Тема. Гармонія людини і природи – одна з головних проблем твору. Вишукана простота стилю письменника

Мета: довести, що пошук гармонії людини і природи є однією з головних проблем твору; розкрити ідейно-тематичний зміст повісті; розвивати в учнів уміння аналізу та інтерпретації художнього образу; виховувати активного читача.

Обладнання: текст повісті «Тисяча журавлів».

Тип уроку: комбінований.

Хід уроку

Епіграф: ...з деякого часу він став відчувати в собі голос

бамбука – він бачив цей голос,

і він просто милувався персиковою квіткою –

в ньому звучала квітка персика.

Я. Кавабата

І. Підготовка до сприйняття нового матеріалу.

1. Оголошення теми та завдань уроку. Робота з епіграфом.

Методичний коментар: епіграф зачитується, записується у зошити і обговорюється його прихований зміст.

2. Актуалізація опорних знань. Бесіда.

- Чим вирізняється художній світ японського митця Я. Кавабати?

- У чому особливість японської чайної церемонії?

3. Слово вчителя. Самобутня культурна традиція це і є те, що кожен із народів принесе в майбутнє. Без культурної традиції немає нації, традиція і є обличчям нації. Втратити обличчя – це значить загубити душу, котру це обличчя відображає, залишитися без моральних регуляторів. Тобто бути здатним на все. Це тема всіх великих творів світової літератури XX століття: розрив зв'язку між людиною і людиною, між людиною й природою, між минулим і майбутнім. Тому так відчайдушне художники, розуміючи свою відповідальність за людство б'ють в набат. Тема втрати людиною зв'язків з культурними традиціями нації, які є її духовним оберегом, основою життя, розкривається в непересічному творі Ясунарі Кавабати повісті «Тисяча журавлів». Зрозуміти Я. Кавабату – означає зрозуміти своєрідність японської літератури. Очевидно, він більше, ніж хто-небудь із сучасників, дає можливість відчути те, що робить японців японцями, і не тільки іноземцям, а й співвітчизникам.

ІІ. Аналіз центральної проблеми твору пошуку гармонії людини і природи.

1. Аналітична бесіда з коментарем учителя.

Сучасник... Йому адресовані думки письменника, з ним він розмовляє про день сьогоднішній і минулий, про потаємне, особисте і суспільне. І до старого, відомого, він звертається, щоб переосмислити, знайти нове. По-своєму Кавабата відтворив духовний біль свого часу. І легко впізнаємо письменницьку своєрідність за глибиною художнього розкриття, за багатством кольорів і відтінків, точністю психологічного малюнка. Кавабата постійно нагадує нам просту істину: до людини потрібно іти від людини, від самого людського його початку. В центрі його художнього зображення завжди – людина з принципами.

- Що ж хвилює читача? (Людині потрібна доброта, сердечність, милосердя. Людина нерідко відкрита і беззахисна, б’ється з оголеним серцем в людську жорстокість, недовіру, байдужість.)

Роль композиції у творі

Кавабата розумів, що людина змінюється впродовж життя й намагався висвітлювати це в творах. Тому проблеми твору Кавабати висвітлюються в долі людей, розвиткові їхніх характерів. Образи, створені письменником, змінюють один-одного, картини радісних зустрічей чергуються з незгодами.

- За допомогою чого Я. Кавабата досягає своєї мети? Яка роль відводиться композиції твору?  (Повість “Тисяча журавлів” має традиційну для японської літератури “лінійну” побудову : її сюжетні лінії майже не перетинаються, існують паралельно до основної долі юнака Кікудзі та чарівної дівчини Юкіко. Вчителька чайної церемонії Тікако хоче познайомити молодих людей і в майбутньому поєднати їхні долі. Більшу частину повісті присвячено опису стосунків головних персонажів: Кікудзі з пані Оота, дівчатами Фуміко та Юкіко.)

