З творчості репресованих письменників

(з досвіду роботи вчителя української мови

і літератури Кошевої Ніни Петрівни.)

На уроках літератури рідного краю в 11 класах, я пропоную учням матеріал, який би їх зацікавив, допоміг донести до нових генерацій правдивий образ вітчизняного письменства ХХ ст. який упродовж десятиліть фальшувався й редактувався. Від так у столітті висвітлюється творчість Остапа Вишні, який у свій час був вилучений з історії літератури. Деякі фактори життя українського видатного митця вже оприлюднено, що дає сьогодні можливість викликати в учнів інтерес до літературного процесу ХХ ст.

Остап вишня був одним з найпопулярніших українських письменників,але любов до його правдивого, дотепного, запашного, ніжного, вбивчого, лукавого слова не зменшується. І досі ніхто з літераторів не міг повторити такого тріумфального сходження на літературні вершини. І досі не видно письменника, який би так само повів за собою мільйони, маси читачів української літератури.

Найбільший парадокс літературної долі Остапа Вишні полягає в тому, що його унікальний сатиричний хист сягнув найбільшої висоти як раз напередодні утвердження кривавої диктатури Сталіна і що, проте,саме йому, найталановитішому серед відомих українських гумористів, удалося вижити(а загинули майже всі, зокрема Василь Чечвянський - рідний брат його, Юрій Вухналь, Кость Котко, Юхим Ґедзь...) й дочекатися часів, коли з’явилися порівняно сприятливі умови для творчості. Можна тільки уявити, як багато міг би зробити наш веселий геній, якби його талант у період найвищого розвитку не зазнав нищівного удару, і як би над ним майже до смерті не висів дамоклів меч берівйвської інквізиції. З нещасть, які випадали в історії людства на голови сатириків. Либонь жодне не обминуло Остапа Вишні, крім граничного – насильницької смерті. А в тім, до цього було не так недалеко...

Георграфію його переїздів и перельотів легко вивчати за тематикою творів, бо жодного разу сатирик не повернувся навіть з короткочасної поїздки без циклу фейлетонів чи гуморесок, а з тривалих відряджень приїжджав з готовими до видання рукописами книжок. “Сільські усмішки” з’явилися в результаті поїздки 1923 року в с. Пасіки на Харківщині “Кримські усмішки” – наслідок місячного відпочинок в Нижньому Сімеїзі в травні – червні 1924 року. Збірка “Лицем до села” написана під час перебування в с. Мануйлівці на Полтавщині в липні 1925 року. Їде письменник на Всесоюзну сільськогосподарську виставку – і готовий цикл нарисів та репортажів. Перебуває на лікуванні в Німеччині - привозить унікальну книжку подорожніх нарисів і фейлетонів “Вишневі сішки закордонні”

Цікаво, що в творах Остапа Вишні всіляким життєвим недоладностям завжди пристоїть вічно прекрасна й неповторна природа. Запам’ятайцмо цей улюблений прийом письменника – великого природолюба й борця за екологічну чистоту рідної землі.

Остап Вишня ніколи не страждав від комплексу неповноцінності, котрий, як смертоносний мікроб, уразив сотні тисяч наших слабкодухих земляків, коли чотириста літ українців примушували забути свою історію, рідну мову й традиції, а, розтоптавши вікові культурні цінності й позбавивши українське слово прав громадянства, принижували як націю, що нездатна творити ні власної історії, ні оригінальної культури. З огляду на це стає зрозумілою та різкість, з якою виступав Остап Вишня в тих випадках, коли принижували національну гідність народу, зловмисно паплюжили або замочували досягнення українського мистецтва. 1928 року Остап Вишня створив серію “Мистецьких силуетів” визначних діячів української радянської культури. Нині можна лише подивуватися прозорливості автора: пишучи про зовсім молодих людей (деякі з них щойно почали свій шлях у мистецтві), він уже тоді “напророчив” їм велике майбутнє. І не помилився. Імена ці говорять самі за себе: Петрицький, Курбас, Довженко, Василько, Крушельницький, Замичковський, Гірняк, Голинський… Остап Вишня активно боровся за створення української естради, опери і оперети: спротив цьому старих театральних діячів, у свідомості яких до скону в’їлися ідеї “єдиної і неділимої Росії” якщо не на державному, то хоча б на культурному терені, не раз виклика сатиричний ентузіазм письменника.

