Запорізький національний університет
Міністерства освіти і науки України
План-конспект
лекції з курсу «Сучасна українська мова»
на тему: «Службові слова. Прийменник»,
проведеної ІІІ курсі філологічного факультету ЗНУ
Дата: 09.12.2017
Час проведення: 9:35-10:55
Місце проведення: 2 корпус ЗНУ, ауд. 420
Розробила:
Курлова А. Ю.
Запоріжжя
Тема: «Службові слова. Прийменник».
Мета: повторити, узагальнити й систематизувати вивчене про службові частини мови, розглянути групи прийменників за походженням і будовою, навчитися розрізняти семантичні розряди прийменників та визначити основні значення прийменникових конструкцій.
Завдання:
поглиблення знань про прийменник, як службової частини мови та його функцій;
визначення ролі вживання прийменників у реченнях;
формування навичок доцільності вживання прийменників із відмінковими формами іменних частин мови;
вироблення вмінь реалізації прийменникових конструкцій.
Наочність: схема, таблиця.
Основні питання лекції:
1. Питання про статус службових слів у сучасному мовознавстві.
2. Прийменник як категорія службових слів. Функції прийменників.
3. Групи прийменників за походженням і будовою.
4. Семантичні розряди прийменників.
5. Вживання прийменників із відмінковими формами іменних частин мови. Основні значення прийменникових конструкцій.
Рекомендована література:
Основна
Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови: Морфологія. – К.: Либідь, 1993. – С. 274-299.
Вихованець І., Городенська К. Теоретична морфологія української мови: Академічна граматика української мови – К.: Пульсари, 2004. – С. 328-346.
Волох О.Т., Чемерисов М.Т., Чернов Є.І. Сучасна українська літературна мова. Морфологія. Синтаксис. – К.: Вища школа, 1989. – С. 169-173.
Жовтобрюх М.А. Українська літературна мова. – К.: Наукова думка, 1984. –С.186-188.
Леонова М.В. Сучасна українська мова. Морфологія. – К.: Вища школа, 1983. – С.246-251.
Плющ М.Я. Граматика української мови: у 2 ч. Ч.1. Морфеміка. Словотвір. Морфологія: Підручник. – К.: Вища школа, 2005. – С. 258-267.
Сучасна українська літературна мова /За ред. М.Я. Плющ – 2-е вид. – К.: Вища школа, 2000. – С. 291-296.Сучасна українська літературна мова. /За заг. ред. О.Д. Пономарева. – К.: Либідь, 1997. – С. 200-208.
Додаткова
Балабан Г. Нові власне-прийменники та їхні функціональні еквіваленти // Українська мова. – 2007. – №3. – С. 90-97.
Вихованець І.Р. Прийменникова система української мови. – К.: Наукова думка, 1980.
Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. – К.: Наукова думка, 1988.
Горпинич В.О. Прийменники в українській мові // Ономастика і апелятиви. – Дніпропетровськ: ДДУ, 1999. – Вип. 8. – С. 10-24.
Іваненко З.І. Система прийменникових конструкцій адвербіального значення. – К.-О., 1981.
Колодяжний А.С. Прийменник. – Х., 1960.
Мельничук О. С. Історичний розвиток функцій і складу прийменників в українській мові // Слов’янське мовознавство. – Т.3. – К., 1961.
КЛЮЧОВІ ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ: службові частини мови, прийменник, первинні і вторинні; прості, складені, складні прийменники; просторові, темпоральні, причинові, цільові, умовні, допустові, семантично послаблені розряди прийменників.
Хід лекції:
I. Вступна частина (до 10 хвилин).
– Доброго дня, шановні студенти! Сьогодні лекцію проведу у Вас я – Курлова Анастасія Юріївна. Ми розглянемо досить важливу тему, деякі знання пригадаємо ще зі шкільної програми, але сьогодні Ви ще дізнаєтесь багато нового. Отже, тема нашого лекційного заняття – «Службові слова. Прийменник». Запишемо план-лекції, він складається з 5 невеликих питань.
План-лекції:
1. Питання про статус службових слів у сучасному мовознавстві.
2. Прийменник як категорія службових слів. Функції прийменників.
3. Групи прийменників за походженням і будовою.
