Ігротерапія як засіб оздоровлення дітей

КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «ДОШКІЛЬНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

(ЯСЛА-САДОК) №175 КОМБІНОВАНОГО ТИПУ»

КРИВОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

Ігротерапія як засіб

оздоровлення дітей

Інформаційно-педагогічна година

м. Кривий Ріг

Методичний посібник: Ігротерапія як засіб оздоровлення дітей. Інформаційно-педагогічна година. – м. Кривий Ріг.

Методичний посібник розкриває роль гри, як засобу оздоровлення дітей. Складений на основі матеріалів інформаційно-педагогічної години для вихователів-методистів ЗДО відділу освіти виконкому Покровської районної у місті ради.

Посібник містить теоретичні та практичні матеріали щодо проведення ігрової терапії з оздоровчим ефектом, розкриває принципи відносин з дітьми в ігровій терапії. Змістовним є матеріал по зміцненню фізичного, психічного і соціального здоров’я дошкільників.

Для вихователів закладів дошкільної освіти, практичних психологів та соціальних педагогів.

Укладач:

Гордієнко Г. М. –вихователь- методист ЗДО № 175.

Рецензенти:

Панчук В. Б. – завідувач ЗДО№ 175.

Значення гри в розвитку дитини

Щоб вирости здоровими,

дітям не потрібно вміти читати –

їм потрібно вміти грати.

Фред Роджер

Гра для дітей – це їхнє життя. І найбільше дошкільнята полюбляють ігри, в яких можна реалізувати свої бажання, мрії: споруджувати будинок, літати в космос, танцювати, як балерина. Гра є засобом самовираження дітей. У цьому можна переконатися, спостерігаючи, як вони граються та як по-різному проявляють себе під час гри.

Гра – провідна діяльність дошкільнят. У грі формується вміння спілкуватися, виникає потреба регулювати власні бажання. Відбувається емоційно-вольовий розвиток особистості, набувається досвід долання труднощів, переживання перемог і поразок, що готує дитину до поведінки у майбутніх реальних, уже серйозніших, життєвих ситуаціях.

Бурхливо здійснюється й інтелектуальний поступ: удосконалюються мовлення, увага, пам’ять, розвиваються образне мислення, уява тощо.

Про першочергове значення гри для природного розвитку дитини свідчить той факт, що ООН проголосила гру універсальним і невід’ємним правом дитини. Гра – це єдина центральна діяльність дитини, що була у всі часи і у всіх народів. Зарубіжні дослідники зазначають, що дітей не треба вчити грати, не можна примушувати грати. Діти грають спонтанно, охоче, залюбки, не ставлячи ніякої певної мети.

Саме дитинство має свій внутрішній сенс і не вважається просто підготовкою до дорослості, так і гра має свою внутрішню цінність і важлива незалежно від того, до яких наслідків вона може привести.

З погляду Ж. Піаже, гра є містком між конкретним досвідом і абстрактним мисленням, і саме символічна функція гри є особливо важливою.

У вітчизняній педагогіці і психології стало загальноприйнятим, що гра має виняткове значення для психічного розвитку дитини і є провідною діяльністю в дошкільному віці.

Філософія, що центрується на дитині, розглядає гру як необхідну складову здорового розвитку дитини. Про це зокрема зазначено в основних документах дошкільної освіти – Базовій Програмі розвитку та методичних аспектах реалізації Базової програми. Гра надає конкретної форми і вираження внутрішньому світу дитини. Емоційно важливий досвід набуває у грі осмисленого виразу. Головна функція гри полягає в тому, щоб перетворювати щось, неймовірне в реальному житті, на таке, що піддається контролю у певній ситуації.

У грі дитина на сенсомоторному рівні демонструє за допомогою конкретних предметів, які є символом чогось іншого, те, що вона будь-коли переживала. Іноді такий зв’язок абсолютно очевидний, іноді може бути віддаленим. У будь-якому разі гра є спробою дітей організувати свій досвід, і, можливо, з грою пов’язані ті рідкісні моменти в житті дітей, коли вони відчувають себе в більшій безпеці і можуть контролювати власне життя.

Теоретичні орієнтації ігрової терапії.

Залежно від теоретичних орієнтацій існують різні форми ігрової терапії. З дітьми, які пережили насильство, використовується клієнт-центрована ігрова терапія. Цей напрям терапії визначається дослідниками як динамічна система міжособистісних відносин між дитиною та терапевтом, який навчений процедурам ігрової терапії, забезпечує дитину ігровим матеріалом і полегшує побудову безпечних взаємин для того, щоб дитина могла найбільш повно виразити і дослідити власне Я (почуття, думки, переживання і вчинки) з допомогою гри – природного для дитини засобу комунікації.

Саме в грі дитина може продемонструвати з допомогою конкретних предметів, які виступають як символи, те, що вона коли-небудь прямо чи опосередковано пережила. Маніпулюючи ігровими предметами, дитина може краще показати (ніж виразити словами), як вона ставиться до себе, до значущих дорослих, до різних подій свого життя. Діти повніше і безпосередніше виражають себе в спонтанній, самостійно ініційованій грі, ніж у словах. Чисто вербальні методи менш ефективні в терапевтичній роботі з дитиною, тому що рівень її абстрактного мислення не завжди дає змогу виразити в словах свої почуття і переживання. До того ж, як правило, слова ще не наповнені для дитини тим емоційним смислом, який є в словах дорослої людини, і «промовляння» може не мати сильного терапевтичного ефекту, отже, для дитини більш корисним є «програвання» своїх почуттів чи деякої складної ситуації в присутності приязного і делікатного дорослого.

У сучасний період система спеціальної підготовки кадрів у галузі соціальної терапії ще не склалася, тому важливою є самоосвіта соціальних працівників, прослуховування ними відповідних лекцій. Разом з тим слід наголосити, що гарним соціальним працівником є не той, хто просто вивчає різні терапевтичні методи і методики, а той, хто через глибокі контакти з кожним клієнтом буде намагатися якнайкраще зрозуміти іншу людину й збагачувати свій власний світ переживань, бо розуміння іншої людини залежить не стільки від методу, скільки від людських якостей соціального працівника.

За всієї своєрідності профілактичного, адаптаційного, реабілітаційного і терапевтичного впливу на соціальні об’єкти у цих процесах є багато спільного. Деякі терапевтичні методи активно використовуються в адаптації, реабілітації і навіть у профілактиці. Адаптація може служити одним із засобів реабілітації і навпаки. І все це спрямовано на досягнення загальної мети - надання соціальної допомоги особистості шляхом відновлення, збереження та покращання її здатності до соціального функціонування й забезпечення соціального оздоровлення.

Соціально-психологічні основи ігрової терапії

Сучасні педагоги та психологи називають гру як «її Величність», вона прекрасна, давня та незбагненна. Велику таємницю гри багато віків вивчають філософи, літературознавці, педагоги, психологи, юристи.

У народознавстві дитинство розуміють як час підготовки до життя та гри.

У самому дитячому розумінні «грати» означає «дружити». Діти часто саме так висловлюють власне незадоволення іншими дітьми: «Я не хочу з тобою гратися!», що звучить у значенні: «Я не хочу з тобою дружити!»

На жаль, сьогодні перевага надається «розумним» комп’ютерним іграм, спортивним заняттям, переважно східного спрямування тощо. Грі відводиться роль розваги та відпочинку, а не важкій, кропіткій, зцілюющій душу та тіло праці!

