Манівська робота на тему "МІФИ ДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ. БОГИ ТА ГЕРОЇ"

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………3
1. РОЗДІЛ І ПОХОДЖЕННЯ МІФІВ. ……………………………………4 - 7

2. РОЗДІЛ ІІ ПАНТЕОН ГРЕЦЬКИХ БОГІВ ТА ІСТОРІЯ ЙОГО ВИНИКНЕННЯ…………………………………………………………….7-.8

2.1СТАРШІ БОГИ………………………………………………………….8-21

3. РОЗДІЛ ІІІ ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ…………………………21-26

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………..27

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………

ВСТУП
За останні роки в нашій країні відроджується інтерес до класики. Нова роль церкви в суспільстві сприяє популяризації біблійних і євангельських сюжетів. Спроби відтворити втрачене змушують звертатися до античної міфології і вчених, і літераторів, і режисерів, і педагогів. Роль релігійного чинника в житті стародавніх товариств, без сумніву, важко переоцінити, тому дослідження проблем давньогрецької міфології є найважливішим і необхідним елементом вивчення історії і культури стародавньої Греції. Вивчення давньогрецької міфології дозволяє зрозуміти не тільки специфіку мислення, а життя в Елладі людей.
Актуальність і значимість даної теми визначається тим, що історія міфології і ступінь її впливу на розвиток різних сфер життя суспільства у різні історичні епохи є однією з центральних проблем сучасного гуманітарного знання. Неоціненною є також та роль, яку відіграла давньогрецька міфологія і релігія у становленні європейської культури і в її подальшому розвитку.
Об’єкт дослідження: пантеон олімпійських богів, божеств та героїв давньогрецьких міфів. Мета роботи: дослідження комплексу міфологічних уявлень давніх греків, проблеми співвідношення релігії та міфології, створення сонму героїв.
Завдання роботи:
- Представити загальну характеристику давньогрецької міфології;
- Охарактеризувати міфи про богів олімпійського періоду;
- Виявити специфіку міфів про героїв.
Структура роботи обумовлена логікою дослідження, яка випливає з її мети й основних завдань. Робота складається із вступу, трьох розділів, загальних висновків і списку використаної літератури. Загальний обсяг роботи 26 стор., в тому числі список використаної літератури 1стор.

РОЗДІЛ І ПОХОДЖЕННЯ МІФІВ

Що можна розповісти про міфи? Ми зазвичай сприймаємо міфи як античні, біблійні та інші давні «перекази» про те, шо відбувалося до появи людини на землі, про героїчні подвиги античних героїв і богів.

Наукою доведено, що давньогрецькі міфи виникли в різних куточках Греції, на зламі IV–І тисячоліття до н.е., тобто близько трьох тисяч років тому. То ще було дитинство людства. І як діти завжди всім цікавляться, безперервно запитують «чому?», так усім цікавилися й стародавні греки. Тільки, якщо не відходити від цього порівняння, у них не було дорослих, які могли б усе пояснити, і вони намагалися самі визначити, що таке навколишній світ, в якому живе людина? Чи був у нього якийсь початок, чи він існував завжди? Що таке людина, і яке місце відводиться їй у світі? З чого все складається, і чи можна це пізнати? Грек відчував навколо себе розмаїте і могутнє життя таємних сил: - дерева ростуть мовби якимсь чудом, і тихе шелестіння листя – то їхня мова; - ріки течуть у невідому далечінь, і їхні води – життєдайні; - вогонь народжується, пожирає свою поживу і вмирає; - вітер мчить понад горами, зловісно завиваючи… Звідусіль проглядають незбагненні сили, перед якими первісна людина схиляється і тремтить. Прагнучи пізнати їх і зав'язати дружні стосунки, вона називає їх іменами і, зрештою, оточує себе безліччю богів. Кожне явище, заняття мало свого покровителя. Дуже часто обожнювалися неживі предмети, що їх вважали за оселю певного доброго чи злого духу. Нерідко загальною святинею ставали дуже старі або особливо гарні дерева. Дуб присвячували найвищому божеству – Зевсу. Тварин первісні люди часто ставили вище від себе, цінуючи їхню силу чи хитрість. Греки вірили в існування душі, котра, як вони вважали, мала вигляд маленької лялечки, тому її називали корою – дівчинкою. У мистецтві її часто зображали крилатою істотою.

Давня людина не відводила для себе центрального місця в навколишньому світі. Вона усвідомлювала, що і звір, і птиця, і дерево, і сонце, і душа померлого предка рівноцінні й взаємопов’язані, здатні впливати на долю одне одного. Давні греки уявляли богів дуже схожими на людей. Їх вони наділяли всіма людськими рисами, а звички та стосунки між ними змальовували такими самими, як і в людей. Але на відміну від людей, боги жили на Олімпі та були безсмертними. Первісні люди вірили, що боги Олімпу захищають і оберігають Елладу та її народ. Міфологія – це не вічна і нерухома картина, хоча прекрасна й захоплююча, а прогресивний поступ рухливого людського мислення, що віддзеркалює плинну, неспокійну, творчу історичну дійсність. Міфологічні образи розвиваються паралельно з розвитком давньогрецького суспільства. Вчені виділяють такі періоди розвитку давньогрецької міфології: І – доолімпійська міфологія (або хтонічна – від грецького слова «chthon» – «земля»). Давні люди періоду матріархату вірили в те, що Земля є єдиною силою, яка дає життя, вона все породжує, все живить, відтак людина відчувала свою повну залежність від землі і вважала все існуюче продуктом землі, тому і цей період міфології називають хтонічним. Архаїчна людина не виділяла себе з природного світу, відчувала себе частиною всього живого. Не в силах пояснити навколишній світ, людина його боялася, сприймала як непоборну, ворожу і жахливу стихію. Звідти тератоморфний (від грец. – teras – чудовисько, диво) і міксантропічний (від mix – змішувати; antropos – людина) характер хтонічної міфології, коли поширеними були уявлення про безліч чудовиськ, незрозумілих речей і змішаних істот, що поєднували риси, властиві людині і тварині або навіть декільком тваринам одразу (кентаври, сирени, Єхидна, Сфінкс, тощо). Доолімпійська міфологія пройшла декілька стадій у своєму розвитку: - фетишизм – обожнювання речей, відчуття залежності від речей – фетишів. В Давній Греції був особливо розвинутим фітоморфний фетишизм, тобто

