Тема: Країни Африки.
Мета: формування в учні знання про особливості економічного розвитку країн Африки, природно – ресурсний потенціал цих країн, населення; розвивати вміння працювати з картою, логічно мислити, робити аналіз відповідей; виховувати цікавість до теми, уважність та аналітичні здібності, бережливе ставлення до природи.
Обладнання і матеріали: політична карта світу; атласи, контурні карти; комп’ютери.
Тип уроку: комбінований.
Епіграф уроку:
«Те що ми знаємо, - обмежене,
а те, чого не знаємо, - безмежне.»
(П. Лаплас)
ХІД УРОКУ
І. Організаційний момент.
Кожен наш урок – нові пізнання, які ми зможемо при нагоді використати у своєму житті. Кожен із вас, щось очікує від нашого заняття, тож прошу висвітлити свої сподівання на папері і прикріпити на стенд, а в кінці уроку ми зачитаємо їх і побачимо чи вони справдились.
ІІ. Актуалізація опорних знань.
Розв’язання кросворду.
| Л | | | | | | ||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| А | | | | | |||||
| Т | | | | | | ||||
| | | | И | | | | |||
| | | Н | | | | ||||
| С | | | | | | | | | |
| | | | Ь | | | | | ||
| К | | | | | | | | | |
| А | | | | | | | | | |
| А | | | | | | | | |||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| М | | | | | | | ||||
| Е | | | | | | | | |||
| | Р | | | | | | | | ||
| | | | И | | | | ||||
| К | | | | | ||||||
| А | | | | | | | | |||
Плетюча рослина, яка росте в амазонських лісах Латинської Америки.
Гори в Південній Америці.
Латиноамериканський танець, який став популярним в Європі.
Країна на території якої знаходяться руїни давнього міста Майя.
І країна, і головний убір.
Центральноамериканська країна, ім’я європейського письменника.
Столиця країни назва якої перекладається « холод, зима ».
Море, яке омиває береги Центральної Америки.
Країна Південної Америки назва якої перекладається як « срібло ».
Річка, що протікає у Південній Америці.
Столиця однієї з країн Південної Америки.
Країна Латинської Америки назва якої в перекладі з іспанського означає « територія по обидві сторони від екватора ».
Найбільша за площею країна Південної Америки.
Нащадки від шлюбів корінних індіанців та європейців.
Острівна країна, столиця якої Гавана.
Ім’я одного з відкривачів Латинської Америки.
2. « Географічна розминка »
Учитель називає латиноамериканську країну ( столицю ), учні називають відповідну столицю ( країну ).
III. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності.
Сьогодні на уроці ми з вами будемо вивчати найближчий до Євразії материк. Приблизно 1 млн років тому внутрішні сили Землі остаточно порушили сухопутний зв'язок між Європою і розташованим на південь від неї величезним масивом суходолу площею 30 млн км кв. Так утворився материк назва якого перекладається з латинської «без морозний, той, що не знає холоду». Про який материк іде мова?
Вірно – Африка.
Метод «Асоціативний кущ»
Африка – це: колиска людства, піраміди, пустеля Сахара, кочові племена (бушмени, туареги), каравани, сафарі, савани, джунглі, африканські племена (пігмеї), банани, ананаси, багата фауна, алмази, бідність та голод, сомалійські пірати.
IV. Вивчення нового матеріалу
1. Загальний огляд країн. Історія формування політичної карти.
Африка, материк, другий за величиною після Євразії. 29, 2 млн. км2 (з островами 30, 3 млн. км2). Із заходу омивається Атлантичним океаном., З півночі – Середземним морем, з північного сходу – Червоним морем, зі сходу і півдня – Індійським океаном.
Спроби проникнути та підкорити незвідані країни Африки, щоб експлуатувати її природні багатства, відбувалися ще з найдавніших часів. Єгипетські фараони відправляли експедиції в країну Пунт ( територія теперішніх Ефіопії та Сомалі) за слоновою кісткою, золотом, цінними порадами дерев та ін.
На західному березі Африки розширювали свою торгівлю та засновували поселення карфагенці. Один з них – Ганнон ( 5 ст. до н. е. ) може вважатися дослідником Африки. На чолі великої експедиції Ганнон поплив від Геркулесових стовпів вздовж західних берегів. На шляху він зупинився, засновував нові колонії. Він досягнув Екваторіальної Африки, проплив гирло Сенегалу, Гамбії, і вийшов до нинішньої Ліберії.
