Любар – древнє місто із цікавою і таємничою історією

Костьол Михаїла і Домініка (1752 р.)

Колишній монастир василіян

Водяний млин

"Місто заснував литовський князь Любарт у середині XIV сторіччя, побудувавши над Случчю замок. У ньому під час Хмельниччини навколишня шляхта змогла врятуватися від козаків. Проте, козаки зруйнували новозбудований домініканський монастир, який потім було відновлено. Кляшторний костьол Архангела Михаїла стоїть і сьогодні. Щоправда, біля нього вже немає келій (зруйновані в 1918 році), і сам храм після буремного XX століття сильно перебудований, проте сестри-черниці охоче розкажуть вам про святиню, і навіть можуть провести невелику екскурсію по католицькому цвинтарю, який вони за останні роки розчистили від чагарників, У костьолі особливою шаною користується копія чудотворної ікони розіп'ятого Ісуса Любарського. У 1794 році дворянин князя Любомирського, Яків Новицький, зауважив, що ікона, яка зберігалась у його домі, вкрилась ніби краплями поту. Так траплялось ще декілька разів, і Новицький вирішив віддати образ (який сам собою оновився) в домініканський монастир. Там ікона прославилась чудами і до неї щорічно почали відбуватись велелюдні прощі. Слід оригінала Ісуса Любарського загубився після 1934 року, після закриття костьола владою.

Домініканський монастир був не єдиним католицьким кляштором Любара. У місті в 1666 році оселились ще і єзуїти. Після заборони їхнього ордену, монастир перейшов у власність василіян, яких вигнав царський уряд, передаючи обитель православним. Ну а тих, в свою чергу, «попросили» комуністи, розмістивши в келіях аграрний технікум, а в костьолі клуб. Майбутні агрономи донині гризуть граніт наук у монастирських келіях. Цілих три палаци прикрашали місто. Це були маєтності Валевських, Водзицьких і Понинських. З них уціліла лише скромна резиденція останніх. Судячи з польських описів архітектурних деталей, припустимо, що палац Понинських є тією будівлею, що стоїть в безпосередній близькості від колишного єзуїтського кпяштору. Сьогодні в ньому штаб однієї з партій і юридична контора. Наостанок подивимось чудово відреставровану браму біля ймовірного палацу Понінських. Її справді вдало привели до ладу, не спотворивши архітектури пам'ятки. Шкода Лише, що історичний музей, що ще два роки тому містився в ній, замінили на адміністративні приміщення."

Отже після в'їзду у Любар, не доїжджаючи до центру ліворуч ви побачите комплекс колишнього монастиря василіян, який ще раніше був єзуїтським. Чималий, скажу вам комплекс. Тут є і великі корпуси келій, і школа (чи то василіянське училище), і навіть якийсь палац. Все у різному стані, наприклад, палац зовсім облуплений і обгороджений високим тином. Причому палац відноситься не до технікума - тут якась інша установа (забув вже що).

Костьол Святих Михаїла та Домініка був збудований у 1752 році у стилі бароко. Це досить масивна будівля, яку звели на місці храму, зруйнованого козаками Хмельницького. Кошти на будівництво виділив князь Любомирський. Із 1864 року це був парафіяльний костьол, а у радянські часи його закрили. Нині святиня реставрується.

Історична довідка

Землі у верхів’ях Случа з давніх-давен приваблювали наших предків. За археологічними даними на території Любарського перші люди з’явилися ще у період мезоліту – середнього кам’яного віку. На території району знайдено артефакти, які свідчать про проживання тут представників культури бойових сокир та культури шнурової кераміки, трипільської культури та зарубинецьких племен. Всі поселення, починаючи зV –ІV ст. до н.е., групувалися навколо стародавнього торгового шляху, який пролягав Случем та його притоками.

Найдавнішим поселенням, згаданим у літописний період, є давньоруське місто Деревич (суч. Великі Деревичі). Наступна літописна згадка про сучасну Любарщину – 1150 рік. Ці землі входили до складу Болохівської землі і кілька разів ставали територіями, за які йшла боротьба між татарами та Данилом Галицьким.

