Тема. Література рідного краю. Володимир Булаєнко. Поет-воїн, поет-патріот

Мета: розкрити красу поетичного слова В. Булаєнка, характер, долю, світосприймання поета-воїна, возвеличити тих, хто став на боротьбу з фашизмом, хто віддав за сьогоднішній мир своє життя; розвивати уважність, мислення; виховувати священне почуття патріотизму

Тип уроку: комбінований

Обладнання: портрет В. Булаєнка, виставка його творів, фотографія матері поета, його хати і берізок, буклет

Форми і методи: вступне слово вчителя, спогади, повідомлення учня, слово вчителя, спогади брата, читання поезії, заключне слово вчителя

Література:

1. Література рідного краю (5-11 класи). / Упорядники Мельникова С. І., Кушнір В. О. – Кам’янець – Подільський : ПП Мошак М. І., 2005. – 208 с. – С. 194.

2. Література рідного краю (методичні рекомендації для вчителів-словесників). / Упорядники Мельникова С. І., Кушнір В. О.: Хмельницький, 1999. – 164 с. –С. 133, 137.

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Повідомлення теми, мети і завдань уроку

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

1. Вступне слово вчителя

Красива і сильна поезія Володимира Булаєнка. Краси­ва неповторністю художнього слова. Сильна правдою життя. Бог дав талант. Та не поталанило йому в житті. На дитинство випадуть роки соціальних потрясінь - на­сильницька колективізація, голодомор. Овдовіє мати. Із п’ятьох дітей виживе тільки двоє. Наперекір чорній нужді хлопчик тягнувся до знань, до навчання.

(На клас виходить одягнена в стареньку одіж мати).

2. Спогади:

"Йому буде шість років 8 іюня і так осінню не дає мені жити: в школу! Повстрічала я вчителя і говорю:

- Михайле Івановичу! Ну що мені робити а Володею, так в школу ходити хоче.

- Скільки йому років? - питає вчитель.

В іюні шість, - відповідаю.

- Зарано в школу йти. Далекувато. Та й батька в вас немає. Дитина добре не вдягнена, не взута.

- Так воно і є. Хай ще цю зиму побуде вдома, - вирішила я.

Друго­го дня десь дитина пішла, аж увечері приходить. І завтра так. Я думаю, що він у сусідів з хлопчаками грається, а він пішов у школу і став у кутку в класі.

Вчитель питає:

- Володю, чого ти хочеш?

- В школу ходити.

- Сідай.

Дав йому букваря. То він не знав, як в ту хату увійти, тішився тим, що вже його вчитель прийняв і дав букваря...

А тоді так воно під піст - свято Тараса Шевченка. Я ще тоді була молода. Ідуть жінки на свято, і я пішла. От підходить той вчитель до мене. І як він Володею хва­литься, як він розказує! Який же дорогий учень. Хто не знає задачі, що там зробити, то Володя скаже, як поділити, помножити. І так він з року в рік переходив. А потім схотів в університет...

3. Повідомлення учня:

- Народився Володимир Дмитрович Булаєнко 8 черв­ня 1918 р. на Поділлі - село Сорокодуби Красилівського району Хмельницької обл. В 6 років пішов у школу. Мати поета Ганна Костянтинівна була безграмотною жінкою. Талант сина першими запримітять і підтримають педаго­ги. За щирою батьківською порадою вчителя української мови і літератури Сави Денисовича Притули Володя після десятирічки поступить на філологічний факультет Дніпро­
петровського університету. Щоб "вивести в люди" сина, мати продасть останню корівчину-годувальницю сім'ї. Навчання в університеті перервала війна, Студент-третьокурсник пішов добровольцем на фронт. Після поранення були полон і втеча з полону. Ледь дібрався додому. Оду­жавши, з часом знову у діючій армії. 19 серпня 1944 року в бою з фашистами за визволення литовського міста Бауска Володимира Булаєнка було смертельно поранено..."

4. Спогади брата:

Виходить учень в ролі брата, згадує:

- Жили ми - бодай не згадувати.

