ПАРИЗЬКА МИРНА КОНФЕРЕНЦІЯ

18 січня 1919 р. відбулося відкриття Паризької мирної конференції,яка була скликана державами-переможницями в Першій світовій війні для укладення мирних договорів із переможеними країнами.

– У конференції брали участь 72 делегати з 26 суверенних країн і 4 британських домініонів.

– Голова конференції – французький прем'єр-міністр Ж. Клемансо.

– Найважливіші питання вирішувалися представниками США, Франції, Англії, Японії та Італії; було створено Раду десяти з представників від кожної із цих країн (по 2 особи).

– Радянська Росія на конференції не була представлена, оскільки країни Антанти не визнавали сам факт її існування/Було прого­лошено намір створити «санітарний кордон» навколо Радянської Росії і розчленувати її на сфери впливу.

Цілі держав-переможниць на конференції

США

– Закріплення своїх претензій на світове лідерство;

– облаштування світу на основі проголошених президентом. Вільсоном у січні 1918 р. «14 пунктів», які містили відмову від таємної дипломатії, проголошували свободу торгівлі і море­плавства, визнавали права народів на самовизначення, зазна­чали необхідність роззброєння.

Англія

– Відновлення позицій країни, що похитнулися під час війни

– прагнення не допустити надмірного послаблення Німеччини для забезпечення рівноваги сил в Європі;

– захоплення німецьких колоній в Африці та турецьких на Близькому Сході;

– підтримка Японії на Далекому Сході як союзника проти США.

Франція

– Розчленування Німеччини на декілька дрібних держав;

– захоплення значної кількості німецьких та турецьких колоній;

– прагнення відігравати провідну роль в Європі;

– розширення своїх кордонів за рахунок Німеччини;

– повернення Ельзасу та Лотарингії;

– отримання значної частини відшкодування збитків.

Італія

– Прагнення отримати деякі території на Балканах, які раніше входили до складу Австро-Угорщини.

Версальсько-Вашингтонська система

Версальсько-Вашингтонська система – це система міжнародних домо­вленостей, яка визначала відносини в світі після закінчення Першої світової війни.

– Версальсько-Вашингтонська система встановлена державами-переможницями, насамперед США, Великобританією, Францією, Японією.

– Основу цієї системи становили Версальський мирний договір та інші договори Версальської системи (Сен-Жерменський, Нейіський, Тріанонський, Севрський) та угоди, ухвалені на Вашинг­тонській конференції 1921-1922 рр.

Цецікаво!

Дослідникивважають, що великою, якщо не сказати головною, помилкою була повна відсутність в учасників Паризької конференції та у безпосеред­ніх архітекторівВерсальсько-Вашингтонської системи програми європейської економічної відбудови. Будівля Версальсько-Вашингтонської системи була позбавлена економічного фундаменту, що в майбутньому мало приз­вести цю систему до краху.

Версальський договір

28 червня 1919 р. було підписано Версальський мирний договір міждержавами-переможницями (США, Великою Британією, Францією, Італією, Японією, Бельгією та ін.) та переможеною Німеччиною.

Договір підписаний в Версалі. Його умови були вироблені під час Паризької мирної конференції.

Основні умови договору

• Територіальні обмеження Німеччини (повернення Ельзасу та Ло­тарингії Франції, передача їй Саарського вугільного басейну на 15 років; передача Польщі Познані, районів Померанії, Західної і Східної Пруссії, частини Верхньої Сілезії (у тому числі і виходу до Балтійського моря – так званого «польського коридору»); пере­дача Бельгії округів Ейпен іМальмеді; перехід до Данії частиниШлезвігу).

• Перерозподіл колоніальних володінь (перехід німецьких ко­лоній Того та Таньганьїка (колишня Німецька Східна Африка) до Англії, Камеруну – до Франції, Руанди та Бурунді – до Бель­гії; закріплення за Японією Маршаллових, Маріанських та Каролінських островів в Тихому океані, а також китайської області Цзяочжоу і концесії в Шаньдуні).

