Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки Запорізької облдержадміністрації

Запорізьке територіальне відділення МАН України

Відділення: філософії та суспільствознавства

Секція: правознавство

ЕВТАНАЗІЯ ЯК МОРАЛЬНО-ЕТИЧНЕ ЯВИЩЕ

ТА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ПРОБЛЕМА

Роботу виконала:

Пєтранова Валерія Олексіївна

учениця 11 класу Бердянської

гімназії №3 «Сузір’я»

Бердянської міської ради

Запорізької області

Науковий керівник:

Лях Ганна Миколаївна

вчитель вищої категорії,

старший учитель Бердянської

гімназії №3 «Сузір’я»

Бердянської міської ради

Запорізької області

Бердянськ – 2018

ЗМІСТ

ВСТУП. 3

РОЗДІЛ 1 ВИНЕКНЕННЯ І РОЗВИТОК ІНСТИТУТУ ЕВТАНАЗІЇ У СВІТІ 6

1.1. Поняття та класифікація видів евтаназі 6

1.2. Історичний розвиток ідей про евтаназію 8

1.3.Правовіта морально-етичні аспекти евтаназі 11

РОЗДІЛ 2 ЕВТАНАЗІЯ ТА ПРАВО ЛЮДИНИ НА ЖИТТЯ 14

2.1. Правова регламентація евтаназії в зарубіжному та національному

законодавстві. 14

2.2. Проблеми легалізації евтаназії в Україні 19

2.3. Кримінально-правові аспекти вирішення проблеми евтаназії в Україні 21

РОЗДІЛ 3 АНАЛІЗ СПИЙНЯТЯ ПРОБЛЕМИ ЩОДО ЕВТАНАЗІЇ НА ПІДСТАВІ

ОПРАЦЮВАННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ СОЦІОЛОГІЧНОГО ОПИТУВАННЯ

СТАРШОКЛАСНИКІВ 25

ВИСНОВОК 27

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 30

ДОДАТКИ 35

ВСТУП

Життя людини в Україні та світі визнається найвищою соціальною цінністю, а право на життя є найважливішим серед особистих немайнових прав.

Однак у XXI столітті відбувається становлення четвертого покоління прав людини. У суспільстві відкрито почали обговорювати право людини на евтаназію, що є задоволенням прохання хворого про прискорення його смерті.

Актуальність нашого дослідження полягає в тому, що суперечливі погляди на евтаназію породили неоднозначну юридичну оцінку цього морально-етичного явища, що знайшло своє відображення в законодавствах різних країн, більшість з яких закріпили право на смерть. В Україні евтаназія заборонена законом. Однак кримінальне законодавство країни не містить спеціальної норми, яка б регулювала відповідальність за вбивство з мотивів співчуття до невиліковно хворого. Також в українському суспільстві залишається відкритим питання: чи можлива легалізація евтаназії в Україні?

Підґрунтям у дослідженні явища евтаназії стали праці:Сократа, Платона, Ф. Бекона, З. Фрейда, О. Маліновського, М. Малєїної, А. Іванюшкіна, Б. Юдіна, А. Громова, С. Бакуніна, Ю. Дмитрієва, С. Бикової, Г. Романовського, А. Зильберта, В. Акопова, Астахова, С. Бородіна, Т. Добко, Н. Крилова Н. Болотіної, Л. Красицької, О. Капінус, С. Стеценка, Р. Стефанчука та ін.

Феномен евтаназії в суспільстві існував з давніх часів, але дискусії навколо нього не припиняються досі. Також слід зауважити, що українська молодь, від якої залежить майбутнє країни, мало що знає про проблеми реалізації права на смерть. Це зумовило вибір теми нашої роботи «Евтаназія як морально-етичне явище та кримінально-правова проблема».

Об’єкт дослідження: сукупність суспільних відносин, пов'язаних із вчиненням акту евтаназії; сприйняття проблеми евтаназії з боку учнівської молоді.

Предмет дослідження: морально-етичні норми в суспільстві та норми зарубіжного й національного права, що регламентують здійснення або заборону на здійснення евтаназії; ставлення старшокласників Бердянської гімназії №3 «Сузір’я».

Мета: дослідити проблеми легалізації та кримінальної відповідальності за евтаназію в Україні.

Гіпотеза дослідження полягає в наступному: 1) проблема евтаназії, незважаючи на тривалий час свого існування, є особливо актуальною сьогодні; 2) надання евтаназії правомірного, легального характеру в Україні призведе до виникнення цілої низки негативних наслідків; 3) одним із спірних і невирішених питань у кримінальному праві України залишається проблема відповідальності за евтаназію; 4) сучасна молодь не ототожнює евтаназію з поняттями: «право на смерть», «убивство з мотивів співчуття», «убивство з милосердя».

Завдання дослідження:

1. Зробити теоретичний аналіз наукової літератури, нормативно-правових актів і практик зарубіжного та національного права стосовно легалізації та заборони евтаназії.

2. Розкрити суть поняття евтаназії та охарактеризувати її види.

3. Дослідити історичний розвиток ідей про евтаназію.

4. Визначити правові та морально-етичні аспекти евтаназії.

5. Обґрунтувати причини за якими неможлива легалізація права на смерть в Україні.

6. Виявити проблеми кримінальної відповідальності за евтаназію в Україні.

7. Запропонувати пропозиції вдосконалення чинного Кримінального кодексу України стосовно відповідальності за вчинення евтаназії.

8. На основі соціологічного опитування старшокласників, з’ясувати сприйняття проблеми евтаназії з боку учнівської молоді.

Методи дослідження: загальнонауковий діалектичний метод пізнання, загальнонаукові методи аналізу, синтезу, порівняння, а також спеціальні методи: системно-структурний, формально-юридичний, порівняльно-історичний та анкетування.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше на основі комплексного системного аналізу наукової літератури, нормативно-правових актів і практик зарубіжного та національного права було виявлено велике коло проблем, існуючих в умовах нашої держави, які у випадку запровадження евтаназії можуть призвести до ряду непередбачуваних негативних наслідків. Також були виявлені прогалини в чинному Кримінальному кодексі України стосовно відповідальності за вчинення евтаназії та запропоновані пропозиції їх подолання.

Практичне значення роботи полягає в обґрунтуванні причин недопустимості легалізації евтаназії в Україні. Автором сформульовані конкретні пропозиції щодо внесення змін до чинного Кримінального кодексу країни відносно відповідальності за акт здійснення евтаназії. Запропонована спеціальна кримінально-правова норма, що слугуватиме як пом’якшуюча обставина під час винесення вироку для обвинуваченого, який здійснив злочин з мотиву співчуття до невиліковно хворої особи. Висновки роботи можуть послужити основою для подальших наукових досліджень в галузі кримінального права та соціології. Матеріали роботи можуть бути використані для написання рефератів, курсових робіт з кримінального та конституційного права та на уроках правознавства в навчальних закладах.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дослідження знайшли відображення:

1. Взяли участь у Всеукраїнському конкурсі навчально-методичних розробок з

прав людини 2017 р., де представили розробку виховного заходу: «Право на життя. Проблеми реалізації права на життя в Україні та світі» (Додаток А).

2. Взяли участь у Всеукраїнському конкурсі есе з прав людини 2017р.:

«Проблеми реалізації права на життя в Україні та світі» (Додаток Б).

3. Провели виховний захід для учнів 10-А класу Бердянської гімназії №3 «Сузір’я»: «Право на життя. Проблеми реалізації права на життя в Україні та світі» (Додаток В).

4. Провели правовий лекторій: «Правова регламентація евтаназії в Україні та світі» для учнів 9 – 11 класів Бердянської гімназії №3 «Сузір’я» (Додаток Г).

5. Стаття на інтернет платформі – Дорослі теми: Етичні аспекти евтаназії. . – Режим доступу: https://theconstellation2017.blogspot.sg/2017/12/blog-post_14.html) https://theconstellation2017.blogspot.sg/2017/12/blog-post_14.html (Додаток Д).

РОЗДІЛ 1

ВИНЕКНЕННЯ І РОЗВИТОК ІНСТИТУТУ ЕВТАНАЗІЇ У СВІТІ

1.1. Поняття та класифікація видів евтаназії

Термін «евтаназія» походить від грецьких слів eu – «добра» і thanatos – «смерть», що в буквальному перекладі означає добра смерть.

Проаналізувавши наукову літературу, ми помітили, що в сучасній науці немає єдиної думки щодо визначення евтаназії. Медики, філософи та юристи по-різному трактують це поняття. На нашу думку, евтаназія – це задоволення прохання невиліковно хворого про прискорення його смерті будь-якими діями або засобами з метою позбавлення його від несте­рпних страждань, що не піддаються лікуванню наявними медичними методами та засобами.

Залежно від можливості хворого висловити свою волю розрізняють примусову і добровільну евтаназію. При цьому неважливо, чи сам лікар приймає рішення про умертвіння пацієнта або до того його схиляють родина чи законні представники хворого [40, с. 11].

Примусова евтаназія – це спричинення легкої, швидкої, штучної смерті хворій людині, що перебуває в коматозному стані, за приписом іншого суб’єкта, який несе або повинен нести відповідальність за прийняте рішення [40, с. 12].

Добровільна евтаназія – це спричинення легкої, швидкої штучної смерті хворій людині за її власним бажанням, коли вона цілком усвідомлює, що прийняла рішення про позбавлення себе життя [40, с. 13].

У залежності від дій лікаря, спрямованих на штучне умертвіння хворого, евтаназія може здійснюватися у двох формах: пасивною і активною.

Пасивна евтаназія – це незастосування засобів і невиконання лікарських маніпуляцій, які б підтримували певний час життя важко хворого, за умови, що пацієнт висловив прохання не здійснювати медичне втручання.

Активна евтаназія – передбачає прямі дії, спрямовані на умертвіння пацієнта, − введення смертельної дози ліків (це може здійснити сам пацієнт або за допомогою сторонньої особи) [8, с. 199].

Активна евтаназія у свою чергу може виражатися в декількох формах:

1) «заподіяння смерті з милосердя» –– коли лікар, бачачи страждання хворої людини і будучи не в силах допомогти, уводить препарат, що викликає смертельний результат;

2) «самогубство, яке асистує лікар» відбувається, коли лікар тільки допомагає пацієнтові піти з життя: хворий сам підключає пристрій, який викликає летальний результат. Тобто тут лікар безпосередньо не здійснює акт щодо позбавлення життя пацієнта. Обов'язковою ознакою суїциду, який скоїв лікар, є усвідомлення ним наслідків свого вчинку, що неможливо, якщо лікар не обізнаний про намір пацієнта позбавити себе життя [18, с. 151].

У залежності від мотиваційної сфери медичного працівника активна евтаназія класифікується як пряма і непряма

Пряма – передбачає усвідомлене виконання операцій, які повинні безпосередньо, одноразово привести до відходу пацієнта з життя.

Непряма – означає, що дії, які виконуються медичним працівником, є лише ланкою в ланцюжку дій, що ведуть до результату. У цю категорію включаються опосередковані випадки смерті при призначенні підвищеної дози наркотиків з метою знеболювання [39, с. 24].

Отже, виходячи з вищесказаного, можемо зазначити, що термін «евтаназія» спочатку означав тільки «добра смерть», але в сучасному суспільстві він трактується як «убивство з милосердя», тобто навмисне припинення життя важкохворої людини з метою позбавлення її від страждання. Усі види евтаназії об'єднуються за двома основними параметрами: з боку пацієнта і з боку лікаря. З боку пацієнта процедура може бути добровільною і недобровільно, а з боку лікаря – пасивною чи активною. Активна евтаназія в залежності від мотиваційної сфери медичного працівника класифікується як пряма і непряма.

