Пам’ятники Тарасові Шевченку
в Україні та за кордоном
Інформаційний проєкт
учнів 9 класу
Іваннівської ЗОШ І-ІІ ст.
Керівник проекту
вчитель Котюк Л.В.
Тип проєкту: інформаційний
Мета: ширше ознайомитися із тим, як вшановується пам’ять Тараса Шевченка в Україні та світі; виховувати почуття патріотизму, національної гордості та гідності українця.
Об’єкт вивчення: пам’ятники, встановлені Т.Шевченку в Україні та за кордоном; Шевченківсьий національний заповідник у місті Каневі.
Завдання:
Знайти і опрацювати цікаві факти про вшанування пам’яті Тараса Шевченка в Україні та світі.
Упорядкувати інформацію про пам’ятники, всановлені Кобзареві.
Зібрати та упорядкувати інформацію про Шевченківський національний заповідник.
Створити презентацію на основі зібраного матеріалу.
Найбільша кількість пам’ятників у світі - Тарасові ШЕВЧЕНКУ
Великому поетові і художнику Тарасові ШЕВЧЕНКУ в Україні і світі встановлено приблизно 1100 пам’ятників. Загалом це найбільша кількість монументів, встановлених одній особі, якщо не враховувати вождів тоталітарного режиму і невідомих солдатів.
У Львові з нагоди 149-ї річниці перепоховання поета у Каневі, що відзначатимуть 22 травня, благодійний фонд «Україна-Русь» випустив мапу-схему «Пам’ятники Тарасові ШЕВЧЕНКУ в Україні та світі». На мапі-схемі показані місця, де встановлені пам’ятники Тарасові ШЕВЧЕНКУ, перелічені музеї, подана коротка біографія і фотографії майже півсотні монументів, від села Шевченкового і до Аргентини, Канади, США, Грузії, словом скрізь, де булла українська громада.
Найвищий у світі пам’ятник ШЕВЧЕНКОВІ, висотою 7 метрів, стоїть у Ковелі, що на Волині. А ось найвище місце на Землі, де встановлений монумент поетові, на піку Шевченка у Кабардино- Балкарії–4200 метрів над рівнем моря.
Перше скульптурне зображення поета і художника було виготовлене у Санкт-Петербурзі, за рік після смерті, а перший пам’ятник на українській землі встановили у Харкові у 1897 році.
Майже на усіх континентах світу, окрім Африки, є пам’ятники ШЕВЧЕНКОВІ, у 47 країнах світу – 100 монументів. Однак наступного року мають звести монумент у Південно-Африканській Республіці (ПАР). Відсутні пам’ятники Кобзареві у Німеччині, Великобританії, Естонії, Латвії, Киргизії.
Мистецтвознавці називають оригінальним пам’ятник Кобзареві у Римі, де поет зображений в образі античного філософа. А за мистецькими цінностями вирізняють монументи у Харкові, Києві, Каневі, Вашингтоні.
Найбільше пам’ятників ШЕВЧЕНКОВІ-в Галичині (півтисячі), де ШЕВЧЕНКО ніколи не був. Селяни відкривали перший пам’ятник Кобзареві на Львівщині у 1911 році в селі Лисиничі, де він зберігся донині. У Росії – 9 пам’ятників ШЕВЧЕНКОВІ, у Казахстані – 4. Були певні періоди в історії, коли масово встановлювали монументи поетові, наголосив автор мапи, голова благодійного фонду«Україна-Русь» Ростислав НОВОЖЕНЕЦЬ.
«Були чотири хвилі, коли масово будувались пам’ятники ШЕВЧЕНКОВІ, – каже він. – Перша хвиля припала на 100-річчя від дня народження поета у 1914 році, друга – після возз’єднання Західної України (після 1939 року), третя – період «відлиги» (1954 рік), а найбільша припала на початок 90-х РОКІВ, у час відновлення незалежності України. Є чотири визначних дати у житті ШЕВЧЕНКА, на чому акцентуємо увагу, це має знати кожен українець: 9 березня 1814 року – день народження Кобзаря, 10 березня 1861 року – день смерті, 22 квітня 1838 року – був викуплений з кріпацтва, 22 травня 1861-го – перепохований у Каневі. Ми мапою хочемо привернути увагу до того, що українськість і український дух підкреслюється у вигляді пам’ятника ШЕВЧЕНКОВІ. Бо усі заходи українці проводять біля монументів Кобзаря. Але чи завжди нині шанують ШЕВЧЕНКА?».