• Військові обмеження:

– заборона загальної військової повинності у Німеччині;

– обмеження чисельності війська 100 тис. чоловік при 4 тис.офіцерів;

– заборона мати підводний флот, військову авіацію, важкуартилерію і танки;

– створення демілітаризованої Рейнської зони (лівий берег Рей­ну та смуга в50 км. на правому березі), вільної від зброї, до якої на 15 років вводилися війська переможців.

• Політичні обмеження:

– заборона об'єднання (аншлюсу) Німеччини з Австрією з ме­тою утворення єдиної Німецької держави;

– проголошення Німеччини єдиним винуватцем війни;

– накладення великих репарацій.

Репарації– вид матеріальної міжнародно-правової відповідальності, щополягає у відшкодуванні завданих збитків державою, що здійснила агресію,державі, що зазнала нападу.

Це цікаво!

Дослідники вважають, що жорсткі та принизливі умови миру, важкі репара­ції та «провина за війну», покладені на Німеччину, були бомбою затриманої дії в самому центрі Європи. Економічний потенціал Німеччини, хоча і пост­раждав в роки війни, зберігся в своїй основі, і тому відновлення її могутності та прагнення «скинути ярмо Версаля» було лише питанням часу.

Створення Ліги Націй

Ліга Націй була створена 1919 р. на Паризькій мирній конференції за ініціативи президента СШАВ. Вільсона.

Ліга Націй – міжнародна організація, що мала на меті розвиток співпраціміж народами і гарантію миру й безпеки.

Місцем розташування організації стала Женева.

Мета та принципи діяльності: підтримка миру та запобігання міжнародним конфліктам, відмова від війни як засобу вирішення міжнародних суперечок,застосування економічних та політичних санкцій проти агресорів (механізм запобігання міжнародним кризам).

Основні органи:Асамблея (збори представників країн-членів).Рада (4 постійні члени – Велика Британія, Франція, Італія, Японія; 4 тимчасові члени – змінювалися щорічно).Секретаріат (на чолі з Генеральним секретарем).

Ліга Націй не змогла зупинити розв'язання Другої світової війни. Формально ліквідована 1946 р. її наступницею стала Організація Об'єднаних Націй (ООН).

Мирні договори із союзниками Німеччини

1.10 вересня 1919 р. – укладення Сен-Жерменського мирного до говору Антанти з Австрією.

• Припинення існування Австро-Угорської імперії.

• Передача частини Південного Тіролю та Істрії Італії.

• Чехія і Моравія – частина нової держави Чехословаччини.

• Передача Буковини Румунії.

• Обмеження армії (30 тис. чоловік).

• Заборона об'єднання (аншлюсу) Австрії та Німеччини.

2.27листопада 1919р. – укладення Нейіськогомирного договору з Болгарією.

• Перехід частини території до Королівства сербів, хорватів та словенців й до Румунії.

• Позбавлення виходу в Егейське море.

• Обмеження армії (20 тис. чоловік).

3.4 червня 1920р.– укладення Тріанонського мирного договору з Угорщиною.

• Передача Хорватії, Бачки й західної частини Банату Коро­лівству сербів, хорватів та словенців.

• Передача Трансільванії та східної частини Банату Румунії, а Словаччини і Закарпатської України – Чехословаччині.

• Обмеження армії (35 тис. чоловік).

• Сплата репарацій.

4.10 серпня 1920р. – укладення Севрського договору з Туреччиною.

• Втрата всіх територіальних володінь в Європі на користь Гре­ції.

• Втрата земель на Арабському Середньому Сході: Франція от­римала опіку над Сирією, а Британія встановила контроль над Палестиною, Йорданом та Іраком.

• Встановлення Антантою контролю над демілітаризованими чорноморськими протоками.

• Сплата репарацій.

Українське питання на Паризькій конференції

• Домагання керівників Центральної Ради офіційного визнання Антантою Української Народної Республіки.

