Структура й семантика фразеологічних одиниць української мови

ЗМІСТ

ВСТУП …………………………………………………………………….. 3

РОЗДІЛ 1. ФРАЗЕОЛОГІЧНА ОДИНИЦЯ ЯК ПРЕДМЕТ ФРАЗЕОЛОГІЇ ТА ТИПОЛОГІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

1.1.Проблема визначення поняття фразеологічної одиниці та її ознаки ……………………………………………………………………………………. 6

1.2. Класифікація фразеологізмів за ступенем злиття їх компонентів ………………………………………………………………………………… 11

1.3. Класифікація фразеологізмів за характером структурних звязків …………………………………………………………………………………… 15

1.4 Класифікація фразеологізмів за синтаксично-стильовими функціями ………………………………………………………………………………… 21

РОЗДІЛ 2. СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

2.1 Багатозначність фразеологізмів в українській мові ……………….. 25

2.2 Семантичний аспект структури фразеологізмів української мови ………………………………………………………………………………… 27

ВИСНОВКИ ………………………………………………………… 32

ЛІТЕРАТУРА ……………………………………………………… 34

ВСТУП

Мова є однією з найважливіших складових, що будує націю. Вона супроводжує людину з перших днів її життя і до самої смерті, вона розвивається разом із суспільством. Тому немає нічого дивного в тому, що протягом сторіч багато вчених проводять дослідження щодо відкриття головних законів розвитку не тільки мови вцілому, але й її окремих частин.

Фразеологія є одним із розділів лексикології, що вивчає усталені мовні звороти. Об'єктом дослідження фразеології як розділу мовознавства є стійкі вислови, їх структура, семантика, походження та взаємозв'язок з іншими мовними одиницями. Фразеологія національної мови збагачується та вдосконалюється, вбираючи в себе безцінні скарби із приказок та прислів'їв, афоризмів і анекдотів, дотепів і каламбурів, сентенцій і парадоксів, професіоналізмів, мовних штампів та кліше - з усього, що впродовж багатьох століть плекає і зберігає у своїй пам'яті носій мови - народ.

Фразеология – невід'ємний і особливо виділений компонент мови, найяскравіший, своєрідний, незвичний, «індивідуальний», культурно значимий і національно специфічний, здатний концентровано висловити як із особливостями зазначеного мови, але його носіїв, їх світовідчуття, склад розуму, менталітет, національного характеру і стиль мислення.

Вже на протязі століття фразеологія досліджується як українськими, російськими та зарубіжними вченими, про що свідчить велика література, присвячена даному питанню. Проблемам дослідження фразеологічних одиниць, особливостям їх перекладу приділяли увагу такі науковці та мовознавці, як Л.А. Булаховський, Л.С. Паламарчук, Г.М. Удовиченко, А.В. Кунін, М.М Сидоренко, Н.М. Шанський, О.О. Потебня, І.І. Срезневський, П.Ф. Фортунатов, О.О. Шанський.

З одного боку, цей розділ мови досліджений досить добре і «глибоко». Але різноманіттю та різнобічності теоретичних напрямів вчені намагаються приділити особливу увагу, а проаналізувавши дані, мають на меті, уточнити деякі властивості фразеологічних одиниць, визначити їхню роль й функцій у мові.

Вивчення характеру і особливостей фразеологічної семантики можна віднести до числа проблем, навколо яких ще виникають суперечки. Проте слід брати до уваги те, що фразеологічна одиниця, передусім, явище семантичне і будь-яка спроба виключити її призведе до якихось пнегативних наслідків.

Безперечно фразеологія надає українській мові яскравості, неповторності,неперевершиності та індивідуальності.

Актуальність даної роботи полягає в тому, що фразеологічні одиниці української мови досить широко використовуються і в усному мовленні, і в літературі.

Об`єктом дослідження є фразеологічні одиниці української мови.

Предметом дослідження є структурні і семантичні особливості фразеологізмів української мови.

Метою даної роботи є дослідити особливості класифікації фразеологізмів.

Досягнення поставленої мети стало можливим завдяки поетапному рішенню наступних завдань:

- розглянути сутність поняття «фразеологічна одиниця», визначити структуру фразеологізмів та природу їх компонентів;

- розглянути типологічну класифікацію фразеологізмів;

- розглянути класифікацію фразеологізмів за синтаксично-стильовими функціями;

- розглянути етимологічну класифікацію фразеологічних одиниць;

Методами, що застосовувалися в роботі є описовий та порівняльно-зіставний.

Практична значущість роботи полягає у можливому її застосуванні під час університетських лекцій та практичних занять з української мови, зокрема на тему «Фразеологічна одиниця як предмет фразеологічної науки», тощо.

Структура даної роботи складається зі змісту, вступу, де визначаються актуальність, об`єкт та предмет дослідження, мета та завдання, двох розділів висновків та списку використаних джерел із 29 найменувань. Загальний обсяг роботи 36 сторінок.

1.1.Проблема визначення поняття фразеологічної одиниці та її ознаки

Наукою про фразеологічні одиниці, тобто стійкі сполучення слів з ускладненою семантикою, що не утворюють на основі структурно-семантичних моделей змінних сполучень, є фразеологія. На думку О. В. Куніна, фразеологічні одиниці заповнюють лакуни в лексичній системі мови, яка не може повністю забезпечити найменування пізнаних людиною нових сторін дійсності [21, С.65-73]. Дослідники В.Л. Архангельський, В.Н. Телія визначають фразеологізм як язикову одиницю, для якої характерні такі другорядні ознаки як метафоричність, еквівалентність і синонімічність слову. Деякі вчені найбільш загальними ознаками фразеологічних одиниць називають «мовленнєву стійкість, семантичну цілісність і окремо оформленість». В. В. Виноградов висував як найбільш істотну ознаку фразеологічної одиниці її еквівалентність і синонімічність слову. Але, на думку Н.М. Шанського, метафоричність властива також і багатьом словам, а еквівалентність - не всім стійким сполученням. Тому включення цих другорядних і залежних ознак у визначення фразеологізму не зовсім коректно. Учений підкреслював, що «правильна дефініція фразеологізму неможлива без обліку його відмінностей від слова й вільного сполучення».

У багатьох випадках фразеологічні одиниці є єдиним позначенням предметів, процесів, станів, властивостей. Їх здавна вважають однією із специфічних рис кожної мови. Зокрема, українська мова має дуже багату фразеологію, що складалася протягом століть.

Як мовна одиниця вищої організації, фразеологічна одиниця здатна повніше (а отже, точніше) передати те чи інше поняття, ніж слово. Адже, позначаючи предмет або особу, ознаку, спосіб дії тощо, фразеологічна одиниця дає ще й додаткову інформацію про них. Крім того, фразеологічний вираз набагато експресивніший від лексичного, адже він часто має образний або порівняльний характер.

Фразеологізми займають особливе місце в словниковому складі української мови. Їх специфічна структура приваблює і викликає неабияку зацікавленість науковців, а з іншого боку вимагає серйозного аналізу змісту та форми мовних одиниць. Фразеологічна одиниця є частиною культури українського народу, тому потрібно знати і розуміти їхню структуру, семантику та суть, тому що без знань та розуміння фразеологічної одиниці дуже важко осягнути національний склад мислення носіїв мови.

