Департамент освіти і науки Чернівецької

обласної державної адміністрації

Заставнівський районний відділ освіти

Кадубовецька ЗОШ І-ІІІ ступенів

ВСЕУКРАЇНСЬКА ЕКСПЕДИЦІЯ УЧНІВСЬКОЇ ТА СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ «МОЯ БАТЬКІВЩИНА - УКРАЇНА»

НАПРЯМ ЕКСПЕДИЦІЇ

«ІЗ БАТЬКІВСЬКОЇ КРИНИЦІ»

Легенди та перекази рідного села

Кадубівці – 2018 рік

АНКЕТА УЧАСНИКА

Кадубовецька ЗОШ І-ІІІ ступенів

Заставнівський район, Чернівецька область

Керівник - Рудько Василь Степанович, вчитель географії Кадубовецької школи

Контактний телефон 0665468283

Учасники: учні 6-Б класу:

Николяк Емма Марусик Яна

Торська Вікторія Жих Андріяна

Гуменюк Евеліна Торський Назар

Бужак Іван Торський Віталій

Ткачук Іван Гулько Анна

Мета:

Формування гармонійно розвиненої особистості шляхом залучення до активної діяльності з вивчення історичної та культурної спадщини , легенд рідного краю.

Збагачувати наші знання історією рідного краю, збирати і зберігати те, що залишили наші славні прадіди.

Завдання :

Збір та запис легенд рідного села Кадубівці.

В душі кожного українця завжди є часточка рідного краю, рідної домівки. Мов крізь сон у серці відлунюються тихі прощальні голоси журавлів, ніжний шелест золотавого колосся з батькового поля, і враз душа защемить від згадки про рідне село. І так враз захочеться полинути в рідну домівку, відчути трепетний шелест тополиного листя, пробігтися по блискучих від холодної прозорої роси стежках.

Рідне село завжди вабить своєю красою і неповторністю. Кожний куточок тут оповитий давніми легендами.

Час іде, сьогодення відходить в минуле, приходить нове життя…Поспішаючи за стрімким життєвим потоком, ми не завжди пам’ятаємо історію наших пращурів, не бережемо їхні звичаї, традиції. Тому сьогодні ми ставимо мету збагачувати наші знання історією рідного краю, збирати і зберігати те, що залишили наші славні прадіди для того, щоб ми були гідні називатись українським народом.

Збираючи давні народні пісні легенди, відновлюючи святкові обряди, ми учні Кадубовецької школи намагаємось зберегти пам`ять про наше минуле, і прищепити любов майбутньому поколінню до нашої історії, пісні, мови та легенд рідного краю.

«З роду в рід кладе життя мости

Без коріння саду не цвісти,

Без стремління човен не пливе

Без коріння гине все живе.»

І наша подорож розпочинається. Чому ж село Кадубівці має таку назву, які легенди ми почули від жителів села? Рештки ранньослов’янського поселення черняхівської культури (II-VI ст.) виявлено в урочищі «Кадуб» неподалік сучасного села. Це свідчить про безперевність землеробської традиції і заселення території, прилеглої до села, з давніх-давен і в наступні роки. Точний час заснування села невідомий. Етимологія назви «Кадубівці» вказує на її зв’язок із стародавнім поселенням в урочищі «Кадіб» з первісним значенням «криниця». За місцевими переказами, першим поселенцем, що започаткував село Кадубівці, був якийсь Павуш, і пам’ять про нього закарбувалася в одному із осередків села – Павушівці. Поселившись на березі струмка, який перетинає сучасне село, залишився безіменним. Павуш обладнав на своєму обійсті криничку з журавлем. Вона збереглася до нині і недавно дбайливо оновлена мешканцями села.

Отже, наша подорож розпочинається біля храму знань, нашої школи. А біля неї красуються берізки, які милують око кожного перехожого. І тут ми почули від нашого класного керівника історію про нашу школу.

В результаті того, що кадубівчани були неписьменними і на документах замість підписів, ставили відбитки своїх пальців або хрестики, була відкрита перша школа у 1858 році. Вона була школою «повного циклу» - 6 класів з українською і німецькою мовами викладання. За матеріалами архіву в 1913 році школа була закрита (причин не вказано). Очевидно через брак коштів. В 1918 році розпалася Австро-Угорщина і територію Буковини окупувала Румунія. Почалася румунізація краю, щоб вчителі могли працювати, їм треба було записуватись, нібито вони є румунами. Вчителі українці звільнялися або змінювали прізвище, щоб залишитись на роботі. В школу приїздили румуни, які проводили румунізацію дітей, хоч багато з них не були вчителями, окремі з них не мали освіти взагалі.

