РОЗДІЛ II. ЕКОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ
У РЕГІОНАХ УКРАЇНИ
2.1. Екологічні загрози у регіонах України
На території України розміщено біля двох тисяч хімічно небезпечних об'єктів; їх діяльність пов'язана з виробництвом, використанням, зберіганням і транспортуванням сильнодіючих отруйних речовин. Небезпека функціонування цих об'єктів господарської діяльності пов'язана з ймовірністю аварійних викидів (виливів) великої кількості сильнодіючих отруйних речовин за межі об'єктів, оскільки на багатьох із них зберігається 3-15 добовий запас хімічних речовин.
У країнах ЄС теж основними критеріями ідентифікації небезпечних виробництв є наявність на об'єкті певної кількості хімічних речовин. Кількість небезпечних речовин на виробництві розглядається як основний, але не єдиний критерій небезпечності об'єкта. Істотну роль під час визначення статусу конкретного виробництва відіграють такі показники, як зношеність основних промислово-виробничих фондів, зона можливого ураження, кількість непорогових значень небезпечних речовин більше двох. Вихідною величною є кількість населення, яке проживає в зоні можливого масового ураження внаслідок техногенних аварій, характеру дії небезпек.
Індикатором віднесення адміністративно-територіальних одиниць до потенційно небезпечних територій може слугувати рівень масового ураження території на випадок аварії. Якщо на території адміністративно-територіальної одиниці більше 10% населення потрапляє у зону масового ураження, таку територію можна вважати потенційно небезпечною. Для міст і міських районів ступінь техногенної небезпеки доцільно оцінювати за часткою території можливого ураження внаслідок промислової аварії, при цьому вважається, що населення в межах міста розподілено рівномірно.
Під час ідентифікації потенційно небезпечних хімічних виробництв необхідно враховувати сукупність факторів, що збільшують або зменшують ймовірність реалізації потенційної небезпеки, та її наслідки. Суттєвою обставиною, яка збільшує ризик від промислової діяльності, є збільшення щільності різнорідних об'єктів та виробництв, їх взаємодія в аварійних ситуаціях.
Хімічна небезпека в Україні пов'язана із наявністю об'єктів, що використовують небезпечні хімічні речовини, із забрудненням довкілля та утворенням відходів. У 2012 році у промисловому комплексі Україні функціонувало 1004 об'єкти, на яких зберігається або використовується у виробничій діяльності понад 219,67 тис. т небезпечних хімічних речовин, у тому числі: 3,93 тис. т хлору, 117,24 тис. т аміаку та близько 98,51 тис. т інших небезпечних хімічних речовин.
За ступенями хімічної небезпеки ці об'єкти розподілені на:
І ступеня хімічної небезпеки - 76 об'єктів (у зонах можливого хімічного зараження від кожного з них мешкає понад 3,0 тис. осіб);
П ступеня хімічної небезпек - 150 об'єкти (від 0,3 до 3,0 тис. осіб);
III ступеня хімічної небезпеки - 186 об'єктів (від 0,1 до 0,3 тис. осіб.);
IV ступеня хімічної небезпеки - 592 об'єкта (менше 0,1 тис. осіб).
Усього в зонах можливого хімічного зараження мешкає майже 11,0 млн. осіб (26% населення країни). Найбільша кількість хімічно небезпечних об'єктів зосереджена у східних областях України, а саме у:
Донецькій області - 158;
Дніпропетровській області - 108;
Луганській області - 78;
• Харківській області -81.
Особливу небезпеку для населення навколишнього природного середовища становлять аміакопроводи, хімічне виробництво, відстійники, сховища небезпечних речовин тощо. Абсолютна більшість підприємств усіх галузей промисловості працює на технічно застарілому обладнанні, споживаючи велику кількість природних ресурсів, у тому числі мінеральної сировини, виробництво супроводжується утворенням великої кількості відходів і побічних продуктів, які не утилізуються складуються у відвалах, хвостосховищах. У середньому із 100 % хімічної сировини, як переробляється, у готову продукцію перетворюється лише близько 40 відсотків. Найбільш поширеними небезпечними хімічними речовинами на підприємствах хімічної промисловості є аміак, хлор двоокис азоту, акрилонітрил, сірковий ангідрид концентрована азотна та сірчана кислоти, метанол, бензол, карбамідо-аміачні суміші, їдкий натрій, формалін тощо.
У 2012 році в Україні тривало накопичення різного роду відходів. Загальний обсяг відходів на цей час становить понад в 35 млрд. тонн. Переважну їх частку (понад 75%) становлять промислові відходи - розкривні супутні породи, шлами - продукти збагачення корисних копалин, металургійні шлаки тощо.