У різні часи вчені намагалися пояснити власне бачення гри, як феномену розвитку людини:

Вправа 1.

«До джерел Мудрості»

ПЛАТОН: «Гра – джерело задоволення»

АРИСТОТЕЛЬ: «...в ідеальній державі люди здатні віддаватися найчудовішим іграм».

Ж.-Ж. РУССО: «... для того, щоб пізнати та зрозуміти дитину, необхідно поспостерігати за її грою».

Ф. ШИЛЛЕР: «... гра та краса врівноважують, доповнюють один одного, гра – це вільне, самостійне розкриття усіх сил людини, її сутності».

С. А. ШМАКОВ. дитяча гра здійснює важливий вплив на оптимістичне відчуття дитини у сьогоденні».

I. КОН: «... я не знаю жодного повного визначення гри. Чому б не уявити її як механізм самоорганізації, самонавчання?».

Ігротерапія –

важливий спосіб психологічної стійкості особистості

Ми так мало знаємо про складні хитросплетіння дитинства й так обмежені в наших зусиллях відкрити й зрозуміти думки дитини, тому ми просто змушені дозволяти дітям учити нас. Багато дорослих не хочуть, щоб їх учили діти, але довідатися щось про дітей ми можемо тільки від самих дітей. Діти вносять у спілкування з дорослими багатющий комплекс емоційних можливостей, з яких вони плетуть візерунок власної особистості. І те, у якому напрямку розвиватимуться ці емоційні можливості, залежить від особистості педагога, від його реакцій. І від того, що дитина відчуває в дорослому.

Ігротерапія, зосереджена на дитині, базується на постулатах про те, що таке дитина. Ось вони, ці постулати.

Діти – це не маленькі дорослі, і вихователь повинен пам’ятати про це.
Діти – люди. Вони здатні до глибоких емоційних переживань болю й радості.
Діти унікальні й заслуговують на повагу. Педагог цінує унікальність кожної дитини й поважає в кожному з них особистість.
Діти витривалі. Діти володіють величезною здатністю до подолання перешкод і несприятливих обставин у своєму житті.
Діти мають уроджену тенденцію до росту й дозрівання. Вони мають внутрішню інтуїтивну мудрість.
Діти здатні до позитивного керування власною діяльністю. Вони здатні творчо взаємодіяти із власним миром.
Гра – природна мова дитини, вона є середовищем для її самовираження, у якій вона почувається найбільше комфортно.
Діти мають право на мовчання. Педагог поважає бажання дитини не розмовляти.
Діти несуть терапевтичний досвід туди, де вони повинні жити. Педагог не намагається визначити, коли і як дитина має грати.
Ріст дитини не можна прискорити. Педагог визнає це й проявляє терпіння в тому, що стосується розвитку дитини.

Саме ці правила є для вихователя тими рамками, у яких будується самопроектна установка на дітей.

Кожна дитина – це особистість зі своїми власними правами. Причому кожний – особистість унікальна, і ця унікальність не залежить від якоїсь значущої людини; жодною мірою особиста значущість не пов’язана з поводженням дитини й не є її функцією. Діти заслуговують на повагу, тому що вони мають цінність і достоїнство як індивіди. їхня унікальність звеличується й визнається педагогом, що ставиться до дитини як до особистості. Часто дорослі поводяться з дитиною так, ніби перед ними неживий предмет. Це неправильно. Діти – люди. Дитина – не об’єкт для вивчення, але людина, яку варто пізнавати в динаміці розвитку. Діти й взагалі всі люди прагнуть до того, щоб їх почули, щоб визнали їхню особистість.

Дитинство невіддільне від гри. Чим більше знамення дитинства в культурі, тим важливіше гра для суспільства. На початку XX століття критерій психічного здоров’я формулювався так: - «Здоровий той, хто вміє любити й працювати». Наприкінці XX століття говорили, що здоровий той, хто вміє любити, працювати й грати.

Незважаючи на різне розуміння значення гри дитини, жодний психотерапевт не стане розпитувати дитину про її життя за межами ігрової кімнати (за винятком тих випадків, коли можна припускати, що дитина перебуває в кримінальній ситуації, наприклад, у ситуації фізичного або сексуального насильства), не стане з’ясовувати стосунки з нею. Це пов’язане з універсальним положенням про те, що вільна гра сама по собі багато в чому цілюща для дитини. Ігровий терапевт створює й підтримує умови для вільної гри. Зосереджений на дитині ігровий терапевт вбачає своє професійне завдання в тому, щоб розуміти й відбивати емоційний стан дитини в процесі гри.

Коли дитина зустрічає щире розуміння (прийняття своїх) стану, вона долає свої внутрішні конфлікти, психологічний дискомфорт, невротичні стани і стає здатною до особистісного росту й розвитку. Це головне положення клієнт-центрованої терапії К. Роджерса, «дитячим» варіантом якої є ігрова терапія, центрована на дитині.

Мета такої терапії – не змінювати і не переробляти дитину, не вчити її якихось спеціальних поведінкових навичок, а дати можливість дитині бути собою.

Це засіб обміну інформацією, і жадати від дитини, щоб вона говорила, – значить автоматично споруджувати бар’єр у терапевтичних відносинах, накладаючи обмеження, які фактично говорить дитині: «Ти маєш перейти на мій рівень спілкування й використати для цього слова». Педагог відповідає за те, щоб бути на одному рівні з дитиною і спілкуватися з нею за допомогою тих засобів, які є зручними саме дитині. Чому дитина повинна пристосовуватися до дорослого? Це педагог – та людина, що як передбачається, уміє добре пристосовуватися, володіє для цього необхідними навичками, знає, як ефективно спілкуватися на будь-якому рівні й розуміє особливості дитячого розвитку.

Почуття дитини часто неможливо виразити вербально. На цьому рівні розвитку в неї не вистачає когнітивних вербальних засобів для вираження того, що вона почуває; в емоційному плані вона не може настільки зосередитися на інтенсивності своїх переживань, щоб можна було їх адекватно виразити в словах. Світ дитини – це світ конкретних речей, і до нього слід підходити тільки так, якщо ми хочемо встановити контакт з дитиною. Це конкретне самовираження дитини як спосіб її пристосування до власного світу.

Дитяча гра сповнена змісту и надзвичайно важлива для дитини, тому що через гру їм стають доступними ті галузі життя й дій, де їм важко знайти слова. Діти можуть використати іграшки для того, щоб сказати про те. що вони не можуть сказати, зробити, те, що їм самим ніяково зробити й виразити почуття, які можуть викликати несхвалення оточуючих. Гра – символічна мова для самовираження; і гра може відкрити нам, що пережила дитина; як вона реагує на те, що пережила; які в неї виникли почуття, пов’язані з пережитим; які бажання, мрії й потреби з’явилися у дитини й у чому полягають особливості її Я - концепції.

Більшість нормально розвинених дітей зіштовхується в житті із проблемами, які здаються їм нерозв’язними. Але, програючи їх так, як їй хочеться, дитина може навчитися поступово справлятися з ними. У результаті може вийти гра, яка у цей момент здається нам беззмістовною або навіть неприємною, оскільки ми не знаємо, яку мету вона переслідує і чим закінчиться. Коли немає безпосередньої небезпеки, найкраще поставитися до гри дитини зі схваленням і не втручатися, оскільки вона повністю захоплена нею. Спроби допомогти дитині, якщо під час гри виникли якісь труднощі, хоча й робляться з добрими намірами, можуть перешкодити пошуку дитини знаходити рішення, які будуть для неї найбільш зручні.