шанувалися такі дерева і рослини, як: лавр, виноградна лоза, дуб. Кожне дерево мало особливу магічну силу, що існувала разом із фізичним життям дерева; в деревах жили деревні істоти – гамадріади, які помирали, коли дерево гинуло. Певні дерева в Греції пов’язувалися із богами: лавр – з Аполлоном; виноградна лоза та плющ – з Діонісом; дуб – із Зевсом. - Архаїчний анімізм (від лат. anima – душа; animus – дух) – віра в те, що все неживе має душу, віра в існування духів, які представляються то аморфними, то фітоморфними, то зооморфними, то антропоморфними істотами; проте вони завжди наділяються свідомістю, волею та іншими людськими властивостями. Так, поля та луки населяли козлоногі та косматі істоти з козиними ріжками – пани та сатири; у водоймах жили водяні діви – наяди або німфи; в горах ховалися гірські діви – ореади; в глибинах морів та океанів – нереїди та океаніди. -Антропоморфізм – наділення богів та демонів людськими рисами. ІІ – олімпійський (або класичний, або гомерівський) – це той період розвитку міфологічної свідомості, коли вірування мали анімістичний характер, тобто, коли божество розумілося безсмертним та вічно існуючим.^.Класична міфологія була протиставлена архаїці своїми основними принципами: гармонією, мірою, впорядкованістю. Боги не лише наділялися людським виглядом та рисами, вони вважалися взірцем прекрасного духу і прекрасного тіла, взірцем краси, властивій героїчній людині. Боги і герої борються з хтонічними чудовиськами, з хаотичним світом минулого та перемагають, встановлюючи нові та прекрасні, гармонійні закономірності світу. Це період встановлення нового світового порядку на чолі з головним богом – Зевсом, який єдиний серед своїх братів заслужив право керувати і богами, і людьми, впорядкувавши та гармонізувавши світ. Всі боги Олімпу були пов’язані кровними та шлюбними стосунками та мали строго розподілені функції, обов’язки та сфери впливу. III – Загибель наївної міфології як самостійної творчості (проте відбувається

зростання ролі міфологічних художніх форм для вираження рабовласницької ідеології містполісів, а далі – епохи еллінізму). РОЗДІЛ ІІ ПАНТЕОН ГРЕЦЬКИХ БОГІВ ТА ІСТОРІЯ ЙОГО ВИНИКНЕННЯ Давні греки створили численний пантеон (так називається сукупність богів певної міфології на чолі з верховним богом).

П окоління давньогрецьких богів Уран + Гея Титани

Гекатонхейри Кронос + Рея Циклопи Океан

П ерше покоління богів

Гестія Деметра Зевс + Гера Аїд Посейдон

Д руге покоління богів

Арес Афродіта + Гефест Афіна Аполлон Гермес Артеміда

Давньогрецький пантеон охоплював два покоління богів і титанів доісторичних часів; товариство богів-олімпійців, що оселилося на горі Олімп; понад десять богів земних вод; понад п’‎ять богів повітря; дев’‎ять богів смерті й підземного світу; дев’‎ять муз, а також багато інших богів, гігантів, циклопів, чудовиськ і героїв. За уявленнями давніх греків, боги жили на священній горі Олімп. Звідти вони правили світом, спостерігали за людьми й активно втручалися в їхні долі. Чарівна їжа амброзія та чудодійний напій нектар дарували богам безсмертя й вічну молодість. Богів в релігії давніх греків трохи багато, але всі вони є дуже цікавими і харизматичними особистостями. Варто зазначити, що боги грецького пантеону, навіть більше схожі на звичайних людей, ніж власне на богів. Як то кажуть, якщо боги створили людей за своєю подобою, то люди відплатили їм тою ж монетою. Словом, грецькі боги мають всі ті самі вади, що і звичайні смертні, часом

вони такі ж самі заздрісні, пихаті, хитрі, (навіть підступні) люблять посваритись одне з одним1, зробити якісь пакості і так далі. Може штука в тому, що через міфічні історії про богів, творці тих міфів, на прикладі богів, якраз і хотіли показати багато чисельні людські вади і недоліки. 2.1 СТАРШІ БОГИ Вважаю за доцільне охарактеризувати деякі, найбільш відомі, божества.
За часів богів-олімпійців владу над світом було поділено між трьома братами. Підземне царство мертвих належало богу смерті Аїду, морське царство — богу Посейдону, а земним царством правив грізний Зевс. Йому підкорялися всі інші боги та люди. Грім і блискавка були знаряддям його сили і влади. Тому давні греки називали Зевса Громовержцем. Зевс уособлює перехід до патріархату оскільки сприймається як верховне божество батько богів і людей, главу олімпійської сім'ї богів. Його поява символізує перехід до олімпійського періоду, оскільки Зевс для затвердження як верховного бога змушений боротися з чудовиськами - Тіфоном і гігантами. Зевс, оточений сонмом богів. Високо на світлому Олімпі царює Зевс, оточений сонмом богів. Тут і дружина його Гера, і золотокудрий Аполлон з сестрою своєю Артемідою, і золота Афродіта, і могутня дочка Зевсова Афіна, і багато інших богів. Три прекрасні Ори охороняють вхід на високий Олімп і підіймають густу хмару, що закриває ворота, коли боги спускаються на землю або підносяться до світлих чертогів Зевса. Цар Зевс сидить на високому золотому троні. Величчю, спокійною свідомістю влади і могутності віє від мужнього божественно прекрасного обличчя Зевса. Біля трону його богиня миру Ейрена і повсякчасна супутниця Зевса, крилата богиня перемоги Ніке. Ось входить прекрасна велика богиня Гера, дружина Зевса. Зевс шанує свою дружину; пошаною оточують Геру, покровительку шлюбу, всі боги Олімпу. Коли, сяючи своєю красою, в розкішному вбранні, велика Гера входить до

