Маркус Френк Зузак. «Крадійка книжок». Короткі відомості про митця. «Крадійка книжок» – роман про Другу світову війну. Історія життя дівчинки Лізель Мемінґер.

Однією з найбільш кривавих сторінок історії є Друга світова війна. За три місяці до капітуляції Німеччини, у лютому 1945 року відбулася подія, яку потім неоднозначно сприймали історики різних країн. Всесвітньо відоме місто Дрезден (яке входило до радянської зони впливу), один з культурних осередків Німеччини, було знищене в результаті бомбардувань військово-повітряними силами США і Великобританії. Загинуло близько 25 тисяч мешканців міста (за офіційними даними). На думку частини дослідників, ця кривава подія була викликана політичними цілями: демонстрацією військової могутності союзників для залякування радянського керівництва в зв’язку з військовими операціями, що планувалися. В результаті бомбардувань утворився вогняний смерч, температура в якому досягала 1500 ̊ С.

Сьогодні ми познайомимося з твором, у якому розповідається про героїв, що пережили подібну трагедію, про вигадане німецьке містечко Молькінг. Це роман молодого австралійського письменника М.Ф. Зузака «Крадійка книжок». Ми спробуємо побачити зв’язок подій історичних і описаних в художньому творі.

Історичні факти

Бомбардування Дрездена Королівськими військово-повітряними силами Великобританії й Військово-повітряними силами США  13—15 лютого 1945 під час Другої світової війни, в результаті яких близько чверті промислових підприємств міста й половини старих будівель, житлових будинків були знищені або серйозно пошкоджені. Оцінки кількості загиблих коливаються від от 25 тисяч в офіційних звітах до 200 і навіть 500 тисяч. У 2008 році комісія німецьких историків оцінила кількість загиблих від 18 до 25 тисяч чоловік. 17 березня 2010 року згідно офіційного звіту комісії, викладеному у відкритий доступ в Інтернет, в лютому 1945 року загинули 25 тисяч людей. В меморандумі Королівських ВПС, з яким англійські пілоти були ознайомлені в ніч перед атакою 13 лютого, були такі слова: «… Метою атаки є нанести удар по ворогу там, де він відчує його сильніше всього… а також показати росіянам, коли вони прийдуть у місто, на що здатні Королівські ВПС».

Згідно висновків дрезденської поліції, складеному після нальотів, у місті згоріло 12 тисяч будівель. Серед них 6470 крамниць, 256 торгівельних приміщень, 31 готель, 63 адміністративних споруди, 3 театри, 13 кінотеатрів, 11 церков, 50 культурно-історичних споруд, 19 лікарень, 39 шкіл.

В 1953 році у праці німецьких авторів «Підсумки Другої світової війни» генерал-майор пожежної служби Ганс Румпф писав: «Кількість жертв в Дрездені підрахувати неможливо. За даними Держдепартамента, загинуло 250 тыс. жителів, але в дійсності, звичайно, набагато менше; та навіть 60-100 тыс. чоловік цивільного населення, загиблих у вогні за одну тільки ніч, важко вмістити в людську свідомість».

Питання про те, сприяли ці бомбардування скорішому завершенню війни, є дискусійним.

Свідчення очевидців.

Мешканка Дрездена Маргарет Фрейєр згадувала:

«У вогняному шквалі лунали стогони і крики про допомогу». Все навкруги перетворилося в суцільне пекло. Я бачу жінку – вона досі у мене перед очима. В її руках згорток. Це дитина. Вона біжить, падає, і маля, описавши дугу, зникає в полум’ї. Раптом переді мною виникають двоє. Вони кричать, махають руками і – о жах! – падають один за одним (сьогодні я знаю, що нещасні загинули від нестачі кисню). Вони втрачають свідомість і перетворюються на попіл. Жахіття охоплює мене, і я весь час повторюю: «Не хочу згоріти заживо!» Не знаю, скільки ще людей трапляється на моєму шляху. Я знаю тільки одне: я не повинна згоріти».

