ТЕМА:

«Виховання гуманних почуттів у дітей дошкільного віку»

Опис роботи за темою: «Виховання гуманних почуттів у дітей дошкільного віку»

Історія науки знає чимало спроб використати ідеї не насильства в сфері навчання, виховання. Найбільш послідовно вони втілилися в концепціях вільного виховання Ж.-Ж. Руссо, М. Монтессорі, Л. Толстого, К. Вентцелі, а в сучасно гуманістичній психології й педагогіці їхніми провідниками стали А. Маслоу, К. Роджерс, Л.Виготський, В. Сухомлинський, Ш. Амонашвілі.

У чому же полягає наша задача? Як допомогти дитині, не торкаючись

особистого життя родини? Як навчити дитину стримувати себе, контролювати свою поведінку, адекватно реагувати на зовнішні подразники? Як навчити дитину жити у суспільстві та приносити користь?

Ці питання залишаються відкрити для кожного вихователя, який працює над формуванням моральних якостей у своїх вихованці

Тому це питання і обумовило вибір мого дослідження: «Виховання гуманних почуттів до однолітків у дітей дошкільного віку»

Відповідно мети і гіпотези дослідження було опрацьовані наступні завдання:

1. На основі аналізу наукових джерел розкрити сутність понять «доброзичливість», «турботливість», «добро», «гуманність», «мораль», виявити їх психологічну характеристику, дослідити влив вправ, завдань та ігор в різних видх діяльності

2. Провели огляд особливостей виховання гуманних почуттів у дітей молодшого дошкільного віку у процесі різних видів діяльності та вплив сімейного виховання.

3. Розробити та апробувати в експерименті програму розвитку гуманності у дошкільному віці та зробили висновки.

Гуманність - це насамперед комплекс якостей особистості, у яких виражається відношення людини до людини. Гуманність і пов'язані з нею гуманні почуття відповідають не тільки інтересам дитини, що розвивається, але й глибоким його потребам, як особистості. У процесі спілкування в ігрової діяльності гуманні почуття зближають дітей, роблять їх чуйними й уважними. Найбільше ефективно протікає процес формування гуманності в дітей молодшого шкільного віку в ігровій діяльності, якщо вихователь підготовлений теоретично й методично, знає зміст роботи, психолого-педагогічні особливості даного процесу. Роль вихователя не тільки в тому, щоб формувати у дітей поняття й подання про гуманність, але й організувати їхню ігрову діяльність, у процесі якої вони спілкуються й здобувають досвід гуманного поводження. Гуманістична сутність такту вихователя обумовлена активним характером взаємодії його із внутрішнім світом дитини. Вихователь створює сприятливі умови для передачі й засвоєння позитивного досвіду старших, гуманизирует процес виховання, завдяки чому гуманність стає внутрішнім переконанням дитини, керівництвом до дії.

Тому я вирішила експериментально перевірити вплив використання вправ, завдань та ігор в різних видах діяльності та фомування позитивних моральних якостей у дошкільників

Дослідження було проведено в дошкільному навчальному закладі № 193, для дітей загального розвитку, м.Харкова. В групі дітей молодшого дошкільного віку. В дослідженні брали участь 17 дітей віком 3-4 років.

Мета проведення експериментального дослідження: виявити ефективність впливу використання вправ, завдань та ігор в різних видах діяльності на формування позитивних моральних якостей у дітей дошкільного віку

Мета констатуючого експерименту: визначити рівні сформованості позитивних моральних якостей у групі.

Формування позитивних моральних якостей у дітей 4-го року життя передбачає, насамперед, ознайомлення дітей із правилами та нормами спілкування з однолітками, а саме: виховання стійкого позитивного ставлення до оточення товаришів, формування вміння встановлювати і підтримувати позитивні стосунки з дітьми та регулювання свою поведінку.

Вивчаючи дитячі взаємини, я насамперед вважала за необхідне визначити характерні спільні ігри дітей та рівні ігрової діяльності. Під характерними іграми ми розуміємо типові, часто повторювані ігри, що відбивають знання про навколишній світ, які доступні дітям молодшого дошкільного віку.

За критерії сталості позитивних моральних якостей та дитячих взаємин було взято тривалість спільних ігор, кількість учасників в одній грі, кількість ролей та змістовність гри.

Основний метод, що його застосували під час досліджень, полягав у систематичному і цілеспрямованому спостереженні за поведінкою дітей у спільних й індивідуальних іграх.

На підставі аналізу спостережень можна визначити три рівні сформованості позитивних моральних якостей та дитячих взаємин:

Високий– у дітей, які мають відповідний вікові обсяг знань про моральні норми, розуміють необхідність їх дотримання в реальній поведінці, виявляють моральні її форми органічно без ознак внутрішньої боротьби; уміють проаналізувати ситуацію

вибору, знайти альтернативи та адекватно їх оцінити. Мотивом вчинків дітей є прагнення безкорисливо робити добро іншим, вони проявляють безпосереднє доброзичливе ставлення до од- нолітків. Оцінки інших переважно позитивні, вони здатні схва лювати однолітка, давати йому поради, підказувати, намагають ся допомогти, іноді навіть “таємно” від дорослого. У мовленні ді тей домінують описові характеристики однолітків, переважно якісні та об’єктивні; згадки про себе зустрічаються вкрай рідко. Серед реакцій дітей на оцінку дорослого не спостерігається ін диферентних або неадекватних реакцій. Вони повністю підтри мують дорослого як у заохоченні, так і в осудженні дій партнера. Водночас здатні до співпереживання невдач однолітка і співраді ють його успіхам. Самооцінка критична, об’єктивна. Проявляючи інтерес до однолітка, вони не порівнюють себе з іншими і не де монструють свої переваги, що свідчить про особливе ставлення, при якому в центрі уваги дитини стоїть інший. Цей інший висту пає для них як самоцінна і рівноцінна особистість. Діти легко і вільно долучаються до спільної діяльності. Вони самі виявляють у цьому.

Середній рівень – у дошкільників, які загалом мають відпо відний вікові рівень знань про зміст і орієнтуються у значенні моральних норм, здебільшого правильно аналізують ситуації ви бору та адекватно оцінюють варіанти дій. Їхня поведінка загалом позитивна, проте її мотиви в окремих випадках можуть не мати морального змісту. Саме цим пояснюється їхня моральна пове дінка в нормативно заданих ситуаціях; однак при зміні цих си туацій вони не в змозі перенести колишній тип поведінки в нові обставини. Їхні вчинки супроводжуються цілою гамою емоцій них переживань: замішання, почуття провини, якщо вони відчу вають, що вчинили не добре, і, навпаки, яскраве демонструван ня свого вчинку, якщо він є моральним. Моральна норма існує у свідомості дітей у формі конкретних на ті ситуації, які дещо відрізняються від заданої, а якщо і поши приписів і не поширюється рюється, то моральний вибір пов’язаний з внутрішньою боротьбою.

Моральна поведінка цих дітей продукується не безпосеред нім ставленням, а прагненням виглядати добрими у власних очах і в очах інших, дотримувати певних норм і правил. Відповіді ді тей можуть мати різні типи висловлювань про однолітків і час те згадування себе в контексті їхніх взаємин, порівняння з де монструванням власних переваг, конкурентність. Вони погоджу ються з оцінкою дорослого і орієнтуються на неї; дають адекват ну моральну оцінку своїм вчинкам. Характерною для них є “прагматична допомога” однолітку: спочатку все для себе, а тоді, щоб бути хорошим для інших і відповідати моральним еталонам. Моральний розвиток цих дітей іде шляхом засвоєння моральних норм як засобів регулювання власної поведінки; усвідомлення власного “Я” відбувається через затвердження особистісних пе реваг (у тому числі і моральних) стосовно інших, які є засобом са моствердження. Дошкільники здатні проявляти позитивну ува гу, співпереживати і допомагати одноліткам (“бачать” одноліт ка), хоч і крізь призму себе.

Низький рівень

– у дітей, які мають обмежені знання про зміст моральних норм та правил поведінки, не завжди розумі ють їх значення, незважаючи на наявність адекватних мораль них суджень, не мають сформованих моральних форм поведін ки (тобто, знання про норми ніяк не позначаються на реальній поведінці). У мовленні, під час опису ситуації морального зміс ту, інша дитина виступає як носій певного ставлення (подають у контексті їхніх взаємин, ніби крізь призму власного погляду) Вони не можуть проаналізувати ситуацію морального вибору та виявити альтернативи. Мотивація їхніх вчинків позначена стійким егоїстичним спрямуванням (подекуди надають “провокацій ну допомогу”); у ситуаціях вибору систематично порушують мо ральні норми та правила; якщо й проявляють елементарну мо ральність, то дуже виважено, без шкоди для себе, “прагматично”. Здійснення позитивного вчинку частіше є результатом впливу зовнішніх чинників і може мати випадковий характер. Позитивні оцінки стосовно інших дітей є нечастим явищем, вони можуть на сміхатися з ровесників; їхня самооцінка має необ’єктивний характер, не збігається з реальним моральним значенням дій дитини. такі діти підтримують осуд дорослого стосовно іншого і прояв Прояви емоційної реакції можуть мати неадекватний характер: ляють негативні емоції у відповідь на заохочення. Вони виявля ють егоцентричне ставлення до однолітка, при якому власні ін тереси дитини стоять на першому місці (це виражається у відсутності співпереживання і співчуття, в оцінках і в описі однолітків).

Провівши аналіз даних взаємин дітей 4-го року життя: до І-рівня (найвищого) жодної дитини не було віднесено, до ІІ рівня віднесено 54% дітей; до ІІІ – 46%. Значна кількість дітей не вміє встановлювати і підтримувати позитивні стосунки з товаришами групи; для їхніх контактів властива короткочасність і несталість. Прагнення спільних ігор, ця природна соціальна потреба, не набула ще належного розвитку.

Мета формуючого експерименту: використовувати розвивальну методику «Школа доброти» у формуванні взаємин між дітьми дошкільного віку.

Система планування роботи гурта «Школа доброти» з морального виховання дітей молодшого дошкільного віку

Термін	Тема заняття	Форми роботи
Жовтень	Дружба	Читання казки В. О. Сухомлинського «Дівчинка і ромашка» Гра «Школа Дружби» Малювання малюнку «Подруга- квітка»
Доброта	Читання вірша А. Нейолова «Доброта» Інтегроване заняття: «Доброта в очах,доброта у серці» Гра «Добрий дощик» Малювання малюнку «Дерево Доброти»
Щиросердечність	Читання казки А. Каралійчек«Осіння казка» Гра «Квітка Доброти» , Творче завдання «Добре серце»
Дружелюбність	Читання казки Д.Біссет «Казка про лісових тварин» Гра «Кільце Дружелюбності» Малювання малюнку «Добрі почуття»
Листопад	Ввічливість	Читання казки «Ввічливий кролик» Гра «Школа Ввічливості» Малювання малюнку «Сонечко»
Безкорисливість	Читання казки «Скалка доброти» Гра «Поміркуємо про Доброту» Малювання малюнку «Очі Доброти»
Вдячність	Читання казки Є. Фролова «Хто виростив яблучко?» Гра «Птах Вдячності» Творче завдання «Спасибі природі»
Взаємодопомога	Читання казки «Ведмедик та Мишка» Гра «Паличка виручалочка» Творче завдання «Мишка та Ведмідь»
Грудень	Мудрість	Гра «Мудра порада» Малювання малюнку «Часточка мудрості» Творче завдання «Допоможемо людям»
Чуйність	Читання казки В О. Сухомлинського «Зламана Яблунька» Гра «Чуйний колобок» Малювання малюнку«Подарунки»
Співчуття	Читання оповідання В.О Сухомлинського. «А серце тобі нічого не сказало?» Гра «Добрий лісник» Творче завдання «Фея Співчуття»
Служіння людям	Гра «Сонячні подарунки» Малювання малюнку «Сад Добрих Справ» Творче завдання «Щастя предметів»
Січень	Хоробрість	Читання казки М. Скребцова«Хоробра жабка? » Гра «Обручка Хоробрості? » Творче завдання «Школа Хоробрості»
Турботливість	Читання вірша А. Нейолова «Я про маму дбаю» Гра «Турботливий господар Малювання малюнку «Квітка допомоги»
Вірність	Читання казки Т. Вершиніна «Про Вірність» Гра «Наші вірні друзі» Малювання малюнку «Для вірного друга»
Милосердя	Чи тання казки В. О. Сухомлинського «Добре слово» Гра «Сонечко Милосердя» Малювання малюнку «Серце Милосердя»
Лютий	Ніжність	Читання казки Є. Лазаренко «Фея Ніжності» Гра «Ніжне слово» Малювання малюнку « Ніжність дня»
Допитливість	Читання казки В. О. Сухомлинсь кого «Пташеня випало з гнізда» Гра «Допитливі друзі» Малювання малюнку «Кумедна ляпка»
Майстерність	Чит ання казки В. О. Сухомлинського «Хто найкращий майстер на землі?» Гра «Квітка Майстерності» Малювання малюнку «Прикрашання тарілочки»
Пошук прекрасного	Гра «Чим ми прекрасні» Малювання малюнку «Квітка душі» Творче завдання «На чому ми поїдемо»
Березень	Любов	Читання вірша К.Кидрєва «Дім Любові » Гра «Фея Любові» Малювання малюнку «Дім для Феї»
Любов до мами	Читання казки О. Лопатіна «Серце Матері» Гра «Подарунки для мами» Малювання малюнку «Дерево Любові»
Любов до тварин	Читання вірша А.Нейолова «Мій Рябко» Гра «Наші улюбленці» Малювання малюнку «Догляд за тваринами»
Любов до батьківщини	Читання вірша «Наша прекрасна Земля» Гра «Думаємо про Батьківщину» Малювання малюнку «Люба Батьківщина»
Квітень	Відповідальність	Гра «За що ми відповідаємо» Малювання малюнку «Посадимо деревце» Творче завдання «Хто відповідальний»
працелюбність	Гра «Працюємо з любов’ю» Малювання малюнку «Будуємо дім» Творче завдання «Маленька справа»
повага	Читання вірша «Що я поважаю» Гра«Вчимося поважати» Малювання малюнку «Кулька поваги»
Щастя	Читання казки В О. Сухомлинського «Які ви щасливі!» Гра «Хто нам дарує щастя» Малювання малюнку «Здійснення мрії’
Травень	Правдивість	Гра «Сердечко Чесності» Малювання малюнку «Сонечко Правдивості» Творче завдання «Чесні люди
Скромність	Читання оповідання В. О. Сухомлинського «Два Метелики» Гра «Скромні звірятка» Малювання малюнку «Прикраса Самотності»
Прагнення до світла	Гра «Хто світить людям» Малювання малюнку «Будиночок для сонечка» завдання «Сонечко щастя»
Прагнення досконалості	Чит ання казки В. О. Сухомлинського «Пурпурова квітка» Гра «Дива навколо нас» Малювання малюнку «Подорож на крилах»

Моніторинги успішності виховання морального

розвитку дітей молодшого дошкільного віку (за програмою з морального виховання детей дошкільного віку «Скарбниця моралі»)

Завдяки соціометричному дослідженню «Похід», метою дослідження якого було визначити реальне розташування дітей у стосунках з однолітками, виявити групи, на які поділяється група, офіційних та неофіційних лідерів, відштовхнутих тощо, та потім отримані результати порівняти з анкетуванням вихователів. За характером відповідей, знову ж таки, дітей можна було умовно поділити на чотири групи:

Перша група дітей (10,1%) з легкістю та впевненістю визначилися з трьома дітьми, яких вони би обрали, та дали чіткі пояснення свого вибору

До другої групи дітей (29,7%) ми віднесли тих дошкільнят, які визначили одного чи двох товаришів, з якими хотіли б залюбки піти у похід, але й дуже чітко перелічили тих, кого б ніколи не взяли

Третя група склалася з дітей, які дуже довго міркували над тим, кого б вони обрали, та потім називали одне ім’я, чи так і не змогли відповісти на перше запитання. Та зовсім не вагалися з визначенням тих дітей, яких би вони ніколи не взяли.

У 4 групі опинились діти, які відмовились відповідати на запитання– 2,4%.

Другий напрямок дослідження соціалізованості дошкільнят у стосунках з однолітками здійснювався за нормативним критерієм. Метою даного напрямку дослідження було визначити рівень усвідомлення норм та правил спілкування та взаємодії, а також готовність дітей виконувати їх у реальному житті.

Виявилось, що тільки приблизно 50% норм та правил, перелічених дітьми в процесі обговорення, були чітко сформульовані.

Велика кількість дітей виявила непоганий рівень знання норм та правил спілкування на рівні спроможності пояснити зміст правила. 57% дітей були дуже активні, виявили інтерес до проблематики обговорення та демонструвати чітку готовність дотримуватись цих правил у реальному житті. Майже 5% дітей дуже стримано поводили себе в процесі обговорення та у випадках необхідності змогли пояснити зміст правила,2% дітей, що поводили себе дуже пасивно, не змогли пояснити зміст правила чи навести будь-який приклад або взагалі відмовлятись відповідати.

Наприкінці цілеспрямованої роботи з дітьми вже можна було спостерігати зрушення в характері ігрової діяльності і сформованості позитивних моральних якостей дитини. Піднесення рівня гри істотно позначилося і на рівні дитячих взаємин.

Завдяки досвіду, набутому в іграх, для більшості дітей стали властивими товариськість, взаємодопомога, прагнення старанного виконання правил поведінки. А також бажання нормалізувати свої стосунки самостійно.

Отже, з аналізу результату проведеного дослідження ми бачимо зміни в стосунках дітей, їх рівень взаємин змінився в кращий бік. Так до І рівня (найвищого) відносяться 5 дітей, до ІІ рівня – 9, як і до проведення дослідження, але змінився склад цих дітей: діти ІІІ рівня перейшли до ІІ. Так у ІІІ рівні залишилось 3 дитини.

Виховання гуманності у дошкільному віці є принципово можливим, про що свідчить експериментальне запровадження спеціально розробленої програми формуючого впливу, що включає в себе активні методи групової роботи – тренінг-семінари для вихователів, тематичні бесіди з елементами тренінгових вправ для батьків та ігровий тренінг для дітей. Комплексна робота з виховання гуманності у дошкільному віці із врахуванням психолого-педагогічних чинників розвитку даної морально-психологічної якості особистості сприяє актуалізації у свідомості дітей гуманного ставлення до іншої людини .

Проведене дослідження не претендує на вичерпне розв’язання складної та багатопланової проблеми гуманності. В процесі роботи виокремився ряд напрямків, кожен із яких може стати предметом самостійного дослідження, зокрема, врахування гендерних аспектів у формуванні гуманних почуттів, дослідження особливостей впливу літератури й мистецтва, а також засобів масової інформації на формування гуманності у дітей.

ТЕМА «Виховання гуманних почуттів у дітей дошкільного віку»

АКТУАЛЬНІСТЬ

Світ людей відкривається для дитини реальними взаєминами її найближчих родичів, вихователів дитячого садка, їх ставленням до неї. На жаль педагоги, а тим паче батьки недостатньо уваги приділяють ролі добрих почуттів у становленні моральності дитини. Актуальність даної проблеми й обумовила вибір моєї роботи : «Виховання гуманних почуттів у дітей дошкільного віку»

МЕТА: Визначити особливості становлення гуманних взаємин молодших дошкільників в процесі використання художніх творів та дидактичних ігор в тісній співпраці ДНЗ та родини.

ЗАВДАННЯ

1. На основі аналізу наукових джерел розкрити сутність понять «доброзичливість», «турботливість», «добро», «гуманність», «мораль», виявити їх психологічну характеристику, показати влив художніх творів, вправ, завдань та ігор на встановлення моральності дитини.

2. Провести огляд особливостей виховання гуманних почуттів у дітей дошкільного віку в процесі різних видів діяльності та вплив сімейного виховання.

ОЧІКУВАНІ РЕЗУЛЬТАТИ: Виховання гуманних почуттів у дітей дошкільного віку буде більш ефективним за умов упровадження в виховний процес ігрових та корекційних засобів, бесід та вправ. Діти засвоють правила та норми моральної поведінки, вмітимуть оцінювати вчинки героїв художніх творів, вчинки товаришів та свої власні вчинки.

1. Видатні педагоги і філософи, які займались проблемами розвитку і виховання гуманності у дітей (Марія Монтессорі, В.О. Сухомлинський)

Нове, третє тисячоліття висуває перед працівниками дошкільних установ нові навчально-виховні завдання, зумовлені необхідністю формування в дітей почуттів любові, справедливості, правди, співчуття, милосердя та інших чеснот. Люблячими хочуть бачити дітей їхні батьки, рідні, вихователі, однолітки. Вкладаючи у вихованців любов, дорослі сподіваються отримати від них довіру, чуйність, порозуміння. Тому для справжніх фахівців любов є принципом педагогічної дії, перетворившись у безумовну, стає засобом морального виховання підопічних. Але що ж тоді мала на увазі Марія Монтессорі, яка на початку XX ст. говорила: "Якщо ми стурбовані тим, щоб дати "моральне виховання" нашим дітям, то передусім нам варто було б поставити самим собі запитання: чи правда це, що ми їх дійсно любимо, і чи насправді ми щирі у своєму прагненні прищепити їм "моральність". Гадаємо, що вона усвідомлювала глибокий зміст понять: любов, послух, чемність, взаємодопомога, вдячність, пошана тощо і відчувала велику відповідальність за формування їх у дитячих душах."Розглянемо наше місце у стосунках з дітьми. Ми є для них "стимулами" для виправлення їхніх відчуттів, що повільно розвиваються. Для інтелектуального розвитку в нас є різні предмети і кольори, форми тощо; але для духу предмети-стимули - це ми самі. Чисті душі дітей мають черпати свою духовну їжу від нас; їхні серця повинні зупинитися на нас, як їхня увага фіксувалась на улюблених стимулах; в любові до нас вони повинні піднятися до внутрішньої творчості"

Отже, питання морального виховання дітей Марії Монтессорі переводить у площину проблем духовної сфери людини: розуміння і розрізнення добра і зла, вдосконалення чутливості совісті, виховання морального почуття тощо. Зазначимо, що дух - це цілісність (як і інші частини людини: тіло і душа, розум, воля, почуття), яка має такі прояви, як інтуїція, совість. Відрізняти добро від зла - одне із призначень совісті; осуд чи виправдання - ще одне її призначення. Інтуїція означає розуміння змісту чи життєвого досвіду. "Можливо, що добре і погане відрізняється "внутрішнім відчуттям" без морального пізнання, і за таких умов "добре" і "погане" є абсолютними, тобто будуть пов'язані із самим життям, а не з набутими соціальними звичками", - стверджувала Марія Монтессорі. Її погляди на особливості конституції людини (трьохступінчасту її побудову: дух, душа і тіло) й необхідність плекання духовних сил малюків підтверджуються дослідженнями науковців усього світу й, зокрема, вітчизняних: Е.Еріксона, В.Зеньковського, Я.Коменського, М. Рубінштейна, Софії Русової, Л. Ушинського та ін. В.О. Сухомлинський уважав, що обов'язком кожного є виховання у дітей любові й поваги до старших, насамперед до бабусі й дідуся. Проте, як показує дійсність, в українському суспільстві за період радянського режиму відбулася девальвація інституту батьківства. Взята нині за основу американська модель стосунків між дітьми і батьками цю девальвацію лише посилює. Нині поширилася форма звертання на «ти» чи й просто по імені не лише до матері й батька, а й до бабусі та дідуся. Діти відкрито спекулюють формулою «внуків люблять більше ніж дітей». Найчастіше до старших звертаються, коли потрібно вивільнити час для розваг, тоді онуки «відправляються до баби з дідом». Через напружений ритм життя, «технізацію» суспільства спілкування між членами родини перейшло з безпосереднього на телефонне. В.О. Сухомлинський радив з пошаною ставитися до старших — надавати їм найпочесніше місце, систематично відвідувати; писати листи, вітати зі святами, днем народження, а звичайна щоденна увага до них — обов'язок кожної дитини. [2]

Проте одностороння любов батьків до дітей чи дітей до батьків не дасть потрібного, важливого для суспільства результату, якщо в сім'ї не пануватиме повага до дитини, яка досить часто підміняється імперативними стосунками чи наданням «тепличних послуг». Так, М.Й. Боришевський підкреслює, що повага до дитини — це не шанобливі й запобігливі реверанси перед нею, не бездоганне дотримання у стосунках з нею правил етикету чи визнання її заслуг, це насамперед сприйняття її як рівноправного члена сім'ї, уважне і щире ставлення до її інтересів та потреб, віра в її можливості, розвиток у неї почуття власної гідності. Повага до дитини виявляється в усьому—в інтонації голосу, формі звертання, наказу, прохання, у пораді, співчутті. В.О. Сухомлинський зазначав, що «роки й роки ідуть на те, щоб навчити і вчителів і батьків бути чутливими до переживань дітей. Зрозуміти дитяче почуття — значить підійти до дитини по-людському, принести їй спокій, розсіяти тривогу, навчити її бути доброю й чуйною. Дитина, відчувши, що старші зрозуміли її душевний стан, стає м'якою, чутливою до добра. Те, що я називаю виховуваністю, є відповіддю дитини на наше вміння розуміти її стан. Якщо ж старші, не розуміючи дитини, байдужі до її душевних порухів, часом бур і ураганів, — дитина стає жорстокою, озлоблюється, може навмисне робити зло».

В.О. Сухомлинський у своїх працях не лише викладає свої погляди, а й підтверджує їх яскравими прикладами, в яких розкривається велич Людини — Матері, Батька, Бабусі, Дідуся, Сестрички, Брата, Вчителя, Друга, взагалі Старшого. Проте навіть ці приклади, на думку вченого, будуть безсилими, якщо в сім'ї дітям не прищеплюють — нехай і елементарних, початкових — уявлень про гуманність, не формують навички спільної праці, не виховують доброзичливості у стосунках. І найважливішим при цьому є приклад гуманності самих батьків. Важливою передумовою гуманістичного виховання педагог уважав звичаї батьків і того кола людей, серед яких живуть діти: «Дитина — дзеркало сім'ї: як у краплі води відбивається сонце — так у дітях відбиваються моральна чистота матері й батька».[20]

Видатний педагог був переконаний, що виховувати у дітей чесність, правдивість, доброту і чуйність, любов і повагу до старших потрібно ще змалку, оскільки «дитячий світ — світ особливий. Діти живуть своїми уявленнями про добро і зло, про честь і безчестя, про людську гідність: у них свої критерії краси, у них своє вимірювання часу: в роки дитинства день здається роком, а рік вічністю». «Добрі почуття, — зазначав Василь Олександрович, — своїм корінням сягають у дитинство, а людяність, доброта, лагідність, доброзичливість народжуються у праці, турботах, хвилюваннях про красу навколишнього світу». Саме тому батьки мають піклуватися про те, щоб діти виростали турботливими до всього живого. Така душевна праця відточує сердечну чуйність, пробуджує бажання робити добро. «Азбука виховання людяності в тому, щоб дитина, віддаючи тепло своєї душі іншим людям, знаходила в цьому особисту радість»,—стверджував учений. Душевна чуйність—це вміння відгукуватися думками, почуттями на все те, що відбувається в навколишньому світі; без чуйності до людини неможлива гуманність. Батьки мають навчати дітей від­чувати іншу людину, розуміти і поважати інтереси інших, їхні прагнення, тобто засвідчувати поведінкою, вчинками своє ставлення до людей, бо «жити у суспільстві — це значить уміти пожертвувати своїми радощами в ім'я благополуччя, спокою інших людей»

Справжня гуманність не може бути вихована без такої риси, як правдивість. Для цього потрібно формувати у дітей звичку постійно говорити правду. І прикладом для наслідування для дітей є дорослі, їхня глибока повага до правдивості як цінної людської якості. Коли дитина втрачає віру у правду, то, за словами В.О. Сухомлинського, стає «або озлобленою, жорстокою, або ж безвільною і лицемірною, дволичною і брехливою — яким би бур'яном не проросло насіння безвір'я, дитина стає морально товстошкірою, для неї не існують етичні цінності».«Людська товстошкірість» формується в сім'ї, і якщо цьому не запобігти, то отримаємо духовно збіднених, атрофованих споживачів. Виховувати у дітей чесність і правдивість, уважав педагог, потрібно на вірі й, особливо, на довірі. Адже діти не можуть жити без довіри. Без неї неможливе самовиховання. Отримані уявлення про добро і зло, правду і неправду, честь і безчестя знаходять відображення в стосунках між дітьми.

2. Виховання основ гуманізму в різних видах спільної діяльності у дошкільному віці

Гуманність (людинолюбство, людяність) - це пошана до людей, турбота про їх благо, співчуття, доброзичливість. Людям високорозвинутим і соціально здоровим властива гуманність.

Гуманність виявляється в співпереживанні людині, що потрапила в біду, в готовності прийти йому на допомогу, в потребності творити добро і протистояти злу. Гуманна людина уміє не тільки розділити горе, але і порадіти успіхам, визнати досягнення інших людей.

Йому чуже відчуття заздрості і злорадності, він бореться проти жорстокості, насильства, знехтування гідності людини, він поважає всіх людей незалежно від їх віку, підлоги, соціального положення, національної приналежності.

Гуманність - одна із загальнолюдських норм моральності. Без неї не може бути мови про соціальне здоров′я суспільства.

Гуманність - система установок особи на соціальні об’єкти (людину, групу або будь-яку живу істоту), яка представлена в свідомості переживаннями співчуття і сорадованія. Гуманність виявляється в спілкуванні і поведінці: у сприянні, співучасті, допомозі. Поняття «гуманність» тісно пов′язане з емпатієй.

