Міністерство освіти і науки України

Державний навчальний заклад

«Дніпровський транспортно-економічний коледж»

МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ ЗІ СПЕЦІАЛЬНОГО КУРСУ «ЮРИДИЧНА ДЕОНТОЛОГІЯ»

для студентів спеціальності 081 «Право» (Law)

укладач: Кузякова Ю.С., викладач вищої категорії

Дніпро, 2019

Розглянуто і ухвалено на засіданні ПК “Правознавства”

Протокол №___від_________

голова ПК ____________Ю.С. Кузякова

АНОТАЦІЯ

Методична розробка конспект лекцій зі спеціального курсу «Юридична деонтологія» для студентів спеціальності 081 «Право», укладач Кузякова Ю.С., викладач вищої категорії

Методична розробка лекційних занять зі спеціального курсу «Юридична деонтологія» підготовлена у відповідності з діючими сучасним законодавством України. Дана методична розробка включає матеріали, необхідні для проведення теоретичних лекційних занять зі студентами. Методичні вказівки і настанови дозволяють систематизувати підготовку студентів до семінарських занять, закріпити теоретичні знання, отримані під час лекційних занять, а також надають можливість самостійно засвоїти цю дисципліну навіть студентам заочної та дистанційної форм навчання.

Усі цитати, тексти завдань та інший фактичний матеріал перевірено, зауваження рецензентів враховано. Укладач розробки відповідає за дотримання авторського права щодо використаних текстів та ілюстрацій.

Предметом спеціального курсу є вивчення студентами основних понять щодо юридичної діяльності, деонтологічних вимог до представників юридичної професії.

Спеціальний курс «Юридична деонтологія» пов’язаний з таким дисциплінами, як «Цивільне та сімейне право», «Теорія держави та права», «Психологія в юридичній діяльності», «Правознавство», «Організація судових і правоохоронних органів ».

Методична розробка Конспект лекцій зі спеціального курсу «Юридична деонтологія» призначений для студентів спеціальності 081 «Право» (Law), а також для викладачів даної дисципліни та суміжних галузей права, дисципліни «Правознавство».

Рецензенти: ________________________________________________

__________________________________________________________

РЕЦЕНЗІЯ

на методичну розробку конспекта лекцій зі спеціального курсу «Юридична деонтологія» для студентів усіх форм навчання спеціальності «Право», укладач Кузякова Ю.С., викладач вищої категорії

Методична розробка складена у відповідності з вимогами до мінімуму змісту і рівня підготовки студентів, розглянуто і ухвалено на засіданні предметної комісії «Правознавства».

Дана методична розробка є навчально-методичним посібником для роботи студентів і викладача під час лекцій, для формування і засвоєння знань із спеціального курсу «Юридична деонтологія».

Методична розробка присвячена розробці тематичних планів лекційних занять, питань для контролю знань та самоперевірки по темам.

Дана методична розробка може бути використана як в самостійній роботі студентів, особливо при дистанційній чи заочній формі навчання, так і в роботі викладачів спецдисциплін. Дана розробка виступає засобом навчання, за допомогою якого здійснюється організація навчального процесу.

Методична розробка конспекту лекцій є результатом узагальнення педагогічного і методичного досвіду роботи викладача вищої категорії Кузякової Ю.С.,і може бути корисна викладачам правових та інших гуманітарних дисциплін.

Рецензенти:______________________________________________________

________________________________________________________________

ВСТУП

Навчання студетів спеціального курсу «Юридична деонтологія» спрямоване на реалізацію загальної мети середньої освіти в контексті основ стандарту нової української школи та її профілізації. Вона полягає в розвитку та соціалізації особистості, формуванні її національної самосвідомості, громадянської позиції, загальної культури, світоглядних орієнтирів, критичного мислення, творчих здібностей, дослідницьких та аналітичних навичок, навичок життєзабезпечення та професійних якостей.

Студент усвідомлює себе громадянином України, проявляє громадянську активність, є патріотом, здатен жити і цивілізовано взаємодіяти в суспільстві, прагне до вдосконалення і навчання впродовж життя, готовий до свідомого життєвого вибору та самореалізації. Також він поважає національну історію, культуру власного та культуру інших народів, має лінгвістичні навики: вільно володіє державною (і рідною, в разі відмінності) мовою, розвиває навички спілкування різними мовами; спілкується щонайменше однією іноземною мовою, має бажання і здатність до самоосвіти, активний і відповідальний, підприємливий та ініціативний, має уявлення про демократичні засади співжиття, береже природу, безпечно використовує досягнення науки і техніки, дотримується здорового способу життя.

Процес розбудови правової держави, заснованої на верховенстві права та пріоритеті прав і свобод людини, формування громадянського суспільства в Україні потребує компетентних, відповідальних, свідомих громадян. Школа має дати випускникам не тільки правові знання, а й сформувати їхні вміння й навички, життєву позицію, компетентність, яких потребує демократичне суспільство.

Транзитивні зміни українського суспільства, реформування української держави, спрямоване на утвердження принципів верховенства права, багатоманітності й плюралізму, відповідальності держави перед людиною й громадянином, зумовлюють переоцінку пріоритетів у суспільному світосприйнятті. Провідними стають такі цінності як людина, її гідність і права, демократія, соціальний мир і добробут.

Важливу роль в означених трансформаційних процесах відіграє правова освіта, що формує правову культуру та правосвідомість людей, перетворюючи ідеали добра, законності та справедливості в мотиваційні чинники їхньої поведінки.

Демократизація суспільних відносин сприяє підвищенню активності особи як суб’єкта цих відносин, що вимагає усвідомлення й розуміння нею процесів, які відбуваються у суспільстві, їх сутності, особливостей організації, функціонування та керування ними. Основою демократичного розвитку українського суспільства мають стати громадяни, здатні розуміти значення права, здійснювати виважений вибір, критично мислити, аналізувати інформацію, толерантно ставитися до думок інших, брати активну участь у суспільному житті.

Сьогоднішнє соціальне замовлення полягає в підготовці активних освічених громадян та професійно компетентних членів суспільства. Студент має опанувати правові норми, необхідні йому як громадянину для ефективного соціального функціонування, що є базовими для формування в нього відповідних правових умінь, ціннісних орієнтацій і компетентностей. Нові підходи до змісту правової освіти та комунікації між викладачем і студенами в навчально-виховному процесі має перетворити заклад освіти на демократичний правовий простір.

Метою спеціального курсу «Юридична деонтологія» є:

формування у учнів системи правових знань що стосується юридичної діяльності, базуючись на знаннях з основ правознавства.

введення учня у майбутню професію, ознайомлення з його місцем в суспільстві;

показати сферу прикладання знань;

розкрити деонтологічні вимоги, що пред’являються до нього;

дати загальне уявлення про принципи, норми, вміння і навички, якими він мусить оволодіти, щоб відповідати своєму професійному призначенню.

- формування правової компетентності учнівської молоді, що забезпечує її здатність відповідально реалізовувати свої права та обов’язки в конкретній ситуації, налагоджувати соціальне партнерство в ­розв’язанні суспільних проблем;

- виховання в учнів поваги до людської гідності, дотримання прав людини, демократичних цінностей, верховенства права, справедливості, рівноправ’я;

- сприяння професійному визначенню випускників у майбутньому.

Завданнями, реалізація яких забезпечить досягнення означеної мети, є:

-визначення ролі та призначення юридичної діяльності в структурі соціальної діяльності;

-встановлення та опис соціального призначення юристів як особливої професійної групи, шляхом призначення їх ролі для сучасної держави;

-підвищення авторитету права, виховання шанобливого ставлення всіх членів суспільства до права, що є необхідною умовою ефективного здійснення правової роботи;

-прогнозування тенденції розвитку юридичної науки, визначення необхідних змін щодо системи кваліфікаційних вимог в межах конкретних юридичних спеціальностей;

-виховання у юриста вміння пошуку та встановлення правової істини ним самим на підставі отриманих знань з юридичних дисциплін.

Зміст навчального матеріалу спеціального курсу «Юридична деонтологія», побудований на основі людиноцентричного, онтологічного, антропологічного й аксіологічного підходів у контексті юридичної науки. Право розглядається як міра свободи і справедливості. Методологія відбору змісту програмового матеріалу ґрунтується на системі наукових ідей і понять юридичної науки, загальнолюдських цінностях (право, справедливість, демократія, права і свободи людини), загальних деонтологічних вимогах та принципах, сучасних психолого-педагогічних вимогах до навчання учнів старшої школи.

Наскрізні змістові лінії «людина-людина», «людина-суспільство», «людина-влада», «людина-природа» враховані у змісті програми та очікуваних результатах навчально-пізнавальної діяльності учнів із профільного предмета.

Теоретичними основами предмета є­ філософські, онтологічні, психолого-педагогічні знання й уміння, необхідні для системно­го ­вив­чення і вирішення суспільно-педагогічних проблем; методологіч­ні ­принципи (гуманізація та демократи­зація навчально-вихов­но­го процесу; природовідповідність та свободовідповідність; ­системність; диференціація; міжпредметна інтеграція; наступність і безперервність; культу­ро­­від­повід­ність; інтеркультурність), що є підґрунтям для конструюван­ня ­змісту, вибору форм і методів навчання деонтологічним знанням; сучасні психолого-педагогічні й методичні підходи (особистісно орієнтований, діяльнісний, компетентніс­ний, системний, міжпредметний, контекст­ний, загальношкільний, педагогічного партнерства).

В основу спеціального курсу «Юридична деонтологія» покладений компетентнісний підхід, що корелюється ключовими компетентностями, визначеними основами стандарту нової української школи.

ТЕМА 1: Поняття, предмет, функції та джерела юридичної деонтології.

1.Поняття, зміст та предмет юридичної деонтології.

2.Методи юридичної деонтології, методологія та функції юридичних наук.

3.Завдання та система юридичної деонтології.

4.Свіввідношення юридичної деонтології з іншими галузями юридичної науки та навчальними дисциплінами, її джерела та принципи.

Очікувані результати навчально - пізнавальної діяльності: Студент:

Дає загальну характеристику предмета, визначає його мету, завдання та структуру;

застосовує поняття та терміни: онтологія, культура особи;

характеризує й порівнює дефініції культури

оцінює значення проблеми соціалізації юриста як суб’єкта культури.

1.Поняття, зміст та предмет юридичної деонтології.

Юридична деонтологія – це система загальних знань про юридичну науку та практику, вимоги до особистих і професійних якостей юриста, систем формування цих якостей.

Юридична деонтологія як галузь юридичної науки і навчальна дисципліна – узагальнена система знань про юридичну теорію і практичну діяльність, збірка правил, що дозволяють, рекомендують або забороняють юристу керуватися ними у стосунках, що виникають у нього під час виконання своїх службових (посадових) повноважень. Деонтологія – наука про «обов`язковість».

Юридична деонтологія виникла на початку 90-х років ХХ ст. Нині вона перебуває на стадії становлення.

Основним змістом юридичної деонтології є знання про вимоги до професійних та особистих якостей юриста.

Разом з тим юридична деонтологія включає також загальні знання про юридичну науку і практику, оскільки:

• Є навчальною дисципліною, з якої починається вивчення юриспруденції і повинна дати студентам загальні поняття про юридичну науку і практику;

• Без засвоєння знань з юридичної діяльності, її видів та змісту неможливо розглядати якості юриста, а також вимоги до юристів різних спеціальностей.

Отже, юридична деонтологія:

• Дає загальне уявлення про юридичну науку і практику;

• Формує знання про вимоги до професійних та особистих якостей юриста;

• Розкриває систему формування професійних та особистих якостей юриста, зазначає види та форми навчання юридичної діяльності.

Предмет юридичної деонтології можна визначити як:

• Юридичну теорію;

• Юридичну практику;

• Систему моральних вимог, що складають етикет професійної діяльності юристів.

2.Методи юридичної деонтології, методологія та функції юридичних наук.

Метод юридичної деонтології - це сукупність логічних прийомів і конкретних засобів обґрунтування системи знань про теоретичне розуміння і практичне застосування деонтологічних норм культури юриста.

Методологія юридичних наук – це система принципів та методів, за допомогою яких вивчається державно-правова діяльність, тобто це засіб одержання юридичних знань.

Принципи – це основні базові засади, на яких формуються та здобуваються юридичні знання. Основними, виробленими наукою та практикою, з них є:

• Принцип об`єктивності юридичного пізнання – полягає в тому, що досліджувані реальні державно-правові явища повинні пізнаватись і відображатись у науці такими, якими є насправді, без викривлень, перебільшень або применшень;

• Принцип обґрунтованості пізнання – базується на тому, що наукові висновки повинні спиратися на точно встановлені факти та підтверджуватись точними аргументами.

Методи юридичної науки – це система прийомів та засобів, спрямованих на отримання об`єктивних та обґрунтованих знань.

Юридичні науки використовують такі методи:

• Всезагальні – характеризують філософську основу пізнання;

• Загальні – конкретизують всезагальні методи стосовно юридичних наук;

• Спеціальні (окремі) – використовують конкретні юридичні науки.

Функції юридичної науки – це основні напрямки її впливу на соціальні явища, насамперед право й державу, на суспільні відносини, формування і розвиток особи.