Повертаючись з Індії, судно Діогена Грека (І ст. до н. е.) було віднесено вітром до берегів Екваторіальної Африки. Діоген Грек розказав про існування в глибині континенту двох великих озер та гір, покритих снігом.
Африка, будучи найближчим сусідом Європи, багато століть залишалась для європейців таємничим материком. Причин для цього було багато – важко доступність берегів материка, безкраї пустелі та густі ліси; зустрічні вітри перешкоджали підходу кораблів до суші. І тільки в 15 ст. португальці в пошуках шляху до Індії почали досліджувати узбережжя Африки. Вигідне графічне положення Португалії на березі Атлантичного океану відкривало їй вихід до віддалених країн. У 80 – х роках 15 ст. португальський мореплавець Бартоломео Діаш доплив до південної кінцевості Африки і навіть обійшов її, незважаючи на жорстокий шторм на морі. Цим він заперечив вчення Птолемея про те, що пройти в Індійський океан неможливо, бо Африка, за уявленнями Птолемея, простяглася аж до Південного полюса. І португальці назвали південний край Африки мисом Доброї Надії: адже відкрилася можливість дістатись морським шляхом до Індії та Китаю. У 1498 році Васко да Гама обігнув Африканський материк із заходу і півдня і, перетнувши Індійський океан, досяг берегів Індії. Ця подорож поклала початок завоюванню Індії європейцями й перетворенню її на колонію.
З відкриттям прибережної частини Африки європейці започаткували работоргівлю та підкорення африканських народів. Наприкінці 18 та у 19 століттях Англія та Франція захопили ряд колоній у внутрішніх частинах материка. В 1840 р. в Південну Африку подався молодий англійський місіонер Давид Лівінгстон, який згодом став знаменитим дослідником африканського материка. Він перетнув посушливу область Калахарі, дослідив озеро Нгамі та досяг середньої течії річки Замбезі. Після перерви Лівінгстон здійснив нову подорож по Південній Африці. На цьому шляху дослідник відкрив великий водоспад, який назвав водоспадом Вікторія. Лівінгстон був першим, хто перетнув Південну Африку з заходу на схід. Його спостереження за природою та життям невідомих до цього часу областей внутрішньої Африки дало багато нового та цікавого для науки. В 1852 році він знову на чолі невеликої експедиції відправився до Африки, дослідив р. Шире, відкрив озера Ширва і Ньяса. Загалом, Лівінгстон присвятив вивченню величезних просторів Африки від Атлантичного до Індійського океану та від Кейптауна до екватора 30 років ( 1843 – 1873 р.р. ).
Розширив та поглибив знання про Центральну Африку ще один англійський вчений – дослідник – Генрі Стенлі. Журналіста, співробітника американської газети «Нью – Йорк геральд» було відправлено на пошуки зниклого Лівінгстона, який на той час поселився в Уджіджі, на східному березі озера Танганьїка. В 1871 році Стенлі вдалося відшукати Лівінгстона та подати ряд сенсаційних матеріалів в американську пресу. Лівінгстон відмовився повернутися разом зі Стенлі на батьківщину, вважаючи, що деякі, поставлені перед ним завдання, ще не вирішені. В 1873 році Лівінгстон помирає, його останки було доставлено із Занзібара в Лондон і поховано в Вестмінстерському абатстві.
В 1874 році англо – американська експедиція, яку очолював Стенлі, обстежила низку великих озер материка, річку Конго та верхів’я річки Ніл.
Завдяки дослідженням ряду мандрівників в 19 ст. були вирішені географічні проблеми, пов’язані з головними річками Африки – Нігером, Нілом, Конго, та Замбезі. Ряд мандрівників дослідили Судан та Сахару ( німці Швейнфурт і Барт, француз Фуро, росіяни Юнкер, Єлісеєв, Ковалевський ).
В 20 ст. мандрівки в Африку стали звичним явищем. Вчені з різних країн світу, спираючись на досвід попередників легше додали труднощі, пов’язані з експедиціями. Цьому сприяли також облаштування залізничних, шосейних та грунтових доріг в різних частинах континенту.
До африканського регіону належать 53 країни і п’ять територій серед яких 53 мають власну державність. Більшість з них невеликі за розмірами та з недостатньою природною матеріальною базою для саморозвитку лише п’ять країн можна вважати великими та середніми ( Нігерія, Єгипет, Ефіопія, Заїр, а також ПАР ). Серед інших тільки 12 з населенням від 25 до 10 млн. чоловік.