Найбільша кількість відходів утворюється на підприємствах гірничо-металургійної, хімічної промисловості та енергетики. Майже 85% загальних обсягів промислових відходів складають відходи первинного гірничого і збагачувального циклу, які було накопичено у вигляді териконів, відвалів та шламосховищ. їх висока концентрація спостерігається в гірничовидобувних басейнах: Донецькому, Криворізькому, Львшсько-Волинському та частково в деяких інших регіонах. Площа, яку вони займають, становить понад 160-165 тис. гектар.
Тільки у гірничо-металургійній галузі загальний обсяг утворення відходів досягає приблизно 100 - 120 млн. тонн на рік. Річні обсяги складування розкривних порід гірничодобувних підприємств становлять близько 70 млн. куб.м, у тому числі відходів збагачення та пустих порід становлять майже 52 млн. тонн. За результатами господарської діяльності гірничорудних підприємств, у відвалах заскладовано більше 2,2 млрд. куб. м пустих порід, у хвостосховищах накопичено понад 2,6 млрд. тонн відходів збагачування, 250 млн. тонн шлаків, 30 млн. тонн шламів, які є цінними вторинними матеріальними ресурсами. Рівень переробки відходів гірничо - металургійної галузі сягає 35-40 %, залізовмісних шламів до 100%, при тому, що загальний рівень переробки відходів по Україні становить 14-15 %.
Тільки частина хімічних сполук при поєднанні визначених токсичних і фізико-хімічних властивостей, таких, як висока токсичність при дії через органи дихання, шкіряні покрови, велика тоннажність виробництва, використання, зберігання і перевезення, а також можливість легко переходити в аварійних ситуаціях в головний фактор ураження (пар або тонко дисперсний аерозоль), може стати причиною ураження людей. Ці хімічні сполуки відносяться до групи сильнодіючих отруйних речовин (СДОР).
Таким чином, СДОР - це обертання в великих кількостях у промисловості, сільському господарстві і на транспорті токсичних хімічних сполук, що можуть при руйнуванні (аварії) на об'єктах легко переходити в повітря і викликати масові ураження людей.
Переважна кількість відходів накопичується на територіях підприємств, у поверхневих сховищах, золовідвалах тощо. Нині маса накопичених у цих сховищах як токсичних, так і всіх інших відходів становить 25–30 млрд т. У розрахунку на 1 км2 площі їх кількість досягає близько 40 тис. т (з них токсичних до 7–8 тис. т). Якщо у 1990 р. на одного жителя України припадало приблизно 300 т відходів, то нині ця величина помітно перевищує 400 т (із них 87 т – токсичні відходи).
Переважна більшість місць зберігання відходів не відповідає умовам екологічної безпеки і перебуває в незадовільному стані. Обладнані сховища для зберігання небезпечних відходів виробництва та обладнання для їх знешкодження існують лише на окремих підприємствах.
Небезпечна ситуація з накопиченням відходів постійно загострюється. Це створює серйозні загрози стану довкілля, функціонуванню гідро- і агробіоценозів, здоров'ю людини. Наприклад, такі великотоннажні відходи, як зола, шлаки, фосфогіпс тощо, збагачені солями важких металів, сульфатами, хлоридами і фосфатами кальцію, натрію, магнію, радіоактивними речовинами. В умовах відкритого зберігання вони доволі інтенсивно трансформуються у водорозчинні сполуки, які можуть суттєво забруднювати поверхневі і підземні природні води. При отриманні целюлози, картону, паперу, у гідролізно-дріжджовому виробництві утворюються, накопичуються, скидаються у водні об'єкти (у складі стічних вод) величезні кількості водорозчинного лігніну. Це органічна речовина, яка у водному середовищі взаємодіє з розчиненим киснем, значно погіршуючи кисневий режим водойм і водотоків, знижує рН води до рівнів, критичних для існування водної біоти. Чорна і кольорова металургія, накопичуючи доменні, сталеплавильні, феросплавні шлаки, червоні шлами глиноземного виробництва, викидаючи в повітря димові та аерозольні частки, спричиняє підвищення вмісту у ґрунтах і прилягаючих водних об'єктах розчинних сполук таких важких металів, як цинк, свинець, ртуть, хром тощо, а також фенолів, сульфатів і хлоридів.
Сьогодні за рахунок накопичення, екологічно необґрунтованого зберігання та видалення промислових відходів найбільше потерпають річки басейнів Західного Бугу, Нижнього Дніпра, Сіверського Дінця, річки Приазов'я. Це створює суттєві проблеми в галузях питного і технічного водопостачання, призводить до виникнення стану антропогенної екологічної напруги у 50–60 % гідробіоценозів водних об'єктів України або стану антропогенної екологічної напруги з елементами регресу (у 40–50 % поверхневих водойм і водотоків зазначених регіонів).
