Тема. «Старий і море» – повість-притча про людину. «Життєподібний» сюжет і філософсько-символічний зміст твору. Вплив Хемінгуея на розвиток художньої прози ХХ ст.

Мета: ознайомити учнів зі змістом твору та визначити його проблематику, з’ясувати сучасне розуміння притчі як концентрованої оповіді з повчальним підтекстом; розвивати в учнів уміння працювати з текстом; виховувати вдумливого творчого читача.

Обладнання: текст повісті «Старий і море»; уривки із кінофільму Джуда Тейлора «Старий і море» (1989 р.); додатки (word-документ): роздавальний матеріал (теми творів, пам’ятка про написання твору-роздуму, запитання над якими варто замислитися, крилаті вислови, які можна використати для написання твору).

Тип уроку: комбінований.

Хід уроку

Епіграф: Велич руху айсберга в тому, що він

лише на одну восьму височить над

поверхнею води.

Е. Хемінгуей

І. Підготовка до сприйняття та вивчення нового матеріалу.

1. Оголошення теми та завдань уроку.

2. Актуалізація опорних знань. Фронтальна бесіда.

- Неможливо уявити собі Хемінгуея, який би вибачив своєму героєві скупість, підступність, зраду. Чи можете ви довести (спростувати) цю думку, спираючись на конкретні факти з життя митця, на тексти його творів?

- Як ви міркуєте, чому Хемінгуей зажив слави людини-легенди?

- Які епізоди біографії письменника вам запам'яталися?

ІІ. Робота над темою уроку. Аналіз повісті «Старий і море».

1. Слово вчителя. На перший погляд, сюжет повісті-притчі Ернеста Хемінгуея «Старий і море» не складний. Старий рибалка Сантьяго вирушає далеко у відкрите море. Йому поталанило: він упіймав рибу, але вона настільки велика і дужа, що старому доводиться довго і тяжко змагатися, щоб перемогти її. А на зворотному шляху акули обгризли рибу, і старий приплив до берега лише з її скелетом.

Поєдинок завершено. Але чи є в ньому переможець? І якщо є, то хто саме? І взагалі, про що ця повість? Про двобій людини і риби? Чи про гармонію людини і природи? Про силу чи безсилля людини? Про людську мудрість чи про людське безумство? А можливо, про трагедію самотності у світі, в якому роз'єднаність людей, відчуженість людини від суспільства і навколишньої природи сприймається як норма? І в чому, врешті, пафос повісті? В утвердженні сили людини чи, навпаки, її безсилля? У палкому письменницькому заклику до єднання людей чи у констатації їхньої роз'єднаності?..

Ще багато інших питань викликає твір Хемінгуея, який за глибиною поставлених проблем і пристрасністю їх висвітлення, за універсальністю висновків і масштабністю їх звучання нагадує притчу, щоправда, дещо незвичну, хоч певною мірою і традиційну за формою подачі художнього матеріалу.

2. Словникова робота.

Методичний коментар: учні цитують визначення повісті-притчі, які вони знайшли в літературознавчих словниках і за допомогою учителя складають схему цього поняття в зошитах.

ОС «Повість-притча»

Повість-притча – різновид жанру повісті, у центрі якого постає історія із життя героя (героїв), що набуває алегоричного змісту. Для повісті-притчі характерні відсутність розлогого сюжетного руху, незначна кількість персонажів, символічність образів та ситуацій, повчальний характер, філософська або моральна насиченість.

Повість-притча будується на двоплановості зображення: за реальними особами, явищами, предметами приховуються сутнісні стосунки, проблеми буття людства. Звідси у повісті-притчі простежується перехід від конкретного зображення до широких узагальнень, що можуть тлумачитись по-різному. Велику роль у ній відіграють описи, що засвідчують умовність часу й простору. Багатозначність і філософська спрямованість надають повісті-притчі позачасового значення, а символічність образів та алегоричність змісту роблять її своєрідною художньою метафорою людського життя.