Африка – це материк з колоніальним минулим. Починаючи з 15 століття, могутні країни ділили між собою територію материка не за проживанням народів, а виходячи із своїх власних інтересів, тому обриси кордонів окремих країн являють собою прямі лінії. Майже всі країни Африки були колоніями європейських країн. На початку ХХ ст. Залишилося тільки дві незалежні країни – Ефіопія і Ліберія. Перед вами таблиця, з якої ви зможете дізнатися, як була розподілена територія Африки між європейськими країнами.
Володіння найбільших колоніальних імперій до середини ХХ ст.
Визначте, яка держава Європи мала найбільші володіння в Африці.
Країни - колонізатори | Країни та території Африки, колонії європейських держав |
Велика Британія | Нігерія, Гана, Сьєра – Леоне, Гамбія, більша частина Північної – Східної, та Південної Африки. |
Німеччина | Того, Камерун, Південно – Західна Африка, Східна Африка |
Португалія | Ангола, Мозамбік, Гвінея – Бісау |
Італія | Лівія, частина Сомалі |
Бельгія | Бельгійське Конго |
Іспанія | Західна Сахара, Ріо – Муні ( зараз Екваторіальна Гвінея ) |
Франція | Алжир, Туніс, частина Марокко, Західна та Екваторіальна Африка, Мадагаскар |
Під впливом визвольної боротьби африканських народів колоніальний режим поступово руйнувався, найвідчутніші зміни спостерігалися на карті материка на рубежі 50 – 60 – х років. Деколонізація Африки розпочалася з Північної Африки. Тут першим здобули незалежність Лівія, Туніс, Марокко та Судан. 1960 рік називають роком Африки. В цей рік з – під колоніального гніту звільнилися 14 країн. У 1996 році була проголошена суверенною Намібія, і колоніальний режим припинив своє існування. Та все ж три африканські території залишилися володіннями неафриканських держав: острови Медейра – автономія Португалії, острів Реюньон – департамент Франції, острів святої Єлени – володіння Великобританії. Невирішеною залишається доля Західної Сахари, яку захопило Марокко. Традиційно країни Африки об’єднують у шість великих регіонів: Північний, Західний внутрішній, Західний прибережний, Центральний, Східний, Південний. Є ще один дуже важливий поділ цього континенту – на Північну Африку і на Африку на південь від Сахари (Субсахарську). Першу пов’язують з арабами та їх цивілізацією, друга населена негроїдними народами.
Робота з атласом «Цікава карта»
Завдання:
1 група: визначити найбільші країни;
2 група: визначити найменші країни;
3 група: назвати країни Північної Африки;
4 група: назва країни Південної Африки;
5 група: визначити кількість держав, які не мають виходу до морів чи океанів.
2. Природно – ресурсний потенціал
Про природу, клімат Африки ви дізнавалися у сьомому класі, коли вивчали географію материків та океанів, тому я раджу вам акумулювати ці знання і доповнити їх знаннями про ресурсний потенціал країн Африки.
Я пропоную вам провести невеличку вікторину.
Серед зображених фруктів вибери два, які дозрівають в Африці.
Серед зображених дерев вибери два, які ростуть в Африці.
Серед зображених тварин вибери дві, які водяться в Африці.
Загадки
Коли б не з’їла мене лінь.
Читаю навпаки.
Відкину лише м’який знак.
Так це ж ім’я ріки! (Ніл)
Зелені річки береги,
Адже савана навкруги.
Екватор зовсім не далеко,
Замучила постійна спека.
Слони гуртом ідуть сюди,
Де з водоспаду – шум води (Нігер)
Де річка свій плин свій починає.
Іскриться під сонцем та грає,
Живе крокодилів багато.
А ти не чекай від них свята
Бери обережність з собою,
Тоді лиш пливи за водою (Лімпо)
Є місце в Африці незвичне
Це водоспад такий величний
І королівська в нього назва.
Ну а яка, ти догадайся. (Вікторія)
Здійнявся чад, отруйний дим.
Чи щось горить, чи тліє?
Боятись треба лише тим,
Хто плавати не вміє. (Чад)
Не годиться тут сафарі
Бо пустеля це - …. (Сахара)
Цікаві географічні порівняння.
Засіб навчання на уроках географії та гори в Африці.
Символ Китаю і гори в Африці.
Завдання для груп:
За підручником та атласом визначити поклади яких корисних копалин зосереджені в країнах Північної Африки, в країнах Західної Африки, в країнах Центральної (Тропічної) Африки, Південної та Східної Африки.
Дані заносимо в таблицю.