Однією з найбільш суперечливих проблем фразеології є визначення фразеологізму. Відомі понад двадцять дефініцій фразеологічні одиниці, але жодна з них не знайшла загального визнання. Деякі вчені вважають, що визначення фразеологічна одиниця таке ж складне, як і визначення слова. Ця складність полягає насамперед у тому, що для слова і стійких сполучень слів не характерні властивості, які були б віднесені до кожного з них без винятку

Для визначення змісту фразеологічної одиниці необхідно встановити її найхарактерніші диференційні ознаки, які були б властиві тільки фразеологізмам. Відсутність хоча б однієї з них може кваліфікуватися по-різному: така одиниця перебуває ще у стадії фразеологізації і неповністю набула якісних її характеристик, тобто може розглядатися як потенційний фразеологізм. Зрозуміло, що, якщо фразеологічна одиниця являє собою особливу одиницю мови, то вона може існувати в мові лише в єдності своєї форми і змісту, і повинна відрізнятися за своєю категоріальною суттю від усіх інших одиниць, у тому числі від близьких, подібних, що збігаються за якимись спільними з нею рисами [1, С. 13].

«Компоненти фразеологічної одиниці на відміну від слів у словосполученні - це складові її частини, і між ними відсутні ті смислові формальні відношення і зв'язки, які є між словами у звичайних словосполученнях» [1, С. 16]. Можливість тих або інших формальних змін компонента фразеологізму визначається не характером смислових і формальних відношень і зв'язків у фразеологізмі, а характером відношень фразеологізму в цілому як одиниці мови зі словами в мові [2, С. 54-58]. Виступаючи як єдність змісту і форми, фразеологізм розглядається як самостійна одиниця мови, здатна як й інші мовні одиниці, виражати свою семантику, вступати з іншими одиницями мови у смислові та граматичні зв'язки, а отже мати граматичні категорії, тобто виконувати самостійну синтаксичну функцію [5, С. 75-82]. Таким чином, наявність у фразеологічної одиниці граматичних категорій є також однією з її диференційних ознак.

Фразеологічна одиниця виступає в кожному випадку як готова формула, вона протиставляється у мові та мовленні тим одиницям, що виникають за відомим зразком і за певними правилами. Останнім часом деякі мовознавці не відносять відтворюваність до основних, диференційних ознак фразеологічної одиниці на тій підставі, що «властивість відтворюватися зумовлюється не лише лінгвістичними, а й психологічними факторами» [1, С. 16]. Дійсно, якщо розглядати відтворюваність у широкому плані, то слід віднести її до суттєвих ознак мови взагалі, бо відтворюватися можуть словосполучення, слово, речення, тобто все, що пов'язане з мовною практикою її носіїв. Однак фразеологічна відтворюваність має свою специфіку, яка зумовлюється певними закономірностями фразеологізації, шляхами перетворення вільного словосполучення у фразеологізм. Багаторазове повторення і відтворення у пам'яті носіїв готових словесних сполучень, формул відіграло, мабуть, важливу роль у процесі становлення тієї чи іншої фразеологічної одиниці [1, С. 17]. Саме на цій підставі відтворюваність може розглядатися як найбільш спільна властивість для фразеологічних одиниць, які різняться ступенем ідіоматичності, характером метафоричності, граматичною структурою тощо.

Фразеологізми - стійкі словосполучення. Це готові сполучення слів, які не створюються в мовленні подібно до вільних словосполучень (новий костюм, великий будинок, читати газети, йти до школи), а відтворюються: якщо мовцеві необхідно вжити фразеологізм, то він його вилучає, як і слово, в готовому вигляді зі свого фразеологічного запасу, а не будує його заново.

Термін «фразеологічна одиниця», введений В. В. Виноградовим, мав використовуватися для позначення тих сполук, які не утворюються в процесі мовлення, а відтворюються за традицією. Отже, відтворюваність, на думку В. В. Виноградова, «є основною ознакою фразеологізму». Б. О. Ларін під фразеологічними одиницями розумів «такі стійкі словосполучення, які характеризуються втратою первісних реалій і появою нового метафоричного значення». [17] «Фразеологічна одиниця, - зазначає О. М. Бабкін, - це така одиниця мови, якій властива цільність, що виникає у результаті послаблення лексичного значення у слів її компонентів». С. Г. Гаврін підкреслює: «Фразеологічна одиниця - це відтворювана загальновживана мовна одиниця, цілісна за своїм значенням і складена з двох і більше повнозначних слів» [7, C. 159-169]. «Фразеологічна одиниця, - на думку Н. М. Шанського, - це відтворювана в готовому вигляді одиниця мови із двох і більше наголошуваних компонентів слівного характеру, фіксована (тобто постійна) за своїм значенням, складом і структурою» [28, С. 45-51]. В. П. Жуков фразеологізмом називає «стійку, нарізно оформлену відтворювану одиницю мови, наділену цілісним (або рідше, частково цілісним) значенням і здатну сполучатися з іншими словами» [12].

Під фразеологізмом, за Л. Г. Авксентьєвим, розуміємо «окрему самостійну одиницю мови, що характеризується фразеологічним значенням, компонентним складом, граматичними категоріями, відтворюваністю. Сукупність мовних одиниць, яким властиві ці риси, буде становити обсяг фразеології будь-якої мови» [1, С. 17]. На думку Я. А. Барана, «фразеологізми, як правило, не визначають нові предмети оточення, а вказують на ставлення до знайомих речей та їх оцінку». Опис цих явищ опосередкований і, разом з тим, влучний та стилістично яскравий [4, С. 11-19].

На своєрідність характеру фразеологізмів як ідіоматичних словосполук, які за своїм змістом є цілісні і не можуть бути передані іншими мовами без заміни схожого стилістичного забарвлення, вказував Л. А. Булаховський.

Л. І. Ройзензон фразеологізми називав стійкими словесними комплексами (ССК): «Усі стійкі словесні комплекси характеризуються тим, що вони існують у мові як готові одиниці, здатні творити мовлення як його будівельний матеріал: тільки ця риса об'єднує всі без винятку одиниці, що входять до фонду ССК мови» [24].

Дещо інші ознаки фразеологічних одиниць подає В. М. Мокієнко. Він пише: «фразеологізми визначаються трьома постійними для стійких сполук характеристиками: роздільною оформленістю, відносною стійкістю (відтворюваністю в готовому вигляді) і експресивністю» [19, С. 112-121].

Розвиток лінгвістичної теорії, зокрема, вчення про особливості та природу фразеологічних одиниць, підготували ґрунт для глибшого вивчення різних аспектів фразеологізмів. Класифікація стійких словосполучень завжди посідала значне місце у вітчизняних роботах з фразеології. Це систематизація великого фактичного матеріалу з максимальною повнотою його охоплення. Класифікаційних схем фразеологізмів існує декілька, причому у кількох із них виділяють від двох до чотирьох типів. Окремі класифікації містять велику кількість типів та підтипів, використання яких на практиці досить складне.

Усі зазначені міркування свідчать про намір лінгвістів виробити об'єктивні критерії визначення самого предмета фразеології і переконують ще раз у тому, що фразеологічні одиниці є надзвичайно складними і суперечливими утвореннями мови. Звичайно, ця складність і суперечливість не могла не позначитися на визначенні предмета фразеології і її обсягу. Кожна із вище зазначених точок зору на основні ознаки фразеологічної одиниці переконує перш за все в тому, що кожен із мовознавців зумів знайти і встановити такі ознаки, які дозволили йому відібрати і згрупувати стійкі вирази.

