Бродець А. О.
Посібник: «ДЦП – НЕ ВИРОК»
Чернігів – 2018
Бродець А. О.
Посібник: «ДЦП – не вирок» – Чернігів, 2018. – 51 с.
Посібник містить матеріали, які висвітлюють особливості розвитку, навчання та виховання дітей з ДЦП; методичні рекомендації щодо забезпечення навчальних потреб таких учнів вдома та в інклюзивних умовах загальноосвітнього закладу; поради батькам стосовно взаємодії з учителями та фахівцями. Посібник адресовано батькам дітей з ДЦП, педагогам загальноосвітніх закладів, методичним працівникам, студентам педагогічних вузів.
ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ВСЕ ПРО ДЦП 4
Що таке ДЦП? 5
Причини 6
Стадії 7
Форми 8
Симптоми 10
Ознаки ДЦП у немовляти 13
Коли звертатись за допомогою? 14
Лікувальні заходи 15
Методи реабілітації та лікування ДЦП 16
Комплекс фізичних вправ при дитячих церебральних паралічах 21
Масаж при ДЦП 25
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ НАВЧАННЯ ТА
РОЗВИТКУ ДІТЕЙ З ДЦП 28
2.1. Особливості розвитку дітей з ДЦП 29
2.2. Як готувати дитину до навчання у школі? 33
2.3. Поради учителеві 41
2.4. Адаптації для дітей з ДЦП 43
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 51
ВСТУП
Питання навчання дітей з особливими потребами набуває широкої актуальності сьогодні, адже право на рівний доступ до якісної освіти в умовах загальноосвітнього закладу – це право всіх дітей.
Концепція інклюзивної освіти відображає одну з головних демократичних ідей – усі діти є цінними й активними членами суспільства.
Школа – одне з місць у громаді, де діти проводять багато часу, і одне з місць, яке може «охопити» дітей з інвалідністю. Нерідко стосунки, які формуються в школі, впливають на ставлення, цінності та переконання, що продовжуються в старшому віці. Коли діти навчаються разом, інвалідність не розглядається як щось особливе або унікальне.
Групу синдромів, які виникли внаслідок недорозвитку або пошкодження мозку в перинатальний, інтранатальний та ранній постнатальний періоди, об’єднано терміном «дитячий церебральний параліч» (ДЦП). Проблемою церебрального паралічу займалися багато дослідників, але вона досі є однією з актуальних у неврології дитячого віку.
В посібнику висвітлено сучасні уявлення про етіологію і патогенез дитячого церебрального паралічу. Визначено причини, симптоми, ознаки та особливості розвитку, навчання і виховання дітей з ДЦП. Надано методичні рекомендації щодо забезпечення навчальних потреб таких учнів вдома та в інклюзивних умовах загальноосвітнього закладу. Проаналізовано дані щодо впливу найбільш агресивних чинників зовнішнього і внутрішнього середовища, який призводить до формування церебрального паралічу в різні періоди. Розглянуто ефективні методи терапевтичного лікування і реабілітації дітей із зазначеною патологією.
1 РОЗДІЛ
Все про ДЦП
ЩО ТАКЕ ДЦП?
Дитячий церебральний параліч (ДЦП) – це хронічне захворювання головного мозку, що має не прогресуючий характер, який включає в себе цілий ряд симтомокомплексів: порушення рухової сфери та вторинних відхилень, які виникають внаслідок недорозвитку або пошкодження структур головного мозку в період вагітності чи пологів.
Не дивлячись на високі досягнення сучасної медицини та профілактичних заходів, дитячий церебральний параліч має достатньо високе число хворих - 1,7 – 5,9 на тисячу новонароджених дітей.
ПРИЧИНИ
Причини ДЦП в період внутрішньоутробного розвитку (пренатальний період)
інфекційні захворювання матері під час вагітності;
інтоксикації;
удари, травми, в тому числі і психічні травми;
несумісність крові матері по резус-фактору або групі крові;
внутрішньоутробна гіпоксія або асфіксія плода та ін.
Причини ДЦП в період пологів (інтранатальний період)
родові травми, в тому числі і акушерські;
крововилив у мозок;
асфіксія новонародженого та ін.
Причини ДЦП в період першого року життя (ранній постнатальний період)
нейроінфекції;
травми та ін.
СТАДІЇ ЗАХВОРЮВАННЯ
Ознаки та симптоми хвороби часто можна виявити відразу після народження малюка, але деякі ознаки проявляються з часом, і дуже важливо на ранніх етапах їх помітити, так як раннє лікування і корекція запорука успішної адаптації та соціалізації дітей з ДЦП.
Рухові порушення є основними ознаками ДЦП, вік визначає вираженість симптомів, і їх вид, відповідно до нього, розрізняють три стадії захворювання:
Рання – 0-5міс
Початкова резидуальна стадія – 6 міс - 3 років
Пізня резидуальна стадія – 3 +
Змішана
Спастична геміплегія
Спасистична диплегія
ФОРМИ ДЦП:
Атонічно-астатичний Гіперкінетична форма
синдром
Подвійна геміплегія
Найпоширенішою формою ДЦП є спастична диплегія (двосторонній параліч однойменних частин тіла). Це так звана «хвороба Літтля», спричинена переважно передчасними пологами. У дітей зі спастичною диплегією спостерігається ураження всіх кінцівок, при якому значно більше уражені ноги, ніж руки. Тонус м’язів кінцівок підвищений. З часом можуть виникнути контрактури – стійкі обмеження активних і пасивних рухів у суглобах.
Інтелект у більшості дітей збережений, хоча у 15-20 % дітей цієї групи визначається легка розумова відсталість, у 30-40 % – затримка психічного розвитку, у 60-70 % – виявляється дизартрія (порушення звуковимови внаслі- док паралічу артикуляційних м’язів).
Спастична геміплегія характеризується сторонністю процесу (ураженням м’язів однієї половини тіла). Виділяють правосторонній та лівосторонній геміпарези.
При цій формі спостерігається значне ураження руки і меншою мірою – ноги. Мовлення та інтелект зазвичай збережені. У таких малюків частіше, ніж у дітей з іншими формами, порушується оптико-просторовий гнозис, і виявляються складні порушення емоційно-вольової сфери. Часто спостерігаються епілептичні напади.
Подвійна геміплегія є найтяжчою формою ДЦП, оскільки має місце тетраплегія (ураження рук і ніг), рухові можливості практично відсутні. Руки уражені більше, ніж ноги. Цим хворим недоступні навіть елементи самообслуговування. У більшості випадків виявляється розумова відсталість тяжкого і глибокого ступеня, у 70-80 % – судомні напади. Ця форма прогностично найменш сприятлива.
Гіперкінетична форма характеризується невимушеними мимовільними рухами на зразок хореатетоза, хореїчного гіперкінеза, подвійного атетоза та ін. Гіперкінези з’являються з 6-12 місяців. Вони посилюються при спробі цілеспрямованих рухів та психоемоційному напруженні дитини. Мовлення у таких дітей дизартричне, але інтелект, здебільшого, високий і вчаться вони за програмою масової школи. Виникають труднощі, пов’язані з письмовою діяльністю.
Атонічно-астатична форма характеризується гіпотонією м’язів тулуба і кінцівок за наявності високих сухожильних рефлексів, порушення координації та інших проявах мозочкової недостатності. У дітей з переважним ураженням лобних долей у 75-80 % має місце затримка психічного розвитку або розумова відсталість.
СИМПТОМИ
Симптоми і ознаки ДЦП у грудної дитини можна помітити протягом перших місяців, хоча найчастіше діагностують патологію практично відразу після його появи на світ. Якщо захворювання не було діагностовано відразу, зробити це необхідно як можна раніше. Найчастіше фахівці радять батькам з самого народження малюка вести спеціальний щоденник, в якому можна буде фіксувати всі етапи розвитку чада.
Оскільки мозок володіє великими компенсаторними можливостями і здатний протягом перших дванадцяти місяців повністю усунути результати дефекту мозку, лікарі часто не відразу ставлять діагноз ДЦП. Як правило, якщо протягом першого року у дитини відзначаються такі специфічні симптоми, як пригнічення рефлексів або підвищена збудливість, лікарі зазвичай говорять про енцефалопатії.
Далі, якщо після року малюк не починає видавати звуки, вимовляти слова, сидіти, ходити і має психічні відхилення, діагностується дитячий церебральний параліч.
Основні симптоми хвороби – порушення рухових здібностей, а саме:
атаксія;
атетоз;
ригідність;
спастичність;
тремор кінцівок.