Гра – це процес, у якому дитина програє свої почуття, набуває власного досвіду! Ось чому часто наші бесіди «не гріють дитячу душу» (хоча і зрозумілі для неї) – це не їх власний досвід. Ми ніби пропонуємо дитині понюхати зрізані квіти, не даючи їй можливості самій виростити її.

Ігрова терапія вважається одним з найефективніших засобів допомоги тим, хто живе у світі уяви та фантазії, та ще не засвоїв цінностей та правил світу дорослої людини.

Головна функція ігротерапії полягає в тому, щоб перетворювати щось, неймовірне в реальному житті, на таке, що піддається контролю у певній ситуації.

Що собою являє ігрова терапія?

Вправа 2.

Дати визначення ігрової терапії

ІГРОВА ТЕРАПІЯ (за Г. Лендрєт ) – динамічна система міжособистісних стосунків між дитиною та терапевтом. При цьому дорослий, ознайомлений із процедурою ігрової терапії, забезпечує дитину ігровим матеріалом, сприяє тому, щоб дитина якомога повніше виразила та дослідила власне Я (почуття, вчинки, думки...) за допомогою гри.

ІГРОВА ТЕРАПІЯ (за Т. Д. Зінкевич-Євстігнеєвою та Т. М. Грабенко) – процес спільного з дитиною проживання й осмислення будь-якої життєвої ситуації, що подана в ігровій формі: це процес співтворчості, співдії.

Г. Лендрет з 25-річного досвіду роботи у ігровій терапії стверджує: «Очевидно, що іграшки для дитини – це слова, а гра дає дитині унікальну можливість реорганізувати, перетворити власний досвід, власний світ!»

Однією з перших ігрову терапію дитини почала використовувати Анна Фрейд у своїй роботі з дітьми, які пережили бомбардування у Лондоні під час Другої світової війни.

Донькою видатного психоаналітика було на практиці доведено, що, якщо дитина мала можливість виразити у грі свої хвилювання, вона звільнялася від страхів і уникала розвитку в собі психічної травми.

Дітям від природи притаманне прагнення до морального комфорту, піклування про самого себе. Діти надзвичайно життєздатні. Тобто, у порівнянні із дорослою людиною, вони мають здатність виживати навіть у найнесприятливіших, стресогенних умовах.

Більшість нормальних дітей стикається у житті з проблемами, які здаються їм досить складними. Такими, які не можна вирішити. Внаслідок цього діти отримують стійки дискомфортні або стресові стани.

Саме в розвитку, формуванні, відновленні та збереженні здоров’я дітей – як фізичного, психічного, соціального і душевного – важливу роль відіграють значущі для дітей люди – батьки та педагоги ДНЗ.

Вправа 3.

«Моє бачення сучасного вихователя»

Мета: визначити якості, що характеризують вихователя сучасного дошкільного закладу.

Інструкція: Ви повинні протягом 5 хвилин до кожної літери слова «ігротерапія» дібрати якості, які, на вашу думку, характеризують вихователя дошкільного закладу.

Для ефективної роботи пропоную поділитися на групи.

(Після виконання творчого завдання один представник групи зачитує версію розшифровки слова «ігротерапія»)

І – ініціативний, ірраціональний, інтелектуальний, інтелігентний…

Г – грамотний…

Р – рішучий, розкутий, реактивний, романтичний, різний...

О – оригінальний, оптимістичний, організований, органічний…

Т – толерантний, терплячий, трудолюбивий,товариський, турботливий, тактовний...

Е – ерудований, енергійний…

Р – раціоналістичний…

А – активний, азартний…

П – психолог, педагог, передовий…

І – ініціативний, ірраціональний, інтелектуальний, інтелігентний...

Я – якісний…

На яких же принципах мають будуватись відносини дорослого з дитиною в ігротерапії?

В цьому нам допоможе розібратись наступне завдання

Вправа 4.

Принципи відносин з дітьми у ігровій терапії

(за Г. Лендрєтом)

Ці принципи мають філософський характер, тому і йде трактування особливого стану «розуміння дітей серцем», «обережного торкання до їхнього світу».

Педагоги одержують індивідуальні бланки, на яких окремі принципи вписані повністю, а від деяких принципів дається тільки 1-я частина. Інструкція: Ознайомившись зі змістом принципів, записаних повністю, і, слідуючи за логікою Г. Лендрета, скласти 2-у частину (закінчення) тих принципів, де вона пропущена.

Кожний робить висновки стосовно свого підходу до ігор дітей, щодо своєї позиції-партнера й «помічника» дітей.

Я не всезнайко.	Тому я не буду намагатися бути ним.
Я хочу, щоб мене любили.	Тому я буду відкритий дітям, що мене люблять.
Я хочу більше приймати у собі дитину.	Тому я із зацікавленням та прихильністю дозволю дітям освітлювати мій світ.
Я так мало знаю про складні лабіринти дитинства.	Тому я дозволю дітям вчити мене.
Я краще за все засвоюю знання, що їх отримую у результаті власних зусиль.	Тому я об’єднаю власні зусилля із зусиллями дитини.
Іноді мені потрібна схованка.	Тому я дам схованку дітям.
Я люблю, коли мене приймають таким, яким я є насправді.	Тому я буду прагнути співчувати дитині та цінувати її.
Я реагую емоційно та виразно на світ власної реальності	Тому я намагатимуся послабити свою хватку та увійти у світ дитини.
Я— єдиний, хто здатний прожити моє життя.	Тому я не прагнутиму до керування життям дитини.
Я черпаю надію та волю до життя всередині себе.	Тому я буду визнавати та підтверджувати почуття самості у дитини.
Я не можу зробити так, щоб страх, біль, розчарування та стреси дитини щезли.	Тому я старатимуся пом'якшити удар.
Я відчуваю страх, коли я беззахисний.	Тому я торкатимуся внутрішнього світу беззахисної дитини із добром, ласкою та ніжністю.
Я роблю помилки.	Тому я буду терплячим до людської сутності дитини.

Турбота про фізичне здоров’я дітей завжди була і лишається однією з пріоритетних задач. Дитину неможливо змусити робити те, чого вона не хоче і тут в допомогу приходять ігри. Ігри сприяють всебічному, гармонійному, фізичному та розумовому розвитку, формуванню необхідних навичок, координації рухів, спритності і влучності. Лікувальні вправи пропонується проводити у вигляді ігор, під час яких діти не тільки лікуються, а й отримують масу задоволення. Ігри, які проводяться на свіжому повітрі, загартовують організм і укріплюють імунітет.

Ігри, що лікують:

хвороби дихальної системи;
після перенесених інфекційних захворювань;
ігри для емоційних дітей;
ігротерапія спілкування;
ігри для зняття денної напруги;
ігри для релаксації;
ігрові хвилинки;
музичні хвилинки;
ігри для веселих пальчиків.

Під час занять у статичному напруженні перебувають м’язи спини, голови, ніг. Тривале сидіння викликає застій крові у ногах, ділянках тазу, живота. Тому погіршується постачання крові у головний мозок, що негативно впливає на життєдіяльність нервових клітин.

Саме тому ігрові хвилинки так важливо проводити під час кожного заняття. Вони знімають втому, нормалізують увагу, відновлюють втому, нормалізують увагу, відновлюють сили, викликають почуття бадьорості, поліпшують настрій, підвищують працездатність.