Один герой-чоловік і три жінки, с якими почергово зв’язує його доля. Відповідно, повість ніби розділяється на три новели, і ці новели можна було б назвати іменами жінок, з якими Кікудзі має стосунки: пані Оота, Фуміко, Юкіко. Йде з життя пані Оота – її місце в серці Кукудзі посідає Фуміко. «Зникає» Фуміко – з’являється Юкіко, що стає дружиною Кікудзі.

- У композиційному сенсі звертають на себе увагу пропуски, аналогічні «пропущеним главам» «Гендзі-моногатарі». Наведіть приклади з твору. (Після встановлення факту зникнення Фуміко автор не розповідає детально ні про переживання Кікудзі, ні про ті думки, що привели його в решті-решт до одруження з Юкіко. Лише штрихово намітивши їх стосунки, що передують одруженню, автор переносить нас до готелю, куди приїздить молоде подружжя Мітані (Кікудзі та Юкіко), здійснюючи шлюбну подорож.)

- Ми говорили про те, що окремі лінії сюжету, характери композиційно майже не перетинаються, існують паралельно, на відміну від «оркестрового» типу європейського роману. Як це відбувається? (Кавабата ставить в один ряд долі героїв, чайні кущі, давнє каміння, пишні дерева, японську кераміку – предмети чайної церемонії, що ніби відтіняє швидкоплинність людського життя, підкреслюючи тим самим його цінність, тому що все має приховану красу.)

Отже, автор зосереджує увагу не стільки на перебігу подій, скільки на розкритті прихованої краси світу, в якому живе людина і що живе в ній, але вона її не завжди помічає.

Людина і природа у творі

- Природа, як і чайна церемонія, розкриває сутнісний зміст непересічного твору Ясунарі Кавабати, характери його героїв. Підтвердьте чи спростуйте цю думку. (Жіночі образи в тексті, а також стан душі героя відтінено певними скупими, але дуже місткими пейзажними замальовками чи образами-символами. Скажімо, перша згадка про Тікако супроводжується вовтузінням пацюків на горищі її дому. А перша зустріч (у сні) юнака з Оотою відбувається під пташин спів. Образ Фуміко супроводжує видиво чи запах білих квітів – півоній, гвоздик, троянд. Юкіко в уяві героя викликає згадку про жовті болотяні півники та палахкотіння сонця чи зірки. Сам Кікудзі постає на тлі батькового саду – загущеного, покинутого господарем, сумного. Щось від цього саду є в самому Кікудзі. Пані Оота супроводжує дощ, можливо, це символізує зливу її почуттів.)

- Природа в повісті також дає змогу відчути своєрідність художнього мислення японців. Згадаймо образ із «Тисячі журавлів»: «На воді спалахували сліпучі іскри, схожі на зірки. Спалахували в одному місці і згасали, щоб в той же час загорітися де-небудь поруч. Кожна хвиля ближчала і сяяла сама по-собі, незалежно від інших, але тисячі сяйв зливалися в суцільне сяйво». Що символізує собою ця картина? (Море з хвилями символізує Всесвіт, котрий, згідно філософії дзен-буддизму, являє собою велику сітку із дорогоцінним камінням із шматочків кришталю, що сяють на сході сонця; кожна дорогоцінність блищить сама по собі і відображує усі інші.)

- Описуючи природу, Кавабата ніби закликає нас вчитися у неї, проникати в її таємниці, бачити своєрідні шляхи морального, естетичного вдосконалення людини в спілкуванні з природою. Стосунки з різними людьми становлять повсякденне життя Кікудзі, але на мить йому відкривається вся суєтність його буденного існування. Для того, щоб передати цей стан героя, Кавабата співставляє символи вічного і плинного. Як саме це відбувається у творі? (На світанку в саду, намагаючись знайти черепки розбитої чашки, Кікудзі бачить, як «між віттям дерев, яскравіла одна велика зірка». «Скільки я вже не бачив вранішньої зорі!» – подумав Кікудзі, дивлячись на небо, яке поволі затягували хмари. Зірка блищала серед хмар і тому здавалася ще більшою, ніж була насправді… Безглуздо збирати черепки, коли на небі сяє зірка свіжим блиском». Ця зірка несподівано нагадала Кікудзі про існування справжнього, вічного, але поки він дивився на черепки зірка несподівано щезла. Минув і настрій, що виник у Кікудзі при спогляданні зірки. Він повертається в суєтність, в круговерть заплутаних людських стосунків.)