Гуманність розуміють як дотримання принципів рівності між всіма людьми, пошани і справедливості, а також вимогливості у виконанні цих принципів. Поняття «гуманність» знімає зіставлення «альтруїзм -эгоизм», що припускає або жертовність, або корисливе себелюбство.Досвіду гуманного відношення дитина набуває перш за все в сім’ї. Важливо, щоб в сім’ї всі піклувалися один про одного, підтримували, раділи успіхам і переживали із-за невдач. Привітність, чуйність і проникливість батьків по відношенню до дітей, один до одного, до навколишніх людей і тварин - це благодатний грунт для виховання гуманних відчуттів. Відсутність гуманності - черствість і невдячність - нерідко є наслідком порушених відносин дитини з батьками, недоліком тепла і любові в сім’ї.

Виховання гуманістичних засад особистості починається з перших років її життя. Стосовно дітей раннього віку його зміст полягає у формуванні досвіду спілкування з близькими людьми в процесі спільної з ними предметної та ігрової діяльності. Йдеться про виховання інтересу, доброзичливого ставлення до співрозмовників, вироблення установки, що в сім´ї всі мають піклуватися один про одного. Світ людей відкривається для дитини реальними взаєминами її найближчих родичів, вихователів дитячого садка, їх ставленням до неї. У спільній діяльності з дітьми дорослий створює ситуації привітності, співчуття, взаємоучасті. У ранньому віці дитина володіє неабиякою здатністю до наслідування, що є передумовою поступового її переходу від споглядання дій дорослих до спільних дій з ними, згодом — до окремих дій дитини і дорослого, а ще через якийсь час — до самостійних дій дитини. Свої побажання батьки, вихователі мають висловлювати ласкавим, спокійним тоном, щоб дитина поступово усвідомлювала необхідність реагувати на таке ставлення відповідною поведінкою.

І. Моральне виховання.

Головне завдання виховання - це вироблення характеру. Людину ми найбільш цінуємо не за її знання, а за її характер, - він найбільше важить в зносинах людей міх собою, він дає змогу людині осягнути найвищі моральні блага.

Навчання може дуже добре причинитися до вироблення характеру, розвиваючи увагу, розум, викликаючи постійно власну ініціативу, даючи дитині справи, цікаві для неї, які, одначе, вимагають від дитини самостійної активності. Треба привчити дитину обмірковувати свої вчинки і чужі, використовувати кожний випадок боротьби між злом і добром, давати дитині змогу в різних обставинах життя виявити свою мудрість, добре серце і правдиве поводження, і підтримувати у дитини віру в саму себе. Ніколи не вживати кари або погрози, а головне, любити дитину і заслужити її любов, - от головний грунт, на якому виховання може осягнути своїх змагань. Дуже добре допомагає моральному розвиткові дітей утворення спеціальних гуртків для самовиховання учнів, самодисципліни в напрямку до добра і опанування своїх емоцій.

Щоб вести дитину до такого суцільного морально-естетичного і розумового розвитку, треба, щоб і вчителі по школах, і керівники по дошкільних установах мали відповідну підготовку, широку свідомість моральних ідеалів.[10]

Програми усіх вчительських семінарів, педагогічних інститутів мають бути поширені більшим обсягом соціальних наук, природознавства, антропології, мистецтва, географії ним знанням свого рідного краю. Нам так бракує для відбудування нашої держави, для освіти нашого народу освічених людей, що виховання дітей, підготовка педагогів набирає особливого значення. В наші часи бути гарним педагогом - це бути апостолом Правди і Науки. Тільки великими зусиллями таких апостолів Україна матиме чесних діячів-патріотів, вмілих практичних робітників і соціальне об'єднану, інтелектуально розвинену народну масу.[1]

ІІ. Формування взаємин дітей дошкільного віку.

Здійснення завдань морального виховання дітей-дошкільників, зокрема формування в них доброзичливих взаємин з ровесниками, передбачає пошуки і розробки ефективних методів і прийомів цілеспрямованого впливу. Вихователі дошкільного закладу спільно з батьками можуть успішно формувати в дітей позитивні навички поведінки і якості, які визначають характер їхніх взаємин і з дорослими, і однолітками.

З тієї миті, як дитина потрапляє в групу ровесників, її індивідуальний розвиток уже не можна розглядати і вивчати поза взаєминами з іншими членами групи. Саме на основі досвіду спілкування з ровесниками формуються моральні якості підростаючої особистості, насамперед ті, які визначають її ставлення до людей.

Хоч групу дошкільного закладу лише умовно можна вважати колективом, проте навіть і тут наявні великі потенційні можливості для розвитку дітей на основі доступних їм моральних норм і правил. Цьому сприяють сталий склад груп протягом кількох років, сталість педагогічних вимог, які спрямовують і координують взаємини, щоденна організація спілкування та спільної діяльності дошкільників.

У згуртованому колективі, який живе змістовним ї повноцінним життям, діти набувають позитивного соціального досвіду взаємодії, проймаються спільними почуттями і переживаннями ще задовго до того, як починають усвідомлювати високі моральні принципи).

Гра у розвитку взаємин дітей

Одним із виявів соціального інстинкту дітей є їхні гри. Інстинкт гри пояснюють педагоги і психологи по-різному. Найстарші кажуть, що гра - це спочинок; але з цим не можна згодитися, бо в грі дуже багато працює уява дітей, іноді дитина грається аж до втоми. Інше пояснення каже (Спенсер), що в грі виявляється зайва енергія, яка у всіх нижчих тварин залишається невикористаною в боротьбі за існування. Але це теж не відповідає істині, бо неонова енергія ніколи не може залишатися, як каже Гросе, на майбутній час. Сам Гросе дає більш наукову і правдиву теорію ігр: це інстинкт самоохорони, який в перші роки підготовляє до майбутньої боротьби з ворогами, до ловів здобичі. Справді, цуценята, граючись, симулюють боротьбу - то гризуться, то відбігають один од одного. Так само коні, коли граються, то бігають, б'ють копитами. Діти, граючись, бігають, стрибають, перелазять через перешкоди. Гра для дитини найкраща насолода, в іграх виявляються всі її здібності, її нахили, переживання. Спостерігайте дитину, коли вона грається, і ви знайдете ключ до розуміння її душі. Гра - це настільки природній стан дитини, що багато педагогів змагалися все навчання малих дітей перетворити в гру, бо вона найбільш інтенсивно захоплює дітей. Так, ще в XVI столітті Вітторіно де Фельтре влаштовував так звану Веселу Школу, де діти в різних іграх і розвагах навчалися різних мов, геометрії й інших наук. Гра - це потяг до щастя. Паола Ломброзо (“Життя дитини”) каже: “Нема такого горя, такої прикрості, що її мала дитина не забула б за своєю грою. І як мало для цього потрібно: хлюпатися в калюжі, пускати човники в струмочки, гратись камінчиками, гасати, як дикі коні - яке це щастя”. І треба давати дитині змогу вільно задовольняти свій природній інстинкт до гри. Маленькі діти, як ми вже бачили, більші індивідуальності: вони люблять гратись окремо, цілком захоплюючись своїм світом вигадок, уявлення. Чи потрібні їм цяцьки? Діти з усього можуть зробити собі цяцьку, - коробки з сірників, невеличкі палички, папірці, - все в руках дитини перетворюється в щось для неї приємне й цікаве. Гете казав: “Дитина з усього може зробити все”. Навіть, якщо не купувати дитині іграшок, то від цього вона не буде гратися менше і знайде не меншу насолоду в різноманітному матеріалові, що попаде їй до рук.

В українскій психолого-педагогічній науці загально-прийнятим є положення про те, що гра - один з найголовніших засобів всебічного розвитку, дошкільників. Саме ігрова діяльність, як ніяка інша, сприяє формуванню дитячого колективу, розвиткові позитивних взаємин у ньому, закладенню початків суспільної спрямованості особистості вже на етапі дошкільного дитинства (під суспільною спрямованістю особистості розуміють домінування колективістичних проявів у поведінці людини).

Ігрові дії дітей соціальні за своєю спрямованістю. У них відображаються досвід і культура народу, вони завжди активно спрямовані на предмет або людину, з якою дитина вступає в контакти. Відомий психолог Д. Б. Ельконін зазначав, що гра є арифметикою соціальних взаємин. У реальній дійсності взаємини між людьми закриті для дитини матеріальними предметами, з якими діють люди, у грі вони вперше відкриваються, отже, гра - найважливіше джерело формування соціальної свідомості дошкільника. В цьому її основна функція і значення для розвитку особистості дитини. Найбільші можливості формування дитячого товариства забезпечуються ігровою діяльністю дітей. Саме в ній найповніше активізується їхнє суспільне життя. Ігрова діяльність дає дітям змогу на найбільш ранніх сходинках розвитку створювати самодіяльним шляхом ті чи інші форми спілкування. Відомо, що й в інших формах життя дітей (на заняттях, у праці) йде суспільне життя, але провідна роль тут належить дорослому, тоді як в ігровій діяльності багато що зумовлене активністю самих дітей”.

Таким чином, дитяча гра має виняткове значення для розв'язання багатьох виховних завдань насамперед для становлення дитячого колективу та розвитку в ньому доброзичливих взаємин. Навички суспільної поведінки, набуті в ігровій діяльності з ровесниками, старшими та молодшими дітьми, спонукають дошкільників до позитивних форм спілкування не лише в грі, а й у повсякденному житті.

Своєрідність гри дітей полягає в тому, що в ній вони відображають навколишню дійсність - дії людей, їх взаємини, зовнішні атрибути навколишнього. Водночас діти вносять у гру й елементи власної уяви - чим вона багатша, тим цікавіша й змістовніша їхня діяльність. У грі значно більше, ніж у будь-якій іншій діяльності, дитина може виявляти свою самостійність, а це надзвичайно важливо для формування її як особистості. Адже кожна дитина на власний розсуд “творить” гру, по-своєму відображає в ній набуті знання про світ, в якому живе, виражаючи власне ставлення до нього.

Ігрова діяльність зароджується на досить ранніх етапах розвитку людської особистості. Учені довели, що вміння гратися - не інстинктивне явище, яке з'являється само собою. Гратися іграшками дитину треба вчити, тому процес спілкування дорослого з малим має обов'язково включати спільні ігрові дії. Спочатку дорослий сам маніпулює якимось предметом у присутності маляти. Причому дії з кожною іграшкою повинні відповідати її призначенню. Поступово до цього процесу залучають і дитину.

Жвавий і веселий розподіл дітей на підгрупи сприяє виникненню у них ще на етапі підготовки до гри хорошого настрою, доброзичливих взаємин між її учасниками. Після закінчення вихователь обов'язково відзначає ту групу дітей, яка найбільш вдало і найдружніше імітувала голоси тварин, і висловлює при цьому побажання усім малятам завжди гратися так злагоджено.

Отже, застосування таких простих прийомів допомагає педагогові об'єднувати дітей у маленький колектив, в якому панує емоційно забарвлений настрій, гарні відносини, піклування та допомога один одному, що сприяє виникненню бажання всіх його учасників продовжувати спілкування і в інших видах діяльності.

Молодший дошкільний вік

Поведінка дорослих визначає сприйняття навколишнього світу і дітей молодшого дошкільного віку. Інтерес, позитивне ставлення до близьких людей 3—4-річні діти повинні виявляти у певних формах спілкування: вітанні, ввічливому звертанні з проханням, висловлюванні подяки, відгукуванні на пропозиції і прохання, допомозі дорослим тощо. У цьому віці важливо розвивати прагнення до спілкування у спільній діяльності, до вияву радості від успіхів, співчуття близьким. Дитина вже має усвідомлювати необхідність утримуватися від бажаної гри, якщо хтось відпочиває; турбуватися про хворого, втішати, допомагати втомленому, готувати подарунки до свята, вітати. Процес розвитку самостійності у молодших дошкільників має відбуватися під уважним поглядом дорослих, готових за необхідності допомогти їм, наголошуючи, що вони все роблять добре, заохочуючи до самостійності.

Поступово дітей привчають до ввічливості не лише зі знайомими, а й із незнайомими людьми. Найперше це відбувається у взаєминах, спільній грі, інших діях з однолітками, під час яких вони опановують елементарні норми поведінки в колективі. Усе це дає змогу дітям молодшого дошкільного віку усвідомлювати моральну цінність правил поведінки, набувати досвіду взаємин з людьми на основі цих правил. Найефективнішою умовою усвідомлення правила є самостійне відкриття його дитиною у проблемно-ігровій ситуації, яка моделює реальні життєві відносини.

Середній дошкільний вік

У дітей середнього дошкільного віку виховують усвідомлене ставлення до обов´язків у сім´ї і дитячому садку, вміння самостійно включатися у корисні справи. Щоб дитина не сприймала свої обов´язки як тягар, не варто обмежувати їх жорсткими правилами. Важливо допомогти їй побачити різні способи дій, поведінки. У цей період діти починають усвідомлювати, що сім´я — це найближчі люди, які піклуються один про одного (цікавляться справами, допомагають). Це урізноманітнює і правила поведінки дітей. Вони накладають певні обмеження на дитину (не переривати чужу розмову, не бути надокучливою), а також стимулюють до певної діяльності (бути уважним до того, як почуваються члени сім´ї: коли хтось захворів — допомогти, подати ліки, щоб полегшити його стан, поділитися ласощами тощо)[8]. Вимога дорослого бути ввічливою, турботливою дитиною може не мати ефекту, оскільки дитині бракує досвіду такої поведінки. Тому необхідно пояснити, конкретизувати, мотивувати її (“Якщо хочеш бути турботливим, ти можеш, наприклад, привітати зі святом, приготувати подарунок”). Завдяки цьому дитина вчиться пов´язувати правила поведінки зі ставленням до людей (берегти речі, бути акуратним, підтримувати порядок в кімнаті, прибирати свої іграшки, допомагати вихователю в підготовці групи до занять).

Дітям середнього дошкільного віку розповідають, що в дитячому садку є багато груп, у яких усі живуть дружно, не сваряться, бережно користуються іграшками, книжками, діляться ними, допомагають один одному. Як і в сім´ї, тут є наймолодші діти, про яких старші повинні піклуватися.

У дітей формують навички спільної діяльності в іграх, праці, спілкуванні; їх навчають правил взаємодії (дружно гратися разом, допомагати іншим, ділитися іграшками і справедливо їх розподіляти у спільній грі, помічати непорядок у приміщенні, допомагати дорослим прибирати його). До виконання цих правил стимулює метод заохочення (“Якщо хочеш цікаво гратися...” або “Щоб до тебе добре ставилися діти і хотіли гратися з тобою...”).

Зміст морального виховання дітей старшого дошкільного віку збагачується знаннями про життя людей, історію сім´ї, роду. Вони починають розуміти, що у кожної людини є батьки, у них — свої батьки (дідусь, бабуся), батько й мати бабусі й дідуся (прадід, прабабуся). Всі ці люди — рід, родина. Дітей підводять до узагальнення, що рід має історію, яку продовжує кожна людина, а від того, наскільки достойно вона живе, залежить честь її роду. Людина повинна знати якомога більше про своїх предків (як їх звали, де і як вони жили, чим займалися, що доброго зробили для людей, де поховані), берегти пам´ять про них.

Зростаюча самостійність починає виявлятися в стосунках дітей та їх ставленні до дорослих. Діти збагачуються уявленнями про моральні аспекти стосунків (у дитячому садку дружно вчаться, граються, працюють, піклуються один про одного, допомагають, говорять правду, добросовісно виконують доручення; усі відверті, щирі один до одного; хлопчики оберігають дівчаток — першими вітаються, виконують важчу роботу, поступаються місцем), вчаться висловлювати ставлення до вчинків однолітків, об´єктивно оцінювати їх і власну поведінку.

Старші дошкільники

Ігрова діяльність старших дошкільників піднімається на якісно нову сходинку свого розвитку. В сюжетно-рольових іграх дії виконуються вже не заради самих дій, а для виявлення певного ставлення до партнера відповідно до взятої на себе ролі. Основним змістом рольової гри дітей стають взаємини між людьми та виконання правил, які випливають з тієї чи іншої ролі. Саме правила гри є тепер важливим засобом регулювання взаємин. Старші дошкільники надзвичайно прискіпливо ставляться до того, як виконує правила партнер по грі. Суперечки між її учасниками ведуться переважно навколо того, чи “буває так насправді”.

Перш ніж розпочати гру, діти заздалегідь планують її хід, розподіляють ролі та добирають необхідний ігровий матеріал. У них уже з'являється взаємний контроль дій, вони вказують товаришеві на допущені ним неточності при виконанні певної ролі. Значно посилюється зв'язок між членами ігрових об'єднань, які тепер більші і стійкіші. Разом з тим педагог повинен знати, що в давно складене ігрове об'єднання ніколи не варто вводити нових дітей, коли цього не хочуть його члени. Іноді можна побачити, що дитина, яка хоче стати учасником -гри, викликає в ровесників неприязне ставлення, вони різко заперечують проти її участі, свідомо не дають їй ніяких ролей тощо. Іноді така реакція дошкільників на нову дитину має під собою певні підстави. Це насамперед стосується випадків, коли ролі вже розподілені й нова дитина лише порушує хід гри.

Залежно від конкретної ситуації, вихователь може або запропонувати дитині приєднатися до групи ровесників, які ще не приступили до гри й лише домовляються про її організацію, або ввести в уже діючий колектив, доручивши роль помічника. Враховуючи, що старші дошкільники люблять учити інших дітей того, що вміють робити самі, вихователь може попросити когось з них допомогти новачкові оволодіти певними вміннями: “Петрику, ти дуже гарно виконуєш роль капітана. Вся команда чітко виконує твої розпорядження, працює злагоджено і дружно. Я б хотіла, щоб ти прийняв у гру Романа і навчив його всього, що вмієш сам”.

Як правило, діти ніколи не відхиляють особисте прохання старшого, вони залюбки приймають у гру новенького, всіляко опікають його, подають допомогу. Особливо дітям подобаються ті ігри, в яких використовуються сюжети народних казок, де образи героїв надзвичайно яскраві і динамічні, а тому дошкільники із задоволенням і радістю відтворюють їх. В таких іграх діти надзвичайно легко схоплюють їх ідейну спрямованість, проймаються спільними переживаннями, які згуртовують їх, об'єднують у єдиний колектив.

Виховне значення гри-драматизації полягає і в тому, що для її проведення потрібна велика підготовча робота всіх учасників, що позитивно впливає на формування дитячого колективу та вихованню відносин між дітьми. Вибравши для драматизації певний художній твір, учасники гри та майбутні глядачі починають заздалегідь готувати необхідні атрибути для її проведення: костюми, декорації, маски. Вже на цьому етапі всіх дітей охоплюють радісні переживання, пов'язані з майбутньою грою.

Хід гри-драматизації викликає емоційне піднесення не лише в її учасників, а й у глядачів. Вони щиро вболівають за кожного “актора”, намагаються чимось допомогти: підказують слова тексту, радять, як краще користуватися засобами художньої виразності - жестами, інтонацією, паузами, виявляють співчуття позитивним героям, коли ті потрапляють у біду, і, навпаки, відверто обурюються негідною поведінкою негативних персонажів. У переживаннях дітей тісно переплітаються оцінка дій героїв художнього твору та їх особисте емоційне ставлення до них. А це, безумовно, створює надзвичайно сприятливі умови для активного засвоєння ними морального змісту художнього твору, який певною мірою орієнтує їх у навколишній дійсності й стає зразком для наслідування.

Керівництво вихователя грою-драматизацією полягає насамперед у тому, щоб допомогти дошкільникам вибрати для драматизації художній твір. Важливо вже при першому ознайомленні з цим твором звернути увагу вихованців не стільки на зовнішню привабливість героїв, скільки на їхні особистісні якості: доброту, безкорисливість, чуйність у ставленні до інших людей.

Колективні рухливі ігри виховують у старших дошкільників уміння узгоджувати власні дії та рухи з діями своїх товаришів, знаходити своє місце в колоні, не заважати іншим. Усе це має винятково важливе значення не лише для розвитку основних рухів, а й для виховання моральних якостей особистості. Участь у колективних діях, спільні переживання об'єднують дітей, викликають у них радісний, піднесений настрій. Багато ігор для старших дошкільників передбачають поділ групи на кілька ланок або команд (“Естафета з обручами”, “Хто швидше до свого прапорця”, “Чия ланка швидше збереться” тощо). Виховна цінність таких ігор полягає в тому, що діти об'єднуються в них навколо спільної мети - здобути перемогу над іншими ланками. Це викликає переживання за успішні дії своїх партнерів, які стають об'єктом пильної уваги кожного учасника гри. Всі члени ланки “вболівають” за своїх товаришів, які в цей час виконують ті чи інші дії. Вони всіляко намагаються допомогти одне одному, і якщо хтось невдало виконує, рухи. Характерно, що дуже часто учасники гри, згуртовані спільними переживаннями, навіть не дорікають своєму товаришеві, якщо він допускає помилки і цим підводить свою ланку. Навпаки, діти підбадьорюють своїх партнерів, радять їм, як правильно метати чи стрибати тощо.

Організовуючи рухливі ігри, вихователь повинен подбати про те, щоб кожна ланка була укомплектована з відносно однаковими фізичними можливостями та вміннями. Інструктуючи дошкільників перед початком гри, слід завжди наголошувати на тому, що ніхто не повинен порушувати правила, всі зобов'язані грати чесно, допомагати одне одному порадами, вказівками. Добре, коли, підбиваючи підсумки гри, вихователь не тільки називає переможців, а й спиняється на прикладах “справді спортивної поведінки”, коли виявлялася взаємодопомога, тактовне ставлення до слабших, товаришів тощо. У рухливих іграх, як і в усіх інших видах діяльності дітей, вихователю належить провідна роль. Правильне керівництво грою, яке насамперед передбачає врахування вікових та індивідуальних особливостей дітей, допомагає педагогові розвивати у своїх вихованців стійкий інтерес не лише до ігрової діяльності, а й до своїх товаришів, підтримувати у них почуття радості від спілкування з ними. Все це разом сприяє розвитку в старших дошкільників доброзичливих взаємовідносин з однолітками та іншими дітьми, формуванню у них початків колективізму.

Таким чином, становлення взаємин старших дошкільників великою мірою визначається рівнем розвитку їхньої ігрової діяльності. Саме на грунті гри, як основної діяльності дітей, зароджуються їхні перші моральні уявлення про норми та правила спілкування і взаємини з людьми, які їх оточують, з'являються перші симпатії. В грі з найбільшою повнотою і чіткістю виховуються та розкриваються соціально ціннісні якості підростаючої особистості, формується дитяче товариство, .свідомість у вчинках та поведінці.

Становлення взаємин дітей у трудовій діяльності

Трудове виховання підростаючого покоління розглядається сьогодні як одне з найважливіших завдань усієї системи народної освіти.

Посильна трудова діяльність дошкільника - не лише засіб, а й неодмінна умова морального розвитку підростаючої особистості. Адже саме в праці найінтенсивніше нагромаджується моральний досвід, формується оцінне ставлення дій і вчинків ровесників, утверджуються морально-вольові якості, відбувається становлення власної самооцінки дитини, яка зумовлює певні прояви її поведінки в різних життєвих ситуаціях.

Отже, в процесі праці в дітей формуються саме ті якості особистості, які конче потрібні їм для успішного навчання в школі, спілкування з ровесниками і дорослими.

Трудове виховання сприяє духовному збагаченню підростаючої особистості. Спеціально проведені дослідження показали, що в процесі трудових дій соціальна мотивація у дошкільників формується успішніше, ніж у ігрових діях (Л. І. Божович, Г.О. Люблінська, Я.З. Неверович). (Під соціальною мотивацією праці розуміється прагнення зробити щось корисне іншій людині.)

Так, дослідження, проведені Я.З. Неверович, переконливо свідчать, що за умови правильної організації трудової діяльності суспільне спрямовані мотиви можуть набувати для дошкільника значно більшої спонукальної сили, ніж особисті, або ж інтерес до зовнішньої, процесуальної сторони діяльності.

На цьому наголошував і А. С. Макаренко, який вважав, що дитина повинна виховуватися так, щоб вирішальним моментом у трудовому зусиллі була не її зацікавленість, а користь, необхідність. У міру розвитку дитини навіть найбільш неприємна робота даватиме їй радість, якщо суспільна значущість роботи буде для неї очевидна.

Під впливом вимог батьків і вихователів та за їх безпосередньою допомогою дошкільник поступово навчається виконувати окремі доручення, а згодом - і складніші завдання, результати яких потрібні не тільки йому особисто, а й мають значення для близьких дорослих, товаришів по групі. Хоча об'єктивна цінність цієї діяльності ще не досить велика, проте для самої дитини вона дуже важлива, особливо для формування моральних якостей, для підготовки до майбутньої суспільної корисної праці.

Працю у нашому суспільстві характеризує те, що кожна людина трудиться не лише заради задоволення власних потреб, а й на користь іншим людям, в інтересах і колективу і суспільства. І у вихованні дошкільників має формуватися саме таке ставлення до праці, розуміння її суспільної значущості.

В останні роки в українській психолого-педагогічній науці та педагогічній практиці трудова діяльність дошкільників дедалі частіше розглядається не лише як важливий засіб формування в них позитивного ставлення до праці, відповідальності, працелюбності, а й неодмінна умова формування в хлопчиків і дівчаток колективістських рис особистості, доброзичливих взаємин, почуття товариськості З.Н. Борисова, Р. С. Буре, Я.З.Неверович, В.Г.Шур, Г. Г. Якобсон та ін.).

У програмі вказується, що діти вже молодшого дошкільного віку повинні вміти засукувати рукава, мити руки з милом, вмивати обличчя, розстібати ґудзики спереду, роздягатися, роззуватися, складати на стільці одяг, ставити взуття під стілець тощо. Формування перелічених умінь і навичок у процесі самообслуговування сприяє вихованню у малюків самостійності, працелюбності, бережливого ставлення до речей, культури поведінки. Добре оволодівши навичками самообслуговування, дитина молодшого дошкільного віку вже може обслужити не лише себе, а й прийти на допомогу своїм товаришам в умивальній кімнаті, під час одягання та роздягання.

З переходом дітей у середню групу помітно підвищуються вимоги до них у плані якості самообслуговування і водночас висуваються нові, які безпосередньо стосуються формування в них уміння виявляти взаємодопомогу, ввічливо звертатися з проханням до товаришів, дякувати за виявлену послугу тощо.

Відомо, що діти п'ятого року життя відчувають гостру потребу в спілкуванні з однолітками, всіляко намагаються налагодити його. І тут важливо постійно спрямовувати взаємини, які починають набувати усталеного характеру, у русло гуманного ставлення одне до одного. Тут без цілеспрямованого впливу вихователя у його підопічних замість позитивних можуть формуватися негативні навички, а їх перевиховувати, як відомо, досить важко.

Практика показала, що у формуванні навичок культури спілкування з ровесниками в процесі самообслуговування ефективним є такий прийом, коли вихователь, не вдаючись до розгорнутих пояснень, більше використовує різноманітні конкретні ситуації, що виникають у повсякденному житті дітей.

- Тетянко,- звертається до дівчинки педагог,- допоможи Оксані зашнурувати черевики, вона ще не навчилася це робити, а ти вмієш гарно.

- Васильку, розкажи Вові, як правильно користуватися гребінцем. Петрику, застебни верхній ґудзик у Дмитрика, йому це робити дуже незручно.

- Толя, прикрий двері своєї шафи, а то Іра не зможе дістати куртку.

Такі звертання-доручення до дітей орієнтують їх, як слід повестися у тому чи інших випадках, допомагають помічати, що ровесник потребує допомоги тощо. Крім того в подібних ситуаціях діти оволодівають практичним досвідом взаємодії та взаємодопомоги в колективі ровесників, що сприяє їхньому моральному розвитку.

Спостереження за дітьми п'ятого року життя показують, що дехто з них взагалі не вміє допомагати своїм товаришам, інші - роблять це лише після нагадування чи підказки дорослого, а є і такі діти, які свідомо не хочуть це робити.

Отже, педагог повинен шукати індивідуальний підхід до кожного свого вихованця. Добре знання причин і байдужого ставлення деяких дітей до ровесників допомагає і вихователеві знайти адекватні прийоми впливу на них з метою стимулювання позитивних форм взаємин.

Буває і так, що деякі хлопчики і дівчатка вміють добре і швидко вдягатися, але цілком безпомічні, коли треба допомогти іншим. Не варто наполягати на тому, щоб вони це робили. Краще використати інші, не менш важливі у виховному плані прийоми, які опосередковано стимулюватимуть цих дошкільників до виявлення турботи про товаришів. Так, можна доручити цим дітям першими піти в роздягальну кімнату й поставити стільці чи лави так, щоб усім вистачило місця для вдягання. Або ж запропонувати винести на майданчик санчата, граблі, лопатки, різні іграшки (залежно від сезону).

