ІV. Виклад нового матеріалу
| Крок до Великої війни.
За оцінками німецьких генштабу та державного керівництва, літо 1914 р. було найоптимальнішим терміном початку війни. Про те, що це саме так, прямо свідчить збережений у дипломатичних архівах лист статс-секретаря Міністерства закордонних справ Німеччини Г. Ягова німецькому послові в Лондоні від червня 1914 р.: "В основному Росія зараз до війни не готова. Франція й Великобританія також не захочуть зараз війни. Через кілька років, за всіма компетентними передбаченнями, Росія вже буде боєздатна. Тоді вона задавить нас кількістю своїх солдатів, її Балтійський флот і стратегічні залізниці вже будуть збудовані. Наша ж група, між тим, усе більше слабшає..." Отож, щоб розпочати війну, невідкладно потрібний був привід.
Австро-сербський конфлікт, що виник внаслідок убивства 28 червня 1914 р. в Сараєві спадкоємця австро-угорського престолу ерцгерцога Франца-Фердінанда членами націоналістичної організації "Молода Боснія", і став для німецьких мілітарнетів формальним приводом для початку війни.
Берлін і впливові елементи в урядових колах Австро-Угорщини радили кваліфікувати це вбивство як причину майбутнього нападу на Сербію. Проте уряд виявив нерішучість, усвідомлюючи, що війна із Сербією втягне й Австро-Угорщину у війну з Росією. Уряд Німеччини й кайзер Вільгельм II, вважаючи цей момент найзручнішім для початку війни, ще раз підтвердили свою готовність підтримати Австро-Угорщину в разі втручання в конфлікт Росії.
23 липня 1914 р., під тиском Німеччини, Австро-Угорщина поставила Сербії ультиматум, вимоги якого були несумісними з її державним суверенітетом. Союзниця Сербії Росія спробувала ліквідувати конфлікт мирним шляхом, висунувши проект дипломатичного демаршу трьох держав - Англії, Франції і Росії. Однак союзники відмовилися від його здійснення. Лише президент Франції Пуанкаре наполягав на проведенні "твердої" політики стосовно австро-угорського блоку.
Незважаючи на те, що Сербія погодилася майже з усіма вимогами ультиматуму, 28 липня Австро-Угорщина телеграфом оголосила війну Сербії. Невідкладно Белград було піддано артилерійському бомбардуванню.
У відповідь Росія, яка на другий день після оголошення війни Сербії розпочала мобілізацію в прикордонних з Австро-Угорщиною округах, 30 липня оголосила загальну мобілізацію. На цей крок зреагувала Німеччина, зажадавши припинити мобілізацію до 1 серпня. Росія "не помітила" німецького ультиматуму. Нетривалі дипломатичні "ігри" швидко припинилися. 1 серпня 1914 р. Німеччина оголосила війну Росії, 3 серпня - Франції. У перерві між цими оголошеннями (2 серпня) вона окупувала Люксембург. 4 серпня німецькі війська віроломно напали на Бельгію, порушивши міжнародний договір про її нейтралітет, який гарантувався рядом країн, у тому числі й Німеччиною. Важлива деталь: німецький рейхсканцлер Т. Бетман-Гольвег назвав тоді цей договір "шматком паперу", що нічого не вартий.
Великобританія під приводом захисту нейтралітету Бельгії, одним із гарантів якого була, 4 серпня оголосила війну Німеччині. Разом з нею у війну вступили й британські домініони - Австралія, Канада, Нова Зеландія, Південно-Африканський Союз.
23 серпня війну Німеччині оголосила Японія. Вона швидко захопила Маршаллові, Каролінські острови в Океанії, що належали Німеччині, а також порт Циндао та провінцію Шаньдунь у Китаї. У подальшому участь Японії у війні звелася до продажу зброї країнам Антанти.
На боці Німеччини й Австро-Угорщини виступили Туреччина та Болгарія, які на зміну Троїстому союзу, що не втримався з виходом із нього Італії, створили Четверний союз. До Антанти приєдналися Італія, Португалія, Румунія, Сербія, США, Греція. Війну Німеччині оголосили також Китай і 14 країн Латинської Америки.
Таким чином, у війну, яка відразу стала світовою, було втягнуто 38 держав на всіх континентах з населенням 1,5 млрд осіб, або 75 % населення земної кулі. Воюючі країни відірвали від мирної праці й мобілізували до армії понад 70 млн осіб, у тому числі Німеччина - 19,7 % свого населення, Австро-Угорщина - 17,3, Франція - 10,5 %.