• Подвійна політика Антанти щодо України (з одного боку – під­тримка білогвардійського руху, з іншого – визнання уряду УНР

у грудні 1917 р.).

• Зближення УНР з Німеччиною: укладення з нею та її союзника­ми мирного договору у Бресті (9 лютого 1918 р.).

Основні умови Брестського мирного договору

• Визнання УНР державами Центрального блоку.

• Припинення воєнних дій між Україною та державами Централь­ного блоку.

• Зобов'язання Німеччини та Австро-Угорщини надавати допомо­гу Україні.

• Зобов'язання уряду УНР постачати для Німеччини та Австро-Угорщини продовольчі товари.

Участь української делегації у роботі конференції

• Прибуття на Паризьку мирну конференцію об'єднаної делегації УНР і ЗУНР, представники яких діяли самостійно.

• Відсутність підтримки української делегації країнами Антан­ти (особливо ворожа позиція Франції щодо ЗУНР, зацікавленої у зміцненні Польщі як противаги Німеччині на Сході).

• Намагання польської делегації переконати учасників конферен­ції в тому, що утворення незалежної Української держави цілком в інтересах німців та австрійців, що українці охоплені пробільшовицькими настроями.

• Визнання представниками Антанти права Польщі на окупацію Східної Галичини (червень 1919 р.).

Суперечності Версальської системи

• Недосконалість Версальської системи: її договори не ліквідували повністю суперечності між провідними країнами світу, а лише констатували нову розстановку сил на міжнародній арені.

• Нова розстановка сил:

– посилення ролі США в світі, які збільшили свій економічний потенціал та перетворилися із боржника Європи на її кредитора;

– домінуючий вплив у Лізі Націй Англії та Франції;

– ізоляція Радянської Росії.

• Суперечності у відносинах розвинених країн із колоніями: створення мандатної системи, згідно з якою німецькі колонії та деякі володіння Османської імперії переходили до «передових націй » Англії, Франції та ін.

• Загострення міжнаціональних відносин у Європі у зв'язку з виникненням держав з великими національними меншинами компактне проживання німців у Польщі та Чехословаччині, українців та білорусів – у Польщі тощо,

Вашингтонська конференція

12листопада 1921 р. –6лютого 1922р. працювала Ватингтонська конференція.

Учасники конференції: представники США, Великобританії. Китаю, Японії, Франції, Італії, Нідерландів, Бельгії та Португалії, а також британських домініонів та Індії.

Ініціатор проведення конференції та його мета: США, які розраховували домогтися сприятливого для себе вирішення питання щодо морських озброєнь та закріплення нового співвідношення сил у Китаї та басейні Тихого океану.

Радянська Росія не отримала запрошення на конференцію. Делегація так званої Далекосхідної республіки, яка прибула у Вашин­гтон, на конференцію не була допущена.

Договори, укладені під час Вашингтонської конференції

13 грудня 1921 р. –«Договір чотирьох» (США, Англія, Фран­ція, Японія).

• Скасування японсько-англійського союзу 1902-1921 рр. про поділ сфер впливу на Тихому океані.

• Зобов'язання країн, що підписали договір, взаємно поважати права одне одного щодо острівних територій у Тихому океані та спільно захищати їх у разі нападу іншої держави.

• Надання таких самих гарантій тихоокеанським володінням Пор­тугалії та Голландії тощо.

6 лютого 1922р. –«Договір п'яти» (США, Англія, Франція, Італія, Японія).

• Встановлення тоннажу лінійних кораблів та авіаносців для США, Великобританії, Японії, Франції та Італії у співвідношенні 5:5:3:1,75:1,75.

• Заборона будувати лінкори водовантажністю понад 35 тис. тонн.

•Скасування права Британії мати такий флот, який би дорівнював флотам двох наступних,за нею держав.

• Зобов'язання не будувати морські бази ближче ніж за 5 тис. кмвід Японії та ін.