Велике занепокоєння викликає тривале накопичення та концентрування на локалізованих ділянках (у більшості регіонів України) непридатних та заборонених до використання пестицидів (НЗП), які є своєрідними відходами хімічної промисловості та інтенсивного індустріалізованого сільськогосподарського виробництва, особливо землеробства. Виникнення значних накопичень НЗП розпочалося ще наприкінці 60-х років минулого сторіччя через існування диспропорцій між необґрунтованим за кількістю та якістю замовленням пестицидів, увезенням їх на територію аграрних господарств і використанням у самих господарствах. Внаслідок цього пестициди роками у великій кількості нагромаджувалися в непристосованих для довготривалого зберігання місцях. При несприятливих кліматичних та інших умовах, значних термінах їх зберігання, низької якості пакувальних матеріалів завжди існувала дійсна і на сьогодні відчутна загроза забруднення цими отрутохімікатами різних об'єктів довкілля, а також загроза здоров'ю населення в місцях складування зазначених речовин.
На даний час НЗП розміщено майже на 150 об'єктах централізованого зберігання, підпорядкованих місцевим державним адміністраціям, і приблизно у 5 тис. спеціальних складів окремих сільськогосподарських підприємств. Кількість таких пестицидів лише в рослинницькій галузі сільського господарства досягає 20 тис. т. Згідно з чинним зако
Із статистичних даних щодо утворення та накопичення токсичних промислових відходів протягом 1991–2001 рр. випливає, що на початок 2000-х років до 95 % таких відходів утворено і накопичено в Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Львівській, Сумській, Івано-Франківській і Харківській областях. Спостерігається зростання обсягів утворення токсичних відходів у таких областях, як Львівська, Закарпатська, Сумська, Кіровоградська, Хмельницька. При цьому стан зберігання та видалення відходів у зазначених адміністративно-територіальних одиницях і в Україні в цілому залишається критичним. Це зумовлено насамперед відсутністю належної інфраструктури та відповідного фінансування.
Переважна кількість відходів накопичується на територіях підприємств, у поверхневих сховищах, золовідвалах тощо. Нині маса накопичених у цих сховищах як токсичних, так і всіх інших відходів становить 25–30 млрд т. У розрахунку на 1 км2 площі їх кількість досягає близько 40 тис. т (з них токсичних до 7–8 тис. т). Якщо у 1990 р. на одного жителя України припадало приблизно 300 т відходів, то нині ця величина помітно перевищує 400 т (із них 87 т – токсичні відходи).
Переважна більшість місць зберігання відходів не відповідає умовам екологічної безпеки і перебуває в незадовільному стані. Обладнані сховища для зберігання небезпечних відходів виробництва та обладнання для їх знешкодження існують лише на окремих підприємствах.
Небезпечна ситуація з накопиченням відходів постійно загострюється. Це створює серйозні загрози стану довкілля, функціонуванню гідро- і агробіоценозів, здоров'ю людини. Наприклад, такі великотоннажні відходи, як зола, шлаки, фосфогіпс тощо, збагачені солями важких металів, сульфатами, хлоридами і фосфатами кальцію, натрію, магнію, радіоактивними речовинами. В умовах відкритого зберігання вони доволі інтенсивно трансформуються у водорозчинні сполуки, які можуть суттєво забруднювати поверхневі і підземні природні води.
При отриманні целюлози, картону, паперу, у гідролізно-дріжджовому виробництві утворюються, накопичуються, скидаються у водні об'єкти (у складі стічних вод) величезні кількості водорозчинного лігніну. Це органічна речовина, яка у водному середовищі взаємодіє з розчиненим киснем, значно погіршуючи кисневий режим водойм і водотоків, знижує рН води до рівнів, критичних для існування водної біоти.
Чорна і кольорова металургія, накопичуючи доменні, сталеплавильні, феросплавні шлаки, червоні шлами глиноземного виробництва, викидаючи в повітря димові та аерозольні частки, спричиняє підвищення вмісту у ґрунтах і прилягаючих водних об'єктах розчинних сполук таких важких металів, як цинк, свинець, ртуть, хром тощо, а також фенолів, сульфатів і хлоридів.
Сьогодні за рахунок накопичення, екологічно необґрунтованого зберігання та видалення промислових відходів найбільше потерпають річки басейнів Західного Бугу, Нижнього Дніпра, Сіверського Дінця, річки Приазов'я. Це створює суттєві проблеми в галузях питного і технічного водопостачання, призводить до виникнення стану антропогенної екологічної напруги у 50–60 % гідробіоценозів водних об'єктів України або стану антропогенної екологічної напруги з елементами регресу (у 40–50 % поверхневих водойм і водотоків зазначених регіонів).
На сучасному етапі розвитку господарського комплексу України внаслідок утворення і накопичення промислових відходів триває інтенсивне забруднення підземних вод. Найбільш забруднені ділянки підземних водоносних горизонтів розташовані переважно біля великих промислових та сільськогосподарських об'єктів, а також населених пунктів. Найчастіше порушення природної гідрогеохімічної обстановки спостерігаються в промислово розвинених регіонах України. При цьому основними джерелами забруднення підземних вод є накопичувачі промислових твердих і рідких відходів, мінералізованих шахтних та рудничних вод, неорганізовані місця складування і зберігання мінеральних добрив, отрутохімікатів та їх залишків, накопичувачі органічних відходів на тваринницьких комплексах і окремих фермах.