На початку війни країни - учасниці обох військових коаліцій направили на фронт 480 дивізій; у травні 1917 р. на фронтах воювало вже 889 дивізій, у тому числі в Антанти - 525, у німецько-австрійського блоку - 364. Антанта випереджала своїх суперників за чисельністю вояків на 2 млн осіб, за озброєннями - майже на 3 тис. гармат і 286 літаків, а також у 5 разів за кількістю крейсерів. Свої переваги, головним чином, у якості озброєнь, темпах мобілізації й винятковій маневреності військ, мала й Німеччина. Полум'я світової війни розгорілося на величезній території Європи, Азії й Африки.
Театри бойових дій у 1914 р. Західний та Східний фронти. На Західному фронті перші тижні війни пройшли під знаком енергійного наступу німецької армії, яка намагалася реалізувати план Шліффена. План Шліффена – це генеральний план ведення війни Німеччиною, розроблений колишнім начальником німецького генштабу А. фон Шліффеном, який передбачав «блискавичну війну» - швидкий розгром спочатку Франції, а згодом Росії. Німецькі війська зайняли бельгійську столицю - Брюссель, а також вийшли на оперативний простір, який давав змогу зайняти Париж. Французький уряд залишив столицю і перебрався в Бордо. У Берліні вважали, що захоплення Парижа є справою тільки часу. Однак драматична битва англо-французьких і німецьких військ на р. Марні у вересні 1914 р., яку французи призвали «чудо на Марні», показала, що сподівання німецького командування були передчасні. Англо-французькі війська зупинили наступ німців, наслідком чого став провал плану «блискавичної війни». Німецькі війська були змушені відступити від Парижа, плани на швидку перемогу зазнали краху. До середини жовтня утворився суцільний фронт від швейцарського кордону до берега Північного моря. У листопаді-грудні відбувся перехід до «позиційної війни», коли війська копали шанці й не вели масштабних бойових дій. Позиційна війна – вид збройної боротьби, в якій переважають військові дії на суцільних фронтах великої довжини з добре розвиненими оборонними спорудами.
На Східному фронті німецькі війська мали за завдання (до перемоги над Францією) стримувати наступ російських військ у Східній Пруссії (під загальним командуванням великого князя Миколи) й бути готовими надати допомогу австрійським військам у Галичині (під командуванням генерала Олексія Брусилова). Австрійське командування мало на цьому напрямку амбітніші й водночас менш реалістичні цілі. Його план передбачав стрімкий наступ у межиріччі Вісли та Західного Бугу й, за підтримки німецьких військ, розгром російських сил у Польщі. Російське командування планувало скерувати головні сили проти Австро-Угорщини. У Східній Пруссії наступ російської армії виявився вкрай невдалим, у результаті оточення вона зазнала великих втрат. У Галичині ж російський наступ, що почався в середині серпня, розвивався успішно. Тут, усупереч усім прогнозам, російська армія захопила ініціативу. На початку вересня російські війська без бою зайняли Львів, невдовзі вийшли до р. Сян і оточили фортецю Перемишль. Поразка австро-угорської армії в Галицькій битві поставила її на грань катастрофи, і тільки наступальні операції німецьких військ у напрямку Варшави й Лодзі дали змогу стабілізувати фронт.
На Балканах активно діяла сербська армія. Принциповою для ворожих сторін - австро-угорської та сербської армій - була битва за Белград. Сербам до грудня 1914 р. вдалося звільнити захоплену австро-угорським військом столицю і визволити країну від ворожих військ. Ведучи війну за національну свободу, серби водночас ігнорували національні прагнення інших балканських народів - виступали з позиції «Великої Сербії».
Активні бойові дії на боці Центральних держав розпочала й Туреччина, хоча спочатку турецький уряд заявив про нейтралітет. На практиці турецька армія перебувала під контролем німецької військової місії. Турецький генштаб планував вести війну на два фронти: на Кавказі проти Росії, у районі Суецького каналу і в Єгипті проти Великої Британії. Активні бойові дії турецькі війська розпочали з кримського напрямку, невдовзі вони охопили весь Кавказ, поширилися на Іран, район Перської затоки й Синайського півострова. Російське командування поставило Кавказькій армії завдання: не допустити проникнення турецьких сил на Північний Кавказ, де їхня поява могла викликати повстання гірських народів.  Відео
Завдання до відео: Чи були держави готовими до війни? Що на вашу думку є головною причиною війни? «Апокаліпсис: Перша світова війна, частина 1» |