4. Семантичні розряди прийменників.
5. Вживання прийменників із відмінковими формами іменних частин мови. Основні значення прийменникових конструкцій.
– А зараз запишемо основну і додаткову літературу до теми, якою ви зможете користуватися під час підготовки до практичного заняття.
Рекомендована література:
Основна
Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови: Морфологія. – К.: Либідь, 1993. – С. 274-299.
Вихованець І., Городенська К. Теоретична морфологія української мови: Академічна граматика української мови – К.: Пульсари, 2004. – С. 328-346.
Волох О.Т., Чемерисов М.Т., Чернов Є.І. Сучасна українська літературна мова. Морфологія. Синтаксис. – К.: Вища школа, 1989. – С. 169-173.
Жовтобрюх М.А. Українська літературна мова. – К.: Наукова думка, 1984. –С.186-188.
Леонова М.В. Сучасна українська мова. Морфологія. – К.: Вища школа, 1983. – С.246-251.
Плющ М.Я. Граматика української мови: у 2 ч. Ч.1. Морфеміка. Словотвір. Морфологія: Підручник. – К.: Вища школа, 2005. – С. 258-267.
Сучасна українська літературна мова /За ред. М.Я. Плющ – 2-е вид. – К.: Вища школа, 2000. – С. 291-296.
Сучасна українська літературна мова. /За заг. ред. О.Д. Пономарева. – К.: Либідь, 1997. – С. 200-208.
Додаткова
Балабан Г. Нові власне-прийменники та їхні функціональні еквіваленти // Українська мова. – 2007. – №3. – С. 90-97.
Вихованець І.Р. Прийменникова система української мови. – К.: Наукова думка, 1980.
Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. – К.: Наукова думка, 1988.
Горпинич В.О. Прийменники в українській мові // Ономастика і апелятиви. – Дніпропетровськ: ДДУ, 1999. – Вип. 8. – С. 10-24.
Іваненко З.І. Система прийменникових конструкцій адвербіального значення. – К.-О., 1981.
Колодяжний А.С. Прийменник. – Х., 1960. Мельничук О. С. Історичний розвиток функцій і складу прийменників в українській мові // Слов’янське мовознавство. – Т.3. – К., 1961.
II. Основна частина (70 –75 хвилин).
– Починаємо з першого питання «Питання про статус службових слів у сучасному мовознавстві».
У системі частин мови традиційно виділяють клас повнозначних, або самостійних, і клас неповнозначних частин мови, або службових слів. Повнозначні слова протиставляються службовим. Виявлення суттєвих ознак цього протиставлення в лінгвістиці ще не завершилось, воно продовжується. Традиційна граматика виходить з того, що службові слова позбавлені номінативної функції, тобто не мають лексичного значення. Враховуючи несамостійний характер функцій службових слів, особливості їхньої семантики й інші специфічні риси, Віктор Виноградов відніс їх не до частин мови, а до часток мовлення. Цим він поставив службові слова між частинами мови і нечастинами мови (вигуками). Водночас, повністю в частиномовному статусі службовим словам Віктор Виноградов не відмовив.
Традиційна граматика розглядає службові слова як службові частини мови.
Деякі українські мовознавці (напр., Катерина Городенська) намагаються винести службові слова за межі частин мови як такі, що не мають лексичного значення, номінативної функції та граматичного значення (див.: Теоретична морфологія української мови. – К., 2004 рік). На тій підставі, що службові слова виконують релятивну функцію, тобто за семантичною ознакою, і що вони є одноморфними, неподільними, тобто за морфемною ознакою, Катерина Городенська службовим словам надає статусу морфем.
Службових слів порівняно з повнозначними небагато (якщо повнозначних кілька мільйонів, то службових в українській мові кілька сотень), але в тексті вживаються вони значно частіше.
Уживання термінів «службові слова» чи «службові частини мови» характерне для східнослов’янської та македонської граматичної традиції (пор. македонське «служебен збор»), в інших слов’янських і європейських граматиках (англійській, німецькій) вживається термін «synsemantic word» (cумісно-семантичне слово), у французькій mot vide «пусте слово» (див.: Словарь славянской лингвистической терминологии, Прага, т. 1, 1977).
