Клуб любителів військової історії
Реконструкції великих битв
Дарій І: 20 битв на шляху до єдності Перської імперії
Статтю підготував
вчитель історії Реклинецького ЗЗСО І-ІІІ ст.
Гоман Роман Володимирович
І. Битва біля ріки Тигр
522р. до н.е.
Надінтабайра
ІІ. Битва біля Зазани
522р. до н.е.
Незважаючи на поразку біля Тигра, вавилонська армія не була повністю розбита (насправді біля Тигра поразки зазнав лише передовий загін бунтівників) і відступила ближче до Вавилона, де знаходилися головні сили повстанців. Надінтабайра, зібравши усі наявні у нього війська ще раз спробував зупинити наступ ворожої армії. Через 5 днів після першої битви він прибув до міста Зазана, що лежало на р. Євфрат. Саме тут судилося відбутися вирішальній битві між Надінтабайрою і Дарієм. Про співвідношення сил обох армій напередодні нової битви джерела не повідомляють, але можна припустити, що становище повсталих було не з найкращих; ті з воїнів, які вже мали негативний досвід поразки від персів внесли деяке сум’яття у лави вавилонян, тож Надінтабайрі в першу чергу слід було звернути увагу не стільки на чисельність своєї армії, скільки на її психологічний стан. З огляду на те, яким було геополітичне становище тогочасного Вавилону у Месопотамії можна припустити, що частину армії вавилонського правителя становили найманці, в першу чергу з Сирії і гірських племен. Між іншим, не виключено, що сам Надінтабайра справді був сином Набоніда, після полону якого пройшло всього 17 років. На Бехістунському рельєфі (напис висічений в місцевості Бехістун на південний захід від Екбатан на скелі, біля якої проходив шлях з Ірану у Дворіччя) він зображений похилою людиною. На користь цього може свідчити й той факт, що серед вавилонської еліти не було опозиційно налаштованих по відношенню до Навуходоносора ІІ осіб. Отже другого дня місяця анамака (18 грудня) перська армія підійшла до Зазани і побачила вишикувані до бою ворожі війська. Дарій розгорнув військо у бойовий порядок. З вислову тексту «тоді ми дали [ворогу] битву» можна припустити, що саме військо Дарія першим рушило на противника. Вже у першому зіткненні перси зім'яли нестрункі лави повстанців. Під натиском противника армія Надінтабайри стала відступати, все більше притискаючись спиною до Євфрата. Очевидно, саме у цю мить Надінтабайра втратив надію на перемогу, або на можливість якось виправити ситуацію і, залишивши напризволяще більшу частину свого війська, переважно піхоту, на чолі із кіннотою (можливо, його особиста охорона) вдався до ганебної втечі. Обійшовши ворожі бойові лади або прорвавшись крізь них, частина вавилонського війська на чолі із своїм вождем кинулася утікати у напрямі Вавилона, до якого було рукою подати. Можливо Дарій розуміючи, що в цьому знаходиться Надінтабайра організував якесь кінне переслідування ворога, але самозванцю таки вдалося дістатися Вавилона. Тим часом інша частина бунтівного війська була загнана у стрімкі води Євфрата. Врятуватися з воїнів змогли лише ті, хто переплив Євфрат на човнах, плотах і просто вплав. Усі інші були перебиті або потонули («вода їх прийняла»). З вислову «я вщент розбив військо Надінтабайри» можна зробити висновок, що втрати вавилонців були великими. Користі від вершників в обложеному місті було обмаль, їх довелося спішувати. Резервів на те, аби знову зібрати нову армію у Надінтабайри вже більше не було. Прибувши у Вавилон, він закрився у місті і з острахом став чекати на прибуття Дарія.
ІІІ. Облога Вавилона
522р. до н.е.
Після перемоги біля Зазани Дарій швидким маршем підійшов до Вавилона і взяв його в облогу. Про хід облоги до нас дійшли два різних свідчення: одне належить Бехістунському напису, інше, засноване на усних переказах вавилонців, Геродоту. Розповідь останнього не йде у порівняння із записами Дарія, але вона має право на існування. Ось про, що пише Геродот. Як тільки маг-самозванець Смердіс (Гаумата) захопив владу у Персії, вавилонці стали готуватися до повстання і ймовірної облоги Вавилона персами. Для того, щоб зберегти на якомога більший термін запаси продовольства, вони перебили усіх жінок, крім матерів і дружин. Повстання вибухнуло одразу ж після смерті Смердіса і воцаріння Дарія. Перси швидко обложили Вавилон. Відчуваючи себе у повній безпеці, вавилонці з висоти своїх стін дразнили ворога: «Навіщо, перси, ви даремно тут сидите і не забираєтеся? Ви ж оволодієте нами тільки тоді, коли ожеребиться мул!» Так пройшли рік і сім місяців. Дарій не міг взяти Вавилон. Але на 20-му місяці облоги у Зопіра, сина Мегабіза, одного з семи персів, що брали участь у вбивстві Смердіса, несподівано ожеребилася мулиця. Зопір згадав знущання вавилонців. Він відрізав собі ніс, вуха, постриг волосся в коло, завдав кнутом ран на своєму тілі і в такому вигляді з'явився перед Дарієм. Той жахнувся, але Зопір заспокоїв царя і виклав йому свій план взяття Вавилона. Домовившись з Дарієм про деталі, він взявся за справу. Під виглядом перебіжчика, якого нібито понівечив Дарій, Зопір проник у Вавилон. На народному зібранні він розповів вавилонцям вигадану історію і став вмовляти їх надати йому можливість помститися Дарію. Вавилонці повірили Зопіру і доручили командування загоном. Як було заздалегідь домовлено з Дарієм, Зопір зробив три вилазки і перебив великі загони перських допоміжних військ. Тоді захоплені вавилонці доручили йому головне командування і оборону стін. Тим часом, на 57 день після «зради» Зопіра, Дарій почав загальний штурм Вавилону. Скориставшись тим, що увага вавилонців була відвернена битвою, Зопір відкрив Кісійські ворота (Ворота бога Забаби) і Ворота бога Бела, через які перси увірвалися в місто. Вавилон впав. Дарій звелів зрити стіни і зняти ворота Вавилона. За його наказом 3 тис. знатних вавилонців посадили на коли. Решту він простив і навіть прислав їм 50 тис. жінок з інших країн замість перебитих на початку облоги, щоб в них було потомство. Зопіра за його заслуги Дарій винагородив великими почестями. Цар надав йому у по життєве управління Вавилонію і звільнив від сплати данини. Розповідь самого Дарія не така романтична, але більш достовірна. Після захоплення у полон Надінтабайри, Дарій не став його показувати народу, як зазвичай чинив із самозванцями, він просто посадив його на кіл. Разом з ним страчені були ще 48 керівників повстання. І хоча написів, залишених самозванцем, не збереглося, але сліди повстання можна побачити у кількох контрактах банківської контори Егібі. Вони помічені іменем «Навуходоносора, царя Вавилону» і іменем свідків – синів Егібі, тотожні тим, які підписувалися на контрактах часів Камбіса, Лжебардії і Дарія, як наслідок не можуть відноситися до часу великого Навуходоносора II. Роком «початку царювання» Навуходоносора III датовані за підписом Ітти-Мардук-балату сина Егібі таблички з 10 числа 7-го місяця до 21 числа 9-го місяця, отже, царювання самозванця Нідінту-Бела тривало не більше 3-х місяців. Крім цього знайдена табличка, датована 6-м числом 10 місяця «початку царювання Дарія»; отже, вже через 4 дні після битви біля Зазани Вавилон був у розпорядженні Дарія, і про тривалу облогу не може бути й мови.
