МЕДІАГРАМОТНІСТЬ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ
Наше повсякденне життя все більше зазнає впливу засобів масової інформації. Цей процес, у ході якого широкий спектр засобів масової інформації проникає в наш світ усе глибше, і є все більшим упливом ЗМІ на суспільство. Медіаграмотність починається з усвідомлення цього процесу та його наслідків. Про медіаграмотність в українських школах, тренд на позакласні заняття та нагальні проблеми в цій галузі розповідають педагоги, які впроваджують медіаосвіту. Як це стосується освітнього процесу? Як педагогам бути самим медіаграмотними та навчити дітей не загубитися в потоці інформації? Як виглядає сама модель наскрізного викладання медіаграмотності? Проблема для впровадження медіаграмотності у тому, що не всі вчителі готові до цього. Це найголовніша проблема. Лише тепер у закладах освіти починають займатися медіаосвітою. Для більшості наших учителів це дуже важко. Проблема в тому, щоб навчити самих учителів споживати інформацію й передавати ці знання дітям.
Л. Мастерман виділив та обґрунтував сім причин актуальності медіаосвіти у сучасному світі:
1. Високий рівень споживання мас-медіа та насиченість сучасних суспільств їх продуктами.
2. Ідеологічна важливість медіа та їхній вплив на свідомість аудиторії.
3. Швидке зростання кількості медійної інформації, посилення механізмів управління нею та її розповсюдження.
4. Інтенсивність проникнення медіа в основні демократичні процеси.
5. Зростання значущості візуальної комунікації та інформації в усіх галузях.
6. Необхідність навчання школярів/студентів з орієнтацією на відповідність сучасним вимогам.
7. Національні та міжнародні процеси приватизації інформації, що пришвидшуються. До цих причин І. Жилавська додала ще одну: «пожовтіння» мас-медіа та зниження загального рівня медійної продукції, яке, як зворотну реакцію, викликає до життя потребу в освітніх технологіях в галузі мас-медіа.
Велика частина медіаконтенту приходить до дітей повністю сформованою. Газети, фільми й рекламні ролики «завершуються» після того, як вони їх побачили. Остаточна форма включає технічні, економічні та стратегічні рішення.
Засоби масової інформації завжди представляють реальність із певного погляду. Цей погляд часто виділяється, як-от у рекламі певного продукту чи у викритті несправедливості в документальному форматі.
Бути медіаграмотним означає розуміти, як медіа презентують дійсність, щоби мати можливість висловлювати компетентні судження. Треба вчити учнів «розкладати отриману інформацію по поличкам».
Дорослим важко розпізнати істину, що вже говорити про дітей, особливо про учнів початкової школи. Всьому колективу варто працювати вже з першого класу, аби навчити дитину згодом розбиратися в медіасередовищі, для подальшого дослідження ними можливостей та розвитку навичок, щоб оптимально рухатися в медіасередовищах.
Протягом вивчення шкільних предметів учителям варто проводити зі школярами багато вправ та давати вирішувати завдання аби бути спроможними знайти те, що вони шукатимуть, вибирати те, що їм потрібно, й визначати, наскільки надійною є ця чи інша інформація.
Бути медіаграмотним означає бути здатним оптимально використовувати відповідну інформацію, зберігаючи її розумно, й ділитися нею з іншими.
Медіаграмотність — це розуміти своє застосування засобів масової інформації настільки, щоби всі могли зробити свідомий вибір для оптимізації власних медіадій.
В цілому, слід зауважити, що розуміння медіаосвіти зарубіжними та вітчизняними педагогами суттєво відрізняється. Якщо на Заході наголос робиться на формуванні автономної від медіа особистості, то в Україні – на опануванні медіаобладнанням та використанні можливостей медіа в навчальному процесі.
