ДІЙОВІ ЛЮДИ:
Прокіп Свиридович Сірко — (батько Проні)
Явдокія Пилипівна — (мати Проні)
П р о н я
Секлита Пилипівна Лимариха (МАТИ Галі)
Галя
С в и ри д Петрович Голохвостий
Настя
Наталка
X и м к а
Хлопець
Хлопець
Степан
Друг Голохвостого
Прокіп Свиридович. Та так, так... А наградив-таки нас Господь дочкою — розумні!
Явдокія Пилипівна. І вже! Що розумні, так на весь Подол! Так не жалували ж на їх і
грошей: у який кошт та наука увійшла — страх! Скільки отій мадамі до пенціона
переплачено!
Прокіп Свиридович. А за який час? Довго там побула?
Явдокія Пилипівна. Мало хіба? Аж три місяці! Ти б уже хотів свою рідну дитину
запакувати у науку — на муку, аж до загину!
Прокіп Свиридович. Я не про теє: мені ті пенціони і не до смаку, а коли гроші за рік
заплачено, то треба було б принаймні за їх одсидіти! (Позіхає)
Явдокія Пилипівна. Та затуляв би рота, а то так негарно дивитись, що й...
Прокіп Свиридович. А ти думаєш, мені гарно дивитись, як ти роззявиш свою вершу?
Явдокія Пилипівна. З якого це часу з мого рота стала верша?
Прокіп Свиридович. Та хіба ж уже не пора?
Явдокія Пилипівна. Пху! пху! (Розсердившись, пішла).
Голохвостий (до себе). А славні тут дівчатка-міщаночки, доложу вам: чистоє амбре!
Думав, що знайду між ними ту, що коло Владимира бачив, — дак нема, а вона, здається, з
цього кутка. От пипочка, що просто тільки — а-ах та пере-ах! Одно слово — канахветка,
только смокчи! Трохи чи я даже не улюбився у єйо, чесне слово: просто з голови не
йдьоть... Господи! Що ж це я? Чи не проґавив за нею главного предмета, Проні? От тобі й
на! Побігти шукать. (виходить).
Хлопці два із Степаном входять
Степан. А хто, по-вашому, панове, розумніший у Києві: чи семінарист, чи академіст, чи
університант?
Хлопець 1. Голохвостий!
Хлопець 2 (регоче). Ото ушкварив!
Попав пальцем у небо! Од міщан одстав, а до панів не пристав.
Степан. Та як же! Натягне штани-галанці, узує чоботи на рипах, та ще напне на голову
капелюха, та й дметься, як шкурат на огні! Які були у батька гроші — процвиндрив, а
тепер що на йому, то й при йому!
1-хлопець. А так: батько його було на базарі голив та кров пускав, баньки ставив, то й
копійка водилась, а він уже, бач, і цилюрню по-модньому...
Степан. Не знаю, чи голить других, а що себе обголив — то так!
2 хлопець. А який ласун до дівчат, як зводить усіх — біда!
Ліля співає пісню ,
заходить Голохвостий
Хлопці:. Здрастуйте, Свириде Петровичу, а ми вас оце згадували...
Голохвостий. А, хорошо, добре...
Степан (набік). Шкода, що не чув!
Голохвостий ( кланяється згорда). Меня таки вездє
споминають: значить, моя парсона у шику!
Степан (набік). Як свиня в дощ!
Хлопець. А яке убрання на вас, Свириде Петровичу, — чудо! Певно, дороге
Голохвостий. Конєшно, не копеєшне! Хвисонистої моди і загрянишного матеріалу, да і
шив, можно сказать, первий магазин.
От, вбзьмем, примєром, бруки: трубою стоять, как
вилиті, чисто аглицький хвисон! А чаво-нибудь не додай, і вже хвизиномії не імєють!
Або вот жильотка, — здайоться-кажеться, пустяк, а хитра штука: только немножко не
потрап, і мода не та, уже й симпатії нєту. Я вже не говору про піньжак, потому што
піньжак — ето первая хворма: как только хворми нєту, так і нікоторого шику! А от даже
шляпа, на што уже шляпа, а как она, значить, при галавє, так і на типе парад!
Хлопець. А матерія яка! Ряба, ряба та зозуляста, от би мені такого на штани!
Голохвостий. Зозуляста?! Шаталанська!
Хлопець. Що ж то значить — шарлатанська?
Голохвостий. Што з тобою разговаривать. Што значить проста мужва? Ніякого понятія
нєту, ніякой делікатной хвантазії... так і пре! А вот у меня в галавє завсегди такий
водеволь, што только мерсі, потому — образованний чоловєк! Друге діло - Довгів стільки, як блох у курнику. Так і ховаюсь, і кручусь як муха в окропі: там у цилюрні уже посадив замість себе гарсона, та що з того? Цилюрня таки лопне! От як, дасть бог, на Проні женюсь, себто на її добрі та на її грошах, тоді я бритви через голову у Дніпро позакидаю, а заживу купцем.