До того ж при ДЦП спостерігаються такі ознаки, як:
порушення слуху і зору;
дизориентирование в просторі;
епілепсія;
порушення мови;
затримка розвитку;
порушення сечовидільної системи та інші.
Клінічні прояви та проблеми, пов’язані з ДЦП можуть коливатися від дуже незначних до дуже виражених.
Важкість проявів пов’язана з масивністю пошкодження мозку. Ці прояви можуть бути дуже незначними, помітними лише для професіоналів медиків, або можуть бути ясними і очевидними для батьків та інших оточуючих людей.
• Патологічний м’язовий тонус. М’язи можуть бути дуже тугими (спастичними) або надмірно розслабленими (гіпотонічними). Через підвищення тонусу кінцівки можуть знаходитися у незвичному та невигідному положенні. Наприклад, спастичні м’язи ніг можуть спричинити до перехрещення ніг, яке нагадує ножиці.
• Патологічні рухи. Рухи можуть бути незвично різкими, раптовими або повільними та хробакоподібними. Вони можуть бути неконтрольованими або безцільними.
• Скелетні деформації. Хворі на дитячий церебральний параліч часто мають вкорочення кінцівки на ураженій стороні. Якщо це не скоригувати хірургічним чином або за допомогою певного пристрою, це може спричинити до перекосу тазу та формування сколіозу (викривлення хребта).
• Контрактури суглобів. В пацієнтів з дитячим церебральним паралічем часто рухи в суглобах стають тугими, з обмеженою амплітудою рухів. Це спричиняється нерівномірним тиском (зусиллям) на суглоб різних м’язових груп за рахунок зміни їх тонусу та сили.
• Затримка розумового розвитку. Деякі, хоча далеко не всі діти з ДЦП мають затримку розумового розвитку. Переважно, чим вираженіша розумова затримка, тим вищий загальний рівень інвалідності дитини.
• Судоми. Коло третини дітей з ДЦП мають судоми. Судоми можуть початися в ранньому віці або через роки після пошкодження мозку, яке спричинило церебральний параліч. Фізичні прояви судом можуть бути частково замаскованими патологічними мимовільними рухами особи з ДЦП.
• Проблеми з мовою. Мова частково залежить від рухів язика, губ та горла. Деякі особи з церебральними паралічами не можуть нормально керувати цими м’язами і таким чином не можуть нормально розмовляти.
• Проблеми з ковтанням. Ковтання є дуже складною функцією, яка вимагає точної взаємодії багатьох груп м’язів. Пацієнти з ДЦП, які не можуть достатньо контролювати роботу цих м’язів будуть мати проблеми зі смоктанням, питтям, з прийомом їжі та контролем виділення слини. У них часто розвивається слинотеча. Це може супроводжуватися ризиком аспірації – вдихання в легені їжі або рідини через рот або ніс. Це може спричинити розвиток інфекції або навіть удушшя дитини.
• Втрата слуху. Часткова втрата слуху не є рідкісною при церебральних паралічах. Дитина може не відгукуватися на звуки або мати затримку розвитку мови.
• Порушення зору. Три чверті людей з церебральними паралічами мають косоокість(страбізм), тобто відхилення назовні або всередину одного ока. Це спричинено слабкістю м’язів, які контролюють рухи очей. Ці люди часто є близорукими. Якщо косоокість своєчасно не коригувати, вона з часом може спричинити серйозні проблеми зору.
• Проблеми з зубами. Люди з церебральними паралічами частіше мають карієс. Це викликано вродженими вадами зубної емалі, а також труднощами з чищенням зубів.
• Проблеми з контролем випорожнення та сечовипускання. Вони спричинені недостатністю контролю над роботою відповідних груп м’язів.
ОЗНАКИ ДЦП У НЕМОВЛЯТИ
Ознаки церебрального паралічу багато в чому залежать від розташування патології і ступеня пошкодження мозку. До того ж ознаки хвороби не завжди бувають очевидними, іноді розпізнати їх можуть тільки фахівці.
Зі сторони можна відзначити незграбність або сильний м’язовий тонус, який позбавляє малюка можливості рухатися без чиєї-небудь допомоги.
Ознаки патології у немовляти реально виявити за допомогою спеціально розробленої таблиці навичок. Для кожного віку характерні певні навички повзання, сидіння, ходьба, перевертання, відстеження рухів і так далі.
Поставити діагноз може тільки досвідчений лікар і, тим не менш, батькам варто насторожитися, якщо в їх чада будуть спостерігатися наступні зовнішні симптоми:
неспокійний сон;
відставання в розвитку;
вздрагивание, м’язовий тонус;
візуальне відмінність ніжок і ручок.
При подібних симптомах слід негайно вирушити за допомогою в кваліфіковане медичне установа для консультації і, можливо, обстеження.
КОЛИ ЗВЕРТАТИСЬ ЗА
МЕДИЧНОЮ ДОПОМОГОЮ?
Якщо Ваша дитина народилася недоношеною, з низькою масою тіла, або перенесла певні ускладнення під час вагітності чи пологів за нею необхідно уважно стежити батькам та лікарям для виявлення ознак формування церебральних паралічів. Будь який з нижче вказаних симптомів є достатнім приводом щоб звернутися до вашого лікаря:
Ваша дитина має судоми.
Рухи вашої дитини виглядають незвичайно незграбними, ривкоподібними, некоординованими, або повільними та хробакоподібними.
М’язи Вашої дитини виглядають надмірно напруженими, або, навпаки розслабленими і м’якими.
Ваша дитина не кліпає очима у відповідь на голосний звук у віці одного місяця.
Ваша дитина не повертає свою голову у напрямку звуку у віці 4 місяців.
Ваша дитина не сягає рукою за іграшкою у віці 4 місяців.
Ваша дитина не сидить без підтримки у віці 7 місяців.
Ваша дитина не говорить слів у віці 12 місяців.
Ваша дитина має явну право – чи ліворукість у віці до 12 років.
Ваша дитина має косину (страбізм – одне око спрямоване всередину, чи назовні).
Ваша дитина не ходить, або ходить з тугою чи ненормальною ходою, як наприклад хода на пальцях.
Це є лише деякі з найбільш очевидних симптомів які можуть вказувати на розвиток дитячого церебрального паралічу. Вам необхідно проконсультуватися з лікарем стосовно всіх проблем, які можуть бути спричинених недостатнім контролем над роботою м’язів та над рухами.
ЛІКУВАЛЬНІ ЗАХОДИ
Якщо вашій дитині поставили діагноз ДЦП, не потрібно впадати у відчай, адже це ще не вирок. Необхідно взяти себе в руки і допомогти малюкові відчути себе повноцінною дитиною, адже все це у ваших силах.
Лікування даної патології, в першу чергу, полягає в психічних та фізичних тренуваннях, які з часом зменшують вираженість неврологічного недоліку. Завдяки трудової терапії і фізіотерапії можна значно поліпшити м’язові функції. Для розвитку мовлення маленькому пацієнтові знадобиться допомога логопеда і програми з корекції слуху. З допомогою різних ортопедичних пристосувань хворому можна полегшити підтримання рівноваги і ходьби.
В ході довгостроковій терапії необхідно розвивати у хворого навички спілкування, проводити психологічне консультування і вести освіту за особливо розробленими програмами. Також важливою частиною лікування ДЦП є курси масажу та лікувальна фізкультура.
МЕТОДИ РЕАБІЛІТАЦІЇ ТА ЛІКУВАННЯ ДЦП
1. Фізична реабілітація при дитячому церебральному паралічі – основний засіб. Комплекси вправ для дітей з ДЦП спрямовані на те, щоб не допустити атрофії та ослаблення м’язів внаслідок їх невикористання та уникнути контрактур, коли напружені м’язи стають малорухомими та зафіксовуються в патологічному положенні. Важливо розуміти, що до кожної дитини має використовуватись індивідуальний підхід та складатись індивідуальний комплекс вправ.
2. Медикаментозне лікування.
3. Ортопедичне лікування (використання ортезів, шин і т.д.).
4. Різноманітні види дитячого масажу – класичний, точковий, сегментарно-рефлекторний.
5. Хірургічні методи.