1.2. Класифікація фразеологізмів за ступенем злиття їх компонентів

Існують різні класифікації фразеологізмів. Найвідомішою є класифікація фразеологізмів за ступенем злиття їх компонентів, яку розробив французький мовознавець Ш. Баллі і доповнив російський мовознавець В. В. Виноградов.

За цією класифікацією фразеологізми поділяються на фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності, фразеологічні сполучення. Розглянемо ці типи фразеологічних одиниць щодо сучасної української мови.

Фразеологічні зрощення - семантично неподільні фразеологічні одиниці, значення яких не випливає зі значень їх компонентів.

Наприклад: собаку з'їсти «бути майстром у якійсь справі». Тут власні значення слів собака і їсти не відіграють жодної ролі, бо неможливо пояснити, чому знання й досвід передбачають поїдання собак.

До фразеологічних зрощень належать такі фразеологізми, як точити ляси (баляндраси) «вести пусті розмови», пекти раків «червоніти від сорому», дати кучми «побитии», підсунути свиню «підступно завдати прикрощів комусь», збити з пантелику «викликати розгубленість у кого-небудь, дезорієнтувати.

Фразеологічні зрощення називають ще ідіомами (від гр. idioma «самобутній зворот»), під якими розуміють фразеологізми з повною втратою внутрішньої форми. Найчастіше граматичні форми і значення ідіом не обумовлені нормами і реаліями сучасної мови, тобто такі зрощення є лексичними і граматичними архаїзмами.

Ідіоми неможливо дослівно перекласти на іншу мову. До ідіоми в іншій мові можна лише відшукати ідіому-відповідник, якщо така є, або перекласти її одним словом чи вільним словосполученням [16, С. 12-22].

Фразеологічні єдності - семантично неподільні фразеологічні одиниці, цілісне значення яких умотивоване значенням їх компонентів.

Значення фразеологічної єдності виникає в наслідок узагальненого переносного значення вільного словосполучення. Це результат переосмислення словосполучення. Зазвичай фразеологізми такого типу є стежками з метафоричним значенням (наприклад, граніт науки, плисти за течією, закинути вудку).

Як бачимо для фразеологічних єдностей характерна семантична двоплановість. В окремо взятих ізольованих від контексту таких зворотах не можна однозначно встановити їх семантику, бо такі словосполучення можуть уживатися як вільні у прямому їх значення і як фразеологічні в переносному, тобто вони є омонімічними.

«Фразеологічні єдності дещо зближаються із фразеологічними зрощеннями своєю образністю, метафоричністю» [20, С. 35-46]. Заміна слова у складі фразеологічного єдності, в тому числі і підстановка синоніма, веде до руйнування метафори (наприклад, граніт науки базальт науки) або зміни експресивного сенсу: попастися на вудку і потрапити в мережі є фразеологічними синонімами, але виражають різні відтінки експресії.

Але на відміну від фразеологічних зрощень, де образний зміст розкривається тільки діахронічно, у фразеологічних єдностях образність, переносність усвідомлюється з точки зору сучасної мови: наприклад, довести (себе, його, кого-небудь) до сказу, лити воду на млин (чого-небудь або кого -небудь) і лити воду (свою, чужу і т. п.) на млин. Для розуміння фразеологічної єдності необхідно його компоненти сприймати у переносному значенні.

Характерні ознаки фразеологічних єдностей:

- яскрава образність і витікаючи звідси можливість збігу з паралельно існуючими словосполученнями;

- збереження семантики окремих компонентів;

- неможливість заміни одних компонентів іншими;

- емоційно-експресивна забарвленість відіграє вирішальну;

- здатність вступати у синонімічні відношення з окремими словами або іншими фразеологізмами.

Фразеологічне сполучення ( коллокацій) - це стійкий оборот, до складу якого входять слова як з вільним значенням, так і з фразеологічні пов'язаним, невільним (уживаним лише в даному поєднанні). Фразеологічні сполучення є стійкими оборотами, проте їх цілісне значення слід зі значень складових їх окремих слів.

На відміну від фразеологічних зрощень і єдностей, поєднання семантично подільні - їх склад допускає обмежену синонімічних підстановку або заміну окремих слів, при цьому один з членів фразеологічного поєднання виявляється постійним, інші ж - змінними: так, наприклад, у словосполученнях згоряти від любові, ненависті, сорому, нетерпіння слово згоряти є постійним членом з фразеологічні пов'язаним значенням.

В якості змінних членів поєднання може використовуватися обмежене коло слів, обумовлений семантичними відносинами всередині мовної системи: так, фразеологічне поєднання згорати від пристрасті є гіперонімом по відношенню до сполученням типу згорати від ..., при цьому за рахунок варіювання змінної частини можливе утворення синонімічних рядів згорати від сорому, ганьби, сорому, згоряти від ревнощів, спраги помсти [3, С. 32-37]. В цьому відношенні вони наближаються до вільних словосполучень.

Характерні ознаки фразеологічних сполучень:

- у них допустима варіативність одного з компонентів;

- можлива синонімічна заміна стрижневого слова;

- можливо включення визначень;

- допустима перестановка компонентів;

- обов'язково вільне вживання одного з компонентів і зв'язане вживання іншого.

Висування відтворюваності у якості основної ознаки фразеологізмів дозволило профессору Н. М. Шанському розвинути далі класифікацію академіка В. В Виноградова і виділити четвертий тип фразеологічних одиниць - так звані «фразеологічні вирази».

Фразеологічні вирази - стійкі за складом і вживанням семантично подільні звороти, які складаються повністю зі слів із вільним значенням.

Фразеологічні вирази - це прислів'я, приказки, афоризми відомих політиків, письменників, діячів науки й культури. Їх особливість - відтворюваність: вони використовуються як готові мовленнєві одиниці з постійним лексичним складом і певною семантикою.

Часто фразеологічне вираження являє собою закінчене речення з твердженням, повчанням або висновком. Прикладами таких фразеологічних виразів є прислів'я та афоризми. Якщо під фразеологічному вираженні відсутня повчання чи є елементи недомовленості, то це приказка або крилата фраза. Іншим джерелом фразеологічних виразів є професійна мова. У категорію фразеологічних виразів потрапляють також мовні штампи - стійкі формули типу всього хорошого, до нових зустрічей і т. п.

Серед фразеологічних виразів Н. М. Шанський розрізняє дві групи:

1) фразеологічні вирази комунікативного характеру, що являють собою предикативні словосполучення, рівноцінні реченню, є цілим висловленням, виражають те чи інше судження, наприклад: людина - це звучить гордо; хрін від редьки не солодший; мовчання - знак згоди.

2) фразеологічні вирази номінативного типу - це мовне кліше, виражені переважно простим словосполученням: пленарне засідання, ринкові відносини, охорона здоровя, золоті руки, трудові успіхи, чорне золото.

Характером зв'язків слів, що входять до їх складу, і загальним значенням фразеологічні вирази нічим не відрізняються від вільних словосполучень і речень. Специфікою їх є те, що вони не створюються мовцями, а відтворюються, як готові структурні і значеннєві одиниці. Фразеологічні вирази номінативного характеру, що є сполученням слів, ідентичним лише певній частині речення, є словесною формою того чи іншого поняття і, як і слова, виконують у мові номінативну функцію. Наприклад: трудові успіхи, палії війни, вищий учбовий заклад і т. ін.

