Короткий огляд історичного розвитку письма

Письмо виникає на порівняно високому ступені розвитку людсь­кого суспільства в різних народів у різний час.

Як же виникло письмо? Першим натяком на письмо були умовні позначки, сигнали мисливців. Щоб повідомити про напрям свого пересування, вони клали відповідним чином гілки дерев або у потріб­ному напрямі поламані стріли. Для передачі повідомлень, відзна­чення подій люди робили вузли, зарубки на деревах, бірки, татуїровку тощо. Ці та інші мнемотехнічні (тобто такі, які допомагають запам'я­тати) засоби були лише першим кроком на далекому шляху розвитку письма. Другим кроком у розвитку письма було малюнкове письмо, або піктографія1. У цьому письмі букв не було, а те, що треба було передати, зображувалось за допомогою малюнків. Зразком пік­тографічного письма може бути, наприклад, «щоденник» ескімоса-мисливця (мал. 1).

Приблизний зміст «написаного»: «Мисливець пішов на полювання, здобув шкуру звіра, потім другу, полював на моржа, поплив на човні з другим мисливцем, заночував».

Письмо малюнками було не дуже зручним, і люди прагнули його вдосконалити. Дедалі частіше вживалися значки для умовного позна­чення понять. Так із письма малюнками і умовними значками розвину­лось інше письмо — ідеографічне².У ньому кожен значок служить для вираження того чи іншого поняття. Конкретні предмети позначалися значками, які були схематичними відображеннями цих предметів. Абстрактні поняття — умовними значками (мал. 2).

Зростаючі потреби писати швидко та необхідність передавати складні за змістом і довгі за розміром тексти призвели до того, що значки дедалі більше і більше втрачали подібність до зображуваних предметів, перетворюючись на умовні значки — ієрогліфи¹ (мал. 3).

¹ Піктографія (лат. pictus – писаний + grapho – пишу) – письмо малюнками, або «картинопис».

² Ідеографія (від гр. idea – поняття, grapho – пишу) – письмо значками, які виражають певні слова-поняття незалежно від звукового оформлення їх.

Примітка. Своєрідними ієрогліфами є цифри, математичні знаки тощо.

Ідеографічне письмо, як і письмо малюнками, було також не­зручним, бо для позначення багатьох предметів, явищ, понять користува­лися великою кількістю значків. Згодом певним значком почали позна­чати не все слово, а тільки склад або початковий звук, виникло письмо складами. Ідеографічне письмо замінюється складовим. Із складового письма розвивається звукове письмо, яким ко­ристуємося і ми і в якому кожний звук (буква) позначає вже не слова і не склад, а, як правило, звук. Сукупність знаків (букв), роз­міщених у певному порядку, які застосовуються в тій або іншій мові для передачі на письмі звуків мови, називається алфавітом, або азбукою. Ці назви виникли із складання назв перших двох букв алфавіту. З грецьких «альфа» і «віта» (інакше «бета») виникла назва «алфавіт», а із назв букв старослов'янського кириличного алфа­віту: «азъ» (сучасне а) і «боукы» (сучасне б) — «азбука».

Вважають, що першим виник фінікійсько-ханаанський алфавіт, від якого беруть свій початок багато інших алфавітів, зокрема і гре­цький. Від грецького алфавіту походять слов'янські (в тому числі російський, український, білоруський) та ряд інших алфавітів.

У зображеннях багатьох букв можна і тепер помітити сліди того, що вони колись позначали цілі слова. Так, буква о є схематичним зо­браженням ока; буква а (А) є дещо видозміненим схематичним зобра­женням голови з рогами — голови бика . У грецькій азбуці буква а називається «альфа». Це слово походить від староєврейського слова «алеф» (халеф), що означає «бик».

С учасні український, російський і білоруський алфавіти виникли із староболгарської кирилиці, утвореної переважно на основі устав­ного грецького письма. Появу кирилиці, у нас, на Русі, пов'язують із визнанням християнства державною релігією. На думку вчених, письмо на Русі було ще раніше. Проте яким воно було, невідомо, оскільки писемні пам'ятки з далеких часів не збереглися. Хоч на основі найновіших археологічних та палеографічних досліджень деякі вче­ні ² вважають, що найдавніші «руські письмена» послужили основою для створення Костянтином (Кирилом) першої відомої слов'янської азбуки-глаголиці, відмінної від грецького і латинського алфавітів (мал. 4).

