Короленко та Україна

Народившись на території України, більшу чаcтину свого свідомого життя Короленко прожив поза її межами. Ще в гімазійські роки Короленко вирішив присвятити себе розвиткові російської літератури, зазначивши у першій редакції «Історії мого сучасника» що «і якщо пізніше я вже свідомо знайшов свою батьківщину, то це була… велика область російської думки й російської літератури, область, де панували Пушкіни, Лермонтови, Бєлін-ські, Добролюбови, Гоголі, Тургенєви, Некрасови, Салтикови… Ця область узяла цілком мою „різноплемінну душу“ саме тому, що вона примиряла й розв'язувала душевні конфлікти, не вимагаючи ні ворожнечі, ні посягань, ні зречень, а все охоплювала широкими формулами людської терпимості й свободи…». Та на щастя національне самоусвідомлення Короленка у бік Ро-сії не спричинило до появи у нього російських імперсько-українофобських поглядів, що було поширеним тоді в Російській імперії серед тамтешніх пись менників, і він мав повагу до всього українського протягом всього життя.

1

Зокрема, Короленко підтримував українську мову, виступав на захист її прав і свобод; виступав проти шовінізму та антисемітизму, терору й насиль-ства, засуджував міжнаціональну ворожнечу. Будучи громадянином УНР, підтримував Центральну Раду і категорично не сприймав гетьманського та більшовистського переворотів.

Де б не жив Володимир Галактіонович, він завжди хотів повернутися в Україну. Він любив Україну за дивовижну красу її природи, любив україн-ський народ за його працьовитість, співучість, нездоланну жагу до волі.

Володимир Галактіонович палко захищав від переслідувань царських властей українську культуру й мову, всіляко підтримував прогресивних українських письменників. Міцна дружба була між ним та Панасом Мирним, П. Грабовським, М. Коцюбинським. Тема України посідає значне місце в оповіданнях «Ліс шумить», «У поганому товаристві», «Без язика», повісті «Сліпий музикант» та ін.

Обкраденою, пригнобленою й безправною, але нескореною — такою побачив він Україну, коли по-вернувся до неї 1900 року. Понад двадцять років письменник мешкав у Полтаві. Як принциповий прибічник українських селян, він брав участь в організації їх захисту під час судових процесів на Харківщині й Полтавщині, влаштованих у зв'язку з так званими аграрними заворушеннями в Україні.

1905 року було завершене будівництво дачного будинка у Хатках (Мир-городського повіту), поблизу Великих Сорочинець, де В. Короленко отри-мував пошту. 1906 р. ознаменувався небезпечною для В. Короленка бороть-

2

бою в пресі з радником Філоновим — керівником каральної експедиції в

містечку Великі Сорочинці та в інших населених пунктах Миргородського

повіту. Прямолінійні різкі відповіді письменника на всі інсинуації чорно-сотенної преси дали цикл нарисів, відомих під назвою «Сорочинська трагедія».

1913 року Володимир Галактіонович брав участь у так званій «Справі Бейліса», щоб допомогти виправдати громадянина Бейліса у київському ім.-перському процесі проти нього. Короленко опублікував півтора десятка ста-тей проти чорносотенної брехні на єврейський народ, що сприяло виправду-вальному вироку.

Багаторазові виступи В. Короленка у справах «інородців» характеризують його як видатного гуманіста свого часу.

Роботу підготувала

вчитель Стезенко О.В.

3