бенкетного залу, всі боги встають і схиляються перед дружиною громовержця Зевса. А вона, горда своєю могутністю, іде до золотого трону і сідає поруч царя богів і людей - Зевса. З Олімпу розсилає людям Зевс свої дари і стверджує на землі порядок і закони. В руках Зевса доля людей; щастя і нещастя, добро і зло, життя і смерть - все в його руках. Дві великі посудини стоять біля воріт палацу Зевса. В одній посудині дари добра, в другій - зла. Зевс черпає з них добро і зло і посилає людям. Не сам Зевс охороняє закони. Біля його трону стоїть охоронниця законів богиня Феміда. Вона скликає, з наказу громовержця, збори богів на світлому Олімпі і народні збори на землі, пильнуючи, щоб не порушувався порядок і закон. Посейдон і божества моря Глибоко в безодні моря стоїть суворий палац великого брата громовержця Зевса, землетрясця Посейдона. Панує над морями Посей-дон, і хвилі моря слухають найменшого руху його руки, озброєної грізним тризубцем. Там, у глибині моря, живе з Посейдоном і його прекрасна дружина Амфітріта, дочка морського віщого старця Нерея, яку викрав великий володар морської глибини Посейдон в її батька. Одного разу він побачив, як водила вона танок із своїми сестрами нереїдами на березі острова Наксосу. Захопився бог моря прекрасною Амфітрітою і хотів вивезти її на своїй колісниці. Але Амфітріта заховалася в титана Атласа, який тримає на своїх могутніх плечах небозвід. Нарешті, відкрив йому ЇЇ притулок дельфін; за цю послугу Посейдон помістив дельфіна серед небесних сузір'їв. Посейдон викрав в Атласа прекрасну дочку Нерея і одружився з нею. З того часу Амфітріта живе з чоловіком своїм Посейдоном у підводному палаці. Високо над палацом шумлять морські хвилі. Сонм морських божеств оточує Посейдона, покірний його волі. Серед них син Посейдона Трітон, який громовим звуком своєї сурми з раковини викликає грізні бурі. Серед божеств і прекрасні сестри Амфітріти, нереїди. Посейдон панує над морем. Коли він на своїй колісниці,

запряженій чудовими кіньми, мчить по морю, тоді розступаються вічношумливі хвилі і дають дорогу володареві Посейдону. Рівний своєю вродою самому Зевсові, швидко мчить він по безбережному морю, а навколо нього грають дельфіни, риби випливають з морської глибини і товпляться навколо його колісниці. Коли ж махне Посейдон своїм грізним тризубцем, тоді, неначе гори, здіймаються морські хвилі, вкриті білими гребенями піни, і бурхає на морі люта буря. Б'ються тоді з шумом морські вали об прибережні скелі і стрясають землю. Але простягає Посейдон свій тризубець над хвилями, і вони заспокоюються. Вщухає буря, знову море спокійне, рівне, як дзеркало, і ледве чутно плескочеться біля берега - синє, безкрає. Багато божеств оточує великого Зевсового брата, Посейдона; серед них віщий морський старець Нерей, який відає всі глибокі таємниці майбутнього. Нереєві чужі неправда і обман; тільки правду відкриває він богам і смертним. Мудрі ті поради, які дає віщий старець. П'ятдесят прекрасних дочок у Нерея. Весело хлюпощуться юні нереїди в хвилях моря, сяючи серед них своєю божественною вродою. Побравшись за руки, випливають вони з морської пучини і водять танок на березі під ласкавий плескіт хвиль спокійного моря, що тихо набігають на берег. Луна прибережних скель повторює тоді звуки їх ніжних співів, подібних до тихого рокоту моря. Нереїди охороняють мореплавця і дають йому щасливе плавання. Серед божеств моря і старець Протей, який змінює, неначе море, свій образ і обертається за бажанням у різних тварин і потвор. Він також віщий бог, треба тільки вміти захопити його несподівано, оволодіти ним і примусити його відкрити таємницю майбутнього. Серед супутників землетрясця Посейдона і бог Главк, покровитель моряків та рибалок, і він має дар віщування. Часто, випливаючи з глибини моря, відкривав він майбутнє і давав мудрі поради смертним. Могутні боги моря, велика їх влада, але панує над усіма ними великий брат Зевса Посейдон. Усі моря і всі землі обтікає сивий Океан - бог-титан, рівний

самому Зевсові пошаною і славою. Він живе далеко на границях світу, і не тривожать його серце справи землі. Три тисячі синів, річкових богів, і три тисячі дочок Океанід, богинь струмків і джерел, має Океан. Сини і дочки великого бога Океана дають благоденство і радощі смертним своєю вічнорухливою живлющою водою, вони напоюють нею всю землю і все живе. Мойри Мойри живуть на світлому Олімпі. Доля самого Зевса в їх руках. Панує фатум над смертними і над богами. Нікому не втекти від велінь невблаганного фатуму. Нема такої сили, такої влади, яка могла б змінити хоч що-небудь у тому, що призначено богам і смертним. Тільки смиренно схилитися можна перед фатумом і скоритися йому. Тільки мойри знають веління фатуму. Мойра Клото пряде життєву нитку людини, визначаючи строк її життя. Обірветься нитка, і скінчиться життя. Мойра Лахетіс виймає, не дивлячись, жереб, який випадає людині в житті. Ніхто не має сили змінити визначеної мойрами долі, бо третя мойра, Атропос, все, що призначили в житті людині її сестри, заносить у довгий сувій, а що вже занесено в сувій долі, те неминуче. Невблаганні величні й суворі мойри. Царство похмурого Аїда Глибоко під землею панує невблаганний, похмурий брат Зевса, Аїд. Повне мороку і страхіть його царство. Ніколи не проникає туди радісне проміння ясного сонця. Бездонні прірви ведуть з поверхні землі в сумне царство Аїда. Темні ріки течуть у ньому. Там протікає священна ріка Стікс, яка все леденить і водами якої присягаються самі боги. Котять там свої хвилі Коціт і Ахеронт; душі померлих наповнюють своїм сумним стогоном їх похмурі береги. В підземному царстві струменіють води джерела Лети, що дають забуття всього земного. По похмурих полях царства Аїда, що позаростали блідими квітами асфодела, витають безтілесні, легкі тіні померлих. Вони