Однак насправді ніхто не знає достеменно, скільки пам’ятників Кобзареві встановлено на Землі. Адже в Україні не створений єдиний реєстр монументів поетові. Тому 1100 пам’ятників – це дуже приблизна цифра. До того ж, чимало монументів були зруйновані. Так, у Румунії, невдовзі після повалення соціалістичної системи, монумент Кобзаря знищили, як і в Санкт-Петербурзі, а в Торонто його викрали. Шевченкознавець Роман НАКОНЕЧНИЙ працює над альбомом пам’ятників Тарасові ШЕВЧЕНКУ, але найкращим вважає той, який ще збудують у майбутньому. Понад 300 сходинок ведуть на Тарасову гору у Каневі. Ними пройшли понад 11 мільйонів людей зі 150 країн світу. Такі приблизні підрахунки.
Пам'ятник Тарасові Шевченку (Київ)
Знаходиться у парку Шевченка, навпроти Червоного корпусу Київського університету. Встановлений у 1939 році з нагоди 125-річчя з дня народження поета. Є одним із символів сучасного Києва.
Перші спроби встановлення пам'ятника
Встановленню пам'ятника Тарасові Шевченку у Києві у 1939 році передували п'ять невдалих спроб за часівРосійської імперії та Української революції.
Ще у 1904 році з ініціативи Золотоніського земського зібрання на Полтавщині було створено комітет при Київській міській думі, який мав розглядати питання про встановлення у Києві пам'ятника Кобзареві. Того ж року на Полтавщині розпочався збір коштів, а наприкінці 1906 року, зі згоди центральної російської влади, було створено «Комітет по збудуванню пам'ятника Т. Г. Шевченкові у Києві”. Кампанія за встановлення пам'ятника відразу набула загальнонаціонального характеру — кошти збирала уся Україна.
Місцем для пам'ятника, за пропозицією Комітету, було обрано сквер навпроти реального училища на Михайлівській площі, а часом відкриття — 50-ту річницю з дня смерті поета (1911 рік), або 100-ту з дня його народження (1914 рік). Зрештою, у травні 1909 року Київська міська дума, під враженням від революційних подій 1905 року, дала офіційний дозвіл на спорудження пам'ятника.
Протидія офіційної влади
Свідки подій навколо спроб встановлення пам'ятника Шевченку у Києві, зокрема Євген Чикаленко, згодом у своїх спогадах нерідко відмічали постійну поспішність з якою проходила робота Об'єднаного Комітету. Більшість його членів пояснювала таку поспішність постійними побоюваннями того, що встановлення монумента можуть заборонити. Хоча офіційний дозвіл на спорудження пам'ятника й було отримано, та офіційна влада всіляким чином чинила протидію діяльності Комітету з перших днів його існування.
Дискусія щодо місця
Серед членів Комітету розгорілися палкі дискусії щодо можливого місця розміщення пам'ятника Кобзарю. Суперечки тривали на сторінках періодичних видань, на з'їздах і творчих вечорах.
Але незабаром розпочалася війна, українці знову відчули репресії, Об'єднаний Комітет перестав існувати, а про зведення пам'ятника вже не могло бути і мови.
Сумна доля спіткала і кошти, зібрані на встановлення пам'ятника: їх було конфісковано та витрачено на інші справи.
Часи української революції
За доби Української революції українська влада так і не спромоглася встановити у Києві пам'ятник Тарасові Шевченку. Натомість це у 1919 році, незадовго після повторного взяття Києва, зробили більшовики.
Київський пам'ятник Шевченку зразка 1919 року було виготовлено з фанери у формі бюсту (скульптор Б. М. Кратко). Та простояв пам'ятник Тарасові Шевченку зовсім недовго і вже незабаром був скинутий чи то білогвардійцями Денікіна, чи то польськими військами.
Радянські часи
Остаточно встановити повноцінний пам'ятник Тарасові Шевченку у Києві вдалося вже за радянських часів. Монумент було відкрито 6 березня 1939 року у парку навпроти Київського університету, на місці колишнього пам'ятника Миколі І. Відкриття було приурочене до 125-річчя з дня народження Кобзаря. З цієї ж нагоди університету та парку було присвоєне ім'я великого українця.
Бронзову постать поета висотою 6,45 метрів було відлито за моделлю скульптора Матвія Манізера на Ленінградському заводі художнього литва та встановлено на п'єдестал з червоного граніту заввишки 7,3 метри, спорудженого за проектом архітектора Євгена Левінсона.
Сучасність
На сьогодні пам'ятник Тарасові Шевченку є головною домінантою парку Шевченка та одним із символів сучасного Києва. Біля монумента нерідко відбуваються збори громадян, мітинги різноманітних політичних сил та громадських рухів. Також біля пам'ятника Кобзарю традиційно проводиться низка культурних заходів. Зокрема, щороку біля підніжжя пам'ятника відбувається церемонія вручення Народної Шевченківської премії.