Яскравим прикладом повісті-притчі є твір Е. Хемінгуея «Старий і море». Цей жанровий різновид розробляли також В. Голдінг, Г. Гарсіа Маркес та ін.

3. Робота з епіграфом.

Слово вчителя. Хемінгуей багато бере від біблійної притчі: повільний розвиток сюжету, побутову основу оповіді та її узагальнювальний характер, алегоричність, проте й конкретність, поєднання сьогоденного й вічного, особистого та загальнолюдського. Однак письменник не тлумачить зміст притчі. Багато залишається у підтексті (потаємному змісті твору). Хемінгуей не про все, що знає, говорить читачеві, щось воліє не сказати, утаємничити, а читач, завдяки асоціативності мислення, немовби відновлює те, чого автор не висловив уголос. Такий художній прийом називається «ефектом айсберга».

Як зауважував Е. Хемінгуей: «Велич руху айсберга в тому, що він лише на одну восьму височить над поверхнею води». Як відомо, одна третина айсберга знаходиться над водою, а дві його третини – під водою. Саме ці дві третини і має домислити читач. Розкриття цього підтексту означає наближення до розуміння повісті.

4. Презентація роботи творчих груп.

Методичний коментар: в якості попереднього домашнього завдання учні отримали завдання та запитання для дослідницької роботи з текстом, результати якої презентують на уроці.

Група 1. Історія із життя героя

У повісті детально зображено епізод із рибальського життя старого Сантьяго. Як і в більшості своїх творів, Хемінгуей «опускає» біографію свого героя, повідомляючи кількома фразами лише необхідну передісторію. З неї ми довідуємося, що старий упродовж останніх 84 днів повертався з риболовлі без улову. Перші сорок днів разом із Сантьяго у море виходив хлоп­чик Манолін – відданий йому всім серцем учень, який прагнув опанувати секрет рибальського ремесла. Втім, побачивши, що старому більше не «щастить, батьки змусили хлопчика перейти на інший човен. Виконавши їхній наказ, він, проте, душею залишався зі своїм учителем, морально підтримуючи його у важку годину і намагаючись хоч чимось допомогти йому на березі. Хлопчик любив Сантьяго як «незвичайного старого», схилявся перед ним як перед справжнім майстром і вірив у його успіх.

Сам-один старий рибалка вийшов у море і на 85-й день, коли доля нарешті послала йому багату здобич. То була рибина величезних розмірів, й надзвичайної краси – втілена мрія будь-якого рибалки. Перемога над такою чудо-рибиною означала для Сантьяго не просто вдале завершення його виходу в море, а досягнення головної мети та вищого сенсу всього його рибальського життя.

Двобій героя з могутньою рибиною був важким і виснажливим. Для обох суперників це була боротьба на межі життя та смерті. Довго рибина тягнула човен старого далеко в океан, перш ніж він спромігся її подолати. Проте щастя перемоги було недовгим: на зворотному шляху прив'язану до човна рибину атакували акули. Старий що було сил захищав свою здобич, але врешті-решт зазнав поразки. Повернувшись до бухти з прив'язаним до човна гігантським кістяком, знесилений і спустошений, він заснув у своїй жалюгідній хатині. Коли вранці хлопчик, стривожений його тривалою відсутністю за­глянув у двері, старий ще спав. Побачивши його скривавлені руки, Манолін заплакав, а коли Сантьяго прокинувся, він сказав: «Тепер ми знов будемо рибалити разом».

На перший погляд, сюжет повісті є цілком реалістичним. Тут немає жодних ознак дивовижного, фантастичного, надприродного, немає жодних порушень меж реалістичного світу. Реалістично виписані і характери персонажів, і пейзажі, і побутовий колорит, і деталі рибальської справи. На цьому наголошував і сам письменник. В одному з інтерв'ю він, зокрема, сказав: «У «Старому і морі» я намагався створити реального старого, ре­ального хлопчика, реальну рибину і реальних акул. Проте якщо я зробив їх досить добре й досить правдиво, вони можуть означати багато дечого».

