Пам’ятка класним керівникам

«Що таке девіантна поведінка у підлітків. Типи важковиховуваних підлітків. Як вести розмову з «важким» підлітком»

Поняття девіантна поведінка походить від лат.  - відхи­лення  і позначає в психології та педагогіці пове­дінку, що відхиляється. Таким чином, девіантність - це характеристика поведінки, що знаходиться на межі між правовідповідальністю і криміна­льністю (делінквентністю). Делінквент - від латинського слова  - правопорушник, злочинець, заколотник. Безсумнівно, ця межа надзвичайно тонка і найчастіше визначається випадковістю, оскільки спосіб життя і спрямованість учинків підлітка з девіантною поведінкою такі, що він у будь-який момент може бути названий суспі­льством як делінквент.

  Найбільш узагальненим виглядає поділ підлітків з девіантною поведінкою на дві категорії. По-перше, це діти з так званими "соціалі­зованими формами" антигромадської поведінки. Для них не характерні емоційні розлади, вони легко пристосовуються до соціальних норм тих антигромадських груп (друзів, родичів), до яких вони належать. Свою антигромадську спрямованість ці підлітки не демонструють явно, ро­зуміючи, що це спричинить негативні наслідки. Однак час від часу де­віантна поведінка може проявлятися, будучи при цьому повною неспо­діванкою для оточуючих. Таким дітям властиві розвинений інтелект, достатньо розвинута рефлексивність і при цьому низький рівень мора­льної свідомості. їх вирізняє вміння маніпулювати оточуючими і почут­тя міри в цій діяльності.

  По-друге, це діти з асоціальною, агресивною, антигромадською поведінкою. В них, як правило, погані відносини з однолітками і зі сво­єю родиною. Підлітки, що відносяться до цієї категорії мають значні емоційні розлади, які виявляються в негативізмі, агресивності, зухва­лості і мстивості. Отже, це один з можливих підходів до диференціації важковиховуваних підлітків.

Типи важковихову­ваних учнів залежно від форм шкільної дезадаптації.

Перша форма - розглядається як нездатність особистості побачити в реальній ситуації власну психологічну проблему. Певно, причиною такого "безпроблемного" розвитку особистості може бути не тільки справжня депривація (позбавлення материнської турботи та любові), але й гіперопіка (батьки вчасно не "передають" дитині відповідальність за її долю). У результаті діти не мають досвіду нормальної психологіч­ної адаптації, не актуалізується потреба до пізнання. Таким чином, шкільні проблеми цих учнів будуть скоріше проблемами вчителів, ба­тьків, а не їхніми власними психологічними проблемами.

  Друга форма  дезадаптації має невротичну природу. Причина порушень у цьому випадку - непродуктивність процесів адап­тації. Це означає, що хоча учні усвідомлюють власні проблеми, вони залишаються нерозв'язаними і тому на підсвідомому рівні ці діти вда­ються до їх витіснення, придушення як психологічного захисту.

  Третя форма "психопатична". У випадках таких порушень,- про­блеми, що виникають, розв'язуються дитиною неправильно, тому в результаті особистість не тільки не збагачується, а, навпаки, набуває неадаптивних стратегій і тактик поведінки в нових проблемних ситуаці­ях. До таких неадаптивних стратегій можна віднести, наприклад, де­монстративні втечі з дому, вибіркову неуспішність як протест проти конкретного вчителя тощо.

Типологія соціаль­но неадаптованої поведінки підлітків

1  тип - підлітки, що чинять опір педагогічним впливам через не­достатню сформованість особистості, низький рівень розвитку мора­льних уявлень і соціально схвалюваних навичок поведінки (педагогічна занедбаність);

2 тип - підлітки, опір педагогічним, впливам яких, зумовлюється особистісними і психофізіологічними особливостями: акцентуаціями характеру, емоційною нестійкістю;

3  тип - підлітки, чий опір педагогам чи батькам викликаний не­вмілими виховними впливами (помилкова чи ситуативна важковиховуваність);

4  тип - власне важковиховувані, у яких опір педагогічним впли­вам викликаний сформованими механізмами психологічного захисту.