3. Робота в мікрогрупах. Характеристика образів твору.

Методичний коментар: на попередньому уроці учні отримали завдання об’єднатися в групи, дослідити змалювання образів героїв у повісті, їх стосунки один з одним, ставлення до чайної церемонії та чайного начиння, пошуки гармонії між своїм внутрішнім світом і природою; дібрати цитати до характеристики героїв.

1 група. Образ Тікако

Характери своїх героїв Кавабата розкриває через ставлення до чайної церемонії та її начиння. Вона немає нічого спільного з практицизмом, брутальністю чи насильством. А саме це і властиво Тікако. Її вульгарність, нетактовність, душевна глухість контрастують із древнім звичаєм. Саме Тікако зганьбила цей обряд, надавши йому модернової утилітарної функції. Спершу вона перетворила його на оглядини, тоді на засіб диктату щодо Кікудзі («в ім’я пам’яті про вашого батька»), приниження Фуміко тощо.

Чайна церемонія для неї – можливість брутально втручатися в чуже життя з нібито найкращих поривань. Тікако, як демон, як злий дух, переслідує кожного, хто зустрінеться на шляху і не спроможеться йому протистояти. Тікако без попередження вторгається в будинок Кікудзі, а сам він вважає, що ця жінка переслідує його, ніби «злий фатум». «Все, все з нею пов’язане, і моя провина і моє каяття». І такий висновок герой робить не випадково: «Вичитуючи йому, Тікако намагалася втертися в довіру і вивідати, що в нього на душі… зачіпала в його серці ті струни, які викликають огиду до самого себе».

Для характеристики героїні автор влучно добирає художню деталь, особливу увагу звертає на погляд і голос Тікако. Погляд у Тікако «підозрілий» і «колючий від злоби», а голос «наглий, як струмінь крижаної води», «надокучливий», «зухвалий», «просякнутий отрутою», а «по телефону був вкрадливий, здатний викликати посмішку і водночас приспати увагу, а ще в його настирливому тоні відчувалася погроза». Тікако говорила самовпевнено, мовби читала думки».

Тікако, як злий демон, «чаклує над сіно», для Фуміко вона «жахлива людина, а Кікудзі називає її «товстошкірою» і «справжнісінькою змією».

Ця жінка ніколи не знала щастя, бо її душа сповнена заздрощів і зла. Вона постійно намагається комусь прислужитися, водночас ненавидячи тих, яким слугує. Ось чому всі її «добрі» вчинки обертаються злом. Цікаво, що в повісті «учителька чайної церемонії» не має власної чашки, ніби не має ні власного минулого, ні власної душі.

Цим образом письменник застерігає проти сучасної вульгаризації, опошлення тисячолітньої національної традиції. Адже коли вульгарна тітка навчає правилам чайної церемонії, торкаючись священних предметів чайного обряду, то своїм духовним убозтвом, грубістю плюндрує їхню красу, збережену впродовж віків. Мужеподібна Тікако втратила жіночність, а з нею – відчуття прекрасного. Її внутрішня потворність посилюється зовнішньою художньою деталлю – родимою плямою на її грудях, покритою волоссям. Вона викликає у Кікудзі якусь гидливість до Тікако. Ця пляма ніби підкреслює всю аморальність героїні, ницість її характеру.

Відсутність смаку, тонкого відчуття прекрасного у Тікако дисгармонує с традиціями древнього обряду. Чи не тому Кікудзі купує у неї чашку, котру зберігали з покоління в покоління чотири століття його предки, адже краса завжди мислиться митцем у поєднанні з духовною чистотою, цнотливістю людини.