Вправа 5.

Ігрова хвилинка

Я малюю зайчика для вас – раз,	(колові рухи руками над головою)
Це у нього, бачите, голова – два,	(покласти руки на голову)
Це у нього вушка догори – три,	(підняти руки від вух догори)
Це у нього хвостик сірий – чотири,	(повернути тулуб праворуч, ліворуч)
Це очиці весело горять – п’ять,	(прикласти руки до очей)
Ротик, зубки – хай морквинку їсть – шість,	(імітація жування моркви)
Шубка тепла, хутряна на нім – сім,	(плескання у долоні)
Ніжки довгі, щоб гасав він лісом – вісім,	(підскоки на місці)
Ще довкола посаджу дерева – дев’ять,	(посадити дерево, притоптати ямку)
І хай сяє сонце в піднебессі – десять.	(стати навшпиньки)

Дитина, беручи активну участь у грі, переступає поріг страху та сором’язливості, отримує «перемоги» й зазнає «поразки».

Наслідування улюблених героїв під час гри допомагає побороти страх та переляк. Граючись, можна побігати за Вовком – тепер уже боїться та просить пробачення за свої погані вчинки Вовк. У грі можна й самому побути Вовком, Бабою-Ягою, налякати своїх однолітків (дати дитині можливість бути мужнім та хоробрим!), разом посміятися над їхнім страхом. Адже сміх вбиває страх. Зустрічаючись зі страхом у присутності значущих для дитини людей, дітлахи навчаються долати його.

Батьки, психологи чи вихователі для подолання страхів у дитини можуть використовувати давно відомі народні ігри, які допоможуть зняти заторможеність, скутість та страхи, що виникають у дитини в темряві, замкнутому просторі, в новій, неочікуваній ситуації спілкування.

Ігрова терапія – природний спосіб вираження свого «Я», зміцнення впевненості у собі. Ігротерапія пробуджує активність дитини, її ініціативу й самостійність, розвиває вміння володіти емоціями та приймати самостійні рішення.

У грі відбуваються основні прогресивні зміни у психіці та особистості дитини. Саме тому дедалі більшого значення набуває гра як спосіб корекції емоційних і поведінкових порушень у дітей. Це в свою чергу допомагає успішній соціалізації дитини.

Ігрова терапія – це лише ще одна спроба допомогти дитині налагодити відносини з непростим світом дорослих.

В основі різних методик ігрової терапії лежить визнання того, що гра чинить сильний вплив на розвиток особистості. Гра – найприродніший спосіб самовираження дитини і провідна діяльність, яка забезпечує її розвиток. У грі діти мають змогу реалізувати дії, які вони не можуть здійснити у реальному житті, виразити ретельно приховувані почуття, як-от страх, агресія, тривога, розчарування, незахищеність, сором. Виражаючи ці почуття, дитина навчається розбиратися у них, керувати ними і, навіть, позбуватися їх, стаючи впевненішою у собі, своїх можливостях. Отже, гра дає дитині змогу зняти напругу, тривогу, страх перед оточенням, підвищити самооцінку, перевірити себе у різних ситуаціях спілкування без ризику викликати соціально значущі наслідки.

Ігрова терапія орієнтована на дітей віком від 3 до 10 років і є ефективним засобом розв’язання найрізноманітніших дитячих проблем, зокрема таких, як:

Вправа 6.

Позначити, які , на вашу думку дитячі проблеми можна вирішити за допомогою ігрової терапії. Позначте їх:

страхи;
негативізм;
емоційна нестійкість;
демонстративність;
конфліктність;
агресивна та саморуйнівна поведінка;
дефіцит уваги;
уникнення розумових зусиль;
негативний емоційний стан після розлучення батьків;
нав’язливі форми поведінки;
негативний емоційний стан унаслідок насильства;
тривожність;
недостатньо сформована Я-концепція (відсутність цілісного уявлення про себе, невпевненість у собі);
порушення взаємовідносин між дитиною та батьками.

Робота в ігровій ситуації, де дитині пропонують спеціально дібрані іграшки, і педагог бере участь у програванні дитиною певних травматичних епізодів, була названа активною ігровою терапією. Далі це переросло у директивну ігрову терапію, що базується на теорії соціального научіння, при якій основним завданням є навчання дитини адекватної соціальної поведінки через наслідування.

Водночас з активним типом паралельно розвивається і пасивний тип ігрової терапії, коли педагог не обмежує дитячої гри, а замість цього просто присутній в ній, перебуваючи в одній кімнаті з дитиною.

Більшість дорослих уміє вербально виразити свої відчуття, засмучення, тривоги і особисті проблеми.

Гра є для дитини тим самим, що й мова для дорослого. Це засіб для вираження відчуття, дослідження стосунків і самореалізації. Коли їм надається така можливість, діти розігрують свої відчуття і потреби приблизно так само, як це роблять дорослі. Динаміка вираження і засобу спілкування у дітей дещо інша, але відчуття (страх, гнів, щастя, фрустрація, задоволення) схожі з відчуттями дорослих. Якщо подивитися на гру з цього боку, можна зробити висновок, що іграшки для дітей – слова, а гра – мова.

Для проведення спеціальної ігрової терапії

потрібні іграшки та матеріали.

Іграшки та матеріали, необхідні для ігрової терапії, можна об’єднати у три великі групи:

1. Іграшки із реального життя.

2. Іграшки, що допомагають відреагувати агресію.

3. Іграшки для творчого самовираження і послаблення емоцій.

Весь комплекс ігор доволі різноманітний і містить:

вправи;
рухливі ігри;
дидактичні ігри («Абетка настрою», «Чий пес?» тощо);
ігри, спрямовані на створення історій («Карти» тощо);
сюжетні ігри з використанням іграшок («Сім’я», «Дитячий садок» тощо);
ігри-драматизації
ігри – медитації, релаксації.

Іграшки та матеріали,

що рекомендуються для ігрової терапії:

Лялькові меблі (дерево), гнучкі фігурки членів родини, гамбі – гнучка фігура з не намальованим обличчям, ляльки, лялькове ліжко, лялькова одежа, соска, пляшка із соскою (пластмаса), гаманець з «коштовностями», шкільна дошка, крейда, кольорова крейда, губка, холодильник (дерево), плитка (дерево), тарілки (пластмаса), столові прибори, каструлі, сковорідка, глечик, харчові продукти, пусті консервні бляшанки з під фруктів та овочем(з затупленими краями), картонка з під яєць, рушник, віник, совок, мило, щітка, гребінець, кольорові олівці, папір, скоч, клей, іграшковий годинник, будівельні кубики (різної форми і розміру), фарби, альбом, газетний папір, кисточки, пластилін, глина, маски клоунів, палички від морозива, вантажівка, машина, літак, човен, автобус, трактор, барабан, солдатики, на ковальня та молот, армійське спорядження, шолом вогнеборця та інші головні убори, соснове поліно, молоток, гвіздки, пісок, велика ложка, сито відро, тварини із зоопарку, домашні тварини, резинова змія, крокодил, дротики із присосками для кидання у мішень, резиновий ніж, наручники, рушниця з дротиками, автомат, м’ячі (великі та маленькі), телефон (2 шт.), тупі ножиці, кольоровий папір, лікарське приладдя, іграшкові гроші та касовий апарат, старі рушники, лялька доктора, лялька медсестри, лялька полісмена, лялька – папа, мама, сестра, малюк, крокодил, вовк, пластмасовий конструктор, мотузка.

