Біблія - священна книга християнства
«Книга вічна, Книга Божа, Книга небесна»
Григорій Сковорода
Структура Біблії, її складники. 
Бі́блія (з грец. βιβλία — книги) — священна книга християнства, яка поділяється на дві частини: Старий Заповіт і Новий Заповіт — і складається з окремих книг, написаних різними авторами. Старий Заповіт написаний давньоєврейською мовою (біблійному івриті), за винятком деяких частин, написаних арамейською мовою приблизно з XIII до I ст. до н. е.. Новий Заповіт написаний на одному з діалектів старогрецької мови - койне приблизно з 45-го до 140-го років н. е.
В основі назви «Заповіт» (від івр. ברית — угода, договір, союз, заповіт) лежить ідея угоди Бога з усім людством: у Старому Заповіті розповідається про союз Бога із народом; у Новому Заповіті — про союз Бога з людством через Ісуса Христа. Через увесь Старий Заповіт простежується обіцянка Бога відновити посередництвом Месії (спасителя) зруйновані гріхом відносини із Богом. Головна ідея Старого Завіту — договір Бога Ягве з обраним єврейським народом. За Біблією, є один Бог - творець світу й людини, який стежить, скеровує і виправляє світорух. У Нього є ангели (з грец. - «посланець, вісник») - духи, досконаліші від людей, які сповіщають людям Божу волю й виконують на землі Його повеління. Усі образи в Писанні мають свою естетичну цінність, несуть важливу інформацію. Це алегорія на духовну картину світу: рай і пекло, небеса і Земля обітована, драбина Якова, неопалима купина тощо. Старий Заповіт, перекладений на грецьку мову (Сегггуагінта), містить 50 книг. Ці книги умовно поділяють на 4 групи:
І. П’ятикнижжя Мойсеєве - Буття, Вихід, Левіт, Числа, Повторення Закону. Тут йдеться про створення Богом світу і людини, про гріхопадіння Адама та Єви, всесвітній потоп, про заповіт, який заповідав Бог людям, та регламентацію життєдіяльності людини, що викладена у відомих десяти заповідях.
II. Книги історичні - 12 історичних книг, серед яких Книга Ісуєа Навина, Перша книга хроніки та ін.
ІІІ. Книги навчальні і поетичні - Книга Йова, Книга Псалмів, Книга Приповістей Соломонових, Екклезіястова, або Проповідника, Пісня над піснями Соломона.
IV. Книги пророцькі - Книги великих пророків, Книги малих пророків.
В епічній частині Старий Заповіт подає давньоєврейські міфічні перекази про створення світу, про життя першої людської пари -Адама і Єви в раю; про куштування першими людьми заборонених плодів з дерева пізнання добра і зла та вигнання їх з раю; про життя їхнього потомства і про Всесвітній потоп, після якого врятувався з усіх людей тільки праведник Ной з родиною; про поневіряння єврейського народу, який під проводом Мойсея вийшов з єгипетського рабства шукати місце нового поселення - Землю обітовану; про утворення староєврейського царства і його руйнування; про вавилонський полон та повернення обраного Богом народу на батьківщину.
Старозавітні герої стали «вічними образами» світової літератури, алегоричним втіленням людських чеснот і вад: Авраам, Лот і Ной -взірці праведності, Самсон - мужності і сили духу, Соломон - мудрості, Мойсей - вірності перед народом. Письменники різних епох використовували літературні форми, розроблені в старозавітних текстах: жанри (молитва, притча, гімн, псалом, хроніка, пророцтва, афоризми тощо), сюжети (створення світу, всесвітній потоп, руйнування Содому і Гоморри, вихід євреїв з Єгипту та ін.).
У міфі про створення світу оспівується ідея возвеличення прагнення Бога створити життя на Землі, порушуються проблеми творчої праці, краси, світового порядку. Одвічне питання про боротьбу між добром і злом розкривається у старозавітному міфі про перших нащадків Адама і Єви - Каїна і Авеля. Каїн і Авель - алегоричне втілення доброго і злого начал у людській природі, тобто результат куштування першими людьми плодів від дерева пізнання добра і зла. І хоча синів виносила і народила одна жінка - Єва, брати мають різні характери. Служіння Авеля - це біблійна алегорія: усі пастухи в Святому Письмі не просто пасуть отари, вони зберігають слова одкровення. Каїн - перший людиновбивця на Землі. Біблія робить акцент на тому, що життя є дар Божий, тому людина не має права ні сама себе позбавляти його, ні віднімати його в інших.
Біблія нагадує, що ми, на жаль, не завжди розрізняємо, що добре, а що погано. Не загубитися на життєвому шляху нам допоможе Скеля Істини, на якій викарбувані заповіді - духовно-моральні закони, що визначають зовнішнє і внутрішнє життя людини. Відповідно до Священного Писання, Бог дав людству заповіді більше трьох тисяч років тому. Піднесеній суті цього закону життя відповідала велична урочистість подій Старого Заповіту.
