В´єтнам

Загальні відомості про країну

В’єтнам розташований на п-ові Індокитай, на південному заході, півдні та сході омивається водами Південно-Китайського моря та Сіамської затоки. Територія країни з півночі на південь простяглася на 1657 км, а з заходу на схід — від 616 км на півночі до 46 км у центральній частині. Площа країни — 331,6 тис. км².

Офіційна назва — Соціалістична Республіка В’єтнам.Столиця — Ханой.

Кількість населення становить приблизно 2,5 млн. осіб. Площа міста — 597 км². Воно розташоване на рівнині на висоті понад 10 м над рівнем моря, на берегах р. Хонгха. Клімат субекваторіальний мусонний. Середня температура січня становить +16°С, липня + 29°С.

Опадів випадає до 1800 мм на рік, переважно у травні— жовтні. Наприкінці літа трапляються тайфуни.

Поселення на місці сучасного міста відоме з III ст. У VII ст. у цьому районі була споруджена фортеця. Офіційною датою виникнення Ханоя вважають 1010 р., коли фортецю було обрано столицею В’єтнаму. З початкуXVIII ст. — головне місто північної частини В’єтнаму. У 1902—1945 рр. була столицею Французького Індокитаю. З 1945 р. до липня 1976 р. — столиця ДРВ, з липня1976 р. — СРВ.

Ханой є головним економічним і фінансовим центром країни. Діють підприємства машинобудування та металообробки, текстильної, деревообробної галузей , міжнародний аеропорт «Нойбай», морський аванпорт «Хайфон».

Збереглися пам’ятки середньовічного зодчества — пагода Дьєн-Бо (1049), Храм двох сестер Чинг (XII),Храм Нефритової гори (XVIII) на мальовничому острові озера Повернутого меча, Храм Чан-Ву, Храм літератури (Ван-Мієу), присвячений Конфуцію (1070), 60-метро- ва Знаменна вежа (1812), серед сучасних пам’яток мавзолей Хо Ши Міна (1975), будинок Національних зборів. У місті багато парків, скверів, мальовничих озер, є ботанічний сад і зоопарк.

Країна є парламентською республікою. Глава держави — президент, який обирається на термін 5 років парламентом із депутатів. Вищим органом державної влади є однопалатні Національні збори, що формуються з 450 депутатів, обраних на 5 років прямим загальним голосуванням. Уряд очолює прем’єр-міністр (обирається також з членів парламенту). Діючою конституцією керівну роль у суспільстві закріплено за Комуністичною партією В’єтнаму.

Адміністративно В’єтнам поділений на 57 провінцій, один особливий округ і 4 міста центрального підпорядкування.

Кордони. Межує на півночі з Китаєм (1281 км), на заході — з Лаосом (2130 км) і Камбоджею (1228 км). Загальна протяжність кордонів — 4639 км, берегової смуги — 3444 км.

В’єтнам претендує на суверенітет над о-вами Спратлі й Тарасельськими, претензії на які висувають також Китай і Тайвань.

Участь у міжнародних організаціях. Нині офіційно закріплено стратегічний поворот зовнішньої політики В’єтнаму у бік регіональних орієнтирів, досягнуто остаточного визнання СРВ як повноправного партнера в АСЕАН (з 1995 р.), АТЕС. В’єтнам входить до ООН (з 1977 р.) і багатьох її спеціалізованих закладів, бере участь у Русі неприєднання. У 1995 р.

В’єтнам підписав угоду про співпрацю з ЄС, нормалізував відносини з Китаєм та США.

Природні умови і ресурси

Положення В’єтнаму на стику кількох природних зон, також наявність давньої геологічної структури визначають різноманітність його природних умов.

Рельєф. Територія країни переважно гірська, понад 3/4 площі займають гори, плато і плоскогір’я. У південній частині держави переважають плоскогір’я та плато Кой´ тум, Дарлак тощо. Біля берегів знаходяться низовинні рі⁰´ нини.

Клімат. Для В’єтнаму характерний субекваторіальний мусонний (на півночі — тропічний) клімат, з жаркою на півдні та прохолодною на півночі зимою і спекотним літом. Середньомісячна температура на рівнині на півночі становить від +15° до +28°С, на півдні — від +26° до +29°С, у горах — прохолодніше. Опадів випадає 1500—2500 мм на рік, у горах — місцями понад 3500 мм, більша їх частина випадає під ^часлітнього мусону. На узбережжі і в центральних районах бувають руйнівні тайфуни.

