Тема. Життєвий і творчий шлях Б. Брехта. Брехт як драматург-новатор. “Епічний театр” Б. Брехта, його теоретичні засади й творча практика (слайд 1)
Мета: ввести учнів у життєвий і творчий світ Б. Брехта, визначити особливості його “епічного театру”, розвивати навички складання тез та опорних схем, роботи з додатковою літературою; удосконалювати вміння учнів обґрунтовувати свою думку, формувати інтерес до дослідницької діяльності; виховувати активного читача.
Обладнання: додаток: портрет митця, опорні схеми та таблиці, картки для словникової роботи.
Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.
Хід уроку
Епіграфи: | Найвизначніший німецький письменник свого покоління і …найвидатніший драматург з усіх, кого знала Німеччина… С. Каффнер Людина складної долі, що увібрала всі суперечності свого часу… Є. Волощук |
І. Мотивація навчальної діяльності.
1.Виразне читання вчителем уривків поезії Б. Брехта “До нащадків”.
Справді-бо, я живу в похмурі часи! Найневинніше слово – нікчемне. Найгладкіше чоло Свідчить про брак почуття. Той, хто сміється, Просто ще не отримав Жахливої звістки… Я волів би також бути мудрим. У старих фоліантах написано, що таке мудрість: Слід триматись подалі від сутичок світу Й без страху Прожити свій вік на землі. Не чинити насильства, За зло платити добром, Не вдовольняти бажання, а забути про них – Це вважається мудрістю. Але це, далебі, не для мене: Справді-бо, я живу в похмурі часи!.. Ви, хто вирине з цього потопу, В якому ми захлинулись, Пам’ятайте, Коли будете нам дорікати за хиби, | Також про темні часи, Які вас оминули. Адже ми пробивалися крізь класові війни, Міняючи землі частіше, ніж черевики, плачучи з розпачу, Коли там творилося лише беззаконня – без шалу і гніву. При цьому ми відали завше: Ненависть супроти підлоти Також спотворює риси обличчя. І гнів, що скипа від неправди, Доводить до хрипоти. Ах усі ми, Хто готував опертя для зичливості, Часто зичливими бути не вміли. Ви ж, коли прийде пора, І людина людині привітною стане, Згадуйте нас Без ремства. (Пер. П. Рихло.) |
2. Бесіда.
- Яке враження справила на вас ця поезія? Які почуття, переживання відобразились у ній?
- Яким ви побачили ліричного героя поезії?
- Який зміст, на вашу думку, вкладає Б. Брехт у поняття “темні часи”?
- Прокоментуйте назву твору. Чи можна цю поезію митця сприймати як духовний заповіт-пересторогу?
Слово вчителя. Поет, прозаїк, драматург, публіцист, теоретик театрального мистецтва, засновник і режисер театру… Все це – Бертольд Брехт, митець, який “написав вірші і перші п’єси Третього тисячоліття” (Л. Фейхтвангер). Драматургія ХХ ст. сповнена яскравих відкриттів, оригінальних явищ, блискучих творів митців-драматургів, проте Б. Брехт є однією із ключових постатей театру ХХ ст.
ІІ. Презентація теми, мети уроку. Робота з епіграфами (слайд 1).
ІІІ. Формування нових знань, умінь, навичок.
1. Презентація життя і творчості Б. Брехта (з використанням мультимедійної презентації). Методичний коментар: для підготовки завдання радимо учням скористатися: матеріалами хрестоматії-посібника Є. Волощук (Зарубіжна література: Хрестоматія-посібник для 11 кл. ЗНЗ. – К.: Світ знань, 2004; Зарубіжна драма. ХХ століття. – К. : Навчальна книга, 2003) та ін; матеріалами портфоліо для учня.
Завдання: за результатами презентації скласти інформаційно-асоціативний конспект “Творчий портрет Б. Брехта”.
Варіант конспекту для підготовки презентації
1. У пошуках життєвої мети (розрив з родиною, бунт проти міщанського побуту, навчання у Мюнхенському університеті на медичному факультеті).
2. Участь у І світовій війні. Сприйняття війни як краху гуманістичних уявлень про світ і людину, прихід до нігілізму.
Нігілізм (від лат.nihil – ніщо, нічого) – заперечення усталених суспільних норм, ідеалів, принципів, законів, авторитетів, традицій тощо (“Словник іншомовних слів” за ред. О. Мельничука).
3. Початок творчого шляху: рання лірика, її зв'язок з естетикою експресіонізму (“Легенда про мертвого солдата”); п’єси “нігилістичного” періоду: “Ваал” (1918), “Барабани серед ночі”(1919), “У нетрях міст”. Клейстівська премія. Переїзд до Берліну. Робота у Німецькому театрі М. Рейнгардта.
5. 20-30-ті роки: захоплення марксизмом як аргументованого підґрунтя власного бунту проти капіталізму; зближення з комуністичним рухом та його пропаганда.
6. Створення теорії епічного театру (“Сучасний театр – театр епічний, “Про оперу” та ін.) ”Копійчана опера”, “Свята Іоанна скотобоєнь” та ін.
