ВІДДІЛ ОСВІТИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ
ВИКОНАВЧОГО КОМІТЕТУ ПОЛОНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ОБ’ЄДНАНОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ
ВЕЛИКОКАЛЕНИЦЬКА ЗОШ І-ІІІ СТ.
Напрям: «З попелу забуття»
«Національно-визвольна боротьба
на Полонщині
в роки Другої світової війни»
2019
Пошукова група «Юні історики»:
Костюк Владислав Костянтинович 7 клас
Тищенко Андрій Вікторович 8 клас
Низовець Григорій Олександрович, 8 клас
Науковий керівник:
Припута Валентина Василівна,
вчитель історії Великокаленицької ЗОШ І-ІІІ ст.
моб.тел. 0973695904
Наша адреса: 38521, Хмельницька область,
Полонський район
С. Великі Каленичі
Великокаленицька ЗОШ І-ІІІ ст.
velkalenschool@ukr.net - електронна адреса
ЗМІСТ
Вступ_______________________________________________________________4
Розділ І
1.1 Воєнне лихоліття Полонщини_________________________________________6
1.2 Коханівка та Великі Каленичі в роки Другої світової війни_________________________________________________________________8
1.3 Наближення до перемоги____________________________________________13
Розділ ІІ
2.1 Війна в Афганістані_________________________________________________14
Розділ ІІІ
3.1 Друга світова війна в музейних експонатах_____________________________16
Висновки____________________________________________________________18
Список використаних джерел ________________________________________21
Додатки_____________________________________________________________22
ВСТУП
Війна в однаковій мірі обкладає даниною чоловіків і жінок,
але з одних стягає кров, з інших — сльози.
В. Теккерей
Минули десятиліття від того часу, як відгриміли бої Другої світової війни на нашій землі. «Війна» – це чорне слово, яке викликає надто багато страху і тривоги за завтрашній день, особливо в такий моторошний період в Україні.
Спогади про Другу світову війну і донині не дають спокійно спати багатьом людям. Це не лише зламані долі, розбите щастя, втрачене дитинство, а й спалені цілі міста і села.
Історія - це людська пам'ять . Вона нічого не забуває. Ні доброго, ні поганого, все в неї на обліку, все передається з віку у вік. На всі часи, на всі покоління запам'яталася людям Друга світова війна. Вона завжди - прокляття, вона завжди - біль людський.
Метою нашої роботи є висвітлення основних бойових дій за звільнення нашого району та подвиг наших земляків на фронтах війни.
Актуальність теми дослідження. Сучасний період національно-державного відродження України супроводжується зростанням зацікавленості широких громадських кіл до історичного минулого свого народу. Серед багатьох проблем вітчизняної історії необхідно виділити Другу світову війну. Обрана тема дослідження охоплює справді важливий момент у житті нашого району, що й обумовлює її актуальність.
Об'єктом дослідження є героїзм доблесних воїнів в період війни. Цей період охоплює 1941 - 1945роки.
Завдання роботи:
1. Висвітлити головні бойові дії при звільненні нашого краю.
2. З'ясувати невідомі імена загиблих воїнів, які полягли за визволення рідної землі.
3. Висвітлити спогади тих, хто пройшов тяжкий шлях жорстокої війни.
Розділ І
1.1 ВОЄННЕ ЛИХОЛІТТЯ ПОЛОНЩИНИ
Літній теплий недільний день 22 червня 1941 року - чорним страшним листком календаря позначений він в історії і в долях людей. Почалася одна із найстрашніших воєн – Друга світова війна. Прийшло горе в кожну оселю, страшне горе.
Полончани активно виступили на боротьбу проти озвірілого ворога під лозунгом: «Все для фронту, все для перемоги!» Уже зранку 22 червня районні органи розпочали мобілізацію допризовників до армії. Міських допризовників зібрали в клубі імені Щорса, де призов оформляв старший лейтенант Т.Писаренко, сільських – на Гамарні (рай військком капітан І. Петленко). Сформовані команди відразу ж направилися у розташування військ. Багато молоді добровільно йшли до лав Червоної Армії.
Мешканці міста схвильовані і обурені збирались на вулицях, заводських подвір’ях. Проводились багатолюдні мітинги на фарфоровому заводі, інших підприємствах. Щодня групи добровольців відправлялися на фронт. Люди піднімались на захист своєї Батьківщини.