Пізніше стару школу було закрито і там жили вчителі і побудовано нове приміщення, але так як дітей з кожним роком ставало все більше і більше до цього приміщення було добудовано нове приміщення з просторими великими класами і актовим залом. В 2008 році Кадубовецькій школі виповнилося 150 років і в ній навчалося 396 дітей. Зараз в нашій школі навчається 340 учнів.

Поспішаючи дізнатися, побільше цікавого про наше село наша досліджуюча група вирушила далі. І наша зупинка біля пам’ятника Т. Г. Шевченка. Кадубовецька земля – земля зерноносіїв. Хліб насущний тут має особливу вагу, бо у великій шані тут слово Боже і літературне. Свого часу в нашому селі народилися Митрополит усієї Канади Василь Федак і головний редактор газети «Буковина» Володимир Михайлівський. Саме пан Володимир ініціював воістину національний задум-ідею – відкриття у милому серцю селі пам’ятник Тарасові Шевченку. За кошти попросив сільського голову не хвилюватися, адже бере цю частину роботи під власну опіку.

Крім пам’ятника було побудовано площу, яка подібна до трикутника і вражає своїм форматом. Скульптор В. Римар побував у Кадубівцях, аби «утрясти» деталі, як найправильніше має дивитися пророк на цьому трикутнику.

Далі наша подорож продовжується до сільського будинку культури. Будинок культури почали будувати у 1969 році. Відкриття відбувалося під час святкування річниці Жовтневої революції.

В будинку культури працює сільська бібліотека, етнографічний музей, Кімната бойової слави. Працюють гуртки художньої самодіяльності. Великої майстерності досяг самодіяльний духовний оркестр якому присвоєно звання «народного». На другому поверсі будинку культури розташований етнографічний музей. Музей відкритий в 1972 році сільськими бібліотекарями: М.Торак, М. Романюк, А. Марусик. Пізніше в музей велику кількість речей приніс вчитель історії Ю.В. Журавльов та учні школи. Дві невеликі кімнати на другому поверсі будинку культури вмістили десятки предметів старовини, що відображають побут наших односельчан в минулому – сільськогосподарський інвентар (серп, ножі сокира, сікач), старовинний одяг (вишиті сорочки, баюри, катрінци, сардаки),

взуття (постоли, солом’янки, довбанці), кухонне начиння (глиняні глечики, тачалки, корито), а також макет печі, ручні жорна, прядка. Оформлено виставку: вишивок, подушок, рушників, салфеток, килимів.

Проходячи повз обеліска Слави, зупинились на декілька хвилин, щоб віддати шану загиблим воїнам - односельчанам в 1941-45 роки. В зв’язку з тим, що пам’ятник загиблим воїнам-односельчанам був у вигляді простої мармурової плити виникла потреба збудувати новий. На кошти колгоспу «Росія» було збудовано новий пам’ятник у вигляді воїна з гранатою в руках. Доповнює його стінка на якій викарбовано прізвища загиблим воїнам села, які не повернулися з Великої Вітчизняної війни.

І рушили далі. Наша подорож зупиняється, щоб помилуватись нашою святинею та оберегом від усього злого та віддати наналежне, молитву, до Господа Бога. В нашому селі є дві церкви одна Українського патріархату будівництво якого було розпочато у 1858 році під керівництвом фундатора Лукашевича.

Храм відкрито і освячено 28 серпня 1888 року в день Успіня пресвятої Богородиці, а остаточно завершено його оформлення у 1889 році. Особливої уваги заслуговує діяльність священнослужителя отця Петра Собестинського, який навчав Слову Божому кадубівчан більше 30 років. У 1996 році Кадубовецьку парафію прийняв отець Ярослав Бачинський.

У 2004 році почато будівництво нової церкви. У селі є прихильники Московського патріархату, виникла потреба нової церкви. Протягом року вона була збудована. Так, як відкриття відбулося у свято Михайла 21 листопада – то церкву назвали Михайлівською.

Є на світі одна Батьківщина і ця батьківщина починається з села. Є одна Україна, як Великий і Єдиний Бог. Будемо молитись до Всевишнього, щоб нам Україну хранив, дав їй волю і добру долю, і щастя, і ясного світа на многая многая літа. Стоїмо на майданах, у концертних залах, у церквах і соборах, стоїмо благовісно, як діти перед мамою і щира молитва витає над нами:

Боже Великий Єдиний нам Україну храни….

