарських міст.У середні століття на ринкових площах деяких європейських міст день торгівлі починався поставленням ковпака на високий стовп. Коли ковпак знімали, ні купувати, ні продавати було вже не можна.

Молоді люди, вступаючи в шлюб, дарували один одному шапочки — це було запорукою любові і дружби в новій родині.

1.3. Треуголка, циліндр

Є капелюхи, по яких можна відзначати віхи в історії головних уборів. Один з них — треуголка (Додаток 1), сучасник стильового напрямку в мистецтві кінця XVI—XVIII ст., що одержав назву «бароко».

З’явилась триуголка від військового капелюха, у якого в XV ст. загнули поля, що заважали військовим закидати голову. Крім того, широкі поля були перешкодою, коли на плечі лежала громіздка рушниця.

Треуголка красувалась на головах військових і цивільних, поки Людовик XIV не започаткував у моді величезні перуки – алонжі (Додаток 1). Капелюх виявився не доречним. Його стали носити в основному не на голові, а в руках чи під пахвою, при поклонах описували ним мудрі фігури. З тих пір повелося залишатись в суспільстві з непокритою головою.

Носити громіздку триуголку було дуже незручно, довелося її переробити в двоуголку (Додаток 1), яка легше складалася і займала менше місця - якості важливі, якщо згадати, що на прийомах і балах кавалери не розставалися зі своїми капелюхами. У Росії цей капелюх до самої Жовтневої революції був частиною форменого одягу чиновників і в багатьох країнах дотепер ще не вийшла з ужитку.

Повна несподіваних поворотів біографія циліндра (Додаток 2). Уперше він з'явився на головах пуритан у ХVII ст. Для американських колоністів у XVIII ст. циліндр став символом їх незалежності. У циліндрах були члени французьких національних зборів у 1789 р. Не дивно, що циліндр не вселяв європейським монархам добрих почуттів. Російський імператор Павло I «почьол за благо» заборонити носіння всіх круглих капелюхів і циліндрів у тому числі. Усякого хто ослухається, було наказано бити по голові. Теж було й в Англії.

Коли лондонський майстер капелюхів Хеферингтон 15 жовтня 1797 р. наважився з'явитися на вулиці в циліндрі власного виготовлення, він викликав сум'яття публіки. Його заарештували. Майстер спробував нагадати, що у якості вільного англійця він вправі носити будь-який капелюх. Але це не врятувало його від значного штрафу.

Пройшло 20 років, і відношення до циліндра перемінилося на протилежне: його надягли чиновники і навіть поліцейські. До 1848 р. циліндр уже прикрашає голову прихильників монархічної влади, що з опаскою поглядали на м'які калабрійскі капелюхи лібералів (Додаток 2). І до середини XIX ст. цей фетровий капелюх із широкими полями і високою тулією став своєрідним символом національного звільнення в Італії.

А в 1820 р., коли демократичні шари Європи раділи успіхам борців за незалежність південноамериканських колоній, у моду ввійшов капелюх проводиря цього руху, названий його ім'ям - болівар.

З капелюхами пов'язано багато цікавих історій. На початку XX ст. серед дам на якийсь час запанувала мода на капелюхи з перами (Додаток 2), що стало серйозно загрожувати світу пернатих, особливо екзотичних. Тільки у Францію для прикраси капелюхів щорічно ввозили тисячі кілограмів пташиного пера - чаплі, страусів, багатьох тропічних птахів. Піднявся могутній рух протесту. У захист птахів і проти капелюхів виступив президент США, в Англії в «кращих будинках» відмовляли в прийомах дамам, що носили капелюхи з пером.

Але і саме існування капелюха виявилося під загрозою. У 1907 р. роздався заклик: геть капелюхи! Цього разу проти капелюхи піднялися поборники здоров'я, котрі затверджували, що капелюх і гігієна несумісні.

1.4. Капелюхи

Капелюх – це теж прояв суті людини. Те, що ми одягаємо на голову, не лише виконує своє пряме призначення – зігріти в холод або захистити від спеки, але і привернути увагу оточуючих.

Роздивляючись ілюстрації французьких журналів за 1923 рік розумієш наскільки головний убір є одним із важливих елементів. Такий вигляд, як на ілюстрації (Додаток 3) безумовно, перегукується з модою сьогодення.

В роки ХХ ст. капелюх був невід'ємною частиною туалету і своєрідним завершенням ансамблю одягу. Майстрів виготовлення капелюхів називали модистками. Тверді формовані головні убори робили зі спеціальних фетрових ковпаків. Робота модисток у цьому випадку нагадувала роботу скульптора і зводилася до створення складних вигадливих форм (Додаток 3). Крім фетрових капелюхів, шили і м'які з усіляких тканин - сукна, оксамиту, щільного шовку чи бавовни. Таку шапочку можна було зробити самостійно, скроївши її з декількох деталей і додавши їй потрібну форму за допомогою драпірувань, зборок, защіпок. Як і зараз, були дуже популярні шапочки типу маленьких панамок.

На сторінках журналів ми знаходимо безліч моделей головних уборів, причому не тільки своєрідних форм, але і з дуже цікавими обробками і прикрасами. Це стрічки нашиті на виріб товстою ниткою з допомогою простого вишивального шва. Для моди періоду, що продовжувала використовувати прийоми оформлення стилю модерн, властивий багатий декор в одязі. Капелюхи, рукавички, сумки оброблялися різноманітними вишивками, всілякими аплікаціями.

Одна з ілюстрацій у модному журналі початку минулого століття супроводжується таким текстом «Тим, хто завжди в пошуку новизни, для орнаментації й обробки туалетів я б запропонувала стрічки. З них ви можете зробити маленькі тендітні трояндочки і потім комбінуючи їх можна прикрасити різноманітні речі свого гардеробу».

ЛІТЕРАТУРА

Бэльдле Петер. Традиции модные. //Ателье №11, 2006 г. Вариант Пресс В., Киев, 10-15 с.
INFO. // Ателье №6, 2003 г. Вариант Пресс В., Киев, 03-07 с.
INFO. // Ателье №11, 2003 г. Вариант Пресс В., Киев, 03-05 с.
Гончарук Оксана. Событие. Маленький юбилей одного платья. // Ателье №4, 2004 г. Вариант Пресс В., Киев, 10 -11 с.
Красота. Образ. // Зеркало моды №3(39), 2004 г. ООО “Новий друк”, Киев, 103
Красота/Презентация. Момент Истины. // Зеркало моды №5(43), 2006 г. ООО “Новий друк”, Киев, 104
М.-Арнаутова Елена. Головне уборы. Крой и форма. // Ателье №4, 2006 г. Вариант Пресс В., Киев, 38 - 40 с.
Событие. Один в поле моды. // Ателье №1, 2006 г. Вариант Пресс В., Киев, 14-15 с.
Rene Furterer. // YOU Professional. Международный модный журнал для парикмахеров. №2/ 2005, 89.
Событие. Нарисовать дождь. //Ателье №8, 2006 г. Вариант Пресс В., Киев, 16-19 с.
Фокус. ЭТНО. Про неоціненне. // Зеркало моды №6(48), 2005-2006 г. ООО “Новий друк”, Киев, 158-159.