Ця очевидна багатозначність сюжету надала підставу дея­ким критикам для суто символічних трактувань, що ігнорували її реалістичний план. Полемізуючи з прихильниками однобоко-символічної інтерпретації твору, автор у запалі стверджував, що у цьому тексті взагалі відсутня будь-яка символіка. Втім, істину, як то часто буває, варто шукати посередині між крайнощами. З позиції такої «золотої середини» вірно схарактеризував художню специфіку повісті Б. Беренсон: «Старий і море» Хемінгуея, – писав він, – це ідилія про море як таке... Жодний справжній митець не займається символами чи алегоріями, – а Хемінгуей справжній митець, – але кожний справжній твір мистецтва породжує символи та алегорії. Таким є і цей невеликий, але напрочуд вдалий твір».

Висновок. Справді, у ззовні реалістичний сюжет повісті вміщений багатий символічний підтекст, що надає зображуваному смислової «двоповерховості». На рівні цього підтексту повість про рибалку та море прочитується як інакомовний сюжет про взаємини лю­дини з життєвою стихією. Тут, у прихованій частині тексту-«айсберга» порушуються філософські питання людського буття, виникають яскраві символи й самобутні асоціації. Саме наявність такого підтексту надає літературознавцям підставу визначати «Старого і море» як повість-притчу.

Група 2. Філософський, алегоричний зміст. Лейтмотиви у творі

Хемінгуей побудував свою повість на системі моти­вів, які постійно повторюються в оповіді, переплітаються, взаємодіють.

Одним із провідних є мотив незвичайної риби, яку хотів упіймати і нарешті впіймав старий рибалка. Але цей мотив постає у творі не як щось стале, незмінне. Спочатку це просто велика риба. «Я цілий тиждень рибалив на глибокому й нічого не піймав, – подумав старий – спробую сьогодні там, де ходять косяки ма­крелі й тунця, – може, серед них попадеться й велика риба». А потім наступають трагічні зміни. «Звертатися до рибини він більше не міг: надто вже вона була понівечена. Та раптом у нього сяйнула думка – Пів-рибини, – сказав він. – Колишня рибина... я занапастив нас обох».

Чи не свідчить такий розвиток лейтмотиву про ціл­ковиту поразку Сантьяго: адже старий виходив у море в пошуках незвичайної риби багато днів, і ось він впіймав велику рибу, а повернувся з голим риб'ячим скелетом. Автор говорить: «Старий знав, що тепер він переможений остаточно і безнадійно». Сантьяго запитує себе: «А хто ж тебе переміг, старий?”.

Поєдинок між старим та акулами – то лише видима частина «айсберга». Адже Сантьяго не лише милується гармонійно прекрасною рибою, а й дивиться на неї як на товар для продажу. І не задля споглядання чудової риби вийшов Сантьяго в море, а задля того, щоб зловити і продати її. Сантьяго б'ється з акулами насамперед тому, що ці хижаки забирають в нього здобич, а отже, і можливості для існування. Старий Сантьяго «уже знов відбивався і цього разу знав, що боротьба марна. Акули наскочили цілою зграєю, і старий бачив лише стрімкі лінії на воді, прокреслені їхніми плавцями, та фосфоричне світіння їхніх тіл, коли вони накинулись на рибину. Він молотив кийком по акулячих головах і чув, як клацають їхні щелепи і як струшується човен від шар­панини під дном. Молотив одчайдушно…».

Поведінка старого цілком психологічно й соціально вмотивована. Риба – його. Він зловив її. Він віддав боротьбі з нею мало не всі свої сили. Вона стала його власністю. Він любить цю свою рибу, співчуває їй, навіть благає її допомогти йому. Відчувши, що сили залишають його, він звертається до неї: «Рибино, тобі ж однаково помирати. То невже ти хочеш убити й мене?». Для Сантьяго битися за рибу – значить битися за життя, причому не просто за їжу, а за своє місце в жорстокому світі, який не визнає невдах.

