Природний рух населення

Природний рух населення — це зміна чисельності та складу населення внаслідок народжуваності й смертності без урахування механічного переміщення. Природний рух населення характеризується абсолютними та відносними показниками. Серед абсолютних показників основним є природний приріст (спад) населення, серед відносних — коефіцієнт природного приросту (відношення абсолютного рівня природного приросту до середнього показника населення за конкретний період); його обчислюють і як різницю між загальними коефіцієнтами народжуваності та смертності (зазвичай у проміле). Коефіцієнт природного приросту може мати позитивне, негативне і нульове значення, характеризуючи відповідно збільшення, зменшення або незмінність чисельності населення території з огляду на різні поєднання народжуваності та смертності. У 1985—1990 pp. величина загального коефіцієнта природного приросту населення земної кулі за рік становила 17,3 ‰, до кінця століття вона становитиме близько 14 ‰. Показники природного руху населення в різних країнах неоднакові. У більшості країн Азії, Африки та Латинської Америки коефіцієнт природного приросту на початку 90-х років перевищував 20 ‰. Найвищий середньорічний приріст населення характерний для більшості арабських країн Азії та Африки. Рівночасно для багатьох країн Європи та Північної Америки характерні низькі темпи природного приросту населення.

Народжуваність населення — це процес дітонародження в певному поколінні людей або в сукупності поколінь — населенні. Для характеристики народжуваності використовується система показників: загальний коефіцієнт народжуваності (число народжених живими на 1000 жителів, що вимірюється у проміле (‰), вікові коефіцієнти народжуваності (число народжених живими у матерів певного віку на 1000 жінок того ж віку), сумарний коефіцієнт народжуваності, що розраховується як сума однорічних вікових коефіцієнтів народжуваності, поділена на 1000 (тобто з розрахунку на одну жінку), та ін. У 1985— 1990 pp. загальний коефіцієнт народжуваності у світі становив 27,1 ‰ (у 1960—1965 pp. — 35,6 ‰), в Африці — 44,7, Латинській Америці — 29,1, Північній Америці — 15,0, Азії — 27,6, Європі — 13,0, Австралії та Океанії — 20,1‰. У більш розвинених регіонах він становив 14,6, у менш розвинених — 31 ,0 ‰.

Смертність населення — процес вимирання покоління. Це масовий процес, що складається з множини одиничних смертей, які настають у різному віці та визначають у своїй сукупності порядок вимирання реального або гіпотетичного покоління. Смертність характеризують такі показники: загальні коефіцієнти смертності (тобто число померлих із розрахунку на 1000 осіб), віковий коефіцієнт смертності, показник дитячої смертності з розрахунку на 1000 новонароджених тощо. Майже для всіх країн є характерною досить однорідна структура причин смертності: на першому місці серцево-судинні захворювання, потім — новоутворення, переважно злоякісні, і нещасні випадки. Досить високою є частка хвороб органів дихання (головно у дітей і людей похилого віку) та органів травлення. У 1985— 1990 pp. смертність у світі становила 3,45 %, в Африці — 6,

2 %, Латинській Америці — 3,55, Північній Америці — 1,81. Азії — 3,48, Європі — 1,72, Океанії — 2,51; у більш розвинутих регіонах — 1,89, менш розвинутих — 3,9 %.