На заклик Уряду підприємства міста і району перебудували свою роботу на воєнний лад. Наскільки було можливо вони стали працювати для потреб фронту. З перших днів війни на фронт, в діючу армію пішла більшість комуністів, комсомольців, депутатів, активу.
Вже 26 червня Полонне зазнало першого ворожого авіа нальоту: німці бомбили залізничну станцію, підприємства, військкомат і єврейські квартали міста. Починається мобілізація – в ряди Червоної Армії влилось близько 3-ох тис. військовозобов’язаних району. Поповнення молодшого віку зразу ж направлялося на фронт у з’єднання 6-ї армії генерала І.М. Музиченка, яка вела тяжкі бої на на Київському напрямку просування фашистських військ. Решта полончан зарахована до 36-го, 37-го стрілецьких корпусів та 14-ї кавалерійної дивізії. У зв’язку з мобілізацією із промисловості району вибуло майже 40% загальної кількості працюючих.
Стікаючи кров’ю, все далі вглиб країни відкочувалися радянські війська Південно-Західного фронту. Ворожа група армій «Південь» переважаючими силами наступала у напрямку Житомира. Шлях лежав через Полонне. 6 липня 1941 року у небі над нашим містом відбувся унікальний повітряний бій. Екіпаж радянського бомбардувальника під керівництвом капітана Миколи Сдобнова за кілька хвилин бою збив 3 німецьких винищувачі. В цей же день на вулицях Полонного з’явилися гітлерівці. І починається період фашистської окупації.
Були закриті всі установи, організації, школи, лікарні, клуби, бібліотеки. Частина підприємств знищена, окремі стали працювати для обслуговування окупантів. Знищенні також колгоспи і радгоспи, замість них засновані так звані «общинні господарства», «загальні двори», головним завданням яких було викачувати хліб для Німеччини. Праця тут була справжнім рабством. Громадська худоба в основному була вирізана на м’ясо. Юнаків та дівчат силою вивозили на каторгу до Німеччини.
Ще одна страшна сторінка у літописі злочинів нового режиму на Полонщині - створення єврейського гетто і загибель його в’язнів. У цьому таборі, що був на території гранітного кар’єру, протягом десяти місяців у жахливих умовах жили майже 1300 в’язнів. 25 червня 1942 року фашисти розстріляли недалеко від нинішнього залізничного переїзду на Понінку 1270 в’язнів гетто.
Жорстокість і терор окупантів не залякали полончан, не вбили в них віру в перемогу над фашизмом. Почали створюватися партизанські групи та загони, підпільні організації. Трагічно завершилася спроба колишнього голови райвиконкому Андрія Жигалова, залишеного для роботи в підпіллі, організувати опір загарбникам.
Його і ще 31 патріота видав провокатор. Німецький військовий суд у березні 1942 року виніс їм усім смертний вирок.
При найменшій підозрі людей переслідували, робили обшуки, заарештовували, розстрілювали.
У тяжких умовах місцеві патріоти ні на мить не припиняли героїчної боротьби проти загарбників. Вже у вересні 1941 року розпочала діяти підпільна група месників під керівництвом агронома Никифорова Мусійовича Вальчука.
На захопленій території фашисти встановили терористичний режим, всюди висіли гітлерівські накази: «Доводиться до відома місцевого населення, що, коли хтось зробить замах на життя німецького солдата, той буде негайно розстріляний», і далі: «За вбитого німця буде розстріляно сто чоловік населення». Але незважаючи на нечувану жорстокість окупантів, яка не знала меж, народні месники діяли відважно і героїчно, ризикуючи своїм життям заради визволення рідної землі.
1.2 Коханівка та Великі Каленичі в роки Другої світової війни
(Упорядковано на основі спогадів жителів окупованого села Полодюка Володимира Григоровича і Приймак Ганни. Збережено стиль письма авторів)
У неділю 22 червня 1941 року о 4-й годині розпочалася Велика страшна війна. В селі тоді не було ні радіо, ні телефону. Про війну дізналися тільки тоді, як односельці повернулися з Полонного з базару і повідомили страшну звістку. До ранку 23 червня по селі були вивішені оголошення - наказ Шепетівського військомату: «Всім військовозобов’язаним з’явитись в Шепетівський військомат».
І Коханівка засльозилася. Було виділено багато підвід везти військово-зобов’язаних в Шепетівку.