Функції юридичної науки:

• Констатуюча – виявлення, фіксація наявних державно-правових явищ;

• Інтерпретаційна – пояснення сутності державно-правових явищ, причин їх виникнення і зміни, їх структури, функцій та ін..;

• Евристична – відкриття, формулювання невідомих раніше об`єктивних державно-правових закономірностей;

• Прогностична – формулювання гіпотез, прогнозів розвитку державно-правових явищ;

• Методологічна – використання положень юридичної науки як дослідницьких інструментів для «нарощення» нових знань як у юриспруденції, так і в інших науках;

• Практико-прикладна – формулювання рекомендацій, пропозицій щодо удосконалення тих чи інших державно-правових інститутів;

• Ідеологічно-виховна – вплив на формування й розвиток правової, політичної і моральної свідомості, світогляду і загальної культури суб`єктів, на зміцнення (чи послаблення) у суспільній свідомості престижу, авторитету права, держави, законодавства.

• Онтологічна (пізнавальна) – вивчення найзагальніших сутнісних явищ і процесів в державному житті, знахідка раніше невідомих закономірностей перебування держави і права;

• Практично-організаційна – обслуговування практики;

• Політична – формування державно-правової політики, роз`яснення політичних і законодавчих рішень.

Функції юридичної деонтології:

1)Функції, які стосуються особи правника:

- формування у юриста усвідомлення внутрішнього імперативу службового обов`язку;

- конкретизація правосвідомості та правомірності дій у юристів;

- підвищення рівня правового почуття у суб`єктів права;

- виховання у юристів поваги до права;

- вироблення у правників внутрішнього переконання на основі юридичної саморегуляції, юридичної оцінки й юридичної репутації та самоутвердження;

- встановлення юристом об`єктивної правової дійсності;

- сприяння вибору юристом справедливого рішення;

- виховання у правників духовної, моральної і юридичної відповідальності;

- обґрунтування індивідуального регулювання професійних дій юристів та усвідомлення їх наслідків;

- дотримання безпеки життєдіяльності.

2)Функції, які відображають процес формування національного права і Україні:

- утвердження національного духу українського права;

- забезпечення панування права;

- створення необхідних передумов функціонування української національної правової теорії.

3)Функції, які сприяють регулюванню суспільних відносин у державі:

- уміння визначити цінність права і цінність держави;

- сприяння формування цивілізованого правопорядку в Україні;

- сприяння виробленню індивідуальних (власних) норм професійної поведінки юриста (деонтологічних норм).

3.Завдання та система юридичної деонтології.

Юридична деонтологія має виконувати цілий ряд завдань, що формулюються безпосередньо у сфері практичної діяльності, вирішення яких сприятиме подоланню значної кількості проблем, в тому числі й тих, що знаходяться поза межами юридичної практики.

Основні завдання юридичної деонтології:

• Визначення ролі та призначення юридичної діяльності в структурі соціальної діяльності;

• Встановлення та опис соціального призначення юристів як особливої професійної групи, шляхом визначення їх ролі для сучасного етапу державного будівництва, стабілізації політичного життя, запобігання соціальних катаклізмів;

• Підвищення авторитету права, виховання шанобливого ставлення всіх членів суспільства до права, що є необхідною умовою ефективного здійснення правової роботи;

• Прогнозування тенденції розвитку юридичної науки, визначення конкретних необхідних змін щодо системи кваліфікаційних вимог в межах конкретних юридичних спеціальностей;

• Вироблення практичних рекомендації для вирішення проблем правової діяльності, що безпосередньо залежать від рівня професійної підготовки, правової культури працівника, його морального обліку в цілому;

• Виховання у юриста вміння пошуку та встановлення правової істини ним самим на підставі отриманих знань з юридичних дисциплін.

Система юридичної деонтології:

• Вступ до курсу – характеризує навчальну дисципліну в цілому у співвідношенні до відповідної юридичної науки, визначаються обсяги необхідних знань, їх практична значимість;

• Вивчення юридичної діяльності та її основних форм прояву;

• Вивчення особи юриста, його якостей через розгляд окремих напрямків професійної діяльності та особливостей юридичної професії взагалі;

• Висвітлення нормативної основи здійснення професійної діяльності юристів;

• Ознайомлення із особливостями роботи за окремими спеціальностями в межах юридичної професії.

4.Свіввідношення юридичної деонтології з іншими галузями юридичної науки та навчальними дисциплінами, її джерела та принципи.

Юридична деонтологія є спеціальною професійною прикладною наукою і вступною навчальною дисципліною, яка тісно пов`язана із суспільними науками – психологією, соціологією, етикою, естетикою, і з юридичними дисциплінами.

Юридична деонтологія входить в систему юридичних наук, об`єднаних загальною назвою – правознавство.

В класифікації юридичних наук, серед теоретично-історичних , галузевих і міжгалузевих та спеціальних прикладних її можна віднести до першої категорії, оскільки вона має на меті поглиблене вивчення професійної культури юриста, його професійно-правову поведінку, тісно пов`язане з політичною, психологічною,етичною та естетичною культурою.

Юридична деонтологія тісно пов`язана з правовою психологією, політологією, етикою, естетикою. Існує загальний механізм формування професійного кодексу юриста, який включає в себе підсистеми: юридичний механізм, психологічний і соціальний (політичний, моральний, етичний, естетичний) механізми, які тісно взаємодіють на основі головних найважливіших структурних зв`язків – правових принципів.

Віднесення юридичної деонтології до теоретично-історичних наук не звужує предмет дослідження кожної з наук цієї групи.

Так предмет юридичної деонтології відмінний від предмета теорії держави і права, що дозволяє розглядати їх як самостійні науки та навчальні дисципліни. Хоча теорія держави і права певною мірою також є вступною наукою до спеціальних юридичних наук – конституційного, цивільного, адміністративного, кримінального права однак, на відміну від юридичної деонтології, вона – фундаментальна, загальнотеоретична наука, яка виробляє загальні поняття, принципи, на які спираються інші юридичні науки.

Юридична деонтологія має іншу мету дослідження. Вона покликана узагальнити інформацію про якість юридичної практики і ознайомити майбутнього юриста з системою вимог, які пред`являються до нього в цивілізованому суспільстві, дати загальні відомості про специфіку змісту юридичної діяльності. Вона спрямована не до розкриття загальнотеоретичних основ права, а до пізнання юридичної діяльності, до людей, які її здійснюють, до загальних особливостей їх праці.

Юридична деонтологія як навчальна дисципліна покликана допомогти студенту виробити вміння спілкуватися з клієнтами і колегами, керувати людьми, виважено аналізувати найскладніші ділові ситуації, не боятися самостійності і новизни рішень, робити з негативного досвіду позитивні висновки, навчитися вдаватися до постійного самоаналізу і об`єктивної оцінці як своїх дій, так і дій інших індивідів.

Можна виділити такі напрями зв`язку юридичної деонтології з іншими правовими науками і навчальними дисциплінами:

• Юридична деонтологія є вступною наукою і містить відомості, необхідні для поглибленого розуміння закономірностей юридичної діяльності слідчого, прокурора, судді, нотаріуса, адвоката та інших представників професії;

• Створює теоретичні основи для прикладних юридичних наук і навчальних дисциплін: судової психології, судової етики, конфліктології та інших подібних наук;

• Поповнює багаж юридичної науки і практики завдяки самостійному предмету дослідження, розвиває нові підходи, надає нові знання і тим самим збагачує юриспруденцію (теоретичну і прикладну).

Юридична деонтологія ґрунтується на принципах:

• Гуманності;

• Справедливості;

• Милосердя;

• Нормативності;

• Самостійності;

• Практичності;

• Індивідуальності.

Джерелом норм юридичної деонтології є правнича етика та професійна культура взагалі. Усвідомлення юристом наслідків власних професійних дій формує певний досвід, який враховується у майбутньому. Деонтологічні норми належно виникатимуть із зовнішніх дій тоді, коли юрист не піддається таким негативним інстинктам, як самозбереження, кар`єризм, корисливість.

Питання для самоконтролю:

1. Що вивчає Юридична деонтологія?

2. Які основні завдання і функції виконує деонтологія як наука?

3. З якими іншими галузями та науками співвідноситься Юридична деонтологія?

4. Які джерела та принципи деонтологічної науки?

Тема 2: Поняття, форми та зміст юридичної деонтології.

1.Поняття та ознаки юридичної діяльності.

2.Структура юридичної діяльності.

3.Тенденції розвитку юридичної діяльності в Україні.

Очікувані результати навчально - пізнавальної діяльності :

Студент:

називаєосновні ознаки юридичної діяльності, види юридичної діяльності та її структуру;

застосовує поняття та терміни: юридична служба, службовий обов’язок, громадянське суспільство;

описує прогнозування розвитку юридичної діяльності в Україні;

визначає структуру юридичної діяльності;

характеризує ознаки юридичної діяльності;

оцінює шляхи формування правничої діяльності в Україні.

1.Поняття та ознаки юридичної діяльності.

Юридична діяльність – це вид соціальної діяльності, який здійснюють юристи з використанням юридичних засобів, дотримуючись в установлених законом випадках юридичної форми з метою досягнення бажаних правових результатів.

Ознаки юридичної діяльності:

• Відбувається у сфері дії права з використанням правових засобів.

• Здійснюється спеціально уповноваженими на те суб`єктами, які володіють юридичними знаннями.

• Метою є упорядкування, узгодження суспільних відносин по відношенню до вимог права, вирішення конкретних життєвих ситуацій та задоволення на цій основі індивідуальних, групових та загальнолюдських потреб та інтересів.

• Юридична діяльність має організуючий характер, націлена на організацію дій суб`єктів і значною мірою пов`язана з державною діяльністю.

• Зміст юридичної діяльності у кожній конкретній ситуації складають окремі дії юристів, що націлені на досягнення бажаних правових результатів.

• Юридична діяльність у багатьох ситуаціях виявляє елементи творчості, індивідуального підходу, винесення конкретного рішення на підставі загальної моделі поведінки.

• Юридична діяльність своїм правовим впливом пронизує майже всі сфери суспільного життя, які підлягають правовому регулюванню.

Першими історично відомими світськими юристами були римські юристи, їх діяльність включала:

• Відповіді на юридичні запитання приватних осіб;

• Консультації і допомога при укладенні угод;

• Керування процесуальними діями сторін при вирішенні суперечок у суді.

Юридична справа – це життєвий випадок, який існує у вигляді окремої самостійної ситуації (наприклад, правопорушення, суперечка), яка потребує розгляду і вирішення відповідно до норм права компетентним органом.

Найважливіші дії, які реалізуються у процесі ведення юридичних справ:

• Здійснення юридично важливих дій (допит свідка, винесення вироку).

• Написання юридичних документів з фіксацією юридично значущих дій.

• Виступи в юридичних закладах, де формуються юридичні вимоги і заяви, потрібні у процесі розгляду юридичної справи.

Класифікація (види) юридичної діяльності:

1)За інтелектуальним змістом:

• Пізнавально-пошукова – збирання повної інформації щодо юридичних явищ;

• Реконструктивна – аналіз інформації, розробка версії, напрямку розв`язання юридичної проблеми;

• Організаційна – упорядкування і координація дій суб`єктів при веденні юридичної справи;

• Реєстраційна – передавання отриманої інформації в письмовій правовій формі;

• Комунікативна – спілкування юриста з іншими учасниками і суб`єктами юридичної справи у процесі її вирішення.

2)За суб`єктами:

• Судову;

• Арбітражну;

• Слідчу;

• Прокурорську;

• Адвокатську;

• Нотаріальну;

• Юридичне консультування;

• Криміналістично-судову експертну;

• Діяльність оперативно-пошукових органів (МВС, СБУ);

• Діяльність органів виконання покарання.

3)Залежно від норм права, які реалізуються:

• Регулятивну, пов`язану з правомірною поведінкою суб`єкта права.

• Правоохоронну, пов`язану з неправомірною поведінкою суб`єкта права (із здійсненням правопорушення).

3.1.)Регулятивна діяльність поділяється на такі види:

• Реєстраційну засвідчу вальну (видача посвідчення про право приватної власності на квартиру);

• Правонадільну (дозвіл органів нотаріату на право вступу у володіння спадщиною).

3.2.)Правоохоронна діяльність поділяється на такі види:

• Попередження правопорушень (здійснення міліцією профілактики правопорушень);

• Припинення правопорушення (здійснюється після початку правопорушення), наприклад затримання за дрібне хуліганство;

• Розкриття правопорушень (знаходження правопорушників);

• Розслідування правопорушень (встановлення точних деталей злочину);

• Визначення судом чи іншим компетентними органами покарання правопорушника;

• Виконання покарання.

Юридична діяльність виконує в суспільстві певні функції, які розкривають її соціальне призначення та роль у суспільстві.

Функції юридичної діяльності – це відносно відокремлені, однорідні дії, спрямовані на певні сфери суспільного життя.

Розрізняють дві групи функцій:

1)загально соціальні, які поділяються на:

- економічну (забезпечує функціонування економічної системи;

- політичну (забезпечує функціонування політичної системи;

- ідеолого-виховну (забезпечує збереження існуючих ідеологічних цінностей).

2)спеціально юридичні, які поділяються на:

- регулятивну – спрямована на регулювання правомірної поведінки громадян; розрізняють дві її підфункції: реєстраційну засвідчу вальну і правонадільну;

- правоохоронну – спрямована на запобігання правопорушень, їх розслідування, покарання винних; розрізняють три її під функції: превентивну, правовідбудовчу, каральну.

2.Структура юридичної діяльності.

Структура юридичної діяльності має дві складові:зміст і форму.

До змісту юридичної діяльності входять:

• Суб`єкти;

• Учасники;

• Об`єкти;

• Юридичні дії та операції;

• Засоби і способи їх здійснення;

• Результати юридичних дій.

