Дипломна записка на тему "Бісероплетіння. Ткацтво герданів"

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………………

Розділ І. Історія розвитку бісероплетіння…………………...……………………….

Розділ ІІ. Технологія виконання герданів

2.1 Устаткування, інструменти, матеріали………………………………………….

2.2 Основні види плетіння.……………………………………………………….........

Розділ ІІІ. Поетапність виконання авторської роботи в техніці бісеропетіння……

Висновки………………………………………………………………………………..

Література……………………………………………………………………………….

Додатки……………………………………………………………………………….....

ВСТУП

Тема дипломної роботи: «Композиція герданів в техніці бісероплетіння»

Для виконання дипломної роботи було обрано плентіння герданів із бісеру в різних стилях. Ця техніка має дуже важливе значення у декоративному мистецтві, адже вона гармонійно поєднується з іншими видами образотворчих мистецтв, такими як аплікація, вишивка, в’язання, тощо.

Дедалі частіше ми згадуємо про домашнє рукоділля та художні промисли, звертаємося до виробів безіменних майстрів – селян, міських ремісників, які створювали чудові предмети домашнього вжитку та одягу. Ми милуємося красою таких витворів, захоплюємося майстерністю і талантом народних умільців.

Мистецтво виготовлення прикрас із бісеру, як і вишивка та інше жіноче рукоділля, прийшло до нас із глибин історії. З покоління в покоління передавалася техніка виготовлення оздоб, узори та народні орнаменти. Завдяки своїй різноманітності, барвистості, самобутнім народним мотивам, витонченості селянські бісерні прикраси здобули визнання не тільки на батьківщині, а й за кордоном. Вироби сільських майстринь створені понад 100 років тому, і тепер чаруєть своєю красою, вражають оригінальністю форм та кольорових поєднань; чудово пасують до сучасного одягу.

В даний час в світі створена безліч методик і програм, повчальних різним видам декоративного мистецтва, так само розроблені дидактичні рекомендації до провидіння цих занять. Але все ж таки велика кількість питань залишається не розкритих, вони вимагають детальнішого вивчення.

В наші дні все велику популярність отримують прикраси ручної роботи. Круглий або рубаний бісер, стеклярус - ця різноманітність народжує величезну палітру фактур. Ці вироби виглядають дуже красиво і оригінально. До того ж бісероплетіння розвиває фантазію, дозволяє самому створювати схеми і способи виготовлення виробів.

Сьогодні такі види рукоділля як бісероплетіння, вишивка бісером знову стають популярними, люди починають знову цінувати такі недорогі і прості речі, як бісер. Тим більше, що бісер дає нам чудову можливість підкреслити індивідуальність, прикрашаючи свій одяг, і, доповнюючи свій образ прекрасною біжутерією з бісеру і намистин.

Вивчати, популяризувати народне мистецтво, зберігати для майбутніх поколінь його кращі зв’язки – почесний обов'язок не тільки етнографів, краєзнавців і мистецтвознавців, а й усіх тих, кому дорогі надбання духовної культури рідного краю.

У педагогічній науці, з практичного боку, існує багато питань, основні серед них пов'язані з пошуком ефективного формування у школярів загального прийому при виконанні виробів в техніці бісероплетіння. Вирішенням цих питань і обумовлена актуальність теми роботи. Одним виглядом вдосконалення методик трудового навчання є дослідження по виявленню структури знань і умінь, пов'язаних з ними дій. Адже вдосконалення загальної середньої освіти молоді наголошується на актуальності і необхідності вивчення народного мистецтва, яку спрямоване естетичному, художньому та трудовому вихованню підростаючого покоління.

Особливого значення вивчення творчої спадщини народу набуває в період здійснення реформи загальноосвітньої та професійної школи, оскільки воно не лише розвиває в учнів трудові уміння та навики, а й збагачує їхні знання, піднімає культурний рівень.

Щоб суспільство впевнено йшло вперед, кожне нове покоління повинно підніматись на більш високий рівень освіченості і загальної культури, професійної кваліфікації і громадсткої активності.

Саме цьому завданню підпорядковане і вивчення основ мистецтва нанизування бісеру, яке ввібрало в себе багатовікову історію народу, його традиції, уявлення про красу і гармонію.

Розділ І. Історія розвитку бісероплетіння

В даному розділі розкривається історична особливість бісероплетіння, звідки бісер бере свій початок, та його призначення. Також описується застосування цієї техніки в сучасному оздобленні предметів, та відомості про виникнення колекцій, музеїв, майстерень та шкіл.

Багато часу минуло з тих пір, коли на зміну примітивним прикрасам людини – таким, як різноманітні мушлі, зуби та хребці тварин, камінці, кульки з глини, насіння рослин – прийшло скляне намисто. Великі намистини з непрозорого скла завдяки вдосконаленню технології виготовлення з часом ставали дедалі дрібнішими. Так з’явився бісер – дрібні, круглі або гранчасті намистинки зі скла, фарфору або металу з наскрізьними отворами для нанизування. Разом з намистом і перлами бісер використовували ля виготовлення прикрас та в різних художніх рукоділлях – вишивці, плетінні, інкрустації. Оздоби з бісеру посідали значне місце у святковому та буденногму одязі багатьох народів світу.

Походження бісеру. Виробництво його та застосування.

Батьківщина бісеру – Стародавній Єгипет, де з непрозорого скла виготовляли штучні перлинки, які по-арабському називалися «бусра» ( у множині «бусер» ) , звідки й пішла його назва. Там він був прикрасою і предметом мінової торгівлі.

Виготовлення бісеру є одним з процесів обробки скла. Майстер-склодув з краплі розплавленої склянної маси видував трубочку малого діаметра, яку дрібно нарізали й висипали на сито для вилучення осипу ( брухту ). Потім склянні зерна закладали в барабан із зволоженою сумішшю вугілля, вапна та вогнетривкої глини. Барабан обертався, а суміш заповнювала отвори склянних зерняток. Щоб згладити нерівності склянної поверхні та надати зернам кргуглястої форми, їі ставили в піч і розжарювали. Після охолодження бісер відсівали від суміші й за допомогою полірувального порошку повертали йому блиск, втрачений під час розжарювання. Так виготовляли і стеклярус, який на відміну від бісеру являє собою відразки склянної трубочки завдовжки три і більше міліметрів.