Поділ слів на повнозначні та службові в східнослов’янських граматиках почався з ХVІІІ ст. Олександр Потебня називав їх «лексичними і формальними словами», Пилип Фортунатов – «повними і частковими словами».
Обсяг поняття «службові слова» був також різним. До службових Федір Буслаєв відносив займенники, числівники, прийменники, сполучники, займенникові прислівники, допоміжні дієслова; Олександр Пєшковський – тільки прийменники і сполучники; Лев Щерба – дієслівні зв’язки бути, являтися, прийменники, сполучники, сполучні слова; Віктор Виноградов – частки, прийменники і сполучники.
Отже, за особливостями семантичних і синтаксичних ознак усі службові слова поділяються на прийменники, сполучники і частки.
– Перейдемо до другого питання «Прийменник як категорія службових слів. Функції прийменників».
Термін прийменник (лат. рraepositio) уперше подав у своїй граматиці Омелян Партицький у 70-х роках ХІХ ст., пізніше він закріпився у працях Омеляна Огоновського, Степана Смаль-Стоцького і Федора (Теодора) Ґартнера, Агатангела Кримського та інших.
Існує три погляди на прийменник. Відповідно до першого, найпоширенішого у сучасному мовознавстві, прийменник є службовим словом, що має статус службової частини мови (про це можна прочитати в академічній граматиці української мови 1969 р.; у російському мовознавстві цей погляд відображений у монографії «Современный русский язык» за редакцією Віри Бєлошапкової 1981 р.; поділяє таку думку й білоруський дослідник Павло Шуба, автор розвідки «Приназовнік у беларускай мове», 1971).
У відповідності з другим поглядом прийменник є аналітичною синтаксичною морфемою, а не словом, і тому не належить навіть до службових частин мови (Єжи Курилович «Очерки по лингвистике», 1962 р.; Іван Вихованець «Прийменникова система української мови», 1980).
Згідно з третім підходом, прийменник – це самостійне слово із статусом частини мови, що належить до прислівників узагальненого значення (так вважав Ілля Кучеренко і свої погляди виклав у монографії «Теоретичні питання граматики української мови: Морфологія, ч. ІІ, 1964, а також у публікації в журналі «Мовознавство» за 1973 рік «Лексичне значення прийменника»).
Як бачимо, представники всіх поглядів вважають, що прийменник має граматичне значення. Щодо лексичного значення думки граматистів розійшлись.
Ті, хто не бачить в прийменниках лексичного значення, відносять його не до розряду слів, а до розряду морфем префіксального типу. І тому, на їхню думку, питання про належність прийменника до частин мови відпадає: у словоформах на столі, в лісі, за річкою компоненти на, в, за є не словами, а префіксами, оскільки вони, виявляючи граматичне значення, не мають лексичного.
Ті, хто бачить у прийменниках лексичне значення, відносять їх до розряду слів і надають їм статусу частин мови, оскільки в них, як в іменниках, прикметниках й інших самостійних частинах мови, виявляється єдність лексичного і граматичного значень.
Така розбіжність у поглядах пояснюється тим, що в семантичному відношенні прийменники не однорідні: одні з них, що зберігають зв’язок з повнозначними словами, від яких вони утворились, виразно виявляють лексичне значення (коло, через, перед, після), в інших воно надто абстрактне і зливається з граматичним, що перетворює його в майже формальний морфологічний показник синтаксичного зв’язку (з, в, на, про). Ступінь формальності й лексичної повноти в прийменниках різний. В українській мові вони в більшій своїй частині ще не втратили свого лексичного значення і ще не стали звичайними чи особливими префіксами.
Прийменники означають синтаксичні відношення між формами непрямих відмінків іменників, числівників, займенників, прикметників, дієслів і, зрідка, – прислівників. Для вираження цих відношень непрямий відмінок вибирає собі з-поміж низки прийменників той, який своїм лексичним значенням відповідає значенню відмінка. Отже, лексичне значення непрямих відмінків зумовлює лексичне значення в прийменнику. Воно знаходиться в ньому як натяк, який прояснюється лише при відмінку.