Коли оглянути творчість Остапа Вишні повоєнного періоду, легко помітити, що головний її пафос – уславлення людини героїчної праці, з одного боку, й засудження ледарства, несумлінності, головотяпства – з другого. Ця кількісно найбільша доробку має, однак, помітно ілюстративну заданість: аналіз соціальних причин недоліків, як правило, не сягає далі чисто моральних аспектів. Не слід закривати очі на те, що після північної “десятирічки” Остап Вишня був безперечно морально зламаний, а його колишні широкі ідейно-тематичні горизонти були звужені до прокрустового ложа офіційної політичної сатири і гумористичної обробки тем, які не могли навернути на гнів серберів сталінської ідеології. Отже, порівняно з творчістю 20-х років художні втрати були дуже відчутні, і головна втрата полягала в тому, що сатира письменника на внутрішні теми не змогла регенерувати свій особистісто-пошуковий характер, чим здебільшого обумовлювалося її ідейно-тематичне багатство та стильова різноманітність.

Особливої любові зажили “Мисливські усмішки” (1985) Остапа Вишні, либонь, єдиний у літературі випадок, коли значний за обсягом і художньою силою цикл творів гармонійно й сильно пронизаний життєрадісним гумором і почуттям патріотизму. Їхня невловима чарівність розлита невидимо по всій художній тканині і приховує в собі незалежні багатства. Ці усмішки можуть збагатити знання про природу, розкрити в звичайному кленовому листкові цілий світ з його радощами й трагізмом, виховати повагу до всього живого на землі, навчити щиро і незрадливо любити свій рідний край з його зелом, птаством і звіриною з його полями й лісами, з його людьми, добрими душею і чистими помислами.

Певна річ, своїм веселим талантом гуморист завдячував передусім рідному народові, в складній історичній долі якого сміх посідав місце набагато важливіше, ніж звичайний засіб розваги. Він був плоть від плоті народу: кожен створений ним тип, стиль оповіді, прийоми комізму, якими він користувався, взявши їх з українського фольклору, підтверджують сказане. Безсумнівно, саме це мав на увазі Максим Рильський, коли зауважував: “Це – український письменник, передовсім український у своїх пейзажах, у своєму лукавому й добродушному гуморі, у своїй ласкавій і соромливо-ніжній ліриці”. Він, здається, єдиний з майстрів нашої новітньої літератур, який за життя не був удостоєний жодної офіціальної відзнаки, навіть найскромнішої премії. Остап Вишня таки мав рацію, коли писав у щоденнику, що нема вищого гонорару, як веселий блиск в очах народу. І Україна сповна сплачує належне своєму дотепному синові.

Я пропоную урок, який розрахований на дві години в 11 класі, це і є підтвердження усієї статті, що ми і досі чуємо, живий голос письменника, хоч і з’явився він на культурному небосхилі сліпучо і несподівано, проте, не був “пришельцем нізвідки”: як мистецьке явище увібрав у себе багатство давніх художніх традицій, і новітнього літературного досвіду.

Треба – любити людину

Більше ніж самого себе.

Остап Вишня

Мета: Дати учням знання про видатного українського письменника Остапа Вишню. Зосередити увагу на додатковому матеріалі. Закріпити вміння формулювати думки в граматично-правильні мовні конструкції. Виховувати любов до творчості письменника рідного краю.

Обладнання: портрет письменника, рушник, виставка книжок, магнітофон.

Хід уроку

Учитель: Остап Вишня – один із найвизначніших представників української сатирично-гумористичної літератури. Над робочим столом письменника висів аркуш паперу, що мав заголовок: “Мої “друзі”, будь вони тричі прокляті”. У цій напівжартівливій пам’ятці викладалася його програма.

Про що я, нещасний, мушу думати й писати:

Про хуліганство, грубість і невихованість.

Про виховання лоботрясів і шалопаїв.

Про легковажне ставлення до кохання, до шлюбу, до сім’ї.

Про широкі натури за державний кошт.

Про начотчиків і талмудистів у науці.

Про винищувачів природи…

Популярність його в народі була неймовірна. “За два-три роки праці гумориста Вишня став найбільш знаним після Шевченка” – пише Юрій Лавріненко: “Задля того, щоб читати Вишню, не один селянин ліквідував свою неписьменність, русифіковані робітники й службовці вчились читати українською мовою”.

Учениця: “Чародії сміху” – реферат.

Учень: “Моя автобіографія” – реферат.