1.2. Історичний розвиток ідей про евтаназію

Уперше термін «евтаназія» був використаний у ХVІ столітті англійським філософом Ф.Беконом, котрий досліджував це питання в праці «Про для позначення легкої безболісної смерті. Він писав про евтаназію: «... обов’язок медика не тільки

в тому, щоб відновлювати здоров'я, а й в тому, щоб пом'якшувати страждання, викликані хворобою, а якщо недуг визнано невиліковним, лікар повинен забезпечити пацієнту легку й мирну кончину, бо немає на світі блага більшого, ніж подібна евтаназія ... » [4, с. 225].

Однак аналіз історичних джерел свідчить проте, що евтаназія існувала ще в Давній Спарті, де чітко були задокументовані акти вбивства хворих немовлят, яких скидали зі скелі. Старих, нездатних до воєнних дій людей, очікувала така ж доля.

Уперше законодавчо закріплена евтаназія була в Законах ХІІ таблиць, у яких говорилось, що немовля з винятковим каліцтвом повинне бути позбавлене життя [16].

У Кодексі Хаммурапі дії лікаря, який позбавив життя свого пацієнта, навіть за його бажанням, тлумачилося як невдале лікування та суворо каралось [17]. Гіппократ у своїй Клятві зазначив: «…нікому, навіть за бажанням, не дам смертоносної отрути, і нікому не буду її радити…у чистоті та непорочності проводитиму своє життя та діяльність…» [28, с. 6].

У чукчів було прийнято вбивати фізично неповноцінних немовлят як фізично неспроможних вижити в суворих умовах тундри. У разі якщо мати померла при пологах, а в неї або її чоловіка не було родички здатної вигодувати дитину, то новонароджений також убивався як неспроможний вижити [19].

Ставлення до евтаназії змінилося у часи зародження християнства. Це пов’язано з тим, що християнство, як філософсько-релігійне вчення, витоками своїми ґрунтується на принципі святості життя. Так Святий Августин писав: «…ніколи не можна вбивати іншої людини, навіть якби дуже хотілося» [2]. Та не зважаючи на це, у ХІІ столітті в Західній Європі під час воєн на полі бою залишалося багато смертельно поранених. На них чекала болісна смерть від тяжких ран, але за допомогою кортика з хрестоподібної ручкою тяжкопоранених добивали. Кортик називався «Мізерікорд», що в перекладі з французької мови означає «милосердя, пощада» (Додаток Е).

Нові філософські погляди на проблему життя та смерті людини з’явилися у період Відродження. Розглядаючи вказану проблему, Мартін Лютер перший у XVI стітті в одній зі своїх праць написав, що дитина з фізичними вадами є сатанинським плодом без душі, тому її вбивство не буде вважатися злочином [43, с. 460].

Мислителі епохи Просвітництва уникали у своїх працях обговорювання проблеми смерті. Однак Дені Дідро, Жан-Жак Руссо, Шарль Луї Монтеск’є допускали евтаназію та самогубство як досягнення задоволення над стражданням. Імануїл Кант стверджував, що бажання хворого померти має тлумачитися як таке, що приносить добро людству, яке є вищим благом, ніж благо окремої особи [43, с. 461].

Ф. Ніцше стверджував, що безнадійно хворі повинні заохочуватися до самогубства. Він вважав, що такий кінець повинен бути також у хворих, які мають непристойність довго жити, нікчемно животіючи та втрачаючи відчуття майбутнього [19].

Термін «право на смерть» з’явився в німецьких юридичних і медичних колах після публікації в 1920 році праці професорів Карла Біндінга та Альфреда Хохего під назвою «Згода на знищення без вартісного життя», де евтаназія була представлена як «повна співчуття відповідь, у рамках контрольованого процесу, на прохання благаючого про смерть». Вони зауважили, якщо нема покарання за самогубство, то цілком доцільно виключити й карність за евтаназію відносно невиліковно хворих за їхнім бажанням, психічно хворих та осіб, що перебувають у стані летаргічного сну – без їхньої згоди. Також Карл Біндінг та Альфред Хохего запропонували при здійсненні процесу евтаназії створити спеціальну комісію, до складу якої входили б головний лікар, психіатр та юрист. Після розгляду пропозиції й прийняття комісією позитивної відповіді дозволялося провести евтаназію.

Практична реалізація основних положень К. Біндінга та А. Хохего була запроваджена урядом Адольфа Гітлера. Лікарі-психіатри зі своїх міркувань, без юридичного оформлення «відбирали» своїх пацієнтів. Знищення істот, «не вартих життя», які були баластом для Німеччини, відбулося в ім’я «вищої державної моралі».

Німецька евтаназійна програма – проект Т-4, спочатку поширювалася на розумово відсталих дітей, а згодом перейшла на важковиховуваних дітей, і навіть на тих, у яких вадою була форма вушної раковини.У рамках проекту Т-4 загинуло близько 275–400 тис. людей [18].

Міжнародний військовий трибунал в Нюрнберзі кваліфікував ці дії як злочин проти людства.У 1952 році на адресу ООН було направлено звернення з більше ніж 2,5 тис. підписів, серед яких були імена відомих лікарів, учених, діячів культури з США і Великобританії. У зверненні йшлося про необхідність доповнити Загальну декларацію про права людини правом невиліковно хворого вимагати для себе легкої смерті. Звернення було відхилене як антигуманне [5, с. 2].

Та незважаючи на це, у 1990 році лікар США Джек Кеворкян (Додаток Ж), вирішив особисто допомагати невиліковно хворим пацієнтам йти з життя: «покласти край стражданням», як він сам це називав. Для цього був створений «мерсітрон» - «машина милосердя», яка подавала смертельну дозу анальгетиків і токсичних препаратів у кров хворого [7]. Це викликало негатив громадськості, адже ніхто не давав права лікарю одноосібно, без консиліуму лікарів-спеціалістів, визначати фатальність хвороби й асистувати добровільному відходу з життя. Газети дали йому ім'я «Доктор Смерть» [9, с. 47]. За допомоги його машини померло більше 130 осіб.

В обговоренні права на смерть сьогодні беруть участь юристи, медики, філософи, релігійні та громадські діячі, численні пацієнти, їх родичі та близькі, напрацьовуються та обґрунтовуються аргументи на користь ліберальної чи консервативної позиції. Такі країни, як Голландія, Бельгія, Швейцарія, Люксембург і Канада закріпили право на евтаназію юридично, в інших країнах ведуться дискусії з приводу її легалізації.

Отже, проблема евтаназії, незважаючи на тривалий час свого існування, є особливо актуальною сьогодні.

1.3.Правові та морально-етичні аспекти евтаназії

За складністю вирішення правових і морально-етичних питань проблема евтаназії не має рівних. При обговоренні права людини на смерть постають питання правового характеру як можна оцінити з юридичної точки зору дії лікаря, що здійснює цю процедуру; чи повинні подібні дії бути легалізовані законом; чи не приведе легалізація евтаназії до криміналізації медицини та морально-етичного чи суперечить евтаназія правилами лікарської етики; чи має моральне право суспільство вбивати хворих?

Як відомо, людське життя є неповторним й унікальним природним феноменом. Воно виникає незалежно від волі людини і свідомості самої людини; дається кожній людині лише один раз [9, с. 51]. Право на життя передбачене основними міжнародними документами, зокрема, Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські й політичні права, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. У цих актах чітко закріплено положення про те, що ніхто не може бути свавільно позбавлений життя і що право на життя охороняється законом [32].

Одним зі складових змісту права людини на життя справедливо вважають право людини померти в природний спосіб та вимагати, щоб природні процеси вмирання проходили природним шляхом. Тому існує заборона свавільного позбавлення життя людини, наприклад: боротьба з терористичними актами, проведення миролюбної політики державою, заборона смертної кари [37, с. 118].

Поряд з цим у міжнародних документах прослідковується декларативний характер правового регулювання нових прав людини, до цих прав можна віднести право на евтаназію. У сучасному світі існує ряд країн, де евтаназія отримала юридичні права і досить широко використовується. Однак ідею легалізації евтаназії як гуманність щодо невиліковно хворих підтримали не всі. Велика кількість держав зійшлися в думках про те, що евтаназія недопустима, але деякі науковці вважають, що, відмовляючи людині в праві на смерть, держава і суспільство тим самим обмежує людину в правах і свободах. Кожна людина має право на життя, отже, має право розпоряджатись ним [31, с. 32].

Шостою заповіддю Біблії Господь Бог забороняє вбивство: «не убий», тобто не забирай життя у інших людей і у самого себе, тому православні священнослужителі вважають неприпустимим евтаназію як дії по навмисному умертвлінню безнадійно хворих людей, розглядаючи евтаназію як особливу форму вбивства (за рішенням лікарів або згоди родичів) або самогубства (на прохання пацієнта), або поєднання того й іншого [48].

За догмами християнської церкви, людина отримає життя як дарунок від Бога і не може розпоряджатися нею тільки за власним розсудом. Для християнського світогляду не існує марних страждань. Усе в цій світобудові відбувається не випадково. Болісно помираюча людина спокутує таким чином свої гріхи. Бог не посилає нікому надмірних страждань, яких людина не здатна виносити [26, с. 29]. Прохання хворого про прискорення смерті, найчастіше викликане хворобливим станом його свідомості, легкодухістю, маловір’ям або зневірою, а це є гріхом.Важливо пам’ятати, що тривала хвороба людини, котра вмирає, – духовний хрест для її родичів. Вони покликані доглядати за хворим із терпінням, смиренням і любов’ю [21].

З точки зору філософії, смерть є однією зі сходинок до досягнення мудрості. Людина, умираючи, повинна усвідомити свою роль в житті, тому смерть не можна наближати штучно. Кожен повинен проходити весь шлях розвитку особистості від початку й до кінця. Бажання легко піти з життя пов'язане з небажанням людей думати про сенс буття, що веде до деградації цивілізації.

Згідно з правилами лікарської етики, призначення кожного доктора в тому, щоб продовжувати життя, запобігати хворобам і виліковувати їх, полегшувати стан хворого й допомагати збереженню життєвих основ. При виконанні своїх обов'язків лікар повинен спочатку керуватися інтересами пацієнта [14]. Ці правила ґрунтуються на клятві Гіппократа (Додаток З), а також на загальнолюдських етичних нормах. Евтаназія повністю суперечить цим принципам, значить є аморальною [52].

Однак багато хто вважає, що життя не має перетворюватися в болісне існування та змучувати невиліковно хворих людей виснажливими процедурами тільки заради того, щоб констатувати їх природну смерть, це куди більш неетично, ніж допомогти їм безболісно померти. Безнадійно хвора людина могла б виступити в якості донора органів для пацієнтів, котрим для врятування життя потрібна трансплантація.

Змучені хворобами люди є прихильниками евтаназії. Страждаючи від страшних болів і виснаження організму, вони вважають смерть єдиним порятунком від мук.

Евтаназія здійснюється руками медиків, і позбавляє членів сім’ї невиліковно-хворої людини від докорів сумління та фінансових витрат [42].

Застосування евтаназії, на нашу думку, суттєво гальмує розвиток медичної науки, а також сприяє недобросовісності в наданні медичної допомоги важкохворим. Критерій невиліковності важко визначити. Нам відомо багато випадків, коли безнадійно хворі одужували.

Неоднозначність поняття евтаназії закономірно містить комплекс аспектів: медичний, правовий, морально-етичний, філософський, релігійний та інші. Кожен із

аспектів наповнений протилежними думками. Ми вважаємо, що все це й позначається на неможливості прийняття однозначного рішення з питання евтаназії.

РОЗДІЛ 2

ЕВТАНАЗІЯ ТА ПРАВО ЛЮДИНИ НА ЖИТТЯ

2.1. Правова регламентація евтаназії в зарубіжному та національному

законодавстві

Суперечливі погляди на евтаназію знайшли своє відобрадження в законодавствах різних країн. Більшість з яких притримуються позиції, що евтаназія є злочином. Однак деякі країни все ж закріпили право на смерть юридично, і даний прецедент говорить про те, що й інші країни незабаром стануть наслідувати даний приклад [11, с. 68].