Суб`єктам и юридичної діяльності є юристи, державні та недержавні об`єднання юристів, організації, які залежно від виду професійної діяльності мають згідно із законом певні права та обов`язки, професійні юридичні знання, вміння їх реалізувати.

Учасники – це окремі особи або їх групи, які сприяють діяльності суб`єктів у процесі вирішення юридичних справ (свідки, експерти).

Об`єкти – дії суб`єктів права, правові процеси, правові документи (правопорушення, суперечка про право).

Юридичні дії – це зовнішні акти поведінки суб`єктів юридичної діяльності, які вдосконалюють правові явища.

Операції – сукупність взаємопов`язаних дій, спрямованих на досягнення певних поставлених локальних цілей.

Засоби юридичної діяльності – це явища, предмет явищ і дій, які забезпечують досягнення необхідного результату юридичної діяльності; юридичні докази, правові норми.

Способи юридичної діяльності – це конкретні шляхи досягнення наміченого результату за допомогою конкретних засобів, обумовлених юридичною справою. Вони можуть бути гласні та негласні, базуватись на наукових чи буденних знаннях, бути обов`язковими чи бажаними.

Результат юридичних дій – це підсумок відповідних операцій і дій, досягнутий за допомогою певних способів і засобів суб`єктами юридичної діяльності.

Дві групи форм юридичної діяльності:

• Внутрішня – порядок організації діяльності, який базується на послідовності юридичних процесів і процедур;

• Зовнішня – засоби зовнішнього прояву юридичної діяльності у вигляді процесуальних документів, юридичних дій, усних висловлювань.

3.Тенденції розвитку юридичної діяльності в Україні.

В умовах реформування і Україні суспільних відносин, зміни економічного та політичного устрою, оновлення духовної сфери дедалі більше інтенсифікуються правові зрушення в житті країни.

Від етапу становлення нині Україна переходить до аналізу пройденого шляху та вибору соціально обумовлених, стратегічних напрямів власного розвитку. Саме зараз закладатимуться ті суспільні, політико-економічні, гуманітарні й інші важливі орієнтири, які в подальшому становитимуть зміст і традиції національної державності та свідомості

Перед сучасною юридичною наукою постає цілий ряд нових завдань, що мають перспективний або першочерговий невідкладний характер:

• Підготовка проектів законодавчих актів;

• Проведення загальної систематизації законодавства;

• Розробка правових механізмів ефективного використання інституту місцевого самоврядування;

• Передбачення нових тенденцій росту злочинності та обґрунтування відповідних правових гарантій захисту прав та свобод громадян;

• Вивчення та ґрунтовний аналіз практики державотворення інших країн з метою використання їх позитивного досвіду.

Питання для самоконтролю:

1. Які види юридичної діяльності та хто їх виконує?

2. Які функції юридичної діяльності?

3. Який сучасний стан розвитку юридичної діяльності в Україні?

4. Які складові має структура юридичної діяльності?

Тема3. Поняття та структура вищої освіти в Україні.

1. Структура вищої освіти в Україні. Типи вищих навчальних закладів, що функціонують в Україні.

2. Поняття та система державних стандартів вищої освіти.

Очікувані результати навчально - пізнавальної діяльності :

Студент:

Називає поняття освітньої кваліфікації;

застосовує поняття та терміни:бакалаврат, магістратура, університет, коледж, академія, вища освіта;

описує ступеневу освіту, тенденції реформування;

порівнює види вищих навчальних закладів;

характеризує навчальні заклади системи МВС;

оцінює ефективність реформи вищої освіти

1. Структура вищої освіти в Україні. Типи вищих навчальних закладів, що функціонують в Україні.

В Україні відбувається дещо прискорений процес розвитку юридичної освіти. Функціонують юридичні вищі заклади осві­ти: широкопрофільні і спеціалізовані. Склалася специфічна універ­ситетська система підготовки юристів широкого профілю, що реалізується в різноманітних вищих закладах освіти відповідно до державних стандартів вищої освіти. Існування спеціалізова­них закладів освіти, головним чином в системі МВС або СБУ та інших відомств, не заважає цій єдності.

Підготовка юристів здійснюється у таких вищих закладах освіти: інститутах, академіях, університетах.

Інститут — це вища освітня установа, що реалізує програми професійної підготовки фахівців, як правило, по одному або декількох напрямках. Інститут може входити до складу академії чи університету на правах структурного підрозділу.

Академія - це вища освітня установа, що реалізує програми професійної підготовки фахівців з декількох напрямків і здійс­нює плідну діяльність у науковій сфері, підготовці, перепідго­товці і підвищенні кваліфікації викладачів та науковців. Як ме­тодичний центр вищої і післявузівської освіти, академія має ас­пірантуру, докторантуру, одну чи кілька спеціальних (дисерта­ційних) рад.

Університет — це вища освітня установа, що реалізує про­грами професійної підготовки фахівців широкого спектру на­прямків. Університет має ті ж ознаки, що й академія. Від акаде­мії він відрізняється багатопрофільністью, наявністю багатьох факультетів різних професій і спеціалізацій.

Крім того, існує ще один вид професійного утворення - ко­ледж, що реалізує неповні і (чи) повні освітні програми про­фесійної підготовки фахівців.

Система юридичної освіти в Україні включає такі юри­дичні заклади освіти:

- державні;

— недержавні (приватні).

Спеціалісти для здійснення державно-владних функцій в правоохоронних і судових органах готуються в основному в державних вузах. Підготовка спеціалістів для сфери приватного права, працівників юридичних служб, комерційних організацій здійснюється в державних і приватних вузах. Заклади освіти

ряду міністерств і відомств готують професіоналів для специ­фічної сфери державної служби (МВС, СБУ та ін.). Такі закла­ди освіти називаються відомчими.

Державні заклади освіти здійснюють навчання як на бюдже­тній, так і на платній .(договірній) основі. Комерційні заклади освіти, що надають освітні послуги, повинні бути ліцензовани­ми за навчальним фахом — юриспруденція, а також акредито­вані за цим фахом. Акредитація надає право вузам на видачу випускникам дипломів державного зразку, що важливо для їх наступного працевлаштування.

Підвищення кваліфікації — це навчання, спрямоване на послідовне оволодіння новими знаннями та вдосконалення професійної майстерності, підвищення морально-ділових якос­тей, вивчення найновіших досягнень науки і техніки, викорис­тання позитивного досвіду у роботі.

Перепідготовка — це навчання, що здійснюється працівни­ками ОВС з метою одержання нової спеціальності або в разі його переміщення на іншу (споріднену) роботу, виконання якої потребує нових знань, вмінь і навичок.

Стажування — це навчання, що здійснюється працівником ОВС з метою набуття необхідних знань, практичних навичок і вмінь для успішного виконання оперативно-функціональних обов'язків на займаній або новій посаді.

Службова підготовка — це навчання, що охоплює систему підвищення професіоналізму працівника ОВС шляхом удоско­налення спеціальних навичок з метою успішного виконання службових завдань і функціональних обов'язків.

Безперервність професійної підготовки працівника ОВС за­безпечується поступово за такою системою:

1. початкова підготовка;

2. підвищення кваліфікації;

3. перепідготовка;

4. стажування;

5. службова підготовка;

6. навчання в аспірантурі (ад'юнктурі) та докторантурі;

7. самостійна підготовка.

Тільки після позитивних результатів тестування зі службової підготовки проводиться призначення працівників на посади, присвоєння їм чергових спеціальних звань¹.

Система підвищення кваліфікації і перепідготовки працівників ОВС України включає:

• професійну підготовку молодого спеціаліста;

• підвищення кваліфікації працівників середньої ланки;

• підвищення кваліфікації керівних кадрів.

2. Поняття та система державних стандартів вищої освіти.

Надаючи однакові можливості всім членам суспільства здобувати освіту, суспільство повинно мати гарантію сумлінного використання цих можливостей.

Реалізація цих гарантій базується на використанні системи стандартів вищої освіти як нормативної бази функціонування вищої освіти, що встановлює загальні принципи педагогічної діяльності, яка має на меті досягнення оптимального ступеня упорядкування діяльності у сфері вищої освіти.

Стандарти вищої освіти є основою нормативної бази функціонування системи вищої освіти і спрямовані на досягнення оптимального ступеня упорядкування діяльності у сфері вищої освіти.

Вони визначають:

• Зміст вищої освіти як зумовлену цілями та потребами суспільства систему знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних і громадянських якостей, що має бути сформована в процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку суспільства, науки, техніки, технологій, культури та мистецтва;

• Зміст навчання, тобто структуру, зміст і обсяг навчальної інформації, засвоєння якої забезпечує особі можливість здобуття вищої освіти і певної кваліфікації;

• Засоби діагностики якості вищої освіти – стандартизовані методики для кількісного та якісного оцінювання досягнутого особою рівня сформованості знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних та громадянських якостей;

• Нормативні терміни навчання – терміни навчання за денною (очною) формою, необхідні для засвоєння особами нормативної та вибіркової частин змісту навчання.

Основою побудови стандартів вищої юридичної освіти є такі принципи:

• Цілеспрямованість – послідовна реалізація вимог законодавства актів України за всіма компонентами нормативного і навчально-методичного забезпечення підготовки фахівців-юристів потрібного освітньо-кваліфікаційного рівня.

• Прогностичність, тобто передбачення здатності засвоєння змісту юридичного навчання особою, яка навчається, а також формування такого змісту юридичної освіти, що забезпечує здатність особи вирішувати перспективні завдання юридичної діяльності.

• Діагностичність – забезпечення можливості вимірювання рівня відповідності освітньої та професійної підготовки вимогам, що визначаються в освітньо-професійних програмах, освітньо-кваліфікаційних характеристиках.

Стандарти вищої освіти базуються на Конституції України, Законах України «Про освіту» та «Про вищу освіту», інших нормативно-правових актах, що регулюють відносини в системі вищої освіти та водночас:

• Встановлюють вимоги до змісту, обсягу, рівня освітньої та фахової підготовки;

• Застосовуються з метою забезпечення якості вищої освіти і суспільних потреб у фахівцях;

• Слугують основою для розроблення, впровадження, удосконалення нормативної та навчально-методичної бази, що визначає підготовку фахівців з вищою освітою.

Стандарти вищою освіти є складовою системи вищої освіти, а її структуру утворюють:

• Державний стандарт вищої освіти;

• Галузеві стандарти вищої освіти;

• Стандарти вищої освіти вищих навчальних закладів.

Призначення стандартів вищої освіти в системі вищої освіти визначається тим, що вони є основою оцінки якості:

• Вищої освіти та професійної підготовки осіб незалежно від форм здобуття освіти (денна, вечірня, заочна, дистанційна, екстернат);

• Освітньої діяльності вищих навчальних закладів незалежно від їх типів (університет, академія, інститут, консерваторія, коледж, технікум, училище або національний вищий навчальний заклад), рівнів акредитації та форм власності.

Суспільний поділ праці зумовлює існування різних юридичних спеціальностей, професій та професійних структур суспільства. Виконання фахівцем певних видів юридичної діяльності потребує відповідної кваліфікації, що, у свою чергу, неможливе без здобуття ним необхідного рівня освіти та професійної підготовки. Цей рівень досягається завдяки опануванню освітніми, освітньо-професійними та освітньо-науковими програмами і має відповідати колу та складності професійних функцій, прав і обов`язків юриста. Вимоги до системи знань, умінь і навичок, до світогляду, до громадянських і професійних якостей майбутнього фахівця-юриста, що формуються у процесі юридичного навчання, акумулюються у змісті юридичної освіти.

Зміст юридичної освіти, що відображається в освітньо-кваліфікаційних характеристиках фахівців-юристів, - це бажаний результат, якого повинна досягти особа в процесі юридичної освіти і який полягає в оволодіння нею системою професійних юридичних знань, умінь і навичок, досвідом практичної юридичної діяльності, громадських, світоглядних і професійно значущих особистих якостей.

Зміст юридичного навчання – це засіб, за допомогою якого досягають результату професійної юридичної освіти; є змістом і структурою навчальної інформації, що опановується студентом, відображається в освітньо-професійних програмах підготовки, навчальних планах, програмах навчальних дисциплін, підручниках, посібниках, інших дидактичних матеріалах. Крім того, до змісту юридичного навчання відносять комплекс практичних задач, завдань і вправ, що забезпечують формування професійних і навчальних умінь та навичок, первісного досвіду професійної юридичної діяльності.

Вимоги до змісту вищої юридичної освіти визначаються державою і змінюються відповідно до зміни рівня правового розвитку суспільства.

Під якістю освіти розуміють сукупність певних світоглядних поведінкових і професійно значущих властивостей та характеристик особи, що зумовлюють її здатність задовольняти як особисті духовні та матеріальні потреби, так і потреби суспільства.

Питання для самоконтролю:

1. Які існують типи вищих навчальних закладів, в чому принципова їх відміна?

2. Що таке стажування та підвищення кваліфікації?

3. Що розуміють під стандартами вищої освіти?

4. Що таке якість освіти?

Тема 4: Юридична професія в Україні.

1.Поняття «Юрист». Види юридичної діяльності.

2.Основні юридичні професії та посади в Україні.

Очікувані результати навчально - пізнавальної діяльності:

Студент:

Називає визначення поняття юрист;

застосовує поняття та терміни: правник, юрист, нотаріус, прокурор, адвокат, суддя, юрисконсульт, професія;

розрізняє види правоохоронної, судової та правозахисної діяльності;

описує види юридичної професії в Україні;

порівнює правові вимоги, що пред’являються до різновидів юридичних професій;

характеризує порядок вступу на посаду, елементи правового статусу юриста;

оцінює значення юридичної освіти, як передумови набуття статусу юриста.

