Національно-патріотичне виховання
на уроках української мови і літератури
«Перед минулим – зніміть капелюхи,
перед майбутнім – засукайте рукава»
Народна мудрість
ВСТУП
Ураховуючи суспільно-політичну ситуацію, що склалася в Україні, усе більшої актуальності набуває виховання в молодого покоління почуття патріотизму, відданості загальнодержавній справі зміцнення країни, активної громадянської позиції тощо.
Доля України залежить від тих, хто сьогодні сидить за шкільними партами, залежить від національної свідомості її громадян. Саме тому національно-патріотичне виховання повинне займати провідне місце в навчально-виховному процесі. Уроки української мови та літератури – прекрасне підґрунтя для цієї роботи.
У процесі роботи учителі української словесності шукають шляхи і засоби не тільки глибокого засвоєння програмового матеріалу, а й формування в учнів високої національної свідомості, акцентують увагу на краєзнавчому матеріалі як складової національного виховання школярів.
Патріотизм (від латинського patria – країна, вітчизна, батьківщина) – це любов і відданість Батьківщині, прагнення своїми діями служити її інтересам. Історичне джерело патріотизму – це формування зв’язків з рідною землею, рідною мовою, народними традиціями, звичаями та культурою.
Відомо, що патріотизм починається з любові до батьківської хати, до колискової, яку співала мама, до сім'ї, родини, до рідної мови і народної пісні. Саме це формує поняття «малої батьківщини». І тільки уже пізніше приходить усвідомлення себе сином чи донькою великої Батьківщини – України, гордості за її славне минуле і розуміння того, що треба навчатися, працювати для її майбутнього. Найголовніше завдання вчителя – це формування в школярів національної гідності і гордості за свою землю, народ, батьківщину, усвідомлення себе представниками державної нації, носіями незалежності і державності.
Основними напрямами патріотичного виховання на уроках української мови та літератури є:
формування думки про суспільну значимість родини, про сім’ю, рід і родовід;
краєзнавство;
ознайомлення з явищами суспільного життя;
формування знань про історію держави, державні символи;
ознайомлення з традиціями і культурою свого народу.
ВПРОВАДЖЕННЯ ІДЕЙ НАЦІОНАЛЬНО - ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯНА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Завдання вчителя виховувати національний характер українця. І в цьому процесі найбільше допоможе мистецтво слова. Художня література віддзеркалює ментальність українського народу.
Починаючи з усної народної творчості, що є духом нації (вивчення прислів’я, приказок, казок), і закінчуючи високохудожніми творами письменників-класиків, література впливала і впливає на виховання учнів.
Твори української літератури є надзвичайно ефективним засобом патріотичного виховання учнів. Система роботи на уроках української літератури передбачає виховання любові до Батьківщини, рідної мови, історії та культури, почуття національної самосвідомості.
Вчені визначають, що найінтенсивніше формування національної самосвідомості в середньому шкільному віці. Якщо в початкових класах діти через казки, оповідання, поетичні твори пізнають край, де вони живуть, свою Батьківщину – Україну, дізнаються, звідки вони походять, до якого народу належать, то в середніх класах поглиблюють свої знання. Так, вивчаючи перекази й легенди про запорожців, літописні оповідання, історичні пісні та народні думи, поеми Т. Шевченка, твори І. Франка «Захар Беркут», А. Чайковського «За сестрою» учні глибше переймаються історичним минулим свого народу, його героїчними подвигами.
Підлітковий період у житті школяра – це підготовчий етап до формування ідеалів, які впливають на поведінку особистості. Якщо учні переймуться національними і духовними цінностями, ідеалами нашого народу, вони прагнутимуть до захисту цих цінностей. Учні мають знати про національний ідеал, про конкретних носіїв національної свідомості. Важливе місце тут відводиться особистостям письменників, твори яких вивчаються з першого по одинадцятий клас. Це Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка.
У старших класах робота над втіленням ідей національного виховання ще більше посилюється і цьому сприяє розмаїття програмового матеріалу.
Яскравими прикладами таких уроків є відкриті уроки української літератури, що були проведені цього року в 9 класі − «Дорога до щастя з Григорієм Сковородою» (учитель Глушко Н. А.) та 11 класі – «Олександр Довженка – геній екрана і пера» (учитель Шарлай Н. О.). Треба зазначити, що життєвий і творчий шлях цих письменників є взірцем для виховання національної самосвідомості особистості.
УКРАЇНСЬКА МОВА − НАЙВАЖЛИВІШИЙ ЗАСІБ
НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ
Рідна мова – найважливіший засіб патріотичного виховання. Вона була і є важливою сферою впливу на національну свідомість молоді, ідентифікаційним кодом нації.