7. 1933-1948 роки – позбавлення німецького громадянства, заборона пєс, публічне спалення книг Б. Брехта; вимушена еміграція (Європа, США). Антифашистська діяльність.
8. Злет Б. Брехта-драматурга: “”Страх і відчай у Третій імперії” (1935-1938), “Добра людина з Сезуану” (1938-1940), “Матінка Кураж та її діти” (1939), “Життя Галілея” (1939-1946, 1957; ІІІ редакції), “Кавказьке крейдяне коло” (1944).
9.Засновник, драматург, режисер театру “Берлінський ансамбль”(1948-1956). Брехт-творчий екпериментатор. Віце-президент Академії мистецтва НДР.
2. Робота з опорною схемою.
О
С «Еволюція творчості Б. Брехта»
Коментар до схеми.
Участь у Першій світовій війні переконала Б. Брехта у тому, що європейський світ переживає крах гуманістичних уявлень про світ і людину. Підсумком досвіду війни став нігілізм – заперечення, під знаком якого тривав ранній період творчості митця. Характерною ознакою цього періоду є використання елементів експресіоністської поетики. Від експресіоністів Б.Брехта відрізняє дотримання раціональних засад у своїх оцінках, утвердження активного протистояння ворожому світові. У ІІ половині 20-х років Б. Брехт переживає світоглядний і творчий злам: захоплюється марксизмом, зближується з комуністичним рухом і залучається до його пропаганди; розробляє концепцію “епічного театру” та втілює її у власних творах. Теорія “епічного театру” стала універсальною, тому що охоплювала всі основні сфери театрального мистецтва. Творчість митця багатогранна: прозові твори (романи), вірші, літературно-критичні статті, кіносценарії. У драматургічній творчості – злет майстерності. У 1949 році відкрився театр “Берлінський ансамбль”, засновником, керівником, режисером і драматургом якого став Б. Брехт.
3. Культурологічний екскурс. Індивідуальне повідомлення з теми: “Німецький експресіонізм і Б.Брехт”.
4. Слово вчителя. У ХХ ст. активно розвивається епічний театр, засади якого заклав Б. рехт у теоретичних працях (“Короткий опис нової техніки акторського мистецтва”, “Про оперу”, “Маленький Органон”, “Сучасний театр – театр епічний” та ін.) та в драматургічній практиці (“Матінка Кураж та її діти”, “Життя Галілея”, “Крейдяне коло” та ін.)
Словникова робота.
Епічний театр – термін, що позначає новаторські тенденції у драматургії ХХ ст., які з’явилися на противагу драматичній формі театру. Назва “епічний театр”означає, що в основу покладено не дію, а розповідь про неї (за О. Ніколенко).
Ідеї епічного театру зростали як із творчої практики самого Б. Брехта, так і із художніх та філософських пошуків його сучасників. У програмовій праці “Сучасний театр – театр епічний” (1931) Б. Брехт викладає ключові положення теорії епічного театру. Він виділяє дві форми театру, драматичну (“аристотелівську”) та епічну, віддаючи перевагу останній.
Схематично митець відображає це так (слайд 3):
Драматична форма театру | Епічна форма театру |
Дія | Розповідь |
Залучає глядача до сценічної дії і розтрачує його активність | Робить глядача спостерігачем, але пробуджує його активність |
Дає змогу виявляти почуття | Примушує його приймати рішення |
Переживання | Світогляд |
Глядач співпереживає | Глядач вивчає |
Гіпноз | Аргументація |
Сприймання консервується і т.д. | Переходить в пізнання і т.д. |
Для довідки. Традиційний театр (драматичний) Б. Брехт називав ще “аристотелівським”, за іменем давньогрецького митця Аристотеля, автора трактату “Поетика”, у якому говориться про силу емоційного впливу театру на глядачів, вводиться таке поняття, як “катарсис” –”очищення через страждання”. Драматичний театр захоплює глядача, ставить його в центр подій, руйнує межу між сценою і глядацькою аудиторією. На думку Б. Брехта, “аристотелівський театр” має поступитися місцем “епічному театру”, який звертається не до почуттів, а до розуму глядача, мобілізує інтелект, змушує аналізувати, робити висновки.
Коментування назви. 1.Назва “епічний театр”означає, що в основу покладено не дію, а розповідь про неї (за О. Ніколенко). 2. Театр, у якому “замість дії, шо лежала в основі класичної “аристотелівської” драми, панує розповідь (тому він і називається епічним)” (за Є. Волощук). 3. “Сама назва – “епічний театр” – означає, що, як і в епічних творах (романі, повісті і т.д.), події, що зображуються на сцені, сприймаються з відповідної дистанції, мають відповідний коментар, який спрямовує сприйняття глядача (читача); події, які лежать в основі сюжету, багатомірні і масштабні, мають універсальний (узагальнюючий) сенс, що зближує з епічним зображенням” (за М. Лейтісом).
5. Дослідницька робота в творчих групах. Літературознавчий практикум. Визначення естетичних принципів театрального мистецтва, сформульованих у теоретичних працях Б.Брехтом, та прокоментувати їх.