Крім того, прийменник містить лексичне значення в самому собі: над, під, через (простір), після, протягом, раніше (час), завдяки, внаслідок (причина). Воно зумовлює в словосполученні певний відмінок залежного компонента. Тому залежно від лексичного значення одні прийменники вживаються з одними відмінками, а інші – з іншими. Так формується граматичне значення прийменника.
Прийменники виконують релятивну функцію – вони виражають підрядні відношення між словоформами в словосполученнях і реченнях.
Як і в інших частинах мови, на базі свого лексичного значення і специфічної функції сформувалось прийменникове категорійне значення, відмінне від самостійних й інших службових частин мови.
Категорійне значення прийменника – підрядний зв’язок іменника, займенника, числівника як залежних компонентів з головними у словосполученнях з синтаксичним керуванням: стояти біля вікна, поділити на два, запросити до себе, підійти до неї.
Прийменник зв’язує тільки неоднорідні, різнозначні, різнорідні слова в словосполучення: написати на дошці (дієслово і залежний іменник), червоний від сорому (прикметник і залежний іменник), турбуватися про себе (дієслово і залежний займенник), свій серед чужих (займенник і залежний прикметник). Однорідних слів прийменник не може зв’язувати. Це функція сполучника.
Прийменник поєднує лише словоформи в словосполученнях. Він не може зв’язувати прості речення або предикативні частини складного речення. Це також функція сполучника.
Фактично прийменник зв’язує одні іменники, займенники, прикметники, дієслова, числівники з іншими іменниками, займенниками, числівниками і маркує цей зв’язок як керування.
Отже, прийменник – це така службова частина мови, яка виражає різноманітні підрядні відношення керованого іменника, займенника, числівника до інших слів у словосполученні та реченні.
– Третє питання нашої лекції «Групи прийменників за походженням і будовою».
За послідовністю виникнення прийменники поділяються на первинні й вторинні.
Усі прийменники є словами похідними, оскільки вони сформувались не на базі окремих звуків, а на базі інших повнозначних або неповнозначних 
частин мови (давнього імені, прислівника тощо). Тому поділ прийменників на похідні й непохідні не має під собою реальної основи: прийменники в, з, к витворились із давніх *vъnъ, *sъnъ, *kъnъ.
Групи прийменників за походженням | |||
Непохідні (первинні) | Похідні (вторинні) | ||
прийменники, які не походять від інших частин мови | утворенні складанням 2 чи кількох непохідних прийменників | утворенні поєднанням іменників та прислівників з непохідними прийменниками | утворенні переходом слів інших частин мови в прийменниках |
у, на, до, з, без, для | задля, поміж, з-за | назустріч, відповідно до | близько, кінець, шляхом |
До первинних належать ті найдавніші прийменники, що в сучасній мові не мають співвідносних повнозначних слів, виступають лише в позиції прийменника, становлять одну морфему, здебільшого односкладову, мають високий рівень абстракції і дуже розвинуту багатозначність: з – 68 значень, на – 40, в – 34 значення, по – 34, від – 19, до – 19, при – 16 (СУМ в 11-ти томах).
Групу первинних прийменників утворюють близько 80 лексем найдавнішого походження: без, біля, в (у), від (од), для, до, з, за, к, коло, крізь, крім, між (межи), на, над, о (об), під, по, при, про тощо. Це прості первинні прийменники, що складаються з одного кореня.
До первинних належать і ті, що утворилися шляхом зрощення двох або трьох первинних прийменників у нерозкладну прийменникову конструкцію: задля, заради, з-за, з-межи, з-над, з-перед, з-поміж, побіля, поза, поміж, 
понад, посеред, проміж, щодо. Ці прийменники називаються первинними складними.
Семантика і походження первинних прийменників визначаються етимологічно.
До вторинних належать ті прийменники, що виникли в нові часи і співвідносяться в сучасній мові з відповідними омонімічними повнозначними словами: близько, довкола, вглиб, з метою і под. усі вторинні, як правило, багатоскладові. Вони поділяються на монолексемні (замість, збоку, назад) і полілексемні (далеко від, поза межами, на відміну від, у відповідь на).