Танцівниця і вчителька танців Грет Палукка:

«Тоді я пережила щось страшне. Я жила в центрі міста, в будинку, де я жила, майже всі загинули, ще й тому, що боялися вийти. Ми ж були в підвалі, 63 людей, і там я сказала собі – ні, так можна загинути, бо це не було справжнім бомбосховищем. Тоді я вибігла прямо у вогонь і перестрибнула через стіну. Я і ще одна школярка, ми були єдиними, хто вийшов… Мені знадобилося ще два роки, щоб це жахіття перебороти. Вночі я бачила ті картини і починала кричати.

Радист британських ВПС, який брав участь в нальотах:

«В той час мене вразила думка про жінок і дітей, які знаходилися внизу. Здавалося, ми годинами летіли над морем вогню, що бушував внизу – зверху це виглядало як зловісне червоне світіння з тонким шаром димки над ним. Пам’ятаю, я сказав іншим членам екіпажу: «Боже мій, ці нещасні внизу». Це було зовсім необґрунтовано. І неможливо виправдати».

Питання, чи є бомбардування Дрездена воєнним злочином, не має сенсу без розгляду разом із фактами бомбардувань таких міст як Вюрцбург, Хільдесхайм, Падерборн, Пфорцгейм, що також не мали ніякого воєнного значення і, тим не менш, були практично знищені. Наразі існують різні думки з приводу того, чи треба вважати бомбардування воєнними злочинами.

Повідомлення

Початок другої половини XX ст. в літературному житті ознаменований осмисленням гіркого досвіду світових воєн (особливо Другої світової війни й руху Опору фашизму). Література не мовчала і не стояла осторонь. Антивоєнним пафосом пронизана творчість письменників різних країн, причому тих, хто воював по різні боки фронту: росіянина М. Шолохова, німця Г. Белля, українця О. Гончара. А в повоєнній Німеччині (країні, звідки гітлеризм почав свій кривавий похід) виник напрям, що отримав назву «література розрахунку з минулим». Чи не найболючішим стало питання: як Німеччина, країна, що подарувала людству таких геніїв духу й думки, як М. Лютер, І. Кант, Й. В. Гете, Ф. Шиллер, Л. ван Бетховен, Й. С. Бах, могла впродовж 1939–1945 років здійснювати злочини проти людства і людяності. Недарма німецький філософ Т. Адорно заявив, що «після Освенціма поезія просто неможлива».

Австралієць Маркус Зузак, який генетично повʼязаний з Німеччиною, звертається до важкого для країни періоду війни і післявоєнного осмислення її причин і наслідків. Концепцією війни у творах цих письменників є її безглуздість, жорстокість, дегероїзація.

Бомбардування Дрездена лежить в основі сюжету антивоєнного роману «Бойня номер п’ять, або Хрестовий похід детей» (1969) Курта Воннегута. На думку письменника, бомбардування не були викликані воєнною необхідністю. Курт, будучи військовополоненим, приймав участь в розчищенні Дрездена після бомбардувань, і це справило значний вплив на майбутнього письменника: він присвятив цій темі не один твір.

Після війни багато пам’яток культури Дрездена були відновлені. Один із символів – церква «Фрауенкірхе».

В 1985 році в СРСР вийшов у світ роман Юрія Сліпухіна «Сладостно и почётно», одним з центральних епізодів якого є бомбардування Дрездена. 2005 року в російському видавництві АСТ вийшов роман Олега Курильова «Рука смерті», де бомбардування міста показане «зсередини» - очима головного героя, що знаходився в самому центрі Дрездена. У 2006 році на ZDF (німецьке телебачення) був показаний фільм «Dresden — The Inferno» (режисер Роланд Зузо Ріхтер (англ.), який описує історію кохання британського пілота й німецької медсестри на тлі трагічних подій. В романі Джонатана Сафрана Фоера «Моторошно голосно і вкрай близько» (2007) про трагедію 9/11 в США другорядна сюжетна лінія пов’язана з бомбардуванням Дрездена і впливає на подальшу долю усієї сім’ї. Початок роману «Бікіні» Януша Вишневського відбувається в Дрездені в момент бомбардування. У травні 2006 года на телеканалі РТР вийшов документальний фільм «Дрезден. Хроніка трагедії». Згідно фільму, щорічно 13 лютого в 22:10 в Східній і Центральній Німеччині дзвонили церковні дзвони в пам’ять про жертви. 