Старий стає самотнім серед людей, він самотній у своєму тяжкому двобої з морем, рибою, акулами - з долею. Мотив риби переплітається з мотивом бейсболу: «Багатії, ті мають у човнах радіо - воно говорить до них, розповідає про бейсбол...» - гірко думає старий у відкритому морі, мріючи про будь-яке, навіть ілюзорне спілкування. Нехай це буде транзистор чи безсловесний птах - аби не самотність: «Він пошукав очима пташину, бо радий був хоч її товариству. Одначе пташина зникла».

Розмірковуючи про щастя, старий постійно пов'язує його з поняттям «купити». Це соціальний, напрацьований упродовж десятиріч (а то й сторіч) стереотип мислення, це усвідомлення того, що за все треба платити: «Я б охоче купив собі хоч трохи талану, якби знав, де його продають»,- сказав старий. «А за що ж би я його купив? - тут-таки спитав він себе. - Може, за загублений гарпун, чи за зламаний ніж, чи за дві негодящі руки?».

Історія рибалки переростає в історію трагічної долі старого, приреченого життям і суспільством на самотність і жорстоку боротьбу за виживання.

Проте в мотив самотності Хемінгуей не вкладає песимістичного звучання, яким би це парадоксальним не здавалося. Письменник показує, що самотність, від сутність допомоги, необхідність розраховувати лише на себе - саме це змушує старого бути мужнім і терпеливим, знаходити в собі резерви сил, які дають йому змогу вийти переможцем: «Ти, старий, краще сам будь безстрашний і впевнений», – мовив він.

Хемінгуей – прихильник активної позиції людини, позиції дії: людина має вірити у власні сили і спиратися у скрутну годину на них. Таке розв'язання мотиву самотності позбавляє повість похмурості, надає їй життєствердного звучання. «А нагорі, в своїй хатині при дорозі, старий знову спав. Він спав так само долілиць, і біля нього, пильнуючи його сон, сидів хлопець. Старому снилися леви». Так у фіналі повісті переплітаються і взаємодіють два мотиви – хлопчика і левів. Хлопчик біля Сантьяго – то врешті-решт визнання його, старого, перемоги, то подолання його трагічної самотності, його надія на те, що в нього ще є майбутнє. А леви уві сні – це і пам'ять про пережиту боротьбу, й готовність знову ставати до бою за життя.

У такому фіналі зафіксовано справді оптимістичний, сповнений гуманізму погляд митця на життя. У цьо­му – пафос повісті та суть роздумів Ернеста Хемінгуея над долями світу і людини.

Група 3. Філософський, алегоричний зміст. Образи-символи у творі

Реалістичні образи старого, моря, риби, хлопчика, левів, акул набувають символістичного значення і знаходяться в стані протистояння і єдності одночасно:

Старий ----------------- риба

мисливець їжа, здобич, багатство

Старий ------------- риба

людина, досконалість, «друг», «моя рідня»,

частка природи «дорожча від брата»

Стверджується думка про взаємозв’язок усіх мешканців Землі: лю­дей, тварин, птахів, і в той же час один із парадоксів людського існуван­ня: людина змушена вбивати тих, кого любить, хто «дорожчий від брата». «Як добре, що нам не потрібно вбивати сонце, місяць і зірки, достатньо того, що ми вимагаємо їжу у моря і вбиваємо своїх братів».

Розглянемо взаємозв'язок образів старого та хлопчика:

старий ------------------- хлопчик

старість ------------------ юність

кінець -------------------- початок

Хлопчик Манолін – продовження старого, його майбутнє, він забезпечить йому безсмертя, отримавши разом із досвідом і частину душі старого. «Був би зі мною хлопчик», – рефреном звучать у повісті слова старого, якими автор стверджує думку, що сила людства у його єдності.

Образи акул – хижаків, ворогів можна ще сприймати як перешко­ди на шляху досягнення мети. Людина сміливо вступає з ними у боротьбу. «Акула нічого не боїться і чинить так, як їй заманеться». Тут звучить знамените «...людина не для того створена, щоб бути переможеною, людину можна знищити, але її не можна перемогти». Але «переможець нічого не здобуває» - цю філософську думку Хемінгуей виніс навіть у заголовок одного із своїх творів. Сутність людського життя у боротьбі і перемозі в ній, можливо, це перемога над собою.