ІV. Битва біля Капішаканіша
522р. до н.е.
Черговою територією, яка відмовилася визнати владу Дарія, стала розташована у самому центрі імперії Ахеменідів, перська сатрапія. Тут під іменем сина Кіра ІІ Бардії суперником царя виступив перс Вахьяздата. «Одна людина, на ім'я Вахьяздата, що знаходився в місті Тарава в місцевості Іаутія, в Персії, другим повстав у Персії. Народу він так казав: «Я – Бардія, син Кіра. Тоді перське військо, яке було на місці (?) зрадило [мене], зробилося бунтівним і перейшло до Вахьяздати. Він став царем у Персії». Яку посаду до цього обіймав самозванець джерела не повідомляють, але за короткий час серед народу він здобув надзвичайно велику підтримку. В грудні 522р. до н.е. його влада настільки зміцніла, що він вирішив призначити власного сатрапа для сусідньої, але віддаленої від Персії на сотні кілометрів, провінції Арахозія (елліністична назва території сучасного південно-східного Афганістану і північного Пакистану). Остання являла собою багату, добре зволожену ріками Гільменд і Тарнак територію. До перського завоювання ці землі населяли індоарійські та іранські племена, які в VІ ст.. до н.е. створили царство Камбоджа, історія якого невідома. В тому ж столітті Арахозію завоювали перси. Реалізації планів Вахьяхдати заважав той факт, що Арахозією вже управляв інший сатрап, перс Вівана, якого призначив на цю посаду ще цар Камбіз. Він залишився вірним і Дарію, тому не став визнавати ніякого нового царя. Про таку прикрість, Вахьяздата добре знав, тож для приборкання Арахозії зібрав сильне військо «і одного чоловіка зробив над ним командувачем; так їм сказавши: «Йдіть, розбийте Вівану і те військо, яке визнає [своїм] царем Дарія. Після цього військо, яке відправив Вахьяздата, вирушило проти Вівани, щоб зійтися [з ним] у битві». Тим часом арахозький сатрап, розраховуючи тільки на власні сили (сподіватися на допомогу від Дарія Вівані не доводилося, оскільки той був зайнятий придушенням інших повстань), зібрав свою армію і розташувався у добре укріпленій фортеці Капішаканіш. Стосовно місця знаходження останньої серед науковців немає одностайного погляду. Можливо Капішаканіш був другою назвою для Капіша, цитаделі арахозької столиці, сучасного Кандагара; за іншою версією, дана фортеця є ідентичною сучасному Беграму, на північ від сучасного Кабула (але це менш правдоподібно, оскільки в такому разі фортеця знаходилася б на більшій відстані від перського кордону). Очевидно, арахозьке військо чисельно не переважало противника, тому будучи до кінця не впевненим у власних силах, Вівана вирішив діяти у межах добре укріпленого міста. На 13-й день місяця анамака (29 грудні) 522р. до н.е. Вівана дав бій ворожій армії. Як твердить Дарій, віддане йому військо завдало поразки бунтівникам. Останні під Капішаканішем недорахувалися загиблими 303своїх воїнів. Втрати, у порівнянні з іншими битвами незначними. Очевидно, розбите військо врятувалося втечею. Якби там не було, битва не принесла рішучої перемоги жодній із сторін. З тексту Бехістунського напису видно, що битва тривала один день, але багато дослідників схиляються до думки, що насправді Вівана протягом кількох тижнів знаходився в Капішаканіші у стані обложеного. Очевидно, облога закінчилася невдачею для бунтівників і вони не змогли зламати опір Вівани, а зазнавши поразки в останній битві (можливо це була несподівана вилазка), були змушені розрізненими групами утікати з-під Капішаканіша. У свою чергу Вівана також не здобув переконливої перемоги над ворогом, дозволивши йому утекти з поля битви, тому цілком природно, що війна в Арахозії на цьому не закінчилася.
V. Битва Дадаршиша з маргіанцями
521р. до н.е.
Фраада
VІ. Ізарська битва
522р. до н.е.
На початок правління Дарія І у Вірменії, як і в інших куточках держави Ахеменідів вибухнуло потужне антиперське повстання. Нажаль, на відміну від решти бунтівних сатрапій, то по відношенню до Вірменії Дарій нічого не згадує про причини і початок повстання. Очевидно Вірменія, як і жителі Еламу і Вавилону дуже гостро сприйняли вимогу Дарія повністю підчинитися його владі. На той час Вірменія формально не була підвладна Персії. Між державами продовжував діяти союз вірменського царя Тиграна І з перським царем Кіром, союз з тих часів, коли вірмено-перські війська перемогли Мідію. Повстання 522р. до н.е. охопило не лише власне Вірменію, а й прилеглі до нагір’я землі. Дивно, але Вірменія, на території якої відбулося найбільше битв, відсутня у списку бунтівних території. Не згадується вона й серед відпалих від Дарія сатрапій. Причину цього, на думку академіка В. Струве, слід шукати у тому, що, можливо, насправді підняли повстання місцеві прийшлі племена. Отримавши відмову підкоритися і побачивши очевидну загрозу вірменського повстання Дарій миттєво відреагував. На приборкання непокірної території перський правитель відправив одного із своїх найкращих полководців – перса, на імя Ваумісу. Бехістунський напис свідчить, що Дарій наказав йому: «Іди і бунтівне військо, яке не хоче визнати мене, розбий». Отримавши такі настанови, Вауміса вирушив у дорогу. Слід відмітити, що вирушив у цю подорож перський полководець без війська. Його він мав набрати із тих громадян, які залишилися вірними Дарію. Метою походу було не тільки приборкати Вірменію, але й зробити безпечними дороги у Сирію і Лідію і не дати можливості об'єднатися бунтівникам Вірменії і Мідії. Важливо підкреслити, що Вауміса відправився у Вірменію наприкінці грудня, тобто у розпал зими, у той час, коли великі сніги перекривали гірські дороги і робили неможливим проведення військових операцій у центральних і північній частинах сатрапії. Тому природно можна припустити, що військові дії відбувалися лише у південних історичної Вірменії – у північній Месопотамії. Очевидно, бунтівники вже знали про каральну експедицію, оскільки, як тільки перський полководець підступив до південних кордонів Вірменії і зібрав військо, бунтівники зібралися і «вирушили проти Вауміси, щоб [битися з ним]». Зустрілися обидві армії у місцевості, яка носила назву Ізара (колишня ассирійська територія, за 80 км на північ від Арбели, між Хабуром і Мардіном). Про сам перебіг битви нам нічого не відомо. Відомий тільки її підсумок, а саме перемога персів. «За волею Ахурамазди моє військо повністю розбило бунтівне військо. Це сталося на 15-й день місяця анамака [31 грудня 522р. до н.е.], коли відбулася битва». Загинуло у цій сутичці 2030 бунтівників. Звертає на себе увагу той факт, що у всіх битвах Дарій виражає подяку Ахурамазді. Не випадково, над Бехістунськими текстами поміщений рельєф: бог Ахурамазда, простягаючи ліву руку до Дарія, символічно вручає йому царську владу, а піднятою правою рукою благословляє царя. Отже, в Ізарі Ваумісі вдалося не тільки зупинити бунтівників, а й відкинути їх назад на територію Вірменії. Про те, що ж відбулося після Ізарської битви, якими були наступні дії персів також нічого не відомо. В написі не вказано, що після битви в Ізарі Вауміса залишався у Вірменії. Можливо, що, завадивши об'єднанню бунтівних військ, Вауміса не мав достатньої кількості сил для просування по території, яку займали бунтівники. Ця здогадка найбільше відповідає словам Дарія про те, що у період повстання у Мідії «перське і мідійське військо, яке було при мені, було незначним».