Тільки ж Проня й погана, як жаба... Та якби запустить пазури у її скриню, то ми при боці заведемо таке монпасьє, що тільки пальці облизуй!
Виходить Проня з подругами.
Голохвостий (підліта). Бонджур! Моє серце розпалилося, мов щипсі, поки я дожидав
мамзелю!
Проня (манірно). Мерси, мусью!
Настя. Мені здається, що ми десь стрічались.
Голохвостий. Нічаво нєту вдивительного — міня знаєт увесь Київ чисто.
Наталка. Невже?
Голохвостий. Рішительно
Голохвостий. Рикомендуюсь вам: Свирид Петрович Галахвастов собственною персоною.
Голохвостий. Не вгодно лі, баришні, покурить папироски?
Наталка. Што ви, я не куру!
Настя. І я ні; та чи пристало ж баришням?
Голохвостий. Перва мода!
П р о н я. А ви не знаєтьо? Дайте мінє! (Закурює і закашлюється).
Голохвостий. Может, крепкі? Я, якшто дозволите, Проню Прокоповно, принесу вам
натиральних дамських.
П р о н я. Мерси! То я ковтнула какось диму.
Наталка і Настя. Та киньте папироску, а то ще закашляєтесь.
П р о н я. Пусте! Я ще в пенціонє курила...
Голохвостий. Чим же мінє баришень прекрасних поштувати? Позвольте канахветок!
(Вийми з кишені у піджаці).
Настя (до Наталки). Ач, який ввічливий!
Наталка. Настоящий хрант.
Беруть конфети
П р о н я (бере манірно одну). Мінє так солодке обридло! Кожинного дня у нас вдома
ласощов етих разних, хоч свиней годуй! Я ще больше люблю пальцини, нанаси...
Голохвостий. Сю минуту видно у вас, Проню Прокоповно, не простий, а образованний
вкус!
Настя (до Наталки). Куди пак! Дома пироги з маком та вареники з урдою трощить, а тут — пальцини.
Наталка. Це на нас критика.
Голохвостий. Только дозвольте, Проню Прокоповно, то я вам етой всякой всячини цєлий
воз притарабаню! бери скольки хочеш,
значить, етой погані — пальцин, кавунов, разних монпасье, мигдалу такій умній баришні.
Проня: я в пенціонє все науки проізошла….
Голохвостий. Пардон, єй-богу, пардон! Воно видно, шо образована мамзель
Настя (до Наталки). Ходім додому, бо ця витрішкувата чапля почала з своїм пенціоном,
як дурень з торбою...
Наталка (до Насті). Це вона нам вибива очі!
Н, а с т я. Приндя чортова! (До Проні). Добраніч вам!
Наталка. Ходім уже!
Голохвостий. Што ж, баришні, так сейчас домой? Хадьомте у праходку: при мєсяце такой
шик!
Настя. Ні, спасибі вам, ходіть здорові самі вже! (ідуть).
Ач, копилять як губи! З меня только хворму беруть, а од них усєх гнилицями так і тхньоть!
Голохвостий. Ну й ловко ж ви їх одбрили! Ех, Проню Прокоповно, розумні ви.
Проня. Якби мінє модніща публика, то я б себя показала! А то з кєм тут зайтись —
необразованність одна! От только з вами і маєш приятность!
Голохвостий. Натирально, куди їм усєм до вас?
Проня. Мерси.
Голохвостий. А в тіятрі любите?
Проня. Знаєте, акробати занятніщі мінє: такії красиві мущини. Я було как пойду, то так
стрівожусь за них, што цєлу ноч не сплю!
Голохвостий. Так ви б у таком разе гулять виходили, то я б мог хоч цєлую ноч трудиться
проходкою!
Проня. Ноччю? Што ви? Страшно, штоб, бува, какой оказії не вийшло... ви мущина, а я
баришня. Вот удньом так я люблю гулять у царському саду з книжкою безпременно, бо
так приятно під дубом романа читати.
Голохвостий: про любов би-лучче самим рамана завить.
Проня. Конечно, занятніще, єжелі особливо кавалер душка...
Голохвостий (кашлянув). Проню Прокоповно! Дозвольте спросить, какоє такоє ви обо
мне понятіє держите?
Проня (манірно). Што ж ето ви допитуєтесь? Мінє соромно... Я баришня
Голохвостий. Што ж, што баришня, ето нічаво, ето чистиє пустяки!
Проня. Я і понятія у цім нікоторого не імію...
Голохвостий. Єй-богу, не безпокойтесь!
Проня. Ви мінє такого жару укидаєте, што я просто шарєю... Хіба не знаєте, як
безневинній дівиці стидно..
Проня. Ах, не говоріть мінє про любов... А я до вас ужасть как... Только, будь ласка, не
говоріть, пожалуста, про любов, потому ето шкандаль...
Голохвостий. Што ви? Я, значить, прошу вашу руку і серце.
Проня. Мерси! Только тут ноччю... при мєсяцє... так мінє моторошно цеє слухать, аж
сердце тьопається... Ви завтра приходьте до нас предложеніє дєлать...