Висновок. У житті (морі) у кожного є своя Риба (мета, ціль), яку потрібно здобувати, є свої Акули (вороги, перешкоди), і, слава Богу, є свій Хлоп­чик (надія на майбутнє, на своє продовження), свої Леви («найкраще в моєму житті», символ юності, дитинства, щасливих миттєвостей, того, що допомагає жити). А ще людина – частинка неосяжного Всесвіту. Вона відчуває себе добре лише в гармонії з усім, що оточує її: небом, сонцем, морем, птаха­ми, рибами. Вона – не цар, не піщинка – вона рівна серед рівних.

Група 4. Умовний час і простір

Завдяки незвичайній майстерності автора історія-притча про старого рибалку стала «поезією, перекладеною на мову прози». Повість-притча вимагала особливого художнього втілення і по­етики. Тому її уривчастий, лаконічний ритм змінюється повільними, розгорнутими періодами. Так побудовані, наприклад, описи нічного і вранішнього моря: «Хмари над землею купчились, наче гори, і між ними й морем видніла тепер лише довга зелена смуга берега та низка сіро-голубих горбів удалині. Море стало темно-синє, майже фіолетове. Дивлячись за борт, старий бачив у темній воді червонястий серпанок планктону й химерні відблиски сонячного світла...» Хемінгуей проявив себе як неабиякий пейзажист. У повісті «Старий і море» пейзажі пластичні, мальовничі, експресивні.

Поле природи у творі Хемінгуея утворюється на базі трьох груп, які відображують «стихії» космосу, ядро цих груп становлять ключові слова: вода (вода у селищі, море, океан, затоки Канарських островів), земля (як ґрунт, селище, високі миси і темні гори), небо (сонце, зорі, хмари, птахи). Автор підводить нас до думки, що людина «занурена» в природу і є разом з тим її невід'ємним елементом, людина прагне до гармонії з природою.

Основну функцію виконує вода. Вона для героїв твору – твердь, основа життя, годувальниця. Вузловим елементом у концепції природи виступає мікрообраз сонця. У Хемінгуея це зумовлено концепцією світу і людини, його розумінням гармонії і дисгармонії цього зв'язку («…як добре, що не потрібно убивати сонце...»). Будучи центральним (на рівні з морем) у поетиці пейзажу, мікрообраз сонця дає можливість письменнику передати багатогранність самого процесу буття, головної його проблеми – людини і природи, їхньої належності до єдиного цілого, їхньої єдності і взаємного протистояння.

Старий увесь час відчуває внутрішню близькість із усією навколишньою природою. Він любить море, по-братськи ставиться до його численних мешканців, бачачи в них не здобич і не примітивні форми життя, а істот, які не менш значимі, ніж люди, і навіть пе­реважають їх красою і шляхетністю. Його бесіди з морем, рибами і птахами позбавлені фальші, це природне вираження почуттів людини з багатим внутрішнім світом і поетичною душею.

Особливою симпатією старий пройнятий до спійманою ним риби: він називає її своїм братом, захоплюється її розмірами, силою, шляхетністю, просить у неї вибачення за свій вчинок, а потім ставиться до неї як до товариша у боротьбі з акулами. Він настільки проймається цим внутрішнім зв'язком із рибою, що в міру того, як акули об'їдають її, слабшає й сам; коли ж від його здобичі зостається лише кістяк, старий впадає у стан повної апатії: «Він на хвильку пристав, озирнувся й у відсвіті вуличного ліхтаря побачив величезний хвіст рибини, що стримів високо над кормою його човна. Побачив і білу смугу обгризеного хребта, і темне громаддя голови з випнутим уперед мечем, і весь голий кістяк»; «Вісімнадцять футів від носа до хвоста!».

Символічно-філософському тлумаченню сюжету повісті сприяє й те, що сам герой майже не цікавиться побутом: Хемінгуей постійно звертається до філософських роздумів старого про рибо­ловлю, море, людей.