Повідомлення

М. Зузак народився 1975 року. Його батьки – вихідці з Австрії. Мати – німкеня. Батько працював маляром. Маркус молодший з чотирьох дітей. Живе він у Сіднеї з дружиною і донькою. Займається серфінгом і любить кіно.

Після прочитання творів Е. Хемінгуея «Старий і море» і П. Хеджеса «Що гризе Гілберта Грейса» у нього виникло бажання створити власну книгу. Почав писати з 16 років. 1999 року був опублікований перший роман «The Underdog», після чого М. Зузак швидко став одним із найпопулярніших молодих письменників Австралії.

У своїх книгах Зузак, син робітників-іммігрантів із Австрії, розповідає історії про молодих людей, які борються з важкими життєвими обставинами, з власними внутрішніми проблемами, щоб змінити себе і своє життя. Два романи Зузака про братів Вулфів «Fighting Ruben Wolfe» і «When Dogs Cry» (романи опубликовані в Сполучених Штатах під назвою «Getting the Girl») отримали позитивний відгук і увагу критиків одночасно в Австралії і США.

Для письменника, який не бачив війни, важливо було передати історичний досвід людства і через сприйняття маленької людини, і з точки зору вічності. Відтворюючи апокаліптичні картини знищення людини людиною, автор прагне дати читачеві найтяжчі і найважливіші уроки минулого. «Історія завжди вказує мені, звідки я, — сказав Зузак в одному з інтервʼю. — Труднощі, через які пройшли мої батьки і їхня боротьба за те, щоб влаштувати життя – ось, напевно, основа всього, що я зміг досягти. Вважаю, без історії ми всі були б пусті».

Зображені в романі події мають безпосереднє відношення до родини Зузака. Письменника надихнула одна з драматичних історій часів Другої світової війни, розказаних матірʼю, яка пережила лихоліття. Саме її пізнаємо в головній героїні твору, Лізель Мемінгер. Автобіографічність роману виявляється в професії прийомного батька дівчини: він маляр, як і батько письменника. Ці персонажі змальовані з трепетним і ніжним почуттям, яке йде від теплих взаємин у родині письменника. Батьківську безмежну любов, ніжність, піклування втілив автор в образі Ганса Хубермана. Лізель Мемінгер – уособлення синівської любові М. Зузака. Саме своїм батькам Елізабет і Хельмуту Зузакам «з любов’ю і захопленням» автор присвячує книгу.

Відтворення змісту роману

Події роману відбуваються в нацистській Німеччині, починаючи з січня 1939 року. Оповідь ведеться від імені Смерті (чоловічого роду). Головна героїня – дев’ятирічна Лізель Мемінгер. Її батько, невідомим чином пов’язаний з комуністами, пропав безвісті, а мати змушена віддати дітей в прийомну сім’ю, рятуючи їх від переслідування нацистами. В дорозі братик помирає, і на кладовищі дівчинка підбирає свою першу в житті книгу «Настанови гробарям». По ній вона згодом буде вчитися читати. Дівчинка поселяється на Небесній вулиці (Хіммельштрассе) у сім’ї прийомних батьків Рози і Ганса Хуберманів. У неї з’являються нові друзі, найближчим з яких стає Руді Штайнер. Ганс вчить Лізель читати. І це захоплює її. Вона починає красти книжки – спочатку під час спалювання книг фашистами, потім з бібліотеки дружини бургомістра. Книги підкріплюють душу дівчини, дають їй поживу для розуму й духовного розвитку. Макс Ванденбург, якого сім’я переховує в підвалі будинку від нацистів, теж стає близьким по духу другом і дарує їй книгу. На зафарбованих сторінках гітлерівської «Майн кампф» він написав історію про «ту, що струшує слова», і намалював малюнки. Макс змушений покинути будинок. Він потрапляє до концтабору.