Голохвостий (цілує руку). Я только боюсь родителів ваших, а то б давно зайшол...
Проня. Єжелі што я согласна, то вже небезпременно...
Проня йде
Голохвостий сам.
Голохвостий. Наша взяла! Поздравляєм вас,
Свириде Петровичу! Виграли справу! Проня, значить, тут. (Показує кулак). Тільки ж і гидка! Ой гидка! Як з нею цілуватись? Надо будєть купить доброго мила, штоб замивать після неї губи... Але зате ж все моє!
Виходить Галя.
Голохвостий (уздрівши). А, на ловця й звір біжить. (Підліта). Ціп-ціп, куріпочко!
Галя. Ой, це чужий хтось! (Хоче тікати, але Голохвостий заступа дорогу).
Голохвостий (придивившись). Господи! Це ж та сама красунечка, що я коло Владимира
бачив! От ціпонька! (До неї). Не тремтіть-бо: чого лякатись, моя зозулечко, — хіба з'їм?
Г а л я. От, єй-богу, коли не пустите, то калавур закричу.
Голохвостий. Вигадайте! Тольки крикніть, то я такого наговорю, што зараз і в часть вас
посадять.
Г а л я. За що?
Голохвостий. Слухайте, серденько, не лементуйте, бо я тольки поговорить хотів з вами,
моя зірочко красна. Як повидів я вас коло Владимира, то з тієї ночі і пропадаю, — просто
вхопили моє серце щипцями, гвоздком у голові сидите, хоч і бритви не бери в руки!
Г а л я. А справді, це той самий... Бачите: ганяли, ганяли там, та й тут переступаєте
дорогу; сорому нема, а ще панич!
Голохвостий. Да коли улюбльон, да так улюбльон, що хоч візьміть в руки піштолєта і простреліть тут грудь мою! Голохвостий (бере її за руки).
Галя. Ой, що ви кажете?
Голохвастий: Серденько! Улюбись у мене, бо, єй-богу, застрелюсь отут зараз перед тобою, щоб тобі напасть зробить! Потому хоч ножницями перетни моє серце, то там тільки одна любов стримить...
Заходить мати Галі Секлита
Мити Галі : Я за свою дочку тобі очі з лоба!
Голохвостий (набік). Як би його вирватись від цієї відьми? От влопався!
Голохвостий кинувся було тікати, але Секлита не випустила піджака, так що він аж
злетів з одного рукава. Секлита тоді вхопила обома руками за жилетку.
Секлита. А куди, каторжний?
Голохвостий. Що ви? Чи при своїм умі? Не робіть, пожалуста, шкандалю! Та я,
єй-богу, не чіпав вашої дочки — тільки побалакав.
С е к л и т а (бере грудку землі). Їж святу землю, то повірю! На, їж!
Голохвостий. Та мене ж од тієї землі скорчить, то і чоловіка вашій дочці не буде! Та присягаюсь вам, що незабаром до вас і на заручини.
Секлита: тільки за моєю Галею нічого нема — знайте!мене увесь Подол знає. Глядіть же, не
обдуріть; а то і живим не випущу
виходить
Голохвостий (озирається). От це вскочив, так вскочив — понікуди!
Явдокія Пилипівна. От уже в нас і дочка на порі... а Проні треба
неабиякого жениха. вони на панію повернуті і всяким делікатностям вивчені
Прокіп Свиридович. Вивчені ж; та он з тими делікатностями й сидять, і ніхто не бере! По-моєму, оті панські науки та примхи тільки перекрутили дочку: кому вона потрібна з своїми переборами? Ось де мені той пенсіон!!! Який її дворанин візьме? Дворанин чи
офіцер шукатиме жінки гарної, а наша Проня, нівроку, на тебе схожа! (Махнув рукою).
Заходить Проня
Явдокія Пилипівна. Де це ви, доню, ходили?
Проня. На Хрещатику була: ось для вас покупку принесла.
Прокіп Свиридович. Що ж там?
Явдокія Пилипівна. Чи не черевики купила?
Проня (розвиває папір і виймає чепчик з червони ми стрічками). Ось що я вам, мамо,
купила. (Хоче надіти матері на голову).
Мати одхиляється.
Явдокія Пилипівна. Що це ви, дочко? Схаменіться! Чи годиться ж мені на старість
убратись у чепчик, та ще з червоними стрічками?..
Проня. Така саме мода.
Явдокія Пилипівна. Пізно вже мені, дочко, до тих мод призвичаюватись!
Проня. Ну, вже як хочете, а оту міщанську хустку з ріжками скиньте!
Явдокія Пилипівна. І мати, і бабка моя таку носили, у такій уже й мене в труну
положите...
Проня. Та що ж ви зі мною робите? Говорить не вмієте, ходить як люде не вмієте: у хаті й
кругом простота, то хто ж до нас з благородних і зайде?
Прокіп Свиридович. Простота, Проню, не гріх.