У середній групі вперше вводиться систематичне чергування дітей по їдальні, а з другої половини року - і по підготовці до занять. Кожний черговий обслуговує один стіл, а тому в ролі чергових виступають 4-5 дітей. При цьому між ними виникають перші форми співробітництва: не заважати один одному, спокійно чекати своєї черги біля роздавального стола, поступитися, коли товариш несе чашки, якщо треба, допомогти йому. Призначаючи чергових, важливо враховувати індивідуальні особливості дітей, рівень сформованості в них трудових навичок. Не варто одночасно призначати черговими метушливих, недостатньо організованих дітей. Бажано, щоб надто рухливу дитину урівноважувала спокійна і організована, яка може не лише підказати товаришеві, а й допомогти. Зрозуміло, спочатку далеко не всі діти з власної ініціативи роблять так. Це здебільшого пояснюється тим, що вони надто захоплюються самим процесом чергування, намагаються виконати роботу дуже добре, а тому майже не помічають поруч себе товариша, який не може самостійно справ
рганізована, яка може не лише підказати товаришеві, а й допомогти. Зрозуміло, спочатку далеко не всі діти з власної ініціативи роблять так. Це здебільшого пояснюється тим, що вони надто захоплюються самим процесом чергування, намагаються виконати роботу дуже добре, а тому майже не помічають поруч себе товариша, який не може самостійно справитися із завданням. Розуміючи це, вихователь вносить потрібні корективи, спеціально створює ситуації спілкування між дітьми:

Оленко, ти вже скінчила накривати на свій стіл. Допоможи, будь ласка, Петрикові красиво накрити його стіл.

- Дмитрику, перевір, чи на всіх столах є пензлики для клею, щоб усім дітям було чим працювати.

Міцно згуртовує дітей, переконує у необхідності спільних зусиль, дає відчутні результати їхня праця в квітнику та на городі. В процесі догляду за рослинами дітей поступово підводять до розуміння залежності стану рослин від догляду за ними. Доручаючи дітям догляд за городніми культурами та квітами, варто нагадувати їм, що коли хтось з них виконуватиме роботу похапцем, неякісно, рослини можуть загинути, а тоді марно пропаде праця всіх дітей групи, які висівали, поливали та прополювали їх. Усвідомивши такий взаємозв'язок своєї праці з працею інших, діти починають не лише відповідальніше ставитися до завдань, а й з власної ініціативи допомагати товаришам, прискіпливіше оцінювати якість виконання доручень. Так поступово формується розуміння взаємозалежності, взаємодопомоги та суспільної користі трудових справ.

Звичайно, далеко не всі діти однаково розуміють, чому потрібно допомагати іншим, погано усвідомлюють взаємозв'язок праці тих, хто зайнятий однією справою. Діти, яким завжди допомагають, іноді сприймають це як належне, а тому - часто залишають незавершену справу на своїх помічників й спокійно йдуть гратися. Подібні прояви потребують негайної реакції вихователя, оскільки вони як правило завжди призводять до виникнення конфліктів між учасниками діяльності. З такими дітьми потрібно проводити індивідуальну роботу, їх треба переконувати, що справжні друзі так не поводяться, на конкретних прикладах довести, що від зусиль, старань кожного залежить кінцевий результат роботи, стимулювати до обопільного переживання успіхів.

Байдуже ставлення дітей до своїх помічників найчастіше можна спостерігати там, де вихователь не приділяє достатньої уваги культурі спілкування своїх підопічних - не вчить їх обов'язково дякувати одне одному за виявлену послугу, помічати будь-яке виявлення уваги і турботи товариша, не стимулює їх віддячувати йому тим самим. У результаті діти не вміють належно оцінювати допомогу своїх товаришів і відповідати приязним ставленням до них.

Значення спільних зусиль діти краще усвідомлюють, коли бачать результати своєї праці. Власноручно вирощені квіти, овочі викликають у них радісні переживання, які треба всіляко підтримувати. З цією метою дітей можна зібрати біля клумби чи грядки і показати, як гарно розцвіли квіти, зазеленіли листочки тощо. Як щиро малята радіють, коли в день народження одержують подарунок - букетик квітів, вирощених на груповій ділянці. В такі хвилини почуття радості переживає не лише іменинник, а й його товариші, адже кожний почуває себе причетним до спільної справи. Щоб підсилити усвідомлення дітьми "значення їхньої спільної праці, вихователь нагадує її етапи:

- Пригадайте, діти, як навесні ми всі разом перекопували землю, висівали насіння квітів, а потім прополювали, щодня поливали їх. Усі працювали дружно, допомагали один одному, і он які гарні квіти виросли.

Спостереження за характером взаємин дітей у процесі виконання спільного завдання показують, що часто непорозуміння між ними виникає через те, що хтось з партнерів недостатньо володіє тими чи іншими навичками, а тому затримує інших. Тут потрібно організувати допомогу партнерів по спільній діяльності. Діти часто вважають, що допомогти товаришеві означає просто виконати за нього його частину роботи. Слід відзначити, що така форма допомоги не має істотного значення ні для оволодіння відстаючою дитиною трудовими навичками, ні для розвитку її взаємин з помічником. Ефективним є застосування таких форм, як пояснення, порада, показ, спільне виконання завдання. Ці форми допомоги і слід пропонувати старшим дошкільникам під час праці в квітнику, на городі, на ділянці дошкільного закладу. Діти володіють різними трудовими вміннями залежно від набутого ними раніше досвіду. Дехто, наприклад, часто їздить до бабусі в село, на дачу і тому добре навчився працювати лопатою, граблями, поливальницями та іншими знаряддями праці. Ці діти вміють поливати та розріджувати рослини, обкопувати дерева та кущі, поливати їх у міру потреби. Але серед старших дошкільників є й такі, які зовсім не вміють робити цього, і їм конче потрібна індивідуальна допомога вихователя або ровесника.

Колективна праця дітей у квітнику, на городі, ділянці дошкільного закладу особливо згуртовує їх, бо завжди має реальний результат (вирощені квіти, овочі, чисто прибраний майданчик), якого довго чекають, докладаючи для його досягнення спільних зусиль. Скільки радості приносить дітям збирання вирощеного своїми руками врожаю? Вони жваво обговорюють цю подію, пригадують, як навесні скопували грядки, висівали насіння, пололи та проріджували рослини, щодня вранці або ввечері поливали їх.. Такі переживання особливо сприяють зближенню дітей, виникненню між ними взаємної симпатії, бажанню допомогти один одному. Щоб підсилити їх, вихователь може нагадати дітям як вони допомагали один одному:

Наталочко, ти пам'ятаєш, як Оля вчила тебе правильно тримати в руках лопату і перекопувати землю?

А ти, Оленко, ще не забула, як Маринка навчила тебе висівати на грядку насіння редиски?

Такі слова педагога актуалізують у дошкільників почуття вдячності своїм товаришам, викликають бажання чимось віддячити їм. Усе це породжує атмосферу взаємно прихильності й доброзичливості. Хороший виховний вплив справляє пропозиція вихователя пригостити “своїми” овочами працівників дитячого садка, молодших дітей. Зробити це доручають дітям, які найбільш старанно доглядали за рослинами, допомагали своїм товаришам.

Щоб закріпити в дітей уміння розподіляти обов'язки, вихователь може доручити їм таку роботу виконати в молодшій групі: Діти, ви гарно вмієте лагодити книжки та коробки. Вихователька молодшої групи просила, щоб ви допомогли їй. Цього разу ви працюватимете без моєї допомоги. Пригадайте, будь ласка, як минулого разу ми розподіляли роботу. Тепер ви це зробите самостійно. Я впевнена, що кожний з вас вибере для себе ту частину роботи, яку він може виконати найкраще. Не забувайте: виконати роботу швидко ви можете тоді, коли допомагатимете один одному.

Колективна форма праці впливає на процес становлення доброзичливих взаємовідносин між її учасниками.

У зв'язку з тим, що процес ручної праці будується так, що кожна підгрупа виконує своє окреме завдання, часто виникає ситуація, коли одні діти вже закінчують роботу, а іншим для її завершення потрібний ще певний час. Досвідчені вихователі використовують подібні ситуації як. народу для виховання в дітей взаємодопомоги:

- Давайте, діти, всі разом допоможемо Петрику, Олі; та Світланці. У них сьогодні було складне завдання, тому води не змогли скінчити роботу разом з усіма. Іншим разом вони допоможуть вам.

Подібні звертання педагога приносять користь, бо стимулюють у дітей прояви взаємодопомоги у ставленні не лише до своїх партнерів по спільній діяльності, а й до товаришів по групі. Це згуртовує дитячий колектив, учить дошкільників вболівати за результати роботи своїх партнерів.

Так, з набуттям досвіду взаємодії у різних видах трудової діяльності взаємини дошкільників стають дедалі усвідомленішими, а зв'язки між ними тривалішими і міцнішими. Під впливом правильного педагогічного керівництва вони поступово переростають у дружні взаємини, для яких характерні вибірковість, симпатія та взаємодопомога.

Спільна продуктивна діяльність на заняттях як засіб формування взаємин дошкільників

У педагогічній науці та практиці суспільного дошкільного виховання великого значення надається організації спільної діяльності дітей як важливому засобу формування в них початків колективістських взаємин, які є метою і водночас умовою комуністичного виховання підростаючого покоління.

Спостереження показують, що залучення дитини до роботи разом з ровесниками допомагає їй відчути й зрозуміти необхідність виконувати загальноприйняті норми та правила взаємодії, формує вміння підпорядковувати свої особисті цілі й наміри груповим заради успіху загальної справи. Правильно організована спільна діяльність дітей сприяє тому, що вони поступово навчаються поважати товаришів, розуміти їхні бажання, інтереси, вболівати не лише за свою частку праці, а й за роботу своїх товаришів та її кінцевий результат. Під час виконання колективних або групових завдань у дитини часто виникає потреба поділитися з товаришем власним задумом, досвідом, умінням. Спільні переживання радощів успіху або смутку з приводу тимчасових невдач зближують дітей, згуртовують їх навколо єдиної мети. Емоційне піднесення сприяє розвиткові дружніх взаємин не лише в колективній діяльності, а й у повсякденному спілкуванні, вихованню дружніх відносин. Проте було б неправильно вважати, що залучення .дітей до спільної діяльності само, по собі забезпечує виникнення позитивних взаємин між ними, формування у них колективістських почуттів.[12]

Слід наголосити, що хоча спільна діяльність дошкільників, особливо старших, і спрямована на досягнення певного результату роботи, однак головна її мета - засвоєння дітьми правил взаємодії з ровесником, вправляння у позитивних формах спілкування з товаришами і турботливому ставленні до них. Значення спільної продуктивної діяльності для виховання дітей навіть важко переоцінити, адже вміння правильно поводитися під час організації спільної діяльності та в її процесі вкрай необхідне маленькій людині для майбутньої участі в житті шкільного виробничого колективу, у громадській діяльності й водночас для формування моральних рис особистості дитини. Звичайно, спільна діяльність лише тоді позитивно впливає на дітей, коли вихователь створює для цього відповідні умови, попередньо готує дошкільників до неї. Насамперед важливо, щоб діти володіли певними уміннями та навичками роботи з тим чи іншим матеріалом, без нього про організацію спільної діяльності не може бути мови. Потрібно, щоб зміст завдань, відібраних для колективного виконання, давав змогу об'єднувати дітей у невеликі підгрупи; щоб у процесі роботи вихователь широко використовував методи, спрямовані на формування дошкільників способів погодження дій і позитивних норм спілкування тощо. Якщо педагог не виховуватиме його, діяльність дошкільників залишиться нейтральною до виховних завдань і діти, хоч працюватимуть разом, досвіду позитивних взаємин не набудуть.

Спільність повинна бути у всіх видах діяльності дітей: грі, у праці, на заняттях. Проте аналіз навчально-виховного процесу в дошкільних закладах показує, що педагог організовує спільну діяльність частіше в іграх дітей, під час праці на ділянці, в ігрових куточках та в куточках живої природи. На заняттях навіть у старших та підготовчих до школи групах спільна діяльність дітей практикується, як правило, дуже рідко. Саме цим пояснюється відсутність у них елементарних умінь домовлятися про спільну діяльність: погоджувати задум, приходити до згоди, розподіляти обов'язки, в коректній формі виражати ровеснику свої претензії або зауваження. Як правило, все це бере на себе вихователь. Приступивши до виконання :спільного завдання, діти виявляють невміння користувався спільним матеріалом - кожний намагається привласнити якомога більше собі незалежно від реальної потреби в ньому. А це, зрозуміло, неминуче призводить до конфліктів, які уладнуються лише завдяки втручанню дорослого. Під час виконання спільного завдання в багатьох дітей досить чітко виявляється індивідуалістична спрямованість на досягнення успіху лише у власній частині роботи. Результат партнера часто зовсім не цікавить дитину, а іноді навіть породжує і ревниве ставлення до успіху іншого.

Безумовно, коли вихователі не приділяють належної уваги виховному аспекту спільної діяльності, у взаєминах з ровесниками діти користуються тими способами спілкування, які вже склалися раніше. Для одних спільна діяльність справді стає джерелом переживань за успіх спільної справи і створює об'єктивні умови для згуртування всіх її учасників, а для інших - вона лише засіб виявлення особистих інтересів і пов'язаного з цим задоволення від успішного виконання своєї частини роботи. Спільна діяльність породжує між учасниками різні типи взаємин залежно від того, наскільки правильно її організовує педагог:

• взаємини дружньої взаємодопомоги, для яких характерне справжнє співробітництво, бажання допомогти товаришеві, якщо в цьому є потреба;

• взаємини партнерства, які характеризуються формальним співробітництвом, що грунтується на розподілі праці та додержанні законів рівності для досягнення спільної мети;

• взаємини співіснування, сусідства, для яких характерне вболівання кожного учасника за успіх власної частини роботи при відсутності будь-якої турботи про спільний успіх..

Існують різні типи взаємин старших дошкільників у процесі спільної продуктивної діяльності.

При першому типі взаємин позитивне ставлення до спільної діяльності емоційно забарвлює весь її процес: “Подивіться, будь-ласка, якими гарними вийшли в нас ці дві блакитні лінії та червона квіточка посередині! Правда ж, весь торт буде красивим, якщо ми всі добре постараємось?” Вболівання за спільну справу відразу ж позначається і на характері взаємин дітей. Оленка з теплими нотками в голосі звертається до Сашка, усміхається йому: “Сашко, ти просто молодець, а я і не знала, що ти так гарно і швидко вмієш працювати!”. Діти щиро радіють успіху свого товариша: “Ви тільки погляньте, яку гарну квітку виліпила Маринка!”, “Ой, як добре все зробила Наталка!”, “А Дмитрик теж постарався!”.

Коли дітей об'єднує турбота про спільну справу, обов'язково з'являється взаємна вимогливість: “Ти, Ігоре, працюй старанно, а то ми більше ніколи не візьмемо тебе в свою групу. Ти зараз усіх нас дуже підводиш”. “Славо, що робиш? Треба зовсім не так. Он яка в тебе велика квітка, вона займе багато місця, тоді не помістяться прикраси, які роблять інші діти”.

У ставленні до товариша з'являється уважність: “Тетянко, давай не будемо більше розмовляти, а то ми заважаємо працювати Оленці. У неї ще візерунок вийде поганим”. Таня не постаралась і все вийшло погано.

Вияви такого емоційного ставлення до невдач партнерів по спільній діяльності - вірна ознака справжнього вболівання за спільну справу.

Взаємини формального співробітництва або партнерства характеризуються емоційно позитивним ставленням учасників діяльності до її процесу та результатів при відсутності уваги до переживань товариша з приводу його особистих успіхів або невдач. Діти виявляють радість від схвалення дорослим власного результату, але ревниво ставляться до успіхів іншого. У їхніх взаєминах немає тієї теплоти і вболівання про спільний результат, яку вони демонструють при справжньому співробітництві. Невдачі товариша зовсім не обходять дітей. Яскравим прикладом подібних стосунків може бути така ситуація. Іра, Сашко та, Галя виконують аплікацію. Іра пильно стежить за кожним рухом своїх партнерів, час від часу робить їм зауваження про якість виконання: “Сашко, ти зовсім криво клеїш ланцюжок, робота у нас вийде зовсім поганою”. Галя, дивись, як багато клею ти набираєш на пензлик, папері будуть плями, я вже раз казала тобі про це”. Деякі діти при цьому типі взаємин, навпаки, не роблять ніяких зауважень товаришам, які не можуть справитись зі своєю частиною роботи, не повчають їх, а мовчки забирають у них з рук виріб і виготовляють його самі. Ці діти не пробують навчити свого партнера, допомогти або пояснити йому, як слід виконувати завдання, їх цікавить лише кінцевий результат. Коли ж вихователь відзначає досягнення партнера, вони не пропускають нагоди похвалити себе - “А це я допоміг Толі виконати роботу”.

Цікаво, що при взаєминах формального співробітництва діти намагаються порівну розділити між собою мате--ріал, чітко окреслити свою ділянку роботи ще до того, як приступлять до її виконання. При першому типі взаємин цим моментам діти не надають особливого значення.

Взаємини типу співіснування характерні тим, що спільність виявляється в тому, що діти виконують завдання на одному аркуші паперу, якщо вони, наприклад, роблять аплікацію. Проте кожний з учасників цілком самостійно виконує власну частину роботи без будь-яких уболівань за успіх спільної справи. Вони за всяку ціну намагаються заслужити похвалу на свою адресу і свідомо “не помічають” навіть очевидних успіхів товариша. Ось приклад:

На аркуші паперу Оленка, Сашко та Дмитрик виконують аплікацію. Вихователь пропонує дітям спочатку домовитися, яким візерунком вони прикрасять аркуш. Кожний з партнерів намагається відстояти свою незалежність: “Я прикрашатиму весь аркуш, робитиму все, що захочу!”. “Оленко, ти не дуже командуй, я теж робитиму, як захочу!” Відсутність домовленості порушує композицію візерунка, що відразу стає очевидним для всіх учасників спільної діяльності. Однак ніхто на це не звертає уваги, кожен зайнятий лише своєю частиною роботи і вболіває лише за неї. Один візерунок насувається на інший, діти сваряться і пропонують один одному зайняти вільне місце на аркуші: “Дмитрику, я вже приєднав свої листочки до твоїх”; “Бережись, Оленко, я зараз твою квітку закрию візерунком”. Жоден з дітей не хоче почекати, поки скінчить товариш, усі працюють одночасно, умовно розділивши аркуш паперу на “свої” частини. Закінчившись кожний піднімається і йде, зовсім не поцікавившись справами товариша.

Відсутність у стосунках теплоти і взаємодопомоги, справжньої турботи про спільну справу стає очевидною з висловлювань дітей: “Ось я почекаю і подивлюся, що вони тут без мене зроблять”. “Ха-ха! Ви тільки погляньте, що вони тут наробили, все зіпсували!”. Переважають позитивні оцінки власної частини роботи, а результат у цілому не оцінюється і взагалі: “Мені подобаються квіточки, які я наклеювала сама”. Деякі діти соромляться признатися, що їм подобається лише своя робота, тому вони кажуть: “Мені подобається ось це” і показують на свою частину роботи.

Різні типи взаємин породжують у дітей і різні переживання. У першому випадку - радість і задоволення від успіху спільної справи, засмучення з приводу невдач товариша; у другому - позитивне емоційне ставлення до справи при відсутності уваги до невдач і переживань товариша, почуття задоволення від похвали за спільні та власні успіхи і ревниве ставлення до успіху товариша; у третьому - байдуже ставлення до спільного успіху, позитивне емоційне ставлення до похвали на свою адресу, намагання її заслужити і негативне ставлення до навіть очевидних успіхів товариша, бажання принизити їх.

Наведені приклади показують, що не можна спрощено уявляти, ніби залучення дитини до нових форм цільної діяльності з ровесниками відразу зумовлює виникнення в неї позитивного емоційного ставлення до них. Цей процес складний і тривалий, а тому потребує певних усиль, спрямованих на формування способів взаємодії, вміння вболівати за успіхи іншого, разом з ним розділяти прикрощі невдач, радіти з приводу вдало виконаної спільної роботи.

Щоб діти вчилися помічати невдачі ровесника, вихователь повинен відповідно спрямовувати їхні взаємини в процесі спільної діяльності і при її підготовці. Взаємини кожного типу потребують уваги вихователя. Слід дбати, щоб діти, які будують свої взаємини за типом дружнього співробітництва, контактували з якомога ширшим колом ровесників, особливо з тими дітьми, які не володіють позитивними нормами спілкування.

Не можна спрощено уявляти, ніби залучення дитини до нових форм цільної діяльності з ровесниками відразу зумовлює виникнення в неї позитивного емоційного ставлення до них. цей процес складний і тривалий, а тому потребує певних усиль, спрямованих на формування способів взаємодії, вміння вболівати за успіхи іншого, разом з ним розділяти прикрощі невдач, радіти з приводу вдало виконаної спільної роботи. Значно більшої уваги потребують діти, між якими спостерігаються взаємини формального співробітництва. Цих дошкільників треба більше спонукати до виявлення теплоти і доброзичливості щодо інших, формувати інтерес не лише до результату діяльності, а й до свого партнера, вміння рахуватися з ним, допомагати, коли треба.

Для формування такого ставлення до ровесників слід використовувати різні життєві ситуації, пробуджувати в дітей емоційний відгук на стан, настрій ровесника. Вміння рахуватися з іншими людьми потребує не тільки здатність бачити і розуміти їхній емоційний стан, а й уміння гальмувати свої бажання, поступатися власними інтересами.

Отож, щоб діти вчилися помічати невдачі ровесника, співчувати йому і приходити на допомогу, вихователь повинен відповідно спрямовувати їхні взаємини в процесі спільної діяльності і при її підготовці. Взаємини кожного типу потребують уваги вихователя. Слід дбати, щоб діти, які будують свої взаємини за типом дружнього співробітництва, контактували з якомога ширшим колом ровесників, особливо з тими дітьми, які не володіють позитивними нормами спілкування.

У старшій і підготовчій групах дітей ознайомлюють із школою, особливостями перебування в ній. До них приходить розуміння, що навчання у школі потрібне для того, щоб стати освіченою людиною, здобути бажану професію, їм відкриваються деякі правила поведінки школяра (“У школі потрібно бути уважним, зосередженим”).Ознайомлення зі школою є високоемоційною подією їхнього життя, вселяє їм радісне (іноді — тривожне) передчуття майбутнього. Уважний педагог знайде потрібні слова і дії, щоб кожна дитина по-своєму переконалася, що вступ до школи є кроком у нове життя, яке відкриває нові можливості для неї, водночас неминучими є нові обов´язки, з якими вона повинна справлятися гідно.

Старші дошкільники здатні до таких виявів гуманності, як інтерес до життя іншої людини, співчування їй, захист ображеного від кривдника, грубості, справедливе і турботливе ставлення до оточуючих.

Гуманні почуття виникають на основі зацікавленості добрими стосунками між людьми. Те, до чого діти є байдужими, не збуджуватиме у них ні прагнення наслідувати, ні гордості за добрі справи. Якщо дитину з егоїстичними нахилами залучати до добрих вчинків, спонукати до приємних для людей, які її оточують, справ і доручень, то у неї виникатимуть і розвиватимуться гуманні почуття, зумовлені задоволенням від досягнутих результатів.

Інтерес старших дошкільників до життя іншої людини широко і яскраво виявляється в їх доброзичливому і турботливому ставленні до молодших дітей.

Доброзичливість передбачає співчутливе, прихильне ставлення до інших людей, піклування про них. У поведінці старших дошкільників вона виявляється у загальному емоційно-позитивному ставленні до маленьких дітей, турботі про них, відчутті радості і задоволення від взаємодії з ними.

Турботливість є діяльною емоційно-вольовою якістю особистості, зміст якої — уважність, чуйність до людей, вболівання за них і їхні справи, увага до їх потреб тощо. Старші дошкільники, виявляючи турботливість про молодших дітей, допомагають їм у всіх справах, готові поділитися з ними своїми іграшками тощо, підказати, порадити, поступитися заради них своїми інтересами.

Доброзичливість, турботливість є свідченням людяності особистості — щирого, доброзичливого, чуйного, уважного ставлення людей. Важливу роль у вихованні людяності відіграє включення дитини у світ людей. Діти повинні усвідомлювати, що взаємини людей є великою цінністю, їх слід підтримувати і збагачувати, поважаючи почуття та інтереси інших. Педагог має допомогти дітям побачити зв´язок як доброго в людині (чесність, доброта, чуйність, допомога та ін.), так і негативного, що допомагатиме їм аналізувати і виправляти помилки, коригувати свою поведінку. У розмовах про чесність можна, наприклад, з´ясовувати, чому люди говорять неправду (бояться покарання, хочуть здаватися кращими, ніж вони є насправді, прагнуть отримати те, що не заробили). Очевидно, вони дійдуть висновку, що у правди є такі вороги, як страх, заздрість, жадібність.

Діти мають бачити зв´язок категорій моралі з реальним життям і переконуватися в доцільності одних і шкідливості інших моделей поведінки. Завдяки цьому вони розширюватимуть і поглиблюватимуть свої знання про сутність і особливості людських взаємин, вчитимуться аналізувати їх на основі власного сприйняття. Наприклад, зміст такого асоціативного поняття, як “праця душі”, можна розкрити на прикладі подій одного дня із життя дошкільника і найближчих йому людей: “Вранці він лагідно привітався з мамою і вони після певних приготувань поспішили до дитячого садка. По дорозі вони допомогли незнайомій бабусі перейти вулицю. Прощаючись з мамою, хлопчик побажав їй успішного дня. У садочку допоміг дівчинці зібрати конструктор, був ініціатором прибирання іграшок після занять. І все це робив він не з чиєїсь спонуки, а за велінням своєї душі, вважаючи, що саме так він повинен учинити”.

Ознайомленню дітей з правилами співжиття в суспільстві, взаємодії з однолітками, дорослими, сприяють екскурсії, зустрічі з цікавими людьми, етичні бесіди, ініційовані педагогом спостереження за поведінкою дорослих і однолітків, ігри на соціальну тематику, читання художньої літератури, перегляд мультфільмів, казок тощо.

Для виховання гуманності у дітей використовують.

• заняття-уроки Добра і Краси, матеріалом для яких є уривки з книжок, приклади з життя;

• етичні казки;

• подорожі до країни Милосердя;

• психотехнології (гімнастика почуттів, енергетичні вправи “Жива вода”, “Серце на долоні”, “Тепло рук друга”);

• ігрові технології “Квітка доброти”, “Дзвіночки совісті”, “Промінчик людяності”;

• ситуації морального вибору (порівняльні, оцінювальні, проблемні);

• складання родового дерева, розгляд сімейних фотографій, документів, листів та інших родинних реліквій;

• проективні діагностичні методики (малюнки “Моя сім´я”, “Життя”, “Добро”);

• театралізовані вправи “Прихід у гості”, “Відвідини хворого”, “Вітання з днем народження” та ін.

Утвердженню у свідомості дитини гуманістичних почуттів сприяє участь дитини у груповій взаємодії. Вживаючись у групу однолітків, дошкільник вчиться узгоджувати свої цілі, інтереси з цілями та інтересами групи, поступатися “своїм” заради “колективного”; переживати, відповідати не тільки за себе, а й за товаришів.

Група дошкільників за багатьма критеріями відповідає статусу колективу, якому властиві такі ознаки:

— об´єднання дітей у спільній грі, роботі, що вселяє їм радість, виховує у них елементи самоорганізації, уміння взаємодіяти у грі;

— усвідомлення спільних обов´язків, відповідальності за спільні справи;

— спрямування зусиль для досягнення спільної мети;

— наявність думки колективу, яка засуджує негідний вчинок і схвалює все хороше (товаришування, дружбу, взаємодопомогу).

Взаємини у колективі вибудовуються на засадах доброзичливості, готовності за будь-яких обставин допомогти товаришеві. Ознаки колективізму виявляються в готовності виконувати посильні справи, необхідні для окремих дітей і групи загалом, у безпосередній радості не лише за свої успіхи, а й за досягнення товаришів. Діти у колективі організовані, відповідальні за справу, спільні речі.

Розвитку колективістських навичок дітей сприяє гра. Включати їх у колективні ігри вчені (О. Усова) радять поступово — від ігор наодинці до ігор поруч; від ігор поруч до ігор різної взаємодії (ігрових груп); від ігрових груп до ігрових колективів.

Участь у грі є ефективним засобом формування моральності у дітей. У спілкуванні з однолітками розкривається сутність дитини: моральні уявлення, інтелект, ставлення до навколишньої дійсності. Виявляючи свої знання, вміння, дитина ділиться ними з ровесниками, тобто відбувається обмін соціальним досвідом. У дітей формуються колективістські навички: вони вчаться налагоджувати спілкування, домовлятися, узгоджувати свої бажання з бажаннями й намірами інших, переконувати у правомірності своїх міркувань, рахуватися з інтересами інших тощо.

У 6—7-літніх дітей з´являється потяг до дружби, вони вперше свідомо вибирають товариша. Мотивація цього вибору розвивається від несвідомого загального потягу до спільної діяльності (обмін іграшками), від ігрових (“подобається гратися разом”) до ділових мотивів (“дружу, бо вона вміє цікаво розказувати”, “гарно будуємо разом”).

Старшому дошкільному вікові властиве моральне мотивування вибору друга (“він добрий”, “справедливий”,“вона завжди всім допомагає, її всі люблять” та ін.). У цей період діти починають виявляти почуття взаємної відповідальності, турботи одне про одного, про спільні інтереси, ініціативу в наданні допомоги. Одночасно з вибірковими стосунками дружби між дітьми, які виховуються разом, існують і стосунки товаришування — відповідальності за спільну справу, уваги одне до одного, чуйності, єдності інтересів.

Взаємодія у колективі благотворно впливає на формування відповідальності. У дітей середнього і старшого дошкільного віку вона виявляється як почуття обов´язку перед педагогом і однолітками, усвідомлення значущості своєї праці, старанне виконання своїх обов´язків, від результатів яких залежить успіх спільної справи. Відповідальна дитина своєчасно береться за справу, намагається долати труднощі, використовує для цього найраціональніші прийоми, доводить справу до кінця, виправляє допущені помилки. Досягнувши важливого для групи результату, дитина відчуває задоволення від виконаної справи, доброго ставлення до себе однолітків, педагогів.