Всі жителі Коханівки вийшли за село до кринички і плачучи проводжали на війну своїх рідних. А в небі уже в той час гуділи ворожі літаки і було чути далекі розриви бомб.
В село поступила команда, щоб всі працездатні підводами виїхали за Славуту для копання окопів. На третій день війни було розбомблено Судилківський аеродром.
Німецькі війська танками, бронетранспортерами при великій підтримці своєї авіації поперли на схід під Житомир, а наші вояки залишились в тилу без командирів, походили по лісі, та й покидали свої гвинтівки під соснами і повернулися додому.
В село також прийшло з десяток таких, кому не було де діватись, і поприставали до молодиць в прийми.
В Червоному біля церкви було багато людей і підвід (розбирали зерно на трудодні). І туди німці кинули бомбу. Церква згоріла, а людей покалічило.
Магазин було відкрито, і що там було люди порозбирали. Також розібрали колгоспне майно і худобу.
6 липня в Шепетівку і Полонне вступили німецькі війська. Коханівкою також проходив німецький обоз.
В селі розпочався новий німецький порядок. В Великих Каленичах замість сільської ради було утворено «Волость». Призначено старшиною Крутія, а секретарем Аврамчук П.. По селах було призначено старостів, і було наказано все колгоспне майно і худобу повернути уже не в колгосп, а в громгосп. Головою (старостою) громгоспу було призначено Лобая Федора.
Чомусь німці вибрали Коханівку для розділу господарства на 12 гуртків. В гурток входило 10 дворогосподарств – хат, в сім’ях яких було двоє трудоспосібних. Все колгоспне чи громгоспне майно і худоба розділялося на 12 гуртків.
З Шепетівки прибули 8 землемірів, які дуже точно розміряли землю по гуртках. В кожний гурток попадало половина доброї землі, а половина горбистої.
Серед землемірів були два підпільники: Вербицький і Бермеда Микола. Вони потайки повідомляли новини з фронту і давали читати листівки і газети. По вказівці Вербицького в Коханівському млині мололи муку для партизанів. Про Вербицького описано в книзі «Шепетівські підпільники».
Коли було обміряно і розділено землю по гуртках, в село з Шепетівки приїхала німецька адміністрація на чолі з німецьким гебітскомісаром Ворбсом. За спогадами Приймак Ганни, його зустрічали з великими почестями. Дорогу перед великим начальником вистелили доріжкою, деякі дівчата одягли національні костюми і вінки. Був якийсь мітинг і громадський обід. Потім майно і худобу, що було в гуртках розділяли між гуртківцями по жеребках. Кому попав кінь, а кому віл чи інше.
Селяни обкладалися великими податками. Потрібно було здавати зерно, молоко, яйця, платити за корову, за свиней і навіть за собаку. В управу надходив наказ, щоб з сіл здати певну кількість корів на м'ясо. І збиралися старости з сіл, що визначити кому потрібно свою корову завезти в Шепетівку і здати на м'ясо. Ще й гроші давали за корову, яких, правда, вистачало лише на покупку кашкета.
В Медведівці було утворено поліційний участок. А в Новичах був німецький комендант, який виявився доброю людиною.
А поліцаї з Медведівки часом навідувалися в село і били людей.
Потім в Шепетівську поліцію пішов служити Полодюк Артем на прізвисько Гемба. Він завжди, коли з’являвся в селі, вибирав собі жертву і бив.
Був у селі чоловік, що втік з табора для військовополонених, на ім’я Семен. Він ходив по хатах і латав людям взуття і за це харчувався. Поліцай Гемба хотів його забрати в Шепетівку. Семен втікав від нього, а Гемба по ньому 4 рази вистрілив. Прострелив плечі і ноги, і важкопораненого забрали в Шепетівку, де він до ранку помер.
Прийшов у Коханівку з полонених Барановський Костянтин. Цей поліцай також його бив, після чого Костянтин пішов у партизани, і з партизанами у селі кілька разів шукав Гембу, але той вдома не ночував і його не впіймали. Тоді цей поліцай забрав в гестапо жінку Адамець Якилину, біля якої проживав Баранівський, і її в Шепетівці розстріляли.
Після окупації було обновлено колгосп імені Леніна. Колгосп було відновлено, все розтягнуте майно і худобу було повернено в колгосп.