З часом виробництво бісеру поширилося у багато країн Західної Європи і Сходу.

Найбільшого розквіту виготовлення скляних виробів і бісеру досягло у Венеції, і це давало величезні прибутки республіці протягом кількох століть.

Скломайстерні, які спочатку знаходилися в самій Венеції, у першій чверті XIII ст. винесли за межі міста на острів Мурано. З часом там було створено квлька груп майстрів-бісерників, відповідно до виготовлення різноманітних гатунків намиста та бісеру. Тут виробляли намисто лите й дуте, масивне й легке, однотонне й барвисте, а також різноколірний стеклярус та бісер. Венеціанський бісер фарбували ще в сировині, чим досягали міцності фарб та різноманітності кольорів і відтінків.

Венеція постачала бісер на схід і захід, особливо в Європу, де влаштовувалися ярмарки продажу бісеру. Він був предметом мінової торгівлі з народами Африки та Азії. За бісер вимінювали прянощі, золото, тканини, хутра. Особливого піднесення виготовлення бісеру у Венеції досягло наприкінці XV –на початку XVI ст., коли розпочалася торгівля з турземцями Америки. Американські індійці оздоблювали вишивкою з венеціанського бісеру святковий одяг. В основі візерунків лежали геометричні або стилізовані рослинні мотиви. У наш час різноманітні прикраси, виготовлені руками американських індійців, виконані в народних традиціях і сучасних формах, мають великий попит серед населення й туристів.

Венеціанська республіка суворо оберігала секрети виготовлення скла, забороняючи вивозити за межі країни не тільки необроблене скло та сировину, а й битий посуд, щоб не дати змоги аналізувати його склад. Передавання рецепта скла іншій країні вважалося державною зрадою. Та ні виняткові привілеї, надані майстрам, ні суворі заходи, прийняті республікою, не перешкодило поширенню скломайстерень в інших містах Італії, а згодом у Німеччині та Франції.

Суперницею Венеції стала Німеччина, де наприкінці XVIІ ст. в області Фіхтельгебірге стали виготовляти намисто й великий бісер з непрозорого скла й фарфору, які експортувалися до Росії, країн Азії, Америки. На початку XVIІІ ст. в Тюрінгії було засновано виробництво легких дутих намистин із скла, яке з часом перетворилося на виробництво ялинкових прикрас. Тут виготовляли також штучні перли – склянні намистинки, які вкривали перламутром, добутим з луски рибки верховодки. Прикраси з бісеру та перлів носили і аристократи, і прості люди. Чепці, суцільно щашиті бісером і стеклярусом, були обов’язково прикрасою баварських жінок. Бісер шліфували в Богемії (Чехії), де здавна виготовляли кришталеве намисто та «гранати» - намистини з гранованою поверхнею.

На відміну від круглястого венеціанського бісеру, богемський здебільшого був коротко нарізаним, гранчастим. Зверху або з середини його вкривали кольоровими емалями, які надавали бісеру блиску.

Як свідчать археологічні розкопки, початок скловиробництва в Чехії сягає середніх віків. Технологія виготовлення скла була запозичена з сусідніх країн, але швидко виняткова прозорість, чистота і міцність його принесли чеським майстрам славу, яка збереглася і до нашого часу. Вони створили технологію виготовлення тугоплавкого скла, у якому замість соди використовували деревний попіл. Наприкінці XVII - початку XVIII ст. чеське скло мало велику популярність не тільки в Європі, а й у деяких заморських країнах. Найбільшого розквіту виробництво бісеру досягло в першій чверті XIX ст., коли завдяки конкуренції Венеції та Чехії ринок наповнення бісером найрізноманітніших форм, кольорів, розмірів ( від 0,5 до 5 мм ) та прозорості. У другій половині ХІХ ст. богемський бісер починають виготовляти машинним способом, він стає дешевшим за венеціанський і користується більшим попитом. Та поступово виробнийтво бісеру зменшується у зв’язку з занепадом різних рукоділь, які були дуже популярні в багатьох країнах світу протягом кількох століть. Бісер стає грубішим, зовсім зникають намистинки дрібних розмірів, збіднюються барви та відтінки.

На території нашої країни бісер був відомий ще за часів Київської Русі, про що свідчать археологічні дані і письмові джерела. Наші предки знали скляне намисто й бісер не тільки завдяки торговим відносинам з країнами Близького Сходу та Візантією. Численні вироби й прикраси із скла, знайдені в похованнях VIII – XII ст. свідчать про широкий розвиток скоробної справи на Русі. Тут із скла виготовляли предмети побуту й прикраси, ним оздоблювали одяг. Скляне намисто, персні й браслети з непрозорого, напівпрозорого та прозорого скла різноманітних кольорів ( переважно зеленого, жовтого, синього, фіалкового та чорного ) і найрізноманітніших форм виготовляли в невеликих місцевих скломайстернях. Внаслідок навали ханських завойовників виробництво скла нв Русі надовго припинилося.

До застосування бісеру в шитті та різних оздобах повернулися тільки в XV ст. Його привозили з-за кордону, з Венеції. Він був набагато дорожчим від вітчизняних морських та річкових перлин, і тому ним оздоблювали переважно предмети релігійного культу, речі для царського двору та для аристократів. З нього плели різноманітні сітки, низали сорочки й рясна до головних уборів, виготовляли гудзики й сережки, ним вишивали, оздоблювали одяг та всілякі предмети.