країни Північної Африки | країни Західної Африки | країни Центральної Африки | країни Південної Африки | країни Східної Африки |
Нафта, природний газ, залізна руда, фосфорити слюда, азбест графіт | залізна руда, алюміній, нафта, природний газ, фосфорити слюда, азбест графіт | уранові руди, кобальтові руди, золото, фосфорити слюда, азбест графіт, алмази | мідні руди, уранові руди, кобальтові руди, платинові руди, манганові руди, золото фосфорити слюда, азбест графіт, мідь, кобальт, берилій, літій алмази | Мідні руди, уранові руди, кобальтові руди, платинові руди, манганові руди, золото фосфорити слюда, азбест графіт |
Африка досить багата мінеральними ресурсами, у першу чергу магматичного походження. Світове значення мають африканські родовища алмазів, золота, уранових і мідних руд і т. п. Цікаво, що в 1905 р. у провінції Трансвааль (Південна Африка) знайшли алмаз вагою 621, 2 грами. На честь президента алмаз орудної компанії алмаз назвали «Куллінан». Різні експерти оцінили вартість «Куллінана» від 94 до 188 т чистого золота.
Населення.
Африка вважається колискою людства. Саме тут знайдено найдавніші останки предків людини – дріопітеків і австралопітеків. Вони жили на материку десь 4 – 12 млн років тому. За кам’яної доби тут мешкали численні племена. Ана початку історичної доби Африка стала колискою першої з найпотужніших людських цивілізацій – Давнього Єгипту. Основну частину населення становить корінне – негроїди. На півночі континенту проживають араби. Населення острова Мадагаскару виникло від змішування монголоїдної та негроїдної рас. Населення європейського походження має незначну частку в загальній кількості населення континенту.
Найбільша щільність населення на узбережжі Середземного моря, Гвінейської затоки, у дельті Нілу та на південно – східному узбережжі материка. Щорічний приріст населення Африки становить 3 %. Цей показник у десятеро вищий, ніж у Європі. У 1960 р. чисельність населення Африки становить 278 млн чол.. Нині його кількість зросла більш як удвічі. Сьогодні на материку проживає понад 670 млн людей. Середня густота населення Африки 28 осіб/км2. Більш заселено є західна частина материка й окремі країни Центральної та Південної Африки, найменше – Північна Африка. Найвища густота населення в пониззях Нілу, територіями з високою концентрацією населення є прибережні райони, де зосереджені великі міста й плантації. Серед них – середземноморські області, узбережжя Гвінейської затоки й прилеглі рівнини Нігерії.
Населення Африки говорить більш як тисячею мов. Державними (офіційними) у більшості африканських країн є мови колишніх метрополій – англійська, французька, португальська.
На континенті проживає 300 – 500 етносів. Населення Африки складається з багатьох племен, народностей і націй, які утворилися в результаті численних переміщень корінних мешканців, проникнення арабів з Азії в середні віки та європейської колонізації, найінтенсивнішої у ХІХ ст.
Прийом «Домашні заготовки».
Цікаве про африканські племена
Повідомлення учнів про племена пігмеїв.
Пігмеї – найменший народ планети. Їх зріст 141 – 149 см. Проживають вони в екваторіальних лісах, в суворих кліматичних умовах. Їх зріст – це пристосовницька реакція на постійну нестачу їжі, а ще через зливові дощі, які вимивають з грунту багато поживних речовин, які необхідні для живого організму. Їх зріст скорочується, в основному, через короткі ноги. Це ноги слідопита, міцні і витривалі. На полюванні їм не потрібно пригинатися, вони йдуть на тварину своєю нормальною ходою. Одне з головних занять жінок – будівництво й ремонт житла. Вони є його власниками. Пігмеї чоловіки, дуже вправні мисливці. Вони часто використовують ловильні пристрої, сітки. Головною проблемою пігмеїв є лісоруби, які знищують місця проживання пігмеїв. Пігмеї – колективісти, у них все налети всім. Одяг пігмеїв мінімальний. Жінки носять короткий фартух, молоді дівчата ходять у костюмі Єви. Чоловіки – лише набедренну пов’язку.
2. Повідомлення учнів про жителів Калахарі – бушменів.
Сорокаградусна спека, відсутність води, вічна посуха – ось що робить Калахарі непридатною для життя людини. І тільки бушмени – ці істинні діти природи – відчувають себе в «страшній Калахарі» вдома. В пошуках їжі бушмени кочують пустелею. Там де застала бушмена ніч, вони риють неглибоку ямку, обносять її з навітреної сторони сплетеним із трави плотом – щитом, який захищає їх від піску, і вкладаються тули спати по декілька чоловік. Переважно вони влаштовують нічліг у чагарниках, тому й отримали свою назву «чагарникові люди». Дуже цікавою є мова бушменів. Її можна почути, але не можливо записати. Вони клацають язиком, свистять, цокають, хриплять і роблять це із закритим ротом.