Лікування ДЦП можна розділити на 3 етапи
Попередній | підготовка організму до збільшення фізичних навантажень, до очищення від токсинів. Даний етап триває приблизно від 2 до 4 тижнів. |
Підготовчий | найскладніший і тривалий етап лікування. Все проводиться тільки біомеханічних способом. Етап буде завершено, коли пацієнт зможе самостійно стояти на ногах, присідати, нахилятися. Етап може бути досить тривалим, все залежить від тяжкості захворювання та віку пацієнта. |
Основний | відбувається навчання ходьбі вже при нормальному стереотипі. По закінченню етапу пацієнт повинен вже самостійно пересуватися. |
Лікувальна фізкультура (кінезотерапія) при ДЦП
Для досягнення максимально позитивних результатів в лікуванні, щоб зробити тіло гнучким та спритним, підпорядкувати його рухи свідомості, необхідно з раннього віку починати регулярні заняття лікувальною фізкультурою (ЛФК). Також корисними є різні пристосування, що дозволяють в повній мірі оволодіти фізичними навиками: валики, м'ячі, ходунки, спеціальні тренажери.
Вплив правильно поставленої лікувальної фізкультури на організм дитини переоцінити неможливо. Крім оздоровчого ефекту в цілому варто відзначити такі зміни: активізацію роботи м'язів і обмінних процесів, зміцнення тканин і органів, прискорення кровообігу, поліпшення мозкової діяльності. Однак належний ефект буде досягатися лише при дотриманні основних принципів ЛФК для дітей. По-перше, вправи треба виконувати регулярно, не допускаючи тривалих перерв. По-друге - поступово збільшувати навантаження.
Залежно від важкості стану наш фахівець розробить спеціальний комплекс вправ для конкретної дитини, які будуть спрямовані на поліпшення координації рухів, управління групами м'язів тіла.
Дія ЛФК при ДЦП
Існує думка, що лікувальною гімнастикою потрібно займатися з дитиною з трирічного віку. Але це невірно. Основні рухові навички формуються з моменту народження – до того, як дитина зробить перші кроки. Далі вони просто удосконалюються. Дитячий церебральний параліч – захворювання, що приводить до важкої інвалідності.
ЛФК і лікувальний масаж займають головне місце в лікуванні дітей з ДЦП. Під час росту організму дитини і збільшення ваги відбувається відставання у фізичному розвитку через гіподинамії, розтягування зв'язкового апарату, специфічного тонусу. Ось тому і потрібно при роботі з дітьми враховувати вік, форму і ступінь тяжкості ДЦП, дотримуючись систематичність.
Заняття фізичними вправами при ДЦП надають оздоровчу і загальнозміцнюючий вплив на дитячий організм; покращують обмінні процеси і кровообіг; попереджають появу спайок між навколишніми тканинами; зміцнюють ослаблені м'язи, відновлюють рухову координацію, борються з викривленням хребта і так далі.
Не існує певного способу лікування, який здатний відновити пошкоджений мозок. Але, якщо працювати по випробуваною програмі, то неушкоджена нервова система буде виконувати всі свої функції. Програми по ЛФК займають головне місце в лікуванні дітей з ДЦП.
Виконання вправ
Обов'язковими і загальними ознаками для всіх методик ЛФК є:
Систематичність, регулярність і безперервність застосування лікувальної фізкультури;
Строго індивідуальні вправи відповідно до тяжкості захворювання, віку дитини, його розвитком;
Поступове збільшення фізичних навантажень.
Зміст вправ для дітей з ДЦП:
Розтягування м'язів: профілактика тератогенеза, зняття м'язової напруги, розширений діапазон руху;
Вправи для вироблення сили, розвитку чутливості м'язів;
Тренування чутливості нервів для поліпшення стану нервової тканини;
Вправи для зміцнення антагоністичних і провідних груп м'язів;
Підтримка функціональної ефективності органів – вправи на витривалість;
Розслаблення, щоб усунути судоми, напруженість і спазми;
Навчання нормальній ходьбі;
Вправи для стимулювання органів чуття;
Вправи на підйом для поліпшення рухової сили і рівноваги;
Тренування на опір, щоб розвинути м'язову силу.
Хворі з ДЦП для розвитку м'язової сили повинні виконувати вправи і збільшувати інтенсивність. Якщо не піддаватися таким тренувань, то годі й реалізувати потенційні рухові можливості. Спеціально-розроблена лікувальна фізкультура для хворих з церебральним паралічем повинна забезпечити можливість розвитку фізичної сили хворих.
КОМПЛЕКС ФІЗИЧНИХ ВПРАВ ПРИ ДЦП
У комплексному лікуванні ДЦП головна роль належить цілеспрямованій стимуляції активних рухів дитини, які при багаторазовому повторенні залишають в пам'яті більш значний слід, ніж пасивні руху і масаж.
Наведу основні, найбільш ефективні вправи які застосовуються для вироблення таких високоорганізованих локомоторних актів, як самостійне стояння і ходьба.
При наявності м'язового тонусу перш, ніж почати тренування вертикальної установки тіла, потрібно використовувати ряд вправ, спрямованих на розслаблення спастичних м'язів в горизонтальному і вертикальному положеннях.
1. В. п. Лежачи на спині, ноги витягнуті.
Методист захоплює ноги в області нижньої частини гомілок і ритмічно згинає і розгинає їх в колінних і тазостегнових суглобах, утримуючи в наведеному стані.
Рухи спочатку повинні бути плавними, потім, у міру зменшення м'язового тонусу, темп їх прискорюється.
2. В. п. Лежачи на спині, ноги витягнуті.
Методист робить те ж рух, тільки по черзі: з кожною ногою окремо.
3. В. п. Лежачи на спині.
Методист плавно проводить кругові пасивні руху в тазостегнових і колінних суглобах за годинниковою стрілкою і проти.
4. В. п. Лежачи на спині, ноги витягнуті.
Методист плавно розводить і зводить прямі ноги.
5. В. п. Лежачи на спині, ноги витягнуті.
Методист згинає ногу в колінному і тазостегновому суглобах, однією рукою натискаючи на передню частину підошви, інший - підтягуючи за п'яту, - виводить стопу з підошовного згинання в тил. Потім повертає в і. п.
6. В. п. Лежачи на животі, ноги витягнуті.
Методист згинає ногу в колінному суглобі до 90 * і більше. У цьому положенні він виводить стопу з підошовного згинання в тил. Іншою рукою він притискає таз до кушетки.
7. В. п. Лежачи на спині. прямі руки вздовж тулуба.
Методист згинає передпліччя в ліктьовому суглобі до 90 *, виробляє тил розгинання кисті в зап'ясті з одночасним утриманням пальців в розігнути положенні. Потім повертає долоню і плавно згинає і розгинає руку в ліктьовому суглобі.
8. В. п. Лежачи на спині. прямі руки вздовж тулуба.
Методист плавно відводить пряму руку через сторону вгору, утримуючи розігнуті пальці руки. Потім так само повертає руку в і. п.
9. В. п. Лежачи на спині. прямі руки вздовж тулуба.
Методист однією рукою фіксує руку дитини в ліктьовому суглобі, а інший утримує кисть і пальці розтягнутими, штовхає випрямлену руку прямо в напрямку голови уздовж тулуба, піднімаючи плече. Те ж робиться іншою рукою.
10. В. п. Сидячи на стільці, руки вздовж тулуба.
Методист утримує опущену руку дитини в області ліктя і кисті в положенні розгинання і зовнішньої ротації і різкими поштовхами пасивно піднімає і опускає плече.
11. В. п. Сидячи на стільці, руки вздовж тулуба.
Методист стоїть позаду і заводить руки дитини за голову, з'єднує їх за головою, животом притримуючи їх, двома руками розводить і зводить лікті дитини.
12. В. п. Сидячи на стільці.
Методист стоїть позаду і заводить руки дитини за голову, животом притримуючи їх, руками тримає розведені лікті і робить похитування з боку в бік.
13. В. п. Сидячи на стільці.
Методист опинилася віч-на дитині. Руки дитини долонями з'єднані, пальці випрямлені і дотримуються однієї рукою методиста. Методист піднімає руки дитини вгору і витягує їх.
14. В. п. Сидячи на стільці, дитина прив'язаний до спинки стільця широким ременем.
Методист по черзі піднімає за гомілку ногу вгору і ставить п'яту ноги на стілець, притримуючи коліно іншою рукою. Те ж потрібно зробити і з іншою ногою.
15. В. п. Сидячи на стільці, дитина прив'язаний до спинки стільця широким ременем.
Методист по черзі піднімає за гомілку пряму ногу вгору і відводить її в сторону, притримуючи коліно іншої ноги рукою. Те ж зробити іншою ногою.
16. В. п. Сидячи біля стіни.