У дошкільному віці формується й така складна моральна якість, як справедливість — правильне, об´єктивне, неупереджене ставлення до людей; дії, вчинки, відносини, які відповідають моральним і правовим нормам. Дошкільнята болісно реагують на несправедливість з боку дорослих щодо них і їхніх ровесників. Часто це породжує демонстративно-деструктивну поведінку, несправедливе ставлення до інших, що є підставою для педагогічного аналізу її причин.

Розвиваючи у дитини вміння справедливо оцінювати ситуації, своїх товаришів, себе, дії дорослих, педагог може вдаватися до аналізу конкретних вчинків, які відображають справедливе чи несправедливе ставлення до оточуючих, використання літературних творів, побудованих на протиставленні добра і зла, тощо.

Неабияке значення у розвитку моральності дошкільнят мають акції милосердя. Турбота про малюків, допомога людям похилого віку, природоохоронна діяльність — усе це позитивно впливає на формування гуманістичної спрямованості їх мислення, світовідчуття і дій.

Не можна виключити із процесу формування моральної свідомості, моральної практики такого чинника, як релігійна мораль — сукупність освячених будь-якою релігією правил, норм, приписів і оцінок, що визначають обов´язки людей перед Богом, одне перед одним, суспільством. Формуючи матеріалістичні знання про світ, природу, людину, педагоги мають виявляти максимум делікатності, уникаючи ймовірних проблем зі сфери свободи совісті, виявляючи конфесійну толерантність, прищеплюючи навички відповідної поведінки дітям. Водночас за сприятливих для цього обставин вони можуть опиратися і на норми релігійної моралі, багато з яких (виявляти милосердя, співчутливість, не вбивати, не красти, жити працею, шанувати батьків та ін.) набули загальнолюдського змісту і, безперечно, можуть прислужитися моральному здоров´ю особистості.

Вдумливо налагоджене, цілеспрямоване моральне виховання дітей у сім´ї, дитячому садку є передумовою формування їх моральної активності — готовності до належної поведінки, вміння бачити необхідність своїх дій відповідно до моральних норм, домагатися утвердження їх у поведінці однолітків. Така поведінка дошкільників свідчить про формування основ морального самовдосконалення особистості.

В основі морального виховання лежить процес передавання людині моральних норм, правил і принципів поведінки в суспільстві з метою перетворення їх у значущі, внутрішньо необхідні регулятори її соціальних проявів. Дії та вчинки, вимушено спрямовані людиною на дотримання моральних норм, але не пережиті особистістю як внутрішньо необхідні, моральними у психологічному розумінні не вважаються.

У моральному вихованні слід спиратися на гуманістичну ідею про те, що людині від природи притаманне прагнення добра, правди і краси. Виховання гуманістичних засад особистості починається з перших років її життя. Стосовно дітей раннього віку зміст полягає у формуванні досвіду спілкування з близькими людьми в процесі спільної з ними предметної та ігрової діяльності. Йдеться про виховання інтересу, доброзичливого ставлення до співрозмовників вироблення установки, що в сім'ї всі мають піклуватися один про одного.

Оскільки реформування змісту та гуманізація цілей дошкільної освіти України є складовою процесу оновлення світових та європейських освітніх систем, на часі реалізації компетентнісної парадигми, яка орієнтує педагогів на впровадження у педагогічну практику цілісного підходу до розвитку особистості. Очікування суспільства пов'язані сьогодні насамперед з формуванням життєздатної, гнучкої, свідомої, творчої людини. Починати розв'язання цих проблем слід з дошкільного дитинства, оскільки саме в цей віковий період закладається фундамент оптимістичного світобачення; формуються уявлення дитини про свої права та обов'язки, про себе як представника певної статі, про себе минулого - теперішнього - завтрашнього; засвоюються моральні правила і норми, розвивається довільна поведінка.

3. Вплив сімейного виховання на формування взаємин дитини з однолітками

Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління.

З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності.

Оскільки мета виховання підростаючого покоління – формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і навчальний заклад, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.

Моральне виховання передбачає формування у дітей високої духовності та моральної чистоти. Складність цього завдання в тому, що воно вирішується, як правило, через добре поставлене в духовно-моральному аспекті життя сім'ї, суспільного ладу, вчинки людей, приклад батьків. Власне, духовність виховується духовністю, мораль – моральністю, честь – честю, гідність – гідністю. Правильно поставлене розумове виховання в сім'ї розкриває перед дітьми широкий простір для накопичення знань як бази для формування наукового світогляду; оволодіння основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням); вироблення інтелектуальних умінь (читати, слухати, висловлювати свої думки усно і на письмі, рахувати, працювати з книгою, комп'ютером) готує їх до розумової діяльності.

Реалізуючи ці напрями змісту виховання, особливу увагу приділяють вихованню у дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу; поваги до людей; піклування про молодших і старших, співчуття і милосердя до тих, хто переживає горе; шанобливого ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, до знання свого родоводу, історії народу.

Ефективність виховання дітей у сім'ї залежить від створення в ній належних умов. Головна умова сімейного виховання – міцний фундамент сім'ї, що базується на її непорушному авторитеті, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов'язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя.

Важливим у сімейному вихованні є те, наскільки родина живе інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам. Виховний вплив сім'ї зростає, якщо батьки цікавляться не лише навчанням, а й позанавчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім'ї збігаються з інтересами суспільства, формується свідомий громадянин країни. Дієвим чинником сімейного виховання є спільна трудова діяльність батьків і дітей. Дітей слід залучати до сімейної праці, вони повинні мати конкретні трудові обов'язки, адекватні їх віковим можливостям. Така співпраця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання.

Успіх сімейного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюджету сім'ї, загального режиму дня, визначення для кожного робочого місця, зокрема для навчальних занять, дотримання певних сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з прогулянки – вимий руки та ін.). Домашній затишок облагороджує дітей.

Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфері духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті. Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Проте виконати свої виховні функції батько І мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей. Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у родинному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні перекладати на них свої батьківські обов'язки. Сімейне виховання повноцінне лише за розумного поєднання виховного впливу першовихователів – батьків та багатих на життєвий досвід помічників і порадників – дідусів і бабусь.

Саме дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку моральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважного ставлення до людей похилого віку. Людяність виховується тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зневажливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі сподіватися від них іншої поведінки в майбутньому.

Виховання дітей в сім'ї не завжди успішне. Негативний вплив на нього мають об'єктивні (неповна сім'я, погані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб'єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об'єктивних причин є неповна сім'я, яка з'являється в силу того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі 30—34 роки – в чотири рази. Разом з великою кількістю розлучень це призводить до збільшення кількості сімей, у яких мати (рідко – батько) виховує дітей сама. У неповній сім'ї процес виховання ускладнюється, оскільки діти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, перебувають на вулиці, нерідко контактують з аморальними людьми.

Батьки складають перше суспільне середовище дитини. Особистості батьків відіграють суттєву роль у житті кожної людини. Не випадково, що до батьків, особливо до матері, ми думкою звертаємося у важку хвилину життя. Специфіка почуттів, що виникають між дітьми і батьками, визначається головним чином тим, що турбота батьків необхідна для підтримки самого життя дитини. А нестаток у батьківській любові – дійсно життєво необхідна потреба маленької людської істоти. Перша й основна задача батьків – це створення в дитині впевненості в тому, що її люблять і про неї піклуються. Ніколи, не за якими обставинами у дитини не повинні виникати сумніви у батьківській любові. Головна вимога до родинного виховання – це вимога любові. Але тут дуже важливо розуміти, що необхідно не тільки любити дитину і керуватися любов'ю у своїх повсякденних турботах, необхідно, щоб дитина відчувала, була впевнена, що її люблять.

Отже, процес виховання позитивних моральних якостей дуже складний, передбачає свідоме і своєчасне застосування педагогом багатого арсеналу різноманітних методів. Необхідна також «рухливість» засобів виховання, їхнє постійне коригування. Педагог повинне уважно слідкувати за тим, як кожний із його вихованців сприймає виховний вплив. Потрібно якомога раніше визначити рівень морального виховання кожного із дітей. Спостереження дозволяють виявити у кожної дитини відповідні їй особистості вчинків, інтересів, відносин з оточуючими, труднощі у засвоєнні навичок культури поведінки та формуванні позитивних моральних якостей. Це, в своє чергу, служить основою для оцінювання динаміки розвитку дитини і коригуванню майбутнього процесу виховання.

4. Моніторинг

4.1 Організація, методика і аналіз результатів констатуючого експерименту

Дослідження було проведено в дошкільному навчальному закладі № 193, для дітей загального розвитку, м.Харкова. В групі дітей молодшого дошкільного віку. В дослідженні брали участь 17 дітей віком 3-4 років.

Мета проведення експериментального дослідження: виявити ефективність впливу використання вправ, завдань та ігор в різних видах діяльності на формування позитивних моральних якостей у дітей дошкільного віку. Експериментальне дослідження відбувалось в три етапи: констатуючий, формуючий, контрольний.

Мета констатуючого експерименту: визначити рівні сформованості позитивних моральних якостей у групі.

Завдання констатуючого експерименту:

1. Виявити здатність до сформованості позитивних моральних якостей у дітей дошкільного віку.

2. Визначити рівні сформованості позитивних моральних якостей та дитячих взаємин.

3. Скласти таблицю 1, з результатами констатуючого експерименту.

У дошкільному віці інтенсивно розвиваються моральні почуття дітей, норми та правила поведінки, формуються риси характеру й етичні навички, починає складатися стиль взаємин з однолітками. Саме тому в останні роки значно зріс інтерес педагогів і психологів до проблеми дитячих взаємин та формування у них позитивних моральних якостей.

Формування позитивних моральних якостей у дітей 4-го року життя передбачає, насамперед, ознайомлення дітей із правилами та нормами спілкування з однолітками, а саме: виховання стійкого позитивного ставлення до оточення товаришів, формування вміння встановлювати і підтримувати позитивні стосунки з дітьми та регулювання свою поведінку.

Вивчаючи дитячі взаємини, ми насамперед вважали за необхідне визначити характерні спільні ігри дітей та рівні ігрової діяльності і відповідальності їм дитячих взаємин. Під характерними іграми ми розуміємо типові, часто повторювані ігри, що відбивають знання про навколишній світ, які доступні дітям молодшого дошкільного віку.

Перед нами стояло завдання встановити рівні цих ігор і залежність від них процесу формування позитивних моральних якостей.

Про характер взаємин ми робили висновок, виходячи з таких показників: прагнення спільної діяльності, причини виникнення і врегулювання дитячих конфліктів, готовність запросити інших до гри і надати їм допомогу, доброта, чуйність, ввічливість у поводженні з дорослими і своїми товаришами. За критерії сталості позитивних моральних якостей та дитячих взаємин було взято тривалість спільних ігор, кількість учасників в одній грі, кількість ролей та змістовність гри.

Основний метод, що його застосували під час досліджень, полягав у систематичному і цілеспрямованому спостереженні за поведінкою дітей у спільних й індивідуальних іграх. Результати спостережень заносили в таблицю 2.1.

Порівняльний аналіз спостережень і бесід з вихователями та батьками показав, що у вихованців молодшої групи взаємини ігри мали, як правило, механічний характер. Діти виконували лише певні дії з предметами. Не спостерігалось комунікативної спрямованості у змісті ігор (бажання грати з другом, доброти, чуйності, увага до нього і вияв вдячності тощо).

Таблиця 2.1 - Результати спостережень за поведінкою дітей у спільних й індивідуальних іграх

№	Рівні взаємин та сформованості позитивних моральних якостей
П.І.Б. дитини	І	ІІ	ІІІ
Дотримання простих правил спілкування та проявів доброти	Грають переважно в парі з проявами чуйності	Вміють об’єднуватись в ігрову групу та виявляють чуйність	Спілкуються один з одним привітно та виявляють доброту	Вміють організовувати гру в парі	Вміють організовувати гру в групі	Вибирають самостійно собі роль
Не сваряться через іграшки	Вміють просити
1.	Беловолов Михайло				+	+
2.	Браховецька Єва				+	+
3.	Вітер Данило						+	+	+
4.	Григор'єв Ігор				+	+
5.	Демчук Світлана				+	+
6.	Задорожний Захарій				+	+
7.	Зозуля Ліза						+	+	+
8.	Киналь Анастасія				+	+
9.	Конько Владислав				+	+
10.	Корнілов Михайло						+	+	+
11.	Козирев Роман						+	+	+
12.	Корчма Вікторія						+	+	+
13.	Кучук Матвій						+	+	+
14.	Максименко Влад						+	+	+
15.	Мустафін Назар				+	+
16.	Нетесенко Богдан						+	+	+
17.	Петраков Артем				+	+

На підставі одержаних даних ми склали характеристики на кожну дитину. Особлива увага в них зверталась на ставлення дітей один до одного, на вміння грати разом, дружити, відноситися з добротою, чуйністю.

Ось, наприклад, окремі відомості з характеристики, складеної на Козирев Рома (4р. 2 міс.): спокійний, товариський, любить гратися з машинами, будівельним матеріалом. Ввічливий у поводженні з дітьми, ділиться іграшками. У нього є друг Корнілов Михайло, та він доброзичливо ставиться й до решти товаришів.

А це витяг з характеристики Нетесенко Богдан. (3р. 8 міс.). Хлопчик неврівноважений, забіякуватий, плаксивий, неохайний. Навички самообслуговування відсутні. Постійних друзів немає, контакти з дітьми короткочасні.

Зовсім інші риси властиві Браховецькій Єві (4р. 2міс.): хороший партнер у грі, вміє будувати, добре розвинута уява, але егоїстична, вимагає до себе підвищеної уваги З однолітками різкий, не може ділитися іграшками.

Як бачимо, рівні взаємини дітей різні. Вони залежать не тільки і навіть не стільки від віку, як від соціального досвіду, набутого в сім'ї та дитячому садку.

На підставі аналізу спостережень та цих характеристик можна визначити три рівні сформованості позитивних моральних якостей та дитячих взаємин:

1. Діти легко і вільно долучаються до спільної діяльності. Вони самі виявляють у цьому ініціативу, у них широке коло спілкування, є постійні друзі. Такі діти рідко вступають у конфлікти, вміють самостійно регулювати взаємини, діляться іграшками, готові допомогти.

2. Діти з позитивного боку виявляють себе у взаєминах з дорослими і ровесниками. Вони готові грати з товаришем, але виконання правил поведінки у спільній діяльності нестійке. Нерідко з їхньої вини виникають конфлікти у спільній грі.

3. Діти рідко беруть участь в іграх. Вони не вміють підпорядковувати свою поведінку узвичаєним правилам і нормам, часто заважають гратися іншим, не діляться іграшками. Нерідко у поводженні з ровесниками грубі.

Провівши аналіз даних взаємин дітей 4-го року життя: до І-рівня (найвищого) жодної дитини не було віднесено, до ІІ рівня віднесено 54% дітей; до ІІІ – 46%. Значна кількість дітей не вміє встановлювати і підтримувати позитивні стосунки з товаришами групи; для їхніх контактів властива короткочасність і несталість. Прагнення спільних ігор, ця природна соціальна потреба, не набула ще належного розвитку.

Результати спостережень показали, що одноманітні, незмістовні, короткочасні ігри не відповідали своїм виховним функціям. Тому в процесі подальшої роботи з дітьми ми зробили курс «Скарбниця моралі».

4.2 Формуючий експеримент

Мета формуючого експерименту: використовувати розвивальну методику за програмою «скарбниця моралі» у формуванні взаємин між дітьми дошкільного віку.

Завдання формуючого експерименту:

1. Формувати вміння встановлювати і підтримувати добрі позитивні стосунки з однолітками та виявляти чуйність та милосердя.

2. Розвивати позитивні моральні якості та вміння регулювати свою поведінку.

3. Вчити ділового спілкування, вміння дій в сумісній грі.

4. Виховувати стійке позитивне, ввічливе, милосердне становлення до товаришів.

Відомо, що ігрова діяльність, як одна з форм організації життя дітей, сприяє виникненню різних стосунків між ними. Саме взаємини у спільних іграх формують здатність входити у товариство гравців, діяти в ньому певним чином, встановлювати товариські і дружні стосунки, підкорятися його вимогам.

Тут виховується гуманне ставлення дітей одне до одного, взаєморозуміння, усвідомлення вимог вихователів і товаришів, уміння зважати на думку інших та інтереси всіх дітей.

Особливо цікавими для нашого дослідження виявились пояснення, розмірковування дітей, їх пояснення, коментарі тощо. Вітер Даня пояснював: «Я знаходжусь у центрі кола товаришів, тому що завжди щось вигадую: якісь ігри, забавки, а вони мене слухаються». Протилежним прикладом є висловлювання Конько Влада.: «Я завжди стою отам, біля вікна – вони не хочуть зі мною гратися чи грають у такі ігри, що мені не подобаються». Дуже прикрим, але дуже цікавим у зв’язку з проблематикою нашого дослідження були пояснення дітей, які відмовлялись від виконання завдання. Наведемо приклади такої відмови. Міши К. пояснила експериментаторові свою повну відмову від виконання таким чином: «Не хочу та не булу». Ілля Р. пояснив, що серед цих дітей його нема та відмовився намалювати себе в іншому місці умовної схеми. Свою відмову пояснив так: «Мені подобається грати в конструктор, а вони весь час бігають, штовхаються». На наш погляд, це свідчить про те, що такі діти не вміють налагоджувати стосунки з однолітками та, навіть, уникають тісних стосунків чи будь-якої взаємодії з однолітками. Та як свідчать спостереження та подальші дослідження, дитяче співтовариство також не приймає таких дітей до себе. Це свідчить про те, що на сучасному етапі існують такі діти, які відірвані від дитячого співтовариства, а дорослі не надають цьому великого значення. Як показало опитування вихователів, багато з них вважають, що стосунки однолітків не дуже потрібні в дошкільному віці.

Завдяки соціометричному дослідженню «Похід», який складався з двох запитань: «Якщо б тобі самому дозволили обрати не більше трьох дітей, з якими підеш у похід, кого б ти обрав? Чому?» та «З ким би ти ніколи не пішов, навіть на звичайну прогулянку? Чому?». Метою дослідження «Похід» було визначити реальне розташування дітей у стосунках з однолітками, виявити групи, на які поділяється група, офіційних та неофіційних лідерів, відштовхнутих тощо, та потім отримані результати порівняти з анкетуванням вихователів. Тобто намагалися виявити реальне становище стосунків однолітків сучасних дітей дошкільного віку. Однак з результатами якісного аналізу результатів виявилось, що за допомогою якісного аналізу не тільки соціометричні дані. За характером відповідей, знову ж таки, дітей можна було умовно поділити на чотири групи:

Перша група дітей (10,1%) з легкістю та впевненістю визначилися з трьома дітьми, яких вони би обрали, та дали чіткі пояснення свого вибору: «Тому, що ми друзі», «З ними цікаво гратися», «Вони хороші» тощо. Декому було навіть замало трьох кандидатур. Окрім цього, багатьом дітям (34%) було важко визначитись з тим, кого вони б ніколи не взяли з собою.

До другої групи дітей (29,7%) ми віднесли тих дошкільнят, які визначили одного чи двох товаришів, з якими хотіли б залюбки піти у похід, але й дуже чітко перелічили тих, кого б ніколи не взяли (від трьох і більше дітей).

Третя група склалася з дітей, які дуже довго міркували над тим, кого б вони обрали, та потім називали одне ім’я, чи так і не змогли відповісти на перше запитання. Та зовсім не вагалися з визначенням тих дітей, яких би вони ніколи не взяли. Приблизно в половини таких дітей був довгий перелік небажаних дітей. З’ясувалось, що таких дітей дуже велика кількість – 57,8%.

Дітей, які не змогли чітко визначитись, тобто не змогли назвати жодного імені як на перше запитання, так і на друге, ми віднесли до четвертої групи. Також у цій групі опинились діти, які відмовились відповідати на запитання. Четверта група дітей виявилася дуже малою – 2,4%.

Другий напрямок дослідження соціалізованості дошкільнят у стосунках з однолітками здійснювався за нормативним критерієм. Метою даного напрямку дослідження було визначити рівень усвідомлення норм та правил спілкування та взаємодії, а також готовність дітей виконувати їх у реальному житті.

Звернемося до аналізу результатів однієї з використаних нами методик – обговорення літературного тексту «Кодекс стосунків». Після читання тексту дітям запропонували визначити, чи правильно повів себе герой оповідання. Після першої частини обговорення вихователь ставив наступне запитання: «Які ще правила спілкування ви знаєте», а потім вихователь намагався з’ясувати, чи спроможні діти пояснити зміст правила.

Виявилось, що тільки приблизно 50% норм та правил, перелічених дітьми в процесі обговорення, були чітко сформульовані: бути ввічливим, не ображати товариша, допомагати один одному, поважати товариша, але й були перелічені дуже специфічні – не плюватися, не битися, не кидатися іграшками, не кидати жувальну гумку у волосся, не обливатися водою. На нашу думку, діти перелічили та тим самим засудили дії своїх товаришів, тобто пригадали та вербалізували свій негативний досвід спілкування з іншими людьми.

Процес пояснення змісту норм та правил відбувався завжди дуже Микита Р. при обговоренні правила «не ображати товаришів» пояснив: «Коли ми з Яриком посваримося, ми ніколи не ображаємо один одного – не дражнимося, не б’ємося». Найскладнішим для дітей виявилось пояснення правила «поважати товариша».

Велика кількість дітей виявила непоганий рівень знання норм та правил спілкування на рівні спроможності пояснити зміст правила. 57% дітей були дуже активні, виявили інтерес до проблематики обговорення та демонструвати чітку готовність дотримуватись цих правил у реальному житті. Але завжди були групі такі діти, що дуже стримано поводили себе в процесі обговорення та у випадках необхідності змогли пояснити зміст правила (майже 5%). Та були такі діти, що поводили себе дуже пасивно, не змогли пояснити зміст правила чи навести будь-який приклад або взагалі відмовлятись відповідати. Загальна кількість таких дітей складала трохи більше

4.3 Аналіз результатів проведеного експериментального дослідження у дошкільників молодшого віку

Мета контрольного експерименту: визначити рівень дитячих взаємин після проведеної з ними роботи, спрямованої на формування взаємин між дітьми дошкільного віку.

Завдання контрольного експерименту:

1. Виявити здатність до позитивного спілкування з однолітками.

2. Визначити рівні сформованості позитивних моральних якостей та дитячих взаємин, після проведеної з ними роботи.

3. Скласти таблицю 2.2, з результатами контрольного експерименту.

Наприкінці цілеспрямованої роботи з дітьми вже можна було спостерігати зрушення в характері ігрової діяльності і сформованості позитивних моральних якостей дитини. Піднесення рівня гри істотно позначилося і на рівні дитячих взаємин. Зміни у рівнях сформованості позитивних моральних якостей та дитячих взаємин відображає таблиця 2.3.

Завдяки досвіду, набутому в іграх, для більшості дітей стали властивими товариськість, взаємодопомога, прагнення старанного виконання правил поведінки.

Звичайно, це не викликає дитячих конфліктів, але важливим є те, що більшість дітей прагне нормалізувати свої стосунки самостійно.

Отже, з таблиці 2.2 ми бачимо зміни в стосунках дітей, їх рівень взаємин змінився в кращий бік. Так до І рівня (найвищого) відносяться 5 дітей, до ІІ рівня – 9, як і до проведення дослідження, але змінився склад цих дітей: діти ІІІ рівня перейшли до ІІ. Так у ІІІ рівні залишилось 3 дитини.

Таблиця 2.2 - Результати контрольного експерименту

№	Рівні взаємин та сформованості позитивних моральних якостей
П.І.Б. дитини	І	ІІ	ІІІ
Дотримання простих правил спілкування та проявів доброти	Грають переважно в парі з проявами чуйності	Вміють об’єднуватись в ігрову групу та виявляють чуйність	Спілкуються один з одним привітно та виявляють доброту	Вміють організовувати гру в парі	Вміють організовувати гру в групі	Вибирають самостійно собі роль
Не сваряться через іграшки	Вміють просити
1.	Беловолов Михайло				+	+
2.	Браховецька Єва				+	+
3.	Вітер Данило						+	+	+
4.	Григор'єв Ігор	+	+	+
5.	Демчук Світлана	+	+	+
6.	Задорожний Захарій				+	+
7.	Зозуля Ліза						+	+	+
8.	Киналь Анастасія	+	+	+
9.	Конько Владислав	+	+	+
10.	Корнілов Михайло				+	+
11.	Козирев Роман				+	+
12.	Корчма Вікторія				+	+
13.	Кучук Матвій				+	+
14.	Максименко Влад				+	+
15.	Мустафін Назар				+	+
16.	Нетесенко Богдан						+	+	+
17.	Петраков Артем	+	+	+

Таблиця 2.3 - Зміни у рівнях сформованості позитивних моральних якостей та дитячих взаємин

Показники рівнів	І	ІІ	ІІІ	Всього дітей
Кількість дітей на початку спостереження		9		17
Кількість дітей після проведеної роботи	5	9		17

Дослідження показують, що між дітьми дошкільного віку існують доволі складні відносини. Задовго до того, як в процесі організованої вихователем сумісної діяльності складуться ділові контакти, між дітьми виникають особисті відносини, що базуються на почуттях симпатії, антипатії тощо, що впливає на становлення дитячого колективу, взаємовідносин в ньому, формуванню позитивних якостей між його членами, впливає на клімат та настрій дітей.

Особисті взаємовідносини істотно впливають на формування дошкільника. При правильному педагогічному керівництві цими взаємовідносинами шляхом організації сумісного життя та діяльності дітей в дошкільному закладі вони стають важливим засобом формування колективу та вихованню взаємодопомоги між дітьми. Особисті взаємовідносини найбільш яскраво виявляються в невеликих дитячих об'єднаннях, що будуються в основному на почутті взаємної симпатії, емоційної прив'язаності. В таких об'єднаннях дошкільники вчаться проявленням чутливості, чуйності, піклуванні про іншого, допомозі один одному, тобто тут беруть свій початок перші паростки доброзичливого відношення до оточуючих людей та своїх ровесників.

Висновки до другого розділу

Дослідження показують, що між дітьми дошкільного віку існують доволі складні відносини. Задовго до того, як в процесі організованої вихователем сумісної діяльності складуться ділові контакти, між дітьми виникають особисті відносини, що базуються на почуттях симпатії, антипатії тощо, що впливає на становлення дитячого колективу, взаємовідносин в ньому, формуванню позитивних якостей між його членами, впливає на клімат та настрій дітей.

Особисті взаємовідносини істотно впливають на формування дошкільника. При правильному педагогічному керівництві цими взаємовідносинами шляхом організації сумісного життя та діяльності дітей в дошкільному закладі вони стають важливим засобом формування колективу та вихованню взаємодопомоги між дітьми.

Художня література

Ушинського "Суперечка тварин".

"Кінь і собачка засперечалися між собою, кого з них хазяїн більше любить.

- Звичайно, мене, - говорить кінь. - Я йому дрова з лісу вожу. Сам він на мені в місто їздить: пропав би без мене зовсім.

- Ні, хазяїн любить більше мене, - говорить корова. - Я його сім'ю молоком годую.

- Ні, мене, - гарчить собака. - Я його дім стережу.

Почув хазяїн це сперечання і говорить:

- Облиште це сперечання, всі ви мені потрібні, і кожен з вас добрий на своєму місці".

Оповідання В.Сухомлинського "У кого радість, а в кого горе".

"П'ятикласники зібралися їхати на екскурсію до Канева. Раділи діти: багато побачать нового, цікавого. Побувають на могилі Т.Г.Шевченка.Збиралася їхати й Галя. Та ось у неї тяжко захворіла мама. Приходить Галя до школи заплакана.

- Чого це ти така сумна? - питають товариші.

- Мама дуже хвора. Не поїду я на екскурсію.

Тяжко стало на душі в дітей. Як же можна радіти, веселитися, коли в товариша горе? І вирішили діти: почекаємо, поки в Галі одужає мама, тоді й поїдемо на екскурсію. Минуло три тижні. Галина мама одужала - весь клас поїхав на екскурсію. Поїхала й Галя.Коли в тебе радість, у другої людини може бути горе. Розуміти чуже горе - це велика краса".

"А серце тобі нічого не наказало?"

"Андрійко прийшов зі школи і побачив заплакану матір. Він поклав книги і сів за стіл. Чекає обіду.

- А тата відвезли в лікарню, - каже мати. - Занедужав батько.

Вона ждала, що син занепокоїться, стривожиться. А син був незворушний, спокійний. Мати великими очима дивилася на Андрія.

- А нам завтра до лісу йти, - каже Андрій. - Завтра ж неділя. Учителька наказала, щоб усі прийшли до школи о сьомій ранку.

- Та й куди ж ти підеш завтра?

- До лісу як наказала вчителька.

- А серце тобі нічого не наказало? - спитала мати й заплакала".

Твір В.Сухомлинського«Півень і сонце».

Дрімає Півень на сідалі. Прокинеться, солодко позіхне й знову дрімає. А на зорі завжди співає: ку-ку-рі-ку! Прокидаються кури, худоба. Півень і каже:

- Ба, як проспівав - і ранок настав. Якби не я, то й не розвиднілось би. А так-таки.

Так повторювалось багато разів. Та ось Півень розгнівався на людей - мало йому дали зерняток. Потім і подумав: "Влаштую ж я вам. Не проспіваю вранці - і не зійде сонечко. Що ви станете робити?"Прийшла ніч. Посміхається уві сні Півень сам до себе, зловтішається: "Ось буде вам біда". Прийшов час співати, а Півень мовчить. Заплющив очі і спить. Прокидається і бачить: сонце яскраво світить. Кури повставали з сідала.Соромно стало Півню.

