Азовський степ мов океан,

Ген вітровий хвилює трави,

Козацька шабля й ятаган

Ділили прерію і славу...

Та до Дніпра прийшли полки

Самодержавної цариці,

І степ віднині й на віки

Був плугом змушений скориться.

Ні "Картепілар", ні "Фордзон"

Ще не дійшли до колоністів,

І йшли бики за горизонт,

Тягнучи плуг, щоб засів виспів.

Взяв рало в руки генерал –

Людина совісті і честі,

Не від мечів, а від орал

І розпочав свій жереб нести.

Його нелегкими трудами

Творилось чудо на землі,

Вкривались ниви колосками,

Сади зростали і гаї.

Полтави син, орач Лук'ян,

Сам Єремійович Павленко

Любив до щему хлібний лан,

І Україну - рідну неньку.

Орав цілинні десятини,

І агрошколу заснував,

Були діла його нетлінні,

Хутір - Лук'янівкою став.

Кувались кадри хліборобів

Із його легкої руки...

Потомок технікум сподобив

Й село ошатне - Коробки.

О, хліборобський патріарше,

На труд святий благословив,

Хвилюєш ти сумління наше

Від тих років до наших днів!

Тобі шумлять пшениці жваві,

Схиляють голови жита...

ти прислуживсь своїй державі,

Людино наша золота!

Нетлінна пам'ять нас поверне

У незабутнії літа,

І буде хліб, і будуть зерна

Й комора буде не пуста.

Тебе віншуємо ми нині –

Всі трударі і ферм, і нив –

Ти прислужився Батьківщині,

І нас на те благословив!

( М.Ткач)

Ведучий. Сьогоднішня наша зустріч присвячена відкриттю меморіальної дошки основоположнику нашого навчального закладу - Лук’яну Єремійовичу Павленку. Хто ж ця людина? Що особливого він зробив?

Блищик Л.А. розповідає біографію Л.Є. Павленка.

- Що ж пов'язує Л.Є Павленка з півднем Таврії?

Лук’ян Павленко народився та жив на Полтавщині. Він селянин, наслухався про Таврію, про невеличке містечко Каховку, про її знаменитий ярмарок (такий, як і на Полтавщині

( фото 2 – Л.Є. Павленко) - Сорочинський) та вирішив побачити все своїми очима. В 1868 році прийшов до м. Каховки полтавський селянин Л.Є. Павленко. Поселився в с. Велика Каховка ( сьогодні, це окраїна м. Каховки), прижився, почав працювати. Прикупивши трохи землі, разом зі своєю дружиною Секлетією потом і мозолями наживав капітал, ростив хліб. Його цікавість давала свої плоди: чоловік бачив, як по навколишніх дорогах в ярмаркові дні здалеку тягнуться у Каховку цілі обози. Вози повні хліба, меду, горшків, хомутів, мажари з сіном, піші селяни - всі прямували на міський базар і не минали хутір біля села Любимівки на стовповому шляху Каховка-Мелітополь, що в 12 верстах від Каховки Дніпровського уїзду Каховської волості Таврійської губернії.

Павленко розбудовує хутір, який назвали Лук'янівським. Л.Є. Павленко скуповував землю в ближніх селах. В 1894 р. він мав в с. Софіївка біля 800 десятин землі і млин, в с. Василівна будує церкву, в с. Комишанка в 1895 р. будує для дітей школу.

Л.Є Павленко не мав освіти, але безкорисливість, благородство, одержимість заможного селянина надихають його на розвиток освіти і науки. Він звертається в найвищі інстанції, аж до Петербурга, і отримує дозвіл на будівництво сільськогосподарської школи. 9 червня 1898 року Л.Є. Павленко нотаріально завіряє акт на передачу безкоштовно 670 десятин доброї землі

(1 десятина рівняється 1, 0925 га) або 732 га і біля 100 тисяч рублів готівкою на будівництво сільськогосподарської школи. Це рівняється 250 тис. рублів і передає Дніпровському уїзному земству Таврійської губернії.

Будується сільськогосподарська школа. Контроль за будівництвом веде сам Л.Є. Павленко. Будується школа якісно, за новими стандартами, з добротними класами і церквою, а головне - все виконується в терміни, заплановані Лук'яном Єремійовичем Павленко.

8 січня 1900 року відкривається Лук'янівська сільськогосподарська школа 1-го розряду (названа в честь Лук'яна Єремійовича Павленка). Сільськогосподарська школа, була побудована поруч з Лук'янівською криницею, біля шляху Каховка-Мелітополь. Територія школи була облагороджена: посаджені дерева і кущі, зелена зона для відпочинку учнів і викладачів. Хутір набув статус села, яке назвали Лук'янівкою. Прийом учнів до школи здійснювався з 1 по 15 січня у віці 13-14 років: підготовчий клас,

1-й клас, 2-й клас, після школи учні повинні попрацювати в якогось господаря і раз в чотири місяці здавати звіт про свою роботу з зауваженнями господаря.