Сьомий син великого князя литовського Гедиміна Любарт (православний, у хрещенні –Дмитро) одружившись на доньці волинського князя отримує десь біля 1323 року у володіння старі болохівські землі. На правому березі Случа, навпроти старих поселень Любарт будує на півострові укріплене місто-фортецю. Це нове місто назвали на честь засновника – Любартов. Згодом назва поширилася і на лівобережні поселення.

З того часу Любар не раз ставав епіцентром значних історичних подій. 1362 року брат Любарта великий князь Ольгерд збирав у Любарі полки перед знаменитою битвою на Синіх Водах з татарами.

Краєм не раз прокочувалися війни, повстання гриміли битви. Під час національно визвольної війни 1648-1654 рр. Любар теж був у вирі подій. Двічі (після Зборова та Берестечка) у Любарі побував Б.Хмельницький. Деякий час Любар був поділений між Річчю Посполитою і державою Б.Хмельницького навпіл, по річці Случ. Деякий час він був навіть полковим містечком.

1660 року під Любаром відбувалася велика битва польсько-козацько-татарського війська з московським військом В. Шереметьєва, яке закінчилося повним розгромом московитів та підписанням Слободищанського трактату.

Козацькі повстання С.Палія, Самуся, полковників Іскри та Абазина на поч. 18 ст. звільнили ці землі від поляків. У 1704 році у Любарі з військом стояв гетьман І.Мазепа, який на деякий час знову відновив старий кордон по річці Случ та об’єднав Правобережну та Лівобережну Україну.

Жителі краю були активними учасниками гайдамацьких повстань та Коліївщини 1768 року, руху під проводом У. Кармелюка.

Після приєднання до царської Росії - Любар був одним із центрів декабристського руху.

Містечко було значним релігійним, культурним та освітнім центром. Тут розташовувалися Свято-Георгієвський монастир (уніатський - Василіанський, а після приходу Росії –православний, кілька років його настоятелем був К-Т Ставровецький), Доміканський католицький монастир, кілька синагог, Талмуд-Тора, Василіанське училище з великою книгозбірнею, єврейський театр.

Бурхливі події першої світової війни, російської революції, більшовицького перевороту та національно-визвольних змагань 1917-1922 не оминули Любарщину. Наш край став ареною боїв, сутичок ворогуючих сторін.

У кінці Листопада – на початку грудня 1919 року Любар навіть виконував роль столиці України.

Через Любарський район проходила Подільська група військ УНР під час другого Зимового походу 1921 року.

Місцеве населення ще довго чинило опір новій тепер уже комуністичній імперії. Прикладом може бути "Любарська трагедія" – знищення повстанцями Соломінського комуністичного та комсомольського осередків у Любарі.

Колективізація, голодомор, боротьба з релігіями, репресії, невдала війна більшовиків з Фінляндією нанесли величезних втрат в людському, економічному, а головне в моральному вимірі для жителів краю.

Любарський район утворений у 1923 році . Його центром є селище міського типу Любар.

Радянсько-німецька війна 1941-1945 рр. обернулася для Любарщини тривалою фашистською окупацією. В районі діяла група підпільників, очолювана жителем Любара В.Марушком. В урочищі Піщане під Любаром та по селах фашисти розстріляли до 3 тисяч мирних жителів Любарського та сусідніх районів, переважно євреїв.

Післявоєнний голод 1947 року, відбудова зруйнованого господарства, адмінреформи та перебудови радянських часів призвели до значного зменшення території, що належить до Любарського району. На початку 60-х Любарського району, як адміністративної одиниці не було (Любарщина належала до тодішнього Дзержинського району). Відновлений район став одним із значних сільськогосподарських районів Житомирщини.

Власну символіку прийнято лише територіальною громадою селища Любар у серпні 2000 року.

