ЗМІСТ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Правовідносини не можуть виникати і функціонувати, а особливо реалізуватися без волевиявлення хоча б одного учасника, обов'язково проходячи через свідомість і волю людей. Тільки в окремих випадках суб'єкт може не знати, що став учасником правовідносин, наприклад, при спадкуванні за законом, якщо спадкоємець проживає в іншому місті; вони охороняються державою, як і право в цілому, інші суспільні відносини такого забезпечення не мають. Гарантування умов законності і правопорядку означає, що держава охороняє усі правовідносини, які мають місце в суспільстві.
РОЗДІЛ 1
Через правовідносини реалізуються норми права, які встановлюють права та обов'язки людини. Вони можуть бути формально визначені (у статтях законів, підзаконних нормативно-правових актах) або не мати необхідних формальних ознак (наприклад природні права людини). Держава захищає усі правовідносини, які мають місце в суспільстві, незалежно від їх формального визначення, і підтримує їх різними засобами, в тому числі примусовими [4, с. 67].
Правові відносини - це специфічні вольові суспільні відносини, які виникають і здійснюються на основі норм права, учасники яких взаємопов'язані суб'єктивними правами та юридичними обов'язками.
Вони мають такі риси:
1) правовідносини є результатом свідомої діяльності людей, в якій складається модель майбутніх стосунків з огляду на існуючі людські цінності та суспільні пріоритети;
2) правовідносини формуються на основі реальних суспільних відносин. Вони юридично виражають економічні, політичні, сімейні, національні та інші реально існуючі в житті відносини, є засобом їх регулювання. Так, щодо шлюбно-сімейних правовідносин слід зазначити, що Сімейний кодекс України (2002 р.) містить норми про шлюбні договори, які викликані потребою правового регулювання фактичних сімейних відносин. Потребою правового регулювання у сфері політичних відносин стало внесення змін до Закону України "Про вибори в Україні";
3) правовідносини виникають, припиняються чи змінюються відповідно до правових норм, які впливають на поведінку людей і через неї реалізуються. У реальній дійсності правовідносини можуть виникати лише тоді, коли чинна норма права встановлює взаємні права і обов'язки учасників (суб'єктів) конкретних суспільних відносин. Єдиний виняток з цього правила становить виникнення правовідносин у разі вирішення справи на основі аналогії права. У господарських відносинах юридичних осіб, у майнових відносинах громадян виникають і виникатимуть ситуації і правовідносини, що прямо не врегульовані нормативно-правовими актами, коли діють інститути аналогії права і аналогії закону;
4) суб'єкти правовідносин пов'язані між собою суб'єктивними правами і юридичними обов'язками. Сторони у правовідносинах мають взаємні права і обов'язки, що закріплені у правових нормах. У правовідносинах одна сторона (уповноважена) має право вимагати певної поведінки від іншої сторони (зобов'язаної), що має обов'язок задовольняти вимогу уповноваженої сторони. Якщо суб'єкти не взаємопов'язані закріпленими у праві взаємними правами та обов'язками, то правовідносини між ними виникнути не можуть. Права і інтереси одних можуть бути реалізовані лише через виконання обов'язків інших;
5) реалізація суб'єктивних прав і здійснення юридичних обов'язків забезпечуються можливістю застосування заходів державного примусу. Правовідносини охороняються державою, інші суспільні відносини такого забезпечення не мають;
6) правовідносини завжди мають вольовий характер. Є правовідносини, для виникнення яких потрібне волевиявлення усіх його учасників (вступ до шлюбу, договір купівлі-продажу, тощо), та правовідносини, для виникнення яких досить волевиявлення лише одного з його учасників (наприклад, проведення обшуку, накладення адміністративного штрафу). В окремих випадках суб'єкт може не знати, що став учасником правовідносин (при спадкуванні за законом, якщо спадкоємець проживає в іншому місці, тощо) [15, с. 187].
Зміст правовідносин — це передбачена нормами права сукупність суб'єктивних прав та юридичних обов'язків суб'єктів правовідносин [14].