Відверто кажучи, сам урок рідної мови – це, по суті, і є національно-патріотичним вихованням, а завдання вчителів-словесників полягає лише в тому, щоб учні це усвідомлювали.
Важливу роль у національно-патріотичному вихованні відіграють ретельно дібрані до уроку епіграфи, які слугують певним лейтмотивом усього заняття:
«Мова – це наша національна ознака, в мові - наша культура, сутність нашої свідомості» (Іван Огієнко).
Саме на одному, але влучному епіграфі, можна побудувати виховну мету уроку, яка буде пробуджувати патріотичну свідомість учнів.
Важливу роль у проведенні успішного уроку відіграє настрій, з яким учитель і діти розпочинають заняття. Тому на початку уроку української мови вчителі повідомляють дітям про роль сьогоднішньої дати в історії України, сповіщають, хто з великих або маловідомих, але вагомих, українських діячів народився у цей день.
Вчителі-словесники створюють та проводять творчі уроки, присвячені визначним датам нашої історії: 9 Листопада – День української мови та писемності, 21 лютого – Міжнародний день рідної мови, Шевченківські дні – 9-10 Березня тощо.
Велике значення на уроках української мови (особливо в 5-9 класах) має послідовне й системне вивчення слів-символів, у яких закарбовано культурний досвід минулих поколінь: вишиваний рушник, вишиванка, вінок, калина, криниця, лелека, писанка, пісня, пшениця, солов’ї, степ, чорнобривці тощо. Саме вони сприяють формуванню національної картини світу наших учнів, закорінюють нові покоління в ґрунт духовності.
Дуже важливо постійно поповнювати лексичний запас учнів. Цьому сприяють різні форми роботи, серед яких чільне місце займають словникові та класичні диктанти. Ця форма роботи сприяє не тільки вивченню орфограм, а й збагаченню мови й духовного багатства учнів
Важливу роль у формуванні учня як свідомого громадянина чільне місце посідають орфоепічні хвилинки, які можна проводити на початку уроку або як різновид фізкультхвилинки у 5 класі.
Національному вихованню сприяють також уроки розвитку зв’язного мовлення, на які вчителі підбирають теми, що прищеплюють любов до рідного слова. Це такі завдання як складання творів-описів у різних стилях на теми краєзнавства, про родинні свята, про традиції і звичаї українського народу, про природу рідного краю, про історичне минуле України.
Так на одному з таких уроків учні 8-х класів, відвідавши столицю − місто Київ, у своїх творчих роботах на тему «Софія Київська – диво України» не тільки описали пам'ятку історії та культури, а й поділилися враженнями від побаченого на екскурсії.
При опрацюванні теми «Фразеологія української мови» у 10 класі збагачується та активізується мовлення учнів: вони демонструють різні прийоми пояснення лексичного значення фразеологізмів. Творча робота зі стійкими сполученнями слів (вивчення етимології, тлумачення, написання та вимови, застосування) показує учням не лише багатство мови, але й силу емоційного впливу слова.
НАЦІОНАЛЬНО - ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ ЯК СКЛАДОВА ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ШКОЛЯРА У ПРОЦЕСІ ПОЗАКЛАСНОЇ РОБОТИ З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ
Ідеї національно-патріотичного виховання є домінуючими не лише на уроках вчителя-словесника, а й у позакласній роботі.
Виходячи з того, що головним завданням патріотичного виховання є формування світоглядної свідомості школяра, в позаурочній виховній діяльності вчителі використовують наступні методи роботи:
конкурси знавців української мови і літератури;
тематичні лінійки;
свята рідної мови;
конкурси художнього читання;
українознавча гра «Соняшник»;
диктанти національної єдності;
науково-дослідницька робота в МАН;
зустрічі та екскурсії тощо.
Опора на ці методи сприяє формуванню у вихованців високих громадських якостей, патріотичних почуттів, любові до рідної землі, шануванню рідної мови, дбайливому ставленню до природи, усвідомленню належності до українського народу, виховує честь, гідність, мужність, відвагу, прагнення пізнавати, зберігати й передавати у спадок надбання народу.
ВИСНОВОК
Отже, виховання національної самосвідомості на уроках мови і літератури сприяє збагаченню духовного світогляду школярів, формує усвідомлення особистістю себе як часточки українського народу з власною національною гідністю. В наш час виховання справжнього патріота набуває особливо важливого значення. Виховуючи в учнях любов до рідного краю, ми формуємо гідне майбутнє нашого народу.