Урок 27
Тема: Стиль романтизм. Архітектура романтизму. Скульптура романтизму. Неоготика. Невізантійський історизм. Наполеонівський ампір.
Мета:
Навчальна: надати знання учням про поняття «романтизм» у мистецтві, його філософську основу, розглянути етапи розвитку романтизму в історії мистецтва, ознайомити із характерними рисами архітектурних напрямів романтизму, розглянути приклади застосування наполеонівського ампіру в скульптурі романтизму, ознайомити із різновидами скульптури та особливостями скульптурного оформлення будівель та замків цього стилю.
Розвиваюча: розвивати вміння учнів проводити індивідуальну роботу з ілюстрацією, досліджувати та порівнювати зображення неовізантійського собору із візантійськими храмовими спорудами, аналізувати скульптурні портрети доби романтизму, порівнювати скульптурні зображення стилю романтизм із відомими шедеврами інших стилів та знаходити спільні та відмінні риси між засобами виразності, надавати характеристику художньому образу творів мистецтва.
Виховна: виховувати інтерес до мистецтва романтизму, інтерес до творчості видатних архітекторів та скульпторів доби романтизму.
Тип уроку: комбінований, урок введення в тему, урок з елементами інтеграції.
Обладнання: мультимедійна дошка, комп’ютер, проектор, презентація до уроку.
Хід уроку.
Організаційний момент. Мотивація до навчання.
Актуалізація опорних знань учнів.
Стиль романтизм.
Романтизм, що виник після французької революції, в умовах утверджуваного на зламі 18 — 19 століття абсолютизму, був реакцією проти раціоналізму доби Просвітництва і застиглих форм, схем і канонів класицизму та подекуди проти сентименталізму. Філософську базу романтизму заклав німецький філософ Фрідріх Шеллінг. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклоромі народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчення історичного минулого, інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм.
Романтизм співіснував з пізнім класицизмом, академізмом. Мав впливи на сучасні йому:
Романтизм сформувався на тлі суспільної кризи, як прояв незгоди з тенденціями кінця XVIII ст. Вже тоді почалися процеси проторомантизму в мистецтві Франції (особлива схвильованість в деяких портретах, потяг до незвичних ситуацій, прихід в мистецтво представників народу без ідеалізації їх бідності, їх соціального стану). Особи з соціального низу піднімаються до рівня учасників історичного процесу попри монополію аристократії на політику і культуру.
Посилилася роль міст, зросли їхні розміри. Це викликало потяг до первинного стану людини, до природи і малої залежності пересічного громадянина від утисків суспільства.
Першою особою епохи, що значно вплинула як на політичні, так і на мистецькі події того часу, став Наполеон Бонапарт, що особистим прикладом продемонстрував важливість особистої ініціативи, дієвості. 18 червня 1815 року Наполеон програв битву при Ватерлоо, після чого його примусили зректися престолу й ізолювали на острів Св. Єлени (практично запроторили у перше ув'язнення).
Церква і надалі втрачає свої позиції в суспільстві, формується чисто світська культура 19 століття.
У Франції в 1789 році особиста залежність селян, деякі дворянські привілеї й церковна десятина були скасовані. 26 серпня 1789 року прийнята «Декларація прав і свобод людини». В липні 1790 введено громадянський шлюб. У вересні 1791 приймається перша Конституція.
У 1792 році Англія вступила в війну Французької республіки і Бельгії. У 1797 році до війни з Францією додалися внутрішні народні заворушення, заколот матросів.
В Ірландії продовжуються виступи проти англійської колоніальної влади. Незважаючи на це, у 1799 англійський і ірландський парламент було офіційно об'єднано.
Романтизм змінює епоху Просвітництва і збігається з промисловою революцією, відзначену появою парової машини, паротяга,пароплава, фотографії та фабрично-заводських околиць. Якщо Просвітництво характеризується культом розуму і заснованої на його засадах цивілізації, то романтизм стверджує культ природи, почуттів і природного в людині. Саме в епоху романтизму оформляються феномени туризму, альпінізму і пікніка, покликані відновити єдність людини і природи. Затребуваным виявляється образ «благородного дикуна», озброєного «народною мудрістю» і не зіпсованого цивілізацією.
Етапи розвитку романтизму.
Ранній романтизм
Першу хвилю утворили наполеонівські війни та період Реставрації. В Англії це творчість поетів Дж. Г.Байрона, Персі Біші Шеллі, Дж. Кітса, Вальтера Скотта, у Німеччині — майстра сатиричної прози Ернста Теодора Амадея Гофмана і лірика Генріха Гейне.