Проня. Так нащо ж було мене по-благородньому вчити?
Прокіп Свиридович. Правда і то — пенціон! (Чуха потилицю).
Проня. Та не ходіть і ви, тату, розхристаними! ( дає галстук).
Прокіп Свиридович. Жарота ж тепер.
Проня. То що, а все не гаразд. Он сьогодні буде у мене благородний кавалер; мене свата і
прийде просить руки.
Прокіп Свиридович і Явдоха Пилипівна. О! Хто? Хто?
Проня. Голохвастов.
Прокіп Свиридович. Чи не цилюрник з-за Канави?
Проня. Не цилюрник, а палікмахтер: образований, гарний, багатий.
Явдокія Пилипівна. Та чи багатий же? Розпитайтесь добре!
П р о н я. Що ви знаєте?
Прокіп Свиридович. А правда, що дочка краще знають.
П р о н я. Глядіть же, щоб усе було гаразд.
Прокіп Свиридович. Добре, добре! Я зараз пошлю за горілкою.
П р о н я. Горілки?! Ви б ще цибулі поставили!
Явдокія Пилипівна. А то чого ж, доню?
П р о н я. Чімпанцького треба: так водиться.
Явдокія Пилипівна. Та то ж дороге; та ми коло нього не вміємо й ходити.
П р о н я. І того жалієте для дочки!
П р о н я. Дайте грошей Химці, а я напишу... та дивіться, як буде у нас гість, то щоб тітка не
притетюрилась! ( заходить Химка, батько дає їй гроші, виймаючи з хустинки).
Явдокія Пилипівна. А що ж їй робить? Не вигнати ж сестру?
Прокіп Свиридович. Та вона не поміша! лишній родич у хаті.
П р о н я. Добрі родичі, що не знаю, як і одкадитися! Нагноїть у хаті, розговори заведе
такі! Гнилицями насмердить, уп'ється.
Явдокія Пилипівна. Та, може, ще й не уп'ється.
П р о н я. Може? Ви мене заріжете з вашою ріднею! чистая мука з вами! більше б у
пекарні сиділи, а то й ви часом ляпнете таке мужицьке, просте...
Явдокія Пилипівна. Вибачайте вже нам, дочко: на панію не виховувались...
Прокіп Свиридович. В пенціоні не були...
П р о н я. То все ж таки можете хоч трошки модніще себе держати: он буде зараз такий
образованний, вчений...
Проня виходить, заходить Секлита і кричить:
Секлита: Явдоооохо!
Прокіп Свиридович. Та не кричіть-бо хоч так дуже!
Секлита. Чому ні? Хіба в мене горло куповане?
Явдокія Пилипівна. Як почує Проня, лихо буде.
Секлита : Велика цяця! Носитесь ви з нею, як
з бандурою!
Явдокія Пилипівна. Єсть-бо й з чим: вчилась у пенціоні аж три місяці!
Прокіп Свиридович. Не абиде, а у пенціоні!
Секлита. Чули ми вже це, чули! Аж очортіло! Пенціони, пенціони. Три дні була десь за попихача та й приндиться! Потурайте ще більш вашій Прісьці! Вона вам з великого розуму у голову ввійде!
Проня (аж руками сплеснула). Так і знала! Що це ви, до нас у гості? . Не смійте мене звати Пріською! Не вам мене вчити! Муштруйте свою Галю!
Секлита. Чи ба! Та якби моя дочка так коверзувала, то я б їй, псяюсі, так наклепала
потилицю отим кошиком, що вона б до нових віників пам'ятала!
П р о н я. У нас сьогодні не прийомний день.
С е к л и т а. У мене дуже приємний: усі яблука спродала!
П р о н я. Необразованість! Не розумієте! у нас сьогодні прийому нема!. З вами говорити — гороху наїстись! . Поніма вона у моді толк! (Набік), Господи, як Голохвастов здибається тут з
тіткою — пропала я!
Секлита. Начхала я на ваші моди! Ви, здається, зовсім подуріли на старість!
Проня: не боїмося ми вас: хоч язик довгий маєте, зате руки короткі.
С е к л и т а. До такого носа, як у тебе, то й короткими дістану!
Явдокія Пилипівна. Чого це ти здумала дорікать мою дочку носом! Який же в неї ніс?
Який? Докажи!
С е к л и т а. Як у чаплі!
Проня. Виженіть її, мамо! Вона з п'яних очей не знать що...
Явдокія Пилипівна. То в твоєї дочки ніс, як картопля, як печериця! І в твого чоловіка був
ніс, як копиця розвернута!
С е к л и т а. Ти мого чоловіка не чіпай! На моїм чоловіку ніхто верхи не їздив; він не був
таким хамлом, як твій чоловік!
Прокіп Свиридович. Яке я хамло?
Проня. Вона всіх лає, ота перекупка! Женіть її звідси!
С е к л и т а (схоплюється). Мене гнати? Ах, ви ж,
недопанки, панське сміття! Перевертні дурноголові!
