Тема: «Українські землі під владою Російської та Австрійської імперій у першій половині ХІХ ст.»
План
Адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі Австрійської імперії.
Характер політики австрійського уряду щодо українців.
Продовження реформ Марії-Терези Йосифом ІІ, їх роль у розвитку національно-культурного життя Галичини та Буковини.
Суспільно-політичний рух.
Діяльність товариства "Руська трійця".
Буржуазна революція 1848-1849 рр.
Скасування кріпосного права. Головна Руська Рада.
Культура українських земель в першій половині XIX ст.
Використана література:
Бойко О. Д. Історія України: посібник / О. Д. Бойко. – К.: Академвидав, 2010. – 686 с.
Грушевський М. Історія України-Русі. - В 11 тт., 12 кн. - К.: Наук, думка, 1991-1998.
Довідник з історії України / За ред. І. Підкови і Р. Шуста. - К.: Генеза, 2001.
Історія України: підручник / кер. авт. кол. Ю. Зайцев. – Львів, 2003.
Історія України; Т. Земерова, І. Скирда. – Харків: Вид. «Весна», 2016, - 832 с. (Серія «Практичний довідник»).
Наприкінці ХVIII ст. у складі Австрійської імперії перебували такі українські землі: Східна Галичина, Північна Буковина, Закарпаття. Умовно ці землі називають Західна Україна
Адміністративно-територіальний устрій Західноукраїнських земель
Східна Галичина увійшла до складу Австрійської імперії внаслідок першого поділу Польщі (1772). Північна Буковина була окупована Австрією у 1775 р.
Закарпаття ще з ХІІІ ст. перебувало в складі Угорського королівства, яке з ХVI ст. увійшло до складу Австрійської імперії.
Австрійська імперія – багатонаціональна держава «клаптикова монархія», абсолютна монархія, яку очолювали імператори з німецької династії Габсбургів.
Східна Галичина та Північна Буковина входили до Королівства Галичини та Лодомерії (центр – м. Львів), яке очолював австрійський намісник. Королівство ділилося на округи (дистрикти). До складу Королівства увійшли українські (Східна Галичина) та польські (Західна Галичина) землі. Умовною межею між ними була р. Сян.
З 1849 р. Північна Буковина (центр – м. Чернівці) стала окремим округом у складі королівства.
Закарпаття (центр – м. Ужгород) входило до складу Угорського королівства і ділилося на жупи.
Ні Королівство Галичини та Лодомерії, ні Угорське королівство не були самостійними державами, а були адміністративно-територіальними одиницями Австрійської імперії.
У Східна Галичині провідні позиції належали полякам (ополячення).
У Закарпатті провідні позиції належали угорцям (мадяризація). Самоназва українців Закарпаття – русини; самоназва української мови – руська.
У Північній Буковині провідні позиції належали румунам (румунізація).
Українці займали підлегле, підкорене становище!
РЕФОРМИ АВСТРІЙСЬКИХ ПРАВИТЕЛІВ МАРІЇ-ТЕРЕЗІЇ (1740-1780) ТА ЙОСИФА ІІ (1780-90) у 70-80-ті рр. ХVІІІ ст.
«ПРОСВІТНИЦЬКИЙ АБСОЛЮТИЗМ»
Аграрна реформа:
часткове скасування кріпацтва: обмеження панщини до 30 днів на рік, 1780-82 рр. – ліквідація особистої залежності селян від пана;
заборона тілесних покарань;
складено «Інвентарі», до яких вносилися розміри повинностей та податків селян;
з 1789 р. скасовано панщину, але після смерті Йосифа ІІ відновлено.
Релігійна реформа:
церква підпорядкована державі;
римо-католицька та греко-католицька церкви визнавалися рівноправними;
визнано рівноправ’я євреїв;
православна церква не була визнана на рівні з іншими церквами.
Освітня реформа:
у 1774 р. запроваджено обов’язкову початкову освіту рідною мовою навчання;
у Відні створено генеральну греко-католицьку семінарію («Барбареум»);
у 1784 р. засновано Львівський університет, при якому відкрито Руський інститут з українською мовою навчання, що діяв до 1809 р.
Адміністративна реформа:
посилено централізацію управління;
поширення загальноімперського законодавства в регіонах.