Риси, притаманні цьому періоду, — універсалізм, прагнення охопити буття в його повноті, тісний зв'язок з філософією, тяжіння до символу й міфу як найбільш адекватних форм художнього вираження, розлад з дійсністю.
Зрілий романтизм
Друга хвиля розпочалася після Липневої революції у Франції та після повстання у Польщі. Найкращі твори в цей час пишуть у Франції Віктор Гюго, Ж. Санд, Олександр Дюма; у Польщі — Адам Міцкевич, Юліуш Словацький; в Угорщині — Шандор Петефі. У цей період романтизм широко охоплює живопис, музику, театр.
Це — течія початку XIX ст., орієнтована на фольклор та народно-поетичне мислення. Представники цієї течії збирали народну поезію й черпали з неї мотиви, знаходили в ній архетипи своєї творчості. Їх приваблювала простота поетичного вислову, мелодійність народної поезії.
Представники — Дж. Байрон, Г.Гейне, А.Міцкевич, О.Пушкін, М.Лермонтов та ін. Своє завершене втілення течія отримала саме у творчості Байрона, тому й дістала таку назву. Її особливості — розчарування і меланхолія, депресія, «світова туга». Ці негативні емоції стали провідними ліричними мотивами, що визначали емоційну тональність творів.
Набула значного розвитку у літературі 30-40-х рр. XIX ст.; представниками її були Віктор Гюго, Жорж Санд, Генріх Гейне. Утопічна течія була ніби протиставленням до «байронічної», оскільки проповідувала оптимістичний погляд на життя, його перспективи, переносила акцент з критики на ствердження позитивних тенденцій і цінностей життя.
Розвиток за країнами
У Франції найкращі досягнення зроблені в живописі та літературі. А французька музика романтизму значно зміцнила свої позиції після прибуття в Париж емігранта з підросійської тоді Польщі — Фредеріка Шопена (1810–1849).
Романтизм в Німеччині мав досягнення у філософії і, частково, в живописі, де розвинулись споглядальні, меланхолійні чи містичні настрої окремої особистості наодинці з величчю природи, з уламками величного минулого, з непізнаванністю смерті чи Бога (меланхолійні портрети Отто Рунге, світські, нецерковні одинаки Каспара Давіда Фрідріха, заглиблені в минуле персонажі Шпіцвега). В німецькому романтизмі годі й шукати суспільно-політичну складову, притаманну французьким митцям. «Ми можемо в цьому світі тільки меланхолійно чекати, тільки жити очікуванням полум'я майбутнього. Справжня дія — не в дійсності» — проголосив Тік у «Мандрах Франца Штернбальда». Думка, що життя особи може минути, а вона так і не дочекається «полум'я майбутнього», до Тіка так не дійшла. Невідомо також було, навіщо цьому «полум'ю майбутнього» особи, нездатні на активні дії.
Два найкращі представники романтизму в мистецтві Бельгії, яка щойно виборола державність, — Луї Галле в живописі та Шарль Де Костер в літературі. Через звертання до героїчного минулого Фландрії XVII століття обидва закликали сучасників до патріотичного служіння новоствореній країні, до пам'яті про героїв минулого. Але цього не було в романтизмі Британії, Німеччини, Польщі, що потонув в дріб'язкових проблемах індивідуалізму.
Архітектура романтизму.
В архітектурі романтизм не виробив єдиного стилю. Йдеться швидше про сукупність «романтичних» стилів, притаманних добі. В Британії це насамперед неоготика, на континенті — «романтичний історизм», неогрек, неоренесанс та неовізантійський стиль. Певною мірою усі ці стилі всередині XIX сторіччя були переосмислені у дусі академізму, внаслідок чого перехід від романтизму до академізму відбувався менш конфліктно, аніж у живописі та літературі.
Історизм – архітектурний напрям, заснований на змішуванні елементів раніше домінуючих архітектурних стилів, що виник наприкінці 19 століття.
Імре Штейндль. Будинок Парламенту Угорщин (угор. Országház) — резиденція угорського парламенту на березі Дунаюв Будапешті. У архітектурі будівлі в дивовижний спосіб переплелися неоготичні елементи на зразок Вестмінстерського палацу та впливи паризького боз-ару.
Будівля угорського парламенту є найбільшою в країні — вона має 691 покій, 29 сходів і 10 подвір'їв.
Ділянку під забудову обрали на східному березі Дунаю між двома першими постійними мостами в Будапешті — ланцюґовим Сечені та мостом Маргіт. Будівництво споруди здійснювалось у період від 1885 до 1904 року.