Учениця: “Вимушена перерва”– реферат.

Учитель: Сьогодні у нас урок присвячений людині з великої літери, ось епізод з життя про що свідчить, що Остап Вишня- дійсно любив людину більше, ніж самого себе.

По дорозі в конвоїра стався приступ апендициту, - розповіла згодом дружина письменника Варвара Олексіївна, - і два приречені ув’язнення, взявши на плечі і хворого і його зброю, з великим запізненням прийшли до свого останнього притулку. А там уже зчинилася паніка, і всі були готові до пошуків двох політв’язнів, яких вважали втікачами, адже їхнього приходу очікували значно раніше. “И это враги народа?!” – здивовано вигукнув табірний начальник у званні майора, побачивши Остапа Вишню із напівживим конвоїром на одному плечі, а з карабіном на другому. Можливо, цей випадок і врятував життя приреченому письменникові…

Учитель: пропонує газету “Радянський патріот” 4 грудня 1999 року. Моя автобіографія. Цікаві моменти зачитуються з показом фотографій. Показ через фільмоскоп слайдів з фотографіями письменника.

Учениця: Цікавим є той факт, що у Харкові життя було невичерпним ідейно-тематичним джерелом і для Остапа Вишні. В цей час у його творчості важливе місце займає антирелігійна тематика. Розробляється вона в найрізноманітніших аспектах, проте бачимо і й основні напрями художньо-сатиричної критики релігії: викриття її антинаукової, реакційної суті та єднання з класовим ворогом: висміювання забобонності й довіри селян до всіляких церковних учень, проповідей, постулатів: розкриття аморального обличчя церковників і власне їхнього утриманського, паразитичного способу життя. Справді, важко переоцінити значення таких фейлетонів і усмішок сатирика, як, приміром, «Діти небесні», «Страшний суд», «Походження світу…», «Релігія». Форми і засоби висміювання негативного, комічні ситуації в них найрізноманітніші, але неодмінно тут бринить іронічний тон розважливої спів розмови автора із читачем. Гуморист з лукавим усміхом радить селянам: найкраще боротися із шкідниками на полях за допомогою…

батюшки та відповідних молебнів (Про-о-пали шкідники!): марно, мовляв, турбуватися розбудовою лікарняної справи, адже повсюдно в селах і хуторах є самодіяльні лікарі, бабусі-знахарки, а відсоток смертності серед хворих «регулює Бог» («Дуже важливі справи і як їх вирішити»). Письменник не перестає також, кажучи його словами, безперервно вести «невпинну боротьбу на чудесному фронті» - висміювати шарлатанство служителів церкві з «оновленням» ікон,освяченням криниць, з божим покаранням невіруючих тощо

Учень: Кожен раз говорячи про Остапа Вишню, ми з любов’ю розповідаємо

Цікаві факти з його життя. Важливою справою для Вишні було меценацтво

Невгамовне меценацтво в усіх мистецтвах і над усіма митцями. Він неодмінно з’являвся біля ліжка кожного письменника, який захворював.

Одного з них він просто-таки врятував

Учитель: Було у Вишні й багато пристрастей. Він кохався в собаківництві. Щоправда, в полюванні й риболовлі його вабила не здобич, а можливість поспілкуватися з природо, яку він дуже любив і написав кілька творів на її захист. Він сам жартував, що Вишня ходить на полювання з гаслом: « Хай живуть зайці!»

Слухаємо запис магнітофонної плівки: Ці 10 років – ще одна « біла пляма» в житті письменника. Довгий час події цього періоду замочувалися, або ж сором’язливо писалося: « У 1933-1864 роках у творчій діяльності Остапа Вишні була вимушена перерва». В одному дослідженні було навіть таке: « Доля занесла в далекий Сибір, де письменникові було доручено писати 13 спеціальним колективом історією створення нафтової і вугільної промисловості Комі РСРС».