= > Реформи сприяли посиленню держави, проте в українців викликало лояльність до династії Габсбургів. Але контрреформістська політика наступних імператорів призвела до поновлення панщини і зростання селянських повинностей.
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ
Західна Україна була відсталим аграрним краєм і виконувала роль аграрно-сировинного придатка промислово розвинутих регіонів Австрійської імперії.
Сільське господарство:
панування екстенсивного землеробства;
застаріла техніка;
малоземелля та безземелля селян;
селянські повинності (панщина; чинш – регулярний податок натурою чи грошима, який платили державі або власнику землі; військова служба);
розвиток садівництва, виноградарства, тваринництва, лісозаготівлі тощо.
Промисловість:
промисловість розвивалася слабо;
у промисловості було задіяне лише 2% населення;
переважання мануфактур (ручної праці);
30-40 рр. ХІХ ст. почався промисловий переворот;
найактивніше розвивалася нафтовидобувна та лісопереробна промисловість;
тобто власниками промислових підприємств були іноземці;
занепад традиційних галузей виробництва: текстильної та шкіряної;
встановлено найдовший в імперії робочий день (14-16 годин) при найнижчому рівні зарплат.
Торгівля:
Західна Україна експортувала деревину (ліс), с/г продукцію, вовну, тканини.
УКРАЇНСЬКЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ВІДРОДЖЕННЯ
Як і в Наддніпрянщині, імперська політика на західноукраїнських землях викликала опір українців, які розгорнули боротьбу за збереження своєї самобутності, за свої національні права. Перша третина XIX ст. стала початком національного відродження на західноукраїнських землях.
Австрійська влада використовувала український рух як противагу польському та угорському;
Значний вплив на українців Галичини, Буковини та Закарпаття мала Наддніпрянська Україна;
Вплив на українців Австро-Угорської імперії мали активісти національного, культурного й мовного відродження в середовищі слов'янських народів, зокрема «будителі» («ті, хто пробуджують») — національно свідома інтелігенція на болгарських, чеських, словацьких, словенських і західноукраїнських землях.
На території сучасної України рух «будителів» був представлений на Закарпатті. Під ім'ям «будителів» в історію Закарпаття увійшли відомі культурно-політичні діячі кінця XVIII — першої половини XIX століття Олександр Духнович (літературно-театральний діяч), Іоанікій Базилович, Михайло Лучкай, А. Добрянський та інші.
| Духнович Олександр – греко-католицький священик, письменник, педагог, поет, культурний діяч. Належав до так званих «будителів».
|
Закарпатські «будителі» ставили за мету:
збуджувати в масах українську національну свідомість шляхом упровадження рідної мови в усі рівні освітньої мережі, пресу, літератури;
виступали за широке дослідження і популяризацію місцевої історії як невід'ємної частини історії всієї України;
якнайширшу участь корінного українського населення Закарпаття в усіх сферах місцевого громадського та суспільно-політичного життя;
публічно критикували колонізаторський режим австро-угорської влади, політику мадяризації та онімечення українців;
започаткували процес українського культурно-національного відродження на Закарпатті;
сприяли розширенню зв'язків краю з Галичиною та Наддніпрянщиною, з прогресивними вченими та літераторами Росії, з пропагандистами ідеї загальнослов'янського відродження в Чехії, Словаччині, Польщі, Сербії, Хорватії.
Лідерство в національному відродженні Західної України, зокрема Галичини, мало греко-католицьке духовенство.
У 1816 р. з ініціативи священика Іван Могильницький, перемишльський єпископ, з часом – Галицький митрополит – Михайло Левицький (голова) у м. Перемешлі заснувавали Товариство греко-католицьких священників, що стало початком національного відродження в західноукраїнських землях. Впровадження в освіті, у літературі рідної мови. Поширення парафіяльних шкіл, видання підручників, розповсюдження релігійних текстів українською мовою.
20-30-ті рр. ХІХ ст. діє Перемишльський культурно-освітній гурток на чолі з єпископом Михайлом Левицьким. Його учасники цікавилися вітчизняною історією, мовою, фольклором. 1823 р. вийшла друком «Граматика язика словено-руського», в якій І могильницький доводив, що українська мова є окремою східнослов’янською мовою, поширеною на всіх українських землях.