2 група. Образ пані Оота

Антиподом Тікако й уособленна чуттєвої, земної краси в повісті є образ пані Оота. Якщо Тікако – мужеподібна, то Оота сама жіночність, вона чимось схожа на лебедя – довгошия та округла в плечах.

Коли Тікако, на переконання Кікудзі, тримає на всіх зло через пляму на грудях, то Оота випромінює лише добро. У неї «лагідний», «промовистий» погляд. Небіжчиця постає в уяві Кікудзі «як жива», повна тепла й ніжності». З любов’ю згадує про матір і Фуміко, коли дивиться на «сіно» пані Оота. «Біла полива «сіно» з глибини випромінювала лагідне сяйво…Можливо тіло її матері випромінювало внутрішнє світло».

Всеохоплююча ніжність не покидає пані Оота навіть в останні хвилини її життя. «Коли б не ця ніжність, Кікудзі було б нестерпно на неї дивитися – настільки пані Оота була виснажена. Її страждання озвалося болем у нього в грудях». Пані Оота насправді знається на чайній церемонії, хоча завжди на ній «лише присутня». Саме їй, або її покійному чоловікові належить більшість чайного начиння, згадуваного у творі. На відміну від Тікако, Оота вважає себе «грішницею», не гідною людиною, хоча, безперечно, принесла чимало щасливих хвилин у життя батька Кікудзі, та і його самого.

Вона не вміє ненавидіти чи злостивитися, чинити опір чи наполягати. Це цілком природна й гармонійна жінка. Навіть її самогубство сприймається як акт всепрощення й всепримирення.

У повісті «Тисяча журавлів» ми знаходимо два ідеали краси: одна – чуттєва, земна, яку втілює пані Оота, інша – витончена, ірреальна, яку уособлює Юкіко. Щоправда, цього разу гине не та, що втілює красу витончену, ірреальну, але вічну. «Холодна поверхня глечика, що ніби пашіла жаром, викликала в уяві Кікудзі тіло пані Оота. І не було в тій згадці ні краплини сорому, ні каяття – краса перемагала. Дивлячись на шедевр кераміки, Кікудзі відчував, що пані Оота була довершеним витвором природи. А шедевр недосяжний для осуду».

Очевидно, так воно і є: красиве не може бути гріховним, або грішне не може бути красивим. Важливо, щоб дещо було справжнім, а не фальшивим. «…Невже мама винна в тому, що не могла жити довше?.. Коли вона померла, я з жалем подумала: навіть якщо її не розуміли, то все одно смерть не можна виправдати. Смерть виключає будь-яку надію на порозуміння. Тож нікому не можна її простити».

Нажаль, смерть буває не тільки природною, а й вимушеною, насильницькою, як у випадку з пані Оота та цикадою. В людському житті є певні обставини, ситуації, що призводять до самогубства, насильницької смерті. Причиною смерті пані Оота в повісті є злий фатум в образі Тікако. Постійними переслідуваннями і наріканнями Тікако отруїла життя пані Оота, і Кікудзі не випадково дорікає Тікако: «Це ви звели її зі світу».

Кавабата бачить, що в реальному світі немає гармонії, порушений природній ритм життя. Тому увагу читача в повісті привертає присутність постійного, навіть дещо нав’язливого відчуття трагічного в житті, в долях героїв.

Слово вчителя. Чим ретельніше вдумуємося в контекст повісті «Тисяча журавлів», тим більш переконуємось, що в ній немає нічого безпричинного, випадкового. Тут все підкорено авторському замислу. І хіба асоціативно не виникає думка про особисту трагедію Кавабата, коли вдумаєшся в значення фрази: «Саме найкраще піти з життя, поки все ще люблять і поважають тебе…»?