VІІ. Битва біля Маруша
521р. до н.е.
Поки Дарій був зайнятий каральними діями у Вавилоні проти нього повстали Мідія і вдруге Елам. В останньому, незважаючи на те, що попереднє повстання під проводом Ассіни було швидко придушене, антиперські настрої все ще залишалися дуже сильними. Достатньо було лише спалаху, аби повстання відновилося з новою силою. Очолив його якийсь Мартія (його ім'я було перського походження і трактувалося як «воїн»). Він був сином Чичіхріша з міста Куганака в Персії. Мартій оголосив себе царем Еламу під іменем Хумманіша. На початку лютого Дарій залишив Вавилон і відправився до Загроського гірського проходу. До Еламу він відправив царського гінця, одного вигляду якого було вдосталь, щоб налякати місцевих жтелів настільки, що вони закували у кайдани свого нового правителя і привезли його до Дарія, який одразу ж наказав його стратити. Тим часом найбільш небезпечним для влади Дарія було становище у Мідії – однієї з найбільших сатрапій імперії Ахеменідів. Там до влади прийшов представ-ник багатої мідійської знаті Фравартіш (античні автори іменують його Фраортом ІІ). Він стверджував, що походить з роду мідійського царя Увахштри (Кіаксара), оголосив себе царем під іменем Хшатріта і в грудні 522р. до н.е. захопив столицю сатрапії Екбатани. Місцеве мідійське військо, яке знаходилося при дворі зрадило Дарія і майже все перейшло на сторону Фравартіша. За короткий час самозванець поширив свою владу на всю територію Мідії. Невдовзі до повстання примкнули сусідні Парфія і Гірканія. Через те, що віддані Дарію перські і мідійські війська у бунтівній сатрапії були незначними, швидко придушити виступ Фравартіша не вдалося. Останньому це було на руку, оскільки посприяло значному розгортанню його влади та зміцнення ав-торитету. Стурбований таким блискавичним розвитком подій, перський правитель вирішив відправити на допомогу відданому гарнізону військо під командуванням полководця Відарни. На початку січня 521р до н.е. каральна експедиція вирушила з Персії і невдовзі прибула у Мідію. 27-го місяця анамака (12 січня) обидві армії зійшлися у битві біля міста Маруша (на південь від сучасного Язда). За свідчення-ми Бехістунського напису, у цій битві Фравартіш був відсутній, як командувач мідійського війська. Діями повстанців керували інші воєначальника. Незважаючи на силу мідійського війська, бунтівники зазнали поразки. Їхні втрати були великими, принаймі про це свідчать перські джерела: 3827 чол. загинули, ще 4329 попали у полон. Хоча, за словами Дарія, його військо вщент розбило бунтівну армію, однак, насправді битва закінчилася безрезультатно, оскільки Відарна після цього на протязі кількох місяців намагався по можливості утримуватися від будь-яких подальших воєнних дій. Очевидно, місія перського командувача полягала не у придушенні цього великого повстання, а втому щоб лише завадити Фравартішу поширити його на територію Персії. Таким чином, незважаючи на невдалий для Фравартіша підсумок битви його позиції у Мідії залишалися міцними. У свою чергу, після локальної перемоги над бунтівниками, Відарна, вважав свою місію виконанаю і з усім військом став чекати на прибуття у Мідію головних сил на чолі з Дарієм.
Фравартіш
VІІІ. Гандутавська битва
521р. до н.е.
Незважаючи на поразку у битві біля Капішаканіша, залишки розбитого війська, яке відправив Вахьяздата для підкорення Арахозії, оговталися від неї і вдруге зібралися. Сталося це через 2 місяці від часу першої битви. Не відомо, за яких обставин командувачу бунтівників вдалося відновити своє військо і знову повести його проти Вівани, «щоб дати йому бій». Бехістунський напис прямо каже, що саме бунтівники, а не арахозький сатрап першими рушили у наступ. Це видається досить дивним, з огляду на перемогу Вівани під Капішаканішем і психологічну перевагу його війська. За однією версією, бунтівники хотіли зіграти на випередження і не дати Вівані можливості наростити свої сили, за іншою сам сатрап Арахозії зволікав з наступом. Яка б з версій не була правильною, можна стверджувати, що Вівана, бажаючи остаточно позбутися надокучливого противника, який все ще зберігав боєздатність і загрожував у будь-який час новим вторгненням, добре підготувався до зустрічі зним. Перські джерела нічого не кажуть про те, чи отримували ворогуючі армії якісь підкріплення від своїх царів. На 7-й день місяця віяхна (21 лютого) 521р. до н.е. противники зійшлися у вирішальній битві в місцевості, що носила назву Гандутава. Місцезнаходження останньої невідоме, але якщо брати до уваги, що після Капішаканіша розбите бунтівне військо відступило ближче до своїх кордонів, а Вівана рушив слідом за ним, щоб уберегти свої землі від нових вторгнень, то, мабуть, Гандутава знаходилася десь на південний захід від Капішаканіша. Вівана доклав усіх зусиль для того, щоб у цій битві більше не повторити своєї помилки. У Гандутаві армія арахозького сатрапа завдала рішучої поразки ворогу. За вавилонською версією Бехістунського напису битва виявилася запеклою і вкрай жорстокою, адже втрати бунтівників тільки вбитими склали 4579 чол., що в 15 разів перевищувало їхні втрати ніж у попередній сутичці. Про те, скільки бунтівників попало у полон до Вівани напис мовчить. Серед тих, хто не загинув, або опинився серед полонених не було невідомого командувача бунтівної армії. Разом з кількома воїнами йому вдалося утекти з поля битви верхи на конях. Невдовзі утікачі прибули до арахозької фортеці Аршада. Так про це говорить Дарій. Однак, еламська версія напису не називає Аршаду фортецею, але також локалізує її, як частину володіння Вівани. Тоді виникає питання, чи можливо, щоб ворожий лідер (до того ж розбитий) знайшов притулок у підвладній Вівані фортеці (здобути її він не міг, оскільки з тими нікчемними силами, які у нього залишилися це видавалося нереальним; можливо бунтівники вдалися до обману, або в місті був відсутній гарнізон, який Вівана задіяв у вищезгаданій битві). Як би там не було, арахозький сатрап з армією рухався слідом за утікачами і в березні прибув під стіни Аршади. Фортеця була захоплена Віваною, а керівники бунтівної армії страчені. Оскільки нових спроб по підкоренню Арахозії Вахьяздата більше не робив, то сатрапія залишилася під владою Дарія. Пізніше вона входила до складу держави Александра Македонського, в імперію Маур'їв і в Греко-Бактрійське царство. В останній чверті II ст. до н.е. Арахозію завоювали племена саків, які переселилися сюди під натиском юэчжів з Середньої Азії. Окрім Арахозії прибульці розселилися у давній Дрангіані, яка з цієї миті стала іменуватися Сакастаном. Ця область бл. 115р. до н.е. була захоплена парфянами і надалі входила до складу їхньої держави, хоча й користувалася знач-ним самоврядуванням. На початку I ст. до н.е. Арахозія зуміла об'єднатися під владою місцевої сакськой династії, яка й правила там близько століття.