ВИХОДИТЬ
Проня. Ой боже мій, ще й допікають! Через ваш рід
тільки сором, і людей прийняти не можна, така стидота! Іще і Голохвостов одкинеться, бо
й самі ви говорите по-мужицьки, незугарні і привітатись по-модньому! (біга по хаті). Ой не допікайте мені! Дайте мені покій! Ідіть до кімнати!
Старі повернулись виходити.
Химко! Хіміон!! Іди сюда та накури в хаті. Кади! Бо так на всю хату гнилицями,
кислицями й тхне!
X и м к а (з смолкою в руках). Оце, схотілося вам того курива!
Проня. Пхе! Пхе! Так і несе, аж верне тією Секлитою! Горілка й кислиці! Кади, кади!
Химка. Там тітка Секлита іде по вулиці та кричить, та лається так. Мене оце здибала — од
крамниці йшла — та просила, щоб я переказала вам (до Проні), що ви, мов, падлюка!
Явдокія Пилипівна (до Химки). А тобі, дурна, слід переказувати?!
X и м к а. А я винна?
П р о н я. І наймичок таких дурних держите!
X и м к а (сміється). Та тут ще під брамою якийсь панич стоїть, я й забула... Чи пускати?
П р о н я. Ой лишенько! Він чув?!
X и м к а. Хто його зна! Тітка Секлита кричала на всю вулицю!
П р о н я. Зарізала вона! Ну, що його робити?!
Явдокія Пилипівна. Та хто там, що ти лементуєш?
П р о н я. Та він, жених мій... Голохвастов...
Явдокія Пилипівна. Ой матінко! Проси ж його до господи!
Проня. Прикуси мені язика! Не знаю, що й надіти? Мантилю чи шалю? Ой боже мій,
треба пукета до грудей? (Глянувши на батька й матір). Мамо, надіньте, Христа ради,
чепчика! Христа ради, просю вас! Сьогодні ж такий день: усе може пропасти! І хустку
картату, пожалуста!
Явдокія Пилипівна. Та надіну вже, що з тобою робити? (Пішла).
Проня (до Химки). А ти чого стоїш? Кади!
Химка. Та вже так покадила, що всі чорти повтікали б з хати, якби були!
Проня. Кади! Кади!
Химка. Кахи, кахи! Цур йому, аж у горлі душить!
Проня сама.
Проня (з одчаєм). Господи, чи все ж у мене на своїм місці? Чи по-модньому? Ой мамо
моя, брансолета забула надіти! (Біжить до шухляди й надіва). Чи шалю, чи мантилю? Не
знаю, що мені більш до лиця?.. Або, може, й те й друге? Так! Нехай бачить! А книжки й
нема! Коли треба, то як на злість! І, певно, знов занесла ота каторжна Химка до кухні, щоб
пироги на листках саджати! Ось, слава богу, знайшла якийсь кавалок... Все одно! Ху,
господи, як у мене тіпається серце. Аж пукет по грудях скака!.. (Задумується, позираючи в
дзеркало). Як би його прийняти: чи ходячи, чи стоячи, чи сидячи? Ні, краще лежачи, як і
наша мадама в пенціоні приймала свого любезного. (Бере книжку й лягає на дивані). Ей,
Химко, проси!
Химка. Чого просити?
Проня. Панича клич!
Химка. Так би й казали! (Пішла).
Заходить Химка з Голохвостим
Химка: баришня вже лягли і ждуть!
Голохвостий і Проня.
Голохвостий: (входить тонно; у шляпі, рукавичках і при паличці: тує части руку об руку).
Честь імєю, за великоє щастя, одрикамендуватись у собственнім вашім дому!
Проня мовчить.
Голохвостий: Що вона, чи не спить часом? (Одкашлює дужче). Горю, палаю од щастя і такого разного, милая мамзеля, што
виджу вас на собственнім полу...
Проня (скинувши очі). Ах, це ви? Бонджур! А я так зачиталась! Мерси, што прийшли...
Мамонька, папонька, ґосподин Голохвастов прийшол, пожалуйте!
Голохвостий. Ви ж меня одрикомендуйте, пожалуста!
Проня. Авжеж.
Т і ж, старі Сірки й Химка.
Сірчиха у кумеднім чепчику і хустці. Сірко у довгім сюртуці і великій хустці на шиї,
виходять і низько кланяються.
Голохвостий: Честь імєю рикомендувать себя: Свирид Петрович Голохвастов!
Прокіп Свиридович. Позвольте спитати: ви синок покійного Петра Голохвостого, що
цилюрню держав за Канавою?
Проня. Ви, папонько, не знать как говорите: їхня хвамилія Голохвастов, а ви какогось
хвоста вплели!
Голохвостий. Да, моя хвамілія натиральна — Галахвастов, а то необразованна мужва
коверкаєть.
Прокіп Свиридович. Гм, гм... дак ви уже цилюрні не держите?
П р о н я. Я уже раз вам гаварила: палікмахтерська, а ви все-таки цилюрня, цилюрня!