Особливі зауваження при відборі іграшок

Хоча успішне вирішення ребусів може зробити легшим розвиток толерантності та фрустрації (почуття адекватності), використовувати їх не рекомендується, оскільки по меншій мірі один із шматків ребуса обов’язково загубиться. Події у ігровій кімнаті не повинні закріплювати негативного досвіду дитини. Діти, що страждають від почуття не адекватності, і що відчувають труднощі при вирішенні ребусів, повинні мати можливість переживати успіх і відчуття задоволення.

Треба спеціально обговорити використання поліна молотка та гвіздків. Поліно повинно бути із м’якого дерева, приблизно 30 см. у висоту. Молоток повинен бути звичайного розміру. Спеціальний дитячий молоток малюків не влаштовує. Гвіздки повинні бути двох розмірів: короткі та товсті із великою шапочкою та більш тонкі. Короткі гвіздки не будуть гнутися, і кожна дитина зможе вибирати свій рівень складності.

Усі речі, що знаходяться у кімнаті, має бути цілим, акуратним і функціонуючим. Багато дітей приходять до ігрової кімнати із нестійкої фруструючого середовища. Ця нестійкість не повинна закріплятися зламаними та не функціонуючими іграшками.

Фарби повинні бути свіжими. У коробку із фарбами можна поставити маленьке кофейну чашечку – це зробить легшим процес змивання та змішування фарб. Невеличкий жорсткий пластиковий басейн може слугувати гарною пісочницею. Періодично його можна оббризкувати водою, що прибити пил.

Після кожного сеансу у ігровій кімнаті потрібно навести лад і розставити все на свої місця.

Ігротерапія тісно пов’язана з іншими видами терапії, зокрема:

музикотерапія;
ізотерапія;
лялькотерапія;
образно-рольова драмтерапія;
казкотерапія;
пальчикова терапія.

Методичні рекомендації для проведення пальчикових ігор

У житті дитини існує короткий, але дуже унікальний період, коли дитячий мозок запрограмований на інтенсивне формування і навчання. Вчені помітили, що в цей період дитина з задоволенням сприймає будь-яку інформацію, набуває різні навички без додаткової мотивації. Добре розвиває мозок дитини пальчикові ігри. Вони добрі помічники для того, щоб підготувати дитину до письма, розвинути її координацію, мозок. Для того, щоб паралельно розвивалося і мовлення, можна використовувати для таких ігор невеличкі віршики, пісеньки, тощо.

Будь-який вірш можна перекласти на пальці, тобто придумати рухи пальчиків, які будуть супроводжувати текст. Завдяки пальчиковим іграм дитина отримує різноманітні сенсорні враження, у неї розвивається увага і здібність зосереджуватися. Ці ігри формують і добрі взаємовідношення між дорослим і дитиною. Віком до 2-х років дитину треба знайомити з долонею, виконувати прості рухи «поплескування, постукування, ховання рук за спину, за допомогою дорослого можна показувати фігурки тваринок».

З двох до трьох років треба навчити дитину енергійним жвавим рухам кистями рук (гра місимо тісто, забиваємо гвіздочки і т. п.). Знайомимо дітей з пальчиками: складаємо прості фігури з пальців і долонь (коло, кошик, сонечко); робимо прості фігурки із пальчиків однієї руки (зайчик, коза); робимо скоординовані дії з двома руками (хатинка, ворота).

Від трьох до чотирьох років діти виконують фігуру тваринки спочатку однією рукою, потім другою, а потім разом двома руками. На далі діти виконують однією рукою одну фігурку, а другою іншу, положення рук часом змінюється. Діти вчаться згибати і розгрібати пальці по черзі правою і лівою руками.

З чотирьох до п’яти років діти виконують різні фігурки правою і лівою рукою. Вони зжимають і розжимають пальці обох рук разом і по черзі. Діти складають фігурки з обох рук складаючи пальці разом.

З п’яти до семи років діти розповідають руками вірші змінюючи фігурки. Складають пальці однієї руки почергово (перший з другим, перший з третім, перший з четвертим, перший з п’ятим). Потім ці дії виконуються обома руками паралельно. Далі діти складають із пальців фігурки тваринок з використанням додаткових матеріалів (кулька, хусточка, олівець і т.п).

Наприклад: гра з пальчиками, для малюків, яким важко самим виконувати рухи. У цій грі дорослий допомагає дитині робить їй масаж пальчиків, легкими круговими рухами, перебирає кожен пальчик дитини і говорить: 1,2,3,4,5, будем пальці рахувати, або проводити гру моя сім'я: оцей пальчик – дідусь, оцей пальчик - бабуся, оцей пальчик – таточко, оцей пальчик – мамочка, а цей пальчик – Я, ось і вся моя сім’я. Пальчикові ігри для дітей різного віку описані у книжці О. Черенкової «Оригінальні пальчикові ігри»

Однією з найцікавіших психокорекційних технік (аналіз відомих дитячих казок, створення казки «по слову від кожного», вигадування кінця казки чи початку нової казки) є казкотерапія. Особлива значущість казкотерапії виявляється у роботі з дітьми молодшого віку.

З допомогою казок діти набувають необхідних знань і навичок, вчаться переборювати складні ситуації, використовуючи героїв творів як модель для наслідування. Мовою казки можна розпочати розмову про щось досить складне для розуміння дитини. Діти люблять казки і терплять нотацій, отже, за допомогою казки можна впливати на поведінку дитини, не викликаючи сильного спротиву з її сторони. Більше того, казки дозволяють опосередковано підійти до питань, болісних для дитини, а також допомогти дитині в символічній формі виразити і відрегулювати важкі почуття, особливо якщо вона сама бере участь у придумуванні казки. Використовують і так звані «персоналізовані» казки. У них герой максимально наближений до дитини, з якою передбачається працювати, але не ідентичний їй. Схожість повинна сприяти ідентифікації дитини з героєм, який в казці знаходить шляхи і способи розуміння і вирішення своїх труднощів і конфліктів. Кожна казка придумується для конкретної дитини і спрямована на вирішення наявних у неї проблем.

Вправа 7.

«Казковий вернісаж»

Мета: активізувати образну пам’ять і творчу уяву, розвивати швидкість та гнучкість думки, вміння міркувати нестереотипно.

Усі ми родом із дитинства. І завжди з любов’ю та ніжністю згадуємо казки, які чули вдома, в дитячому садку, в школі. Адже казка – не просто найпопулярніший фольклорний жанр, це чарівне джерело, що дає наснагу для ігор кожній дитині. Казка дарує радість і дорослим, і дітям. Тому зараз ми виконаємо вправу «Казковий вернісаж».

Інструкція: Кожна група по черзі витягує зі скриньки конверт із описом знайомої всім казки. Необхідно прочитати вголос цей опис і відгадати, про кого або про що саме йдеться. Отже, розпочинаємо:

В якій відомій казці сіра непривітна особистість здійснює підступний план убивства двох осіб, і лише завдяки своєчасному втручанню громадськості все закінчується добре?

(Червона шапочка)

Назвіть казку, в якій різні за своїм соціальним статусом герої займали по черзі помешкання, створене в незвичайному архітектурному стилі. І все було б добре, якби до помешкання не повернувся його попередній власник зі своїм охоронцем. От героям казки й довелося залишити незаконно зайняту територію.