Поступово бісер дедалі більше поширюється в Росії. З XVIII ст. його використовують вже для вишивання та оздоблення одягу, різноманітних побутових предметів у поміщицьких садибах, у монастирських майстернях і серед простого населення. Бісер завозили з Венеції, Німеччини, Франції. Крім привізного, у Росії використовували також і місцевий бісер, який виготовляли на деяких приватних та казенних заводах в дуже обмеженій кількості. Для навчання бісерній справі на початку XVIII ст. ( 1724 р. ) Петро І звелів послати за кордон російських майстрів. У середині XVIII ст. виробництво бісеру й стеклярусу намагався налагодити М. В. Ломоносов, діставши на це в 1752 році дозвіл Сенату. На жаль, майстерня в Усть-Рудиці під Оранієнбаумом (нині м. Ломоносов) проіснувала лише 10 років і була закрита невдовзі після смерті вченого. У своєму вірші «Лист про користь від скла» М. В. Ломоносов присвятив кілька рядків виробам з бісеру:

У Бісері так скло, подібне до перлини,

Улюблене всіма, по всій планеті лине.

І носить люд його на півночі в степах,

Так само, як арап на півдні у гаях.

Час найширшого застосування бісеру в Росії – це кінець XVIII – перша чверть XIX ст. Вишивали, в’язали, ткали, плели, оздоблювали найрізноманітніші предмети побуту – панно, подушки й подушечки, гаманці, кисети, підстаканники, чохли для окулярів, ножиць і олівців, кільця для серветок, підв’язки, щнурки. Бісером оплітали пляшки, флакони для парфумів; нитки бусеру вплітали в пряжу, тощо.

Наприкінці першої половини ХІХ ст. бісерне рукоділля занепадає майже в усіх країнах. Знижується попит на бісер, зменшуєтьсая його виробництво, гіршою стає якість, зникає бісер дуже дрібних гатунків, не випускаються спеціальні голки та гачки для виготовлення оздоб.

У Росії бісерне рукоділля залишається подекуди в провінції. У другій половині минулого століття бісер знаходить прихильників серед сільського населення багатьох районів Росії та України. Його застосовують у виготовленні всіляких прикрас. З часом виготовлення виробів з бісеру стає народним художнім промислом.

Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. кустарні майстерні Київської, Московської, Казанської та деяких інших губерній виготовляли бісер для потреб місцевих робітників та рукодільниць, але основну масу його, як і раніше, ввозили з-за кордону.

Мистецтво виготовлення прикрас з намиста, бісеру й стеклярусу збереглося в деяких країнах світу і до нашого часу. Бісер застосовується в костюмах народів Болгарії, Румунії, деяких штатів Індії, в країнах Америки та Океанії. Тепер основним постачальником бісеру в країни Європи та Азії є Чехословаччина.

Заснування музеїв. Збирання колекцій

Після скасування кріпацтва багато народних промислів виходять за межі «хатніх» і набувають форми кустарної промисловості. Вироби народного мистецтва скуповували за безцінь торговці-перекупники, чим доводили майстра до крайнього зубожіння. Це призводило до зниження якості художніх виробів, а таке становище в народному декоративно-прикладному мистецтві викликало занепокоєння прогресивних кіл громадськості Росії. На захист та підтримку художньої творчості народу в другій половині минулого століття підняли свій голос видатні діячі культури й науки.

Велику увагу збереженню народного мистецтва приділяли видатні російські мистецтвознавці В. Стасов, Ф.Буслаєв, І. Забєлін, а також письменники та художники – М. Горький, І. Рєпін. В. Васнецов, В. Сєров. Вони першими оцінили високий художній рівень робіт сільських і посадських майстрів.

Видатні діячі української культури, такі як Т. Шевченко, І. Франко, М. Коцюбинський, М. Лисенко, Олена Пчілка, художники С. Васильківський, В. Кричевський, М. Самокиш, О. Кульчицька, глибоко цікавились і вивчали художню спадщину народу.

Для врятування кращих зразків народного мистецтва було широко розгорнуто роботу по їх збиранню, колекціонуванню та вивченню. Були засновані промислово-кустарні музеї, які стали осередками популяризації творчості народних майстрів.

Збереженню чудових зразків народного мистецтва ми завдячуємо багатьом етнографам-аматорам, які збирали їх по селах та містах і популяризували, влаштовуючи виставки не тільки на батьківщині, а й далеко за її межами. Ці колекції поповнили фонди етнографічвних музеїв нашої країни.

Збереженню й розвитку кустарних художніх промислів сприяли губернські земства. Вони досліджували художньо-промислові училища та кустарні склади, які постачали промислам потрібний матеріал, та реалізували готові вироби. Усе це сприяло відродженню традиційта поліпшенню якості художніх виробів народних майстрів. Розвиткові селянських кустарних промислів сприяло також «Товариство допомоги ручній праці», яку організувало склади і магазини в багатьох губерніях Росії та за кордоном. Було відроджено багато народних художніх промислів, зокрема бісерний. Оздоби бісеру почали виготовляти в окремих кустарних майстернях і школах художнього рукоділля.

Виникнення майстерень, артілей, шкіл

Перша артіль бісерниць була заснована в 1891 р. в с. Воронцовка колишньої Тульської губернії. Не дуже складана техніка нанизування розповсюдилась і в навколишні села – Бибінка, Івановське та ін. Сільські жінки й дівчата нанизували ланцюжки з бісеру – «ожерелки». Виготовляючи прикраси, використовували візерунки сиаровинних вишивок, мережив, шиття, тканих поясів, відтворюючи в бісері ті ж самі орнаменти: «лапи», «хрести», «круги», «віконечка», «ялинки» тощо.

Того ж 1891 р. було створено вишивально-ткацьку майстерню в с. Солом’янка колишньої Тамбовської губернії, де відродилося мистецтво вишивання бісером та нанизування ланцюжків. Осередки бісерних робіт були також подекуди у Тульській губернії. У м.Усмані Воронезької губернії в 1902 р. засновано вишивальну майстерню, де займалися і бісерним шитвом. У м. Загорськ Московської області в 1911 р. почала працювати артіль «кустарних-одягальниць», які в одязі для ляльок застосовували бісерні прикраси за разками селянських. Багато осередків виготовлення прикрас із бісеру було також у Поволжі та Приураллі.