ІХ. Битва біля Вішпаузатіша
521р. до н.е.
Як вже було сказано мідійське повстання мало великий вплив на сусідні східні території і спричинило перехід на сторону Фравартіша парфянської і гірканської (Гірканія з давньоперської перекладається, як «країна вовків»; розташована вона була уздовж південно-східного берега Каспійського моря, у басейні сучасних річок Гурган і Атрек) знаті. Тим не менше становище мідійського самозванця у цих землях було непевним, адже тут все ще залишалися перські гарнізони від яких будь-якої миті слід було очікувати ворожих дій. Відомо, що у Парфії і Гірканії сильний перський гарнізон очолював батько Дарія І Віштаспа (Геродот називає його Гістаспом), якого на посаду місцевого сатрапа призначив ще Камбіз. Про початок парфянського і гірканського повстань лаконічно свідчить Бехістунський напис: «Парфія і Гірканія відпали від мене [і] примкнули до Фравартіша. Мій батько був у Парфії. Народ його покинув [і] збунтувався». З цих слів можна зробити висновок, що антиперські настрої у згаданих територіях були дуже сильні. Навіть батько Дарія не зумів контролювати місцеве угрупування, яке відмовилося визнати сина свого сатрапа монархом і збунтувалося. Досить цікавим є те, що Парфія і Гірканія не висунули власного лідера, а приєдналися до Фравартіша. Про мотиви цього вчинку можна тільки здогадуватися. Можливо, Віштаспа, як міг намагався втримати підвладні йому землі під владою Дарія, але його місія зазнала невдачі, місцеве населення, підбурюване палкими закликами знаті, масово стало переходити на сторону противника. Зважаючи на ворожі гарнізони, Фравартіш вирішив очистити Парфію і Гірканію від персів і зробити свою владу у цих частинах імперії Ахеменідів не формальною, а номінальною, тому надавав місцевим бунтівникам усяку підтри і підбурював їх нарешті позбутися персів. Наприкінці 522р. до н.е. парфянські і гірканські війська з'єднали свої сили і розташувалися на території Парфії, де знаходилися головні сили їхнього ворога. Віштаспа вчасно не зумів завадити цьому об'єднанню. Тим не менше до вирішальної сутички між сторонами не дійшло. Очевидно, протягом зими бунтівники ретельно готували напад на гарнізон Віштаспи. Останній, розумів, що затягування часу не допоможе йому, а радше збільшить чисельність ворога за рахунок місцевого ополчення, а на допомогу від сина марно сподіватися, тому вирішив зіграти на випередження і дати бій бунтівникам. Зібравши усі війська, які все ще залишалися йому вірні, Віштаспа вирушив назустріч противнику і «біля міста Вішпаузатіш у Парфії він дав бій парфянам. Ахурамазда мені допоміг. За волею Ахурамазди Віштаспа розбив бунтівне військо, сталося це на 22-й день місяця віяхпа (8 березня 521р. до н.е.), коли відбулася битва». Незважаючи на те, що Бехістунський напис дає чітку вказівку місця битви, точно локалізувати її не вдається. Німецький археолог Ернст Герцфельд позначає Вішпаузатіш на місці Гекатомпіла (давня туземна назва цього міста не збереглася). За даними перських джерел втрати бунтівників у цій битві були величезні. Коли перелічили тіла загиблих бунтівників, то виявилося, що їх 6346, ще 4346 були узяті в полон. Незважаючи на такі значні цифри, викликає сумнів, чи було насправді, як розповідає Дарій, бунтівне військо «розбите вщент» Віштаспою, адже з наступних подій випливає, що повстання у Парфії і Гірканії після битви біля Вішпаузатіша не припинилося. Тим не менше перемога персів сприяла тому, що поширення повстання на нові території було зупинено, а Фравартіш відтоді відчував істотні перешкоди з отриманням допомоги на сході.
Х. Битва біля Кундуруша
521р. до н.е.
Незважаючи на усі зусилля Дарія І весною 521р. до н.е. ситуація у бунтівній Мідії стала настільки небезпечною, що перський цар наказав зібрати військо, яке виступило із Вавилона проти Фравартіша. Вже тільки сама присутність Дарія на чолі цієї армії свідчила про важливість походу у Мідію. Чисельність ахеменідського війська очевидно була значною, оскільки Дарій, знаючи про силу ворога і його непоступливість у попередніх сутичках, ретельно підготуватися до походу. Військо рухалося уздовж р. Хааси, стиснутої Зпагроськими горами. Місцями гори підступали впритул до ріки, утворюючи своєрідний скелястий коридор, і тоді воїнам доводилося рухатися по вузьким обхідним стежкам. Якщо слідувати цьому шляху, то по дорозі Дарій мав пройти повз Екбатани. Джерела не повідомляють, що у цей час зі своїм військом робив Відарна, який вже майже 4 місяці перебував у Мідії. Очевидно, він розбив табір біля Кампади (Камбадена) на великій рівнині Керманшах, яку колись займало еламітське плем’я хамбан. У свою чергу Фравартіш також готувався до зустрічі із ворогом. Незважаючи на великі втати у попередніх битвах, його військо все ще являло собою грізну силу. До того ж Фравартіш всіляко намагався поповнити його новими воїнами. Як і раніше, він розраховував перемогти противника головним чином, завдяки своїй сильній і швидкій мідійській кінноті. На початку травня Дарій вступив із заходу на територію Мідії. На 25-й день місяця адукапіша (7 травня) він підійшов до міста Кундуруш (на південний-захід від Екбатан). Сюди ж зі своїм військом прибув і Фравартіш. Для ахеменідів найважливішим завданням було якомога швидше розбити противника, оскільки останній завдяки своїй маневренній кінноті швидко переміщаючись по полю битви, легко уникав оточення і за несприятливих обставин спокійно міг відступити на безпечну відстань. Додавала надії Фравартішу і його численна піхота. Обидві армії вишикувалися до бою. За свідченнями Бехістунського напису: «Тоді ми вступили у битву. Ахурамазда мені допоміг. За волею Ахурамазди військо Фравартіша я вщент розбив». Цього разу (незважаючи на однакові закінчення усіх битв, згаданих в Бехістунському написі) поразка для бунтівників виявилася непоправною. Втрати мідійців у цій сутичці були величезними: загинуло майже 34500 воїнів, ще бл. 18 тис. попали у полон. Зазнавши поразки під Кундурушем і фактично втративши майже усе своє військо, Фравартіш з невеликою кількістю наближених на конях вислизнув з оточення і кинувся утікати до Парфії. Дарій негайно організував переслідування, виділивши для цього частину війська. Останнє невдовзі наздогнало мідійського самозванця на шляху у місцевість, що носила назву Рага (тодішній релігійний центр; сучасний Тегеран), і доставили до перського царя. Дарій особисто взяв участь у жорстокій розправі над Фравартішем: він відрізав йому ніс. Вуха і язик, а після цього виколов очі. Тоді понівеченого бранця тримали у кайданах біля міських воріт Екбатан і «весь народ споглядав на нього. Цікаво, що Бехістунський пам’ятник зображує Фравартіша ще непонівеченим. Після усіх цих знущань в червні 521р. до н.е. Фравартіш був посаджений на кіл. Стосовно його найближчих сподвижників, то вони також були стачені; з їхніх тіл здерли шкіру, яку напхали соломою і виставили на колах на всенародне споглядання. Після смерті керівників мідійського повстання бунтівна країна була остаточно приборкана ахеменідами. Слід відмітити той факт, що саме неподалік від того місця, де відбулася битва біля Кундуруша, за наказом Дарія на скелі був висічений знаменитий Бехістунський напис.