У фразеологічному фонді Н. М. Шанський виділяє такі основні стильові групи фразеологізмів:

- міжстильові фразеологічні звороти;

- фразеологічні звороти розмовно-побутового характеру;

- фразеологізми книжного характеру;

- фразеологічні архаїзми та історизми

Багато лінгвістів не відносять фразеологічні вислови до фразеологічних одиниць, тому що вони позбавлені основних ознак фразеологізмів.

1.3. Класифікація фразеологізмів за характером структурних звязків

Систематизація фразеологічного матеріалу за характером структурних звязків фразеологічних одиниць з іншими одиницями у системі мови належить М. Т. Талієву. Фразеологічну одиницю він визначає як самостійну одиницю мови за її оточенням, що створюється на основі власне структурного звязку цілого і не збігається із поняттям поширення слів-компонентів на основі їх валентних відношень. Взята ізольовано, без оточення, фразеологічна одиниця, за М. Т. Талієвим, не може бути визначена через: саму себе, через лексико-граматичні ознаки своїх компонентів [26, С. 30-70]. Як своєрідна мовна структура, вона обєктивно виділяється тільки із своїм оточенням. Дієслівні фразеологічні одиниці у цій класифікації подаються, наприклад, таким чином:

А) фразеологічні одиниці із однопозиційним оточенням, яке може бути виражене й окремим словом у певній граматичній формі (Лізти на стіну - вимагає оточення, вираженого лише іменником у називному відмінку з семантикою особи);

Б) фразеологічні одиниці з двопозиційним оточенням, у яких структурно необхідними елементами є субєктивне і залежне від оточення (хто + Взяв слово + з кого; що + Червоною ниткою проходить + через що і подібне);

В) фразеологічні одиниці з трипозиційним оточенням - субєктним і двома залежними хто + Коле очі + кому + чим і т. д.). Ці основні групи в свою чергу поділяються на підгрупи: з однорідним, неоднорідним і варіантним оточенням. Безперечно, метод аналізу фразеологічних одиниць за оточенням зосереджує увагу на дослідженні структурних звязків, допомагає вирізнити фразеологізми на фоні інших лінгвістичних одиниць, сприяє визначенню їх семантики, але через певну складність і громіздкість вона не набула широкого застосування в систематизації фразеологічного матеріалу різних мов.

Український мовознавець Г. П. Їжакевич поділяє фразеологізми на три групи:

- розмовно-побутові;

- фольклорні та народнопоетичні;

- книжні.

Розмовно-побутові фразеологізми вживаються в усному, побутовому мовленні та художній літературі. Вони використовуються з метою відтворення розмовної мови.

Фольклорні та народнопоетичні фразеологізми широко застосуються у художніх і публіцистичних творах. Їх розкладають на пісенні й казкові елементи, приповідки, примовляння.

Книжні фразеологізми функціонують у письменній формі. Вони використовуються у науковому, офіційно-діловому, художньо-белетристичному стилях.

Г. П. Їжакевич вважає, що стилістична класифікація фразеологізмів за джерелами їх виникнення надає можливість встановити основні функції сталих словосполучень, які або закладені в самій природі цих фразеологізмів, або виникають в тексті, внаслідок поєднання двох чи кількох сталих словосполучень, іноді протилежного стилістичного плану [13, С. 21].

Між тим Г. П. Їжакевич справедливо відзначає, що відомі стилістичні класифікації мають більш-менш прикладний характер, дозволяють встановити експресивно-стилістичні функції лише окремих груп фразеологізмів, але не охоплюють всього багатоманітного і різнорідного фразеологічного матеріалу національної мови.

Тут не можна не погодитися також і з думкою О. С. Ахманової, яка вважає, що питання стилістичної диференціації фразеологічних одиниць має включати насамперед оцінно-експресивні особливості, яких набувають фразеологізми унаслідок переважаючого або навіть виняткового їх використання в тих, а не в інших сферах і галузях людського спілкування. Стилістична класифікація фразеологізмів, таким чином, повинна забезпечувати два аспекти дослідження: функціонально-стильовий і власне стилістичний.

Функціонально-стильовий план вивчення фразеології ґрунтується на співвіднесеності окремих фразеологізмів або їх груп з окремими функціональними стилями чи їх різновидами в певній національній мові. Завданням досліджень тут є аналіз специфіки використання фразеологізмів у різних функціональних стилях, встановлення закріпленості їх за тими чи іншими функціональними

Стильовими різновидами, а також розгляд можливості й наслідків переходу сталих сполучень з виразової системи одних стилів в інші. Власне стилістичний план вивчення фразеології повинен враховувати передусім закріпленість чи переважне вживання сталого сполучення у певній сфері мовлення. Аспекти стилістичного дослідження дозволяють виділити досить значні за обсягом групи фразеологізмів:

- загальновживану народну фразеологію, що включає розмовно-побутову і фольклорну, зокрема народнопісенну фразеологію. Остання функціонує як в усній, так і в писемній формі. Загальновживана народна фразеологія широко використовується у художньому стилі;

- книжна фразеологія, характер і стилістичні функції якої змінюються залежно від специфіки стилю. Мова художньої літератури включає до свого складу як власне книжні фразеологізми, так і широко вживані народні сталі сполуки.

Особливий акцент слід зробити на тлумачення та класифікацію за історичною еволюцією семантики усталених словесних сполук.

Беззаперечним є той факт, що це явище досить складне, воно «обумовлено специфічним відношенням до означуваних предметів чи явищ дійсності, характером внутрішньої образної основи, надслівністю, залежністю між лексичними компонентами фразеологічнх одиниць і повністю чи частково переосмисленим їх значенням» [14, С. 299-308].

Деякі автори схильні приписувати фразеологізму лексичне значення або ж розглядати фразеологічне значення на рівні слова. Як зазначає Л. Г. Авксентьєв, «фразеологічні одиниці і слово можуть бути близькими семантично, тобто виражати спільне поняття», однак така спільність є відносною. Фразеологізм і слово якісно відрізняються. Ця відмінність закладена в їх різній природній основі. «Значення фразеологізму може співвідноситися із значенням слова, що включає їх тотожність».

Семантика фразеологічної одиниці її форма перебувають у діалектичній єдності. Процес фразеологізації для кожної такої одиниці мови був тривалим і складним. Особливості структури багатьох фразеологізмів не можна зрозуміти і пояснити, якщо не зіставити їх з відповідними словосполученнями - прототипами. Проте «розглядати той чи інший конкретний фразеологізм як словосполучення значить по суті підміняти якісну своєрідність фразеологізму якісною своєрідністю його генетичного джерела». Це, безперечно не означає, що у фразеологізмі не можуть бути відбиті різні в минулому особливості словосполучення. Утворившись унаслідок багаторазового вживання в людському колективі, в тій чи іншій виробничій галузі вирази поступово часто мимоволі самих носіїв, розширювали свої функції, набували нового змісту, вузьке конкретне їх значення замінилося ширшим, узагальнюючим. Разом із новим значенням ці вирази набували і якісно нових семантичних ознак, ставали якісно новими мовними одиницями [15, С. 91-107].