(Рукавичка)

Герой якої казки постійно виконує забаганки своєї норовливої дружини? Проте, як би він не прагнув задовольнити амбіції супутниці, вона щоразу підвищує рівень вимог. Зрештою, подружжя опиняється на початковому етапі задоволення власних потреб.

(Про Липку та зажерливу бабу)

В якій казці головна героїня постійно й нахабно обмовляла тих, хто їй робив добро? А коли вона, щоб уникнути покарання, незаконно оволоділа чужим помешканням, то різні впливові особи намагалися провести з нею роботу з подолання її асоціальної поведінки Вдалося це лише найменшому з усіх учасників експерименту.

(Коза-дереза)

Назвіть казку, в якій ідеться про спортсмена, котрий вирушає на змагання з бігу з перешкодами. Хитрість і витримка допомогли йому дуже близько підійти до фінішу, проте фінал – трагічний. Проявивши занадто велику самовпевненість, він гине.

(Колобок)

Назвіть казку, в якій головна героїня могла перевтілюватися в різні образи задля свого нареченого. Проте одного разу його нерозсудливість та імпульсивність у поведінці призвели до довготривалої розлуки закоханих. Та, долаючи різні перешкоди, вони все ж таки єднають свої долі.

(Царівна-жаба)

Для творчого самовираження використовують неструктуровані матеріали та обладнання:

пісок, вода (у мисках);
пластилін, глина;
фарби для малювання пальцями;
фарби для малювання пензликом, олівці, фломастери;
білий і кольоровий папір;
клей;
ножиці;
стіл, мольберт;
соснове поліно;
тазок, маленька мітла, швабра, килимки, ганчірки;
старі газети;
кошик для сміття тощо.

Вправа 8.

«Паперові фантазії»

Мета: викликати бажання працювати з папером, розвивати вміння співпрацювати в парі, а згодом в групі.

Матеріал: папір різного кольору і форми, музичний супровід.

Завдання:

Самостійно зробити метелика;
В парах зробити пташку;
Разом виготовити пароплав.

Висновок: кожна ваша робота – неповторна і гарна.

Сімейна ігротерапія

Батьківський порадник

Знайомте дитину з різними галузями дійсності. При відвідуванні різних установ звертайте увагу малюка на різні професії людей. Поясніть хто, що і навіщо робить. Щоб дитина використовувала отриманні знання в грі, придумуйте різні незвичайні ситуації. Наприклад: лікар переплутав сумку в автобусі і замість предметів, необхідних для роботи приніс фарби і пензлик. Що ж було далі? Можна використовувати й ігри «В що можна цим пограти», «Що я роблю» та ін.

Старші дошкільники вже можуть самі створювати різні ігрові ситуації.

Граємо разом

Ігри для всієї родини

Що більше всього люблять маленькі діти? Звичайно, грати. І не тільки з друзями, але й з мамою й татом. У батьків, як правило, на це не вистачає ні сил, ні часу. Між тим гра – це одна з можливостей допомогти малюку впізнати багато нового і цікавого, розвивати у нього необхідні навички, вплинути на внутрішній світ малюка, стати ближчим до своєї дитини. Пропоновані ігри не потребують від дорослого якихось особливих зусиль або витрат, матеріалом для них буде те, що с в кожному домі – іграшки або будь які речі. Пограйте з малюком, подаріть йому радість.

Гра «Загубилась іграшка».

Мета. Розвивати пам’ять і увагу, вміння зосереджуватися.

Хід гри

I варіант. Поставити на стіл 5-6 невеликих іграшок і запропонуйте запам’ятати їх, а потім на декілька секунд закрити очі. В цей час приберіть одну з іграшок, після чого попросіть малюка вгадати, яка іграшка заховалася, поступово збільшуючи їх кількість на столі. Ускладнюючи завдання замініть іграшки на картинки з зображенням предметів, наприклад, з дитячого лото.

II варіант. Запропонуйте сину або дочці запам’ятати послідовність розташування іграшок на столі. Непомітно переставте 2-3 іграшки місцями. Попросіть вгадати, яка іграшка стоїть не на своєму місці.

Гра «Різнокольоровий світ гри».

Багато дітей плутають назви кольорів. Уявіть собі на хвилинку, що назви кольорів кажуть на іноземній мові. Чи швидко, ми дорослі, зможемо вивчити їх? Так і дітям важко запам'ятати ці абстрактні слова. А якщо пограти?

Мета. Формувати вміння розрізняти кольори, розвивати увагу, пам'ять, поширювати словник дитини.

Хід гри

Розкладіть на підлозі декілька листів кольорового паперу. Розкажіть казку про чарівні килими-літаки, які приймають на свій борт іграшки, такого ж кольору, що й самі килими. Ще раз назвіть кольори. Можна, показуючи лист паперу, назвати предмети такого ж кольору. Наприклад, червоний, як томат, жовтий, як пісок; зелений, як трава; синій, як небо в гарну погоду; білий, як сніг тощо. Якщо малюк з цим впорався продовжуйте розповідь, повідомивши, що почалася бура. Сильний вітер уніс килим – літак у тридев'яте царство. При цьому всі іграшки впали на землю і перемішалися. Але тут вони почули голос доброго чарівника: «Якщо ви знову зберетесь в групи за кольорами, килими-літаки повернуться і можна буде продовжувати мандрівку». Тепер дитина повинна без допомоги виконати завдання.

Гра «Око бачить, вухо чує, рот смакує».

Мета: Формувати основи знань про здоров’я, як складову систему (природа і суспільство);

Хід гри

На картках, розділених на 4 – 8 клітинок по горизонталі. На початку ряду подані зображення органів чуття людини: око, вухо, ніс, рот. Клітини кожного ряду треба накрити картками із зображенням предметів, які сприймаються саме тим органом чуття, який назвав ведучий. Наприклад, ведучий називає: «Рот», а дитина добирає з усіх наявних картинок ті, що зображують їстівне. Добре було б намалювати для гри такі продукти харчування, які мають особливий смак: гірке, солоне або кисле (лимон, цукерка, червоний стручковий перець, сіль у сільничці).

Гра «Режим дня».

Мета: Формували ціннісне ставлення до організації особистого життя за режимом, як чинника здоров’я.

Хід гри

Дитині дають малюнки, за якими вона розповідає, яка частина доби відтворена та імітує рухи, зображені на малюнках (прокидається, вмивається).

Гра «Кмітливий пішохід»

Мета: Формувати поняття про безпеку життя на проїзній частині вулиці.

Хід гри

Ведучий розміщує в кімнаті світлофор (ящик з прорізаними круглими отворами, обведеними трьома кольорами – червоним, жовтим, зеленим, діаметр яких удвічі більший за м’яч). Пішохід з м’ячем переходить перехрестя. Перейти – значить по ходу закинути м’яч у зелений отвір світлофора.

Потрапивши у червоний – пішохід не має права переходити вулицю, у жовтий – отримує право ще раз кинути м’яч. Виграє той, хто перейде перехрестя.

Ігри Нікітіна.

Ігри Нікітіна – це багатофункціональні ігри, які мають безмежний простір для творчості. Це ігри для всієї родини. Вік визначається тільки ступенем складності завдання.

