Інформація
Український письменник, літературний критик, громадський діяч. Лауреат Сталінської премії (1948), перший лауреат республіканської премії ім. Шевченка (1962), голова Спілки письменників України (1959—1971), академік НАН України (1978). Герой України (2005, посмертно), Герой Соціалістичної праці (1978). Кандидат у члени ЦК КПРС в 1976—1990 роках. Член ЦК КПУ в 1960—1966 і в 1971—1990 роках. Депутат Верховної Ради СРСР 6—11-го скликань.
Семирічна школа, Харківський технікум журналістики, Харківський університет, Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка АН України
Помер 16 липня 1995 року, похований в м.Києві на Байковому кладовищі
Сестра– Олександра Терентіївна Сова, донька – Людмила Гончар, син – Юрій Гончар, батьки – Терентій Сидорович Біличенко, Тетяна Гаврилівна Гончар
Валентиною Данилівною Гончар
«Дякую Богові, що дав мені народитися українцем»
Олесь Гончар
"Собори душ своїх бережіть, друзі... Собори душ!.."
Олесь Гончар
http://heroes.profi-forex.org/ua/gonchar-oles-oleksandr-terentijovich
Хата-музей Олеся Гончара
Олесь Гончар
Після смерті матері, коли хлопцеві було 3 роки, з Ломівки його забрали на виховання дід і бабуся в слободу Суху Полтавської області. Бабуся замінила майбутньому письменникові матір. Олександр Біличенко 1927 року при вступі до школи був записаний як Олесь Гончар (дівоче прізвище матері, прізвище бабусі та дідуся по матері; ім'я Олесь з'явилося, бо в класі вже був інший Сашко, тому, щоб розрізняти учнів, хлопця записали як Олесь). Також хлопцю було виписано в сільській раді нове свідоцтво про народження, згідно з яким він начебто народився в Сухій. Відтоді все життя Олесь Гончар вказував у автобіографіях, анкетах і відомостях для довідників як своє місце народження саме село Суху.
Романи. «Прапороносці»: Книга 1. «Альпи» (1946). Книга 2. «Голубий Дунай» (1947). Книга 3. «Злата Прага» (1948), «Таврія» (1952), «Перекоп» (1957), «Людина і зброя» (1960), «Тронка» (1963), «Собор» (1968), «Циклон» (1970), «Берег любові» (1976), «Твоя зоря» (1980).
Повісті. «Стокозове поле» (1941), «Земля гуде» (1947), «Микита Братусь» (1950), «Щоб світився вогник» (1954), «Партизанська іскра. Кіноповість» (1955), «Бригантина» (1973), «Далекі вогнища» (1986), «Спогад про океан» (1988).
3 квітня 1918 року (с. Ломівці)
Олесь Гончар