Уривок з української народної казки «Названий батько».

. ..Приходить дід до третього брата. А той живе вбого, хатка невеличка, тільки чистенька. Прийшов дід отой та такий уже зробився обшарпаний, обідраний.

— Дайте,— каже, — хоч шматочок хліба:

То той чоловік;

— Ідіть, — каже, — дідусю, в хату, там вас нагодують.

Приходить він у хату. Жінка як глянула на нього, що він такий обідраний, пожаліла його, пішла в комору, винесла одежу, дала йому. Надів він... Та як надів, вона глянула, аж у нього на грудях така рана велика, така страшна...

Посадила його за стіл, нагодувала, напоїла... А тоді чоловік питає;

— Скажіть мені, дідусю, від чого у вас рана на грудях?

— А це, — каже, — така в мене рана, що від неї мені скоро смерть буде. Тільки мені день і зосталося жити.

— Оце лихо! — каже жінка. — І немає на неї ніяких ліків?

— Є, — каже дід, — та тільки ніхто тих ліків не дасть, хоч кожен може.

Тоді чоловік:

— А чому ж не дати? Аби міг. Кажіть, які,

— Та такі, — каже дід, — як хазяїн сам візьме та підпалить свою хату та все його добро згорить, то тоді взяти попелу та й затоптати мені рану, то так і загоїться. Та хіба ж є такий чоловік на світі, щоб те зробив?

Замислився найменший брат. Довго думав, а тоді до жінки:

— А як, жінко, думаєш?

— Та так, — каже жінка, — що ми хату вдруге наживемо, а добрий чоловік як умре, то вже йому другого життя не буде.

— Ну, коли так, — каже чоловік, — то винось дітей з хати, Повиносили вони дітей, самі повиходили... Глянув чоловік на хату — жалко йому стало добра! А людину ще більше жалко! Взяв та й підпалив. Так ураз хата полум'ям і взялася — де й ділась. А замість неї постала інша хата, така гарна та й пишна. А дід стоїть та тільки всміхається.

Хіба чекати плати за добро?

Нехай в руці зламається перо.

Нехай твоя зламається рука.

Що за добро добра собі чека.

Добро твориться просто — ні за так,

Так, як цвіте і опадає мак,

Як хмарка в'ється і сміється пташка,

Як трудиться мурашка-горопашка.

(Іван Драч)

В.О Сухомлинський «Святковий обід»

Ніна живе у великій родині. В неї мати, батько, два брати, дві сестри і бабуся. Ніна в родині найменша, їй восьмий рік. Бабуся найстарша: їй уже вісімдесят два. Коли сім’я обідає, в бабусі тремтять руки. Несе вона ложку до рота, ложка тремтить і з неї капає на стіл.

Незабаром у Ніни день народження. Мама сказала, що на її іменини буде в них святковий обід. На обід Ніна запросить своїх подруг. Ось і гості прийшли. Мама накриває стіл білою скатертиною. А Ніна думає: «Це ж і бабуся за стіл сяде. А в неї руки тремтять… Подруги сміятимуться. Розкажуть потім у школі: В Ніниної бабусі руки тремтять».

Ніна тихенько й каже:

- Мамо, нехай бабуся з нами за стіл не сідає.

- Чого? – дивується мати.

- У неї руки тремтять. На стіл капає.

Мама зблідла. Не сказала ні слова, зняла зі столу білу скатертину й сховала її в шафу.

Вона довго сиділа мовчки. А потім сказала: «Бабуся нездужає. Тому святкового обіду не буде. Вітаю тебе Ніно з днем народження. Моє тобі побажання – бути людиною».

Оповідання «Сьома дочка»

Було в матері сім дочок. Ось поїхала мати в гості до сина, а син жив далеко-далеко. Повернулась додому аж через місяць. Коли мати ввійшла до хати, дочка одна за одною стали говорити, як вони знудьгувалися за матір’ю.

- Я скучила за тобою, немов ластівка за сонячним промінням, - сказала перша дочка.

- Я чекала тебе, як суха земля жде краплину дощу, - промовила друга дочка.

- Я плакала за тобою, як маленьке пташеня плаче за пташкою, - сказала третя.

- Мені було тяжко без тебе, як бджолі без квітки, - щебетала четверта.

- Ти снилась мені, як троянді сниться краплина роси, - промовила п’ята.

- Я виглядала тебе, як вишневий садок виглядає соловейка, - сказала шоста.

А сьома дочка нічого не сказала. Вона роззула матусю і принесла їй води у ночвах – помити ноги.

Зламана гілка

Зламав Івасик гілку ясеневу І кинув геть, коли награвся нею. Веселий він побіг собі додому. Вона ж лежить на глинищі рудому. В самотині зітхає гілка тяжко: Уже на ній не сяде більше пташка. Вже вітерець її не захитає. "Хитати ще?" - її не запитає. В ЇЇ прожилках не бродити соку, Не гріти мрію, ніжну і високу! Вгорі шумлять зелені верховіття, Вона ж довіку тлітиме як сміття. Івась у ліжку спить спокійно, тихо. Невже не знає він, що скоїв лихо? (А.Бортняк)

Прислів’я:

1. Добро плодить добро, а зло плодить зло.

2. Добро не пропадає, а зло умирає.

3. Не все добре, що солодке.

4. Ти до нього з добром, а він до тебе з колом.

5. Не всяка стежка без спориша, не в кожної людини добра душа.

6. Добрий чоловік і сусідів дім від вогню збереже.

7. Від лиха до добра недалека дорога.

8. З добрим дружись, а злого й лихого стережись.

9. Не сподівайся за добро дяки.

10. Злий плаче від зависті, а добрий від радості.

11. Все зле – все немудре.

12. У кого є злість, той своє серце їсть.

13. Хто сам не знав зла, не вміє шанувати добра.

14. Злий сам себе б’є.

15. Злість до добра не доводить.

Додаток 2

КОНСПЕКТИ ЗАНЯТЬ

ЗАНЯТТЯ 1

Тема: Знайомство. Засвоєння форм звертання

М ета: Вчити дітей встановлення позитивний емоційного контакт один з одним. Ознайоми з приміщенням групової кімнати. Розвивати мовлення, памят, мислення. Виховувати доброзичливе ставлення один до одного.

Матеріал: м'яч.

Хід заняття

Діти оглядають групу.

Гра «Назви своє ім'я»

• Діти, зараз зробимо коло.

• Що у мене в руках? М'яч.

• Якого він кольору?

• Я буду кидати вам м'яч і називати своє ім'я, а ви, повертаючи мені його, називаєте своє ім'я. (Нагадувати у грі: «Як тебе звуть?»)

Гра «Вітер дме на...»

Промовляють слова: вітер дме на того, у кого світле волосся (діти із світлим волоссям збираються разом в коло). Далі, тими ж словами починається інше завдання.

Психогімнастика «Запам'ятай своє місце» (з використанням музичного запису).

Діти вільно рухаються по приміщенню, на слова «раз, два, три — своє місце знайди» знаходять свої місця і завмирають.

Мовні звертання:

• Я хочу з тобою познайомитися.

• Мені хотілося б з тобою познайомитися.

• Давай познайомимось!

• Будьмо знайомі!

ЗАНЯТТЯ 2

Тема: Чарівний клубочок

Мета: Продовжувати створювати позитивний емоційний настрій в групі між дітьми.Розвивати мовлення, мислення. Виховувати дружелюбність.

Матеріал: клубок ниток.

Хід заняття

Гра «Клубочок»

• Діти, зараз зробимо гарне коло і сядемо на килимок.

• Що у мене в руках? Клубок.

• Наші слова будуть, як ниточки. Я про щось Оленку спитаю — ниточка потягнеться до неї, вона відповість — ниточка знову потягнеться до мене. (Обмотую нитку круг пальця ставлю запитання — дитина намотує собі на палець нитку і відповідає. Якщо я вимушена допомогти дитині відповісти — клубочок повертається до мене — таким чином за кількістю ниток, що зв'язують мене з дитиною, визначають дітей, у яких є труднощі зі спілкуванням.)

Запитання:

• Як тебе звуть?

• У тебе є братик чи сестричка, як їх звуть?

• Що ти любиш?

• Що тобі сподобалось у кімнаті?

• Яка твоя улюблена іграшка?

Гра «Знайди друга»

Половина дітей сидить на стільцях, інша підходить до психолога.

• Діти, ви зараз знайдете собі друга з тих дітей, які сидять на стільчиках, візьмете його за руку і пройдетесь по кімнаті.

Коли знайдено всіх друзів, діти міняються місцями.

Етюд «Посварились і помирились»

Мовні звертання:

• Як тебе звати?

• Як твоє ім'я?

• Д уже приємно!

• Я радий з тобою познайомитись!

ЗАНЯТТЯ 3

Т ема: Хто такий друг?

Мета: формувати вміння усміхатися іншій людині, відчувати радість від усмішки, робити іншим приємно.Вчити описувати картину за допомогою запитань вихователя. Будувати поширені прості речення.Розвивати мовлення, міслення, память. Виховувати дружні взаємини в колективі.

Матеріал: звукозапис пісні «від усмішки», картина Діти граються

Хід заняття

— Діти, у вас є друзі? Друг — це той, з ким ти завжди граєш. Хто твій друг?

• Як ви вважаєте, з чого починається дружба?

• Я вам розкрию велику таємницю: дружба починається з усмішки (Пояснюється різниця слів: усміхатись і сміятись).

• Усмішку можна дарувати, я вам усміхнулась — подарувала усмішку, і вам стало приємно.

Гра «Дружба починається з усмішки» (тренінг).

• Діти, сядьте в коло на килимку, поверніться один до одного, лагідно візьміться за руки і подаруйте один одному усмішку.

Розгдяд картини Діти граються

Бесіда за картиною:

Хто зображено на картині?

Що роблять діти?

Чому хлопчик засмутився?

Чи можно забирати всі іграшки?

Яка назва краще підійде до цієї картини?

Етюд «Сонячні промінчики» Сядьте на килим. Уявіть, що ви граєтеся на сонячній галявині. Вам весело і приємно. Сонячні промінчики обгорнули ваше тіло. Ось сонячні промінчики сіли вам на брови. Струсіть їх! А ось промінчики доторкнулися до ваших очей. Покліпайте. Розплющте широко очі. Подивіться навкруги. Знайдіть, де сяє сонечко. Ой, яке воно яскраве! Як боляче очам! Швидко їх закрийте. Розплющить очі і подивіться на свої пальчики. Станьте на коліна, підніміть угору руки. Подивіться на кінчики пальців. Там угорі сяє сонечко. Воно зігріває нас. Ой, як приємно! Усміхніться.

Гра «Доторкнись до...»

—А зараз ми пограємо в гру. Якщо я скажу «доторкніться до синього на светрику у Микити», ви шукаєте синій колір і лагідно торкаєтесь його на одязі вибраної дитини промовляючи: «Ми тебе любимо». Вибирають іншу дитину, з іншим кольором в одязі. Слідкувати, щоб доторкнулися до всіх дітей.

• Діти, з чого починається дружба?

• Ви мені усміхнулись, значить ми друзі.

• Не забувайте усміхатися один одному.

Мовні звертання:

• Дуже приємно!

• Ми тебе любимо!

• Я так радий!

ЗАНЯТТЯ 4

Тема: Теплий дощик

Мета: закріплювати вміння рухатися в обумовленому просторі не штовхаючись; формувати уміння усміхатися іншій людині, відчувати радість від усмішки.

Матеріал: тоненький канат (для позначення лінії будинку).

«Поділися усмішкою» (тренінг)

• Діти, візьмемось за руки, зробимо коло і сядемо на килимку.

• Подаруємо один одному усмішку. Треба взяти товариша, який сидить поруч, за руки, подивитись в очі і усміхнутись (діти повторюють вправу по колу).

• Ви подарували один одному усмішку — і вам стало приємно.

Психогімнастика «Дощик».

Діти, сядьте на килим. Заплющте очі. Давайте послухаємо тишу.

Крапля раз, крапля два.

Дощик тихо накрапа,

Д ощик тихо накрала,

Ось вже краплі поспішають,

Одна одну підганяють:

Крап, крап, крап...

М аленька краплинка впала вам на голівку. Ось ще одна. Ще.... Вже все ваше тіло вкрилося краплинками. Ви відчуваєте приємну прохолоду. Розплющуйте очі. Подивіться, де можна сховатися від дощу. Ні, немає від нього порятунку. Краплі заважають дивитися. Покліпайте очима. Ось так. Зітріть пальчиками воду з повік. Зітріть долонями краплинки води з обличчя. Дощик вже закінчився. Визирнуло сонечко. Здійміть до нього руки: «Здрастуй, сонечко! Ми тобі раді!»

Мовні звертання:

• До зустрічі!

• До завтра!

• Всього найкращого!

• На все добре!

ЗАНЯТТЯ 5

Мета: розвивати чуттєвість до своєї рухової активності. Зближення дітей один з одним, знайомство з ритуалом запрошення, під час якого кожна дитина послідовно виконує дві ролі: спочатку її запрошують, а потім вона запрошує. Відчуття уваги до себе інших дітей, приділення уваги своїм друзям.

Матеріал: м'яка іграшка.

Слова ведучого:

• Діти, візьмемося всі за руки і станемо в коло.

• До нас в гості прийшла гарна іграшка (наприклад: мавпочка). Подивіться, яка вона м'якенька, гарненька.

• Хто хоче з нею погратися?

• Але ж мавпочка одна, а нас багато.

• Давайте будемо по черзі її тримати і пограємо в гру «Іграшку попроси», а просити треба ось так: «Тетянко, дай, будь ласка, мені потримати мавпочку»:

• А зараз ми побігаємо по колу і будемо повторювати слова: «По доріжці я біжу, мавпочку попрошу».

• Хто хоче потримати мавпочку?

• Тарасик! Тоді попроси її у Тетянки.

Дитина звертається з проханням до іншої дитини, вони міняються місцями. Гра починається спочатку і проводиться, поки всі діти не потримають мавпочку.

Психогімнастика «Дощик» (див. заняття 4).

Гра «Роздувайся, кулько».

Дорослий пропонує всім дітям сісти на місця і запитує в одній дитини: «Як тебе звуть? Скажи голосно, щоб тебе всі почули!» Дитина називає своє ім'я, а дорослий ласкаво повторює його: «Марійка, підемо пограємо». Дорослий бере дитину за руку і підходить до іншої дитини. Марійка запитує, як звати іншу дитину, і запрошує її до гри. Так по черзі за руки беруться всі діти. Спочатку краще підходити до тих дітей, які бажають долучитися до гри, а скутих дітей доцільно запрошувати останніми. Якщо хтось відмовляється грати, не треба наполягати. Поступово, спостерігаючи за грою, у них виникне бажання теж пограти.

Коли всі діти вже запрошені до гри, створюємо велике коло.

• Ой, яке велике коло у нас вийшло, як велика куля.

• А тепер давайте зробимо кроки всередину кола, щоб наша куля стала маленькою. Нахиливши голову вниз, повільно діти відходять маленькими кроками з середини, промовляючи «ф-ф-ф-ф», куля повільно збільшується. Діти промовляють слова:

Роздувайся, кулько,

Роздувайся, велика,

Залишайся такою,

Тане лусни!

В иходить велике, розтягнуте коло. Дорослий торкається кожної пари з'єднаних рук, потім промовляє слова: «Луснула кулька?-. Всі плескають у долоні, промовляючи слово «Хлоп!», швидко беруться за руки і збігаються до центру в маленьке коло.

Після цього гра починається спочатку. Закінчити гру можна, коли кулька лусне, дорослий промовляє слова: «Полетіли маленькі кульки, полетіли, полетіли і на місця свої тихенько сіли».

Мовні звертання:

• Дозвольте запросити...

• Я хочу запросити тебе...

• Ходімо...

ЗАНЯТТЯ 6

Мета: практикувати дітей в умінні ввічливо запрошувати ровесника до гри. Виховувати бажання гратися разом.

Матеріал: іграшковий зайчик.

Вправа «Привітання»

Діти в колі, один до одного стоять обличчям.

• Давайте з вами усміхнемося один одному і привітаємося:

• Пальчиками.

• Лобиками.

• Носочками ніг (діти виконують обережно, ласкаво усміхаючись один одному).

Гра «Пострибаймо, як зайчики»

Діти сидять на стільцях півколом. Дорослий: «Зараз ми з вами пострибаємо, як зайчики». Тільки не всі одразу, а лише ті, кого запросять.

• Олеже, якщо ти хочеш пострибати, запроси Тетяну. (Хлопчик звертається до дівчинки з проханням.) Візьміться за руки. Ви будете стрибати, а ми будемо плескати в долоні.

Після 3—4 стрибків кожен з партнерів запрошує іншу дитину. Педагог стежить, щоб діти звертались одне до одного.

Етюд «Квітка» з використанням музичного запису.

• Перший промінець упав на землю і пригрів зернятко. З нього прокинувся паросток. З паростка виросла гарна, чудова квітка. Ніжиться квітка на сонці, підставляє під світло кожну пелюстку і повертає голову до сонця (за сонцем).

Мовні звертання:

• Я запрошую тебе...

• Чи можу я?

• Чи не хотів би ти піти зі мною?

ЗАНЯТТЯ 7

Мета: виховувати бажання гратися разом, викликати почуття симпатії до однолітків.

Матеріал: стільчик, картинка паровоза з вагончиками.

Г ра «Паровозик».

Сьогодні ми будемо грати в «паровозики». Спочатку у «паровозика» не буде «вагончиків» , і той, кого ми виберемо «паровозиком», буде один «їздити» по колу, голосно промовляючи «чух-чух-чух». Потім «паровозик» запросить якусь дитину стати «вагончиком», назвавши її ім'я. Наприклад: «Тетянко. іди грати, будь моїм паровозиком, а я стану вагончиком». Запрошена дитина називає ім'я «вагончика», а сама стає «паровозиком». Діти рухаються промовляючи «чух-чух-чух», зупиняючись «у-у-у». Гра триває доти, доки всі діти не стануть «вагончиками». Кожна дитина, ставши «паровозиком», називає імена всіх «вагончиків».

Е тюд «Врятуй пташеня».

Уявіть, що у вас в руках маленьке безпорадне пташеня. Витягніть руки долонями вверх. А тепер зігрійте його, повільно, по одному пальчику складіть долоні, сховайте в них пташеня, подихайте на нього, зігріваючи його своїм рівним, спокійним диханням, прикладіть долоні до своїх грудей, віддайте пташці доброту свого серця і дихання. А тепер відкрийте долоні — і побачите, що пташка радісно злетіла, усміхніться їй і не сумуйте, вона ще прилетить до вас.

Гра «Впізнай за голосом».

Дорослий обирає дитину, яка буде «котиком», і сідає на стільчик в середині кола. Діти ходять по колу, промовляючи слова: Ми по колу йдемо, Тихо котика звемо: «Котику, не підглядай Хто покликав—відгадай».

Дитина, на яку вказав дорослий, голосно промовляє: «Няв!». Дитина в колі повинна відгадати, хто з дітей покликав.

Мовні звертання:

• Дозволь запросити тебе.

• Я можу...?

• Я хотів (ла) б(-и)...

ЗАНЯТТЯ 8

Мета: гармонізація сприймання свого імені та імен інших дітей. Формування відчуття радості від розуміння свого імені.

Вправа «Співаємо ім'я»

Уявіть собі, що ми не вміємо розмовляти, а вміємо тільки співати, нам треба один з одним познайомитись. Давайте пограємо в таке знайомство. По черзі кожен із нас «проспіває» своє ім'я, а слідом за кожним із вас ваше ім'я хором проспівають усі діти.

Етюд «Це я! Це моє»

Діти в колі. Психолог виконує роль глухої людини, яка запитує дітей: «Де Сашко? Чия це іграшка? Чиє це волосся?» тощо. Від дітей вимагається відповідати жестами (пальцем — «Я», долонею — «Моє»). Я—«глуха людина або бабуся», сідаю на великий корабель. Діти, що проводжають, махають руками і говорять: «До побачення!», «До зустрічі!».

Вправа «Ласкаве ім'я»

(Діти сидять по колу.)

Пригадайте, як вас ласкаво кличуть (називають) дома. Ми будемо кидати один одному м'яч. І той, у кого м'яч, називає одне або кілька своїх ласкавих імен. Важливо, крім того, запам'ятати, хто кому із вас кинув м'яч. Коли всі діти назвуть ласкаві імена, м'яч піде в зворотному напрямку. Треба постаратися не переплутати і кинути м'яч тому, хто перший раз кинув вам, і назвати його ласкаве ім'я.

Мовні звертання:

• На все добре!

• Хай вам щастить!

• Прощавай (те)!

ЗАНЯТТЯ 9

М ета: вправлятись у використанні форм ввічливості, навчати прийомів ввічливого звертання.

Бесіда «Кого називають ввічливим ?»

• Коли говорять: «Добридень», «Будь ласка», «На здоров'я», «До побачення», «До зустрічі», «Вибачте». «Будьте ласкаві», «Перепрошую», «Дякую»?

• Що говорять: Коли зустрічають людину?

• Коли хтось йде?

• Коли зробиш не приємне іншій людині?

• К оли щось не зрозуміло?

• Коли щось подарували, зробили послугу?

• Коли просять?

• Коли щось дають?

• Ці слова називають «золотими», чому?

Вправа «Ми тебе любимо»

Я зараз по черзі викликатиму дітей у коло, ми розглядаємо дитину, ласкаво називаємо її ім'я, промовляючи: «Ми тебе любимо». Наприклад:

• Миколко, іди в коло. Як іще можна ласкаво його назвати?

• Давайте всі до нього ласкаво, лагідно торкатися, промовляючи: «Миколайчику, ми тебе любимо».

Слідкувати, щоб доторкнулися до всіх дітей.

Гра «Качка, качка, гусак».

Діти в колі, ведучий говорить: «Качка, качка,... гусак».

«Гусак» біжить у протилежну від ведучого сторону (одночасно з ведучим) до вільного місця. На місці зустрічі два учасники беруться за руки, роблять реверанс, усміхаються і вітають один одного: «Добрий ранок, добрий день, добрий вечір», потім біжать далі до вільного місця. (Коли діти засвоять гру, замість ведучого може бути інша дитина.)

Психом'язове тренування. Гра «Холодно — спекотно».

Мама-ведмедиця пішла. Подув холодний вітер і пробрався крізь щілинки в барліг. Ведмежата замерзли і скоцюрбилися — гріються. Стало задушливо — ведмежата розвернулись, розслабили руки. (Повторювати 2—Зрази.)

Мовні звертання:

• Вибачте, що турбую (вас).

• Скажіть будь ласка...

• Вибачте, ви не знаєте...?

ЗАНЯТТЯ 10

Мета: вчити виконувати ігрові дії по черзі, користуючись спільними іграшками, передаючи їх один одному, використовувати ввічливі слова.

Матеріал: 4—5 ляльок, 4—5 яскравих, м'яких іграшок.

Вправа «Гарний настрій».

Вихователька сказала хлопчику, що незабаром вони підуть до зоопарку. Хлопчик дуже зрадів, у нього одразу покращився настрій. Він пішов до друзів, щоб розповісти їм новину.

Виразні рухи.

Хода: швидка, іноді — з підскоками.

Міміка: усмішка. (Лід час цього етюду лунає музика.)

Вправа «Прогуляємося».

Діти, подивіться, до нас у гості прийшли іграшки і запрошують нас з ними прогулятися. (Дорослий роздає іграшки 4 дітям.)

Діти, які отримали іграшки, підійдіть до інших дітей і запросіть їх в вами прогулятися. (Потім за сигналом дорослого діти обмінюються іграшками.)

Дорослий слідкує, щоб всі діти пограли всіма іграшками; іграшки не виривали один в одного, а ввічливо пропонували обмінятися.

Дитяча гра «Ляльки танцюють»

Дорослий пропонує дітям сісти на стільці.

• Дивіться, які ляльки прийшли сьогодні погратися з нами! Такі гарні ляльки, напевно, хочуть потанцювати, але самі вони цього не вміють робити. Давайте візьмемо їх на руки і під музику затанцюємо з ними.

Взявши ляльку, дорослий показує, як ляльки можуть танцювати. Потім, підкликає чотирьох дітей і пропонує їм вибрати собі ляльку. Діти з ляльками стають навколо дорослого і разом з ним виконують танцювальні рухи. Наприклад, повертають ляльку в руках, підстрибують з нею, кружляють то вправо, то вліво, плескають руками ляльки і т.д. Під кінець ляльки роблять уклін в руках дітей. Коли ляльки танцюють, інші діти виконують роль музикантів: грають на своїх кулачках, як на дудочці, або зображують гру на гармошці чи сопілці.

— А тепер подумайте, кому з музикантів ви бажаєте передати свою ляльку.

Діти передають своїх ляльок, а самі зображають музикантів.

Гра триває доти, доки всі діти не потанцюють з ляльками.

Мовні звертання:

• Дай (те) будь ласка.

• Передай (те) будь ласка...

• Я хочу попросити вас (тебе)...

ЗАНЯТТЯ 11

Мета: прищеплювати вміння радіти загальній справі, успіхові кожної дитини.

Матеріал: обруч (каструля), матеріал до дитячої гри «Знайди свою половину»

Етюд «Ласка».

Дитина з усмішкою гладить і притуляє до себе кошеня (іншу дитину). «Кошеня» закриває очі від задоволення, мурчить і треться головою об руки «господаря».

Бесіда. Як краще грати: самому чи разом? Чому?

Гра «Кухарята».

Діти в колі — це каструля. Зараз будемо готувати (узвар, суп, борщ...). Кожен придумує, ким він буде, яким компонентом. Ведучий називає, що кластиме в каструлю, хто себе почув, стрибає в «каструлю» — коло. Коли всі компоненти в колі — діти обіймаються і повільно погойдуються.

Узвар в каструлі повільно, а потім все швидше і швидше закипає. Закипів і зупинився.

Прийшла дитина і попросила налити їй узвару. Мама взяла чашку і черпаком налила узвар, куди потрапили: (називає по черзі всі компоненти компоту).

Діти, почувши свою назву, вистрибують з каструлі, повертаючись на своє місце.

Гра «Знайди свою половину»

Дітям роздають частини цілої невеличкої картинки, де намальовані кульки.

Завдання: необхідно знайти свою половину, взявшись за руки, підійти до столу і скласти цілу картинку, по черзі порахувати кількість намальованих на ній кульок.

Мовні звертання:

• Будь ласка.

• Оксанко, давай разом...

• Прошу тебе...

ЗАНЯТТЯ 12

Мета: подальше зближення дітей; виховання дружніх, доброзичливих взаємин у групі між дітьми.,

Матеріал: машина і кубики, лялька і візочок, плитка, каструля, сковорідка, кеглі і кульки; ліки і лялька.

Гра «Знайди свою пару».

Розглянути всі іграшки. Згадати, як ними можна грати. Поділити дітей на дві групи. Роздати їм іграшки і запропонувати знайти собі партнера по грі, звернутися до нього з пропозицією: «Давай пограємо разом».

Діти самостійно домовляються про послідовність дій з іграшками у спільній грі. Дорослий тільки у крайньому випадку допомагає їм.

Г ра «Подарунки».

Ви любите, коли вам дарують іграшки? Ось ми зараз і будемо дарувати один одному іграшки.

Діти стають у велике коло, обирають дитину, яка першою вибиратиме подарунок. Дитина виходить на середину кола, а дорослий з дітьми водить хоровод під слова:

Принесли ми подарунки,

Хто захоче, той візьме.

Ось вам лялька-неваляйка,

Кінь, вовчок і літачок.

Називати іграшки треба повільно, виразно, щоб діти встигли уявити собі кожний предмет. Після закінчення слів діти зупиняються. Дорослий звертається до дитини, яка стоїть в колі, із запитанням, який з названих подарунків він хоче отримати. Якщо дитина вибирає коня, діти зображують, як стрибає кінь. Якщо вибирає ляльку, всі танцюють, як лялька, якщо вовчок — всі кружляють, а якщо вибирає літак — імітують його політ і приземлення літака.

Наведемо слова і ритмічні рухи, які діти виконують в хороводі.

Кінь

Ходить коник по лужку,

По зеленім бережку,

Коник сам себе пасе.

Коник гривою трясе.

Золота вуздечка—брень,

Золота підківка—день.

Діти бігають по колу, високо піднімаючи коліна, як конячки. Руки протягнуті вперед, а корпус злегка нахилений назад. «Кінь» зупиняється.

Звертаючись до дитини всередині кола, дорослий пропонує його роздивитись: «Які гарні у нас коні!» і вибрати того, який йому більше подобається. Вибравши собі подарунок, дитина займає місце в хороводі, а той, кого він вибрав, виходить на середину кола. Діти знову беруться за руки і повторюють слова: «Принесли всім подарунки...».

Лялька

Ой чуки-чуки-на,

Наша лялька чепурна.

Вільно танцюють на місці обличчям до центру, під мелодію, зображаючи ляльку.

Вовчок

Ой, як крутиться вовчок

Продзижчав — і на бочок

(Повторюється два рази.)

Кружляють на місці, потім присідають, легко вклонивши голову на бік.

Літак.

Дитина «заводить мотор» — під звук «р-р-р» робить кругові рухи руками перед собою, потім широко розводить руки і «летить» по колу зі звуком «ж-ж-ж». Зробивши повне коло, літак уповільнює рух і повільно приземляється, дитина присідає навшпиньки.