А наша подорож продовжується, і зупиняється біля скульптури Божої Матері з дитям на руках.

Там підпис – 1852 рік. У середині ХХ століття вона стояла край великого торгового шляху, який пролягав через Кадубівці з Туреччини і Молдавії на Городенку, Коломию, проїжджали повз неї на роботу. Тут ми почули від Василя Степановича це було тоді, коли наш край входив до Австро-Угорської імперії, в середині ХІХ століття. В урочищі селища жила поміщицька сім’я. Там був їхній маєток. Селяни-кріпаки мусили відбувати панщину по 5-6 днів на тиждень. Тяжка була праця, за що-небудь били палицями. Та ще гірше доводилося селянам, які працювали в панському маєтку. Люта пані знущалась над людьми, ображала, наказувала людей бити. Завжди проклинала людей. Її улюбленими прокльонами були: «Щоб тебе гадина вкусила». Ці прокльони вона посилала кожному. Чи то Бог не стерпів такого знущання над людьми і вирішив покарати поміщицю, чи скривджені селяни підкинули в маєток багато змій. Вони розмножувались скрізь. Від укусу змії померла пані. Пан злякався такої смерті дружини і замовив скульптуру «Матері Божої» і поставив її біля свого двору, освятивши двір і статую.

В роки Першої світової війни (1914-1918рр.) наш край був ареною жорстоких боїв. В 1916 р., коли йшли бої біля сіл Хрещатик, Звенячин, Василів, пострілами з гармат було збито постамент статуї «Божої матері». Дідич-богач Давидович, який мешкав недалеко (зараз в селі стара контора, біля пам’ятника «Загиблим воїнам-односельцям»), наказав привести статую «Божої матері» в свій маєток і заховав. Коли стихли бої, він сім разів запрошував священика з церкви, який читав Біблію і освячував статую «Божої матері». Потім статую «Божої матері» поставили на попереднє місце (при в’їзді в село). Вона стоїть при дорозі, прикрашаючи наше село. Щодоби повз неї проїжджають тисячі автомашин. Матір Божа допомагає всім подорожуючим, хто просить її допомоги.

І рушили далі. На Веренчанку, що межує із нашим селом пройшовши кілометрів 6 здалеку, біля поля, ми побачили кам`яний хрест,

який від плину часу був частково зруйнований. Там, ми із вуст вчителя географії Рудька В. С. почули ось таку легенду.

З південної околиці Кадубівців, на шляху, що веде в с. Веренчанку, стоїть хрест, який кадубівчани називають «Мальований хрест». Заввишки 3 м, гарно розмальований, прикрашений буковинськими візерунками різними фарбами. На ньому – підпис: «Георгій Герчак з Василева Марія 1943».

Місцеві старожили розповідають про цей своєрідний пам’ятник таку історію. Йшла Друга світова війна. В краї панували німецькі фашисти та їх прислужники – румуни, які вдруге повернулися на Буковину. Лютувала жандармерія, яка влаштовувала єврейські погроми і масові розстріли. Багато жителів Заставнівщини були заарештовані і перебували в румунських катівнях. Був там і житель Василева Георгій Герчак, який у камері-одиночці чекав смертної кари. Якимсь чином йому вдалося втекти з тюрми і поїздом добратися до села Веренчанка. Звідти вирушив пішки до Кадубівців, щоб якнайшвидше опинитися в рідному селі. Але жандарми вже натрапили на його слід і кинулися за ним. Ховаючись у ярах та кущах, де на колінах, а де й повзком зумів на деякий час відірватися від погоні. У відкритому полі втікача знову помітили і кинулися доганяти. Вже добре видно Кадубівці, а сил бігти далі немає. Впав Георгій на землю, поцілував її і попросив: «Боже, допоможи!». І сталося чудо: погоня повернула зовсім в інший бік, не помітивши розпластаного на землі Герчака.

Георгій затаївся в безпечному місці, почекав до вечора, а вночі добрався до Василева. Проте в селі залишатися було небезпечно, бо жандарми шукали його і тут. Він перебрався через Дністер і лихі дні перебув у Галичині. Як не стало німців і румунів – повернувся додому. На тому місці, де відвернулась від нього погоня, поставив гарний, великий хрест. Майстри витесали його з каменю, вкрили різьбленими буковинськими візерунками, розмалювали кольоровими фарбами. Він стояв край дороги і люди назвали його Мальованим хрестом. В часи, коли культові будівлі і речі зазнавали гонінь, верхню частину хреста хтось збив і розкидав по ярах. Люди зібрали ті шматочки і заховали. Тепер по частинах його зібрали, але первинного вигляду хрест не має. Незважаючи на це, Мальований хрест залишається значною історичною пам’яткою села Кадубівці. Ми рушили далі, по дорозі метрів зо 600 від кам`яного хреста ми побачили сад там ми поїли черешень.