В 2010 р. в Україні було прийнято «Концепцію впровадження медіаосвіти в Україні», а в 2016 р. Президія Національної академії педагогічних наук України схвалила її нову редакцію. Ця Концепція базується на вивченні стану медіакультури населення України та міжнародному досвіді організації медіаосвіти. Основні положення Концепції відповідають завданням, сформульованим у Паризькій програмі-рекомендаціях з медіаосвіти ЮНЕСКО (від 22 червня 2007 р.), резолюції Європарламенту щодо медіаграмотності у світі цифрової інформації (від 16 грудня 2008 р.), Феській декларації ЮНЕСКО з медіаінформаційної грамотності (від 17 червня 2011 р.) та Паризькій декларації ЮНЕСКО з медіаінформаційної грамотності в цифрову епоху (від 28 травня 2014 р.).
Медіаграмотність – рівень медіакультури, який передбачає безпечне користування сучасними засобами мас-медіа (ЗМІ) та свідоме й критичне сприйняття інформації з різних джерел.
Медіаграмотність формується у процесі медіаосвіти, тобто є результатом медіаосвіти.
Словосполучення «критичне мислення» зайняло своє місце у працях науковців не миттєво, йому передували дослідження процесів мислення, яке автори характеризували як «творче», «ефективне» і т.д. Як сталий термін, словосполучення «критичне мислення» почали активно застосовувати лише у 70 роках ХХ століття. Та дослідники цього поняття знаходять його коріння ще у роботах таких мислителів, як Платон, Аристотель, Фома Аквінський, Дж.Міль, Б.Рассел та К.Поппер. У філософії під критичним мисленням розуміють уміння логічно мислити та аргументувати, аналітично дискутувати та правильно висловлювати думку. У педагогічній літературі критичність розглядається як усвідомлений контроль за ходом інтелектуальної діяльності, у процесі якої відбувається оцінювання роботи, думок, вироблених гіпотез, шляхів їх доведення тощо. А це, в свою чергу, вказує на те, що критичне мислення – це мислення вищого порядку, яке спирається на інформацію, усвідомлене сприйняття власної інтелектуальної діяльності та діяльності інших, сприяє розвитку такої особистісної риси, як креативність, і формує творче мислення, творчу особистість.
Пам’ятаючи, що медіаграмотність – це континуум, виділяють вісім ключових рівнів медіаграмотності:
• осягнення основних положень (розуміння, що це відбувається не з ним/нею);
• усвідомлювання мови (розпізнавання мовного звучання та ототожнювання значень слів);
• усвідомлювання викладеної інформації (розмежування вигадки від того, що може бути в реальності тощо);
• розвиток скептицизму (оцінювання можливої неправдивої інформації в рекламі, чітке розуміння, що подобається, а що ні, вміння побачити смішне в некомічних героях);
• інтенсивний розвиток (потужна мотивація до пошуку конкретної інформації, вироблення чітких наборів інформації, якій надається перевага, високий рівень розуміння корисності отриманої інформації);
• емпіричне вивчання (пошук різних форм подання контенту та переказів, пошук сюрпризів і нових емоційних, моральних реакцій та почуттів);
• критичне оцінювання (сприймання повідомлень такими, якими вони є, й подальше оцінювання у відповідному середовищі, глибоке й детальне розуміння історичного, економічного та художнього контекстів систем, представлених у повідомленні, здатність розуміти і відшуковувати нюанси в поданні інформації та відмінність від форми подання інших повідомлень на цю тему, здатність зробити висновки про сильні та слабкі сторони повідомлення);
• соціальна відповідальність (розуміння, що певні повідомлення позитивніше впливають, ніж інші; усвідомлення, що чиясь власна думка впливає на суспільство, й не важливо, як сильно; визнання, що існують певні способи, завдяки яким особистість може конструктивно вплинути на суспільство)
Медіаосвіта – частина освітнього процесу, що спрямована на формування медіаграмотності та медіакультури, підготовку особистості до безпечного та ефективного користування сучасною системою мас-медіа з урахуванням розвитку інформаційно-цифрових технологій (ІЦТ).
Ключові принципи медіаграмотності (Канадський науковець і президент Канадської асоціації медіаосвітніх організацій Джон Пандженте (John J. Pungente)).
1. Будь-який медіапродукт – це сконструйована реальність. Він відбиває не реальний світ, а деякі суб’єктивні, ретельно відібрані уявлення про нього. Медіаграмотність допомагає руйнувати такі штучно створені конструкції та розуміти принципи їх створення.
