Опорний конспект


ЮРІЙ ІВАНОВИЧ ЯНОВСЬКИЙ (1902 - 1954)

2 7 серпня 1902р -Юрій Іванович Яновський народився в с. Нечаївці (Компаніївський район Кіровоградської області). (Родина була заможна й багатодітна. До 5-ти років жив у діда Миколи, який володів 180 десятинами землі, мав великий будинок, розкішний сад. Коли хлопчик підріс, його віддали до монастирської школи, потім до земської в с. Нечаївка. )

З 1917р.- Сім’я жила в Єлисаветграді, де батько працював на заводі сільськогосп. машин. (Далі — середня освіта в народному училищі (земське реальне училище)

В 1919 — 1921 pp. – Служба в різних установах;

1922 — 1925рр. - Не завершене навчання в Київському політехнічному інституті. ( видає гротескну п'єсу «Камергер», публікує вірші «Море» (рос.мовою під псевдонімом «Ней») та «Дзвін» (українською за власним прізвищем), пише газетні статті під псевдонімом «Юр. Юрченко»).

1924р – Друкується перший прозовий твір — новела «А потім німці тікали»

1925р. - Виходить збірка «Мамутові бивні», до якої включені новели, створені на матеріалі конкретних подій громадянської війни.

1927р. — Книжка «Кров землі», доповнена новими оповіданнями — «В листопаді», «Байгород», «Рейд». (Ю. Яновський працював на Одеській кіностудії, освоюючи там секрети нової для нього кіносправи. Пише два нариси про режисера О. Довженка. В Одесі створив кілька кіносценаріїв — «Гамбург», «Фата моргана» й ін.)

1928р. – виходить збірка віршів «Прекрасна УТ», «Майстер корабля» та «Чотири шаблі».

Належав у різний час до «Комункульту», «Жовтня», ВАПЛІТЕ, «Пролітфронту».

Задум «Майстра корабля» (являє собою мемуарну розповідь То-Ма-Кі (Товариша Майстра Кіно) народився ще в часи роботи на Одеській кінофабриці, а реалізація цього задуму відбувалася після приїзду до Харкова.

1932p. — вийшла окремим виданням п'єса «Завойовники».

1935р. — опублікування «Вершників». (За змістом, життєвим матеріалом й за художньою вагою «Вершники» — один із кращих творів радянської літератури про героїку громадянської війни.)

1937р.- Виходить п’єса «Дума про Британку» .

1939p. — Опублікована п'єса з сільського життя «Потомки».

(У другій половині 30-х років визріває задум нового епічного твору «Капітани», але звершити задумане не вдалося.)

1940р. – Працює над п’єсою «День гніву». Виходить книжка оповідань «Короткі історії». (Це гостросюжетні оповідання («Шпигун»), різновид дорожного нарису («Дорога на Запоріжжя»), романтичні новели («Чапай», «Романтик», «Червонарм»), стилізовані оповіді монологічного типу «Василь Палійчук, гуцул», «Іван», «На зеленій Буковині». Кілька творів («Наталка», «Ганна Антонівна») можуть бути умовно названі новелами-портретами.)

1944р. — Друкується збірка новел «Земля батьків». (В формі новели-монологу витримані оповідання «Коваль», «Генерал Макодзьоба», «Дід Данило з «Соціалізму», «Дівчинка у вінку» й ін.; в формі класичного оповідання — «Яструбок», «Комісар», «Україна».)

1946р - Кілька років (воєнних і повоєнних) Ю. Яновський працював редактором журналу «Українська література», багато їздив по країні, на Нюрнберзькому процесі був одним із кореспондентів радянської преси, що дало змогу написати цикл хвилюючих репортажів «Листи з Нюрнберга».

1945 — 1946 pp. — робота над романом «Жива вода», який у пізнішій редакції публікувався вже під назвою «Мир». (Журнальна публікація роману «Мир» — «Жива вода» (Дніпро. — 1947. — № 4-5) сприйнята була спочатку схвально, але через якийсь час зазнала глибоко несправедливої критики, організованої Л. Кагановичем).

1948р. — Нова книжка «Київські оповідання», відзначена Державною премією СРСР (оповідання «Через фронт», «Київська соната», «Боротьба за людину», «Путь у Францію», «Династичне питання», «Під яблунею» й ін.).

1953 р. – Публікує комедію «Райський табір», починає працювати над тетралогією «Молода воля», яка присвячувалася 300-річчю возз'єднання України з Росією (романтична драма про Тараса Шевченка).

1954р. - Видана «Нова книга» («На ярмарку», «Мистецтво», «Святий вечір»). П'єса «Дочка прокурора» побачила світло рампи за кілька днів до смерті Юрія Івановича Яновського.

25 лютого 1954р. - Не стало Юрія Івановича Яновського.

Дружина — актриса театру Леся Курбаса «Березіль» Тамара Юріївна Жевченко (1908-1958).