Бушмени – низькорослий народ. А ось якого кольору у них шкіра невідомо. Відомо лише, що вона значно світліша ніж у пігмеїв. В Калахарі витрачати воду на миття тіла – величезна розкіш, і тому природні нашарування бруду і пилу заважають вирішити це питання.
Бушмени знатаки різних отрут. Нею вони отримують стріли. Бушмени – діти природи. Всі свої потреби вони забезпечують за рахунок навколишнього середовища. Страусові яйця забезпечують їм посуд, панцирі черепах – ємкості для сипучих продуктів.
3.Повідомлення учнів про життя Сахари – туарегів.
Туареги – кочові племена Сахари. «Сині привиди пустелі» - так їх називають. Живуть вони в оазах. Фінікова пальма – дерево життя туарегів. Вона дає їм їжу, тінь, будівельний матеріал, адже кожні двері, кожен стовп у житлах з її деревини.
Туареги – хороші пастухи і продавці верблюдів.
Повідомлення учнів про масаїв.
У масаїв чоловіче і жіноче населення поділяється на чотири вікові групи. Чоловіки до 13 років називають пастухами, до 30 років – воїни, морани, до 65 років – «молодші старійшини», після 65 років вони стають старійшинами. Масайські житла нагадують величезні буханки чорного хліба. У них немає вікон і з середини вони розділені на три частини: для тварин, дітей і дорослих. Велике значення у масаїв мають зачіски. Так званих перукарів звільняють від участі у небезпечних рейдах за худобою, а при поділі здобичі їм віддають ласий шматок печінки або м’яса.
Особливості галузевої структури господарства.
Африканський континент є одним з найменш розвинутих і найменш динамічних в плані економіки регіонів світу. Загальна питома вага країн Африки (безПАР) у світовому ВП становить майже 1, 5 %. Середній рівень ВВП на душу населення у країнах на південь від Сахари сягає лише 340 дол. (на 1990 р.). Із 43 країн світо з особливо низьким рівнем економічного розвитку (ВНП на душу населення не перевищує 600 дол. на рік) 32 – це країни Тропічної та Південної Африки, а серед 20 найбільших – 16 із цього субрегіону. У два – чотири рази кращі показники мають країни Північної Африки: Єгипет, Марокко та Туніс; ще вищі – Алжир та Лівія, які разом з іншими володарями цінних видів сировини (Ботсвана, Ангола, Намібія, Габон) є лідерами на континенті за відносними розмірами національного доходу. Економічний розвиток африканських країн характеризується нерівномірністю, нестабільністю, широкомасштабними кризовими явищами як суто господарського походження, так і спричиненими політичними факторами (Ліберія, Сьєра – Леоне, Чад, Республіка Конго, Сомалі та інші) – найвідсталіші. За структурою господарства переважна більшість країн Африки належить до аграрних, декотрі до аграрно – індустріальних. Відносно високого рівня індустріалізації, крім ПАР, досягли Маврикій та Сейшельські Острови – невеличкі держави, яким вдалося ефективно використати зовнішні фактори розвитку. Питома вага сільського господарства у країнах на південь від Сахари становить, за даними на 1990 р., 32 % ( у 1965 р. – 40 %) від ВВП, промисловості – 30 % (20 %), послуг - 40 % (39 %); у країнах Північної Африки відповідні показники становлять по сільському господарстві – 15 % (23 %), по промисловості – 36 % (28 %), по сфері послуг – 49 % (48 %).
Характерною рисою економіки африканських країн є її багатоукладність. Сучасні уклади (приватнокапіталістичний, державний), хоча і дають до 70 % загального ВВП, охоплюють меншість населення. Та десятки мільйонів економічного активного населення добувають кошти для існування у межах докапіталістичних укладів чи навіть у сфері натурального господарства. У країнах Тропічної і, частково, Південної Африки, де не розвинуте приватне володіння землею, патріархально – общинний лад фактично найбільш поширений у сільській місцевості й виявляє велику усталеність, здатність до паралельного з сучасними укладами існування. Істотні залишки общинних відносин, як і феодальних, зберігаються і на півночі континенту.
