Основні напрямки розвитку та модернізації дошкільної освіти в Україні

Необхідність модернізації змісту дошкільної освіти зумовлюється реформуванням галузі згідно з національною доктриною розвитку освіти України у ХХI столітті, законами України „Про дошкільну освіту” та „Про охорону дитинства”, тенденціями розвитку цивілізації в нову епоху. Модернізувати зміст дошкільної освіти – означає вдосконалити його, змінивши відповідно до вимог часу, не зачіпаючи основ, сталих і таких, що не виправдали положень, збагативши їх новими, прогресивними ідеями. Зростання свідомості освітян, об’єктивна необхідність оновлення принципів, гуманізації цілей і завдань дошкільної освіти, оптимізації життя сучасної дитини відповідно до демократичних засад українського суспільства актуалізують проблему модернізації змісту першої ланки освіти , що виступає основою для подальшого культурного зростання особистості. 

Дошкільна освіта ґрунтується на таких принципах:

- науковості, що передбачає опору на класичні та сучасні наукові здобутки у галузі педагогіки та психології дошкільної освіти;

- гуманізації та демократизації освітньої роботи, що передбачає орієнтацію на особистість дитини, максимальне розкриття її нахилів, здібностей та інтересів;

- визнанні особистісно орієнтованої моделі дошкільної освіти; самоцінності дошкільного дитинства;

- доступності освіти;

- визнанні пріоритету гармонійного розвитку дитини перших шести (семи) років життя;

- тісному зв’язку з реальним життям, його проблемами та суперечностями, розширенням життєвого простору дошкільника;

- єдності розвивальних, виховних та навчальних завдань;

- варіативності форм здобуття дошкільної освіти;

- наступності дошкільної та початкової освіти шляхом створення, розробки програм, відповідних форм і методів роботи тощо;

- єдності суспільного та сімейного виховання. 
Пріоритетами державної політики в розвитку дошкільної освіти у ХХI столітті є: 

• її особистісна орієнтація; 

• формування гуманістичних цінностей; 

• оновлення принципів, змісту та освітніх технологій; 

• орієнтація на формування життєвої компетентності дитини; 

• забезпечення фізичного, психічного та морального здоров’я; 

• пріоритет інтересів дитини перед усіма іншими; 

• формування свідомого, відповідального ставлення до життя; 

• творча самореалізація педагога і дитини; 

• інтеграція науки та освіти; 

• соціально-педагогічний патронат сім’ї; 

• створення індустрії освітніх засобів; 

• інтеграція національної дошкільної освіти у світовий освітній простір. 

Основні напрями розвитку дошкільної освіти: 

оновлення нормативно-правових актів; 

• розробка науково-методичного забезпечення змісту, організації, діяльності та розвитку системи дошкільної освіти; 

• зміна умов фінансування дошкільних навчальних закладів завдяки посиленню державного фінансування; 

• розвиток та розширення мережі дошкільних навчальних закладів різних типів і форм власності; 

• удосконалення системи підготовки та перепідготовки педагогічних кадрів; 

• удосконалення роботи з сім’єю, широке залучення батьків до освітнього процесу. 

Система дошкільної освіти має забезпечувати: 

урахування індивідуальних особливостей дитини; 

• формування дитячої творчості, вміння не лише репродукувати, а й створювати та реалізовувати власні задуми; 

• заохочення дитини до розвитку здібностей загального, неспеціалізованого характеру; 

• розвиток почуттів, емоційної сприйнятливості, емпатії; 

• корекцію емоційної глухоти, нечутливості, байдужості, жорстокості, песимізму; 

• виховання у дошкільника почуття самовартісності, віри у свої можливості, своє значення для інших людей, формування оптимістичних життєвих перспектив; 

• надання пріоритету сьогоденним розливальним і виховним, а не навчальним завданням, відмову від погляду на дошкільний заклад як на школу для маленьких, переорієнтацію на соціальний розвиток дитини. Плекання її індивідуального обличчя; 

• інноваційний характер освітньої діяльності, використання сучасних виховних та навчальних технологій, належні умови для педагогічної творчості, вдосконалення майстерності вихователя, становлення рефлективності як важливого чинника модернізації дошкільної освіти; 

• формування елементарного дитячого світогляду особистості, реалістичного образу - „Я”; 

• розвиток у дошкільника цілісної наукової картини світу; 