Австралія є першою країною яка встала на шлях законодавчого закріплення евтаназії, коли в 1996 р. було прийнято відповідний закон. Проте ця спроба виявилась невдалою, оскільки цей законопроект був відкликаний через дев’ять місяців. Сьогодні Евтаназія є незаконною в Австралії на федеральному рівні, але в листопаді 2017 р. Законодавча асамблея штату Вікторія прийняла законопроект про евтаназію. За проголосували 47 осіб, проти 37. Добровільна евтаназія стане законною в другому за чисельністю населення штаті Австралії, якщо законопроект буде прийнятий верхньою палатою парламенту [6].

Першою європейською країною яка легалізувала евтаназію стала Голландія. В цій державі 2 квітня 2002 року було прийнято «Закон про припинення життя за бажанням чи допомогу в самогубстві», яким було легально закріплено можливість здійснення асистованого суїциду та евтаназії [12, с. 20]. Відповідно до цього закону кожен, хто досяг 16 років, має право самостійно визначити порядок та спосіб завершення свого життя. Для фізичних осіб у віці від 12 до 16 років для здійснення цього акту необхідним є згода своїх батьків чи інших законних представників. Лікар, який здійснює евтаназію, повинен бути впевнений у тому, що прохання хворого є самостійним, багаторазово повторюваним та добре обдуманим, а страждання особи, які вона відчувала, є тривалими та нестерпними. Окрім цього, вимагається проінформувати пацієнта про його стан та перспективи стосовно видужання. Схвалення евтаназії відбувається лише за колегіальним рішенням з урахуванням думок інших лікарів [46]. На сьогоднішній день кількість запитів на евтаназію в країні перевищує фізичні можливості лікарів до здійснення цього діяння, при цьому померти за допомогою медзасобів бажають не тільки важкохворі, а й люди, які відчувають тугу й втратили сенс життя.

Другою державою у світі, яка законодавчо сприйняла ідею легалізації евтаназії, є Бельгія. 23 вересня 2002 р. парламент цієї держави ухвалив закон, за яким евтаназія та допомога в самогубстві стали легальними згідно з умовами, ідентичними до тих, що і в законодавстві Голландії [12, с. 21]. Бельгія є єдиною країною в світі, деевтаназія дозволена відносно дітей будь-якого віку в разі смертельної хвороби.

Формально евтаназія заборонена у Швейцарії, але фактично дозволена, бо законодавство передбачає, що допомога при здійсненні самогубства не суперечить закону. Згідно зі статею 115 Кримінального кодексу Швейцарської Конфедерації, надання допомоги в акті самогубства, якщо це не переслідує особистих корисних цілей, не заборонено [32, с. 55]. У цій країні евтаназія дозволена як для громадян, так і для іноземців, що стимулює розвиток «смертельного туризму» до країни для безнадійно хворих.

На початку 2009 року парламент Люксембурга прийняв закон про легалізацію евтаназії. Відповідно до цього закону проти лікарів, які допомагають своїм пацієнтам піти з життя, не можна застосувати заходи кримінального покарання, а також висувати громадянські справи в суді. Право на проведення евтаназії може бути здійснене за заявою смертельно хворої людини після затвердження двома лікарями та комісією експертів

У 2016 році Канадський парламент прийняв закон, який дозволяє активну евтаназію. У Франції з 2005 року діє закон «про право на смерть», який передбачає, що, у випадках, коли вжиті заходи лікування стають «марними і непропорційними», вони можуть бути скорочені або припинені за особистим бажанням пацієнта, що дозволяє людині піти з життя. Згідно з думкою лікарів, приводом для застосування пасивної евтаназії може служити тривала агонія чи неконтрольовані болі. При цьому рішення в обов'язковому порядку повинно прийматися не одним лікарем, а консиліумом [35].

У грудні 2006 року в Ізраїлі набув чинності закон, що дозволяє смертельно хворим людям відмовлятися від штучної підтримки життєдіяльності. Закон поширюється на хворих, які навіть при належному лікуванні зможуть прожити не більше півроку, і підтверджує заборону на евтаназію – активне сприяння відходу з життя. Пацієнт, який підпадає під критерії закону, має право заборонити лікарям вживати дії реанімаційного характеру, включаючи примусову подачу кисню й поживних розчинів, електрошок, хірургічне втручання. Якщо хворий не в змозі самостійно висловити свою волю, лікарі можуть керуватися заздалегідь складеним заповітом або діяти за рішенням опікунів і найближчих родичів, які отримали від пацієнта відповідні повноваження [51].

У Фінляндії пасивна евтаназія не вважається протизаконною. Однак основою для прийняття лікарем рішення про припинення лікування є вільне і свідоме волевиявлення пацієнта. Аналогічні прохання від найближчих родичів хворого, що перебуває в несвідомому стані, юридично недійсними [20].

У Німеччині, за рішенням апеляційного суду 2010 року, відключення від апаратів, які підтримують життя вмираючих хворих, при їх особистої згоді не є кримінальним злочином. Це рішення не стосується активної евтаназії – такі дії кваліфікуються як злочин і караються позбавленням волі на строк до п'яти років.

Пасивна евтаназія дозволена в Норвегії, Швеції, Індії, Ірландії, Іспанії,Данії, Угорщині тощо, якщо ці дії відбуваються за вимогою пацієнта або, якщо він знаходиться без свідомості, то за згоди родича.

Також пасивна евтаназія дозволена в п’яти штатах США: Орегон (1994 р.), Вашингтон (2008), Монтана (2008 р.), Вермонт (2013 р.), Каліфорнії (2015 р.), в інших штатах ці дії заборонені законом. У цих штатах право на евтаназію мають пацієнти, які досягли 18 років, що знаходяться в здоровому розумі, жити яким залишилось не більше ніж півроку, – діагноз повинні підтвердити два незалежних спеціалісти, а своє бажання вмерти хворому треба висловити тричі. Уведення ліків пацієнт здійснює сам, лікар лише виписує необхідну для смерті дозу [24].

У Російській Федерації закону про евтаназію як такого не існує, проте щодо цієї медичної процедури чітко прописано в Федеративному Законі №323 «Про основи охорони здоров'я громадян Російської Федерації», де в статті №45 сказано, що «медичні працівники не мають права здійснювати евтаназію, прискорювати по прохання пацієнта або його близьких родичів смерть хворого певними діями або бездіяльністю.

За діючим Кримінальним кодексом Російської Федерації евтаназію кваліфікують як убивство - це умисне заподіяння смерті іншій людині стаття 105 Кримінального кодексу Російської Федерації. Є звичайно й пом'якшувальні обставини покарання – враховується мотив співчуття (пункт «д» частина 1 стаття 61 Кримінального кодексу Російської Федерації) [44].

За Кримінальним кодексом Республіки Білорусь убивство невиліковного хворого на його прохання або за згодою для позбавлення його від фізичних страждань, вчинене будь-якою людиною, кваліфікується як умисне вбивство. Згідно статті 38 Закону Республіки Білорусь «Про охорону здоров'я»: на території Республіки Білорусь здійснення евтаназії, у тому числі за допомогою медичних (фармацевтичних) працівників заборонено. Закон чітко закріплює норму про заборону евтаназії в Білорусі. Особа, яка свідомо спонукала іншу особу до евтаназії або здійснила евтаназію, несе відповідальність відповідно до законодавства Республіки Білорусь [15, с. 1].

Лояльним щодо позбавлення життя іншої людини зі співчуття до неї на її прохання є законодавство Польщі. За статтею 150 §1 Кримінального кодексу Польщі, хто вчинить убивство людини на її прохання та під впливом співчуття до неї, підлягає покаранню у виді позбавлення волі на термін від трьох місяців до 5 років. Проте в другому параграфі зазначено, що у виняткових випадках суд може застосовувати надзвичайне пом‘якшення покарання та навіть відмовитися від його призначення [41, с.15].

Кримінальний кодекс Республіки Молдова встановлює відповідальність за позбавлення життя за бажанням особи: «позбавлення життя особи у зв'язку з невиліковною хворобою або нестерпністю фізичних страждань за бажанням особи або, щодо неповнолітнього, його родичів карається позбавленням волі на строк до 6 років» [45].

За Кримінальним кодексом Грузії від 1999 року в статті 110, за вбивство «на наполегливе прохання жертви і відповідно до її справжньої волі, вчинене з метою звільнення вмираючого від сильних фізичних болів», передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до п'яти років [1, с. 34].

Норма, яка забороняє евтаназію, міститься в статті 27 Закону Республіки Казахстан «Про охорону здоров'я громадян в Республіці Казахстан». У цій же статті йдеться про те, що підтримуюча життя апаратура може бути відключена тільки в разі констатації смерті [1, с. 35].

За Кримінальним кодексом Азербайджану «евтаназія, тобто задоволення прохання хворого про прискорення його смерті будь-якими засобами або діями або припинення штучних заходів для підтримання життя – карається виправними роботами на строк до двох років або позбавленням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посаду або займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого » [13, с. 47].

На сьогоднішній день евтаназія в Англії прирівнюється до навмисного вбивства, що тягне за собою кримінальне покарання, злочинець може бути засуджений до позбавлення волі на строк до 14 років.

В Україні евтаназія в будь-якому прояві розглядається як правопорушення й переслідується законом. Так у статті 52 Основ законодавства про охорону здоров’я України зазначено, що медичні працівники зобов’язані надавати допомогу в повному обсязі хворому, який знаходиться в критичному для життя стані. Пункт 2 статті 52 забороняє пасивну евтаназію, а пункту 3 статті 52 забороняє й активну евтаназію, де зазначається, що медичним працівникам «забороняється здійснення евтаназії – навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань». Стаття 52 Основ законодавства про охорону здоров’я України передбачає, що медичні працівники зобов’язані надавати допомогу в повному обсязі хворому, який знаходиться в критичному для життя стані. Пункт 2 статті 52 забороняє пасивну евтаназію, а пункт 3 статті 52 забороняє й активну евтаназію, де зазначається, що медичним працівникам «забороняється здійснення евтаназії – навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань» [34, с.11].

Заборона евтаназії також передбачена частиною 4 статті 281 Цивільного кодексу України, де зазначається, що задоволення прохання фізичної особи про припинення її життя – забороняється [50].

Проаналізувавши зарубіжний та національний досвід вирішення проблеми реалізації евтаназії, ми прийшли до висновку, що існує три основних підходи до визначення правової природи цього діяння:

1) віднесення до числа обставин, що виключають злочинність діяння;

2) визнання привілейованим вбивством;

3) включення до числа вбивств без пом‘якшуючих обставин.

2.2. Проблеми легалізації евтаназії в Україні

В Україні при підготовці проекту Цивільного Кодексу у 2003 році було зроблено спробу легалізувати добровільну пасивну евтаназію. Ця спроба зазнала краху, але основними доводами було можливість лікарської помилки.Верховна Рада України в 2010 році також ставила на обговорення це питання, але наштовхнулась на різкий протест з боку духовенства. Однак думка українського суспільства щодо цього питання не така категорична. Так у вересні 2017 року, на офіційному сайті Президента України Петра Порошенка з’явилася петиція з пропозицією ініціювати в Україні законодавче впровадження евтаназії [36].

На противагу прибічникам легалізації евтаназії, ми можемо зазначити декілька аргументів проти, які існують в умовах нашої держави і які необхідно враховувати, обговорюючи можливість юридичного закріплення права на смерть.

Отже, одним із найважливіших прав, яке забезпечує саме фізичне існування людини як біологічної істоти, є право на життя, яке декларується в статті 27 Конституції України, у якій зазначено: «Кожна людина має невід’ємне право на життя» [27, с. 9]. Стаття 3 Конституції України закріплює положення, згідно з яким людина, її життя та здоров’я, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Ці права та їх гарантії складають зміст і спрямованість діяльності держави. Скасування та обмеження цих прав не допускається, за винятком випадків, що можуть тимчасово встановлюватися в умовах військового та надзвичайного стану [3, с. 26].