Тут ми безпосередньо стикаємось із теорією еквівалентності. З одного боку, і слово, і фразеологічні одиниці є мовними знаками. В. В. Виноградов також схиляється до думки, що слова та фразеологічні одиниці тотожні. Підтвердження цьому знаходимо у визначеннях типів фразеологічної одиниці: «основною ознакою фразеологічного зрощення є його семантична неподільність…, воно являє собою семантичну одиницю, однорідну зі словом». Існує ще один аргумент на підтвердження теорії еквівалентності. Як слова, так і фразеологізми вносяться у мовлення в готовому вигляді. Але з іншого боку, ототожнюючи слово і фразеологізм, ми мимоволі відносимо останній до сфери лексикології. Але, як було з'ясовано вище фразеологічні одиниці належать скоріше до синтаксичного рівня. Це визначається специфічними властивостями їх семантики та її узагальнено-абстрагуючим характером.

В.М. Мокієнко особливо акцентував увагу на експресивності, як характерній ознаці фразеологічної одиниці. Як правило, рідко знаходиться слово-еквівалент, яке б такою ж мірою передавало ту виразність, що притаманна фразеологізму.

Український фразеолог Л.Г. Скрипник виділяє таку рису фразеологічної одиниці як «надслівність», що явно суперечить теорії еквівалентності. Термін «співвіднесеність фразеологізму і слова», запропонований О.В. Куніним, якнайкраще передає специфіку фразеологічних зворотів [25, С. 654-667].

Класифікація Б. О. Ларіна відбиває етапи розвитку і перебудови первісних вихідних словосполучень, вона включає:

а) перемінні словосполучення;

б) стійкі словосполучення, що відзначаються наявністю стереотипності, традиційності і метафоричного переосмислення, відходом від первісного значення;

в) ідіоми, які відзначаються у порівнянні з стійкими метафоричними словосполученнями більш деформованим, скороченим, далеким від первісного лексичним і граматичним складом і помітним послабленням тієї семантичної подільності, яка зумовлює метафоричність, тобто смислову двоплановість.

Також заслуговує на увагу серед семантичних класифікації фразеологічних одиниць відповідна схема Б. О. Ларіна, яка ввійшла в мовознавчу літературу як класифікація за історичною еволюцією семантики усталених словесних сполук. Досліджуючи семантичні зрушення фразеологізмів у діахронічному плані, Б. О. Ларін установив, що умовами, які визначають розвиток фразеологічних стереотипів із вільних словосполучень, є:

- втрата реалії;

- метафоризація;

- деформація компонентного складу (від первісної формули здебільшого залишається усічений фрагмент);

- порушення первісної граматичної структури. Класифікація Б. О. Ларіна показує етапи розвитку і перебудови первісних вихідних словосполучень:

- перемінні словосполучення;

- стійкі метафоричні словосполучення;

- ідіоми.

Цей тип класифікації фразеологічних одиниць, як бачимо, відбиває історичний принцип становлення ідіом ступеневого нагромадження ідіоматичності у розвитку від вільних словосполучень до нерозкладних.

Спробу систематизації стійких (фразеологічних) сполук у функціональному аспекті здійснив С. Г. Гаврин. Він виділяє шість основних типів:

- образно-виразні стійкі сполуки, до яких належать метафоричні одиниці (пустити червоного півня; гора народила мишу);

- сполуки з метафоричними компонентами (яблуко незгоди);

- сталі порівняння (берегти як зіницю ока);

- евфонізми (із грязі в князі);

- сталі гіперболи і літоти (гарматою не проб'єш), тавтологічні сполуки (свиня свинею; ливом лити);

- сполуки, що створюються на основі поетичного синтаксису (правда - добре, а щастя - краще) [8, С. 176-180].

1.4. Класифікація фразеологізмів за синтаксично-стильовими функціями

Фразеологізми за співвіднесеністю з окремими частинами мови, тобто за їхнім сукупним лексичним і граматичним значенням (за тим, що вони позначають - предмет, ознаку, дію, обставину чи почуття, емоції - і якими членами речення виступають), бувають:

- іменникові - називають предмет чи явище: козацьке сонце, рятівна соломинка, наріжний камінь, сім чудес світу, Лебедина пісня, біла ворона, синя панчоха, ласий шматок, каїнова печать, скрегіт зубовний, Содом і Гоморра, казка про білого бичка.

У реченні, як і іменники, виступають підметами, додатками, іменними частинами складених присудків тощо: Люди, зрадівши, що минула лиха година, слалися спати. Смертний час свій я на полі битви стріну;

- прикметникові - називають ознаки: не в тім'я битий, кров з молоком, не остання спиця в колесі, не з полохливого десятка, нечистий на руку, у ступі не влучиш, білими нитками шитий, одним миром мазані, купи не держиться, собака на сіні, під мухою, хоч викрути.

У реченні звичайно виступають означеннями або іменними частинами складених присудків: А там - козак не в тім'я битий: щось та прирозуміє!Чого ти чванишся? Старці, злидні, животи з голоду присохли до спини, а воно приндиться; мотати на вус, бити себе в груди, дерти носа, дибки ставати, ускочити в халепу, сидіти на двох стільцях, товкти воду в ступі, доливати оливи до вогню;

У реченні звичайно виступають у ролі присудків: От коли б тільки мені до тебе добратися, я б тобі показав, де раки зимують; або в ролі обставин (у формі дієприслівника): Все віддай на вжиток люду, що, ллючи кривавий піт, не жалів для тебе труду, згодував тебе на світ;

- прислівникові - характеризують дію, стан чи ознаку: з відкритим серцем, як на долоні, не чуючи землі під ногами, без керма і без вітрил, на живу нитку, кров холоне в жилах, ні в зуб ногою, хоч плач. У реченні виступають у ролі різних обставин: 3 важким серцем ішов Максим Беркут посеред невеличкої ватаги тухольських молодців на сповнення громадської волі. Докія прокидається до перших півнів;

- вигукові - вказують на почуття, емоції: от тобі й на, от тобі й раз, туди до лиха, тим-то й ба, ні пуху ні пера, хай йому грець, цур тобі, не доведи Господи, і треба ж; у тексті використовуються нарівні із звичайними вигуками: Я вже вас так буду шанувати, як нікого в світі, побий мене грім! Ой, як приємно вернути з трудної, утомливої дороги та в теплу домівку... Хай їй абищо.

Щодо функціонально-стилістичних властивостей фразеологізмів, то серед них виділяють три групи:

- фразеологізми, що належать до розмовного стилю (переважно з виразно зниженим забарвленням): зарубати на носі, стерти на табаку, замакітрити голову, мати олію в голові, виляти хвостом, пошити в дурні, похнюпити носа, тримати ніс за вітром, гопки скакати, накивати п'ятами, кури заклюють, потурати серцю, душа радіє;

- фразеологізми, що належать до книжних стилів (здебільшого з піднесено-урочистим забарвленням): наріжний камінь, зімкнути лави, усіма фіброми душі, перейдений етап, ставити з ніг на голову, називати речі їхніми іменами, два боки однієї медалі, за велінням серця, спочивати на лаврах, езопівська мова, ахіллесова п'ята, танталові муки;

- стилістично нейтральні фразеологізми (найменш експресивно забарвлені): спільна мова, залишити слід, розправити крила, милувати око, тішити себе надією, спинитися на півдорозі, пробувати сили, зламати слово, думка визріла, сумнів бере, перша ластівка, майстер своєї справи, довести ділом, рано чи пізно, в одну мить, на весь голос.