Розрізняють юридичний і фактичний зміст правовідносин.
Юридичний зміст правовідносин — це передбачені нормами права реальна можливість суб'єктів правовідносин щодо здійснення суб'єктивних прав та юридичних обов'язків [14].
Фактичний зміст правовідносин — це фактична поведінка суб'єктів правовідносин, у межах якої реалізуються їхні суб'єктивні права та юридичні обов'язки [14].
Юридичний і фактичний зміст нетотожні. Перший — значно ширший другого і містить невизначену кількість можливостей. Наприклад, особа, що має повну загальну середню освіту, має право вступу до будьякого вищого навчального закладу, тобто перед нею великий вибір можливостей, які складають зміст її суб'єктивного права (юридичний зміст). Проте реально вона може поступити на навчання в один або два вищі навчальні заклади за умови успішного складання вступних іспитів і тим самим реалізувати один із варіантів свого суб'єктивного права (фактичний зміст) [3, c. 59].
Таким чином, юридичний зміст правовідносин визначає те, як правовідносини повинні відбуватися, а фактичний зміст правовідносин показує те, як вони відбулися у реальній дійсності.
Правове регулювання здійснюється головним чином через механізм суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.
Суб'єктивні права — це передбачена правовою нормою вид і міра можливої чи дозволеної поведінки суб'єкта правовідносин із задоволенням своїх законних інтересів та потреб, забезпечується як юридичними обов'язками інших суб'єктів, так і захистом з боку держави [2, с. 47].
Суб'єктивне право належить лише уповноваженому суб'єкту, який реалізує його на свій розсуд, тобто суб'єкт завжди може відмовитися від використання свого суб'єктивного права, крім випадків, коли суб'єктивне право збігається із юридичним обов'язком (наприклад, кожен громадянин України має конституційні обов'язки, а саме: неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права та свободи, честь і гідність інших людей; сплачувати податки і збори у порядку і розмірах, встановлених законом; шанувати державні символи України тощо).
Суб'єктивні права містять наступні варіанти можливої поведінки уповноваженого суб'єкта, як:
1) право здійснювати певні дії, тобто реалізувати свої інтереси;
2) право вимагати певних дій від зобов'язаного суб'єкта;
3) право вимагати відновлення порушеного права, тобто звертатися до компетентних державних органів за захистом суб'єктивного права і примусового забезпечення юридичного обов'язку;
4) право користуватися певним соціальним благом [15, c.71].
Тобто суб'єктивне право може виступати як правоповедінка, правовимога, праводомагання, правокористування. Залежно від характеру і стадії реалізації того чи іншого суб'єктивного права на перший план у ньому може виходити одна із зазначених можливостей, як правило, перша. У цілому ж усі вищеназвані елементи становлять зміст і структуру суб'єктивного права.
Суб'єктивне право не може здійснюватися її носієм довільно, незалежно від інших правових норм. Реалізуючи своє суб'єктивне право, суб'єкт правовідносин діє на основі і у межах діючих правових норм [7, с. 183].
Юридичні обов'язки — це передбачена правовою нормою і забезпечена можливістю державного примусу міра належної поведінки зобов'язаного суб'єкта, яку він повинен здійснити в інтересах уповноваженого суб'єкта [12, с. 467].
Юридичний обов'язок виступає як особливий, передбачений чинним законодавством вид поведінки зобов'язаної особи стосовно уповноваженої особи.
Юридичні обов'язки передбачають наступні варіанти можливої поведінки зобов'язаного суб'єкта, як:
1) здійснювати певні дії на користь уповноваженого суб'єкта;
2) зобов'язані утримуватися від здійснення дій, що суперечать інтересам інших суб'єктів;
3) вимагати здійснення або нездійснення тих чи інших дій від інших суб'єктів;
4) нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання передбачених правовою нормою дій. Юридичний обов'язок встановлюється як в інтересах уповноваженого суб'єкта, так і в інтересах держави в цілому, яка є гарантом їхнього здійснення. На відміну від суб'єктивного права, відмовитися від виконання юридичного обов'язку не можна, тому що відмова від виконання або неналежного виконання є підставою для юридичної відповідальності [14, c. 99].