ХІ. Битва Тахмаспади з сагартійцями
521р. до н.е.
Чісатахма
ХІІ. Битва біля Зузи
521р. до н.е.
Аж до травня 521р. до н.е. Дарій утримувався від прямого зіткнення із бунтівниками у Вірменії. В цей час він був зайнятий іншими повстаннями, які захлиснули Перську державу. Очевидно в цей час Вауміса залишався на кордоні Вірменії для того, щоб завадити новим спробам об'єднання сил повсталих, але не маючи змоги придушити повстання самотужки, протягом п’яти місяців ухилявся від боїв і чекав на поміч. Але у травні-червні ахеменідські війська починають вести запеклу боротьбу з повстанцями у Вірменії. На допомогу Ваумісі цар відправляє вірменина Дадаршиша. В описі подій у Вірменії можна знайти одну вражаючу обставину, а саме те, що Дарій відправляє на придушення повстання спочатку перса Ваумісу, а згодом вірменина Дадаршиша без війська, а не з військом, як більшість своїх полководців. Очевидно, обидва воєначальники мали вирішити поставлене перед ними завдання за допомогою відданих Дарію збройних сил, які знаходилися в цей час у Вірменії. В. Струве задається питанням, чому не були дані Дарієм відповідні накази наміснику Вірменії, так як він наказав сатрапу Бактрії приборкати Маргіану. Вчений припускає, що цей ворог, проти якого Дарій відправив зі своєї ставки Ваумісу і Дадаршиша, розбив на початку повстання сатрапа Вірменії, який втратив на полі битви своє життя. Його військо відступило до південного кордону Вірменії, спираючись на лінію укріплень, зведену проти кардухів, очікувало тут наказів з центру. Саме частину цих військ, які залишилися без командувача, спочатку очолив Вауміса, а згодом решту сил прийняв у своє командування Дадаршиш. Натомість, ряд істориків взагалі називає саме Дадаршиша сатрапом Вірменії, вважаючи, що формулювання наказу «йди і розбий» більше підходить сатрапу. У сатрапа Вірменії було власне військо і тому Дарію не довелося виділяти Дадаршишу частини своїх воїнів. Викликає подив ще одна фраза із Бехістунського напису, яка стосується походу Дадаршиша: «Коли він прибув у Вірменію, бунтівники зібралися [і] рушили проти Дадаршиша, щоб битися [з ним]». На думку В. Струве, подібне значення терміну «зібралися» у даному контексті свідчить, що бунтівники у Вірменії не мали вождя (його імені перські джерела не згадують) і зібралися тільки під час наступу ворога. Є всі обставини вважати, що Дадаршиш рухався з цент-ральної частини Вірменії на південь, то найбільш вірогідним є те, що просунувшись з півночі на бунтівну територію, він вступив у сутичку з повстанцями. Дадаршиш повинен був присмирити не тільки повсталі війська місцевого населення, але й повсталих біженців з Вавилонії. Можливо завдання Дадаршиша полягало в тому, щоб витіснити бунтівників з Центральної Месопотамії на схід під удар армії Вауміси. У 8-й день місяця туравахара (20 травня 521р. до н.е.) між бунтівниками і армією Дадаршиша відбулася битва. Сталося це біля поселення Зуза. Стосовно лакалізації поселення цього поселення (у тексті Зузахія), показово, що запропоноване А. Халатьянцем село із курдською назвою Зозан більш близьке за назвою до міста Зазана на Євфраті, захопленому Дарієм І під час походу на Вавилон. Цей факт підкреслює ту обставину, що незважаючи на неможливість точної локалізації топоніма Зуза, можна відмітити регіон між ріками Тигр і Євфрат, де були поширені топоніми з коренем Зуза-Заза. У сутичці біля Зузи бунтівники зазнали поразки і з боями стали відступати. Відсутність згадки поселення Зуза у списку убитих і полонених повстанців говорить, що перша битва для Дадаршиша насправді виявилася невдалою, незважаючи на вказівку у написі про перемогу царського війська.
ХІІІ. Битва біля Рахи
521р. до н.е.
Вахьяздата
ХІV. Битва біля твердині Тигра
521р. до н.е.