Зробивши теоретичний аналіз нормативно-правових актів і практик зарубіжного права стосовно легалізації евтаназії, ми з’ясували, що в ряді країн, у яких ці дії дозволені законом, з'явилось безліч загадкових випадків смертей, вчинених за допомогою лікарів. Сьогодні Україна перебуває в складному соціальному та економічному становищі. Соціальна та економічна кризи спровокували зростання злочинності: хабарництва, корисливих зловживань службовим становищем, умисних злочинів, пов'язаних з бідністю і безробіттям тощо. Виходячи з цього, ми вважаємо, що легалізація евтаназії в нашій державі приведе до криміналізації медицини та зростанню злочинності.

Отже, усе це підтверджує нашу гіпотезу про те, що надання евтаназії правомірного, легального характеру призведе до виникнення цілої низки негативних наслідків. Наприклад: стане зброєю в руках родичів, котрі будуть з корисливих мотивів підштовхувати хворого до відходу з життя; перетворитися на засіб убивства душевно хворих,безхатченків, дітей-інвалідів, ВІЛ інфікованих і осіб похилого віку; викличе зловживання зі сторони лікарів; буде гальмувати розвиток науки та фармацевтичної промисловості; узаконить убивство людей за ради торгівлі донорськими органами тощо.

Ми пропонуємо, замість легалізації евтаназії, розвивати паліативну медицину, на яку покладено такі основні функції, як зменшення фізичного та морального болю й сприяння якості життя. Створювати хоспіси до персоналу яких входять кваліфіковані психологи які допомагають людям пережити останній етап їхнього життя.

2.3. Кримінально-правові проблеми евтаназії в Україні

Зробивши теоретичний аналіз нормативно-правових актів національного права стосовно заборони евтаназії, ми підтвердили свою гіпотезу про те, що одним із спірних і невирішених питань в кримінальному праві України залишається проблема відповідальності за вбивства з мотивів співчуття до невиліковно хворого. Кримінальний кодекс України не містить спеціальної норми стосовно евтаназії.

За цих обставин виникають питання: як кваліфікувати це діяння, якщо воно не передбачено кримінальним кодексом України; за якою статтею і яке кримінальне покарання повинно призначатися особі за вчинення евтаназії; який склад цього злочину; хто є суб'єктом евтаназії: тільки медичний працівник або ним може бути й інша особа; чи однакове покарання за вчинення активної та пасивної евтаназії?

На жаль, складно дати якусь відповідь на запитання про те, наскільки поширені випадки евтаназії в Україні, оскільки ніяких статистичних відомостей не існує. Зустрічаються лише окремі справи в реєстрі судових рішень. До того ж евтаназія є явищем латентним.

Проаналізувавши судову практику попередніх років, ми зробити висновок, що при винесенні суддею вироку евтаназію кваліфікують за:

• частиною1 статті 115 Кримінального кодексу України – «Убивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, – карається позбавленням волі на строк від семи до п'ятнадцяти років»;

• пунктом 6 частиною 2 статті 115 Кримінального кодексу України – «Умисне вбивство з корисливих мотивів» – карається позбавленням волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі, з конфіскацією майна;

• частиною 2 статті 137 Кримінального кодексу України – «Невиконання або неналежне виконання професійних чи службових обов'язків щодо охорони життя та здоров'я, якщо вони спричинили смерть неповнолітнього або інші тяжкі наслідки, –караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого»;

• частиною 2 статті 139 Кримінального кодексу України – «Ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов'язаний, згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому завідомо відомо, що спричинило смерть хворого або інші тяжкі наслідки,–карається обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого»;

• частиною 2 статті 140 Кримінального кодексу України – «Невиконання чи неналежне виконання медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки неповнолітньому, – карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років» [29].

Таким чином, у випадку вчинення активної евтаназії за відсутністю спеціальної статті застосовується частина 1 статті 115 та пункт 6 частина 2 статті 115 Кримінального кодексу України. Отже, за рядом ознак складу злочину евтаназія тотожна умисному вбивству: спільний об’єкт – життя людини, об’єктивна сторона – протиправні дії – посягання на життя іншої людини; суб’єктом злочину є осудна особа, яка на момент вчинення злочину досягла 14-річного віку; суб’єктивна сторона – прямий умисел, направлений на заподіяння смерті людині. Мотив та мета підлягають з’ясуванню, оскільки в ряді випадків вони є кваліфікуючими ознаками. На нашу думку, деякі особливості не дозволяють повністю ототожнювати евтаназію з навмисним вбивством: частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України, тому що не передбачений спеціальний суб’єкт злочину – медичний працівник. Також потерпілим від євтаназії, на відміну від навмисного вбивства, є не будь-яка фізична особа, а безнадійно хвора людина, що переносить страшенні муки. Ми вважаємо, що мотиви співчуття до пацієнта при визначенні міри кримінальної відповідальності можуть слугувати пом’якшуючими обставинами. Вчиняючи евтаназію, медичний працівник може керуватися корисливими мотивами, тоді вони повинні розцінюватися як обтяжуючі обставини.

При вчиненні пасивної евтаназії застосовується частиною 2 статті 137, частиною 2 статті 139, частиною 2 статті 140 Кримінального кодексу України. За цими статтями настання смерті є кваліфікуючою ознакою. Проте в країнах, де вже відбулася криміналізація евтаназії, кримінально-правові норми містять привілейований склад злочину, тому що вбивство на вимогу невиліковно хворого вважається вбивством при пом’якшуючих обставинах.

З урахуванням актуальності проблем, пов’язаних з евтаназією, та погоджуючись з основними аспектами, пропонуємо законодавцю передбачити в законі про кримінальну відповідальність новий склад злочину – умисне вбивство зі співчуття до потерпілого, вчинене на його прохання, у разі тяжкої невиліковної хвороби останнього, виклавши її в такій редакції:

Стаття 117 – 1 «Застосування евтаназії»

1. Умисне вбивство зі співчуття до потерпілого, у разі його тяжкої невиліковної хвороби, вчинене на його прохання або за його згодою медичним працівником або іншою особою, − карається обмеженням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю для медичного працівника на строк до трьох років або без такого.

2. Умисне вбивство зі співчуття до потерпілого, яке здійснюється медичним працівником чи іншою особою за його ініціативою або на прохання близьких або родичів невиліковно хворого, який знаходиться в стані, за яким він був позбавлений можливості прохати, висловити або іншим чином виразити свою волю чи згоду на евтаназію, − карається обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю для медичних працівників на строк до п’яти років або без такого.

3. Умисне вбивство зі співчуття двох або більше осіб зі співчуття до потерпілих, у разі їх тяжкої невиліковної хвороби, вчинене за їхньої згодою чи проханням або без відома родичів, яке здійснюється медичним працівником чи іншою особою, − карається обмеженням волі на строк до п’яти років років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю для медичних працівників на строк до п’яти років або без такого.

Законодавча пропозиція, яку ми пропонуємо законодавцю передбачити у законі про кримінальну відповідальність, є частковою легалізацією евтаназії, оскільки не звільняє особу, яка вчинила вбивство на прохання невиліковно хворого, а лише знижує суворість санкції порівняно з простим умисним убивством, зазначеним частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України.

Ми розуміємо, що проблему евтаназії неможливо вирішити тільки внесенням змін до Кримінального кодексу України. На шляху криміналізації цього діяння може виникнути багато проблем і спірних питань, які ми не врахували. Отже, запропоновані нами положення статті 117 – 1 законопроекту не є остаточними та потребують доопрацювання з боку фахівців. Необхідно визначити, яким чином буде фіксуватись факт прохання чи згода невиліковно хворого або його родичів на здійснення евтаназії. Крім того, запропонована нами кримінально-правова норма не повною мірою узгоджується з принципами статті 3 Конституції України, за якими людина, її життя і здоров'я визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Однак прагнення до єдиного європейського простору ставить перед українським суспільством проблему гармонізації та адаптації до загальноєвропейських стандартів, у яких проблема евтаназія вирішена на законодавчому рівні. Ми вважаємо, що розглянуті нами підстави мають спонукати законодавця до скорішого роз­в'язання цього питання.

На нашу думку, евтаназію необхідно закріпити в Кримінальному кодексі України як привілейований склад злочину. Це буде сприяти індивідуалізації кримінальної відповідальності за здійснення умисного позбавлення життя невиліковно хворої людини з мотивів співчуття справедливому покаранню.

РОЗДІЛ 3

АНАЛІЗ СПИЙНЯТЯ ПРОБЛЕМИ ЩОДО ЕВТАНАЗІЇ НА

ПІДСТАВІ ОПРАЦЮВАННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ СОЦІОЛОГІЧНОГО

ОПИТУВАННЯ СТАРШОКЛАСНИКІВ

Тема евтаназії сьогодні обговорюється в засобах масової інформації. В Інтернеті публікуються матеріали про закінчення життя за допомогою евтаназії видатних людей сучасності, котрі є кумирами нашої молоді. Наприклад: бельгійський письменник, поет, драматург, режисер і художник Хюго Клаус; Нобелівський лауреат, біохімик Крістіан де Дюв; французька письменниця Енн Бер; італійський діджей Фабіо Антоніані.

Відомо, що в молоді роки люди є надзвичайно сприйнятливими і ранимими, схильними до максималізму та драматизації, і не кожен знаходить у собі сили справлятися з навколишньою дійсністю. Найчастіше вони прагнуть або втекти від того, що викликає в них страх чи біль, або продемонструвати іншим, що вони потребують допомоги.

Особливості підліткової психології сьогодні стали зброєю в руках злочинців. Так, в Інтернеті стали поширюватися небезпечні суїцидальні ігри такі як «F57», «Тихий дім», «Синій кит», «Червона сова» тощо. Підлітки реєструються в соціальних мережах і за вказівкою незнайомців беззаперечно виконують завдання, які передбачають заподіяння самому собі фізичного болю. Кінцівкою гри є самогубство [41].

Евтаназія, на нашу думку, це також самогубство, якому сприяє лікар або інша особа. А що знає наша сучасна молодь про право на смерть, про вбивство з мотивів співчуття чи милосердя? Чи ототожнюють вони ці поняття з евтаназією?

Для того, щоб дати відповіді на ці та інші питання, ми розробили анкету «Ваше ставлення до евтаназії» (Додаток И) і провели соціологічне опитування серед учнів 9 – 11 класів Бердянської гімназії №3 «Сузір’я»

В опитуванні взяло участь 128 учнів: 59 – 46 % хлопців і 69 – 54 % дівчат. Результати опитування (Додаток К) показали, що 50% респондентів вважає, що треба підтримувати життя безнадійно хворої людини. Та учні згодні з тим, що безнадійно хвора людина має право скористатися евтаназією. У разі, якщо безнадійно хворий без свідомості, родичі мають право прийняти рішення на евтаназію, вважає 42% опитуваних. Родичі не мають права приймати рішення про евтаназію для безнадійно хворого без свідомості, вважає 47% анкетованих.

Для себе, у разі невиліковної хвороби, 40% учнів скористались би евтаназією; 44% учнів не прибігли б до таких дій; 16% учнів не змогли дати відповідь на це питання. Не погодились би на евтаназію для своїх близьких 51% учнів з опитуваних, важко відповісти було на це запитання 42% респондентам і тільки 7% учнів дали б згоду на евтаназію для своїх близьких, страждаючих вид нестерпних мук.

Проти легалізації евтаназії в Україні 56 % опитуваних. Надання правового статусу евтаназії приведе до негативних наслідків, вважає 41% респондентів. До яких негативних наслідків може привести легалізація евтаназії в Україні не знають 49% опитуємих. Обговорювати тему евтаназії необхідно відкрито, вважає 65% учнів. Так що ж таке евтаназія: милосердя чи злочин? На це питання важко було відповісти 60% опитуваних.