Єврейський народ зібрався біля підніжжя гори Сінай, з тривогою дивився на її вершину, приховану густою хмарою, що, темніючи, опускалася вниз, поки вся гора не була оповита таємничим мороком. Вдаряли блискавки, гримів грім, вся гора тремтіла. Відчуття Божої присутності було настільки величним, що весь народ тріпотів. Пророк Мойсей піднявся на гору, і там Бог дав йому дві скрижалі - кам’яні дошки, на яких вогненними літерами були накреслені десять заповідей. Цього разу Творець уперше дав людям закон у письмовому вигляді. Серед народу запанувала благовісна тиша.
Десять заповідей (Десятислів’я), даних Богом на Сінаї, складають кістяк, духовно-моральну основу Старого Заповіту. Вони були потрібні для того, щоб людина осягала істину і чітко розрізняла, що є добро і зло.
Ісус Христос пізніше виклав суть цих заповідей так: «Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією силою своєю, і всім своїм твоїм, і свого ближнього, як самого себе» (Лука 10:27).
Отже, десять заповідей умовно можна поділити на дві частини: любов до Бога (відносини людини з Богом) і любов до ближнього (відносини людей між собою). Любов до Бога виражається в турботі про свою душу, в чистоті думок, у підпорядкуванні особистих потреб духу, пам’яті про світ вищого виміру. Заповіді, що стосуються любові до ближнього, втілюються у вислові: «Чини з людьми так, як ти хотів би, щоб чинили з тобою».
Природа людини, за Біблією, може розвиватися тільки на основі виконання заповідей Божих, незмінних на всі часи. 
Новий Заповіт — друга частина Біблії, що містить у собі 27 книг. Склад Нового Завіту, тобто усталений список творів, що його становлять ("канон"), формувався поступово. До Нового Завіту входять: чотири Євангелія, близька до них книга Діянь апостолів, двадцять одне Послання апостолів і Апокаліпсис, або Об'явлення Іоанна Богослова. У Новому Заповіті розповідається про життя, вчення, чудеса, смерть і воскресіння Ісуса Христа, про діяльність його дванадцяти найближчих учнів - апостолів, а в завершальній книзі «Апокаліпсис» символічною мовою йдеться про останні часи людства, про кінець світу, «страшний суд» над живими і мертвими, про війну за душу людини - Армагеддон, про Небесне місто Єрусалим, про другий прихід Христа на землю уже як Царя Небесного Царства. Своєю загибеллю Христос викупив на хресті гріхи роду людського і встановив новий союз (заповіт) з Богом всього людства, а не тільки єврейського народу, як в Старому Заповіті. Життя та проповіді Ісуса Христа стали одним з поворотних моментів людської історії. Акцент новозавітної християнської історії ставиться на внутрішню природу людини. Христос закликав повернутися до витоків - до принципів життя, істинної любові до Бога і ближнього. А це початок витоків всіх провідних релігій світу.
Автори Нового Заповіту (євангелісти Матвій, Марк, Лука, Іван, апостол Павло) володіли великим літературним, ораторським даром. У яскравій образній, притчовій формі вони розкрили основи новозавітного вчення. Особливо захоплює світ таємничих і багатозначних символів четвертого Євангелія - від Івана, молодшого і улюбленого учня Христа.
Притча - короткий фольклорний або літературний розповідний твір повчального характеру, мета якого викласти духовні чи моральні істини. |
Євангельські притчі Ісуса Христа - це перлини моральності, наука дія людства, невичерпне цілюще джерело християнської моралі, звідки людина може брати взірець для наслідування, який є цементом життя, досконалістю. Так, у «Притчі про сіяча» говориться про роль слова - зерна, яке потрапляє у різне середовище. Зерно - це Слово Боже, земля - це люди, які його чують і виконують, сіяч -Христос. Тільки те слово-зерно, яке потрапить на добрий ґрунт (у добру душу) принесе багатий врожай.
«Притча про блудного сина» розповідає про блукання меншого сина по світу. Це своєрідний іспит совісті. Герой притчі має жаль за свої поневіряння з любові до батька, а не через втрачене майно і голод на чужині. Основна думка притчі: визнай свою провину, попроси вибачення - і ти отримаєш прощення.
Новий Заповіт дав світовій літературі ідеї (Христова любов до ближнього, непротивлення злу насильством), систему образів (Ісус Христос, Богоматір, апостоли, Іоанн Хреститель, Понтій Пілат, Юда, Марія Магдалина, Віфлеємська зірка, хрест, волхви тощо), жанрові зразки (притча, бачення, проповідь, послання), сюжети (народження, хрещення, розп’яття, воскресіння, явлення Христа, доля апостолів), образ мислення, мову, якій наслідували не тільки релігійні, а й світські письменники.
Історія написання Біблії. Чи існують докази достовірності біблійних записів? Вважається, що приблизно 40 осіб різного походження писали Біблію. Серед них були царі, пастухи, рибалки, державні службовці, священики й один полководець. Але, незважаючи на це, у Біблії зберігається головна думка, усі книги узгоджуються між собою та доповнюють одна одну. А доказом достовірності біблійних записів є археологічні знахідки. Одна з них це — Літопис Набоніда — клинописна табличка, що розповідає про раптове взяття Вавілону Кіром (Данила, 5 розділ). Знаходиться у Британському музеї.