Мовні звертання:

• Я хочу подарувати тобі...

• Прийміть мій (наш) скромний подарунок.

• Ось тобі (наш, мій) подарунок.

З АНЯТТЯ 13

Мета: продовжувати вчити ділового спілкування, закріплювати вміння самостійно домовлятися про послідовність виконання дій з іграшками у спільній грі. Розвивати ігрове партнерство і співпрацю.

Матеріал: іграшки.

Дорослий пропонує пограти в «Магазин іграшок».

Гра «Магазин іграшок».

Діти діляться на дві групи: «іграшки» та «покупці». А дорослий — продавець.

Діти-покупці відходять убік і чекають відкриття магазину.

Діти-іграшки сідають в ряд на лаву, зображаючи товар, розставлений на вітрині в магазині іграшок. Продавець (дорослий) підходить до дитини і питає, якою іграшкою вона буде; домовляється про те, як її можна зобразити. Наприклад, якщо ти зайчик, можна пострибати, вовчок — покрутитися, лялька — потанцювати і т.д. (Перед початком гри можна роздивитися іграшки і обговорити, всі разом, які іграшки будуть продаватися в магазині і як їх можна зобразити.)

Коли все буде готово, дорослий оголошує: «Магазин відкритий!» Покупці по черзі вітаються і просять показати іграшки. Продавець «бере з полиці» будь-яку іграшку і «заводить» її (виводить дитину, рухаючи рукою за її спиною, «заводячи» її ключем). Покупець повинен відгадати, що це за іграшка. Якщо відгадає, то забирає іграшку із собою (відводить на вільне місце). Коли всі іграшки будуть розпродані, діти міняються ролями. Якщо іграшок багато (більше, ніж покупців), можна запропонувати дітям вдвох зображати одну іграшку. Хто з дітей не відгадає іграшку, йде з магазина без покупки.

Гра-вправа «Подарунок».

Діти, а ви любите отримувати подарунки? Хто любить дарувати? Хто що більше любить? Сьогодні ми пограємо в гру, яка дозволить вам і дарувати і отримувати подарунки, тільки уявні (видумані). Але я думаю, що видумані подарунки такі ж цікаві, як і справжні.

— Давайте уявимо собі, що ми всемогутні. Ми можемо подарувати будь-який подарунок сусіду праворуч від вас. Подивіться на нього уважно і «подаруйте один одному наші подарунки» (по черзі), не забуваючи при цьому дивитися товаришу в очі. А той, хто отримує подарунок, не забуває дякувати.

Вправа «Випікання ляльки-печива»

Вибираємо дитину, яка буде «лялькою-печивом», і вкладаємо на килим у центрі кола. Потім ведучий і всі діти «випікають» (попередньо домовитись бути обережними, ласкавими, щоб не зробити ляльці боляче). Спочатку замішуємо тісто — ласкаво масажуючи дитину, промовляючи вголос, що кладемо в тісто — борошно, яйця, молоко і т.д.

Потім переходимо до створення ляльки ласкавими, обережними рухами, починаючи з голови. Ведучий промовляє, які гарні очі, вуха, носик, запрошує всіх дітей помилуватися. Потім ліпиться шия, руки, тіло, ноги. Коли лялька буде виліплена, діти тричі вдувають в неї життя. Лялька оживає. Вправу повторюють на наступних заняттях, поки всі діти не побудуть ляльками.

Мовні звертання:

• Я запрошую (тебе)...

• Будь ласка, покажіть мені...

• Я можу вас попросити...

• Можна у вас попросити...

• Підкажіть будь ласка.

Тематичне заняття

Тема:«Добро спішіть творити люди».

Мета. Виховувати у дітях почуття доброти, чуйності, милосердя, поваги до своїх батьків, старших людей; формувати активну життєву позицію, яка проявляється в дієвій допомозі знедоленим, немічним, стареньким; формувати у дітей уміння формулювати моральні судження, відрізняти добре від поганого;

Хід заняття

В ихователь. Людяність, милосердя, добро. Такі знайомі нам ці слова. Все частіше ми говоримо про них, а чи кожна душа відкрита для добра? Чомусь сьогодні наше суспільство заражене вірусом егоїзму, зла і жорстокості. Зачерствілі людські серця, заросле ряскою байдужості до чужого горя, чужа біди, яких у нашому житті дуже багато. З давніх-давен закономірно вважалося допомогти знедоленому, нещасному, поділитись шматком хліба, дати притулок бездомному, захистити старість і немічність, порятувавши хворого чи каліку, заступитися за беззахисного і скривдженого, розрадити самотніх. Хотілося б, щоб ви, діти, збагатили свої серця любов'ю до людей, своїх рідних, природи, щоб назавжди викоренили зі своїх душ зло, жорстокість, ненависть, бо тільки у світі добра панує любов і повага, мир і спокій. Отже, сьогодні ми поговоримо про добро. Для початку створимо собі гарний настрій. Усміхніться і скажіть добрі слова одне одному. Давайте згадаємо гарні, добрі слова на літеру «Д». (Добрий, дорогий, добродушний, дужий, дружній, доброзичливий, добропорядний...)

1-ша дитина.

Не говори про доброту,

Коли ти нею сам не сяєш,

Коли у радощах витаєш,

Забувши про чужу біду.

Бо доброта не тільки те,

Що обіймає тепле слово.

В цім почутті така основа,

Яка з глибин душі росте.

Коли її не маєш ти,

То раниш людяне в людині.

Немає вищої святині,

Ніж чисте сяйво доброти.

Вихователь. Ми поговоримо з вами про поважне та турботливе ставлення до навколишнього світу,

1.Добру людину ... (бджола не жалить).

2.Життя дане на ... (добрі справи).

3.Не брудни криниці... (бо схочеш водиці).

4.Добрі справи ... (прикрашають людину).

5.Злий не вірить,... (що є добрі люди).

6.Що посієш,... (те й пожнеш).

7.У доброї господині і... (півень несеться).

8.Сварка до добра ... (не доводить).

9.Чужим добром не ... (забагатієш).

10.Так треба жити, щоб нікому ... (зла не чинити).

11.Добре ім'я - найкраще ... (багатство).

12.3а добро ... (добром і платять).

Молодці! Отже, ми з вами заклали добрий фундамент, але який це будинок, якщо в ньому відсутні стіни? Ми їх зараз зведемо, адже це будинок добра і тому стіни в ньому мають бути міцними. Вправа «Відкритий мікрофон» У вас на столі лежать листочки. Кожен з вас може написати, якими рисами повинна бути наділена людина, щоб про неї говорили лише добре?

(Діти записують слова на листочках. Звучить пісня «Если добрий ти» пpo дуже важливу і потрібну якість для людини – доброту).

А скажіть, будь ласка, як ви розумієте це слово?

(Діти відповідають, що доброта виявляється у вчинках).

2-га дитина.

Кажімо більше ніжних слів

Знайомим, друзям, одиноким

Нехай комусь тепліше стане

Від зливи наших почуттів.

Лікуймо наші зболені серця,

Лікуймо наші душі зачерствілі,

Несімо правди непогасний стяг,

І кривда в нашу долю не поцілить.

Воскресайте камінні душі!

Розчиняйте серце і чоло,

Щоб не сказали про вас грядущі:

їх на землі і не було!

Вихователь. Часто ми не задумуємось над тим, що таке добро, в чому воно виявляється і чому ми маємо бути добрими. Тому зараз я пропоную побудувати спільний дім добра, розуміння, дружби, взаємоповаги, підтримки. Першим кроком у будівництві буде закладання фундаменту. Конкурс «Народна мудрість» Кожна правильна відповідь буде цеглинкою у зведенні фундаменту.

Я починаю, а ви продовжуйте:

1.Ставлення до життя. (Життєрадісність)

2.Спілкування з іншими ЛЮДЬМИ.(Ввічливість)

3.Вміння говорити правду за будь-яких обставин. (Чесність)

4.Відношення у всіх справах і стосунках. (Порядність)

5.Ставлення до інших. (Людяність)

Якими рисами повинна бути наділена людина, щоб про неї говорили тільки добре. Давайте зачитаємо риси, які ви записали на листочках.

(Діти зачитують свої варіанти).

Отже, ви розумієте, що означає бути добрим. Тому і стіни нашого будинку вийшли міцними. Подивіться, яке слово у нас утворилося по вертикалі - ЖИТТЯ. Життя - це джерельце і ми повинні докласти максимум зусиль, щоб воно було чистим і прозорим.

3-тя дитина.

Життя - це скарб, дарований нам Богом,

Це радість, віра й доброта.

Не розгубімо їх життєвими дорогами,

Нехай панує людяність свята.

4-та дитина.

Живи з собою в злагоді і в мирі,

Не заздри людям і не проклинай.

Хай буде радість, щастя у квартирі,

Люби батьків своїх, не ображай.

Не зневажай, зла не бажай нікому,

Ділись останнім і добро твори.

Вудь справедливим, чесним будь в усьому

І щире слово людям говори.

Бо в добрім слові є тепло і ласка,

У світлім серці є любов свята.

А в мудрості, запам'ятай, будь-ласка,

І криється та істина свята.

Яка людьми нас робить в цьому світі

3 душею чистою, мов сонця промінець,

Т о й будеш ти, як сонечко в зеніті,

І всі печалі зійдуть нанівець!

Вихователь. Ми послухали, що таке життя і як потрібно жити. Давайте тепер доберемо епітети до слова «ЖИТТЯ», яке воно має бути. (Щасливе, бурхливе, творче, мирне, радісне, яскраве, чесне, добре, світле, веселе, цікаве, незабутнє, неповторне...) Скільки гарних епітетів ви підібрали. Тому в нашому будинку з'явилося віконечко, через яке тепле весняне сонечко буде нас зігрівати. Наш будинок буде мати двері, відчинені для добра, щастя, любові та злагоди. Ми з вами заклали добрий фундамент, звели міцні стіни. Нашому будинку добра потрібен гарний дах, щоб захищав від палючої ненависті, рясних злив грубощів і образ, грому сварок, блискавичних заздрощів та різних негод життя. А дах ми зведемо, доповнивши список цінностей, які можуть принести щастя в житті. Отже, ми будемо щасливими, якщо матимемо: Сім'ю, будинок, здоров'я, ... (розум, освіту, друзів* заробіток, любов, зовнішність, будемо милосердними...).

Гра «Вузлик асоціацій».

Давайте запишемо іменники: сонце, джерело, ліс. Тепер подумайте, які асоціації викликають ці слова, що дарує людям сонце (тепло, світло, життя...); джерело (тамує спрагу, радість, життя...); ліс (прохолоду, чисте повітря, їжу, предмети побуту, життя...).

Отже, ми звели прекрасний дах. Будівництво будинку добра завершено. Будинок, який будують наші батьки, щоб він перейшов у спадок дітям і онукам. Але нам невідомо, якою буде атмосфера в ньому, чи будуть радісними, добрими і щасливими його мешканці. А чи знаєте ви, діти, хто може створити гарну, добру атмосферу в будинку, в сім'ї? Звісно - це МАМА - найдобріша, найтурботливіша людина в світі. Вона є втіленням ласки і доброти. Лебідонькою, сивою зозуленькою, голубкою, чайкою називали жінку-матір у піснях та легендах. Перше слово, яке вимовляє дитина - це слово «мама». Мама - найрідніша та найдорожча у світі людина. Кожне її слово, мудрі поради і добрі діла - це книга життя, з якою ми вирушаємо в далекі світи. І перший усміх сонця, і перший «добридень» людям - це також від матері. Мамина книга життя... Вона про радощі і тривоги, про уміння творити правду і доброту. А серед усіх премудрощів материнської науки найперша - бути добрими і любити людей. Без цього ніхто не зможе піднятися на крилах своєї мрії. І скільки б не було нам років - п'ять чи п'ятдесят - нам завжди потрібна мамина ласка, мамина увага і руки. Кажуть: «Біля сонця - тепло, біля матері - доброта».

(Тихо звучить пісня «Мама»).

5-та дитина.

Скільки б не судилося страждати,

Все одно благословлю завжди

День, коли мене родила мати

Для життя, для щастя, для біди.

6-та дитина.

Не ображаймо матерів,

Які живуть, живуть лиш нами -

Своїми донями й синами,

А внуками - і поготів.

7-ма дитина.

Не спекулюймо на любові.

На їх довірі і журбі.

Кров матері - в мені, в тобі,

У кожнім вчинку, в кожнім слові,

Тож не забруднюймо цю кров.

У дні буденні і святкові

На вишитому рушникові

Цвіте до матері любов.

8-ма дитина.

Л юбімо матерів, любімо дужче,

Бо й справді, не вертаються літа ...

До хати стежка враз не зароста,

Та з кожним літом вужчає і вужча.

Стрічають нас усяких матері

- Не забуваймо про слова привіту.

Не забуваймо, бо як нам без них,

- Так бо і їм без нас - нема на світі світу.

Вихователь. Ми з вами збудували дуже гарний, міцний і просторий будинок. Його мешканці будуть добрими і щасливими. Але, як кажуть у народі, для того, щоб життя не було пустим і марним, треба: збудувати будинок, посадити дерево і виховати сина. Ми з вами збудували будинок добра, тепер давайте посадимо дерево. Це дерево також буде незвичайним, ми його назвемо — деревом добрих вчинків. І воно матиме дуже міцне коріння, оскільки ви знаєте народну мудрість. А саме народна мудрість є духовним надбанням людей і вона, як сонце, освітлюватиме ваш шлях і зігріватиме своїм теплом. А листочками на цьому дереві будуть риси характеру доброї людини. Пам'ятаєте, ви записували їх на листочках.

(Діти прикріплюють листочки до дерева добра).

На нашому дереві добрих вчинків не вистачає квіточок - саме добрих вчинків. Тож нехай на ньому розквітнуть квіти добрих вчинків, які ви зробили і ще зробите.

(Діти по черзі називають добрі вчинки і прикріплюють на дерево квітку).

Яке гарне у нас деревце. Якщо постійно робити добрі вчинки, то воно порадує вас щедрим урожаєм плодів. Ми маємо будинок і дерево, а як же бути з вихованням дітей? Я впевнена, якщо ви запам'ятаєте все сказане сьогодні і пронесете у своєму серці, то неодмінно зможете виховати своїх майбутніх дітей добрими і порядними людьми.

9-та дитина.

Ніколи зла нікому не творіть,

Бо зло вертатися погану звичку має.

Добро творіть, усім добро робіть,

І втоми серденько нехай не знає.

З Любов'ю в серці, з радістю живіть,

Учіться людям сонечком світити.

І доброту в своїй душі носіть,

У мирі й злагоді учіться жити!

Вихователь. І на завершення проведемо анкетування. На мої запитання ви повинні відповідати «так» або «ні».

1.Чи можна змусити людину бути доброю?

2.Чи можна стати добрим на певний час?

3.Чи потрібно бути добрим у ставленні до будь-якої людини?

4.Чи легко бути добрим?

5.Чи є у вас бажання робити добрі справи?

Якщо у вас вийшло більше відповідей «так», то ви прагнете робити добро. Доброта завжди дає радість оточуючим. Вона, як чарівні ліки, виліковує від багатьох хвороб. Потрібно вчитися бути добрими і милосердними. Милосердя і доброта - як два крила, на яких тримається людство. На все гарне, що для нас роблять люди, слід відповідати добром.

Заключне слово вихователя: Поспішайте робити добро! Будьте добрими, щедрими, милосердними, і це повернеться вам сторицею.

І грове святкове заняття

Тема:«Урок добра і милосердя»

Мета: навчити учнів культури спілкування, виховання в учнів любові до батьків, любові до рідної землі, формування почуття обов’язку і відповідальності за свої слова і вчинки.

Обладнання: ручки чи олівці, чисті аркуші паперу, великий тлумачний словник.

Хід заняття:

Записи на дошці:

Добро

• Усе позитивне в житті людей, що відповідає їхнім інтересам, бажанням, мріям, благо.

• Добра, корисна справа, дія, вчинок.

Зло

• Що-небудь погане, недобре.

• Нещастя, лихо, горе.

• Почуття роздратування, гніву, досади, розлюченість.

Милосердя – щиросердність, співчуття, готовність робити добро всім, любов на ділі, здатність відгукнутися на чужий біль. Людям милосердним притаманне співчуття по відношенню до сироти, інваліда, тяжко хворої людини, людини похилого віку, людини що потрапила в біду.

( Тлумачний словник В.І.Даля)

Вихователь

Добрий день дорогі діти!

Дорогі діти! Сьогодні у нас незвичайний урок – урок доброти і милосердя.

Відтак, почнемо розкривати велику таємницю природи добра.

Перед вами таблиця. На ній ви бачите слова:любити, сподіватися, шана, ненависть, байдужість, біль, повагу, злагода, добрий, тривога, ніжність, сумний, хвороба, справедливість, війна, кров.

Завдання

Знайдіть спочатку слова, які символізують добро. А тепер, слова, які символізують зло.

Молодці! Інтуїтивно ви правильно визначили значення слів.

Ми зробили перший крок до визначення поняття «добро». А як ви уявляєте добро?

Чи можна доторкнутися до добра?

Чи можна його скуштувати?

Чи можна понюхати?

Отже, це категорія не матеріальна, а духовна. Вона стоїть поряд з такими поняттями як душа, дух.

Як же зрозуміти, що це – добро?

З ким воно асоціюється? З яким предметом ви пов’язуєте поняття «добро»?(Сонце, мати, природа…)

Як би ви його намалювали?

(До дошки запрошуються художники)

Завдання: намалювати добро.

- Якщо добро зобразити у вигляді музики, яка це буде музика? (Весела, сумна, жанр)

- Яким кольором ви намалювали б добро?

- Чого більше в сучасному світі – добра чи зла?

Отже, добро – це духовна категорія, її не можна торкнутися, понюхати, посмакувати. Добро можна тільки відчути: це ласкаве, добре, ніжне ставлення, це готовність допомогти в скрутну хвилину, це любов до оточуючого світу. Це те, що заставляє нас радіти, любити, співчувати.

А тепер звіримо свої знання про добро зі словником (зчитується визначення категорії добра із словників)

Завдання:

- Де найяскравіше світять зорі, і де ми робили перші кроки, де у нас були перші відкриття, перші розчарування?

- Хто перший у вашому житті допомагає пізнати суть добра? У кого найдобріші очі, найкрасивіші коси, найласкавіші в світі руки?

Уважно послухайте оповіданнячко

Маленька дівчинка приїхала з мамою у велике місто. Пішли вони на базар. Мама вела доньку за руку. Дівчинка побачила щось цікаве. На радощах заплескала в долоні. І загубилась в юрбі. Загубилась і заплакала:

- Мамо!...Де моя мама? Люди оточили дівчинку і питають:

- Як тебе звуть дівчинко?

- Оля.

- А маму як звуть? Скажи, ми зараз її знайдемо.

- Маму звуть… мама… матуся. Люди усміхнулись. І знову питають:

- Ну , скажи, які в твоєї мами очі: карі, сині, блакитні, сірі?

- Очі в неї…найдобріші…

- А коси? Які в мами коси – чорні, русі?

- Коси…найкрасивіші...

- Знов усміхнулись люди. Питають:

- Ну скажи, які в неї руки? Може, якась родимка у неї на руках є, згадай!

- Руки в неї … найласкавіші.

Пішли люди і оголосили по радіо «Загубилась дівчинка. У її мами найдобріші очі, найкрасивіші коси, найласкавіші в світі руки». Як ви думаєте, знайшлася мама? Чому ви так думаєте?

Мама дала нам життя. Вона нас жаліє, коли ми поранимо пальчик, вона недосипає ночей, коли ми хворіємо, вона завжди піклується про нас, навіть тоді, коли ми виростемо і станемо дорослими. Отже, віддячте мамі своєю добротою, щоб у неї менше було сивих волосинок.

Робота в парах

Д/г Закінчіть речення «Мені добре, коли….»

«Бути милосердним – це…»

В.О Сухомлинський «Святковий обід»

Ніна живе у великій родині. В неї мати, батько, два брати, дві сестри і бабуся. Ніна в родині найменша, їй восьмий рік. Бабуся найстарша: їй уже вісімдесят два. Коли сім’я обідає, в бабусі тремтять руки. Несе вона ложку до рота, ложка тремтить і з неї капає на стіл.

Незабаром у Ніни день народження. Мама сказала, що на її іменини буде в них святковий обід. На обід Ніна запросить своїх подруг. Ось і гості прийшли. Мама накриває стіл білою скатертиною. А Ніна думає: «Це ж і бабуся за стіл сяде. А в неї руки тремтять… Подруги сміятимуться. Розкажуть потім у школі: В Ніниної бабусі руки тремтять».

Ніна тихенько й каже:

- Мамо, нехай бабуся з нами за стіл не сідає.

- Чого? – дивується мати.

- У неї руки тремтять. На стіл капає.

Мама зблідла. Не сказала ні слова, зняла зі столу білу скатертину й сховала її в шафу.

Вона довго сиділа мовчки. А потім сказала: «Бабуся нездужає. Тому святкового обіду не буде. Вітаю тебе Ніно з днем народження. Моє тобі побажання – бути людиною».

Запитання: Що означає бути людиною?

В исновок: Бути людиною – це поважати старість, дбайливо й терпимо ставитися до проявів старості, пам’ятаючи, що ніхто в цьому житті не вічний, кожен буде старим і немічним.

Ми з вами поговорили про маму, бабусю. А про кого з найрідніших людей ми забули?

Зачитаю оповідання «Наш тато одужав».

У синьоокої Катрусі сьогодні велика радість. Більше року хворів її тато. В лікарні лежав, три операції переніс. Мама і Катруся усе горювали. Не раз, бувало, Катруся вночі прокинеться й чує: мама тихо плаче. А сьогодні татко вже на роботі. Здоровий і бадьорий. Радісно сяють Катрусині очі. Як прийшла вона до школи, зустріла й поділилася радістю:

- Наш тато одужав.

- Петько і Грицько подивились на Катрусю, знизали плечима й нічого не сказавши побігли ганяти в м’яч. Катруся підійшла до дівчаток.

- Наш тато одужав, - сказала вона й засяяла на радощах. Одна із них, Ніна, здивовано спитала:

- Ну то й що?

Катруся відчула, як до горла підкотилася грудка і їй стало важко дихати. Вона відійшла до одинокої тополі на краю шкільного подвір’я і заплакала.

- Чого ти Катрусю плачеш? – почула вона тихий, ласкавий голос. Підводить голову, Костик , мовчазний хлопчик, що сидить за останньою партою.

- Наш тато одужав, - каже, схлипуючи Катруся.

- Ой, як здорово! – зрадів Костик.

- Біля нашого дому в бору зацвіли проліски. Зайдемо після уроків до нас, нарвемо і понесемо вашому татові. Як би хто знав, як було радісно на душі у Катрусі.

Запитання:

Чому ж так радісно було на душі у Катрусі?

Висновок: Бути добрим – це не тільки здатність допомагати, а також співчувати. Бути добрим – це здатність радіти чужим радощам, успіхам, сприймати чужу радість, як свою.

Звучить пісня «Бути добрим»

Добрим бути просто чи не просто? Не залежить доброта від зросту, і дитина робить добру справу, як не кине друга на поталу. Як людей полюбиш, пошануєш, силу для добра в душі відчуєш. І закрутиться земля скоріше, якщо разом станемо добріші, доброта з роками не старіє, доброта від холоду зігріє. І якщо вона як сонце світить, то радіють і дорослі діти й діти.

Дорогі діти! Давайте зараз заглянемо у свою душу і дамо відповідь на таке питання: чи завжди наші слова відповідають вчинкам? Що красномовніше говорить про здатність творити добро – красиве слово, не підкріплене ділом , чи конкретною справою?

Зараз послухаємо оповідання «Сьома дочка»

Було в матері сім дочок. Ось поїхала мати в гості до сина, а син жив далеко-далеко. Повернулась додому аж через місяць. Коли мати ввійшла до хати, дочка одна за одною стали говорити, як вони знудьгувалися за матір’ю.

- Я скучила за тобою, немов ластівка за сонячним промінням, - сказала перша дочка.

- Я чекала тебе, як суха земля жде краплину дощу, - промовила друга дочка.

- Я плакала за тобою, як маленьке пташеня плаче за пташкою, - сказала третя.

- Мені було тяжко без тебе, як бджолі без квітки, - щебетала четверта.

- Ти снилась мені, як троянді сниться краплина роси, - промовила п’ята.

- Я виглядала тебе, як вишневий садок виглядає соловейка, - сказала шоста.

А сьома дочка нічого не сказала. Вона роззула матусю і принесла їй води у ночвах – помити ноги.

З апитання:

Хто найбільше любив свою матір?

Висновок: Добро – дієве. Воно любить конкретні справи.

Керуйтеся в своєму житті принципом: «Якнайменше красивих фраз, якнайбільше красивих справ».

Ми тільки-но поговорили на тему: «Добро і сім’я» , де сказали, що сім’я – це маленька спільність рідних по крові людей.

А якщо взяти багато сімей і з’єднати їх, то це буде вже народ.

З давніх-давен народ збирав перлини мудрості, які передалися із уст в уста. Є в народній скарбниці і прислів’я про добро та зло.

Робота в групах.

Завдання:

Перед вами конверти, в яких ви знайдете, слова про добро. Той, хто зробить це першим, отримає приз.

Цим не обмежуємося скарбниця української народної творчості про добро і зло.

Запитуються прислів’я, що записані на дошці:

1. Добро плодить добро, а зло плодить зло.

2. Добро не пропадає, а зло умирає.

3. Не все добре, що солодке.

4. Ти до нього з добром, а він до тебе з колом.

5. Не всяка стежка без спориша, не в кожної людини добра душа.

6. Добрий чоловік і сусідів дім від вогню збереже.

7. Від лиха до добра недалека дорога.

8. З добрим дружись, а злого й лихого стережись.

9. Не сподівайся за добро дяки.

10. Злий плаче від зависті, а добрий від радості.

11. Все зле – все немудре.

12. У кого є злість, той своє серце їсть.

13. Хто сам не знав зла, не вміє шанувати добра.

14. Злий сам себе б’є.

15. Злість до добра не доводить.

Про добро ми поговорили. А поняття, яке стоїть пліч-о-пліч з добром,називається – милосердя.

Давайте пізнаємо природу цього слова. Як ви думаєте, що воно означає?

Запитую визначення з словника В.Даля поняття «Милосердя». Розповідь про історію виникнення організації «Червоний Хрест», принципи діяльності.

Випробування.

Діти розв’язували задачу. Стояла тиша. Раптом в двері хтось постукав. В клас зайшов директор і сказав: «Привів нову ученицю». Всі побачили маленьку ученицю. Тридцять пар очей дивилися на нову школярку. Дівчинка була горбатою.

В учителя забилося серце. Він дивився в очі школярам, сам відчував, що в його очах – молитва : «Хай не побачить дівчинка в ваших поглядах, дорогі діти, ні подиву, ні насмішки».

В дитячих очах учитель побачив радість: приїхала нова учениця. Вони дивилися тільки в очі – і ласкаво посміхалися.

Учитель сказав : «Її звати Оля. Вона приїхала до нас здалеку. Хто уступить їй місце за першою партою? Бачите, яка вона маленька». Всі шість хлопчиків і дівчаток, які сиділи за першою партою, підняли руки і стали просити: «Я перейду!»

Оля сіла за першу парту.

Запитання:

Як ви гадаєте : клас витримав випробування?

В исновок: Бути добрим – це бережливо ставитись до слабших від себе, до інвалідів, розуміючи, що здоров’я - це божий дар і ми не повинні хизуватися ним перед слабшими за себе. Здорова і красива фізична оболонка не завжди свідчить про духовне багатство і душевну красу, а в немічному тілі може бути багатий внутрішній зміст, любов до оточуючих, милосердне ставлення до інших.

«Не будьте байдужим, байдужість смертоносна для душі»(М.Горький).

Діти. Ми поговорили про ставлення до найближчих людей – батька, матері, бабусі, про ставлення до слабших себе та інвалідів, а тепер давайте поговоримо про ставлення до братів і сестер наших молодших – тварин, які є частинкою природи, і теж мають серце, очі, вуха, відчувають тепле відношення до себе.

Запитання:

Як Ви розумієте вислів, написаний на дошці : «Захистіть дітей і тварин. У них немає права голосу, у них немає права вибору».

Послухаємо оповідання.

Посиротів.

Юрко прийшов до школи з рогаткою. До уроків було ще чимало часу. Він сів під кущем бузку й став дивитися на горобців, що весело цвірінькали, плигаючи з гілки на гілку.

Враз всі горобці знялись й кудись полетіли. Залишився один. Він цвірінькав тихо і ласкаво. Потім став дзьобиком чистити пір’ячко. Юрко націлився з рогатки й пустив у нього камінець.

Юркові стало страшно : «Невже це я зробив?» - подумалось йому. Тут відчув, як хтось поклав йому руку на плече. Панас Іванович відхилив гілку, і Юрко побачив на бузковій гілці горобине гніздо. З нього виглядало п’ятеро пташенят. Голі, безпомічні, вони жалібно пищали, роззявляли дзьобики.

- Вони тепер лишилися без матері, - тихо сказав Панас Іванович.

- А якби з твоєю мамою хтось таке вчинив…Юрко стояв блідий і мовчазний.

- Ну що ж, іди на урок, - зітхнув Панас Іванович.

- Допомогти цим бідолашкам ніхто вже не зможе

Уночі Юрко зовсім не спав. Йому ввижалися пташенята , що роззявили дзьобики й жалібно пищали, гукаючи матусю.