6 лютого 1922 р. –«Договір дев'яти» (США, Англія, Франція, Японія, Голландія, Бельгія, Португалія, Італія, Китай).

• Визнання суверенітету, територіальної цілісності і недоторканностіКитаю.

• Рівні можливості в економічній діяльності в Китаї й торгівлі з ним (принцип «відкритих дверей» та «рівних можливостей»).

• Відмова" Японії від монопольного становища в Китаї та її зобов'язання повернути Китаю колишні німецькі концесії в Шаньдуні та вивести свої війська із цього регіону.

• Спрямування договору проти китайського національно-визволь­ного руху та ін.

Це цікаво!

Завдяки Вашингтонській конференції, США вирішили для себе важливе завдання – домогтися від Великої Британії визнання їх рівності у війсь­ково-морських озброєннях. До цього часу Велика Британія продовжувала вважати себе володаркою морів і обстоювала принцип володіння флотом, рівним двом найсильнішим флотам у світі. Однак після Першої світової війни конкурувати з США вона вже не могла.

Значення Версальско-Вашингтонської системи

• Закладено фундамент післявоєнних міжнародних відносин.

• Сприяла розрядці післявоєнного напруження.

• Оновлено принципи міжнародних відносин (визнано права на самовизначення народів, відмова від війни як засобу вирішенняконфліктів).

• Створено Лігу Націй – першу міжнародну організацію для ко­ординації відносин між державами.

• Визнано незалежність та суверенітет низки європейських держав.

Врегулювання проблеми репарацій

Рурський конфлікт (січень 1923 р.)

Причини: неспроможність Німеччини сплатити репарації, виз­начені 1921р.

Зміст: Франція та Бельгія окупували території Рурського вугіль­ного басейну і Рурської області, в якій була зосереджена важка про­мисловість Німеччини.

Результат: США та Великобританія засудили окупацію (ці краї­ни не бажали лідерства Франції в Європі). Восени 1923 р. французь­кі війська були виведені із Рурської області.

План Дауеса (1924 р.)

План Дауеса– репараційний план для Німеччини, розроблений міжнарод­ним комітетом експертів під керівництвом Ч. Г. Дауеса і затверджений наЛокарнськійконференції держав-переможниць у Першій світовій війні.

Мета: вирішення проблеми репарацій Німеччини.

Зміст плану: виведення французьких військ із Руру, визначення розмірів щорічних виплат Німеччини на найближчі 4 роки 1-1,75 млрд. марок на рік, на наступні роки ­– по 2,5 млрд. марок, встановлення контролю над залізницями і Державним банком Німеччини, який служив гарантом її репараційних виплат, надання Німеччині значних позик СІНА (близько 800 млн. марок).

План Юнга (1929 р.)

План Юнга – план стягування репараційних платежів із Німеччини, який був названий на ім'я американського банкіра О. Юнга, який очолив розроб­ку плану. План затверджений на Гаазькій конференції.

Зміст плану: Зменшення загального розміру німецьких репарацій, встановлення загального розміру репарацій Німеччини (майже 114 млрд. марок), щорічна сплата Німеччиною близько 2 млрд марок упродовж 37 років, сплата репарацій винятково за рахунок надходжень до бюджету Німеччини та прибутків залізниць, скасування відрахувань від прибутків промисловості, скасування фінансового контролю та контролю над економікою Німеччини.

Результати: стабілізація економічного становища Німеччини,зняття напруження.

Перегляд повоєнних договорів у 1920-х рр.

Генуезька конференція (10 квітня – 19 травня 1922 р.)

Мета: пошук шляхів вирішення економічних і фінансових пи­тань у післявоєнному світі.

Основні питання конференції:

•домінування на конференції так званого «російського питання»;

• вимоги західних держав до Росії:сплата боргів попередніх російських урядів (18,5 млрд золо­тих карбованців), повернення або відшкодування вартості націоналізованих під­приємств у Росії, ліквідація монополії на зовнішню торгівлю.