Дитина спирається спиною на стіну, ноги зігнуті і притиснуті рукою методиста, стопи разом, коліна нарізно. Дитина, ковзаючи по стіні, встає і сідає.
17. В. п. Стоячи на колінах.
Методист опинилася віч-на дитині і тримає його за руки.
Дитина пересувається на колінах.
18.В. п. Стоячи на колінах.
Дитина кладе таз то вліво, то вправо.
19.В. п. Стоячи на колінах, ноги нарізно.
Дитина сідає тазом між ніг, методист розводить його стопи в сторони.
20. В. п. Стоячи на колінах і тримаючись за сидіння стільця.
По черзі дитина виставляє ноги вперед і ставить їх на стопу. Методист контролює правильність руху.
21. В. п. Стоячи на колінах і тримаючись за сидіння стільця.
Дитина виставляє ногу вперед; спираючись на неї, він встає і приставляє іншу ногу. Спираючись на другу ногу, він повертається в і. п.
МАСАЖ ПРИ ДЦП
В останні два десятиліття загальновизнано, що систематичне комплексне лікування, що включає ЛФК і масаж, значно покращують стан у більшості хворих. Різке підвищення тонусу, особливо в згиначах і призводять (аддукторах) м’язах, сприяє утворенню контрактур. Такі хворі ледве пересуваються, перехрещуючи ноги. Вони з працею (або не можуть) виконують точні рухи рукою (користуються ложкою, олівцем). Нерідко порушується інтелект. Хворі на ДЦП фізично і психічно відстають у розвитку від своїх однолітків. Внаслідок парезу, паралічу м’язів, кінцівок, їх укорочення, неправильної ходи, пози при сидінні, як правило, порушується постава і спостерігаються сколіози. кифосколиозы, патологічні зміни в стопі. Нерідко констатуються зміни внутрішніх органів вегетативної нервової системи і обмінних процесів.
Мета масажу: зменшити рефлекторну збудливість м’язів, попередити розвиток контрактур, зменшити синкинезии, стимулювати функцію паретичних м’язів, поліпшити лімфо – і кровообіг, зменшити трофічні розлади.
Перед масажем необхідно забезпечити максимальне розслаблення м’язів, підібравши вихідне положення і вправи на розслаблення. Масаж проводиться диференційовано. Погладжування, розтирання, розминання скорочених м’язів з підвищеним тонусом проводиться ніжно, плавно, в повільному темпі. Більш глибокий масаж з прийомами вібрації (стегание, постукування) застосовують для розтягнутих м’язів. Обов’язковий масаж паравертебральних спинномозкових сегментів. Методика та техніка масажу такі ж, як при інсультах. Однак масажист повинен враховувати, що перед ним дитина, що цей хворий не тільки не може виконати руху, але і ніколи його не виконував і тому не має уявлення, як його виконати. Крім того, дитина не розуміє необхідності лікування, у нього менше концентрується увага, ніж у дорослого.
Слід враховувати і те, що хворі на ДЦП часто замкнуті, дратівливі. Тому масажист повинен бути витриманим, терплячим, ласкавим з дитиною, розташувати його до себе. В кабінеті повинні бути іграшки. відповідають віку дитини. Під час масажу необхідно підтримувати контакт з дитиною розмовою, грою, створюючи позитивний емоційний фон.
В даний час є цілий ряд методик масажу. Кожна з них доцільна в конкретному випадку. Знання більшої кількості методик необхідно і для вмілого підбору прийомів у випадках, коли яка-небудь система прийомів виявляється неефективною. При використанні будь-якої методики необхідно домогтися розслаблення м’язів. З цією метою проводять підготовчий масаж, використовуючи спеціальні укладання і вправи на розслаблення. Наприклад, спадний масаж з втиранням анестезиновой мазі. Рекомендується втирати мазь охоплює погладжування зверху вниз, не торкаючись сухожиль, до появи відчуття тепла. Для розслаблення великих м’язових груп застосовують валяння (розминання), при якому м’язова маса хворих як би перевалюється з однієї руки масажиста на іншу. Для розслаблення м’язів плечового і кульшового суглобів пропонується катання, при якому як би «катають» двома руками в напрямку від себе до себе, як качалку на тесті.
З метою розслаблення м’язів перед масажем можна використовувати прийом трушення. Для розслаблення кисті або стопи масажист захоплює передпліччя або гомілку однієї рукою і здійснює ряд коротких і довгих рухів у вигляді трушення. Причому потряхування спочатку виконують в малому обсязі і плавно, а потім по мірі настання розслаблення м’язів амплітуда і швидкість їх зростають. Для розслаблення м’язів на всій руці або нозі масажист захоплює кінцівку за дистальний відділ. Руку беруть за пензель, фіксуючи променевозап’ястний суглоб, ногу – за гомілковостопний суглоб. Потім здійснюють встряхивающие руху вгору – вниз і в сторони.
Для розслаблення м’язів з успіхом застосовують точковий (гальмівний) масаж. Так при атонически-астатичними формі ДЦП призначають стимулюючий (збудливий) точковий масаж у вигляді пунктации коротких, різких, швидких натискань одним або декількома пальцями аналогічних точок, що знаходяться на шкірі над м’язами, що беруть участь в русі. Палець не затримують на точці, а швидко забирають. Повторюють кілька разів у кожній точці.
У деяких випадках рекомендується на одні і ті ж точки надавати гальмівне або збудливу дію в залежності від мети масажу – розслабити м’язи або стимулювати їх.
Для зниження гіпертонусу м’язів рекомендують вібрацію як метод рефлекторної терапії, що проводиться за допомогою портативного электровибратора,призначеного для масажу обличчя. Масаж обличчя і комірцевої зони надає розслабляючу дію на мімічні м’язи і сприяє лікуванню порушень мовлення. Для розслаблення м’язів живота запропонований так званий звуковий масаж, тобто виконання масажу живота у поєднанні з гімнастикою і одночасним вимовою звуків. Під час масажу живота (тільки за годинниковою стрілкою) або тактильного роздратування окремих ділянок живота хворий вимовляє звуки «ш-ш», «р-р-р» і інші, покашлює. Високоефективним способом зниження м’язового тонусу є похитування дитини на м’ячі у положенні лежачи на спині, на животі, на боці, у поєднанні з масажем спини, шиї, сідниць. Рекомендується також для зниження гіпертонусу м’язів поєднувати пасивне розтягування напруженої м’язи з одночасним стимуляційнимм масажем м’язів-антагоністів.
Для нормалізації м’язового тонусу під час масажу і протягом дня має значення розташування частин тіла та їх взаєморозташування по відношенню один до одного. Важливо положення голови в просторі і по відношенню до шиї і тулуба.
Для виведення кінцівок і голови правильне фізіологічне положення можна застосовувати прийоми розслаблення зближення місць прикріплення м’язів. Перш ніж розтягувати спастично напружену м’яз, слід зробити рух в сторону дії напруженої м’язи до кінця, тобто до повного обсягу зігнути кінцівку, якщо вона знаходиться в сгибательном положенні, або повернути голову максимально в бік прояву спастичної кривошиї і т. п. Потримавши голову в такому положенні декілька секунд і провівши легке потряхіваніе м’язів, що знаходяться раніше в напруженому стані, можна без зусиль виконати максимально рух у зворотний бік і зафіксувати його.
Для спастично скорочених м’язів рекомендується використовувати тільки поглажування і розтирання. При цьому необхідно проводити вибірково масаж окремих груп м’язів.
2 РОЗДІЛ
Особливості навчання та
розвитку дітей з ДЦП
ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ДІТЕЙ ІЗ ДЦП
Такі вчені як, С. Дуванова, Н. Трофімова, Н. Трофімова, Т. Пушкіна, виділили особливості структури інтелектуального дефекту при ДЦП:
1) нерівномірно знижений запас відомостей та уявлень про навколишній світ, що обумовлено декількома причинами, а саме: вимушеною ізоляцією, обмеженням контактів дитини з однолітками й дорослими людьми у зв’язку з відсутністю або труднощами пересування; утруднення пізнання навколишнього світу в процесі предметно-практичної діяльності, пов’язане з проявом рухових розладів; порушення сенсорних функцій;
2) нерівномірний, дисгармонійний характер інтелектуальної недостатності, тобто порушення одних інтелектуальних функцій, затримка розвитку інших і збереження третіх. Мозаїчний характер розвитку психіки пов’язаний з раннім органічним ураженням мозку на ранніх етапах його розвитку. Несформованість вищих коркових функцій є важливою ланкою порушень пізнавальної діяльності при ДЦП. У деяких дітей розвиваються переважно наочні форми мислення, в інших, навпаки, особливо страждає наочно-дійове мислення при кращому розвитку словесно-логічного;
3) виразність психоорганічних проявів сповільненість, виснаженість психічних процесів, труднощі переключення на інші види діяльності, недостатність концентрації уваги, зниження обсягу механічної пам’яті. Велика кількість дітей відрізняється низькою пізнавальною активністю, що проявляється у відсутності інтересу до завдань, слабкій зосередженості, повільності й зниженій переключаємості психічних процесів. Низька розумова працездатність частково пов’язана із церебрастенічним синдромом, що характеризується швидко наростаючим стомленням при виконанні інтелектуальних завдань. Найбільш чітко воно проявляється в шкільному віці при різних інтелектуальних навантаженнях.