  Педагогу з метою правильного обрання стратегії ро­боти необхідно орієнтуватися у формах відхилень у поведінці. На ос­нові систематизації досліджень виділяємо такі типи важковиховуваних:

1. Пасивно-позитивний, або ж конфліктно-ситуативний з перева­жною позитивною спрямованістю.

2. Байдуже-нестійкий, або ж неврівноважено-ситуативний з не­значною негативною спрямованістю.

3. Пасивно-негативний, або ж нестійкий з переважаючою негати­вною спрямованістю.

4. Активно-негативний, або ж стійкий з негативною спрямованіс­тю.

  Отже, за основу береться спрямованість особистості.

Формуван­ня особистості першого типу відбувається в позитивному середо­вищі. Особливості духовного світу важковиховуваних (відхилення в галузі потреб, інтересів, звичок) не викликають побоювань. У них пере­важають позитивні потреби в соціальному спілкуванні, потреба в праці. Є незначно спотворені матеріальні потреби. Переважають соціально-корисні інтереси, хоч правомірні шляхи їх задоволення обмежені. Зви­чка до безцільного проведення вільного часу виражена слабко. Має місце середній рівень розумової діяльності і самоорганізації. Ставлен­ня до навчання позитивне, працездатність відносно висока. Переважно вони прийняті колективом класу. Ізольована дуже незначна частина таких підлітків.

Правопорушення для них - випадкове явище, яке стало можли­вим через випадкову ситуацію. Такі підлітки гірко каються у скоєному. Для них достатньо докірливих бесід, допомоги у виборі пізнавальних, трудових видів діяльності. Не варто поспішати ставити їх на облік до інспекції у справах неповнолітніх чи викликати на комісію. Корисний постійний контакт з батьками. Такі діти вимагають ненав'язливого, не­зримого, але постійного контролю.

Другий тип важковиховуваних підлітків характеризується тим, що вони виховувались у середовищі з незначними відхиленнями. У галузі матеріальних потреб - бажання йти в ногу з модою. Відзнача­ються звичкою до безцільного проведення вільного часу, бродяжницт­ва. Інколи служать мішенню для шкільних рекетирів-здирників. Амора­льні елементи свідомості і поведінки незначно виражені.

У них середня працездатність, знижений інтерес до навчання. Вони важко уживаються в класі, терплять образи, їх недооцінюють, принижують, вони, як правило, ізольовані в колективі. Нестійкість і безвілля приводять непо­внолітніх цього типу до компанії з негативною спрямованістю, де їм відводять ролі виконавців. Схильні до вживання наркогенних речовин. Переважно виправдовують мотиви своїх негативних учинків. Без особ­ливих умовлянь залучаються до трудової діяльності. Для них це є за­собом матеріальної зацікавленості, самоствердження.

Таких підлітків (як і першого типу) ми називаємо групою ризику. Вони потребують постійного контролю і допомоги у виборі діяльності. Нагляду - де, коли, і з ким проводить час підліток. Щодо них слід тактовно коригувати взаємостосунки з класом на ко­ристь підлітка, допомагати батькам у вихованні.

  Підлітки третього типу формуються в несприятливому сере­довищі. У них примітивні матеріальні потреби, вони схильні до вжи­вання не лише тютюну, а й спиртних напоїв. Виражена схильність до самостійності, вони агресивні, полюбляють бійки, наслідують негативні звички дорослих. Відзначаються значною моральною деформацією: брехливі, недоброзичливі, заздрісні. Низька загальна працездатність. Характеризуються конфліктністю з позитивним середовищем. Легко пристосовуються до умов, не здійснюючи своїх установок і ціннісних орієнтацій. Рідко виступають у ролі лідерів, проте часто є ініціаторами різних правопорушень. Дотримуються принципу "постою сам за себе". Ці неповнолітні, як правило, стоять на обліку. Водночас вони виявля­ють високу трудову активність.У трудовій діяльності вбачають шлях до само­ствердження, можливість заробляти гроші.