Говорячи про спільні і відмінні риси фразеологічної одиниці і слова, ми неодноразово підкреслювали, що фразеологізми мають спільність зі словосполученнями. Ця спільність у першу чергу виявляється в тому, що і фразеологізм і словосполучення - роздільно оформлені одиниці. Але якщо вільні словосполучення щоразу будуються в процесі мовлення за відповідними законами граматики, то фразеологічні одиниці відтворюються як готові, цілісні одиниці автоматично. Значення звичайних синтаксичних одиниць з'являється у процесі спілкування, волею мовця згідно із правилами семантичної поєднуваності слів і словосполучень.

Утворення фразеологічних одиниць, їх щоденна поява - це живий і постійний процес, викликаний самою потребою людського спілкування. Цей процес пов'язується і спирається на найрізноманітніші сторони, якісь значимі ознаки, факти, дії, уподібнюючи нове найменування із цими ознаками, фактами, предметами та діями [10, С. 21-31].

Отже, фразеологізми і слова - відмінні одне від одного поняття, але їх можна характеризувати певними спільними рисами, а саме наявністю значення та здатністю виконувати синтаксичні функції.

В нашому курсовому дослідженні в основу покладене таке визначення: фразеологізм розглядається як окрема, самостійна одиниця мови, здатна, як і інші мовні одиниці, виражати свою семантику, вступати з іншими одиницями мови в смислові та граматичні зв'язки, а значить мати граматичні категорії, виконувати в реченні відповідну синтаксичну функцію.

«Фразеологізм - це самостійна мовна одиниця, яка характеризується відповідними диференційними ознаками». Такими ознаками для фразеологічних одиниць є:

1) фразеологічне значення;

2) компонентний склад;

3) граматичні категорії.

РОЗДІЛ 2. СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

2.1. Багатозначність фразеологізмів в українській мові

Багатозначність (полісемію) розуміють як наявність у семантичній структурі мовної одиниці двох і більше значень, тобто віднесеність її до двох чи більше об'єктів позначення. Лексична полісемія досліджена вже достатньо, наявність же кількох значень фразеологізму, образна семантика якого нібито «не допускає варіації значення» (О. Єфімов), деякими дослідниками (Ю. Гепнер, В. Телія та ін.) ставиться під сумнів. Справді, більшості фразеологізмів властива однозначність, оскільки значення фразеологічної одиниці переносне, воно конкретніше й вужче за лексичне. Проте багатозначність фразеологічної одиниці засвідчується практично всіма фразеологічними словниками, у тому числі й академічними. Найчастіше серед них трапляються фраземи з двома значеннями: на кожному кроці 1. «Скрізь, усюди», 2. «Весь час, постійно»; рідше — з трьома: на виду 1. «Відкритий, доступний», 2. «На видному місці», 3. (у кого) «Помітний, очевидний»; ще рідше — з чотирма й більше: виймати душу: 1. (з кого) «Зворушувати», 2. (кому, з кого) «Жорстоко знущатися», 3. «Завдавати страждань», 4. (для кого) «Робити для когось все». На здатність фразеологізмів мати декілька значень указують Л. Г. Авксентьєв, О. В. Бабкін, В. І. Жуков, О. В. Кунін, Л. Г. Скрипник та ін.

Є смислові й синтаксичні способи виявлення декількох значень фраземи. Смислові включають метод підстановки смислового еквівалента, при якому можливість заміни фразеологічної одиниці її тлумаченням у будь-якому контексті свідчить про її однозначність. Якщо ж це без утрати смислу зробити неможливо, слід говорити про наявність іншого значення. Так, вираз колоти (випікати, вибивати і т. ін.) очі (кому) має перше значення «в'їдливо дорікати, докоряти кому-небудь»: «То це ти мені колеш очі [= дорікаєш] через свою жінку? — крикнула Кайдашиха, приступаючи до Карпа..." (І. Нечуй-Левицький), але названа семема не може замінити фразеологічну одиницю в реченні «Сирота ж всім очі коле. Скрізь чужий він чоловік...» (І. Манжура), де фразеологізм ужитий у значенні «дратувати когось, не давати спокою комусь, викликати осуд». Ефективний метод синонімічної й антонімічної субституції, при якому за умови однозначності фразеологічної одиниці її можна замінити фразеологізмом — синонімом або антонімом у будь-якому контексті. Фразеологічна одиниця згортати (складати) /згорнути (скласти) руки у значенні «умерти» в реченні «Од'їжджаєш ти, козаче, У непевну путь, Може ж, тобі доведеться І руки згорнуть!» (Олена Пчілка) можна замінити синонімами розлучитися зі світом, піти в землю тощо, чого не можна зробити в реченні «Бачите — не сиджу, не згорнула ж руки» (А. Головко), де фразеологічна одиниця виступає в значенні «переставати діяти, ставати пасивним». Важливо зважати й на можливість зв'язків із зовнішніми мовними елементами, «словами-супровідниками» певних семантичних груп, стилістичну належність фразеологічної одиниці та ін. Серед синтаксичних способів називають визначення синтаксичної ролі фразеологічної одиниці в реченні, зміни синтаксичного зв'язку, здатність виступати з різними прийменниковими конструкціями та ін. [6, С. 102-105].

За «Фразеологічним словником української мови» В. Д. Ужченка та Д. В. Ужченка, з 3227 фразеологічних одиниць 194 багатозначних (6 %). Серед них: 175 двозначних (5,5 %), 18 тризначних (0,6 %), а один навіть чотиризначний (0,03 %): піднімати (зводити і т. ін.) /підняти (звести і т. ін.) руку (руки) (на кого): 1. «Бити кого-небудь», 2. з сл. на себе «Кінчати життя самогубством», 3. «Робити замах на кого-небудь», 4. «Вступати в боротьбу з ким, чим-небудь». Причинами такого розходження є, очевидно, призначення словника, різні принципи укладання словників і повнота розробки цього аспекту. Одне безсумнівно: здатність слів набувати нових значень більша, ніж у фразеологізмів, що зумовлене складною структурною організацією фразем, природою значення фразеологізму, утвореного внаслідок метафоричного переосмислення (перегрупування сем) багатокомпонентного вільного словосполучення. Кожне нове значення має бути образнішим і абстрактнішим, ніж попереднє, а отже — уживатися у вужчому розумінні. Крім того, лексична полісемія здебільшого супроводжується стилістичним розшаруванням одиниць, переважна ж більшість фразеологізмів характеризується стилістичною однорідністю — вони звичайно розмовні [9, С. 24-35].

Полісемія є свідченням постійного живого функціонування фразеологізмів, їх зв'язку з життєвими реаліями, що перебувають у безперервному розвитку.

2.2 Семантичний аспект структури фразеологізмів української мови

Семантический аспект фразеологічних одиниць бачиться дуже важливим під час використання фразеологічної одиниці у мові. Фразеологічні одиниці мають складну структуру значення. Обсяг їх семантики залежить від багатьох параметрів.

Більшість лінгвістів (Архангельський, Кравцов, Кунін) розрізняють дві сторони фразеологічної одиниці: вираз, тобто, зовнішній вигляд, і змістом, у якому виділяються сигнификативний, денотативний і конотативний компоненти.

Під сигнифікативним компонентом розуміється обсяг інформації, яка виражається фразеологізмом щодо позначуваного елементу позамовною дійсності. У денотативний компонент включається предметна співвіднесеність фразеологічної одиниці з особою, дією, станом, ситуацією. Під конотативним аспектом розуміється стилістичне, експресивне, емоційне й оцінне забарвлення фразеологічної одиниці [11].