Розвиваючі ігри необхідні для того, щоб в одну й ту ж саму гру дитина змогла гратися і в рік, і в два, і в п’ять, і в десять. Ці ігри навчають наших дітей, йдучи від простих до більш складних завдань, отримувати радість і задоволення від мисленої діяльності. Для того, щоб знайомство з цими іграми запам’яталось дитині назавжди, щоб відношення до них було особливим, а ігри залишались бажаними протягом тривалого часу, дуже важливо перше враження від гри. Дуже важливо, як ви викладете перший раз кубики на стіл. Якщо ви на очах дитини відкрили кришку і з гуркотом висипали всі кубики на стіл так, що вони розлетілись в різні сторони, то потім найулюбленішим заняттям дитини буде таке ж саме виймання кубиків з коробки, а не складання потягів та вежі з них.

Кубики «Склади візерунок» краще за все підходять до першого знайомства з розвиваючими іграми. Це 16 дерев’яних кубиків з ребром розміру 3 см., які вкладені в дерев’яну чи картонну коробку (наявність коробки обов'язкова). Грані кубиків мають певне розфарбування: передня грань у нього – біла, задня – жовта, права – синя ліва – червона, верхня – жовто-синя, нижня – червоно-біла. Нікітін в своїй книжці «Інтелектуальні ігри» радить починати гру в них з півтора роки. Вони сприяють «розвитку просторової уяви, охайності, уваги, графічних здібностей, вмінню аналізувати, синтезувати та комбінувати». Починати треба з того, що разом з дитиною роздивитися кубики: «Дивись, які гарні кубики! Ось я взяла 4 кубика; один, два, три, чотири. Дивись, це – синя сторона, а це – жовта. Яка красива синя доріжка в мене вийшла. Давай візьмемо зайця, бачиш, як йому подобається стрибати по синій доріжці. А тепер доріжка стала різнобарвною: синій, жовтий, синій, жовтий». Треба враховувати, що у дитини весь час повинно зберігатися почуття незавершеності. Гра повинна зберігатися в такому місці, де її видно, але дістати самій не можливо. Але якщо раптом захотілося пограти, то дитина може підійти і показати. Це може легко зробити навіть дитина, що не вміє балакати.

Спочатку ви все будете робити самі: будувати доріжки, водити по ним зайців та ляльок, виконувати перші завдання і придумувати свої, а на якомусь етапі дитина приєднається до вас і тоді їй можна пропонувати зробити теж саме або продовжити доріжку. Грати в кубики треба періодично, коли у вас є настрій і час. Іноді, коли ви засумуєте за грою, можна повернутися до неї знову. Частіше повернення до гри буває не просто повторенням вже відомого набору ігор, а новим етапом, новим стрибком від пасивного сприйняття до активної участі в грі, від відновлень, зроблених мамою зразків до самостійної діяльності.

Іншою грою, яку пропонує Нікітін для самих маленьких, є «Рамки та вкладиші Монтессорі». Гра складається з 16 рамочок одного кольору і стільки ж вкладишів до них іншого. Набір складається з простих геометричних фігур: коло, квадрат тощо. Перш за всі: треба познайомили і зацікавити дитину грою. Знайомство треба починати з двох – трьох рамочок заздалегідь приготовлених вами. Для першого разу підійдуть коло, еліпс та квадрат, як самі прості фігури. Ви викладаєте перед дитиною ці рамочки зі вкладишами до них і водночас розповідаєте придуману вами казку: «Жили-були коло, еліпс та квадрат (показуєте дитині фігурки). У квадрата в будиночку віконця були квадратні, пішов квадрат гуляти і заблукав. Що йому робити? Давай допоможемо квадрату знайти його будиночок. Раз – і ми намагаємось втиснути квадрат в перший отвір, ні – це не його будиночок. Підемо далі шукати його будиночок... А ось і він! Дивись як йому добре в своєму будиночку». Спочатку всі дії ви будете робити самі, коментувати їх, приваблювати увагу малюка, а він в ідей час може перебирати пропоновані вами деталі, гризти їх тощо. Після того, як ви декілька раз продемонстрували це малюку, ви можете проробити ці дії його ручкою та обов’язково похвалити його, щоб закріпити в ньому позитивний емоційний настрій на гру. Можна грати в гру навпаки: ви вставляєте вкладиш у відповідний отвір, а дитина його виймає, при цьому ви йому кажете: «Це коло, це квадрат. Молодець! Дістав коло! Відкрив квадрат! тут тобі знайомство з геометричним фігурами і геометричною термінологією і взаємне задоволення. Далі можна добавити один комплект або замінити ним один з існуючих. Так поступово ви засвоїте гру з усіма геометричними фігурами. Можливо, що на якомусь етапі дитина втратить зацікавленість до гри. Краще прибрати її на видне, але не досяжне для дитини місце і повернутися до неї через місяць – два. А далі ви самі зможете урізноманітнити заняття. Можна обводити контури фігур по рамкам, ускладнюючи завдання, робити це за вкладишами, створюючи подвійний контур, заштриховувати і розмальовувати утворене зображення, малювати фігури на рахунок (три кола, два квадратика), домалювати, створити сюжетний малюнок (наприклад, з трьох рівнобедрених трикутників можна намалювати ялинку, коло – це сонце тощо), викладати орнаменти, грати в чарівну торбинку (скласти декілька фігур в торбинку і навпомацки визначити яка фігура потрапила до рук), можна грати в ігри на увагу (покласти три-чотири фігури на стіл, потім або прибрати одну з них, або поміняти місцями і спитати, що змінилось). Ігор можна придумати дуже багато, головне, щоб вам подобалось цим займатись.

Гра «Склади квадрат».

Ця дивовижна на перший погляд проста гра дає необмежені можливості для творчості. Вона мас три категорії складності. В кожну входить по 12 різнокольорових квадратів. Деякі кольори в різних категоріях співпадають між собою. Що дає грі додаткові можливості. Всі 12 квадратів розташовані на дошці розміром з альбомний лист і ніби вставлені у віконці. Перш ніж познайомити дитину з грою, підготуйте її. Для дітей 1 – 2 років залиште 4 самих простих квадрата. Хай це буде цілий квадрат, квадрат з двох прямокутників, із двох трикутників і розрізаних на дві частини по хвилястій лінії. Тепер ви демонструєте, як з двох половинок виходить цілий квадрат, коментуючи свої дії, можете самі покласти одну половинку і разом вставити другу. Поступово ускладнюйте завдання. Кожний раз пропонуйте дитині новий квадрат, даючи можливість їй самій вирішити цю задачу, якщо не виходить, покажіть, як це зробити, але не до кінця, а до того етапу, далі з яким він справиться сам. Справа в тому, що в усіх квадратах чітко дотримується принцип «від простого до складного». Ця гра сприяє розвитку кольоросприйняття, засвоєння співвідношення цілого й частки, формування логічного мислення і вміння розбивати складну задачу на декілька простих.

Тато і дитина – це єдине і нероз’ємне ціле.

Дітям дуже важливо, щоб їх поважали, любили, дарували їм тепло й ласку, щоб поруч з ним завжди була близька та рідна людина. І такою людиною може бути не тільки мама, для цієї ролі ідеально підійде й батько, який може займатися приємною і корисною справою хоча б декілька годин в день, граючись з малюком і навчати його. За допомогою гри можна навчити дитину переборювати труднощі, отримувати необхідні навички та вміння, вирости самостійним та відповідальним.

Першою грою може бути перша посмішка: це ж так незвично і так не просто – навчити свого малюка посміхатися.

Сумісне купання – приємне і дуже корисне заняття для здоров’я малюка. Підтримуючи дитину за голівку, вона радісно буде сковзати по воді, як маленьке жабенятко, відштовхуючись від стінок ванни.