Для дітей із церебральним паралічем характерні також розлади емоційно-вольової сфери. Емоційні розлади при різних формах ДЦП проявляються по-різному. На думку, Е. Калижнюк та В. Ковальова, це можуть бути важкі негроподібні порушення та психопатоподібні порушення на тлі органічного ураження ЦНС, які нерідко проявляються при спастичній диплегії та геміпаретичній формі ДЦП.
Також І. Мамайчук зазначає, що у дітей та підлітків із ДЦП можуть спостерігатися емоційні розлади у зв’язку з наявністю фізичного дефекту, вихованням по типу гіперопіки чи ранньої соціальної та психічної деривації. Як зазначають С. Дуванова, Н. Трофімова та інші вчені, емоційні розлади у одних дітей проявляються у вигляді підвищеної емоційної збудливості, дратівливості, руховому розгальмуванні, в інших у вигляді загальмованості, сором’язливості, боязкості.
Схильність до коливань настрою часто поєднується з інертністю емоційних реакцій. Так, почавши плакати або сміятися, дитина не може зупинитися. Підвищена емоційна збудливість нерідко поєднується з плаксивістю, дратівливістю, примхливістю, реакцією протесту, які підсилюються в новій для дитини обстановці та при втомленості. Іноді відзначається радісний, піднесений настрій зі зниженням критики (ейфорія).
У дітей з церебральним паралічем своєрідна структура особистості. Достатній інтелектуальний розвиток часто поєднується з відсутністю впевненості в собі, самостійності, з підвищеною сугестивністю. Вчені О. Мастюкова та К. Семенова вважають, що найбільш характерною особливістю особистості дитини з церебральним паралічем є риси своєрідного психічного інфантилізму.
Досліджуючи особливості формування Я-образу у школярів з церебральним паралічем, О. Романенко виявила, що своєрідність формування Я-образу у школярів з церебральним паралічем обумовлена особливостями взаємодії трьох основних факторів: по-перше, біологічним чинником, оскільки при дитячому церебральному паралічі порушується інтеграція сенсорної інформації, що надходить ззовні та зсередини та інтерпретується мозком. Це стає перешкодою при формуванні різного виду уявлень, що складають Я-образ особистості. По-друге, функціональним чинником, що визначається мірою дефіцитарності рухової сфери, обмеженістю можливостей хворої дитини до активного пізнання оточуючого світу та її взаємодії з нею. По-третє, соціальним чинником, що поєднує в собі як психотравмуючий характер спілкування з соціумом, так і особливості реагування на свій фізичний дефект, його суб’єктивну значущість для дитини.
У ході дослідження вона дійшла висновку, що у школярів з церебральним паралічем відмічається більш низький ступінь розвитку когнітивного компоненту Я-образу порівняно зі здоровими однолітками.
Це проявляється у сповільненій динаміці формування понять, що складають Я-образ особистості, у неадекватності їх розуміння, слабкій узагальненості та диференційованості. Причинами когнітивної спрощеності Я-образу є як недостатність умов для повноцінного розвитку внаслідок рухового дефекту, так і захисно-компенсаторне витіснення травмуючого для особистості усвідомлення власних якостей.
Нерідко для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату характерна слабка пізнавальна активність, яка частково обумовлена недостатністю комунікаційних функцій. Особливо гостро постає ця проблема в підлітковому віці, оскільки фізичні та мовленнєві дефекти перешкоджають підлітку з обмеженими можливостями повноцінно спілкуватися з однолітками.
На думку Т. Скрипник, у розвитку особистості дитини з обмеженими можливостями є два типи перешкод.
перший тип – це певні фізичні, фізіологічні чи психічні розлади дитини. другий тип – вторинні явища, такі як власна неповноцінність, відчуженість.
Для розвитку дітей з дитячим церебральним паралічем дуже важливо розвивати три компоненти, і перший – це рух. При ДЦП порушення рухових функцій первинне і являє собою своєрідне відхилення моторного розвитку, яке без відповідної корекції справляє негативний вплив на весь хід формування нервово-психічних функцій. Ураження центральної нервової системи при ДЦП порушує роботу м’язових схем довільних рухів, що й визначає одну з основних труднощів становлення рухових навичок, а значить, позначається на виконанні найелементарніших вправ.
Другий компонент – це музика. З одного боку, вона формує почуття прекрасного, підвищує емоційний стан, посилює мотивацію навчання. З іншого – найважливішими виразними засобами музики служать ритм і темп, дотримання яких вкрай важке для дітей з ДЦП.
Різні порушення м’язового тонусу (спастичність, регідність, гіпотонія, дистонія), наявність гіперкінезів, тремору, синкинезїї не дають можливості виконувати рухи в заданих ритмі і темпі. Водночас спроби витримати їх можуть швидко втомити дитину.
Нещодавні дослідження німецьких нейробіологів показали, що мовні центри в лівій півкулі мозку використовуються для аналізу послідовності акордів навіть у людей без музичної освіти. Деяка музика здатна привести мозок в стан найоптимальніший для навчання. Різні стилі музики по-різному впливають на стан мозку, настрій та мислення. Класична музика, зокрема сонати Моцарта, здійснюють позитивний вплив на просторово-часовий тип мислення, а також музика покращує пам’ять, заспокоює.
Третій компонент – це мова. У роботах вітчизняних і зарубіжних дослідників зазначається, що при ДЦП поряд із порушеннями опорно-рухового апарату відзначаються різноманітні мовні порушення (дизартрії, анартрія, заїкання).
Для дітей з ДЦП характерні різні форми мовного дизонтогенезу, що проявляються у вигляді як оборотних порушень (затримка домовного і мовного розвитку), так і більш стійких системних розладів. Тому завдання, що включають мовний матеріал, повинні бути індивідуальними.
ЯК ГОТУВАТИ ДИТИНУ ДО НАВЧАННЯ
У ШКОЛІ?
В дошкільному віці потрібно вчити дитину аналізувати, порівнювати предмети за кольором, формою, розміром, величиною. Звертати увагу дитини на характерні ознаки пір року, явищ природи, добових змін. Дитину слід навчати класифікувати й узагальнювати предмети побуту, овочі, фрукти, посуд та ін.
Потрібно розвивати у дитини дрібну моторику, вміння утримувати олівець, пензлик, ручку. Для цього потрібно вчити дитину виготовляти вироби з паперу,пластиліну, з природних матеріалів, конструювати різніза формою вироби тощо.
Пам’ятайте! Завдання мають бути посильними
для дитини і викликати задоволення від виконаної роботи.
Стимулюйте успіхи дитини, хваліть за
старанність та наполегливість.
Специфічними корекційними завданнями
для дітей із ДЦП є:
• розвиток загальної і дрібної моторики;
• уміння визначати властивості предметів на основі чутливості (зорової, тактильної, слухової); визначати форму, розмір, колір предметів;
• розвиток просторових функцій: взаємне розміщення предметів у просторі, орієнтування у полі діяльності, орієнтування в навколишньому просторі;
• здійснювати контроль за регуляцією власних дій;
• розв'язувати у процесі трудової діяльності мислитель ні завдання в наочно-дійовому та в наочно-образному плані;
• орієнтуватися в довкіллі;
• корекція та розвиток мовлення: співвідносити слова з реальними образами, знати та оперувати назвами предметів праці у побуті, мовленнєве опосередковувати етапи діяльності – планування, поточне виконання дій, підведення підсумків виконаного.
Основними напрямками корекційно-педагогічної роботи з дітьми з ДЦП є: розвиток емоційного, мовного, ігрового спілкування, стимуляція зорового, слухового, кінестетичного сприйняття, формування просторових і часових уявлень, корекція їх порушень, розвиток передумов до інтелектуальної діяльності (уваги, пам’яті, уяви), розвиток зорово-моторної координації, підготовка до оволодіння письма.