В 1943 році в селі зрідка з’являлися партизани. Вони переходили з села Сягрів в лабунський ліс. А однієї літньої ночі через село Великі Каленичі з Жолудок переходило велике партизанське з’єднання командира Шитова. Проходив великий обоз, були і гармати. Партизани з Каленич через греблю пішли на Лабунь. До світанку дійшли до лісу, там їх бомбив німецький літак, але шкоди їм не завдав, бо вони втягнулися в ліс. Місцеві партизани: Вальчук, Продажець і інші ночами ходили по полях і спалювали молотарки, щоб німці не могли обмолотити і забрати хліб. Коханівську молотарку з двигуном ховали під вербами на вигоні біля Петра Полодюка. Молотарка потім стала у великій пригоді, коли звільнили Коханівку…
Перед Новим 1944 роком з північного сходу долинали звуки артилерійської канонади. А в Шепетівці нашими літаками було розбомблено залізничний вокзал, заповнений ворожими військовими ешелонами. Відчувався близький час визволення. 13 січня село заповнило німецьке військо. На церкві і в хатах східної вулиці встановили кулемети. Вдень почалася стрілянина. Село звільняли частини 322 стрілецької дивізії, якою командував Лащенко Петро Миколайович і частини 336 стрілецької. Річка Скрипавка була стиком двох дивізій.
До ранку після шаленої стрілянини село було звільнено. Тоді загинуло 7 солдатів, згоріла 1 хата і скирта.
З Березної наступав полк Тимофеєва. З Рогович і Червоного полки Гришина і Фомичова. В 336 стрілецькій дивізії воював наш односелець Сущик Василь Захарович. Радісно зустріли Сущика не тільки його рідні, а й усі жителі Коханівки.
14 січня був Щедрий вечір і щедро пригощали жителі села своїх визволителів.
Німецькими літаками було спалено 2 автомашини, студебекери з боєприпасами і пошкоджено самохідну гармату.
Тоді над селом Адамів був збитий німецький бомбардувальник.
Майже щоденно в Коханівці і Каленичах йшли важкі бої. Постійної лінії оборони тоді не було. Передова постійно мінялася і лише тоді, коли 11 лютого було звільнено Шепетівку, німці перестали атакувати і перейшли до оборони. Вони окопалися на південних полях Коханівки і Каленич і більше не наступали.
Якщо в січні нашим солдатам було жарко від гарячих боїв, то в лютому було холодно від примх погоди. А погода тоді була такою: вдень йшов дощ з мокрим снігом, а вночі був мороз. І солдати, що наскрізь промокли сиділи в окопах мерзнучи і переносячи неймовірні труднощі. А солдати тоді були одягнені хто як:і в шинелях, і в кожухах, і в куфайках, і в домашніх піджаках.
В лютому було утворено три лінії оборони. Перша лінія – передова, була на південних полях Коханівки і Каленич. Друга лінія оборони була за 1 км. на північно-східній стороні від Коханівки. Третя лінія оборони була біля с. Адамів. Ці лінії оборони були зриті окопами, бліндажами , різними вогневим точками і були заповнені солдатами, які там мокли і мерзли.
Розповідали тодішні фронтовики, що прибували в Коханівку на день Перемоги. «Сидимо в окопах, і весь день йде дощ з мокрим снігом. Одяг промок наскрізь до тіла, а вночі морозить, і мокрий верхній одяг вимерзає, а білизна від тіла висихає і на ранок суха. І така була нервова напруга, що ніхто не простуджувався і не кашляв».
Під час боїв в Коханівці і на її полях загинуло 124 солдати з 322 стрілецької дивізії і 180 солдат з 336 стрілецької дивізії.
Під час боїв в селі гинули і місцеві жителі. А коли відійшов, в селі і на полях Коханівщини було багато вибухонебезпечних предметів, від яких гинули і калічились підлітки…
З приходом фашистів багато жителів села було вивезено на примусові роботи до Німеччини. Так, з Малих Каленич вивезли:
Сидорчук Марію Кирилівну;
Онопрійчука Степана Федоровича;
Голіка Миколу Федоровича;
Шамрай Ганну Яківну;
Мастірук Ольгу Анжріївну з дітьми
До Коханівки не повернулися з неволі:
Бадрак Іван Семенович;
Іськов Василь Миколайович;
Карась Кирило Євдокимович;
Полодюк Данило Іванович;
Полодюк Антін Михайлович.
Вже пізніше на могилах полеглих воїнів встановлено пам’ятники. Доглядають за пам’ятниками учні Великокаленицької ЗОШ І-ІІІ ст.