Герб селища - це щит, поділений на чотири частини, дві з яких, червоні і дві зелені, що символізують історичну давнину та героїчне минуле, і мирне сьогодення. На лівому верхньому червоному полі розміщено древньоболохівську прикрасу - золотий колт, який символізує зв'язок Любара із древньою Болохівською землею - древньоруською олігархічною республікою, столицею якої був Болохів, місто, на території якого розташований нинішній Любар. На правому верхньому полі розташований срібний крилатий знак Меркурія-Гермеса, бога торгівлі, на знак того, що Любар був торгівельним містечком.

На правому нижньому червоному полі розташований символ "Погоня", -вершник на коні, що був на древньому гербі Волині, і на лівому нижньому зеленому полі - золотий сніп пшениці, символ землеробства і достатку.

Вершину щита обрамлює біла корона, символ того, що місто було у свій час столицею древньоруської республіки і пізніше користувалося магдебурзьким правом.

Хоругва (прапор) селища являє собою квадратне полотнище відношенням ширини до висоти, як один до одного. Поле хоругви розділено на три вертикальні полоси, центральна з яких червоного кольору, дві крайні - зеленого. Кожна з яких становить по одіній третій від загальної ширини прапора. На крайніх полосах розміщені снопи стиглої пшениці. В центрі червоного поля хоругви розміщено один із елементів герба - "погоня". За кольоровим забарвленням прапор теж повторює колір герба.

Герб Любара

Сучасний герб Любара затверджений 2 серпня 2000 р. XIV сесію селищної ради XXIII скликання.

Опис герба

Щит чотиридільний, перша і четверта частина зелені, друга і третя — червоні. В першій частині — золотий колт, як символ Болохівської землі. У другій частині — золотий кадуцей як символ торговельного значення старовинного Любара. У третій частині — золотий сніп. У четвертій — «Погоня» — родовий знак володарів міста Любартів.

Прапор Любара

Прапор Любара затверджений 2 серпня 2000 р. XIV сесію

селищної ради XXIII скликання.

Опис прапора

Прямокутне полотнище з співвідношенням сторін 1:1. На червоному тлі зображений білий герб «Погоня». Полотнище зліва і справа має зелену облямівку шириною 1/8 від ширини хоругви.

ЛЮБАР

Житомирская область
ЛЮБАР – МІСТО, ЦЕНТР ЛЮБАРСЬКОГО РАЙОНУ ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ. ПЛОЩА РАЙОНУ 757 КМ. КВ. РАЙОН ЗНАХОДИТЬСЯ НА МЕЖІ ТРЬОХ ОБЛАСТЕЙ – ЖИТОМИРСЬКОЇ, ВІННИЦЬКОЇ ТА ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ, ТОМУ МАЄ ВИГІДНЕ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ ТА ІНФОРМАЦІЙНЕ ПОЛОЖЕННЯ. РАЙОН МЕЖУЄ ІЗ РОМАНІВСЬКИ НА ПІВНОЧІ, ЧУДНІВСЬКИМ НА СХОДІ – РАЙОНАМИ ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ, СТАРОКОСТЯНТИНІВСЬКИМ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ НА ЗАХОДІ ТА ПОЛОНСЬКИМ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ НА ПІВНІЧНОМУ ЗАХОДІ, А ТАКОЖ З ХМІЛЬНИЦЬКИМ РАЙОНОМ ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ НА ПІВДНІ. МІСТО ЗАЙМАЄ ПРОМИСЛОВО-ТОРГОВЕЛЬНО-СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКУ ОРІЄНТАЦІЮ НА РИНКУ УКРАЇНИ. ЛЮБАР ЗНАНИЙ СВОЇМИ ДРЕВНІМИ АРХІТЕКТУРНИМИ СПОРУДАМИ, МАЛЬОВНИЧИМИ КРАЄВИДАМИ СЛУЧІ ТА, БЕЗПЕРЕЧНО, ВЕЛЕТЕНСЬКИМ РИНКОМ.

Любар – древнє місто із цікавою і таємничою історією. На території нинішнього Любара люди жили ще в давні часи. Про це свідчать залишки поселення трипільської культури, пам’ятки доби бронзи, раннього заліза і черняхівської культури.