Такі промислові артілі та майстерні відкривалися й на Україні. У 1906 р. в містечку Зозові колишньої Київської губернії засновано кустарний осередок, де, крім килимів і вишивок, виготовляли бісерні кольє, ланцюжки та інші оздоби. Існували бісерні промисли у Чернігівській та інших губерніях.

На початку ХХ ст. було створено вишивальні майстерні на території Галичини (теперішні Івано-Франківська та Львівська області) й Буковини (Чернівецька область), де поряд з тканням та вишиванням виготовляли прикраси з бісеру. Особливо були розділені художні ремесла на Поділлі, Покутті, Гуцуль- щині: в Тернополі, Чорткові, Борщеві, Городенці, Коломиї, Косові, Чернівцях, Озерянах, Хусті та ін.

Велику творчу роботу, спрямовану на відродження народних художніх промислів в Росії та на Україні, провели російські художниці Н. Давидова, Є. Прибильська, О. Полєнова.

Узорів, спеціально призначених для плетіння бісером, не було, тому використовували візерункимісцевих художників, узори вишивок або тканих виробів.

Збували вироби на місцях або надсилали до Москви, Петербурга, полтави, Києва та інших міст, де магазини кустарного виробництва перетворилися на своєрідні музеї народного мистецтва. Бісерні прикраси нашої країни користува-

лися великим успіхом та попитом.

На кустарних та етнографічних виставках, які відбулися в другій половині ХІХ та на початку ХХ ст. у багатьох містах Росії та України, експонувалися різноманітні жіночі прикраси, серед яких значне місце займали російські гайтани та українські гердани.

У радянський період художні вироби з бісеру експонувалися на численних виставках народного мистецтва. В останні роки ці прикраси в різних куточках Радянського Союзу створюють народні майстри та рукодільниці. Їхні вироби експонуються на обласних, республіканських та всесоюзних виставках і викликають захоплення.

Отже, Мистецтво виготовлення виробів з бісеру сягає глибини віків. Виготовлення прикрас з бісеру – один із самих загадкових, найцікавіших видів народної творчості. Інтерес до даного виду творчості в різні часи то раптового зростав, то практично повністю зникав. Виготовлення виробів з бісеру має свою багатовікову історію й особливості розвитку.

Людина по своїй природі прагне краси. Вона з давніх-давен оздоблювала своє житло, одяг та предмети побуту. Багато красивих речей можна створити з намистинок, стеклярусу, блискіток.

Бісер поширений у всіх культурах світу. Його використовували не лише як матеріал для виготовлення прикрас, але й як засіб платежу. З бісеру виготовляли чотки у християнстві і буддизмі. Найпоширенішим видом скляних виробів було намисто. Завдяки вдосконаленню технології виготовлення, його можна було робити все дрібнішим. Так виник бісер. Технологія скловиробництва постійно вдосконалювалася. Так у ІІ ст. до н.е з’явилося напівпрозоре скло, а в І ст. до н.е почали варити прозоре скло різних кольорів.

Виробництво бісеру поширились у Грецію, Галію (теперішня Франція), Візантію, Німеччину. Внаслідок розколу Римської імперії на дві держави, центр склоробства було перенесено у її східну частину – Візантію. Після занепаду Візантії, Венеція на довгі роки (X-XVIIIст.) стала володаркою технології скловиробництва, а наприкінці XVI ст. почали займатися скловарінням у Богемії (Північна Чехія).

На території нашої держави бісер був відомий ще у VI-III ст., до н.е., про що свідчать прикраси з скляного намиста, бісеру, стеклярусу знайдені у похованнях тих часів. Всі народи, які тут проживали: скіфи, сармати, давні слов’яни були знайомі з оздобленням одягу, взуття та предметів побуту бісером.

За часів Київської Русі жінки та діти носили намисто, браслети різного кольору, причому дані вироби вже виготовлялися у місцевих майстернях. Татаро-монгольська навала надовго перервала розвиток скловиробництва на Русі. Лише в XV ст. рукодільниці почали використовувати венеціанський бісер для виготовлення предметів культового призначення, одягу та речей духовенства.

Починаючи з XVIIIст. бісер, який ввозили з Венеції використовували у домашньому рукоділлі. Попит на бісер зріс. Тому у 1754 р. М.В.Ломоносов відкрив Усть-Рудицьку фабрику. Тут виготовляли: бісер, стеклярус, грановані каміння та брошки, кольорове скло. Фабрика проіснувала 10 років і була закрита невдовзі після смерті Ломоносова.У кінціXVIII-XIX ст. захоплення бісерними ремеслами в аристократичних колах були досить поширеними на Русі. У кінці XIX ст. бісерне мистецтво поширилось провінційними містами, а з появою недорого бісеру (відкриття кустарних майстерень у Московській, Казанській, Гродненській, Київській губерніях), цим рукоділлям почали займатися в селах.

Популярний бісер і сьогодні. Його широко застосовують для оздоблення одягу, виготовлення аксесуарів. Вражають своєю чарівністю бісерні сучасні і народні прикраси. Для оздоблення предметів інтер’єру бісер є незамінним та неповторним матеріалом.

Заняття бісером - це захопливий вид мистецтва. Особливо люблять займатися ним діти. Бісерне рукоділля можна вивчати на уроках трудового навчання, як варіативний модуль, або на заняттях гуртка. Учні з задоволенням знайомляться з даним видом рукоділля. Як їх можуть не привабити чарівні різнокольорові, блискучі краплинки-бісеринки! До роботи беруться з неабияким бажанням.Під час виконання робіт в учнів розвивається дрібна моторика рук, образне мислення, творча уява, художні та естетичні смаки. Діти вчаться працювати та планувати свою діяльність самостійно, вчаться працювати на кінцевий результат.

Результати роботи учнів варті уваги. Тому слід організувати виставку робіт, що діти відчули чого вони варті, обмінялись досвідом, поставили перед собою завдання на майбутнє.