У гірничодобувних районах Дніпропетровської, Запорізької, Донецької та Полтавської областей порушення природних гідрогеохімічних умов пов'язано переважно з надходженням до підземних вод дренажних, рудничних та шахтних вод. Так, загальна площа забруднення підземних вод у районі Кривбасу становить близько 300 км2 при максимальній мінералізації 12,3 г/дм3.
У комунальній інфраструктурі, при житловій забудові, на територіях міських та інших населених пунктів України щорічно утворюється до 40 млн м3 або приблизно 10–11 млн т твердих побутових відходів (ТПВ), які вивозяться, складуються і частково чи повністю знешкоджуються на майже 800 організованих звалищах та трьох сміттєспалювальних заводах у містах Києві, Харкові, Дніпропетровську, що діяли на 2001 р. За середнім морфологічним складом тверде побутове сміття вміщує 25–30 % паперу, 35–40 % харчових відходів, 4–5 % текстилю, 4–6 % полімерів, 4–5 % чорних та кольорових металів, 5–7 % скла, 2–7 % гуми, кісток, каміння тощо. Питома вага такого сміття становить 220–250 кг/м3, вологість – 40–60 %, зольність 35–40 %, теплотворна здатність 800–2400 ккал/кг. Зрозуміло, що хімічний склад різних компонентів такого сміття є дуже різноманітним як за мінеральною, так і органічною частинами. Загалом подібних відходів в розрахунку на одного жителя України (включаючи немовлят) щороку накопичується до 0,8 м3, або 200–250 кг.
Основним методом знешкодження твердого побутового сміття є його складування на спеціалізованих звалищах. Однак на 80 % із них не дотримуються вимог екологічної безпеки стосовно проведення запобіжних заходів щодо запобігання забрудненню повітряного басейну, ґрунтів, підземних вод, дренажного та поверхнево-схилового стоку. Така практика призводить до накопичення у товщі ТПВ на звалищах та інших місцях їх масштабного складування так званого фільтрату – водонасиченої драглистої рухомої маси, яка відзначається дуже високим вмістом розчинних солей важких металів, нітратів, сульфатів, різноманітних сполук фосфору, канцерогенних органічних речовин, продуктів їх хімічної і біохімічної трансформації, шкідливих анаеробних мікроорганізмів.
Недостатня кількість сучасних полігонів для розміщення побутових та інших відходів, незадовільна робота комунальних служб породжують появу неорганізованих і несанкціонованих смітників, вплив яких на різні компоненти довкілля проконтролювати практично неможливо. Таким чином, поводження з побутовими відходами в Україні є малоефективним, що зумовлено насамперед низьким рівнем їх утилізації.
На більшості підприємств або немає очисних споруд, або вони не діють; нові ресурсозберігаючі технології не впроваджуються за браком коштів. Найзабрудненішими містами протягом останніх років залишаються Донецьк, Макіївка, Горлівка, Дніпропетровськ, Єнакієве, Кривий Ріг, Алчевськ, Дзержинськ (Донецька область), Краматорськ, Луганськ, Запоріжжя, Маріуполь. Стан природного середовища регіону можна без перебільшення назвати кризовим. Тому необхідні здійснення комплексу природоохоронних, рекреаційних і рекультиваційних заходів, модернізація промисловості, переорієнтація на ресурсо- та енергозберігаючі технології. Слід негайно розпочати утилізацію відходів. Зона Полісся займає північну частину території України і знаходиться в межах Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської та Сумської областей. На заході України виділяють також так зване Мале Полісся. Перед Другою світовою війною Українське Полісся було одним із найблагополучніших регіонів Європи, славилося чистими, сповненими життям лісами, річками, прекрасними озерами, грибами, рибою, дичиною, унікальними представниками рослинного й тваринного світу. Сьогодні Полісся — регіон із найзагрозливішою екологічною ситуацією в Україні та Європі.
Інтенсивне вирубування лісів, необгрунтовані обсяги осушення боліт і видобутку торфу, забруднення хімічними препаратами сільгоспугідь, промислові забруднення, негативні наслідки розробки гранітних кар'єрів і, насамкінець, жорстокий ядерний удар чорнобильської аварії призвели до критичного екологічного стану.
В дуже напруженому екологічному стані перебуває Київське водосховище, донні відклади якого й біота забруднені радіонуклідами. Тому нагально необхідні природоохоронні заходи та зміни регіональної екополітики. На Поліссі переважає сільськогосподарський напрям, хоч окремі райони, де видобуваються корисні копалини — граніт, пісок, нафта, газ, торф, потерпають від негативного впливу гірничодобувної промисловості. Особливої шкоди завдають сотні кар'єрів, під час розробки яких відходять грунтові води, відчужуються великі площі ґрунтів, відбувається забруднення довкілля нафтопродуктами й газопиловими викидами (вибухові роботи).