1.3 Наближення до перемоги
6 березня почалася Проскурівсько-Чернівецька операція. Фронт покотився на захід. Полонщина була повністю очищена від гітлерівців. Ворог поніс тут великі втрати. Лише частинами 336-ї дивізії було вбито і взято в полон понад 1600 гітлерівців, знищено 55 танків і 40 бронетранспортерів. Але й радянським військам перемога дісталася дорогою ціною - при звільненні Полонського краю не повернулося з поля бою 2415 солдатів та офіцерів.
Одразу ж після визволення багато молодих полончан поповнили армійські лави. На жаль, багато з них, не отримавши належної бойової підготовки, весною 1944р. були кинуті в бої з гітлерівцями на Тернопільщині і полягли за рідну землю. Всього ж у роки радянсько-німецького двобою в лавах Червоної Армії воювали 6657 полончан, з яких 4002 чоловік не повернулися живими. На фронтах війни прославилося багато наших земляків. Серед них три Герої Радянського Союзу - Микола Гончаренко, Володимир Курачицький і Василь Тимощук, а також кавалер трьох орденів Слави Кузьма Сірик.
Протягом 1944-1945 років усі зусилля жителів Полонщини були спрямовані на відбудову зруйнованого господарства. Вони зібрали значні кошти для будівництва танкової колони "Радянське Поділля". Ще до кінця війни стали до ладу фарфоровий завод і паперова фабрика, інші промислові об'єкти. Почали працювати середня школа, лікарня, торгові заклади, кінотеатр і клуби в Полонному.
9 травня 1945 року, коли ворога було розбито, на міському стадіоні відбувся багатолюдний мітинг на честь цієї події. Полонщина святкувала перемогу.
Дорогою ціною заплатили мирні жителі Полонщини за довгождану перемогу. Пам’ять про загиблих в роки Другої світової війни житиме в серцях жителів.
Не забувають діти про подвиги наших земляків. Адже саме завдяки нашим воїнам-визволителям живемо ми на наших територіях, на своїй рідній землі.
Їхні очі бачили сотні битв, а руки робили тисячі пострілів. Вони – це історія Української держави в емоціях. Вони – це ветерани Другої світової війни. Ми цього не бачили, але можемо почути про це зі спогадів тих, хто героїчно боровся за перемогу.
Розділ ІІ
2.1 Війна в Афганістані
Афганська війна – ще одна сумна сторінка нашої історії, брудна, неоголошена… Та хіба війни бувають чистими? Вона як усі попередні, несла смерть, каліцтво, одягнула в жалобу тисячі материнських сердець. Афганістан став чорнилом для тих, хто туди потрапив. Він навчив юнаків цінувати дружбу, відданість, любов. І знати ціну життя. Адже воно обривалося іноді у неповних 19 років перед їхніми очима.
Офіційно це не називали війною, а всього лише воєнною кампанією. Але ця кампанія тривала майже 10 років і вимагала великих жертв.
Афганська війна 1979-1989 рр. стала великим випробуванням для наших земляків, 121 з яких брали участь в бойових діях. При виконанні військового обов’язку загинуло семеро молодих полончан.
За проявлені мужність і відвагу 23 воїни-афганці Полонщини отримали нагороди.
Двоє наших односельчан брали участь у бойових діях в Афганістані:
Міщук Сергій Іванович (Великі Каленичі)
Михалюк Василь (Великі Каленичі)
В Полонному на Площі Слави встановлено пам’ятник учасникам бойових дій в Афганістані та інших країнах, де велись бойові дії.
Розділ ІІІ
3.1 Друга світова війна в музейних експонатах
Музей при навчальному закладі - один із найважливіших засобів, завдяки якому удосконалюється весь процес комплексного навчання і виховання учнів, розвивається інтерес до історії, звичаїв, традицій, розширюється кругозір. Музейна робота спрямована на розвиток пошукової діяльності, творчості, активності учнів, що реалізується через збирання, вивчення, обробку, збереження, оформлення, пропаганду матеріалу. У процесі пошукової діяльності діти реалізують свої можливості і бажання.