1.Поняття «Юрист». Види юридичної діяльності.

Юрист – це спеціаліст, який використовує свої знання на практиці, тобто має навички щодо складання юридичних документів, виконання всіх дій та операцій із застосуванням необхідних засобів і способів у процесі вирішення юридичної справи, які належать до його професійної компетенції.

Основні характеристики юридичної професії:

• Професійна діяльність, спрямована насамперед на забезпечення прав і свобод людини, створення організаційних умов для їх реалізації, охорону прав і свобод від їх порушень, захист прав і свобод у випадку їх порушення, відновлення порушених прав і свобод.

• Соціально значуща професія, тому що пов`язана з державою і правом, важливими соціальними явищами.

• Високоінтелектуальна професія, оскільки повинна охоплювати всі сфери життя суспільства з урахуванням складних заплутаних юридичних проблем.

• Творча професія, оскільки пов`язана з вирішенням нестандартних юридичних ситуацій.

• Точна професія, тобто вона є діяльністю, яка спирається на конкретні юридичні факти при точному дотриманні законодавства для отримання конкретного результату.

• Ця професія має організований характер, тому що завдання юриста полягає в організації дотримання юридичних заборон, використання обов`язків, використання прав.

• Ця професія має велику свободу і самостійність, оскільки без них неможливо вирішити складні нестандартні ситуації, які виникають у діяльності юриста, але ця свобода повинна перебувати в межах закону.

• Це відповідальна робота, оскільки завжди пов`язана з долею людей, за кожним рішенням юристка стоїть подальша доля людини.

Поняття юридичної професії діє змогу охарактеризувати всі важливі якості юридичної професії. Разом з тим види юридичної роботи різняться за змістом, конкретними функціями, професійними якостями. Тому від юридичної професії необхідно відрізняти юридичні спеціальності, з яких вона складається. Основні юридичні спеціальності – слідчий, суддя, прокурор, адвокат, юрисконсульт, нотаріус.

Спеціалізація – важлива гарантія дотримання законності, яка створює можливість, по-перше, правильно і кваліфіковано вирішувати юридичні питання, по-друге – перевіряти з різних сторін законність і обґрунтованість юридичних рішень (оскільки юридичні дії щодо однієї і тієї самої справи здійснюються різними юридичними органами, наприклад адвокатом і прокурором).

Професійна юридична робота покликана забезпечити сформовану соціальну структуру: пенсійне забезпечення, засоби масової інформації, сільське господарство, сферу боро­тьби зі злочинністю, територіальне обслуговування населення і т. ін. Ринок праці (промисловість, банки, управління, торгівля, партії та інші громадські об'єднання) має реальну потребу в юристах. Громадяни потребують допомоги юристів для реєст­рації і перереєстрації угод із нерухомістю, одержання різного роду дозволів, захисту прав особи від свавілля некомпетентних і корумпованих посадових осіб і т.ін.

Найбільш розроблена діяльність юристів у сфері боротьби зі злочинністю, а в меншому ступені — у сфері боротьби з еко­номічними злочинами. Тут діють потужні організаційні струк­тури МВС, прокуратури, готуються кадри в багатьох середніх і вищих навчальних закладах освіти МВС України. Проте, без необхідного правового забезпечення сфери економіки важко досягти успіхів у боротьбі зі злочинністю.

З розвитком ринкових відносин, зміною економічної суті поведінки громадян і розширенням кола цінностей, що охоро­няються, відбулися зміни як у сфері прикладання праці юриста, так і у змісті його професійної роботи. Вагомі комерційні орга­нізації (банки, страхові та інвестиційні компанії, аудиторські фірми та ін.) зацікавлені у залученні висококваліфікованих юристів. Роботодавцям потрібні спеціалісти в галузі претензій­но-позовної роботи, судово-господарській діяльності, юридич­ного супроводу угод, тобто у діяльності, яка безпосередньо по­в'язана з бізнесом. В Україні тільки закладаються традиції до­слідження проблематики цінних паперів, кредитування, банк­рутства, злиття юридичних осіб, що потребує посиленої уваги до спеціальної підготовки юристів для роботи в цій сфері сус­пільного життя.

За останні роки зросла роль адвокатів у вирішенні судових справ, у оспорюванні адміністративних рішень; виник попит на охоронні та детективні послуги, що є специфічним видом юридичних послуг; розширився зміст професійної роботи юриста за рахунок поширення практики відшкодування збит­ків, заподіяних діями посадових осіб і державних органів; з'явилася потреба в спеціалізації судів, зокрема в підготовці суддів для адміністративних судів.

У зв'язку з появою юридичних фірм, що ведуть зовнішньо­торговельні операції, виникла потреба в їх правовому забезпе­ченні: висновків зовнішньоторговельних договорів, оформлен­ня дозволів на ввіз і вивіз товарів, врахування зарубіжного зако­нодавства при оформленні документів, маркіруванні продава­них товарів, сплаті митних зборів тощо. Зараз важко назвати будь-яку сферу суспільних відносин, в якій професійна робота юриста була б достатньою.

Сфери прикладання праці юриста можна згрупувати та­ким чином:

Правові послуги	Правовий нагляд і контроль	Правосуддя і вирішення спорів
консультування з правових питань, правовий супровід, правове представ­ництво, правовий аудит та ін.	за відповідністю виконання і дотриманням під­контрольними об'­єктами правових приписів	кримінально-правових, адміністра­тивно-правових і ци­вільно-правових в процесі розгляду су­дових справ та ін.

Праця юриста використовується в таких сферах:

1. власне юридичних відомствах - прокуратурі, судовій сис­темі, системах МВС, СБУ, Міністерства юстиції, Державної по­даткової адміністрації, Державної митної служби та ін.;

2. органах центральної представницької влади та органах мі­сцевого самоврядування;

3. центральних і регіональних (місцевих) органах виконавчої влади, державних адміністраціях;

4. різноманітних державних службах (органах Державної ко­нтрольно-ревізійної служби, органах реєстрації актів громадян­ського стану, органах соціального забезпечення та ін.);

5. комерційних організаціях (фірмах, корпораціях, банках і т.п.);

6. союзах (колегіях) осіб вільної професії (адвокати) і спеціа­лізованих юридичних фірмах;

7) закладах інформаційного і кадрово-ресурсного забезпе­чення (наукових й освітніх закладах, юридичній пресі, інфор­маційних фондах та ін).

Загальні ознаки професії юриста:

1. служить громадянському суспільству і правовій державі: його діяльність має, насамперед, суспільний і державний характер;

2. має справу, як правило, із соціальними аномаліями, відхи­леннями від норм, «хворобами» у суспільстві;

3. користується офіційним статусом посадової особи: при занятті посади він нерідко присягає на вірність своєму профе­сійному обов'язку;

4. не бере прямої участі у створенні матеріальних і духовних благ: він має визначені владні повноваження, що містять в собі управлінські основи (але не обов'язково є винятково управлін­ськими). Так, праця прокурора, судді, слідчого, оперативного працівника міліції і ряду інших пов'язана із здійсненням особ­ливих владних повноважень, з правами й обов'язками застосо­вувати владу від імені закону;

5. діє автономно: його робота цілком не збігається з діяльні­стю закладу, відомства, працівником якого він є, хоча і здійсню­ється в інтересах цього закладу або відомства;

6. діє творчо: він знаходиться у постійному пошуку істини, у нього не повинно бути стандартних (шаблонних) рішень, оскі­льки йому припадає вирішувати багатоманітні завдання і кожна нова справа являє собою нове завдання;

7. він є служителем закону: у своїй діяльності завжди обмежений рамками закону, уже під час планування своєї роботи він мислено зіставляє свої дії з нормами чинного законодавства.

Професіоналізм - це невід'ємна властивість юридичної ді­яльності, що означає добре володіння своєю професією, тобто володіння знаннями, досвідом, вміннями і навичками. Власти­вість професіоналізму відбиває специфіку роботи юриста, від­межовує її від правової свідомості, правової культури інших су­б'єктів права — не юристів. Професіоналізм як властивість юри­дичної діяльності в юридичній практиці закріплюється у відпо­відних нормативно-правових актах і є основою системи офі­ційних норм-вимог, що ставляться до юристів конкретної спе­ціанізації.

Діяти професійно означає:

1) працювати за правилами, виробленими і закріпленими у встановленому порядку, відповідно до особливого рівня (якості) прийнятих на себе завдань;

2) мати високу кваліфікацію (ділову компетенцію), засновану на фаховій освіті;

3. керуватися морально-правовим обов'язком (а не розумін­нями користі або вигоди); дотримуватися нормативів правової, психологічної, політичної, економічної, екологічної, етичної, естетичної, інформаційної культури, що пред'являються до процесу діяльності і її результатів;

4. бути підконтрольним відповідним державним органам і (або) об'єднанням спеціалістів, але вільним від непрофесійного (в тому числі партійного) втручання;

5. гарантувати здійснення роботи - забезпечувати безперер­вність діяльності на належному рівні відповідно до поставлених завдань або запитів;

6. одержувати належну оплату за свою кваліфіковану працю.

Професія, як правило, містить в собі ряд фахів. Наприклад, про­фесія вчителя має такі фахи: вчитель математики, хімії, біології, історії, основ правознавства та ін. Розвиток науки і техніки, змі­ни в економічній і політичній сферах життя країни викликають появу нових і втрату застарілих професій і фахів. У Державно­му реєстрі нараховуються тисячі професій і фахів, що постійно поновляються або змінюються¹.

Юридичний фах - це вузька сфера професійно-трудової діяльності юриста з чітко позначеними повноваженнями, що потребує конкретних правових знань, вмінь і навичок, необхід­ного рівня професійно-правового мислення і діяльності.

2.Основні юридичні професії та посади в Україні.

Фахи юридичної професії:

• слідчий органів внутрішніх справ, прокуратури, служби безпеки, податкової міліції;

• військовий прокурор армії, флотилії, з'єднання, гарнізонів ін.;

• суддя господарського суду, суду загальної юрисдикції, ад­міністративного суду, Конституційного суду та ін.;

• інспектор системи МВС: інспектор дозвільної системи, ді­льничний інспектор, працівник карного розшуку, співробітник Національної поліції, інспектор по роботі з особо­вим складом та ін.

• юрисконсульт підприємства

• адвокат

• нотаріус тощо.

В умовах зростання правового регулювання суспільних від­носин спеціалізація стає об'єктивною вимогою. Якщо декілька років тому адвокат не мав права привселюдно заявляти про се­бе як про спеціаліста у визначеній галузі права, то сьогодні це стає можливим і необхідним, тому що свідчить про володіння адвокатом потрібними винятковими знаннями, навичками і до­свідом. Наприклад, в США відбувається сертифікація адвокатів-спеціалістів у галузі кримінального, цивільного, трудового, шлюбно-сімейного, імміграційного права, права про банкрутс­тво та ін. Сертифікація адвокатів-спеціалістів як один із засобів регулювання юридичної практики означає, що компетентним органом перевірена кваліфікація адвоката, яка дозволяє вважати його спеціалістом у визначеній галузі права. Це підтверджує виданий адвокату сертифікат (посвідчення). Назріла негайна потреба в такій сертифікації адвокатів (і не тільки адвокатів) в Україні.

Юридичні кадри, спеціалісти у конкретній галузі юридичної практики мають рівень правової культури і кваліфікацію, що відповідають займаній посаді.

Кваліфікація юриста - це ступінь підготовленості, наяв­ність спеціальних правових знань, вмінь і практичних навичок, необхідних для виконання професійних обов'язків. Для окре­мих фахів (наприклад, оперуповноваженого карного розшуку, слідчого та ін.) принципове значення має фахова придатність: відповідність цим фахам спроможностей, фізичних і психічних властивостей людини.

Юристи, як правило, мають різну підготовленість, неоднакові спроможності. Кожен з них переслідує свої особисті інтереси по­ряд із суспільними. А всі разом вони здійснюють професійну дія­льність, що впливає на якість життя суспільства і його правову культуру.

Якості юриста як особи, що визначають рівень його кваліфікації:

— професійно-ділові: глибока повага законів, працездат­ність, відповідальність за долю людей, любов до своєї професії, здатність самокритично оцінювати свою діяльність, дисциплі­нованість і пунктуальність у роботі;

• морально-етичні: твердість моральних принципів, високі етичні погляди, совість, принциповість, відповідальність за ви­конувану справу, здатність брати відповідальність на себе, гу­манність, нетерпимість до порушників законів;

інтелектуальні: вміння відрізняти істотне від несуттєвого, головне від неосновного, ерудиція, глибина і логічність мислення, незалежність мислення, здоровий глузд, розважливість, гнучкість мислення (вміння розглядати питання з усіх боків), конструктивність і прогностичний характер мислення, спосте­режливість, продуктивна пам'ять;

• емоційно-вольові: вміння в складних умовах залишатися
  терпимим, поважним, витриманим, врівноваженим;

• організаційні: вміння організувати власну ефективну ро­боту, а також роботу колег і всього колективу.

Від рівня кваліфікації залежить і посада юриста. Питання про відповідність юриста займаній посади вирішують кваліфі­каційні комісії.

Питання для самоконтролю:

1. Хто такий юрист?

2. Види юридичних професій?

3. Що таке кваліфікація юриста?

4. Скласти таблицю вимог, які пред`являються до представника кожного юридичного фаху (прокурор, суддя, нотаріус, адвокат).