Величезним лихом для Полісся стали науково не обґрунтовані меліорації, осушення боліт, що відігравали важливу роль регуляторів річкового стоку на значних територіях. Інтенсивне осушування на Поліссі розпочалося з 1966 р. Спочатку за рахунок знищених боліт площа сільгоспугідь збільшилася на 1,6 млн га. Та вже до 1992 р. позитивний економічний ефект змінився на негативний — у тяжкому стані опинилися не тільки території осушених боліт, а й сільгоспугіддя в цілому: 24,4 % їхніх площ втрачають родючість через дефляцію (вітрову ерозію), 47,1 % — через підкиснення, 17,7 % — через водну ерозію. Рівень грунтових вод понизився в середньому на 1,1—1,8 м. Близько 50 % малих річок стали жертвами необоротних змін режиму стоку, в багатьох річках істотно зменшилася кількість риби та інших гідробіонтів. Порушились умови відтворення представників дикої флори та фауни, різко зменшилися площі боліт, багатство болотних видів рослин і тварин, триває винищення лісів. Страшного удару екосистемам Полісся завдала Чорнобильська катастрофа. Внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС майже 5,9 млн га поліських земель стали радіаційно забрудненими, з них 3,0 млн га — сільськогосподарські угіддя.
Останнім часом Західному Поліссю, зокрема перлині України — Шацькому національному паркові, почала загрожувати нова небезпека. В Білорусі, за 15 км на північ від парку, споруджується величезний Малоритський комбінат будівельних матеріалів. Один із його об'єктів — кар'єр завглибшки 35 м — спричинить загибель низки прекрасних озер цього краю, серед них — найбільшого в Україні озера Світязь (глибина до 60 м) і завдасть непоправної шкоди національному паркові.
Українське Полісся потребує розробки програми екологічного оздоровлення й відтворення. Адже це разом з Карпатами - легені України. Першочергові заходи, нагальна необхідність яких визначена Планом дій уряду України з реалізації та розвитку «Основ національної екологічної політики» та Постановою Кабінету Міністрів України від 23 вересня 1993 р. «Про першочергові заходи щодо поліпшення екологічного стану Полісся» і які конче необхідно реалізувати, спрямовані на природні об’єкти, що знаходяться в найбільш екологічно небезпечному стані.
Результатом їх здійснення має стати усунення або призупинення дії негативних процесів, пов’язаних із використанням меліорованих сільгоспугідь, поверхневих вод, лісових ресурсів. Масштабний комплекс заходів по меліорації сільськогосподарських угідь було передбачено Державною регіональною програмою соціально-економічного розвитку Полісся на 1996—2010 рр., яка була схвалена Кабінетом Міністрів у березні 1996 р., але черга до її практичної реалізації так і не дійшла.
У сфері охорони і раціонального використання земельних ресурсів як першочергові прогнозуються заходи щодо реконструкції застарілих або технічно несправних, недосконалих систем, які не забезпечують регулювання водного та підтримання оптимального водно-повітряного режиму ґрунтів на осушених землях, а також створення водоохоронних насаджень і полезахисних лісосмуг. Окрім цього, з метою підвищення родючості осушених земель необхідно здійснити комплекс агротехнічних і агрохімічних заходів щодо захисту торф’яних ґрунтів, впровадження нових технологій вирощування сільськогосподарських культур з одночасним підтриманням екологічної рівноваги агроландшафтів, оптимізацією водного режиму перезволожених та підтоплюваних територій.
Розвиток техногенного карсту, який фіксується на забудованих територіях, пов’язаний з формуванням у закарстованих масивах значних за розмірами депресійних воронок у районах водозаборів (мм. Рівне, Дубно, Сарни Рівненської області, Краматорськ Донецької області, Луганськ, Рубіжне Луганської області та інші). Техногенна активізація карсту створює загрозу цивільним та промисловим спорудам південно-західної частини м. Львів приблизно на третині його площі (майже 50 км2). Активізація карсту і пов’язаних з ним просідань і провалів спостерігається в населених пунктах Передкарпаття (Немирів, Теребовля, Гусятин, Заліщики та інші).
Додатковим імпульсом до розвитку карстового процесу є зміна хімічного складу підземних вод, що збільшує їх розчинну здатність, а також підвищення температури породного масиву, особливо під великими промисловими об’єктами та в межах промислово-міських агломерацій, витоки з мереж водопостачання та водовідведення, накопичувачів промислових стоків, хвостосховищ тощо. Особливого розвитку він набув у районах проведення гірничодобувних робіт, перш за все видобутку солей на території Солотвинського (Закарпатська область), Калуш-Голинського (Івано-Франківська область), Стебнікського (Львівська область), Ново-Карфагенського (Донецька область) родовищ, та сірки - Немирівського, Язівського, Роздольського (Львівська область), Тлумачівського родовищ (Івано-Франківська область).