Голохвостий. Нічаво... ето трапляється, по простотє, значить. Я, відіте лі, занімаюсь
комерцієй разною. У мене етого дорогого делікатного товару імеється …
пудри, лямбра, дикалони, брильянтини!
Явдокія Пилипівна. І брильянти?! Господи!
(до Прокопи Свиридовича). От багатий!
Голохвостий. Мерсі! Натирально, но кожном обхожденії главная хворма — вченость.
П р о н я. Разумеється. вот і мині тепер все інче здається, бо я недарма у пенціонє вчилась!
Голохвостий (подає). Пардон! Нєту лі іногда тут огню, бо я своєго забил!
Проня (гукає). Химко! Химко! Падай вагню!
X и м к а виходить з повною покришкою жару.
Проня. Ти б іще цілий віхоть принесла! Сірників дайте, мамо!
X и м к а. Так і казали б, а то «вагню»...
Проня. Що ви мене соромите? Проня. Ідіть, просю вас, звідси обоє, бо помішаєте ще мені предложеніє робить
Прокіп Свиридович. Ходімо, це, бач, у них по-модньому!
Явдокія Пилипівна. По-модньому ж!
Виходять до кімнати, але всю тамту сцену визирають з-за дверей, підслухаючи, і Химка
підслухує з пекарні.
Голохвостий. В грудє моєй — Визувій так і клекотить! Рішайте судьбу мою
нещасную: прошу у вас руку й серце!
Проня. Так дуже любите? (Схиляється до його).
Голохвостий. То єсть говорю вам — кип'яток!
П р о н я. І я вас дуже люблю! Душка мой! (Дає руку і цілує його). Я согласна... буть вашою
половиною. От только спросить благословенія... Папонько, мамонько!
Проня, Голохвостий, старі Сірки й Химка.
Старі Сірки, раді і здивовані, важно виходять. Химка теж висовується
Проня. Свирид Петрович Голохвастов дєлаєт мині предложеніє. |
Голохвостий. Прокопе Свиридовичу, і ви, Явдокіє Пилиповно! Я скоропостижно
хочу женитися на їх, і вони согласні. Тепер я прошу у родителів, чи сдєлають вони честь
поблагословить, значить, ето самоє предпріятіє.
Прокіп Свиридович. Як моя дочка, Проня Прокоповна, так хотять, то нам, старим, нічого
перечити.
Виходять всі, заходить Мати Галі, до неї підходить Голохвостий
Голохвостий. Доброго здоров'я вам у вашій господі. Поздоровляю
вас з сєгодняшнім дньом.
С е к л и т а. здорові були, паничу! Чи не родич ви Свинаренків... чи не син ви покойного цилюрника Голохвостого?схожі бачу..
Голохвостий. Та син же... тольки, конешно, образований, розумом вийшов на весь Подол!
С е к л и т а. Скажіть! Я знала небіжчика. О, в нього водилась копійчина, якщо не
процвиндрили! Ну а ви проти мого покійного Лимаря як кінь проти свині. Ото вже Галя моя зловила собі жениха.
Голохвостий. Мерсі, бонжур.. Я не з тих, Секлито Пилиповно, що процвиндрюють. Тепер у мене і палікмахтерська, і комерція всяка, і позичаю всім: увесь Хрещатик у мене отут! (Показує кулак). але душа у мене проста, до простої й липне! А ваша Галя... то ж краса на весь Київ!
Заходить Галя
Голохвостий. Це я, кралечко! Здрастуйте, моя зозулечко!
Ох лишенько! Ідіть, будь ласка, бо мати як побачить..; як застукають, то таке
буде...(пручається)
Голохвостий. Та не пручайтесь-бо, потому што у мене аж печінки пручаються!
Галя тікає
Голохвостий: Да за таку ж дівчину, доложу вам, можна всього себя обголити чисто і піти по Хрещатику таким хвисоном... Єй-богу, можна, даже по морозу! хоч кишки собі вимотать, а добути треба собі цю куріпочку, потому шо улюбльон, як окроп кипить. Річі її солодші од меду й од канахвет!
Секлита: самі ми на світі,все на собі, от цими руками хліб добуваю. рідня нас цурається : ніхто з Сірків і в хату не плюнув через отого чорногуза Проню!
Голохвостий (схоплюється, мов опечений). Хіба вам Сірки рідня?
Секлита. Сестра рідна... А та носата — небога!
Голохвостий (набік). От влопався!
С е к л и т а. Якже, багатирі, запаніли! На бідний рід їм начхать тепер! А все через оту
дурноголову!. А мене не має не тільки за тітку, а навіть за наймичку, та ще кричить,
що од мене гнилицями тхньоть, горілкою смердить! Така у мене небога! (Хлипа). Ну я отой носатий пенціон так одманіжила, так вишустрила на всі боки, що аж баньки повитріщали!
Голохвостий. Що його в світі божому робить? Просто вже й ума не приложу. Добре хоч в сварці..
Голохвостий (підходить). Жаба кислоока!
