Жанр твору

Ліро-епічна сатирична поема, політична сатира

Значення назви поеми

Назва поеми має певне ідейне навантаження, адже сон стає сатиричним прийомом, який дає поетові волю в сатиричному, гіперболізованому та символічному змалюванні суспільних вад.

Жанр твору за визначенням самого Т.Шевченка

Комедія.

Епіграф до поеми

З Євангелії від св. Іоана: «Духъ істины, его же мір не можетъ пріяти, яко не видитъ его, ниже знаетъ его» – («Духу  істини, якого світ не може сприйняти, бо не бачить його і не знає»). 

Автор підказує, що суспільство не приймає Духу істини, бо не бачить і не знає його, не бачить себе справжнього, істинного. У  результаті формується інтенція автора (намір, задум) – показати суспільству  його ж істинну  суть у  найгірших проявах, щоб воно отямилося і очищалося. 

Місце і час написання твору

У списку Пантелеймона Куліша датується: «Місяць червень, р[оку] б[ожого] 1844, у Петербурзі».

Обставини, що спонукали Щевченка до написання твору

Написаний після його першої подорожі в Україну, яка відбулася з кінця весни 1843 – до лютого 1844р., під безпосереднім враженням від тогочасної соціальної дійсності.

На допиті після арешту 1847 року Шевченко так пояснив виникнення задуму поеми «Сон»: «Будучи еще в Петербурге, я слышал везде дерзости и порицания на государя и прави-тельство. Возвратясь в Малороссию, я услышал еще более и хуже между молодыми и между степенными людьми; я увидел нищету и угнетение крестьян помещиками, посессорами и экономами-шляхтичами, и все это делалось и делается именем государя и правительства».

До якої збірки належить поема?

«Сон» належить до рукописної поетичної збірки «Три літа».

Коли і де поема вперше вийшла друком?

У 1865 р. у Львові зі списку Куліша К.Г.Климкович уперше надрукував твір окремим виданням.

Коли вперше «Сон» повністю був виданий у Російській імперії?

У Росії повністю «Сон» був надрукований у виданні: Шевченко Т. Кобзарь / Т.Шевченко. – СПб. : Книгопечатня Шмидта, 1907.

Тема твору:

Зображення справжньої суті російського імперського режиму; протиставлення нещасного життя народного життю «райському» вельмож, царів.

Ідея:

Засудження аморальності й паразитизму господарів країни, вірнопідданства й аморальності земляків-перевертнів; заклик до самоусвідомлення народу, пробудження його національної гідності.

Форма побудови поеми, мета вибори побудови

Поет використовує для викладу змісту прийом сну, що допомагає йому миттєво пере­міщатися в просторі, а також показувати пригоди ліричного героя в «городі на болотах», «зазирнути» в історичне минуле.

Прийом сну надає поемі та зображуваним у ній подіям умовності, фантастичності, проте саме такий прийом дозволяє відобразити моральне звиродніння суспільства.

Сюжетно-композиційна основа поеми

Фантастичний політ оповідача над просторами Росії у пошуках «раю» в імперії Миколи І.

Композиція твору:

• Пролог.

• У сні:

• покріпачена Україна;

• сибірські нетрі;

• самодержавний Петербург;

• прийом у царських палатах;

• видіння над Невою;

• вранішня столиця;

• другий прийом у палатах.

• Пробудження.

Сюжет поеми:

Експозиція: пролог, у якому поет розмірковує над тим, що кожна людина має власну долю; зображує соціальні й моральні гріхи, які процвітають у країні.

Зав’язка: лаштування п’яного ліричного героя до сну і врешті-решт його по­літ до неба.

Розвиток подій: змалювання загальної картини життя у часи покріпачення самодержавством простого люду: в Україні, Сибіру, Петерурзі.

Кульмінація: сатиричне висміювання катів і грабіжників народу.

Розв’язка: «Не здивуйте, / Брати любі, милі, / Що не своє розказав вам, / А те, що приснилось».

Ліричні відступи

У них поет висловлює свої почуття і роздуми, піддає висміюванню самодержця та його оточення.

Проблематика поеми

• показ страшного життя українського народу;

• співчуття оборонцям волі, що страждають на каторгах;

• свідомого мовного самовибору і осуд українців, які заради чинів забувають свій край, свою мову, втрачають національну та людську гідність;

• засудження самодержавної політики російського царату.

Образи поеми

Реальні:

Ліричний герой (оповідач) – наближений до автора і є виразником його думок, його ставлення до подій, відтворених у поемі; у третій частині стиль розповіді, і характер героя-оповідача перетворюється на простакуватого селянина, що вперше потрапив до столиці.

Цар Микола І – «високий, сердитий», «цвенькає», поганий, проклятий, лукавий, лютий, сердитий; вседержитель; «Стоїть собі, Голову понурив, Сіромаха. Де ж ділася Медвежа натура? Мов кошеня...»

Цариця – «цяця», «небога, мов опеньок засушений, тонка, довгонога… хита головою», «мов та чапля ... скаче, бадьориться»; «Богиня», «Цариця».

Пани, чиновники: підлабузники, кар’єристи, ненажерливі, підступні, людці, що втратили почуття власної гідності, боягузи; «блюдолизи», «мов кабани годовані, – пикаті, пузаті»; «…понадувалось, як індики».