¹Ієрогліфи (від гр. hіегоglурhоі — священні письмена) — фігурні знаки, які означали цілі слова (поняття) або окремі склади і звуки.

² Див.: Черных П. Я. Происхождение русского литературного языка и письма.— М., 1950.—С. 12—13; Ч є р н ы х П. Я. Язык и письмо. Гл. 4: История культуры Древней Руси.— М., 1951.— Т. 2.— С. 131; Л ь в о в А. С. К вопросу о происхождении русской письменности // Рус. яз. в школе.— 1951.—№ 6.— С. 23.

А збука-кирилиця (мал. 5), принесена на Русь у X ст. разом а християнством, не повністю відповідала руській фонетичній системі того часу. Тому ця азбука творчо освоювалась відповідно до потреб давньоруської літературної мови, яка на той час уже була досить роз­виненою. Так, в азбуці були букви (юси), що ними передавали­ся старослов'янські носові голосні ç і ę, у давньоруській же мові у цей час носових уже не було. Юси в руському письмі використову­валися для позначення відповідно звуків «у» і «а». При цьому вже в найдавніших наших пам'ятках (наприклад, Остромировому єванге­лії) юси змішуються з буквами у (ю), а (я), а потім взагалі виходить а ужитку, а а починає вживатися в значенні нашого я після приго­лосних.

Пізніше руське письмо проходить багатовіковий шлях самобут­нього розвитку.

За характером написання букв в історії нашого письма розрізня­ють три основні його форми: устав (уставне письмо), півустав і скоро­пис. Найдавнішою формою письма, якою користувалися приблизно ДО кінця XIV ст., був устав. Це письмо характеризується велики­ми і прямолінійними буквами, які писалися однаково в усьому текс­ті, кожна буква стояла окремо, не сполучаючись з сусідніми, заставки і кінцівки розмальовувались красивими візерунками (мал. 6).

З XIV ст., у зв'язку з широким застосуванням письма в побутових потребах, повільне уставне письмо починає замінюватися формами швидшого і простішого письма, яке називалося півуставом (мал. 7). У цьому письмі букви менші за розміром і заокругленіші, замість прямих ліній устава з'являються ламані, втрачається правиль­ність кутів, вживається більше скорочень.

З проникненням грамотності в ширші кола суспільства, з приско­ренням і розширенням ділових зв'язків і відношень між людьми вини­кає невідкладна потреба в ще простішому і швидшому типі письма. Так з'являється десь у

XV ст. нова форма письма — скоропис(мал. 8).

Скоропис застосовувався у приватному листуванні, для ділових паперів і документів, книги ж писалися півуставом, а іноді й уставом.

На початку XVIII ст. (1708 р.) була проведена реформа письма (азбуки). Внаслідок реформи, яка мала велике культурно-історичне значення в житті нашої країни, старе письмо замінюється новим типом письма — «гражданкою». Старе ж письмо зберігається лише в церковному вжитку.

«Гражданка» становила новий шрифт, у якому були замінені самі накреслення букв: вони заокруглюються, малюнок їх спрощується. Деяких змін зазнав і алфавіт. Із нього, зокрема, були вилучені зайві букви: юси (великий і малий), зело (s), ксі (ξ), псі (Ψ), омега (ω) тощо. Проте ще збереглися окремі зайві букви, наприклад фіта (θ), їжиця (ν), ять (Ђ). З початку XVIII ст. гражданське письмо стає загально-прийнятим у Росії, воно було пристосоване і до української фонетич­ної системи і вживалося на всій Україні. З того часу аж до Великої Жовтневої соціалістичної революції будь-яких значних змін у росій­ському алфавіті не було. Тільки після Великого Жовтня декретом колишнього Радянського уряду була здійснена реформа російського письма: зроб­лено ряд змін в орфографії, а із алфавіту усунені зайві, непотрібні букви Ђ (ять); θ (фіта) і («десятиричне»).

Слідом за російським алфавітом були вдосконалені український і білоруський алфавіти, які й узаконилися лише в пожовтневий час. На основі російського алфавіту створено алфавіти багатьох мов брат­ніх народів Радянського Союзу.

Література

Доленко М. Т., Дацюк І.І., Кващук А.Г. Сучасна українська мова. – К.: «Вища школа», 1987. – С. 57 – 63.