(фото 3 - Лук’янівська школа)

За побажаннями Л.Є. Павленка головне завдання школи полягало в тому, щоб учні, які її закінчили, поверталися в своє сільськогосподарське є і там особистою працею розповсюджували правильні поняття про різні галузі сільського господарства. Це було покладено в умови прийому і учнів в Лук'янівській сільськогосподарській школі. Лук'янівська школа - це гімназія, де проводяться тільки навчально-теоретичні заняття, а школа сільськогосподарської праці, де учні повинні виконувати ті роботи, що і хлібороб. Поряд з цим учні повинні набути теоретичні знання. Ті учні, що хочуть навчатися в Лук'янівській сільськогосподарській школі тільки теоретично - помиляються, тому що користі для себе вони не будуть мати, і будуть виключені зі школи.

До школи приймаються за побажанням Л.Є. Павленка діти-сироти, які стають повними стипендіатами. Учні мали такі стипендії:

1. Імператора Олександра II

2. Стипендія Цесаревича Олексія Миколайовича

3. Стипендія імені Л.Є. Павленка

4. Стипендія імені А.М. Колчанова

5.Стипендія шкільна

В школі викладалися такі дисципліни: Закон Божий, російська мова, арифметика, історія, зоологія, ботаніка, географія, українська мова, чистописання, землеробство, хімія, фізика, тваринництво, виноградарство, бджільництво, креслення, городництво, плодівництво, геометрія, геодезія.

Заняття в класах проводились в осінньо-зимовий період з 1 вересня по 15 грудня та з 7 січня і до початку весни. Під час весняних, літніх і осінніх робіт учні повинні були працювати в полі, саду, на городі.

Учні навчалися ремеслам: ковальському, слюсарному, столярному, колесо-дерев'яному та бондарному.

З 25 вересня 1901 р. піклувальником Лук'янівської сільськогосподарської школи є А.М. Колчанов (він же голова Дніпровської уїзної Земської Управи). Школою і господарством керував управляючий Л.Є. Павленко, якому допомагав учительський персонал. До нього входили завідувач колекційним полем, учитель тваринництва, завідувач тваринницьким двором, учитель садівництва, завідувач фруктовим садом і виноградником.

В першому році учні проходили 257 уроків, в другому - 231 урок, в третьому - 221. В кінці занять учні здавали випускні екзамени.

При Лук'янівській школі було дослідне поле - 6 десятин землі. Мета дослідного поля: пропагувати серед населення чорний пар; проводити практичні дослідження про культури, які найбільше підходять до нашої місцевості. З'ясувати значення, глибокої і м'якої оранки, для зберігання вологості ґрунту. Показати населенню кращі способи і прийоми обробітку грунту.

Рілля займала 598 десятин, тік - 4 десятини, виноградник - 3 десятини, фруктовий сад - 1 десятина, вигін - 25 десятин, декоративні дерева - 6 десятин, дороги - 15 десятин, залишено запас земель під виноградник - З десятини.

В розсаднику вирощували сіянці та проводили їх окуліровку.

В школі була пасіка і метеорологічна станція, яка вела спостереження.

Школа самотужки (учні) обробляли 280 десятин, а решту здавала в оренду малоземельним селянам. При роздачі землі, було поставлено завдання, щоб 1/4 частину взятої землі заорали на глибину 3-4 вершки, так, як селяни своїх плугів не мали, їм допомагала школа.

В сівозміні був чорний пар, висівали озимі, ярі колосові культури, а також просо, цукрове сорго, могар, гаолян, кукурудзу, люцерну, баштанні культури, гірчицю та інші.

Учні забезпечувалися зимовим і літнім одягом: шинелі і зимові куртки з сірого сукна, класний костюм з сірого сукна, штани і блуза, зимовий кашкет, чотири пари білизни, чотири сорочки, дві пари простирадл, дві наволочки, дві носових хустки, два рушника, дві пари літніх і зимових онуч, одна ковдра, один пояс, один башлик, тюфяк, подушка, два парусинових костюми, одна літня шляпа. Білизна міняється кожної неділі. Баня кожної неділі взимку. Літом біля колодязя дерев'яний бак, де діти обливаються водою кожний день. Після закінчення навчання одяг залишається учням. Всього на одяг одного учня виділялося 66 руб. 21 коп.