Мінеральні ресурси. Надра В’єтнаму, особливо його північні та північно-західні райони, багаті на корисні копалини. Найважливішими є нафта й газ, які виявлено у басейнах рік Хонгха і Меконг, переважно на континентальному шельфі Південно-Китайського моря. Загальні запаси нафти становлять майже 2,5 млрд. т. На території країни розташоване найбільше у регіоні родовище вугілля (провінція Куангнінь) із запасами 12—15 млрд. т. Наявні родовища залізної руди, марганцю, свинцю, бокситів, цинку, міді, хрому, графіту, азбесту, слюди, золота, срібла, титанових руд, рідкоземельних металів. Ведеться промисловий видобуток олова (в області Бакбо), є великі запаси апатитів (Лаокай у Бакбо — до 1 млрд. т).

Ріки й озера. Головні ріки країни — Хонгха (на півночі) і Меконг (на півдні), на яких трапляються повені. Рівень води в ріках у період дощів може сягати 10 м. Ріки несуть з гір велику кількість наносів, які відкладаються в нижній течії (дельта Меконга росте зі швидкістю до 100 м на рік). Ріки мають здебільшого іригаційне значення. У В’єтнамі наявні великі запаси гідроенергоресурсів. Енергетичний потенціал Р- Хонгха становить понад 1,5—2 млн. кВт. Ріка Меконг судноплавна всіх ділянках, а Хонг Ха — на окремих ділянках, які розмежовані порогами.

Рослинні і тваринні ресурси. У В’єтнамі невеликі ділянки тропічних лісів збереглися у гірських районах. Країна багата на цінні породи дерева: залізне, чорне, рожеве, камфорне, ебенове, сандалове тощо, є понад ЗО видів бамбука. У приморській зоні поширені мангрові зарості висотою 25—30 м. У низинних районах країни ростуть гаї кокосових Пальм. Тваринний світ багатий і різноманітний. Водяться Мавпи, пантери, вовки, кабани, нараховується майже тисяча видів прісноводних і морських риб.

Рекреаційні ресурси. В’єтнам має сприятливі природні Умови для розвитку туристичної галузі. З природоохоронними цілями в країні створено 87 національних парків, заповідників і заказників (4% території). На півночі розташований найбільший національний парк Батьма-Хайван.

Населення

В’єтнам — багатонаціональна країна з неоднорідним етнічним складом.

Чисельність населення. Мови. Незважаючи на величезні людські втрати у 1945—1975 рр., чисельність населення з 1945 р. збільшилася майже у 3,5 раза і в 2004 р. становила 83,5 млн. осіб.

Державною мовою проголошено в’єтнамську. Латинізована писемність наприкінці XIX ст. замінила ієрогліфічне письмо.

Демографічні особливості. Приріст населення становить 1,4%, народжуваність — 17,07%о, смертність — 6,2%о. Понад 80% населення — в’єтнамці молодші ніж40 років, а частка осіб старших за 65 років — 6%. Жінки чисельно переважають над чоловіками: на 100 чоловіків припадає 103 жінки. Середня тривалість життя чоловіків сягає 67,4 років, жінок — 73,6.

Національний і релігійний склад. Територією країн мешкають понад 60 народів та етнічних груп. Основний етнос країни — в’єтнамці (в’єти), на яких припадає 88% населення країни. До національних меншин належать китайці (приблизно 1 млн. осіб), кхмери (850 тис.), а також тхай, нунг, тай, лао, мео (хмонг), зао, ма тощо.

Основними релігіями є буддизм (10 млн. віруючих) і католицизм (6 млн.), гірські народи країни зберегли ранні примітивні вірування.

Розміщення населення. По території країни населення розміщується нерівномірно, воно переважає на рівнинних територіях та у великих містах, де легше знайти роботу. Отже, більшість (3/4) населення сконцентрована на рівнині р. Хонгха і на приморських територіях. Гори майже не заселені, тут мешкають національні меншини. Середня густота населення становить 225 осіб/км² (у дельті Хонгха " 1000—1500 осіб/км²).

У В’єтнамі переважають невеличкі міста і великі села- Міське населення становить лише 21%. Великими містами є Хошимін (до 5 млн. осіб), Ханой (майже 2,5 млн.), ХаИ´ фон (1,5 млн.).

Трудові ресурси. Кількість працюючого населення ста новить 42,9 млн. осіб (51% від усього населення). У сільському господарстві зайнято 63% працездатного населений» у промисловості — 20% і у сфері послуг — 17%.