Залежно від того, який вид поведінки передбачений диспозицією правової норми, юридичні обов'язки поділяються на активні (вчинення позитивних дій в інтересах уповноваженого суб'єкта) і пасивні (невчинення заборонних дій). Юридичні обов'язки, як і суб'єктивні права, суворо персоніфіковані, тобто вони адресовані не абстрактній особі чи особам, а покладаються на конкретного суб'єкта чи суб'єктів визначених, конкретних правовідносин [1, 49].
Суб'єктивні права і юридичні обов'язки тісно пов'язані між собою, вони є взаємозалежними і відповідають один одному.
Правовідносини досить багатоманітні і можуть бути класифіковані за різними критеріями на види.
Передусім правові відносини можна класифікувати за предметом правового регулювання на конституційні, цивільні, адміністративні, трудові, фінансові та ін. Наприклад, відносини по прийому на роботу і звільнення з роботи працівника власником або уповноваженим органом — це трудові правовідносини; по укладенню угоди про надання банком кредиту фермеру — цивільні правовідносини; по виконанню Державного бюджету організаціями та установами — це фінансові правовідносини тощо [6, с. 63]. .
За функціональним призначенням виокремлюють дві великі групи правовідносин: регулятивні та охоронні [6, с. 67].
Регулятивні правовідносини виникають на основі юридичних дозволів і втілюються в правомірних діях суб'єктів, регулюючи відповідні суспільні відносини (наприклад, на базі відносин, пов'язаних з користуванням комунальними послугами, виникають правовідносини зі своєчасної сплати за них) [15, c.136].
Охоронні правовідносини виникають на основі юридичних заборон і є результатом скоєння суб'єктами правопорушень (наприклад, перевищення водієм автотранспорту встановленої швидкості).
Необхідно також розрізняти матеріально-правові та процесуально-правові правовідносини [5, с. 294].
Матеріально-правові правовідносини виникають на основі матеріальних відносин, що потребують організації, їх змістом є права і обов'язки сторін. Наприклад, матеріальні правовідносини виникають з приводу права на освіту, на охорону здоров'я, на особисту безпеку[5, с. 295].
Процесуально-правові правовідносини реалізують норми процесуального права і виникають на основі організаційних відносин. Вони вторинні, похідні від норм матеріального права і встановлюють процедуру реалізації прав і обов'язків суб'єктів права, порядок вирішення юридичних справ. До них належать цивільно-процесуальні, кримінально-процесуальні, адміністративно-процесуальні, господарсько-процесуальні та інші процесуальні відносини. Наприклад, процедура обшуку, процедура подання позову або скарги, процедура участі в конкурсних іспитах при вступі до вищого навчального закладу [5, с. 297].
За часом дії розрізняють довгострокові та короткострокові правовідносини. Довгострокові правовідносини тривають певний час (визначений або невизначений), наприклад, відносини, що виникли з договору про виконання підрядних робіт капітального будівництва чи договору про перевезення вантажу на значну відстань. Короткострокові правовідносини тривають протягом незначного часового відрізку і припиняються одразу після виконання учасниками їх прав і обов'язків (наприклад, купівля конкретної речі) [8, с. 112].
У структурі правовідносин виділяють такі елементи:
1. Зміст правовідносин, який включає суб’єктивні юридичні права та обов’язки учасників правовідносин.
Суб’єктивне юридичне право – це передбачена нормою права міра можливої поведінки особи, яку вона може здійснювати для задоволення своїх інтересів та потреб і яка забезпечується юридичними обов’язками інших, зобов’язаних суб’єктів.
Суб’єктивне право включає три можливості (правомочності):
- здійснювати певні дії;
- вимагати певних дій від зобов’язаного суб’єкта;
- вимагати відновлення порушеного права [16, c.172].