У 1833-1837 рр. – діяв у м. Львові гурток студентів Львівського університету, вихованці духовної семінарії – «Руська трійця» (М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький). Вони боролися проти національного гноблення, поширювали знання про українську історію, традиції. Запроваджували зміни в літературі шляхом впровадження народної мови. Збиральницька, дослідницька, видавницька, публіцистична, перекладацька діяльність. 1836 р. – перекладено українською мовою «Слово о полку Ігоревім» та виголошено М. Шашкевичем першу українську релігійну проповідь.
У 1837 р. гурток видав у Будапешті альманах «Русалка Дністровая» – збірник українських творів, який був конфіскований владою та заборонений, піднімала головну проблему: чому люди соромляться говорити українською мовою.
Маркіян Шашкевич (1811-1843) | Іван Вагилевич (1811-1866) | Яків Головацький (1814-1888) |
Письменник, поет, засновник нової української літератури в Галичині, священик УГКЦ. Один з перекладачів українською мовою «Слова о полку Ігоревім» та Святого письма. Ініціатор створення словника і граматики живої української мови. | Священик УГКЦ, поет, філолог, етнограф. Перейшов на полонофільські позиції. Переклав «Слово о полку Ігоревім» українською і польською мовами. | Лінгвіст, етнограф, фольклорист, поет, священик УГКЦ, викладач і ректор Львівського університету. В 1850-ті роки перейшов на москвофільські позиції. |
Селянські виступи:
Основні форми антикріпосницької боротьби: скарги на поміщиків, вирубка лісів, потрави панських посівів, втечі, розправи на управителями маєтків, підпали.
Нового розмаху набув опришківський рух (понад 50 загонів).
У 1831 р. в Закарпатті вибухнули «холерні бунти».
Народні повстання в Буковині 1843 – 1844 рр. під керівництвом Лук’яна Кобилиці.
| Лук’ян Кобилиця (1812-1851) – ватажок народних повстань 1843-1844 рр. і 1848-1850 рр. в Північній Буковині. Керовані ним жителі 22 буковинських сіл захопили ліси й пасовиська, відмовилися від повинностей, вигнали чиновників і встановили самоврядування. Депутат австрійського парламенту, у якому виступив за надання політичній автономії Буковині та приєднання її до Галичини, вимагав скасувати кріпацтво і передати землі селянам без викупу. |
ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ ПІД ЧАС РЕВОЛЮЦІЇ
1848-1849 рр. В АВСТРІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ
У 1848-1849 рр. в європейських країнах, зокрема Франції, Італії, Німеччині та Австрії відбулися революції. Ці події увійшли в історію під назвою «весна народів». Революції зазнали поразки.
Хід революції «Весна народів» у Австрійській імперії
15 березня 1848 р. австрійський імператор Фердинанд І проголосив Конституцію. Влада імператора обмежувалася парламентом – рейхстагом.
У квітні 1848 р. скасовано панщину в Сх. Галичині (раніше, ніж у решті провінцій), проте за поміщиками залишалися сервітути. В Пн. Буковині панщину скасували у серпні 1848 р., а на Закарпатті вона фактично проіснувала ще 5 років, до 1853 року.
У квітні 1848 р. поляки Галичини організували у Львові Центральну раду народову (ЦРН) з метою відновити Польську державу. Поляки визнавали за українцями Галичини гілку українського народу.
Під впливом ЦРН створюється «Руський собор» – організація полонізованої української шляхти, яка підтримувала поляків. До складу «Руського собору» входив І. Вагилевич.
Травень 1848-1851 рр. у Львові діє перша українська політична організація Галичини – Головна Руська Рада (ГРР), яку очолили Г. Яхимович і М.Куземський.
ГРР утвердила національну символіку: синьо-жовтий прапор, герб – золотий лев на синьому тлі, гімн – «Мир вам, браття» (Г. Гушалевича).
ГРР звернулася до українського народу з такою відозвою: «... як по зимі весна наступає, так і стан той смутний нині змінився через Конституцію. Браття!.. єсть то сонце, котре як всім, так і нам засвітило і до нового життя пробудило. Вставайте ж браття, бо вже час!.. Будьмо народом!»