КИЇВСЬКА РУСЬ ТА СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ.

В період Київської Русі на лівому березі річки Случ існувало давньоруське літописне місто Болохів. Болохів у свої часи був за площею як Київ, але був зруйнований Данилом Галицьким, через нібито допомогу населення татарам під час монголо-татарської навали. Назва ж сучасного населеного пункту – Любар, походить від імені князя литовського Любара, який у середині 14ст. заснував на правому березі Случі укріплення з посадом. У 14 -15 ст. поселення називалося Любартов і було центром удільного князівства, що входило до складу Литовської феодальної держави. Після Люблінської унії 1569 року Любартов попав під владу Речі Посполитої. З 1589 року ним володіли українські магнати князі Острозькі. Тоді ж, очевидно, місто починає називатися Любаром (вперше ця назва зустрічається в документах під 1604 роком).

В ті часи Любар був значним ремісничим і торговельним осередком. Сюди привозили товари і купці з Росії. Про це свідчить знайдена тут деньга Івана Грозного, карбована 1534-1547 роком. На околицях Любара жило хліборобське населення. Великого лиха зазнавали жителі від татар, які спустошили Любар у 1593 та 1618 рр.,1609 року відбулося повстання міської бідноти проти феодалів, але воно було жорстоко придушене. Після цього експлуатація місцевого люду посилилася. Вона доповнювалася національним та релігійним гнобленням. У 1634 році у Любарі відкрито домініканський костьол та католицький монастир. Православний монастир перетворено на уніатський.

Під час визвольної війни 1648-1654рр. жителі міста боролися проти магнатів та шляхти. В антифеодальній війні брали участь і жінки. Є відомості про участь у повстанні 1648 року «Дудчихи вдовиці» - такої собі «Любарської Ксени» чи то «амазонки». Повстанням надавали допомогу козаки. Є відомості, що Богдан Хмельницький більше 5-ти разів бував у Любарі. За Зборівською угодою 1649 р. лівобережна частина Л юбара залишилася в межах шляхетської Польщі, а права відійшла до царської Росії. В правобережній частині було розміщене козацьке військо (10 тис. чоловік) на чолі з полковниками Донцем і Таборенком.

У 1651 році Любар зазнав великих пограбувань від військ польського короля, які після поразки селянсько-козацького війська під Берестечком рушили на Волинь і Київщину. Спустошливим був і напад кримських татар у 1653 році. Вони забрали тоді з Любара та його околиць у неволю близько 300 чоловік.
Після Андрусівського перемир’я 1667 року Любар знову надовго відійшов до шляхетської Польщі. Рятуючись від гноблення, українське населення тікало у Київ та на Лівобережжя. У 18 ст. посилилися утиски з боку католицької церкви. В 1752 році в Любарі відкрилася єзуїтська школа.

У 50-х роках 18 ст. Любар був охоплений гайдамацьким рухом, який розгорнувся на Правобережній Україні. У 1759 році до Любара підійшов загін опришків на чолі з Іваном Бойчуком та Гнатом Маращуком, але дізнавшись про сильну охорону повстанці відійшли. Район Любара був охоплений гайдамацьким рухом і під час великого антифеодального повстання 1768 року, відомого під назвою Коліївщини.

В 1793 році Любар у складі Правобережної України увійшов до складу Росії. Незабаром він став волосним центром Новоград-Волинського повіту Волинської губернії. Це створило умови для прискореного розвитку економіки. Щороку в місті відбувалося 8 ярмарків. Проте жорстокий визиск місцевого населення і повне безправ’я породжували антикріпосницькі настрої. 1831 року в справі Устима Кармелюка було притягнуто до слідства 24 мешканці Любара.