Методичний коментар: результати дослідження доповнюються коментарем учителя та узагальнюються в опорно-смисловому конспекті експертною групою. Тексти, розміщені у word-документі, роздруковуються у вигляді роздавального матеріалу.
6. Слово вчителя (продовження). “Ефект очуження” – ключова складова естетики “епічного театру”.
Словникова робота.
“Ефект очуження” – система художніх прийомів епічного театру, яка сприяє показу звичних явищ у новому світлі (як дивних, нових, “чужих”), перетворенню дії на розповідь про неї, спонукає глядача до аналітичного осмислення зображених подій (за О. Ніколенко).
Це поняття у мистецькому ужитку має свою історію (китайська драма цзацзюй, драми японського театру Но, Кабукі). У театральну практику ХХ ст. “ефект очуження “ введений Б. Брехтом: “Ефект очуження…полягає в тому, що річ, яку потрібно довести до свідомості, на яку потрібно звернути увагу, зі звичайної, відомої, з тієї, що лежить перед нашими очима, перетворюється на особливу, несподівану…Нехай зрозуміле стає незрозумілим, але це робиться лише для того, аби потім воно стало зрозумілішим”. Тобто, через незвичне глядач повинен усвідомити справжню суть звичного. За допомогою “ефекту очуження” виявляється прихована сутність образів і подій, а глядач має змогу, дистанціювавшись від дії, стати філософом, аналітиком, що робить самостійні узагальнення. Б. Брехт стверджував: “Сенс цієї техніки “ефекту очуження” полягає в тому, щоб викликати у глядача аналітичну, критичну оцінку по відношенню до подій, які зображуються”. Засобами творення “ефекту очуження” є: коментування тексту п’єси, звернення акторів до публіки, заголовки, що повідомляють подальший зміст сцен, написи, використані на сцені, зонги (сонги).
Словникова робота .
Зонги (сонги) – віршовано-музичні вставки, пісні, що переривають безпосередній плин п’єси й, таким чином, очужують дію. Особливість зонгів полягає у тому, що вони формують визначальний лейтмотив драми, цілісність головної думки твору (за С. Соколовською).
Для довідки. Одною з найголовніших ознак ефекту очуження є особливе бачення світу – відкриття незвичних сторін звичних явищ. Цим, однак, ефект очуження не обмежується, швидше це його початок, бо ж для митця існує лише його власне уявлення про дійсність, і, втілюючи в конкретному творі своє бачення світу, він тим самим особливим і неповторним чином творить нову суверенну художню реальність. Б.Брехт, який „зумів у своїй творчості оголити глибини свідомості, унікальність, драматизм і крихкість індивідуального людського існування”, належить до художників з очужуючим типом світовідчуття. Художник з таким типом світовідчуття не лише критично сприймає дійсність, але й оголює глибинні тенденції соціальної, політичної, ідеологічної сутності реально існуючих проблем, повертає людину, яка сприймає мистецький акт до джерел подій…перетворює глядача на співтворця художнього дослідження реальності. Будучи сам критично зорієнтованим, художник перетворює глядача на критично сприймаючого й акт мистецтва, й реалії життя. Ефект очуження поширювався у Брехта практично на всі складові художнього твору. У брехтівській драмі існує цілий комплекс художніх засобів, пов’язаних з ефектом очуження: мовленнєве очуження, множинність поглядів на світ, аналітизм, психологізм та ін. (за С. Соколовською).
ОСК ”Епічний театр” Б. Брехта
Його риси:
перенесення акценту з дії на розповідь;
відмова від класичного поділу на акти;
хронікальна композиція, що пов’язує між собою події у часі;
підкреслена умовність дії та часу; алегоризм та притчевість;
герої як втілення ідей;
руйнування ілюзії життєвої достовірності;
нерозв’язаність конфліктів як поштовх до самостійних роздумів глядачів;
звернення до відомих сюжетів, осмислення долі не окремих особистостей, а людських спільнот;
обмеженість декораційного вирішення, завіси (декорації, якщо вони використовуються, можуть встановлюватися на сцені навіть у присутності глядачів);
активне використання “ефекту очуження”.
Висновок. “Епічний театр” Б. Брехта спрямований на пробудження активності глядача, визначення глядачами своєї позиції у ставленні до дійсності, є поштовхом до інтелектуально-аналітичних роздумів глядачів. Цьому підпорядковані художні особливості “епічного театру”.
V. Підсумки та оцінювання роботи учнів.
VI. Домашнє завдання.
Для всіх учнів.
Сформулювати термінологічний словник за вивченим на уроці матеріалом ( епічний театр, “ефект очуження” тощо).
Прочитати пєсу Б. Брехта “Життя Галілея” та коротко записати перші враження від прочитаного.
Для творчої групи.
Інсценізувати уривок з п’єси.
Індивідуальні завдання.
1. “Б. Брехт і система К. Станіславського”.
2. “Значення епохи Відродження в духовній історії людства. Постать Галілея”.