Зимою вода в хаті замерзала, палити нічим, їсти нічо­го. Про одяг і взуття уже мовчу. Однієї дуже важкої зими мама не мала чим сплатити податок. Володя вже був на першому курсі університету. І ось "пожалували" до нас сама голова сільради Нижник. Ходила в шкіряному паль­то. Грозна, пихата.

- Чого не платите налог? - гнівно спитала у матері.

- Ні копійки в хаті, - мовила мати, - Бачите, як живу? Старший син учиться, менший он слабий. (Я лежав на печі, укритий периною, хворів на кір).

Тоді голова розпорядилася підігнати до наших воріт запряжені кіньми сани. Забрали з хати ліжко, подушки, стіл, відро. Навіть перину з мене стягнули. Хоч як мати просила - благала, даремно... А тут саме Володя приїхав на зимові канікули. Зайшов до хати, та так і вкляк на порозі.

- Мамо, що це?

А мама в плач..."

Слово вчитель:

- Як бачимо, на кожному етапі історії знаходяться такі люди, які намагались очорнити, знищити чесних людей. Та споконвіку правда перемагало зло. Пройшли роки. І знову виросло погруддя Булаєнка, письменники Поділля отримують премію, відкрито меморіальні музеї в Сорокодубах, одна з вулиць м. Красилова носить ім'я Володі, а
на місці хати стоїть меморіальний знак.

На честь 75-річчя від дня народження Булаєнка в його рідному селі відбулось велике свято. На нього приїхали письменники, шанувальники таланту поета з різних ку­точків країни.

Лунали вірші поета, спогади про нього, пісні. На людсь­ких обличчях радість: торжествувала правда. Бракувало тільки церковного дзвону. Бо як болючий докір учораш­ньому дневі поруч клубу стояла півзруйнована церква -в ній колись - хрестили Володю. Та віриться, що скоро дзвін лунатиме з неї, на честь того, чия творчість сьогодні стала окрасою української літератури.

Сьогодні ми торкнемося хвилюючих рядків поезії Бу­лаєнка, які писалися під час привалів, передишки від бою. Ось одна із них:

Осінь в думах. Підводь мати коня,

Витри сльозі - війна навколо.

Сиву шапку потяг зняв

Над німим і печальним полем.

Чуєш, сурми зовуть. Не сумуй, не тужи.

Не молися світанком на небо.

Якщо вб'ють - кінь прибіжить,

Заірже під вікном у тебе.

1941р.

Учениця:

- Коли життя ставить людину перед труднощами, вона або не витримує випробувань, або знаходить в собі сили не впасти на коліна, а боротися. Саме такої нескореної вдачі був Булаєнко. Однокурсники прозвали його "булавою", бо був міцний, твердий: та серце мав вразливе.

Учень:

- Навчання в університеті перервала війна. Студент - третьокурсник пішов добровільно на фронт у перші дні війни. Восени 1941 року був важко поранений і потрапив у полон, з якого втік. 45 днів добирався до рідного села. Деякий час переховувався в Сорокодубах, лікувався. Не­вдовзі влаштувався на роботу в бухгалтерії господарчого пункту сусіднього села Чернелівка (по війні з'ясувалося: що направили його туди друзі по підпіллю). З 1944 року знову в діючому війську.

19 серпня 1944 року в бою з фашистами за визволення литовського міста Бауска Володимир Булаєнко загинув. Похований на місцевому військовому кладовищі. На меморіальній плиті викарбувано: "Поет Булаєнко Володимир».

Хвилиною мовчання вшановують учні пам'ять полег­лого.

Учениця запалює свічку перед портретом поета.

Учениця:

- На дорогах війни побачив він багато горя. Над ним самим не раз витала смерть. Передчувало серце юнака. Йому хотілося про пережите розповісти поетичним сло­вом. І він, наскільки дозволяли йому обставини це зробив блискуче. Вірив, що його поетичні рядки знайдуть сте­жину до сердець людей.