З Любаром також пов’язана діяльність декабристів. Тут містився штаб Охтирського гусарського полку під командою А.З. Муравйова. В грудні 1825 року до А.З. Муравйова прибули С.І. Муравйов-Апостол, його брат Матвій і Михайло Бестужев-Рюмін. На нараді, що відбулася 27 грудня на квартирі у А.З. Муравйова, С. І. Муравйов-Апостол запропонував підняти Охтирський та сусідні полки, захопити у Житомирі штаб-квартиру корпусу. 31 грудня 1825 року жандарми заарештували А. З. Муравйова. В русі декабристів активну участь бра вихованець Любарського училища, член Товариства об’єднаних слов’ян Тадеуш Жембровський.

У середині 19 ст. Любар став значним економічним центром Волині. Тут працювали суконна фабрика, екіпажний, свічковий, 3 шкіряні, пивоварний і цегельний заводи, органна майстерня і ґуральня.

Пристосовуючись до умов зростаючого товарного господарства, місцеві поміщики за рахунок селянських наділів розширювали свої володіння, посилювали панщину. Найбільшим землевласником у Любарі була поміщиця Валевська, якій належало 5411 десятин землі і 5 фільварків. Кріпаки працювали на її ланах 20 днів на місяць. Реформа 1861 року була грабіжницькою щодо селян, за 2564 десятини землі, що підлягали викупу, любарчани повинні були сплатити 66025 карбованців.

За таких умов значна частина робочих селян не мала змоги придбати землю, тому позбавлені умов для існування, вони йшли в найми або шукали заробітку на стороні. Після скасування кріпосного права в Любарі діяли ґуральня, паровий вальцьовий млин та ректифікаційний завод.

С тановище в освітній сфері було жахливим. Навчалися у школах лише 20% дітей шкільного віку. У 1902 році в Любарі відкрилася дільнична лікарня, в якій працювало два лікарі і акушерка. Вони обслуговували 180 населених пунктів з населенням 50920 людей(!!!)

РАДЯНСЬКА ДОБА

На початку січня 1918 року в Любарі проголошено радянську владу. Однак, 21 лютого 1918 року місто окупували австро-німецькі війська. Вони наклали на жителів контрибуцію в розмірі 54 тис. карбованців золотом. Не бажаючи коритись окупантам багато любарчан пішли у партизани. В кінці червня 1918 року в Любар вступив партизанський загін під командуванням А.Д. Бантуса. Партизани розгромили гетьманську варту, забрали зброю і відступили. Після краху австро-німецької окупації в кінці 1918 року владу в Любарі захопили представники Директорії. Але у квітні 1919 року частини 1-ї Української радянської дивізії на чолі з Щорсом захопили Любар назад у свої руки.

Проте, не надовго, адже початку серпня 1919 року війська Директорії знову перебрали владу у місті до себе. 27 грудня 1919 року Любар захопили війська буржуазно-поміщицької Польщі, разом з якими повернулися поміщики. Вони почали чинити розправу над учасниками розподілу панського майна. Вже наступного дня вони зігнали на сходку всіх жителів, в т.ч. літніх людей та дітей, і протягом 8 годин тримали їх на колінах перед волосною управою. Активістів і тих, у кого знайшли зброю, жорстоко били. Деяких Людей було замордовано. У відповідь на звірства окупантів того ж дня в Новому Любарі сформувався повстанський загін із 35 чоловік. До нього ввійшли Ф.К.Орлик, П.К.Орлик, О.І.Паламарчук, Т.М.Будім, П.А.Рудевич та інші. Протягом кількох місяців повстанці вели активні бойові дії в тилу ворога.

2 7 червня 1920 року кавалерійська бригада під командуванням І. Косовського форсувала Случ і увійшла Любар. Восени 1920 року в районі Любара знову точилися запеклі бої між військами Червоної Армії та польськими інтервентами і залишками армії Петлюри. Місто кілька разів переходило з рук в руки. 18 жовтня 1920 року воно остаточно було визволене Башкирською кавалерійською бригадою.

4 січня 1922 року сталося явище, що увійшло в історію радянської України під назвою Любарської трагедії. Незгодні з радянщиною залишки ворожих Червоній Армії військ вдерлися в клуб комунарів і закатували 18 комсомольців.