Перемога Дадаршиша біля Зузи не ознаменувала собою приборкання повстання у Вірменії. Напіврозбита армія бунтівників завдяки своїй великій мобільності продовжувала зберігати стійкість. Однак, і Дадаршиш намагався активно діяти. Полководець постійно тримав у напрузі бунтівників, які після першої сутички, очевидно, намагалися уникнути нової битви. Бачачи, що каральне військо рішуче налаштоване якнайшвидше наздогнати і остаточно розбити їх, бунтівники намагалися наростити свої сили. Коли їхні лави більш-менш поповнилися новими воїнами, вони вдруге наважилися рушити проти ворога (напис твердить, що саме бунтівники першими «рушили проти Дадаршиша»). Незважаючи на те, що Бехістунський напис Дарія не вказує на етнічну чи племінну приналежність повсталих, однак деякі вчені (наприклад, І. Дьяконов) практично не сумніваються у тому, що ними були вірмени. М. Дандамаєв стосовно цього помічає: «Оскільки Бехістунський напис вказує, що Вірменія була охоплена бунтом, очевидно, укладач цього напису не вбачав необхідності особливо відмічати племінну приналежність бунтівників, вважаючи, що це й так зрозуміло». Тим не менше цілий ряд вчених висловлюють іншу думку. Зокрема, В. Струве вважає, що Дадаршишу насправді у Вірменії протистояв рихлий конгломерат племен, подібних до кашкайців, з якими доводилось воювати на північному сході Малої Азії хетським царям, які підкреслювали в анналах, що кашкейці варварський народ, який не знає царської влади. Саме такі племена незважаючи на свою неорганізованість загрожували владі Дарія у Вірменії. Вони наводнили собою усю сатрапію, оскільки полководці Дарія билися з ними на південному кордоні Вірменії, судячи за географічними пунктами у написі. Крім цього, закономірно зробити висновок, що бунтівні племена вторглися у межі Вірменії порівняно недавно, якщо Дарій у жодному написі не називає їх вірменами. Друга битва між Дадаршишем і бунтівниками відбулася рівно через 10 днів після першої сутички – у 18-й день місяця туварахара (30 травня 521р. до н.е.). Місцем зустрічі обох армій стала вірменська фортеця Тигра. Нажаль текст Бехістунського напису не дозволяє з впевненістю локалізувати місця битв травня-червня у вірменії. На думку А. Халатьянца, усі топоніми пов’язані з Дадаршишем, знаходяться біля південно-східного кордону Вірменії. Твердюню Тигра він співставляє з фортецею Тіл, на західному Тигрі (р. Бохтан). Великий знавець урартської топоніміки О. Карагезян стверджує, що словосполучення «фортеця Тигра» пов'язаний не з басейном р. Тигр, а з регіоном Тушпи. Однак, інший відомий вірменський дослідник Ф. Тер-Мартиросов висловлює сумнів стосовно цього, вважаючи, що малоймовірним є рух Дадаршиша за 10 днів з району Тушпи у Вірменську Месопотамію. Виходячи з того, що Ізара згадується в Ассирії неподалік від вірменського кордону, а твердиня Тигра згадується у Вірменії, можна зробити висновок, що топонім Тигра, дійсно пов'язаний з назвою р. Тигр, яка бере початок у південних районах Вірменського нагір’я, звідки вона спускається у Месопотамію. За свідченням перських джерел, незважаючи на відчайдушні дії противника, перемогу біля фортеці Тигра знову була на стороні Дадаршиша. Втрати бунтівників склали 546 убитих і 520 полонених. Безперечно, що у порівнянні з даними Ізарської битви, невелика кількість втрат повстанців свідчить про їх запеклий опір. Отже, й цього разу перемога Дадаршиша виявилася локальною, повстання у Вірменії не було придушене. Бунтівники продовжували відступати, маючи у своєму тилу ще достатні резерви для продовження боротьби.
ХV. Битва в Аутіярі
521р. до н.е.
Судячи з невеликих втрат бунтівників у сутичках з Дадаршишем, перемоги ос-танньому давалися дуже важко. Можливо армії Дадаршиша і Вауміси відрізнялися одна від одної не лише кількісно, а й у характері підготовки – звідси і різниця у втратах бунтівників у битвах із цими полководцями (якщо, перс Вауміса володів регулярними вірменськими збройними силами, то Дадаршиш з грудня 522р. до н.е. по квітень 521р. до н.е. був зайнятий набором ополчення, яке не могло зрівнятися у бойових навиках з професійними воїнами). Очевидно, даний факт змусив знову залучити до воєнних дій проти повстанців війська, які були в наявності у Вауміси. Для останнього якраз у цей час склалися сприятливі обставини для наступу на ворога. Справа в тому, що вдалі дії перських військ у травні проти повстанців в Мідії розвязували руки Ваумісі; він тепер міг не зважати на те, що відбувалося у нього в тилу, а зосередитися на одному театрі бойових дій. З Бехістунського напису відомо, що ніяких підкріплень від військ, які розбили Фравартіша, Вауміса так і не от-римав, – усі вони були відправлені Дарієм у Парфію. Розраховуючи тільки на власні сили, перський воєначальник став рухатися уздовж р. Великий Заб на замирення Вірменії. Слід також відмітити, що Бехістунський напис досить плутано розповідає про ці події. Зокрема, перемога Дарія над Фравартішем датується 8 травня 521р. до н.е., і відмічена, як наступна у часі за перемогою Вауміси над бунтівниками у Вірменії, яка була здобута більш ніж через місяць після подій у Мідії. Дане протиріччя знаменитого напису вражало дослідників, адже у всіх наступних випадках розповіді Дарій-історик на Бехістунській скелі чітко відмічає послідовність подій. Така оказія, очевидно, була обумовлена тим, що Дарій до остаточного укладення бехістунського напису вагався у хронологічному визначенні початку другого походу Вауміси у Вірменію. Тим часом в першій половині червня 521р. до н.е. воєнні дії у неспокійній сатрапії стали набирати обертів. Зазнавши двох поспіль болючих, хоча й не вирішальних поразок від Дадаршиша, бунтівники, в армії яких перебували також утікачі з Вавилону, звернули усю свою міць проти Вауміси, який в цей час перебував в районі Тіарійських гір, надалі успішно блокуючи дії ворога на цьому напрямку. «Вдруге бунтівники зібралися [і] рушили проти Вауміси, щоб битися [з ним]. В місцевості, що носить назву Аутіяра, у Вірменії, там вони дали бій. Ахурамазда мені допоміг. За волею Ахурамазди військо моє вщент розбило бунтівне військо. Сталося це під кінець місяця туравахара [11 червня], коли відбулася битва». Очевидно, повстанці знову спробували прорватися на схід на територію Мідії (вони, або не знали про поразку Фравартіша, або, розуміли, що своєрідний зашморг блокади, який влаштували їм Дадаршиш і Вауміса поступово стискається і діяли з відчаю). Однак, 11 червня в області Аутіяра (мідійською Хаотіярус; локалізувати цю територію вкрай складно, але, мабуть, знаходилася вона на незначній відстані від місць попередніх битв – Зузи і фортеці Тигра) їх зустріло військо на чолі з Ваумісою і дало повстанцям битву, яка судячи з кількості втрат для останніх, а саме 2045 чол. убих і 1588 полонених, стала катастрофою. У порівнянні з попередніми битвами, втрати бунтівників у битві в Аутіярі виявилися найбільшими. Даний факт може свідчити про те, що у цій сутичці Вауміса розбив велику армію, яка до того ж чинила йому відчайдушний опір. Доля повстання фактично була вирішена. Залишки розбитої армії бунтівників знову відступили у бік Дадаршиша. Вауміса не став переслідувати ворога, а зайнявся упорядкуванням власного війська.
ХVІ. Битва біля Віами
521р. до н.е.