Мета ГРР:
поділ Галичини на Західну (польську) та Східну (українську);
запровадження української мови в освіті та державному діловодстві, рівноправ’я з поляками.
ГГР в 1848 р. видавала газету «Зоря Галицька» - перша українська газета, заснувала видавництво «Галицько-Руська матиця» – видавали українські книги і допомагали авторам Наддніпрянщини друкувати твори в Галичині.
У червні 1848 р. відбувся Слов’янський з’їзд у Празі, на якому відбулося визнання українців за окремий народ.
У червні 1848 р. створюються озброєні загони поляків та українців (стрільці).
В цій революції українці в Австрійській імперії отримали перший досвід парламентської діяльності.
У липні 1848 р. розпочав роботу австрійський парламент рейхстаг, до якого входило 39 українців із 383 депутатів. Одним із депутатів був Л. Кобилиця. Українці домагалися розглянути питання про національно-територіальний поділ Галичини на Східну (українську) та Західну (польську). Але невдало.
У жовтні 1848 р. – відбувся Собор руських учених у Львові, на якому утверджено єдину граматику української мови, висунуто вимогу впровадження рідної мови в усіх школах, підтримано ідею поділу Галичину на польську та українську. Жовтень 1848 р. у Львівському університеті відкрито кафедру української мови та літератури (перший завідувач – Я. Головацький).
1-2 листопада 1848 р. відбулося збройне повстання у Львові, яке було придушене австрійськими військами.
У березні 1849 р. імператор розпустив парламент та скасував Конституцію разом із демократичними правами та свободами.
Революція зазнала поразки проте мала й позитивні результати:
скасування панщини;
визнання існування в Галичини українського народу із власними національними потребами;
уперше західні українці сформулювали свої політичні програми;
уперше західні українці отримали досвід парламентської діяльності;
Головна руська рада стала першою українською політичною організацією, яка проіснувала в 1848-1851 рр.
КУЛЬТУРА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ в першій половині XIX ст.
Освіта:
початкова: в Росії — парафіяльні двокласні школи, повітові училища; в Австрії — елементарні школи зі строком навчання від 1 до 4 років.
середня: в Росії — платні гімназії, до яких не приймали вихідців із кріпацьких сімей, навчання велося російською мовою; в Австрії — платні гімназії з німецькою мовою навчання.
вища:
в Росії – Києво-Могилянська академія (закрита у 1817 p.), Харківський університет (1805 p.), Київський університет (1834 p.) першим ректором був Михайло Максимович, ліцеї, що об’єднували гімназичну та університетську програми (Волинський (1805 р.), Рішельєвський (Одеса, 1818 р.), Ніжинський (1820 р.);
в Австрії — Львівський університет, Реальна академія (1817 p.), Технічна академія (1844 p.). Викладання в Росії велося російською мовою, в Австрії — німецькою.
Наука:
світове визнання здобула українська математична школа: професор Харківського університету Т. Осиповський уклав підручник із математики, що мав велику популярність; М. Остроградський був членом багатьох світових академій наук.
розвиток історичної науки: видання «Історії Русів» (1846 р.), «Історії Малоросії» (1842-1843 рр.) М. Маркевича, з’явилися перші історичні праці М. Костомарова. У Києві створено Тимчасову комісію для розгляду давніх актів, у якій працювали Т. Шевченко, М. Костомаров.
у Західній Україні працював Львівський інститут Оссолінських (1817 р.), що мав бібліотеку, музей, друкарню і впливав на по ширення освіти, науки та культури в регіоні.
Література і мовознавство:
українські автори писали як українською, так і російською, польською, німецькою мовами.
поширеними видами культурницької діяльності були збирання і публікація фольклорних творів:
М. Цертелєв «Досвід збирання старовинних малоросійських пісень» (1819 р.);
М. Максимович «Малоросійські пісні», «Українські народні пісні»;
альманах «Русалка Дністрова» (1837 р.).
учасники гуртка «харківських романтиків» (П. Гулак-Артемовський, І. Срезневський, Г. Успенський та ін.) збирали етнографічні матеріали Слобожанщини.
першу в Галичині граматику української мови підготував І. Могильницький.
професор Львівського університету І. Лавринський уклав 6-томний україно-польсько-німецький словник.