З раннього дитинства з малюком потрібно займатися гімнастикою. Тато може навчити дитину перекидатися, стрибати на однієї нозі, швидко бігати, сідати на шпагат – що дуже корисно для фізичного розвитку.

Танці – також відмінна річ. Танці розвивають пластику та слух дитини. Можна танцювати в гостях, на дискотеках, навіть без музики. Якщо поруч є тато, вийде смішно, кумедно і цікаво.

Ще тато може запропонувати своїй дитині пограти в «Дощик» – спочатку розірвіть газету, потім зберіть всі шматочки в кульок – хмарку, після чого хмарка пролітає над малюком, і раптом починається дощ. Ця гра дуже подобається малюкам.

Великим успіхом серед малюків всіх поколінь користується гра в «піжмурки». Дуже цікаво спостерігати, як малюк поетапно навчається цій, на перший погляд нехитрій забаві. Спочатку він просто прикриває своє обличчя руками і щиро вважає, що його ніхто не бачить. Потім малюк починає ховатися де завгодно, але ж досить дорослому тільки зайти в кімнату, він відразу ж біжить вам на зустріч, не дочекавшись поки його знайдуть. Потім він починає ховатися за якісь предмети, які за розміром менші ніж він сам. При цьому треба підіграти дитині та зробити вигляд, що вам зовсім не видно ручку або ніжку, яка виглядає з-за предмету, при цьому ви продовжуєте ретельно шукати своє чадо. Потім малюк добирається до шафи, тумбочок, дверей та ліжка і починає ховатися вже майже по-дорослому. Однак через деякий час, засвоївши усі етапи навчання гри в «піжмурки», дитина втрачає інтерес до цієї гри. Але ж ви можете запропонувати малюку сховатися разом, а шукати вас будуть, наприклад, мама або бабуся чи дідусь.

Тато також може зацікавити малюка побудовою домів з кубиків. Спочатку гра буде проходити за принципом – чим вище таткова вежа, тим цікавіше буде її ламати. Не спішіть переконувати дитину в тому, що з кубиками треба гратися інакше. Дозвольте собі разом з малюком розгромити нестійкі багатоповерхові будинки вашого власного виробництва. Пізніше дитина навчиться копіювати вас і самостійно збудує свій дім. При цьому не забувайте хвалити дитину.

Для поєднання гри та навчання можна зайнятися ліпленням. Разом можна зліпити все, що завгодно: кумедного вовчика, незвичайного котика, маленьку конячку, веселого песика. Ліпити краще по частинам: наприклад, тато – одне вушко, малюк – інше, тато – тулуб, малюк – хвостик, і навіть, якщо це не дуже схоже на звірятко, дитині все одно сподобається.

Малювання – також сумісна гра і навчання. Малювати можна природу, звірів, людей, навіть розфарбовувати можна разом, при цьому вивчати кольори та незвичайні відтінки.

Дитячі площадки, луна-парки дуже приваблюють дітлахів. Тато на дитячих гойдалках – це смішно, але малюк буде у захваті, а папа має змогу пригадати своє дитинство.

Якщо ви, як справжній батько, будете прийняти активну участь в вихованні та розвитку вашої дитини, вона обов’язково виросте сильною, здоровою та красивою, вона буде схожа на вас.

Батьки, приділяйте якомога більше уваги своєму малюку, частіше з ним грайте в різні незвичайні ігри, даруйте йому не тільки радість, але й свою любов й тепло, бо саме тоді ваша дитина безумовно виросте самою щасливою людиною на світі!

Батьки й діти – це єдине й невід’ємне ціле, завжди пам’ятайте про це й пишайтеся цим.

Граємо з матусею на кухні.

Дуже багато часу наші матусі проводять на кухні А так хочеться малечі пограти з рідненькою. І ось ці ігри в цих випадках прийдуть на допомогу. Звичайні побутові предмети перетворюються в захоплюючі і корисні іграшки. Для дітей це водночас і навчання, і можливість доторкнутися до чудодійних перетворень знайомих речей: пробки з бутилок – «лижі» – можуть мчатися по сніговій доріжці, в пельменниці живуть непосидячі бджоли, тварини в зоопарку сховалися у клітках – грати для раковини та ін. Ці ігри не потребують: складного обладнання, витрачати багато часу на підготовку, великих приміщень (достатньо кухонного столу). А головне, ці ігри розвивають дрібну моторику рук.

На яскравій тарілці рівномірним шаром розсипати будь-яку дрібну крупу. Провести пальчиком дитини по крупі. Утвориться яскрава контрастна лінія. Дозвольте дитині самій намалювати декілька хаотичних ліній. Потім спробуйте разом намалювати паркан, дощ, хвилі, букви га ін.

Підберіть ґудзики різного кольору і розміру. Спочатку викладіть малюнок самі, потім запропонуйте малюку зробити теж саме самостійно. Коли дитина навчиться виконувати завдання без вашої допомоги, попросіть його придумати свої малюнки. Із ґудзикової мозаїки можна викласти квітку, метелика, снігову бабу, м’ячики, намисто та ін.

Візьміть решітку для раковини (вона складається з багатьох клітин). Дитина ходить вказівним і середнім пальцями, як ніжками по цим клітинкам, намагаючись робити кроки на кожний наголошений склад. Ходити можна почергово то однією, то іншою рукою, а можливо і двома водночас, приказуючи:

В зоопарку ми ходили, Жодних ґрат не пропустили.

Всіх побачили звірят: Ведмежат, вовченят, лисенят.

Насипте в каструлю один кг гороху або квасолі. Дитина запускає туди руки і зображує, як місять тісто, промовляючи:

Місимо, місимо тісто. Є в печі місто.

Будуть, будуть із печі Булочки і калачі.

Насипте в кружку сухий горох. Дитина перекладає по одній горошині в іншу кружку. Спочатку однією рукою, потім двома руками одночасно, чергуючи великим і середнім пальцями, великим і безіменним, великим і мізинцем.

Прищепкою для білизни (перевірте на своїх пальцях, щоб вона не була дуже тугою) почергово «кусайте» нігтьові фаланги (від вказівного до мізинця і назад) на наголошений склад вірша:

Сильно кусає мале кошеня.

Дума, це не палець, а мишеня (заміна рук).

Адже я граю з тобою, дурненьке,

А будеш кусатись, скажу тобі: «Геть!»

На закінчення проведемо пальчикову гімнастику, що теж є засобом оздоровлення.

Вправа 9.

Метод п’яти пальців.

Мета: активізувати пам’ять, розвивати швидкість думки, аналізувати.

Для самоконтролю ми використаємо «Метод п’яти пальців», адже наші пальці завжди з нами.

М (мізинець) – мислення. Що ми сьогодні нового дізналися? Який досвід одержали? Що відкрили для себе?
Б (безіменний палець) – близькість мети. Що ми сьогодні зробили для досягнення поставлених цілей?
С (середній палець) – стан духу. Який сьогодні переважав настрій?
У (указівний палець) – послуга, допомога. Чим ми сьогодні допомогли іншим? Чим порадували? В допомозі вам стане матеріал, що ми зібрали на електронному носії. Надіємось, ви скористаєтесь запропонованими матеріалами в своїй роботі.
В (великий палець) – бадьорість, фізична форма. Яким був сьогодні ваш день? Чи отримали ви задоволення від спілкування?

‹

›