Відповідаючи на питання (які ставилися на початку розповіді), хто ж ця людина? Відповідь: заможний селянин, без освіти, але з розумом, добротою, вірою в Бога. Він меценат патріот України. Він - наш національний Герой України. Таких людей цінують і поважають лише тільки за те, що все нажите потом і мозолями, при житті свідомо передав (безкоштовно) свій капітал, землю, інвентар, будівлі, садибу дітям. Щоб молодь України стала досвідченою, розвивалась і удосконалювалась, економічно міцніла, розбудовуючи сільське господарство, при безкоштовній освіті за рахунок стипендій. Як добре, що вже в ті далекі часи були думаючі люди, які ставили мету, досягали її.

Друге питання: що особливого він зробив?

Відповідь проста: те, що зробив Л.Є. Павленко, це скарбниця, надбання розвитку освіти і науки на Україні. Тисячі спеціалістів: рільники, бджолярі, садоводи, тваринники, городники, ковалі, дослідники, агрономи, зоотехніки, бухгалтери, лісомеліоратори, ветеринари, економісти, перелік можна продовжити...

Серед них: вчені, спеціалісти різних інстанцій, викладачі, керівники районних, обласних служб, керівники вузів, Депутати Верховної ради СРСР і України, Герої Соціалістичної Праці, орденоносці, учасники революційних подій, Великої Вітчизняної війни. І сьогодні цей заклад працює.

В 1904 році Лук'яна Єремійовича Павленка не стало. Поховали Л.Є. Павленка з почестями, виконуючи всі заповіді покійного, біля головного входу в школу.

Сторчак М.В. - автор історичного нарису «Історія навчального закладу. Лук’янівська сільськогосподарська школа – Каховський державний аграрний технікум», 1970-1974 роки – агроном і керуючий учгоспом Каховського зоотехнікуму, нині доктор філософії в галузі сільськогосподарських наук, автор близько 100 наукових праць, з них 4 – монографії, 5 - підручників для ВУЗів України

( фото 4 - Сторчак М.В. ,1970 р)

- Епіграфом до своєї книги я зробив вислів: «Життя не вічне. Зате пам’ять людська безсмертна. Задумайтесь, що ми залишаємо після себе? Не живіть одним днем…» історія навчального закладу: Лук’янівська сільськогосподарська школа – Каховський державний аграрний технікум, це пам’ять про мецената, людину доброї душі Л.Є.Павленка, який мріяв про освіту і науку України. Починаючи з 1898 року він зробив грандіозний крок – збудував і відкрив на особистий кошт Лук’янівську сільськогосподарську школу. За розвиток освіти і духовної культури ще при житті Л.Є.Павленко був удостоєний царських нагород: три медалі і орден Анни.

Після смерті Л.Є.Павленка Лук’янівська сільськогосподарська школа вчила дітей, ростила врожаї, займалася тваринництвом, садила сади та виноградники.

(фото 5 – випускники агрошколи, 1917 р)

(фото 6 – випускники 1935 р)

(фото 7 – викладачі технікуму, 1972 р)

Більше як за сто років з часу утворення Лук’янівської школи підготовлено велику кількість спеціалістів для села. Багато з них досягли великих успіхів:

ВИПУСКНИКИ:

1. Медведєв Володимир Григорович - 1917 рік випуску, кавалер Ордена Трудового Червоного Прапора.

2. Сніговий Веніамін Власович - 1925 рік випуску, заслужений зоотехнік РСФСР та Калмикії, Герой Соціалістичної Праці.

3. Коробков Олександр Якимович - 1939 року випуску, Заслужений агроном України, автор наукової праці «Соя в умовах зрошення».

4. Брага Марк Андронович - Заслужений працівник сільського господарства України, двічі Герой Соціалістичної Праці.

5. Михальчевський Володимир Дмитрович - 1947 рік випуску, професор, завідуючий відділом виробничого об'єднання «Селекція».

6. Ліфінцев Микола Панасович - 1952 року випуску, кандидат економічних наук, ректор Інституту підприємництва, права і реклами

7. Лисенко Андрій Кирилович - 1952 рік випуску, доктор біологічних наук.

8. Біленко Павло Якович - 1959 рік випуску, доктор сільськогосподарських наук, професор.

9. Глимязний Володимир Анатолійович - 1984 рік випуску, кандидат сільськогосподарських наук, завідуючий кафедрою фітопатології Національного аграрного університету.

10. Давиденко Лідія Опанасівна - Герой Соціалістичної Праці.

11. Кулик Анатолій Іванович - Герой Соціалістичної Праці - в минулому керівник механізованого загону Каховського радгоспу-технікуму,

12. Цацуріна Ольга Іванівна - 1986 рік випуску, ведучий спеціаліст відділу менеджменту Міністерства сільського господарства Росії.