Станом на початок 1924 року в Любарі до ладу стали шкір завод, ґуральня, суконна фабрика, сірникова фабрика, миловарня, олійниця, вальцювальний млин, на якому встановили генератор електричного струму потужністю 46 кВт. У будинках з’явилося електричне освітлення.

В 1920 році було відкрито нову лікарню. Розширювалася мережа загальноосвітніх шкіл. У 1923 році в Любарі діяли дві трудові семирічні і 3 початкові школи, в яких навчалося 582 учні. При одній із семирічних шкіл створено інтернат для дітей незаможних селян із навколишніх сіл. Для ліквідації не писемності серед дорослого населення було створено 5 пунктів лікнепу. Жителі широко користувалися послугами бібліотеки, яка діяла з 1920 року. В 1927 році почав працювати місцевий радіотрансляційний вузол.

У подальші роки, населення поволі оговталось від непоправних втрат і все ж зуміло навіть підняти на високий рівень розвитку господарство і промисловість. В 1936 році збудовано маслозавод. Збільшили випуск продукції вальцьовий і паровий млини, дві олійниці, шкіряний завод, цегельно-черепичний завод. У 1940-41 рр. в місті функціонували 2 середні, 2 семирічні, 2 початкові школи. А також 2 дитячих садки та 2 ясел.

Мирне життя перервав напад фашистської Німеччини. 9 липня 1941 року німецько-фашистські загарбники окупували Любар. Незабаром весь район охопив партизанський рух. У червні 1943 року підпільники разом з партизанами диверсійної групи партизанського загону ім. К.Є.Ворошилова Першого Молдавського з’єднання партизанів роззброїли жандармерію. У вересні цього ж року підпільна група В.К.Сови разом з партизанами загону ім.М.І.Кутузова з’єднання І.І.Шитова здійснила у Любарі напад на окупаційні установи.

8 січня 1944 року підрозділи 12-ї, 13-ї, 14-ї танкових бригад та 3-ї гвардійської мотострілецької бригади 4-го Кантемирівського танкового корпусу і 121-ї та 141-ї стрілецьких дивізій 30-го стрілецького корпусу 1-го Українського фронту підійшли до Любара. Зав’язалися запеклі бої з ворогом. 10 січня 1944 року радянські воїни очистили Любар від фашистів. Бойові дії в районі Любара тривали ще протягом двох місяців. В боях за Любар у 1941 і 1944 роках загинуло 346 солдатів та офіцерів Червоної Армії. Їх поховано у восьми братських могилах. У центрі міста на одній із братських могил на їх честь встановлено монумент Слави. За мужність і відвагу в роки ВВ війни, орденами і медалями нагороджено 650 жителів Любара. М. Д. Шахновичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу. За свободу і незалежність Вітчизни віддали своє Життя 570 жителів міста.

Руїни і згарища залишили після себе гітлерівські війська. Майже всі промислові підприємства і культурно-освітні заклади були зруйновані. Ціною великих зусиль було відновлено МТС, маслосирзавод, харчокомбінат, лікарню, клуб, кінотеатр, бібліотеки, дитячі ясла і садки, радіовузол, телеграф і телефонну мережу. Піднімалися з руїн колективні господарства. Лісоматеріали у Любар надходили з Сибіру, посівна пшениця – з Узбекистану, шерстяні і бавовняні тканини – з Казахстану, вата – з Туркменістану. Розпочалися і заняття в школах, зошити та канцелярські знаряддя одержали з Уралу та Далекого Сходу. Протягом 1945-1950 рр. місто повністю відбудувалося. У 1961 році виникло районне об’єднання «Сільгосптехніка». З кожним роком зростала потужність промислових об’єктів. Наприклад, за високі показники, колектив сир заводу у 196 році отримав перехідний Червоний прапор Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради.