Усі перераховані археологічні знахідки є не біблійними. Вони підтверджують достовірність Біблії з історичної точки зору. Але існують докази, які безпосередньо стосуються біблійних записів. Найбільшою знахідкою сучасності стали сувої книги Ісаї, знайдені біля Мертвого моря.
До нашого часу збереглося майже 5000 біблійних рукописів, що дійшли до нас із глибини віків. Деякі з них датуються ІІ ст. н. е.
Більшість книг Біблії писалися на папірусі, зробленому з єгипетської рослини з такою ж назвою, та на пергаменті, зробленому зі шкіри тварин, і що, природно, не могли зберігатися вічно. Для обох матеріалів однаково небезпечні волога, пліснява, різні личинки. Для того щоб зберегти автентичність рукописів, з них почали робити копії. У древньому Ізраїлі переписування Святого Письма стало навіть професією.
Проблема перекладу. Якщо помирає мова, якою написана книга, то фактично помирає і книга. Сьогодні мало хто може читати тими мовами, якими була написана Біблія. Біблія збереглася завдяки тому, що навчилась говорити «живими» мовами людства. А вчили її перекладачі, які стикалися з непереборюваними перешкодами.
У ІІІ ст. до н. е. почали перекладати Єврейське Письмо грецькою мовою, міжнародною мовою того часу. Так з’явився перший повний грецький переклад, який називається Септуагінтою.
У V ст. н. е. Ієронім переклав Біблію латинською мовою — так було створено Вульгату, що означає «популярний» або «загальновживаний».
Сьогодні нараховується більше 435 млн людей, які розмовляють однією зі слов’янських мов, можуть читати переклади Біблії рідною мовою. 360 млн із них користуються кирилицею, тоді як їхні предки, що жили дванадцять століть тому, не мали ні писемності, ні алфавіту. Людей, які допомогли знайти вихід із цього становища, звали Кирило та Мефодій.
До нашого часу збереглося лише кілька рукописних копій, які датуються приблизно тим часом, коли брати Кирило й Мефодій робили переклад Біблії.
У нашій культурі Біблія посідає особливе місце — з Остромирівського Євангелія починається давньоруська книжність. З Апостола (1574 р.) та Острозької Біблії (1581 р.) — українське книгодрукування. Але то була Біблія, написана старослов’янською та давньоруською мовами.
Поставало питання про український переклад.
Першим за цю важливу справу взявся видатний український письменник Пантелеймон Олександрович Куліш, допомагав йому Іван Пулюй. Продовжив і завершив цю роботу І. Нечуй-Левицький. Перший переклад було видано в 1903 році.
Наступний переклад Біблії здійснив священик, український письменник Іван Огієнко. Третій переклад Біблії належить українському письменнику, науковцю, авіатору Івану Хоменку.
Жодна книга — як релігійного, так і будь-якого іншого змісту — не може порівнятися з Біблією. На согодні видано близько 8 мільярдів примірників. У книзі рекордів Гіннеса ще з 1975 року ця книга посідає перше місце. Це, безперечно, бестселер.
Біблія — це також книга, яку перекладено найбільшою кількістю мов світу. Повну Біблію чи її частини перекладено більш ніж двома тисячами мов і діалектів. Про це свідчать статистичні дослідження Об’єднаного Біблійного товариства.
Більш ніж 90 % населення Землі можуть користуватися хоча б частиною Біблії. Таким чином ця книга змогла перетнути державні кордони та подолати расові й етнічні перешкоди.
Перевір себе
Літературний диктант:
Як з грецької перекладається слово «біблія»?
З яких частин складається Біблія?
Що означає слово «заповіт»?
З ким бог заключив угоду через Біблію?
На які 4 групи знавці поділяють Старий Заповіт?
На які дві частини умовно можна поділити десять заповідей?
Скільки книг входить до Нового заповіту?
Як називається короткий фольклорний або літературний розповідний твір повчального характеру, мета якого викласти духовні чи моральні істини?
У якій притчі стверджується: «Тільки те слово-зерно, яке потрапить на добрий ґрунт (у добру душу) принесе багатий врожай»?
Скільки авторів писали Біблію?
Хто з українських письменників першим спробував перекласти Біблію?
За що Біблія потрапила в книгу рекордів Гіннеса?
Відповіді:
Книги.
Старий та Новий Заповіт.
Угода, договір.
З усім людством: у Старому Заповіті розповідається про союз Бога із народом; у Новому Заповіті — про союз Бога з людством через Ісуса Христа.
П’ятикнижжя Мойсеєве, книги історичні, книги навчальні, книги пророцькі .
Любов до Бога (відносини людини з Богом) і любов до ближнього (відносини людей між собою).
27
Притча.
Близько 40.
Пантелеймон Олександрович Куліш.
За кількість виданих примірників – близько 8 млрд.