Розділ ІІ. Технологія виконання герданів

2.1. Устаткування, інструменти, матеріали

Гердан, силянка, плетенка, драбинка, – прикраса з бісеру у вигляді вузької стрічки, виготовленої з різнокольорових намистин, нанизаних на нитку або волосінь, що утворюють строкатий геометричний, а часом рослинний орнамент. Іноді ґердани мали вигляд шерстяної стьожки або ажурного комірця із бісеру, якими в Галичині, на Буковині та в Закарпатті жінки прикрашають шию або голову, а чоловіки – капелюхи. Часто ґердани мають форму петлі з суцільної або ажурної смужки різної ширини, яка одягається через голову на шию; кінці з'єднані спереду медальйоном. (Додаток 1. а, б.). Одна і та сама прикраса в різних регіонах, навіть селах могла називатися по-різному.

На сході України ця прикраса була невідома, траплялась на Поділлі та Волині, проте була дуже поширена в Галичині. Ймовірно, силянка прийшла до Галичини з Угорщини. Подібні до ґерданів вироби, що називаються маржеле (margele) також поширені у румунській частині Буковини.

Для нанизування таких прикрас бісером, стеклярусом та дрібними намистинами потрібні перш за все голки, нитки, нейлонові волокна, ножиці, віск а також узори.

Голки беруть тонкі (№ 0 або № 1), довгі, з великими вушками, щоб не перетиралася нитка. Зберігати голки слідв спеціальній подушечці. Якщо немає тонкої голки, нанизувати можни ниткою, змастивши її кінець клеєм або лаком для нігтів.

Нитки беруть звичайні котушкові (№ 40) або швейні капронові завдовжки 25 м. Воском навощуть нитки припалюють сірником, кінець звичайної – зав’язують вузликом.

Також найчастіше для плетіння викорстовують нейлонові волокна різної товщини, що добре слугують для виконання прикрас із бісеру. Такі волокна є стійкими, не перериваються, так, як нитки, а також вони мають здатність розтягуватися та на них зручніше нанизувати бісер. Вони є різної товщини. Наприклад, для основи – слід використовувати більш товщі волокна, що під час роботи еластичніші та не розірвуться, а також їх легко підпалювати. А для переплетіння та нанизування беруть тоненькі волокна, щоб вони були менш помітними при переплетіннях та легше просовувались в отвори бісеру. Але потрібно бути дуже обережним під час роботи з ними! Вони легко рвуться та при підпалюванні швидко плавляться.

Закінчивши роботу, кінець нитки закріплюють, пропускаючи голку з ниткою кілька разів крізь нанизані намистинки.

Якщо для виготовлення ажурних та мозаїчних прикрас потрібні тільки голки з натками, то для ткання герданів потрібен верстат, який можна зробити власними руками (Додаток 2). Ниток має бути на одну більше, ніж бісеринок по ширині узору. Якщо прикрасу на довгій рамі, довжина смужки має бути не менша, ніж на один метр.

Тканий виріб можна виготовляти і на короткому станку, починаючи роботу з ткання медальйона, а потім нанизуючи бокові смужки. Бісер краще зберігати за кольорами в закритиз плящечках і коробочках. Під час роботи бісер висипають на блюдця або м’яку ворсову тканину (байку, сукно), щоб було зручніше набирати нимистинки на голку з ниткою. Не варто змішувати намистинки різних кольорів – це утруднює роботу.

Також, окрім інструментів розрізняють багато видів бісеру:

1.Формований скляний бісер. Розмір і форма скляних намистин найрізноманітніші: краплі, кубики, "рис", сердечки, загострені намистини і багато інших.

2. Рублений (циліндричний) бісер. Переваги такого бісеру: його намистинки практично одного розміру, що робить Ваш виріб однорідним.

3. Перли. Дуже популярний матеріал. В наш час вони бувають скляними, штучно вирощеними та природніми. Як і в намистинах із напівкоштовного каміння, отвори в перлах зазвичай бувають дуже маленькими, про що не слід забувати. Хоча можна використати спеціальне свердло.

4. Круглий бісер. Ці маленькі скляні намистинки чудово підходять як для нанизування квадратним стібком або сіточкою, так і для роботи з дротом або вишивки бісером. Такий бісер широко розповсюджений, його бісеринки мають безліч кольорів і відтінків.

5. Склярус. Це довгі тонкі трубочки, виготовлені зі скла. Вони бувають різної довжини, кольору іта обробки. Слід пам'ятати, що склярус має гострі краї, котрі можуть перерізати нитку.

6. Кристали та полірований вогнем бісер. Намистини із кристалів роблять плетені вироби та вироби, в яких використовується дріт, більш ефектною. Маленькі чи великі, кристали завжди виглядають винятковими завдяки їх виду та обробці. Проте не тварто обтяжувати свою роботу ними - однієї чи кількох намистин досить, щоб виріб засяяв новими кольорами.

7. Полірований вогнем бісер - більш доступний варіант, який нічим не поступається кристалам, проте більш економічний.

8. Намистини із напівкоштовного каміння. Тисячі видів каміння - від маленьких шматочків до більших камінчиків використовується при виготовленні даної категорії намистин.

9. Намистини, виготовлені в техніці лемпворк. Це бісер ручної роботи, коли для надання скляному виробу необхідної форми використовується газовий пальник.

10.Металеві намистини та підвіски, що стають все більш популярними і виробляються по всьому світу.

11. Магнітний бісер. Ці намистини притягуються один до одного. Дуже цікавий матеріал.

12. Мушлі. Вони бувають цілі та шматочками, натурального кольору або оригінально розфарбованими.

13. Дерев'яні намистини. Такі намистини бувають найрізноманітнішого розміру, окрім того, вони можуть бути як необробленими (просто підготовленими до фарбування або до іншого декорування), так і повністю обробленими (наприклад, поліровані намистини з цінних порід дерев). Отвори, як правило, в таких намистинах роблять великими, так що з легкістю проходить будь-який шнур.