Активізація карсту продовжується:
у межах Солотвинського родовища утворюються нові карстові лійки. У порівнянні з минулим роком збільшилась площа карстових лійок на 0,014 км2 2. У зоні впливу карсту розташовані наземні споруди солерудника, житлові та дачні будинки, алергологічна лікарня, лінія електропередач, комунальні дороги, будівлі рекреаційної зони біля соляних озер. Карст розвивається, в основному, над шахтними камерами або в безпосередній близькості від них.
Поряд з цим, одна з найбільших карстових лійок (об’єм біля 800 тис. м3) утворилась на значній відстані (біля 120 м) від підземних виробок:
у межах Калуш-Голинського родовища калійної солі (Північно-каїнітове поле) продовжується процес формування мульди просідання в районі гаражного кооперативу м. Калуш. На території в районі смт Ділятин триває процес формування воронок;
у житловому районі м. Стебник по вул. Орлика спостерігалася активізація карсту, що проявилось у збільшенні тріщин на окремих будівлях. Незначна активізація карстових воронок спостерігалась у сс. Піски (Пустомитівський район) і Шкло (Яворівський район). На території Яворівського району внаслідок затоплення Язівського кар’єру карстовий процес зменшив свою інтенсивність. У північній частині м. Борислав спостерігається активізація карстового процесу у соляних відкладах, що створює загрозу житловим будинкам. У результаті проведених заходів з ліквідації загрози призупинилась активізація карстового процесу по 3-х карстових воронках на захід від м. Стебник (в долині р. Вишниця, безпосередньо біля траси Львів-Трускавець). Карстові воронки рекультивовані, на їх місці триває природна усадка ґрунтів;
внаслідок шахтного водовідливу на ділянках шахторозробок (у межах Донецької, Дніпропетровської, Луганської та Львівської областей);
у районах гідротехнічних і меліоративних систем (Каховське водосховище, Північно-Кримський канал тощо) (табл.2.1.).
. Таблиця 2.1.
Загальна характеристика поширення карстопроявів та площ порід, здатних до карстування
Назва адміністративної одиниці | Площа адміністра-тивної одини-ці, тис.км2 | Площі розповсюдження порід, що карстуються, тис. км2
| Не карсту- ються, тис. км2 | Кіль кість карсто-проявів, шт. | |||
відк-рита
| покри-та
| пере-крита
| Всього
| ||||
Автономна Республіка Крим | 27,0 | 2,85 | 5,38 | 16,40 | 24,63 | 0,009 | 9 594 |
Вінницька | 26,5 | 1,56 | 2,73 | 6,59 | 10,88 | 0,06 | 244 |
Волинська | 20,2 | 2,49 | 9,21 | 8,38 | 20,08 | 0,006 | 1 529 |
Дніпропетровська | 31,9 | - | 1,55 | 16,08 | 17,63 | 0,04 | 3 |
Донецька | 26,5 | - | 3,19 | 20,28 | 23,47 | 0,01 | 380 |
Житомирська | 29,9 | - | - | 0,55 | 0,55 | 0,1 | 81 |
Закарпатська | 12,8 | 0,001 | - | 2,68 | 2,68 | 10,12 | 23 |
Запорізька | 27,2 | - | - | 18,79 | 18,79 | 0,03 | - |
Івано-Франківська | 13,9 | - | 2,57 | 7,72 | 10,29 | 0,03 | 1 008 |
Київська | 28,9 | - | 0,01 | 18,79 | 18,80 | 0,03 | - |
Кіровоградська | 24,6 | - | 0,02 | 1,10 | 1,12 | 0,1 | - |
Луганська | 26,7 | - | 8,70 | 17,89 | 26,59 | 0,0004 | 368 |
Львівська | 21,8 | 0,04 | 7,92 | 9,83 | 17,79 | 0,02 | 5 102 |
Миколаївська | 24,6 | - | 6,61 | 12,61 | 19,22 | 0,02 | 157 |
Одеська | 33,3 | 0,82 | 3,58 | 28,25 | 32,65 | 0,002 | 112 |
Полтавська | 28,8 | - | - | 26,81 | 26,81 | 0,007 | 11 |
Рівненська | 20,1 | 0,90 | 9,44 | 6,85 | 17,19 | 0,014 | 743 |
Сумська | 23,8 | - | 5,12 | 18,63 | 23,75 | 0,0002 | 56 |
Тернопільська | 13,8 | 0,47 | 6,03 | 7,30 | 13,80 | - | 1 371 |
Харківська | 31,4 | - | 4,15 | 27,19 | 31,34 | 0,0001 | 11 |
Херсонська | 28,5 | 0,37 | 3,71 | 22,26 | 26,34 | 0,008 | 94 |
Хмельницька | 20,6 | 1,64 | 4,80 | 11,00 | 17,44 | 0,02 | 769 |
Черкаська | 20,9 | - | - | 7,37 | 7,37 | 0,06 | - |
Чернівецька | 8,1 | 0,38 | 0,39 | 6,39 | 7,16 | 0,012 | 314 |
Чернігівська | 31,9 | - | 1,47 | 30,33 | 31,80 | 0,0003 | 2313 |
Загалом по Україні | 603,7 | 11,521 | 86,58 | 350,07 | 448,17 | 0,59 | 24 283 |
У Дніпропетровській області, де гірничодобувні роботи на діючих шахтах ведуться на глибинах 850 - 1300м, на перегоні Вечірній Кут – Шмакове, виявлена ділянка прояву деформації земної поверхні довжиною близько 100 м, що проходить уздовж колії. У Львівській області осідання земної поверхні спостерігаються в районі шахт Великомостівської (загроза електропідстанції, дамбі ЦЗФ, автодорозі на Бендюги), Межирічанській (загроза кабелю зв’язку), Степовій (загроза мосту через р. Солокію), Відродження (загроза залізничній колії на шахту) (табл.2.2.).