Суб’єктивний юридичний обов’язок – це передбачена нормою права міра необхідної поведінки зобов’язаного суб’єкта, яку він повинен здійснювати в інтересах уповноваженого суб’єкта, що забезпечується можливістю застосування державного примусу.
Суб’єктивний юридичний обов’язок включає:
- здійснювати певні дії на користь уповноваженого суб’єкта;
- утриматися від певних дій;
- переносити санкції держави.
2. Суб’єкти правовідносин – це їх учасники, які є носіями суб’єктивних юридичних прав та обов’язків.
Для того, щоб стати учасником правовідносин, суб’єкти права повинні володіти такою властивістю, як правосуб’єктність, що включає правоздатність та дієздатність.
Правоздатність – це обумовлена нормами права здатність суб’єкта мати суб’єктивні юридичні права та обов’язки. Правоздатність фізичних осіб виникає з народження, а припиняється зі смертю або оголошенням громадянина померлим [13, с. 173].
Дієздатність – це обумовлена нормами права здатність суб’єкта власними діями набувати і здійснювати суб’єктивні юридичні права та нести відповідальність за виконання юридичних обов’язків. Дієздатність фізичних осіб не виникає з народження, а залежить від ряду обставин, у першу чергу – віку та стану психічного здоров’я [13, с. 174].
Будь-який суб’єкт правовідносин може бути обмежений у правоздатності чи дієздатності, або може позбавлятися дієздатності у випадках і в порядку, встановленому законом.
Інколи до складу правосуб’єктності включають також деліктоздатність.
Деліктоздатність – це здатність суб’єкта нести юридичну відповідальність за вчинені ним правопорушення[13, с. 176]. .
3. Об’єкти правовідносин – це матеріальні, духовні та інші соціальні блага, з приводу яких суб’єкти вступають у правовідносини і здійснюють свої юридичні права та обов’язки [10, c.145].
Передумовою виникнення правовідносин є юридичні факти.
Юридичний факт – це передбачені гіпотезою правової норми конкретні життєві обставини, з якими правові норми пов’язують виникнення, зміну або припинення правовідносин [11, с. 458].
Існують різні способи класифікації юридичних фактів. Зокрема, за вольовим критерієм юридичні факти поділяються на події та дії.
Юридичні події- це юридичні факти, що виникають, розвиваються та припиняються незалежно від волі суб’єктів правовідносин [11, с. 463].
Юридичні дії – факти, що виникають внаслідок вольової діяльності суб’єктів [11, с. 465].
Юридичні дії, в свою чергу, поділяють на правомірні, які не порушують норм права, та неправомірні, які порушують норми права.
Правомірні юридичні дії поділяють на юридичні акти та юридичні вчинки [9, с. 133].
Юридичний акт – це правомірна дія суб’єкта, яка здійснюється з метою викликати юридичні наслідки (наприклад, укладення договору купівлі-продажу).
Юридичний вчинок – правомірна дія суб’єкта, що не має спеціальної мети спричинити юридичні наслідки (наприклад, знахідка скарбу) [9, c.133].
ВИСНОВКИ
Отже, метою правових відносин є врегулювання та впорядкування певних суспільних відносин, які існують між людьми і їхніми організаціями.
Правові відносини — це врегульовані нормами права суспільні зв'язки між суб'єктами права, які є носіями суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, що забезпечуються державою.