Тема 5. Правова культура юриста.

1. Поняття та види правової культури. Правова культура особистості.

2. Особливості правової культури, свідомості та мислення професійних юристів.

Очікувані результати навчально - пізнавальної діяльності:

Студент:

Називає поняття правової культури;

застосовує поняття та терміни: юридичний натуралізм, природне право, самоорганізація юриста;

описує види правової культури, соціологію права;

пояснює особливості правової свідомості сучасних юристів;

розрізняє правову культуру суспільства, професійної групи, індивіда;

характеризує й порівнює осмислення духу природного і змісту позитивного права;

оцінює значення правової культури у становленні особистості.

1. Поняття та види правової культури. Правова культура особистості.

Правова культура юриста — це система професійно-правових знань, вмінь і навичок, що характеризують високий ступінь правового розвитку особи та її вплив на правову куль¬туру суспільства завдяки практичній юридичній діяльності в суворій відповідності до закону.

Правова культура юриста (на відміну від неюриста) має більш високий ступінь правової свідомості і мислення. Визна¬чальними ознаками професійно-правової культури юриста є

юридичність його праці і спеціалізація практичної діяльності кожної професійно-правової групи (судів, прокурорських працівників, працівників ОВС, юрисконсультів, адвокатів тощо). При цьому, у рамках професійно-правової групи можливі різноманітні рівні правової культури. Наприклад, серед працівників поліції спостерігаються розрив у правовій культурі рядового і командного складу, офіцерів окремих підрозділів поліції: кримінальної, громадської безпеки, транспортної, охорони, спеціальної поліції. Головне в професійно-правовій культурі - високе місце права, його верховенство і відповідне цьому положення справ у правовій системі суспільства: підготовка юридичних кадрів, роль юридичних служб у всіх сферах суспільного і державного життя, положення суду, адвокатури, прокуратури, нотаріату, поліції, розвиненість наукових юридичних установ, ефективність роботи професійних юридичних громадських організацій тощо.

Професійно-правова культура юриста спирається на правову культуру суспільства, «виходить» із неї. Одночасно вона впливає на неї, піднімає правову культуру суспільства до свого, більш високого, рівня, служить стимулятором її розвитку. Зміст правової культури працівника ОВС: знання правових норм, повага до права, звичка дотримуватися законів і службових розпоряджень, переконаність у правильності і справедливості правових норм, активна життєва позиція при виконанні службових обов'язків. Відповідно до «Основних принципів юридичної діяльності», розроблених ООН, юристи — це «основні представники здійснення правосуддя». Як захисникам прав своїх клієнтів і справ правосуддя в цілому, їм належить визначальна роль у функціонуванні демократичного суспільства.

Роль професійно-правової культури юриста знаходить вираження у всіх взаємозалежних елементах правової культури суспільства.

1. Правосвідомості в суспільстві, ставлення суспільства, держави, особи до права. Правосвідомістю юриста багато в чому визначається ступінь освоєння (вираження знання і розуміння) права громадянами, посадовими особами. Від якісної роботи юриста залежить визнання громадянином цінності права в сфері суспільних відносин: знання права, розуміння його змісту, вміння пояснити ті або інші положення закону, з'ясувати його ціль, визначити сферу дії; застосовувати в практичній діяльності добуті правові знання, використовувати закон для захисту своїх прав, свобод і законних інтересів; уміти поводитися в складних правових ситуаціях і т.ін.

Однак це не означає, що громадянин (не юрист) повинен осягнути вершини юриспруденції. На відміну від юриста-професіонала він використовує мінімум правових знань, що потрібно для його роботи, поведінки в побуті, сім'ї. Це насамперед знання принципів права, основних норм конституційного права (права і свободи, виборча система та ін.), трудового, сімейного, цивільного, підприємницького права, розуміння єдності прав і обов'язків, відповідальне ставлення до здійснення того й іншого. Громадянину повинні бути в загальному вигляді відомі норми, що передбачають і регулюють юридичну відповідальність, загальний порядок притягнення до неї, вік, з якого наступає юридична і, насамперед, кримінально-правова відповідальність, а для комерсантів — цивільно-правова відповідальність.

Професійна правосвідомість юриста є неабияким чинником впливу на загальний стан дотримання правових норм, що забезпечують права і свободи людини. Вона відрізняється не просто стійко позитивним відношенням до права і практики його застосування, але і згодою з правовими приписами, тобто солідарністю із законодавцем. Розуміння корисності, необхідності і справедливості застосування закону, звичка його дотримувати — характерні риси правосвідомості юриста, що позитивно позначаються на правосвідомості людей, які з ним контактують.

Вплив юриста на правосвідомість суспільства виражається, як мінімум, в:

- юридичному забезпеченні права громадян на доступ до правової інформації. Одним з основних вимог правової

культури громадянина є презумпція знання закону, тобто припущення про знання особою закону, що забезпечує нормальне функціонування правової системи;

—розвитку у громадян потреби не тільки зняти право, але і додержуватися його, підтримувати правопорядок у державі.

2. У рівні розвитку правотворчої діяльності і якості законодавства, ступені збалансованого відбитку в нормативно-правових актах інтересів суспільства, соціальних групі особи. Від юриста, що розробляє закони, від його професійної культури залежить якість законодавства, його продуманість, узгодженість, сполучення динамічності і стабільності, а також юридична техніка підготовки; прийняття й опублікування нормативно-правових актів; вирішення процедурних законодавчих питань. Юрист бере участь у законотворчому процесі на всіх етапах його дії і тим самим визначає рівень законодавчої культури; він бере участь в упорядкуванні і систематизації інших правових актів, покликаний забезпечувати їх досконалість.

Значну роль відіграє юрист у сприянні прискоренню інтеграції України до Європи, зближенню національного законодавства з європейським правом. Важливо, щоб юрист-учасник законодавчого процесу чи учасник групи щодо підготовки проекту нормативного акта сприяв своєчасному впровадженню ратифікованих міжнародних конвенцій у національне законодавство, і вони не залишалися на рівні побажань. Мають потребу в серйозній увазі юриста запитання імплементації1 європейських конвенцій з питань забезпечення прав і свобод людини;

3. У стані юридичної практики, насамперед, діяльності судових і правоохоронних органів. Практична діяльність юриста є показником рівня право застосовної культури в державі. Вона виражається в знанні законодавства, у налагодженій роботі щодо розгляду правових питань, юридичних справ, і доведенні їх до повного юридичного вирішення. Працівники суду, прокуратури, служби безпеки, міліції, митниці, адвокатури, нотаріату та інших державних й суспільних структур, де застосовується праця юриста, тільки завдяки професіоналізму спроможні підвищити правову культуру суспільства, соціальної групи, особи. Головне полягає не тільки в тому, щоб кожен юрист був проінформованим про національні і міжнародні норми щодо захисту прав і свобод людини. Він повинен знати, яким чином впроваджувати їх у практику правового захисту і вміло робити це. Сьогодні в Україні є механізми, що так чи інакше забезпечують виконання приписів Конституції України, і положень Європейської Конвенції про захист прав та основних свобод людини. В Україні діє Конституційний суд. При кожному обласному управлінні юстиції створені регіональні відділення Національного бюро з питань дотримання Конвенції про захист прав і основних свобод людини. їх діяльність спрямована на усунення порушень норм Конвенції, збирання доказів про порушення прав людини. Співробітництво державних і недержавних структур, покликаних надавати їм ефективну допомогу у справі захисту прав і свобод, здатне дати плідні результати, на¬самперед підняти правову активність громадян, без якої не може бути високого рівня правової культури у суспільстві.

4. У затвердженні режиму законності і правопорядку. Стан фактичної упорядкованості суспільних відносин, урегульованих за допомогою правових засобів, змістом яких є сукупність правомірних дій суб'єктів права, залежить, насамперед, від неухильного дотримання законів юристами як посадовими особами. Правопорядок у суспільстві — показник правової культури не тільки суспільства, але і кожного громадянина. Не можна підтримувати правопорядок неправовими засобами. Юрист - це барометр стану законності, а його переконаність у необхідності дотримання правових приписів є надійною основою режиму дотримання законності громадянами і зміцнення правопорядку в суспільстві. У механізмі затвердження правопорядку юристу належить відповідальна роль як охоронцю прав людини.

Особливість праці працівників поліції полягає в тому, що вони стикаються з широкими прошарками населення, найчастіше з людьми, які не порушують громадський порядок, а звертаються за роз'ясненнями, довідками, допомогою, сприянням. Працівники поліції провадять профілактичні бесіди або просто відповідають на запитання громадян. По їх діях, культурі громадяни часто судять про поліцію в цілому. З ростом правосвідомості і культури населення поліція частіше буде контактувати із законослухняною частиною населення. Від вміння поводити себе, роз'ясняти норми права, виконувати професійні обов'язки залежить авторитет законів, держави і поліції.

Основні спеціальні засоби впливу професійної культури юриста на правову культуру суспільства можна звести до таких:

1) забезпечення належної якості прийнятих законів та інших нормативно-правових актів;

2) справедливе відправлення правосуддя та виконання інших професійних обов'язків;

3) запобігання правопорушень і своєчасне розкриття злочинів;

4) професійне виконання кожним юристом його повноважень без бюрократичних зволікань у певний термін і якісно;

5) правова освіта суспільства щодо принципів і змісту правової держави;

6) інформування громадян про їх права й обов'язки, а також про законні способи їх здійснення;

7) уміння професійно захищати права людини і громадянина і та.ін.

Рівень правової культури професійної групи юристів визначається ступенем розвиненості культури кожного з його членів, його юридичної освіченості і рівня кваліфікації. Кожен юрист на своєму робочому місці повинен відповідати займаній посаді, зміцнювати престиж своєї професії і підвищувати правову культуру суспільства.

2. Особливості правової культури, свідомості та мислення професійних юристів.

Для пізнання закономірностей явищ, виявлення зв'язків і відношень між речами необхідна розумова діяльність, тому що зв'язки в навколишнім світі не можуть бути пізнані органами почуттів людини. Діяльність людини розумна завдяки мисленню. Мислення дає відповідь на питання, що не можна розв'язати шляхом безпосереднього почуттєвого відбитку. Завдяки мисленню людина орієнтується в навколишньому світі, тому що використовує набуті раніше узагальнення в ситуації, що змінилася. Мислення здійснюється через опосередковане відображення у свідомості істотних властивостей, зв'язків і відносин предметів і явищ навколишнього світу.

Професійне мислення юриста — це система інформацій-но-правової насиченості, що склалася завдяки установкам професійного призначення, тобто це узагальнена орієнтація в конкретних професійно-правових ситуаціях дійсності.

Вміння юридично мислити означає цілеспрямовано оперувати поняттями в умовах виниклого юридично значимого практичного завдання. Мислення судді, адвоката, слідчого — це практичне мислення, воно на кожному етапі пов'язане з визначеними практичними проявами. На відміну від, розумової діяльності юриста-теоретика (вченого), що здійснюється на шляху переходу від практики до абстракції (теорії), у юриста-практика інший шлях мислення: від абстракції до живої дійсності.

Так, оглядаючи місце події, слідчий знаходить сліди минулої події. Встановлюючи суттєві, що неминуче повторюються, взаємозв'язки між подіями, слідчий шляхом логічного мислення реконструює цілісну картину можливого перебігу події. Ця реконструкція відбувається опосередкованим шляхом — через розуміння зв'язків між зовнішніми проявами і сутністю того, що відбувалося в дійсності. Такий логічний відбиток можливий на основі узагальнення і наявних знань. Проте, цього недостатньо. Потрібна і нова інформація, що набувається в процесі вивчення матеріалу справи й особи підозрюваного. Мислення зв'язує минулий досвід і знання зі знову отриманою інформацією, сприяє їх аналізу, відбору необхідного, для вирішення завдання.

Форми мислення:

Судження встановлення загальних взаємозв'язків у професійно-правовій сфері. Судження юрис­та повинно мати нор­мативність, точність, нормалізованість ви­сновків. Судження спе­ціально обґрунтовуєть­ся раніше перевірени­ми фактами, закономі­рностями, системою умовиводів

Умовивід узагальнення властивостей однорідної гру­пи правових явищ; одержан­ня нового знан­ня з наявних знань. Умовивід юриста не по­винен виходити за рамки норм, встановлених законами

Поняття розуміння сутності (істот­них властивостей) конкре­тного правового явища як різновиду певної групи таких явищ. Лаючи ква­ліфікацію тому або іншо­му явищу через поняття (крадіжка, підробка, замах на вбивство та ін.) юрист-практик підбиває підсумок творчої розумової діяльності, орієнтуючись на закріплене в законі по­няття

Отже, у мисленні юриста моделюються об'єктивні властивості і взаємозв'язки між правовими явищами, їх істотні загальні особливості, що виражаються у формі суджень, умовиводів і понять. Весь процес мислення базується на співвіднесенні ситуативної інформації (про конкретну подію, факт) з узагальненою інформацією, що зберігається в пам'яті індивіда.

Динаміка (процес) правового мислення може бути подана через такі етапи:

1) виявлення, створення і формулювання ситуації, пов'язаної з певним об'єктом мислення, одержання його фактичної і правової характеристики, формулювання завдання (у слідчого цей початковий етап розумової діяльності передує порушенню кримінальної справи);

2) аналіз можливостей використання правових засобів і способів вирішення завдання з урахуванням наслідків і існуючих обмежень (у слідчого цей етап виражається в складанні розгорнутого плану розслідування по кримінальній справі);

3) вибір оптимального варіанта вирішення, визначення можливих результатів і негативних наслідків (у слідчого цей етап знаходить прояв у тактичних комбінаціях, своєрідній програмі діяльності у вигляді сукупності слідчо-пошукових дій, націлених на розкриття злочину).