Таблиця 2.2.
Загальна характеристика осідання земної поверхні над гірничими виробками
Назва адміністративної одиниці | Площа підроб-леної території, км2 | Загальна площа осідання земної поверхні, км2 | Глибина осідання (від до), м | Загальна площа підтоплення в межах осідання, км2 | Площа осідання на забудованій території, км2 |
Волинська | - | 26,2 | 2,5-3,0 | - | - |
Дніпропетровська | 720,83 | 156,11 | 0,7-150,0 | 46,56 | 22,35 |
Донецька | 2417,0 | 2152,0 | 0,02-6,8 | 90,0 | 23 |
Запорізька | - | 82,0 | - | - | - |
Івано-Франківська | 1,6 | 0,3 | 0,1-2,1 | 0,15 | 0,2 |
Луганська | 2 200,0 | - | 5,0-7,0 | - | 703,8 |
Львівська | 177,0 | 100,0 | 0,01-4,0 | 5,00 | 19,5 |
Упродовж останніх років найбільші площі підтоплення фіксуються в межах південних областей - Херсонської, Миколаївської, Одеської, Дніпропетровської, Донецької та південно-східних - Полтавської та Харківської, де процес розвивається не тільки в межах заплав, надзаплавних терас річкових долин та днищах великих балок, а й на вододілах (табл.2.3.).
Таблиця 2.3.
Загальна характеристика площ підтоплення у регіонах України
Назва адміністративної одиниці | Площа адміністративної одиниці‚ тис. км2 | Площа підтоплення, тис. км2 | Кількість населених пунктів, в яких відмічене підтоплення, шт. |
АР Крим | 27,0 | 0,065 | 204 |
Вінницька | 26,5 | 0,005 | 13 |
Волинська | 20,2 | 9,14 | 59 |
Дніпропетровська | 31,9 | 7,29 | 925 |
Донецька | 26,5 | 1,66 | 371 |
Житомирська | 29,9 | 0,04 | 47 |
Закарпатська | 12,8 | 0,001 | 4 |
Запорізька | 27,2 | 0,01 | 248 |
Івано-Франківська | 13,9 | - | - |
Київська | 28,9 | 0,021 | 82 |
Кіровоградська | 24,6 | 0,06 | 51 |
Луганська | 26,7 | 0,01 | 3 |
Львівська | 21,8 | 0,25 | 36 |
Миколаївська | 24,6 | 17,033 | 761 |
Одеська | 33,3 | 20,575 | 983 |
Полтавська | 28,8 | 0,15 | 48 |
Рівненська | 20,1 | 11,7 | 157 |
Сумська | 23,8 | 0,07 | 17 |
Тернопільська | 13,8 | - | 16 |
Харківська | 31,4 | 0,122 | 68 |
Херсонська | 28,5 | 11,3 | 306 |
Хмельницька | 20,6 | 0,06 | 170 |
Щороку в Дніпро та його водосховища з дощовими й талими водами потрапляє близько 500 тис. т азотних сполук, 40 тис. т фосфорних, 20 тис. т калійних, 1 тис. т заліза, 40 т нікелю, 2 т цинку, 1 т міді, 0,5 т хрому. В басейні Славутича працює сім атомних електростанцій! Серед усіх водосховищ Дніпровського каскаду найбільше біогенне забруднення внаслідок «цвітіння» води останнім часом реєструється в Київському й Кременчуцькому водосховищах, найменше — в Дніпропетровському. Дніпровська вода перед подачею споживачеві потребує додаткового очищення: фільтрації, коагуляції, дезінфекції.