З цього визначення можна виділити основні ознаки правовідносин:
1) це особливий різновид суспільних відносин, які виникають між людьми чи об'єднаннями людей з приводу соціального блага або забезпечення якихнебудь інтересів. Наприклад, власник майна може реалізувати свою правомочність тільки у стосунках з іншими людьми, тобто він може продати, знищити або подарувати своє майно будьякій особі, а також вимагати додержання свого права власності від інших людей та організацій. Не може бути правовідносин між людиною та тваринами, рослинами або предметами;
2) є результатом свідомої вольової діяльності людини, тобто перш ніж скластися, правовідносини проходять через свідомість і волю людей, в якій складається модель майбутніх стосунків, при цьому враховуються власні і загальнолюдські цінності та суспільні пріоритети;
3) вони виникають, змінюються чи припиняються відповідно до норм права, які впливають на поведінку людей і через неї реалізуються. Тобто у нормах права вже закладені правовідносини, але в абстрактній формі. Єдиний виняток з цього правила — виникнення правовідносин у випадку вирішення юридичної справи на основі аналогії права;
4) учасниками правовідносин є конкретні суб'єкти права, які пов'язані між собою суб'єктивними правами та юридичними обов'язками, які закріплені у правових нормах. Тобто у правовідносинах завжди є дві сторони — одна сторона має точно визначені суб'єктивні права (уповноважена сторона), а на іншу — покладені відповідні юридичні обов'язки (зобов'язана сторона). Не може бути правовідносин, заснованих лише на правах або лише на обов'язках. Правам однієї сторони відповідають обов'язки іншої. Наприклад, одна сторона (кредитор) має право на одержання боргу, а інша сторона (боржник) має обов'язок повернути борг. У більшості правовідносин кожна сторона одночасно має права і несе обов'язки;
5) реалізація всіх правовідносин, які мають місце в суспільстві, забезпечується можливістю застосування державного примусу. У більшості випадків реалізація суб'єктивного права або юридичного обов'язку здійснюється свідомо і добровільно з боку їх учасників, без застосування заходів державного примусу. У разі необхідності зацікавлена сторона може звернутися до органу, який наділений державновладними повноваженнями, за відновленням порушеного суб'єктивного права або виконання юридичного обов'язку.
Класифікація існуючих у суспільстві правових відносин на види здійснюється за різними критеріями. Розрізняють такі види правовідносин:
1) за галузевою ознакою (предметом правового регулювання) — конституційні (відносини громадянства), цивільні (відносини купівліпродажу цінних паперів), трудові (відносини щодо прийому на роботу і звільнення з роботи працівника власником підприємства або уповноваженим ним органом), адміністративні (відносини, пов'язані зі сплатою штрафу за порушення правил дорожнього руху), кримінальні (відносини щодо призначення покарання) тощо. Тобто правовідносини відповідають тим галузям права, норми яких вони реалізують;
2) за функціональним призначенням, тобто залежно від елементу норми права (диспозиції чи санкції), на основі якого виникають правовідносини — регулятивні, в яких поведінка суб'єкта повністю відповідає диспозиції норми права, тобто є правомірною та охоронні, які виникають з факту неправомірної поведінки суб'єкта як реакція держави на таку поведінку, тобто відновлення порушеного права;
3) за субординацією в правовому регулюванні — матеріальні, які виникають на основі матеріальних відносин і реалізуються нормами матеріального права (наприклад, матеріальні правовідносини виникають з приводу права на освіту, на охорону здоров'я, на особисту безпеку тощо) та процесуальні, які виникають на основі організаційних відносин і реалізуються нормами процесуального права. Вони похідні від норм матеріального права і встановлюють процедуру реалізації прав і обов'язків суб'єктів права, порядок вирішення юридичних справ.
