Птахи нашого краю – символи та обереги

Лелека – наш оберіг, птах, що приносить щастя.

Лелеки — символ сімейного благополуччя, любові до рідної землі, приносять щастя.

Вбивство птаха прирівнювали до вбивства людини. Нині в Україні є прикмета, якщо біля хати звив гніздо лелека, то в оселі поселилось щастя. Лелеку ще називають бусол, чорногуз, веселик, гайстер, боцян.

Про нього складають пісні, легенди, казки, повір’я, поговірки. Він є вісником весни. У народі кажуть: «Прилетів лелека – весну приніс здалека». Дехто вважає, що він отримав таку назву від імені богині весняного відродження природи Лелі. Побутує також думка, що його назвали на честь божества добра і кохання – Леля. А оскільки від кохання народжуються діти, то приносить їх у наші домівки саме лелека. Вважалося, що Лель живе у душі доброї людини, а лелека мостить гніздо на подвір’ї добрих людей. «Де лелека водиться, там щастя уродиться», – казали у давнину. У християнстві білий лелека символізує чистоту, благочестя, воскресіння. Вважається очисником від скверни, охоронцем домашнього вогнища та символом поваги до батьків.

Про ластівок складено прислів’я та приповідки, пісні та вірші. Загальнопоширеним було повір’я про те, де ластівка покладе собі кубельце, там буде щастя. Побачивши першу ластівку, вмиваються, щоб не мати на обличчі веснянок. Ластівки крали цвяхи в римлян, коли вони розпинали спасителя, а тому гріх виганяти ластівок з-під дахів і турбувати. У народних уявленнях ластівка має різноманітну символіку. Як правило, ластівка була вісником щастя, надії, відродження, весни, сходу, домашнього тепла. У численних веснянках і колядках саме ластівка приносить весну, день. А ще ластівка – символ матері.

Зозуля – добрий вісник, пророчиця. Вона – один з найстародавніших персонажів української міфології. Люди вважали, що навесні душі померлих в образі птахів повертаються на землю. А оскільки це душі померлих – то де їм місце? У раю. І повертаються вони восени в рай. Очевидно, з цих двох слів утворилося «вирій». А ключі від вирію Бог доручив зозулі, – говориться в легенді. Зозуля першою летить у вирій і останньою повертається, бо вона – ключниця вирію. Тому не встигає вона висидіти пташенят і підкладає яйця у чужі гніздечка. Та як би там не було, про зозулю в Україні ніхто ніколи не говорив погано. Зозуля в нашого народу – символ добра, добрий вісник, пророчиця, правдоносець. Дівчата випрошували в зозулі щастя, ворожили на долю. Народні прикмети кажуть: «Як хто, вперше почувши зозулю, має гроші в кишені, то матиме їх цілий день, місяць».

Зозуля стояла на охороні ладу й кохання в родинах.

А ще Бог доручив зозулі кувати багато років життя людям.

Український народ дуже співучий. Давня легенда розповідає про пташку, пісні якої стали перекладом на пташину мову пісень нашої

Батьківщини. Ця пташка – соловей.

Розповідали старі люди, що колись давно ця гарна пташка не жила на наших землях. Гніздилася в далеких краях і не знала дороги на Україну. Але то були солов’ї дуже співучі. Вони літали по всьому світу і збирали пісні всіх народів для індійського царя. Залетів один соловейко на Україну і сів спочити у якомусь селі. Всі люди у той час були в полі і село було німе. – Що то за люди тут живуть? – подумав соловей. – Ні тобі пісні, ані музики не чути. Але зайшло сонечко, і люди гуртом поверталися додому. То тут, то там чулися пісні. Але пісні були сумними. Тут соловей заспівав і звеселив їх. Забули люди про втому і так заспівали своєму заморському гостю, що він і не повірив. З усіх земель злетілися солов’ї до царя, співаючи йому пісні. Аж ось під вікнами заспівав соловей з України, і цар втратив спокій. Таких пісень він ще не чув – і велів тому солов’ю співати день і ніч…