С е к л и т а. А ти її знаєш?
Голохвостий. Та видів раз отого штурпака!
Секлита. Вже іменно! Нехай її курка брикне! Годі, цур їй, пек!
Голохвостий. Холера на її голову!
Всі йдуть
X и м к а сама.
X и м к а (прибира хату). Другим людям неділя, а тобі нема ні неділі, ні свята у цих хазяїв!
Весілля, бач, справляють! Ще й не видано, й не чутно, щоб таке було хапане весілля:
шити, мити, білити — завтра Великдень! Щось не певне... А тут через них і ніг під собою
не чуєш: увесь двір підмела, ще й піском підсипай та травою труси, бо, бач, велика пані
поїде вінчатись! Багато таких панів, та на греблю нікому! Он ще підлоги вигадала оливою
мастити, та ще кадить заставить. А остобісіла вже вона мені, хоч би вже швидче йшла до
дідька в болото!
Химка й Сірко.
Прокіп Свиридович. Піймай, Химко, собаку та прив'яжи на ланцюг, щоб часом не
кинулась на кого та не полатала литок.
X и м к а. Хіба я собака? Хіба в мене собачі ноги, щоб я ще вам за псами ганяла?
Прокіп Свиридович. Та й я не підбіжу. Ти молодша, у тебе й ноги прудчіші.
Химка. Підтоптала вже за вашими примхами, що хоч на плечі бери!
Прокіп Свиридович. Та ну-бо, Химочко, піймай, будь ласка! Візьми шматок хліба,
примани Рябка та й насядь!
Химка. Спасибі вам! Сідайте вже краще ви на його, коли вам нічого не шкода.
Виходять
Проня сама
П р о н я (виходить у білій вінчальній сукні, у білих квітках, обвішана цяцьками). Аж не
стямлюсь од радості, що таки, хвалити бога, діждалась свого свята! А який же гарний
жених! Сиділа, сиділа, так зате ж висиділа! Образованний, модний, душка, чисто, як
огірочок! Як я улюбльона, аж горить у мене все всередині, а серце тільки — тьох, тьох! Не
знаю вже, чи й доживу до вечора... Як я пригорну його, як... Ой, ой, як здумаю... Когда б
только скоріще! (Закрива очі рукою). Ото-то будуть усі заздрити! А я так під руку з ним та
на них тільки: пхе, пхе, пхе! А шлейфом шелесь, шелесь, шелесь! На Хрещатику такою
панією сяду; та все по-модньому, по-хранцюзькому... (Пішла по хаті і стала перед
дзеркалом). Чи не вкоротив він мені шлейфа. Єй-богу, вкоротив, жидюга, вкрав! І казала
ж мамі, щоб оддали на Хрещатику, так хіба ж з тією простотою зговориш! Ой лишенько, і
це ж не по-модньому! Хто ж так високо талію робить? Ні плечей, ні грудей! А по моді усе
должно бути на виставці! (Походжа павою). Пхе! Тут тільки тхне чимсь? Оливою од
підлогів, пхе! Химко! Химко! Кади мені швидче по хатах, та більше, та поодчиняй вікна!
Химко, Химко!
Голос Химки. Та чую, не позакладало...
П р о н я. Так повертайся ж швидче. Піти ще по двору проходитись, хай дивляться та губи
кусають! (Виходить).
X и м к а (входить з смолкою). Уже повіялась, шелепа! От уїлась! Хоч би вже тебе
викурити оцим куривом! Чула я від Усті, що наш Голохвостий – чистий салтан, на двох женитись хоче…скандаль, оказія ще та!!!
Виходить
Виходять Проня, Настя і Наталка
Настя. А я, знаєш, не хотіла після того вечора й приходити до тієї принді; та уже просила
боже як!
Наталка. І мене теж; ще й стара Сірчиха приходила. Так я уже подумала, бог з ними! Ну й
щастя ж оцій Проні! І чим вона взяла?
Настя. Кислим оком та довгим носом.
Наталка. А вже правда! І де в його ті очі були?
Настя. Звичайно, за гроші бере.
Наталка. То вона його заманила своїми гарними приборами та брансолетами.
Настя. Дай мені, серце, покій! Хіба вона вміє й прибратись до ладу? Поначеплює,
понавішує, мов на куделю вовни, та й повертається, як індик, і все оте на їй, як на корові
сідло...
Наталка. Іменно, як на корові сідло...
Настя. А з того ганчір'я ще й пика вигляда, що за три дні не одполощеш!
Заходить Проня
Наталка. Ах, яке на вас убрання, аж очі вбира!
Настя. Чудо, чудо! У вас таки смаку як у тії кралі.
Н а т а л к а. Та яке модне!
П р о н я. У первому магазині на Хрещатику шилось.
Н а т а л к а. А як до лиця все вам, хоч малюй!
Настя. Ви сьогодні дуже гарні, мов та квіточка, що в віночку!
Проня. Мерси за компліман!
Настя (до Наталки). Не передавай куті меду!