Як сценарист Ю. Яновський створив сценарії:

  • художнього фільму «Зв'язковий підпілля» (1951),

  • літературний сценарій «Павло Корчагін» (за мотивами роману М. Островського

«Як гартувалася сталь», 1953) та

  • сценарій документального фільму «Микола Васильович Гоголь» (1952).

Спадщина письменника здобула широке визнання читачів. Двічі виходили його твори 5-титомними виданнями. Кращі з них перекладені багатьма мовами, опубліковані в Болгарії, НДР, Польщі, Угорщині, Чехословаччині, Австрії, Італії, Франції.

Головні риси творчої манери Яновського: урочисто-патетичні інтонації, тяжіння до пісенно-ритмічної організації мови. Романтична манера письма Яновського справила великий вплив на розвиток української прози XX століття.

ТЕМАТИКА ТВОРЧОСТІ

1.Показ героїчної боротьби українського народу в громадянській війні («Вершники»)

2.Гімн робочим рукам. («Прекрасна УТ»)

3.Боротьба українського народу в Другій світовій війні («Чотири шаблі»)

4.Важка робота творчих обдарованих людей в галузі кіномистецтва («Майстер корабля»)

«ВЕРШНИКИ»

Тема роману: показ героїчної боротьби українського народу в громадянській війні, показ трагедії цілої родини Половців, яких революція розкидала по різні ідеологічні фронти.

Жанр роману «Вершники» — новелістичний роман.

Головні герої роману «Вершники»: Фрунзе, Мусій та Іван Половці, Данило Чабан, Швед, Чубенко, Максим, Адаменко, безіменний листоноша.

Новаторство роману:

1.Твір складається з 8 – ми:

  • 1.«Подвійне коло», 2.«Дитинство»

  • 3.«Шаланда в морі», 4.«Батальйон Шведа»

  • 5.«Лист у вічність», 6.«Шлях армій»

  • 7.«Чубенко, командир полку», 8. «Адаменко»

2.Всі новели сюжетно – завершені, і не пов’язані між собою і не мають хронології.

3.Роман поєднує в собі 3 жанри:

  • -героїчну поему

  • -народну думу

  • -новелістичний роман

4.Не історія одного героя, а події історичного характеру відтворені в романі.


Головний мотив роману — розпад людського роду, що почався з революцією.


АНАЛІЗ РОМАНУ


Братовбивча громадянська війна назавжди залишиться найжахливішою сторінкою в історії України. Заради примарних ідеалів син повставав проти батька, брат убивав брата. Події в Україні розгорталися стрімко, у тому величезному казані революції виварювалися, перемішуючись, людські долі і життя, які втрачали свою цінність. Смерть кружляла над просторами рідної землі, «лютували шаблі, і коні бігали без вершників, і Половці не пізнавали один одного». Були вони братами, синами старого Мусія Половця. Росли в одній хаті, а потім дороги їхні розійшлися. І ось тепер брати зустрілися під Компаніївкою ворогами, бо були вони «одного роду, та не одного класу». Старий рибалка учив дітей ще змалечку: «Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду». Але згадували ці батьківські слова Половці тільки перед загибеллю від руки брата. Першим повторив їх Андрій, командир загону добровольчої армії генерала Антона Денікіна. Та Оверко, який командував загоном кінного козацтва отамана Симона Петлюри, тільки розсміявся у відповідь. Останнім словом Андрія було прокляття братові. І ось уже Оверко сидить під колесом тачанки просто на землі, затуляє долонею страшну рану на голові, а до нього підходить із револьвером у руці Панас Половець, який разом з чотирнадцятирічнім Сашком воює в загоні батька Махна. І знову, тепер уже з вуст Оверка, звучать батькові слова про згоду між братами.

Оверко не бачив своєї смерті, яка вилетіла з братового маузера і перервала його останнє «проклинаю!». Та коло подій під Компаніївкою ще не завершене. Як вихор, налетіли на махновців кіннотники, розсіяли їх по степу, а Панаса підвели до червоного командира Івана Половця. І втретє прозвучали в степу слова: «Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду», які ніби розчинилися в повітрі, не знайшовши відгуку у братовому серці. Оверко швидким рухом дістав ніким не помічений маленький браунінг, але, перш ніж убити себе, встиг вимовити прокляття Івану.

З п'яти братів Половців живими під Компаніївкою залишилось двоє. І якщо судилося їм вціліти у вихорі революційних подій, чи повторять вони своїм синам слова старого рибалки: «Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду»?

У романі «Вершники» Ю. Яновський показав громадянську війну як кров, смерть і горе народу. Тут немає місця масовому героїзму і подвигам. Гинуть люди, руйнуються міста і села, знищуються устояні віками духовні цінності.

Брати Половці не були зрадниками чи боягузами, вони стали непримиренними ворогами, які в ім'я примарних ідей убивали один одного.

Трагедія роду Половців — це трагедія України, яка довго ще буде відлунюватися голодом, смертями, репресіями.









































‹
›