Зазвичай, фразеологічне значення полягає в метаморфічному і метонімічному перенесенні і порівняльному образі, з якого позначається денотат та надається його конотативна характеристика в сигніфікаті [22]. У значенні фразеологізму можуть переважати як раціонально-експресивні, і емоційно-оціночні семи.

Семантика фразеологічної одиниці явище складне й багатостороннє, що пов'язано, передусім, з залежністю значення фразеологізмів від особливого способу уявлення сегмента об'єктивної дійсності, тобто, в сигніфікативному і денотативному аспектах. Фразеологізм, який позначає денотат, на думку А. І. Чорної, одночасно характеризує його та висловлює ставлення щодо нього адресата. На думку Є. І. Шейгала, серед слів, що входять до складу фразеологічної одиниці, можна назвати інтенсифікатори, що й називають будь-яку ознаку та дають вказівку на високий чи низький ступінь її проявления [23, С. 87-94].

Будучи одиницями переосмисленими, які виконують номінативно-характеризуючу функцію, фразеологізми на кшталт синтагматичних відносин є лексично пов'язаними, тому, для реалізації значень вимагають поєднуваності певних тематичних груп. При відтворенні фразеологічної одиниці, має бути присутнім необхідний контекст, з якого буде ясно, що то окрема одиниця, а не поєднання слів, і який надасть можливість правильно інтерпретувати поняття фразеологічної одиниці. При визначенні фразеологічних одиниць не повинен губитися денотативний зміст та конотативні властивості – експресивне, стилістичне та емоційне забарвлення.

Важлива роль конотації у значенні фразеологізмів відзначається багатьма лінгвістами. Під конотацією, за словами Ю. Д. Апресяна, ми розуміємо несуттєві, але стійкі ознаки того що виражається лексемою поняття, які втілюють прийняту у цьому мовному колективі оцінку відповідного предмета чи факту дійсності. Конотація не накладається на денотативний зміст фразеологічної одиниці, а перебуває у складному поєднанні із ним. І тут слід розмежувати дані поняття. Д. К. Скрипник визначає денотацію, як певне чи «буквальне» значення фразеологічної одиниці, а конотація свідчить про її соціокультурні і персональні асоціації (ідеологічні, емоційні). Тому, К. Д. Скрипник вважає, що використання відмінності денотація/конотація має бути лише аналітичним. Але аналітичні відмінності не варто плутати із розбіжностями у світі.

Н.А. Вострякова зазначає, що конотація фразеологізму має таку ж сутність, як і конотація слова, що є зумовлена експресивною функцією мови, і аналогічною структурою, тобто, складається з оцінного, експресивного, образного і стилістичного компонентів [29].

Під оцінкою розуміється компонент конотації, що закріплює у значенні слова інформацію про схвальне чи не схвальне (позитивне чи негативне) ставлення до означуваного предмета чи явища. Прийнято розрізняти два типу оцінки: інтелектуальний (логічний) і емоційний. Інтелектуальна оцінка є частиною денотації, вона входить у предмет позначення,а отже, вважається частиною денотативного аспекту лексичного значення.

Інтелектуальна оцінка міститься у таких фразеологізмах, де вказівка на характер позначуваного предмета чи дії супроводжується співвідношенням позначуваного об'єкта зі шкалою «добре – погано».

Емоційна оцінка також виражає ставлення до предмета, однак тут віднесення до шкали «добре – погано» грунтується не так на логічних критеріях, як на емоціях, які називає позначуваний предмет, процес чи явище.

Залежно від наявності у семантиці даного компонента, фразеологічні одиниці діляться на оціночні і неоціночні, тобто. виконують лише номінативну функцію у мові. Проте, порівняно щодо слова, фразеологічна одиниця інтенсивніша.

Структура оцінки фразеологізму подібна, до структури оцінки слова і включає у себе експліцитний чи імпліцитний суб'єкт оцінки (того, хто оцінює), та об'єкт (те, що оцінюється).

Важливим елементом структури є шкала оцінок, де є фразеологічні одиниці із негативним, нейтральним і позитивним забарвленням.

На думку В. І. Шаховського емотивна семантика фразеологічної одиниці є результатом відображення емоцій в слові та у процесі їх словесного опису і семантизації. Будучи соціально узагальненою, емотивна семантика служить для висловлення кожною людиною особистої емоційної оцінки. Вона реалізується у емоційних ситуаціях спілкування, через емоційний тип мовних актів. Емоції які випробовуються й демонструються, позначаються на мові, свідомо демонструються, імітуються, провокуються співрозмовниками.

Емотивність, з визначення А. В. Куніна, є «емоційність в мовному переломленні є чуттєвою оцінкою об'єкта» [27].

А. А. Водяха виділяє три типу емотивності, які співвідносні з трьома рівнями її вираження. Перший представлений емотивним значенням і є основним компонентом семантики. Другий представлений конотацією, як компонентом значення слова чи фразеологічної одиниці. Третій — це рівень емотивної можливості: вона щось змінює в семантиці, але реалізується у тексті, тобто виявляє приховану конотацію слова чи фразеологічну одиницю (семантичний потенціал).

Експресивність фразеологічних одиниць визнається багатьма дослідниками, як одна з основних категоріальних властивостей фразеологічної одиниці. Л. Е. Кругликова зазначає, що можна розрізняти експресивність мови і експресивність мовних одиниць, причому обсяг першого терміна набагато ширший. Під експресивністю у широкому значенні мається на увазі певна функція деяких мовних одиниць - функція впливу. За такого підходу експресивними вважатимуться такі одиниці, що окрім номінативної і сигніфікативної функцій (відповідно функції позначення і узагальнення) виконують ще й прагматичну функцію (функцію впливу), тобто, такі одиниці, «основним призначенням яких є не просто назвати той чи інший елемент дійсності, а зробити це, аби вплинути на співрозмовника». Відповідно до даної концепції всі фразеологічні одиниці мають є якісно- експресивними.

Прибічники вузького розуміння досліджуваного феномена вважають, що експресивністю є така властивість мовного знака, яке передбачає високий рівень прояву ознаки чи перебігу дії, які виражені в лексичному /фразеологічному значенні. Проте, з погляду на таке трактування, поняття експресивності максимально наближається до визначення поняття інтенсивності, що є компонентом денотативного змісту мовних одиниць. Експресивні фразеологічні одиниці можуть бути класифікованими й за іншими критеріями. Так, В. М. Вокуров виділяє якісні, кількісні і якісно-кількісні експресивні одиниці.

На думку Р. А. Сафіної, значну роль у створенні експресивності фразеологічних одиниць, відіграють формальні, структурно-семантичні особливості фразеологізмів, а саме такі, як ритмічні властивості, алітерація, рима, тавтологічні конструкції, парні вживання слів, негативні чи еліптичні конструкції.

Досить спірним є включення образності у склад фразеологізмів (Кунін). Деякі дослідники розглядають образ, як самостійну частина семантики фразеологізмів, вважаючи, що його виникнення стихійне.

На думку Кормана фразеологія - це дуже складний конгломерат стійких поєднань слів, стилістичний діапазон яких варіюється від нейтральних, загальнолітературних висловів до жаргонних вульгаризмів [18, С. 51-65]. Недостатня розробленість фразеологічної стилістики, рухливість кордонів різних стилістичних розрядів, таких, наприклад, як нейтральний чи книжний, і навіть зміна норми вживань фразеологізмів значною мірою ускладнює визначення стилістичного статусу фразеологічної одиниці.