Монолексемні називаються простими, хоча етимологічно вони складаються з кількох коренів різного походження (числівник + іменник, прийменник + іменник, прикметник + іменник): обабіч, подовж, поряд. Полілексемні складаються відповідно з кількох лексем, серед яких є прості первинні прийменники: на шляху до, праворуч від, в галузі. Тому вони називаються складеними.
Усі вторинні прийменники виникли внаслідок втрати первинного категорійного значення відповідних форм лексем повнозначних частин мови – прислівників, іменників, дієприслівників та набуття ними вторинного категорійного значення службової частини мови – прийменника.
За частиною мови етимонів вторинні прийменники поділяються на такі групи:
1) прийменники, співвідносні з морфологізованими прислівниками: близько, вглиб, уздовж, вище, відносно, довкола, довкруги, зверху, навперейми, навпроти, назустріч, нижче, обабіч, обіруч, оддалік, обік, осторонь, пізніше, поблизу, позаду, поодаль, праворуч, раніше, спереду, супроти. Наприклад: Попереду всього війська три старшини виступали (Леся Українка), пор. Попереду Гамалія байдаком керує (Т. Шевченко);
2) прийменники, співвідносні з безприйменниково-відмінковими формами іменників, що перейшли в прислівники: кінець, коштом, круг, край, протягом, ціною, шляхом: Коштом великих поневірянь йому вдалося знайти житло (Із періодики), пор.: Хитро, мудро й недорогим коштом (І. Котляревський);
3) прийменники, співвідносні з прийменниково-відмінковими формами іменників, що перейшли в прислівники: в ім’я, в інтересах, за винятком, з допомогою, за рахунок, з боку, з метою, з приводу, на випадок, на підставі, на противагу, на честь, на чолі, під час, по лінії, у бік, у дусі, у плані, у справах, через посередництво. Наприклад: На чолі ватаги виступав кошовий але Дрібні краплі холодного поту виступили на його чолі;
4) прийменники, співвідносні з адвербіалізованими дієприслівниковими формами: включаючи, виходячи з, зважаючи на, незважаючи на. Наприклад: Є пропозиція зробити перерву, зважаючи на певні обставини, пор.: Зробити перерву через певні обставини;
5) прийменники, утворені з морфологізованих прислівників і первинних прийменників: близько від, відповідно до, далеко від, залежно від, ліворуч від, на відміну від, незалежно від, подібно до, вслід за, на рівні з, у зв’язку з, з огляду на, поруч з, паралельно з, у відповідь на: Син стояв поруч з батьком але: Дружина завжди була поруч.
Ступінь входження вторинних прийменників до прийменникової системи української мови різний. Одні з них повністю набули системних ознак прийменника, а інші знаходяться в стадії переходу від самостійної частини мови до службової і вживаються то як прислівники (чи дієприслівники або іменник), то як прийменники. Тому межі між ними ще не виразні.
Отже, підсумовуючи викладене, зазначимо, що первинні прийменники здебільшого є спільними для всіх слов’янських мов: скажімо, прийменник на функціонує в українській, російській, чеській, словацькій, польській мовах, прийменник без – в українській, російській, білоруській, болгарській, 
сербській. Більшість вторинних прийменників не належить до праслов’янських. Первинні прийменники, як правило, багатозначні, а вторинні – зазвичай однозначні.
– Четверте питання нашої лекції «Семантичні розряди прийменників».
В основі поділу прийменників на семантичні групи лежать конкретні типи семантико-синтаксичних відношень між компонентами словосполучень, що виражаються прийменниками. Значення прийменника, як уже говорилось, формується на базі цих семантико-синтаксичних відношень і семантики відмінкової форми залежного компонента словосполучення.
За значенням прийменники поділяються на просторові, темпоральні, причинові, цільові, умовні, допустові, семантично послаблені.
Схема
Умовні Просторові Цільові Причинові
Темпоральні Допустові
Семантично послаблені
Просторові прийменники. Це основний найчисленніший семантичний тип прийменників. У сучасній українській мові їх нараховують більше 130 (тут і надалі ми будемо послуговуватись класифікацією Івана Вихованця, що викладена ним у книзі «Прийменникова система української мови», 1980): біля, близько, вздовж, вище, впоперек, всередині, вслід за, далеко від, довкола, з-поміж, з-понад, з-посеред, кінець, коло, край, ліворуч від, мимо, між, навздогін за, напереріз, напроти, недалеко, неподалік від, попри, поруч, просто, проти, слідом за, супроти, у бік, у напрямку до, через.