14. Лелітки. Зазвичай їх виготовляють із пластику, рідше - із металу. Вони мають великий асортимент кольорів і форм. Круглі лелітки можуть бути круглими або в формі чашечки, внутрішня сторона якої відбиває світло в різних напрямках.

Ще для роботи як і з герданами, так із іншими бісерними виробами необхідні додаткові матеріали, що роблять процес роботи більш зручним та швидкішим. Сюди відносять:

Гнучкий дріт для нанизування. Такий дріт із багатоьх тоненьких волокон із нержавіючої сталі, які обгорнуті нейлоном, що збільшує його густину, не втрачаючи гнучкості. Вузлики на ткаому дроті не тримаються, при роботі з ним краї виробу закінчують зажимами.

Зажими (крімпи). Це маленькі металеві намистинки, які зажимають на виробі з допомогою плоскогубців (краї зажимів будуть плоскими і квадратними) або щипців-кримперів (можна отримати зажим заокругленої форми).

Стрічки. Цей унікальний матеріал допоможе надати виробу неповторний вигляд і об'єм.

Нейлонова нитка. Завдяки широкій палітрі кольорів такі нитки чудово підходять для пейотного (мозаїчного) плетіння. Порада: потрібно перевіряти яскраві кольори на схильність втрачати колір (линяти).

Еластичний шнур. Такий матеріал підходить для виготовлення прикрас без застібки. Проте еластичний шнур потребує вправності при зав'язуванні вузлів.

Дріт. Для біжутерії найчастіше використовують дріт 20 калібру (0,8 мм). Але орієнтиром для Вас повинен слугувати сам виріб: отвори в намистинах, кольорова гамма (можна використати дріт з золотим чи срібним напиленням) тощо.

Муліне. Його виробляють з шовку і бавовни з різними добавками, які надають йому різноманітності відтінків. Найкращий матеріал для вишивки бісером.

Шнур або ремінець. При плетінні виробу можна використовувати різні типи шнурів та ремінців: шкіряні, із бавовни чи гуми і т.д. Головне - переконатися, що отвір намистини достатньо широкий. Кольорова гамма не велика, проте це компенсується різноманіттям діаметру.

Дріт, що тримає форму ( дріт "меморі"). Такий дріт зберігає форму незалежно від того, як сильно його розтягують, згинають чи сплітають. Цей дріт значно міцніший за інші і тому будуть необхідні спеціальні кусачки. Для того, щоб завершити виріб з такого дроту, просто треба загнути кінці плоскогубцями, зробивши петлі.

Замочки. Вибір застібки залежить від смаку і форми виробу. Окрім кольору і дизайну, звертають увагу на зручність застібки. Особливо це стосується застібок для кольє, які застібають, не бачивши своїх рук, і застібок браслетів, які застібаються однією рукою.

Кільця. Для застібок використовуються маленькі металеві кільця, які незамінні в роботі з дротом. Вони повинні достатньо легко відкриватися плоскогубцями, але при цьому не розкриватися після зажиму.

Піни з головками та піни з кільцями. Це невеличкі відрізки дроту, які використовуються для виготовлення підвісок. Нанизавши на будь-який тип пінів потрібні намистинки, потім роблять на іншому кінці петельку, за допомогою якої підвіска буде кріпитися до виробу.

Зажими для кінців шнура. Вони необхідні для закінчення роботи зі шнуром. Деякі з них продаються з готовими застібками, але частіш за все на кінці вони мають звичайне кільце, до якого і буде кріпитися застібка.

Ковпачки і декоративні конуси. Призначені для закінчення прикрас, виконаних в техніці нанизування, проте можуть використовуватися і як самостійні прикраси. Циліндричні деталі зі шляпками називають ковпачками, довгі трикутні - конусами.

Кусачки для дроту, що тримають форму. Вони сильніше звичайних і використовуються для товстого дроту із твердих матеріалів.

Круглогубці. Використовують цей інструмент коли необхідно зробити петлі з дроту.

Плоскогубці. Користуються ними, якщо необхідно відкрити і закрити кільця чи інші деталі для скріплення виробу.

Тонкогубці. Їх використовують для роботи з меленькими деталями в обмеженому просторі.

Щипці-кримпери. Використовуються для роботи із зажимними намистинами, надаючи їм заокругленої форми.

Отже, для виготовлення виробів з бісеру використовують різні матеріали. Сьогодні бісерним виробництвом займаються у багатьох країнах світу. Бісер виробляють різних форм, різних кольорів. Виробники бісеру застосовують свої професійні секрети для виготовлення продукції. В торгівельній мережі зустрічається безліч її видів: з кольорового та прозорого скла, пофарбований всередині чи зверху, перламутровий, смугастий, матовий, меланжевий з гладенькою чи шершавою поверхнею. Намистини виготовляють з різних видів матеріалу: скла, пластмаси, дерева, кераміки і навіть з дорогоцінного каміння та металів.

За всіх часів люди високо цінували видатні зовнішні якості бісеру. Усі бачили, що бісер – це дуже гарний, міцний і стійкий матеріал. Тобто: він не псується від часу, як тканина: шовк або вовна, не занадто чутливий до світла, тобто не вигорає так сильно, як папір, тканина або фарба, і не ламається, якщо, звичайно, не пасти на бісерних виробах коней або слоників.

Тож цей матеріал є дуже зручним і якісним у використанні. Недарма він проходить багато різних етапів свого виготовлення, що потребують чималих зусиль праці. Завдяки своїй міцності та фактурі він досягнув багато різновидів на сьогодні. Всі види бісеру є дуже необхідними для використання. Кожна бісеринка має своє призначення і збагачує своєю красою виріб.

2.2 Основні види плетіння

Для того, щоб бісерні вироби були різноманітніми, існує багато видів плетінь. Кожен з них відрізняється один від одного і має свої особливості при самому етапі роботи з ним. В цьому пункті розписано більш детально про найгогловніші види плетінь та вказано їх властивості.