Раптовий ухід Кавабати з життя – тема постійних дискусій не лише в Японії. У чому справжня причина трагедії в Дзусі? Можливо, письменник почув свій час? Або усвідомлював, що непогашеного боргу не залишилось в житті у нього. Чи він був дуже одиноким серед людського натовпу і в його жорстку тугу, в почуття, що прагне відповіді, в його одиноку і збентежену душу увійшло велике, невичерпне страждання? А чи не в тому причина, що тріщина, яка розколола світ, пройшла через серце письменника і він страждав недугами цього світу? Очевидно, це питання назавжди залишиться відкритим. Скоріше всього, сталося так, як мало бути, як склалися долі його героїв, за всієї їхньої незвичайності, цілком природні.

Епізод смерті пані Оота в повісті «Тисяча журавлів» аж ніяк не може бути порівнюваним із подібним епізодом в «Анні Кареніній» Л. Толстого. Адже в даному разі відсутнє відчуття непоправного, експресія антагоністичного протистояння життя – смерть. У Кавабата є лише відтінок суму, жалю за втраченим прекрасним світом і певний фаталізм: сталося те, що мало бути, але не за логікою сюжету чи спеціальних умов часу, а за плином буття.

Минуле в житті героїв повісті. Саме воно постійно супроводжує і визначає їх долі. Минуле реальне і невідступне. Воно солодке й відворотне водночас. Як у житті Мітані-сан існували два полюси, котрі символізують Тікако і Оота, так і Кікудзі, продовжуючи батькову долю, живе між двома полюсами – Фуміко та Юкіко. Та коли батькові юнака доводилося вибирати між бридким і прекрасно відданим, то в душі хлопця любляча чуттєва Фуміко протистоїть чистій невинній Юкіко. Минуле постійно супроводжує Кікудзі. Його захоплення пані Оота ніби продовжує життя батька. Так само Фуміко в любові до нього живе життям власної матері. Долі персонажів повісті переплелись, заплутались. Кікудзі нелегко зорієнтуватися, обрати собі життєву опору. Обох дівчат юнак бачить крізь призму «заплутаного, невиразного минулого». Юкіко – на тлі минулого Ооти й Тікако як противагу їхній «старості» й «падінню», а Фуміко – на тлі взаємин свого батька з її матір’ю, як мимовільного свідка й рідну близьку душу.

3 група. Образ Фуміко

Так як і пані Оота, Фуміко уособлює в собі доброту, ніжність, чуттєвість, жіночність, навіть зовні вона схожа на матір. «Фуміко понурила очі. Невеликий, гарної форми ніс, повні. Ніжний овал обличчя як у матері». У Фуміко така ж довга шия і округлі плечі як у матері. «Кікудзі відчув, як Фуміко напливає на нього хвилями тепла» – такі ж «хвилі тепла», які відчував герой від пані Оота. Та як би не схожа була Фуміко на матір, у неї своє життя, своя доля. Через образ героїні Кавабата проводить думку, що в житті все між собою пов’язано, все має своє продовження, відбиток, але, не на це, кожна річ чи істота має власну, неповторну душу і долю. І в кінці-кінців, після вечора, коли було розбито «сіно» пані Оота, Кікудзі розуміє, що Фуміко, це не лише відбиток Оота-сан, її тінь, а особистість, яка «поселилася в його серці».

Відчуття провини постійно супроводжує героїв: Кікудзі, пані Оота, Фуміко. Тому в очах у Фуміко «проглядав смуток, було благання». В тій чи інший мірі Кавабата загострює у всіх своїх творах моральні проблеми. А в повісті «Тисяча журавлів» глибоку переживання Кікудзі визвані відчуттям порушеного морального обов’язку. Це саме почуття змушує страждати і пані Оота, що закохалася в молодого чоловіка, з батьком якого перед цим у неї був зв’язок, і змушує її дочку назавжди розлучитися з чоловіком, котрий відповідає їй взаємністю, бо його кохала також її матір.