У водах і мулах Дніпродзержинського та Дніпропетровського водосховищ стрімко зростає концентрація заліза, ціанідів, хлоридів, хрому, міді, кобальту, свинцю, цинку, кадмію, фенолів, нафтопродуктів. Збитки від затоплених дніпровських заплав, за підрахунками, становлять близько 18 млрд. доларів щорічно, тоді як прибуток від усіх шести ГЕС Дніпровського каскаду — лише 25—28 млн. доларів на рік. Не тільки загинули продуктивні заплавні біоценози — Дніпро значною мірою втратив і здатність до самоочищення.
До основних забруднювачів Десни належать Шосткинський хімкомбінат, а також підприємства Чернігова й Сум, Смоленська та Курська атомні електростанції. Такі самі негативні явища характерні й для Дністра. Величезної шкоди його басейнові завдають забруднені пестицидами й нітратами стоки з полів, викиди промислових концернів «Хлорвініл» (Калуш), «Укрцемент» (Кам'янець-Подільський), «Укр-нафтохім» (Надвірна), Бурштинської ГРЕС та ін. Враховуючи вище сказане, можна зробити висновок , що необхідно якнайшвидше розробити концепцію розвитку водного господарства України на наступне десятиріччя, провести водогосподарське екологічне районування басейнів річок. Екологічні проблеми Чорного і Азовського морів. Багатство природних ресурсів, сприятливі кліматичні умови приморських територій та прилеглих морських акваторій обумовлюють високий ступінь господарського освоєння Чорного та Азовського морів.
Особливо активно цей процес відбувається в галузях, тісно пов’язаних з морським середовищем та його ресурсами, рибогосподарській, рекреаційній та ін. Морське середовище зазнає численного і різноманітного антропогенного впливу внаслідок господарської діяльності як на прилеглих територіях, так і на акваторіях. На морське середовище значно впливають скиди стічних вод з наземних джерел (населені пункти, промислові об’єкти, порти і портові споруди), що безпосередньо надходять у Чорне і Азовське моря. На Чорноморсько-Азовському узбережжі розміщено більше 20 адміністративних районів Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької, Донецької областей та Автономної Ресубліки Крим, до яких належать десятки міст і великих промислових комплексів (рис.2.1.).
Рис.2.1. Ділянки сумісного прояву зсувів та абразії в межах Азово-Чорноморського узбережжя
Господарсько-побутові стічні води за складом дуже різноманітні: крім органічних речовин вони містять багато інших сполук, значне місце серед яких займають детергенти, що присутні в мийних засобах. Такі стоки вносять в морське середовище в розчиненому і завислому стані речовини, концентрації яких не властиві природним водам, особливо органічні і мінеральні (біогенні) сполуки. Це — концентровані стоки, не розбавлені річковими водами, більша частина яких безпосередньо випускається в море без будь-якого очищення або після часткового механічного очищення, до того ж у вузьку прибережну зону шириною 500–1000 м від берега, що призводить до її забруднення.
Одним із джерел надходження забруднювальних речовин в Чорне і Азовське моря є також поверхневий стік з сільськогосподарських угідь. Нераціональне застосування мінеральних добрив, пестицидів, гербіцидів, інсектицидів, фунгіцидів, крім бажаних результатів, призвело до значних негативних наслідків. Частина цих речовин трансформується, передається через ланцюг живлення, інша надходить у ґрунтові води, міститься в зливових стоках, потрапляє в річки та безпосередньо в море.
З внесених на схилі землі добрив вимивається до 20 % азоту, 2—5 % фосфору, 10—70 % калію. Винос пестицидів з орних земель становить 1 %, зі зрошуваних — 1—4 % від внесеної кількості. В цілому стік малих річок вносить близько 11,6 % азотних добрив, що надходять до водних об’єктів басейнів Азовського та Чорного морів, 13 % фосфорних добрив та 6 % пестицидів.
Суттєвим джерелом забруднення Чорного моря є аварійні (залпові) скиди, що відбуваються головним чином внаслідок скидання стічних вод промислових підприємств та населених пунктів, а також при завантаженні танкерів. Основна частка надходження забруднених вод спостерігається в північно-західній частині Чорного моря. З річковим стоком, який становить тут 79 % загального континентального стоку, в цей регіон надходить більша частина забруднених стічних вод. До них належать й безпосередні скиди в море з урбанізованих територій, промислових об’єктів, сільськогосподарських угідь.
Найбільш забрудненими ділянками прибережних вод Чорного та Азовського морів є Дунайська гирлова і Дніпро-Бузька області, Севастопольська бухта, Керченський район, Дніпровський лиман, Маріупольський, Генічеський райони. Під впливом навіть порівняно низьких концентрацій забруднювальних речовин в біоценозах моря відбуваються зрушення, які можуть мати критичні наслідки для стійкості його екосистеми. До таких змін можна віднести зменшення видового розмаїття, порушення темпів і співвідношення процесів продукування та розкладу органічних речовин, аномалії динаміки розчинення кисню, порушення системи біоакумуляції в угрупуваннях. Досить велика ймовірність виникнення так званого синергічного ефекту, тобто сукупної дії хімічних речовин при каталізуючому впливі забруднення.