Значне місце в корекційно-педагогічної роботи при ДЦП відводиться логопедичній роботі. ЇЇ завданнями є: розвиток мовного спілкування, нормалізація тонусу м’язів і моторики артикуляційного апарату, розвиток мовного дихання, голосу, просодики, формування сили, тривалості, керованості голосу в мовному потоці, вироблення синхронності дихання, голосу і артикуляції, корекція порушень вимови.
Особливе значення для дітей, які мають інтелектуальні та фізичні проблеми, має ігрова діяльність. Саме у грі, на фоні яскравих позитивних емоцій формуються перші знання, уміння та навички дитини. Вдало підібрані і вміло проведені ігри стануть помічниками у набутті необхідних навичок. Під час гри створюються такі умови, в яких кожна дитина отримує можливість самостійно діяти, набуваючи власний руховий або чуттєвий досвід. Це особливо важливо для дітей із спеціальними потребами. Дидактична гра дозволяє забезпечити потрібну кількість повторень на різному матеріалі при збереженні емоційно-позитивного ставлення до завдання.
Більшість дітей із психофізичними вадами потребують постійної стимуляції концентрації уваги. Тому, при організації гри з такими дітьми є постійне нагадування умов та правил гри, повторення символів, команд. Також, організуючи ігрову діяльність, слід пам’ятати, що діти з порушеннями опорно-рухового апарату не можуть і не повинні довгий час перебувати в одному положенні. Існує багато ігор, які сприяють розвитку уваги, мовлення, мислення, пам’яті, рухової активності. Важливо обирати ті ігри, які чітко працюють у напрямку подолання відповідних недоліків. Тільки допомога та підтримка дорослого дозволять дитині з ДЦП отримати від ігор і задоволення, і користь.
Дитина з ДЦП часто не може координувати і вправно діяти пальцями руки, але якщо ми допоможемо під час гри використати вже набуті навички, ми розширимо її можливості та наблизимо до спроможності навчатися.
Ефективною роботою також є логопедичний точковий масаж. Мета точкового масажу, який використовується в логопедичній практиці є нормалізація тонусу м’язів голосового, дихального та артикуляційного апаратів. Точковий масаж корисно проводити на фоні релаксації та фоні аутогенного тренування. Дуже ефективною формою є горіховий масаж. Дітям він дуже подобається. Крім того, волоський горіх чудово усуває стрес, позитивно впливає на точки, що сприяють розвитку мовленнєвої активності дітей, їх дрібної моторики. Цей вид роботи проводиться у формі гри з віршованим супроводом. Разом з мовленням розвиваються сенсорні здібності. Для цікавості можна розмалювати горішок ( очі, ротик, носик, чубчик). Також корисні – шишковий масаж та масаж прищіпками.
Дуже важливо працювати над ритмом і темпом дитини з ДЦП. Це розучування віршів, лічилок (поєднання рухів і словесного супроводу). Необхідно виконувати вправи для розвитку дихання і голосу, які сприяють виробленню правильного діафрагмового і мовленнєвого дихання, його сили та тривалості (наприклад, приспівування голосних звуків).
Нашa совонька-сова
позабула всі слова.
На пеньку сидить,
очима лупає,
ногами тупає.
Туп-туп!
Іноді дітям з обмеженими можливостями важко вивчити лічилку, вірш, грати пальчиками. Проблема може бути в тому, що дитина просто не здатна зосередитися на достатньо довгий проміжок часу. Деякі діти погано розуміють звернене мовлення, в них порушена вимова окремих звуків, в них не розвинена пам'ять. Таким дітям потрібно більше часу, щоб у них виникла зацікавленість до віршів, приказок, ігор з пальчиками.
Народна педагогіка – ефективний засіб залучення дітей до української культури. Форми використання народної творчості різноманітні. Це залежить від віку дитини, її розвитку.
Обстеження мовлення дітей з ДЦП показало, що дефекти звуковимови в них обумовлені дизартрією різної форми та ступеня прояву. Внаслідок ураження центральної нервової системи виникає таке порушення як дизартрія. До дизартрії належать такі дефекти мовлення, внаслідок яких порушується не тільки вимова звуків, а й інші фонетичні компоненти: темп, виразність, модуляція, сила голосу, дихання, із запізненням розвивається розуміння мови, словника, граматичної будови. Найбільш поширеною є псевдобульбарна дизартрія.
Для таких дітей характерні: амімічне обличчя, утруднені жувальні і ковтальні акти, салівація, порушення мовного дихання, глухий здавлений голос, порушення темпу, виразності мовлення. Особливість дизартрії при ДЦП виникає при впливі тонічних рефлексів на мовленнєву артикуляцію. Це визначає специфіку роботи з такими дітьми. Навчання та заняття потрібно проводити в такому положенні дитини, щоб вплив тонічних рефлексів на мовленнєвий апарат був мінімальний.
Потрібне правильне положення голови, тулуба. При проведенні занять з дитиною дзеркало та місце логопеда знаходиться на рівні очей дитини. Вибрав правильне положення, після загального розслаблення приступають до масажу та артикуляційній гімнастики. Особливістю дизартрії при ДЦП також є недостатність кінестетичного сприймання. Дитині дуже важко виконувати великий обсяг завдань, вона слабо відчуває положення та рух своїх кінцівок та органів артикуляції.
Завданням логопедичної роботи при дизартрії з дітьми з ДЦП є розвиток відчуттів артикуляційних позицій та рухів. Для покращення артикуляційних рухів виконуються вправи через зусилля, вправи із відкритими очима і закритими. У практиці шкільних логопедів найчастіше зустрічається легка ( стерта) форма дизартрії. При дизартрії в роботу логопеда входить: масаж, пасивна і активна артикуляційна гімнастика, вправи на розвиток дихання, голосу, вправи на розвиток слухової уваги та фонематичного слуху, робота над зв’язним мовленням.
У дітей з ДЦП наявні дисграфія й дислексія, що обумовлено порушенням зорового сприймання форми і просторових уявлень в поєднанні з дефектом стереогностичної функції. У таких дітей помітна бідність словника, що обумовлено недостатньою сформованістю просторових й часових уявлень, узагальнюючих понять, наявні фонетичні, фонемографічні, граматичні, семантичні помилки при відтворенні одержаної ними інформації на заняттях корекційної спрямованості.
До таких помилок відносяться змішування літер, що позначають приголосні звуки. які відрізняються один від одного наявністю або відсутністю вібрації голосових зв'язок (дзвінкі та глухі), додаткового підняття спинки язика (м’які та тверді), за місцем утворення, за способом утворення, пропуск, заміна, додавання окремих літер та складів. Для більшості дітей характерна недостатня диференціація і низька актуалізація просторових зв'язків і відношень. Слід зазначити, що такі мовленнєві помилки мають стійкий характер і зберігаються впродовж тривалого періоду. Усе це вказує не тільки на недорозвинення мовлення, а й на особливий рівень можливостей пізнання оточуючого, своєрідний спосіб мислення зі специфічним рівнем розвитку інтелектуальних операцій аналізу та синтезу. Тому на початок шкільного навчання у дітей з ДЦП залишається ще несформованою лінгвістична готовність до засвоєння програмового матеріалу з рідної мови.
Процес письма є особливою формою мовленнєвої діяльності, що відрізняється від усного мовлення як за своїм генезом та психофізіологічною побудовою, так і за своїми функціональними особливостями.
Формування навички письма починається з аналізу звукового складу слова. Тому однією із головних умов для оволодіння дитиною письмом є достатньо збережений фонематичний слух. Важливу роль для оволодіння цим процесом відіграє правильна артикуляція, яка бере участь у процесі навчання письма дітей перших років навчання. Метою корекційної роботи логопеда з подолання помилок на заміни та змішування букв, що позначають звуки, близькі за акустико-артикуляційними ознаками, є формування у дітей звукової артикуляції фонем, розвиток слухової уваги та пам’яті, фонематичного аналізу і синтезу.
Другий складний етап письма пов'язаний з перекодуванням елементів - фонем в оптичні елементи – графеми. Кожна графема має свою зорово-просторову будову, для реалізації якої потрібний складний просторовий аналіз та сформовані рухові навички кисті руки. Для засвоєння в дитини оптичного та зорово-просторового образу букви, диференціації оптично схожих букв слід підбирати спеціальні завдання з розвитку зорового сприймання, зорового аналізу та синтезу, просторових уявлень. Такі завдання спрямовані на розвиток орієнтування у власному тілі (права і ліва частини), визначення напрямку у просторі, орієнтування в оточуючому середовищі.