Основні галузі економіки
Сільське господарство
Аграрний сектор є найважливішою галуззю матеріального виробництва більшості африканських країн. Загалом тут зосереджено майже 64 % економічно активного населення. На Африку припадає 12 % оброблюваних земель світу та 26 % пасовищ і лук. Тут існують значні резервні земельні ресурси, придатні для сільського господарства. Але продуктивність галузі залишається на дуже низькому рівні. Питома вага континенту у світовому виробництві основних сільськогоспродуктів становить 3 – 4 %. Стагнація, поглиблення кризових явищ в аграрному секторі економіки переважної більшості африканських країн мають причини як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру. Серед перших назвемо: нерівномірність розподілу водних ресурсів, їх нестачу. Понад половини оброблюваних площ розташовані у посушливих районах і належать до зони ризикованого землеробства. Водночас у багатьох районах Тропічної Африки грунти перенасичені вологою, що також стримує розвиток рослинництва. Внаслідок геокліматичних особливостей континенту тут значно дошкуляє ерозія грунтів. Серед причин другої групи – екстенсивний характер виробництва, примітивна агротехніка і матеріально – технічна база, архаїчні форми аграрних відносин, великий демографічний тиск на атмосферу й на природне середовище в цілому.
Землеробство – провідний сектор сільського господарства – дає майже 80 % обсягу виробництва, але характеризується низькою продуктивністю. Тут широко застосовуються примітивні агрономічні засоби і вкрай низький рівень механізації та хімізації. Кількість тракторів у розрахунку на 1000 га наприкінці 80 – х років становила на континенті лише 1, 6 одиниці – (наприкінці 70 – х – 1, 2) проти 5, 2 у країнах, що розвиваються, загалом та 40, 3 – у розвинутих. Найбільш помітне місце Африка посідає у виробництві таких видів продукції рослинництва: какао – боби – 55 %, сизаль – 45, бавовна, чай – майже 15, бобові культури – приблизно 40, кава, пальмова олія, арахіс – десь до 20 %. Зернових (переважно просо, сорго, кукурудза) вирощується 5, 5 % світового обсягу. Обмежені фінансові можливості та слабка матеріально – технічна база землеробства зумовлюють його екстенсивний розвиток. Швидке виснажування грунтів спонукає до постійного розширення посівних площ, що, в свою чергу, прискорює ерозію і загальну деградацію природного середовища. Істотною рисою рослинництва у більшості країн континенту є його монокультурність. Одна – дві культури, вирощувані на експорт, вбирають левову пайку й без того обмежених (10 – 20 % всіх планових інвестицій) обсягів фінансування. Решта секторів рослинництва має мало товарний чи навіть натуральний характер, що не дає змоги нагромадити достатні кошти для саморозвитку.
Тваринництво в Африці помітно розвинуте в господарстві окремих країн – Ботсвани, Мавританії, Малі, Нігеру, Сомалі, Судану, Чаду, Ефіопії, а також ПАР. Розводять велику рогату худобу, кіз, овець, верблюдів. При цьому обсяги виробництва основних продуктів тваринництва, залишались мізерними. Значна частка населення, що займається рослинництвом, - кочівники.
Низька породистість худоби, незадовільні умови утримання та ветеринарного обслуговування, відсутність сучасної кормової бази спричинюють дуже низьку продуктивність тваринництва. Водночас значна кількість поголів’я спричиняє деградацію природних пасовищ і є однією з основних причин спустошення земель.
Тваринництво, як і землеробство, внаслідок слабкої матеріально – технічної бази дуже вразливе відносно несприятливих погодно – кліматичних умов та стихійних лих. Посухи, епідемії, нальоти сарани, що призводять до спустошення ланів відразу кількох країн, - звичайні явища у сучасній Африці. Помітне місце в господарстві країн тропічної зони континенту займає лісівництво. У заготівлі цінних порід деревини питома вага Африки сягає 25 %. Найзначніші її експортери – Кот д'Івуар, Габон, Камерун, Конго й Ліберія.
Значними є ресурси довколишніх морів та внутрішніх водойм Африки. Рибальством займається до 2 % економічно активного населення. Найбільш розвинута ця галузь у ПАР Нігерії, Марокко, Гані. Сучасні методи лову та рибальства поширюються повільно.
Видобувна промисловість.
Видобувна промисловість є однією з найбільш розвинутих та технічно споряджених галузей господарства країн африканського континенту, насамперед внаслідок високої активності іноземного капіталу. Фактично гірничовидобувна промисловість розвивалась і, значною мірою, розвивається зараз не стільки як частка економіки країн Африки, скільки як елемент господарства держав – споживачів відповідної сировини. Тут висока концентрація виробництва, відносно швидкий розвиток первинної переробки сировини та відповідної інфраструктури.