Отже, на основі опитування старшокласників, ми з’ясували сприйняття проблеми евтаназії з боку учнівської молоді. Анкетування показало, що морально-етичні та правові проблеми евтаназії існують у нашій державі і вони потребують рішення. Більшість наших респондентів має поверхове уявлення про евтаназію. Про це свідчить те, що відповідати на деякі питання нашої анкети їм було важко. На нашу думку, причиною цього є те, що їм бракує життєвого досвіду, а на уроках мало приділяється уваги до проблем реалізації права на життя. Однак опитування показало, що більшість респондентів дізналось про проблему евтаназії від учителів.

Соціологічне опитування підтвердило нашу гіпотезу про те, що сучасна молодь не ототожнює евтаназію з поняттями: «право на смерть», «убивство з мотивів співчуття», «убивство з милосердя». Ми вважаємо, що тему евтаназії необхідно обговорювати в закладах освіти. Молоде покоління повинно орієнтуватися в проблемах які виникають в суспільному житті, тому що на нього покладено їх рішення.

ВИСНОВОК

Одне зі спірних і неоднозначних в юридичній науці і практиці соматичних прав людини – право на смерть. Евтаназіяв більшості країн світу вважається злочином і карається законом. Однак країни Голландія, Бельгія, Швейцарія, Люксембург і Канада закріпили право на смерть юридично, і даний прецедент говорить про те, що й інші країни незабаром стануть наслідувати даний приклад. Так, в Україні неодноразово підіймалось питання про легалізацію евтаназії.

Дослідивши історичний розвиток ідей про евтаназію ми прийшли до висновку, що деякі елементи цього явища походять з давніх часів. Однак тільки наприкінці ХIХ століття евтаназію виділили в якості об'єкта наукового дослідження, оформивши тим самим учення про евтаназію в самостійний науковий напрям. Як правова проблема вона стала актуальною лише в ХХ столітті, це пов’язано з першим досвідом її легалізації. Сьогодні евтаназія викликає численні суперечки серед медиків, юристів, соціологів, філософів, психологів тощо. Усе це підтверджує нашу гіпотезу про те, що проблема евтаназії, незважаючи на тривалий час свого існування, є особливо актуальною сьогодні.

Термін евтаназія спочатку означав тільки «добра смерть», але в сучасному суспільстві він трактується як «убивство з милосердя», тобто навмисне припинення життя важкохворої людини з метою позбавлення її від страждання. Усі види евтаназії об'єднуються за двома основними параметрами: з боку пацієнта і з боку лікаря. З боку пацієнта процедура може бути добровільною і недобровільно, а з боку лікаря - пасивною чи активною. Активна евтаназія в залежності від мотиваційної сфери медичного працівника класифікується як пряма і непряма.

Ми вважаємо, що легалізація евтаназії в Україні призведе до виникнення цілої низки негативних наслідків. Наприклад: стане зброєю в руках родичів, котрі будуть з корисливих мотивів підштовхувати хворого до відходу з життя; перетвориться на засіб убивства душевно хворих, безхатченків, дітей-інвалідів, ВІЛ інфікованих і осіб похилого віку; викличе зловживання зі сторони лікарів; буде гальмувати розвиток науки та фармацевтичної промисловості; узаконить убивство людей заради торгівлі донорськими органами тощо. Отже, ми пропонуємо, альтернативу легалізації евтаназії – розвиток паліативної медицини та створення хоспісів.

Зробивши теоретичний аналіз нормативно-правових актів національного права стосовно заборони евтаназії, ми підтвердили свою гіпотезу про те, що одним із спірних і невирішених питань в кримінальному праві України залишається проблема відповідальності за вбивства з мотивів співчуття до невиліковно хворого. Кримінальний кодекс України не містить спеціальної норми стосовно евтаназії.

Тож ми пропонуємо законодавцю включити до кримінального Кодексу України нову норму про евтаназію – стаття 117 – 1 «Застосування евтаназії». Ми розуміємо, що проблему евтаназії неможливо вирішити тільки внесенням змін до Кримінального кодексу України. На шляху криміналізації цього діяння може виникнути багато проблем і спірних питань які ми не врахували. Отже, запропоновані нами положення статті 117 – 1 законопроекту не є остаточними та потребують доопрацювання з боку фахівців. Необхідно визначити, яким чином буде фіксуватись факт прохання чи згода невиліковно хворого або його родичів на здійснення евтаназії. Крім того, запропонована нами кримінально-правова норма не повною мірою узгоджується з принципами статті 3 Конституції України, за якими людина, її життя і здоров'я визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Однак прагнення до єдиного європейського простору ставить перед українським суспільством проблему гармонізації та адаптації до загальноєвропейських стандартів, у яких проблема евтаназія вирішена на законодавчому рівні. Ми вважаємо, що розглянуті нами підстави мають спонукати законодавця до скорішого роз­в'язання цього питання.

На нашу думку, евтаназію необхідно закріпити в Кримінальному кодексі України як привілейований склад злочину. Це буде сприяти індивідуалізації кримінальної відповідальності за здійснення умисного позбавлення життя невиліковно хворої людини з мотивів співчуття справедливому покаранню.

На основі опитування старшокласників, ми з’ясували сприйняття проблеми евтаназії з боку учнівської молоді. Анкетування показало, що морально-етичні та правові проблеми евтаназії існують в нашій державі, і вони потребують рішення.

Більшість наших респондентів має поверхове уявлення про евтаназію. Про це свідчить те, що відповідати на деякі питання нашої анкети їм було важко. На нашу думку, причиною цього є те, що їм бракує життєвого досвіду, а на уроках мало приділяється уваги до проблем реалізації права на життя. Однак опитування показало, що більшість респондентів дізналось про проблему евтаназії від учителів.

Соціологічне опитування підтвердило нашу гіпотезу про те, що сучасна молодь не о ототожнює евтаназію з поняттями: «право на смерть», «убивство з мотивів співчуття», «убивство з милосердя». Ми вважаємо, що тему евтаназії необхідно обговорювати в закладах освіти. Молоде покоління повинно орієнтуватися в проблемах, які виникають в суспільному житті, тому що на нього покладено їх рішення.

Виходячи з нашого дослідження, можна зазначити, що проблема евтаназії не може бути розв’язана тільки зі змінами у Кримінальному кодексі України. Ув’язку з важливість питання вважаємо за необхідне як найширше обговорювати порушену проблему як на національному, так і на міжнародному рівнях.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абросимов В. Тяжкая жизнь или легкая смерть? // Эхо планеты. –1998. - №39-40. – С. 34-36.

2. Актуальні морально-правові проблеми сучасного суспільства / Категорія: Етика та естетика (Лекції). Матеріал з Studies.in.ua. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://studies.in.ua/etyka-ta-estetyka/3983-tema-5-aktualn-moralno-pravov-problemi-suchasnogo-susplstva.html

3. Анікіна Г. В. Перспективи легалізації евтаназії в Україні/ Г. В. Анікіна// Форум права. – 2009. – №3. – С. 25–34

4. Бэкон Ф. О достоинстве и приумножении наук / Ф. Бэкон // Сочинения : В 2-х томах / Пер. сост., общ. ред. и вступ. ст. А. Л. Субботина. – М. : Мысль, 1977. – Т. 1. –– 560 с.

5. ВавилкинаТ. В. К вопросу об эвтаназии в законодательстве зарубежных стран/ ВавилкинаТ. В.//Электронный научный журнал «Наука. Общество. Государство» esj.pnzgu.ru 2014 № 4 (8). – С.1-7

6. Важнейшие сферы жизни в Украине и в мире.Австралия предприняла первый шаг к разрешению добровольной эвтаназии. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://aspekty.net/2017/avstraliya-predprinyala-pervyiy-shag-k- razresheniyu- dobrovolnoy-evtanazii/

7. Википедия – [Електронний ресурс]. – Режим: доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Джек Кеворкя́н Громов А.П. Эйтаназия. // Судебно-медицинская экспертиза. – 1992. N 4. С. 3-6.

8. Ворона В.А. Право на евтаназію як складова права людини на життя / В.А. Ворона // Право України. – 2010. – № 5. – С. 199–205.

9. Гладун З. Право людини на життя і проблеми його юридичного забезпечення в Україні / З. Гладун // Український часопис прав людини в Україні. – 1994. – № 1. – С. 47–54..

10. Давидович І.І., Кіпран Ю.О. Проблеми кримінальної відповідальності за умисне вбивство з мотивів співчуття до потерпілого / Давидович І.І.,Кіпран Ю.О.//ВІСНИК НТУУ «КПІ». Політологія. Соціологія. Право. Випуск 1 (21) 2014. – С. 131-133.

11. Дем’янчук Т. Проблема евтаназії в науці кримінального права/ Дем’янчук Т.//Кримінальне право та криміналогія. –2014/3. – С. 341

12. Домбровська О. Щодо правових аспектів легалізації евтаназії /О. Домбровська // Право України. — 2008. — № 10. — С.19-24

13. Дядюн К.В. ЭВТАНАЗИЯ: УГОЛОВНО-ПРАВОВЫЕ АСПЕКТЫ // Вопросы современной юриспруденции: сб. ст. по матер. XLIX-L междунар. науч.-практ. конф. – Новосибирск: СибАК, – 2015. № 5-6. – С. 47

14. Етичний кодекс лікаря. Матеріал з офіційного сайту Львівського національного медичного університету ім. Данили Галицького– [Електронний ресурс]. – Режим доступу: – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://meduniv.lviv.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=197&Itemid=206&lang=uk

15. Закон Республики Беларусь «О здравоохранении»: [от 18 июня 1993 г. N 2435-XII: в ред. Закона от 20 июня 2008 г. № 363-З — Минск: Право и экономика, 2008. — 31, [1] с.

16. Законы XІІ таблиц/Таблица IV – [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://ancientrome.ru/ius/i.htm?a=1446588975.

17. Законы вавилонского царя Хаммурапи. – [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/hammurap.htm

18. Иванюшкин А.Я. Профессиональная этика в медицине (философские очерки). – М., 1990. С. 150-151.

19. История эвтаназии. Материал с HintFox.com. – [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://www.hintfox.com/article/storija-evtanazii.html

20. Ієрей Іван Омельчук. Евтаназія – легка смерть чи протизаконний акт? Матеріал з сайту Спілка православних журналістів. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uoj.org.ua/ua/publikatsii/nasushchnyj-vopros/evtanaz-ya-legka-smert-chi-protizakonniy-akt-

21. Інтерв’ю Предстоятеля — про відношення Церкви до смерті, евтаназії, кремації та заочного відспівування. Матеріал зсайтуСИНОДАЛЬНИЙ ІНФОРМАЦІЙНО-ПРОСВІТНИЦЬКИЙ ВІДДІЛ УПЦ. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://news.church.ua/2017/02/10/intervyu-predstoyatelya-pro-vidnoshennya-do-smerti-evtanaziji-kremaciji-ta-zaochnogo-vidspivuvannya/

22. Історія суспільної та правової легітимації евтаназії. Матеріал зlektsii.org. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:https://lektsii.org/12-77866.htm

23. Іщенко О.М., Мазяр А.К. Евтаназія за кримінальним законодавством України // Young Scientist. –2017. –№ 5.1 (45.1). - С. 39–41.

24. Какие законы об эвтаназии действуют в странах мира? Россия. – [Електронний ресурс] . – Режим доступу: https://evtanazija.ru/zakon/https://evtanazija.ru/zakon/

25. Киселева О. Эвтаназия: множество интерпретаций. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://thewallmagazine.ru/euthanasia/

26. Коннов О. Смерть у культурі та культура Вмирання /О. Коннов//Вісник Інституту розвитку дитини. Сер.: Філософія. Київ. – 2015. – С.29-35. (30)

27. Конституція України (із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 р.). – К., 2006. – 64 с.

28. Котуха О.С. – До питання про евтаназію //Європейські перспективи. – 2013. –№ 11––С. 5-10

29. Кримінальний кодекс України (ККУ) 2017. Матеріал з сайту Юрист-UA. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://urist/кодекси/кримінальний_

кодекс_україни/

30. Кушніренко О. Г. Права і свободи людини та громадянина : навч. посіб. / О. Г. Кушніренко, Т. М. Слінько. – Х. : Факт, 2001. – 440 с.