Пам'ятник Тарасові Шевченку (Харків)
Один з найкращих зразків монументальної Шевченкіани в світі.
Пам'ятник Тарасу Григоровичу Шевченку в Харкові є одним із символів міста, визначною міською монументальною пам'яткою. Цей монумент вважається одним з найкращих пам'ятників Тарасові Шевченку в світі.
Загальні дані
Монумент Тарасу Шевченку розташований в середмісті Харкова — у Саду імені Т. Г. Шевченка, при вході на центральну алею з боку вулиці Сумської. Монумент було урочисто відкрито 24 березня 1935 року, тобто через 9 місяців після того, як Харків перестав бути столицею УРСР.
Загальна висота монумента — понад 16 метрів., статуї Тараса Шевченка — 5,5 метрів.
Опис
У плані монумент являє собою своєрідну архітектурну спіраль з 11-метровим тригранним пілоном з фігурою Тараса Шевченка всередині і виступами по колу, що оточують пілон, на яких розмістились 16 динамічних статуй — високохудожніх зразків радянської пропаганди, які за задумом автора проекту мали символізувати людей праці та їхню боротьбу за свої права проти пригноблювачів.
Домінантою монумента є фігура Кобзаря-Шевченка заввишки 5,5 м, встановлена на високому постаменті з сірого (на момент спорудження яскраво-чорного) лабрадориту.
З історії пам'ятника
Передісторія
Харків відомий як місто, де був встановлений один з перших (чи не перший) в Україні пам'ятник Тарасу Шевченкові. Ініціаторами створення першого пам'ятника Шевченкові в Харкові була родина Алчевських. У 1897 році Олексій Кирилович Алчевський замовив у Петербурзі відомому академіку, професору Петербурзької Академії мистецтв В. О. Беклемішеву, вихідцю з Харкова, погруддя Кобзаря з білого мармуру. Наступного (1898) року бюст було встановлено біля садиби відомої діячки-просвітниці, фундаторки жіночої недільної школи для дорослих Христі Алчевської . Здійснено це було нелегально — без дозволу царської влади. Біля цього пам'ятника часто збиралась студентська молодь, вихованці недільної школи. Поети-початківці читали тут свої вірші, сповнені віри у світле майбутнє народу. 1901 року, напередодні 40-річчя від дня смерті Т. Г. Шевченка, «по высочайшему указу» пам'ятник було знято. За іншою ж версією, тоді ж, під час економічної кризи О. К. Алчевський збанкрутів і наклав на себе руки, сім'ї ж довелося терміново позбутися шикарного особняка — садибу продали купцю Шабельському, і коли новий власник хотів було знищити бюст Кобзаря, Алчевські забрали його з собою і ще протягом 20-ти років зберігали в родині. 1932 року Микола Олексійович Алчевський, викладач юридичного інституту, передав бюст до Картинної галереї Т. Г. Шевченка і зараз цей експонат знаходиться у Києві у державному музеї поета.
Історія спорудження й відкриття творіння Манізера
Місто Харків як столиця України (від грудня 1919 року — до червня 1934 року) просто обов'язково повинно було мати пам'ятник Тарасу Григоровичу Шевченку. Саме тому 2 червня 1929 року Харківська міськрада ухвалила постанову про спорудження такого пам'ятника. А наступного, 1930 року був оголошений перший міжнародний конкурс на спорудження пам'ятника Тарасові Шевченку в Харкові. Таких конкурсів протягом 1930—1933 років загалом було три. Переможцем було визнано роботу Матвія Манізера.
Матвій Манізер, на той час уже зрілий майстер—творець низки значних монументів.
Фігури монумента відливали на ливарнях Ленінграда. Архітектурну прив'язку монумента виконав архітектор Й. Г. Лангбард. Роботи зі спорудження монумента були розпочаті 9 березня 1934 року, тобто в день 120-ліття від народження Кобзаря.
Загалом на виготовлення пам'ятника пішло 30 тон бронзи та 400 тон лабрадориту. На спорудженні монумента було використано близько 75 вагонів різних будівельних матеріалів, в тому числі 25 вагонів з лабрадоритом.
Урочисте відкриття монумента 24 березня 1935 року стало всенародним святом. Харків був прикрашений прапорами, на вулицях було велелюдно, нарком освіти УРСР В. П. Затонський перерізав стрічку, що стягувала напнуте червоне покривало на монументі. Грянув салют, і великий хор 700-ма голосами виконав Шевченків «Заповіт».