Поклади корисних копалин розташовані на континенті вкрай нерівномірно. Унікальним кладовищем сировинних ресурсів є надра Пар. Ця держава має провідні позиції в світі у видобутку золота, платини, марганцю, хромітів, а також алмазів, уранової руди. Значними запасами металевих руд володіють Ліберія, Мавританія й Алжир (залізна руда); Габон, Гана, Марокко, Заїр (марганець); Замбія та Заїр (мідь); Гвінея (боксити); С'єрра – Леоне (титан). На мінеральну сировину багаті Марокко, Західна Сахара, Туніс, Того, Сенегал (фосфати), Зімбабве (азбест), Мадагаскар та Зімбабве (графіт), Кенія (флюорит). Найбільшу цінність мають, безумовно, запаси енергоносіїв, насамперед нафти й газу.
Паливно – енергетичний комплекс.
Достовірні запаси паливно – енергетичної сировини на континенті становлять понад 60 млрд т умовного палива, що робить Африку середньо забезпеченою у цьму відношенні. Серед африканських країн 13 є нафтодобувними. Великими запасами нафти володіють Нігерія, Лівія, Єгипет, Ангола, Габон, Конго, які на цьому здебільшого базують свою економічну стратегію, а також Камерун, Заїр і Туніс. Частка країн континенту у світовому експорті нафти коливається в останні роки у межах 15 – 20 %.
Безперечним лідером у видобутку на континенті є Алжир (до 2/3 загального обсягу); значні його запаси мають Лівія, Нігерія та Єгипет.
Відносна обмеженість запасів газу й, особливо, нафти розрахунками, при збереженні сучасних темпів видобутку їх вистачить лише до 2010 – 2015 р.р.) спонукає до прискореного розвитку промисловості по переробці цієї сировини та збільшенню прибутків від експорту. У 80 – ті роки швидкими темпами зростали потужності нафтопереробки в країнах Північної Африки й у Нігерії.
Видобуток вугілля, крім ПАР, не має значних масштабів. Ця країна є основним виробником та експортером уранового концентрату. Урановидобувна промисловість з участю іноземного капіталу отримала розвиток також у Нігерії й Габоні.
Африка має великі ресурси гідроенергії, але розміщені вони нерівномірно. Значних розмірів виробництва цього виду енергії набуло в Єгипті, Гані, Нігерії, Заїрі, Мозамбіку. Більшість інших держав змушені орієнтуватися на будівництво теплоелектростанцій, які виробляють половину електроенергії континенту (в ПАР – 98 %) і є її єдиним джерелом у 15 країнах. Сучасні енергосистеми, крім ПАР, набувають розвитку в Алжирі, Тунісі, Єгипті, її елементи – в Судані, Ефіопії, Мозамбіку.
Обробна промисловість.
Розвиток обробної промисловості у країнах Африки найбільш виразно демонструє економічну відсталість континенту. За обсягом виробництва газу питома вага африканських країн становить лише 10 % загальних показників «третього світу». У роки незалежності розвиткові цієї галузі приділялась значна увага. У 60 – ті роки середні темпи збільшення обсягів виробництва сягала 7, 1 %, 70 – ті – вже 5, 5 %. Водночас збільшувалися розбіжності в рівнях індустріалізації окремих країн. При середніх показниках частки обробної промисловості на континенті у 12 – 13 % від ВВП, по окремих країнах вона коливається від досить високих – у 25 % в Зімбабве, Замбії, Маврикію до майже символічних – 4 – 5 % у Сома – лі, Уганді, Нігерії, Гвінеї, Анголі.
До 40 % продукції обробної галузі континенту припадає на ПАР. Половина решти обсягу виробництва – це продукція промисловості країн Північної Африки. Саме тут є відносно добрі перспективи розвитку. Це стосується й деяких країн на південь від Сахари, які завдяки експортові цінної сировини здатні нагромаджувати необхідні кошти і водночас є привабливими для іноземного капіталу.
Характерною рисою є широкий імпорт технологій та устаткування, залучення іноземних інженерних і управлінських кадрів.
Африка як туристичний регіон.
Африка – надзвичайно цікавий, дуже перспективний, але найбільш слабо освоєний туристичний регіон.