Перш за все для виготовлення виробів з бісеру використовують різні основи жилку, нитку, дріт. Перевагами бісерного плетіння на дротяній основі є можливість надання виробам об’ємної форми. Цьому сприяє основа, яка гнучка і піддатлива у роботі. Демонстрація робіт виконаних у різних техніках плетіння. (Додаток 3 а, б, в.).

Розглядаючи вироби можна побачити, що їх деталі виконано різними способами плетіння. При виготовленні виробів з бісеру на дротяній основі використовують техніки: низання петельками, дугами, та паралельного плетіння.

Вироби з бісеру завжди двобічні, тобто мають однаковий з лиця і вивороту узор.

Залежно від кількості голок з ниткою, потрібних для роботи розрізняють нанизування «в одну голку» - бісеринка до бісеринки та «у дві голки» - нанизування бісеринок на нитку з голками на обох кінцях, які перехрещюються в місцях з’єднання.

Є кілька способів виготовлення прикрас, які виконуються за точною лічбою намистинок. Для кожного з цих способів характерне своє розташування бісеринок при нанизуванні.

«Мозаїка , або «в шахмат» - нанизування бісеринок вручну в шаховому порядку (через одну). Цим способом нанизують різноманітні ланцюжки, кільця для серветок, пояси, гаманці, круглі шнурки.

«У хрест» або «хрестик» - нанизування ланцюжків та густої сітки з хрестоподібним розміщенням бісеринок.

«Плетіння» - нанизування бісеринок на кілька ниток, з’еднаних на одному кінці вузлом, і переплетення їх між собою під прямим або гострим кутом за задуманим узором. Переплетені нитки бісеру створювали ажурні сітки з вічками у вигляді ромбів, квадратів, ліхтариків.

«Силяння» - нанизування ажурних прикрас на зразок в’язання мережив гачком повітряними петлями; виконується косою сіткою – «ромбом», «прямою клітинкою», «решіткою», у вигляді бджолиних сот, або «ліхтариком». Нанизування виконують рядами зліва направо (або зверху до низу), потім справа наліво (знизу до верху), і так до кінця виробу. Нанизують однією або двома голками, можна виготовляти прикраси різної довжини і ширини, різної форми.

«У стовпчик» - нанизування виробів на верстаті у вігляді круглих або квадратних шнурів.

«Ткання» - виготовлення виробів на верстаті з нитковою основою, де роль човника виконує голка з ниткою, з нанизаними на неї бісеринками.

Виготовляючи ажурні прикраси, можна використовувати зразки вишивок, ткання мережив, а також створювати узори самостійно.

Техніки плетіння бісером

Серед усього розмаїття технік і прийомів у плетінні бісером, які використовуються різними майстрами і майстринями, можна виділити кілька груп:

ланцюжка;
ажурні сітки;
мозаїка;
об'ємні шнури (джгути);
спіралі, листочки, крила і т.д.

Часто в одному виробі комбінується кілька технік і прийомів плетіння бісером, а часто нові техніки «народжуються» прямо під час роботи.

Одна з простих технік плетіння бісером, використовувана для виготовлення ланцюжків – це плетіння вісімкою. Ця техніка виконується нанизуванням певної кількості бісеринок, що протягуються в одну бісерину, створюючи при цьому петельки, що розміщуються в процесі плетіння почергово, одна коло одної.

Техніка плетіння бісером «Перекручений палять». Це вид плетіння бісером один з найефектніших, і в той же час вельми простий у виконанні.

Це плетіння характеризується схемою парних і непарних кілець, що завжди однакова. В непарних кільцях нанизується бісер в порядку: темна бісеринка – світла бісеринка – темний стеклярус. А парні – нанизуються навпаки.

Тож навчитися виготовляти різні прикраси з бісеру нескладно. Сам процес не потребує особливих пристосувань. Залежно від призначення виду плетіння та технік виконання, оздоби поділяють на: комірці, намиста, пояси, браслети, гаманці тощо – різні за формою, довжиною і шириною, складністю узору та способом виготовлення.

Сучасні прийоми нанзування перейняли кращі традиції старовинного народного художнього промислу. З’являються й нові зразки форми та узори.

Коли фантазія, наука, праця і талант зливаються в один потік, що несе з собою невичерпні можливості розвитку творчості, створюються нові роботи та шедеври творчості. Створюються нові техніки, орнаменти, плетіння виробів.

Кожен володіє здатністю логічно мислити і застосовувати свої здібності та навики постійно, але лише небагато стають фахівцями з логіки або вдалими теоретиками. Тому плетучи роботу, обов’язково треба відчувати себе майстром, справжнім творцем своєї справи.

Розділ ІІІ. Поетапність виконання авторської роботи

в техніці бісероплетіння

Перш, ніж створити будь-яку композицію, необхідно підготувати матеріали та інструменти, що знадобляться для виконання практичної роботи. Також дотримуватися послідовності її виготовлення.

1.Створення ескізу.

Першим етапом виконання декоративної композиції герданів було створення графічного ескізу із зображенням загального вигляду форм виробів. Потім, вдосконалюючи його, підбиралися узори та орнаменти, що потім випліталися на робочому станку. Усього композиція складається з трьох герданів.

Далі робота полягала у створенні кольорового ескізу за допомогою комп’ютерної програми Corel DRAW. Вона є дуже зручною у виконанні будь-яких ескізів: як і графічних, так і кольорових. Це виконувалося для того, щоб гармонійно поєднати кольори не тільки узорів виробів, але і самих герданів в цілому. Наприклад: тонально виділити загальний колір виробу, що міститиме в собі кольоровий візерунок чи орнамент. Вони також повинні поєднуватися із загальним тлом усього гердану.

Таким чином виконувалися ескізи інших робіт, і всі вони повинні правильно поднуватись за формою, кольором і навіть узором, що на ньому виплетено.Тоді композиція буде правильно поєднана між собою і справлятиме гарне враження своїм загальним виглядом. (Додаток 4. а, б, в.).

2.Підбір ниток основи.