Остання битва бунтівників Вірменії з військом ахеменідів на чолі яких цього разу втретє стояв Дадаршиш відбулася 20 червня (9-й день місяця тайгарчиша) 521р. до н.е. біля твердині, яка носилу назву Віама. Сутичка закінчилася прогнозованою поразкою пригніченими попередніми невдачами повстанців, які втратили біля Віами 427 чол. убитими і 525 чол. полоненими. Таким чином, після 7 місяців боротьби в ході п’яти боїв повстання у Вірменії було ліквідоване. Після цього Дадаршиш і Вауміса чекали, поки Дарій не прибув у Мідію. Розгляд подій повстання 522-521р. до н.е. показав, що різні області Вірменії у той час не були економічно і культурно однорідними. У південній частині регіону, де проходили найважливіші торгові шляхи Передньої Азії і був сильним економічний і культурний вплив Вавилона, найбільшого, на той час міського центру Передньої Азії, населення було економічно і культурно орієнтоване на розширення контактів з Вавилонією. Населення центральних і північних частин Вірменії переважне займалося землеробством і було консервативнішим і замкнутішим. Представники земельної знаті, які стояли на чолі сільських громад, були проти повстання. Тому повстання на півдні країни не було підтримане іншими регіонами. Можливо, чималу роль зіграла та обставина, що в південних регіонах окрім вірмен проживали і представники інших етносів. Культурно-економічна неоднорідность різних регіонів зберігалася в країні аж до царювання Тиграна II. Загалом дані Бехістунського напису і висновки по його дослідженнях дозволяють оцінити місце повстання у Вірменії в загальному процесі повстання 522-520 рр. до н.е. в Ахеменідській державі. Основна загроза повстань у Вавилонії і Мідії в 522р. до н.е. для Ахеменідської держави полягала у можливості об'єднання ними своїх сил проти військ, що знаходилися у розпорядженні царя Дарія I. Повстання в південних областях Вірменії в грудні 522р. до н.е. являло реальну небезпеку здійснення цього об'єднання. Тому Дарій робить зусилля для запобігання возз'єднанню армій повсталих територій. Про значущість завдання, що стояло перед Ваумісою, можна судити виходячи з того, що хоча, як вказувалося вище, події у Вірменії дані в контексті повстання в Мідії, але хронологія дат військових дій у Бехістунському написі для Вірменії більш рання, ніж для Мідії. Битва біля Ізари в грудні 522р. до н.е., як запропоновано в реконструкції подій, зупинила просування повстанців з Вірменії до Мідії. Це, поза сумнівом, допомогло Відарні дати першу битву повсталим мідійцям в січні 521р. до н.е. Розгром повсталих на півдні Вірменії дозволив Дарію завершити розгром повстання в Мідії. Розгром повстання на півдні Вірменії за допомогою регулярного вірменського війська на чолі з персом Ваумісою і набраного ополчення на чолі з вірменином Дадаршишем відбиває також різне відношення соціальних шарів вірменського суспільства до повстання. Якщо населення, яке мешкало на півдні уздовж найважливіших торгових шляхів було зацікавлене в розвитку економічних і культурних контактів з Вавилонією і активно підтримало повстання у Вавилонії, то земельна знать основних областей Вірменії і регулярна армія країни виступили на підтримку ахеменідського правителя. Показово, що при розгляді характеру повстання випливає, що основною опорою царя виявилася родова знать Персії і Мідії і регулярні армії цих країн, що виступили проти власних народів. Аналогічна ситуація, як бачимо, була і у Вірменії. Саме це допомогло представникам ахеменідської царської влади завершити придушення повстання на півдні Вірменії в червні 521р. до н.е.
ХVІІ. Битва біля Патіграбана
521р. до н.е.
Незважаючи на перемогу Віштаспи над бунтівним парфяно-гірканським військом біля Вішпаузатіша придушити повстання у Парфії йому ніяк не вдавалося. Більше того, він контролював лише частину своєї сатрапії і самостійно не мав можливості вести наступ по території, яку контролювали бунтівники (такий стан справ підтверджує спроба розбитого мідійського самозванця Фравартіша прорватися у союзну йому Парфію). Судячи із розвитку наступних подій причиною вимушеної пасивності Віштаспи була недостатня кількість воїнів у його війську. Резервів для поповненн у нього не було, місцеве населення, незважаючи на невдачі парфянських повстанців, не поспішали переходити на сторону ахеменідів. Фактично у розпорядженні Віштаспи залишилися ті, хто був вірний йому з самого початку повстання. Безумовно, час грав на руку бунтівникам, які збиралися із силами для наступної зустрічі з ворогом. Тим не менше, як тільки Віштаспа наприкінці весни отримав підкріплення від свого сина, то перейшов у наступ і кинувся замирювати бунтівну Парфію. Вирішальна битва відбулася 12 липня 521р. до н.е. біля міста Патіграбана. Стосовно назви цього населеного пункту, то вона може інтерпретуватися, як «місце, де зібра- ні товари» і можливо ідентична сучасному Масаду, куди ведуть кілька торгових шляхів. В описі цих подій Бехістунський напис як завжди небагатослівний: «Коли військо прибуло до Віштаспи, то Віштаспа прийняв це військо [під своє командування], рушив [і] біля міста Патіграбана в Парфії дав бунтівникам бій. Ахурамазда мені допоміг. За волею Ахурамазди Віштаспа вщент розбив бунтівне військо. Сталося це в 1-й день місяця гармапада, коли відбулася битва. Після цього країна стала моєю. Ось, що мною зроблено в Парфії». Втрати розбитого війська парфян і гірканців були величезними (загалом найбільшими за усі інші битви 522-521рр. до н.е.), врятувалися одиниці. Не без задоволення Дарій писав, що армія його батька вбила 6570 і захопила у полон 4192 ворожих воїни. 80 осіб, які стояли біля витоків повстання, включаючи вождя (його імя напис не наводить) після тривалих тортур були страчені. Таким чином після двох великих битв Віштаспі вдалося остаточно покінчити з повстанням у цій частині імперії Ахеменідів. Загалом, підсумовуючи події у Парфії і Гірканії, слід відмітити, що Дарій мав повне право бути вдячним Віштаспі, оскільки за тих складних обставин у яких опинився його батько, дії останнього обмежували маневри мідійського самозванця Фравартіша; доки у його тилу був Віштаспа, Фравартіш не міг напасти на Дарія у Вавилонії. Не відомо, що сталося з Віштаспою в наступні роки. Достеменно відомо, що Дарій відвідав Єгипет і здійснив експедицію у скіфську державу; можливо, Віштаспа залишався у Персії у якості регента. Він також згадується у написі при закладенні королівського палацу у Сузах після 520р. до н.е. В іншому написі, яка була добавлена згодом, коли палац був завершений, Гістасп більше не згадується; очевидно, він повинен був померти перед тим, як будівля була готова. Грецький автор Ктезій, який відомий своєю ненадійністю, повідомляє, що 70-річний Гістасп помер під час відвідання своєї гробниці вирізаної для нього Дарієм у скелі в 495р. до н.е.
Дарій І
ХVІІІ. Битва біля гори Парга
521р. до н.е.
