СТЕЖИНАМИ ТВОРЧОСТІ
ЛЕСІ УКРАЇНКИ
Конспект заняття
підготовила вихователь
С.Г. Пивоварчук
Лановецького міського комунального закладу дошкільної освіти «Сонечко»
м. Ланівці
Мета: закріпити та розширити знання дітей про дитячі роки та творчий шлях української поетеси – волинянки Лесі Українки. Викликати у дітей позитивний емоційний настрій, надати можливість дітям продемонструвати свої поетично-музичні і танцювальні можливості; сприяти соціалізації дитини через спільну ігрову, мовленнєво-музичну діяльність; виховувати любов до рідного краю, інтерес до довкілля, до творчості Лесі Українки.
Попередня робота: ознайомлення дітей із творчістю Лесі Українки, розгляд дитячих книжок, вивчення віршів, читання казок «Біда навчить», «Казка про Оха-чародія», «Лілея».
Матеріал: портрет Лесі Українки, музичні інструменти для проведення дидактичної гри, «Інструментальний вірш».
Хід заняття:
Діти подивіться на портрет. Чий він?
Так, це Леся Українка – це українська славетна поетеса. Сьогодні ми поговоримо про неї. Я розкажу вам цікаві моменти з її життя.
Колись в Україні 25 лютого народилась дівчинка, яку мама назвала Лесею. І проживала вона у чудовому селі Колодяжне, яке розташоване на Волині.
На Волині, в білому будиночку,
Серед хат поліських лісових,
Посилилась Леся Українка,
Дівчинка, яку пізнав весь світ
Як вона любила ту природу,
Що усюди западала в душу їй
Мову і пісню свого народу
Рідний край, що просто звавсь Волинь.
Вже в чотири роки Леся навчилася читати. З допомогою батька вивчила на пам'ять байку «Кущ та билина» і гарно та зворушливо розказувала, ледве навчившись говорити.
Кущ та билина Л. Глібов
Сказав раз кущ Билині:
- Билинонько! Чого така ти стала,
Мов рибонька в’яла.
Пожовкла, не цвітеш,
Живеш, як не живеш.
Твоя головонька от-от поляже?
- Ох Кущику! – Билина каже -
Я на чужині…
Хто щиро поважа родину,
Свій рідний край
Тому не всюди рай.
Чужина в’ялить як Билина.
Зростала Леся Українка у дуже працьовитій сім’ї і дружній сім’ї. була тихою слухняною дитиною, мала хороший слух, гарно грала на піаніно. Щиро любила природу Волині, кожне деревце, кожну квіточку, травичку вважала своїми молодшими братами і сестрами. В сім’ї Косачів де жила Леся було шестеро дітей: Ольга, Оксана, Микола, Ізидора, Михайло і Леся. Із всіх дітей Леся найбільше була подібна на свого батька: і вродою, і вдачею. Вони обоє були однаково лагідні та добрі, стримані та терплячі. Лесина мати – Олена Пчілка – писала твори для дітей, вона була першою Лесиною вчителькою. Вона вчила свою доньку української мови, літератури, історії, співала їй українських пісень, розповідала цікаві казки і легенди (розповідь легенди).
Розповім вам діти одну легенду. Маленька дівчинка лежала вже багато днів хвора. Бо-бачило сонечко хвору дівчинку жаль йому стало її. Нахилилося воно над її голівонькою і тихо прошепотіло: - Візьми, дівчинко, чарівне намисто з чотирма променями і чотирьох нещасних людей можеш зробити щасливими. На кого направиш промінь той і стане щасливим. Розплющила дівчинка очі, бачить на грудях лежить чарівне намисто, чотири промені на стіні грають. «На кого направити щасливі промені, - думає дівчинка. – Хто в нас нещасний? Подумала та зітхнула тяжко».
«Нещасні були дідусь, бабуся, тато, мама. У бабусі болів зуб, а у дідуся ліжко скрипіло, тато залишився без роботи, мама з горя сльози проливала. І направила дівчинка промінці на бабусю, дідуся, тата й маму – перестав в бабусі зуб боліти, в дідуся ліжко скрипіти, тато знайшов роботу, мама радіє, усміхається. Про себе, про свою хворобу дівчинка забула, коли всі в родині стали щасливими, то і вона стала щасливішою». І не спроста я розповіла вам легенду про хвору дівчинку. Бо у вчинках цієї дівчинки і у вчинках малої Лесі є багато спільного. Леся з повагою ставилась до інших, допомагала всім, хто цього потребував. Так вчили робити усіх дітей в сім’ї Лесі Українки.
У свої дев’ять років дівчинка написала свій перший вірш.
Надія
Ні долі, ні волі у мене нема.
Зосталася тільки надія одна.
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянути ще раз на рідну країну,
Поглянути ще раз на синій Дніпро,-
Там жити чи вмерти мені все одно.
Поглянути ще раз на степ, на могилки,
Востаннє згадати палкії гадки.
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна.
А ще вона була ніжною у своїх поезіях, казках, поемах. Цього вона вчилася у рідного українського народу – з його казок, пісень та колисанок. З поміж волинських веснянок, які вона наспівувала українському композиторові М.Лисенку, вам теж відомі деякі. Заспіваймо разом оцю – «Женчичок-бренчичок» (діти виконують пісню).
1. Женчичок-бренчичок вилітає,
Високо ніженьку піднімає…
П-в: Як бито, набито, ніженьку пробито,
В зеленім лугу бери собі другу.
2. Йо до схід сонечка женчичок схопивсь,
Росою Чистою женчичок умивсь.
П-в:
3. Зелене житечко в полі він жав,
Зранку до вечора не спочивав.
П-в:
4. Ой по ланочку він весь день ходив,
Грудою гострою ніжку набив.