нарікають на своє безрадісне життя без світла і без бажань. Тихо лунає їх стогін, ледве вловимий, подібний до шелесту зів'ялого листя, гнаного осіннім вітром. Не має нікому вороття з цього царства смутку. Триголовий пекельний пес Кербер, на шиї якого плазують з грізним шипінням змії, вартує при виході. Суворий старий Харон, перевізник душ померлих, не повезе через темні води Ахеронту ні однієї душі назад, туди, де яскраво світить сонце життя. На вічне безрадісне існування приречені душі померлих у похмурому царстві Аїда. В цьому-то царстві, до якого не доходять ні світло, ні радість, ні печалі земного життя, править Зевсів брат, Аїд. Він сидить на золотому троні з своєю дружиною Персефоною. Йому слугують невблаганні богині помсти Ерінії. Грізні, з бичами і зміями, переслідують вони злочинця; не дають йому ні хвилини спокою і мучать його докорами сумління; ніде не можна сховатися від них, всюди знаходять вони свою жертву. Біля трону Аїда сидять судді царства померлих — Мінос і Радамант. Тут же, коло трону, бог смерті Танат з мечем у руках, у чорному плащі, з величезними чорними крилами. Могильним холодом віють ці крила, коли прилітає Танат до ложа вмираючого, щоб зрізати своїм мечем пасмо волосся з його голови і вирвати душу. Поряд з Танатом і похмурі Кери. На крилах своїх носяться вони, несамовиті, по полю бою. Кери радіють, бачачи, як один за одним падають убиті герої; своїми кривавочервоними губами припадають вони до ран, жадібно п'ють гарячу кров убитих і виривають з тіла їх душі. Тут же, біля трону Аїда, і прекрасний юний бог сну Гіпнос. Він нечутно носиться на своїх крилах над землею з маківками в руках і ллє з рога снотворний напій. Ніжно дотикається він своїм чудесним жезлом до людських очей, тихо склеплює повіки і занурює смертних у солодкий сон. Могутній бог Гіпнос, не можуть опиратися йому ні смертні, ні боги, ні навіть сам громовержець Зевс: і йому Гіпнос склеплює грізні очі і занурює його в сон. Витають у похмурому царстві Аїда і боги сновидінь. Є серед них боги, які дають віщі і радісні

сновидіння, але є боги і страшних, гнітючих сновидінь, що лякають і мучать людей. Є боги і облудних снів, вони вводять людину в оману і часто ведуть ЇЇ до загибелі. Царство невблаганного Аїда повне мороку й страхіть. Там бродить у пітьмі жахливий привид Емпуса з ослячими ногами; він, заманивши в нічній темряві хитрощами людей у відлюдне місце, випиває всю кров і пожирає їх ще трепетне тіло. Там бродить і потворна Ламія; вона вночі пробирається у спальню щасливих матерів і викрадає в них дітей, щоб напитися їх крові. Над усіма привидами й потворами панує велика богиня Геката. Три тіла і три голови має вона. Безмісячної ночі блукає вона у глибокій пітьмі по шляхах і біля могил з усім своїм жахливим почтом, оточена стігійськими собаками. Вона посилає страхіття і тяжкі сни на землю і губить людей. Гекату прикликають як помічницю в чаклунстві, але вона ж таки й єдина помічниця проти чаклування для тих, які шанують її і приносять їй па роздоріжжях, де розходяться три дороги, у жертву собак. Жахливе царство Аїда, і ненависне воно людям. Гера Велика богиня Гера, дружина Зевса, сприяє шлюбові і пильнує святості і непорушності шлюбних союзів. Вона посилає подружжю численних нащадків і благословляє матір під час народження дитини. Велику богиню Геру, після того як її та її братів і сестер виверг із своїх уст переможений Зевсом Крон, мати її Рея віднесла на край землі до сивого Океану; там виховала Геру Фетіда. Гера довго жила далеко від Олімпу, у тиші і спокої. Великий громовержець Зевс побачив її, покохав і викрав у Фетіди. Боги пишно справили весілля Зевса і Гери. Іріда і харити прибрали Геру в розкішні шати, і вона сяяла своєю юною величною красою серед сонму богів Олімпу, сидячи на золотому троні поруч з великим царем богів і людей Зевсом. Всі боги підносили дари володарці Гері, а богиня Земля-Гея виростила з надр своїх у подарунок Гері чудову яблуню з золотими плодами. Все в природі

славило царицю Геру і царя Зевса. Прекрасна велика Гера, волоока, лілейнорука, з-під вінця її спадають хвилею чудові кучері, владою і спокійною величчю горять її очі. Боги шанують Геру, шанує її і чоловік, хмарогонець Зевс, і часто радиться з нею. Але нерідкі і сварки між Зевсом і Герою. Часто заперечує Гера Зевсові і сперечається з ним на радах богів. Тоді гнівається громовержець і погрожує своїй дружині карами. Замовкає тоді Гера і стримує гнів. Вона пам'ятає, як катував її Зевс, як скував золотими ланцюгами і повісив між небом і землею, прив'язавши до її ніг два важких ковадла. Могутня Гера, немає богині, рівної їй владою. Велична, у довгих розкішних шатах, витканих самою Афіною, в колісниці, запряженій двома безсмертними кіньми, з'їжджає вона з Олімпу. Вся із срібла колісниця, з чистого золота колеса, а спиці їх виблискують міддю. Чудові пахощі сповнюють землю там, де проїжджає Гера. Все живе схиляється перед нею, великою царицею Олімпу. Аполлон. Бог світла, золотокудрий Аполлон, народився на острові Делосі. Мати його Латона, гнана гнівом богині Гери, ніде не могла знайти собі притулку. Переслідувана посланим Герою драконом Піфоном, вона блукала по всьому світу і, нарешті, сховалася на Делосі, що носився в ті часи по хвилях бурхливого моря. Тільки ступила Латона на Делос, як з морської безодні піднялися величезні стовпи і зупинили цей пустинний острів. Він став непохитно на тому самому місці, де стоїть і досі. Навколо Делосу шуміло море. Сумно підносились скелі Делосу, голі, без найменшої рослинності. Лише чайки морські знаходили притулок на цих скелях і наповняли їх своїм смутним криком. Та ось народився бог світла Аполлон, і всюди розлились потоки яскравого світла. Як золотом, залили вони скелі Делосу. Все навколо зацвіло, заблискотіло: і прибережні скелі, і гора Кінт, і долина, і море. Гучно славили народженого бога богині, які зібралися на