Після поразки біля Рахи, Вахьяздата з небагатьма вершниками утік і невдовзі дістався до Пішіявади. Оскільки майже уся його армія була втрачена у попередній битві, то перський самозванець нашвидкуруч заходився набирати нове військо. Очевидно, він все ще користувався великою підтримкою місцевого населення (можливо, справа не тільки в тому, що він видавав себе за Бардію, на його користь також грало те, що Вахьяздата був дворянином, служив в армії Камбіза і був наближений до царя, тому на думку персів мав більше прав на трон ніж Дарій, який не мав ніякого відношення до Камбіза), адже протягом місяця зумів зібрати достатню кількість воїнів і знову вирушив проти Артавардії, «щоб битися [з ним]». Тим часом воєначальник Дарія розумів, що перемога під Рахою ще нічого не означає, а тільки смерть або полон Вахьяздати можуть припинити повстання у Парсі. Артавардія рушив назустріч бунтівникам і прибув до гори Парга, що височіла посеред сіро-жовтої пустелі (поблизу сучасного міста Форг). Сюди ж прямував і Вахьяздата, який, можливо, планував збільшити своє військо за рахунок воїнів з місцевих племен. Проте, Артавардії, якому швидше за ворога вдалося дістатися до Парги, очевидно, частину війська виділив для блокування районів проживання лояльних до Вахьяздати племен, і тим самим позбавив свого суперника можливості наростити власні сили. Самозванцю нічого не залишалося, як дати ворогу битву наявним у його розпорядженні військом. На 5-й день місяця гармапада (16 липня 1521р. до н.е.) обидві армії вишикувалися до битви. Командувачі зайняли місця у центрі розташування. З ревінням труб і бубонінням литаврів з'явилися випущені з тисячі луків стріли. Важким гуркотом рушила уперед піхота. Попереду неї прокотився голосний тупіт кінноти, що набирала розбігу. Почалася запекла битва, у якій ніхто не хотів поступатися. Вахьяздата передбачав, що у разі поразки у нього більше не буде можливості втретє зібрати таку сильну армію, Артавардія ж твердо вирішив раз і назавжди покінчити з перським повстанням. Ймовірно, за чисельністю обидві армії були приблизно рівними, хоча військо Артавардії було більш згуртоване і краще озброєне. Залиті кров'ю швидко вкрилися грудами загиблих воїнів. Війська билися знемагаючи від літньої спеки і спраги. Якщо ламалися списи, воїни пускали у хід мечі і сокири. Лучники, розстрілявши усі стріли, бралися за кинджали або метали у ворога підняті із землі камені. Нарешті, після кількох годин боротьби, бунтівна армія не витримала натиску і стала розбігатися. «За волею Ахурамазди моє військо вщент розбило військо Вахьяздати». Для останнього битва під Паргою стала катастрофою; тут він втратив убитими 6246 воїнів, ще 4464 попали у полон. Сам керівник бунтівної армії, разом із найближчими сподвижниками опинився у руках Артавардії. Радісний воєначальник одразу ж відправив Дарію повідомлення про захоплення грізного самозванця. Невдовзі прийшла відповідь – за царським велінням претендент на ім'я Бардія мав бути жорстоко страчений. Екзекуція відбулася у перському містечку Увадайчайя. За традицією того часу, Вахьяздата, який осмілився повстати проти «законної» влади, був посаджений на кіл. Така ж доля спіткала й усіх 52 полонених сподвижників самозванця. Отже, у липні 521р. до н.е. повстання у Парсі було нарешті приборкано. Про жодні заворушення у цій території джерела більше не згадують. На підтвердження цього свідчить лаконічна фраза у Бехістунському написі: «Ось, що мною [Дарієм] було зроблено у Персії». Тотожний вислів стосувався кінця повстань в Арахозії, Бактрії і Мідії.
ХІХ. Битва Віндафарни з вавилонцями
521р. до н.е.
Поки Дарій вів боротьбу з бунтівниками в інших краях великої імперії, у Вавилоні почалося нове повстання. Як повідомляє Бехістунський напис: «Одна людина, на імя Араха, вірменин, син Халда, повстав у Вавилоні, в місцевості, що називалася Дубала». Ім'я батька Арахи «Халдіта» свідчить про те, що його рід шанував давньо-го урартського бога Халда. Ф. Вейсбах вважає, що Араха стояв також біля витоків вірменського повстання, але після його придушення опинився у Вавилоні і підняв новий бунт проти Дарія. На думку Г. Буннера «вірменина Арах – особа, тотожна з Навуходоносором Книги Юдіфи. Цікаво, що в перському і еламському текстах Бехістунського напису Араха названий вірменином, а в аркадському – урартом. Араха також видавав себе за Навуходоносора, сина царя Набоніда і підняв бунт у місцевості Дубала на півдні країни. Усе вавилонське військо перейшло на сторону самозванця і невдовзі він був прийнятий у Вавилоні. Ділові документи малюють нас-тупну картину: з 22 грудня 522р. до н.е. по 8 вересня 521р. до н.е. вони датувалися за Дарієм, але вже з 25 серпня 521р. до н.е. появилися датування за Навуходоносором (ІV), царем Вавилону. За повідомленнями джерел з Вавилона, Сіппара і Борсіппи, новому правителю вдалося заволодіти країною, впритул до Урука. Дарій відправив проти Арахи військо на чолі з персом Віндафарною. Останній відомий документ відноситься до 3 листопада 521р. до н.е. 27 листопада (22-й день місяця варказана) Віндафарна одержав над вавилонцями повну перемогу. Самозванця Араху-Навуходоносора ІV і його найближчих прихильників було схоплено, а тоді посаджено на коли (про це повідомляє, як Геродот, так і сам Дарій). Повстання у Вавилоні було придушено. Перший відомий документ, датований після цих подій за Дарієм, складений 25 грудня 521р. до н.е. В деяких важливих деталях обидві розповіді (Бехістунського напису і Геродота) про повстання у Вавилоні співпадають. Співпадає, зокрема, і тривалість вавилонського бунту: за Геродотом – 22 місяці, за Дарієм і вавилонськими діловими документами між приходом до влади Гаумати і повним придушенням повстання у Вавилоні пройшло також 22 місяці. Характерна інше: Геродот нічого не знає про те, що було не одне, а два повстання; у його розповіді вавилонські царі-самозванці взагалі не згадуються. І це цілком зрозуміло; для вавилонців, як показують датування документів, Навуходоносор ІІІ (Надінту-Бел) і Навуходоносор ІV (Араха) являлися однією і тією ж особою. Тому у Навуходоносора ІV не було «року початку царювання», а тільки 1-й рік, а в Навуходоносора ІІІ – навпаки, оскільки він не дожив до Нового року. Іншою мовою, прості вавилонці мійже нічого не знали про свого царя і навіть не підозрювали, що в них під одним ім'ям правили дві різні людини, які ніякої реальної ролі не грали. Повстання організувала вавилонська олігархія, яка була розчарована у персах. Вона давно хотіла мати на престолі безликих маріонеток, яких і знайшла в особі самозванців. Однак, їй, крім цього, слід було залучити до повстання народ, перш за все халдейське військо. Тому самозванці й прийняли ім'я Навуходоносора, сина Набоніда. Взагалі залишається таємницею, чи існувала взагалі така особистість насправді, чи вона була вигадана олігархами для того, щоб повести за собою народ іменем старої халдейської династії. Іншими словами, ідея-фікс вавилонської олігархії – виборність царя – стала настільки непопулярною, що про неї не можна було говорити навіть відкрито. А це свідчить про те, що вавилонське античне місто-держава померло, а всі спроби відновити його приречені на невдачу.
ХХ. Битва Гаубаруви з еламітами
520р. до н.е.
Гаубарува
Література
Гоман Р. В. Битви. – Т. 1. ( З найдавніших часів – VІ ст. до н.е.) – Рукопис. – 470 с. – С. 345-364.