Серед чинників, що сприяють розвитку туризму на цьому континенті, можна виділити наступні:
Близькість до Європи та Азії;
Тепла погода і велика кількість сонця круглий рік;
Наявність у багатьох прибережних районах Африки прекрасних пляжів, на базі яких можна створити морські курорти;
Різноманітна екзотична природа, у тому числі унікальна дика фауна;
Різноманіття культурних та історичних пам’яток у Північній Африці.
До числа факторів, які стримують розвиток туризму в Африці можна віднести наступні:
Низький економічний рівень більшості африканських країн;
Слабо розвинена туристична інфраструктура і транспортна мережа;
Нестабільне внутрішньополітичне становище ряду країн континенту;
Відсутність розвиненого внутрішнього туризму, який «прокладає дорогу» міжнародного;
Уряди низки країн приділяють розвитку туризму недостатня увага;
Деякі райони континенту характеризуються несприятливими кліматичними умовами (сильна спека, суховії, тривалий період випадання рясних опадів).
За розвитком фонду розміщення Африка значно поступається Європі і Північній Америці. Найбільшого розвитку фонд розміщення досяг у країнах Північної Африки і ПАР, і темпи його зростання тут вище, ніж в інших країнах континенту.
Слабо розвинений транспорт. Найбільша густота мережі доріг з твердим покриттям в ПАР, Марокко, Туніс, Сомалі. У ряді країн з сухим кліматом для туризму в якійсь мірі можна використовувати частина грунтових доріг. Але в країнах, розташованих в екваторіальній зоні і прилеглих областях, використання доріг без твердого покриття в сезон дощів неможливо. Враховуючи, що з Європи багато туристів приїжджають на автомобілях і автобусах, уряди багатьох африканських країн звертають увагу на будівництво нових і вдосконалення наявних автодоріг.
Самим популярним видом транспорту у відвідувачів африканських держав є авіація. Десятки авіарейсів пов’язують Африканський континент з Європою, Америкою та іншими частинами світу.
Досить успішно розвивається в районі Африки особлива форма морського туризму – круїзи. Це пояснюється порівняно невеликою відстанню між портами Європи та Азії по відношенню до портів Північної та Західної Африки, розташуванням біля берегів привабливих для мандрівників островів – Мадейра, Канарських, Зеленого Мису, острів Гвінейської затоки. Тривалість перебування іноземних туристів в країнах Африки різна, але в цілому характеризується досить великою тривалістю. Це пояснюється тим, що на континенті переважають мандрівники і курортники з віддалених держав, розташованих в інших регіонах світу. Подолавши велику відстань, туристи, як правило, проводять в Африці не менше двох – трьох тижнів.
Основне число туристів приїжджають до Африки із Західної Європи та Північної Америки.
У більшості випадків провідні місця в потоках, які приймає Африка, займають прибуття з колишніх метрополій: для Марокко, Алжиру та Тунісу – це Франція, для республіки Заїр – Бельгія, для Кенії – Великобританія. У багатьох країнах Африки велика питома вага прибуттів з сусідніх, споріднених з мови, релігії чи політичного устрою держав. Для Кенії – це Танзанія, для Марокко – Алжир і т. д. Крім туристів з США, які за кількістю прибуттів в більшості країн Африки займають одне з перших місць, значний приплив туристів з Німеччини та скандинавських країн.
Внутрішній туризм, як внутрішньодержавний, так і внутрішньоконтинентальних, і туризм африканців за межі континенту і прилеглих до нього островів розвинені слабо, що пояснюється, перш за все, низьким рівнем життя населення більшості країн цього району. У багатьох африканських країнах уряду з економічних міркувань обмежують виїзд громадян за кордон, встановлюючи суворі квоти.
Закріплення нових знань і вмінь учнів.
Інсценівка «Рушаймо до Африки»
Менеджер. Доброго дня. Вас вітає туристичне агентство «Ластівка» Чому «Ластівка»? Тому що ця прекрасна пташка кожного року вирушає в далекі і теплі краї, тікаючи від осінніх дощів, зимових снігопадів, холодів та хурделиць. Так же і ми хочемо запросити до теплих і казкових країн, до країн Африки.
Наші рекламні агенти представлять деякі Африканські країни, які на даний час являються цікавими туристичними центрами. Ви зможете обрати путівку до однієї з них.
Представлені країни: Єгипет, Марокко, Туніс, ПАР, о. Мадагаскар
Учні обирають путівку і аргументують свій вибір.
Підсумок уроку.
Прийом «Рефлексія». Чи виправдалися сподівання учнів?
Оцінювання учнів.
Домашнє завдання.
§42.
Завдання для роздумів «Проблеми та перспективи «Чорного континенту» ».