Запитання:

Як ви оцінюєте вчинок Юрка ? Що керувало ним, коли він вбив пташку?

Висновок: Людина на те і людина, щоб оцінювати і зважувати свої дії і вчинки. Часто людська легковажність і байдужість стає причиною страждань і невлаштованості братів наших молодших. Отже, не будьте байдужими. Пам’ятайте, що всі ми – діти Космосу і народжені для того, щоб плекати добро.

А тепер давайте уважно прослухаємо випадок, який дійсно відбувся з моїми знайомими дітьми в реальному житті.

Ви пішли в ліс. В лісі було дуже красиво. Клас підійшов до галявини, де росли білі ромашки. Один з хлопчиків так сподобав галявину, що пірнув у це царство квітів і покачався по квітах. Дівчинка Катя подумала , що треба нарвати для мами букет ромашок, адже завтра у мами день народження.

Запитання:

Хто з дітей найбільше любить красу, природу? Зробіть власний висновок.

Запитання:

А тепер скажіть чи все красиве – добре?

Краса і потворність.

На сонячній галявині живе красуня – Краса. У неї багато-багато квітів. Як тільки є в світі квіти – всі ростуть у неї на галявині. Коли тихі сутінки опускаються на землю і все живе лягає спати, Краса іде до людей. Заходить в будинок, підходить до сплячої людини, кладе в головах квітку… Якщо людина спить так, що не чує ні завивання вітру, ні гуркоту грому, вона ніколи не бачить подарунка Краси. Тому що слідом за Красою їде від будинку до будинку Потворність. Це жахлива істота. В її злих очах ненависть і презирство до людей. Вона живе десь в смердючому болоті. Хто не відчував Краси, не прокинувся, не взяв квітку, не замилувався нею – вона до того і заходить, бере квітку і подає, - ніби яструб пташину, яка випала з гнізда. І сон людини, до якого прийшла Потворність, робить важким і тривожним. Сняться йому голі віти дерев і засохле поле.

Д іти, скажіть будь ласка, чому існує Краса і Потворність?

Висновок: Однією з ознак Доброти є вміння бачити, сприймати і цінувати красу, все красиве в оточуючому світі. Все красиве від Любові, від Добра, все потворне від людської байдужості, заздрості, злоби.

А тепер послухайте оповідання про красиве і корисне.

Хризантема і цибулина.

Недалеко від хмари росла Хризантема. На спаді літа вона зацвіла ніжним, рожевим цвітом і милувалася своєю красою. Її квіти шепотіли : «Які ми красиві…». А поруч з Хризантемою росла Цибулина. Ну, звичайнісінька цибуля. На спаді літа Цибулина доспіла, зелене пір я зів’яло, й від неї відгонило гострим духом. Хризантема зморщила носа й каже :

- Як неприємно від тебе пахне! Дивлюся, навіщо люди тебе сіють, мабуть, щоб відлякувати бліх.

Цибулина мовчала. Проти Хризантеми вона відчувала себе простачкою. Певно , що жінка зараз скаже: «Які гарні квіти в Хризантеми!» . Жінка справді підійшла до Хризантеми й сказала:

- Які гарні квіти!

Хризантема аж танула від утіхи. Потім жінка нахилилась, вирвала Цибулину, роздивилася й вигукнула:

- Яка гарна цибулина!

Хризантема нічого не могла збагнути. Вона собі думала: « Невже й Цибулина може бути гарною?»

Запитання:

А ви як думаєте? Може бути гарною цибулина?

Висновок: Запам’ятаймо, що все, що нас оточує – це багатство, яке треба берегти і примножувати. В природі все доцільне. І цибулина, і будяк, і лопух по-своєму красиві, їх краса , може, не така яскрава, як краса хризантем, троянд, але вона не менш приваблива.

Запитання:

А яку квітку ми називаємо квіткою сонця?(соняшник)

Отже , на прощання я хочу прочитати оповідання про небесне світило, яке є прообразом доброти, світла і любові

Квітка сонця.

На високому стеблі велика квітка із золотистими пелюстками. Вона схожа на сонце. Тому і називають квітку соняшником. Спить уночі соняшник, схиливши золоті пелюстки. Та як тільки сходить ранкова зоря, пелюстки тремтять. То соняшник жде сходу сонця. Ось уже сонце викотилось з-за обрію. Соняшник повертає до нього свою золоту голівку і дивиться, дивиться на червоне вогняне коло.

Усміхається соняшник до сонця, радіє. Вітає його:

- Добрий день, сонечко, я так довго ждав тебе вночі. Сонце піднімається все вище і вище, пливе по небу. І соняшник повертає за ним своє золоту голівку. Ось воно вже заходить за обрій, і соняшник востаннє усміхається цього золотому промінню. Зайшло сонце.

Повертає соняшник голівку туди, де завтра зійде сонечко. Спить золота квітка й сниться їй ранкова зоря.

В исновок: Сьогодні ми говорили про добро і милосердя. Ви збагатилися знаннями про добро. Хотілось би, щоб після цього уроку кожен з вас осмислив свою життєву позицію і став добрішим, кращим, досконалішим.

Ми повертаємося до нашого доброго сонечка, що ви намалювали на дошці, і виконаємо таке завдання : напишіть над кожним промінцем сонечка риси доброї людини.

Золоте правило:

1. Ставитися до інших так, як ви б хотіли, щоб ставились до вас.

2. Поважати інших, особливо старших і слабших від себе.

3. Слухати маму, тата, бабусю.

4. Не сміятися над каліками.

5. Любити і берегти природу, тварин.

6. Не проходити байдуже мимо людської біди, горя, розпачу.

7. Не залишати тварин у біді.

8. Любити природу і все живе. Бережливо ставитися до краси.

9. Уміти не тільки поспівчувати у горі, а й порадіти чужому успіху.

А я бажаю вам успіхів у постійній роботі над собою. Хай множаться зерна добра в ваших душах.

А тепер давайте зробимо коло дружби, мої маленькі частинки сонця і заспіваємо пісеньку: « Хай завжди буде сонце!»

(Діти беруться за руки і співають пісню « Хай завжди буде сонце!»)

Освітня лінія «Дитина у світі культури»

Заняття для молодшої групи

Вид: Інтегроване заняття

Тема: Доброта в очах и в серці

Мета:Уточнити морально-етичне уявлення про добро та зло. Вчити виявляти критичність до своїх вчинків, схвалення дій того хто зробив правильно. Створювати сприятливі умови для ставлення соціальної компетентності дитини, розвивати в дітях соціальні емоції (співчуття, бажання допомагати, тощо).

Учити співвідносити слова і рухи.Розвивати мовлення, мислення, память; вміння орієнтуватися в просторі, уважність старанність, креативність. Виховувати у дітей бажання бути приємними людьми, бажання творити добро, добрі вчинки, бути доброзичливими, щирими, проявляти співчуття, доброту, піклування.

Обладнання і матеріали: зайчик, свічка, склянка, паперові серця, зернятко, горшик, дерево,дерева, озеро, вогнище, телефон, музичний супровід

Попередня робота: читання вірша В. Маяковського «Що таке добре і що таке погано», бесіда на тему «добрі справи», розглядання сюжетних картинок «добрий вчинок», обігрування ситуацій, вивчення мирилок.

1. Комунікативна діяльність. Мотивація заняття.

Діти стають у коло і вітаються посмішкою один з одним

Задзвонив телефон.

Розмова з зайчиком:

• Так, зайчику,я тебе слухаю.

• Тобі потрібна допомога?

Діти, зараз до мене зателефонував зайчик, який прохає про допомогу, його друзі білка та вовк застрягли у заметі. Допоможемо їм?

Для цього треба вирушити у подорож до казкового лісу доброти.

Сідаємо у потяг р/г « Потяг»( діти стають один за одним, лунає музичний супровід)

Подивиться який замет, хтось загубив телефон, так це зайчик дзвонив.

• Доброго ранку, малята, як добре що ви прийшли на допомогу, мої друзі заєць та вовк потрапили у замет та не можуть вибратись

• Зайчику, а як трапилось, що ти подружився з вовком?

• Слухайте, малята як це трапилось:

Трапилась ця історія у лісі. Якось я і маленьке зайченя разом гралися на галявині, білченя стрибало с гілки на гілку, а я від одного дерева до іншого. Та раптом до нас підбіг великий сірий вовк, ми дуже злякались, я заховався за дерево, а білченя не встигло. Сірий схопив білченя і хотів з’їсти

«Не їж мене, вовче, відпусти»,— стало проситися мале. «Гаразд,— відповів вовк,— я відпущу тебе. От тільки ска­жи мені, чого ви, білки, завжди такі веселі. Як погляну на вас, ви весь час стрибаєте та граєте. А мені увесь час сумно».

«Спочатку пусти мене на дерево, а звідти я скажу тобі, чого ти весь час сумуєш».

Вовк відпустив білченя. Воно скочило на гілку і ска­зало вовкові: «Ти хочеш знати, чого тобі завжди сумно? Тому що ти злий. Тобі злість серце пече. А ми веселі тому, що добрі і нікому зла не робимо».

Так відповіло вовку білченя і пострибало собі далі.

Бесіда за змістом: Що робив зайчик та білченя? Хто підбіг до друзів?що хотів зробити сірий вовк з білченям?Чому вовк відпустив білченя?Чому вовк сумний, а білченя веселе?(Вовк злий, недобрий, а білка добра, весела , радісна)

Якщо чиниш добре, то і на серці добре, а злі справи нікому радості не приносять, навіть тому, хто їх чинить.

Зайчик: Дякую вам за допомогу, та запрошую вас до «Чарівного лісу доброти»

Р/Г «Рівненькою доріжкою»

(рівненькою доріжкою крокують наші ніжки, раз-два по камінцям, камінчиках в яму – бух)

Діти, ми прийшли до крижаного озера, подивимось, що заховано у ньому?(синій лід у формі серця)

2. Пізнавальна діяльність

Дослід з льодом

Це маленькі серця, які вони на дотик?(холодні, тверді) А за кольором? (сині)

Як ви вважаєте, хто загубив ці серця, добрі чи злі люди? Коли людина робить хороші вчинки наше сердечко б’ється спокійно, воно радіє. Як ви думаєте якого кольору воно стає? А коли ми робимо погані вчинки, що відбувається з нашим серцем? (воно швидко стукає, починає боліти, його переповнює злість і воно стає темне.)

Подмухаємо на них та зігріємо своєю теплотою, що з кригою відбувається?

Так і серця недобрих, злих людей можно зігріти своїми добрими справами.

Малята, бачу що ви трішки змерзлі, давайте зігріємось.

Фізкультхвилинка Раз два три (музична)

Дивіться, за пагорбом, полає вогник, підійдемо до нього та роздивимось

2. 1. Дослідницька діяльність «Яка доброта на дотик?»

Діти висувають гіпотези.

Ми з вами знайшли свічечку – це людина. Погляньте яка вона?

Чи приємно вам дивитись на свічку?

Що ви відчуваєте коли підносите руку над свічкою?

Ось так і добра людина, випромінює красу і тепло і на неї приємно не лише дивитися, а можна і зігрітися.

А тепер я накрив свічку склянкою? Погляньте на свічку щось змінилося? (ні вона теж горить і приємно дивитись)

А що відчувають ваші ручки? Як видумаєте, яку людину символізує ця свічка?

Отже, накрита свічка – холодна, це людина, на яку приємно дивитись, але вона дбає лише про себе і не робить добра іншим, тому біля неї холодно.

Висновок: добра людина тепла, а зла людина холодна.

Діти, подивіться, яке я знайшла зернятко. Його, напевно, загубив хтось з лісових тварин. Погріємо зернятко у долонях,відігріємо.

1.1. Дидактична вправа «Зернятко передавай – добре слово називай»

Той кому він попаде добре слово хай назве.

Діти передають один одному зернятко, по черзі називають добре слово.(любов, дружба, радість,доброта, доброго ранку, до побачення, смачного, будь ласка, дякую, вибач, ласка, добраніч, дуже приємно).

Посадимо наше зернятко у горщик.

А зараз закрийте очі, та подумайте про добрі справи, і зернятко проросте.

(Виносять чарівне дерево доброти)

Діти, подивяться яке чарівне дерово виросло із зерняткоа доброти. А що виросло на цьому дереві? Якого вони кольору?

Твори добро
Ти усміхнися небу, 
усім, хто біля тебе:
і братику й сестричці,
і сонечку й травичці.
Люби усіх довкола,
удома та у садочку
і ця любов із Неба
повернеться до тебе

Зайчику вже час повертатись додому, а нам у садочок. Сідаємо у потяг.

Додаток 3

Рухливі та дидактичні ігри

Мій хороший добрий друг

Діти стоять в колі, тісно притиснувшись одне до одного. Вихователь ознайомлює усіх дітей з новою іграшкою (це може бути будь-яка іграшка, але бажано, щоб вона була привабливою та приємною на дотик, щоб усім хотілося її взяти до рук), яка хоче стати усім добрим другом. Потім пропонує кожній дитині спробувати потоваришувати з новою іграшкою, притиснувши, погладивши та сказавши їй добрі приємні слова. Підказує дітям, які слова для цього можна використати («Ти мені дуже подобаєшся», «Ми будемо друзями», «Як добре, що ти в мене є», «Ти добрий друг», «Ти веселий», «Ти сміливий», «Ти розумний», «Ти вмілий», «Ти дуже приємний»).

Вихователь починає гру з себе. Завершується гра словами про те, що завжди легко подружитися, якщо до тебе промовляють такі приємні слова (повторює їх).

Шукаю друга

Кожна дитина приносить з дому улюблену іграшку. Вихователь пропонує представити свого персонажа: як звати, що полюбляє, в які ігри любить грати та описати, якого друга той хотів би зустріти. Діти вирішують, яка іграшка підходить під цей опис. Наприклад, «Я — ведмедик Тишка. Я дуже веселий і добрий. Люблю мед та малину. Мені подобається гратися в рухливі ігри. Шукаю друга, який був би добрий, займався фізкультурою і знав багато цікавих оповідок. Ми з ним весело гралися б у різні ігри». Якщо дітям важко приймати рішення, вихователь їм допомагає: «Серпику, твій зайчик добрий чи злий? А він любить займатися фізкультурою? А він любить розповідати оповідки? Можливо, він захотів би стати другом ведмедику?».

Бажано, щоб усі іграшкові персонажі знайшли собі друзів. Варто підтримувати і об'єднання по три, чотири і більше. Завершується вправа вільною грою дітей з іграшками.

Я дарую тобі...

У центр кола запрошується один учасник (це може бути іменинник, новачок, замкнута чи агресивна дитина). Вихователь представляє цю дитину, розповідає про її чесноти. Дітям пропонується зробити їй удаваний подарунок і розповісти, як можна скористатися ним. Як орієнтири, дітям дають набір малюнків: зірка, інша планета, чоботи-скороходи, килим-літак, рожева квіточка, космічний корабель тощо.

Вихователь подає зразок, як можна вручити подарунок і що при цьому сказати: «Любий Толю! Я дарую тобі планету. Ти зможеш її назвати, як завгодно! Це зелена і квітуча планета, на ній панує мир і дружба. На цю планету можна запросити всю нашу групу. Ми там гратимемо у футбол ». «Іменинник» має сказати у відповідь слова подяки так, щоб усім стало зрозуміло, що він радий подарунку. Наприклад, «Я дуже радий пожити на такій планеті. Спасибі за подарунок. Сподіваюся, що ми туди вирушимо разом!».

«Іменинник» обирає кращий подарунок і вручає взамін свою нагороду — посмішку, корону, талісман. Потім «іменинником» стає інша дитина. Після завершення гри вихователь акцентує увагу дітей на тому, як приємна дарувати і одержувати подарунки.

Я знаю п'ять імен друзів...

Гра полягає в тому, щоб назвати імена своїх друзів, відбиваючи м'яч чи стрибаючи через скакалку або перестрибуючи через обручі: «Я знаю п'ять імен своїх друзів: Іра — раз, Таня — два, Влад — три, Остап — чотири, Олеся — п'ять». Як варіант такої гри: «Я знаю п'ять характеристик мого друга: «Добрий — раз, веселий — два, розумний — три, гарний — чотири, сміливий — п'ять». Гра може повторюватися декілька разів.

Моя планета Любові

Вихователь пропонує дітям уявити, що вони вирушають на планету Любові. На ній живуть люди, які люблять і поважають одне одного, намагаються робити одне одному лише добро. На цю чудову планету кожен може взяти лише одного друга, тому слід добре продумати, кого варто запросити.

Гру починає сам вихователь: «Я хочу запросити на планету Любові Тетянку, бо вона завжди доброзичливо ставиться до всіх дітей». Тетянка підходить до вихователя, вони беруться за руки, далі вихователь пропонує сказати дівчинці, кого і за що вона хоче взяти на планету Любові, і так доти, доки всі діти приєднаються до ланцюжка.

Вихователь має бу_ти готовий до того, щоб підказати, кого і за що можна запросити на планету. Далі всі беруться за руки, утворюють велике коло і промовляють: «Ми разом, ми любимо одне одного, ми всі житимемо на планеті Любові!».

Сонячна карусель

Вихователь пропонує дітям зробити живу карусель (обруч з різнокольоровими стрічками). Учасником такої каруселі стає дитина, яка знає «сонячні» слова: прохання, подяки, вибачення (я тебе прошу, будь ласка, вибач, спасибі, дякую, перепрошую тощо). Коли всі діти займуть вільні стрічки, карусель (вихователь з обручем) починає рухатися, діти при цьому промовляють: «Карусель, карусель, покрутилась, покрутилась».

Сумна Маринка

Вихователь розповідає, що людям інколи буває сумно, і тому потрібно бути уважними до оточення, вчасно помічати це і намагатися їх втішити. Втішити можна жартом, добрим словом, жестом, запрошенням до гри. Вихователь пропонує пограти у гру, в якій потрібно буде докласти зусиль, щоб розважити ведучого. Робить наголос на тому, що треба дати можливість дітям показати всі свої уміння, а вже потім подати знак, що втішений, тобто посміхнутися.

За бажанням чи лічилкою обирається «сумна Маринка». Вона сідає в центрі кола і робить сумний вираз обличчя. Діти мають її розважити і розвеселити, використовуючи слова, жести, жарти, примовки. Перед дівчинкою можна танцювати, співати, читати вірші, робити акробатичні вправи. Вихователь підказує нові слова, жести. Щойно дівчинка посміхається, як її місце займає інша дитина. Після завершення проводиться обговорення самопочуття: «Чи важко було втішати? Чому ви обрали саме такий спосіб? Чи приємно, коли люди тобою опікуються і намагаються розважити?».

Дім, в якому я хочу жити

Гра спрямовується на те, щоб викликати у дітей позитивні переживання щодо себе та оточення.

Ця вправа виконується протягом тривалого часу — близько трьох-чотирьох тижнів. Вихователь пропонує дітям побудувати великий будинок, в якому всім дружно і радісно житиметься. Кожна дитина малює на стандартному аркуші свою частину великого будинку, відображаючи на ньому своє уявлення про добрий дім. Кожне зображення наклеюється на спільний ватман і так поступово поверх за поверхом виростає будинок.

Дітям надається можливість створити кілька малюнків. Аналіз містить такі питання:

• Чи подобаються тобі малюнки?

• Що ти намагався сказати своїм малюнком?

• А яка тобі сподобалася квартира?

• Чому тобі хотілося б жити в цьому будинку?

• Які люди будуть жити в цьому будинку?

• А де буде твоя кімната?

Рибалка намірів

Гра покликана актуалізувати роздуми дітей щодо себе та взаємин з оточенням. Вихователь пропонує половити рибу, але не просту — «рибу намірів» (наміри — це те, що хочуть діти робити, як вони планують вчинити). Вудкою можна спіймати рибу-магнітик, до якого прикріплена записка з початком якоїсь фрази. Той, хто спіймав «рибу», має продовжити речення (його зачитує вихователь). Приблизні варіанти:

• У мене є багато друзів, які вміють....

• Я понад усе люблю гратися з дітьми, які.... —Я поважаю дітей за те, що....

• Мене поважають, коли....

• Я співчуваю тим дітям, які....

• Я сумую, коли діти....

• Я радію, коли діти....

• Коли образиш когось, варто....

• Коли у моїх друзів щось не виходить, я....

• Мене тішить, що діти нашої групи....

• Коли дуже хочеться мати таку саму іграшку, як у когось із однолітків, я....

• Коли мені дуже хочеться погратися з іграшкою, а товариш її не дає, я....

• Заходячи вранці до групи, я завжди....

• Мені приємно....

• Мені неприємно....

• Коли я ненароком когось ображу, то промовляю слова....

Гру можна модифікувати, перетворивши її, наприклад, у «чарівний мішечок» чи «чарівну скриньку». Після завершення гри вихователь запитує, чи сподобалася дітям гра, чи важко було закінчувати речення, які можливі інші варіанти закінчення окремих речень, що нового діти дізналися про своїх товаришів?

Моя група підтримки

Гри спрямовується на те, щоб вчити дітей взаємодіяти одне з одним на вербальному та невербальному рівні. Вихователь розповідає, як добре завжди мати групу підтримки — людей, які готові прийти на допомогу, розділити радість і сум. Кожне з дітей вже має свою групу підтримки: тата, маму, друзів. У сьогоднішній грі діти спробують побути у ролі шукачів групи підтримки серед однолітків та дітей, які вчаться бути групою підтримки для інших. Діти-ведучі шукатимуть свою групу підтримки, але це потрібно зробити із зав'язаними очима, визначивши на дотик, у кого в руках ті самі фігури, що і в них. Усі власники фігур і вважатимуть групою підтримки.

Чотирьом дітям-добровольцям зав'язують очі, кожне з них почергово дістає з мішечка фігуру (варто брати найпростіші: квадрат, круг, трикутник, прямокутник), обмацує її, а потім обмацує фігурки у руках дітей та знаходить власників аналогічних (діти, вишикувані в шеренгу).

Після того, як група обрана, необхідно, щоб вона продемонструвала свою підтримку дитині, яка їх обрала: підказала, як пройти до свого місця, як подолати на шляху перешкоди (нагадаємо, що йдеться про дитину із пов'язкою на очах). Можна додати такий елемент, як упізнавання членів своєї групи підтримки за голосом чи дотиком. Знявши пов'язку, дитина знайомиться зі своєю групою підтримки і дякує їй за допомогу.

Аналіз гри полягає в тому, що вихователь цікавиться у дітей, чи важко було із зав'язаними очима рухатися в просторі, що відчула дитина, коли її почали підтримувати, чи задоволена вона такою підтримкою, як би вона хотіла, щоб її підтримували, чи змогла б вона самостійно, без допомоги групи підтримки подолати перешкоди?

Результати цієї гри, тобто сформовані групи підтримки можна використовувати в інших видах діяльності, наприклад, об'єднуючи дітей для інших ігор, змагань, виконання доручень тощо.

Мені здається...

Сутність гри полягає в тому, щоб стимулювати дітей до роздумів щодо своїх якостей та взаємин з однолітками.

Діти стоять по колу. Вихователь кидає м'яч дитині і промовляє твердження, з яким та має чи то погодитися, сказавши «Так!», чи

заперечити, сказавши «Ні!», можна використовувати й інші варіанти відповідей: «Я такого не помічала!», «Такого не було!», «Можливо, це так!» тощо. Вихователь звертає увагу, що можна говорити не тільки те, що є насправді, а й те, чого хотіли б діти, якими б вони хотіли бути. Приблизний зміст фраз:

• Мені здається, у тебе дуже багато друзів....

• Мені здається, ти часто використовуєш слова «спасибі», «будь ласка»....

• Мені здається, коли виникає суперечка, ти починаєш битися....

• Мені здається, ти вмієш йти на поступки....

• Мені здається, ти інколи не приймаєш до гри дітей....

• Мені здається, ти любиш дарувати подарунки....

• Мені здається, ти не скупий....

• Мені здається, ти ніколи не відбираєш іграшки у друзів....

• Мені здається, ти інколи ображаєш дітей....

• Мені здається, ти добра дитина....

• Мені здається, ти завжди ділишся із друзями ласощами... .

• Мені задається, ти найспритніший....

— Мені задається, ти любиш допомагати друзям.... Аналізуючи результати гри, вихователь запитує, як почуваються

діти, чи сподобалася гра, що було особливо важким?

Умій відмовити

Гра спрямовується на те, щоб навчити дітей відмовляти в чомусь своєму товаришу, не ображаючи при цьому прохача.

Діти сидять на стільчиках у колі. Кожна дитина тримає в руках якийсь предмет (можна іграшку). Обирається ведучий, який має попросити у когось з дітей ту річ, яка йому сподобалася. Він повинен використати для цього всі свої уміння, бути ввічливим, терплячим, а дитина, в свою чергу, має відмовити, обґрунтувавши свою відмову, але при цьому не використовуючи слів «Ні», «Не дам».

Вихователь допомагає дітям набором певних фраз, наприклад, «Я тобі дам іншу книгу», «Пішли краще пограємося», «Хочеш я тобі принесу з дому лялечку?» тощо. Кожний із учасників має використати повний набір своїх умінь просити і відмовляти.

Після завершення вихователь з'ясовує: чи сподобалася дітям гра? Що було особливо важким? Що відчували діти, коли просили, коли відмовляли? Чи важко просити, чи важко відмовляти? Як треба відмовити, щоб той, хто просить не образився?

Два козлики (Умій домовитися)

Гра покликана вчити дітей мирно співіснувати з оточенням.

Вихователь нагадує дітям казочку про двох козликів, які зустрілися на вузенькому місточку і не змогли домовитися між собою, хто кого має пропустити. Пропонує пограти в козликів, але, на відміну від них, спробувати домовитися та переконати партнера в тому, що саме його потрібно пропустити. Для цього слід придумати справжню історію, яка б переконала у потребі поступок. Учасники обираються за бажанням. Усі інші діти — арбітри, які підтверджують чи заперечують потребу поступок. Вихователь нагадує дітям, як приємно від щирого серця робити добрі справи іншій людині!

На підлозі малюють дві довгі лінії — це місточок. На сигнал вихователя учасники починають рухатися і зупиняються одне навпроти одного. Діалог має починатися словами: «Я прошу мене пропустити, тому що...», у відповідь має прозвучати фраза: «Я не можу тебе пропустити, тому що...». Гра триває доти, доки з усі одного з учасників не пролунає переконлива для

супротивника та інших дітей аргументація. Група арбітрів реагує фразою: «Варто пропустити!». Один із учасників повертається назад, пропускаючи іншого.

Під час обговорення вихователь цікавиться у дітей, що для них було легшим: наполягати чи поступитися?

Естафета компліментів

Гра використовується для того, допомогти дітям виявити добрі почуття до своїх однолітків та розширити відповідний словник.

Діти (близько 10—12 осіб) сидять на стільчиках у колі. Вихователь каже про те, що кожна дитина заслуговує на чуйне ставлення та добре слово («Добре слово і кішці приємне!»). Важливо вчасно сказати тепле, приємне слово своєму товаришу. Подивіться, хто сидить поряд з вами, а ще уважніше, хто сидить через одного від вас. Напевне, вам ця дитина приємна, і сьогодні ви можете сказати їй добре слово, тобто комплімент. Але його треба передати через дитину, яка сидить поряд з вами. Для цього слід сказати: «Тетянко, передай Миколці, що мені подобається, як він ставиться до дівчаток». Завдання вашої сусідки полягає в тому, щоб точно передати зміст компліменту. Це буде звучати так: «Іринці подобається, як ти, Миколко, ставишся до дівчаток. Передай, будь ласка, Оленці, що мені подобається, як вона вміє малювати». Гра має тривати доти, доки кожна дитина не почує комплімент.

Під час обговорення гри вихователь порушує такі питання:

• Що ви відчували, коли чули комплімент на свою адресу?

• Чи важко було самому говорити компліменти?

• Які компліменти виявилися неочікуваними?

• Який комплімент вам особливо сподобався?

Передай почуття

Гра спрямовується на розвиток уміння розпізнавати та правильно трактувати почуття. Діти (7—8 осіб) розміщуються в одну шеренгу, можна сісти на килимку.

Сутність гри полягає в тому, що дитина (перша в шерензі) задумує якесь почуття і передає (зображує) дитині, що поряд. Та має передати наступній дитині, доки почуття не «дійде» до останньої дитини. Далі вихователь запитує останню дитину, які почуття вона отримала від сусідки і так до першої дитини.

Під час аналізу вихователь звертає увагу, як змінюються почуття від останньої до першої дитини.

Приблизні фрази:

• Чи важко було точно передати почуття свого сусіда?

• Чи завжди діти розуміли, які саме почуття їм передають?

Додаток 4

РОБОТА З БАТЬКАМИ

Батьківські збори «Виховання чуйності й доброти»

План

1. Дитинство – природна школа доброти.

2. Роль сім’ї вихованні в дітей почуття чуйності й доброти.

3. Типові помилки батьків.

4. Джерела доброти.

Про необхідність виховання в дітей із малих років почуття доброти переконливо писав у своїх творах В.О. Сухомлинський. Він підкреслював, що дитинство для дитини є природною школою сердечності. Це одне з найскладніших і найтонших вихованих завдань сім’ї школи. Ви покликані облагородити серце своєї дитини, одухотворити його поривання і бажання вищою людською красою – чуйністю, співчутливістю. З перших днів свідомого життя людині треба пам’ятати, що вона стане не тільки творцем матеріальних і духовних цінностей, а й сином чи дочкою старанних батьків, чоловіком, батьком.

Помиляються ті батьки, які думають, що доброта і чуйність – природжені почуття. Ні, це не так. Дитину потрібно вчити робити добро.