31. Малеина М. Н. Личные неимущественные права граждан: понятие, осуществ-ление, защита / М. Н. Малеина. – М. : МЗ Пресс, 2000. –242 с.

32. Малиновский А. Имеет ли человек право на смерть? // Российская юстиция. — 2011. —№ 8. — С. 54-55

33. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права : від 16 груд. 1966 р., ООН [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/ laws/show/995_043..

34. Основи законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 4. – Ст. 26.

35. Парламент Франции рассмотрит в январе новый закон о способах эвтаназии.Матеріал з сайту РИА НОВАСТИ –– [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://ria.ru/world/20141212/1037942665.html

36. Патріоти України. У новій петиції до Порошенка громадяни просять надати українцям право на смерть — [Електронний ресурс]. Режим доступу:http://patrioty.org.ua/blogs/u-novii-petytsii-do-poroshenka-hromadiany-prosiat-nadaty-ukraintsiam-pravo-na-smert-190743.html.

37. Рабінович П. М. Права людини і громадянина : навч. посіб. / П. М. Рабінович, М. І. Хавронюк. – К. : Атіка, 2004. – 464 с8.

38. Рабінович П. М., Колодій А. М. Права, свободи та обов’язки людини і громадянина в Україні : підручник / А. М. Колодій, А. Ю. Олійник. – К. : Правова єдність, 2008. – 350 с.,

39. Рыбин В.А., Дюкарева А.М. Деонтологические вопросы. Этика практической медицины сквозь призму проблем эвтаназии.//ВЕСТНИК ОГУ. – 2006. №7. – С. 74

40. Стефанчук Р. А. Возвращаясь к вопросу о легализации эвтаназии в странах СНГ: proetcontra // Право и политика, 2005, № 7. С. 12.)

41. Суїцид серед молоді. Матеріал з сайту sFREEstore –– [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ifreestore.net/5304/

42. Те Е. Некоторые правовые, морально-этические и другие аспекты эвтаназии в России / Е. Те // Право и жизнь. – 2000. – № 31 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pravogizn.h1.ru/KSNews/PIG_45.htm#_ftn1

43. Триньова Я. О. Юридична природа позбавлення життя іншої людини на її прохання за зарубіжним законодавством/Я. О. Триньова // Основні напрями розвитку кримінального права та шляхи вдосконалення законодавства України про кримінальну відповідальність. –Х.: Право, 2012.-С.460-463

44. Уголовного кодекса РФ 2017.– [Електронний ресурс] .– Режим доступу: http://ukodeksrf.ru/ch-1/rzd-3/gl-10/st-61-uk-rf

45. Уголовное законодательство стран СНГ //[Электронный ресурс]. — Режим доступа. — URL: www.online.zakon

46. Уголовный кодекс Голландии: пер. И.В. Мироновой/научн. ред. Б.В.Волженкин. – СПб. : Юрид. центр Пресс, 2000. – 253 с.

47. Уголовный кодекс Республики Польша/ под общ. ред. Н.Ф. Кузнецовой. –М.: Тесей, 1998.-128 с.

48. Угрович Д. В. Легализации эвтаназии в странах Эвропы ? // Российская юстиция. — 2016. —№ 7. — С. 142

49. Церковь и биоэтика. ЗАЯВЛЕНИЕ О современных тенденциях легализации эвтаназии в России.– [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://bioethics.orthodoxy.ru/biblioteka/80-

50. Цивільний кодекс України (ККУ) 2017. Матеріал з сайту Юрист–UA. –Електронний ресурс]. – Режим доступу:https://urist/кодекси/цивільний_кодекс_

україни/

51. Эвтаназия. Справка. Матеріал з сайту РИА НОВАСТИ- [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://ria.ru/spravka/20150206/1046372767.html

52. Эвтаназия: да или нет? Матеріал зtiensmed.ru – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.tiensmed.ru/news/evtanaziya1.html

ДОДАТКИ

Додаток А

РОЗРОБКА ВИХОВНОГО ЗАХОДУ:

ПРАВО НА ЖИТТЯ. ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА ЖИТТЯ В УКРАЇНІ ТА СВІТІ

(Всеукраїнський конкурс навчально-методичних розробок з прав людини 2017 р.)

Відділ освіти Бердянського міськвиконкому

Бердянська гімназія № 3 «Сузір’я» І – ІІІ ступенів

Бердянської міської ради

Виховний захід

Тема: Право на життя. Проблеми реалізації права на життя в Україні та світі

Вчитель історії та правознавства

вищої категорії, старший учитель

Бердянської гімназії №3 «Сузір’я»

Бердянської міської ради

Запорізької області

Г.М. ЛЯХ

м. Бердянськ – 2017

Тема: Право на життя. Проблеми реалізації права на життя

в Україні та світі.

Метата задачі: надати розуміння суті права на життя в історичному та сучасному правовому контексті та потреби юридичного закріплення права на життя у міжнародному та національномуправі; за допомогою статистичних данних, вивчити деякі актуальні проблемами реалізації права на життя в Україні та світі; розтулмачити поняття «право на життя», «смертна кара», «евтаназія», «аборт» та за допомогою соціологічного опитування, дізнатись відношення класу до абортів, відміни смертної кари в Україні, заборони евтоназії в Україні; показати яким чином в Україні захищається право на життя; розвивати навички: висупу з повідомленням, висловлювати власну думку, вміння критичного мислення через аналіз різних первинних і вторинних джерел, таких, як відеосвідчення, статистичні данні, юридичні та історичні документи, а також публікації в ЗМІ; формувати ключеві компетентності (правову, міжпредметну, інформаційну, соціально-комуникативну, полікультурну); виховувати негативне ставлення до зазіхань на право на життя.

Очікувані результати. Після вивчення теми учні зможуть:

• називати міжнародні документи в яких закріплене право на життя;

• пояснювати суть права на життя в історичному та сучасному правовому контексті та потреби юридичного закріплення права на життя у міжнародному та національномуправі;

• пояснювати поняття «право на життя», «смертна кара», «евтаназія», «аборт»;

• розуміти як наша Держава захищає право на життя;

• висловлювати власне судження стосовно деяких проблем реалізації права на життя в Україні та світі;

• аналізувати юридичні документи, відеосвідчення, статистичні данні, публікації в ЗМІ стосовно реалізації права на життя.

А також дізнаються, за допомогою соціологічного опитування, відношення класу до абортів, відміни смертної кари та заборони евтоназії в Україні.

Час проведення: 45 хвилин.

Віковий склад учасників: 10 клас – 14-15 років

План проведення:

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.

ІV. Оголошення теми, мети очікуваних результатів, плану уроку.

V.Безпосереднє проведення заходу.

1. Юридичне закріплення права на життя у міжнародному та національномуправі.

2. Проблеми реалізації права на життя в Україні та світі:

а) застосування смертної кари;

б) евтаназія;

в) аборт.

VІ. Підсумок

VІІ. Рефлексія

Міжпредметні зв’язки: історія, правознавство, міжнародне право, географія,релігієзнавство, філософія, соціологія, інформатика.

Методичні прийоми: робота з правовими документами, аналіз відеосвідчень, робота в парах, загальне обговорення, міні-лекція, бесіда,робота над поняттям,«мікрофон», дискусія, повідомлення та презентації учнів, соціологічне опитування.

Основні поняття: поняття «право на життя», «смертна кара», «евтаназія», «аборт».

Обладнання занняття:Конституція України, Конвенція ООН про права дитини, Закон України «Про охорону дитинства», Національна програма «Дитина України», витяг з Міжнародного Білля про права людини, мультимедійна дошка.

Тип уроку: виховний захід.

Хід проведення

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань.

Бесіда

• Як Ви розумієте, поняття «свобода людини»?

Передбачувана відповідь

(Свобода людини — це спроможність людини діяти відповідно до своїх інтересів і мети; це можливість власного, незалежного вибору того чи іншого рішення.)

• Як Ви розумієте, поняття «права людини»?

Передбачувана відповідь

(Права людини - це її можливість діяти певним чином для того, щоб забезпечити своє нормальне існування, розвиток і задоволення власних потреб.)

• Які права і свободи людини і громадянина України Ви знаєте? (Учні називають права і свободи людини і громадянина, вчитель нагадує статті Конституції України)

Передбачувана відповідь

(Права і свободи людини в Конституції України( це статті: 25 — право на громадянство; 27 — право на життя; 28 — право на повагу гідності; 29 — право на свободу і власну недоторканність; 30 — право недоторканності житла; 31 — таємниця листування, недоторканність особистого життя; 33 — свобода пересування; 34 — свобода думки і слова; 35 — свобода світогляду; 40 — право звертання до органів державної влади; 48 — право на гідний життєвий рівень; 49 — право на безпечне для життя середовище; 51 — право на свободу сім'ї; 52 — право на дітей; 55 — право на судовий захист своїх прав і свобод; 56 — право на відшкодування збитків; 57 — право захисту своїх прав і обов'язків; 58 — право не відповідати за дії, які під час їх вчинення не були визнані законом як правопорушення; 63 — право на свободу об'єднань; 38 — право участі у керівництві державними справами; 39 — право на участь у зборах, мітингах; 41 — право на приват ну власність; 42 — право на підприємницьку діяльність; 13 і 41 — право на користування об'єктами державної та комунальної власності; 44 — право на страйк; 43 — право на працю; 45 — право на відпочинок; 46 — право на соціальний захист; 47 — право на житло; 49 — право на охорону здоров'я, медичну допомогу і медичне страхування)

ІІІ. Мотивація навчальної діяльності.

Завдання. Переглянути відеоспогади [5] Ірини Максимової [02:21].Свідок розповідає про випадок періоду німецької окупації. Вона в період війни була маленькою дівчинкою і проживала підчас окупації разом з родиною у Тернополі. Її сім’я переховувала 16 євреїв

Запитання до відеоінтерв’ю:

• Що описує свідок?

• Що стало причиною вбивства?

• Як ви вважаєте, які права людини були порушенні?

• Як ви думаєте, про що ми будемо сьогодні говорити на уроці? [4. с.34].

ІV. Оголошення теми, мети очікуваних результатів, плану уроку.

Вчитель

Тема уроку:«Право на життя. Проблеми реалізації права на життя в Україні

та світі». Ця тема дуже важлива для нас, тому що життя – це самоочевидна і найважливіша цінність. Право на життя належить кожній людині з моменту народження і є його невід'ємним правом. Без забезпечено належним чином права на життя всі інші права і свободи втрачають свій сенс та цінність!

Після цього уроку Ви зможете:

• називати міжнародні документи в яких закріплене право на життя;

• пояснювати суть права на життя в історичному та сучасному правовому контексті та потреби юридичного закріплення права на життя у міжнародному та національномуправі;

• пояснювати поняття «право на життя», «смертна кара», «евтаназія», «аборт»;

• зрозуміти як наша Держава захищає право на життя;

• висловлювати власне судження стосовно деяких проблем реалізації права на життя в Україні та світі;

• аналізувати юридичні документи, відеосвідчення, статистичні данні, публікації в ЗМІ стосовно реалізації права на життя.

А також дізнаєтесь, за допомогою соціологічного опитування, відношення класу до абортів, відміни смертної кари та заборони евтоназії в Україні.

План заняття:

1. Юридичне закріплення права на життя у міжнародному та національномуправі.

2. Проблеми реалізації права на життя в Україні та світі:

а) застосування смертної кари;

б) евтаназія;

в) аборт.

V.Безпосереднє проведення заходу.

1. Юридичне закріплення права на життя у міжнародному та національномуправі.

Повідомлення учня (Додаток 1) [4. с.34], [3].

Вчитель

Отже, Право на життя належить кожній людині з моменту народження і є його невід'ємним правом. Інша справа, що вкладається в сам зміст поняття право на життя. Загальноприйнятою є досить вузька формулювання, що полягає в неприпустимості довільного позбавлення людини життя іншою особою. Але чи обмежується зміст права на життя тільки цим? Як бачимо з повідомлення Вашого однокласника – ні.