Експозиція музею історії села Великі Каленичі «Наше село в період Другої світової війни» являє собою оформлений стенд із розміщеними на ньому фотографіями наших земляків, які не повернулися із фронтів війни, короткими відомостями про події, що відбувалися на території Великих Каленич у період їх окупації. Доповнюють інформацію фотоальбоми, портрети, солдатські листи воєнного періоду і сучасної переписки членів групи «Пошук», що діє при історико – краєзнавчому гуртку, який працює на базі музею. Учасники групи «Пошук» ведуть переписку із учасниками бойових дій на території Великих Каленич, що зараз проживають в Україні і країнах СНД.
Окремий великий стенд представляє фоторепортаж про відвідування нашої школи генералом П. М. Лащенком, який командував 322-ю стрілецькою дивізією що визволила наше село від німецького ярма.
На базі матеріалів музею діє історико-краєзнавчий гурток, проводяться уроки історії, виховні години, екскурсії, зустрічі із ветеранами війни. Предмети експозиції використовуються при демонстрації тематичних виставок, проведенні тижня історії.
Реліквіями музею є предмети побуту солдат, посуд, каски, гільзи, патрони, зброя, тощо.
Щороку в день визволення Великих Каленич від німецько–фашистських загарбників та в День Перемоги учасники історико-краєзнавчого гуртка проводять тематичні екскурсії учням школи, батькам, гостям. Традиційними у ці дні стали зустрічі з ветеранами, родичами загиблих, дітьми війни.
Висновки
Кажуть, що велике видно на відстані. Чим далі в історію відходять роки Другої світової війни, тим краще осягається подвиг народу, його мужність і сила. За багатовікову історію українського народу Друга світова війна - одна з найбільших трагедій, що не оминула ні один куточок нашої української землі.
Настали чорні часи гітлерівського режиму. Селяни зобов`язані були здавати молоко, м`ясо, яйця. Чимало жителів нашого краю поповнили ряди остарбайтерів та зазнали поневірянь і навіть смерті на чужині.
Страшний окупаційний режим тривав до січня 1944 року. Важка і кровопролитна боротьба за визволення наших сіл воїнами 322 стрілецької дивізії тривала майже три місяці.
В січні 1944 вони вступили на територію наших сіл: Коханівки, Великих Каленич та Малих Каленич. До березня тривали жорстокі кровопролитні бої. Особливо важким був бій в ніч з 19 на 20 січня, коли село Коханівка декілька разів переходило із рук в руки.
Із спогадів командира роти Василя Дмитровича Шапошнікова: «З глибокої долини села Великі Каленичі, при густому тумані, в наш тил, проникла велика група німецьких солдат. Вони проривалися в Червоне до Полян, щоб знищити бронепоїзд, який курсуючи залізницею, обстрілював позиції. Роті було дано наказ знищити цю групу. Бій, який почався зранку і тривав до пізньої ночі був важким. Великі втрати були з обох сторін, але наказ було виконано, групу ворожих військ знищено, а бронепоїзд далі поливав свинцем німецькі війська завдаючи їм значних втрат...»
Все працездатне населення взяло активну участь в боротьбі проти ворога. Одностайність трудящих виразилась в героїчній праці. Відходять у вічність солдати, воїни доблесної Радянської Армії, ті, хто виборов Велику Перемогу. Ще й досі не висохли сльози на очах мільйонів матерів, вдів і сиріт, яким завдала непоправного горя війна. Ще людська пам`ять не лише фіксує основні, найяскравіші події минулих боїв. А й зберігає тисячі і тисячі деталей і епізодів безкомпромісного поєдинку правди зі злом, небаченої звитяги і героїзму окремих бійців, тих, хто грудьми затулив рідну землю, хто полив її кров`ю, хто поліг у неї навіки, але й смертю своєю переміг ворога.
В боях за звільнення наших сіл знайшли вічний спочинок 378 воїнів- визволителів. Вони назавжди залишилися в братській могилі, що в центрі села.
Не осоромили рідної землі на фронтах Другої світової і наші односельчани. 88 воїнів односельчан загинуло на фронтах війни.
Пам'ять про полеглих безсмертна, вона вічно житиме в серцях односельчан, вдячних нащадків. Уже стало традицією в День Перемоги вшановувати пам’ять воїнів-визволителів та воїнів-односельчан, які загинули в роки Другої світової війни.
Цей страшний апокаліпсис ХХ століття палахкотів на подільській землі 1010 днів та ночей. Доречно зауважити, що весь період Другої світової війни охоплює 1418 діб. Жорна воєнних лихоліть стерли з нашої землі багато сіл і родин, а з ними канула у вічність і пам’ять про кожну людину.