Учень:

- Коли йшов на фронт, у рідній домівці залишив з віршами записку: "Якщо я ніколи не повернусь додому, прошу переслати ці книжки заказною бандероллю в Київ комусь із поетів. Може бути, придасться до друку. При цьому зазначити, що автора немає в живих..."

Учень:

- Першого повоєнного року мати поета добереться до Києва, аби показати саморобні книжечки-зшиточки із віршами загиблого сина, Ганна Костянтинівна. Дивіться у фото (демонструє родинного архіву).

Змарніле, зажурене обличчя, уважний, зосереджений погляд. Такою вона була в той далекий повоєнний час.

Уявіть, як діставала зі схову саморобні книжечки, як загортала, оросивши слізьми, дорогі скарби у синю улюб­лену хустку...

Учениця:

- Вірші прочитан Андрій Малишко. Прочитав і захоп­лено вигукнув: "Це пост під Бога!". Тоді, у 1946-му, Малишко працював редактором журналу "Дніпро". У четвертому числі цього часопису була опублікована вели­ка поетична добірка. Так Україна вперше довідалась про Володимира Булаєнка. Потім вірші вийдуть окремою збіркою. Поезія знайде теплий відгук у серцях широкого читацького загалу. З особливою любов'ю її зустрінуть на рідному Поділлі.

Учениця:

Вірші поета - хвилюючі документи воєнного часу. Самобутні, високохудожні вони стали справжньою подією в нашій літературі, викликаючи захоплення. Мов із само­го кривавого бою долинає живий голос Володимира Булаєнка:

Якщо вмрем - на могилах у нас виростуть прапори і багнети.

"Віриться, що чистим патріотичним почуттям проро­сте така поезія в душах сучасного юнацтва, пробуджува­тиме в чулій душі любов до Батьківщини, гордість за неї та оборонців", - писав Олесь Гончар.

Так, справжні поети приходять на землю від Бога. У них завше тернистий шлях, складне і, навіть незрозуміле для декого життя. Але це життя справжнє, живе, немає у нього спину. Тут подуми і тривоги, відчай і політ, падіння, зриви і знову лет, небо!

5. Читання вірша "Вночі клубочаться примари"

Учениця:

- Неначе гарячі паленіючі зорі, горять його слова у нашій свідомості.

6. Читання вірша "Недосяжна, ночами омріяна"

Учениця:

- Молодість, поетичне змужніння Булаєнка припали на трагічний час воєнного лихоліття. Біль, трагедійність, заклик бути мужнім, надія на те, що Вкраїна виживе у чорній неволі і здобуде свою незалежність - визначають тональність, пафос і сутність його поезії. Ось вірш, датова­ний 1 грудня 1942 року.

7. Читання вірша "Руді вітрила підняла..."

Учениця:

- Ідея вільної України, яка повинна звестися з попелу і духовного небуття, відродити минулу славу - була тією животворною силою завдяки якій і всупереч усьому фор­мувався характер поета. (Читання вірша "Де падали, як сльози, зорі")

Учень:

- Булаєнко був зовсім молодий. Вдома на нього чека­ла мати, кохана, які вірили, що він обов'язково залишить­ся живим. Вірив у це і сам поет, бо як жити без віри.

8. Читання вірша "Неоспівана, сіроокая"

Учениця:

- Не здогадувався поет, що журавлі покличуть його в таку далеку путь, звідки нема вороття. Та й хто думає про смерть у 25. Серце сповнюється мрією про любов і щастя, адже з любові до коханої, до рідної землі народжується почуття патріотизму. Але любити рідну землю – означає не лише оспівувати її чесноти, красу, а й дбати про розквіт, вміти захистити її словом і ділом.

9. Читання віршів "В полях запилені світанки", "Осінь в димарі"

Нове покоління сучасних читачів відкриває для себе його хвилюючу, самозабутню поезію.