Пропоную Вам розглянути деякі проблеми реалізації права на життя в Україні та світі.

2. Проблеми реалізації права на життя в Україні та світі

Застосування смертної кари.

Робота над поняттям

Смертна кара —дозволене законом позбавлення члюдини життя в якості покарання.

Робота в парах

Завдання. Подивіться на карту «Смертна кара 2016 р.» (Додаток 2) [9]. Дайте відповідь на запитання:

• В яких країнах застосовується смертна кара?

• Чи застосовується смертна кара в Україні? (Ні)

• В якому році в Україні була відмінена смертна кара? (1999 р.)

Робота з юридичним документом

Робота в парах

Завдання. Ознайомтесь з рішенням Конституційного суду України про смертну кару (Додаток 3) [4. с.48], Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод п. 2 ст. (Додаток 4) [4. с.41]. Дайте відповідь на питання:

• Які причини скасування смертної кари?

• Які аргументи суду виглядають найбільш значущими щодо захисту права на життя?

• Чому, незважаючи на визнання права громадян на життя найбільшою цінністю, держава дозволяє правоохоронцям мати та застосовувати зброю?

• Які обмеження права на життя визнаються законними? Чому існує таке законодавче обмеження? [4. с.36]

Повідомлення учня:«Громадська думка в Україні щодо оцінки рішення 1999 року про скасування смертної кари» (Додаток 5) [10].

Соціологічне опитування

Вчитель пропонує учням прийняти участь у соціологічному опитуванні класу. Поставити позначки в бланку соціологічного опитування (Додаток 6). За бажанням учнів, вчитель дає мікрофон і пропонує висловити свою позицію.

• Як ви ставитесь до того, що смертна кара в Україні була скасована?

Учениця – помічник вчителя, збирає бланки соціологічного опитування. Аналізує відповіді.

Евтаназія

Робота над поняттям

Евтаназією- прийнято називати наближення смерті хворого за його проханням будь-якими діями або засобами, в тому числі припиненням штучних мір підтримки життя.

Повідомлення учня

«Евтаназія як спірний момент права на життя» (Додаток 7) [8], [11], [12].

Соціологічне опитування

• Як ви ставитесь до того, що в Україні заборонена евтаназія?

Вчитель пропонує учням прийняти участь у соціологічному опитуванні класу. Поставити позначки в бланку соціологічного опитування. За бажанням учнів, вчитель дає мікрофон і пропонує висловити свою позицію.

Учениця – помічник вчителя, збирає бланки соціологічного опитування.

Аналізує відповіді.

Аборт

Робота над поняттям

Аборт — штучне переривання вагітності, умертвіння живого плоду в матці.

Повідомлення учня: «Аборти в Україні та світі» (Додаток 8) [1], [2],[6], [7]

Вчитель. Україна - країна номер один в Європі за кількістю перерваних вагітностей. Таку неприємну статистику нещодавно озвучили українські медики. Народний депутат від фракції Блоку Петра Порошенка, член парламентського комітету з питань правової політики і правосуддя Дмитро Голубов виніс до Верховної Ради законопроект, який не дозволить жінкам робити аборти. Цей законопроект під номером 6239 був зареєстрований 27 березня і опублікований на сайті ВР України від 29 березня 2017 року.

Соціологічне опитування

• Як ви ставитесь до того, щоб в Україні прийняти закон про заборону абортів?

Вчитель пропонує учням прийняти участь у соціологічному опитуванні класу. Поставити позначки в бланку соціологічного опитування. За бажанням учнів, вчитель дає мікрофон і пропонує висловити свою позицію.

Учениця – помічник вчителя, збирає бланки соціологічного опитування. Аналізує відповіді.

VІ. Підсумок

Вчитель. Багато людей схильні розуміти право на життя надто широко, включаючи в нього також потребу достатнього життєвого рівня і захист від випадкової смерті через нещасний випадок чи надзвичайну ситуацію тощо. Важливо усвідомлювати, що право на життя, з точки зору держави як гаранта правового захисту, означає відповідальність не за будь-який випадок смерті, а лише за порушення зобов’язань, передбачених статтями національних законів і ратифікованих міжнародних актів у сфері прав людини. Наявний у державі рівень медичного обслуговування, соціальних гарантій, пільг і допомог, що

забезпечують якість життя, безумовно, надзвичайно значущий. Проте вони захищаються не правом на життя, а іншими правами людини.

Отже, право на життя — це право, що належить до прав першого покоління. Поряд з іншими правами цієї групи, право на життя має найбільшу цінність для людини і є передумовою всіх інших прав.

Обов’язок держави – захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань». Тому в Україні заборонена смертна кара, а евтаназія вважається вбивством та переслідується законом. Проблемним питанням з реалізації права на життя в Україні залишаються аборти. Однак депутати Верховної Ради внесли на слухання законопроект, який не дозволить жінкам робити аборти. Чи буде він прийнятий ми дізнаймося згодом.

Учениця – помічник вчителя, повідомляє результати соціологічного опитування.

VІІ. Рефлексія

Вчитель. На аркуші паперу обведіть свою долоньку. Кожен палець - це якась позиція, по якій необхідно висловити свою думку:

ВЕЛИКИЙ - для мене було важливо і цікаво ...

ВКАЗІВНИЙ - я отримав конкретні рекомендації ...

СЕРЕДНІЙ - мені було важко ...

БЕЗІМЕННИЙ - моя оцінка психологічної атмосфери ...

МІЗИНЕЦЬ - для мене було недостатньо ...

ДЯКУЮ УСІМ ЗА УЧАСТЬ У РОБОТІ.

ЛІТЕРАТУРА

1.Аборти. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://gresok.blogspot.com/- Заголовок з екрана;

2.Вікіпедія.–[Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/аборт;

3.Войтенко Юлія Артурівна КОЖЕН МАЄ ПРАВО НА ЖИТТЯ! [Електронний ресурс] – режим доступу: https://3222.ua/article/kojen_ma_pravo_na_jittya.htm;

4.Де починаються права людини: уроки історії і сучасні підходи (Мультимедійний навчально-методичний посібник для вчителів загальноосвітніх навчальних закладів) / Авт. О. Войтенко. – К.:ТОВ «Майстер книга» 2013.–304 с.- С.34.

5.Де починаються права людини: уроки історії і сучасні підходи (Мультимедійний навчально-методичний посібник для вчителів загальноосвітніх навчальних закладів) / Авт. О. Войтенко. – К.:ТОВ «Майстер книга». Матеріал з USCShoahFoundation. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sfi.usc.edu/lessons/де-починаються-права-людини-уроки-історії-і-сучасності-підходи?tab=2

6.ІнфоМІСТ. Смертний гріх у медицині: чому черкащанки зважуються на аборти та як "переживає" процедуру їхній організм. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://infomist.ck.ua/smertnyj-grih-u-medytsyni-chomu-cherkashhanky-zvazhuyutsya-na-aborty-ta-yak-perezhyvaye-tse-yihnij-organizm/

7.Кременчуцька газета.У кременчуці аборти стали «молодшими», але роблять їх усе рідше. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kg.ua/news/kreslo-aborty;

8.Навчальні матеріали онлайн. Медичне право України Медичне право України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pidruchniki.com/15100827/pravo/evtanaziya;

9.Портал AMNESTY. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://amnesty.org.ua/nws/cmertna-kara-u-2016-rotsi-fakti-ta-tsifri/– Заголовок з екрану

10.Портал NEWS MARKET. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.newsmarket.com.ua/2011/07/mayzhe-polovina-ukrayintsiv-hochut-vidnovlennya-smertnoyi-kari/– Заголовок з екрана

11.Правова консультація. «Евтаназія – право на смерть: за чи проти?» . – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.pravoconsult.com.ua/evtanaziya-pravo-na-smert-za-chi-proti/

12.Проблема евтаназії в контексті прав людини. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ua-referat.com/ проблема_ евтаназії_ в_ контексті _прав_ людини.

Додаток Б

ЕСЕ: ПРОБЛЕМА РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА ЖИТТЯ В УКРАЇНІ

(Всеукраїнський конкурс есе з прав людини 2017р.)

Пєтранова Валерія, 11 клас

Бердянська гімназія № 3 «Сузір’я»

Життя…Для кожної людини це слово означає щось своє. Хтось вбачає своє існування у будівництві блискучої кар’єри, для когось це маленький будиночок та сім’я, що завжди буде поруч з тобою. Воно дає нам шанс кожен день прокидатися з усмішкою на обличчі та планувати свій день, мріяти про майбутнє або шукати своє місце у цьому світі. Життя прекрасне, але в нього є один мінус-воно може закінчитися. Ось так, в одну мить людина може втратити все: мрії, близьких людей та найголовніше –своє право на життя.

Право на життя — це право, що належить до прав першого покоління. Поряд з іншими правами цієї групи, воно має найбільшу цінність для людини і є передумовою всіх інших.

Неможливо оцінити всю його важливість, бо воно безцінне. Але, на жаль, таке крихке. Не завжди людина здатна захистити себе та вберегти це право. Конституція України свідчить: « Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.» Тому в Україні заборонена смертна кара, а евтаназія вважається вбивством та переслідується законом. Як на мене, евтаназія це видача ліцензії на самогубство. Так, можливо людина дуже тяжко хворіє і більше не може і не хоче мучатись. Але, ніхто ж не може викреслити випадки, коли на людину здійснюються моральні тиски, змушення. Чи навіть, підробка документів на евтаназію. Ніхто не може дати 100 % ,що людина САМА зробила цей вибір. Можливо, що через декілька років буде знайдено ліки від хвороби, а людина вже використала евтаназію. Я притримуюсь думки, що евтаназія не найкращий вибір, який може зробити людина.

Також, проблемним питанням з реалізації права на життя в Україні залишаються аборти. Однак, депутати Верховної Ради внесли на слухання законопроект, який не дозволить жінкам робити аборти. Але чи буде він прийнятий, ми дізнаємось згодом.

Багато людей хибно схильні розуміти право на життя надто широко, включаючи в нього також потребу достатнього життєвого рівня і захист від випадкової смерті через нещасний випадок чи надзвичайну ситуацію . Важливо усвідомлювати, що право на життя, з точки зору держави як гаранта правового захисту, означає відповідальність не за будь-який випадок смерті, а лише за порушення зобов’язань, передбачених статтями національних законів і ратифікованих міжнародних актів у сфері прав людини. Наявний у державі рівень медичного обслуговування, соціальних гарантій, пільг і допомог, що забезпечують якість життя, безумовно, надзвичайно значущий. Проте вони захищаються не правом на життя, а іншими правами людини.

Право на життя належить кожній людині з моменту народження і є його невід'ємним правом. Як їм розпорядитися, який сенс вкласти кожен вирішує сам. Пам’ятайте, що ви не зможете прожити своє життя ще раз, тому оберігайте його та не забирайте у інших!

Додаток В

СВІТЛИНИ З ВИХОВНОГО ЗАХОДУ:

ПРАВО НА ЖИТТЯ. ПРОБЛЕМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВА НА ЖИТТЯ

В УКРАЇНІ ТА СВІТІ

Додаток Г

СВІТЛИНИ З ПРАВОВОГО ЛЕКТОРІЯ:

ПРАВОВА РЕГЛАМЕНТАЦІЯ ЕВТАНАЗІЇ В УКРАЇНІ ТА СВІТІ

Додаток Д

ЕТИЧНІ АСПЕКТИ ЕВТАНАЗІЇ

(Стаття на інтернет платформі – Дорослі теми: Етичні аспекти евтаназії. – Режим доступу: https://theconstellation2017.blogspot.sg/2017/12/blog-post_14.html)

«Всі люди смертні, але для кожної людини смерть - це лихо, яке наздоганяє його, як нічим не виправдане насильство, навіть якщо людина покірно приймає її.»