У складі цього типу виділяються підтипи, що означають: а) місце (зверху, всередині, ліворуч від, спереду, біля); б) напрямок (назад, вглиб, вдовж, слідом за, у напрямку до); в) простір (довкола, довкруги, кругом, обіруч, перед, збоку); г) місцезнаходження (напроти, нижче, обабіч, перед, під, побіч з); д) шлях руху (попід, поперек, через, слідом за); е) вихідний пункт (починаючи від, з, зсередини, з-під, з-над); є) кінцевий пункт (до, край, кінець); ж) відстань (недалеко від, неподалік, поблизу); з) проміжок (посередині, між, проміж, поміж).
Темпоральні (часові) прийменники. Нараховують 38 темпоральних прийменників. Панівна більшість їх (23) набула темпорального значення внаслідок переосмислення відповідних просторових прийменників, тому за будовою вони споріднені з просторовими: біля, близько, в, від (од), впродовж, вслід, за, слідом за, до, коло, між (межи), на, над, перед, під, по, при, проти, серед, посеред, через.
Часові прийменники цього типу перебувають з відповідними просторовими в омонімічних відношеннях, порівняймо: Гуцульські кожушки зберігають упродовж десятиліть (часовий прийменник) і Впродовж усієї дороги росли волоські горіхи (просторовий).
До власне темпоральних, не співвідносних з просторовими, належать такі прийменники: напередодні, наприкінці, одночасно з, під час, пізніше, після, опісля, починаючи з, протягом, раніше, у міру, у процесі.
У складі темпоральних прийменників виділяють підтипи, що означають: а) одночасність (одночасно з, під час, серед); б) різночасність (через, біля, близько); в) протяжність у часі (протягом, у міру, у процесі, у ході, впродовж); г) часову попередність (раніше, напередодні, перед, до); д) часову наступність (пізніше, після, вслід за, слідом за); е) початок (починаючи з, від, од); є) кінець (наприкінці, по).
Причинові прийменники: з, за, від, через, перед, завдяки, у результаті, під впливом, внаслідок, у зв’язку, у силу, з огляду на, зважаючи на.
Цільові прийменники ( прийменники мети): для, на, за, по, задля, ради, заради, з метою, в інтересах, з нагоди, з приводу, на випадок, на знак, у справах, в ім’я, на честь.
Умовні прийменники: у (в), з, без, при, у випадку, у разі, за умови, при умові.
Допустові прийменники: всупереч, наперекір, на противагу, незважаючи на, незалежно від, у розріз з, при.
Семантично послаблені прийменники. «Багато прийменників, – писав Віктор Виноградов, – послаблюють своє конкретне значення в ролі посередника між дієсловами і залежними від них об’єктами. Вони стають звичайними граматичними знаками об’єктних відношень. За ними зберігається функція показників і виразників того чи того відмінка непрямого об’єкта. У багатьох випадках прийменникове вираження непрямої перехідності дієслова виявляється часто формальним, лексично немотивованим (напр.: одружитись з ким-небудь, вийти за кого-небудь тощо – див. Виноградов В.В. Русский язык, 1947г.).
Такими семантично послабленими в українській мові є абстрактні прийменники, що знаходяться між дієсловом і об’єктом. Вони, послабляючи лексичне значення, фактично втрачають ознаки слова і перетворюються на граматичні форманти, які виконують роль об’єктної морфеми.