Потрібна постійна робота з батьками, які пере­важно негативно впливають на підлітка. Намагатися виявляти до підлі­тка чуйність та увагу. Обов'язково залучити його до занять з метою подолання наркогенних звичок: аутотренінг, навчання прийомів само­вдосконалення, проведення бесід.

  Підлітки четвертого типу формуються переважно у вкрай не­сприятливому середовищі. У них переважають примітивні негативні потреби. Ведуть споживацький спосіб життя. Характеризуються амо­ральними установками та переконаннями. Як правило, во­ни невстигаючі-другорічники. Цілеспрямовано негативно впливають на колектив. Крадіжки - їхні переважаючі правопорушення. Як правило, це лідери груп, навколо яких групуються підлітки протиправної спря­мованості. Стоять на обліку.Такі підлітки потребують жорсткого контролю з, боку педагогічно­го колективу.

  Як розмовляти з «важким » підлітком?

Під час розмови з підлітком необхідно позбутися повчального тону і приділити час і увагу тільки співрозмовнику, при цьому дотримуючись деяких правил:

- поважати співрозмовника;

- говорити з ним як з рівним;

- аргументувати свою точку зору, залишаючи за підлітком право розділяти її або заперечувати;

- показувати, що він цікавий як людина й співрозмовник;

- дотримуватись кодексу честі;

- учитель має право бути некомпетентним у якійсь сфері життя і визнає таке саме право за підлітком;

- розмовляти тільки про те, про що підліток готовий говорити, «не лізти в душу», надати йому право на мовчання;

- бути готовим вислухати шокуючі подробиці життя підлітка й підтримати його;

- делегувати підлітку відповідальність за власну поведінку й ухвалення рішень;

- дотримуватись права на конфіденційність приватної бесіди;

- бути толерантним до звичок, способу життя та ідеалів співрозмовника.

Про що розмовляти з «важким» підлітком?

1. Навчання- улюблені й не дуже предмети, причини неуспіху, взаємини з учителями, участь у громадській роботі, випадки порушень дисципліни.

2. Плани на майбутнє щодо продовження навчання, вибору професії; здатність ураховувати майбутні труднощі й тверезо оцінювати свої можливості.

3. Взаємини з однолітками; перевага одного близького друга або компанії приятелів, становище серед товаришів, причини вибору приятелів за певними особистими якостями, за спільністю захоплень.

4. Захоплення сьогодні й у минулому ( під чиїм впливом було зроблено вибір, які досягнуті результати, чому захоплення забуто).

5. Взаємини з батьками, внутрішньо сімейні стосунки: склад родини ( хто названий першим, про кого забув згадати, хто займався його вихованням, найбільш близький член родини, з ким у родині конфліктні взаємини, причина конфлікту). Якщо родина розпалася, необхідно з΄ясувати, у якому віці був підліток, коли це сталося, його ставлення до розлучення батьків, чи підтримує контакт із тим з них, хто пішов із родини.

6. Порушення поведінки в минулому: прогули занять, дрібне хуліганство, паління, уживання алкоголю, знайомство з різними наркотичними засобами, втечі з дому, чи був затриманий або взятий на облік міліцією.

7. Найскладніші події в минулому й реакція на них. Наявність колись у минулому суїцидних думок. Перенесені захворювання: як вони позначилися на на навчанні й на становищі серед однолітків. Наявність сьогодні або в минулому порушень сну, апетиту, самопочуття та настрою.

8. Сексуальні проблеми:

- перша закоханість і пов΄язані із цим психічні травми;

- самооцінка своєї привабливості;

- початок статевого життя та потайливе побоювання із приводу своєї сексуальної неповноцінності.

Метою бесід з підлітками є з΄ясування фактора ризику. Фактор ризику- це зв΄язок між характеристиками індивіда, групи або середовища й підвищеною ймовірністю порушень у певний момент.