Кікудзі тягнеться до Фуміко, він відчуває в ній силу протистояти розрусі, бездуховності. Саме ця земна і зрозуміла йому дівчина, а не цнотлива, недосяжна, майже ірреальна красуня Юкіко з журавлями, певно, могла би ощасливити його дім. Та Фуміко вважає, що по-справжньому любити можна лише один раз в житті (любов Кікудзі і Оота-сан), вона не може нести тягар минулого. Своєю смертю («пропала безвісті») Фуміко звільняє від нього Кікудзі, відкриває йому шлях до піднесеного ідеалу – Юкіко.

4 група. Образ Юкіко

Під час чайного ритуалу в храмі перед читачем проходять образи повісті «Тисяча журавлів»: юнак Кікудзі і чарівна Юкіко, долі котрих є головною сюжетною лінією з дочкою Інамурів ми зустрічаємося, коли дівчина іде до храму, де має відбутися чайна церемонія і на самій чайній церемонії. «Дівчина , що несла в руці рожеве крепдешинове фуросікі з вибитими на ньому білими журавлями, була вродлива».

Ми бачимо, що «світла» і чиста Юкіко не порушує ідеї гармонії, закладеної в дійстві чайної церемонії. Рухи героїні прості, щирі, невимушені, стан її сповнений гідності, і навіть «червона, як полум’я», котра зазвичай буває білою шовкова серветка, не тільки не здається вигадливою, та навпаки підкреслює привабливість юності. Образ Юкіко подається у сприйнятті головного героя Кікудзі, який заворожений красою дівчини. «Жадібно, немов тамуючи спрагу», Кікудзі намагається викликати в пам’яті її образ… Думаючи про дівчину, він відчуває, як війнуло свіжістю». Для юнака донька Інамурів як «промінь світла», що пробивається крізь морок. В ній і зараз є щось від маленької дівчинки – такої чарівної, з сяючим обличчям і променистими очами…».

Уяву Кікудзі полонив сяючий, овіяний романтикою образ Юкіко, котра несла в руці рожевий платок – фуросікі з зображенням білосніжних журавлів. Білий журавель в японській міфології – це символ надії, щастя. Це спонукає думати, що майбутнє Юкіко повинно бути щасливим. І повість закінчується ніби-то щасливою розв’язкою: Юкіко виходить заміж за коханого чоловіка. Але все ж в цьому щастя відчуваються якісь тривожні нотки. Шлюбна мандрівка Юкіко затьмарена виглядом американських військових кораблів, що “прогулюються” біля японських берегів.

Її мирний сон порушується гуркотом морських маневрів. Розбуджена серед ночі, вона вся тремтить від страху. Цей натяк дуже важливий тут, оскільки це пов’язано з майбутнім щастям Юкіко. В подружньому житті Кікудзі і Юкіко не все так просто: «Кікудзі міг бути з нею тільки ніжним, не більше.

Те, що здавалося природним з пані Оота і Фуміко, по відношенню до Юкіко виявилося абсолютно неприйнятним.

Чому? Адже з ними двома він не відчував ні найменшого внутрішнього опору. Можливо, зараз чинила опір його совість, яка шепотіла, що він не вартий Юкіко. Чи пані Оота і Фуміко все ще трималли його в полоні..?».

Юкіко була і залишається для Кікудзі, як він сам говорить, мрією, а мрія – це лише тільки мрія. Вона не досяжна. «І я примирився з цим – недосяжністю».

5 група. Образ Кікудзі

Кавабата разом зі своїм героєм ставлять одвічні питання: Чи є в людини теперішнє і майбутнє без минулого? Чи можна прожити два життя за одне, як намагалася це зробити Фуміко?