2. Медіа конструюють реальність. Саме вони формують більше уявлень про навколишнє середовище та особисте ставлення до того, що відбувається. Ставлення до об’єктів реального світу формується на основі медіаповідомлень, які, своєю чергою, сконструювали фахівці, що переслідують визначені комунікативні цілі. Медіа певною мірою формують наше відчуття реальності.
3. Отримувачі медіаповідомлення інтерпретують його зміст. Медіа забезпечують свою аудиторію інформацією, на основі якої формується уявлення про реальність. Отримувачі повідомлення інтерпретують та осмислюють, ґрунтуючись на власному досвіді та таких індивідуальних характеристиках, як особисті запити й очікування, актуальні проблеми, сформовані національні та гендерні уявлення, соціальний та культурний досвід тощо.
4. Медіа мають комерційну підтримку. Медіаграмотність дає уявлення про те, що підтримує будь-які медіа з комерційного боку і як комерційний під- текст впливає на зміст медіапродукту, його якість. Створення медіапродукту – це передовсім бізнес, який має давати прибуток. За всяким медіабізнесом стоять конкретні люди зі своїми інтересами, саме останні й визначають зміст того, що дивиться, читає, слухає отримувач медіаповідомлення.
5. Будь-яке медіаповідомлення транслює ідеологію та інформацію про певні цінності. Будь-який медійний продукт – це, в певному сенсі, реклама способу життя та тих чи інших цінностей. Явно чи опосередковано медіа створюють в очах аудиторії уявлення про «гарне», «красиве» життя; формують споживацькі смаки та дають уявлення про загальну ідеологічну позицію.
6. Медіа виконують соціальні та політичні функції. Вони впливають на політичну ситуацію та провокують соціальні зміни. Телебачення впливає на результати виборів. Електорат ґрунтує свої рішення на уявленнях про кандидатів, тобто на сформованому іміджі. Медіа примушують нас задумуватися про події, що відбуваються в інших країнах.
7. Зміст повідомлення залежить від виду медіа. Різні медіа передають повідомлення про одну подію, наголошуючи на різних аспектах. Отже, аудиторія має змогу ознайомитися з різними поглядами та сформувати власну позицію.
8. Кожен медіаресурс має власну унікальну естетичну форму. Кожен медіапродукт має бути представлений аудиторії в естетичній формі, що дозволяє, деякою мірою, діставати задоволення від форми та змісту.
Використані джерела
1. Антонченко М.О. Медіаосвіта в професійній підготовці вчителя/ упор. М.О.Антонченко – Суми: НВВ КЗ СОІППО, 2017. – 84 с.
2. Бакка Т Медіаграмотність та критичне мислення в початковій школі: посібник для вчителя/ Бакка Т., Голощапова В., Дегтярьова Г., Євтушенко Р., Іванова І., Крамаровська С., Мелещенко Т, Шкребець О./ За редакцією Волошенюк О., Дегтярьової Г., Іванова В. - К. : ЦВП, АУП, 2017 - 197 с.
3. Баришполець О.Т. Брехня в інформаційному просторі та міжособовій комунікації: Монографія/ О. Т. Баришполець. – Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2013. – 648 с.
4. Волошенюк О. Батьки, діти та медіа: путівник із батьківського посередництва/ О. Волошенюк, О. Мокрогуз; За ред. В. Іванова, О. Волошенюк. – К.: ЦВП, АУП, 2017. – 79 с.
5. Данилова О.В. Мультимедія власноруч: текст, графіка, анімація, відео/ О. Данилова, В. Манако, Д. Манако. – К.: Видавничий дім «Шкільний світ»: Вид. Л. Галіціна, 2006. – 120 с.
6. Иванов В. Ф. Массовая коммуникация: Монография/ В.Ф. Иванов. – Киев: Академия украинской прессы, Центр Свободной Прессы, 2013. – 111 с.
7. В. Ф. Іванов, О. В. Волошенюк; За науковою редакцією В.В.Різуна. — Київ: Центр Вільної Преси, 2014. — 431 с.
8. http://mediagramotnistvosviti.blogspot.com/