Делос, підносячи йому амброзію і нектар. Вся природа навколо раділа разом з богинями Артеміда Вічноюна, прекрасна богиня народилася на Делосі одночасно з братом своїм, золотокудрим Аполлоном. Вони близнята. Найщиріша любов, найміцніша дружба єднає брата і сестру. Глибоко люблять вони і матір свою Латону. Всім дає життя Артеміда. Вона піклується про все, що живе на землі і росте в лісі та в полі. Піклується вона про диких звірів, про стада свійської худоби та про людей. Вона викликає ріст трав, квітів і дерев, вона благословляє народження, весілля та шлюб. Багаті жертви приносять грецькі жінки славетній дочці Зевса Артеміді, яка благословляє і дає щастя в шлюбі і зцілює та насилає хвороби. Артеміда, з луком і сагайдаком за плечима, з списом мисливця в руках, весело полює в тінистих лісах і залитих сонцем полях. Гомінкий натовп німф супроводжує її, а вона, велична, в короткому одязі мисливиці, що доходить лише до колін, швидко мчить по лісистих схилах гір. Не врятуватися від її стріл, що б'ють без промаху, ні полохливому оленю, ні боязкій лані, ні розлютованому кабану, який ховається в заростях очерету. За Артемідою поспішають її супутниці німфи. Веселий сміх, крики, гавкіт зграї собак далеко розлягаються в горах, і відповідає їм гучно гірська луна. Коли ж стомиться богиня на полюванні, то поспішає вона з німфами в священні Дельфи, до улюбленого брата, стріловержця Аполлона. Там відпочиває вона. Під божественні звуки золотої кіфари Аполлона водить вона танки з музами і німфами. Попереду всіх іде в танку Артеміда, струнка, прекрасна; вона прекрасніша від усіх німф і муз і вища їх на цілу голову. Любить відпочивати Артеміда і в повитих зеленню гротах, де віє прохолодою, вдалині від очей смертних. Горе тому, хто порушує спокій її. Так загинув і юний Актеон, син Автоної, дочки фіванського царя Кадма.

Афіна Палада Самим Зевсом народжена була богиня Афіна Паллада. Зевс-громовержець знав, що богиня розуму, Метіс, матиме двоє дітей: дочку Афіну і сина, незвичайного розуму й сили. Мойри, богині долі, відкрили Зевсові таємницю, що син богині Метіс скине його з престолу і відніме в нього владу над світом. Злякався великий Зевс. Щоб уникнути грізної долі, яку віщували йому мойри, він, приспавши богиню Метіс ласкавими словами, проковтнув її, перш ніж у неї народилась дочка, богиня Афіна. Через деякий час відчув Зевс страшенний біль у голові. Тоді він покликав свого сина Гефе-ста і наказав розрубати собі голову, щоб позбавитись нестерпного болю і шуму в голові. Махнув Гефест сокирою, сильним ударом розколов Зевсові череп, не ушкодивши йому, і вийшла на світ з голови громовержця могутня войовниця, богиня Афіна Паллада. В повному озброєнні, в блискучому шоломі, з списом і щитом стала вона перед здивованими очима богів-олімпійців. Грізно потрясла вона своїм блискучим списом. Войовничий поклик її розкотивсь далеко по небу, і до самих основ потрясся світлий Олімп. Прекрасна, велична, стояла вона перед богами. Блакитні очі Афіни горіли божественною мудрістю, вся вона сяяла чудовою, небесною, могутньою красою. Славили боги народжену з голови батька Зевса улюблену дочку його, захисницю міст, богиню мудрості і знання, непереможну войовницб, Афіну Палладу. Афіна - покровителька героїв Греції, дає їм свої сповнені мудрості поради і допомагає їм, непереможна під час небезпеки. Вона охороняє міста, фортеці та їх мури. Вона дає мудрість і знання, вчить людей мистецтв і ремесел. І дівчата Греції шанують Афіну за те, що вона вчить їх рукоділлю. Ніхто з смертних і богинь не може перевищити Афіну в умінні ткати. Знають усі, як небезпечно змагатися з нею в цьому, знають, як поплатилася Арахна, дочка Ідмона, яка хотіла перевищити Афіну в цьому мистецтві.

Гермес В гроті гори Кіллени в Аркадії народився син Зевса і Майї, бог Гермес, посланець богів. З швидкістю думки переноситься він з Олімпу па найдальший край світу в своїх крилатих сандалях, з жезлом-кадуцеєм у руках. Гермес охороняє шляхи, і присвячені йому герми можна бачити поставленими край доріг, на перехрестях і біля входів у будинки всюди в стародавній Греції. Він допомагає мандрівникам у подорожах за життя, він же веде душі померлих в їх останню путь — до сумного царства Аїда. Своїм чарівним жезлом склепляє він очі людей і навіває на них сон. Гермес — бог-покровитель шляхів і мандрівників і бог торгових зносин і торгівлі. Він дає в торгівлі бариш і посилає людям багатство. Гермес винайшов і міри, і числа, і азбуку, він навчив усього цього людей. Він же і бог красномовства, а разом з тим спритності і обману. Ніхто не може перевершити його в спритності, хитрощах і навіть у злодійстві, бо він незвичайно спритний злодій. Це він одного разу жартома викрав у Зевса його скіпетр, у Посейдона — тризубець, в Аполлона — золоті стріли і лук, а в Ареса — меч. Арес Бог війни, несамовитий Арес, — син громовержця Зевса і Гери. Не любить його Зевс. Часто говорить він своєму синові, що він найненависніший йому серед богів Олімпу. Зевс не любить сина за його кровожерність. Якби Арес не був його сином, він давно скинув би його в похмурий Тартар, туди, де томляться титани. Серце лютого Ареса радують тільки жорстокі битви. Несамовитий, носиться він серед гуркоту зброї, криків та стогону битви поміж бійцями, в блискучому озброєнні, з величезним щитом. Слідом за ним несуться його сини, Деймос і Фобос — жах і страх, а поряд з ними богиня розбрату Еріда і богиня Енюо, яка сіє вбивства. Кипить, гуркоче бій; радіє Арес; з стогоном падають воїни. Тріумфує Арес, коли уб'є своїм жахливим мечем воїна і хлине на землю гаряча кров. Не розбираючи, разить він і

направо, і наліво; купа тіл навколо жорстокого бога. Лютий, несамовитий, грізний Арес, але перемога не завжди супроводить його. Часто доводиться Аресові поступатися на полі битви войовничій дочці Зевса, Афіні Палладі. Перемагає вона Ареса мудрістю і спокійною свідомістю сили. Нерідко і смертні герої здобувають перемогу над Аресом, особливо якщо їм допомагає ясноока Афіна Паллада. Так уразив Ареса мідним списом герой Діомед під мурами Трої. Сама Афіна спрямувала удар. Далеко рознісся по війську троянців і греків жахливий крик пораненого бога. Немов десять тисяч воїнів скрикнули враз, стаючи до завзятого бою, так закричав від болю вкритий мідними доспіхами Арес. Здригнули з жаху греки і троянці, а несамовитий Арес понісся, оповитий темною хмарою, закривавлений, із скаргами на Афіну до батька свого Зевса. Але батько Зевс не став слухати його скарг. Він не любить свого сина, якому приємні лише чвари, битви та вбивства. Якщо навіть дружина Ареса, найвродливіша з богинь Афродіта, приходить на поміч своєму чоловікові, коли він у розпалі бою зустрінеться з Афіною, і тоді перемагає улюблена дочка громовержця Зевса. Войовниця Афіна одним ударом кидає на землю прекрасну богиню кохання Афродіту. З сльозами підіймається на Олімп вічно юна, дивно прекрасна Афродіта, а вслід їй лунає тріумфуючий сміх і несуться глузування Афіни. Афродіта Не зніженій, легковажній богині Афродіті втручатися в криваві битви. Вона пробуджує в серцях богів і смертних любов. Завдяки цій владі вона панує над усім світом. Ніхто не може втекти від її влади — навіть боги. Тільки войовниця Афіна, Гестія та Артеміда не підкоряються її могутності. Висока, струнка, з ніжними рисами обличчя, м'якою хвилею золотого волосся, що, як вінець, лежить на її прекрасній голові, Афродіта — втілення божественної краси і нев'янучої юності. Коли вона йде, у сяйві своєї краси, в запашних шатах, тоді яскравіше світить сонце, пишніше розцвітають квіти.