До них належать цивільнопроцесуальні, адміністративнопроцесуальні, кримінальнопроцесуальні, господарськопроцесуальні та інші процесуальні відносини (наприклад, процедура подання до суду позову, процедура обшуку, процедура участі в конкурсних іспитах при вступі до вищого навчального закладу тощо);
4) за волевиявленням сторін (методом правового регулювання) — договірні, які виникають за згодою як уповноваженої так і зобов'язаної сторони (наприклад, укладання договору підряду) та управлінські, які виникають за бажанням лише уповноваженої сторони (наприклад, притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності);
5) за ступенем визначеності суб'єктів — відносні, в яких точно визначені права і обов'язки всіх учасників правовідносин (наприклад, відносини між продавцем і покупцем) та абсолютні, в яких визначена лише одна сторона — уповноважена — а всі інші зобов'язані утримуватися від порушення її законних прав та інтересів (наприклад, відносини авторського права);
6) за характером дій зобов'язаного суб'єкта — активні, в яких зобов'язаний суб'єкт повинен вчинити певні дії на користь іншої сторони та пасивні, в яких він повинен утриматися від небажаних для іншої сторони дій;
7) за кількістю суб'єктів, які беруть участь у правовідносинах — прості, які виникають лише між двома суб'єктами та складні, які виникають між трьома і більше суб'єктів;
8) за розподілом прав і обов'язків між суб'єктами — односторонні, в яких кожна із сторін має або суб'єктивні права, або юридичні обов'язки (наприклад, договір дарування) та двосторонні, в яких кожна із сторін має як суб'єктивні права, так і юридичні обов'язки (наприклад, договір купівліпродажу);
9) за часом дії — короткострокові, які тривають протягом незначного часового відрізку і припиняються одразу після виконання їх учасниками своїх прав та обов'язків (наприклад, після сплати державного мита) та довгострокові, які існують впродовж певного, відносно тривалого проміжку часу (наприклад, правовідносини між вищим навчальним закладом і студентом до отримання останнім диплому про вищу освіту).
Правовідносини мають складну будову (структуру). Під структурою правовідносин розуміють сукупність її внутрішніх елементів і спосіб зв'язку між ними на підставі розподілу між учасниками даних відносин суб'єктивних прав, обов'язків і відповідальності з приводу певного соціального блага або забезпечення законних інтересів.
Отже, термін "структура" містить елементний склад правовідносин і правовий зв'язок між ними.
До складу правовідносин входять такі елементи: суб'єкти; об'єкти; зміст.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Андрусяк Т. Г. Теорія держави і права / Т.Г.Андрусяк.– Львів, 2000. – 206с.
Бабкіна О. В. Теорія держави і права у схемах і визначеннях: навч. посіб. / О. В. Бабкина, К. Г. Волинка. — К .: МАУП, 2004. — 144 с.
Загальна теорія держави і права: підруч. / За ред. М. В. Цвіка, В. Д. Ткаченка, О. В. Петришина. — X.: Право, 2002. — 432 с.
Зайчук О.В. Загальна теорія держави і права (основні поняття, конструкції та наукові концепції): Навч. посібник / За ред. О. В. Зайчука, Н. М. Оніщенка. – К., 2008.
Котюк В. О. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / Котюк В.О. — К.: Атіка, 2005. — 592 с.
Котюк В. О. Теорія права: курс лекцій: Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів / В.Котюк. – К.: Вентурі, 2005. – 208с.
Кравчук М. В. Проблеми теорії держави і права: Навч. посіб. / Кравчук М. В. — К.: Професіонал, 2004. — 398 с.
Марчук В. М., Ніколаєва Л . В. Нариси з теорії права: Навч. посіб. / В. М. Марчук, Л. В. Ніколаєва. — К.: Істина, 2001. — 304 с.
Олійник А. Ю. Теорія держави і права: Навч. посіб. / Олійник А. Ю., Гусарєв С. Д., Слюсаренко О. Л. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — 176 с.
Основи держави і права: Навч. посіб. / За ред . В. В. Комарова. — X.: Нац. юрид. акад. України, 2001. — 260 с.
Скакун О. Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс): Підруч. / Скакун О. Ф. — X.: Еспада, 2006. — 776 с.
Сухонос В. В. Теорія держави і права: Навч. посіб. / Сухонос В. В. — Суми: ВТД "Університетська книга", 2005. — 536 с.
Теорія держави і права (опорні конспекти): Навч. посіб. / Авт. упоряд. Кравчук М. В. — К.: Атіка, 2005. — 288 с.
Теорія держави і права: Навч. посіб. / [Суботін В. М., Філонов О. В., Князькова Л. М., Тодоров І. Я.]. — К.: Знання, 2005. — 327 с.
Теорія держави і права: Навч. посіб. / За ред . С. Л. Лисенкова. — К.: 2004. — 368 с.
Теорія держави і права: Навч. посіб. / Упоряд . Шестопалова Л. М. — К.: Прецедент, 2004. — 224 с.