початок і становлення української поезії та прози:
І. Котляревський (поема «Енеїда», п’єси «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник»),
Г. Квітки-Основ’яненка (повісті «Маруся», «Контопська відьма» та ін., оповідання, драматургія);
найвидатніші автори — П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка (байки), М. Гоголь («Тарас Бульба», «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» тощо), Т. Шевченко (збірка «Кобзар», 1840 р.), П. Куліш (повість «Михайло Чарнишенко», роман «Чорна рада», поезії).
Театр:
поява перших стаціонарних професійних театрів у Харкові та Полтаві, де ставили українські п’єси «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка тощо, а також п’єси Шекспіра, Пушкіна, Грибоєдова. Директором, режисером Харківського театру був Г. Квітка-Основ’яненко, Полтавського — І. Котляревський.
діяли аматорські театри, поміщицькі театри, де грали селяни-кріпаки.
видатні актори першої половини XIX ст. - М. Щепкін, К. Соленик.
Музика:
розвиток музичного фольклору (колядки, щедрівки, народні пісні й танці). Поширеними були народні ансамблі — троїсті музики (скрипка, цимбали, бубон).
кобзарське мистецтво; найвідоміший кобзар — Остап Вересай.
зародження української симфонічної музики (симфонія М. Овсянико-Куликовського на основі українських пісень).
С. Гулак-Артемовський написав першу українську оперу — «Запорожець за Дунаєм».
Архітектура:
панування класичного стилю.
планова забудова губернських центрів (Полтави, Києва, Харкова).
відомі пам’ятки тогочасної архітектури — будинок театру в Одесі (архітектор Тома де Томон), дзвіниця Успенського собору в Харкові (архітектор С. Васильєв), Старий театр у Львові (архітектор А. Пихля, Я. Зальцман).
розвиток палацово-паркової архітектури (палаци К. Розумовського у Батурині, маєток Галаганів у Сокирцях на Чернігівщині).
створення декоративно-пейзажних парків («Софіївка» в Умані, «Олександрія» у Білій Церкві, Стрийський парк у Львові тощо).
Живопис:
розвиток портретного жанру (В. Боровиковський, В. Тропінін, Т. Шевченко).
пейзажний живопис (І. Сошенко, Т. Шевченко).
розвиток графіки (Т. Шевченко, серія офортів «Живописна Україна» (1844 р.)),
Хронологія:
1816 р. – створення освітнього товариства галицьких греко-католицьких священників;
1833-1837 рр. – діяльність «Руської трійці»;
1848 р. – скасування панщини в Галичині; видання першої україномовної газети «Зоря Галицька».
Запам’ятайте визначення:
«Будителі» - активісти національного, культурного й мовного відродження в середовищі слов'янських народів, рух національно свідомої інтелігенції у чеських, словацьких, хорватських, словенських, болгарських, українських землях. Таку назву ватажки національних рухів отримали за заклики до співвітчизників «прокинутися від багаторічного сну» і згадати про своє давнє коріння.
«Інтенсивне землеробство» – це система господарювання, при якій збільшення продукції досягається шляхом удосконалення праці та техніки.
«Сервітути» – право до скасування панщини вільно користуватися спільно з поміщиками лісами, луками, пасовиськами, після 1848 року необхідно платити податок за користування.
«Революція» - (від лат. revolutio — переворот, змінення, кардинальна зміна) – на відміну від «реформи» – швидка радикальна зміна всієї системи, а не лише окремої її частини. У відповідності з тим, про яку саме систему йдеться, кажуть про політичну, науково-технічну, промислову революцію, революцію в якійсь окремій галузі та інше.
«Весна народів» - низка революцій, що прокотилися Європою у 1848 - 1849 рр. Революційні події розпочалися у лютому 1848 р. у Франції і швидко поширилися на Австрійську імперію, німецькі та італійські землі.
«Екстенсивне землеробство» – це система господарювання, при якій збільшення продукції досягається лише при розширенні посівних площ.
«Офорт» – гравюра на міді або цинку з малюнком, протравленим кислотами, а також друкарський відбиток з такої гравюри.
Розгляньте карту:
знати Західноукраїнські землі, які входили до складу Королівства Галичини та Лодомерії, а також Королівства Угорщина;
українські землі у складі Австрійської імперії.