Н евпізнанно змінився Любар на початку 70-х. У післявоєнні роки тут споруджено понад 1500 житлових будинків, виникли нові житлові квартали: вулиці Лесі Українки та Юрія Гагаріна, дві площі забудовані 3- і 4-повеховими будинками. Збудовано пошту, комбінат побутового обслуговування, гастрономи, універмаг, магазин госптоварів, автовокзал, адміністративний будинок райвиконкому та райкому, новий меморіальний комплекс у центрі. У 1959 р. було закладено прибережний парк над річкою Случ. Споруджено готель на 50 місць, 25 автобусів авто підприємства курсують на 19 приміських і 5 міжміських маршрутах, з Києвом і Житомиром існувало авіасполучення. Тепер у Любарі діяли дві нові восьмирічні школи, одна стара восьмирічна школа, середня школа, школа-інтернат, крім того, 300 юнаків та дівчат здобували освіту в районній заочній середній школі без відриву від виробництва. В 1963 році створене Любарське ПТУ. Активно працювала лекторська група районної організації товариства «Знання», що налічувала 117 лекторів. Діяли університет культури, кінолекторій, школа партійно-радянського активу.

РОКИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

У перші роки незалежності Любар, як і інші українські міста, потерпів багато розрухи, розкрадання та розбазарювання. Зараз у Любарі проживає близько 15 тис. населення, включно із центром, Старим Любаром, Новим Любаром, Стрижівкою, Іванківцями, Громадою, Юрівкою. Зараз промисловість розвивається, хоча не тими темпами, що хотілося б. Діють консервний завод, молокозавод, хлібзавод, що колись виробляв хлібобулочні вироби та різні газовані напої – ледве «дихає». Цегляний завод цегли не виробляє, а пере орієнтований на іншу спеціалізацію. Асфальтний завод розформований.

Діють декілька агропідприємств та інші державні підприємства або що від них залишилося. Є перспективи розвитку туризму та відпочинку. Існує багато древніх пам’яток древньої та середньовічної архітектури. Проте, не надається нічому належної уваги. Любар знаходиться у занедбаному стані. Дороги ще терпимі, але освітлення на вулицях бажає кращого, особливо(ЯК НЕ ДИВНО!!!) в центрі. Адже центр – окраса будь-якого міста. В нас гарно літом, коли багато зелені і день довгий, а також зимою, коли все покрито снігом(і недоліки в тому числі).

Нам залишається лише любити своє древнє місто і дбати про нього, маючи мораль і культуру, а державним мужам, що мають більше змоги і фінансів для цього – дбати зі своєї сторони, бо ж усі тут живемо. А жити треба так, щоб не соромно було ні перед собою, ні перед приїжджими, ні перед нащадками.

МІЙ ЛЮБАР

ГІМН СЕЛИЩА

Слова В.Боціяна

Музика В.Суворкіна

Як нині привабно і любо

В затінку струмочок дзюрчить

І мило всміхається Любар

До річки красуні Случі

Приспів:

Мій Любар, моє ти улюблене місто,

Мій Любар, навік незабутній мій край

Мій Любар, сади твої щедрі барвисті

Мій Любар, несуть запашний урожай

Над річкою парк зеленіє

І верби купатись спішать.

У місті ставок наче мрія,

Як іскорки , хвилі блищать

Приспів:

У день цей сьогодні , на диво,

Ще й барвами сквери цвітуть,

Став Любар назавжди вродливий,

Як яблуня в пишнім саду. Приспів

ІСТОРІЯ КРАЮ

Любарський район утворений у 1923 році . Його центром є селище міського типу Любар. Історія селища Любар бере свій початок у сивій давнині.

У первинному літописі воно згадується під назвою Болохів - місто на річці.

Сучасна назва селища пов'язана з іменем відомого князя Любарта, який у середині ХІУ століття заснував поблизу літописного Болохова на високому березі річки Случ, укріплення з посадом.

Предки любарчан брали активну участь у повстаннях кінця ХІУ століття проти національного, релігійного і соціального поневолення, очолюваних Криштофором Косинським і Северином Наливайком, у визвольній війні українського народу 1648-1654 років під керівництвом Богдана Хмельницького.