Родина Хуберманів не розділяє нацистські погляди, але не зважується нічого зробити.

Однієї ночі 1945 року Небесну вулицю було зруйновано під час авіанальоту; загинули всі жителі, крім Лізель, яка вночі заснула в підвалі, записуючи свою історію. Бургомістр з дружиною забирають Лізель до себе. Після війни вона зустрічається з Максом у крамниці Алекса Штайнера (батька Руді).

Смерть розповідає про свою нелегку роботу і часто дає свої власні коментарі з приводу того, що відбувається.

Роман складається з десяти частин, остання – «Крадійка книг». Вже стара Лізель, живучи в Сіднеї, Австралія, зустрічається зі Смертю, який віддає їй книгу, написану колись у підвалі будинку на Небесній вулиці.

«Книжковий злодій» відразу став бестселером. Написаний у 2006 році, він більш як 230 тижнів знаходився у списку «The New York Times Best Seller list» і став видавничою сенсацією: його тираж тільки на англійській мові перевищив 1,5 млн. екземплярів. Роман декілька років знаходився в top-30 одного з найбільших книжкових магазинів Amazon.com. За відгуками у світовій пресі, його називають «літературною перлиною», одним із найбільш незвичайних і переконливих австралійських романів нового часу.

Бестселер (з англ. bestseller — той, що добре продається) — популярна книжка, яка потрапила до списку тих, які найбільше продаються. Термін «бестселер» не визначає літературної якості твору, він лише говорить про його велику популярність, як, наприклад, термін «блокбастер» про фільми чи термін «хіт» про музичні твори.

»

Паспорт твору

  1. Автор: Маркус Френк Зузак

  2. Назва: «Крадійка книжок»

  3. Приналежність до національної літератури: австралійська національна література

  4. Жанр: присутні риси філософського, психологічного роману, роману-перестороги, присутній фантастичний елемент (оповідач – Смерть)

  5. Дата написання: 2006

  6. Тематика і проблематика: зображення подій Другої світової війни; знедолене воєнне дитинство; книга і слово в житті людини, суспільства; ідеологія фашизму і нацизму, що нівечить душу; Голокост, дегероїзація війни, зображення фізичних і духовних страждань, загальнолюдська солідарність; духовне зростання особистості і сенс життя

  7. Художній час і простір роману: Події роману розгортаються у нацистській Німеччині, починаючи з січня 1939 року, коли Лізель Мемінгер виповнюється 9 років, і закінчуються смертю головної героїні в глибокій старості в Австралії.

  8. Форми (особливості) оповіді: оповідач – Смерть, наявність «тексту в тексті», авторських ілюстрацій, заголовків-анонсів, невідповідність фабули і сюжету.

  9. Головні герої: оповідач і учасник подій Смерть, Лізель Мемінгер, подружжя Хуберманів, Макс Ванденбург, Руді Штайнер, Ільза Герман.

  10. Сюжетний ланцюжок: дорогою до Молькінга помирає молодший братик Лізель – дівчинка прибуває до Молькінга – життя в сім’ї Хуберманів – знайомство з Руді Штайнером – проблеми з читанням – Ганс Хуберман навчає Лізель читати – дівчинка починає красти книги – знайомство з Максом – хвороба Макса – книга Макса – діти розкладають шматки хліба на шляху, де проходитиме колона євреїв – Макс змушений тікати – Ганса мобілізують до армії – поранення Ганса – Ганс повертається – бомбардування Молькінга, загибель Небесної вулиці – зустріч Лізель зі Смертю.