Характерні для повісті монологи старо­го сповнені мудрості й спокою, згадаймо хоча б його роздуми про птахів: «Птахам живеться навіть важче, ніж нам, окрім хіба хижаків та ще великих і дужих. Чому їх створено такими маленькими і кволими, як оці морські ластівки, коли океан може бути стра­шенно жорстоким? Загалом він добрий і прекрасний, але часом стає безжальним та ще й так зненацька, а всі ці птахи, що літають над ним і шугають униз за поживою, і кричать своїми тонкими сумними голосами, - надто вже вони тендітні як для моря».

Висновок. Природа для старого – джерело краси і гармонії, їжі й ліків від усіх недуг. Він свідомо намагається будувати своє життя так, щоб займати відведене саме йому місце у світі, не порушуючи усталеної в ньому рівноваги. Описи природи, постійне звернення автора до її представників (море, риба, хлопчик) засвідчують умовність часу і простору та поступово посилюють враження того, що в повісті зображений не стільки старий рибалка, який спіймав величезну рибину і не зміг довезти її до берега, скільки людина взагалі в її споконвічній боротьбі із ворожим суспільством та обставинами життя. Звичайні життєві ситуації відразу викликають узагальнення, безпосередньо співвіднесені із докорінними особливостями світобудови і природи людини. Стають зрозумілими слова Хемінгуея з приводу закінчення ним повісті: «Здається, що я, врешті-решт, домігся того, над чим працював усе моє життя».

5. Аналітична бесіда.

Слово вчителя. Відсутність прямого авторського тлумачення подій позбавляє повість дидактизму. Читач сам усвідомлює суть авторської позиції, тому повчання має опосередкований характер, не такий відвертий, як у біблійних притчах. І то не дивно: «Старий і море» - твір, який відкриває можливості для суб'єктивного й неоднозначного трактування смислу зображуваного. Тож на даному етапі уроку ми спробуємо з’ясувати, в чому полягає повчальний зміст повісті, будемо намагатися знайти відповіді на запитання, що виникли в ході аналізу твору, і визначити авторську позицію щодо зображуваного.

- Які головні проблеми піднімає Е.Хемінгуей у повісті-притчі «Старий і море»? (У підтексті роздуми про найважливіші проблеми: людина і суспільство, людина і природа, людина і Всесвіт.)

- То ж чи переможений старий рибалка? («Та він знав, що змирився, не зазнавши сорому, не втративши людської гідності».)

- Як сприймає життя Сантьяго?(Старий взагалі дивиться на життя незвично оптимістично для героя Гемінгуея. Він постійно звертає увагу не на удари долі (яких більше ніж достатньо), а на позитивні мо­менти у тому, що відбувається: він довго боровся із велетенською рибиною, поранив­ся, залишився без їжі, його човен віднесло течією далеко у море - зате має здобич нечуваних розмірів, а втамувати голод можна і сирим тунцем; коли ж акули з'їли рибу і усі зусилля виявилися марними - герой втішається тим, що його човен ще добрий і зовсім цілий, а втрачений у боротьбі з хижаками румпель легко замінити.)

- Чому Сантьяго вважає життя жорстоким і несправедливим?(В основу буття закладена ідея насильства і вбивства. І це протиприродно. Старий для продовження свого життя повинен знищити живу чудову істоту - рибу, що рівна йому за силою, яка є предметом його гордості, самоствердження. Героя хвилює те, що обоє вони належать одному світові, в якому кожне явище набуває змісту лише завдяки іншому.)

- Чи примирився Сантьяго з існуючою несправедливістю?(Герой розуміє, що змінити світ йому не під силу, але і змиритися з вимушеною жорстокістю він не може:

«Риба - вона також мені друг, - сказав він, - та я повинен її вбити. Як добре, що нам не доводиться вбивати зорі... Досить того, що ми вимагаємо їжу в моря і вбиваємо своїх братів».)

- Чи любить старий життя?(Зберегти любов дожиття героєві повісті допомагають речі, що втілюють прості і надійні дрібниці, з яких складається життя: кава, яку, незважаючи на відсутність грошей, приносить Манолін, гарна наживка, новини про бейсбол, випробувані снасті і міцний човен.)