13. Поліщук Сергій Володимирович - 1994 року випуску, фінансовий директор філії компанії «Тойота», автор книги «Оцінка бізнесу».

14. Замула Ірина Валеріївна - кандидат економічних наук, доцент кафедри аналізу і статистики Житомирського державного технологічного університету, співавтор підручників «Бухгалтерський і фінансовий облік», «Економічний аналіз», «Бухгалтерський облік в сільському господарстві, «Світовий бізнес».

(фото 8 – Каховський державний агротехнічний коледж, 2009 р)

Ведучий. В 2000 році наш технікум святкував 100-у річницю утворення Лук’янівської агрошколи. За ініціативою технікуму була встановлена районна стипендія імені Л.Є.Павленка кращим студентам агрономічного відділення. Так. за останні п’ять років стипендіатами стали 20 студентів, серед них : Лук’янчук М., Петренко Н., Головко Н., Форощук О., Чорна В., Грабець А., Кріза Є., Ткачук В., Гураль А. та ін. В даний час цю стипендію отримує студентка 41 групи спеціальності «Організація і технологія ведення фермерського господарства» Піліпова Юлія.

( виступ іменних стипендіатів - Піліпової Ю та Гураля А.)

(Фрагмент творчої роботи Малуки І.П. «Лук’янові криниці»)

В зручному місці побудував свою школу Л.Павленко, але не тільки за це вдячні йому люди. Залишив в пам’яті людей він ще один слід – побудував криницю, вода в ній була солодка та джерельно-прохолодна. Дід

Лук’ян обсадив криницю вербами, побудував шинок, стійло для волів, коней і торгував водою. Всі хто прямував на міський базар з повними возами хліба, меду, горшків, хомутів, можарами з сіном, не минали хутір Лук’янівка. Тут проїзджі відпочивали, знайомилися, домовлялися,сварилися і пили воду холодну, чисту, смачну. Пили і платили за цеберко – п’ятак. Складав Лук’ян Єремійович копійку до копійки і багатів, звичайно не від однієї води, але і вона була для нього прибутком. Бо і гроші приносила і поїла людей та поля.

( фото 9- криниця Л.Є.Павленка)

А що ж сталося з маленькою Лук'янівкою сьогодні? Її залишили вмирати? Жорстоко? Але це правда. Землі, що довкола села, охоче приєднав до своїх колгосп імені Карла Маркса, який і без великого зрошення славився и урожаями. Першим в селі загинув сад, який радував яблуками Симиренка, медвяними сливами, вишнею-шпанкою, крупною та чорною, як очі юних степовичок, янтарними черешнями. Вистачало поласувати лук'янівцям і на базар возили: хвалили городяни - бач, студенти виростили, гарні хазяї будуть.

Заросли бур'яном левади, чортополох заполонив городи, ставок, а в саду вже і дикі кабани водились. Найкращий на весь район рай бузку, що паморочив голову радістю буття, дрібнів, сох і вмирав як і все довкола. Щоправда, поляни лук'янівського парку, районні мисливці обирали для відпочинку після активної погоні за бідним зайцем. Іноді тут велись розмови щось на зразок: гарненький хуторець, можна б тут хворих розмістити чи тубдиспансер сюди переселити, або будинок для престарілих. Та плани ті так і згасали біля вогнищ, мов іскри від сушняку, якого все більшало у нічийному парку. Не стало в Лук'янівці й криниці, увійшла в пісок людської невдячності. Криниці вмирають важко... Увесь свій вік поїли вони людину і звіра, троянду, колос і вербу, а як їх останній час прийшов - нікому врятувати, забуті вони й гинуть...

Ось воно звідки, це одвічне з сивих давен - люди, криниці і села нерозлучні.

А криниці, як старі села...

Ведучий. Починаючи з 2000 р. в Лук'янівку прийшов фермер М.А. Сергійчук, який взявся хазяйнувати, наводити порядок, вирощує зернові, овочеві культури, використовує крапельне зрошення. Займається тваринництвом. Фермер наполегливий, грамотний, віриться, що не підведе і не зрадить ідеї Л.Є. Павленка, адже працює на його землі...

Ведучий. Ім’я Лук’яна Єремійовича Павленка пов’язане з розвитком економіки та освіти нашого краю, і ми сподіваємося, що про видатного земляка нащадки пам’ятатимуть довго.

Ви відійшли, вповиті в серці болем,

Й хоча звідтіль немає вороття,

Та в ріднім краї стали нині полем

І Ваше чесне ймення, і життя.

І пшеницям у полі половіти,

І золотіти колосом надій,

І хліборобам землю цю новити,

І гарувати, і святкувать на ній.

3