Події, пов'язані з пам'ятником
Попри розміри й ідеологічну спрямованість, монумент не постраждав у Другу Світову війну. Саме біля пам'ятника Шевченку в Харкові 30 серпня 1943 року відбувся перший офіційний мітинг звільненого від німецьких окупантів міста за участю І. С. Конєва та М. С. Хрущова.
75-ліття спорудження монумента на початку 2009 року було відмічено фотовиставкою «Тарас Шевченко навіки в серці першої столиці”.
Цікаві факти про пам'ятник
На момент відкриття (24 березня 1935 року) пам'ятник Тарасу Шевченку в Харкові був найвищою бронзовою композицією в усьому Радянському Союзі.
Харківський пам'ятник Тарасові Шевченку постав раніше на 4 роки за основний київський пам'ятник і монумент на могилі Кобзаря в Каневі, причому автором (скульптором) всіх трьох, фактично головних і найвідоміших в Україні, є Матвій Манізер.
Цей пам'ятник Т. Г. Шевченку офіційно визнаний найкрасивішим у Європі.
Пам'ятник Тарасові Шевченку (Чернівці)
Загальні дані та опис
Чернівецький пам'ятник Шевченкові встановлено у самому середмісті — нижній частині Центральної площі.
Автори пам'ятника — українські скульптори члени Спілки художників України Микола Лисаківський та Петро Лемський.
З історії вшанування Шевченка на Буковині
Тарас Шевченко ніколи не бував на Буковині, але ще за життя його творчість стала відомою в краї. Слово Кобзаря зазвучало в Чернівцях уперше на межі 50—60 років XIX століття у середовищі «молодорусинів» — передової української молоді, яка під впливом ідей європейської «Весни народів» (революцій 1848—49 років) будила національну самосвідомість місцевих українців. Показовим фактом є те, що коли в умовах царату у «великій» Україні було накладено заборону на святкування століття від дня народження Тараса Шевченка (1914 рік), на Буковині цю знаменну подію відзначали легально. Міська влада, а серед її представників у той час було обмаль українців, навіть дала дозвіл на спорудження в Чернівцях пам'ятника Кобзареві, задля чого українські товариства створили фонд зі збору коштів. Ще раніше (від 1909 року) було перейменовано одну з вулиць міста на честь Шевченка, й ця назва, одна з небагатьох, втрималася і за окупаційного румунського режиму. Проте, встановити пам'ятник Шевченкові на початку XX століття не вдалося.
Пам'ятник Шевченку
Від 1990-х років (з незалежністю України) в місті постало питання про гідне монументальне вшанування Тараса Шевченка в людному місці у центральній частині Чернівців.
Відтак було оголошено конкурс, на якому переміг проект місцевих, чернівецьких скульпторів Петра Лисаківського та Миколи Лемського. Відливали бронзову скульптуру Кобзаря у Львові.
Урочисте відкриття пам'ятника Тарасові Шевченку, що відбулося 25 травня 1999 року, було приурочено до зустрічі в Чернівцях президентів України, Румунії та Молдови.
На жаль, з чернівецьким пам'ятником Шевченкові пов'язано декілька неприємних фактів:
у травні 2006 року розгорівся справжній скандал, пов'язаний з тим, що на монументі, якому щойно виповнилося 7 років, з'явилися тріщини. Щоб з'ясувати причини такої ситуації, згідно з розпорядженням Чернівецького міського голови, створили спеціальну комісію, в ході роботи якої виявилось, що під час спорудження пам'ятника, здійснюваного в прискореному режимі, припустились значних технічних огріхів, а також не врахували дії вологи на пам'ятник, який стоїть у нижній частині майдану. В результаті своєчасного втручання це недоладдя було усунуто, зокрема й за допомогою дренажних отворів.
наприкінці 2009 року група молодиків, студентів місцевого вишу вчинила глумління над пам'ятником, за що вже на початку 2010 року головний виконавець дістав доволі жорстке, але справедливе покарання у вигляді судового вироку.
Пам'ятник Тарасові Шевченку (Ковель)
Загальні дані і опис
Пам'ятник Т.Г. Шевченку в Ковелі розташований у міському Парку ім. Т.Г. Шевченка на березі річки Турії, неподалік величного храму святого Дмитра Солунського.
Автори монументу — київський скульптор Володимир Шолудько (автор ідеї), скульптори Петро Подолець та Микола Король, архітектори Тетяна Мельничук та Анатолій Заворотинський.