• виховання моральності, здатності орієнтуватися на совість як внутрішню етичну інстанцію; 

• залучення дитини до системи цінностей, культури і традицій українського народу; 

• підтримку природного прагнення дошкільника до активності, здатності діяти за власним бажанням, самостійним вибором; 

• орієнтацію на доцільність, здоровий глузд, корисність життєвих впливів для розвитку дитини; 

• стимулювання м’язової активності дитини, зміцнення її фізичної витривалості, прищеплення уміння диференціювати корисне і шкідливе для свого організму та особистості; 

• виховання у дитини прихильного ставлення до людей, довіри до людського оточення, відчуття своєї захищеності ним, прагнення встановлювати та підтримувати з ним щирі стосунки; 

• розвиток образних форм пізнання світу (сприймання, наочно-образного мислення, уяви) через дитячі види діяльності; 

• формування довільної поведінки, виховання характеру, вправляння в умінні ставити мету, виявити цілеспрямованість й наполегливість, долати труднощі; досягати високих стандартів якості продуктів праці; 

• диференціацію „паспортного”, „біологічного”, „психологічного” та „соціального” віку дошкільника; 

• високу культуру педагогічної оцінки життєвих досягнень дошкільника; співвіднесення оцінних суджень педагога із самооцінкою дитини, об’єктивними якісно-кількісними показниками кінцевого продукту її праці та вкладеними в неї зусиллями; 

• наступність у змісті дошкільної та молодшої шкільної ланок освіти, збереження специфіки кожної. 

Головна мета модернізації дошкільної освіти на сучасному етапі розвитку держави — цілісний розвиток дитини як особистості. 

А це, зокрема, передбачає турботу про здоров’я дошкільника - стан повного фізичного, духовного і соціального благополуччя, психічний комфорт, позитивне самопочуття, спокій, рівновагу, задоволення, а не лише відсутність хвороб і фізичних вад. Турбота про фізичне здоров’я дитини дошкільного віку завжди була і лишається одним з пріоритетів педагогічної роботи.

Cтворення сприятливих умов для духовного, психологічного і соціального благополуччя особистості. Тим часом усі три означені складники поряд з фізичним є рівноцінними, однаково важливими для процесу особистісного зростання. Часто життєдіяльність дитини в дошкільному навчальному закладі визначається високим темпом, жорсткою регламентацією, великою кількістю стресорів, орієнтацією на змагальність як обов’язковий складник сучасного життя, шумністю оточення, неможливістю дитини усамітнитися, повсякчасними оцінками її досягнень. Це зумовлює надмірну мобілізацію ресурсів, високу емоційну напругу, пов’язану з прагненням вихованця відповідати вимогам дорослих. Так виникає ризик не лише соматичних, а й психічних порушень, нервовості як хвороби особистісного зростання, прояву депресії, різних фобій, відчуття власної неповноцінності.

Переважна більшість дошкільнят зазнає дефіциту руху, недостатньо загартована, характеризується низькою витривалістю. У надзвичайно відповідальний період для становлення організму, психіки, особистості життя дітей проходить в ускладнених умовах.

Наприкінці дошкільного дитинства стійкі нервові розлади фіксуються приблизно у кожної п’ятої, а функціональні - у кожної третьої дитини. Робота, спрямована на підтримку, збереження та розвиток здорового способу життя дошкільника, має базуватися, з одного боку, на визнанні великих компенсаторних можливостей дитячого віку, розумінні тимчасового, скороминущого характеру багатьох розладів, з другого - на створенні умов, які запобігають дії шкідливих чинників, сприяють зміцненню захисно-пристосувальних механізмів дитини, соціально-педагогічній реабілітації та психологічній корекції поведінки малюків з розладами здоров’я.

Оскільки фізичне здоров’я нерозривно пов’язане з психологічним, соціальним і духовним, його забезпечення можливе лише за умови поєднання медичних засобів, оптимальної системи педагогічних впливів, соціально-психологічної реабілітації та психокорекції, різних культурних заходів, чого можна досягти за чіткої координації дій медичного персоналу, вихователів, батьків, психологічної служби. 

 Пошук умов, в яких дитина вчилася б сама, будучи суб’єктом власної діяльності, — основне завдання педагогіки розвитку. За особливу цінність педагогіка розвитку визнає здатність людини самостійно мислити, діяти, самостійно розвиватися. Ці здібності дозволяють багато чого досягти в житті.