П-в:
5. Хоч стерня колиться, ніжка болить –
Спати не хочеться, гулять кортить.
П-в:
Сім струн я торкаю, струна по струні
Нехай мої струни лунають,
Нехай мої співи літають.
По рідній коханій моїй стороні.
І може, де кобза знайдеться,
Що гучно на струни озветься,
На струни, на співи мої негучні.
Леся дуже любила гратись. Улюбленою грою була «Подоляночка» (дітям пропонується пограти в цю гру). У зиму 1881 році у місті Луцьку пішла подивитися на водосвяття. Стояла вона біля самого хреста, а навколо – юрба людей. Десь посередині обрядової процедури під вагою великої маси людей крига почала непомітно осідати, вода виступила з прорубу й по волі підтопила тих, що стояли в середині. У центрі натовп сколихнувся намагаючись відступити. Та марно! Задні тиснули з такою силою, що вирватись з цього полону було годі й думати. Лесені валянки промокли вже наскрізь, у них було повно холодної води. Не було жодного порятунку – ні побігти, ні пострибати. А коли скінчився водо свят то Лесині валянки обмерзли так що вона ледве йшла. Наслідки цієї неприємної події лягли сумним тягарем на все Лесине життя та її рідню. В одинадцять років Леся захворіла на туберкульоз кісток. Ця хворона не залишала її протягом тридцяти років. Згасло її здоров’я та не згасає її дух. Вона написала вірші, в яких закликала любити свій край, волю, життя, народ.
Соловейковий спів на весні
Ллється в гаю, в зеленім розмаю,
Та пісень тих я чуть не здолаю,
І весняні квітки запашні
Не для мене розквітли в гаю.
Я не бачу весняного раю.
(«Соловейковий спів»)
Стояла я слухала весну
Вона мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку голосно,
То знов таємно – тихо шепотіла.
Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.
Леся намагалася стійко зносити біль, переборювати труднощі, не плакати. Про це свідчить її вірш «Як дитиною, бувало» (дитина читає уривок з вірша)
Як дитиною бувало,
Упаду собі на лихо,
Та хоч в серце біль доходив,
Я собі вставала тихо.
«Що болить?» - мене питали:
Але я не признавалась,
Я була малою горда.
Щоб не плакать, я сміялась.
Чи мало поезія Леся Українка присвятила морю. Туди їй доводилось приїздити часто, бо теплий клімат морський допомагав їй боротися з тяжкою недугою. Отож до моря вона ставилася з особливою ніжністю.
Тиша в морі… ледве-ледве
Колихає море хвилі,
Не колишуться од вітру
На човнах вітрила білі.
З тихим плескотом на берег
Рине хвиличка перлиста,
Править хтось малим човенцем,
В’ється стежка золотиста
(«Тиша в морі»)
Ой вишеньки-черешеньки,
Червонії, спілі,
Чого ж бо ви так високо
Виросли на гіллі?
Як би зросли низесенько, чи то ж би доспіли?
(«Ой вишеньки-черешеньки»)
Волинь моя, мій рідний краю,
Русявокоса полісянко
Зеленочубий тихий гаю,
Озер мінлива колисанко.
Стою й мовчу перед тобою,
Затамував в душі акорди.
Щоб не сполохати спокою
Твоєї ніжності і вроди.
Леся Українка не тільки прославила Волинь у своїх віршах, а й подарувала нам чудову віршовану казку «Лісова пісня»
Лукаш: Я – Лукаш,
Я хлопець молодий
Моя єдина втіха – сопілка калинова.
І коли на ній заграю, всяке лихо забуваю.
(грає на сопілці, прокидається Мавка)
Мавка: Ой, як довго я спала, а хто ж мене збудив?
Лукаш: А хто ж ти така?
Мавка: (під ніжну мелодію)
Я – Мавка,
Я донька Волинського краю,
Я казка поліська, що довго блукала.
Мене чарівниця покликала з гаю,
І вийшла я з лісу, і піснею стала.
Я знаю, що коси мої – то берізки,
Я знаю, що очі – озера блакитні.
І знаю, що серце моє – українське,
В якому вогні засвітились досвітні.
Заграй, Лукашу, розвесели мою душу.
Лукаш: Я сопілку гарну маю,
Нею тугу розганяю
Та хочу всім я розказати,
Що ти, Мавко, вмієш танцювати.
(Лукаш грає, мавка танцює. Танцюючи виходять)ї
Коли ви дітки підростете, то прочитаєте цей твір і дізнаєтесь, що трапилось з Лукашом та Мавкою.
- Діти, я вам була читала «Казку про Оха - чародія». А зараз ми озвучим казку про діда Оха на музичних інструментах. Тож пограємо гру «Інструментальний вірш».
Жив на світі старий Ох маленького зросту.
І сміявся старий Ох дуже-дуже просто:
Ха-ха-ха та хе-хе-хе, (маракаси)
Хі-хі-хі та ха-ха-ха (трикутники)
Бу-бу-бу та бе-бе-бе (коробочки)
Дінь-дінь-дінь (дзвіночки)
Та трюх-трюх-трюх! (всі інструменти)
Рано обірвалася її пісня, її щиросердечний спів. 19 липня 1913 року Леся згасла на руках у матері. Пішла від нас велика дочка українського рароду, та не пішли її думки, її поезія.
Як у мру, на світі запалає
Покинутий вогонь моїх пісень,
І стримуваний промінь засяє,
Вночі запалений, горітиме у день
- Любі діти візьміть квіти і поставте біля портрету Лесі Українки. По всьому світу вона є поезія поетеси, будить від сну людські душі, поповнює серця добром. Нехай і у ваших серцях вічно горить вогник Лесиної поезії і зігріває душу.