Афіна Паллада. Самим Зевсом народжена була богиня Афіна Паллада. Зевс-громовержець знав, що богиня розуму, Метіс, матиме двоє дітей: дочку Афіну і сина, незвичайного розуму й сили. Мойри, богині долі, відкрили Зевсові таємницю, що син богині Метіс скине його з престолу і відніме в нього владу над світом. Злякався великий Зевс. Щоб уникнути грізної долі, яку віщували йому мойри, він, приспавши богиню Метіс ласкавими словами, проковтнув її, перш ніж у неї народилась дочка, богиня Афіна. Через деякий час відчув Зевс страшенний біль у голові. Тоді він покликав свого сина Гефеста і наказав розрубати собі голову, щоб позбавитись нестерпного болю і шуму в голові. Махнув Гефест сокирою, сильним ударом розколов Зевсові череп, не ушкодивши йому, і вийшла на світ з голови громовержця могутня войовниця, богиня Афіна Паллада. В повному озброєнні, в блискучому шоломі, з списом і щитом стала вона перед здивованими очима богів-олімпійців. Грізно потрясла вона своїм блискучим списом. Войовничий поклик її розкотивсь далеко по небу, і до самих основ потрясся світлий Олімп. Прекрасна, велична, стояла вона перед богами. Блакитні очі Афіни горіли божественною мудрістю, вся вона сяяла чудовою, небесною, могутньою красою. Славили боги народжену з голови батька Зевса улюблену дочку його, захисницю міст, богиню мудрості і знання, непереможну войовницю, Афіну Палладу.Афіна - покровителька героїв Греції, дає їм свої сповнені мудрості поради і допомагає їм, непереможна під час небезпеки. Вона охороняє міста, фортеці та їх мури. Вона дає мудрість і знання, вчить людей мистецтв і ремесел. І дівчата Греції шанують Афіну за те, що вона вчить їх рукоділлю. Ніхто з смертних і богинь не може перевищити Афіну в умінні ткати. Знають усі, як небезпечно змагатися з нею в цьому, знають, як поплатилася Арахна, дочка Ідмона, яка хотіла перевищити Афіну в цьому мистецтві.

Діоніс Зевс-громовержець кохав прекрасну Семелу, дочку фіванського царя Кадма. Одного разу він обіцяв їй виконати будь-яку її просьбу, яка б вона не була, і заприсягся їй в цьому незламною клятвою богів, священними водами підземної ріки Стіксу. Але зненавиділа Семелу велика богиня Гера і захотіла ЇЇ згубити. Вона сказала Семелі: «Проси Зевса з'явитися тобі в усій величі бога-громовержця, царя Олімпу. Якщо він тебе справді любить, то не відмовить у цій просьбі». Переконала Гера Семелу, і та попросила Зевса виконати саме цю просьбу. Зевс же не міг ні в чому відмовити Семелі, адже він клявся водами Стіксу. Громовержець з'явився їй в усій величі царя богів і людей, в усьому сяйві своєї слави. Вогненна блискавка блищала в руках Зевса; удари грому потрясали палац Кадма. Спалахнуло все навколо від блискавки Зевса. Вогонь охопив палац, все кругом хиталося і валилося. Пройнята жахом, упала Семела на землю, полум'я палило її. Вона бачила, що немає їй рятунку, що згубила її просьба, на яку намовила Гера. І народився в умираючої Семели син Діоніс, квола, нездатна до життя дитина. Здавалося, він теж приречений був на загибель у вогні. Але хіба міг загинути син великого Зевса? Із землі з усіх боків, немов від помаху чарівного жезла, виріс густий зелений плющ. Він прикрив від вогню своєю зеленню нещасну дитину і врятував її від смерті.Зевс узяв врятованого сина, а через те що він був ще такий малий і кволий, що не міг би жити, то зашив його Зевс собі у стегно. В тілі батька свого, Зевса, Діоніс зміцнів і, зміцнівши, вдруге народився з стегна громовержця Зевса. Тоді цар богів і людей покликав сина свого, бистрого посланця богів, Гермеса, і наказав йому віднести маленького Діоніса до сестри Семели, Іно, та її чоловіка Атаманта, царя Орхомена, — вони мали виховати його. Богиня Гера розгнівалась на Іно і Атаманта за те, що вони взяли на виховання сина ненависної їй Семели, і вирішила їх покарати. Наслала вона на Атаманта божевілля. В припадку божевілля вбив

Атамант свого сина Леарха. Ледве встигла втечею врятуватися від смерті Іно з другим сином, Мелікертом. Чоловік погнався за нею і вже наздоганяв її. Попереду крутий, скелястий морський берег, внизу шумить море, позаду настигає божевільний чоловік — порятунку нема в Іно. У відчаї кинулась вона разом з сином у море з прибережних скель. Прийняли в морі Іно і Мелікерта нереїди. Вихователька Діоніса і її син були обернені в морські божества, і живуть вони з того часу в морській безодні. А Діоніса врятував від божевільного Атаманта Гермес. Він переніс його миттю в Нісейську долину і там віддав на виховання німфам. Діоніс виріс прекрасним, могутнім богом вина, богом, який дає людям сили і радощі, богом, що дає родючість. Виховательки Діоніса, німфи, були взяті Зевсом у нагороду на небо, і світять вони в темну зоряну ніч, під назвою Гіад, серед інших сузір'їв. 3. РОЗДІЛ ІІІ ГЕРОЇ У ГРЕЦЬКІЙ МІФОЛОГІЇ Герої, які присутні в будь-якій міфології, рідко можуть бути виділені так чітко, як в грецькій міфології. Історія героїв відноситься до так званого класичного або олімпійського періоду. Від одруження олімпійських богів зі смертними народжувалися герої. Вони були наділені величезною силою і надлюдськими можливостями, але не володіли безсмертям. Герої повинні були виконувати на землі волю богів, вносити в життя людей порядок і справедливість. За допомогою своїх божественних батьків вони здійснювали всілякі подвиги. Герої високо шанувалися в легендах, які передавалися з покоління в покоління. На відміну від богів, здатних створювати культурні об'єкти чисто магічним шляхом, "витягувати" їх так чи інакше з самих себе, герої знаходять і добувають ці об'єкти, долаючи при цьому різні труднощі, віднімаючи або викрадаючи їх у первинних охоронців. Герой повинен виконувати волю олімпійців на землі серед людей, стежити за порядком життя і спостерігати за справедливістю, заходів, законів. Звичайно ж він наділяється надлюдськими можливостями. Існують міфи про спроби богів