Наталка (до Насті). Та чорт її бери! (Вголос). Ой ненько, моя матінко! Який же у вас,
Проню, брансолет, а сережки аж горять, мов саме сонце вскочило в хату!
Настя. Чи справжні ж?
Проня. Авжеж!
Заходить Голохвостий
Голохвостий (підліта з квітками). Позвольте, дорогая нєвєста, ради, значить,
щасливєишого для меня дня, подать вам пукета і поцєловать ручку!
Проня (соромливо бере). Ах, мерси! Бонджур!
Голохвостий. Красниє цвєти прекрасной квєтцє. (Цілує руку).
Проня. Мерси! (Набік). Який душка!
Виходять батьки Проні.
Голохвостий: Голохвостий. Не баріть, папонько й мамонько, благословіть нас, в церквє поп дожидаєть!
Явдокія Пилипівна. Химко, давай швидче килимця! Поблагословимо зараз та й до
церкви!
Забігає Секлита
Секлита. Га! Злодіяцьке весілля? Хотіли вкрасти мого зятя, жениха моєї Галі, та не
вкрадете! Я вам докажу, що не вкрадете!
Сірки. Сестро, опам'ятайся, чи ти при собі?!
П р о н я. Що це за шкандаль! Якого жениха?
Голохвостий (з одчаем до Проні). Ну, де ж би таки я, Галахвастов, посватався на какой-небудь простой поганкє?
Секлита (з кулаками до Голохвостого). Моя дочка поганка? Ах ти, каторжний, сибірний!
Та я тобі очі видеру з лоба!
П р о н я (нервно плаче). Мамо, я не вірю їй! Вона нарочито шкандаль робить... Заступіться
ж! Не видержу... давить мене
Прокіп Свиридович і Явдокія Пилипівна. Господи, глум який! Попущеніє боже!
(Плачуть).
П р о н я (кричить, ридаючи). Ідіть собі! Не топіть мене!
Секлита. Дурна ти, навісноголова! За якого харциза заступаєшся! Думаєш, що любить
тебе? За гроші тільки бере, за гроші! Та він тебе вчора привселюдно лаяв, нівечив, гидив!
Голохвостий (кричить). Не йміть віри їй: бреше!
Секлита. А лаяв, господи як, і в батька, і в матір; величав її совою, чаплею, кислоокою
жабою!
П р о н я. Ой, ой! Зарізав!.. Під серце! Води!..
Явдокія Пилипівна. Боже мій! Убили дитину мою! (Упада коло дочки, розстібуе їй
плаття).
Секлита: А проклинав як: щоб і халера, і чума на їх голову, щоб виздихали цілим кодлом!
Прорицав: анахтема, і дунув, і плюнув, як на сатану!
Голохвостий (несамовито). Це наклепи! Я в суд подам!
П р о н я. Ай, води, води!.. (Ніби зомліла).
Прокіп Свиридович. Химко, води швидче! Господи, одпусти і припусти!
Явдокія Пилипівна. Ой рятуйте! Нежива!
X и м к а приносить воду. Прискають удвох на Проню. Степан продирається в двері і
щось шепоче Галі. Проня телесуеться, коло неї упадають старі.
П р о н я (істерично). То такі ви? Мені одно, а друге другій? При мені у очі мало не
вскочите, а за очі бані-тувати... Ох! Ох!
Голохвостий (одступа). Та що ви їм вірите!
Проня. Чого ви ходили до мене? Нащо ви божились, клялись, падали передо мною на
коліна?
Голохвостий. Та стійте ж...
П р о н я. Не за ваші магазини йшла... я... вас любила... а ви назнущались... осоромили на
весь Подол... На весь Київ!.. Гетьте! Ой смерть моя! (Мліє).
Прокіп Свиридович. Бон, вон з нашого двору, щоб і слід тут ваш не смердів!
Явдокія Пилипівна. Вон, вон! Не треба нам такого зятя!
Голохвостий. Ну, до свіданья!
С е к л и т а (хапа його за поли). Ну, тепер я вже не пущу!
Голохвостий (вириваючись). Одчепіться!
С е к л и т а. Не пущу, не пущу! Думаєш, що багатий, так і безчестити мене можна?
Женимо!
Химка: Та який він багатий? Він банкрот!
Секлита й Сірки. Банкрот... банкрот!
Голохвостий (виступа наперед, з запалом). Чого витріщились? Ну, банкрот, так і банкрот!
А ви думали, как би я був багатий, то пошов би до вашого смітника?! Ха-ха-ха! Свинота
необразована! Авжеж, мені ваших денег тольки й нада било! Так і понімайте! А вони
заклали сібє в голову, що я на їхніх дочок задививсь. Антересно дуже! Не найшов би где?
Поліз би на смітник! Да я, как первий кавалер, і у Липках би знайшов настоящих
баришень з отакими куделями, а не сватався б на вашій дурній поторочі, поганій Проні!
П р о н я. Ай! (Зомліла).
Секлита розвела руками.