Результат мислення, як правило, залежить від того, що являє собою юрист як особа з урахуванням його складної, навіть суперечливої індивідуальності. Особисті риси обумовлюють характер вибору при прийнятті тих або інших рішень. Вибір є початком будь-якої діяльності, у зв'язку з чим розвиток мислен¬ня завжди безпосередньо визначається самим вибором. Якщо немає вибору, то немає і мислення, і ухвалення рішення.

Професійне мислення юриста пов'язане з виконанням сус¬пільних і державних завдань за допомогою юридичних засобів і способів, дій і операцій, винесених рішень і актів їх реалізації, надання конкретним суспільним стосункам і ситуаціям правової форми. Мислення юриста прагматичне за своїм характером, тому що для нього важливий насамперед процес практичного здійснення прийнятих рішень, їх законності, відповідності ком¬петенції і завданням органа, котрий він представляє. Вибір професійного мислення юриста — результат пошукової ситуа¬ції, а за змістом — прояв свободи волі і її обов'язкового компоненту — відповідальності за вибір.

Якості професійного мислення юриста:

-визначеність — вміння визначити проблемну ситуацію;

-оперативність — розумова готовність до спостереження за ходом ситуації, гнучкість у застосуванні методів;

-динамічність — орієнтація в ситуації, вміння охопити всю ситуацію, відокремити головне від другорядного, розвити версію;

-логічність — послідовність розумового процесу, вміння робити узагальнення в ході аналізу юридичних фактів;

-критичність — вміння піддавати критичному аналізу ситуацію й отримані юридичні факти;

-об'єктивність - спрямованість на одержання неупередженої інформації про ситуацію, проходження істини, для чого необхідно поєднання розрізненої інформації' в певні системи зв'язків (гіпотези, версії);

-глибина і широта — це доповнюючи одна одну якості. Якщо глибина визначається ступенем проникнення в сутність досліджуваного об'єкта, то широта характеризується охопленням як досліджуваного явища, так і суміжних з ним сфер пізнання;

-гнучкість - здатність побачити досліджуване явище під новим кутом зору, розпізнати його нові властивості, переключитися на їх розгляд (наприклад, слідчий повинен уміти швидко перебудовуватися в пошуковій діяльності, відмовлятися від перевірки марної версії, помічати упущені можливості розслідування справи, переходити до нових варіантів пошуку).

Професійне мислення юриста залежить від його ерудиції, загальної культури і професійного досвіду.

Питання для самоперевірки:

1. Що розуміють під правовою культурою юриста, які її складові?

2. В чому особливості правової культури та мислення юристів?

3. Які види правових культур існують?

Тема 6. Професійна етика в юридичній діяльності.

1 Поняття професійної етики юриста.

2. Етичні засади діяльності суддів. Етичні вимоги до діяльності працівників прокуратури та державних службовців. Етичні вимоги до діяльності працівників органів внутрішніх справ. Правила адвокатської етики. Етичні вимоги до діяльності нотаріуса.

Очікувані результати навчально - пізнавальної діяльності:

Студент:

Називає аспекти психологічно-естетичного почуття юриста;

застосовує поняття та терміни: професійна правнича етика, естетична культура, внутрішня культура, акторська культура юриста.

Порівнює джерела, що містять вимоги до професійної етики представників юридичного фаху;

розрізняє види професійної етики та культури юриста;

характеризує національні та міжнародно-правові засади юридичної етики;

оцінює етичні вимоги, що пред`являються до правників.

1 Поняття професійної етики юриста.

Етична культура юриста — це система моральних принци­пів і норм, які сформувалися як результат почуттів, знань, по­треб, переконань, що виражають у моральній поведінці юриста гармонію внутрішніх переконань і їх зовнішніх проявів.

Зміст етичної культури юриста:

Моральна свідомість	Моральні відносини	Моральна поведінка
етичні цінності: принципи і норми моралі; ідеали: добро, зло, честь, обов'язок, гід­ність, совість, відповідно до яких відбувається самооцінка особи	моральна взаємодія, моральний конф­лікт, моральний ав­торитет, моральна репутація та ін.	моральний вчинок, мора­льні наслідки та санкції; моральна практика
Теоретичний аспект	Практичний аспект

Всі зазначені елементи тісно пов'язані між собою, взаємно доповнюють один одного. Проте, початком у їх взаємостосун­ках є моральна свідомість. Вона в значній мірі визначає мора­льні відносини і моральну поведінку, наказує їх через норми і принципи. Так, презумпція невинності означає визнання до­стоїнства і цінності особи. Моральна свідомість дає оцінку пра­вовому й іншим явищам соціальної дійсності (учинку, поведін­ки, способу життя). Без неї неможливий аналіз етично-правових категорій.

Водночас тільки реальна моральна практика є критерієм іс­тинності моральної свідомості, оскільки тільки практикою мо­жуть бути перевірені категорії добра, зла, обов'язку, їх усвідом­лення особою. Практичний аспект мають моральні відносини і моральна поведінка. Моральні відносини — це відносини, у які вступає й у яких знаходиться юрист, керуючись уявленнями про добро і зло, обов'язок, совість, честь, гідність.

Етична культура юриста містить оцінку прояву норм моралі у стосунках: «юрист — клієнт», «юрист — підслідний», «юрист — потерпілий», «юрист - свідок», «юрист — колега» та ін. Це двосторонні відносини, оскільки юрист у своїй діяльності так чи інакше торкається інтересів клієнтів, колег і інших громадян, що відповідають йому або оцінками, або діями, вчинками.

Поведінка юриста — це об'єктивний показник його моральних якостей, морального вигляду. Вона виражається через сукуп­ність скоєних вчинків, що мають моральне значення. Так, ви­магання слідчим визнання у обвинувачуваного суперечить мо­ральній і правовій нормі. Такий вчинок є аморальним.

Моральні знання, почуття, переконання, потреби, що реалізу­ються як в процесі виконання юристом своїх професійних обов'я­зків, так і в побуті, повинні базуватися на таких моральних ціннос­тях, як добро, обов'язок, честь, совість і т.ін. Етична культура юри­ста передбачає закономірне дотримання юристом узвичаєних норм і принципів моралі в процесі виконання службових обов'яз­ків, їх впровадження в юридичну практику, подолання помилок і морально-фахових деформацій. Тільки тоді юрист одержує мора­льне задоволення, коли він як професіонал діє відповідно до мо­ральних принципів і норм. Така діяльність називається мораль­ною.

Якщо професійно-правова етика — це живе функціонування моралі в процесі юридичної діяльності, то етична культура юрис­та, будучи основою правової етики, являє собою внутрішнє (при­родне) веління дотримуватися моральних принципів і норм, що сформувалися в суспільстві. Етична культура — це природне ядро професійної культури юриста як особи, категоричне веління мо­рально діяти під час виконання службових обов'язків. Вона не тер­пить неморальну діяльність, погрози, психологічний тиск, різні види насильства, інші негуманні засоби вирішення юридичних питань. Не можна говорити про будь-які особливі моральні прин­ципи і норми суддів, прокурорів, слідчих, адвокатів, нотаріусів, юрисконсультів, тобто про такі норми, які були б притаманні тільки одній професії або спеціальності. Коли розробляються і затверджуються в державі етичні кодекси, що містять правила поведінки адвокатів, суддів, слідчих, нотаріусів, то в їх зміст вкладаються узагальнені спеціально-фахові нормативи (регулятиви) їх етичної культури. Ці нормативи (регулятиви) відповідають міжнародним деонтологічним стандартам. Проте, будучи складеними з враховуванням культури конкретного суспільства і для певного національного ґрунту, вони є узагальненими, єдиними й обов'язковими для кожної юридичної професії в масштабі даної країни.

Структура етичної культури юриста:

1)наявність етичних почуттів, знань, потреб;

2)перетворення етичних почуттів, знань, потреб у моральні переконання, звички морального оцінювання чужої поведінки;

3)готовність діяти, керуючись етичними знаннями і переко­наннями, тобто поступати морально, по совісті.

Основне етичне правило юриста — робити для клієнта все, що не заборонено законом, щоб він був би в стані зробити для себе сам, маючи для цього необхідні знання і навички, вла­стиві юристу-спеціалісту.

Від рівня етичної культури юриста залежить якісне й ефективне виконання обов'язків; збереження честі, гідності, ділової репутації людини, якій надається правова допомога; престиж самого юриста і його колег, а також юридичної професії в цілому.

Рівні прояву етичної культури юриста:

1) ставлення юриста до своєї професійної діяльності і її ре­зультатів (як особи-професіонала);

2) відносини з колегами по роботі (як члена робочої групи);

3) відносини з клієнтом, підсудним, підслідним та іншими людьми в процесі вирішення юридичної справи (як представника влади)

Як приклад розглянемо етичні начала у взаємовідносинах слідчого з учасниками процесу при вирішенні юридичної справи. Ці начала виражаються в таких аспектах:

1) моральний стан слідчого в спілкуванні з обвинувачуваним/, підозрюваним, свідком, потерпілим і т.ін. Він характеризується негативним емоційним фоном і конфронтаційним характером. Тут цілі спілкування не збігаються, оскільки приводом для такого спілкування є, здебільшого, скоєний злочин;

2) моральний стан слідчого у взаємовідносинах з учасниками процесу, що характеризується підвищеною нервовою напругою в зв'язку з високою відповідальністю за результати. Слідчий знаходиться як перед правовим, так і перед моральним вибором, коли, на­приклад, необхідно:

а) використовувати примусові заходи до учасників процесу — не тільки до осіб, яким пред'явлене обвинувачення, але й до свідка, потерпілого, — це виправдано з погляду викриття вин­них, але не з позиції етики;

б) брати під стражу людину, провина якої ще не визнана судом;

3) морально-психологічний стан слідчого під час очної ставки, про­веденої з метою усунення протиріч в показаннях допитуваних осіб. Він характеризується підвищеною емоційною напружені­стю, оскільки потребує обережності, зваженості, правильної постановки питань (без психологічного примусу у ставленні до учасника очної ставки).

Дотримання слідчим принципу презумпції невинності при доведенні винності особи — основний моральний принцип, що потребує від нього дій у суворих морально-правових рамках: відповідно до закону (без використання психічного або фізич­ного насильства) створювати доказову базу.

Діяльність юриста характеризується щоденним спілкуванням із різними людьми, які залежать від нього, а тому потребують від нього дбайливого, коректного ставлення. Тільки при висо­кому рівні моральної свідомості як результату моральних знань, переконань, потреб, і при дійсно високоморальній поведінці можна говорити про етичну культуру юриста.

Невиконання норм етичної культури може спричинити застосування санкцій аж до звільнення з рядів професії. Тобто етична культура припускає етичні зобов'язання і відповідальність, що властиві юридичній практиці. Вони закріплені у професійних кодексах (див. підрозділ 1.3).

Етичні вимоги, що характеризують етичну культуру адвоката, слідчого, прокурора та інших юристів, повинні знайти практичне застосування в їх професійній діяльності. В умовах побудови право­вої держави професія юриста покликана уособлювати собою доб­ро, справедливість, законність та інші загальнолюдські цінності.

Кодекс професійної етики юриста — це система мораль­них принципів, що лежать в основі діяльності юриста, є його світоглядним і методологічним орієнтиром. Дати вичерпний перелік усіх моральних принципів юриста не можливо, тому що кожна особа індивідуальна і є носієм більшої або меншої їх кількості в різному поєднанні. Проте, варто виділити основні

моральні принципи, без яких не може відбутися юрист у пра­вовій державі. Вони складають зміст кодексу професійної етики юриста.

1. Дотримання принципів верховенства права і закон­ності означає усвідомлення юристом (правоохоронцем) своєї місїї служіння праву і закону. Юрист-практик не повинен ото­тожнювати поняття права і закону, але він не може і протистав­ляти їх. Він зобов'язаний керуватися міркуваннями про те, що закон у правовій державі є правовим, справедливим, котрий підлягає точному виконанню. У випадку, коли якийсь закон, з точки зору юриста, не цілком відповідає ідеям правової держа­ви, то він зобов'язаний стояти на сторожі дотримання його по­ложень. Юрист керується законом, додержується його пріори­тету, не бере під сумнів його приписи. Кожен юрист поклика­ний вести боротьбу з правовою анархією, нігілізмом, бути «служителем» права, охоронцем закону.

2. Гуманне ставлення до людини — це ставлення до її жит­тя і здоров'я, честі і гідності як вищої соціальної цінності. Для юриста важливо усвідомлювати свою роль, як представника держави у справі створення умов для реального здійснення ос­новних прав, свобод, законних інтереси? людини і громадяни­на, а також їх юридичної охорони і захисту. Однієї високої ква­ліфікації (диплом і атестації) недостатньо для того, щоб відбув­ся професійний працівник юридичної сфери. Необхідно тур­ботливе ставлення до людини, з якою він стикається в процесі виконання своїх службових обов'язків. Всі люди, з якими за ро­дом своєї діяльності юрист спілкується (свідки, потерпілі, підо­зрювані, підзахисні і т.ш.), сприймають його не тільки як вико­навця певної професійної ролі, але і як людину з усіма позитивними і негативними якостями. Кожен, хто за обставинами має спілкування з прокурором, слідчим, суддею, адвокатом і т.д., очікує, поряд із кваліфікованим виконанням обов'язків, поваж­ного ставлення до себе. У ході професійного контакту з особа­ми, що скоїли злочин, юрист не повинен втрачати витримки і самовладання, шанувати їх права.