зробити героїв безсмертними. Героями називають персонажів грецьких легенд. Зазвичай це були сини богів, народжені смертними жінками. Вони були наділені надлюдським зростом і невичерпною енергією, любили війни і різні пригоди. Герої вершили подвиги, брали на себе важкий тягар заради всього людства або заради улюбленої країни чи міста. Вони різнилися між собою суттю і походженням. Кількість грецьких героїв, як і богів, незліченна. Вони населяли усі міста, моря, гори, острови, печери, старі замки, давні поселення чи могили. У створенні сонму героїв брали участь усі греки: нянька, яка розповідала дітям казку; подорожуючий співець, який ходив по містах; вчений, який шукав у легендах джерела стародавньої історії. Герої боролися з драконами, визначали кордони держав, називаючи їх своїми іменами, будували храми, впроваджували нові релігійні обряди, споруджували оборонні мури довкола міст, де були першими царями; завойовували далекі країни, встановлювали мир, посварених мирили з богами, опікувалися своїми землями навіть після смерті, і не раз на їхніх могилах виникали оракули. Особливу роль у формуванні легенд відіграла грецька епічна поезія і драма IV - V ст. до н.е. Завдяки цій праці грецьких поетів легенди Еллади проникли до всіх цивілізованих народів, даючи сюжети для їхніх мистецтва і літератури. Прометей ― це титан, син богині Справедливості і правосуддя Феміди та титана Іапета, якого Зевс скинув у Тартар. У суперечці між богами і людьми Прометей зайняв позицію захисника і покровителя людей, за що був тяжко покараний Зевсом. Могутній титан всупереч волі Зевса викрав з Олімпу вогонь і дав його людям; він дав їм знання, навчив землеробству, ремеслам, споруді кораблів, читанню і листу; цим Прометей зробив життя людей щасливішим і похитнув владу Зевса і його помічників - олімпійських богів. Але головна провина Прометея в тому, що він не хоче відкрити Зевсу

таємницю, від кого народиться у Зевса син, який буде могутнішим за його і скине його з престолу.У перекладі з грецької «Прометей» означає «провидець». У деяких областях Греції Прометея шанували як бога. В Афінах він був в пошані нарівні з Афіною та Гефестом. На честь Прометея було встановлено свято - біг із запаленими смолоскипами (прометеї). Прометей відкриває галерею так званих вічних образів, до яких постійно звертатиметься людство. Геракл - другий популярний герой давньогрецьких міфів, уславився як непереможний богатир, борець зі злом. Вважалося, що батьком Геракла був сам Зевс, а матір’‎ю — дочка мікенського володаря Алкмена. Коли Геракл мав з’‎явитися на світ, Зевс заприсягнувся, що немовля, яке народиться в цей день, буде правити містом Мікени. Однак ревнива богиня Гера зробила так, що Зевс змушений був віддати царську владу іншому хлопчику - Еврісфею. Відтак Гераклу довелося впродовж багатьох років служити боязкому й заздрісному цареві. Під час служби в Еврісфея Геракл здійснив дванадцять знаменитих подвигів. Найважчим подвигом Геракла на службі у Еврісфея був його останній, дванадцятий подвиг. Він повинен був відправитися до великого титана Атласу, який тримає на плечах небесне зведення, і дістати з його садів, за якими дивилися дочки Атласу геспериди, три золотих яблука. Яблука ці зростали на золотому дереві, вирощеному богинею землі Геєю в подарунок великій Гері в день її весілля із Зевсом. Щоб здійснити цей подвиг, треба було передусім дізнатися шлях в сади Гесперід, що охороняються драконом, який ніколи не змикав очей сном. У цих діяннях герой виявив силу духу, винахідливість, розум, витривалість, а головне - щире співчуття до людей. Його ім’‎я стало загальною назвою на означення людини, наділеної богатирською міццю. Персей – син Зевса і смертної жінки Данаї. Пригоди Персея почалися, коли він був ще маленьким, так як його дідові передбачили, що він загине від рук

свого онука. Батько Данаї кинув хлопця з матір’ю в море, закривши їх у дерев’яному ящику. Завдяки силі Персея їм з Данаєю вдалося врятуватися. Герой виріс в могутнього і сильного воїна. Його хотів погубити Полідект. І тому відправив на край землі, де мешкали горгони. Але незважаючи на те. що вони були страшними і небезпечними чудовиськами, Персеєві за допомогою богів вдалося їх перемогти. Герой відрубав голову головної горгони – Медузи, і приніс її Полідекту, той не повірив йому, і Персею довелося показати її цареві і його друзям. Побачивши Медузу, вони перетворилися на камені. Згодом повертається до Аргосу і стає його правителем, але під час пишних ігор, влаштованих ним, влучає диском в голову діда і вбиває його, відмовляється правити Аргосом і йде у Тірінф, де царює багато років. Дедал - це великий скульптор, художник і зодчий в Афінах. Через заздрощі він вбиває свого учня і змушений тікати на Крит, де творив для царя Міноса. Цар не хотів відпускати Дедала, тому він вирішив втекти повітрям, бо лише повітрям не володів цар. Він зробив крила для себе і свого сина Ікара. Через те, що Ікар забув наказ батька, він гине, піднявшись так високо, що віск розтопився і пір'я розлетілося над морем. Дедал летів далі й потрапив до Сицилії, про що дізнався Мінос і вирішив повернути свого улюбленого художника. Але дочки царя, в якого жив Дедал в Сицилії, не захотіли його віддавати і хитрощами вбили Міноса. Останні роки життя Дедал провів у Афінах. Пандора - прекрасна дівчина, створена богами за проханням Зевса для того, щоб надіслати людям зло. Гермес відніс Пандору до брата Прометея, Єпіметея. Він одружився з нею і лише згодом дізнався скільки зла вона принесе. В будинку Єпіметея стояла посудина накрита кришкою, ніхто не знав, що в ній, але всі знали, що не можна її відкривати. Пандора відкрила її і розлетілися всі біди, які були сховані в ній, по всій землі. Лише надія залишилася в посудині.