Ця будівля стала результатом пам’яті про минулу велич та багаторічного прагнення нації до свободи та власної держави. В результаті будівля угорського парламенту є найбільшою в країні — вона має 691 залу, 29 сходів і 10 подвір'їв та є одним з символів Будапешта. Хоча ще 2 століття тому в угорській мові навіть не було термінів для політичних обговорень.
Після визволення Угорщини від влади Османської імперії, в часи австрійського правління Габсбургів, угорці не мали постійної будівлі для обговорення політичних питань, подання пропозицій та запитів до влади. З ХVІІІ століття угорські парламентські засідання зрідка відбувалися в місті Пожонь (нині Братислава). Ці засідання в умовах абсолютної австрійської монархії грали більше роль випускання пари, ніж прийняття дієвих рішень. В засіданнях брала участь угорська шляхта, а все діловодство та обговорення велося латиною, бо в тогочасній угорській мові не було навіть достатньо слів для обговорення державних питань. Усвідомивши проблему, активне угорське панство започаткувало рух придумування угорських слів та позначень для державних потреб, і між 1790 і 1820 роками активно впроваджувало нові угорські слова, замінюючи німецькі, латинські та інші запозичення. Були проведені навіть конкурси для написання певних слів та позначень. Мовознавці гарячково сперечатися з іншими язикатими спеціалістами про правильну угорську вимову та написання слів, про правильну угорську орфографію. Нині угорці використовують тисячі слів, створених і розповсюджених в ХІХ столітті. Тож, в цілому, це був успішний рух в допомозі угорцям мати свій власний функціональний парламент угорською мовою.
Через сім років після об'єднання Буди, Пешта і Обуди, в 1880 році, Державні збори прийняли рішення побудувати будівлю парламенту, щоб підкреслити суверенне право угорської нації. Оскільки на вершині Замкової гори у Будайській фортеці знаходився Королівський палац, освічені реформатори вибрали символічне місце для нової будівлі парламенту на стороні Пешта – єдиного всіх для угорців на противагу королівській Буді.
Угорський парламент є одним з найкрасивіших прикладів історичної еклектики. Будівля має стиль під назвою «неоготика», котрий був придуманий в Англії в 1830-х роках, з багатьма башточками, тонкими вежами і, щоб змішати його з іншими стилями, величезний купол в центрі. Куполи майже не використовувалися в готиці, де метою було досягти неба і побудувати тонкі, вузькі та високі конструкції, а не просторі і сферичні куполи. Внутрішній простір угорського парламенту також демонструє еклектичність будівлі: крім готики, проглядаються елементи ренесансу і бароко, наприклад, головні сходи, які ведуть до приміщення з куполом.
Неоготика або Псевдоготика — (тобто нова або ж псевдо готика) — напрямок в архітектурі, що сполучає елементи готикиз ясними композиціями, що йдуть від класицизму. Частка «нео» - вказівка, що стиль виник на новому етапі розвитку архітектури кінця 18-середини 19 ст. і є складовою частиною так званих історичних стилів.
Ідея відродити готичну архітектуру на новому етапі належить англійським діячам з грошима і дозвіллям. В Британії добре збереглися зразки соборів, церков і замків доби готики і романського стилю, що сприймалися характерною рисою національної культури. На відміну від країн континентальної Європи, цікавість до готики в країні практично не вщухала протягом століть. У 18 столітті готичні форми як декор присутні в магнацьких садибах англійських аристократів. Моду на готичний декор в інтер'єрі започаткував Хорас Волпол, що справило враження не тільки на друзів чи візітерів до його садиби.
Т. Фуллер, Ч. Джонс. Комплекс будівель Парламенту в Оттаві.
У середині XIX століття, коли Верхня Канада (Онтаріо) об'єдналася з Нижньою (Квебеком), постало питання про столицю об'єднаної провінції. Багато великих канадських міст (включаючи Монреаль, Квебек, Торонто і Кінгстон) боролися за право отримати цей статус. Проблема посилювалася тим, що франкоканадці, які тоді складали майже половину населення країни, різко виступали проти розміщення столиці в англомовному регіоні; в той же час найбільше місто Канади, Монреаль, було налаштоване неприязно до королівських властей, в ньому було скоєно напад на генерал-губернатора Канади лорда Елгіна, а в 1849 році — підпал будівлі законодавчих зборів. Проект «рухомої» столиці, що кожні чотири роки переїжджала б з Торонто у Квебек і назад, виявився надто дорогим.