- У чому полягає значення фіналу твору? (Старий Сантьяго програє у боротьбі зі сти­хією, і від того, що він спіймав-таки велетенську рибу, немає ніякої користі. Більше того, він загубив майже усі свої снасті. Однак ні він, ні хлопчик не вбачають у цьому поразки. І справа тут не у покірності долі: у сутичці з морем старий не зганьбив свого ремесла, він подолав ті перешкоди, які зміг подолати, і навіть трохи більше, а ті рештки марліна, які він довіз до рибальського селища, не згірш за цілу рибину розповіли іншим рибал­кам, що сталося в морі.

Отже, старий втратив лише матеріальну користь, однак вона хвилює його значно менше, ніж збереження гідності і професійної самоповаги.)

- Чи можна вважати те, що сталося у морі, гіркою випадковістю?(З погляду автора повісті, людське життя від початку трагічне, для нього характерні не подарунки, а удари долі, які належить переживати із мужньою гідністю.)

- Письменник прагне гармонії, але досягти її у звичайному житті майже неможливо. А може, і взагалі неможливо? (Людина - частина природи, частина Всесвіту. Вона відчуває це і прагне до гармонії з ними. Саме такою повинна бути світобудова: людина у гармонійному співіснуванні з природою, Всесвітом - до такої важливої думки приходить Хемінгуей.)

ІІІ. Підсумки уроку.

1. Індивідуальне завдання. Екранізація однойменної повісті.

Методичний коментар: на даному етапі уроку учень презентує результати домашньої роботи, виступаючи в ролі кінокритика. Даний вид роботи дає змогу, здійснюючи міжпредметні зв’язки, розкрити творчі здібності учня, ще раз переосмислити прочитане та зробити висновки.

2. Слово вчителя. «Я не знав Хемінгуея, – писав російський письменник Ко­стянтин Симонов, – але Хемінгуей-людина для мене не­віддільний від Хемінгуея-письменника, від його книг і героїв, точніше, від тих з них, у яких він, не криючись, любив те саме, що любив у самому собі, - силу, широту, хоробрість, готовність постояти за себе і за справу, яку вважаєш ти справжньою, пра­вою, готовність ризикувати життям і впевненість у тому, що є речі і гірші за війну. Боягузтво гірше, зрада гірше, егоїзм гірше...»

Хемінгуей закоханий у людей сильних, які не схиляються перед обставинами, не гнуться під тягарем життя, не ламаються під нещадними ударами долі.

Рибалка Сантьяго, герой повісті «Старий і море» – величної притчі XX століття, проніс через усе життя усвідомлення того, що не можна вбивати і не можна вбити Місяць та Сонце, що без гармонії людини і всесвіту не буде ані всесвіту, ані людини. Він не розгубив на дорогах життя того знання, що дано люд­ству від дитинства його: неможливо зберегти своє життя за рахунок знищення життя іншого. Життя є одним – на все і всіх, з чого і складається всесвіт – весь світ. Ернест Хемінгуей – одна з найбільш харизматичних постатей у сузір'ї американських прозаїків. Здобувши у молодому віці світове визнання як письменник «втраченого покоління» (романи «І сходить сонце» («Фієста») та «Прощавай, зброє»), переживши семирічний період цілковитої зневіри, коли «усе довкола – ніщо, і людина також ніщо», письменник піднімається до вершин гуманізму у своїх пізніх творах «По кому подзвін» та «Старий і море». 1954 року американський критик Ф.Янг зазначив, що «протягом останніх двадцяти п'яти років вплив Е. Хемінгуея на новітню прозу був такий великий, що його навряд чи можна виміряти».

ІV. Домашнє завдання.

Для всіх учнів.

Підготуватися до творчої роботи за повістю.

Методичний коментар: необхідний матеріал для підготовки написання твору-роздуму учні можуть знайти в учнівському портфоліо та роздавальному матеріалі до уроку.