заповнити таблицю «Тематика і проблематика твору «Крадійка книжок»

Додаток 1. Тематика і проблематика твору М. Зузака «Книжковий злодій»

Тема, проблема твору

Події, в яких розкривається дана тема. Особливості художнього втілення теми

Духовне зростання особистості;

книга і слово в житті людини і суспільства

Перетворення героїні з дівчинки, що не вміє читати, в письменницю.

Доля Ільзи Герман.

Розповідь про Гітлера, який вирішив завоювати світ словом.

На початку твору дівчинка, що не вміє читати, знаходить загублену книгу; це для неї – лише спогад про рідну матір і брата.

Навчившись читати, дівчина полюбила слово, зрозуміла значення його для людини.

Любов до слова зближує її з Ільзою Герман; стражденна жінка знову знаходить сенс життя.

Макс створює власну книгу на зафарбованих сторінках «Майн Кампф».

Ідеологія нацизму і фашизму, що нівечить душу людини;

особистість і натовп

Ідеологічний і фізичний вишкіл молоді в гітлерюгенді; мовчазне і активне протистояння персонажів нацистській ідеології (Хубермани, Лізель, Макс, Алекс і Руді Штайнери);

привселюдне спалення книг, що є забороненими; спостереження натовпу за групою євреїв.

Змалювання душ людей, знівечених нацизмом: Ганса-молодшого, Франца Дойчера, фрау Диллер; молодих конвоїрів «з фюрером в очах».

Сенс людського існування з погляду вічності

Пролог роману, де оповідач - Смерть відрекомендовує себе, знайомить читача із своїм характером, світосприйняттям, своїми роздумами; його спроби зʼясувати, чи людське існування чогось варте, на що здатні люди, «останнє зауваження вашого оповідача»; фрагменти роману, повʼязані зі смертю персонажів;

«Щоденник Смерті», в якому зображені картини масової загибелі людей в таборах смерті, під час воєнних дій;

розповідь про «ужинок» Смерті під Сталінградом; про трагічну долю братів Хольцапфелів і їх матері

Філософські роздуми Смерті:

«Спочатку фарби. Потім люди», - так він сприймає світ. Фізична смерть людини зрозуміла, бо це закон природи. Але головне, вважає він, те, як людина йде з життя, тобто, «якими фарбами буде все розфарбовано в ту хвилину, коли я прийду за вами. Про що буде говорити небо?»

Через фарби, які бачить герой в момент тієї чи іншої смерті, ми розуміємо його ставлення до проблеми. Роман насичений «фарбами» - «міріадами відтінків і інтонацій» - від трагічних (масова передчасна загибель людей) до умиротворених, в яких, проживши довге життя, помирає Лізель.

Голокост, наслідки панування нацистської ідеології; приниження людської гідності;

доброта і людяність.


Дегероїзація війни; фізичні і духовні страждання;

масова загибель людей;

трагізм передчасної смерті кожної людини.

В Молькінгу фашисти знищують вулицю Шиллера («жовтих зірок»), де живуть євреї (метафори, порівняння, уособлення:

Шиллер-штрассе – «як довга переламана рука», будинки на ній – з розбитими вікнами і «контуженими» стінами, неначе «прокажені»; «болячки, що гнояться на зраненій німецькій землі»;

сімʼя Макса Ванденбурга, приречена на загибель, намагається врятувати хоч одного його; Хубермани переховують Макса у підвалі будинку;

Смерть розповідає про масове знищення євреїв у концтаборах Дахау, Маутхаузен; Ганса Хубермана зневажають як «єврейського маляра», бо він зафарбовував погрозливі написи на будинках євреїв; через місто проходять під конвоєм групи голодних, змучених євреїв;

бомбардування Молькінга, загибель усіх мешканців Хіммель-штрассе (крім Лізель); смерть Руді, Ганса, Рози; смерть молодого льотчика.

У «Щоденнику» Смерть розповідає про те, як він «збирає урожай» душ під час бомбардувань Кельна, у таборах Дахау, Маутхаузен; у Сталінграді;

Смерть здригається, коли згадує усе це; вимовляє імʼя Бога «в марних спробах зрозуміти».




‹
›