Під час обирання ниток основи, потрібно звернути увагу на її якість, оскільки саме від неї залежить успішність виконання практичної роботи. Нитка не повинна бути сильно еластичною, бо при зрізуванні виробу зі станка, вона стягнеться і зможе пошкодити поверхню гердану. Це можуть бути нитки для шиття твердих поверхонь, оскільки основа повинна бути міцною, щоб при натягування вона не перервалася. Нитки основи можна використовувати різнокольорові, в залежності з загальним тлом гердану, чи візерунком на ньому.

3.Почергове плетіння гердану.

Згідно ескізу починається виплітання виробу. Воно здійснюється рядами, один за одним. Кількість набору бісеринок на ряд, що потім проплететься, повинна співпадати з кількістю її на ескізі. За кольором вони також мають співпадати. (Додаток 5.)

Спочатку на станку плететься з’єднувальна частина гердану. Вона, як правило, є найширшою і містить надовші ряди для проплетення. Ця частина може мати квадратну, прямокутну, круглу і навіть трикутну форми. Вона є центром герданів, а отже повинна мати великий, яскравий і чіткий візерунок. В даній роботі виконувалася квадратна і прямокутна з’єднувальні частини. Зазвичай вона розміщується внизу, хоча і виплітається в першу чергу.

Далі робота полягала в створенні бокових частин виробів. Вони обов’язково повинні бути симетричними і набагато вужчими, чим центр, оскільки повинні потім з’єднуватись між собою. Ці частини можуть виплітатися як почергово, так із паралельним нанизуванням бісерин. Візерунок на них повинен бути значно меншим, ніж на з’єднувальній частині, але гармонійно поєднаний з ним. Це дає можливість створити гердан більш цікавим та різноманітним. (Додаток 6. а, б.)

4. Зрізання виробу зі станка.

Коли бокові частини гердану готові і рівноправні між собою, потрібно зрізати роботу. Для цього достатньо перерізати ножицями нитки основи, але не близько до плетіння. Бо потім, завдяки їм, сплітатимуться бокові частини гердану.

5. З’єднання бокових складових.

Щоб з’єднати симетричні елементи, потрібно зв’язати нитки основи між собою, що з них виходять. Але вузлики мають бути маленькими, а кінцівки, що залишились припалюються сірниками.

6. Нанизування китиць.

Це є дуже кропіткою роботою. Адже китиці не виплітаються на станку, а нанизуються на голку вертикально, згідно ескізу. Вони мають переважно трикутну чи квадратну форму і слугують, як прикраса гердану. Китиці розміщуються в самому низу роботи, а зверху прикріплюються до з’єднувальної частини. Вони можуть мати в собі нескладний візерунок, щоб не сперечатись з центром гердану. Їхні кінцівки також зав’язуються, і припалюються. (Додаток 7. а. б.)

Існують також різні форми герданів, які мають інші властивості. Вони мають поетапність виконання трохи інакшу. Є такі, що не мають з’єднувальної і бокових частин. Основою таких герданів слугують звичайні ланцюжки різної ширини. А є, що не мають китиць, і їх нижньою частиною є з’єднувальний центр.

Отже, практична робота завершена. Залишилось з нею створити композицію. Для цього необхідно:

- підібрати за розмірами планшет;

- підібрати за кольором тло композиції і прикріпити його до планшету;

- гармонійно розмістити та на ньому гердани; (Додаток 8.).

Таким чином вона буде дарувати незабутні враження та гарний настрій оточуючим.

Висновки

Отже, історія бісореплетіння має прадавню глубину віків. Ще здавна вироби звичайних селян та міщан приваблювали своїм виглядом не тільки оточуючих, а й знатних осіб, вельмож, оскільки їхнє призначення можна було застосувати усюди. Амулети, талісмани, браслети, нагрудні прикраси та інші витвори стали незабутньою пам’яткою в житті людства, набули широкого вжитку та ввійшли невід’ємною сторінкою в історію декоративно-ужиткового мистецтва.

Майстерність вироблення бісеру вимагала великої тонкості й уміння. Багато митців доклали чималих зусиль, аби досягти високого рівня майстерності у виготовленні бісерних робіт. Тож недарма ця техніка є відомою і дуже актуальною на сьогодні. Її широко застосовують в повсякденному житті, багатьох галузях, в яких вона є необхідною.

Орнамент, поєднання кольорів, різноманітні форми, створювалися протягом

століть разом з історією та культурою нашого народу, відображаючи самобутні національні риси, місцеві особливості, художні традиції.

Його також застосовують в школах та гурткових роботах, адже робота з бісером розвиває і поєднує в собі фантазію, науку, працю і талант, що несуть з собою невичерпні можливості твочості молодшого покоління. Ця праця спонукає дітей до знань, творити, досліджувати та вносити технічну кмітливість.

Бісероплетіння – це неповторний і особливий здобуток декоративно- прикладного мистецтва, який дуже цікавий сам по собі і набуває величезної виразності у поєднанні з іншими видами образотворчого мистецтва.

У даній роботі було розкрито:

-Історичні особливості бісероплетіння, походження бісеру, його властивості, що дозволило пізнати багаті витоки минулої культури.

-Українських митців, які збагатили своїми бісрними шедеврами культурну спадщину народу.

-Види, техніки, та етапи виконання не тільки герданів, але і самого бісеру.

-Елементи, з яких складається процес плетення та якими матеріалами він виконується.

-Значення виконання практичної роботи, що дозволило розробити методичні рекомендації, в гуртковій роботі та в школі, у напрямку роботи з бісером.

Мистецтво бісеру є одним із найпрекрасніших творінь українського народу, що буде відомим багато віків. Воно розкрило звичаї, традиції, сутність мистецтва нашої держави з-поміж інших країн світу. В наші дні продовжують створюватися все нові й нові бісерні витвори, які заслуговують високої оцінки. Любов народу до цих прикрас живе й сьогодні. У сільських місцевостях продовжують носити бісерні ланцюжки й намиста.

Тому Україна може пишатися такими здобутками, адже вони завжди будуть вражати своєю надзвичайною красою і передаватися з покоління в покоління.