Отже, багато міфологічних сюжетів висловлюють перемогу людини над хаосом природи. Так, Дедал - Майстерний зодчий і винахідник, вже це свідчить про те, що людині багато чого стало підвладне. Він біг від Міноса по повітрю на крилах з пір'я, скріплених воском, здійснивши разом з сином Ікаром переліт з о. Крит на узбережжі М. Азії, потім в Сицилію. Ймовірно, практично кожного героя можна вважати «культурним», оскільки, здійснюючи свої подвиги, всі вони допомагали людям справлятися з труднощами і знаходити вихід з будь-якої складної ситуації, не боятися труднощів і успішно протистояти ворогам, тобто найбільш важливим їх культурним призначенням є вселення надії в тих, хто згодом прославив їх.
У міфах про героїв останні часто борються зі злом не грубою фізичною силою, а за допомогою розуму. Герої грецьких міфів пережили століття і до сих пір залишилися в людській пам'яті з різних мотивів. Так, назва майже усіх сузір'їв так чи інакше пов'язана з міфами. Сузір'я Андромеди названо на честь героя Персея, який переміг Медузу Горгону; є серед сузір'їв і сам Персей, як і батьки Андромеди - Кефей і Кассіопея. Пегас - кінь, на якому герой Беллерофонт переміг Химеру; Велика Ведмедиця - німфа Каллісто (мати Аркада, родоначальника аркадян); Мала Ведмедиця - німфа Кінхура; Овен - баран, на якому Фрікус і Гелла летіли до Колхіди; Геракл теж став сузір'ям (Геркулес); Оріон - мисливець, який супроводжував Артеміду; Лев - той, кого переміг Геракл у Немеї; Ліра - це кіфара Орфея тощо. Навіть планети сонячної системи назвами пов'язані з міфологією: Меркурій - грецький Гермес; Венера - це Афродіта, Марс - Арес, Юпітер - Зевс, Сатурн – Кронос. У грецьких міфах відбувалися різні пригоди, нездійсненні мрії людства збувалися: освоєння далеких земель і морів (подорожі аргонавтів і Одіссея), опанування повітряного простору (Дедал і Ікар), перемога над усіма хворобами (лікар Асклепій) тощо. Багато поколінь письменників і

художників брали й досі беруть образи для своїх творів із грецької міфології. Наприклад, образ титана Прометея. Про нього писали і античні автори (Есхіл "Прометей закутий"), і пізніші автори: Кальдерон, Вольтер, Шеллі, Гете, Байрон, Рилєєв. Були такі твори і в українській літературі: поема "Кавказ" Т. Шевченка; драма "Іфігенія в Тавриді" Лесі Українки; поема "Прометей" А. Малишка. Тобто, неможливо переоцінити значення грецької міфології для світової культури

ВИСНОВКИ У даній роботі проаналізовано історію появи і розвитку міфології в Давній Греції, її особливості, розглянуто появу культу богів і героїв. Релігія давніх греків була одним із самих чудових явищ в культурі середземноморських народів. У давніх греків існувала велика кількість різних богів, які наділялися певними якостями, властивими, звичайно, людям: добротою, благородством, безстрашністю. Однак часто боги бували безжалісними, підступними і мстивими до героїв, життя яких було насичене пригодами. Розглядаючи богів, божеств та героїв давньогрецьких міфів, можна побачити розвиток сучасного суспільства: як воно змінювало своє ставлення до сил природи, до суспільного та індивідуального. Отже, міфи, епоси про богів і героїв містять повчальну інформацію, мораль, відображають поведінку людей, весь наш навколишній світ. Ми зможемо знайти шлях в складний світ грецької міфології, якщо будемо досліджувати повсякденну давньогрецьку реальність, і проводити паралелі над тим, як вона перетворюється в міфах. Грецькі міфи - «хороший мотив задуматися», вони виявляють реальні переживання за допомогою викладу дивних оповідань. Можливо, завдяки всій сукупності вищеперелічених аспектів і по сьогоднішній день ця частина давньогрецької культури не залишається без уваги науки, зокрема логіки, математики, риторики, теології та космології…Європейська культура, в тому вигляді, в якому знайомі з нею сучасні люди, своїм походженням зобов'язана Грецькому корінню. Ми, часом, навіть не підозрюємо, наскільки глибоко проникли герої і образи давніх міфів в наше життя.

Отже, давньогрецька міфологія є одним із найяскравіших феноменів світової цивілізації. Вона не тільки засвідчила самобутність мислення, пізнання давніми греками закономірностей, що панують у світі, місця людини в ньому, а й сформулювала універсальний кодекс людської честі, виміри шляхетної поведінки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Білокобильський О.В. До питання про визначення міфу // Матеріали міжнародної наукової конференції „Філософія міфу. Класичний та сучасний підходи” –Частина 1.- К.,- 2003.

2.Білокобильський О.В. Евристична цінність міфу для сучасної філософії науки // Схід. Аналітично-філософський журнал - 2002. - №2

3.Гловацька К. Міфи Давньої Греції. - К.: Веселка, 1998.

4. Кун М. А. Легенди і міфи Стародавньої Греції. – Тернопіль: АТ «Тарнекс», 2008.

5. Міфи Давньої Греції: Твори давньогрецьких авторів: Навч. посіб: У 2 кн. – К.: Грамота, 2004.

6. Міфи Давньої Греції. Твори давньогрецьких авторів: Навчальний посібник. У 2-х книгах. / Упорядк., передмова і коментарі Чічановського А.А. – К.: Акцент, 2004. – Кн. 1.

7.Підлісна Г. Н. Антична література для всіх і кожного / Г.Н. Підлісна. – К.: Акцент, 2003.

8. Словник античної міфології. – К.: Вища школа, 1989

9.Стабрила С. Міфологія для дорослих: Боги, герої, люди. / Пер. з пол. Д. Андрухів.- К.: Юніверс, 2000.

‹

›