• вимоги Росії до західних держав:відшкодування збитків, завданих інтервенцією Антанти в роки громадянської війни в Росії (39 млрд. золотих карбованців), надання Росії допомоги і вигідних кредитів, підписання з Росією вигідних торговельних угод).

Результати: неспроможність врегулювати взаємні фінансово-окономічні претензії та питання про роззброєння і як наслідок при­пинення роботи конференції.

Гаазька конференція (15 червня - 20 липня 1922 р.)

Мета: вирішення фінансово-економічних проблем.

Основні питання конференції

• Питання боргів царського уряду Росії.

• Відхилення представниками західних країн усіх пропозицій ра­дянської делегації, спрямованих на міжнародне співробітниц­тво; відмова обговорювати питання про кредити без виконання РРФСР попередніх умов.

Результати: неспроможність прийняти підсумковий документ у зв'язку з тим, що конференція зайшла у глухий кут.

Рапалльський договір (16 квітня 1922 р.)

Причини укладання: прагнення Німеччини і Радянської Росії прорвати міжнародну ізоляцію, що склалася після І Світової війни.

Рапальський договір – радянсько-німецький договір, підписаний в м. Рапаллопід час Генуезької конференції.

Основні умови: відновлення дипломатичних відносин між Німеччиноюй Росією, зобов'язання країн врегульовувати усі спірні питання шляхом взаємної відмови від претензій, визнання Німеччиною націоналізації німецької власності в Росії і відмова від претензій на її повернення чи відшкодування, встановлення режиму найбільшого сприяння у торговельно-еко­номічних відносинах, взаємна відмова країн від відшкодування будь-яких збитків, за­подіяних одна одній у попередній період, припинення виплати за утримання військовополонених.

Результати: зближення Радянської Росії та Німеччини як двохаутсайдерів світової політики.

Лозаннська конференція (листопад 1922 рр. – липень 1923 рр.)

Мета: врегулювання становища на Близькому Сході.

Основні рішення конференції:

• Укладення Лозаннського договору, який передбачав:

– встановлення миру між Туреччиною та державами Антан­ти;

– зобов'язання Туреччини сплатити частину боргу Османської імперії;

– скасування міжнародного фінансового контролю над Туреч­чиною.

• Підписання конвенції про Чорноморські протоки, згідно з якою:

– встановлювався режим вільного проходу військових і торго­вельних суден через протоки Босфор і Дарданелли;

– передбачалася демілітаризація зони проток та евакуація анг­лійських військ з території Туреччини.

Лозанська конференція (5-16 жовтня 1925 рр.)

Основні рішення конференції

– Прийняття Рейнського гарантійного пакту, який забезпе­чував недоторканність кордонів між Францією, Бельгією та Німеччиною.

– Зобов'язання Франції та Бельгії не вдаватися до війни із Ні­меччиною.

– Виступ Великобританії та Італії гарантом Локарнської угоди.

– Зобов'язання сторін не нападати одна на одну. ,

– Вирішення спірних питань через міжнародний арбітраж.

– Схвалення плану Дауеса.

У рамках роззброєння було прийнято Женевський протокол «Про заборону використання хімічної й бактеріологічної зброї» (1925 р.).

Пакт Бріана-Келлога (1928 р.)

Передумови

• Пропозиція міністра закордонних справ Франції А. Бріанауклас­ти із СІПА договір про «вічну дружбу», який би забороняв війну як засіб національної політики.

• Пропозиція у відповідь державного секретаря США Ф. Келлогапідписати не двосторонній, а багатосторонній договір.

• Підписання у Парижі 27 серпня 1928 р. між США, Великоб­ританією, Францією, Німеччиною, Італією, Японією тощо (всьо­го 15 держав).

Зміст: відмова від війни як знаряддя національної політики, визнання за необхідне вирішувати суперечності й конфлікти задопомогою мирних засобів. Пакт було підписано 69 державами.

Значення пакту– міг стати основою системи колективної 6езпеки і запобігання війні.