Базиліка Успіння Пресвятої Богородиці (інші назви Маріацький костел, Маріяцький костел, пол. Kościół archiprezbiterialny pw. Wniebowzięcia Najświętszej Marii Panny, kościół Mariacki) — один з найбільших і найважливіших, після Вавельського кафедрального собору, костелів Кракова, який від 1862 року має статус малої базиліки. З вищої вежі цього храму щогодини традиційно виконується на трубі спеціальний сигнал — хейнал, що раніше слугував сигналом точного часу.
Неовізантійський стиль (або стиль Візантійського Відродження) — архітектурний стиль, для якого була характерна орієнтація на візантійське мистецтво VI–VIII століть. Найбільш часто використовувався задля релігійних і громадських будівель. Зародився у 1840-х роках у Західній Європі і досяг свого піку в останній чверті 19-го століття в Російській імперії; ізольовані неовізантійські школи активно діяли у Югославії між світовими війнами.
У храмів куполи мають, як правило, приосадкувату форму і розташовані на широких низьких барабанах, оперезаних віконною аркадою. Центральний купол більший від інших. Часто барабани малих куполів виступають з будівлі храму лише наполовину — або у вигляді апсид, або у вигляді барабанів, наполовину потопаючих у даху. Малі бані такої форми у візантійській архітектурі називаються конхами. Внутрішній об'єм храму традиційно не поділяється пілонами або хрестовими склепіннями, утворюючи таким чином єдиний церковний зал, що створює відчуття простору і здатний у деяких храмах вміщати декілька тисяч чоловік.
Типи новітніх споруд.
Поява нових будівельних матеріалів та винайдення ефективних способів з’єднання металевих конструкцій (Англія, Франція) сприяли виникненню складних архітектурних форм, силуетів та композицій, основою яких стала готика.
Залізний міст, або Чавунний міст (англ. The Iron Bridge) — міст через річку Северн в улоговині Айрон-Брідж, біля села Айронбрідж у англійському графстві Шропшир. Побудований у 1775—1779 роках. Вважається, що це був перший міст у світі, зроблений з металу (чавуну) і до того ж найбільша металева споруда своєї епохи. На виробництво деталей мосту було витрачено 378 т чавуну. У XVIII столітті чавун був ще дорогим матеріалом для того, щоб його використовували для будівництва таких великих споруд. Однак, після побудови нової доменної печі неподалік від річки Северн, ціни на чавун в регіоні знизилися і місцеві інженери і архітектори взялися вирішити давню проблему з переправою через річку у цьому місці.
Це був перший міст такого роду, він не мав аналогів і архітектори ще не мали досвіду у будівництві таких мостів і для зведення цього мосту був обраний принцип, прийнятий у будівництві дерев'яних мостів. Кожний елемент каркасу був вилитий окремо і потім всі ці елементи були о'бєднані поміж собою так, як це було прийнято у дерев'яному будівництві.
Скульптура романтизму.
В скульптурі романтизм створив не дуже багато видатних творів.
Для скульптури доби романтизму характерними є емоційна напруженість, пошуки нових засобів виразності. Найбільш значного розвитку вона досягла у Франції. Поштовхом для цього були кампанія з будівництва тріумфальних і суспільно значущих споруд, бурхливий розвиток торгівлі попри війни і революції, практика всесвітніх виставок, на які зважилась буржуазія, переконана у власній могутності. Так скульптор Ежен Гійом у 1867 році виконав замовлення на сім погрудь Наполеона Бонапарта у різні періоди його життя — від юності до поразки в політичній кар’єрі. Скульптура Франції 19 ст. носила відчутний цензурний і політичний тиск.
Характерні риси скульптури: емоційна напруженість, пошуки нових засобів виразності, реалістичні картини.
Наполеонівський ампір — напрям у скульптурі, для якого характерними с жорсткий, пафосний, холодний, офіційний, більш символічний тип зображення.
Різновиди скульптури романтизму: скульптурний портрет, статуя (пам’ятник), рельєфи (барельєф, коптррельсф), скульптурне оформлення будівель та замків.
Узагальнення вивченого матеріалу.
• Розкажіть про свої враження від мистецтва романтизму. Які характерні відмінності архітектури цього стилю вам запам’яталися найбільше і чому?
• Які напрями архітектури романтизму інтегрували у собі засоби виразності інших століть? Розкажіть про свої враження від архітектури неоготики, неовізантійського напряму та романтичного історизму.
• У чому проявилась новизна архітектури даного стилю? Які характерні особливості скульптури? Які шедеври стилю в архітектурі та скульптурі вам запам’яталися найбільше і чому?
Домашнє завдання.
Поповніть свою електронну скриньку шедеврів зразками ілюстрацій архітектури та скульптури епохи романтизму.