Великий відсоток молодого населення зумовлює швидке зростання трудових ресурсів і гостроту проблем працевлаштування, однак безробіття не є значним (1,9%).

Характеристика господарства

В’єтнам належить до індустріально-аграрних країн, а у майбутньому може стати однією з країн, що динамічно розвиваються.

Сучасний стан економіки. Починаючи з 1990 р. В’єтнам поступово переходить від адміністративно-командних методів управління до ринкових. Відтак уряду країни вдалося домогтися певних успіхів, і нині економіка В’єтнаму розвивається швидкими темпами. Середньорічний приріст ВНП за останні кілька років становив майже 7—9%. У 2004 р. ВНП країни сягнув 127,2 млрд. дол., або 2700 дол. на душу населення.

У господарському комплексі зберігаються диспропорції, відчувається дефіцит внутрішніх накопичень. Поліпшився життєвий рівень певних категорій працюючих, однак посилилося майнове розшарування населення, збільшилася кількість безробітних. Загалом В’єтнам, як і раніше, належить до економічно слаборозвинутих країн. Одним із негативних наслідків ринкових реформ є соціальна напруга. Корупція стала найбільш гострою проблемою країни. Розгорнута кампанія по боротьбі з корупцією і контрабандою, проституцією та наркоманією.

У країні заохочується приватне виробництво за збереження контролю держави над великою промисловістю, активно залучаються іноземні інвестиції. Щорічний приріст іноземних інвестицій сягає 50%. Майже 800 компаній з 50 країн реалізують у В’єтнамі понад 2,3 тис. проектів загальною вартістю 35 млрд. дол. Іноземні прямі капіталовкладення спрямовуються у нафтогазову промисловість (26%), Легку індустрію (17,6%), важку індустрію (13,4%), готельне господарство і туризм (16%) тощо. Найбільшими інвесторами є Сінгапур, Тайвань, Японія, Південна Корея.

У промисловості виробляється 40% ВНП, але основною ^сферою зайнятості залишається сільське господарство (більше 63% робочої сили).

Сільське господарство. Сільськогосподарські угіддя займають понад 1/5 території країни, з яких більше 80% — ^ПІД зрошуваними посівами рису та інших культур у дельтах Рік Меконг та Хонгха. Земля належить державі, частково бережено держгоспи і виробничі колективи, однак впроваджено систему сімейного підряду (землю в оренду надають безпосередньо місцеві органи влади). Під фермами зайнято майже 9060,9 тис. га. Нині нараховується понад 31 тис. ферм, середній розмір яких становить 28 га. У землеробстві переважно використовуються примітивні знаряддя і лише 10% земельних площ оброблюють машинами. Однак В’єтнам досяг суттєвих результатів у проведенні аграрної реформи: за останні 10 років виробництво продовольства в країні збільшилося у середньому на 5,7% за рік, частка збиткових сімейно-селянських господарств скоротилася із 30 до 17%, в аграрному секторі створюються 22% ВНП і 36% від усієї експортної продукції.

Рослинництво. Основною продовольчою культурою є рис (на рівнинах вирощують поливний рис, на гірських схилах і пагорбах — суходільний). Як правило, збирають два врожаї рису на рік (загальний збір — 26 млн. т). У країні культивують приблизно 1500 його сортів з білим, жовтуватим, червонувато-коричневим (суходільний рис) і навіть з майже чорним (вважається цілющим) зерном. У гірських районах росте кукурудза. Із технічних культур найбільш поширені арахіс, соя і тютюн, які вирощують переважно на богарі, а на зрошуваних землях — джут, бавовну, цукрову тростину. Великі площі відведено під плантації гевеї (понад 200 тис. га). Із плодових культур вирощують безліч сортів бананів, апельсини, лимони, манго, грейпфрути, папайю, ананаси, кокосові горіхи, хлібне дерево тощо. Овочі культивують переважно взимку (зокрема, томати, огірки, цибулю, капусту, прянощі та ін.).

Тваринництво. Для цієї галузі характерне розведення робочої худоби. Поголів’я великої рогатої худоби становить3,9 млн. голів, буйволів — 3 млн., кіз — 0,85 млн., птиці —- до 60 млн. Провідною галуззю продуктивного тваринництва є свинарство (17,6 млн. голів), що забезпечує понад 3/4 про* довольчого м’яса. У В’єтнамі розводять переважно дрібні породи свиней (до 40—50 кг).