Ні, це неможливо. Минуле невідворотне, як нав'язлива допомога Тікако. «Кікудзі продав свій дім. Коли шлюбна подорож скінчилася, він повіз молоду дружину в найману квартиру. Це не так вже й жахливо. Але як говорити про їхнє майбутнє сімейне життя? Про що говорити? Кікудзі ще не увійшов в роль чоловіка. А згадувати минуле неможливо, якщо у споминах не торкатися пані Оота, Фуміко, Тікако. Тоді все буде обманом. Значить, неможливо торкатися ні минулого, ні майбутнього. А розмова про теперішнє, про те, що є зараз, поряд, враз обірвалася – Кікудзі затнувся і замовк».

Наступні запитання, які ставить автор в повісті: чи може людина примиритися зі своїми гріхами і далі жити щасливо? Кікудзі вагається: чи має він, грішник, право торкатися чистої, цнотливої Юкіко, не заплямувавши, не зганьбивши її? Чи може бути щасливою людина, яка досягла своєї мети? Чи мрія повинна залишатися мрією, а значить «недосяжною»?

На ці питання ми не знаходимо остаточної відповіді. Кавабата залишає фінал повісті розірваним, змушуючи тим самим працювати уяву читача. Чи стане Кікудзі справжнім чоловіком Юкіко? Чи не розчарується, чи буде щасливий, чи знайде він ту «золоту середину», той стежень, який становить духовність нації, її культуру. Хто знає?

Кавабата створює складний психологічний образ Кікудзі, який говорить про відносність моральних цінностей, виявляє процес їх нівелювання, розмивання. Вчинки Кікудзі, який опинився в безодні «вседозволеності» і «небезпечних зв'язків». Ставлять під сумнів справжні критерії змісту людської моралі. Двадцятирічний службовець контори Кікудзі хоче полишити чайну церемонію, ще навіть не опанувавши її. Цей ритуал (не дух його, не сутність!) пов'язаний в нього з огидним образом Тікако, безчестям батька. Він знав лише звульгаризовану, опошлену Тікако чайну церемонію. Кікудзі, як і Фуміко, Юкіко чи Оота, відчуває її глибинний зміст, але вже не спроможний сприйняти його серцем. А просто віддати данину моді хлопець не хоче. Кікудзі продає будинок свого батька, де був сад і чайний павільйон, тим самим повністю пориваючи з духовністю, культурними традиціями свого народу. Саме тому його душа позбавлена гармонії і нещаслива – до такої думки підводить Кавабата у своєму творі.

ІІІ. Підсумок роботи.

Бесіда.

• Які запитання ставить Я. Кавабата у своїй повісті? Чи дає він на них повні відповіді?

• Чи може людина у сучасному світі знайти гармонію між своїм «я» і навколишнім світом?

Заключне слово вчителя. Кавабата в повісті ставить одвічні проблеми: добра і зла, істини й фальші, істинної та неістинної краси, життя й смерті, вічного і плинного. Ось чому його увага зосереджується на внутрішньому, прихованому світі героїв, на тій позиції, яку вони займають по відношенню до світу. Письменник утверджує моральну красу людей, їх великодушність і благородність.

ІV. Домашнє завдання.

Для всіх учнів.

Повторити вивчене з теми: «Творчість японського митця Я. Кавабати, повість «Тисяча журавлів» й вивчене у десятому класі з теми: «Особливість естетизму О. Уайльда, роман «Портрет Доріана Грея».

Повторити зміст поняття «естетика», користуючись учнівським портфоліо чи тлумачним словником, записати в зошити.

Для роботи в групах.

Група 1. За матеріалами учнівського портфоліо розглянути естетичні погляди О.Уайльда і Я. Кавабати, дослідити реалізацію їх у вивчених творах; підготувати повідомлення за результатами пошуку.

Група 2. За матеріалами портфоліо звернутися до аналізу історичних і соціально-культурних умов творчості О.Уайльда та Я.Кавабата, що відобразилися в їхніх художніх творах, зокрема – романі «Портрет Доріана Грея» та повісті «Тисяча журавлів»; звернути увагу на способи розкриття письменниками тем, ідей у творах, використані художні засоби.