Пам'ятник було урочисто відкрито 22 серпня 2005 року. Відтоді ковельський пам'ятник Кобзарю традиційно вважається найвищим у світі серед пам'ятників Тарасу Шевченку.
Пам'ятник являє собою масивну бронзову фігуру літнього Шевченка на високому кургані — з гранітного підніжжя наче виростає упевнена постать Кобзаря зі здійнятою зігнутою в лікті правою рукою в жесті, який можна сприймати як застереження, повчання... Розміри монумента є вражаючими — понад 7 м заввишки, вага бронзової скульптури поета — приблизно 20 тонн.
Тарас Шевченко і Ковель, історія пам'ятника
Тарас Шевченко відвідав Ковель та його околиці лише одного разу — восени 1846 року як штатний художник у складі археографічної комісії з вивчення пам'яток Поділля і Волині. По Ковелю Тарасові Шевченку було особливе доручення від керівника експедиції професора Миколи Іванішева, щоб дослідити й замалювати місця, пов'язані з перебуванням у цих краях московського воєводи-втікача Андрія Курбського. Відвідини Ковельщини Шевченком було якраз за півроку до жорстокого царського суду і заслання на десять років у солдати рядовим без права вислуги.
Питання про спорудження пам'ятника Т.Г. Шевченку в Ковелі постало ще до незалежності України (1991). Для встановлення було обрано роботу Володимира Шолудька «Апостол правди і свободи».
Автор, якому допомагали скульптори Петро Подолець та Микола Король, архітектори Тетяна Мельничук та Анатолій Заворотинський, невтомно працював над роботою. Композиція на Львівській кераміко-скульптурній фабриці була схвально прийнята художньою радою, але з Ковеля припинилося фінансування.
До питання встановлення пам'ятника Т.Г. Шевченку в Ковелі повернулися, коли новим міським головою став Ярослав Шевчук. Місцевій владі вдалося залучити до фінансування цієї благородної справи партнерів із Польщі, Німеччини, Волинське братство в Києві, народних депутатів України та багатьох інших, значним внеском стали зібрані доброчинні кошти (бл. 250 тис. грн.)Пам'ятник Т.Г. Шевченку та новозакладений парк його імені були урочисто відкриті напередодні 14-го за ліком Дня Незалежності України. На церемонії відкриття пам'ятника виступили представники національної інтелігенції та влади. Урочистості завершилися символічно — Шевченковим «Заповітом» і закладанням біля монумента «Шевченкового гаю».
Пам’ятник Тарасу Шевченку в Рівному
Знаковим для міста Рівне є пам'ятник видатному синові України Тарасу Шевченку. Ідея створення пам'ятника виношувалась давно. З ініціативи товариства "Просвіта" ім. Тараса Шевченка було оголошено конкурс на кращий проект пам'ятника та проведено п'ять турів. У ньому взяли участь, як відомі скульптори, так і початківці: Василь Джабрайлов, Михайло Йориш, Олександр Данилов, Петро Подолець, Володимир Стасюк, Олександр Євтушенко, Володимир Пєтухов, Микола Сівак та ін.
Кращою була визнана модель і затверджений проект пам'ятника Т.Шевченку, авторами якого є скульптори П.Подолець, В.Стасюк та архітектор В.Ковальчук. Проект пам'ятника постійно вдосконалювався. До 1996 року було виконано модель пам'ятника, який затверджено художньою радою Львівської кераміко-скульптурної фабрики. Зважаючи на рекомендацію академіка Емануїла Миська, спорудити пам'ятник було вирішено на центральній площі міста - майдані Незалежності. Виконувався пам'ятник на кераміко-скульптурній фабриці Львівської спілки художників на кошти товариства "Просвіта", партії "Народний Рух". Пізніше до фінансування приєдналось близько ста громадських організацій, а чергова сесія обласної Ради ухвалила виділити на ці цілі 250 тис. грн.. Благоустроєм площі займалася мерія міста. На відлиття пам'ятника в бронзі було витрачено 5 тонн матеріалу. Всередині нього знаходиться особлива металева конструкція, яка скріплює весь монумент, втримує його окремі маси, робить всю споруду особливо міцною.
Великий Тарас зображений у русі: він іде, він немов звертається до поколінь з особливим зверненням, немов би веде мову-заклик про братерство, єдність, любов. І його мова є надзвичайно зрозумілою і привабливою, і вся його постать випромінює особливу енергію, яка притягує, яка змушує зупинитись, задуматись... Пам'ятник Тарасу Шевченку в місті Рівне створений на кращих традиціях вітчизняного мистецтва, що відповідає завданням і вимогам до монументальних пам'яток такого типу. Він став окрасою і своєрідним символом міста.