Рибальство. Вилов морської риби і ракоподібних, а також збір морських водоростей здійснюється у прибережних водах. Загальний вилов риби становить 1,2 млн. ^т- Приблизно 1/3 вилову припадає на прісноводну рибу, яку розводять та виловлюють на рисових чеках (переважає короп) і у ріках.

Лісове господарство. Деревину (4,5 млн. м³), у т. ч. цінні породи, заготовляють на експорт. Також у країні вй робляють кардамон, бадьян, корицю, каніфоль, сировину для отримання дубильних і фарбувальних речовин.

Загальна характеристика промисловості. У 1950— 1990 рр- було закладено основи низки галузей важкої індусці ї, зокрема електроенергетики, машинобудування, металургії, хімії, промисловості будівельних матеріалів, розвинулися різні галузі легкої промисловості. Створено «зони експортного виробництва», «зони концентрованого промислового виробництва», де передбачено пільги та інші сприятливі умови для залучення іноземних інвестицій (у Хайфоні, Данангі, Кантхо, Тантхуані та ін.).

Паливно-енергетичний комплекс. В’єтнам має значні запаси нафти, газу, вугілля і гідроенергетичних ресурсів. Загальне виробництво електроенергії становить 24,4 млрд. кВттод. (2003). Діє гідровузол Хоабінь (потужністю1,9 млрд. кВт) — найбільший у регіоні, а також ГЕС «Ялі», «Чіан», сотні малих ГЕС, які виробляють понад 60% електроенергії. Російсько-в’єтнамське підприємство «В’єсовпет- ро», яке з 1986 р. розпочало експлуатацію родовища Вунгтау (на півдні країни), є одним із основних. Майже вся видобутанафта експортується.

Металургія. Металургійна база розвинута недостатньо. Переважає мала металургія, що виплавляє понад 200 тис. т чавуну на невеликому підприємстві у Тхайнгуені. Кольорова металургія представлена виплавкою олова (комбінат Тіньтук), сурми (у Тхайнгуені), хромітів (у Тханьгоа), міді, вольфраму.

Машинобудування. Основи галузі було закладено ще у 50-ті роки XX ст. Нині в країні налічується майже 700 різних машинобудівних підприємств, на яких працюють 130 тис. осіб. Провідною галуззю є електронна, що спеціалізується на виробництві мікросхем, чіпів, у Б’єнхоа випускають трактори. Розвинуте виробництво побутової електротехніки, суднобудування (у Хайфоні роблять моторні катери, буксири, баржі, невеликі вантажні судна, трейлери), є судноремонтні підприємства.

Хімічна промисловість. Вона працює переважно для задоволення потреб сільського господарства і розвинута на півночі країни. Виробляють мінеральні добрива, каустичну соду, отрутохімікати, кислоти, гумові вироби, медикаменти. Найбільшими підприємствами галузі є хімічний комбінат у В’єтчі і суперфосфатний завод у Ламтхао. Створюється нафтопереробна та нафтохімічна промисловість.

Деревообробна промисловість. Розвиваються галузі, Пов’язані з деревообробкою, — лісопиляння, виробництво Фанери, паркету (у передмісті Ханоя та у містах Бентхюй і ^Вінь), паперу (Тхайнгуен), сірників.

Легка промисловість. У країні розвинуті текстильна шкіряно-взуттєва галузі, виготовлення фарфору і фаянсуі: виробів зі скла. Текстильні та швейні фабрики зосереджено у Ханої, Намдіні, Хайфоні.

Харчова промисловість. У В’єтнамі працюють підприємства з рисоочищення, пивоваріння, рибоконсервної та фруктоконсервної, чаєобробної, цукрової, тютюнової галузей. Національним продуктом харчування є рибний соус, який виготовляють повсюдно.

Кустарна промисловість. У В’єтнамі знаходяться цілі селища кустарів. Ремесла, зокрема гончарство, шовкоткацтво і килимарство, бронзоливарне, ювелірне виробництво, різьблення по дереву і кістці, мають багатовікові традиції.

Транспорт. Головною проблемою країни є створення сучасної розвинутої транспортної інфраструктури. Нерозвинутість транспортної мережі, технічна відсталість річковихі більшої частини морських портів стримують економічний розвиток країни.