До семантично послаблених прийменників з морфемоподібною функцією належать:
1) прийменник в (у) після дієслів, які керують З. відмінком: вдивлятися в небо, вслухатися в нічну тишу, вчитуватись у текст, заглиблюватись у зміст;
2) прийменник в (у) після дієслів, які керують М. відмінком: переконуватися в правоті, признаватися в злочині, розчарувався в другові;
3) прийменник до після дієслів, які керують Р. відмінком: готуватися до екзаменів, докопуватися до істини, прислухатися до порад;
4) прийменник від після дієслів, які керують Р. відмінком: захищатися від ворогів, ухилятися від податків, рятуватися від повені;
5) прийменник з після дієслів, які керують Р. відмінком: глузувати з хлопця, плакати з горя, сміятися з радощів;
6) прийменник за після дієслів, які керують О. відмінком: доглядати за тваринами, горювати за батьком, сумувати за другом;
7) прийменник на після дієслів, які керують З. відмінком: скаржитись на здоров’я, реагувати на зауваження, ображатись на грубощі;
8) прийменник над після дієслів, які керують О. відмінком: міркувати над вправою, працювати над вдосконаленням, панувати над іншими;
9) прийменник перед після дієслів, які керують О. відмінком: вихвалятися перед сусідами, завинити перед батьками, присягатися перед товариством;
10) прийменник про після дієслів, які керують З. відмінком: доповідати про наслідки, говорити про театр, мріяти про щастя.
– І останнє питання нашої лекції, яке ми розглянемо «Вживання прийменників із відмінковими формами іменних частин мови. Основні значення прийменникових конструкцій».
Прийменники, як й інші службові частини мови, належать до незмінюваних слів. Тому вони не мають флексій.
Оскільки лексичне значення прийменників не зв’язане з предметністю, то вони не можуть мати ні категорії числа, ні категорії роду.
Самі по собі прийменники не мають і категорії відмінка, але своїм лексичним значенням вони зв’язані з відмінком того іменника, до якого вони відносяться, уточнюючи його (відмінка) значення.
Граматичне значення прийменника – це непрямий відмінок, який прийменники виражають разом із закінченням постпозиційного слова.
Кожний прийменник уживається з певним відмінком:
з родовим:
а) первинні прості: без, біля, у (в), від, для, до, з, коло, крім, між, ради, серед;
б) первинні складні: задля, заради, з-за, з-межи, з-над, з-перед, з-під, з-поза,
з-поміж, з-поперед, з-попід, з-посеред, побіля, поміж, щодо;
в) вторинні прості: близько, вище, відносно, замість, мимо, кінець, край, проти, протягом, ціною, круг, кругом, просто, нижче, після, коштом, шляхом.
г) вторинні складні: довкола, довкруг, замість, збоку, ззаду, наперед, зсередини, навколо, навпроти, назад, наперед, напередодні, наприкінці, неподалік, обабіч, обік, попереду, посередині, праворуч.
д) вторинні складені: в інтересах, за винятком, за допомогою, за рахунок, за зразком, з боку, з нагоди, на випадок, на знак, на адресу, під час, по лінії, у бік, у дусі, під приводом, поза сферою, через посередництво, далеко від, залежно від, на шляху до, починаючи з, у відповідь на, у бік від, незалежно від, на відміну від.
з давальним:
а) первинні прості: к (ік);
б) вторинні складні: вслід, всупереч, навздогін, навперейми, назустріч, наперкір, напереріз;
в) вторинні складені: на противагу;
із знахідним:
а) первинні прості: у (в), за, крізь, між, на, над, о (об), перед, під, по, повз, про, проз, через;
б) первинні складні: поза, поміж, понад, попри, проміж;
в) вторинні складені: зважаючи на, незважаючи на, у відповідь на, з огляду на;
з орудним:
а) первинні прості: з (із, зі, зо), за, між, над (наді), перед (переді), під (піді);
б) первинні складні: поза, понад, поперед, поміж, проміж;
в) вторинні складені: вслід (слідом) за, згідно з, навздогін за, нарівні з, одночасно з, паралельно з, побіч з, порівняно з, у розрізі з, в унісон з, у співдружності з;
з місцевим: первинні прості: у (в), на, о (об), по, при.
Один і той само прийменник може вживатися з одним відмінком (на чолі з), або з кількома, напр., прийменник у (в) уживається з трьома відмінками: з Р. (запитав у друга), із З. (поїхав у поле), з М. (працює у саду); прийменник з – з двома: з Р. (їду з роботи), з О. (розмовляю з приятелем).
Прийменники не можуть самостійно утворювати речення, самостійно вони не можуть бути і членом речення, але вони можуть входити до складу додатка, неузгодженого означення і обставини: Батько придбав для сина у місті будинок з верандою (у місті – обставина, з верандою – неузгоджене означення, для сина – додаток).