Учениця: реферат « Мисливських усмішок» Остапа Вишні. У щоденникових нотках Остапа Вишні читаємо: « Їздили полювати!.. І як радісно, що я нічого не вбив! І як радісно, що я ще поїду( обов’язково), щоб щось убити! І як радісно буде, що я нічого не вб’ю». Ці слова письменника допомагають зрозуміти гуманістичний пафос його « Мисливських усмішок», які, незважаючи на назву, навчають не полювати, а берегти, охороняти усе живе. Людина і природа, людина і вічність земного буття – ось проблеми, над якими замислюється автор-оповідач. Саме його тонкий, проникливий ліризм « Мисливських усмішок», тому деякі з них часто ( і справедливо) називають поезіями у прозі. З великою любов’ю змальовує письменник пейзажі – живі, чарівні, сповнені руху, змін, оновлення, іноді сумних настроїв. В усмішці «Заєць» так зображено час падолисту: «Золота осінь… Ах як не хочеться листу з дерева падати, - він аж ніби кров’ю з печалі налився і закривав ліси. Сумовито рипить дуб, замислився перед зимовим сном ясен, тяжко зітхає клен, і тільки берізка, жовтаво-зелена й «раскудря-кудря-кудрява», - ген там, на узліссі, білявим станом своїм кокетує, ніби на побачення з Левітановим жле чи, може Чайковського на симфонію викликає… Золота осінь..» Письменник олюднює природу – вона думає, почуває, переживає.

Учитель: Дійсно письменник любив людину, бо людина – це природне створіння.

Учитель: Давайте подивимося на інсценізацію однієї з мисливських усмішок. Інсценізація «як варити і їсти суп з дикої качки».

Учитель: В яких творах ми зустрічаємося з нашими осколянськими очеретами з річкою Оскіл, з чудовими місцями Куп’янщини. «Дика качка» зачитується

Учитель: Давайте послухаємо вірші, які склав учень 11 класу (Давиденко Д.)

З зенітки вдарили зблизька,

Така чудова була битва,

І дід Свирид її любив,

Коли б прийшли до нього в гості

Її б він щиро розповів.

Тут вкриває автор дурість

І неуцтво простих людей,

Які завжди живуть у війнах

Не з ворогом, а з сім’єю,

Можливо, я й не ідеальна

У ролі автора – творця,

Але ж то я і не Губенко,

А тільки дівчина проста.

Мені подобається Вишня,

Його творіння, його сміх,

Усі хотіли б таким бути,

Але не кожен таке б зміг.

Мене вражають його твори,

Його любов до ворогів,

Багато є творців у світі,

Та він найкращий, він один.

Давиденко Денис власний вірш

Пам’яті Остапа Вишні

В суворий час ти народився,

В такий же час почав писати,

Ніколи ти не помилився,

Тому тепер тебе вітати

Ми будемо багато років

І «Усмішки» твої читати .

Сміятись із чудових строків,

Які, мов жартами, горять.

З качок, з вальдшнепів, що несамовито

Літали з сторінок на сторінки.

З собак, яких з собою на полювання

Брали мисливці – козаки.

Як можна не сміятись з юшки,

Яку варили після полювання.

І з пташок в маленькі смужки,

З яких й почалось мудрування.

Ти написав про річку нашу рідну.

Оскіл – оце краса. І завдяки тобі

На річку швидкоплинну

Рибалок понаїхало сюди,

А скільки гарних слів,

Письменник наш, Остапе,

Ми можемо почути навкруги:

Талановитий, добрий, розумом багатий,

Чудовий на всі сто, як цим не покрути.

І хоч ти неживий, мене ти не почуєш,

Та вірю я – душа твоя жива.

Й своїми « Усмішками» нам віщуєш,

Що прийде радісна пора,

Курливої качки й вальдшнепи

Живими стануть й скажуть нам:

«Не буде вже ні горя, ні халепи,

А лише щастя й радість –

Оце ось побажання наше вам».

Учитель: Звучить музика. Сьогодні на уроці рідного краю ми довели з вами, що Остап Вишня живе і досі з нами поруч. ( Запалюємо свічки)

Так розум він мав вольтерівської гостроти, викривач він був незрівнянний, та все ж визначальним, справедливо зазначає Олесь Гончар, у його вдачі « було саме це: ніжність, душевність, поетичність».

Павло Михайлович писав у щоденнику:

Так-от: що треба, щоб посміятися не з ворога, а з друга? Треба любити людину. Більше ніж самого себе. Тоді тільки ти маєш право сміятися. І тоді людина разом з тобою буде сміятися… із себе, із своїх якихось хиб, недоліків, недочотів і т.д. І буде такий дружній, такий хороший сміх…

Той сміх, що не ображає а виліковує, виховує людину, підвищує…

У цих словах – ідейно-естетичне кредо неперевершеного сатирика, визначного гумориста, про якого Юрій Яновський писав: Ви – сміху й гумору до пари. Ви – укрсатири Головвишня!