Головним видом транспорту є автомобільний. Довжина автошляхів — 93 300 км, з яких лише 23 418 км мають тверде покриття. Прокладення сухопутних комунікацій ускладнене необхідністю будівництва безлічі мостів. Дороги викладають каменем, і тільки 10% їх асфальтовані, третина доріг — ґрунтові. Найважливішими автомагістралями є Ханой — Хошимін і Ханой — Хайфон. Автомобільний парк нараховує 200 тис. машин. Залізничний транспорт — найвідсталіша галузь у транспортній системі країни, яка відзначається незадовільним станом шляхів, застарілим парком локомотивів і рухомого складу та ін. Залізницями здійснюється понад 10% вантажоперевезень. Протяжність залізниць сягає 2600 км, переважають вузькоколійні шляхи. Основна трансв’єтнамська залізниця Ханой — Хошимін (1730 км) пролягає через усю країну з півночі на південь. Найбільшим залізничним вузлом є Ханой (60% вантажообігу).

Внутрішній водний транспорт важливий як для пасажирських, так і для вантажних перевезень. У В’єтнамі воД´ ні комунікації охоплюють понад 40 тис. км великих і малих судноплавних рік і каналів, майже 3,4 тис. км мор´ ського узбережжя. Велике значення для країни має мор" ський транспорт, на який припадає понад 5% обсягу усіХ перевезень. Загальна тоннажність морського флоту (1® . судна) становить 1,17 млн. бр.-реєстр, т (2004). Основні порти — Хошимін (вантажообіг — 7 млн. т), Дананг, ХаИ´ фон, Вінь, Фантх’єт тощо.

Швидко розвивається цивільна авіація, яка обслуговує Ь внутрішніх мереж протяжністю понад 62 тис. км. Національною авіакомпанією є «В’єтнам ейрлайнз». У країні існує мережа аеродромів, міжнародні аеропорти знаходяться в Ханої, Хошиміні, Данангу.

Зовнішня торгівля. В’єтнам є країною з експортоорієнтованою економікою. Країна експортує (23,7 млрд. дол.) рис, кукурудзу, каву, чай, каучук, вугілля, сиру нафту, морепродукти. В’єтнам приваблює зарубіжних бізнесменів, оскільки є великим ринком збуту, на якому не пред’являються високі вимоги до якості товарів. В імпорті (26,3 млрд. дол.) переважають засоби виробництва і товари широкого вжитку. Лібералізація економіки країни сприяє притоку іноземного капіталу. Найбільші інвестори — Сінгапур, Тайвань, Японія, Південна Корея.

Основними зовнішньоекономічними партнерами В’єтнаму є країни Східної Азії, Індія, Росія, країни ЄС. Останнім часом підвищується товарообіг між СРВ й Україною, його обсяг досяг 201,9 млн. дол. (2002).

Соціальна сфера

В’єтнамська культура і традиції започатковані у II тис. до н. е.

Освіта. У країні впроваджено обов’язкову п’ятирічну початкову освіту. Письменність сягає 93%, однак частка малограмотних на селі все ще становить 20%. У В’єтнамі діють 102 вищих і середніх спеціальних навчальних закладів.

Культура і мистецтво. В’єтнам відомий продукцією кустарно-художніх промислів й екзотичною кухнею. Давні традиції мають литво бронзи, ткацтво, виготовлення кераміки. Серед художніх ремесел особливо розвинутий лаковий живопис. В’єтнамці створили багату літературу, театр і Живопис. Різноманітною є танцювально-музична культура (існує кілька вокальних жанрів). У Ханої та Хошиміні знаходяться театри, у столиці — Художній музей, де зберігаються предмети побуту і костюми всіх народностей країни, У Хошиміні — Національний музей тощо.

Рекреація і туризм. Туристичними центрами В’єтнаму є центральна і гірська провінції Лам Донг, а також провінції Баріа-Вунгтау та Тхань Гоа. У столиці є чимало цікавих історико-культурних об’єктів, у т. ч. храмів і пагод, Переважно XI ст., зокрема пагода Д’єн-Бо; храм, збудований на честь двох сестер Чінг (героїнь боротьби за незалежність країни у І ст.); 60-метрова Знаменна вежа; вор₀. та колишнього імператорського палацу; мавзолей Хо Ци Міна. У м. Хюе (III ст. до н. е.) розташовані пам’ятки середньовічної архітектури, серед яких є пагоди. У Хошимі- ні цікава система міських каналів, пагоди Салой, Вінь- Нгієм (XVIII ст.) тощо.

Щороку В’єтнам відвідують до 2,5 млн. туристів.