ВИСНОВКИ

Фразеологія є об'єктом досліджень як вітчизняних, так і зарубіжних вчених, адже це та наука, яка буде існувати доки існуватиме мова, оскільки фразеологічний фонд - це відкрита система, яка постійно поповнюється за рахунок відомих афоризмів громадських діячів, митців, літераторів та науковців, які настільки часто використовуються у засобах масової інформації та побутовому мисленні, що з часом стають народним надбанням. Свій внесок у розвиток теорії фразеології зробили українські та зарубіжні вчені, а саме О.В. Кунін, В.В. Виноградов, І.В. Корунець, Н.М. Амосова, Л.Г. Скрипник та інші.

У завдання фразеології як лінгвістичної дисципліни входить всебічне вивчення фразеологічного фонду української мови. Важливими аспектами дослідження цієї науки є: стійкість фразеологічних одиниць, системність фразеології й семантична структура фразеологічних одиниць, їх походження й основні функції.

Фразеологізми, за О. В. Куніним, це - стійкі сполучення слів з ускладненою семантикою, які не утворюються за структурно-семантичними моделями змінних сполучень, що їх утворюють.

Фразеологізми займають особливе місце в словниковому складі української мови. Їх специфічна структура приваблює і викликає неабияку зацікавленість науковців, а з іншого боку вимагає серйозного аналізу змісту та форми мовних одиниць. Фразеологічні одиниці є частиною культури українського народу, тому потрібно знати і розуміти їхню структуру, семантику та суть, тому що без знань та розуміння фразеологічних одиниць дуже важко осягнути національний склад мислення носіїв мови.

У ході роботи були досліджені основні положення теорії фразеології, особливості та ознаки фразеологічних одиниць, їх структура, семантика, методи та граматичні особливості. Також була досліджена класифікація фразеологізмів за В.В. Виноградовим.

Згідно з дослідженням курсової роботи фразеологічні одиниці української мови - це групи слів, які неможливо створити у процесі мовлення, вони існують у мові як готові одиниці.

Існують різні підходи щодо принципів класифікації фразеологізмів: типологічна класифікація, класифікація фразеологізмів за синтаксично-стильовими функціями, етимологічна класифікація.

Фразеологізми - це ідіоматичні вирази, які можуть бути як окремим словом, словосполученням, цитатою, так і навіть цілою фразою.

Взагалі, фразеологізми оточують нас усюди: у художній літературі, пресі, публіцистиці, а так само в усній і письмовій мові. Вони прикрашають і роблять виразніше не тільки тексти, але й нашу мову.

ЛІТЕРАТУРА

1. Авксентьєв Л.Г. Фразеологічна одиниця як предмет фразеології та її основні ознаки / Л.Г. Авксентьєв // Мовознавство. - 1979. - № 5. - С. 13-17.

2. Алефіренко М.Ф. Теоретичні питання фразеології / М.Ф. Алефіренко. - Харків, 1999. - 210 с. – С. 54-58.

3. Алехина А.И. Фразеологическая единица и слово. / А.И. Алехина- Минск, 1991.- С. 32-37.

4. Баран Я. А. Фразеологія у системі мови. - / Я. А. Баран - Івано-Франківськ, 1997. – С. 11-19.

5. Булаховський Л.А. Нариси з загального мовознавства. / Л.А. Булаховський. - К.: Державне учбово-педагогічне видавництво «Радянська школа», 1955. - 244 с. – С. 75-82.

6. Василюк І.М. Фразеологізми як одиниці міжмовної комунікації / І.М. Василюк // Вісн. Житомир. держ. ун-ту ім. І. Франка. - 2004. - № 17. - С. 102-105.

7. Гак В.Г. Фразеология, образность и культура / В.Г. Гак // Советская лексикография. Сборник статей. - М., 1988. - С. 159-169.

8. Гаращенко О. Фразеологічні одиниці та проблеми їх класифікації. / О. Гаращенко // Наукові записки. - Вип. 89 (3). - С. 176-180. (Серія: філологічні науки).

9. Георгієва Н. Проблемні аспекти класифікації та характеристики фразеологічних одиниць української мови. / Н. Георгієва //Наука.-1996.- № 13. – С. 24-35.

10. Демський М.Т. Системні звязки у сфері фраземіки М.Т. Демський // Мовознавство. - 1991. - № 7. - С. 21-31.

11. Єрченко П.Г. Класифікація фразеологічних одиниць / П.Г. Єрченко // Іноземна філологія. - 1994. - 155 с.

12. Жуков В.П. Семантика фразеологических оборотов. / В.П. Жуков - М., 1990.

13. Їжакевич Г.П. Стилістична класифікація фразеологізмів. / Г.П. Їжакевич // Українська мова та література в школі. - 1971. - №10. - С. 21

14. Кочерган М.П. Вступ до мовознавства: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих навчальних закладів. / М.П. Кочерган. - К.: Видавничий центр «Академія», 2001 - 368 с. – С. 299-308.

15. Кочерган М.П. Слово і контекст (лексична сполучуваність і значення слова). / М. П. Кочерган .- Львів, 1980. - 360 с. – С. 91-107.

16. Клюкіна Т.П. Стаття з альманаху «Стовпотворіння», № 8-9. - 2003 – С. 12-22.

17. Ларин Б.О. Очерки по фразеологии (О систематизации и методах исследования фразеолгических материалов) Б. О. Ларин // Уч. зап. Ленингр. ун-та. - 1999. - № 198.

18. Мельчук И.А. Об одном классе фразеологисеских сочетаний. / А.И. Мельчук // Проблемы устойчивости и вариантности фразеологических едениц. - Тула, 1968. - С. 51-65

19. Мокиенко В.М. Славянская фразеологія.: пособие / Валерий Михайлович Мокиенко - М.: Высшая школа, 1980. - 287 с. – С. 112-121.

20. Онкович Г.О. Фразеологізми як національно-культурний компонент. / Г.О. Онкович // Дивослово. - 1999. - № 4. - С. 35-46.

21. Попов Р.Н. Методы исследования фразеологического состава языка. / Р.Н. Попов. - М., 1996. – С. 65-73.

22. Потебня А.А. Слово и миф. - М., Рассвет, 2001. - 260 с.

23. Прокольева С.М. Механизмы создания фразеологической образности. / С.М. Прокольева. - М., 1996. – С. 87-94.

24. Ройзензон Л.И. Фразеологизация как лингвистическое явление. / Л. И. Ройзензон //Труда Самаркандского государственного университета им. А. Навои. Вып. 119. Кафедра иностранных языков. - Самарканд, 1964. - 140 с.

25. Скрипник Л.Г. Фразеологія української мови. / Л.Г. Скрипник - К., 1999. - 759 с. – С. 654-667.

26. Талиев М.Т. Проблемы устойчивости и вариантности фразеологических едениц. / М. Т. Талиев. - Тула, 1972. - С. 30-70.

27. Телия В.Н. Метафора как модель смысла произведения и ее экспрессивно-оценочная функция В.Н. Телия // Метафора в языке и тексте. - М.: Наука, 1988.

28. Шанский Н.М. Фразеология современного русского языка. 3-е изд. / Н.М. Шанский. - М.: Высшая школа, 1985. – С. 45-51.

29. Южченко В.Д. Народження і життя фразеологізму. - К.: Рад. школа, 1988. - 144 с.

‹

›