Відпочивши ми пішли дорогою повз сад до ландшафтного заповідника Кадубівської стінки. Заказник є лівою стінкою осушеної долини, яка тягнеться від села Кадубівці до витоків річки Совиця-Веренчанська. Правий берег пологий з чорноземами, а лівий скелястий, заввишки до 20—30 м, утворений гіпсо-ангідритами. Тут присутні зсуви дернових та дерново-лучних ґрунтів. Лівий берег є частиною мезотектонічного блоку. Північна частина має довжину близько 600 м. та ширину до 100—150 м. з окремими скельними виходами вивітрених та еродованих сіро-коричневих крупнокристалічних гіпсів. Поверхневі води поглинаються карстовими лійками, що розташовані в підніжжі у трьох місцях. На південному схилі з боку села відбуваються активні стадії зсувів, що постійно стимулюються карстовими процесами. Тут постійно відбувають провали та масивні обвали порід. Південна ділянка, що має довжину 1700 м. і ширину 50—100 м, являє собою лівий скелястий берег, висота якого зменшується від 25 до 15 м. Тут відсутні зсувні та карстові процеси, проте наявні порожнини з фрагментами вторинних кристалів, завдовжки 5—7 м, утворених внаслідок поверхневої ерозії та вивітрювання.

У рослинному покриві переважають степові угруповання, що характерні для Західного Поділля, що зумовлено перш за все геоморфологічною будовою та присутністю дерново-карбонатних ґрунтів на схилах.

На території заказника поширені реліктові угруповання формації осоки низької з асоціаціями волосистоковилово — низькоосокова (Caricetum (humilis) stiposum (capillatae)), валіськокострицево — низькоосокова (Caricetum (humilis) festucosum (valesiacae)), гребінчастокипцево — низькоосокова (Caricetum (humilis) koeleriosum (cristatae)). Також тут поширені рідкісні угруповання ковили волосистої (Stipeta capillatae), представлені асоціацією бліднуватокострицево — волосистоковилова (Stipetum (capillatae) festucosum (pallentis)). Ці угруповання занесені до Зеленої книги України.

Серед рослин тут поширені такі види: бородач звичайний (Bothriochloeta ischaemi), калерія гребінчаста (Koeleria cristata), самосил гайовий (Teucrium chamaedrys), костриця валійська (Festucetalia valesiacae), оман мечолистий (Inula ensifolia), цибуля подільська (Allium podolicum), тонконіг різнобарвний (Poa versicolor), мінуарція дністровська (Minuartia thyraica) та чебрець подiльський (Thymus podolicum L.).

Серед рослин, занесених до Червоної книги, тут поширені сон великий (Pulsatílla grandis) та чорніючий (Pulsatilla nigricans), лещиця дністровська (Gypsophila thyraica), ковила волосиста (Stipa capillata) та пірчаста (S. pennata) та інші.

Це була наша остання зупинка, натомившись з дороги, ми усі сіли перепочити біля джерельця, напились джерельної води . Втамувавши спрагу з відновленими силами та з багажем нових відкриттів, рушили до дому.

Учні Кадубовецької школи провели роботу по вивченню легенд рідного села. Збираючи та зберігаючи легенди, ми приторкнулися до історії наших предків, нашої України. Наші бабусі і дідусі розповідали нам легенди рідного села. І вважаємо, що найкращі знання з історії – це історія свого села , своєї Батьківщини. Багато таємниць, нових знань відкрили ми для себе пошуковою роботою «Із батьківської криниці».

Ми завинили перед історією рідного краю, бо протягом багатьох років цурались, відкидали українські традиції, звичаї , створені народом протягом багатьох століть. І тому ми повинні відроджувати все несправедливо забуте, бо в народі говорять: «Хто не знає минулого той невартий майбутнього.»

Зрозуміти, відчути

Побачити ,

Віднайти те ,

що серцем втрачено,

Усвідомити кожну хвилину,

Бо життя непомітно

плине…

До скарбниці своєї душі

Познаходити в книгах ключі,

Знайти те, що заснуло

Глибоко,

Непомітне для нашого ока .