Отже процес оволодіння навичкою письма складається з декілька етапів та є складним для оволодіння і тривалим для дітей, які мають органічні ураження центральної нервової системи, тобто для дітей з ДЦП.
Навчальна діяльність передбачає достатній рівень сформованості мовленнєвого розвитку як основи для оволодіння писемним мовленням. Процес підготовки дітей з ДЦП до оволодіння навичками письма є важливим актуальним напрямком в навчально-корекційній роботі, оскільки готовність до навчання письму є основою для подальшого засвоєння дитиною рідної мови, соціальної адаптації та інтеграції його в соціальне середовище.
Ще одна із складних та значущих форм психічної діяльності людини є читання. Будь-яка інформація, яку людина отримує ззовні, поступає до нас у закодованому вигляді. Саме за допомогою інтелектуальної діяльності ми в змозі зрозуміти отриману інформацію. Як відомо читання - це складний психофізіологічний процес, що відбувається за допомогою аналітико-синтетичної діяльності. Становлення навички читання в учнів молодших класів відбувається в межах традиційного аналітико-синтетичного методу і полягає у поступовому переході від поскладового читання до читання цілими словами та словосполученнями.
В Україні загальноприйнятим методом навчання дітей читання є аналітико-синтетичний звуко-буквений метод. Але у багатьох дітей із ДЦП виникають труднощі в опануванні читання. В основі цих труднощів лежить недорозвиток різних рівнів сукцесивних структур, які забезпечують здійснення послідовного та кількісного аналізу слова. З такими дітьми можна впроваджувати нетрадиційний глобальний та напівглобальний методи навчання читання (Д.Доман, А.Лурія, В.Тарасун).Основне завдання глобального методу навчання читання зводиться до забезпечення розповідного, вільного мовлення, природного звучання тону, без типового розтягування та монотонного нанизування слів.
Такий процес навчання читання складається з 3 етапів ( В.Тарасун):
Симультанний – формування максимально дифузного цілісного образу слова, в якому не виділені елементи, з яких воно складається.
Сукцесивний – виділення елементів слова (склад, буква), що розпізнається і вивчається.
Симультанний – передбачає формування цілісного образу букви.
Для цього методу використовуються картки зі словами великим шрифтом. Для читання добираються слова, у вимові яких у дитини не виникає труднощів. Слова, записані на картках, включають назви предметів, що належать власне дитині (меблі, продукти харчування, іграшки тощо). Словник добирається таким чином, щоб діти навчилися не тільки добре читати ці слова, а й комбінувати з них різноманітні словосполучення.
За соціально-економічних умов у сучасній системі освіти дедалі більша роль відводиться інклюзивній моделі навчання, яка проявляється у різноманітних формах спільного навчання та виховання дітей з особливими потребами. Діти з ДЦП стали однією з перших категорій дітей зі спеціальними потребами, які були задіяні в інклюзивну модель освіти.
ПОРАДИ УЧИТЕЛЕВІ
Дізнайтеся більше про церебральний параліч, організації, які надають допомогу та джерела, з яких ви можете отримати корисну інформацію.
Інколи вигляд учня з церебральним паралічем справляє враження, що він не зможе навчатися як інші.
Зосередьте увагу на конкретній дитині та дізнайтеся безпосередньо про її особисті потреби й здібності.
Проконсультуйтеся з іншими вчителями, які в попередні роки навчали дитину, стосовно навчального середовища для саме цього учня. Батьки найкраще знають свою дитину. Вони можуть чимало розповісти про її особливі потреби та можливості.
Навчіться використовувати допоміжні технології (спеціальні пристрої для письма, додаткове устаткування для комп’ютера).
Проконсультуйтеся з фізіотерапевтом стосовно режиму навантаження учня, необхідних перерв і вправ. Нагадуйте про це учневі та стежте, щоб він не перевтомлювався.
Іноді в учнів з церебральним паралічем може спостерігатися зниження слуху на високочастотні тони, водночас зберігається на низькі. Намагайтеся говорити на нижчих тонах, переконайтеся, що учень добре чує звуки т, к, с, п, е, ф, ш.
Знизьте вимоги до письмових робіт учня. Можливо, йому буде зручно використовувати спеціальні пристосування, комп’ютер чи інші технічні засоби.
Стежте, щоб необхідні матеріали, навчальне приладдя, унаочнення були в межах досяжності учня.
Не обтяжуйте учня надмірним піклуванням. Допомагайте, коли напевно знаєте, що він не може щось подолати, або коли він звернеться по допомогу.
Учневі необхідно більше часу для виконання завдання. Адаптуйте вправи відповідним чином, розробіть завдання у вигляді тестів тощо.
• Підготуйте інших учнів до того, що з ними разом навчатиметься учень з
церебральним паралічем (його особливості, потреби, захоплення).
• Розкажіть учням в класі про будь-яке спеціальне обладнання, яким
користуватиметься учень; переконайтеся у тому, що вони зрозуміли, що
спеціальне обладнання – це не іграшка.
• Для допомоги можете «призначити» відповідальних однокласників.
• Створіть такий дизайн кабінету, який би не перешкоджав мобільності учня в
інвалідній колясці.
• Переконайтеся у тому, що підлога рівна й на ній відсутні килими чи будь-які
підвищення поверхні, які можуть зашкодити руху дитини в інвалідній
колясці.
• Внесіть необхідні зміни в навчальний процес, наприклад, виділяйте більше
часу для виконання певних завдань.
• Працюйте над розвитком навичок вербальної комунікації, використовуючи
рольові ігри.
• Пропонуйте допомогу учню, але допомагайте, лише якщо він погодиться/
попросить про допомогу.
• Знайдіть інші шляхи спілкування, якщо мобільність учня значно обмежена.
Наприклад, подумайте чим можна замінити підіймання рук.
• У період навчання грамоти діти, які не можуть писати, можуть виконувати
завдання на магнітній дошці чи на комп’ютері. Такий підхід допомагає
вчителеві перевірити знання учня, а учневі розвивати моторику верхніх
кінцівок.
• Під час переходу від завдання до завдання давайте трохи часу на
перепочинок і повторюйте зміст завдання кілька разів, звертаючи увагу на
складні місця.
АДАПТАЦІЇ ДЛЯ ДІТЕЙ З ДЦП
До школи прийшла дитина, яка користується інвалідним візком, милицями чи просто повільно ходить. Необхідно облаштувати шкільну будівлю, враховуючи наступні рекомендації.
Вхід до школи
Вхід до будь-якої школи, зазвичай, починається зі сходів, що є суттєвою або навіть нездоланною перешкодою для дітей з порушенням опорно-рухового апарату, які використовують під час пересування інвалідний візок, тростинки, милиці чи інші засоби. Для того, щоб ці діти змогли потрапити до школи, необхідно продублювати сходи пандусом.
Пандус має бути пологим, щоб дитина на візку могла самостійно підійматися і спускатися ним. Щоб цього досягти, нахил пандуса не має перевищувати 12 градусів.
Пандус складається з трьох частин:
горизонтальної площини на початку пандуса;
похилої поверхні пандуса;
горизонтальної площини в кінці пандуса.
Ширина пандуса має бути не меншою 90 см. Необхідними атрибутами є бортик, що огороджує, та бильця. Бортик запобігає скочуванню візка. Його висота має бути не меншою, ніж 5 см.
Бильця встановлюються по обидва боки пандуса на висоті 70 і 90 см. Для дітей молодших класів – 50 см. Найзручнішими є бильця круглого перерізу (з діаметром не менше 3 і не більше 5 см). Довжина билець має бути більшою за довжину пандуса на 30 см з кожної сторони.
Якщо архітектура будівлі не дає змоги побудувати правильний пандус (наприклад, вузькі сходи), то можна зробити відкидний пандус. В цьому випадку дітям з особливими потребами знадобиться стороння допомога. Ще одна важлива деталь – двері мають відчинятися у протилежний від пандуса бік, щоб дитина на візку не скотилася вниз. Можна обладнати вхід дзвоником, щоб попередити про прихід охорону.
Внутрішній простір школи
Уздовж коридорів (по всьому периметру) бажано зробити бильця, щоб дитина, яка погано ходить, могла рухатися, тримаючись за них.
Вільна ширина коридору повинна бути не менше 1,50 м, бажано 1,80 м, що дозволить переміщатися одночасно двом людям в інвалідних візках або зробити поворот на 180° в одній колясці.