Симона де Бовуар «Дуже легка смерть»

Цитата французької письменниці Симони де Бовуар змусила мене замислитися про те, що, можливо, евтаназія для деяких людей це просто спосіб надати собі шанс уникнути цієї неочікуваної події. Зробити себе володарем «життєвої ниті» ,обриваючи її в бажаний для них момент. Просто здатися та поринути у таке бажане забуття. Напевне, саме цими ідеями керуються прихильники «легкої смерті».

Але давайте розглянемо і зворотній бік.

Можливо, ви пам’ятаєте фільм «Обраний» або книгу, за якою його було знято. Так ось, там зображується так зване «ідеальне суспільство» майбутнього. Що найдивовижніше, евтаназія вважається нормою та широко розповсюджена серед цієї утопії. Смерті взагалі не існує. Є просто укол, який тобі роблять при досягненні певного віку, та подорож до «іншого місця». Поняття смерті і життя дуже розмиті. А це тягне за собою знецінення останнього. Тому, евтаназія ніби приймає правило «життя одних людей може бути менш цінним за інших».

Що казати про медицину? Якщо тяжко хворі люди будуть застосовувати евтаназію, то навіщо взагалі намагатися вилікувати людину чи винаходити нові ліки? Вона не дасть медичній науці розвиватися та йти далі. Ніхто не захоче шукати ліки для боротьби з раком, якщо хворих не буде, чи не так?

Ніяких гарантій. Це буде ще одним пунктом ,що йде разом з евтаназією. Прослідкувати за її повним процесом від «А» до «Я» не зможе не одна людина. Тому на будь-якому її етапі може виявитися, що вона була не законною. Підробка документів, моральні тиски- все це має місце у даній ситуації.

Також, можна згадати часи Другої Світової, коли евтаназію застосовували за наказом Гітлера, щоб «підчистити» націю. Таким чином, вбивали всіх, хто вважався неугодним суспільству. Можливо, і в ХХІ сторіччі захочуть повернутися до цієї практики.

Питання смерті завжди буде дуже тяжким, неоднозначним та болючим. Але, пропоную дослухатися до слів Бернарда Шоу і зрозуміти, що найціннішого скарба, ніж життя ми не отримаємо.

«Життя для мене не тануча свічка. Це щось на зразок чудесного факела, який потрапив мені в руки на мить, і я хочу змусити його палати якомога яскравіше, перш ніж передати прийдешнім поколінням.»

Бернард Шоу

Валерія Пєтранова

Додаток Е

СВІТЛИНА. МІЗЕРІКОРД. РІЗНОМАНІТНІСТЬ

Додаток Ж

СВІТЛИНА. ДЖЕК КЕВОРКЯН І «МАШИНА МИЛОСЕРДЯ»

1991 год (фото: Richard Sheinwald / AP)

Додаток З

ТЕКСТ КЛЯТВИ ГІППОКРАТА

мовою оригіналу (іонійським діалектом давньогрецької мови) «Ὄμνυμι Ἀπόλλωνα ἰητρὸν, καὶ Ἀσκληπιὸν, καὶ Ὑγείαν, καὶ Πανάκειαν, καὶ θεοὺς πάντας τε καὶ πάσας, ἵστορας ποιεύμενος, ἐπιτελέα ποιήσειν κατὰ δύναμιν καὶ κρίσιν ἐμὴν ὅρκον τόνδε καὶ ξυγγραφὴν τήνδε. Ἡγήσασθαι μὲν τὸν διδάξαντά με τὴν τέχνην ταύτην ἴσα γενέτῃσιν ἐμοῖσι, καὶ βίου κοινώσασθαι, καὶ χρεῶν χρηίζοντι μετάδοσιν ποιήσασθαι, καὶ γένος τὸ ἐξ ωὐτέου ἀδελφοῖς ἴσον ἐπικρινέειν ἄῤῥεσι, καὶ διδάξειν τὴν τέχνην ταύτην, ἢν χρηίζωσι μανθάνειν, ἄνευ μισθοῦ καὶ ξυγγραφῆς, παραγγελίης τε καὶ ἀκροήσιος καὶ τῆς λοιπῆς ἁπάσης μαθήσιος μετάδοσιν ποιήσασθαι υἱοῖσί τε ἐμοῖσι, καὶ τοῖσι τοῦ ἐμὲ διδάξαντος, καὶ μαθηταῖσι συγγεγραμμένοισί τε καὶ ὡρκισμένοις νόμῳ ἰητρικῷ, ἄλλῳ δὲ οὐδενί. Διαιτήμασί τε χρήσομαι ἐπ' ὠφελείῃ καμνόντων κατὰ δύναμιν καὶ κρίσιν ἐμὴν, ἐπὶ δηλήσει δὲ καὶ ἀδικίῃ εἴρξειν. Οὐ δώσω δὲ οὐδὲ φάρμακον οὐδενὶ αἰτηθεὶς θανάσιμον, οὐδὲ ὑφηγήσομαι ξυμβουλίην τοιήνδε. Ὁμοίως δὲ οὐδὲ γυναικὶ πεσσὸν φθόριον δώσω. Ἁγνῶς δὲ καὶ ὁσίως διατηρήσω βίον τὸν ἐμὸν καὶ τέχνην τὴν ἐμήν. Οὐ τεμέω δὲ οὐδὲ μὴν λιθιῶντας, ἐκχωρήσω δὲ ἐργάτῃσιν ἀνδράσι πρήξιος τῆσδε. Ἐς οἰκίας δὲ ὁκόσας ἂν ἐσίω, ἐσελεύσομαι ἐπ' ὠφελείῃ καμνόντων, ἐκτὸς ἐὼν πάσης ἀδικίης ἑκουσίης καὶ φθορίης, τῆς τε ἄλλης καὶ ἀφροδισίων ἔργων ἐπί τε γυναικείων σωμάτων καὶ ἀνδρῴων, ἐλευθέρων τε καὶ δούλων. Ἃ δ' ἂν ἐν θεραπείῃ ἢ ἴδω, ἢ ἀκούσω, ἢ καὶ ἄνευ θεραπηίης κατὰ βίον ἀνθρώπων, ἃ μὴ χρή ποτε ἐκλαλέεσθαι ἔξω, σιγήσομαι, ἄῤῥητα ἡγεύμενος εἶναι τὰ τοιαῦτα. Ὅρκον μὲν οὖν μοι τόνδε ἐπιτελέα ποιέοντι, καὶ μὴ ξυγχέοντι, εἴη ἐπαύρασθαι καὶ βίου καὶ τέχνης δοξαζομένῳ παρὰ πᾶσιν ἀνθρώποις ἐς τὸν αἰεὶ χρόνον. παραβαίνοντι δὲ καὶ ἐπιορκοῦντι, τἀναντία τουτέων». Рукопис XII сторіччя з текстом Клятви у вигляді хреста

українською мовою Клянусь Апполоном-цілителем, Асклепієм, Гігією та Панакеєю і усіма богами та богинями, беручи їх у свідки, виконувати чесно, відповідно до моїх сил і мого розуміння, наступну присягу і письмове зобов'язання: вважати того хто навчив мене лікарського мистецтва рівним з моїми батьками, ділитися з ним своїми статками і, за необхідності, допомагати йому в його потребах; його нащадків вважати за своїх братів, і це мистецтво, якщо захочуть його вивчити, викладати їм безоплатно і без усялякої домовленості; настанови, усні уроки і все інше у навчанні повідомляти своїм синам, синам свого вчителя і учням, що пов'язані зобов'язанням і клятвою за законом медичним, але нікому іншому. Я спрямовую режим хворих до їх користі згідно моїх сил і мого розуміння, утримуючись від завдання всілякої шкоди та несправедливості. Я не дам нікому, хто буде просити, смертельного засобу і не вкажу шляху для подібного задуму; так само я не дам ніякій жінці абортивного пессарія. Чисто і непорочно буду я проводити своє життя і своє мистецтво. В жодному разі не буду робити розтин у тих, хто страждає камінною хворобою, надавши це людям, що займаються цією справою. У який би дім я не зайшов, я зайду туди для користі хворого, без всілякого навмисного, неправедного і згубного, особливо від любовних справ з жінками і чоловіками, вільними і рабами.Що б при лікуванні, і також без лікування, я не побачив або не почув відносно життя людей з того, що не потрібно розголошувати, я промовчу про те, вважаючи подібні речі за таємницю. Мені, тому хто непорушно виконує цю клятву, нехай буде надано щастя в житті і в мистецтві і слава у всіх людей довіку; порушникові ж цієї клятви та тому, хто дає несправжню клятву, нехай буде все навпаки. Гіппократ

Додаток И

АНКЕТА

ВАШЕ СТАВЛЕННЯ ДО ЕВТАНАЗІЇ

1.Ваша стать

□ чоловіча □ жіноча

2.Чи знаєте, що таке евтаназія?

□ так □ ні □ важко відповісти

3.Звідки ви дізнались про евтаназію?

□ ЗМІ, Інтернет,ТВ □ від учителів □ інше

4. Як Ви вважаєте чи потрібно підтримувати життя безнадійно хворої людини, яка нестерпно страждає?

□ так □ ні □ важко відповісти

5. Чи повинна, безнадійно хвора людина, мати право скористатись евтаназією?

□ так □ ні □ важко відповісти

6. У разі, якщо хворий без свідомості чи вправі родичі, опікуни тощо, прийняти рішення про евтаназію?

□ так □ ні □ важко відповісти

7. Могли б Ви погодитися на евтаназію для себе при якихось обставинах?

□ так □ ні □ важко відповісти

8. Могли б Ви погодитися на евтаназію длясвоїх близьких при якихось обставинах?

□ так □ ні □ важко відповісти

9.Чи потрібно легалізувати евтаназію в Україні?

□ так □ ні □ важко відповісти

10.Чи не приведе легалізація евтаназії в Україні до негативних наслідків?

□ так □ ні □ важко відповісти

11. Чи необхідно обговорювати тему евтаназії відкрито?

□ так □ ні □ важко відповісти

12. Так що ж таке евтаназія: милосердя чи злочин?

□ милосердя □ злочин □ важко відповісти

Додаток К

РЕЗУЛЬТАТИ СОЦІОЛОГІЧНОГО ОПИТУВАННЯ:

ВАШЕ СТАВЛЕННЯ ДО ЕВТАНАЗІЇ

В соціологічному опитуванні приймало участь 128 учнів

59 хлопців – 46 %; 69 дівчинок – 54 %.

«знають»: 120 учнів - 94%; «не знають»: 8 учнів - 6%;

«важко відповісти» - 0 учнів.

«ЗМІ, Інтернет,Тв»: 10 учнів - 8%; «від учителів»: 112 учнів - 87%;

«інше»: 6 учнів - 5%.

«так»: 64 учня – 50%; «ні»: 46 учнів – 36%;

«важко відповісти»: 18 учням – 14%.

«так»: 102 учня – 80 %; «ні»: 15 учнів – 12%;

«важко відповісти»: 11 учнів – 8 %.

«так»: 54 учня – 42%; «ні»: 60 учнів – 47%;

«важко відповісти»: 14 учнів – 11 %.

«так»: 52 учнів – 40 %; «ні»: 56 учнів – 44 %;

«важко відповісти»: 20 учнів – 16 %.

«так»: 9 учнів – 7 %; «ні»: 71 учень – 51%;

«важко відповісти»: 54 учня – 42%.

«так»: 49 учнів – 38 % ; «ні»: 71 учень – 56 %;

«важко відповісти»: 8 учнів – 6%

«так»: 53 учня – 41 %; «ні»: 13 учнів – 10 %;

«важко відповісти»: 62 учня – 49%

«так»: 83 учня – 65 %; «ні»: 21 учень – 16 %;

«важко відповісти»: 24 учня – 19%.

«милосердя» : 19 учнів – 15 %; «злочин» : 32 учня – 25%;

«важко відповісти»: 77 учнів – 60 %.