Учениця:

- На знак визнання і глибокої поваги до пам'яті поета земляки назвуть його іменем колгосп, вулицю, обласну молодіжну літературну премію. Буде встановлено мемор­іальну дошку на Дніпропетровському університеті. Роби­ли все, аби належне вшанувати пам'ять земляка. Робили чуйні, безкорисливі люди. Але знайшлися і їхні антипо­ди людиськи (саме так називають подібних на Поділлі).

Перший підлий удар припав на 8 червня 1968 року - день, коли Булаєнку виповнилось б 50 років. На адресу партійного керівництва Хмельницької області було відправлено листа. Написав його колишній односелець поета Кухарук. Побувавши у відпустці у Красилівському районі, він довідався, що ім'я його земляка в пошані. І не порадів, а навпаки - вирішив написати донос. Бо ж, мов­ляв, під час війни Булаєнко був у полоні, а Сталін сказав: "Хто в полоні був, той ворог народу". І лист зробив своє. "Інстанція" відреагує блискавично і стане на бік трьох недремних інформаторів, які підписали листа (один з них - рідний дядько поета, назвемо його ім'я - Лук'ян. Він цього "заслуговує"). За вказівкою "з гори" перестрахувальни­ки перейменували вулицю в Красилові, анулювали назву колгоспу, зняли меморіальну дошку з університету, по­трощили погруддя поета, знищили музейні реліквії, з бібліотеки вилучили книжки, перейменували літератур­ну премію.

В Хмельницькій обласній та районній пресі не згаду­валось його ім'я.

Свавілля вкоротить віку матері поета. Вона помре, не витримавши такої наруги. Залишиться пусткою хата -на одинці з трьома берізками, з якими виростав Володя, але й вони втримаються недовго. їх зрубають, а хату зрівняють із землею. І зачорніє натомість пустка.

Учениця:

- Багато літ і зусиль буде віддано, щоб піднести на належну висоту ім'я поета. Ініціативно діяла в цьому напрямку Хмельницька письменницька організація. Де­тальні перевірки, зіставлення життєвих фактів, їх вивчення показали, що Булаєнко - чесна людина, справжній патрі­от. Він не заплямував ні себе, ні земляків, ні Батьківщи­ну. Двоякого ставлення до його особи, його творчості не може бути.

З перебудовою, з духовним відродженням України на місці, де стояла хата поета, поставлено меморіальний знак. На колишньому подвір'ї посадили молоді берізки. А в 1993 році (до 75-чя від дня народження) в Сорокодубах відкрили меморіальний музей, пам'ятник-погруддя, іме­нем поета назвали одну із вулиць Красилова, новозбудовану Кашелівську середню школу, відновили обласну пре­мію. З нагоди 75-чя від дня народження поета в його рідних Сорокодубах відбулося велике свято. На святі було багатолюдно. То був незабутній вечір.

По вінця заповнений сільський клуб. Прибули літера­тори з Києва, інших областей (Дніпропетровська, Одеси), рідні та друзі юності поета.

На нього приїхали письменники, шанувальники таланту поета з різних куточків країни. Виступали свідки тих далеких літ. Люди з осудом говорили про нічим не вип­равдане замовчування імені поета, про штучне насиль­ницьке відторгнення його від творчого набутку, від наро­ду. Лунали вірші поета. На людських обличчях - радість: торжествувала справедливість.

V. Підсумок уроку

Слово вчителя

Сорокодуби, Красилів. У них - краса і сила. Красива і сильна поезія Володимира Булаєнка. Красива непов­торність художнього слова. Сильна правдою життя. Дя­куючи мужньому поетичному слову Булаєнка, маємо без­посередні свідчення про добу, в якій жив і творив митець. Емоційно - непідробні, розцвічені кров'ю серця і почут­тями душі, його рядки несуть у собі сувору правду про нелегку долю Вкраїни, віру в її неминуче розневолення, грядущий розквіт.

Голос Булаєнка - голос покоління переможців. Читаймо ці рядки! Пам'ятаймо Булаєнка.

VІ. Оцінювання результатів навчальної діяльності учнів

VIІ. Домашнє завдання та інструктаж до нього

Читати вірші В. Булаєнка. Один з них вивчити напам'ять