Любар був полковим містом - тут розташувався Любартівський полк, у ньому двічі побував Богдан Хмельницький.

Любарчани брали участь у повстаннях Семена Палія в кінці ХУІІ століття, в Коліївщині 1968 року і - під проводом Устима Кармелюка в перший третині ХЇХ століття.

Любарський район розташований у південно-західній частині Житомирської області і межує з Романівським, Чуднівським районами Житомирщини, Староконстянтинівським, Старосинявським і Полдонським районами Хме6льниччини та Хмільницьким районом Вінницької області. Площа району становить - 757 квадратних кілометри. Площа району за своєю конфігурацією є компактною.

Районний центр селища міського типу Любар розташований за 85 км. від обласного центру м.Житомир і за 24 км. від залізничної станції Печанівка. Відстань від столиці України м. Києва - 225 км.

Символіка смт.Любар

В ласну символіку прийнято лише територіальною громадою селища Любар у серпні 2000 року.

Герб селища - це щит, поділений на чотири частини, дві з яких, червоні і дві зелені, що символізують історичну давнину та героїчне минуле, і мирне сьогодення. На лівому верхньому червоному полі розміщено древньоболохівську прикрасу - золотий колт, який символізує зв'язок Любара із древньою Болохівською землею - древньоруською олігархічною республікою, столицею якої був Болохів, місто, на території якого розташований нинішній Любар. На правому верхньому полі розташований срібний крилатий знак Меркурія-Гермеса, бога торгівлі, на знак того, що Любар був торгівельним містечком.

На правому нижньому червоному полі розташований символ "Погоня", - вершник на коні, що був на древньому гербі Волині, і на лівому нижньому зеленому полі - золотий сніп пшениці, символ землеробства і достатку.

Символіка Любарського району

Символіку Любарського району прийнято рішенням VII сесії Любарської районної ради VI скликання 16 червня 2011 року.

В червоному полі щита декоративне, золоте «жовте» зображення крокуючого птаха. Такий тип зображення характерний для гравіровок нанесених на давньоруські ювелірні прикраси (колти, браслети). Герб обрамлений вінком із зеленого дубового і лаврового листя та золотих колосків пшениці обвитих синьо-жовтою стрічкою, яка вигнута під гербом дужкою з написом «Любарський район», з під якої виходить червоний кетяг калини. Щит увінчує декоративна барокова композиція, в центрі якої золоте сонячне коло, над яким звисають два червоних кетяги калини.

П рапор - прямокутне полотнище, (співвідношенням 2:3) яке складається із трьох смуг – червоної, жовтої і червоної (співвідношенням їхньої ширини 2:1:2). В центрі полотнища зображення герба Любарського району, декоративний картуш якого виконаний (золотим кольором).

Пам'ятки Любарщини

У 1634 році був збудований Домініканський кляштор ( собор), станом на 2016 рік від загального ансамблю споруди зберігся лише костел, зведений у 1752. Будівля перебувала в поганому стані. Але віднедавна на кошти польської католицької громади було відновлено храм. Проведено капітальний ремонт в середині храму. В домініканському монастирі зберігалася велика кількість ікон, портрети єпископів, Святіших Отців, сім картин, на яких зображено мученицьку смерть від татар. Також монастир мав велику бібліотеку. В 1775 році на території містечка — Любар,було відкрито єзуїтську школу при Георгієвському василіянському монастирі. Будівля являється цегляною, збудована у стилі бароко. Саме ця Школа за значенням посідала друге місце після межиріцької на Волині. Станом на 1784 рік школа була шестикласною і нараховувала 450 учнів. Капітальний ремонт у будівлі був проведений в 1888 році. Зараз у приміщенні школи Василіанського монастиря функціонує Любарський технічний ліцей. Взагалі на території Любара протягом XIV — XIX ст. будувалося чи мало визначних споруд та місць. Це споруда єврейської громади, палац графині Понінської, палац Водзіцьких. Проте ці будівлі були зруйновані часом та історичними подіями.

‹

›