Пам'ятник було відкрито 22 травня 1999 року. Саме цього дня 138 років тому прах Шевченка, за його заповітом, було перевезено з Санкт-Петербурга до Канева.
Рівненська область
Рівне У Рівному два пам'ятника Тарасові Шевченку:
Дубно. Пам'ятник відкритий у 1990 році на вулиці Данила Галицького.
Дубровиця. Погруддя Шевченка встановлене на Майдані Злагоди.
Здолбунів. 22 травня 2009 року у місті Здолбунів-2 відбулось урочисте відкриття погруддя Т. Г. Шевченка до 40-річчя товариства «Просвіта» і 195-ліття від дня народження поета. Монумент споруджено на благодійні кошти церковної громади храма Івана Богослова УПЦ КП, що знаходиться у м. Здолбунів-2, товариства «Просвіта», депутатів міської ради, підприємців селища, громадян. На відкритті погруддя були присутні керівники Здолбунівської РДА, міської ради, районної ради, представники громадських організацій, політичних партій, громадськість.
Корець. Фігура Шевченка в незвичній «ленінський» позі. Пам'ятник установлено 1964 року.
Млинів. Пам'ятник встановлений на вулиці Франка навпроти Млинівського краєзнавчого музею.
Бережниця (Дубровицький район). Пам'ятник Тарасові Шевченку в с. Бережниця Дубровицького району виконаний уродженкою села, скульпторкою Теодозією Бриж.
Шевченківський національний заповідник (місто Канів, Черкаської обл.) – створений відповідно до Постанови Ради Міністрів УРСР №287 від 21.11.1989 р. на базі існуючого Канівського державного музею-заповідника Т.Г.Шевченка з метою дбайливого збереження шевченківських меморіальних місць і навколишнього природного середовища в м.Каневі. Заповідник об’єднує території історико-культурного та природно-заповідного фонду загальною площею 45 га. На його території знаходяться пам’ятки археології, архітектури, історії, мистецтва та природи: Могила Т.Г.Шевченка (1939 р., скульптор М.Манізер, архітектор Є.Левінсон); Державний музей Т.Г.Шевченка (1933-37, 1939; арх. В.Кричевський, П.Костирко); Могила І. Ядловського, довголітнього хранителя Шевченкового меморіалу (1884 - 1933 рр..); Багатошарове поселення Пилипенкова гора. Біля музею розташовані чавунний пам’ятник-хрест, що стояв на Шевченковій могилі (1884- 1923; академік архітектури В.Сичугов), та чавунний пам’ятник-погруддя, встановлений 1923 (скульптор К.Терещенко). 
До складу Заповідника входить перший народний музей Шевченка – “Тарасова світлиця” (1884; демонтований 1936 у зв’язку з будівництвом сучасного музею; відтворений 1989-91) та паркові комплекси: парк, закладений поряд з могилою Кобзаря в 60-х рр. ХХ ст. з нагоди 100-річчя з дня смерті та 150-річчя від дня народження поета. На території нижнього парку споруджено пам’ятний знак українському гетьману І.Підкові (2007; скульптор П.Кулик, архітектори В.Блисюк, К.Малярчук, І.Ренькас), страченому у Львові, а пізніше перевезеному та похованому у Канівському монастирі.
Серед меморіальних дерев на Тарасовій горі – три дуби, посаджені нащадками Т.Шевченка 1914 з нагоди 100-річчя від дня народження поета, верба, посаджена в 1970-х з гілки Шевченкової верби (м. Форт Шевченка, Республіка Казахстан), вишні з могили грузинського поета І.Чавчавадзе, яблуні сорту „Пам’ять Шевченка”, виведеного професором С.Черненком 1929 (м.Мічурінськ).
Канівські гори зачарували Шевченка, коли влітку 1859 він плив вниз по Дніпру у с. Прохорівку на Михайлову гору до свого приятеля, вченого М.Максимовича. Саме про них він писав троюрідному брату Варфоломію: „...мені і вдень і вночі сниться ота благодать над Дніпром...”.
Історія Тарасової гори починається після поховання на ній Шевченка з 22 травня 1861. Вибір місця поховання пов’язаний з бажанням поета оселитися в Україні, на дніпрових горах. Територія навколо могили Шевченка належала Канівській міській думі, з 29 грудня 1869 – надана в оренду Варфоломію Шевченку (1821 - 1892), а пізніше викуплена ним. Після смерті В.Шевченка могила поета довгий час знаходилась під опікою київської Старої Громади. Спочатку могила мала вигляд кургану на зразок козацької, насипаного місцевими жителями та селянами із сусідніх сіл за ініціативою Г.Честахівського. Ії обдернували і встановили дубовий хрест, який простояв до осені 1882. 1867 -68 під керівництвом В.Шевченка проходять роботи по благоустрою могили, яка набула вигляду двоярусної, обкладеної камінням.