Часто ми буваємо свідками незрозумілого факту: в хорошій працьовитій сім’ї, де батьки душі не чують у дітях, годують, одягають, пестять, діти іноді виростають байдужими, безсердечними. На перший погляд це здається парадоксальним. Але ніякого парадоксу тут немає: так буває тому, що дитина знає радощі споживання, які не можуть самі собою розвинути почуття доброти, чуйності. Вони виникають тільки тоді, коли ми формуємо моральний досвід, тобто вправляємо дітей у добрих вчинках, прилучаємо їх до вищої людської радості – радості творення добра для інших людей. Тільки це, воістину, безкорисливе і тому справді людське переживання, є силою, що облагороджує юне серце.

Письменниця Тетяна Тесе описує такий випадок. Навесні, коли пішов лід на річці, хлопчик років восьми захотів погратися в « капітана» і скочив на крижину. Але крижина розкололася, тріщина ставала все ширшою, а « капітан» зі страху заревів. Хлопчики, що були на березі, розгубилися, тупцяли на місці. І ось, поки дорослі бігли до річки, хлопчик років чотирнадцяти скочив на крижину з « капітаном », схопив його в обійми і через хвилину вже стояв разом із ним на твердому ґрунті. Усе це трапилося миттєво. Презирливо оглянувши хлопчика, що продовжував плакати, його рятівник сплюнув крізь зуби і пішов не оглядаючись… Одна з жінок, що була на березі, пізнала в герої Толіка – першого хулігана в їхньому дворі.

«Не можу вибачити собі, – зауважує Тетяна Тесе, – що не наздогнала цього Толіка, не поговорила з ним, але я глибоко переконана, що в душі « першого хулігана в дворі « під товстою корою грубості пустощів живе, як джерело, чиста сила відваги і доброти, яка вштовхнула його на цей вчинок «.

Хочеться, зауважити, що коли ми оцінюємо вчинки дітей, то обов’язково хочемо зрозуміти навіщо, чому, чим керувалася людина? Так само, сприймаючи навіть і добрі вчинки своїх дітей, варто час від часу спробувати проаналізувати їхні мотиви, тому що іноді можна помилитися, оцінюючи вчинок тільки за зовнішніми правилами.

Донька моєї знайомої щоденно купувала хліб старенької бабусі, що жила поруч. Батьки тішилися і хвалили дитину. А через деякий період Віра купила собі нову іграшку.

- Звідки вона в тебе? – запитав батько.

- А мені бабуся щодня платила за те, що я їй купувала хліб, – спокійно і задоволено відповідала донька.

- І тобі не соромно? – розгублено запитала мати.

- А чому мені має бути соромно, хіба я даремно трудилася?

- Яка ж ціна такої доброти?

(Виступи батьків)

В Україні проживає майже два мільйони одиноких людей. Така вже їхня доля – залишитися у чотирьох стінах сам на сам зі своїми проблемами , хворобами. Знали б ви, як вони чекають, щоб хто-небудь із нас завітав до них. Ми часто не помічаємо їх – згорблених, зморщених.

Стара бабуся гірко нарікає на свою долю: «Маю дітей та онуків, а вони відцуралися від мене, кричать, ненавидять: що це? Невихованість? Дефіцит совісті? А, може, ми думаємо, що старість обминає нас? Щодня бачимо сумні очі тих, кого в одне ціле об’єднало слово «старість », бачимо безнадію, розпач. І з самого серця виринають слова: « Молодосте, зазирни у вічі старості…».

Які б моральні якості, шановні батьки, ви не хотіли виховати у дітей, всі вони мають у своїй основі прекрасну людську властивість – відчуття того, що переживає інший не тільки у хвилини радості, а й у хвилини смутку , болю, самотності. Саме в цьому джерела доброти.

Найвища наука життя – мудрість. А найвища мудрість – бути добрим. Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердечність, уміння розділити чужий біль, підтримати у важку хвилину, розрадити у горі й біді – це завжди було в характері нашого українського народу.

Але що потрібно зробити для того, щоб ці згадані добрі звички і традиції, оте всенародне милосердя, що здавна було властиве нашому народові, зберегти навіки?

Напевне, треба менше говорити про добро, а просто проявляти милосердя до тих, хто потребує підтримки і вчити цього своїх дітей.

Не говори про доброту,

Коли ти сам нею не сяєш,

Коли у радощах витаєш,

Забувши про чужу біду.

Бо доброта не тільки те,

Що обіймає тепле слово.

В цім почутті така основа,

Яка з глибин душі росте.

Коли її не маєш ти,

То раниш людяне в людині.

Немає вищої святині,

Як чисте сяйво доброти.

Інколи в нас закрадається думка і постає питання: яка вулиця веде до храму? Де той шлях до правди і добра, яким треба йти кожному?

На це запитання публіцист Ігор Золотухін відповів так: «Ця вулиця проходить через душу кожного з нас, і той храм, храм добра, правди і любові, кожен повинен будувати в собі, вимітаючи зі своєї душі зло і брехню, які вгніздилися в ній і руйнують її».

Якби кожна зла людина зробила на одну злу справу менше, а кожна добра – на одну добру справу більше, наскільки світлішим стало б наше життя. Тому я закликаю вас бути добрими, людяними, милосердними, терплячими, нехай не черствіють ваші душі в щоденних клопотах, бережіть свої серця і серця дітей від усього злого. Пам’ятайте, шановні батьки, що виховання чуйності і доброти здійснюється перш за все в батьківському домі. Тепла дружня атмосфера в сім’ї, уважне і турботливе ставлення її членів один до одного і до людей взагалі, цілеспрямованість впливу батьків сприяють формуванню людини, яка готова робити добрі справи і цінувати добро, зроблене для неї.

Прошу пам’ятати, що князь Володимир Мономах у своєму «Повчанні дітям» закликав:

- не забувайте убогих, подавайте сиротам, захистіть вдову;

- не майте гордощів у своєму серці, старших шануйте;

- не проминіть ніколи людину, не привітавши її, і добре слово мовте;

- на світанні, побачивши сонце, з радістю прославте день новий і скажіть: «Господи, додай мені літа до літа, щоб честю й добром виправдав життя своє».

Батькам на допомогу!

Сім’я – це перше джерело знань дитини, перше мікро-середовище маленької людини, яке формує і створює її особистість. Усе, що пізнає дитина в родині залишається з нею протягом усього свідомого життя. Під впливом традицій і сімейної культури формується ціннісний світ дитини, визначаються її життєві пріоритети.
Найважливіший період у житті дитини – це етап пізнання і входження у суспільство, який вона починає переживати з 3 років і тому їй необхідна підтримка і допомога батьків. Ваша дитинка – це дар, який треба розвивати і формувати, і саме від вас, батьків, буде залежати те, яким стане цей подарунок долі.
Діти вступають у статус дошкільнят з початком першої свідомої кризи у їхньому житті – «кризи 3 років», яка проявляється впертістю, прагненням до незалежності від дорослої людини, деспотизмом до неї, запереченням, яке є часто спрямованим на маму. Щоб ця криза пройшла для вас і дитини безболісно, то при виявах попередньо названих симптомів треба менше наполягати на своєму, не нав’язувати дитині спілкування з людиною, яку вона відштовхнула, надавати більше самостійності і свободу вибору. І не пошкодуйте свого часу на дитину, адже для неї – це важливий етап само- формування і самопізнання, знайомства з навколишньою дійсністю.

У дошкільному віці у дітей переважає зорове і слухове сприймання, яке є основою пізнання для дитини. Тому треба багато говорити з дитиною, розповідати їй казки, які формують її уявлення про соціальні норми і здатність до співпереживань. У цьому віці з’являється явище «дитячої брехливості», за яке дітей карати не можна, бо це прояв їхньої уяви, проте варто запам’ятати, що дошкільнята можуть брехати про предмети чи події, але ніколи не збрешуть про власні почуття.

Розвиток дитини є багатогранним, тому треба дозволяти дитині займатися тою діяльністю, яка їй подобається, щоб визначити її здібності і таланти. Це можна робити за допомогою перегляду і читання різних розвиваючих книжок, де зображені різні види діяльності одночасно розповідаючи дитині про людей, які зображені на малюнках; по завершені таких пізнавальних вправ, дитину обов’язково треба спитати, що їй сподобалось найбільше (таким способом дитина одночасно вивчає нові слова і поповнює свій словниковий запас).

Необхідно фізично готувати дитину до навчання в школі – розвивати мовлення і готувати руку до письма, тому корисно також використовувати різноманітні вправи на відтворення тексту (перемальовування слів, речень), промальовування штрих пунктирів, розмальовувати відповідними кольорами малюнки, тренуватися у малюванні геометричних фігур, а також розвивати моторику рук за допомогою віршованих ігор з пальчиками. Розвивати мовлення допоможе вивчення віршиків, скоромовок, відгадування загадок, називання предметів зображених на малюнках і розповідь про них, складання дитиною оповідань по малюнках, слухання і переказування казок, а також безпосереднє спілкування з батьками, які весь час повинні розповідати дітям про навколишній світ і терпляче відповідати на усі поставленні дітьми запитання.

Відчуття дитини можна розвивати всюди і завжди: показуючи предмети питати в дитини які вони на дотик, смак, запах, який у них звук, колір (можна використовувати малюнки «навпаки» і питати чи вірно вони зображені), робити вправи на асоціації – що на що схоже, корисні у використанні і цікаві для дітей конструктори, де необхідно підібрати відповідні форми. Дитину треба вчити виявляти свої емоції так, щоб це не приносило шкоди їй або людям, які її оточують і в цьому допомагають вправи на рівне дихання, вивільнення агресії в релаксації. Виявлення різноманітних емоцій – це ще один елемент відчуттів дитини, який добре розвивається казками, малюнками, розповідями, іграми та їх обговоренням з дитиною.

Мислення дитини розвивається за допомогою різноманітних ігор, адже гра – це провідний і основний вид діяльності дошкільника, в якій він здобуває всі свої знання. Для розвитку мислення треба використовувати різного роду логічні задачки, які можна знайти в усіх розвиваючих книжках і, навіть, жіночих журналах, - знайди відмінності, пройди лабіринт, з’єднай частини, продовжи логічний ряд, вправи на орієнтацію в просторі (вправо, вліво, вверх, вниз), вправи на розвиток уваги, пам’яті.

Всі елементи розвитку дитини повинні бути взаємопов’язані, щоб дитина розуміла зв'язок усіх елементів як єдиний процес. Дитина повинна виховуватись через домашню працю, тобто вона повинна мати домашні обов’язки і вважати це нормою – доглядати за собою і своїми речима, брати участь в економіці сім’ї, доглядати за тваринами чи рослинами.
І, основне – це особистий приклад і єдність вимог усіх членів сімї, бо не можна забороняти дитині те, що робите самі і не можна дозволяти і забороняти водночас. З дитиною потрібно постійно щось малювати, вирізати, клеїти, ліпити і вчити її усьому прекрасному, що є у нашому світі – тоді ще на кілька хороших і добрих людей стане більше.

Консультація для батьків

Повірте у свою дитину

Готових рецептів та моделей виховання не існує. Але прислухатися час від часу до порад фахівців варто. Адже у вихованні дітей батьки нерідко припускаються грубих помилок, яких могло б і не бути, якби дорослі мали за звичку переглядати спеціальну науково-методичну літературу, відвідувати консультації в педагогів та психологів.

Насамперед, повірте в унікальність та неповторність своєї дитини. Вона не є точною копією вас самих. Тож не варто вимагати від сина чи доньки реалізації вашої життєвої програми та осягнення ваших цілей. Надайте дитині право прожити своє життя так, як прагне саме вона.

Приймайте дитину такою, якою вона є: З усіма недоліками, слабостями й достоїнствами. Спирайтеся на сильні сторони її особистості.

Не соромтеся демонструвати дитині свою любов. Нехай вона зрозуміє, що ви любитимете її за будь-яких обставин.

Не бійтеся "залюбити" малюка: беріть його на коліна, дивіться в очі, обнімайте і цілуйте дитину (звичайно, якщо вона сама того бажає). Проте пильнуйте, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволе­ність та бездоглядність. Установіть чіткі межі й заборони (бажано, щоб їх було небагато) і суворо дотримуйтеся їх. Але в цих межах дайте дитині можливість діяти вільно.

Частіше використовуйте ласку як засіб виховного впливу та заохочення, ніж покарання та осуд.

Покарання: "за" і "проти"

Не поспішайте покарати. Намагайтеся впливати на дитину проханнями (які, звичайно, відповідають її вікові та можливостям). Це найефективніший спосіб щось пояснити.

Вдаватися до покарань варто лише в крайньому разі. Покарання має відповідати вчинку, і дитина повинна розуміти, за що її карають. Надмірне покарання може негативно позначитися на психічному та фізичному здоров'ї дитини. Тож перш ніж вдатися до такої виховної міри впливу, зважте сто разів усі за та проти.

Зробити правильний вибір вам допоможе ця пам'ятка.

Покарання — серйозний замах на фізичне та психічне здоров'я дитини.

Навіть якщо дитина завинила, не забирайте в неї подарунків, які вона перед тим отримала. Не залишайте її без похвали чи винагороди, що вона їх заслужила вже після того, як завинила.

Не карайте дитину із запізненням. Краще вже не карати зовсім, адже запізніле покарання не дає малюкові змоги виправитися.

Не нагадуйте дитині про її "старі гріхи". Не заважайте їй "починати життя спочатку". Покараний — вибачений. Інцидент вичерпано!

Незалежно від ступеня провини та повноти усвідомлення дитиною своєї помилки, вона не повинна сприймати покарання як свідчення переваги вашої сили над її слабкістю, як приниження її гідності.

Дитина має боятися не покарання, а того, що вас засмутить її вчинок, вашого розпачу через необхідність вдаватися до такого виховного заходу.

Шведську дитячу письменницю Астрід Ліндгрен завжди непокоїло жорстоке ставлення батьків до своїх дітей. "Скільки дітей отримали свої перші уроки насильства від тих, кого любили, — від власних батьків — і потім понесли цю "мудрість" далі, передаючи її з покоління в покоління!" — писала письменниця. На підтвердження того, що покарання — надзвичайно важкий іспит для дитини, Астрід Ліндгрен розповіла досить повчальну історію, почуту від однієї жінки.

"Колись люди вважали, що виховання без різки неможливе. Сама жінка в це не дуже й вірила. Проте одного разу її маленький син добряче завинив. І їй тоді здалося, що він заслуговує на покарання. Жінка наказала хлоп'яті піти й самому зірвати різку. Той пішов і його довго не було. Нарешті він повернувся весь у сльозах і сказав: "Різки я не знайшов, але ось тобі камінь, який ти можеш у мене кинути". Мати розплакалася, бо раптом побачила всю ситуацію очима дитини. Хлопчик, мабуть, розмірковував: "Якщо мати хоче зробити мені боляче, для цього підійде й звичайний камінь". Жінка поклала той камінець на кухонну поличку, де він і лишався багато років по тому як вічне нагадування про обіцянку, яку дала тоді жінка сама собі: "Жодного насильства!"

Так, дорослі мають забути про насильство щодо дітей. Жорстокі методи виховання принижують особисту гідність малих, призводять до серйозних психологічних стресів. А сучасному малюкові і так доводиться жити в умовах підвищеного стресу. Батьки зазвичай не зважають на відмінність між тим, як вони сприймають світ, та як його сприймає дитина. Вони практично пригнічують її зайвою інформацією та непосильними для неї емоційними і фізичними навантаженнями. Усе це не минає для дитини безслідно: в сучасних малят з'являються такі "дорослі" захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень. Є над чим замислитися, чи не так?

Причиною неадекватної поведінки дитини, психічних розладів можуть стати навіть щоденні побутові розмови батьків з малюком. Адже більшість дорослих часто зовсім не зважає на дрібні зауваження та вирази, які зазвичай використовують у своєму мовленні, спілкуючись з дитиною. А саме ці "дрібниці" інколи дуже сильно впливають на дитину і здатні сформувати в неї стійкий негативізм щодо батьків.

Сім помилок батьків

Перелічимо найпоширеніші помилки, яких припускаються дорослі.

Побутові погрози

"Якщо не прибереш у кімнаті, залишишся без ласощів", "Роби так, як я сказав. Не став зайвих запитань, бо не пущу на вулицю".

Цим висловам, які злітають з вуст батьків повсякчас, часто не надається ніякого значення. Але ж дитина, запевняємо Вас, сприймає все набагато складніше. Такі погрози викликають в неї не лише страх, а й почуття ворожості, прихований негативізм щодо батьків.

Авторитарні накази

"Якщо тобі це говорить батько, ти маєш слухатися", " Я тобі забороняю товаришувати з...", "Я — мати, тож краще знаю, що для тебе добре, а що — ні."

Такі репліки є виявленням прагнення підкорити собі іншу людину. Це призводить до порушення в родині атмосфери рівноправності. Дитина затамовує образу: "Ось виросту, побачимо, хто сильніший", — думає вона.

Критика "глухого кута"

"Ти абсолютно не привчений працювати", "Ти такий лінивий, як і твій батько", "Учу тебе вчу, а все марно".

Такі зауваження заганяють дитину у глухий кут, не залишаючи їй жодної надії на виправлення, тим більше, коли її обвинувачують у тому, що не залежить від неї. Результат? Дитина, почуваючись позбавленою батьківської любові та підтримки, відчужується, стає замкненою, неговіркою.

"Ти поводишся, як упертий віслюк", "Таке може сказати лише повний дурень", "І в кого ти такий йолоп уродився?"

Образливі прізвиська знижують самооцінку дитини, а до того ж закріплюють у її свідомості модель спілкування з іншими людьми у формі приниження.

Невмотивований допит

"Ну то скільки часу у тебе на це пішло?", "І чого це ти так запізнився?", "І чим ти тут так довго займаєшся?".

Іноді батьки приділяють надто багато уваги з'ясуванню неістотних деталей у поведінці дитини. Малюк розцінює це як прояв недовіри до себе. В результаті може з'явитися стійкий страх перед дорослими, що змусить дитину в майбутньому приховувати від батьків своє особисте життя.

Безапеляційні твердження

"Ти так робиш мені на зло, я знаю", "Ти просто жадібний, я вже зрозуміла", "Можеш не виправдовуватися, я знаю наперед, що ти скажеш".

Такі твердження надзвичайно болючі для малюка і руйнівні для його психічного здоров'я. Небажання дорослого розібратися в діях дитини зводить між ними стіну, яка згодом ставатиме дедалі вищою.

Несвоєчасні поради

"Якби ти тоді зробила так, як я тобі радила, нічого б не трапилося. А тепер маєш собі проблему", "Якби в тебе на столі був лад, ти б зараз не переживав, що загубився твій малюнок", "Навіщо ти так переймаєшся? То все дурниці. Ось коли виростеш, зрозумієш: не варто через це плакати".

Такі поради абсолютно недоречні тоді, коли дитині потрібно, щоб її просто вислухали, поспівчували, допомогли. Іншого разу вона не захоче з вами ділитися нічим — ні горем, ні радістю.

Радимо батькам час від часу аналізувати те, що говорите дитині протягом дня. У спокійній обстановці, коли ви вже нікуди не поспішаєте і ніщо вже вас не дратує, деякі ваші слова здаватимуться вам самим жахливими, неприпустимими для батьків.

Рекомендації вихователям та батькам

Виховуємо у дошкольника свідоме ставлення до себе

•Привчаємо тдитину уважно ставитися до себе, виявляти інтерес до своїх особливостей, станів, якостей, поведінки, результатів праці тощо.

•Вправляємо в умінні спостерігати за собою в різних життєвих ситуаціях, порівнювати різні враження про себе, радіти більшості з них.

•Надаємо перевагу запитальній формі звернень до дитини: "А ти як вважаеш?", "Якої ти думки про це?", "Ти зі мною згоден?", "Чому так?", "Чому ні?" тощо.

•З розумінням ставимось до намагань малюка з'ясувати в дорослого, чому слід виконувати те чи інше завдання, яка з цього користь для нього самого та інших людей.

•Культивуємо самостійну поведінку: прийняття власного рішення, відповідальність за його наслідки, об'єктивну оцінку результатів своєї праці, якостей, вчинків, надання комуь-чомусь переваг та відмова від них.

•Надаємо часом дошкільникові можливість самому обирати вид діяльності, складність варіанта та спосіб виконання, манеру оформлення кінцевого продукта.

•Привчаємо виробляти прогностичне та ретроспективне самооцінне судження, сприяємо формуванню позитивного образу - Я, підтримуємо віру дитини в себе, висловлюємо довіру до її можливостей та намірів.

•Заохочуємо робити припущення, обгрунтовувати та висловлювати власну думку.

•Завжди відповідаємо на запитання дитини, не уникаємо складних, незручних для себе.

•Надаємо вихованцю можливість усамітнитися, засередитися на своїх думках і переживаннях, поважаємо його прагнення розпорядитися собою на власний розсуд.

Плекаємо мовлену особистість

•Дбаємо про розвиток мовленої особистості, намагаємося не уподібнювати зайняття з мови урокам.

•Ставимося до слова не лише як до інструмента відтворення почутої від дорослого мови, а як до дійства розкриття свого внутрішнього світу, свого ставлення до людей, що навколо та самої себе.

•Пам'ятаємо: слово - категорія індивідуальна, різні характеристики мовленнєвої діяльності притаманні дівчаткам та хлопчикам, "жвавчикам" та "млявчикам", розкутим та сором'язливим малюкам.

•Диференціюємо поняття "мова" та "мовлення"; надаємо приоритет мовленнєвому розвитку дошкільнят, навчаємо їх висловлюватися, передавати словом різноманітні життєві враження.

•Намагаємося не вказувати щоразу дитині на мовленнєві недоліки та вади, повсякчас виправляти недоречності або помилки: мова - не самоціль, а важливий засіб спілкування.

•Не орієнтуємося на активний словник як на основний показник мовленнєвого розвтику дошкольника. Пасивний словник може лишитися неоціненним, тоді як саме він є важливим показником особистісного ставлення вихованця.

•Розвиваємо мовленнєву особистість у широкому життєвому контексті.

•Не центруємося на проблемі "навчити читати", бо ж навченний не означає "розумніший" чи "щасливіший" за інших. Якщо дитина схильна до читання - вчимо її цього та радіємо разом з нею; не хоче - терпляче чекаємо, заохочуємо, запрошуємо, не вдаємося до примусу. Головне - розуміти, що навчаються читати усі, а от чи полюбить дитина читати, чи зможе винисти для себе щось корисне з примусового читання?

Сприяємо фізичному зростанню дошкільника

•Пов'язуємо фізичне не лише з розвитком м'язів, а й з предметно-практичною діяльністю дитини.

•Спокійно розглядаємо разом з дитиною людьське тіло, повідомляємо елементарну інформацію про призначення різних його частин, органів.

•Говоримо дитині правду (адаптовану для віку) про зародження нового життя, призначення статєвих органів, про взаємини чоловіка та жінки, навчаємо диференціювати статєву належність людини.

•Навчаємо малюка орієнтуватись в основних ознаках здоров'я та хвороби, самостійно виявляти їх, повідомляти дорослому про нездужання та неблагополуччя.

•Вчимо орієнтуватися в безпечному-небезпечному, корисному-шкідливому, для життя і здоров'я; обігруємо непрості життєві ситуації, пропонуємо дитині апробувати елементарні способи виходу з них.

•Виховуємо основні фізичні якості: вправніть, витривалість, доступні вікові силу та швидкість, схильність до рухової активності.

•Підтримуємо інтерес дитини до здорового способу життя, виробляємо в неї звички протистояти нездоровим впливам.

•Привчаємо розуміти значення міцного здоров'я, виховуємо бажання берегти, підтримувати, доступними способами поліпшувати його.

ФОТОМАТЕРІАЛИ

Педагогічна майстерня для батьків.

Педагогічна майстерня для батьків.

Актуальність: визначається тим, що, необхідно руйнувати застиглі шаблони і вводити нові види діяльності, які б сприяли стимулюванню власної творчості дитини.

Мета: Дати батькам можливість проявити свої творчі здібності.

Завдання:

Через особистісний приклад формувати у дітей спостережливість, естетичне сприйняття, художній смак, творчі здібності.

Познайомити батьків з нетрадиційними техніками малювання, методами та прийомами організації розвивального середовища в сім’ї

Спонукати батьків до активної участі в різноманітних творчих виставках

Сприяти згуртованості батьківського колективу

Термін виконання місяць

План реалізації

Анкетування батьків «Як ви забезпечуєте умови для розвитку творчих здібностей дитини»

Батьківські збори на тему: «Зробимо дитинство яскравішим»

Проведення показового заняття для батьків з малювання на тему: Чарівні ниточки (кляксографія)

Виставка дитячих робіт на тему: «Мій талановитий малюк»

Перший етап:

Вивчення методичної літератури по роботі з батьками

Складання проекту співпраці з батьками

Індивідуальні бесіди з батьками

Другий етап – основний

1 тиждень:

Анкетування батьків і опрацювання матеріалу

2 тиждень:

Батьківські збори на тему: «Зробимо дитинство яскравішим» з метою знайомства з загальним аналізом анкетування, обговорення подальших ідей проекту

3 тиждень

Проведення показового заняття для батьків з малювання на тему: Чарівні ниточки (кляксографія)

Мета: Познайомити дітей з нетрадиційною технікою малювання, організувати діяльність дітей направлену на реалізацію творчих задумів.

Завдання: Вчити дітей робити клякси за допомогою ниток, бачити в них предмети. Розвивати творчий потенціал дитини, креативність, уяву, фантазію.

Мета для вихователя: створити умови для задоволення дитячої потреби в позитивних емоціях переживаннях

Перший етап-підготовчий

Підбір художнього слова, заучування вірша «Веселкові кольори»

Розробка конспекту заняття на тему: Чарівні ниточки

Розробка проекту

4 тиждень:

Виставка дитячих робіт на тему: «Мій талановитий малюк»

Метою втілення проекту є необхідність руйнування шаблонів і введення нових видів діяльності, які б сприяли стимулюванню власної творчості дитини в сім’ї.

Список використаних джерел

1. Програма виховоння і навчання дітей дошкільного віку «Дитина»

2. Програма з морального виховання дітей дошкільного віку «Скапбниця моралі»

3. Бєлєнька Г.В. Вихователь дітей дошкільного віку: становлення фахівця в умовах навчання. - К.: «Світич», 2006. - 315 с.

4. Богуш А.М. Дефініції «Дитинство», «Духовність» і «Довкілля» у педагогічній спадщині В.Сухомлинського // Педагогічні напрямки та роздуми, - Запоріжжя: ТОВ «ЛПС», 2001. - 85 с.

5. Богуш А.М., Варениця Л.О. Діти і соціум: Особливості соціалізації дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. - Луганськ: «Альма-матер», 2006. - 142 с.

6. Буре Р. С., Островская Л. Ф. Воспитатель и дети. - М., 2003. - 360 с.

7. Виховання дошкільників в праці / За ред. 3. Н. Борисовой. - К., 2002. - 216 с.

8. Компоненти дошкільної освіти в Україні / Наук. ред. О.Л.Кононко. - К., 2003. - 94 с.

9. Кузьменко В.У. Соціальна компетентність дошкільнят: особливості, показники та шляхи розвитку // Дошк. виховання. - 2001. - № 9. - С. 11.

10. Кузьмінський А.І., Омелянко В.Л. Педагогіка родинного виховання. - К.: «Знання», 2006. - 119 с.

11. Павелків Р.В., Цигепало О.П. Дитяча психологія: Навчальний посібник. - К.: «Академвидав», 2008. - 361 с.

12. Поніманська Т.І. Дитина і соціум // Дошк. виховання. – 2004. - № 8. – С. 4-6.

13. Поніманська Т.І. Дошкільна педагогіка. – Київ, Академвидав, 2004.

14. Приходько Ю. С. Формування позитивних взаємин у дитячому колективі. - К., 1987. - 147 с.

15. Рыжова Н.А. Развивающая среда дошкольных учреждений. – М., 2003.

16. Сластенин В.А., Исаев И.Ф., Шилков Е.И. Общая педагогика. – М., 2002.

17. Свідерська Г.М. Психологічні особливості розвитку та прояву чуйності в онтогенезі / Г.М.Свідерська // Науковий часопис НПУ імені М.П.Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки: [зб. наук. праць]. – К.: НПУ імені М.П.Драгоманова. - 2006. - №15 (39). - С.71-76.

18. Свідерська Г.М. Морально-психологічний феномен чуйності / Г.М.Свідерська // Проблеми загальної та педагогічної психології: [зб. наук. праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / ред. С.Д.Максименко]. - Т. ІХ, част. 5. - К., 2007. - С.346-353.

19. Свідерська Г.М. Співчуття та співпереживання як морально-психологічні феномени людського буття / Г.М.Свідерська // Науковий часопис НПУ імені М.П.Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки: [зб. наук. праць]. - К.: НПУ імені М.П.Драгоманова. - 2007. - № 20 (44). - С.53-59.

20. Свідерська Г.М. Чуйність у ранньому юнацькому віці: психологічний аспект / Г.М.Свідерська // Психологічні перспективи - 2007. - Вип. 9. - С.59-65.

21. Свідерська Г.М. Емпіричне дослідження чуйності у ранньому юнацькому віці / Г.М.Свідерська // Проблеми загальної та педагогічної психології: [зб. наук. праць Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / ред. С.Д.Максименко]. - Т. Х, част. 4. - К., 2008. - С. 536-545.

22. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям. - К., 1986. - 139 с.

23. Тофтул М.Г. Етика: Навчальний посібник. - К.: Видавничий центр "Академія", 2005. - 43 с.