Від ставлення працівника системи МВС до кожної конкрет­ної людини можна судити про його моральну культуру. Пова­жне ставлення до особи і її проблем дозволяє створити особли­ву психологічну атмосферу довіри і забезпечити успіх щодо юридичної справи. Сформоване в моральній свідомості суспі­льства поняття поваги припускає: справедливість, рівність прав, можливість найбільш повно задовольнити інтереси осо­би, довіру до неї, уважне ставлення до її переконань, проблем, чуйність, ввічливість, делікатність. У гуманному ставленні до людини з боку юриста лежить визнання гідності особи.

На жаль, прояви бюрократизму свідчать про те, що для деяких юриста принцип «особистість, її честь і достоїнство — вище усього» є лише красивою фразою. Бюрократичне мислення деяких «служителі закону» завдає великої шкоди стосункам «юрист — клієнт». При такому підході немає часу для вирішення проблем людині. Для бюрократа людина (у кращому випадку) — засіб вирішення суспільно значимих завдань, у гіршому — пе­решкода на шляху їх вирішення. Виникає ситуація, коли заради блага суспільства пригнічуються права й інтереси особи.

Бюрократизм завжди антидемократичний, але в правоохо­ронних органах він містить у собі істотну небезпеку: тут незмі­рно більше можливостей для ущемлення особи, тут не поміт­ніша грань, що відокремлює справедливість від сваволі. Усуну­ти таке становище в правоохоронній системі можна і необхідно шляхом відновлення споконвічно задуманого її призначення як захисниці людей, надійного гаранта справедливості.

3. Порядність — це вихідний принцип високого морального рівня виконання професійних повноважень. Порядність озна­чає органічну нездатність до безчесного, низького вчинку. Вона виявляється, насамперед, у засобах і прийомах, використовува­них юристом у своїй діяльності. Для досягнення поставленої цілі юрист вибирає засоби і прийоми, що не суперечать нор­мам права і моралі, відповідають прийнятим правилам поведін­ки. Неможливо законодавчо регламентувати всі нюанси, що пов'язані з юридичною практикою, у деяких ситуаціях саме від порядності слідчого, судді, нотаріуса залежить доля, добре ім'я конкретної людини або її близьких.

Порядність юриста-професіонала будується на таких якостях, як довіра і співчуття, чесність і правдивість. Ці якості повинні виявлятися в усіх видах взаємовідносин: «керів­ник — підлеглі», «між колегами», «юрист — клієнт».

4. Довіра являє собою ставлення людини до дій іншої осо­би, до неї самої, і заснована на переконаності в її правоті, вір­ності, сумлінності, чесності.

Якщо керівник бачить у підлеглому лише виконавця своєї волі, а не особу, між ними не виникне довіри. Черствість і брутальність з боку керівника, бажання «зірвати зло» на підлеглих, відсутність само­контролю тільки створює нетерпиму обстановку в колективі. Ображений підлеглий, у свою чергу, може перенести таке по­водження на колег і клієнтів.

Ґрунтом для довіри може стати тільки турбота керівника про кож­ного підлеглого. Він має проявити увагу до проблем у родині під­леглого, якими він стурбований; у міру можливостей відгукну­тися на прохання особистого характеру; уміти вислухати і дати пораду; зміцнити впевненість підлеглого в його професійній придатності; об'єктивно оцінити його як фахівця. Виконувати обов'язок керівника — це також захищати своїх підлеглих від погроз, насильства, наклепу, образи, жертвами яких вони стають під час виконання своїх службових обов'язків, а також пік­луватися про здорову морально-психологічну атмосферу в ро­бочій групі (колективі). При такому підході підлеглий усвідом­лює, що інтереси діла — це і його інтереси.

Довіра між колегами відіграє величезну роль, тому що при індиві­дуальності праці юриста позитивний результат може бути досяг­нутий тільки спільними зусиллями всього колективу як об'єднання однодумців. Для довіри важлива вимогливість до себе і колег, вміння визнавати допущені помилки, надавати допомогу іншим.

5. Співчуття — це розуміння почуттів і думок іншого. Воно виражається в наданні моральної підтримки устремлінням лю­дини і готовності сприяти їхньому здійсненню (наприклад, знаючи про недостатній досвід свого молодого колеги, надати йому посильну допомогу у складних ситуаціях).

Довіра і співчуття стосовно клієнтів є важливими засобами встановлення морально-психологічного контакту. Використо­вувати надані державою повноваження необхідно розумно, в рамках закону, з урахуванням загальнолюдських цінностей. Так, норми моралі зобов'язують слідчого в процесі обшуку бережно ставитися до майна особи, що обшукується.

Людина буде співробітничати з юристом (слідчим, адвока­том), якщо зрозуміє, що він співчуває їй і хоче допомогти шля­хом встановлення істини в справі. Юрист не повинен виявляти агресивність, збентежувати клієнта, викликати в нього почуття провини (крім особливих ситуацій), придушувати його або, на­впаки, помітно підстроюватися під позицію співрозмовника. Довіра і співчуття до людини виступають критеріями вибору слідчим, прокурором, суддею запобіжного заходу, а також ви­значення виду покарання, заснованого на приписах закону.

6. Чесність передбачає принциповість, вірність зобов'язан­ням, суб'єктивну переконаність у правоті проведеної справи, щирість перед іншими і перед собою, визнання і дотримання прав інших людей на те, що їм законно належить. Ця якість по­винна визначати поведінку юриста у всіх випадках спілкування із клієнтом і взяття на себе зобов'язання щодо виконання таких значимих для нього дій: забезпечення безпеки клієнта або чле­нів його сім'ї, створення всіх умов для захисту, обіцянку довести справу до кінця, які б труднощі не довелося перебороти. Чес­ність — це застава моральних стосунків в юридичній практиці. Дана вимога випливає з об'єктивної необхідності спільної діяльності, що підкорена загальному інтересу — встановленню іс­тини.

7. Правдивість юриста являє собою моральну якість, що характеризує її як особу, котра зробила для себе правилом го­ворити людям істину, не приховувати від них дійсне положен­ня справ, якщо це не заподіє шкоди інтересам громадянина і держави. Правдивість - це загальнолюдська вимога, проте окремі види юридичної діяльності в силу їх специфіки мають потребу у деяких обмеженнях - виправданих і допустимих. До них варто віднести доброчесний обман: дезінформація супротив­ника, легендування оперативно-розшукової діяльності і деякі інші засоби, що використовують правоохоронні органи. До цього можна додати те, що правда не завжди моральна. Роз­криття перед злочинцем плану проведеної операції не можна назвати моральним вчинком. У деяких випадках припустимим і виправданим можна вважати обман у відношенні своїх колег, якщо аналізована справа пов'язана з корумпованістю чиновни­ків і необхідно уникати тиску з боку «зацікавлених осіб».

8. Сумлінність означає не тільки діяти компетентно (мати професійні знання, уміння і навички), але й з найбільшою від­дачею власних сил і здібностей, докладанням всіх зусиль для виконання професійного обов'язку в найкоротші терміни і при максимальному врахуванні інтересів справи. Сумлінність пе­редбачає компетентність, старанність і пунктуальність в процесі виконання професійних обов'язків.

9. Самовідданість виражається в діях, що за своїм характе­ром представляють собою акт самопожертви — добровільного принесення в жертву своїх інтересів, а іноді і життя заради інте­ресів інших людей, досягнення поставлених цілей в ім'я справедливості.

В умовах перехідного періоду нашого суспільства і держави, що супроводжується нестійкістю економічного, політичного і духовного життя народу, саме юристи, як носії високих етич­них принципів, повинні стати зразком у виконанні своїх про­фесійних функцій. Нерідко жертвуючи своїми особистими ін­тересами (як духовними, так і матеріальними), вони отримують задоволення від результатів своєї праці: якісного і повного роз­слідування кримінальної справи, вдалого захисту клієнта в суді і т.ін. Так, вчинок працівника правоохоронних органів, що всту­пає в нерівну боротьбу із супротивником і не шкодує своїм здоров`ям, іноді не має, на перший погляд, істотного практич­ного ефекту, проте незмірно велика його моральна цінність. Такий вчинок сильніше впливає на свідомість і поведінку всіх членів суспільства — як законослухняних, так і злочинців.

Зазначені принципи містяться в етичних (деонтологічних) кодексах юридичних професій. Деякі з них стали «заповідями» юристів-початківців. Наприклад, у США діють 10 заповідей суддів-початківців:

— будьте ласкаві;

— будьте терплячі;

— будьте порядні;

— не сприймайте себе надто серйозно;

— ледачий суддя — поганий суддя;

— не бійтеся скасування ваших рішень вищими інстанціями;

— не буває неважливих справ;

— будьте оперативні;

— користуйтеся здоровим глуздом;

— просите Боже провидіння про допомогу і наставляння.

Професійний обов'язок юриста.

Обов'язок — одна з основних категорій етики, оскільки сфера моралі — це сфера належного (бути чесним, бути справедливим і т.п.). Обов'язок — суспільна необхідність, виражена в мораль­них вимогах до особи. Іншими словами, це перетворення зага­льних для всіх вимог моральності в особисте завдання конкрет­ної особи, сформульоване стосовно до його положення і пев­ної ситуації.

Обов'язок надає наказового характеру ідеї, він наполягає на її втіленні в життя. І. Кант вважав, що обов'язок — то велике, що піднімає людину над собою. В обов'язку виявляється активна природа моралі, що складається у втіленні морально усвідомле­ного в те, що досягається. В обов'язку теорія "перетворюється в практику, моральні принципи і норми — в реальні дії' і вчинки. Відвіку обов'язок отримав визнання в діяльності юриста-практика. Особливо помітно це виражено у військовій і право­охоронній сферах.

Як складова частина громадянського обов'язку професійний обов'язок юриста — центр зв'язку всієї сукупності моральних норм і принципів практичної діяльності, якими він керується. Професійний обов'язок мобілізує юриста або робочу групу

(колектив) на виконання справи якісно, вчасно, з високим ефе­ктивним результатом, змушує використовувати фізичні і мора­льні сили для досягнення поставлених цілей.

Професійний обов'язок юриста - це сукупність нормати­вів (вимог) правового і морального характеру, якими він повинен керуватися як у практичній юридичній діяльності під час здійс­нення службових повноважень, так у повсякденному житті, поза служби. Часто професійний обов'язок збігається з юридичним обов'язком, особливо тоді, коли працівник не знаходиться на службі. Наприклад, затримка злочинця працівником міліції, який не знаходиться на службі, є його професійним обов'язком. Тобто професійний обов'язок ширше поняття «службовий обов'язок», що пов'язаний з виконанням функціональних обо­в'язків.

Обов'язок юриста, де б він не працював або служив — не ми­ритися з порушеннями законів, прав людини, інтересів суспіль­ства і держави. Так, професійно-правовий і моральний обов'язок слідчого виключають зволікання з оглядом місця по­дії або відмовлення від його проведення.

Основні риси професійного обов'язку.

1. Має об'єктивну і суб'єктивну сторони. Об'єктивна сто­рона обов'язку полягає в тому, що він мусить вирішувати високе і справедливе завдання: захищати особу, її. права і законні інтере­си, забезпечувати законність і правопорядок в країні. Об'єктив­на сторона обов'язку являє собою чітко сформульовані завдан­ня, що поставлені державою перед працівниками юридичної сфери.

Суб'єктивна сторона обов'язку виявляється в тому випадку, коли громадянські обов'язки, поставлені державою перед працівни­ками юридичної сфери, сприймаються як справедливі і істинні, усвідомлюються ними як особисті переконання, здійснюються добровільно і цілеспрямовано. Суб'єктивна сторона обов'язку являє собою внутрішнє переконання в справедливості і правоті справи, якій присвячується життя.

2. Визначається взаємодією норм права і норм моралі, оскільки норми моралі регулюють внутрішнє усвідомлен­ня людиною своєї поведінки, а норми права — зовнішню форму поведінки. Відступ від норм моралі, як правило, завжди є одночасно і порушенням правових норм. Вимоги професій­ного обов'язку юридично закріплені в законах, статутах, положеннях, інструкціях. У цих актах міститься і моральна оцінка вчинків юриста. Для законодавства України характерна єдність правових і моральних приписів. Наприклад, у вимогах юриди­чно оформленого обов'язку, вираженого в присязі прокурора, укладені також моральна оцінка і правова норма. У сфері про­фесійного обов'язку немає юридичних вимог, що були б по­збавлені моральної сили, як немає і моральних норм, що не во­лоділи б правовою силою. Отже, у професійному обов'язку правова і моральна сторони зливаються воєдино.

3. Не співпадає з юридичним обов'язком. Юридичний обов'язок юриста пов'язаний з його компетенцією, яка чітко визначена нормами права і здійснює державний примус у ви­гляді різноманітних юридичних санкцій у випадку її невико­нання. Поняття професійного обов'язку ширше за обсягом, ніж юридичний обов'язок.

Професійний обов'язок реалізується не примусовою силою державного контролю, а на основі внутрішньої переконаності, веління совісті, справедливості, що усвідомлюється як внутрі­шня необхідність. Так, адвокат у США для переконання клієнта в сумлінному виконанні свого професійного обов'язку щодо його захисту має вдаватися до таких дій:

— надсилати клієнту копію кожного, складеного ним, документа;

— надсилати копії отриманих ним документів у справі;

— негайно відповідати на дзвінки клієнта;

— повідомляти клієнта, в якому стані знаходиться його справа;

— у разі доцільності, відвідувати місце роботи клієнта або мі­сце, де йому було заподіяно шкоди тощо.