В липні 1884 на кошти В.Тарновського-молодшого та кошти, зібрані Старою Громадою, замість дерев’яного хреста встановлено чавунний пам’ятник-хрест (висота більше шести метрів, вага понад 250 пудів) та збудовано хату, в одній половині якої жив сторож І.Ядловський, а в другій організовано перший народний музей Шевченка – „Тарасову світлицю”. 
З 19 ст. могила стала місцем паломництва, у різні роки її відвідали М.Коцюбинський, І.Нечуй-Левицький, П.Чубинський, брати Лазаревські, П.Куліш, І.Сошенко, М.Чалий, Леся Українка, О.Кобилянська, родина Старицьких та родина М.Лисенка, Лесь Курбас, Марко Вовчок, М.Заньковецька, В.Стефаник. Схилили своє чоло над могилою українського поета французький письменник Е.Дюран, російські письменники І.Бунін, М.Лєсков, Г.Мачтет та багато ін.
У квітні 1923 Канівський районний з’їзд Комітетів незаможних селян ухвалив порушити клопотання перед центральними органами влади про заміну хреста, який 39 років простояв на могилі Шевченка, погруддям. Новий пам’ятник відкрито 1 липня 1923.
З 1918 могилою починає опікуватись держава - Рішенням Ради Міністрів УНР від 10 червня 1918 могилу Т.Шевченка визнано національною власністю. С.Петлюрою, Головою Київської губерніальної народної управи, та В.Королівом-Старим, уповноваженим Губерніальної Управи по догляду над Могилою Т.Г.Шевченка, розроблено законопроект про могилу Шевченка, який так і не був утілений в життя. 1920-х питання державного піклування про могилу Т.Шевченка бере на себе радянська влада. 20 серпня 1925 Постановою Ради Народних Комісарів УСРР територію навколо могили Т.Шевченка загальною площею в 4 десятини було оголошено державним заповідником і передано у відання Народного комісаріату освіти. У цей час розпочато роботи по упорядкуванню могили та прилеглої території.
Сучасного вигляду Шевченківський меморіал набув улітку 1939 із встановленням на могилі поета величного бронзового пам’ятника і спорудженням літературно-меморіального музею. 11 березня 1934 року відбулися урочисті закладини Національного музею-пам’ятника Т.Г.Шевченка (так у той час називалася майбутня споруда), а через три роки приміщення музею в цілому було закінчено. В.Кричевський та П.Костирко розробили проект зовнішнього та внутрішнього оформлення музею, в основу якого покладено мотиви народної творчості.
Авторами пам’ятника на могилі Шевченка в результаті ряду конкурсів стали ск. М.Манізер та арх.Є.Левінсон. Сучасний пам’ятник і літературно-меморіальний музей урочисто відкрили 18 червня 1939 з нагоди 125-річчя з дня народження.
Під час другої світової війни пам’ятка зазнала значних втрат. 1943- 1944 фашистами в музеї влаштовано трудовий табір і повністю знищено музейну експозицію, що підтверджено Актом від 28 лютого 1944. Того ж року, після звільнення Канева від фашистів, музей приймає перших відвідувачів.
Оновлені експозиції, які розповідали про життя і творчість Т.Шевченка, історію його могили та пошанування пам’яті українського Генія, відвідувачі побачили у 1945, ювілейних 1961, 1964, 1989. В будинку музею до 175-річчя з дня народження Т.Шевченка (1989) відтворено вітраж за ескізами В.Кричевського та виконано 6 монументальних живописних панно (худ. О.Івахненко) згідно із задумами авторів проекту (1933-34).
1975 Канівський Державний музей-заповідник "Могила Т.Г.Шевченка" нагороджено орденом Дружби народів. 
1977 збудовано меморіальний комплекс сходжень на Тарасову гору (арх. А.Мошенський, О.Добродієв). До комплексу входить нижній парк з басейном, монументальні гранітні сходи з майданчиками та павільйонами для відпочинку екскурсантів та фонтаном "Лілея", верхня широка алея з оглядовим майданчиком та павільйон приплаву „Тарасова гора”.