Ширина дверей має бути не менше 90 см, інакше дитина на візку не проїде. Для того, щоб вона змогла піднятися на верхні поверхи, у шкільній будівлі має бути передбачений хоча б один ліфт (можливо, доступ до нього доведеться обмежити для інших учнів), однак, не у всіх школах це можливо зробити. Тому, по можливості, слід переносити заняття для класів, у яких навчаються діти з особливими потребами, на перший поверх.
Гарний вихід – встановлення на сходах підйомників. Однак, і ліфти, і підйомники – дороге обладнання, і поки не кожна школа може собі це дозволити. Ще одним вирішенням проблеми пересування сходами дитини з особливими потребами може бути організація чергування старшокласників, які по черзі допомагатимуть учневі на сходах. Якщо в коридорі є телефон-автомат, його слід повісити нижче, щоб дитина, яка користується інвалідним візочком, могла ним скористатися.
Шкільна роздягальня
У роздягальнях дітям з особливими потребами потрібно виділити зону, відокремлену від проходів, і обладнати її бильцями, лавочками і гачками для сумок, одягу тощо. Або ж можна відвести для цього невелику окрему кімнату.
Шкільна їдальня
У їдальні варто передбачити окрему непрохідну зону для учнів-інвалідів. Ширину проходів між столами для вільного пересування на інвалідному візку рекомендується збільшити до 1,1 м. Також бажано, щоб столи у їдальні знаходилися недалеко від буфетної стійки. Водночас не варто розміщати дітей з особливими потребами окремо від решти однокласників.
Бажано, щоб дітям з особливими потребами допомагали співробітники їдальні, чергові старшокласники.
Шкільний туалет
У шкільних туалетах варто передбачити одну спеціалізовану туалетну кабінку для дітей з особливими потребами, які мають порушення опорно-рухового апарату, в тому числі і тих, які користуються інвалідними візками. Розміри спеціалізованої кабіни: ширина – не менше 1,65 м; глибина – 1,8 м; ширина дверей – не менше 90 см. У кабіні з одного боку унітазу має бути передбачена вільна площа для розміщення крісла-візка (для забезпечення можливості пересадки з крісла на унітаз). Кабіна має бути оснащена бильцями, підвісними трапеціями тощо. Усі ці елементи мають міцно кріпитися.
У туалеті варто хоча б одну раковину встановити на висоті 0,8 м від підлоги. Нижній край дзеркала та електричного засобу для сушіння рук, рушник і туалетний папір розміщуються на такій самій висоті.
Поручні в санвузлі
Поручні повинні встановлюватися поряд з унітазами, для того щоб забезпечити безпечне і комфортне/полегшене використання цих зручностей людьми з обмеженими фізичними можливостями.
■ Діаметр поручнів має становити 0,30 – 0,40 м.
■ Поручні повинні контрастувати з кольором стін.
■ Вони повинні бути міцно закріплені, враховуючи найбільш вірогідне навантаження, що до них буде прикладене.
■ Поручні слід розміщувати на висоті 0,85 – 0,95 м над рівнем підлоги (рис.8).
■ Якщо поручень прикріплений до стіни, відстань між ним і стіною повинна становити 35 – 45 мм.
■ Якщо біля унітазу немає прилеглої стіни, поручні повинні бути встановлені з кожного боку.
■ Біля сидінь унітазу поручень повинен виступати щонайменше на 0,15м в горизонтальній площині.
■ Зокрема для шкільних будівель може бути розглянутий варіант відкидних шарнірних поручнів, які можуть складатися вертикально.
Умивальники слід встановлювати на висоті 0,80 – 0,85 м над рівнем підлоги. Відстань між віссю умивальника і прилеглою стіною має становити не менше 0,45м. А головне, умивальник має бути міцно закріплений, тому що до нього, вірогідно, буде прикладатися значне навантаження.
За можливості кріплення повинні здійснюватися консольними скобами. Усі змішувачі повинні бути важільного або натискного типу, які дозволяють вільно користуватись даною арматурою людям з обмеженою рухливістю в кистях. Найкращим досвідом вважається використання приводу на фотоелементах.
Спортивний зал
Діти з особливими потребами мають бути залучені і на уроках фізкультури. Вони можуть виконувати посильні вправи і брати участь у різних іграх разом з однокласниками. Це допоможе їм не відокремлюватися від однолітків і виконувати шкільну програму у більш повному обсязі.
У залах та приміщеннях, призначених для фізкультурно-оздоровчих занять дітей з повною чи частковою втратою зору, потрібно:
використовувати як орієнтири для напрямку руху звукові маячки;
по периметру ігрового майданчику нанести смугу орієнтації шириною не менше 0,15 м;
влаштовувати смугу орієнтації шириною не менше 0,6 м вздовж доріжок для бігу чи розбігу перед стрибком; ӽ передбачати на біговій доріжці зону старту довжиною по напрямку руху не менше 5 м і зону фінішу довжиною не менше 2,5 м;
влаштовувати смугу орієнтації шириною не менше 0,15 м по периметру ванн басейнів.
Роздягальню, душову і туалет при фізкультурному залі для дітей, які користуються інвалідними візками, необхідно переобладнати. У душовій кабіні, так само, як і в туалеті, одну кабінку необхідно обладнати так, щоб дитина з особливими потребами могла нею користуватися (ширина дверей має бути не меншою, ніж 90 см; візок має входити у кабінку повністю). Бажано, щоб у роздягальні усі проходи були не вужчі, ніж 90 см.
Шкільна бібліотека
Читальний зал шкільної бібліотеки також бажано обладнати для вільного доступу школярів з особливими потребами: частину стійки для видачі книг рекомендується переобладнати до рівня не вище 0,7 м.
Книги, що знаходяться у відкритому доступі, картотеку бажано розмістити у межах зони досяжності (протягнутої руки) людини на візку, тобто не вище 1,2 м при ширині проходу біля стелажів чи картотеки не менше 1,1 м.
Класні кімнати
Важливо врахувати, що дитині з особливими потребами необхідний додатковий простір для вільного пересування. Мінімальний розмір зони учнівського місця для дитини на візку (з урахуванням розвороту візка) – 150х150 см. Біля парти варто передбачити додатковий простір для зберігання інвалідного візка (якщо дитина пересідає з нього за стіл), милиць, тростинки тощо.
Ширина проходу між рядами столів у класі має бути не менше 90 см. Такої ж ширини мають бути вхідні двері без порогу. Бажано залишити вільним прохід біля дошки, щоб дитина на інвалідному візку або на милицях могла вільно пересуватися вздовж неї. Дошку слід повісити нижче.
Якщо заняття відбуваються у класі, де дошка або якесь обладнання знаходяться на підвищенні, його необхідно обладнати з’їздом (наприклад, покласти і закріпити похилу дошку). Це можуть зробити й однокласники на уроках праці.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Бабчик Ю. И. Постуральные статокинетические нарушения в клинике поздних синдромов детских церебральных параличей : Зб. наук. пр. / Ю. И. Бабчик – К. : Інтермед, 2003. – 119-120 с.
2. Рібцун Ю.В. Запобігти, виявити, допомогти: профілактика, діагностика та корекція порушень психофізичного розвитку дошкільнят / Ю. В. Рібцун // Дошкіл. виховання. – 2010. – № 8. – 18-19 с.
3. Морозов С. М., Бондар В. В. Клінічна психологія: Навч. книга / С. М. Морозов, В. В. Бондар – К. : ІПО КНУ ім. Т. Г. Шевченка, 2001. – 116с.
4. О.Ф. Вихристюк, І.В. Степанова, О. В. Мелентьєва, Н. Ю. Логінова, В. Д. Русакова. Реабілітація та відновне лікування дітей з дитячим церебральним паралічем в умовах великого стаціонару // Початкова школа. – 2007. – №2. – 18-21с.
5. Синьов В.М., Коберник Г.М. Основи дефектології: Навч. посібник / В. М. Синьов, Г. М. Коберник – К. : Вища шк., – 1994. – 101с.
6. Аркадьєва О. В. Проблема опанування навичок читання молодшими школярами із дитячим церебральним паралічем (ДЦП) у світлі сучасних досліджень / О. В. Аркадьєва // Особлива дитина: навчання і виховання. – 2015. – №2. – 67-71с.
7. Киреева Ю. В. О раннем выявлении и диагностике ДЦП / Ю. В. Киреева // Дошкольное воспитание. – 2008. – №7. – 118-120с.