Землячок – дрібний чиновник-хабарник відцурав­ся рідної мови, так і не навчившись літературної російської; ). Цим образом у російсько-німецько-французькомовному Петербурзі Шевченко нагадує українцям про їхню етнічно-національну ідентичність, яку вони втрачають, перетворюючись на меншовартісних «хохлів».

Петро І – «очі ннеситі», жорстокий, підступний, байдужий до проблем простого люду, вбивця і самодур; «на коні сидить охляп, Усвиті – не свиті, І без шапки. Якимсь листом Голова повита. Кінь басує... А він руку простягає, Мов світ увесь хоче Загарбати...»

Петра І й Катерини II – зруйнували Запорозьку Січ і за­провадили кріпацтво: «Це той первий, що розпинав // Нашу Україну, А вторая доконала Вдову сиротину, Кати! Кати! Людоїди! Наїлись обоє, Накралися; а що взяли на той світ з собою?».

Символічні:

Сова – це символ мудрості й водночас туги, провісниці тьми, страху нещастя; вона супутниці ліричного героя в польотінад імперією горя ізла.

Цар волі – символ безкорисливої боротьби за справедливість, близький до образу Христа.

Білі птахи – душі померлих на будівниц­тві столиці козакі.

Одна з пташок символізує Павла По­луботка.

Ведмідь – символ грубої сили, невігластва.

Чапля – символ бундючності.

Кошеня – символ крайньої безпорадності, жалюгідності.

Рай символізує місце, де людина почуває себе вільною, гідною, щасливою,він є наскрізним у поемі.

Художні засоби зображення дійсності в поемі

Прийом контрасту (різке протиставлення рис характеру, властивостей предметів, явищ): чарівний пейзаж в Україні і страхітливі картини злигоднів покріпаченого народу; життя панства і народу.

Засоби комічного:

• іронія (приховане кепкування, уживання слова в оберненому, протилежному значенні; іронія може бути доброзичливою, сумною, злою, дошкульною; дошкульна, гнівна іронія близька до сарказму): Романтична іронія Шевченка у поемі виражена у роздвоєнні ліричного героя-оповідача: перед нами постає то піднесений образ гнівного й скорботного викривача неправди, натхненного пророка свободи – у ліричних монологах, то розумний, тямущий, водночас простодушний селянин, що вперше потрапив у велике місто – в епічних частинах чи в описі прийому в палаці.

Іронія поета помітна у сатиричному пейзажі миколаївської Росії, «городи з стома церквами, окуті кайданами москалі муштруються» – поет наголошує, що церква і армія – дві головні опори царизму.

Чиновників поет іронично порівнює з политими чорнилом квітами, їх характеризує як хабарників і здирників, вони готові «драти і з батька і з брата».

• сатира (різке осміювання, критика всього негативного; об’єкт висміювання часто малюється у перебільшено смішному вигляді): Із сатиричним пафосом проголошує Шевченко «славу»: «Слава! Слава! Хортам, і гончим, і псарям, І нашим батюшкам-царям Слава».

• .сарказм (глузування над людиною, державою, діяльністю організацій, що ґрунтується на почутті переваги мовця над тим, про що він говорить; буває їдким, викривальним, гірким; сарказм близький до іронії, але, на відміну від іронії, виражається прямо і не має повійного чи прихованого значення): характеристика «братії», яка мовчить «витріщивши очі» на безчинства царя.

• гротеск (художній засіб, що ґрунтується на свідомому перебільшенні, контрастах трагічного й комічного, переплетінні реального з фантастичним): сцена «генерального мордобитія» в поемі.

• карикатура (навмисне смішне або спотворене зображення предмету або особи): саркастично-карикатурно подано образ цариці

Висловлювання митців про поему

М. Костомаров у спогадах про своє знайомство з Шевченком і в автобіографії зазначав: «Он прочёл мне некоторые из неизданных своих произведений, от которых я был в совершенном восторге. Особенно сильное впечатление произвёл на меня «Сон», неизданная антицензурная поема Шевченко. Я читал и перечитывал её всю ночь и был в полном упоении» (Шевченко Т. Зібрання творів у шести томах. Поезія 1837–1847 / Т. Шевченко. – Т.1. – Київ, 2003. – С. 700).

І. Франко у статті «Темне царство»: «Від початку сорокових років Шевченко чимраз виразніше та сміливіше вступає на нову дорогу. Майже кожен новий його твір - се крок наперед... У «Сні» Шевченко стоїть іще більше на національнім українськім ґрунті... Україна нагадується йому все і всюди; її горем наболіла вся його душа; тих, хто катує й катував її, він проклинає з цілим жаром болючого серця. «Сон» - це велике оскарження «темного царства» за всі теперішні й минувші кривди України» (Франко І. Зібрання творів у 50-и томах / І.Франко; Ред. кол.: Є.П. Кирилюк та ін.; Акад. наук УРСР, Ін-т літ-ри ім. Т.Г. Шевченка. – Київ, 1980. – Т. 26. – С. 137).

С. О. Єфремов: «на царицю Шевченко переніс те зневажливе почування, що мав до деспотства взагалі, а до найяскравішого його заступника, Миколи І, зокрема». (Повне зібрання творів Тараса Шевченка. Т. 4. Щоденні записки (Журнал). — Київ: Держвидав України, 1927. — С. 485).

Художники, які ілюстрували поему

І.Їжакевич «Проводи»

І.Їжакевич «Привели до пана»

І.Їжакевич

В.Литвиненко. Ліногравюра до поеми

М.Глущенко. Ілюстрація до поеми