4. Припускає самодисципліну. Які б функції не виконував юрист, але є такі ситуації, коли безпосередньо ніхто його не контролює. Ні сила правового впливу, ні вплив колег, якщо вони не співпали з внутрішніми особистими спонуканнями, переконаністю, совістю і пристрастю, не можуть бути гарантом того, що в процесі діяльності юрист не порушить свій професійний обов'язок. Необхідний високий розвиток морального ставлення до обов'язку, коли вчинки не відбуваються всупереч самосвідомості, а виконання обов'язку підкріплюється велінням совісті; коли дисципліна, як головне вираження професійного обов'язку, стає самодисципліною.

Самодисципліна можлива у разі наявності:

— переконань особи, що поступово складаються в процесі суспільної життєдіяльності;

— почуттів;

— навичок;

— самооцінки людиною своїх дій, спонукань, моральних якостей;

— самовиховання.

Самодисципліна виступає як внутрішня готовність слідувати вимогам закону, присязі і наказам керівництва, що усвідомлю­ється як внутрішнє спонукання, як необхідність. Цілком прави­льно, що може вимагати суспільство від юриста, — готовність виконати професійний обов'язок не під тиском (від кого б він не виходив), а по совісті, добровільно. Тому самодисципліна — це високоморальна поведінка, що відбувається на основі почут­тя обов'язку і совісті.

5. Визначається внутрішніми і зовнішніми моральними чинниками: совістю, гідністю, честю, репутацією, що впливають на його професійну кар'єру. Совість — це внут­рішнє усвідомлення морального обов'язку і відповідальності перед суспільством, що потребує самоконтролю, виконання норм особистої і службової поведінки, самокритичної оцінки вчинків. Тут обов'язок і відповідальність перед самим собою нерозривно пов'язані.

Совість особи взагалі і юриста зокрема виявляється в різно­манітних формах:

1) моральному задоволенні (виконаний обов'язок; допомога людині, яка її потребує; захист від зазіхань злочинця);

2) почутті сорому (при вчиненні аморального вчинку; діянь, що відомі тільки особі, яка їх скоїла).

Гідність — це внутрішня самооцінка особи власних якостей, здібностей, світогляду, свого власного «я». У преамбулі Міжна­родного пакту про громадські і політичні права відзначено, що гідність особи є якістю, що притаманна всім представникам людського роду, із нього випливають невід'ємні права, на ньо­му засновуються свобода, справедливість і загальна злагода.

Честь — це громадська і власна оцінка особи, міра духовних, соціальних якостей громадянина. Поняття честі розкриває став­лення людини до самої себе і до неї з боку суспільства. Воно грає таку ж роль у взаємовідносинах людей і регулюванні осо­бою своєї поведінки, як і гідність. Моральна цінність особи в понятті честі пов'язується з конкретним становищем людини,

родом її діяльності і моральних заслуг, що за нею визнаються. На відміну від поняття гідності особи, що ґрунтується на прин­ципі рівності всіх людей у моральному і правовому відношен­нях, поняття честі припускає диференційовану оцінку людей.

Честь юриста —рушійна сила всіх моральних вчинків.

Честь слідчого, адвоката, судді, нотаріуса та ін. невід'ємна від честі колективу, в якому вони працюють. Тому вони повинні уникати вчинків, які могли б завдати шкоди їхньому колективу. Честь колективу — це честь конкретного юриста.

Репутація (від лат. гериіаііо — обмірковування, міркування) означає загальну думку про чиїсь достоїнства або недоліки. Ре­путація і честь — два тісно пов'язані поняття. Оцінка, що міс­титься в понятті честі, знаходить висвітлення в репутації. Честь жадає від людини постійної уваги до репутації як власної, так і колективу.

Було б неправильним протиставляти честолюбство честі. Здорове честолюбство повинно бути у будь-якого юриста, тому що воно визначає прагнення зайняти в ієрархічній службовій піраміді те місце, яке відповідало б його здатностям і затратам праці. Честолюбство, що розуміється правильно, не перешко­джає загальній справі, а, навпаки, розкриває додаткові резерви для її виконання. Здорове честолюбство юриста проявляється як мотив дій, що відбуваються заради досягнення людиною першості, верховенства, придбання впливу і ваги, а також з ме­тою заслужити офіційне визнання і пов'язані з ним повагу і на­городи.

Здорове честолюбство — одна з передумов професійної кар'єри.

Професійна кар'єра — це просування по службі, що обу­мовлене якістю виконуваної роботи, займаною посадою, ста­жем та іншими достоїнствами особи. Кожен вид юридичної діяльності має специфіку просування по службових сходах, по­рядок якого регламентується законодавством. Так, професійна кар'єра в ОВС пов'язана з просуванням по службі і присвоєн­ням чергових спеціальних звань. Присвоєння класного чину працівникам прокуратури відбувається, як правило, у послідов­ному порядку з урахуванням його ділових і особистих якостей відповідно до займаної посади і стажу роботи. Передбачається також пониження в чині працівника прокуратури у випадку грубих порушень службового обов'язку або непристойної по­ведінки.

На жаль, поняття «кар'єра» скомпрометований тлумаченням його в значенні «кар'єра», тобто тільки в негативному сенсі як негативна моральна якість, що характеризує особу і її поведінку. Кар'єрист (у негативному розумінні) готовий виконувати висунені до нього вимоги лише настільки, наскільки це сприяє поліпшенню його особистого стану, просуванню по службі. Для нього життєвим принципом є не служіння загальній справі, а зовнішня демонстрація своєї прихильності вказівкам офіційних вищих інстанцій, щоб його «помітили». Маючи прагнення зайняти важливу посаду, він байдужний до долі людей. Юрист, який наділений великими державно-владними пов­новаженнями, просуваючись по службовим сходинками, пови­нен пам'ятати, що не можна використовувати недозволені амо­ральні прийоми і засоби для досягнення своєкорисливих цілей. Кар'єру він повинен робити тільки «чистими руками».

Службовий етикет юриста (від фр. etiquette- ярлик, ети­кетка) — стійкий порядок поведінки, що виражає зовнішній зміст принципів моралі і складається із правил ввічливого і на­лежного (відповідно до статуту) обходження в суспільстві і слу­жбовому колективі. Стійкий порядок поведінки означає сукуп­ність устояних правил, що стосуються зовнішнього прояву сто­сунків між людьми (манери, форми звертання і вітання, одяг та ін.).

Етикет включає правила з конкретними формами, що пред­ставляють собою єдність етичної (прояв турботи, поваги та ін.) і естетичної (красота, добірність поведінки) сторін.

Вимоги етикету в юридичній практиці набувають особливої значимості, тому що є суворо регламентованим церемоніалом, де певні офіційні форми поведінки юриста не повинні виходи­ти за межі жорстко встановлених рамок. Етикет виражається в системі правил поштивості, чітко класифікує порядок обхо­дження з посадовими особами відповідно до їх рангу (до кого як варто звернутися, кого як слід титулувати), правил поведінки в різноманітних колах. Суворе дотримання службового етикету — важлива умова етичної і естетичної культури поведінки юриста.

Основне етично-естетичне правило службового етикету юриста - почуття такту.

Почуття такту юриста — це стан емоційного співпереживання з трудовим колективом і з кожним із його членів, уважне ставлення до особи клієнта, належна міра у виразах і вчинках. Почуття такту припускає вміння так поставити і викласти питання, щоб не ви­кликати незручність у оточуючих.

Важливо постійно пам'ятати, що дотримання етикету і прояв такту - невід'ємна частина духовної культури юриста як служ­бової особи, тим більше керівника. У цьому плані керівник по­винен бути зразком для своїх підлеглих. Грубість і нестрима­ність, не говорячи вже про етикет, роняють не тільки його авторитет, але і можуть призвести до конфліктних ситуацій у ко­лективі. Так, ще у 1969 р. у наказі міністра внутрішніх справ СРСР «Про ввічливе й уважне ставлення працівників міліції до громадян» підкреслювалося: «Людину дратівливу, запальну і грубу на службу в міліцію допускати не можна. Коректність по­винна бути невід'ємною якістю працівника міліції».

Форми ділового спілкування юриста, що потребують почуття такту:

1) повсякденний службовий контакт (прийом відвідувачів, відвідування громадян за місцем проживання, участь у нарадах, засіданнях і т.ін.) — вміння слухати і непомітно спрямовувати розмову в ділове русло. Наприклад, як тільки підозрюваний заходить у кі­мнату для допиту, слідчий повинен із зовнішньою легкістю, швидко і природно взяти ситуацію під свій повний контроль. Як правило, людей більше вражає те, що вони бачать, а не те,

що вони чують;

2) специфічні форми службового контакту (керівник і підлеглі, між колегами) — вміння робити зауваження без приниження гідності;

3) екстремальні форми контакту (під час обшуку, затримання і т.п.) — вміння не нав'язувати своєї точки зору без достатнього обґрун­тування;

4) невербальні і неспецифічні форми контакту (телефон, ділове листування, виступи по радіо, телебаченню і т.п.) — вміння бути лаконічним, чемним і вести розмову тільки по суті.

Почуття такту юриста — це прояв самоповаги. Нормативи службового етикету юриста, що свідчать про на­явність у нього почуття такту:

— коректність — не ставити запитань, що можуть викликати незручність у співрозмовника;

— стриманість — не демонструвати свої манери, не виявляти надмірної наполегливості;

— ввічливість - зовнішньо виявляти доброзичливість, звертати­ся по імені і по батькові, показувати щиросердечне ставлення;

— люб'язність — виявляти свою готовність зробити послугу тому, хто в ній потребує;

— точність — своєчасно виконувати обіцяну або доручену справу;

— само організованість — планувати роботу і виконувати її у зазначені терміни та ш

.

У 1902 р. американський психолог У. Джеймс запропонував просту формулу, що дозволяє виявити ступінь самоповаги, від чого залежить успіх.

Успіх

Самоповага = -----------------

Устрімлення

Чим вище устрімлення, тим більшим повинен бути успіх. Під устремлінням мається на увазі прагнення досягти визнання кваліфікованою працею.

Формулу успіху юриста можна подати таким чином:

G = (х + у + z) К,

де G - успіх; х — компетентність (професіоналізм); у — пра­цездатність; z — вміння бути стриманим; К — коефіцієнт такту.

Іноді за етикетом приховується неповага і недоброзичли­вість. Відірваний від морального змісту етикет легко може пере­творитися в офіційну форму лицемірства.

Питання для самоконтролю:

1. Що таке етика в роботі юриста?

2. Які етичні вимоги ставляться до юриста-професіонала?

3. Що таке такт в роботі юриста?

4. Що таке службовий етикет?

Рекомендована література до всього спеціального курсу «Юридична деонтологія»:

1. Конституція України: Закон від 28.06.1996 №254к/96-ВР.

2. ЗУ «Про інформацію» від 02.10.1992 року № 2657-XII.

3. ЗУ «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18.02.1992 №2135.

4. ЗУ «Про службу безпеки України» від 25.03.1992 №2229.

5. ЗУ «Про нотаріат» від 02.09.1993 №3425.

6. ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 245.

7. ЗУ «Про правила етичної поведінки» від 17.05.2012 №4722.

8. ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076.

9. ЗУ «Про вищу освіту» від 01.07.2014 № 1556-VII.

10. ЗУ «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII.

11. ЗУ «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII.

12. Правила адвокатської етики затверджені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 01.10.1999 року протокол від 1-2 жовтня 1999 р. № 6.

13. Кодекс професійної етики нотаріусів України від 17.11.2007 року рішенням Конференції Української нотаріальної палати.

14. Про затвердження Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу МВС України; Наказ, Правила від 22.02.2012 №155.

15. Кодекс суддівської етики, затвердженого Рішенням 11 чергового з`їзду суддів України 22.02.2013 року.

16. Бандурка О.М. Професійна етика працівників органів внутрішніх справ. X., 2007.

17. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія. – К.: Знання, 2008 – 495 с.

18. Скакун О.Ф., Овчаренко И.Н. Юридическая деонтология. X., 2016.

19. Юридична деонтологія . За редакцією Ткаченка В. Д./ Х. Одиссей. 2008 р.

20. Юридична деонтологія. Основи юридичної діяльності [Текст] : навч. посіб. / С. Д. Гусарєв, О. Д. Тихомиров. - 4-те вид., стер. - К. : Знання, 2010. - 495 с.

21. Юридична деонтологія [Текст] : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Ведєрніков Ю. А., Кульбач С. О., Кучук А. М. ; Ун-т сучас. знань. - Д. : Свідлер А. Л., 2011. - 205 с.

22. Юридична деонтологія [Текст] : навч.-метод. посіб. / М. П. Орзіх, А. Р. Крусян ; Нац. ун-т "Одес. юрид. акад.". - Вид. 5-те, допов. - О. : Юридична література, 2011. - 48 с.

23. Юридична деонтологія [Текст] : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / [А. Є. Шевченко та ін.]. - Донецьк : Юго-Восток, 2013. - 338 с.

24. Юридична деонтологія [Текст] : підручник / [С. П. Погребняк та ін.] ; за заг. ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. Нац. акад. прав. наук України О. В. Петришина ; Нац. юрид. ун-т ім. Ярослава Мудрого. - Харків : Право, 2014. - 245 с.