Народні обряди, що пов’язані з виготовленням та використанням писанок
Тема: Народні обряди, що пов’язані з виготовленням та використанням писанок.
Мета:
дидактична – ознайомити дітей з народними обрядами та віруваннями, щодо писанок та писанкарства взагалі;
виховна – виховувати в дітей повагу до народних традицій;
розвиваюча – розвиток в дітей творчих здібностей.
Обладнання та матеріали: зошит, ручка, писанки, яйця, паперові серветки, фарби червоні, сода, оцет, ложки, склянки.
Хід заняття:
Організаційна частина:
1. Привітання гуртківців.
2. Організація робочого місця.
Теоретична частина:
Ми пишемо писанку
Старанно і терпляче,
Гарячим воском ведемо стежечку життя,
Щоб не казали мов, нащадки ми невдячні,
Що наші витоки віддали в забуття.
Писання писанок – це традиційний і давній своєрідний ритуал в Україні. Щоб написати писанки, в давні часи треба було знати цілу систему приписів та формул, щоб передати писанці чарівну силу. В давнину для писання писанок треба було здобути «живий вогонь», що вважався найвищим чаром, «брався безпосередньо від життєдайного сонця», бо сонце свою велику силу передавало деревині, яка росла під сонцем же. Лише при цьому вогні, живому, можна було писати писанки.
Друга чарівна і вседіюча сила писанки полягала в тому, що вона писалась чистим бджолиним воском, а віск – продукт «Божої мухи-трудівниці!». Віск бджола виробляла з меду, а мед одержувався з квітів, а квіти одержували його від неба і сонця. А за віруванням і душі одні відходили в квіти: «То в ружу, то в калину», а другі народжувалися з квітів...
Звичай розпалювати живий вогонь для писанок та писати лише бджолиним воском зберігався до XVIII ст., а подекуди живий вогонь для цього здобувався до кінця ХІХ ст.
Писати писанки мусила мати-господиня тоді, коли вона «свято», спокійно провела день: ні з ким не сварилась, нікому не причинив ніякого зла, нікого не осудила.
Писались писанки лише тоді, коли вже починали «діди снувати по кутах», крім дітей та членів родини, щоб ніхто не підглядав. Горіли свічки, а гасової лампи світити не можна було. Діти інколи сиділи на припічку і дивилися. Господиня-мати, виводячи стиха веснянки-гаївки та приказуючи шепотом чарівні формули, зосереджено простягала руку з гесткою до черепочка, вмокала у віск і писала. Поруч на припічку стояла свячена вода. Сідала господиня на стілець, покритий вивернутим кожухом.
Колективного писання писанок не могло бути, ніхто сторонній у хаті не міг бути під час писання писанок, бо господиня при писанні писанок «передавала всі добродійства хаті - господарству» та відмовляла лихе. Виняток був лише де-ніде в Галичині.
Писанки обов’язково запікались у печі – це й з технічної необхідності, й з вірувань – очищення писанки силою вогню – сонця, а ще для надання та закріплення чарівної (магічної) сили що утворювалась під час всього процесу.
Писанка святилась у складі великоднього свяченого, і писанками розговлялися удосвіта на перший день Великодня. Писанкою і крашанкою вмивалися вранці цього дня, щоб були цілий рік червонощокими та здоровими, гарними.
Писанками христосувалися між собою в родині перед розговінням, з родичами і знайомими, даруючи побажання.
Писанками обдаровували дітей-хрещеників удосвіта на перший день Великодня, а дітей вважали за втілення духу дідів-прадідів, як посланців неба – вирію; писанками та крашанками христосувалися з покійниками – закопували в могилу на день-два та, христуючись, розбивали писанку об хрест.
Писанками з відповідними знаками-символами відганяли деякі хвороби-недуги, відганяли лихі сили. Зокрема відганяли пропасницю. Писанку свячену закопували на озимих полях – викликали високий врожай. Писанки клали покійникам в домовину, коли людина померла під час великодніх свят. Малим дітям, взагалі, незалежно від часу смерті – клали писанки. Писанку під час свят клали в ясла до корів та коней, щоб добре телилися, жеребилися. Писанками хистосувалися пасічники з бджолами – з кожним вуликом окремо, а потім клали під передній, чільний вулик на 2-3 дні. З писанкою та «вербою» виганяли вперше худобу на пасовисько. Лушпиння з свяченої писанки кидали «на щастя» на дах хати та на воду. Лушпиння з писанок кидали на грядах, щоб була гарна городина.
Писанку клали в гніздо, в якому мали саджати квочку, а за хвилину виймали і «підсипали» квочку. Всі від найменшого і до найстаршого, на перший-другий день Великодня, мали при собі писанку й без неї нікуди не виходили. Був звичай, коли парубок одержить писанку від дівчини, то ховає її, щоб ніхто не бачив, щоб привернути кохання своєї дівчини. Був звичай у деяких місцевостях, що старенька бабуся-ворожбитка «качала» писанкою по голові хлопця, щоб привернути дівчину, на голові чоловіка, щоб привернути жінку й навпаки. Бездітні жінки, щоб діждалися дитяти, три роки зряду мусили писати по 12 писанок і роздавати такі дітям.
Як ви бачите, діти, звичаїв, що пов’язані з використанням писанок, було дуже багато, і в кожній місцевості вони були свої.
Практична частина:
Під час практичної роботи ми з вами, діти, зробимо крашанку «червоне яєчко», яке з давніх часів найбільш поширене було на Україні під час Великодніх свят. Для цього потрібно підготувати фарбу і яйце.
Фарба. Червона фарба означає радість життя, любов, для молодих – надію на одруження. Наші пращури червону фарбу робили з кошенілі (дрібні комахи), кармазину, оленячого рога, сандалового дерева.
А у наш час є анілінові фарби, тому ми користуємося ними, хоч вони й не такі ніжні, як природні, зате яскравіші. Щоб зробити таку фарбу: беремо 1 порошок, заливаємо в склянці 1 горнятком гарячої води. Коли прохолоне, додамо 2 ложки оцту.
Яйце. Вибираємо добрі білі яйця з піскуватою шкаралупою подовгастої або круглої форми. Яйце миємо в літній воді, додаючи 1 ложку соди, паперовою серветкою обережно обтираємо бруд. Опісля кладемо в воду з 2-3-ма ложками харчового оцту на 2-3 хвилини.
Опісля цього можна яйце фарбувати.
Обережно вкладаємо чисте яйце у склянку з фарбою та чекаємо 15 хвилин. Обсушуємо яйце на чистій серветці.
Фарбування в червоне мусило бути пов’язане з любов’ю до цієї барви. Червоне – це колір крові, дозрілих овочів, червоної хустини, червоної рожі, червоної малини. Це символ радості, вітхи. Вже в Вербну неділю говорять:
Верба б’є, не я б’ю:
За тиждень – Великдень!
Ось, недалечко –
Червоне яєчко!
Заключна частина:
Підведення підсумків заняття, прибирання робочих місць. Створення позитивного настрою оплесками за гарно виконані роботи.