Модернізація змісту дошкільної освіти передбачає:

- комплексний підхід до розвитку, виховання і навчання дитини дошкільного віку;

- посилення інтеграційних процесів в освіті;

- орієнтацію освітян на важливість урахування об’єктивних закономірностей фізичного, психічного, інтелектуального, емоційного, соціального та духовного розвитку дитини від народження до шести (семи) років життя;

- формування у дошкільників передумов реалістичної наукової картини світу, сприяння становленню дитячого світогляду, оптимістичного цілісного світобачення;

- формування передумов навчальної діяльності;

- створення і запровадження інноваційних технологій розвитку, навчання та виховання дитини дошкільного віку;

- підвищення рівня контролю за якістю освітньої роботи у дошкільних навчальних закладах, успішністю розвитку дітей дошкільного віку;

- сприяння формуванню особистісної зрілості дитини, презентованої базовими якостями, оптимальною для віку моделлю провідної діяльності та основними формами її активності;

- відмову від жорсткої регламентації буття дошкільника та педагогічної діяльності вихователя; надання суб’єктам освітнього процесу, у тому числі педагогам, батькам права на відповідальне самовизначення.

Розв’язання поставлених завдань сприятиме оптимізації освітнього процесу в дошкільних навчальних закладах України, збільшить долю здорового глузду в організації життєдіяльності дитини, наблизить атмосферу дошкільного закладу до сімейної, уможливить реалізацію індивідуального та диференційованого підходу до дітей перших шести (семи) років життя, забезпечить наступність у роботі дошкільних навчальних закладів та початкової школи.

Демократизація та гуманізація дошкільної освіти, нове бачення ролі дошкільного навчального закладу, як важливого соціокультурного інституту держави, визначають довготривалу стратегію її соціального розвитку. Консолідація потенціалу дошкільної освіти різних регіонів України, посилення інтеграційних процесів в її освітньому просторі здатні забезпечити реальний пріоритет компетентної особистості, як основного ресурсу, що визначає поступальний рух суспільства.

Об’єднання зусиль різних наукових шкіл, пошук нових шляхів розвитку дошкільної освіти найближчого майбутнього стає могутнім чинником їх інтеграції. 

Процес модернізації змісту дошкільної освіти спрямовується на розвиток дошкільника, як активного, свідомого та компетентного суб’єкта життєдіяльності, виховання уміння жити у злагоді з довкіллям та згоді з собою, формування фізичної та психологічної готовності до навчання у школі. Оновлений зміст дошкільної освіти має розвивати у дитини перших шести (семи) років життя такі фундаментальні якості, як здатність конструктивно впливати на довкілля та самозмінюватися в ході своєї життєдіяльності; самовдосконалюватися в різних видах діяльності та формах активності; за сприяння авторитетних дорослих гармонійно і різнобічно розвиватися як індивід, суб’єкт, особистість та індивідуальність.

Розвиток дошкільника, становлення його як особистості - кардинальна для дошкільної освіти проблема. Новий зміст освіти пропонує освітянам переглянути звичний погляд на дитину як “задану ззовні істоту”, як “проекцію” дорослих. Становлення особистості в дошкільному віці не можна класифікувати як виключно керований ззовні процес, оскільки це суперечить суті розвитку особистості як саморуху.

Особистісно орієнтована модель дошкільної освіти базується на розумінні процесу розвитку як свого роду єдиномножинності, яка охоплює такі основні форми:

- індивіда (складної природи організму дитини);

- суб’єкта (активного діяча рухової, ігрової, навчально-пізнавальної, елементарної трудової, предметно-практичної та комунікативно-мовленнєвої діяльностей);

- особистості (комплексного ставлення до оточуючого світу та себе);

- індивідуальності (унікальної своєрідності кожної дитини).

Свідомість, компетентність, спільність і діяльність – засадові характеристики особистісного способу життя дитини дошкільного віку, загальні способи її буття. Вихідною тезою у впровадженні в педагогічну практику особистісно орієнтованої моделі дошкільної освіти є діяльне буття дитини, її суб’єктність: у свідомості – самосвідомість; у спільності – самобутність; у діяльності – самодіяльність. Вони і є основними лініями розвитку дитини як суб’єкта власного життя, суб’єкта розвитку і саморозвитку.