Основна їхня синтаксична функція – з’єднувати різнозначні словоформи в словосполучення за способом керування: сидіти на стільці, відштовхуватися від берега.
У словосполученні вони завжди знаходяться в препозиції до іменників, займенників та числівників (знаходитися біля річки, придбав для себе, шість 
ділиться на два), тобто до таких частин мови, які мають систему словозміни і можуть бути об’єктом у реченні.
З відповідними іменниками, іменниковими займенниковими і числівниками з’єднуються за способом прилягання, оскільки не мають форм словозміни: стояти серед степу, лину до тебе, рахую до п’яти.
Незначна кількість абстрактних, семантично послаблених прийменників може займати після дієслівну позицію. Це вторинна позиція, не типова для прийменників.
Прийменники формують прийменниковий тип словосполучень і тим самим протиставляють їх неприйменниковим. У цій ситуації прийменник стає диференційною ознакою поділу словосполучень на дві групи (прийменникові і безприйменникові словосполучення).
Прийменники перебувають у словосполученні після опорних компонентів, виражених такими частинами мови, які можуть спричинити залежний компонент з прийменником.
Такими частинами мови є:
дієслово: знаходитись біля річки, їхати через поле; та дієслівні форми:
дієприслівник: знаходячись біля річки, їдучи через поле;
дієприкметник: написаний на стіні, розташований біля дому;
іменники: боротьба з корупцією, читання про себе;
прикметники: блідий від болю, радий за друга, добрий для всіх;
займенники: дехто з присутніх, свій серед чужих;
зрідка прислівники в певних позиціях: швидше до лікаря, негайно в ліжко.
Прийменники в українській мові. У сучасній українській мові вживаються прийменники індоєвропейської, праслов’янської та давньоруськоукраїнської мови.
У процесі розвитку від індоєвропейського періоду до сучасності вони:
1) змінили свою фонетичну будову: д.-р.-укр. изъ, через, надъ, кромѣ, подъ, помежю, за мѣсто – відповідно укр. із, через, над, крім, під, поміж, замість; 2) змінили свою морфемну будову: д.-р.-укр. въ срѣтение, изъвъну, въслѣдъ – відповідно укр.: назустріч, ззовні, слідом; 3) змінили лексичний склад, зберігши значення: д.- р.-укр. возлѣ, сквозь, опричь, подьлѣ – відповідно укр. біля, крізь, крім, поряд (поруч); 4) певною мірою змінили й окремі граматичні значення: в д.- р.-укр. мові прийменник за, наприклад, уживався зі З., О. і зрідка Р. (того почьсти за лихии моужь), в українській лише із З. та О. (чергую за тебе, тужу за ним).
Українська мова не сприйняла певну частину д.-р.-укр. прийменників: въ срѣтение, изъвъну, въслѣдъ, сквозь, возлѣ, подьлѣ, внѣ, опрочь, о, възъ. Натомість сформувала свої власні українські прийменники.
До власне українських належать такі прийменники: поперед, попереду, всупереч з Д. в. (всупереч прогнозам), наперекір з Д. в. (наперекір стихії); упродовж із значенням часу «протягом» (упродовж канікул); вгору з О. в. (поплив угору Дніпром); побіч з Р. в. (побіч хати); позад з Р. в. (ішов позад усіх); поруч з Р. в. (сів поруч батька); з причини, внаслідок, з приводу, протягом, завдяки, за рахунок, за допомогою з Родовим відмінком; поряд із з О. в.; незважаючи на із З в.
Кількість прийменників протягом усього періоду розвитку української мови помітно зросла за рахунок складних форм типу: з-за, з-між, з-перед, з-під, з-серед, з-поза, з-поміж, з-понад, з-посеред, побіля, поверх, поза, повз, повище, помимо, поміж, понад, попід, попри.
III. Заключна частина (5-10 хвилин).
– Отже, ми розглянули з вами дуже важливу тему: «Службові слова. Прийменник». Що незрозумілого Ви почули? Які складнощі у Вас викликав цей матеріал?
На практичному заняті ми докладніше розберемося в цій темі, готуйте теоретичні та практичні питання.
Дякую за увагу!