Музейна збірка налічує понад 35 тис. одиниць збереження. Початок формування її пов’язаний із створенням у 1884 році першого народного музею Т.Шевченка біля його могили „Тарасової світлиці”. На заклик київської Старої Громади музей почав наповнюватися першими експонатами. На столі у „Тарасовій світлиці” завжди лежав „Кобзар”. Перший – подарований доглядачем могили Шевченка В. Гнилосировим. Наступний передав з Києва старогромадівець Є.Трегубов. У 1888 р. „Кобзар” в коштовній оправі ціною в 10 крб. привіз М.Климович. Прикрашали інтер’єр Тарасової світлиці ікони, копії творів самого Т.Шевченка, рушники, плахти. Образ св. Тарасія з’явився за ініціативи українського вченого В.Науменка. Ікону Спас Нерукотворний подарував канівський нотаріус Захарій Краковецький з родиною. Висів тут також портрет Т.Шевченка – копія художника Х.Платонова з роботи І.Рєпіна. Рєпіну портрет Шевченка замовляв спеціально для “Тарасової світлиці” український вчений-історик Д.Яворницький. Копію з цього портрета, а також рушники, настільник, чотири плахти від В.Житецької привезли П. Житецький і Г.Мачтет. 1889 Леся Українка, відгукнувшись на заклик, вишила разом з М.Комаровою тематичного рушника із словами Т.Шевченка „Думи мої, думи мої, лихо мені з вами” на одному кінці та „Любітеся, брати мої, Украйну любіте” на другому, який прикрашав портрет Шевченка. Один з найцікавіших експонатів першого музею на Тарасовій горі – олійний портрет, на якому Т.Шевченко зображений з німбом навколо голови, виконаний невідомим художником наприкінці 19 ст. 1912 з’явився в експозиції „Тарасової світлиці” металевий вінок, покладений до могили поета акторами Московського художнього театру, з написом на металевій дощечці: “Геніальному Шевченко земной поклонъ отъ Московскаго художественнаго театра”. Згодом музейне зібрання доповнилось картиною художника – сучасника Т.Шевченка Д.Безперчого,“Бандурист”, виконаною у 1860-х і кобзою, подарованою кобзарем М.Климовичем. 2005 року Заповіднику було передано в дар архімандритами Києво-печерської Лаври Антонієм та Сергієм від імені митрополита Київського і всієї України Володимира значний дарунок - ікону Святителя Тарасія Цареградського (кінець ХХ століття: дерево, олія, позолота). На звороті є такий напис: "Ця ікона написана і освячена в Свято-Успенській, Києво-Печерській лаврі. Передається в дар музею Т.Г.Шевченка в Каневі. 9 березня 2005 р
З 1939 фондове зібрання музею суттєво поповнилося творами живопису, графіки, скульптури, декоративного мистецтва. Перлина колекції – оригінальні графічні твори Т.Шевченка, прижиттєві видання його поезій, меморіальні речі, пов’язані з похованням Т.Шевченка в Петербурзі та перепохованням його в Україну. Унікальним по наповненню є книжкове зібрання фондів, яке налічує понад 12 тис. одиниць збереження. До нього входять надзвичайно рідкісні прижиттєві та посмертні видання творів Шевченка, переклади його творів мовами народів світу, шевченкознавчі дослідження, здійснені не лише в Україні, а й за кордоном, які дають можливість простежити впливи Шевченкової творчості на формування національної свідомості українців інтерпретації Шевченка в різні історичні періоди за різних політичних режимів. 
Шевченківський національний заповідник в м. Каневі проводить велику культурно-просвітницьку роботу серед чисельних відвідувачів не лише з України, а й з багатьох країн світу, знайомить з життєвим і творчим шляхом поета і художника, з українською культурою, історією становлення української державності, поборником якої був Тарас Шевченко.
Джерела, посилання та література
Кравченко Ярослав Пам'ятники Т. Г. Шевченкові у Білорусі на сайті Посольства України у Республіці Білорусь // Газета ВО «Свобода» за 5 червня 2009 року
Кучерук Олександр (письменник, директор бібліотеки ім. О. Ольжича) Пам'ятники Шевченка на земній кулі… Від Мангишлаку до Вашингтона. // Черкаський край — земля Богдана і Тараса. Культурологічний збірник., К.: «Українські Пропілеї», 2002, стор. 67—80
Лазебник Станіслав. Монументальний посол України. Більш як у 30 зарубіжних державах установлено пам'ятники Тарасові Шевченку // «Україна Молода» № 043 за 7 березня2009 року Німенко А. Пам'ятники Тарасові Шевченку. — К., 1964
Усі пам'ятники Тарасові Шевченку на www.moemisto.com.ua
Пам'ятники Тарасові Григоровичу Шевченку на сайті www.kobzar.info
Пам'ятники Тарасу Шевченку від community.livejournal.com /taras_monuments/