Сьогодні особливої ваги набувають документальні матеріали, розповіді безпосередніх свідків тих трагічних подій. Свідчення жертв фашистського геноциду - це і документ історії, і не спростований факт звинувачення завойовників, яким не було, нема і не буде прощення. Тепер на місці колишніх згарищ звелися світлі споруди, і живуть у них нові покоління нашого народу, народу - переможця. Вони - мов символ безсмертя, символ миру на землі. До якого прагне все чесне людство.
Не припиняється кровопролиття української крові і в наш час. Страшні події, що відбуваються на Сході країни, забирають життя рідних та близьких. П'ять років тому, в лютому 2014 року, розпочалася російсько-українська війна. Російська Федерація, порушуючи норми та принципи міжнародного права, двосторонні та багатосторонні угоди, анексувала Автономну Республіку Крим і Севастополь, окупувала окремі райони Донецької та Луганської областей. І наших односельчан не оминули ці часи. Участь у бойових діях брали Ярощук Олександр, Онопрійчук Віктор, Марценюк Сергій.
Знати свій рідний край, любити його, не вивітрювати з пам'яті, пронести через усе життя, невсипуще тягтись до нього, жити ним, повинен кожен.
Роки минають, змінюються покоління, історія села залишається невичерпною скарбницею людської пам'яті, що дозволяє доторкнутися душею до живої історії.
Список використаних джерел
Кобильчак Г.Г.; Паска В.А.; Коваль В.П.; Розумний В.Ф.; Коріньовський В.Г.; Кожушко В.Ф.; Олівінський Л.Т.; Дрегало О.В.; Волошинюк Л.М. – Полонне. Минуле і сучасне. (підручник) – 2008
Рибак І.В. – Наш край в історії України. (навчальний посібник) – 2007.
Боженко О. В.; Карась І.К. – Роки і долі. Історія трьох сіл. (підручник) – 2017.
Рукописи учасника війни Володимира Полодюка. – 2012
Додатки
Пам’ятник воїнам-односельчанам які загинули у Другій Світовій війні
с. В.Каленичі
Братська могила воїнів, які полягли в боях за визволення с. Великі Каленичі
Зустріч учнів Великокаленицької ЗОШ І-ІІІ ст. із ветераном Другої світової війни Бойком Степаном Федоровичем
Учасники бойових дій під час Афганської війни
Міщук Сергій Іванович
Михалюк Василь
Фрагмент експозиції «Село в період Другої світової війни»
Фрагмент рукопису ветерана війни В. Г. Полодюка, стаття якого була надрукована в газеті.
.
НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА БОРОТЬБА
НА ПОЛОНЩИНІ В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ
Напрям «З попелу забуття»
Костюк Владислав Костянтинович, 7 клас.
Тищенко Андрій Вікторович, 8 клас
Низовець Григорій Олександрович, 8 клас
Пошукова група «Юні історики».
Великокаленицька ЗОШ І-ІІІ ст.
Полонський район,
Хмельницька область
Керівник: Припута Валентина Василівна
Вчитель історії Великокаленицької ЗОШ І-ІІІ ст.
У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об`єкт дослідження, мету і завдання, практичне значення роботи.
У першому розділі розкриваються умови життя нашого населення під час Другої світової війни, просування та захоплення ворогом наших територій, а також окупаційний режим на Полонщині. Наближення до перемоги та вигнання ворога з наших територій. З’ясування імен загиблих героїв на фронті війни та відбудова міста і сіл.
У другому розділі описано про Афганську війну та її учасників.
У третьому розділі розкривається значення музею, робота та надбання групи «Пошук», стенд, присвячений 322-стрілецькій дивізії.
Хмельницькому обласному
центру туризму і краєзнавства
учнівської молоді
ЗАЯВКА
на участь краєзнавчо-дослідницьких робіт у ІІ (обласному) турі
конкурсу Всеукраїнської краєзнавчої експедиції учнівської молоді
«Моя Батьківщина – Україна»
Полонського району (Полонської ОТГ)
№ п/п
| Напрям
| Тема роботи | Автор роботи
| Керівник роботи
| Навчальний заклад
|
1 | «З попелу забуття» | «Національно-визвольна боротьба на Полонщинні в роки Другої світової війни» |
7 клас.
| Припута Валентина Василівна, вчитель історії | Великокаленицька ЗОШ І-ІІІ ст. |